ОСМИСЛЕННЯ МУЛЬТИКУЛЬТУРАЛіЗМУ СХіДНОЕВРОПЕЙСЬКОГО ПРОСТОРУ У ФОЛЬКЛОРНО-ЕТНОГРАФіЧНИХ ПРАЦЯХ ВОЛОДИМИРА ГНАТЮКА ПРО УГОРСЬКИХ РУСИНіВ Текст научной статьи по специальности «История и археология»

УДК [378:373.091.12.011.3-051]:347.56 UDC

DOI: 10.17223/18572685/67/19

Осмислення мультикультуралiзму схщносвропейського простору у фольклорно-етнографiчних працях Володимира Гнатюка про угорських русишв

З.Б. Лановик1, М.Б. Лановик2

Тернопiльський нацiональний педагогiчний ушверситет iм. В. Гнатюка УкраТна, 46027, Тернопть, вул. М. Кривоноса, 2 1 Е-таН: m-z@ukr.net 2 Е-таН: ml2046@tnpu.edu.ua

Авторське резюме

Дослiдження демонструе, що задовго до формування доктрини мультикульту-ралiзму й елементи були домшантними в наукових зац^кавленнях академика Володимира Гнатюка, який на прикладi схiдноевропейського ареалу розробляв про-блеми спiвiснування рiзних етн^чних груп в умовах багатокультурносп. Передусiм ц спостереження у працях Гнатюка стосуються угорських русинiв. Простежено, що у своТх наукових шуканнях вчений оперував базовими для сучасних мультикульту-ральних студш поняттями: мова йде про iсторично зумовлений багатокультурний простер СхщноТ бвропи, який виявляв нацiонально-iдеологiчну гетерогенность та культурну дифузiйнiсть при сощальнш гомогенностi. Водночас акцентуеться, що дослщник звертав увагу на домiнантнi концепти етнокультурного помежiв'я, кон-там1нац1Т етнолопчних та психоментальних феноменiв, проблеми збереження/ втрати нацюнальноТ iдентичностi, полiтичного консенсусу в умовах полiетнiчного соцiуму, полiфонiчностi нацюнальноТ свiдомостi та ш. 1люстративним матерiалом до р^знор1вневоТ рецепц!Т русинами шших етносiв е зiбранi i опрацьованi В. Гнатюком «Мaтерiaли з УгорськоТ Руси» (1897-1911 рр.). Першорядна роль у цьому культурному топос вiдведенa слов'янським народам, як у дихотоми Свiй/Чужий частiше сприймаються у площинi зближення, а не вщдалення. Другий ревень - взaемодiя з неслов'янськими европейськими нaцiями (шмцями, мадярами). Водночас заф^ксо-ван^ приклади нашарування впливiв неевропейських нaцiй, яю часто були чинником формування схщноевропейськоТ iдентичностi: юдейський вплив через бiблiйнi кни-

ги, а також середньоазiатськi впливи i3 4aciB турецьких нападiв та перiоду панування Османсько! ¡мперИ на цих землях. П^дсумовуеться, що мультикультуралiстська мето-дологiя розширюе геокультурний контекст етнологiчних дослiджень. Опрацьований матерiал переконливо доводить, що вона може бути застосована до европейських культурночсторичних дискурсiв попереднiх епох, як^ виявляють ознаки, передбаченi цiею теорiею.

K^40Bi слова: В. Гнатюк, угорськi русини, мультикультуралiзм, етнiчне порубiжжя, дiалог культур, фольклор

Осмысление мультикультурализма восточноевропейского пространства в фольклорно-этнографических трудах Владимира Гнатюка об угорских русинах

З.Б. Лановик1, М.Б. Лановик2

Тернопольский национальный педагогический университет

им. В. Гнатюка Украина, 46027, Тернополь, ул. М. Кривоноса, 2 1 E-mail: m-z@ukr.net 2 E-mail: ml2046@tnpu.edu.ua

Авторское резюме

Исследование демонстрирует, что задолго до формирования доктрины мультикультурализма ее элементы были доминирующими в научных поисках академика Владимира Гнатюка, который на примере восточноевропейского ареала разрабатывал проблемы сосуществования разных этнических групп в условиях поликультурности. Прежде всего эти наблюдения касаются угорских русинов. Прослежено, что в своих научных поисках ученый оперировал базовыми для современных мульту-культуральных студий понятиями: речь идет об исторически обусловленном многокультурном пространстве Восточной Европы, которое проявляет национально-идеологическую гетерогенность и культурную дифузность при социальной гомогенности. В то же время подчеркивается, что В. Гнатюк обращал внимание на доминантные концепты этнокультурного пограничья, контаминации этнологических и психоментальных феноменов, проблемы сохранения/ потери национальной идентичности, политического консенсуса в условиях полиэтничного социума, полифоничности национального сознания и др. Иллюстративным материалом для разноуровневой ре-

цепции русинами других этнических групп служат собранные и обработанные В. Гна-тюком «Материалы из Угорской Руси» (1897-1911 гг.). Первостепенная роль в этом культурном топосе отведена славянским народам, которые в дихотомии Свой/Чужой чаще воспринимаются в плоскости сближения, а не отдаления. Второй уровень -взаимодействие с неславянскими европейскими нациями (немцами, мадьярами). В то же время предлагаются примеры наслоения влияний неевропейских наций, которые нередко были фактором формирования восточноевропейской идентичности: иудейское влияние через библейские книги, а также среднеазиатское воздействие со времен турецких набегов и периода доминирования Османской империи на этих землях. Подытожено, что мультикультуралистская методология расширяет геокультурный контекст этнологических исследований. Проанализированный материал убедительно доказывает, что она может применяться к европейским культурно-историческим дискурсам предыдущих эпох, которые содержат признаки, очерченые этой теорией.

Ключевые слова: В. Гнатюк, угорские русины, мультикультурализм, этническое пограничье, диалог культур, фольклор.

Understanding the multiculturalism of Eastern Europe in the folklore and ethnographic works of Volodymyr Hnatiuk about the Ugrian Rusins

Z.B. Lanovyk1, M.B. Lanovyk2

Ternopil Volodymyr Hnatiuk National Pedagogical University 2 M. Kryvonis Street, Ternopil, 46027, Ukraine 1 E-mail: m-z@ukr.net 2 E-mail: ml2046@tnpu.edu.ua

Abstract

According to the research, Academician Volodymyr Hnatiuk's scholarly inquiry had focused on the elements of multiculturalism long before the theory of multiculturalism was developed. Hnatiuk studied the problems of coexistence of different ethnic groups in the multicultural realm of the Eastern European area, with a partucluar attention to the Ugrian Rusins. In his research, Hnatiuk employed basic concepts for modern multicultural studies, such as historically determined multicultural space of Eastern Europe, which combines national and ideological heterogeneity, cultural diffusion and social homogeneity. Yet the authors emphasize that Hnatiuk paid attention to the dominant concepts of ethnocultural frontiers, the contamination of ethnological and

psychomental phenomena, the problems of preservation/loss of the national identity, the political consensus in a polyethnic society, the polyphony of national consciousness, and others. The multilevel reception of other ethnic groups by the Rusins is studied on the Materials from Ugric Rus (1897-1911) collected and processed by Hnatiuk. The primary role in this cultural topos is assigned to the Slavic nations, who are more often perceived in the plane of rapprochement rather than distance in the dichotomy of In-group/Out-group. The second level is interaction with non-Slavic European nations (Germans, Hungarians). However, the non-European influences were often a factor in the formation of Eastern European identity: the Jewish influence through the biblical books, as well as Central Asian influences from the Turkish attacks and the Ottoman rule in these lands. The authors conclude that the multiculturalist methodology expands the geocultural context of ethnological research. The processed material convincingly proves that it can be applied to the European cultural and historical discourses of previous epochs, which contain the features provided by this theory.

Keywords: V. Hnatiuk, Ugrian Rusins, multiculturalism, ethnic frontier, dialogue of cultures, folklore.

Передуам хочемо наголосити, що цтком усвщомлюемо дискусш-шсть такоТ постановки проблеми, чи, радше, винесеного у заголовок II формулювання. Звюно, теорiя мультикультуралiзму, попри спора-дичш вкраплення в окремих працях, зародилася не рашше другоТ половини ХХ ст., а як суцтьна наукова доктрина сформувалася аж у 80-х рр. попереднього стол^тя, остаточно викрист^зувавшись у пращ Чарльза Тейлора «Мультикультуралiзм: ДоЫдження полггики визнання» (1994 р.). Бтьше того, це явище пов'язують, як правило, з iммiгрантськими сусптьствами (такими як США) або ж iз постколо-шальними дискурсами (перш за все Великою Бриташею). Як одна iз концепцш епохи постструктуралiзму теорiя мультикультуральносп, з одного боку, оперуе конкретними поняттями новггньоТ епохи, перед-бачаючи врахування таких сучасних проявiв, як глобалiзацiя, щеологп демократп та ш., з шшого боку - сама виявляе неоднозначнють та гетерогеншсть дослщжень, нечггкють формулювань та теоретичних визначень. «У мультикультурному проект злилися проблеми ств-вщношення едносп / розмаТття / рiзноманiтностi в культура суб'ек-тно-об'ектна проблематика, питання релевантности пiзнання, полемiка стосовно релятивiзму i унiверсалiзму, полiтики i структури влади, переосмислення нацюнальноТ традицп i канону, криза нацюнальноТ, культурноТ та особистюноТ iдентифiкацiТ. Мультикультуралiзм постае у ролi вираження i одночасно обГрунтування плюралютичноТ культурноТ парадигми, що активно розвиваеться в кшц ХХ ст. в усьому свт. lдеологiя культурноТ множинносп багатоманiття ставить завданням

запропонувати щеальне i часто утопiчне бачення у вщповщносп чи за контрастом з активно обговорюваним iдеалом сусптьства i культури «рiзноманiтносri» чи «мультикультури» [11: 266].

Найбiльш показовими щодо розмивання наукових положень та невизначеносп термiнологiчного апарату е осьовi доктрини, кожна з яких оперуе ключовою метафорою як щейним осердям в оцшц кон-кретних суспiльно-iсторичних/полiтичних явищ. Маемо на увазi теорií 1) «плавильного казана» (Г. Альтшулер), яка зародилася як бачення етычно-расового ствкнування iммiгрантiв США, що передбачала «переплавлювання» етносiв у едину однорiдну нацт; 2) найбiльш нейтральноí метафори «культурно'' мозаíки» (Дж.М. Гiббон), яка первкно асоцiювалася з канадською моделлю ствкнування рiзних етносiв, та 3) доволi одiозного метафоричного концепта «салатна миска» (Е. ШлезшГер), що пiдкреслюе принципову «незмшувашсть» рiзних нацiй за будь-яких умов ''хнього спiвiснування.

Звiсно, укра'нський вчений-фольклорист, етнограф, антрополог, уродженець Галичини академк Володимир Гнатюк (1871-1926) у сво'х працях, писаних на зламi Х1Х-ХХ ст. не оперував вище окрес-леною термiнологiею, i зазвичай у науц постулюеться закон про незастосування шзнших теорiй щодо рашших явищ. Однак може-мо стверджувати, що маемо справу з надзвичайно цкавим, нав^ь унiкальним випадком, коли наукова риторика, породжена конкрет-ними культурно-кторичними процесами, е не просто суголосною iз сучасними мультикультуральними студиями, а й до певно' мiри випереджуе íхнi доктрини i висновки. Було би перебтьшенням вва-жати, що В. Гнатюк у сво'х працях е предтечею мультикультурального вчення, водночас несправедливо й заперечувати, що мультикульту-ральна домшанта скеровувала достдницький вектор вченого i його висновки е вагомими й у сьогодшшньому багатокультурному свт. Незаперечним залишаеться факт, що Володимир Гнатюк один iз перших застосував означену методолопю до осмислення складних етычних явищ европейського простору, який докоршно вiдрiзнявся вщ багатонацiональних суспiльств американського континенту куль-турально, iдеологiчно, полiтично, але сформував сво' унiкальнi моделi iсторичного нашарування та подальшого спiвiснування рiзних нацш i народностей.

Отже, метою нашо' статтi е продемонструвати, що задовго до визри вання сформовано' доктрини мультикультуралiзму и елементи були домшантними у наукових зацiкавленнях Володимира Гнатюка, який на прикладi схiдноевропейського ареалу розробляв проблеми ствк-нування рiзних етнiчних груп в умовах багатокультурносп, зокрема вивчав прояви культурних взаемовпливiв, зафiксованi у фольклорi,

етнографiчнi рiзноетнiчнi нашарування, а також iншi види взаeмодiТ, наприклад, досягнення громадсько-полггичного консенсусу, пошуку форм спткування в ситуацiТ багатомовностi та полкультурностг

Найвиразыше мультикультуральнi спостереження у працях В. Гнатюка стосуються дослщжень нацюнальноТ самобутносп угорських русиыв. Вивченню цieТ етнiчноТ спiльноти вчений присвятив усе свое життя: здшснив шють експедицiй, якi забезпечили числены фоль-клорнi та етнографiчнi записи та розвщки, що лягли в основу шести об'емних томiв «Матерiалiв з УгорськоТ Руси» (1897-1911), на основi яких базував своТ фунтовш працi з етнографiТ, мови, фольклору, громадсько-полггичного та лггературного життя угорських русиыв.

Важливо наголосити, що у своТх наукових шуканнях вчений опе-рував i керувався базовими для сучасних мультикультуральних студш постулатами, категорiями i поняттями. По-перше, мова йде про юторично зумовлений багатокультурний проспр схiдноТ Европи, який виявляв нацюнально-щеолопчну гетерогеннiсть та культурну дифузiйнiсть при сощальнш гомогенностi. По-друге, дослiдник звертав увагу на домшанты в окресленш царинi концепти етнокультурного помежiв'я, контамшацп етнологiчних та психоментальних феноменiв, проблеми збереження /втрати нацюнальноТ щентичносп («винардов-лення»), полiтичного консенсусу в умовах полiетнiчного соцiуму, по-лiфонiчностi нацюнальноТ свщомосп та iн. Водночас можна говорити i про окремi спостереження у царинi iмперського/постiмперського дискурсу (колоыальних/постколоыальних студiй), позаяк централь-ний у дослщженнях В. Гнатюка топос у рiзнi iсторичнi часи належав до складу рiзних евроазiйських iмперiй та державних формувань.

Передуам у працях етнографа йдеться про територт, на якш у часи дiяльностi В. Гнатюка був найбтьший вiдсоток русиыв - Бачванський регюн Угорщини (Бач-Бодрогський комiтат), дослiдженню якого при-свячена фунтовна монографiчна праця «Руськi оселi в Бачцi (в Полу-дневш Угорщиы)» (1898 р.). Окрiм того, що це була найбтьш захщна територiя схiдноевропейського простору, яка фактично становила помежiв'я захiдноевропейськоТ та схщноевропейськоТ цившзацш-них моделей, ця територiя зазнала й серйозних азiйських впливiв: починаючи з 1542 р. тсля падiння Буди i Сегеда вона опинилася у складi ОсманськоТ iмперiТ, пiд культурно-полiтичним впливом якоТ перебувала аж до 1699 р., коли стала частиною ГабсбурзькоТ монархiТ, а вщ 1867 р. при виникнены Австро-Угорщини увiйшла до Угорського королiвства Австро-УгорськоТ iмперiТ. Попри цi мапстральы iсторичнi подiТ на формування 17 етычного складу впливали й iншi фактори, з-помiж яких мiграцiйнi процеси у Схщнш Еврот, спричиненi шшими iсторичними явищами (як-от мiграцiя козамв внаслiдок зруйнування

3anopi3bKoï CÏ4Ï, чим пояснюеться значний вщсоток ï'xhïx нащадкiв на цих територiях), економiчнi (торгiвельно-промисловi), природно-клЬ матичнi (засухи, нашестя сарани) та iншi чинники.

Безперечно, така множинысть дискурсiв не могла не позначитися на сусптьно-полггичному та культурному житт багатонацiонального сощуму, що заселяв цю територiю. На момент безпосереднього зна-йомства В. Гнатюка iз цим геополiтичним простором ц землi належали до складу Австро-Угорсько'' iмперiï, яка, як вщомо, толерувала нацю-нальний розвиток уах етнiчних груп у ïï складi («Габсбурзький мiф»), водночас на дослдауванш територiï Гнатюк фiксував помiтнi прояви швелювання етнiчних особливостей та мадяризацп' iнших нацiй. Його найбiльше цкавила доля русинiв, але оскiльки 'хня життедiяльнiсть вiдбувалася нерозривно з шшими етносами, вчений у сво'х стуо^ях охоплював ширшi дискурси.

Щодо нацюнальних контекстiв проживання угорських русинiв, ок-рiм названо' працi, важливим для нашого дослiдження е доповнення, надруковане у 28 томi «Записок Наукового Товариства Шевченка» (1899 р.) [6], де В. Гнатюк здшснив огляд тогочасних наукових розвщок щодо етшчного складу цiеï угорсько' територiï та кшькосп русинiв, що на нш проживають. Попри жорстку критику стосовно перекручування фак^в та надання недост^рних цифр щодо кiлькостi русинського населення (мадяри навмисно применшували чисельнiсть етшчних меншин), вiн подае такi дат: на 1880 р. за переписом було зафксо-вано 342 381 русиыв на територп' Угорщини, у 1890 - 430 282, що водночас говорить i про значний прир^, не зважаючи на вс зусилля щодо 'хньо' aсимiляцiï [6: 31]. Другий аспект, який нас цкавить у контекст цього доЫдження, - iншi етнiчнi групи, що безпосередньо ствкнували i, вiдповiдно, впливали, на формування щентичносп угорських русиыв. За даними рiзних джерел найчисельышими були мадяри, словаки, нiмцi, румуни, серби, хорвати [6: 37]. I якщо названий додаток е лише статистичною довщкою, то у пращ «Русью оселi в БачцЬ» Гнатюк намагався всебiчно проaнaлiзувaти рiзнi аспекти спiвжиття доволi вiддaлених нацш, основну увагу звертаючи на впливи шших етносiв на етнiчнi, культуролопчы, свiтогляднi позицiï угорських русинiв.

Щоби проiлюструвaти хiд думок вченого та вектори його до-слiджень, дозволимо доволi розлогу цитату, яку вважаемо вкрай показовою: «Число вах Русиыв в Бaчцi i Сримi не е певно знане. Офщияльна статистика хоть подае його, то довiрювaти 'й не можна: вона все кульгае... Бiльше можна би вiрити шематизмови, бо майже всi Русини е греко-католики. Колижбо ту знов бща, бо шематизму такого вщ непам'ятних рокiв не можна дочекати ся. По обчисленнях

бачванських штел^ентних Русинiв, число Bcix душ в Бачцi i Сримi доходить до 12 або 13 000. З того над 9 000 припадае на Бачку, решта на Срим. Бачванськ оселi числять з окрема по тГлько душ: Керестур - 5 000; Коцура - 2 500; Дюрдево - 1 000; Старий Вербас - 500; Новий Сад - 300.

Мiж руськими оселями лиш одна е зовам чиста непомшана з другими нациями: Керестур. Вс иншi осел!' мають мiшану людшсть. У Коцурi жиють побiч себе Русини, Мадяри i Нищ; В Вербаа Русини, Серби i Н'|'мф; в Новiм Сaдï ва нацт, якi е на Угорщиш, при чiм кажда мае свою церкву i школу. В Сримi перемГшан Русини по оселях го-ловно з Сербами. В кождш осел!' надто находить ся бодай по кГлька родин жидiвських, та циганських.

Така мГшанина народностий мусла полишити свiй вплив на Русинах. I справд'| його пiзнaе кождий на перший погляд. В управ!' рт'| пiзнaсть кождий вплив ымецький, в ношi, особливо дТ^чат та женщин, вплив марярський, в танцях i сьтванках вплив мадярський i сербський. Тот посторонш впливи видерли очевидно багато вщ Русинiв з |'х давншших навичок, звича!^ i т. др. але подтали на них к у л ь т у р н о. Хто нин ввшде до хати русько'|, поговорить з ïï господарями а вщтак потягне паралелю мiж ними, а |'х Замплинськими братами - ба навгть i нашими Галичанами з многих с'л - то побачить, що Бачванц' супроти других Русишв - Европейц' в повнiм знaчiню того слова...» [3: 8-9].

Дaлi дослiдник зазначав, що вст русинськ дiти в БачцГ, якi навча-ються в школГ, вивчають угорську мову, що стае основним джерелом мадяризацп' та асимГляцм. Подiбнa ситуaцiя з мовою навчання спо-стерiгaеться у Срими русини aсимiлюються з хорватами. В. Гнатюка дуже турбувала проблема «винародовлення», вш щиро уболiвaв за конкретн дiï щодо збереження нaцiонaльноï щентичносп угорських русинiв.

Хоча aнaлiзовaнa праця тяжiе до етногрaфiчно-культурологiчного дослiдження (вивчення побуту, звичaïв, одягу та ш.), однак цiкaвими е й сусптьночсторичы спостереження. Це зокрема стосуеться оргаызацГ! громадського життя полiнaцiонaльних общин Угорщини. «Прикладом упорядкованя вГдносин национальних мГж мiшaним населенем, може послужити Коцура. НайбГльше число живе там Русишв - ттько що Нм^в i Мaрядiв разом. Всï вони спГльно зложили со6Г читальню i касино. В тГй читальни мГстять ся книжки мадярсьм, нïмецькi i руськк Остaннïх, звГстно, дуже мало, бо й де ïx мали там взяти при таких вщ-носинах, ям тепер Гснують! <...> Так само що до часописий... Ва члени касина платять однакож вкладки, а школи не приходить мГж ними до суперечки на тему: Ми не читаемо тих а тих часописий, тож викинути

'х; ми за них не будемо платити! Вс' собою вдоволеы. На председателя касина вибирають по черз' одного з кождо' наци'; за умову вибра-ному кладуть лишень знане вс'х трех мов. Часом вщступають вправд' вiд то' умови, але д'е ся то за згодою вс'х членiв. Подiбно уладжена громадська господарка. Кожда нация мае радних вщповщно до свого числа» [3: 43]. Це саме стосуеться громадьсько-полггичного життя. В. Гнатюк подае докладний опис виборiв вшта у Коцурi. У зв'язку iз спiвiснувaнням рiзних нaцiй кожна нащя вибирае вiйтa по черзi. А осктьки чисельнiсть русинiв е найбтьшою (стiльки, скiльки мaдярiв та ымщв разом), то русинський вiйт посщае мiсце вiйтa шiсть рокiв поспть у той час, як ымець та мадяр - лише по три роки за чергою. Особливий статус належить також руськш мовк «В практиц', в житю вщгравае руська мова в Коцурi ролю штернационально'' мови» [3: 43]. Через те, що ымц не розумтть i не вмiють розмовляти по-ма-дярськи, а мадяри не знають ымецько'' мови, але обидвi наци добре розумтть руську, - мiж собою, нaвiть без присутностi русиыв, вони переходять на руську мову для взаеморозумшня. Цкаве й ставлення угорських русиыв до питань русько-польських полггичних взаемин, хоча, як зазначав учений, угорськ русини, тим бтьше бачвансьм, нiколи не мали ычого дотичного з поляками, однак ц проблеми 'х дуже хвилювали.

Описaнi в дослщжены В. Гнатюка явища Ю. Лотман означував як «акт шформацшного обмшу». У сво'й прaцi «До побудови теорп взaемодiï культур (семiотичний аспект)», яка була написана у 1982 р., але не привертала особливо' уваги дослщнимв, услщ за В. Жирмун-ським, вш стверджував: «Iсторiя людського суспiльствa фактично не знае приклaдiв абсолютно iзольовaного культурного. розвитку, без безпосередньо' або бiльш вщдалено'' взaемодiï i взаемного впливу мiж окремими дiлянкaми» [10: 198]. Бтьше того, на думку Ю. Лотмана iмaнентний розвиток культури в принцит не може вiдбувaтися без постшного впливу «ззовнi», причому це поняття «ззовы» мае дуже складну оргаызацт: воно може передбачати i жaнровi модифiкaцiï, i метaмовнi, i просторовi i т. д. «Нaрештi це чужi тексти, що прийшли з шшо'' нaцiонaльноï, культурно', ареально' традицп'. Розвиток культури, як i акт творчо' свiдомостi, е актом постшного обмшу й постшно мае на увaзi "iншого" - партнера у здшснеы цього акту» [10: 205]. Однак учений наголошував, що цей процес е вкрай складним i породжуе два зус^чж суперечливi процеси: «З одного боку, потребуючи партнера, культура створюе власними зусиллями цього "чужого", ноая шшо' свщомосп, що по-шшому кодуе свгг i тексти. Цей створюваний у надрах культури - передуам за контрастом iз ïï власними домiнaнт-ними кодами - образ екстерюризуеться нею ззовы й проектуеться

на культурш cbî™, що лежать поза нею. За характерний приклад можуть правити етнографiчнi описи европейцями «екзотичних» культур. <...> З шшого боку, введення зовнiшнiх культурних структур у внутршнш свiт певно'' культури мае на увазi встановлення з нею стльно' мови, а це, своею чергою, вимагае 'хньо'' штерюризацп. Для того, щоби спшкуватися i3 зовнiшньою культурою, культура мусить штерюризувати ïï образ усередину свого свпу Процес цей неминуче суперечливий: внутршнш образ зовшшньо' культури мае мову спткування з культурним свггом, у який вiн iнкорпорований. Однак ця комушкативна легкiсть пов'язана з втратами деяких, i часто найцшшших як стимулятори, рис зовшшнього об'екта, що тдлягае копiюванню» [10: 205-206].

Зрозумто, що у концепцп' Ю. Лотмана «акт iнформацiйного обмiну» передбачае не лише вербальну площину, а, навпаки, його семютичний аспект тримае у полi зору усi - i вербальш, i тим бшьше невербальнi iнформацiйнi системи. Саме у такому рiчищi здiйсненi й дослщження В. Гнатюка. Оскiльки вiн передуам акцентував свою увагу на фоль-клорних та етнографiчних особливостях угорських русиыв, як вiн аналiзував пщ кутом зору зовнiшнiх впливiв, проводячи паралелi з русинськими звичаями та обрядами шших територiй, зокрема, сустд-нiх нацiй, а також галицьких русишв, вш, можна сказати, повшстю i багатогранно iлюструе цi процеси, як майже столiття пiзнiше описав Ю. Лотман. При цьому вш фiксував тексти народних легенд, оповщей, пiсень, анекдотiв та iн., що увиразнюють теоретичнi мiркування вче-ного, виявляючи нацiональну самобутнiсть та оригшальшсть русинiв як окремiшнього етносу, який постав у специфiчних iсторичних обста-винах. I на цiй рис варто наголосити: зрозумiло, що попри численш взаемодiï рiзних культур мiж собою, нечасто можна говорити про явище власне мультикультуральностi у його класичному виявк Тут важливо було «знайти» вiдповiдний регiон, який би виявляв подiбнi риси i був придатний для студш такого характеру. Водночас, важливо було не ттьки натрапити на подiбний культурно-iсторичний ареал, але й вмгги вiдчитувати т внутрiшнi та зовнiшнi коди, бачити шляхи та форми |'хньо'| взаемодп'. Тому у цьому випадку не можна не погодитися iз I. Франком, який стверджував, що «Гнатюк феноменально-щасливий збирач усякого етног'раф'чного матерiялу, якому з наших давн'йших збирачiв мабуть не дорiвняв н'один» [12: 502].

Розлогим доповненням до теоретичних мiркувань Гнатюково' працi «Руськi оселi в Бачцi» е «ЕтноГрафiчнi матерiяли з Угорсько' Руси», що виходили упродовж 1897-1911 ромв вiдповiдно до здшснених експедицiй. Вони е тюстрафею не лише до зазначених проблем ствкнування рiзних нацiй, а й до рiзнорiвневоï рецепцiï русинами

шших етноав i народностей (вщ буквального сприйняття в побу-тових умовах багатокультурносп до 'хньо' мiфологiзацií (особливо тих нацiй, що ствкнували у цьому просторi в минулому), а також ви-явом складних феномешв стереотипiзацií: багаторiвнева рiзнорiдна взаемодiя з iншими нацiями формувала вщповщш стереотипи, якi найбiльше вияскравлюються на фольклорному матерiалi.

Звiсно, першорядна роль у цьому культурному топос вщведена слов'янським народам. У дихотомií Свш / Чужий вони у переважнш бiльшостi сприймаються у площинi зближення, а не вщдалення. Тут можна говорити нав^ь про своерiдну слов'янську полiетнiчнiсть iз тяжiнням до взаемозапозичень i асимiляцiй. Стосовно угорських руси-нiв найбiльше таке зближення виявилося у мовнш контамiнацií, коли первкна мова внаслiдок тiсного спiвiснування з шшими слов'янськими мовами набувала 1хшх ознак, переймаючи iншонацiональнi риси вщ рiвня фонетики до рiвня синтаксису. В.Гнатюк детально дослiджував цю проблему у пращ «Словаки чи Русини?» (Записки НТШ. 1901. Т. 42, кн. IV). Хоча мову вн вважав не единим показником нацiональноí щентичносп, наводячи приклади iрландцiв, ям втратили свою мову, розмовляють англшською, але англiйцями не вважаються, та евреев, якi зазвичай говорять тою мовою, де живуть, однак не асимтюються у нацiю, мовою якою розмовляють: «I з того показуеть ся власно, що ^м мови мусить бути щось инше, по чiм належить тзнавати нацио-нальну вщрубшсть народу» [4: 38]. Але власне русинська мова, якою зафксоваш фольклорш джерела, i стае показником етнiчноí окремш-ностi русинiв, що зазнали впливiв iнших слов'янських мов. Доказом и винятковоí вiдмiнностi вщ iнших слов'янських мов (не залежно вщ того, чи розглядати 17 як окрему мову чи дiалект), е все част^ намагання перекладати русинськi тексти лiтературною украíнською мовою задля кращого розумшня íх змiсту, або ж долучення у додатках чи посто-рiнкових посиланнях словнимв з перекладом суто русинських ^в.

Дослiдники наукового доробку В. Гнатюка неодноразово звертали увагу на те, що, «на вщмшу вщ ряду слов'янських вчених, ям единою ознакою нацюнальносп вважали тiльки мову або вiру (В. Францев, О. Соболевський, Ф. Пастрнек), Гнатюк вказував, що «побiч мови треба при визначуванш етнографiчних границь мати на оф антропологiю, i фольклор, i етнографт, i iсторiю, i вiру i т. д. вiдповiдно до рiзних обставин, серед яких доводиться етнографiчнiй одиницi жити». Саме складним комплексом умов вторичного життя народу i пояснював вiн рiзнi впливи i прямi запозичення у сферi матерiальноí духовноí культури» [13: 220-221].

В. Гнатюк постшно наголошував на тому, що угорсьм русини не поступалися культурним розвитком шшим европейським нафям.

Вш не одноразово повертався до цього питання. Зокрема у розвщц «Угроруськ духовнi вiршi», осмислюючи причини появи у середовищi угорських русишв високопоетичноТ словесноТ творчостi, вказував: «Сусщами, що мають i мали найсильшший вплив на угорських русишв, були мадяри. Одначе i галицьк русини стояли з ними в попередшх вiках у сильнiших зносинах як ниш... Угорськ русини черпали щф своТ освiту з двох рiзних культур: мадярськоТ i польськоТ (через Галичину), якi стояли у зв'язку з загальною захiдноевропейською культурою. Через те угорськ русини не стояли тодi культурою нижче вщ своТх сусщв...» [5: 58]. Далi серед найважливiших факторiв мiж-нацюнальних впливiв вчених вказував роль ушверситетв у Тирнавi та Пешту, фундацп богословiв та духовних семiнарiй мукачiвськоТ епархiТ (у мультикультурному сенсi цкавим е також факт, що з 1692 р. мукачiвським епископом був грек), де була своя система вищих та народних шкт. Звертав увагу на роль власного букваря, який мали русини для народних шкт, що був надрукований у монастирськш друкарш у ГрушевЬ де друкувалися й iншi книги руською мовою (зокрема «Катехисмь» у перекладi з латинi); а також на те, що при церквах, семiнарiях та школах були вчителi «слов'янськоТ, руськоТ, грецькоТ, латинськоТ та европейськоТ мов». До 1806 р. було понад 300 таких шкт iз належним рiвнем стану освiти i викладання. Не останню роль в^гравали зв'язки iз василiанськими монастирями, Вщенською семiнарiею, австро-угорською греко-католицькою митрополiею з центром у Львовк Документи вказують на високий рiвень не лише освгти, а й нацiональноТ свщомосп угорських русинiв XVII - XVIII ст., до того ж серед рiзних верств руського народу. Тому не дивно, що у цьому середовиш^ з'явилася велика кшьюсть високохудожньоТ духовно! поезп. У багатьох iз цих вiршiв, як вважав В. Гнатюк, помпн польськi, словацью, сербськi та iн. впливи.

Вщтак, як вказував М. Яценко, «Гнатюк не обмежився збором фоль-клорних матерiалiв, а зайнявся докладним комплексним вивченням побуту бачвансьих русишв. Комплексне вивчення цих поселень диктувалося необхщшстю довести, що бачванськ села Керестур i Коцура являють собою украТнськ острiвки серед моря поселень шших народiв» [13: 100].

У своТх доЫдженнях Гнатюк багато уваги придтяв не лише до-слiдженню питання, звщки походять угорськi русини, а й теорiям, якi доводять, що окреслена територiя була власне слов'янською. Зокрема у працi «Словаки чи Русини?» автор студю теорiю 1.П. Фiлевiча, ви-словлену в його праф «Угорская Русь и связанные съ нею вопросы и задачи русской исторической науки» (Варшава, 1894), зпдно з якою щодо заселення по цей бк Карпат, - «руське племя i iмя могло тут

появити ся перший раз уже перед приходом Мaдярiв, та що руськ оселi сягали аж по Дунай. На те вказують чисельн топоГрaфiчнi наз-ви...» [4: 67]. Можливо, руська колонiзaцiя розширилася в XIII ст., коли король Бейла IV намагався, аби кра', винищен татарами, якнайшвид-ше заселити. Хоча Гнатюк не був таким категоричним, як Фiлевiч, i висловлював ппотезу, що вказан назви можуть бути болгарськими чи словацькими за походженням. У будь-якому рaзi вiн допускав думку, що ця територiя первiсно була слов'янською i лише внаслЬ док кторичних процесiв ïï заселили мадяри, поступово виткнивши слов'янськi нaродностi. Однак, як i було окреслено в однш iз наших попереднiх розвщок [9], у Бачванському повiтi слов'яни залишилися домшантними.

Як бачимо, значну групу взaемовпливiв становлять европейськi наци', з якими безпосередньо ствкнували русини. Слщи цих взaемодiй мщно зaфiксувaлися не лише у культура у мовi, а й у фольклорних текстах на рiзних рiвнях: жанровому, стильовому, художньо-образ-ному, поетикальному. В. Гнатюк пщкреслював, що угорськ русини з означено' територiï оствують усi подiï i минулого, i сучасносп. На цю обставину звертали увагу й дослщники наукового доробку В. Гнатюка: «У рядi випадмв, коли цього потребуе якась подiя..., поселенцi запо-зичують пiснi звщки лише можуть: з «Богогласника», вщ галицьких або пiвнiчноугорських русинiв, вщ словaкiв, сербiв, полякiв, румунiв i угорав. Як зразок вiн подае релтйну пiсню галицьку, словацьку, сербську, польську... Вказуе на численш змши в побутi, що виникли пщ впливом 'х сусiдiв - сербiв, словaкiв, угорцiв, нiмцiв» [13: 102]. Багатством слов'янських впливiв ряснiють численш кторичш опо-вiдi про словацького народного ватажка Яношика. Осмислюючи цей феномен величезного пласту фольклору про народного героя i месника, В. Гнатюк aнaлiзувaв явище гайдамаччини у його зв'язку з польськими вшськовими нападами та розбоями; на приклaдi числен-них ^оричних документв простежував перегуки словацько' трaдицiï iз подiбними явищами iнших нaцiонaльних текстiв (в укра'нському просторi - про Довбуша, Кармелюка та ш.).

Водночас тут наявш промовистi приклади, коли твори усно' народно' словесностi фксують нашарування впливiв неевропейських нaцiй, ям часто теж були вагомим чинником формування схщноевро-пейсько' iдентичностi. Осктьки переклади Бiблiйних книг та житшна лiтерaтурa, а також дiяльнiсть духовних семшарш, церковних шкiл тощо були виршальними у формувaннi духовного простору уах на-цiй Европи, бiблiйнi та aгiогрaфiчнi оповiдi е невщ'емною частиною угро-руського фольклору. Серед старозапов^них оповiдей В. Гнатюк виокремлював кторп' про постать царя Соломона. Текспв про цю

Гсторичну особу в руському фольклорГ збереглося найбГльше. Це е, безперечно, юдейський вплив через бГблГйнГ книги в европейському просторГ. Подекуди фГгурують й ГншГ бГблГйнГ особи, наприклад в легендГ «Мученича смерть амох братГв Маккавейських». Ще числен-нГшими е переробленГ та адаптоваы до нових Гсторичних обставин новозаповггы iсторiï. Такими, зокрема, е легенди про Христа (наприклад, «Чудо при ХристовГм уродженю», «Христос i рибаки», «Христос i Самаритянка», «Христос i удовиы сини», «Христос воскрешуе мо-лодця», «Христос i грГшниця» та Гн.), Богородицю («Богородиця ратуе грГшних», «Богородиця в Бачинцях», «Богородиця виратовуе вщ чорта справедливу жшку», та Гн.), святих («Про св. Олекая», «Як св. Теодора була монахом», «Чудо св. Луки», «СвятГ женщини на пущГ», «Як св. Пет-ро помГг воякови i господареви», «Христос i Петро на мандрГвцГ», «Про св. .Варвару», «Св. Николай» та Гн.) [1].

В опрацьованих фольклорних джерелах е також числены приклади середньоазГатських впливГв. Як засвщчують зГбранГ В. Гнатюком мате-рГали, першГсть тут належить Гсторичним переказам, як-от «Королевич Марко воюе з Турками проти АрабГв», «Як визволив Марко корол^^ну вГд чорного Арабина», «Марко i дванайцять АрабГв», «Королевич Марко i цар Арабин», «Цар Лазар, МГлош Обiлïч та битва на КосовГм поли», «Боротьба мГж Мадярами й Сербами» та Гн. [1]. З одного боку, цГ тексти пропонують шформацт про азшсьм нaцiï, з Гншого - е сербськими за походженням, адже Марко королевич, МГлош ОбГлГч, король МатГяш (Матвш КорвГн) е Гсторичними постатями, героями сербського фольклору. Там та подГбнГ зразки словесноï творчосп мГстять описи ситуацГй мiжнaцiонaльноï взаемодГ! на широкому к-торичному тлГ реальних подГй з життя руського народу, де кторична правда переплгтаеться Гз народною вигадкою, нацГональнГ геро! ГдеалГзуються, ïxнi чесноти гГперболГзуються.

Попри впливи з чаав турецьких нападГв чи перГод панування Осмaнськоï Гмперп на цих землях, е й рщккы випадки, як-от казка «Европеець та африканин», записана в Угорськш РусГ [1: 214-216]. У нГй описано стосунки двох друзГв - европейця та африканця, ТхнГй ш-терес щодо земель один одного, укладу життя. Европеець допитуеться, якГ на африканськш землГ живуть звГрГ, й африканець веде його до лГсу, щоби той сам побачив. Там на них чекае неймовГрна небезпека, бо звГрГ бГльшГ, ыж европеець мГг собГ уявити. Африканець, знаючи повадки мешканцГв африканських лГав, утГкае до рГчки, а европейцю доводиться зустргтися зГ стадом елефанпв (слонГв). ВилГзши на дерево - величезного дуба - вш розумГе, що вГд африканських звГрГв не так легко утекти, як вГд европейських, адже старий слон розхитуе i виламуе дерево, вогнепальна зброя безсила проти елефанта, i йому

доводиться вдаватися до хитрощ^в. Згодом, коли основна небезпека минула, на допомогу приходить африканець. Вони членують убитого слона, продають м'ясо i косп. А завершуеться оповiдь описом ще од-ше'' небезпеки - неймовiрно великого змiя, який здатний задушити двi людини одночасно. 1'м ледве вдаеться уникнути страшно!' смертк Аналiзуючи текст, В. Гнатюк висловив припущення про те, що «якийсь угорський укра'нець мiг стояти на службi пароплавного угорського товариства, по'хати на його кораблi до Африки, бути свщком подiбноï пригоди i по поворот оповкти ïï» [2: 173]. Прикметно, що шонаци ональнi впливи у цих оповщях присутнi не лише на рiвнi тематики, художньо-образно'' структури, а й на мовному рiвнi. До прози, зiбраноï на територп Угорсько'' Русi, В. Гнатюк опублкував короткий словник невiдомих Ыв, серед яких словацькi, мадярськi, ымецьм, сербськi, iталiйськi та iн. за походженням.

Особливим мiжнацiональним колоритом також позначена казка «Баронський син в Америк» [7: 3-12], аналiзу яко'' В. Гнатюк вiдвiв багато мкця у сво'х студiях, звертаючи увагу на те, що шонацюнальы нашарування у фольклорi угорських русинiв е не лише явищем ми-нулого. Ними позначен бiльш сучаснi тексти. Так, вчений докладно окреслював мiжкультурнi впливи зокрема у фольклорних новотворах, пов'язаних iз новочасною емiграцiею до Америки, Канади, Бразилп.

В бтьшосп випадкiв у фольклорних текстах переважають стерео-типiзованi нацiональнi 1маго. Однак, подекуди навпаки трапляються спроби ламання стереотитв, де традицшне сприймання 1ншого, накладаючись на протилежний до стереотипного образ, творить не-сподiвану контамшащю. Це явище найчастiше з'являеться у жанрах анекдоту чи казки i у переважнш бтьшосп покликане пщкреслити ефект комiзму. Такою, зокрема, е казка «Циган-во'н» [7: 153-157]. Уже в назвi закладений своерiдний оксиморон: цигани як волелюб-на нащя жодним чином не спiввiдносяться iз вiйськовою справою, яка вимагае дисциплши, муштри, чiткого виконання наказiв. Саме на цьому парадокс i будуеться оповщь казки, де поеднуеться традицшне уявлення про цигашв, наприклад, що ''м притаманна хитрiсть (циган став во'ном, вихваляючись, що вiн убив на раз тридцять душ, не уточ-нюючи, що це були мухи), iз тим, що часто важливу роль грае доля випадку, завдяки якому циган-во'н досягае чину генерала. У подiбному ключi прочитуються народы анекдоти «Цигани-косарЬ», «Циган у монастирЬ», «Як циган з паном общав», «Пан i циган на ловах» та iн.

Попри те, що В. Гнатюк простежував шшонацюнальш впливи у рiзних жанрах усно'' словесно', саме народну прозу вш вважав особливо показовою у цьому сена, а в межах народно' прози вирiзняв жанр новели, яка формувалася у час неймовiрного сплеску мiжна-

цюнальних контактГв i взаемодГй. З приводу цього писав: «НовелГ визначаються дуже великою рГзнорщыстю тем та малюють життя рГзних верств i стаыв, наших i чужих. Ми здибаемо в них селян, мГщан, купцГв, ремГсникГв, урядникГв, духовних, воякГв, панГв i царГв... Так само подибуемо в новелях представникГв рГзних нацГй, з якими наш народ де-небудь стикаеться або стикався... Бачимо жидГв, цигаыв, волохГв... Подибуемо полякГв, москалГв, бГлорусГв, литвинГв, татарГв, мадьярГв, нГмцГв, словакГв, сербГв i т. д. У новелях (i так само у приказках) пере-ливаеться народне життя, немов у калейдоскопi. (курсив наш. - З.Л., МЛ)» [2: 174-175].

Вдавшись до метафори калейдоскопа, В.Гнатюк виявив власне розу-мшня не тГльки мозaïчноï природи ствкнування етноав на спГльнш територп, а й усвГдомленГсть постшного динамГчного характеру цих процесГв. Цим самим вш не лише на ктька десятилГть випередив концепцiï мультикультуралГзму Г. Альтшулера, Дж. М.ГГббона та Е. Шле-зГнгера, якГ ми окреслили у вступГ, а й певним чином «провщенцшно» запропонував своерщне узагальнення щодо розрГзнених поглядГв на феномени мГжетшчних взаемин: мозaïчнiсть ïxньоï природи у коловоротГ Гсторичних та культурних подш, процес змГшування i вза-емодiï, що супроводжуеться явищами нетотожносп, вГдштовхування, континуaльноï змГни у безперервному русГ. До того ж запропонована Гнатюком метафора калейдоскопа е незаперечною проекцГею i на постструктуралГстськГ, деконструктивГстськГ концепцiï кГнця ХХ сто-лГття, i на новГтнГ пошуки вчених у сферГ постколонiaльноï критики.

Варто вГддати належне науковГй прозорливост академГка В. Гнатюка не лише в тому, що вш один Гз перших укрaïнськиx до-слщникГв звернув увагу на недослГджену територГю проживання русинГв (М. Драгоманов називав ïï «нерушеним тереном»), а й зГбрав рГзножанровГ тексти, комплексно представив ïx в единому зГбраннГ, опублГкувавши багатотомник «ЕтноГрафГчних матерГялГв з Угорськоï Риси», багатогранно проаналГзував суспГльно-Гсторичну ситуацГю на цих землях, осмислив рГзнГ прояви дуxовноï та мaтерiaльноï культури. Саме це Фтарет Колесса вважав одним Гз найзначшших досягнень вченого, зокрема зазначав: «Цими «МатерГалами» й розвщками Гнатюк, можна сказати, вщкрив Закарпатську Укрaïну для украшського громадянства й укрaïнськоï науки; вш дав змогу вперше пГзнати не тГльки багатство нaродноï творчостГ на украшському ЗакарпаттГ, але й поклав основи для вивчення украшських говГрок тай зГбрав най-важнГшГ дат про роз'яснення стрного питання про украшсько-сло-вацьку межу i взагалГ про розселення закарпатських укрaïнцiв та ïx взаемини з суадшми народами. Це одно з найважшших досягнень Гнатюка, його найбГльша заслуга» [8: 120]. М. Яценко зГ свого боку на-

голошував на рiзнобiчному осягненш Гнатюком феномена угорських русишв, зокрема пiдкреслювaв: «У сво'й нaуковiй роботi вiн виступае не тiльки як фольклорист i етнограф, а й як ^орик, лггературознавець, мовознавець, економiст» [13: 120].

Такий же мультикультурний та рiзновекторний шдхщ (поеднання iсторичних, культурних, сощальних, поетикальних та iн. спостережень) В. Гнатюк застосовував i до шших дослщжуваних територiй. У виснов-ках М. Яценко зазначав: «Комплексне вивчення територш, населених укра'нцями, дало змогу Гнатюку пщ час експедицiй на Закарпатську Украшу, Схщну Словаччину та Пвденну Угорщину зiбрaти багато цшних даних про життя словaкiв, чехiв, сербiв, полякiв, хорвaтiв, болгар, угорав, нiмцiв, румунiв, зокрема... про взаемовпливи i взае-мозбагачення у сферi 'х мaтерiaльноï i духовно' культури» [13: 220].

Пщсумовуючи вище сказане, можемо стверджувати, що мультикуль-турал^ська методологiя значно розширюе геокультурний контекст етнолопчних дослiджень i опрацьований мaтерiaл переконливо доводить, що вона може бути застосована до европейських куль-турно-кторичних дискурсiв попереднiх епох, ям виявляють риси та ознаки, передбачен цiею теорiею. А у випадку aнaлiзу фольклорних текстiв вона творить новi смисловi та aсоцiaтивнi поля, що вимагають герменевтичного пщходу до 'х iнтерпретaцiï, виходу в широк культу-рологiчнi контексти, врахування численних позатекстових чинникiв для iнтерпретaцiï складних культурночсторичних явищ минулого, що проектуються на сьогодышню етнокультурну ситуaцiю.

Л1ТЕРАТУРА

1. Гнатюк В. ЕтноГрaфiчнi мaтерiяли з Угорсько' Руси. Т. 2: Байки, легенди, ктор. перекази, новел', анекдоти - з Бачки. Нови Сад: Руске слово, 1986. 355 с.

2. Гнатюк В. Народн новел1 Гнатюк В. Вибран статт про народну твор-чiсть. Нью-Йорк, 1981. С. 171-175.

3. Гнатюк В. Русью оселi в Бачш (в Полудневш Угорщинi) // ЗНТШ. 1898. Т. XXII, кн. 2. 58 с.

4. Гнатюк В. Словаки чи русини? (Причини до вияснення спору про на-цюнальшсть захщних русишв) // ЗНТШ. 1901. Т. XLII. 81 с.

5. Гнатюк В. Угрорусью духовнi вiршi // Гнатюк В. Вибрaнi статп про народну творчiсть. Нью-Йорк, 1981. С. 56-66.

6. Гнатюк В. Schematismus venerabiLis. // ЗНТШ. Т. XXVIII. 1899. В. 2. С. 29-42.

7. ЕтноГрaфiчний збiрник НТШ. Т. IV: ЕтноГрaфiчнi материяли з Угорсько' Руси. Зiбрaв Володимир Гнатюк. Т. II: Казки, байки, оповщання про iсторичнi особи, анекдоти. Львiв, 1898. 256 с.

8. Колесса Ф. 1сторГя етнографп // ВГдцт рукописГв НАН УкраТни. Ф. 14-2. Од. зб. 224. С. 506.

9. ЛановикЗ.Б.,ЛановикМ.Б., КовалецьЛ.М. Угорськ русини в дослщженнях Володимира Гнатюка: археолопя пам'ятГ // Русин. 2020. № 59. С. 176-196.

10. Лотман Ю. До побудови теорп взаемодп культур (семютичний аспект) // Сучасна лГтературна компаративГстика : стрaтегiТ i методи. Антолопя / За заг. ред. Дмитра Наливайка. Кшв: Вид. д1м «Киево-Могилянська академГя», 2009. С. 195-212.

11. Мультикультурализм // Западное литературоведение ХХ века: энциклопедия / Гл. науч. ред. Е. Цурганова; ред. коллегия: И. Ильин, А. Николюкин, Л. Скворцов и др. М.: Intrada, 2004. С. 266-268.

12. Франко I. БГблюГрафГя. Володимир Гнатюк, Коломийки Т. II // ЛГтера-турно-науковий вГстник. 1906. Т. 35, кн. 1Х. С. 502-503.

13. Яценко М.Т. Володимир Гнатюк. Кшв: Наукова думка, 1964. 388 с.

REFERENCES

1. Hnatiuk, V. (1986) Etnofraßchni materiyali z Ugors'koi Rusi [Ethnographic material from Ugrian Rus]. Vol. 2. Novi Sad: Ruske slovo.

2. Hnatiuk, V. (1981a) Vibranistattipro narodnu tvorchist'[Selected papers on folklore]. New York: [s.n.]. pp. 171-175.

3. Hnatiuk, V. (1898a) Rus'ki oseli v Bachtsi (v Poludneviy Ugorshchini). [The Rusin settlings in Bachtsya (in Southern Hungary)]. In: Hrushevsky, M.S. (ed.) Zapiski nauchnogo obshchestva imeni Shevchenko [Notes of the Shevchenko Research Society]. Vol. XXII(2). pp. 1-58.

4. Hnatiuk, V. (1901) Slovaki chi rusini? (Prichini do viyasnennya sporu pro natsional'nist' zakhidnikh rusiniv) [Slovaks or Rusins? (Reasons to resolve the dispute about the nationality of the Western Ruthenians)]. In: Hrushevsky, M.S. (ed.) Zapiski nauchnogo obshchestva imeni Shevchenko [Notes of the Shevchenko Research Society]. Vol. 42.

5. Hnatiuk, V. (1981b) Vibrani statti pro narodnu tvorchist' [Selected papers on folklore]. New York: [s.n.]. pp. 56-66.

6. Hnatiuk, V. (1899) Schematismus venerabilis.... In: Hrushevsky, M.S. (ed.) Zapiski nauchnogo obshchestva imeni Shevchenko [Notes of the Shevchenko Research Society]. Vol. XXVIII(2). pp. 29-42.

7. Hnatiuk, V. (ed.) (1898b) Etnofrafichniy zbirnik NTSh [The Ethnographic collection of the Shevchenko Research Society]. Vol. 4. Lviv: [s.n.].

8. Kolessa, F. (n.d.) Istoriya etnografiï [History of Ethnography]. The Manuscripts Department of the National Academy of Sciences of Ukraine. Fund 14-2. Col. 224. p. 506.

9. Lanovyk, Z., Lanovyk, M. & Kovalets, L. (2020) Ugrian Rusins in the works of Volodymyr Hnatiuk: the archeology of memory. Rusin. 59. pp. 176-196 (in Ukrainian). DOI: 10.17223/18572685/59/10

10. Lotman, Yu. (2009) Do pobudovi teoriï vzaemodiï kul'tur (semiotichniy aspekt) [To the building up of the theory of the interrelations of cultures (a

semiotic aspect)]. In: NaLivayko, D. (ed.) Suchasna literaturna komparativistika: strategic i metodi [Modern Literary Comparative Studies: Strategies and Methods]. Kiev: Kiev-MohyLa Academy. pp. 195-212.

11. Tsurganova, E. (ed.) (2004) Zapadnoe literaturovedenie XX veka: entsiklo-pediya [Western Literary Studies of the 20th century: Encyclopaedia]. Moscow: Intrada. pp. 266-268.

12. Franko, I. (1906) BibLiorYafiya. VoLodimir Gnatyuk, KoLomiyki T. II [Bibliography. Volodymyr Hnatiuk. KoLomyikas, VoL. II]. Literaturno-naukoviy vistni. 35(9). pp. 502-503.

13. Yatsenko, M.T. (1964) Volodymyr Hnatiuk. Kiev: Naukova dumka.

Лановик Зоряна Богдашвна - доктор фтолопчних наук, професор кафедри украТнсько! та зарубiжноI лггератур i методик Тх навчання Терноптьського нацю-нального педагогiчного ушверситету iM. В. Гнатюка (УкраТна).

Лановик Зоряна Богдановна - доктор филологических наук, профессор кафедры украинской и зарубежной литератур и методик их обучения Тернопольского национального педагогического университета им. В. Гнатюка (Украина).

Zoriana B. Lanovyk - Ternopil Volodymyr Hnatiuk National Pedagogical University (Ukraine).

E-mail: m-z@ukr.net

Лановик Мар'яна Богдашвна - доктор фтолопчних наук, професор кафедри украТнськоТ та зарубiжноТ лггератур i методик Тх навчання Терноптьського нацю-нального педагопчного ушверситету iм. В. Гнатюка (УкраТна).

Лановик Марьяна Богдановна - доктор филологических наук, профессор кафедры украинской и зарубежной литератур и методик их обучения Тернопольского национального педагогического университета им. В. Гнатюка (Украина).

Mariana B. Lanovyk - Ternopil Volodymyr Hnatiuk National Pedagogical University (Ukraine).

E-mail: m12046@tnpu.edu.ua