CC BY
11Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 27 (66). 2014. № 4. С. 166-171.
УДК 341.232.2:343.57
ОСНОВН1 ДОКТРИНАЛЬН1 П1ДХОДИ ЩОДО ПОНЯТТЯ ВШСЬКОВИХ ЗЛОЧИН1В У М1ЖНАРОДНОМУ ПРАВ1
Столярський О. В.
Львкський нащональний утверситет iменi 1вана Франка, м. Львiв, Украта
У статп анатзуються основш доктриналъш тдходи щодо розумшня поняття вшськових злочишв у тжнародному праш. У цьому контекстi також дослвджуються проблеми становлення та розвитку доктрини мiжнародноl кримшально! вiдповiдальностi. Аналiзуються норми мiжнародних конвенцш та Статуту Мiжнародного кримiнального суду, зокрема виявляеться 1х вплив на нормативне закршлення поняття вшськових злочишв.
Ключовi слова доктрина, вшсьюж злочини, мiжнародне право, мiжнародна конвенцiя, статут, М!ж-народний кримшальний суд.
Вступ. Незважаючи на те, що норми м1жнародного права, якими передбачена вщповщальшсть за вшськов1 злочини, зокрема порушення закошв { звича!в вшни, в основному були укладеш на рубеж1 Х1Х-ХХ стол1ть, проте держави в той чи шший перюд у р1зний спос1б намагалися впливати на щ процеси, звертаючись до вже ство-рених норм, наприклад, в перюд антиптлер1всько1 коалщн в цьому питанш спирали-ся на вщом1 норми Гаазьких конвенцш, а також сприяли !хньому розвитку.
Очевидним е те, що м1жнародна кримшальна вщповщальшсть виникла 1 розвива-еться як один 1з найважливших шститупв сучасного м1жнародного права, вихщним пунктом для зародження якого стали щея { визнання агресивних воен як м1жнарод-них злочишв, що спричиняють м1жнародну вщповщальшсть. Ця м1жнародна вщпо-вщальшсть могла бути здшснена у двох формах шдсудностк нацюнальним судом приналежност винно! особи або вшськовим трибуналом потерпшо! держави. В ок-ремих випадках держави шляхом укладення м1жнародного договору можуть створю-вати М1жнародний вшськовий суд (якими, як вщомо, е Нюрнберзький { Токшський м1жнародш вшськов1 трибунали).
Якщо немае вказ1вки на можливють створення м1жнародного вшськового трибуналу, то цшком зрозумшо, що вс описаш судження { висновки були зроблеш в кшщ XIX стол1ття, коли розробка питань м1жнародно! кримшально! вщповщальност ш-дивщ1в перебувала лише на початковому етат наукового дослщження, що спирало-ся тшьки на деяю м1жнародш акти. Юристи-м1жнародники прагнули обгрунтувати необхщшсть подальшо! гумашзаци сфери збройно! боротьби, але для тдтверджен-ня сво!х висновюв вони могли використовувати дуже незначну кшьюсть м1жнарод-но-правових докуменпв. Становлення бшьшосп цих акпв зводилося до такого: насе-лення { т1, хто воюють, залишаються шд охороною 1 д1ею норм м1жнародного права,
оскшьки вони виникли на mдставi усталених мiж народами звича1в, iз законiв людя-ност та вимог суспшьно1 свiдомостi, мета - це прагнення зупинити потреби вшни перед вимогами людинолюбства.
У зв'язку iз зазначеним поняття та розумшня вiйськових злочинiв у мiжнародно-му правi не е однозначним.
Постановка завдання. Мета статп - спроба наукового аналiзу основних доктри-нальних пiдходiв щодо визначення поняття та розумшня вшськових злочинiв у мiж-народному правi, а також аналiз норм мiжнародних конвенцiй та статупв у цiй сферi.
Виклад основного матер1алу. У теори мiжнародного права iснують рiзнi пiдходи вчених щодо розумшня вшськових злочишв. Однак бшьшють iз них погоджують-ся з тим, що пiд поняттям вiйськових злочинiв (военних злочинiв) у мiжнародному правi слiд розумiти тшьки тi злочини, що вчиняються в перюд мiжнародних або не-мiжнародних збройних конфлiктiв, тим вони й вiдрiзняються вiд розумiння поняття окремих вiйськових злочинiв у нацiональному прав^ зокрема мова йде про т1, що вчиняються в мирний час. У зв'язку iз цим насамперед лопчно буде з'ясувати, з якого моменту бере свш початок мiжнародно-правове закрiплення цього поняття.
Загальновiдомо, що першi прояви мiжнародно-правового регулювання правил ве-дення вiйськових дiй вщстежувались ще в давнiй i середньовiчнiй цивiлiзацiях.
Так, А.Г. Кiбальнiк зауважуе, що давнi греки першими в Сврош стали розглядати такi заборони, як «закони вшни», при цьому назваш «закони» були застосовнi i в м> жусобних вiйнах греюв (наприклад, такi iсторично засвiдченi в ходi Пелепонесько! вiйни мiж Афшами i Спартою) [1, с. 239].
Як зазначае В.1. Ролiнський, регламентащя засобiв i методiв ведення вшськових дш в ютори середньовiчноl Свропи зазвичай пов'язуеться з формуванням звичаевого вшськового права. В iсторичнiй наущ обгрунтована дуже цiкава концепцiя про те, що саме вiйськовi (озброеш) зiткнення мають бути гранично ч^ко регламентованi, оскiльки недотримання «правил гри» пiд час ведення вiйни знищуе в сторонах кон-флiкту будь-яке людське «начало». Як тiльки одна з причетних до вiйни сторш ухиля-еться вiд вiйськових правил 11 ведення, тодi або руйнуеться (хоч би i тимчасово) уся система мiжнародного права, або сторона, що порушила щ закони, мае бути «вигна-на» за меж ще1 спiльностi, тобто поставлена поза межi закону [2, с. 120].
У своему трактат «Про право вшни i миру» Г. Гроцш писав: «Згiдно з тим, що нами взагалi з'ясовано, призвiдники вшни зобов'язаш до вiдшкодування за скоене !хшми силами або за 1хнього порадою. Вони вiдповiдальнi за те, чим зазвичай супроводжуеться вшна, а також за всi звичайш дil, оскiльки вони вчиненi за !хшм наказом або мали або не мали перешкод iз 1хнього боку, коли для цього була можливють. I полководцi вiдпо-вщальш за все вчинене пiд !хньою командою; вiдповiдальнi i всi во!ни, якi брали участь у якш-небудь спiльнiй дil, наприклад у спаленш мiста» [3, с. 689].
Однак слщ наголосити, що важливi спроби щодо нормативного закршлення поняття вшськових злочишв, щоправда в контекст притягнення злочинцiв до вiдповi-дальносп, були зробленi вже пiсля заюнчення Першо1 свiтовоl вiйни.
Так, 11 листопада 1918 р. була утворена Союзницька комюя для встановлення вщповщальносп «вiйськових злочинцiв» (цей термiн був використаний уперше). Як наслiдок, у Версальському мирному договорi пропонувалося притягнути до вiдповi-
дальносп кайзера Вiльгельма II та шших обвинувачених у вiйськових злочинах гро-мадян Нiмеччини, а також створити мiжнародний суд i нацiональнi суди для процешв над вiйськовими злочинцями Bcix видiв. Однак цi пропозицп не були втiленi в життя: кайзер врятувався втечею до Голланди, яка вiдмовилася його видати, а окремi вш-ськовi злочинцi, яких намагалися притягнути до вiдповiдальностi, були виправдаш або отримали чисто символiчне покарання [4, с. 31].
У контекст вищенаведеного окремо1 уваги заслуговуе пiдхiд Ф.Ф. Мартенса щодо розумшня юридично1 природи мiжнародно-правовоï регламентацiï вшськових дш
Суть концепцiï Ф.Ф. Мартенса полягае в тому, що навггь без договiрних норм «населення i т, хто воюють залишаються тд охороною i дiею основ мiжнародного права, оскiльки закони цi пов'язат зi встановленими народами звичаями, i законами людяност та суспiльноï свщомосп» [5, с. 154].
Актуальнiсть i щншсть цiеï концепцiï були засвщчеш часом. Через бiльш нiж 70 роюв А.1. Полторак i Л.1. Савинський вiдзначали: «У правi збройних конфлiктiв не так вже багато принцишв i норм, якi могли б конкурувати з концепцiею Ф.Ф. Мартенса за широтою охоплення нею вщносин, чiткостi формулювань i тривалост дiï. Очевидний приклад незвичайно1' живучостi мiжнародно-правового становлення <...> не втратив ш сили, нi значення» [6, с. 116].
Однак у наущ досi немае единого поняття про галузь права, що регулюе ведення збройних конфлiктiв. Для позначення тако1' галузi найчастiше застосовують термши «право вiйни», «право збройних конфлштв», «закони i звича1' вiйни», «правила ведення збройно1' боротьби», «мiжнародне гуманiтарне право» [7, с. 63].
Багато захщних авторiв (наприклад, А. Фердросс, Ф. Бербер) тсля прийняття Же-невських конвенцiй 1949 р. стали говорити про те, що вс документи - «право вшни», причому тд вiйною треба розушти лише збройне зiткнення мiж державами як суб'ектами мiжнародного права [8, с. 429].
Популярним у захщнш доктринi е термiн «закони i звича1' ведення вiйни», пору-шення яких вважаеться мiжнародним злочином [9, с. 246].
Прихильники позитивного напряму в мiжнародному правi традицшно до пору-шень законiв i звича1'в ведення вiйни вiдносили таю:
1) порушення «визнаних» норм ведення военних дiй самими вшськовослужбов-цями; вчинення пiд час вiйни незаконних акпв особами, що не входять до складу збройних сил; шпигунство i зраду; мародерство [10, с. 34].
Водночас щ звича1' та закони з точки зору прихильниюв теорп також були застосовнi тшьки до збройних конфлштв мiжнародного характеру. Як вщомо, Додатковi протоколи 1977 р., поширивши положення Женевських конвенцш i на збройнi конфлiкти немiжнародного характеру, дали змогу усунути шдставу говорити лише про «право вшни» або про «закони i звича1' ведення вшни» у вузькому розумшш.
Нарешт, у науцi мiжнародного права пропонували обговорювати «право збройних конфлштв», яке мало адаптувати «право вшни» до нових умов i бути застосо-ваним до регулювання будь-якого збройного конфл^у, як мiжнародного, так i не-мiжнародного характеру [11, с. 19]. Аналопчного пiдходу дотримуються й окремi сучасш вченi [12, с. 398].
Однак, незважаючи на р1зне розумшня, загальною концептуальною основою вс1х названих доктрин стало визнання таких принцишв ведення вшськових дш (збройних конфл!кпв):
1. Принцип гуманносп, що грунтувався на основоположних м1ркуваннях гуманносп, сформульованих у концепци Ф.Ф. Мартенса, Гаазьких конвенщях { положен-нях, а також у Женевських конвенщях та в багатьох шших м1жнародних документах.
Так, у ст. 3 III { IV Женевських конвенцш мютяться ¿мперативш норми про те, що особи, яю безпосередньо не зад!яш у военних д1ях, включаючи тих ос1б з1 складу збройних сил, яю склали зброю, а також тих, яю перестали брати участь у вшськових д1ях унаслщок хвороби, поранення, затримання або за будь-яко! шшо! причини, по-винш за вс1х обставин користуватися гуманним поводженням без будь-яко! дискрим> нацп з причин раси, кольору шюри, релш! або в1ри, стал, походження чи майнового стану або будь-яких шших аналопчних критерив. Гумаштарш принципи, викладеш в загальнш для Женевських конвенцш ст. 3, «е основоположш щодо поваги людсько! пдносп в раз! збройного конфл1кту, що не мае м1жнародного характеру» [13].
2. Принцип обмеження воюючих у вибор1 засоб1в { метод1в ведення военних д1й уперше був сформульований у ст. XXII Гаазького Положення про закони { звича! сухопутно! вшни 1907 р.: «Воюют не користуються необмеженим правом у вибор1 засоб1в нанесення шкоди ворогов!». Згодом це положення було розвинене в багатьох м!жнародно-правових актах. Так, у преамбул! Конвенци про заборону або обмеження застосування конкретних вид!в звичайно! збро!, як! можуть вважатися такими, що завдають надм!рш пошкодження або мають невиб!ркову д!ю, в!д 10 жовтня 1980 р. сформульовано принцип м!жнародного права, зпдно з яким «право стор!н у збройно-му конфл!кт! вибирати методи або засоби ведення вшни не е необмеженим», а також принцип, який «забороняе застосування в збройних конфл!ктах збро!, снаряд!в ! ре-човин ! метод!в ведення вшни, що можуть завдати надм!рних ушкоджень або завдати зайв! страждання». Заборона невиб!ркового застосування збройно! сили й обмеження у вибор! засоб!в ! метод!в ведення военних дш поширена ! на збройн! конфл!кти внутр!шнього характеру.
3. Принцип захисту цив!льного населення ! мирних (цившьних) об'ект!в розро-блений також у багатьох м!жнародних документах. Наприклад, у ст. 51 Додаткового протоколу I зазначено, що цившьне населення й окрем! цившьш особи, що користуються захистом вщ небезпек, як! виникають через вшськов! операц!!, «не повинш ставати об'ектом нападу» [13, с. 51] Дал! в цьому ж документ! наголошено на за-борош, в!дпов!дно до яко! «цившьш об'екти не повинн! бути об'ектом нападу або репресалш. <...> Що ж стосуеться нерухомих об'ект!в, то военш об'екти обмежують тими об'ектами, як!, з огляду на !хнш характер розм!щення, призначення або викори-стання, мають ефект у вшськових д!ях ! повне або часткове руйнування, захоплення чи нейтрал!зац!я яких за наявних у цей момент обставинах дае явну вшськову перевагу». Особливо слщ наголосити, що складовою цього принципу, зпдно з! ст. 52, е своерщне «правило тлумачення сумшв!в», коли «у випадку появи сумн!в!в у тому, чи використовуеться об'ект, котрий зазвичай призначений для цившьних цшей <...> для ефективно! п!дтримки в!йськових д!й, передбачаеться, що такий об'ект використо-вують у цившьних цшях» [13, с. 52]. Аналопчш принципи захисту цившьного на-
селення i мирних (цившьних) об'екпв дiють також щодо немiжнародних збройних конфлiктiв [13, с. 13-17].
Важливий вплив на нормативно-правове закршлення поняття вiйськових злочинiв здшснив Статут Мiжнародного кримiнального суду. Вш уточнив поняття вiйськових злочинiв i значно конкретизував його, зокрема першу категорда таких злочинiв, ви-дшених у проектi кодексу, вiн пов'язав i3 серйозними порушеннями Женевських конвенцш 1949 р. О^м цього, зазначений статут значно розширив i конкретизував поняття iнших (за винятком першо! категорп вiйськових злочишв) серйозних порушень законiв i звича!в, якi пiдлягають застосуванню в мiжнародних озброених конфлiктах у встановлених рамках мiжнародного права [14].
Проте в основi бiльшостi концепцiй юридично! природи й поняття вiйськових злочишв лежать нормативно закрiпленi принципи.
Висновки. Таким чином, можна пiдсумувати, що за весь перюд iснування мiжна-родного права нi мiжнародно-правовi акти, нi наукова доктрина не змогли вплинути на усвiдомлення необхiдностi говно! заборони мгжнародних злочинiв, передусiм найбшьш небезпечного з них - агресивно! вiйни. Не змогли вони зайняти позицiю, згiдно з якою мгжнародна кримiнальна вiдповiдальнiсть за скоення вшськових злочишв мала б бути покладена на конкретних органiзаторiв i виконавщв цих злочинiв. Вiдповiдно до цього i вiдбувалося становлення вiдповiдних норм мiжнародного права всього iсторичного пе-рiоду, а це у свою чергу й вщображалось на розумшш поняття вiйськових злочинiв.
Список лггератури:
1. Кибальник А.Г. Современное международное уголовное право : [монография] / А.Г. Кибальник. -2-е изд., перераб. и доп. - М. : Волтерс Клувер, 2010. - 252 с.
2. Мтжнародне кримшальне право. Загальна i Особлива частини : [навч. поабник] / В.1. Ролшський. -К. : Кафедра, 2012. - 268 с.
3. Гроций Г. О праве войны и мира : в 3 кн. / Г. Гроций. - М., 1956- . - Кн. 3 : Гл. 1-П. 4. - 1956. - 868 с.
4. Марченко А.В. Правовой порядок разграничения процедур экстрадиции и передачи военных преступников международным уголовным трибуналам или Международному уголовному суду /
A.В. Марченко // Вестник Санкт-Петербургского университета МВД России. - 2008. - №№ 3 (39). - С. 31-35.
5. Решетов Ю.А. Нарушения законов и обычаев ведения войны / Ю.А. Решетов // Нюрнбергский процесс: право против войны и фашизма / под ред. И.А. Ледях, И.И. Лукашука. - М., 1995. - С. 154.
6. Полторак А.И. Вооруженные конфликты и международное право / А.И. Полторак, Л.И. Савин-ский. - М. : Наука, 1976. - 416 с.
7. Батырь В.А. Международно-правовая регламентация применения средств ведения вооруженной борьбы в международных вооруженных конфликтах / В.А. Батырь // Государство и право. - 2001. - № 10. - С. 63.
8. Фердросс А. Международное право / А. Фердросс. - М., 1959. - 652 с.
9. Оппенгейм Л. Международное право : в 2 т. / Л. Оппенгейм. - М. : Иностр. лит., 1949- . - Т. 2. -Полутом 1. - 1949. - 547 с.
10. Allazawi V. Criminal Responsibility under International Law / V. Allazawi. - Nashville, 1968. - P. 34.
11. Арцибасов И.Н. Вооруженный конфликт: право, политика, дипломатия / И.Н. Арцибасов,
B.А. Егоров. - М., 1989. - 230 с.
12. Каламкарян Р. А. Международное право : [учебник для вузов] / Р.А. Каламкарян, Ю.И. Мигачев. -М., 2002. - 688 с.
13. Додатковий протокол до Женевських конвенцш вщ 12 серпня 1949 року, що стосуеться захисту жертв м1жнародних збройних конфлжпв (Протокол I), ввд 8 червня 1977 року) [Електронний ресурс]. -Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_199.
14. Римский статут международного уголовного суда от 17.07.1998 г [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua /laws/show/995_588.
Столярский О. В Основные доктринальные подходы относительно понятия военных преступлений в международном праве / О. В. Столярский // Ученые записки Таврического национального университета имени В.И. Вернадского. Серия: Юридические науки. - 2014. - Т. 27 (66). № 4. - С. 166-171.
В статье анализируются основные доктринальные подходы к пониманию понятия военных преступлений в международном праве. В этом контексте также исследуются проблемы становления и развития доктрины международной уголовной ответственности. Анализируются нормы международных конвенций и Устава Международного уголовного суда, в частности выявляется их влияние на нормативное закрепление понятия военных преступлений.
Ключевые слова: доктрина, военные преступления, международное право, международная конвенция, устав, Международный уголовный суд.
BASIC DOCTRINAL APPROACHES ON THE CONCEPT OF WAR CRIMES IN INTERNATIONAL LAW
Stolyarskiy O. V.
Lviv National University named after Ivan Franko, Lviv, Ukraine
The article analyzes the basic doctrinal approaches to understanding the notion of war crimes in international law. In this context, it also examines the problems of formation and development of the doctrine of international criminal responsibility. Analyzes the norms of international conventions and the Statute of the International criminal court, in particular, their impact on the regulatory basis of the notion of war crimes.
An attempt is made to establish the influence of war crimes by the international criminal responsibility. In the formation of the doctrine of international criminal responsibility focused on the personal responsibility of persons guilty of war crimes. However, it should be emphasized that an important attempt to improve the international system of responsibility for violation of the law of war were made after the end of the First world war. However, if there is no indication on the possibility of establishing an international military Tribunal, it is explained and clear: everything described pre-judgments and conclusions were made in the late XIX century, when the development of international criminal responsibility of individuals were only at the initial stage of scientific studies that relied only on some international acts. International lawyers sought to justify the need for further humanization of the sphere of armed struggle, but to confirm their findings, they could use a very small number of international legal instruments. Such as the St. Petersburg Declaration on the abolition of the use of explosive and incendiary bullets (1868); Geneva Convention for the amelioration of the condition of the wounded and sick in armed (1864), which was extended and expanded in 1906; The Hague Declaration on the use of projectiles with the sole purpose to spread poisonous gases and on the use of bullets, easily expandable or plushevaya (1899); the Hague Convention on laws and customs of war (1907). The peculiarity is that neither international law, nor to the scientific doctrine of that period failed to act on the awareness of the need for a total ban of international crimes, and the most dangerous of them - aggressive war. They could not take the position that international criminal responsibility for committing military offences should be assigned to specific organizers and performers. Accordingly, and was the emergence and development of international law in the field of international criminal responsibility and in the field prodid war crimes.
Key words: doctrine, war crimes, international law, international Convention, Statute of the international criminal court.
