CC BY
72Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Филология. Социальные коммуникации» Том 25 (64) № 1. Часть 1. С.332-337.
УДК 811.111 '373.2
Ономасюлопя: проблематика, етапи становлення та перспективи розвитку
Курушкша Т.М.
Горл'вський державний педагог'чний нститут \ноземних мов,
м. Горл'вка, Украна
Стаття присвячена розгляду одного з перспективних напрямюв лтгв1стики -ономааолог1чного. Прид1лено увагу колу проблем, що охоплюються дисципл1ною, етапам и розвитку, а саме, етапам зародження, становлення та сучасному етапу розвитку, що характеризуетсярозгалуженням ономааологИна деюлька напрямюв.
Ключовi слова: парадигматична теор1я ном1нацИ', синтагматична теор1я ном1-нацИ', семантико-структурна ономааолог1я, функщональна ономааолог1я, тексто-во-комушкативна ономасгологгя, когнтивна ономасгологгя.
Постановка проблеми. Сучасна епоха - це час своерщного номшативного сплес-ку, рiзкого зростання активност процесу створення нових лексичних одиниць, по-вний лшгвютичний опис яких е неможливим без звернення до теори номшаци, що е, перш за все, пов'язаною з описом загальних закономiрностей утворення мовних одиниць, взаемоди мислення, мови й дшсносп у цих процесах, ролi людського фактора у виборi ознак покладених в основу номшаци [3, с. 336].
Актуальшсть досл1дження. Теорiя номшаци ставить перед собою глобальне за-вдання вивчення сшввщношення оточуючого св^, мислення й мови, дослщження рiзноманiтних засобiв номшаци, самого процесу перетворення факпв позамовно! дiйсностi у набуток системи i структури мови [12, с. 3-4]. Як вщзначае Ж. О. Вардзе-лашвш: "Об'ектом номiнативного аспекту теори мови е вс номiнативнi засоби мови, утвореш рiзноманiтними способами; у свпш теори номшаци розглядаються питання системност слiв не лише тiльки у !х прямих, а й у переносних значеннях" [1, с. 62]. У сучасних лiнгвiстичних дослiдженнях теорiя номшаци тiсно переплiтаеться з праг-малiнгвiстикою та когнiтивною лiнгвiстикою, що надае змогу по-новому поглянути на рiзноманiтнi одиницi та типи номшаци на матерiалi конкретного номiнативного поля з позицш повсякденно-когштивно1 та науково-когштивно! номшаци [7, с. 5].
Теоретична база вчення про номшащю була сформована у працях таких видат-них лiнгвiстiв, як В. Г. Гак, О. С. Кубрякова, М. Е. Рут, В. М. Телiя, I. С. Торопцев, А. А. Уфiмцева, Б. О. Серебреншков [12; 6; 9;10]. На сучасному етат розробка поло-жень теори i практики номшаци послiдовно проводиться у працях О. О. Селiвановоl, М. М. Полюжина, Н. I. Панасенко [8; 5; 4].
Мета статтг полягае у спробi системно описати коло проблем, що охоплюються ономасюлопею, дати аналiз етапам зародження, становлення та сучасного розвитку дисциплши, окреслити перспективи розвитку И напрямюв.
Сучасна теорiя номшаци охоплюе та вирiшуe широке коло питань: вщ пошуку закономiрностей концептуалiзацп та категоризаци людського досвiду, встановлення кореляци знання та значення лексичних одиниць, когштивно1 штерпретаци цiлiсного поняття акту номшаци та умов його здшснення, поняття ономасюлопчно1 структури вторинних одиниць номшаци та вщображення у результатах номшаци змш у концеп-туальнш картинi свiту мовного колективу до питань вардавання номiнацiй у лексич-нiй структурi тексту.
Розбiжнiсть сфер дослщження дае мовознавцям можливiсть видшяти парадигма-тичну та синтагматичну теорда номшаци [7]. Парадигматична теорiя номшаци ви-вчае процеси словотвору та процеси створення зв'язаних словосполучень i знахо-диться у тюному зв'язку з лексикологiею та лексикографiею. Вона залучае до сфери аналiзу питання семантики й синтаксису як основу для семантико-синтаксично1 ре-конструкци похiдних слiв. Синтагматична теорiя номшаци аналiзуе закономiрностi когерентностi та когезивносп дискурсу, референци, анафори й катафори, комушка-тивно1 перспективи висловлювання.
Отже, спектр проблем, яю охоплюе теорiя номшаци, зумовлюе набуття нею статусу особливо1 науково1 дисциплiни, що проектуеться у рiзнi лiнгвiстичнi дисциплши, а саме словотвiр, лiнгвосемiотику й ономасюлопю.
Iсторiя iнтересу дослiдникiв до таемнищ створення нового iменi налiчуе багато сторiч. В. П. Даниленко видшяе в ютори ономасiологiчного напрямку три етапи: етап зародження (античнють, Середнi вiки та епоха Вщродження), етап становлення (Но-вий час та Х1Х ст.) та сучасний етап [2, с. 14]. О. О. Селiванова доповнюе цю перюди-зацiю найсучаснiшим етапом, що склався на межi ХХ1 сторiччя, коли ономасюлопя отримала новi вектори дослщження, пов'язанi зi становленням когштивно-дискур-сивно1 парадигми [8, с. 140].
О. П. Рябко визначае найсучасшший етап як посткласичний, зважаючи на те, що у зв'язку з виникненням когштивно1 науки в цшому й когштивно1 лiнгвiстики зокре-ма, класична теорiя номшаци переходить у посткласичний перюд свого становлення, коли процеси парадигматично1 та синтагматично1 номiнацil починають розглядатися з позицiй когнiтивноl методологи, в межах яко! домiнуючим стае вивчення мотиваци
[7, с. 42].
Проте шлях у напрямку розумшня принцитв й процесiв створення нового на-йменування починаеться ще задовго до створення найприм^ившших лiнгвiстичних теорш. З прадавнiх часiв людина, що ще не вмша анi читати, аш писати, давала на-йменування об'ектам оточуючого свiту, собi та тим, хто И оточував, асощюючи певш зовнiшнi характеристики з певною звуковою оболонкою. Дослiдники погоджуються, що ономасюлопчний напрям бере свiй початок з фшософи мови Платона та Аристотеля, яких цiкавили перш за все проблеми словотвору та створення фраз [8; 2]. У перюд античносп теорiя номшаци становила важливу частину фшософи, адже одним з найбшьш актуальних питань останньо1 було питання про природу мови. Видшялося двi сфери проблем: перша стосувалася визначення зв'язку того, хто дае наймення, i iменi, друга - зв'язку iмен i речей.
В. П. Даниленко, даючи опис етапу зародження, наголошуе, що справжшми твор-цями пiдrрунтя ономасюлопчного напряму в европейськiй лiнгвiстицi стали модис-ти, роботи яких були спрямоваш на ономасiологiчну переорiентацiю традицшно1 семасiологiчноl граматики, що мала за першооснову роботи александрiйцiв Дiонiсiя та Аполошя. Модисти вважали, що метафiзичне вивчення форм iснування речей та
логiчне дослiдження cnoco6iB розумшня цих форм повиннi передувати граматично-му вивченню мови. Вони сшввщносили фiлософськi KaTeropiï юнування та мислення i перетворювали ïx у ономасюлопчш [2, с. 14].
Розвиток дисциплiнарно-методологiчноï структури ономасiологiï у Новий час та у Х1Х сторiччi проходив нерiвномiрно: дослiдницька робота в основному зосеред-жувалась у сферi класифшаци частин мови та актуального подшу речення [8, с. 140].
Початок ономасюлопчного вивчення мовних знакiв був закладений австрiйськими вченими Г. Шухардтом та Р. Мерiнгером у науковому жyрналi "Worter und Sachen", де Г. Шугардт обгрунтував iдею, що поняття '^ч" розповсюджуеться на живi та неживi предмети реального та нереального св^, на дiï та стан, а задля повного з'ясування спiввiдношення мiж словом та рiччю слiд розглядати ïx паралельно як у сташ спо-кою, так i у розвитков^ довiвши таким чином, що iсторiя слiв е одночасно i iсторieю тих, хто ними користуеться, тобто людей [11, с. 203].
Вочевидь, основш положення ономасiологiï виникли ранiше, нiж ця дисциплiна отримала самостiйний статус i термш на позначення, перша ж робота, в якш ця дис-циплiна була видiлена i поiменована, належить А. Цаунеру, який у 1903 рощ, досль джуючи назви частин тша в романських мовах, писав: "Ми маемо у мовознавсга два взаемодоповнюючих роздiли, один з яких виходить з зовшшнього, вщ слова i задае питання, яке поняття е пов'язаним зi словом, яке значення слову належить, звщси -семасюлопя, iнший бере за початковий пункт поняття та встановлюе яке позначення, найменування мае мова для цього поняття, звщси - ономасюлопя" [16, с. 339].
Надалi розвиток ономасюлопчного напрямку е тюно пов'язаним з iменем чеського дослщника М. Докулша. Основнi принципи ономасюлопчного шдходу до словотвору були сформульоваш вже у працi 1958 року, монографiя ж 1962 року видання стала своерiдним ономасiологiчним манiфестом. У нш дослiдник обгрунтував думку, що уза-гальнена картинка позамовного об'екту обробляеться у людськiй свiдомостi за правилами номшаци притаманними певнш мовi. В той час як щ правила (та ix формальш показники) рiзняться в рiзниx мовах, концептуальна основа самого акту номшаци е не-залежною вiд мови. Створення похвдного слова у розумшш М. Докyлiла - це шдведен-ня позначуваного пiд одну з базових категорiй людського досвiдy, що формуе онома-сiологiчний базис позначуваного, якому приписуеться певна ономасiологiчна ознака. Виразником ономасiологiчного базису виступае суфшс, а виразником ознаки - основа.
Як бачимо, ономасюлопя як самостшна лшгвютична область вивчення слiв як засобiв позначення зi своïм власним предметом та методами дослщження видшила-ся з семантики лише у 50-х роках ХХ ст. Проте розвиток ïï до середини 70-х роюв ХХ ст. не можна назвати штенсивним. Активiзацiя вiдбyваеться з виходом у 1977 рощ фундаментально].' для ономасюлопчних дослщжень колективноï монографи з мовноï номiнацiï та вцщв найменувань у обсязi двох книжок. У ïï створенш взяли участь Б. О. Серебреншков, А. А. Уфiмцева, В. Г. Гак, Г. В. Колшанський, В. М. Те-лiя, О. С. Кубрякова та iншi лiнгвiсти. У роботах дослщниюв було розглянуто осо-бливостi процешв номiнацiï та ïï одиниць на кожному з рiвнiв мови, типи та види лексичноï номiнацiï та ïï мовноï теxнiки, процеси словотворчоï номiнацiï, обговорено закономiрностi номiнацiï у зв'язаному текстг Набули висвiтлення i основш аспекти мовноï номiнацiï, а саме лшгвютичний, пiзнавальний, семантико-типологiчний.
У зазначений перюд, безперечно, пiд впливом комyнiкативно-фyнкцiональноï лiнгвiстичноï парадигми, вiдбyваеться розширення меж ономасiологiï: вiд вивчення номiнативноï функц^ лише iменникiв ономасiологiя переходить до розгляду вшх по-
внозначних частин мови, вщ окремих повнозначних знаюв - до комбшаторики знаюв та 1х поеднання у межах одиниць рiзноl структури, вiд вивчення процесу створення нових назв - до аналiзу позначення цiлих ситуацiй та до розгляду одиниць, що характеризуются предикатившстю [3]. Вiдповiдно до цього О. С. Кубрякова вважала доцiльним видшяти у теоретичнiй ономасюлоги лексичний, синтаксичний роздiли та роздiл деривацшно1 ономасюлоги.
В останнiй чвертi минулого столгття теоретичнi засади ономасюлоги i 11 дослщ-ницька методологiя формувалися шд впливом успiхiв психолiнгвiстики, психологи мовлення, лшгвокультурологи, лiнгводидактики, фшософи мови, що, безперечно, сприяло тому, що на сучасному етат свого розвитку ономасюлопя виходить за межi лшгвютично1 семантики i набувае пошуково спрямований штегративний характер. Широке коло дослiджуваних проблем та явищ, рiзноманiття пiдходiв сприяло розга-луженню ономасюлоги на деюлька напрямкiв. О. О. Селiванова вид^е наступнi до-слiдницькi напрямки ономасюлоги: 1) семантико-структурний; 2) функцюнальний; 3) текстово-комушкативний; 4) когнiтивний [8].
Зважаючи на актуальшсть когштивного ракурсу розгляду номшативних процесiв, засади когнiтивного напрямку ономасюлоги реалiзуються у Схiднiй Сврош деюль-кома лiнгвiстичними школами. Так, у Роси когнiтивно-ономасiологiчнi дослiдження здшснюються в межах науково! школи О. С. Кубряково!, яка загалом скерована на пошук закономiрностей вiдображення в ономасюлопчних структурах пропозицшно1 шформаци. В Укра1ш послiдовниками школи О. С. Кубряково1 стали О. О. Селiва-нова, Н. I. Панасенко, М. М. Полюжин, С. А. Жаботинська, яю створили сво! на-уковi школи. Бельгiйський дослiдник Д. Хейраартс, нiмецькi дослiдники Ю. Гжерга, П. Кох та А. Бланк представляють схвдноевропейську школу когштивно1 дiахронiч-но! ономасiологil. Засновники цього напряму А. Бланк та П. Кох у пращ "Historical Semantics and Cognition" обгрунтовують актуальшсть напряму таким чином: "поеднання дiахронiчноl лексикологи з ономасюлопею та застосування ll до бшьш шж од-нiеl мови надасть нам змогу показати емшрично, яю уявлення е притаманними однш мовнiй спiльнотi, а якi можна вважати унiверсальними i такими, що вщповщають бiологiчному налаштуванню людини у сприйнятп свiту. Когнiтивна ж ономасюлопя надасть змогу зазирнути глибше у те, як працюе наш розум" [13, с. 11].
У дослщженнях представниюв бельгiйськоl, нiмецькоl та словацько1 ономасiоло-гil представлення ll напрямюв суттево рiзниться вiд описаного вище. Так, у сво1х працях словацький мовознавець П. Штекауер [15] видшення напрямкiв ономасi-ологiчних дослiджень базуе на протиставленш певних аспектiв. Перша дихотомiя стосуеться опозицil синхротчний - дгахротчний аспект, друга побудована на протиставленш емтричний - теоретичний. Досить часто щ аспекти комбiнуються. Так, емшрична ономасюлопя вивчае рiзнi способи вираження певного концепту у рiзних мовах (синхронiчний пiдхiд) та/або етимологiю цих засобiв вираження та !х змiни з плином часу (щахрошчний аспект). [15, с. 208].
Концептуальну ж мапу сучасно1 ономасюлоги бельгшський лiнгвiст Д. Хейраартс бачить побудованою на таких розбiжностях:
1. розрiзнення структурно1 та прагматично1 ономасюлоги;
2. розрiзнення кiлькiсних та яюсних аспектiв лексичних структур;
3. розрiзнення реферативного та нереферативного типiв значення;
4. розрiзнення лексикогенетичних та соцюлексиколопчних механiзмiв;
5. розрiзнення синхронiчноl та дiахронiчноl ономасiологil [14].
Висновки. Як бачимо, на сьогодш ономасiологiя як наука е одним 3i швидко про-гресуючих перспективних роздiлiв мовознавства, що допомагае виявити витоки по-яви само! мови, особливост свiтосприйняття рiзними народами, що вщображаються у специфiцi само! мовно! картини свiту.
Подальшою перспективою нашого досл1дження вбачаемо аналiз репрезентаци семантичних зв'язкiв мiж морфемами похщного слова за допомогою тернарно! оно-масюлопчно! структури або моделi ономасюлопчно! структури, що був розроблений у межах структурно-семантичного напрямку ономасюлоги.
Список лггератури
1. Вардзелашвили Ж. А. К вопросу о толковании термина «номинация» в лингвистических исследованиях / Ж. А. Вардзелашвили // Славистика в Грузии. - 2000.
- № 1. - С. 62-68.
2. Даниленко В. П. Ономасиологическое направление в грамматике / В. П. Даниленко. - Иркутск : Изд-во Иркутского ун-та, 1990. - 348 с.
3. Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В. Н. Ярцева. - М. : Советская энциклопедия, 1990. - 685 с.
4. Панасенко Н. И. Фитонимическая лексика в системе романских, германских и славянских языков (опыт ономасиологического и когнитивного анализа) / Н. И. Панасенко. - Черкассы, Брама-Украина, 2010. - 452 с.
5. Полюжин М. М., Омельченко Л. Ф. Функциональное словосложение и префиксальные ономасиологические категории в английском языке: учебное пособие / М. М. Полюжин, Л. Ф. Омельченко.- Ужгород : Закарпатье, 1997. - 99 с.
6. Рут М. Э. Образная номинация в русском языке / М. Э. Рут - Екатеринбург : Изд-во Урал. ун-та, 1994. - 148 с.
7. Рябко О. П. Сложноструктурные флоронимы в английском языке: когнитивно-фреймовая и мотивационно-номинативная интерпретация : дис доктора фшол. наук : 10.10.04 / О. П. Рябко. - Пятигорск, 2003. - 340 с.
8. Селiванова О. О. Сучасна лшгвютика: напрями та проблеми / О. О. Селiвано-ва.- Полтава : Довкшля-К, 2008. - 712 с.
9. Телия В. Н. Русская фразеология. Семантические, прагматические и лингво-культурологические аспекты / В. Н. Телия.- М. : Школа «Языки русской культуры», 1996. - 288 с.
10. Торопцев И. С. Предмет, задачи, материал и методы ономасиологии / И. С. То-ропцев // Проблемы ономасиологии / под ред. проф. И. С. Торопцева. - Орёл : Изд-во Курск. пед. ин-та, 1974. - Вып. 1. - С. 3-75.
11. Шухардт Г. Вещи и слова / Шухардт Г. // Избранные статьи по языкознанию.
- М., 1950. - С. 203.
12. Языковая номинация (Общие вопросы) / [А. А. Уфимцева, Е. С. Азнаурова, Е. С. Кубрякова и др.]; под ред. Б. А. Серебренникова, А. А. Уфимцевой. - М. : Наука, 1977. - 360 с.
13. Blank A. Why do new meanings occur? A cognitive typology of the motivations for lexical semantic change // Historical Semantics and Cognition / ed. By A. Blank, P. Koch.
- Berlin, New York : Mouton de Gruyter, 1999. - P. 61-89.
14. Geeraerts D. Theories of Lexical Semantics / D. Geeraerts. - Oxford : Oxford University Press, 2010. - 362 p.
15. Stekauer P. Hand-book of Word-Formation / P. Stekauer, R. Lieber. - Springier, 2005. - 466 p.
16. Zauner A. Die romanischen Namen der Korperteile / A. Zauner // Romanische Forschungen, XIV, 2. - Berlin, 1903. - S. 339-530.
Курушкина Т. Н. Ономасиология: проблематика, этапы становления и перспективы развития // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Филология. Социальные коммуникации» - 2012. - Т.25 (64). - № 1. Часть 1.332-337.
Статья посвящена рассмотрению одного из перспективных направлений лингвистики - ономасиологии. Уделяется внимание кругу проблем, который охватывается дисциплиной, этапам её развития, а именно, этапу зарождения, становления и современному этапу, который характеризуется разветвлением ономасиологии на несколько направлений.
Ключевые слова: парадигматическая теория номинации, синтагматическая теория номинации, семантико-структурная ономасиология, функциональная ономасиология, текстово-коммуникативная ономасиология, когнитивная ономасиология.
Kurushkina T. M. Onomasiology: range of problems, periods of formation and perspectives of development // Uchenye zapiski Tavricheskogo Natsionalnogo Universiteta im. V.I. Vernadskogo. Series «Filology. Social communications». - 2012. - V.25 (64). -№ 1. Part 1. - P.332-337.
The article focuses on the study of one of the most perspective schools of modern linguistics - onomasiology. Attention is paid to the range ofproblems which are studied by the discipline, periods of its formation notably the periods of initiation, formation and modern period which is characterized by its branching into several schools.
Key words: paradigmatic theory of designation, syntagmatic theory of designation, semantic-structural onomasiology, functional onomasiology, communicational onomasiol-ogy, cognitive onomasiology.
Поступила до редакци 19.03.2012р.
