CC BY
54
УДК 17.03:141.132 «XVII»
А. М. МАЛШСЬКИЙ1*, К. В. СОКОЛОВА2*
1 Дншропетровський нацюнальний ушверситет затзничного транспорту 1м. академжа В. Лазаряна (Дншро, Укра!на), ел. пошта [email protected], ОЯСГО 0000-0002-6923-5145
2 Придтпровська державна академ1я будшництва та арХтектури (Дншро, Укра!на), ел. пошта [email protected], ОЯСГО 0000-0002-3158-8957
ОБРАЗ ПРИРОДИ ТА ЛЮДИНИ В ПРАКТИЧН1Й Ф1ЛОСОФП ДЕКАРТА
Мета. Сучасна фшософ1я позицюнуе себе як практичну фшософш, зосереджену на осмисленн морально-етично! проблематики та переосмислент донедавна усталених технократичних концепцш як в теоретичному, так й юторико-фшософському плаш. Серед основних чинник1в проблематизаци усталених щдход1в ключова роль належить також революци в декартознавств1, що вшбуваеться впродовж останшх швстолитя. До числа тих знакових постатей, 1з якими пов'язане становления виток1в технократичних тлумачень, прийнято вшносити Рене Декарта. Насшльки правом1рним е техноморфне тлумачення природи та людини як базових понять спадщини великого мислителя? Метою статп е осягнення своервдносп сучасно! рецепци картез1анського тлумачення природи та людини, що передбачае послшовне окреслення форм !х техноморфно! рецепци, критичний анал1з И достов1рносп в дослвдницькш лггератур1 та осмислення тенденци реабштацп етики Декарта як практично! фшософи. Наукова новизна. В центр1 уваги знаходиться проблема автентичносп техноморф1зму в ход1 осмислення практично! фшософи Декарта. Автори обстоюють доцшьшсть тлумачення уявлень щодо технократично! спрямованосп фшософи Декарта в контексп його етичних шукань. Критичн штерпретаци обмеженосп техноморфного бачення природи та людини пропонуеться розумгга як перех1дний етап на шляху реабштацп етики як практично! фшософи. Експл1куеться та анал1зуеться вчення Декарта про природу в широкому значенш слова як метаф1зичне щдгрунтя його етики. Висновки. Технократичне тлумачення вчення Декарта - поверхова та спотворена форма штерпретаци його практично! фшософи. Донедавна в дослшницьшй л1тератур1 про Декарта домшувало техноморфне бачення його вчення, яке значною м1рою детермшувало редуковане бачення природи 1 людини, котр1 доповнювалися поверховою рецепщею етики. Критичне переосмислення усталених тлумачень спадщини Картез1я на сторшках дослшницько! лиератури останнього часу одночасно е виршенням як задач1 теоретичного спростування спрощеного бачення свпу, так 1 тдготовка грунту до реабштаци етики як автентично! форми оприявнення його практично! фшософи. Одна з форм прояви реабштацп - посилена увага до поняття природи в широкому значенш слова, котре е шдгрунтям для його гумашстично-етичного бачення задач фшософи.
Ключовi слова: Декарт; практична фшософ1я; етика, техноморф1зм; природа; людина; природа в широкому значенш словa.
Актуальшсть
Сучасна ф1лософ1я позицюнуе себе як практичну фшософш, зосереджену на осмисленш морально-етично! проблематики. Послщовне проведення етично! ор1ентац1! передбачае критичне переосмислення донедавна усталених технократичних концепцш як в теоретичному, так i юторико-фшософському плаш. Серед основних чинниюв проблематизаци усталених шдход1в ключова роль належить також революци в декартознавсга, що вщбуваеться впродовж останшх пiвстолiггя. До числа тих знакових постатей, з якими пов'язане становлення витоюв технократичних тлумачень, прийнято
вiдносити Рене Декарта. Наскiльки правомiр-ним е техноморфне тлумачення природи та людини базових понять спадщини великого мислителя ?
Мета
Зважаючи на вищенаведене, метою статп е осягнення своерiдностi сучасно! рецепци кар-тезiанського тлумачення природи та людини, що передбачае послщовне окреслення форм !х техноморфно! рецепци, критичний аналiз !! до-стовiрностi в дослiдницькiй лiтературi, та ос-мислення тенденцi! реабiлiтацi! етики Декарта як практично! фшософи.
Виклад основного матерiалу
Образи природи i людини Декарта в кон-текстi сщентистсько-технократичного ба-чення фшософп
Донедавна до числа аксюматичних поло-жень в фшософп Декарта належало поширене (майже хрестоматшне в вiтчизняних шдручни-ках) технократичне тлумачення базово! штенцп фшософп Декарта, згщно з яким людина спро-можна опанувати природу, пiдкорити И власнш волi. Для нашо! теми ключову значущiсть мае факт сполученосп для Декарта принципово но-вих можливостей, котрi вiдкриваються перед людством, з фiзикою як вченням про природу. Мова йде, - як вш пише в Дискурса про метод, про можливють та необхвднють замiнити умо-глядну фiлософiю на практичну як умову дiево-го сприяння загальному благу: «...можна до-сягти пiзнань дуже корисних у житп i замiсть •пе! умоглядно! фшософп, яку виклада—ють у школах, знайти практичну фшософда, за допо-моги яко!, знаючи силу та дда вогню, води, говоря, зiрок, небес та всiх шших навколишнiх тiл так само виразно, як ми знаемо рiзнi заняття наших ремiсникiв, ми могли б так само викори-стовувати !х для притаманного !м вжитку ^ таким чином, стати немовби господарями та панами Природи» [5, с. 78-79].
В процес першого ознайомлення з наведе-ним вище фрагментом Дискурси важко обiйти спокусу сприймати текст як вираз неприхова-ного ентузiазму мислителя з приводу св^лих перспектив, що вiдкрилися йому в ходi розбу-дови фiзики. Мова йде про можливють, по-перше, побудувати радикально новий свiт на началах людського розуму, опираючись на спо-конвiчнi прагнення людини опанувати дос спонтанну та хаотичну природу, по-друге - ре-алiзувати власне покликання творця принципово нового св^у. Правдоподiбним виглядае при-пущення про природу як техшчний засiб, котрий мае бути прозорим для розуму та пе-редбачуваним, тобто не мютити нiчого невщо-мого, таемничого та загадкового. 1накше кажу-чи, своерщнють техноморфного тлумачення практично! фшософп Декарта полягае в баченш природи як об'екту фiзики, матерiалу та засобу перетворюючо! дiяльностi, а його власне фшо-софськi (свiтоглядно-антропологiчнi аспекти) позицп мислителя маргiналiзуються.
Найбшьш вщом1 форми увиразнення техноморфного тлумачення поняття природи у Декарта змютовно пов'язаш з уявленнями про людину як абсолютний вихвдний пункт, точку вщл1ку та м1ру вс1х речей, вихвдний та конеч-ний пункт фшософування. Означена позищя приймаеться до уваги як факт, а !! передумови та чинники залишаються поза увагою. До числа спорщнених форм штерпретацп належать тези про cogito як абсолютний фундамент фшософп Декарта, принцип вс1х принцишв, тлумачення cogito як арх1медово! точки опори його теоретично! конструкцп. Пщхвд Пайдеггера е яскра-вим прикладом спокусливосп шюзш щодо тех-номорф1зму Картез1я, що засвщчуеться наве-денням цитованого вище фрагменту з Дискурси в якост однозначного та переконливого аргументу на сторшках його вщомо! пращ «Свро-пейський шгшзм» [11, с. 165].
Вчення Пайдеггера належить Без перебшь-шення до числа найбшьш глибоких форм тлумачення позицп Декарта як техноморф1зму. На його думку, епоха Нового часу демонструе по-тужний запит на техшчне опанування св1ту, формою прояви якого е тлумачення глибинних мотив1в становлення науки та науково! рево-люцп як способу увиразнення детермшуючого впливу потреб техшки означено! як «постав». Ф1зика ж - одна з форм унаочнення поставу як запиту епохи [9, с. 55-56].
Конкретизуючи власне бачення форми уви-разнення техноморф1зму в тлумаченш фшософп Декарта Гайдеггер вщводить ключову роль образу природи як res extensa, зумовлено-го потребами техшки та становлення нового людства: «...истолкование «природы» как res extensa... является тем первым решительным шагом, который сделал возможным появление новоевропейской машинной техники, а вместе с нею - нового мира и его человечества» (рос.) [11, с. 144-145].
Анал1зуючи питання про те, що ж собою яв-ляе природа в !! належному вим1р1, тобто як надшний зас1б результативносп перетворюючо! д1яльност1, варто звернути увагу на один з найбшьш виразних вар1ант1в прояснення питання, котрий належить грузинському фшософу Мерабу Мамардашвш (1984). Наголошуючи на спшьному знаменнику епохи, вш акцентуе пов-ну вщсутнють внутршнього та максимальне виявлення природи речей у зовшшньому про-
CTopi. «Мы ведь, строя науку, договорились вместе с Декартом, Галилеем и т. д. о том, что физические явления мы можем понимать в той мере, в какой они не имеют внутреннего, они как бы полностью вывернуты вне себя и полностью определяются прилегающим к ним пространством информации...» (рос.) [8, с. 30].
Спорщнеш мотиви мають мюце в текстах Иами Гайденко (1987), котра наголошуе на необхщносп спрощень природи та людини як умови опанування людиною природних про-цешв. До числа ïx прояви належить зокрема десуб'ективiзацiя як вщмова вщ використання поняття «мети» та шгшстичне ставлення до поняття душi як синoнiму внутpiшньoгo св^, втаемниченого вiд зoвнiшньoгo ока: «Декарт вообще устраняет традиционное понятие души» (рос.) [2, с. 146].
Аналопчш думки висловлюе видатний гу-манiст ХХ стoлiття Альберт Швейцер, котрий не знайшов виходу за межi детеpмiнуючoгo впливу стеpеoтипiв епохи. Будучи далеким вiд технократичних шюзш епохи, Швейцер не змiг вийти за ïx меж1, характеризуючи пiдxiд Декарта як такий, що завiв фiлoсoфiю Нового часу на «хибний шлях» [14, с. 163]. Ощнюючи cogito та його iмплiкацiï в кoнтекстi теxнoмopфiзму, Швейцер вбачае в ньому лише убоге довшьно обране начало, котре на сьогодш не мае ш ев-ристичного, нi конструктивного пoтенцiалу, а в цшому вчення Каpтезiя як втшення теxнiчнoгo пiдxoду оголошуеться ворожим стосовно жит-тя, oскiльки неминуче веде людину на шлях абстpакцiï вщ pеальнoстi [14, с. 217].
Схематично окреслюючи кoлiзiï пpактичнoï фiлoсoфiï Декарта в контекст теxнoмopфiзму, варто зазначити ютотну напругу мiж ïx базови-ми настановами та цiннoстями, що зумовлюе негативне ставлення до етики та ïï спотворення. Оскшьки сам Гайдеггер уникав морально-етичних понять, то пошуки мoжливoстi обгрун-тувати означену тезу передбачають звертання до текстiв його спадкоемщв. Бофре Ж., один iз найближчих учнiв та пoслiдoвникiв, в xoдi тлумачення базово1' штенци фiлoсoфiï Декарта однозначно кватфшуе етику як форму оприявнення теxнoмopфiзму, з чим неможливо по-годитися. Для нього вища мета етики е стан панування та господарювання на Землк «... цель господства и владения - ... это в конечном счете «самая высокая и совершеннная мораль»»
(рос.) [1, с. 49-50]. Спopiднений пiдxiд щодо pедукoванoстi етично1' кoнцепцiï французького мислителя спoвiдуеться Швейцером, котрий характеризуе техшки як «етичну вipу в про-грес», яка базуеться на повному нехтуванш са-мoдoстатнoстi природи [14, с. 163]. Ще бiльш однозначне та шгшстичне ставлення до етики Карт^я демонструе Гьосле, котрий, вважае експансда теxнoмopфiзму настiльки потужною, що для не1' не залишаеться мюця: «... нет у Декарта и этики. » (рос.) [12, с. 35].
Наскшьки ж ютотно реальна позищя Кар-тезiя вiдpiзняеться вiд означених? 1накше ка-жучи, наскiльки для нього е прийнятними ре-дукцioнiстськi пiдxoди та ri метафiзичнi при-пущення, кoтpi уможливлюють теxнoмopфiзм? За умови пoзipнoгo знайомства та фрагментарного тлумачення текспв мислителя важко уникнути позитивно!' вщповщт Сторшки твopiв мислителя, здавалось би, шдтверджують iдеï Нового часу стосовно визнання людського ро-зуму виxiдним пунктом стосовно змюту пoдiй, кoтpi вщбуваються в свiтi та заперечення мож-ливoстi чудес як прояви пoтoйбiчниx сил. Текст Ceimy виглядае як секуляризащя, тобто повна автoнoмiя науки вщ точки зору pелiгiï: «Бог школи не здiйснюе в цьому свт жодного шшо-го чуда», i навiть iснування в ньому штелтен-цiй, розумних душ не може не похитнути нашого уявлення щодо закoнoмipнoстей природи [17, АТ XI: 48]. А оскшьки розум е абсолют-ним вихщним пунктом тзнання, то ще бшьш переконливим виглядае твердження щодо не-мoжливoстi iснування в свiтi будь-чого недоступного для розуму людини. Зокрема в приватному лисп до Мерсена вщ 20 листопада 1629 року (тобто в перюд роботи на текстом Ceimy), Декарт наголошуе: «Щойно я бачу одне лише слово «таша» в якому-небудь реченш, у мене починае псуватися настрш» [17, АТ I: 78]. Потужним завершальним акордом, лопчним продовженням наведених вище думок, звучить сентенщя французького мислителя в тексп Принцитв про спроможнють людини за допо-могою мислення однозначно формувати картину свiту: «нi для чого в свт немае твердого та постшного мюця о^м того, котре визначаеть-ся нашим мисленням» [17, АТ VIIIA: 47], однак увага до контексту дозволяе нам пересвщчити-ся в нах^носп та хибносп означеного тлумачення, oскiльки мова у Декарта йде про не
стшьки про кардинальну змшу картини св1ту за допомогою перетворюючо! д1яльност1, скшьки про здатшсть людини довшьно встановлювати точку вщлшу в розробленому Декартом вченш про систему координат.
Бшьш глибоке осмислення правом1рност1 техноморфно! версп тлумачення спадщини Картез1я в плат передбачае зосередження ува-ги на питанш про ïï достов1рн1сть, прояснення якого передбачае звертання до сучасноï до-слщницько].' лгтератури.
До^дницька лтература про
техноморфну рецепцЮ природи та людини
В процес змютовного прояснення означе-них проблем доцшьно ще раз звернутися до спадщини Гайдеггера, котрий не лише експлшував технократичш утопiï свого часу, але й як глибокий мислитель, шукав ]_'м реальну змютовну альтернативу. В центрi уваги шмець-кого мислителя знаходиться слабке мюце тех-номорфiзму, а саме - нехтування принциповою вiдмiннiстю мiж вузьким редукованим образом св^у та реально юнуючим свiтом природи. «Оманливий мiраж» пропонуеться вбачати в безпiдставних амбщях людини, котра замахну-лася на ф^уру «пана землi», всерйоз сприйма-ючи видимiсть iснування реальностi як постав-леноï людиною [9, с. 60]. Бшьш уважний та не-упереджений погляд дозволяе мислителю ро-звшчати iлюзiï стосовно самодостатностi людини та ïï спроможносп нехтувати де-термiнуючим впливом феномену технiки [9, с.
64].
Евристичний потенщал вчення Гайдеггера про природу знаходить свое змютовне продов-ження в ходi критичного осмислення ме-тафiзичних засад сучасноï екологiчноï кризи. В останньому випадку об'ектом критичного аналiзу е фрагментарна рецепщя поняття природи. Донедавна аксюматичш iдеï щодо пра-вомiрностi технократичноï спрямованостi су-часних фшософських шукань все бiльш явно втрачають свою переконливють на сторiнках дослщницько].' лiтератури. До числа форм прояви дистанщювання вiд наïвностi позицп тех-номорфiзму незаперечно належать публшацп «Домшування над природою» Вiльяма Лейса (1994), Томаса Меррша В. «Господар та воло-дар природи» (2008) та Рiчарда Кенiнгтона «Декарт та панування над природою» (1978). Для поверхового ока окреслена ситуащя мае
вигляд критичного подолання настанов Кар-тезiя. Однак, як справедливо зауважуе Кеншг-тон, мотиви для квалiфiкацiï Декарта як апологета технократизму е скорше зовнiшнiми, шж внутрiшнiми. Уважне ставлення до знаменитого пасажу з Дискурси про практичну фшо-софда, спроможну перетворити нас на "шбито майстрiв i володарiв природи ", засвiдчуе - це всього лише окремий ешзод, значимють якого штучно перебiльшена. Адже, як обгрунтовано зауважуе автор, шде бiльше в спадщинi Декарта не трапляеться нi ця, ш схожа на неï фраза [20, р. 201].
Публшацп останнiх десятилт свiдчать про змiстовне спростування амбщш людини Нового часу, котра претендуе на роль нарiжного ка-меня свiтобудови, про безпiдставнiсть пре-тензiй на розбудову принципово нового образу св^у. Найбiльш репрезентативнi публшацп належать Генрiку Сколiмовськi «Догма антиантропоцентризму» (1984) та Рiчарду А. Ватсо-ну «Критика анти-антропоцентристського бюцентризму» (1983).
1нша форма критичного дистанщювання вщ техноморфного бачення св^у пов'язана з пере-осмисленням хрестоматiйноï тези щодо орiентацiï фшософування Декарта на експери-ментально-математичну фiзику як iдеал науко-вого знання, тобто фiзику в вузькому значенш слова. Нинi все бiльш явною е недостатшсть вузького смислу поняття природа та перехвд до його широкого значення. Репрезентативною постае позищя Тео Фербека (2000) в статп «Винахвд природи: Декарт та Репус»: «З т.з. iсторiï фшософп найбшьш щкавим моментом е повне зникнення картезiанського першого поняття природи - природи не як даноï в досвщ тотальностi, а як теоретичноï моделi; нарештi сам Декарт знаходить його непривабливим, скорше всього тому, що воно не дозволяе осягнути цшстсть фiлософiï» [25, р. 162].
В ходi нишшнього звертання до вузького бачення карт^анського поняття природи як все бшьш явними стають його методолопчш вади: по-перше, орiентацiя на наслiдування природничих наук та десуб'ективiзований свiт, по-друге, переконашсть в можливостi задо-вольнятися поверховим баченням природи лю-дини як «реч^ що мислить». Штучшсть означе-них уявлень стае бшьш очевидною при стввщ-несеннi ix з першоджерелами Картезiя, що пе-
реконливо продемонстровано в статп Джона Котингхема «Шоста «Медитащя» Декарта: Зoвнiшнiй свiт, «природа» та людський досвщ» (1986). Аналiзуючи пpавoмipнiсть пpетензiй людини Нового часу на роль наpiжнoгo каменя в xoдi розбудови нового образу свiту як укоршене в спадщинi Каpтезiя, автор справедливо зауважуе безпiдставнiсть рецепци ïï як iнстpумента, тобто марнють спoдiвань знайти в текстах мислителя повш та вичеpпнi роз'яснення змюту базових понять: «Нще в Медита^ях ми не знайдемо статичного викладу завершених pезультатiв. Праця, як передбачае ïï назва, е не завершеним вченням, а скорше сеpiею ментальних вправ, кожну з яких необ-xiднo виконати самoстiйнo. I цих вимог важли-во дотримуватися на кожному з тих еташв нав-чання, якi ми пройшли» [16, р. 80]. Констатащя немoжливoстi надат обмежуватися вузьким функцioнальним бачення природи людини у дослщника тiснo сполучена з акцентуванням iстoтнoстi пoзаpацioнальниx чинниюв людсько-го пiзнання. Наголошуючи на неможливосп задовольнятися поверховим баченням природи людини як «реч^ що мислить», автор звертае увагу на ютотнють для вчення Декарта напруги мiж визнанням у факту людського досвщу та баченням самих себе як духовних безтiлесниx iстoт або нефiзичнoï субстанцiï. Iнша форма окреслення означеного моменту - звертання уваги на юнування голосу природи не лише як розуму, але й як досвщу та готовнють визнати конфлшт голосу природи та дoсвiду. Змютовне дистанцiювання вiд тлумачення пoзицiï Кар-тезiя як платoнiзму проявляеться в радикальнш пеpеoцiнцi усталених уявлень про природу людини, а саме - ми, люди, не безтшесш уми, прикршлеш до тш, а що ми е фiзичнi ютоти з плoтi й кpoвi, а однозначне визнання ма-теpiальнoстi людини, зовам не передбачае за-перечення всього багатства штелектуального життя, яким наш вид насолоджуеться [16, р. 89].
Пошук основних детеpмiнант тpансфopмацiï вузьких техноморфних oбpазiв природи та людини в фшософи Нового часу передбачае вихщ за межi наïвнoï рецепци наукoвoï pевoлюцiï, тобто перехщ до бшьш широкого контексту ïï тлумачення, в якому е мюце iндивiдуальнo-особистюним вимipам бioгpафiï мислителя. В означеному кoнтекстi важко не погодитися з
глибокою думкою ^pi Карла Xатфiлда (2003), котрий в свош мoнoгpафiï звертае увагу на до-цiльнiсть пов'язувати каpтезiанське вчення про природу з «метафiзичним поворотом» 1629-30-х poкiв, результатом якого став задум нoвoï цiлiснoï науки про природу, а його розробка та обгрунтування вiднинi стае головною метою Декарта [19, р. 283-9].
Передумовою ж виокремлення основних моменпв позици Декарта стосовно природи та людини е змютовне окреслення специфши бшьш широкого бачення природи як шдгрунтя змiстoвнoï розробки антропологи та етики.
Природа в широкому значенш слова як mдíрунтя картезiанського бачення природи та людини
Як сучасш дослщження, так i бioгpафiя мислителя переконливо засвщчують - його твopчi амбiцiï однозначно пов'язаш не стiльки з тех-номорфним баченням фiзики, скiльки з вченням про самодостатню природу, кoлiзiï якoï мають доленосне значення для тpаектopiï жит-тевого шляху Карт^я. В xoдi pеалiзацiï свoïx честолюбивих намipiв йому одночасно i iмпo-нуе пiдxiд Галiлея, котрий прагне розв'язати фiзичнi задачi за допомогою математичних до-казiв, i викликае незгоду, оскшьки демонструе зосередженють на окремих явищах та вщ-сутнють належнoï уваги до першопричин природи, тому що Галшей «будував без фундаменту» [17, АТ II: 380]. Для Декарта ж принципо-вими е мipкування, озвучеш в xoдi листування з Мерсеном вщ 13 листопада 1629 року щодо безумoвнoï пpiopитетнoстi всезагальних мо-ментiв: «Ceim мае пояснити природу взагаш, тобто фiзику взагаш» [16, АТ I: 70]. Приватне листування мислителя мютить свiдчення ваго-мoстi oчiкувань, так i масштабу душевнoï тра-гедiï, пoв'язанoï з вимушеною вщмовою вiд публiкацiï тексту Ceimy. Дiзнавшись про процес над Галшеем, Декарт пережив сильне потрясш-ня, описане в листi до Мерсена в кшщ листопада 1633 року: «Я був настшьки вражений, що ледь не виршив спалити всi свoï папери або принаймш нiкoму не дозволяти побачити ïx» [17, АТ I: 270-271].
Конструктивний вихщ з означеного глухого кута передбачае одночасне збереження власнoï позици та уникнення загрози для життя. !накше кажучи, як можливо викласти та вщстояти фiзику як нове бачення св^у, не ризикуючи
шансом на повторення долi Галшея? Драма-тичнiсть ситуаци ускладнюе та обставина, що «якщо це вчення хибне, то хибним е весь фундамент моеï фiлософiï» [17, АТ I: 271]. А тому формою обстоювання ним новоï фiзики не е ш наïвна екстраполяцiя експериментально-математичноï фiзики як форма прояви техно-морфiзму, нi модернiзацiя середньовiчноï ме-тафiзики як онто-тео-логи, скiльки непряма форма ïï апологи, а саме - через розробку ан-тропологiчноï метафiзики як форма завершення започаткованоï Коперником революци. «Якби я змГг донести до публiки цю думку про цей метод, то я вважаю, що бшьше не буде жодноï потреби побоюватися того, що принципи моеï фiзики будуть погано прийнятЬ» [17, АТ I: 370].
В якосп переконливого аргументу на ко-ристь тези щодо звертання Декарта до антропологи в процес пошуку способiв обгрунтування новоï фiзики може бути наведена перша назва ДискурсИ - «Проект всезагальноï науки, котра спроможна шдняти людську природу га бiльш високий щабель досконалостЬ», сформулювала в лисп до Мерсена в березнi 1636 року [17, АТ I: 339], де ум постае як засГб обгрунтування до-стеменносп новоï картини свгту. На наше гли-боке переконання, вихщ iз означеного глухого кута Декарт знаходить у звертанш до природи людини як форми опосередкованого доказу об'ективносп науковоï картини свгту. Текст ДискурсИ в означеному ракурс вiдрiзняеться вiд тексту МедитацШ як нздвна та метафiзична спроби осмислення природи людини.
Один з проявiв змiстовноï спорiдненостi двох знаменитих текстiв - це пошук шляxiв вирiшення однiеï й тiеï ж самоï задачi, а саме -обгрунтування фiзики в xодi звертання до при-роди людини. Формулювання задач передба-чають пошук надшного фундаменту, а саме - в тексп ДискурсИ мова йде про пошук твердого грунту, - «знайти грашт або твердий грунт» [1, с. 43], в тексп ж МедитацШ - про прагнення як Арх1мед знайти щось надiйне та непорушне: «...велик сподГвання... здобуду хоча б щось найменше, що було б певним та непохитним» [2, р. 156].
Однак легко передбачити, що подiбна ак-центування ютотносп антрополопчного вимiру може викликати скепсис та заперечення з боку тих, хто знайомий з останшми пiдсумковими формулюваннями Картезiя структури власного
вчення у знаменитому Вступi до Принцитв 1647 року. Як вщомо, окреслюючи основш компоненти власноï системи в образi дерева, вiн не знайшов на ньому мюця для людини. Однак уважне ставлення до текстГв Декарта дае достатш пiдстави для твердження про наскрГз-ний штерес мислителя феномену людини як частки природи в широкому значенш слова. Можливють пересвщчитися в цьому дае текст ДискурсИ', де мае мюце схематичне означення задуму цiлiсного бачення свгту в текстi Свгту [5, с. 80]. Бшьш розгорнуте тлумачення системи фшософп вщтворюеться в текст Вступу до Принцитв 1647 року, де мова йде про характеристику фГзики в широкому значенш слова як стовбура дерева. Для нашого дослщження принципову значущють мае як наголошення на виходГ за меж вузького техноморфного бачення природи, тобто згадка про «весь ушверсум» [16, АТ ГХВ: 14], так i неодноразове наголошення на ютотносп природи людини як конститутивного моменту. Мова йде про важ-ливють дослiдження «природи рослин, тварин, тварин та особливо людини», а також про мож-ливють отримувати «корисш для неï знання» [17, АТ !ХВ: 14]. Непересiчну значимiсть тези щодо ключовоï значимостi природи людини для його бачення фГзики для Картезiя засвiдчуе той факт, що пюля викладу загальних прин-цишв вГн повертаеться до неï при окресленш основних положень Принцитв. ктотно, що наведенГ тут формулювання майже буквально вГдтворюють наведенГ вище: «...пояснити природу кожного з окремих тГл. рослин, тварин i особливо людини» [17, АТ !ХВ: 17].
Наголошуючи на ключовш ролГ природи людини у спадщиш КартезГя та зокрема в його метафГзищ, вважаю за можливе наполягати на тезГ про антрополопчний характер останньоï, до форм оприявнення якоï належать сторшки означеного Вступу. Акцентуючи органГчну еднють фГзики та метафГзики, вГн в текстГ Вступу двГчГ згадуе про неï, перший - характеристику метафГзики як корГння, а фГзики як стовбура дерева, другий - наголошення на неможливостГ одноосГбного Гснування, оскГльки фГзика не е вченням про природу, котре юнуе поза люди-ною та незалежно вГд неï. А тому: «метафГзич-ними Гстинами мае бути проникнута вся фГзика» [17, АТ !ХВ: 19].
Задля обгрунтування тези про прюри-тетнiсть для Декарта природи в широкому значенш слова варто привернути увагу до наголо-шення ним iстoтнoстi фiзики в загальнiй струк-туpi фiлoсoфськoï системи в листi до €лiзавети вiд 14 серпня 1649 року (котрий, як правило, друкуеться як Вступ до Паст), де фiзика характеризуемся як метoдoлoгiя дослщження природи пасш [17, АТ XI: 326]. До числа змютов-них пpoявiв широкого бачення св^у природи, котре включае в себе в якосп конститутивного моменту природу людини, також мае бути зга-дана назва першого роздшу Паст - «Про паси взагалi i в зв'язку з цим про всю природу людини».
Радикальна змша контексту осмислення природи людини спонукае Декарта до критичного перегляду усталеного образу людини та акцентування неможливост задовольнятися звичним уявленням про неï як живу ютоту, об-даровану розумом. Звертаючись до тексту Ме-дитацт, ми спостертаемо усвiдoмлення ïx про- блематичносп та недoстатнoстi: «Чим же, як меш гадалося, я е? Звюно, людиною. Але що е людина? Сказати, що це жива ютота, обдарова- на ращею? Нi, бо тсля цього доведеться до- слщити що таке «жива iстoта» й що таке «обдарована pацiею», й таким чином, я вщ одного запитання зюлизну до багатьох, ще складшших» [6, с. 158]. Бшьше того, аналiзуючи природу людини як реч^ що мислить, вiн при- ходить до необхщносп наголошення як на об- меженост усталених уявлень про неï, так i визнання ютотносп нових pакуpсiв, кот-pi дос залишалися поза увагою: «.я е piч, яка ми- слить, тобто ум, або найвищий piвень душ^ або iнтелект, або pацiя - слова, значення яких було меш рашш невщоме...» [6, с. 162].
Визнання важливосп та iстoтнoстi нового пщходу до тлумачення природи людини спону-кае Декарта як до скpoмнoï oцiнки нинiшньoгo piвня самошзнання: «Але може бути, що я -щось бшьше, шж сам розумда...» [5, с. 46]. Не менш ютотним для мислителя е акцентування спотвореност природи людини на даний момент, свщченням чого е як Друга МедитацИ', де йдеться про «ум», котрий звично блукае «машвцями» [6, с. 166], так i завершальш акор-ди Тpетьoï МедитацИ', де дiагнoстуеться «поть-марений розум» [6, с. 212]. Як своерщний тд-сумок означених вище констатацш може бути doi 10.15802/ampr.v0i12.119147
витлумачена теза Четвеpтoï МедитацИ', де визнаеться безпiдставнiсть висoкoï oцiнки по-тенцiй людського розуму: «...вважаю, - пише вш, - я не зм^ би, не втрапляючи в нерозваж-ливiсть, дoслiджувати цiлi Бога» [6, с. 218]. Текст МедитацШ не залишае жодного грунту для шюзш щодо самодостатност людини та ïï ума, а отже, i неспроможиють природи людини виступати в poлi наpiжнoгo каменя св^обудо-ви. Людина для Декарта е людиною лише в xoдi постшного дiалoгу з Богом, мoжливiсть бiльш глибокого осягнення якого надають дослщження останнього часу щодо дiалoгoвoгo характеру його фшософування (кот-pi належать перу Жан-Люк Марйона [22, р.30-41] та Алекса Гшесш [19]. В Медитащях Декарт далекий вщ наïвнoï тенденци зближення та ототожнення можливостей природи людини та природи Бога, кoтpi уможливлювали як уявлення про моно-лопзм фiлoсoфування Декарта, так i мож-ливiсть безпосереднього переходу вiд розуму людини до зовшшнього свiту. Прояснення пи-тання про те, що собою являе св^ вiднинi передбачае опосередкований шлях «вщ... спогля-дання iстиннoгo Бога (в Якому, безперечно, приховаш всi скарби науки та мудросп) . до тзнання решти речей» [6, с. 214].
Визнання доцшьност опосередкованого шляху до бачення справжнього свiту передбачае для Декарта радикальну pевiзiю змюту поняття природа людини як вихщний та конечний пункт фшософування, котру вш здiйснив на сторшках тексту МедитацШ та Паст. Частково вона була окреслена в данш статп, бiльш повне ïx окреслення та осмислення - задача наступ-них публшацш.
Наукова новизна
В ^rnpi уваги знаходиться проблема автен-тичнoстi теxнoмopфiзму в xoдi осмислення пpактичнoï фiлoсoфiï Декарта. Автори обстою-ють дoцiльнiсть тлумачення уявлень щодо тех-нoкpатичнoï спpямoванoстi фiлoсoфiï Декарта в контексп його етичних шукань. Критичш iн-теpпpетацiï oбмеженoстi техноморфного бачення природи та людини пропонуеться розумгти як перехщний етап на шляху реабштацп етики як пpактичнoï фшософи. Експлшуеться та аналiзуеться вчення Декарта про природу в широкому значенш слова як метафiзичне пщгрун-тя його етики.
Висновки
Технократичне тлумачення вчення Декарта - поверхова та спотворена форма штерпретацн його практично! фшософн. Донедавна в до-слщницькш л1тератур1 про Декарта домшувало техноморфне бачення його вчення, яке значною м1рою детермшувало редуковане бачення при-роди i людини, котр1 доповнювалися поверхо-вою рецепцieю етики. Тривале домiнування iлюзiй щодо технократизму Декарта поясняеть-ся двома причинами: перша - поверхова та фрагментарна рецепщя текстов, друга - некри-тичне ставлення дослiдникiв до домiнуючих технократичних утопiй.
Критичне переосмислення усталених тлума-чень спадщини Картезiя на сторшках до-
слiдницькоï лiтератури останнього часу одно-часно е вирiшенням як задачi теоретичного спростування спрощеного бачення свтоу, так i пiдготовка грунту до реабштацн етики як ав-тентичноï форми оприявнення його практичноï фiлософiï. Одна з форм прояви реабштацн -посилена увага до поняття природи в широкому значеннi слова, котре е шдгрунтям для його гу-манiстично-етичного бачення задач фiлософiï. Бшьш повне осмислення позицiï Картезiя пе-редбачае вихвд за меж парадигми природо-знавства та знеособленого бачення природи людини, перехiд до вдивщуально-особистюно1' iнтерпретацiï людини та розбудовано1' на ïï ос-новi досконало1' етики, тобто до аналiзу тексту Паст душ1.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бофре, Ж. Диалог с Хайдеггером / Ж. Бофре // Кн. 3. Приближение к Хайдеггеру. - Санкт-Петербург : Владимир Даль, 2009 г. - с. 49-50.
2. Гайденко, П. П. Эволюция понятия науки XVII-XVni вв. / Г. Г. Гайденко. - Москва : Наука, 1987.
3. Гайденко, П. П. Научная рациональность и философский разум / П. П. Гайденко. - Москва : Прогресс-Традиция, 2003. - 528 с.
4. Гьосле, В. Практична фшософ1я в сучасному свт / В. Гьосле. - Кшв : Л1бра, 2003. - 247 с.
5. Декарт, Р. М1ркування про метод, щоб правильно спрямувати свш розум i ввдшуковувати ютину в науках / Р. Декарт. - Кшв : Тандем, 2001. - 104 с.
6. Декарт, Р. Медитаци про першу фшософш / Р. Декарт // «Медитаци» Декарта у дзеркал сучасних тлу-мачень: Жан-Мар1 Бейсад, Жан-Люк Марйон, Юм Сан Он-Ван-Кун. - Пер. з фр. i лат. - Кшв : Дух i Лггера, 2014. - С. 333-360.
7. Маливский, А. Н. Антропологизация базового проекта Декарта в современной историко-философской литературе / А. Н. Маливский // Sententiaeю - 2013. - Vol. 28, № 1. - С. 51-63.
8. Мамардашвили, М. К. Классический и неклассический идеалы рациональности / М. К. Мамардашви-ли. - Мецниереба, 1984. - 82 с.
9. Хайдеггер, М. Вопрос о технике / М. Хайдеггер // Новая технократическая волна на западе. - Москва : Прогресс, 1986. - 450 с.
10. Хайдеггер, М. Время картины мира / М. Хайдеггер // Новая технократическая волна на западе. -Москва : Прогресс, 1986. - 450 с.
11. Хайдеггер, М. Европейский нигилизм / М. Хайдеггер. - Санкт-Петербург : «Владимир Даль», 2007. -457 с.
12. Хесле, В. Гении философии Нового времени / В. Хесле. - Москва, 1991. - 198 с.
13. Хома, О. 1сторико-фшософсьш стереотипи та сучасне прочитання Декартових «Медитацш» / О. Хома // «Медитаци» Декарта у дзеркал1 сучасних тлумачень: Жан-Мар1 Бейсад, Жан-Люк Марйон, Юм Сан Он-Ван-Кун. - Пер. з фр. i лат. - Кшв : Дух i Лггера, 2014. - С. 333-360.
14. Швейцер, А. Благоговение перед жизнью / А. Швейцер. - Прогресс, 1992.
15. Clarke, D. M. Descartes: A Biography / D. M. Clarke. - Cambridge University Press, 2006. - 520 p.
16. Cottingham, J. Descartes', Sixth Meditation: The External World,'Nature'and Human Experience / J. Cotting-ham // Royal Institute of Philosophy Supplements. - 1986. - Vol. 20. - P. 73-89.
17. Descartes, R. Œuvres complètes / R. Descartes. - Paris : Vrin, publiées par Ch. Adam et P. Tannery, 1996.
18. Gillespie, A. Descartes' demon: a dialogical analysis of meditations on first philosophy / A. Gillespie // Theory & psychology. - 2006. - Vol. 16, Is. 6. - P. 761-781.
19. Hatfield, G. C. Descartes René. Routledge philosophy guidebook to Descartes and the Meditations / G. C. Hatfield. - Psychology Press, 2003. - 353 p.
20. Kennington, R. Descartes and Mastery of Nature / R. Kennington // Chapter Organism, Medicine, and Metaphysics. - 2017. - Vol. 7. - P. 201-223.
21. Leiss, W. Domination of nature / W. Leiss. - McGill-Queen's Press-MQUP, 1994.
22. Marion, J.-L. On the Ego and on the God. Further Cartesian Questions / J.-L. Marion. - New- York, 2007. -277 p.
23. Marion, J.-L. On Descartes Methaphysical Prism. The Constitution and the Limits of Onto-theo-logy in Carte-sin Thought / J.-L. Marion. - University of Chicago Press, 1999. - 388 p.
24. Merrill, Th. W. «Masters and Possessors of Nature,» / Th. W. Merrill // The New Atlantis. - 2008. - № 19. -P. 91-107.
25. Verbeek, Th. The invention of nature: Descartes and Regius / Th. Verbeek // Descartes' natural philosophy / edited by S. Gaukroger, J. Schuster, J. Sutton. - 2000. - P. 149-167.
26. Skolimowski, H. «The dogma of anti-anthropocentrism.» / H. Skolimowski // Environmental Ethics. - 1984. -Vol. 6, Is. 3. - P. 283-288.
27. Watson, R. A. «A critique of anti-anthropocentric biocentrism.» / R. A. Watson // Environmental Ethics. -1983. - Vol. 5, Is. 3. - P. 245-256.
А. Н. МАЛИВСКИЙ1*, Е. В. СОКОЛОВА2*
1 Днепропетровский национальный университет железнодорожного транспорта имени академика В. Лазаряна (Днипро), эл. почта [email protected], ORCID 0000-0002-6923-5145
2 Приднепровская государственная академия строительства и архитектуры (Днипро). эл. почта [email protected], ORCID 0000-0002-3158-8957
ОБРАЗ ПРИРОДЫ И ЧЕЛОВЕКА В ПРАКТИЧЕСКОЙ ФИЛОСОФИИ ДЕКАРТА
Цель. Современная философия позиционирует себя как практическую философию, сосредоточенную на осмыслении морально-этической проблематики. Цель статьи - постичь своеобразие современной рецепции картезианского истолкования природы и человека, что предполагает последовательное обозначение форм их техноморфной рецепции, критический анализ ее достоверности в исследовательской литературе, осмысление тенденции реабилитации этики Декарта как практической философии. Новизна. В центре внимания данной статьи - проблема аутентичности техноморфизма в процессе осмысления практической философии Декарта. Авторы отстаивают целесообразность истолкования представления о технократической направленности философии Декарта в контексте его этических исканий. Критические интерпретации ограниченного техноморфного видения природы и человека предлагается понимать как переходный этап на пути реабилитации этики как практической философии. Эксплицируется и анализируется учение Декарта о природе в широком смысле слова как метафизическое основание его этики. Выводы. Технократическое толкование учения Декарта - поверхностная и искаженная форма интерпретации его практической философии. До недавнего времени в посвященной Декарту исследовательской литературе доминировало техноморфное видение его учения, которое в значительной степени детерминировало редуцированное видение природы и человека, дополняемое поверхностной рецепцией этики. Критическое переосмысление существующих толкований наследия Картезия в научной литературе последних лет одновременно решает как задачи теоретического опровержения упрощенного видения мира, так и готовит почву для реабилитации этики как аутентичной формы обнаружение практической философии. Одна из форм проявления реабилитации - повышенное внимание к понятию природы в широком смысле слова как основанию его гуманистически-этического видения задач философии.
Ключевые слова: Декарт; практическая философия; этика; техноморфизм; природа; человек; природа в широком смысле словa.
А. М. МАЪГ^^!1*, К. V. SOКОLОVА2*
1 Dnipropetrovsk National University of Railway Transport named after Academician V. Lazaryan (Dnipro), e-mail [email protected], ORCID: 0000-0002-6923-5145
2 Pridneprovskaya state academy of civil engineering and architecture(Dnipro), e-mail [email protected], ORCID 0000-0002-3158-8957
REPRESENTATION OF NATURE AND MAN IN PRACTICAL PHILOSOPHY OF DESCARTES
Purpose. Modern philosophy is presented as practical and is based on the necessity to give a new meaning and interpretation to moral and ethical problems. Purpose of the paper is to comprehend specifics of modern perception of Cartesian interpretation of nature and man that implies consistent stages of technomorphic perception, critical analysis of its authenticity in research literature and understanding of rehabilitation tendency of Descartes' ethics as practical philosophy. Originality. The research is focused on the problem of technomorphism authenticity in the process of understanding and interpreting Descartes' practical philosophy. The authors are trying to defend rationale for phenomena interpretation concerning Descartes' technocratic orientation in terms of his ethical search. Critical interpretations of limited technomorphic perception of nature and man should be understood as some transition period towards ethics rehabilitation as practical philosophy. The study of Descartes on nature in its broad sense as metaphysical basis of his ethics has been revealed and analyzed. Conclusions. Technocratic interpretation of Descartes study is a superficial and distorted form of his practical philosophy interpretation. Until recently technomorphic perception of Descartes' study dominated in scientific literature, which has significantly determined limited perception of nature and man combined with superficial ethics perception. Critical rethinking of the developed Descartes' interpretations in recent scientific papers solves at the same time the tasks of theoretical denial of simplistic world perception and gives grounds for ethics rehabilitation as authentic form of its practical philosophy expression. One form of rehabilitation expression is increased attention to the concept of nature in its broad sense, which is a basis for its humanistic and ethical vision of philosophical tasks.
Key words: Descartes; practical philosophy; ethics; technomorphism; nature; man; nature in its broad sense.
REFERENCES
1. Bofre, Zh. (2009). Dialog s Khaydeggerom. Kn. 3. Priblizhenie k Khaydeggeru. Saint-Petersburg: Vladimir Dal. (In Russian)
2. Gaydenko, P. P. (1987). Evolyutsiya ponyatiya nauki XVII-XVIII vv. Moscow: Nauka. (In Russian)
3. Gaydenko, P. P. (2003). Nauchnaya ratsionalnost i filosofskiy razum. Moscow: Progress-Traditsiya. (In Russian)
4. Gosle, V. (2003). Praktichna filosofiya v suchasnomu sviti. Kyiv: Libra. (In Ukranian)
5. Dekart, R. (2001). Mirkuvannia pro metod, shchob pravylno spriamuvaty svii rozum i vidshukovuvaty istynu v naukakh. Kyiv: Tandem. (In Ukranian)
6. Dekart, R. (2014). Medytatsii pro pershu filosofiiu. «Medytatsii». Dekarta u dzerkali suchasnykh tlu-machen: Zhan-Mari Beisad, Zhan-LiukMarion, Kim San On-Van-Kun. (pp. 333-360). Kyiv: Dukh i Litera. (In Ukrani-an)
7. Malivskiy, A. N. (2013). Antropologizatsiya bazovogo proekta Dekarta v sovremennoy istoriko-filosofskoy literature. Sententiaeyu, 28 (1), 51-63. (In Russian)
8. Mamardashvili, M. K. (1984). Klassicheskiy i neklassicheskiy idealy ratsionalnosti. Metsniereba. (In Russian)
9. Khaydegger, M. (1986). Vopros o tekhnike. Novaya tekhnokraticheskaya volna na zapade. Moscow: Progress. (In Russian)
10. Khaydegger, M. (1986). Vremya kartiny mira. Novaya tekhnokraticheskaya volna na zapade. Moscow: Progress. (In Russian)
11. Khaydegger, M. (2007). Yevropeyskiy nigilizm. Saint-Petersburg: «Vladimir Dal». (In Russian)
12. Khesle, V. (1991). Geniifilosofii Novogo vremeni. Moscow. (In Russian)
13. Khoma, O. (2014). Istoryko-filosofski stereotypy ta suchasne prochytannia Dekartovykh «Medytatsii». «Medytatsii» Dekarta u dzerkali suchasnykh tlumachen: Zhan-Mari Beisad, Zhan-Liuk Marion, Kim San On-Van-Kun. (pp. 333-360). Kyiv: Dukh i Litera. (In Ukranian)
14. Shveytser, A. (1992). Blagogovenieperedzhiznyu. Progress. (In Russian)
15. Clarke, D. M. (2006). Descartes: A Biography. Cambridge University Press. (In English)
16. Cottingham, J. (1986). Descartes', Sixth Meditation: The External World,'Nature'and Human Experience. Royal Institute of Philosophy Supplements, 20, 73-89. (In English)
17. Descartes, R. (1996). Œuvres complètes. Paris: Vrin, publiées par Ch. Adam et P. Tannery. (In French)
18. Gillespie, A. (2006). Descartes' demon: a dialogical analysis of meditations on first philosophy. Theory & psychology, 16 (6), 761-781. (In English)
19. Hatfield, G. C. (2003). Descartes René. Routledge philosophy guidebook to Descartes and the Meditations. Psychology Press. (In French)
20. Kennington, R. (2017). Descartes and Mastery of Nature. Chapter Organism, Medicine, and Metaphysics, 7, 201-223. (In English)
21. Leiss, W. (l994). Domination of nature. McGill-Queen's Press-MQUP, 1994. (In English)
22. Marion, J.-L. (2007). On the Ego and on the God. Further Cartesian Questions. New- York. (In English)
23. Marion, J.-L. (1999). On DescartesMethaphysical Prism. The Constitution and the Limits of Onto-theo-logy in Cartesin Thought. University of Chicago Press. (In English)
24. Merrill, Th. W. (2008). «Masters and Possessors of Nature». The New Atlantis, 19, 91-107. (In English)
25. Verbeek, Th. (2000). The invention of nature: Descartes and Regius. In by Gaukroger, S., Schuster, J., & Sutton, J. (Eds.). Descartes' natural philosophy. (pp. 149-167). (In English)
26. Skolimowski, H. (1984). «The dogma of antianthropocentrism.». Environmental Ethics, 6 (3), 283-288. (In English)
27. Watson, R. A. (1983). «A critique of anti-anthropocentric biocentrism». Environmental Ethics, 5 (3), 245-256. (In English)
Стаття рекомендована до публ1кацИ' д. фтос. н., проф. В. В. Хмтем (Украта)
Надшшла до редколеги: 09.01.2017 Прийнята до друку: 29.09.2017
