CC BY
37
УДК 340.12 : 342.5 : 316.32
I. М. Жаровська
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету "Львiвська полггехшка",
д-р юрид. наук, доц.
СТАНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНО1 ПОЛ1ТИКИ У СФЕР1 В1ЙСЬКО-ПРАВОВИХ В1ДНОСИН
© Жаровська I. М., 2014
Розглядаються теоретико-npaBOBi аспекти становлення державно! полггики у сфеpi вiйськово-пpaвових вщносин. Акцентуеться увага на сучасному правовому регулюванш у сфеpi збройних конфликтов. Вказуеться на необхщнога оновлення правового регулювання внутршжьодержавних та м1жнародних вщносин у сфер1 вшськових дш.
К'лючов1 слова: вiйськовий конфлжт, державна полiтикa, вшна, м1жнародне гуманггарне право.
И. М. Жаровская
СТАНОВЛЕНИЕ ГОСУДАРСТВЕННОЙ ПОЛИТИКИ В СФЕРЕ ВОЕННО-ПРАВОВЫХ ОТНОШЕНИЙ
Рассматриваются теоретико-правовые аспекты становления государственной политики в сфере военно-правовых отношений. Акцентируется внимание на современном правовом регулировании в сфере вооруженных конфликтов. Указывается на необходимости обновления правового регулирования внутригосударственных и международных отношений в сфере военных действий.
Ключевые слова: военный конфликт, государственная политика, война, международное гуманитарное право.
I. М. Zharovska
FORMATION OF PUBLIC POLICY IN THE MILITARY
LEGAL RELATIONS
Annotation. The article examines the theoretical and legal aspects of the formation of state policy in the sphere of military relations. Attention is focused on the present regulation of the armed conflict. Points to the need to update the legal regulation of domestic and international relations in the field of operations.
Key words: armed conflict, public policy, war, international humanitarian law.
Постановка проблеми. Зростання конфлштносп у сучасному свт та способи ix залагодження дають пвдстави для висновку, що в осяжний перюд ймовiрною формою виршення територiальних, сощальних, економiчних, нащонально-етшчних, вдеолопчних, релтйних, культурних та шших суперечностей залишиться застосування вшськово'' сили.
Саме правове регулювання дае можливють встановити адекватшсть правових ввдносин та "зрозумгги, наскшьки ввдносини мiж державами вiдповiдають моральним критер1ям, що !'х виробило людство впродовж свое'' iсторii, критично оцшити минуле i прогнозувати майбутне" [1, с. 7].
Людська iсторiя становить низку вшн та конфлiктiв. З бшьш нiж 3400 рокiв писано'' ктори людства тшьки 250 роюв були мирними. Отже, вiйна е звичайним станом ввдносин мiж людьми.
Вшна як форма колективного насилля завжди мала вплив на життя народiв та держав. Враховуючи досвiд реальних вшн, свiтове спiвробiтництво багато столпъ тому дiйшло висновку про необхвдшсть обмеження насилля воюючих сторiн. Тому дослщження проблеми становлення правового регулювання у сферi вiйськових вiдносин е вагомим правовим питанням.
Мета роботи - дослщити гсторичт та новггш доробки наyковцiв у сферi правового регулювання вшськових вiдносин.
Стан дослщження. Проблемою правового регулювання у сферi вiйськових д1й займалося багато науковщв. До таких необхiдно зарахувати вагомi наyковi працi В. Буткевич, М. Срант, В. Репецького, В. Дешсова та iн. Але жодноï монографи, присвяченоï теоретико-правовим аспектам державноï полггики у сферi вiйськових конфлiктiв, m в yкраïнськiй, нi в росшськш наyцi мiжнародного права немае.
Виклад основних положень. Ще в давнину народи почали вносити елементи гумашзму тд час ведення воен, що знайшло вiдображення в законах i звичаях вшни. Так, за законами Ману вважалося неприпустимим пiд час вшни вбивати старих, дггей i жшок, а також парламентарiв, ошб, що здалися в полон, i поранених. Не тдлягали захопленню i знищенню храми та iншi кyльтовi споруди та гхт хоронителi. Однак щ правила часто порушувалися. Закони, що забезпечують захист певним категормм осiб, можна знайти в першв, грекiв i римлян, у Стародавньому Кита].', в Африщ та у християнських державах. 1нколи полководцi наказували своïм вiйськам зберiгати життя взятих у полон солдат, добре поводитися з ними, щадити цившьне населення сторони противника, i нервдко тсля закiнчення военних д1й сторони домовлялися про обмш полоненими. Заборонялися напади на деяю об'екти та вiроломнi способи ведення бою, зокрема таю, як використання отрути.
Первинними писаними правилами виступали укази правителiв своïм вiйськам, у яких мiстилися правила поведшки стосовно противника, а також у двостороншх актах, що укладалися мiж воюючими державами. Згодом подiбна практика перетворилася у сyкyпнiсть заснованих на звичаï правилах ведення вшни, тобто норм, що тдлягали дотриманню сторонами у збройному конфлжл навпъ за вiдсyтностi односторонньоï заяви або двосторонньоï угоди з цього приводу.
Не залишались осторонь мислителi та науковщ. Гуго Гроцiй у свош працi "Про право вiйни та миру" вщзначав необхiднiсть "зм'якшення" права вшни. Вш категорично заперечував проти такого способу ведення вшни, як спустошення краши. Наприкшщ своeï книги Гроцш звертаеться iз закликом до сумлшносп i миролюбства.
Осмислення дмльносп держави, пов'язаноï з захистом ввд зовнiшнiх i внyтрiшнiх ворогiв, здшснювалось насамперед у проблемному полi вшни i миру, починаючи з Сунь-цзи, Платона, Арютотеля, Сенеки та ш. В античностi зародилися концепцiï "миру через силу" (концентровано виражена в афоризмi Вегецм Флавм "Si vis paset para bellum": "Якщо бажаеш миру - готуйся до вшни"); "природноï ворожостi людей один до одного" (концентровано виражене у висловi Йосифа Плавта: "Homo homini lupus est" - "Людина людинi - е вовк"); "практична необхiднiсть вшни" (Платон, Арютотель).
Французький фшософ Жан-Жак Руссо у свош робой "Про суспшьний договiр", опyблiкованiй в 1762 р., ввдзначав, що: "Вiйна - це не ввдносини мiж людьми, але мiж державами, i люди стають ворогами випадково, не як людсью ютоти i навiть не як громадяни, а як солдати; не як жш^ своeï краши, а як ïï захисники". Дал^ аналiзyючи цiлi вiйни, вiн писав: "Якщо мета вшни -знищення ворожоï держави, то iнша сторона мае право винищувати ïï захисниюв, поки вони тримають у руках зброю, але як тшьки вони кидають ïï i здадуться, - вони перестають бути ворогами або шструментом у руках воропв i знову стають просто людьми, чие життя не дозволено шкому ввдшмати".
Французький фшософ i правознавець Монтеск'е писав, що народи повинш робити шд час миру якнайб1льше добра один одному, а пвд час вшни - якнайменше зла.
I. Кант обгрунтовував мрто про загальний i вiчний мир, морально засуджував вiйни та закликав до миру. Аналiзуючи саме поняття миру, вш доводить, що воно фактично зб^аеться з поняттям права i разом з ним грунтуеться на вкоршеному в розумi моральному законовi.
Наступним етапом розвитку державно' полiтики у сферi вiйськових д1й можна вважати етап укладання мiжнародних договорiв. Цей процес ввдбувся порiвняно нещодавно i розпочався укладанням договорiв про норми ведення вшни в 60-тi роки XIX ст., коли з штервалом у чотири роки ввдбулися двi мiжнароднi конференци - у Женевi в 1864 р. та у Санкт-Петербурзi - в 1868 р., -результатом яких е укладання основних договорiв, що стосуються питань права збройних конфлжлв.
Першим оформленням правово'' полiтики у сферi захисту жертв вшни стала Женевська конвенщя 1864 р. "Про полшшення долi поранених i хворих во'шв пвд час суходшьно''вшни". Початок цьому напрямовi МГП права поклав громадянин Женеви Анрi Дюпан, який у 1862 р. видав книгу "Спогади про Сольфершо", в якiй, вражений жахами поля бою тсля битви бшя мiстечка Сольферiно в Ломбарди, запропонував скликати мшнародну конференц1ю, аби розробити правила поведшки стосовно поранених i хворих воiнiв, якi мали стати обов'язковими для усiх учасниюв.
Перша Женевська конвенцм була розроблена на Мшнароднш конференци, в якш взяли участь представники 16 держав, дат цей напрям у гуманпарному правi дiстав назву "право Женеви". Конвенщя мктила усього 10 статей, що регулювали ставлення до поранених та хворих у дточих армкх, але ввдцрала особливу роль в гстори права - стала частиною руху за кодиф1кац1ю сучасного мiжнародною права. У перiод з 1864 до 1907 рр. цю Конвенцдо ратифжувало 57 держав.
Члени Женевського Комггету (який згодом став Мiжнародним Комiтетом Червоного Хреста) спрямували пiзнiше сво'' зусилля на подальший розвиток мiжнародного гуманiтарного права. Упродовж кшькох наступних десятилiть були прийнят положення, що забезпечували захист шшим категор1ям осiб, а саме: пораненим, хворим та особам, що зазнали корабельно'' авари, iз складу збройних сил на морi (у 1899 р.), вшськовополоненим (у 1929 р.) i цившьним особам (в 1949 р.). Конвенци переглядалися у 1906, 1929 i 1949 рр., а в 1977 р. були прийнят два Протоколи, як доповнювали чотири Конвенци 1949 р.
1нший напрямок МГП мае назву "Гаазьке право", заснований на результатах мирних конференцш, як проводилися в Нвдерландах у 1899 i 1907 рр., де переважно обговорювалися допустимi засоби i методи ведення вiйни; зусилля Оргашзаци Об'еднаних Нацiй для забезпечення дотримання прав людини пвд час збройних конфлжлв i для обмеження застосування конкретних видiв збро''.
Першим мiжнародним документом цього напряму стала Санкт-Петербурзька декларащя 1868 р. "Про заборону використання вибухових i запалювальних снаряд]в вагою бiльш нiж 400 грамiв". Декларацiя заборонила новий на той час вид збро'', що завдавав надмiрних страждань, i визначила необхвдшсть та шляхи гуманiзацii' права вшни.
Подальший розвиток кодифшацшно'' правово'' полггики були представленi на конференцiях у Парижi (1856 та 1884 рр.), Брюсселi (1874 р.) i в Гааз^ де в 1899 та 1907 рр. були розроблеш та прийнят документи, якi закрiпили норми i принципи засобiв та методiв ведення вiйни. На Гаазьких конференцмх миру були прийнятi конвенцй, що стосувалися закон]в i звича'в суходшьно'' та морсько'' вiйни, прав та обов'язюв нейтральних держав.
Деякi дослщники вважають, що до складу мiжнародного гуманiтарного права входить також "право Нью-Йорка", яке розвиваеться пiд патронатом ООН та регулюе насамперед дотримання основних прав людини шд час збройних конфлжпв, покарання военних злочинщв та використання ядерно' збро'.
Сучасне мiжнародне право е складною системою юридичних норм i принципiв, в яких знаходять свш вияв об'ективнi закономiрностi розвитку мiжнародних вiдносин. Система мiжнародного права як вiддзеркалення мiжнародних ввдносин, що постшно розвиваються, сама постшно розвиваеться. Головною метою сучасного мiжнародного права е пiдтримка i збереження миру у всьому свп\ Однак незважаючи на юнування велико'' кшькосл мiжнародних актiв щодо
мiжнародноï безпеки, людство не викорiнило таких понять, як вшна, збройний конфлшт, насильство, жертви вшни тощо. Прийняття важливих мiжнародних документiв у галузi прав людини, таких як Загальна декларацм прав людини (1948 р.), Свропейська конвенцм про права людини (1950 р.) та Мiжнародний пакт про громадянськ i полiтичнi права (1966 р.), сприяло утвердженню вде!', згiдно з якою усi мають право користуватися правами людини як у мирний час, так i пвд час вшни. Це зумовлюе необхвдшсть правового регулювання суспшьних ввдносин, що виникають пiд час збройного конфлшту, з метою його максимально можливо! гуманiзацiï.
Офiцiйне визначення термша "державна полiтика у сферi збройних конфлшпв" визначаеться у межах Мiжнародного комiтету Червоного Хреста i до ще!' сфери належать такi ввдносини:
а) спецiально спрямованi на виконання гумангтарних завдань, що виникають безпосередньо в результат збройного конфлiкту мiжнародного i немiжнародного характеру;
б) яю з мiркувань гуманного характеру обмежують права сторiн, що знаходяться у конфлшп, вибирати методи i засоби ведення вшни;
в) захищають ошб i майно, яким нанесена або може бути нанесена шкода конфлштом.
Актуальшсть державно!' полiтики у сферi збройних конфлiктiв зумовлена багатьма
обставинами. Серед яких, на думку автора, необхвдно ввдзначити:
по-перше, ця сфера права захищае осiб, якi не беруть участi у военних д1ях, наприклад, цивГльних осiб, медичний i релтйний персонал, а також осiб, якi припинили брати участь у военних д1ях, наприклад, поранених, ошб, що потерпши аварiю корабля, хворих, вшськовополонених. Окремi мiсцевостi та об'екти, наприклад, лшарш та санiтарнi транспортш засоби, також тi, що користуються захистом норм мiжнародного гуманiтарного права i не повинш ставати об'ектом нападу;
по-друге, правова полiтика у сферi збройних конфлiктiв забороняе засоби i методи ведення вшни, пвд час використання яких не проводиться розмежування мiж комбатантами i некомбатантами, наприклад, цившьними особами, а також засоби i методи ведення вшни, що наносять надмiрнi ушкодження. Щ принципи лежать в основi мiжнародних угод, що забороняють, наприклад, бюлопчну та хiмiчну зброю i протитхотш мiни.
Отже, державна правова полгтика у сферi збройних конфлiктiв грунтуеться на iнтересах, якi держави готовi погоджувати на мiжнародному рiвнi для посилення захисту ввд наслiдкiв вшни, в умовах, коли внутрiшнi правовi системи е неефективними пiд час виконання цього завдання. У таких випадках полггика виконуе оргашзацшну функщю, сприяючи впорядкуванню вiдносин мiж сторонами у збройному конфлшп [2].
Постшний i безпечний розвиток громадянського суспшьства та iндивiда, - це зокрема, об'ективна вимога часу, де роль державно!' полгтики полягае у виршенш проблем, яю виникають пвд час збройного конфлшту, захищенш iнтересiв та прав людей, як е чи стали жертвами збройного конфлшту. Захист людського життя i гвдносп е одтею з найважливших цшей права. Якщо воно застосовуеться належно, то надае необхвдний захист життя i гвдносп усГм, хто опинився у критичному становищi пвд час конфлшту. Його норми мають своею метою захистити цившьних осГ6, людей, позбавлених свободи, тих, хто одержав поранення пвд час вшни, i тих, хто перебувае в умовах вшськово! або шоземно! окупаци. Сторони у збройному конфлшп зобов'язанi виконувати i поважати щ правовi норми, а мiжнародне спiвтовариство повинно забезпечувати 1'хне дотримання.
Висновок. Незважаючи на вищевикладене, державна полiтика у сферi збройних конфлшпв е не достатньо сформованою галуззю правового регулювання. I не тому, що мгстить певнi пробши (така проблема властива фактично кожно! гвдузГ права), а через те, що мае слабкий механiзм регулювання. Орган (Оргатзащя Об'еднаних Нац1й), який зд1йснюе контроль i регулювання мшнародного права у перiод збройних конфлшпв, не досить сильний, щоб диктувати свою волю могутн!м державам. I прецеденти, коли не виконуються ршення Ради Безпеки ООН, були.
Також доволГ складне питання про захист прав особистосл пГд час збройного конфлшту. Це не секрет, що права особистосп сильно утискаються пвд час ведення военних дш. I це завдяки внутршньодержавному законодавству, що справедливо обмежуе права особистосл в перюд
военних дш i надзвичайного стану, з огляду на складнiсть i нестандартшсть складно' ситуаци. Права громадян найчастше порушуються рядовими солдатами, якi самi перебувають в екстремальних умовах, i найчастше просто не знають певних норм мiжнародного права, що регламентують вiдносини у ситуаци, що виникла.
Для реалiзацiï принципiв права потрiбна дiяльнiсть держави щодо удосконалення внутршнього законодавства. Проблема правового регулювання збройних конфлжпв посiдае важливе мiсце у полггичнш програмi владних органiв. У багатьох державах були створет спещальш консультацiйнi органи. Так, наприклад, нащональш комiтети з мiжнародного гуманiтарного права - 1'хня роль полягае у тому, щоб надавати консультаци та пвдтримку владi у справi iмплементацiï мiжнародного гуманiтарного права та поширенш знань про нього - були засноваш в 68 кра'нах. Гармотзацм нацiонального законодавства Укра'ни з мiжнародним правом е надзвичайно важливою проблемою, ввд вирiшення яко'' залежить устх правово'' реформи та розвиток мiжнародного спiвробiтництва за участi нашо'' держави та встановлення мирних ввдносин в Укра'ш.
1. Срант М. М. Мгжнародне публгчне право: сфери та дефтщп /М. М. Срант. -Кам'янець-Подтьський: ПП "Медобори-2006", 2013. -216 с. 2. Жаровська I. М. Мгжнародне гумантарне право: навч. посгб. /1. М. Жаровська. - К.: Атгка, 2010. - 280 с.
