CC BY
234Цувша Тетяна Андрмвна,
кандидатка юридичних наук, доцентка кафедри цивльного процесу, На^ональний юридичний ушверситет iменi Ярослава Мудрого, Украна, м. Харш e-mail: [email protected] ORCID 0000-0002-5351-1475
doi: 10.21564/2414 - 990x.149.201782
УДК 347.9
ОНЛАЙН СУДИ ТА ОНЛАЙН ВИР1ШЕННЯ СПОР1В У КОНТЕКСТ1 М1ЖНАРОДНОГО СТАНДАРТУ ДОСТУПНОСТ1 ПРАВОСУДДЯ: М1ЖНАРОДНИЙ ДОСВ1Д
Статтю присвячено аналгзу сучасних nidxodie до дослЬдження онлайн виршення спорЬв (ODR) та його ролi у контекстi мЬжнародного стандарту docmymocmi правосуддя в цивгльних справах. Наголошено на термгнологгчних неточностях, якЬ пов'язанЬ гз використанням понять «кгберправосуддя», «дгджитал-правосуддя» та «електронне правосуддя». Обгрунтовано доцгль-нгсть вживання поняття електронного правосуддя, яке включав: а) електронну подачу докумен-тгв до суду (e-filing); б) електронш системи розподглу справ мiж суддями; в) електронш системи кейс-менеджменту (e-case-management), що охоплюють можливостi електронного сповщення сторт, електронного документообггу, аудю- та вiдеофiксацiю засЬдань, можливЬсть участi у судовому зааданж в режимг вiдеоконференцii тощо; г) електронж докази та електронгзовану систему розкриття доказiв (e-discovery); д) електронн ревстри судових ршень; е) системи онлайн вирi-шення спорiв (ODR); в) використання штучного ттелекту у цивгльному судочинствЬ. Умотиво-вано доцгльнгсть широкого розумтня системи ODR, що охоплюв онлайн способи альтернативного виршення споргв (онлайн ADR) та онлайн суди. Автор, аналгзуючи досвгд зарубгжних держав, виокремлюв три поколтня онлайн судЬв, наводить гх особливостЬ та звертав увагу на переваги гх запровадження та ризики, пов'язанЬ Ьз цим.
Ключовi слова: електронне правосуддя; юберправосуддя; дщжитал-правосуддя; онлайн виршення cnopiB; онлайн суд; онлайн способи альтернативного виршення cnopiB; доступшсть правосуддя.
Цувина Т. А., кандидат юридических наук, доцент кафедры гражданского процесса, Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого, Украина, г. Харьков.
e-mail : [email protected] ; ORCID 0000-0002-5351-1475
Онлайн суды и онлайн разрешение споров в контексте международного стандарта доступности правосудия: международный опыт
Статья посвящена анализу современных подходов к изучению онлайн разрешения споров (ODR) и его роли в контексте международного стандарта доступности правосудия по граж-
данским делам. Автор обращает внимание на терминологические неточности, связанные с использованием понятий киберправосудия, диджитал-правосудия и электронного правосудия. Обосновывается целесообразность употребления понятия электронного правосудия, которое включает: а) электронную подачу документов в суд (e-filing) б) электронные системы распределения дел между судьями; в) электронные системы кейс-менеджмента (e-case-management), охватывающие возможности электронного оповещения сторон, электронного документооборота, аудио- и видеофиксации заседаний, участия в судебном заседании в режиме видеоконференции и т.д.; г) электронные доказательства и электронизованую систему раскрытия доказательств (e-discovery) д) электронные реестры судебных решений; е) системы онлайн разрешения споров (ODR) е) использование искусственного интеллекта в гражданском судопроизводстве. Аргументируется целесообразность широкого понимания системы ODR, которое охватывает онлайн способы альтернативного разрешения споров (онлайн ADR) и онлайн суды. Автор, анализируя опыт зарубежных государств, выделяет три поколения онлайн судов, приводит их особенности и обращает внимание на преимущества их внедрения и риски, связанные с этим.
Ключевые слова: электронное правосудие; киберправосудие; диджитал-правосудие; онлайн разрешение споров; онлайн суд; онлайн способы альтернативного разрешения споров; доступность правосудия.
Вступ. Онлайн виршення спор!в (Online Dispute Resolution, надалi -ODR) наразi визнаеться одним Í3 основних трендiв реформування як приватно!, так i публiчно! систем виршення спорiв, адже шформацшно-комушкацшш технологи (надалi - 1КТ) наразi настшьки мщно увшшли в наше життя, що стали визнаватися «новою нормальшстю» [1, с. 8]. Парламентська Асамблея Р6 у сво!й Резолюци № 2081(2015) «Доступшсть правосуддя та 1нтернет: можливост та виклики» зауважуе, що доступшсть правосуддя е нарiжним каменем будь-яко! демократично! держави, засновано! на верховенствi права, i необхвдною умовою для ефективного використання громадянами сво!х прав. При цьому використання 1КТ може покращити доступшсть правосуддя, адже вони не тшьки мають потенщал для спрощення та прискорення процедур, а й для шдвищення узгодженост та передбачуваност результат, !х гнучкост [2]. У зарубiжнiй лiтературi ODR також розглядаеться як засiб забезпечення доступной правосуддя, що здатен усунути фшансову, часову та шформацшну асиметрш мiж сторонами [3, с. 29], а також значно шдвищити ефектившсть цившьного судочинства. У Стратеги реформування судоустрою, судочинства та сумiжних правових шститупв на 2015-2020 роки одним iз напрямiв шдвищення ефективност правосуддя визнаеться поетапне запровадження шструменпв електронного правосуддя, що дасть змогу користувачам звертатися до суду, сплачувати судовий збiр, брати участь у провадженнях та отримувати необхщну шформащю i документи електронними засобами (абз. 8 п. 5.4).
ÁHanÍ3 остантх до^джень та публжацш. У зарубiжнiй лiтературi про-блеми онлайн судiв лише починають привертати увагу науковщв, що пов'язано з вщносно недавньою !х появою. Серед найбiльш вагомих дослiджень слщ згадати працi таких авторiв, як О. Рабшович-Ейш (O. Rabinovich-Einy), Р. 6. Саскшд (R. E. Susskind), Ш. Солтер (Sh. Salter), Т. Сурдш (T. Sourdin), В. Тан (V. Tan), Д. Томпсон (D. Thompson), А. Дж. Шм^ц (A. J. Schmitz) та ш. У вггчизнянш лiтературi з цивiльного процесуального права ODR та онлайн суди ще не були предметом пильно! уваги науковщв.
Метою cmammi е дослщження феномену ODR загалом та онлайн судiв зокрема у контекст мiжнародного стандарту доступной правосуддя у зару-бiжних державах, зважаючи на стрiмкий розвиток 1КТ у сферi здiйснення правосуддя в цившьних справах.
Електронне правосуддя, ^берправосуддя та дiджитал-правосуддя: у пошуках eдностi термшологи
Варто зазначити, що у зарубiжнiй лiтературi використовуеться декшька термiнiв на позначення використання 1КТ у сферi здiйснення правосуддя, як-от: ыберправосуддя (cyberjustice) [Див.: 4; 5], електронне правосуддя (e-justice) [Див.: 6; 7; 8], дщжитал-правосуддя (digital justice) [Див.: 9; 10], онлайн вир^ шення спорiв (ODR) [Див.: 11] тощо. Але тлумачення зазначених понять не е усталеним аш на рiвнi мiжнародних документiв чи нащональних законодавств, анi на рiвнi доктрини, що пояснюеться тим, що зазначена сфера знань е мiж-дисциплшарною та наразi перебувае на шляху свого становлення, хоч i стрiмко розвиваючись.
Так, у 2017 р. Робочою групою з кiберправосуддя та штучного штелекту в судових системах (Working Group on Cyberjustice and Artificial Intelligence in Judicial Systems (CEPEJ-GT-CYBERJUST) в рамках 6вропейсько1 комки з ефективного правосуддя (надалi - CEPEJ) було проведено дослвдження, направлене на аналiз та надання рекомендацiй щодо використання 1КТ у цивiльному судочинства У цьому дослiдженнi CEPEJ послуговуеться терм^ ном «ыберправосуддя» (cyberjustice), обгрунтовуючи свiй вибiр бажанням розширити спектр питань, як випливають iз можливостей застосування 1КТ у правосуддi, та наголошуючи на свiдомiй вiдмовi ввд використання термiна «електронне правосуддя» (e-justice), котре передбачае використання IKT як засобу здшснення правосуддя в цифровому свт [11, с. 6]. Як бачимо, у цьому дослщженш поняття кiберправосуддя розумiеться широко, охоплюе всi випадки застосування 1КТ пiд час виршення спорiв як у суд^ так i поза його межами, що дозволило CEPEJ виокремити чотири основш аспекти застосування 1КТ в сферi правосуддя: а) доступнiсть правосуддя; б) комушкащя мiж судами та професюналами (органами державно!" влади, службами, судами мiж собою, юристами, адвокатами, судовими виконавцями тощо); в) судове адмшютрування; г) безпосередня допомога в робой суддi та реестратора [11, с. 7]. При цьому використання 1КТ задля покращення доступност правосуддя, на думку CEPEJ, охоплюе як доступ до права (шформацшш онлайн системи, системи судово1 практики), так i доступ до процедур виршення спору (онлайн доступ до безо-платно1 правово1 допомоги, направлення до суду чи медiацiï) [11, с. 10]. Таке широке розумшня доступностi правосуддя в аспектi використання 1КТ в цившь-ному судочинствi представлене i в науковiй л^ератур^ де як онлайн механiзми покращення доступност правосуддя розглядаються не лише мехашзми ODR, а й сайти законодавства та судово1 практики, онлайн системи надання юри-дичних консультацш, а також платформи, якi дозволяють згенерувати позовш заяви та iншi документи, що подаються до суду [Див.: 12, с. 121-125]. Одним
Ï3 найбшьш ввдомих таких прикладiв е французький сайт DemanderJustice.com, який допомагае особам згенерувати та подати позов онлайн у справах, як не потребують представництва адвокатом.
Однак, незважаючи на наведене CEPEJ розмежування понять юберправосуддя та електронного правосуддя, аналiз л^ератури iз зазначеного питання дозволяе зробити висновок, що у науковш лiтературi тлумачення понять електронного правосуддя, дщжитал-правосуддя та кiберправосуддя фактично збтаються [Див.: 13; 14; 15], з чого можна зробити висновок про ïx синонiмiч-нiсть у зарубiжнiй лiтературi як таких, що характеризують рiзнi можливостi застосування 1КТ при розглядi та вирiшеннi спорiв у судовому порядку або шд час застосування ADR.
Поряд iз цим варто звернути увагу на рiзнi види 1КТ та 1х функцй в цившь-ному процесi. Так, Т. Сурдiн виокремлюе три рiвнi впливу 1КТ на судочинство: а) технологи першого, базового рiвня - пiдтримуючi технологи, якi допомагають iнформувати та здiйснювати супровiд осiб, якi залученi до орбiти цивильного судочинства, надавати im консультаций б) технологй' другого рiвня - замш-никовi технологй", що можуть замшювати функцй' та активностi, якi рашше виконувалися людьми; в) технологй' третього рiвня - проривнi технологй', яы можуть змiнити звичайнi способи роботи суддiв i забезпечити рiзноманiтнi форми здшснення правосуддя, особливо там, де процеси суттево змшюються i прогнозована аналггика може видозмiнювати роль суддi [16, с. 1117]. Як бачимо, поняттям ыберправосуддя та його наведеними синошмами охоплюються, як правило, лише пiдтримуючi та замiнниковi технологй', натомють технологй' третього рiвня, як пов'язанi iз використанням штучного штелекту при вирiшеннi спорiв, розглядаються окремо. Зазначеш технологй' передбачають якiсно новий рiвень використання 1КТ в сферi цивiльного судочинства, а ix застосування пов'язане iз питаннями легiтимностi застосування в правi прогнозовано!" ана-лггики (predictive analytics), машинного навчання (machine learning), а також можливостей замши суддiв штучним iнтелектом в процесi ухвалення судових рiшень (Judge AI) [Див.: 16, с. 1115; 17; 18; 19; 20].
Зазначене уможливлюе висновок про ввдсутшсть у зарубiжнiй доктрин цивильного процесу усталеного поняття для позначення всього спектру питань, пов'язаного iз застосуванням 1КТ у сферi цивiльного судочинства. На наш погляд, зважаючи на те, що на рiвнi нащонального законодавства використову-еться термiнопоняття «електронне правосуддя», то найбшьш обгрунтованим е використання саме цього поняття для позначення всього спектру застосування 1КТ у вггчизняному цивiльному судочинствi. Проте шдхщ до цiеï проблематики на нащональному рiвнi е дещо звуженим та мае бути змшений вiдповiдно до останшх наднацiональниx тенденцiй у цш площинi. Зважаючи на зазначене, на наш погляд, поняття електронне правосуддя мае включати такий спектр можливостей застосування 1КТ у сферi здшснення правосуддя у цившьних справах: а) електронна подача докуменпв до суду (e-filing); б) електроннi системи розподшу справ мiж суддями; в) електронш системи кейс-менеджменту
(e-case-management), що охоплюють можливост електронного сповщення сто-рiн, електронного документообiгу, аудю- та вiдеофiксацiю засiдань, можливiсть участ у судовому засiданнi в режимi вiдеоконференцiï тощо; г) електроннi докази та електрошзована система розкриття доказiв (e-discovery); д) електроннi реестри судових ршень; е) ODR системи; е) використання штучного штелекту у цивильному судочинствi (прогнозована аналiтика, машинне навчання, авто-матизацiя процесу прийняття ршень тощо).
ODR: вiд онлайн ADR до онлайн судiв
У контекст нашого дослiдження зосередимо увагу лише на одному iз вищезазначених аспектв електронного правосуддя, що мае виняткове зна-чення для забезпечення доступност правосуддя у цивiльних справах - онлайн виршенш спорiв (ODR). Одразу зауважимо, що поряд iз останшм у лiтературi зустрiчаються також i iншi назви зазначеного сегменту юридичноТ практики, як-от: електронне вирiшення спорiв (Electronic Dispute Resolution, eDR) [21], електронне онлайн виршення спорiв (Electronic Online Dispute Resolution, eODR) [22], штернет вирiшення спорiв (Internet Dispute Resolution, iDR) [23; 24], онлайн альтернативне вирiшення спорiв (Online Alternative Dispute Resolution, OADR) [25; 26] тощо. Але поняття ODR е найбшьш використову-ваним та усталеним у сучаснш лiтературi [19; 27; 28; 29], тому ми послугову-ватимемося саме ним.
Поняття ODR за кордоном вщоме ще з 90-х роюв минулого столтя, тодi воно використовувалося для позначення тих способiв альтернативного вирЬ шення спорiв (Alternative Dispute Resolution, надалi - ADR), якi проводилися з використанням мережi 1нтернет [27, c. 6], тобто як онлайн ADR. Ключовим у цьому контекст е те, що поява цього поняття не пов'язувалася з винайден-ням нових способiв ADR, а лише позначала перехщ класичних способiв ADR, зокрема, переговорiв, медiацiï, арбитражу тощо в онлайн простiр. У лiтературi зазначаеться, що якщо розумшня традицiйних способiв ADR передбачае, що процес виршення спору вiдбуваеться iз залученням третьо1 нейтрально! особи, то ODR включае також «четверту сторону» - технологи [12, c. 89]. Проте з часом онлайн технологи розгляду справ почали використовуватися i в судо-чинств^ що призвело до необхщност розширеного тлумачення поняття ODR. Наразi зазначене поняття охоплюе всi випадки використання онлайн технологш для виршення спорiв, що не потребують фiзичноï присутностi осiб, зокрема, переговори, медiацiю, консилiацiю, арбiтраж, суди тощо. У цьому контекст варто погодитися з думкою В. Тан, що справжня система ODR мае бути визна-чена як система, яка дозволяе сторонам виршити ïx сшр вщ початку до кшця, тобто вiд пред'явлення позову або претензп до вирiшення спору, в онлайн-фо-румi. Зважаючи на це, ввд ODR слiд вiдрiзняти: 1) системи, як дозволяють електронну подачу документв до суду (e-filing) або онлайн кейс-менеджмент та електронну систему розкриття доказiв (e-discovery), 2) шформацшш онлайн-платформи; 3) платформи онлайн збериання та пошуку документiв в 1нтернет [28, c. 104].
Таким чином, наразi можна говорити про те, що у зарубiжнiй лiтературi склалося два шдходи до розумшня поняття ODR - вузький та широкий. Вузь-кий шдхвд до розумшня зазначеного поняття охоплюе собою лише онлайн ADR. Натомють широкий шдхвд охоплюе весь спектр розгляду спорiв онлайн: як онлайн ADR, так i онлайн суди. При цьому можна простежити i певну тенденщю у превалюванш таких пiдxодiв: европейська лггература та мiжна-роднi документи Ради бвропи та бвропейського Союзу, присвяченi зазначенiй проблематищ, як правило, використовують вузьке розумшня поняття ODR, натомють у крашах англо-саксонсько1 системи права ODR розумiеться широко. Це, на нашу думку, можна пояснити тим, що створення перших онлайн судiв мало мюце саме в крашах загального права, що потягло за собою необхщшсть розширення розумшня можливостей ODR. Вважаемо, що широкий шдхщ до тлумачення поняття ODR е бшьш дощльним, адже вш ввдповщае загальному напрямку реформ у сферi цивiльного судочинства в зарубiжниx державах та вщбивае останнi тенденцп гiбридизацiï процедур виршення спорiв, адже часто платформи онлайн судiв як один iз еташв передбачають можливiсть застосування консенсуальних способiв онлайн ADR, зокрема, переговорiв, медiацiï, консилiацiï тощо.
За своею природою система ODR не е однорщною та об'еднуе рiзнi способи виршення спорiв, зокрема, онлайн переговори, онлайн медiацiю, онлайн кон-силiацiю, онлайн фасилiтацiю, онлайн арбiтраж, онлайн суд тощо. У лiтературi традицшним е подiл ODR систем на приватш та публiчнi [30, c. 114] залежно вiд того, на приватнш чи публiчнiй платформi вщбуваеться вирiшення спорiв. З огляду на предмет нашого дослщження та викладеш вище мiркування, нам бiльш дощльним видаеться розподш видiв ODR на двi групи залежно вiд пов'я-заностi з класичним судочинством: онлайн ADR, що охоплюе виршення спорiв у позасудовий спосiб з використанням приватних або публiчниx платформ, та онлайн суди.
Онлайн суди та мижнародний стандарт доступносп правосуддя
Якщо розвиток ODR на перших етапах пов'язувався iз онлайн ADR, то наразi не меншо1 актуальностi набувае використання онлайн виршення спорiв у судах, що з очевидшстю свiдчить про певну «демократизащю правосуддя» [16, c. 1120]. Першi спроби запровадження онлайн судiв мали мiсце у Канадi, Кита'1, США, Великiй Британп. Наразi у лiтературi пропонуеться розрiзняти онлайн суди першого та другого поколшня. Онлайн суди першого поколшня розглядали нескладш спори iз використанням письмово!" електронно!" комунiкацiï з невеликою обробкою даних та алгоритмiзацiею процесiв [31, c. 189], тобто йшлося про перехщ до письмового провадження, проте iз застосуванням електронних систем. Серед онлайн судiв першого поколшня згадуються австралшський електронний зал суду (eCourtroom), що працював з 2001 р. та дозволяв сторонам провадження надсилати документи i докази через 1нтернет, обмшюватися електронною поштою тощо, а також сервк «Money Claim Online» у Великш Британй", що передбачав подачу та розгляд позовiв щодо стягнення грошово!
заборгованост щлком онлайн, якщо вщповщач не подавав зустрiчний позов, що призводило до розгляду справи за загальними правилами [31, c. 89-90]. Водночас не можемо погодитися iз вщнесенням до онлайн судiв першого поколшня системи eCourtroom, адже вона по суп була системою електронного доку-ментообпу та електронного кейс-менеджменту суду, а не системою ODR [28, c. 105]. Натомють для онлайн судiв першого поколшня характерним було саме перенесення комушкацп в онлайн проспр iз проведенням онлайн судових зас^ дань або без ïx проведення, проте на основi виключно електронно'1 комунiкацiï.
Наразi з'являються онлайн суди нового, другого поколшня, як не просто переносять комушкащю в онлайн простр, але й будують нов^ гiбриднi системи виршення спорiв. У лiтературi зазначаеться, що замкть удосконалення iснуючиx судових процедур за допомогою технологш, так суди розробляють новi процеси, що спираються на ушкальш якостi цифрових технологш, вони покладаються на новi шструменти та залучають нових осiб, що виконують новi завдання [31, c. 167].
Першим таким онлайн судом став Онлайн трибунал iз виршення цившь-них спорiв (Civil Resolution Tribunal, надалi - CRT) у Британськш Колумбп, що штегрований в судову систему Канади. Зазначений суд почав працювати з липня 2016 р., його юрисдикщя е обов'язковою для спорiв про вщшкодування шкоди, завдано'1 здоров'ю внаслвдок дорожньо-транспортних пригод, бiльшостi малозначних спорiв з цiною позову до 5000 тис. канадських доларiв та спорiв, що виникають мiж спiввласниками багатоквартирних будинюв. Процедура розгляду справи в CRT спрямована на врегулювання сторонами ïx спору на найбшьш раншх етапах, а якщо це виявилося неможливим - забезпечення розгляду справи по суп та ухвалення ршення. Вона складаеться iз чотирьох еташв: 1) надання шформацп щодо спору за допомогою шформацшно'1 плат-форми Solution Explorer (провщник рiшень); 2) онлайн переговори; 3) онлайн фасилгтащя; 4) судовий розгляд [30, c. 120-121].
Першим етапом е можливють використання безкоштовно'1 для всix користу-вачiв iнформацiйноï платформи Solution Explorer (Провщник рiшень), що мае на меп надання особi iнформацiï щодо особливостей ïï спору. На цьому еташ на основi заповненого особою опитувальника визначаеться природа спору, здшс-нюеться його дiагностика, надаеться корисна шформащя, наприклад, витримки iз нормативно-правових актв, роз'яснення щодо правового питання, зразки документв тощо, а також генеруються рекомендацп щодо подальших кроюв, якi можуть бути вчиненi особою для захисту ïï прав. Якщо надалi особа бажае порушити провадження, то другий етап починаеться iз заповнення онлайн фор-мулярiв iз найважливiшою iнформацiею щодо спору, його сторш, позиц^1 пози-вача та основних доказiв у справi. Шсля цього позов надсилаеться вiдповiдачевi i сторонам надаеться можливють скористатися процедурою онлайн переговорiв для самостiйного врегулювання спору. Якщо переговори виявилися безрезуль-татними, то починаеться третш етап - фасил^ащя, яка передбачае активне сприяння у виршенш спору третьою нейтральною стороною, як правило, про-
фесшним медГатором. Процес фасилГтацГ! е конфвденцшним та вГдбуваеться i3 використанням рiзних систем 1КТ, що забезпечують як синхронну, так i асин-хронну комушкащю, причому третя нейтральна сторона може як виконувати функщю медiатора, так i бути надiленою повноваженнями щодо аналiзу спору сторiн та його оцшки з метою напрацювання варiантiв вирiшення спору, тобто може виступати консилГатором. Зазначена фаза переслщуе двi основнi мети -врегулювати спiр, а якщо це не вдалося - шдготувати сторони до розгляду справи в судь За даними CRT на цьому еташ вирГшуеться близько 70 вiдсоткiв спорiв [30, с. 121]. Якщо сторонам вдаеться врегулювати сшр, то фасилГта-тор за !х проханням може звернутися до суддi за наданням такому рГшенню обов'язково! сили. Якщо ж сшр не вдалося врегулювати, то фасилГтатор, як нейтральна особа, допомагае сторонам шдготуватися до четвертого етапу -судового розгляду, активно застосовуючи техшки кейс-менеджменту. Шд час судового розгляду комушкащя вiдбуваеться в асинхронному порядку шляхом використання онлайн платформи, електронно! пошти тощо. Суддя розглядае письмовi доводи сторш, дослГджуе докази та ухвалюе обов'язкове рГшення, що може бути виконане в примусовому порядку. Якщо необхщне усне слухання, що можливе у разi виникнення сумнiвiв у достовiрностi доказiв, воно проводиться по телефону або за допомогою вщеоконференцп. Пiд час судового розгляду сторонам гарантуеться дотримання процесуальних гарантш справедливой аналогiчно до тих, яю надаються пiд час розгляду справи в звичайних судах. Розгляд справ у такому судi тривае приблизно 60- 90 дшв, а судовi витрати складають приблизно 200 канадських доларiв, проте вони розподГляються мiж рiзними етапами розгляду справи i е меншими у випадку врегулювання спору сторонами на еташ переговорiв або фасилггацп [30, с. 121]. Суддями у такому трибуналi виступають юристи, яю мають досвщ в тiй чи шшш категорГ! спорiв, а рiшення такого суду можуть бути оскаржеш, однак шдстави для такого оскар-ження, як правило, е обмеженими [Див. ще: 12, с. 126- 130; 28, с. 116-118; 30, с. 120-121; 31, с. 190-191; 32]. Шлотш проекти, схожГ за структурою Гз CRT, були запроваджеш i в деяких австралшських штатах, зокрема, у Новому Шв-денному УельсГ та ВГкторГ! [28, с. 122- 128].
Ще одшею цГкавою ГнГцГативою Гз запровадження ODR в системГ судочинства була Гдея створення Онлайн суду !"! ВеличностГ (Her Majesty's Online Court) у Великш БританГ! [33, с. 6-7], що надалГ була трансформована суддею Верховного суду Велико! БританГ! Лордом Брйсом в ОглядГ структури цивГль-них судГв в Суд онлайн рГшень (The Online Solutions Court) Гз юрисдикщею роз-глядати цивГльнГ спори з цшою позову, починаючи Гз 10 000 фунтГв стерлГнгГв, Гз поетапним збГльшенням максимального порогу до 25 000 фунтГв стерлГнгГв [34, с. 118-120]. Процедура розгляду спорГв у цьому судГ мае складатися Гз трьох стадш: 1) стадГя розвГдки, шд час яко! сторони вводять шформащю щодо свого спору в онлайн систему, на основГ яко! !м надаеться ГнформацГя щодо сутГ спору, !х прав та обов'язкГв, обгрунтованостГ вимог, можливих варГантГв вирГшення спору як судових, так i позасудових, а також надаеться формуляр
для подачi позову; 2) кейс-менеджмент справи та застосування онлайн ADR -консилiацiï, яка проводиться офщером у справi (case officer) онлайн або по телефону, медiацiï або попереднього нейтрального оцшювання (early neutral evaluation); 3) виршення спору, що може бути проведене на слуханш iз засто-суванням вщео- або телефонного зв'язку, або без проведення слухання на основi письмових доказiв, за результатами якого ухвалюеться ршення, що е обов'яз-ковим та може бути об'ектом апеляцшного оскарження [Див.: 12, с. 134-137; 28, с. 118-119; 31, c. 194- 196].
У США також запроваджувалися декшька проектв ODR в сферi судочинства у сшвпращ iз приватними компашями Matterhorn та Tyler Technologies. Багато шлотних проектiв стосувалися запровадження онлайн розгляду окремих категорш спорiв, наприклад, у Мiчиганi - спорiв, що виникають щодо несплати штрафiв за порушення правил дорожнього руху [12, c. 105- 108; 31, c. 197-198], в Огайо - податкових спорiв на невелик суми [12, c. 109-114], у Нью-Йорку -спорiв про стягнення грошово!" заборгованост та спорiв щодо несплати штра-фiв за порушення правил дорожнього руху [31, c. 1114-115] тощо. Аналопчш системи шлотувалися в Арканзасi, Техасу Невадi, Джорджи та iншиx штатах. Характерною рисою зазначених шлотних проектв було те, що вони також передбачали як один iз раншх еташв вирiшення спорiв використання ADR, зокрема, переговорiв, медiацiï або консилiацiï. Так, у Ютi у 2018 р. створено онлайн суд з виршення малозначних спорiв з цшою позову до 11 000 доларiв, що передбачае можливiсть проходження повного циклу врегулювання спору на кшталт того, як це мае мкце в CRT, зокрема, сторонам пропонуються три стадп: а) освгтня та шформацшна (за допомогою експертно!" системи); 2) сприяння врегулюванню спору за допомогою медiацiï; 3) судовий розгляд за вибором онлайн чи наживо [28, c. 120-121].
О. Рабшович-Ейш та Е. Кетш наголошують на тому, що впровадження нових технологш в судах дозволяе подолати бар'ери у доступност правосуддя у спосiб, якш не був доступним рашше. Автори виокремлюють три технолопчш змши, як сталися, що дозволяють судам покращити доступшсть правосуддя: 1) нова ефектившсть; 2) збшьшення зручност розгляду справ та спроможност розгляду бшьшо1 кшькост справ; 3) новi можливост правосуддя: (i) сталiсть, (ii) вирiвнювання можливостей за рахунок наявностi заздалепдь встановлених варiантiв, (iii) вибiр мови, (iv) збiр даних та подальше проактивне навчання та (v) вдосконалення процедурного дизайну [31, c. 203].
Особливо важливим у цьому контекст^ на наш погляд, е те, що зазначеш практики судочинства створюють образ нового суду та правосуддя в цившь-них справах, а також ктотно впливають на еволющю розумшня мiжнародного стандарту доступносп правосуддя. Сучасш онлайн суди побудованi за моделлю: 1) уникнення спору (dispute avoidance), чому вщповвдае перший, шформацш-ний етап; 2) стримування спору (dispute containment), на що спрямований другий, фасилтативний етап, пiд час якого сторони намагаються врегулювати сшр шляхом прямих переговорiв або консенсуальних процедур iз залученням
третьо'1 нейтрально! сторони, зокрема, медiацiï, консилiацiï тощо; 3) виршення спору (dispute resolution), що вщбуваеться в змагальному судовому процесi [33, c. 17-18]. При цьому акцент у таких системах ставиться, передуем, на першi два етапи. Зважаючи на зазначене, особливу увагу варто звернути на цшшсть та можливкть використання даних, зокрема, так званих великих даних (Big Data), що можуть бути отримаш в результат ODR, для подальшого запобйання виникненню аналопчних спорiв, тобто ïx превенцп. Подiбно до того, як eBay, вивчаючи даш, отримаш в процес вирiшення спорiв, зм^ виявити загальнi джерела проблем та структурувати шформащю на своему сайт^ що призвело до бiльш ефективного використання його ODR платформи [27, c. 24], так i вивчення шформацп, отримано'1 за результатами виршення велико!" юлькост спорiв в онлайн судi здатне покращити процедуру розгляду справ таким судом, забезпечити врегулювання спору на найбшьш раншх стадiяx, пiдвищити ефек-тивнiсть кожного iз етапiв вирiшення спору тощо.
Онлайн ADR починае штегруватися в онлайн платформи формального правосуддя, стаючи ïx частиною, що е показником пбридизацп проце^в формального та неформального правосуддя. Зазначене сввдчить про ство-рення ново!" арxiтектонiки системи вирiшення цившьно-правових спорiв, яка базуеться на декшькох фундаментальних положеннях. По-перше, в нш превалюе консенсуальне начало, що дозволяе врегулювати сшр на найбшьш раншх стадiяx завдяки тому, що переговори, медiацiя та iншi примирнi про-цедури вбудованi в процес розгляду спору. По-друге, в центрi тако'1 системи знаходяться користувачi платформи - сторони спору, ïx штереси та зручшсть, зокрема, деякi системи нав^ь передбачають можливiсть залишення фiдбекiв сторш, що в подальшому використовуються розробниками для ïx удоскона-лення. По-трете, створення онлайн судiв пiдвищуе ефектившсть судочинства та економить ресурси держави за рахунок автоматизацп процесiв. По-четверте, використання таких систем е менш витратним для сторш за рахунок нижчих ставок судового збору та можливост представляти сво'1 штереси самостшно, без професшного представника, адже система е зрозумшою та розрахована на користувача, який не е фаxiвцем у галузi права. По-п'яте, така система здатна забезпечити рiвний доступ до правосуддя, адже простота та великий ступшь ïï алгоритмiзацiï може урiвноважити позицй' сторiн та усунути, або принаймш пом'якшити, так зваш процесуальнi переваги однiеï зi сторш, пов'язаш, напри-клад, iз ïï бiльшими фiнансовими ресурсами, частотою ïï звернення до суду, обiзнанiстю у сферi права тощо.
Незважаючи на безумовш переваги онлайн судiв, варто звернути увагу також i на певш виклики, яы стоять перед ïx впровадженням, зокрема, забез-печення безпечно'1 та безперебiйноï роботи системи без втручання стороншх осiб; велиы фiнансовi витрати з боку держави для ïï створення; необхвдшсть обмеженого доступу до керування системою з метою зменшення ризиыв втручання; дотримання конфвденцшноси з метою захисту персональних даних; забезпечення виконання ршень такого суду [2; 35] тощо.
Варто пам'ятати, що перехщ виршення спорiв в онлайн площину може бути як шляхом полегшення доступност правосуддя, так i перешкодою в отриманш доступу до суду, зокрема, у тих випадках, коли електронна форма подачi документа або використання онлайн суду е обов'язковими, а особа не мае доступу до мережi 1нтернет. На цей аспект звертаеться увага, зокрема, у Висновку № (2011)14 Консультативно!" ради европейських суддiв «Правосуддя та шфор-мацшш технологи», де зауважуеться, що не всi люди мають доступ до 1КТ, а тому наразi не слщ скасовувати бшьш традицшш засоби доступу до шформацп [...]. Це особливо нагальне питання щодо захисту вразливих осiб. Використання 1КТ не повинно попршити процедурнi гарантй для тих, хто не мае доступу до нових технологш. Держави повинш забезпечити надання сторонам без такого доступу конкретно!" допомоги в цш сферi [35]. Зазначена обставина обов'язково враховуеться при створенш онлайн судiв. Так, у CRT для осiб, яю мають склад-нощi iз поданням документiв, працюе онлайн допомога, а для тих, хто не може нею скористатися або не мае доступу до мережi 1нтернет, - кнують телефонш або паперовi сервiси для подачi документiв [31, c. 123].
Не менш актуальним у цьому контекст залишаеться також питання щодо дотримання гарантш справедливого судочинства шд час розгляду справ в онлайн судах. Так, Парламентська Асамблея Ради бвропи шдкреслюе необхщ-шсть захисту прав, закршлених 6КПЛ, зокрема права на справедливий судовий розгляд (ст. 6 6КПЛ) та права на ефективш засоби правового захисту (ст. 13 6КПЛ) при використанш 1КТ у цивiльному судочинствi [2]. На це звертаеться увага i Консультативною радою европейських суддiв у своему Висновку № (2011)14 «Правосуддя та шформацшш технологи», де зазначаеться, що ^T мають бути засобом вдосконалення судового адмшктрування, покращувати доступ до суду та посилювати гарантй' ст. 6 6КПЛ - неупереджешсть, неза-лежшсть суддiв, справедливiсть та розумнi строки судового розгляду (п. 5). При цьому суддi повинш визначити переваги та недолши 1КТ та визначати i усувати будь-яю ризики для належного здшснення правосуддя. 1КТ не повинне зменшувати процесуальш права сторiн (п. 7). Суддi мають пам'ятати про таю ризики, осюльки вони несуть вщповщальшсть за захист прав сторш. 1КТ не повиннi заважати суддям застосовувати закон незалежно та неупереджено (п. 8). Крiм того, використання 1КТ не повинно зменшувати процесуальш гарантй' (або впливати на склад суду) i в жодному випадку не може позбавляти особу права на змагальне слухання перед суддею, права на надання оригiналiв доказiв, права на допит сввдюв чи експертв та права представляти будь-як матерiали чи подання, яю така особа вважае корисними. Бшьше того, використання 1КТ не повинно зачшати обов'язкових слухань та виконання шших iстотниx формальностей, передбачених законом (п. 28) [35]. На необхвдност дотримання процесуальних гарантш справедливой судового розгляду шд час провадження в онлайн судах наголошуеться i в науковш лiтературi [Див.: 12, с. 156].
Безумовно, орiентиром у цьому вщношенш мають бути положення 6КПЛ щодо справедливостi судового розгляду, передбачеш п. 1 ст. 6 6КПЛ. У цьому
контекст передусiм слщ звернути увагу на усшсть судового розгляду, яка ввд-сутня шд час розгляду справ в онлайн судах. 6СПЛ у свош практищ виходить iз того, що право на усне слухання не е абсолютним, i сама по собi вщсутшсть усних слухань у цившьному судочинствi не свiдчить про порушення п. 1 ст. 6 6КПЛ, адже може бути виправдана природою спору, вимогами ефективност та економп, можливютю ухвалення рiшення на основi письмових доказiв тощо [36; 37; 38; 39]. Онлайн суди розраховаш на розгляд нескладних та малозначних спорiв, яы за шших умов могли б розглядатися в порядку рiзниx видiв спро-щених проваджень, що також можуть не передбачати усних слухань. Зважаючи на це, вщсутшсть усностi судового розгляду в онлайн судах за умови наявност можливост письмово'1 комунiкацiï мiж сторонами та судом, а також надшення сторiн правом подавати клопотання про усний розгляд справи iз застосуванням 1КТ у випадках, коли особа вважае наявшсть такого слухання необхщною, не суперечить положенням п. 1 ст. 6 6КПЛ.
Варто погодитись, що наразi ми знаходимося в процесi глибинних змiн у наших судах, коли зароджуються новi судовi процеси, якi е менш змагальними, бшьш гнучкими, динамiчними, доступними, прозорими та ефективними та, хочеться сподiватися, бшьш збалансованими [31, c. 215]. Не менш важливим аспектом у цьому контекст е легггимшсть онлайн судочинства. Так, деяю краши хочуть обмежити можливкть електронного звернення до суду, адже це може призвести до тривiалiзацiï звернення до суду, що матиме наслщком знецшення судових ресурсiв, зокрема, зрiвняння його iз рiзними електронними сервiсами надання правово'1 допомоги та онлайн платформами виршення спорiв. Дебати мiж прихильниками та супротивниками розвитку ODR насправдi викликаш одним i тим же питанням: як переконати громадян у вигодах та гарантях, яы державне правосуддя може ïm надати в процесi захисту ïx прав, незалежно вщ того, е розгляд безпаперовим чи ш [11, c. 20]. З цього приводу Консультативна рада европейських суддiв зазначае, що запровадження IKT в судах не мае ставити шд загрозу гумашстичне та символiчне обличчя правосуддя. Якщо правосуддя сприймаеться користувачами як суто техшчне, без його реально'1 та фундаментально'1 функцй", воно ризикуе знецiнитись. Правосуддя е i повинно залишатися гуманним, оскшьки воно передусiм стосуеться людей та ïxrnx спорiв (п. 6) [35].
Зважаючи на актуальшсть зазначено'1 теми, у лiтературi все частше пору-шуеться питання щодо можливо'1 допомоги штучного iнтелекту суддям, або нав^ь ïx замiни штучним штелектом у процесi ухвалення судових ршень. Першi спроби такого використання штучного штелекту у сферi судочинства вже мали мюце i активно обговорюються у науковш лiтературi. Так, у Мексищ система Mexican Expertius наразi застосовуеться для консультування суддiв при визначенш питання про право позивачiв на пенсiю [40, c. 227-228]. Поряд з цим, одним iз найбшьш обговорюваних питань у цш площинi е можливiсть використання так звано'1 прогнозовано'1 аналiтики (predictive analytics), яка доз-воляе машинi на основi даних, якi вона мае, спрогнозувати можливий варiант
судового ршення. Одним iз таких експериментв стала програма, розроблена Н. Алетрасом, в основi яко1 лежала щея аналiзу практики 6СПЛ iз подальшою можливiстю прогнозування варiантiв вирiшення нових справ. За результатами експерименту, точшсть висновюв та прогнозованiсть рiшення 6СПЛ склала 79 вiдсоткiв [41].
Щ та iншi спроби використання можливостей штучного штелекту у пра-вовш сферi навiть призвели до появи поняття «штучний юридичний iнтелект» (Artificial Legal Intelligence), шд яким розумшть систему, яка мае здатнiсть надавати експертш юридичнi консультацп або приймати юридичш рiшення [16, c. 1122]. Алгоритм роботи найпростшо!' тако! системи зводиться до того, що вона на основi наявних даних про користувачiв, ставить питання про сшр для того, щоб визначити його характер найбшьш точно. Надалi програма застосовуе необхщний закон до з'ясованих обставин справи, що дозволяе 1и ухвалювати умовш або остаточнi ршення. Такi системи можуть постiйно оновлюватися та вщбивати останнi змiни, оскшьки машинне навчання дае 1м змогу постшно вдосконалюватися за допомогою нових наборiв даних [16, c. 1123]. При цьому мае бути проведена розробка необхвдних алгоритмiв, якi б могли провести порiвняльний та прогнозний аналiз разом з формою iмовiрнiсного аналiзу для отримання результату, який був би корисним та шформативним [42, c. 93].
Як бачимо, замша суддi штучним штелектом могла б ознаменувати появу онлайн судiв третього поколшня, де автоматизованими е не лише процес розгляду справи, а й процес ухвалення ршення. I у цьому контекст закономiрно виникае питання щодо рол^ яку мае вщгравати людина у таких судах, з огляду на те, що деяк дослщники вважають забезпечення можливост оскарження подiбного ршення та його перегляд суддею необхщним компонентом будь-яко1 автоматизовано! системи прийняття ршень [16, c. 1124]. У цьому зв'язку на увагу заслуговуе бвропейська етична хартя про використання штучного штелекту в судових системах та сумiжниx шститутах (European Ethical Charter on the use of AI in the Judicial Systems and their Environment), прийнята у рамках CEPEJ, в якш зауважуеться, що процес ухвалення судових ршень з викорис-танням штучного штелекту у цившьних, комерцшних та адмiнiстративниx спорах мае удосконалити передбачувашсть застосування права та едшсть судово! практики. При цьому виокремлюеться п'ять принцишв, вiдповiдно до яких мае застосовуватися штучний штелект у судочинств^ якими е: а) принцип поваги до фундаментальних прав особи; б) принцип недискримшацп; в) принцип якост та безпеки; г) принцип вщкритост, неупередженост та справедливости д) принцип «пiд контролем користувача» [43, c. 7]. Щодо останнього принципу зокрема зазначаеться, що автономiя користувачiв мае бути розширена, а не обмежена за рахунок використання штучного штелекту. Юристам, яю працюють у сис-темi правосуддя, в будь-який момент мае бути надана можливкть переглядати судовi рiшення та даш, якi використовуються для отримання результату, i таи даш не можуть бути обов'язковими та мають застосовуватися з урахуванням конкретних обставин справи. Користувачi повинш бути прошформоваш про-
стою та зрозумшою мовою про те, чи е згенероваш за допомогою шструментв штучного штелекту ршення обов'язковими або доступш рiзнi варiанти, а також що вони мають право на юридичну консультащю та право на доступ до суду. Вони також повинш бути ч^ко пошформоваш про будь-яку попередню обробку справи штучним штелектом до або шд час судового процесу, а також мати право заперечення, щоб ïx справа була розглянута судом вщповщно до змкту ст. 6 СКПЛ [43, c. 12].
На наш погляд, у цьому контекст варто погодитися iз тими вченими, як наголошують на тому, що прибiчники можливост замши суддiв штучним штелектом часто не зважають на роль, яку вщграють у суспiльствi суддi поза межами розгляду спорiв, яка включае важливi та часто не дослвджеш питання, пов'язаш з дотриманням та розбудовою верховенства права [16, c. 1124]. Пере-дусiм, виникае питання про лептимшсть ршень, ухвалених штучним штелектом. У звичайному судi ршення ухвалюеться суддею i саме вш е вiдповiдальним за таке ршення. У разi ухвалення ршень за допомогою штучного штелекту виникае питання про те, хто ухвалюе зазначене ршення, хто його мае шдпи-сувати, хто нестиме вщповщальшсть перед сторонами за таке ршення, а також чи може бути лептимним таке ршення в очах сторш та суспiльства. У цьому контекст слушною видаеться думка Т. Сордш, яка зауважуе, що за вщсутност ч^кого фокусу на «справедливости» та пов'язаних iз нею щлях iснуе ризик того, що зосередження уваги на витратах та затримках розгляду справ становитиме спокусу все бшьше автоматизувати ухвалення ршень, особливо в судах ниж-чо1 iнстанцiï. З точки зору системи ODR, зосередження уваги на «швидкому та дешевому» за рахунок справедливост може призвести до автоматизованого прийняття негуманних ршень, яю не можуть сприйматися як справедливi [29, c. 30].
Крiм того, у зазначеному контекст виникае питання i щодо особливостей мови права, яка вочевидь дуже важко шддаеться кодуванню. Право насичене великою кшьюстю абстрактних та оцшочних понять, що не мають ч^ких пара-метрiв. Вирiшуючи справу, суддя використовуе дискрецшш повноваження для тлумачення таких понять, яю дозволяють йому здшснити правозастосування вiдповiдно до свого внутршнього переконання та чуття справедливост навиъ у тих випадках, коли сшрш правовiдносини не врегульоваш законом, застосовуючи аналогiю права або аналопю закону. Очевидно, що зазначене навряд чи буде шд силу штучному штелекту. Крiм того, штучний штелект не зможе здiйснити вщхщ вiд попередньо1 правово!" позицй", викласти нову правову позищю заради розвитку права, створити прецедент, виршити сшр у тому випадку, коли аналопчних спорiв ще не було у судовш практицi i машина не мае взiрця для алгоритму дш. Штучний iнтелект навряд чи зможе шд час розгляду справи не застосовувати норми чинного законодавства, якщо вони суперечать нормам Конституцп Украши або 6КПЛ чи практицi 6СПЛ, ухвалити рiшення, враховуючи принципи права та правовi цiнностi тощо. Тут також варто згадати про вади законодавчо!" техшки та швидкоплиннiсть законодавства в нашш державi, що також може спричинити
проблеми для впровадження вщповщних технологш. Вищезазначене наводить на думку про те, що технологи штучного штелекту наразГ мають все ж таки вико-ристовуватися скорГше як допомГжш у роботГ суддГ, а не як повш !х замГнники. Якщо ж розглядати найближчГ перспективи, то штучний штелект може гшо-тетично вирГшувати лише нескладнГ справи, якГ не передбачають необхГдностГ велико! кГлькостГ дш та вимагають чГткостГ законодавства
Висновки. Шдсумовуючи викладене вище, можна зробити висновок, що одним Гз перспективних напрямкГв реформування сфери цивГльного процесу в усьому свт наразГ визнаеться впровадження ODR, що охоплюе онлайн ADR та онлайн суди. Сучасш онлайн суди характеризуються пбридизащею процесГв формального та неформального правосуддя, що створюе образ нового суду та правосуддя у цивГльних справах, а також Гстотно впливае на еволющю розу-мГння мГжнародного стандарту доступностГ правосуддя. Перевагами онлайн судГв можна вважати змщення фокусу на користувача платформи онлайн суду, бГльшу ефектившсть судочинства за рахунок автоматизацГ! процесГв, економГч-нГсть системи з точки зору часових та грошових ресурсГв, адже и впровадження зменшуе судовГ витрати та робить можливим самопредставництво за рахунок зручно! навГгацп тощо. Ключове значення така система вирГшення спорГв мае також для забезпечення рГвного доступу до правосуддя, адже простота та великий стушнь !! алгоритмГзацГ! може урГвноважити позицГ! сторГн та усунути, або принаймш пом'якшити так званГ процесуальнГ переваги сторш. Однак найго-ловнГше, на наш погляд, полягае у тому, що онлайн суди здатш забезпечити не тГльки доступшсть правосуддя, а й яюсно Гнший результат такого правосуддя, створюючи нову архггектошку системи вирГшення цивГльно-правових спорГв, яка вГдбивае превалювання консенсуального начала за рахунок штеграцп в зазначену систему онлайн ADR на найбГльш раннГх етапах. Зазначене надае особам можливГсть врегулювання спору до судового розгляду, розвантажуючи судову систему та шдвищуючи рГвень задоволеностГ нею громадян та довГру до суду як шституцп у демократичному суспГльствГ
References
1. Rule, C. (2016). Is ODR ADR: A Response to Carrie Menkel-Meadow. International Journal of Online Dispute Resolution, 3 (1), 8-11.
2. Committee on Legal Affairs and Human Rights (2015), Resolution 2081 (2015) of the Parliamentary Assembly of the Council of Europe "Access to justice and the Internet: potential and challenges". URL: http://semantic-pace.net/tools/pdf.aspx?doc=aHR0cDovL2Fzc2VtYmx5LmN-vZS5pbnQvbncveG1sL1hSZWYvWDJILURXLWV4dHIuYXNwP2ZpbGVpZD0yMjI4MyZsY-W5nPUVO&xsl=aHR0cDovL3NlbWFudGljcGFjZS5uZXQvWHNsdC9QZGYvWFJlZi1XRC1BV-C1YTUwyUERGLnhzbA==&xsltparams=ZmlsZWlkPTIyMjgz.
3. Rabinovich-Einy, O. (2006). Balancing the Skales: The Ford-Firestone Case, the Internet, and the Future Dispute Resolution Landscape. Yale Journal of Law and Technology, 6, 1-53.
4. Aubert, B.A. (2014). Providing an Architecture Framework for Cyberjustice. Laws, 3 (4), 721-743.
5. Kastner, Ph. (2017). Transitional Justice + Cyberjustice = Justice. Leiden Journal of International Law, 30 (3), 753-770.
6. Lupo, G., Bailey, J. (2014). Designing and Implementing e-Justice Systems: Some Lessons Learned from EU and Canadian Examples. Laws, 3 (2), 353-387.
7. Van den Hoogen, R. (2008). Will E-Justice Still be Justice - Principles of a Fair electronic Trial. International Journal for Court Administration, 1 (1), 65-73.
8. Velicogna M., Errera, A. (2013). Building e-Justice in Continental Europe: The TeleRecours Experience in France. Utrecht Law Review, 9 (1), 38-59.
9. Rabinovich-Einy, O., Katsh, E. (2017). Access to Digital Justice: Fair and Efficient Processes for the Modern Age. Cardozo Journal of Conflict Resolution, 18 (3), 637-658.
10. Cashman, P., Ginnivan, E. (2019). Digital Justice: Online Resolution of Minor Civil Disputes and the Use of Digital Technology in Complex Litigation and Class Actions. Macquarie Law Journal, 19, 39-80.
11. European Commission for the Efficiency of Justice (CEPEJ) (2017). Guidelines on How to Drive Change towards Cyberjustice: Stock-taking of Tools Deployed and Summary of Good Practices. As adopted at the 28th meeting of the CEPEJ on 7 December 2016. URL: https://edoc.coe.int/en/ efficiency-of-justice/7501-guidelines-on-how-to-drive-change-towards-cyberjustice-stock-taking-of-tools-deployed-and-summary-of-good-practices.html.
12. Schmitz, A.J. (2019). Expanding Access to Remedies through E-Court Initiatives. Buffalo Law Review, 67 (1), 89-163.
13. Fredriksen, H.H., Strandberg, M. (2016). Is E-Justice Reform of Norwegian Civil Procedure Finally Happening. Oslo Law Review, 3 (2), 72-88.
14. Dimitrov, G.G. (2013) E-Justice as Adopted in Bulgaria. Digital Evidence and Electronic Signature Law Review, 10, 97-103.
15. Boscheinen-Duursma, H.Ch., Khanyk-Pospolitak, R. (2019). Austrian and Ukrainian Comparative Study of E-Justice: Towards Conference of Judicial Rights Protection. Access to Justice in Eastern Europe, 4, 42 - 59.
16. Sourdin, T. (2018). Judge v. Robot: Artificial Intelligence and Judicial Decision-Making. University of New South Wales Law Journal, 41 (4), 1114-1133.
17. Seda F. (2020). Artificial Intelligence and the Law: Will Judges Run on Punch Cards. Common Law Review, 16, 4-6.
18. Gideon, C. (2019). Predictive Coding: Adopting and Adapting Artificial Intelligence in Civil Litigation. Canadian Bar Review, 97 (3), 486-525.
19. Thompson, D. (2015). Creating New Pathways to Justice Using Simple Artificial Intelligence and Online Dispute Resolution. International Journal of Online Dispute Resolution, 2 (1), 4-53.
20. Susskind, R.E. (1986). Expert Systems in Law: A Jurisprudential Approach to Artificial Intelligence and Legal Reasoning. Modern Law Review, 49 (2), 168-194.
21. Baumann, B. (2002). Electronic Dispute Resolution (EDR) and the Development of Internet Activities. Syracuse Law Review, 52 (4), 1227-1242.
22. Bordone, R.C. (1998). Electronic Online Dispute Resolution: A Systems Approach - Potential, Problems, and a Proposal. Harvard Negotiation Law Review, 3, 175-212.
23. Thornburg, E.G. (2000). Going Private: Technology, Due Process, and Internet Dispute Resolution. U.C. Davis Law Review, 34 (1), 151-220.
24. Victorio, R.M. (2001). Internet Dispute Resolution (iDR): Bringing ADR into the 21st Century. Pepperdine Dispute Resolution Law Journal, 1 (2), 279-300.
25. Haloush, H.A., Malkawi, B. (2008). Internet Characteristics and Online Alternative Dispute Resolution. Harvard Negotiation Law Review, 13 (2), 327-348.
26. Haloush, H.A. (2008) Internet Infrastructure and Online Alternative Dispute Resolution. John Marshall Journal of Computer and Information Law, 25 (2), 217-240.
27. Rabinovich-Einy, O., Katsh, E. (2014) Digital Justice: Reshaping Boundaries in an Online Dispute Resolution Environment. International Journal of Online Dispute Resolution, 1 (1), 5-36.
28. Tan, V. (2019). Online Dispute Resolution for Small Civil Claims in Victoria: A New Paradigm in Civil Justice. Deakin Law Review, 24, 101-138.
29. Sourdin, T., Li, B., Burke, T. (2019). Just, Quick and Cheap: Civil Dispute Resolution and Technology. Macquarie Law Journal, 19, 17-38.
30. Salter, Sh. (2017). Online Dispute Resolution and Justice System Integration: British Columbia's Civil Resolution Tribunal. Windsor Yearbook of Access to Justice, 34 (1), 112-129.
31. Rabinovich-Einy, O., Katsh, E. (2017). The New New Courts. American University Law Review, 67 (1), 165-215.
32. Salter, Sh., Thompson, D. (2017). Public-Centered Civil Justice Redesign: A Case Study of the British Columbia Civil Resolution Tribunal. McGill Journal of Dispute Resolution, 3, 113-153.
33. Online Dispute Resolution Advisory Group (2015). Online Dispute Resolution for Low Value Civil Claims: Report. URL: https://www.judiciary.uk/wp-content/uploads/2015/02/Online-Dispute-Resolution-Final-Web-Version1.pdf.
34. Lord Justice Brigs (2016). Civil Courts Structure Review: Final Report. Judiciary of England and Wales. URL: https://www.judiciaryuk/wp-content/uploads/2016/07/civil-courts-structure-re-view-final-report-jul-16-final-1.pdf.
35. Consultative Council Of European Judges (2011). Opinion № (2011)14 of the CCJE "Justice and information technologies (IT)", adopted by the CCJE at its 12th plenary meeting (Strasbourg, 7-9 November 2011), CCJe(2011)2 Final. URL: https://rm.coe.int/l68074816bякляхвидаeться думка Сордш Т. х розгляду справ Т., яка зауважуе, що зрозгляду тд час провадження в онлайн судах наголошуетьс.
36. Fischer v. Austria, № 16922/90, 26 April 1995. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57916.
37. Salomonsson v. Sweden, № 38978/97, 12 November 2002. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-60736.
38. Miller v. Sweden, № 55853/00, 08 February 2005. URL: http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-68178.
39. Schuler-Zgraggen v. Switzerland, № 14518/89, 24 June 1993. URL: http://hudoc.echr.coe.int/ eng?i=001-57840.
40. Carneiro, D. (2014). Online Dispute Resolution: An Artificial Intelligence Perspective. Artificial Intelligence Review, 41, 211-240.
41. Aletras, N., Tsarapatsanis, D. (2016). Predicting judicial decisions of the European Court of Human Rights: a Natural Language Processing perspective. PeerJ Computer Science. URL: https:// www.researchgate.net/publication/310615519_Predicting_Judicial_Decisions_of_the_European_ Court_of_Human_Rights_A_Natural_Language_Processing_Perspective.
42. Harvey, D. (2016). From Susskind to Briggs: Online Court Approaches. Journal of Civil Litigation and Practice, 5 (2), 84-95.
43. European Commission for the Efficiency of Justice (2019). European Ethical Charter on the use of AI in the judicial systems and their environment. Adopted at the 31st plenary meetingof the CEPEJ (Strasbourg, 3-4 December 2018). URL: https://rm.coe.int/ethical-charter-en-for-publication-4-december-2018/16808f699c.
Tsuvina T. A., PhD in Law, Assossiate Professor of Civil Procedure Department of Yaroslav Mudryi National Law University, Ukraine, Kharkiv.
e-mail: [email protected] ; ORCID 0000-0002-5351-1475
Online courts and Online Dispute Resolution in terms of the international standard of access to justice: international experience
The article is devoted to the analysis of the problem issues of the Online Dispute Resolution (ODR) through the prism of international standard of access to justice in civil matters. The first part of the article refers to terminological inconsistency, which is connected with using of three synonyms refering to IT-technologies in the area of civil justice, in particular cyberjustice, digital justice and e-justice. The author proposes to use term "e-justice", which involves e-filing, electronic systems of assignment
of cases, e-case-management, eDiscovery, ODR, electronic systems of court practice, using of Artificial Intelligence in civil proceedings. In the second part of the article the narrow and wide approach to the ODR are described. According to narrow approach ODR is described as online ADR. Wide approach to ODR includes online ADR as well as online courts. Today wide approach is more valid taking into account recent developments in the field of online courts in foreign countries. The third part of the article describes different types of online courts, in particular, online Civil Resolution Tribunal (British Columbia, Canada), Online Solutions Court (Great Britain) etc. The author analyzes current innovations in the structure of online courts, connected with integration of information systems and online ADR into the online courts platforms. Special attention is paid to the use of Artificial Legal Intelligence in courts with references to advantages and challenges of such innovations.
Keywords: e-justice; cyberjustice; digital justice; Online Dispute Resolution; online court; online ADR; access to justice.
Рекомендоване цитування: Цувша Т. А. Онлайн суди та онлайн виршення cnopiB у контекст мiжнародного стандарту доступност правосуддя: мiжнародний досввд. Проблеми законность 2020. Вип. 149. С. 62-79. doi: https://doi.org/10.21564/2414-990x.149.201782.
Suggested Citation: Tsuvina, T.A. (2020). Onlain sudy ta onlain vyrishennia sporiv u konteksti mizhnarodnoho standartu dostupnosti pravosuddia: mizhnarodnyi dosvid [Online courts and Online Dispute Resolution in terms of the international standard of access to justice]. Problemy zakonnosti -Problems of Legality, issue 149, 62-79. doi: https://doi.org/10.21564/2414-990x.149.201782 [in Ukrainian].
Надшшла до редколегй 28.04.2020 р.
