CC BY
23<<Ш11ШетиМ~^®и©Ма[1>>#Щ7©)),2©2© / JURISPRUDENCE
УДК 343.36
Юсубов Костянтин Володимирович астрант Кшвського yuieepcumemy права НАН Украши DOI: 10.24411/2520-6990-2020-12019 ОКРЕМ1 ПИТАННЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ КРИМ1НАЛЬНО1 В1ДПОВ1ДАЛЬНОСТ1 ЗА
ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИН1В, ЩО ПОСЯГАЮТЬ НА ПОРЯДОК ВИКОНАННЯ СУДОВОГО
Р1ШЕННЯ
Yusubov Kostiantyn
postgraduate student of Kyiv University of Law of NAS of Ukraine
CERTAIN ISSUES OF IMPROVEMENT OF CRIMINAL RESPONSIBILITY FOR COMMITTING
CRIMES ENJOYING THE PROCEDURE OF ENFORCEMENT OF JUDICIAL DECISIONS
Аннотация.
В статье проведено исследование проблемных вопросов по совершенствованию уголовной ответственности за совершение преступлений, посягающих на порядок исполнения судебного решения: введение мер уголовно-правового характера в отношении юридических лиц в процессах о преступлениях, посягающих на порядок исполнения судебного решения; установление специальных видов освобождения уголовной ответственности за совершение преступлений, посягающих на порядок исполнения судебного решения.
Annotation.
The article examines the problematic issues of improving criminal liability for crimes that encroach on the execution of a court decision: the introduction of measures of a criminal nature against legal entities in proceedings on crimes that encroach on the execution of a court decision; establishment of special types of release from criminal liability for committing crimes that encroach on the order of execution of a court decision.
Ключевые слова: криминализация, уголовная ответственность, судебное решение, неисполнение судебного решения, уголовно-правовая охрана правосудия, преступления против правосудия, обязательность исполнения судебного решения.
Keywords: criminalization, criminal liability, judicial decision, non-enforcement of a judicial decision, criminal legal protection ofjustice, crimes against justice, the binding execution of a judicial decision.
Роздш XIV-1 КК регламентуе порядок та Щдстави для застосування до юридичних оаб при-мусових заходiв кримшально-правового характеру. Зокрема, шдстави для застосування до юридично! особи заходiв кримшально -правового характеру визначено у ст. 96-1 КК, рiзнi частини яко! передба-чають перелж статей кримшального закону, як пе-редбачають вщповвдальшсть за злочини, вчинення яких уповноваженою особою вщ iменi та в штере-сах юридично! особи е тдставами для застосування до юридично! особи заходiв кримшально-право-вого характеру. Серед зазначених статей кримшального закону ввдсутт п, передбачають вщповвдальшсть за злочини, що посягають на порядок виконання судового ршення. Водночас пи-тання доцшьносп визнання закршлення у кри-мшальному законодавствi заходiв кримшально-правового характеру щодо юридичних оаб у про-вадженнях про злочини, яш посягають на порядок виконання судового ршення неодноразово ставало предметом дослвдження науковцiв. Беручи до уваги, що злочини, передбаченi статтями 389 - 3901, 393-395 КК, вщносяться до злочинiв, яш посягають на порядок виконання судового ршення у кри-мшальному провадженнi, що обумовлюе виключно шдивщуальний характер заходiв державного примусу в ходi притягнення особи до кримшально! вщповвдальносп, можна вести мову про доцшь-нiсть закрiплення у кримшальному законодавствi заходiв кримiнально-правового характеру щодо
юридичних оаб у провадженнях про злочини, пе-редбаченi статтями 382 КК (невиконання судового ршення) та 388 КК (незаконнi дп щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи шдлягае конфюкацп), яш мо-жуть бути вчиненi уповноваженою особою вщ iменi та в штересах юридично! особи.
Г. I. Богонюк обгрунтовуе визначення у кримшальному закош можливостi застосування до них заходiв кримiнально-правового характеру за щ злочини необхiднiстю визнання юридичних оаб суб'ектом злочинiв, передбачених статтями 382 та 388 КК [1, с. 10]. На нашу думку, таке формулю-вання певною мiрою не узгоджуеться з приписами ст. 18 КК, яка визначае, що суб'ектом злочину е фiзична осудна особа, з огляду на що, беручи до увагу концептуальнють питання про можливiсть визнання юридично! особи суб'ектом злочину, розгляд цього питання видаеться коректнiшим саме шд кутом зору не визнання юридично! особи не суб'ектом злочишв, передбачених статтями 382 та 388 КК, а суб'ектом застосування заходiв кримшально-правового характеру. Як слушно зазначае А. М. Ященко, «заходи кримшально-правового характеру, не зважаючи на примусовий характер окремих iз них, не е покаранням, оскiльки юри-дична особа в силу свое! правово! природи не може вчинити злочин, а, вiдтак, i бути визнана винною у його вчиненш» [2, с. 313]. М. О. Букач дотри-
муеться позицiï про те, що визнання факту вчи-нення злочину, передбаченого ст. 382 КК, мае бути щдставою для застосування до юридичних осiб за-ходiв кримiнально-правового характеру, а також про те, що безпосередньо до юридичних оаб, вка-заних у ч. 2 ст. 96-4 КК, дощльно застосовувати виключно штраф як захвд кримiнально-правового характеру [3, с. 18]. Ст. 96-6 КК передбачае два ос-новш заходи кримшально-правового характеру: штраф та лшыдацш, а також додатковий -конфiскацiя майна. Причому iз загальних правил застосування до юридичних оаб зaходiв кри-мiнaльно-прaвового характеру, встановлених ст. 96-10 КК не вбачаеться критерив диференщацп, за якими до юридичноï особи може бути застосований конкретний вид заходу кримшально-правового характеру, проте ст. 96-9 КК визначае перелш зло-чинiв, вчинення яких мае своïм наслвдком застосування такого кримшально-правового заходу як л1кввдащя. Проте, враховуючи системний характер проблеми невиконання судових рiшень та iмовiрнiсть зaподiяння iстотноï шкоди iнтересaм фiзичних або юридичних осiб в рaзi невиконання судового рiшення або вчинення незаконних дай щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи щдлягае конфюкацп, застосування такого заходу кримшально-правового характеру як л1кввдащя е обгрунтованим.
О.Р. Романишин, посилаючись на те, що, вчинення злочину уповноваженою особою юридичноï особи з метою ухилення вiд передбачено1' законом вiдповiдaльностi е сaмостiйною та самодостатньою щдставою для застосування таких зaходiв кри-мiнaльно-прaвового характеру, вважае за доцшьне внести до перелшу статей, передбачених у ст. 96-3 КК злочини, ввдповщальшсть за як передбачена статтями 382, 388, 389-1 КК. В контексп угод у кри-мiнaльному провaдженнi, як зазначае дослвдниця, вiдповiдaльнiсть за умисне невиконання яких вста-новлено у ст. 389-1 КК, оскшьки угодою можуть за-вершуватися кримiнaльнi провадження щодо упов-новажених осiб юридичних оаб, застосування за-ходiв кримiнaльно-правового характеру у таких випадках сприятиме реатзацп кримiнaльноï вiдповiдaльностi [4, с. 122]. На нашу думку, така пропозищя е дискусшною, з огляду на таке. Вщповвдно до примiтки 1 до ст. 96-3 КК тд упов-новаженими особами юридично!' особи слщ ро-зумiти службових оаб юридично!' особи, a також шших осiб, як1 вiдповiдно до закону, установчих докуменпв юридично!' особи чи договору мають право д1яти ввд iменi юридично!' особи. З викладе-ного випливае необхiднiсть iснувaння двох умов: 1) особу мае бути притягнуто до кримшально!' вiдповiдaльностi за злочин, який е пiдстaвою для застосування заходу кримшально -правового характеру; 2) кримшальне провадження щодо тако1' особи мае бути завершеним постановленням судового ршення, яким затверджено угоду. Крiм цього, застосування заходу кримшально -правового характеру при умисному невиконанш угоди про прими-
рення або про визнання винуватосп е обгрунтованим за тих обставин, коли порушення угоди безпосередньо пов'язано з невиконанням И положень ввд iменi та в штересах юридично! особи.
Що стосуеться вчинення злочину, передбаченого ст. 388 КК, то доцшьно зазначити, що застосування заходiв кримшально -правового характеру у справах про незаконш ди щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи тдлягае конфюкаци може бути запро-ваджено виключно у тих випадках, що коли так дИ були вчинеш лише уповноваженою особою в штересах юридично! особи. Проте у ст. 388 КК за-кршлено альтернативш ознаки злочину, зокрема, зазначеш у статтi ди можуть бути вчинеш особою, якш ввiрено майно, представником банку або шшо! фшансово! установи банк1вських операцiй з ко-штами, на якi накладено арешт. З викладеного випливае, що невщповвдшсть такого суб'екта -пред-ставника банку або iншо! фшансово! установи озна-кам, визначеним у примггщ до ст. 96-3 КК унеможливить застосування кримiнально-правових заходiв до юридичних оаб, наслщком чого е iмовiрнiсть зловживань. Разом з тим розширення перелiку ознак уповноважено! особи для застосування заходiв кримшально -правового характеру щодо юридичних оаб може призвести до широко! практики !х застосування у зв'язку з формуванням презумпцi! обiзнаностi службових оаб юридично! особи, а також шших оаб, яш ввдповщно до закону, установчих докуменпв юридично! особи чи договору мають право дiяти вщ iменi юридично! особи, про ди працiвника банку або шшо! фшансово! установи, яка не мае зазначених ознак уповноважено! особи. Крiм цього така практика не узгоджувати-меться з принципом економп кримiнально! ре-пресi!. З огляду на викладене, на нашу думку, за чинно! редакцп статтi 388 КК, закршлення у роздiлi XIV-1 КК положеннями про доповнення перелiку злочинiв, яш е пiдставою для застосування заходiв кримiнально-правового характеру, таким злочином як незаконш ди щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи тдлягае конфюкаци, е недоцшьним.
Метою шституту зв№нення ввд кримiнально! вiдповiдальностi е реатзащя принципiв гуманiзму, справедливостi та економп кримшально! репресп, що е альтернативою покаранню та зв№ненню ввд покарання. В основу звiльнення вiд кримшально! ввдповщальносл покладено не лише загально-визнанi фундаментальнi iде! кримiнального права, а й положення про допустимють компромiсу у бо-ротьбi зi злочиннiстю [5, с. 568]. Аналiз дослiджень укра!нських науковцiв сввдчить про поширешсть позицi! про доцiльнiсть доповнення ст. 382 КК положеннями про спещальний вид звшьнення ввд кримiнально! вiдповiдальностi. При цьому одним iз аргументiв на користь ще! позицi! становить за-руб1жний досввд. Так, В. В. Налуцишин зазначае, що шдставою звшьнення ввд кримшально! ввдповвдальносл за невиконання судового ршення в ч. 3 § 271 КК Австрп е добровiльне повернення речi, вилучено! з-пiд майнового арешту, особою
<<Ш[[ШетиМ~^®и©Ма[1>>#Щ7©)),2©2© / JURISPRUDENCE
перш нiж органи влади дiзналися про и злочинну дiяльнiсть. Також, як вказуе дослщник, в КК Угор-щини закршлено пiдставу, яка передбачае звiльняe вщ вiдповiдальностi за невиконання судового ршення: злочинець не пiдлягае судовому пере-слщуванню якщо вiн виконае свое зобов'язання у зв'язку з виконавчим провадженням перед подан-ням обвинувального акту. Також ч. 2 ст. 410 КК 1спани передбачае звшьнення вщ кримшально! вiдповiдальностi посадових оаб та державних службовцiв, як1 вщмовилися здiйснити належне виконання судових ршень, рiшень i розпоряджень ви-щих посадових осiб, якщо вони являють собою вiдкрите, очевидне i явне порушення закону або ш-шого загального нормативного акта. На думку В. В. Налуцишина, вказаний досвщ зазначених держав £С варто застосувати в нацюнальному законо-давста, оск1льки можливiсть звiльнення вщ кримшально! вщповщальносп буде слугувати додат-ковим стимулом для виконання судового ршення до моменту притягнення особи до кримшально! вщповщальносп [6, с. 149].
Для визначення доцiльностi за^плення у ст. 382 КК спешального виду звiльнення вiд кримшально! вiдповiдальностi передусiм потрiбно визначитись з !! правовою природою та видами сус-пiльних вщносин, кримiнально-правова охорона яких включае можливiсть запровадження звшьнення вщ кримiнально! вiдповiдальностi. На думку О. О. Житнього, зв№нення вщ кримiнально! вiдповiдальностi е «особливою (достроковою, бо вона вщбуваеться до початку реалiзацi! кримшаль-но! вщповщальносп) формою припинення кри-мiнально-правових вщносин, що виникають мiж державою й особою через учинення нею злочину» [7, с. 10]. Виходячи з цього, звшьнення вщ кримшально! вщповщальносп полягае у вiдмовi суду як вщ державного осуду особи, яка вчинила сус-пiльно небезпечне д1яння, що мiстить ознаки пев-ного складу злочину, так i вiд застосування до не! шших заходiв кримiнально-правового примусу. З огляду на це виникае питання щодо дотримання балансу як мiж рiзними суспiльними штересами, вiдображеними, з одного боку, у недотриманш принципу невiдворотностi покарання, а з шшого -економi! кримшально! репресп. З iншого боку, спешальш види кримiнально! вiдповiдальностi пе-редбачеш у КК щодо злочинiв рiзних видiв, в тому числi, тих яш характеризуються значним ступенем суспшьно! небезпечностi (ч. 2 ст. 111 КК - злочин проти нацюнально! безпеки; ч. 3 ст. 175 КК - зло-чин проти трудових прав особи; ч. 2 ст. 255, ч. 3 ст. 263 КК - злочин проти громадсько! безпеки тощо), що дае шдстави для висновку про вщсутшсть такого критерш як стушнь сусшльно! небезпечностi злочину при виршенш питання про запровадження спецiального виду звшьнення вш кримiнально! вiдповiдальностi. Ошнюючи здатнiсть передбаче-ного Особливою частиною КК зв№нення вiд кримшально! вiдповiдальностi забезпечувати ре-алiзацiю завдань кримшального права С. С. Тере-щук обгрунтовано звертае увагу на те, що положення КК, яш регламентують спецiальнi види
звiльнення вщ кримiнально! вiдповiдальностi, зорiентованi на досягнення комплексу соцiально корисних результатiв. Наприклад, ч. 4 ст. 289 КК зв№няе вщ кримiнально!' вiдповiдальностi особу, яка вперше вчинила незаконне заволодшня транс-портним засобом (за винятком випадшв застосу-вання насильства або погрози його застосування), але добровiльно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засiб власнику i повнютю вiдшкодувала завданi збитки, що схиляе особу до самовикриття i самостшного усунення за-вдано! шкоди. 1нший приклад, а саме положення ч. 2 ст. 255 КК, вщповщно до яких звшьняеться вщ кримшально! вщповщальносп особа, крiм оргашза-тора або керiвника злочинно! органiзацi!, за вчи-нення злочину, передбаченого частиною першою цiе!' статтi, якщо вона добровшьно заявила про ство-рення злочинно! органiзацi! або участь у нш та активно сприяла !! розкриттю, дае пiдстави для висновку про те, що щ положення спрямоваш на за-побiгання подальшiй дiяльностi злочинно! оргашзацп. Вочевидь пропозицi!' науковцiв допов-нити ст. 382 КК нормою про те, що особа, яка вчинила дiяння, передбачеш ч. 1 ще! статп, зв№-няеться вщ кримiнально! вiдповiдальностi, якщо вона до притягнення до кримшально! вщповщальносп повнiстю здiйснила виконання судового ршення грунтуються на мотивацi!' особи до самостшного усунення шкоди. Разом з тим само по суп усунення завдано! шкоди не е шдставою для зв№-нення особи вщ кримiнально! вiдповiдальностi. Крiм цього, притягненню особи до кримiнально! вщповщальносп за невиконання судового рiшення передуе тривала за часом процедура виконавчого провадження, пiд час якого особа мае змогу оцiнити правовi наслiдки свое! поведшки. У даному випадку вщсутня ознака мотивацi!' особи до самовикриття або припинення систематично! злочинно! поведшки у майбутньому.
На нашу думку, закршлення спешальних видiв зв№нення вiд кримiнально! вiдповiдальностi при вчиненш злочинiв, як1 посягають на порядок виконання судових ршень у кримшальному про-вадженнi е недоцшьним, виходячи з того, що вчи-ненню зазначених злочинiв передують: 1) вчинення особою злочину, за який щодо нього постановлено обвинувальний вирок, постанова про призначення адмiнiстративного стягнення у видi суспiльно корисних робгг та призначено покарання та/або об-межувальнi заходи, адмiнiстративне стягнення у видi суспiльно корисних робгг, або винесено ухвалу суду про встановлення адмiнiстративного нагляду; 2) особа, усвщомлюючи необхiднiсть вiдбування покарання/ обмежувальних заходiв, адмшютратив-ного стягнення у видГ суспшьно корисних робп або виконання правил адмистративного нагляду, ухи-ляеться вщ вчинення зазначених дш або, навпаки, вчиняе активнi ди, спрямованi на уникнення вщ вщбування покарання, таким чином вчиняючи зло-чин проти встановленого порядку виконання судового ршення. Отже, особа, вчиняючи злочин пщ час невщбутого покарання, демонструе стшку про-типравну поведiнку, що, на нашу думку, ставить пщ
сумшв можливiсть закршлення спецiальних видiв звшьнення вiд кримшально! ввдповвдальносп.
Разом з тим, на нашу думку, в окремих випадках можна вести мову про можливють зв№нення особи за самовшьне залишення мюця обмеження волi (ч. 1 ст. 390 КК) та втечу з мюця позбавлення вол^ вчинену за вiдcyтноcтi ознак, передбачених ч. 2 ст. 393 КК (ч. 1 ст. 393 КК) на шдстаы ч. 2 ст. 11 КК, тобто на пiдcтавi малозначносп.
Як зазначае О. В. Бринзанська, можливють звшьнення ввд кримшально! ввдповвдальносп за втечу з мюця позбавлення волi при малозначносп виключно за сукупносп таких ознак: 1) особа вперше здшснила втечу; 2) втеча не мае квaлiфiкy-ючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 393 КК; 3) особа не вчинила шшого злочину тд час перебування за межами кримiнально-виконавчоï установи; 4) особа добровшьно повернулась до кримшально-вико-навчо! установи протягом однiеï доби з моменту втечi [8, с. 101]. Висновок про можливють звшьнення особи ввд кримшально! ввдповвдальносп на шдстаы ч. 2 ст. 11 КК випливае з критерив малозначносп дiяння, випрацьованих судовою практикою. Так, у поcтановi ввд 2 грудня 2019 року у спраы № 612/712/16-к за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненш злочину, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК, об'еднана палата ККС ВС зазначила таке: «Згвдно з положеннями ч. 2 ст. 11 КПК не е злочином дiя або бездiяльнicть, яка хоча формально
1 мicтить ознаки будь-якого дiяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначнють не стано-вить сусшльно! небезпеки, тобто не заподiяла i не могла заподiяти icтотноï шкоди фiзичнiй чи юри-дичнiй особ^ cycпiльcтвy або державi. Тому при виршенш питання про звiльнення особи ввд кримшально! ввдповвдальносп за малозначнютю суд мае виходити iз cyкyпноcтi вciх обставин, як1 мають значення для справи, при цьому вказати у своему ршенш, у чому конкретно виявилася малознач-нicть вчиненого дiяння i чому, на думку суду, так ди не становлять cycпiльноï небезпеки. Виходячи зi змicтy положень закону, ycталеноï cyдовоï практики для встановлення малозначноcтi дiяння е обов'язковою cyкyпнicть трьох умов: 1) формальна наявнють у вчиненому дiяннi ознак складу злочину, передбаченого КК, тобто вах тих передбачених у закон обективних та субективних ознак, що у ввдповвднш cтаттi (чаcтинi статп) Оcобливоï ча-стини цього Кодексу характеризують певний склад злочину; 2) малозначне дiяння не становить сус-пiльноï небезпеки, яка е типовою для певного зло-чину. Це виражаеться в тому, що воно не заподше взагалi шкоди фiзичнiй чи юридичнш оcобi, сус-пiльcтвy чи державi або заподше ïм явно незначну (мiзернy) шкоду;3) малозначне дiяння не повинно бути субъективно спрямовано на заподiяння ютот-ноï шкоди. Поняття icтотноï шкоди у контексп ч.
2 ст. 11 КК носить оцшочний характер, його змют визначаеться оцiнкою правозастосовними органами вах конкретних обставин справи. На оцшоч-ний характер шкоди можна вказувати лише в тому випадку, коли законодавець у ввдповвдних статтях
(частинах статей) Оcобливоï частини зазначеного Кодексу використовуе загальш оцiночнi поняття: тяжк1 наслвдки, iншi тяжк1 наслвдки (вiдноcно визначенi правовi норми).При вирiшеннi питання про те, чи е дiяння малозначним, суду необхвдно враховувати не тiльки фактично заподiянy шкоду, але й те, на що було направлено дiяння i до яких втрат могло призвести».
Таким чином, враховуючи системний характер проблеми невиконання судових ршень та iмовiрнicть заподiяння icтотноï шкоди iнтереcам фiзичних або юридичних оаб в рaзi невиконання судового ршення або вчинення незаконних дш щодо майна, на яке накладено арешт, заставленого майна або майна, яке описано чи тдлягае конфюкаци, застосування такого заходу кримшально-правового характеру як л^вдащя е обгрунтованим. Розширене тлумачення положень п. 2 примiтки до ст. 96-3 КК у контексп пвдстав для застосування зaходiв кримшально-правового характеру до юридичних оаб, ввдповвдно до якого рiзновидом ухилення ввд вiдповiдaльноcтi е невико-нання або перешкоджання виконанню судового ршення, суперечить КК. Тому застосування за-ходiв кримiнaльно-правового характеру не може здшснюватись у тих випадках, коли оcобi iн-кримiновaно вчинення злочину, передбаченого ч. 1 та ч. 4 ст. 382 КК.
Список використаиоТ лггератури
1. Богонюк Г. I. Кримшально-правова характеристика невиконання судового ршення: дис. на здобуття наук. ступеня канд.юрид.наук. Львiв. 2016. 201 с.
2. Ященко А. М. Заходи кримшально-право-вого характеру щодо юридичних оаб: поняття та мета застосування. Безпека людини, суспшьства, держави. Кив. 2017. С. 311-314.
3. Букач М. О. Кримшальна ввдповвдальнють за невиконання судового ршення: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.юрид.наук. Харшв. 2017.18 с.
4. Романишин О. Р. Кримшально-правове за-безпечення невиконання судового ршення: дис. на здобуття наук. ступеня канд.юрид.наук. Львiв. 2018. - 238 с.
5. Украшське кримiнaльне право. Загальна частина: подручник / за ред. В.О. Навроцького. -К.: Юршком 1нтер, 2013. 712 с.
6. Налуцишин В.В. Кримiнaльнa в1дпов1даль-нють за невиконання судового рiшення за законо-давством Укрaï'ни та держав СС: дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук. Львiв. 2019.
7. Житний О. О. Звшьнення ввд кримiнaльноï вiдповiдaльноcтi у зв'язку з дiйовим каяттям: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Харшв. 2003. С. 11.
8. Бринзанська О. В. Кримшальна ввдповвдальнють за злочини, що посягають на дiяльнicть установ кримiнaльно-виконaвчоï си-стеми: дис. на здобуття наук. ступеня канд.юрид.наук. Кшв. 2012.
