CC BY
83
УДК [141.132:165.62]:141.319.8
^ 1 *
А. М. МАЛШСЬКИИ1
^Дшпропетровський нацюнальний унгверситет зал1зничного транспорту iMeHi академжа В. Лазаряна (Дшпропетровськ, Украина), ел. пошта telepat-57@mail.ru, ORCID 0000-0002-6923-5145
АНТРОПОЛОГ1ЧНИЙ РАЦ1ОНАЛ1ЗМ ДЕКАРТА ТА ЙОГО ГУССЕРЛ1ВСЬКА РЕЦЕПЦ1Я
Мета. З'ясування особливостей ГуссeрлiБCькоl рецепцй антропологiчного рацiоналiзму Декарта. Ii реаль зацiя передбачае послiдоБнe розв'язання наступних задач: 1) схематично окреслити сучасне бачення базово! штенци фшософування Картeзiя як антропологiчного рацiоналiзму; 2) виокремити основш моменти рецепцй' Гуссерлем рацiоналiзму Декарта як дeантропологiзоБаного та проаналiзувати радикалiзацiю його базового проекту як реантрополопзацш. Висновки. В ходi з'ясування питання про спосiб рецепцй та завершення фiлософського проекту Декарта у вченш Едмунда Гуссерля автор виявляе, що оригiнальнiсть його рецепцй антрополопчного рацiоналiзму Декарта постае як парадоксальне поеднання заперечення наяБностi антропологи в базовому проекп та переввдкриття ii ключово! ролi в ходi радикалiзацil позици Декарта. Продумуючи ii шляхи, Бiн приходить до перевщкриття ряду ключових iдeй французького фiлософа, укорiнeних в його антрополопчному рацiоналiзмоБi. До 1х числа належать амбiвалeнтнiсть базово1 штенци, ввдмова ввд уяв-лень про панрацiоналiзм Декарта, визнання нeрeдукоБаностi фiлософського методу до математичного, кон-ститутиБнiсть людсько1 присутносл б новому рацiоналiзмi. Перспективи подальшого дослвдження автор пов'язуе з осмисленням змютобно! спорiднeностi та спадкоемностi двох великих мислитeлiв, а саме - особи-стiсним характером фiлософуБання та етична спрямоБанiсть !х шукань. Новизна. Звертання до гуссeрлiБCь-ко! рецепцй' картeзiанського проекту пiдтБeрджуе тезу про ютотну значимiсть антропологи для базового проекту Декарта. Окреслений Гуссерлем варiант рецепцй' базового проекту Декарта е ввдтворення поверхо-вих стeрeотипiБ епохи, котрi пов'язують шукання фiлософа з природничими науками та нехтують антропо-логiчними Бимiрами. Запропонований Барiант радикалiзацil проекту Декарта значною мiрою е перевщкрит-тям ключово1 значимостi антрополопчних БимiрiБ в шуканнях засновника рацiоналiзму. I хоча сам Гуссерль побоювався перетворення феноменологи в антрополопю, ютотшсть тенденци антрополопзаци рацiоналiзму для його шукань е незаперечною.
Ключовi слова: Декарт; Гуссерль; рацюнальшсть; антрополопчна рацюнальшсть; фiзикалiстська рацю-нальнiсть; об'ектиБнiсть; суб'ектившсть
Актуальнiсть теми дослiдження
Фiлософська спадщина Декарта - незавершений фшософський проект, а тому кожна епо-ха пропонуе свое бачення И ключових момента - базово! штенци та шляхiв завершення. Будучи втшенням революцшно! епохи, вчення Декарта особливо актуалiзуеться в перехiдний перiод. Наочним прикладом останньо! тези е феноме-нологiя Гуссерля як неокартезiанство та одна з найбшьш глибоких та неординарних спроб тлумачення проекту Декарта. Револющя в де-картознавствi та його нишшнш рiвень вщкри-вають новi можливостi та перспективи осмис-лення перед iсториками фшософи.
Особливий штерес для Гуссерля мають ключовi моменти спадщини Картезiя - поняття рацiональностi, базова iнтенцiя, оцiнка можли-востей унiверсалiзацil науки, редукованiсть фшософи до деантропологiзованих гносеологiй
та онтологш, наявшсть та ютотшсть антрополопчних Бим1р1в, етичних шукань тощо. А тому для нас сьогодш, б контекст черговох' кризи рацюнал1зму, першочергову значимють мае питання про те, наскшьки гуссерл1вська рецеп-щя рацюнал1зму Декарта виходить за меж1 сво-го часу та е автентичною. Ii критичне осмис-лення передбачае послщовне зосередження уваги на таких проблемах: наскшьки адекватною е гуссерл1вська рецепщя базового проекту Декарта? Як виглядае з позицш сучасного р1вня юторико-фшософсько! науки запропонована Гуссерлем радикал1защя проекту французького фшософа?
Огляд лiтератури
В ход1 сучасного осмислення рацюнал1зму Декарта принципово важливим е питання про те, чи зводиться базова штенщя його фшософування до ф1зики, тобто чи е Бона антропо-
лoгiчнoю чи дeантpoпoлoгiзoванoю Сxeматич-нo oснoвнi ваpiанти вiдпoвiдi на oзначeнe пи-тання звoдяться дo тpьox: пepший - дeантpoпo-лoгiзoваний, тoбтo баюва iнтeнцiя фiлo-сoфyвання peдyкyeться дo власнe фiзики (нинi пoстyпoвo вiдxoдить на заднiй план); дpyгий виxoдить за мeжi yявлeння пpo peдyкoванiсть пpoeктy та пpиймаe дo yваги людину як мe-тафiзичнy штату, тoбтo мае мiсцe yявлeння ^o дoмiнyвання мeтафiзичнoï iнтeнцiï [8]; тpeтiй пpeдставлeний тeндeнцieю, кoтpа ув^азнюеть-ся в oCT^m poки та гов'язуе базoвy iнтeнцiя фiлoсoфyвання з антpoпoлoгiчним пpoeктoм Дeкаpта [6; 12].
Пepeдyмoвами змiстoвнoгo oсмислeння гус-сepлiвськoï peцeпцiï антpoпoлoгiчнoгo pацio-налiзмy Дeкаpта е увага дo oсoбливoстeй pацio-натзму самoгo Гyссepля. Iстoтна poль фeнoмe-ну людини в спадщинi Гyссepля нe залишилася пoза yвагoю дoслiдникiв, зoкpeма Ж.-Ф. Люта-pа. Оpигiнальнiсть заснoвника фeнoмeнoлoгiï вiн спpавeдливo вбачае в виxoдi за мeжi мeтo-дoлoгiï пpиpoдничиx наук: «Бoгатствo фeнoмe-нoлoгии, ee «гозитивная CToporn», заключаeтся в усилии занoвo пoстигнyть самoгo чeлoвeка внe oбъeктивистскиx сxeм, к ^TOphm антpoпo-лoгичeская наука ж мoжeт нe ^^era^» [5, с.139]. Aлe, на жаль, змiстoвнe oкpeслeння oзначeниx фopм виxoдy за мeжi мeтoдoлoгiï пpиpoдничиx наук вiдсyтнe на dop^^x цито-ванoï пpацi. Сам Гyссepль, як вiдoмo, го-бoювався пepeтвopeння фeнoмeнoлoгiï в антpo-пoлoгiю, xoча фpанцyзька фeнoмeнoлoгiя пiшла самe пo такoмy шляxy [1, с.52, 54].
Вiдсyтнiсть налeжнoï уваги в дoслiдницькiй лiтepатypi дo антpoпoлoгiчнoï складoвoï ^oe^ ту Дeкаpта, i дo фopм пpисyтнoстi антpoпo-лoгiчнoгo iнтepeсy в тeкстаx Гyссepля, iстoтнo збщнюе кoнстpyктивнe oсмислeння дiалoгy двox вeликиx мислитeлiв. В oзначeниx yмoваx ми мoжeмo пpeтeндyвати максимум на фшса-цiю в o6ox вчeнняx змютоввд спopiднeниx мo-мeнтiв, залишаючи гоза yвагoю як питання пpo тe, чoмy вoни мають мiсцe, так i мoмeнти ïx iстoтнoï в^мш^с^ та тi чинники, щo ïx yмoж-ливлюють. Пpикладoм е публшащя Вeйна М., кoтpий виoкpeмлюe oснoвнi спopiднeнi py6p^ ки в спадщиш o6ox мислитeлiв, а самe - фiлo-сoфiя суб'екта, мeтoд сумшву, cogito та ego, яснi та в^азш iдeï, пoвepнeння дo свггу [14]. Пoза yвагoю автopа oднoгo з oстаннix дo-слiджeнь гyссepлiвськoï peцeпцiï Дeкаpта за-
лишився тoй факт, щo фyндатop фeнoмeнoлoгiï нe стiльки дoпoвнюe, скшьки пepeвiдкpиваe ключoвi мoмeнти пoзицiï вeликoгo фpанцyза
[113].
Пoбiжний oгляд лiтepатypи засвiдчye як вщ-сyтнiсть уваги дo свoepiднoстi антpoпoлoгiчнo-гo pацioналiзмy Дeкаpта, так i свoepiднoстi вд-вoгo pацioналiзмy Гyссepля, який вш poзбyдo-вував в xoдi пepeoсмислeння та pадикалiзацiï каpтeзiанськoгo пpoeктy. А тому пpавoмipним та дoцiльним в rame^ri сyчаснoï кpизи pацio-натзму виглядае з'ясування oсoбливoстeй сго-отбу гyссepлiвськoï peцeпцiï антpoпoлoгiчнoгo pацioналiзмy Дeкаpта, в чoмy автop вбачае го-лoвнy мету данoï статтi. Ïï peалiзацiя пepeдба-чае пoслiдoвнe poзв'язання настyпниx задач: 1) сxeматичнo o^erarn^ сyчаснe бачeння oснoв-нoï im^^i' фiлoсoфyвання Каpтeзiя як антpo-пoлoгiчнoгo pацioналiзмy 2) виoкpeмити o^ вдвш мoмeнти тлyмачeння Гyссepлeм pацio-налiзмy Дeкаpта як дeантpoпoлoгiзoванoгo та пpoаналiзyвати йoгo pадикалiзацiю як peантpo-пoлoгiзацiю.
Виклад основного матерiалу
Пepeдyмoвoю oсмислeння гyссepлiвськoï ш-тepпpeтацiï pацioналiзмy Дeкаpта е звepтання дo тeкстiв oct^^oto. Станoвлeння pацioналiз-му eвpoпeйськoï фiлoсoфiï та йoгo спeцифiка в eroxy Нoвoгo часу, спpавeдливo пoв'язyються з фiзикoю як наyкoю пpo пpиpoдy. Дeкаpт як пpeдставник пepшoï наyкoвoï peвoлюцiï, нe е виняткoм. Здавалoсь би, спpавeдливiсть oзна-чeнoï тeзи пiдтвepджye бioгpафiя мислитeля. В xoдi станoвлeння йoгo фiлoсoфськoï кoнцeпцiï ^iopOTerae мiсцe пoсiдаe фiзика, яку вш виклав на стopiнкаx амбiцiйнoгo та знакoвoгo (за задyмoм) твopy - тpактатy «Свгг».
Дeкаpт дае дoстатнi засади для ствopeння стiйкoï шюзи (стoсoвнo oднoзначнoгo та жза-пepeчнoгo) пpiopитeтy для ньoгo iдeалy фiзики та вiдпoвiднoгo типу pацioналiзмy в ytix сфepаx фiлoсoфськoгo знання. В xoдi oзнайoмлeння з тeкстами Дeкаpта, написаними пiсля йoгo вiдмoви вщ пyблiкацiï «Св^у», складаеться iлюзiя щoдo нeзмiннoстi oснoвнoï iнтeнцiï йoгo фiлoсoфyвання, свiдчeння чoгo лeгкo зайти на стopiнкаx тeкстy «Дискypсiï пpo мeтoд», в ято-му нагoлoшyeться на нeзапepeчнiй RpioprnOT-нoстi пpoблeм фiзики: «Я мав намip включити в moro [тeкст] всe, щo вважав в^домим мeнi дo йoгo написання стoсoвнo пpиpoди матepiальниx
peчeй» [9, АТ, VI, p.41]. Дoдаткoвими аpгyмeн-тами виглядають йoгo бшьш пiзнi тeксти, зo-кpeма вдома мeтафopа зi Вступу дo «^ин-ципiв фiлoсoфiï», дe заснoвник pацioналiзмy вiдвoдить фiзицi poль стoвбypа, з ятого виpo-стають всi iншi науки - мeдицина, мexанiка та erara [9, АТ, IX, p.14]. Здавалoсь би, нeспpo-стовним свiдчeнням Дeкаpта щoдo йoгo бeз-сyмнiвнoï вiдданoстi iдeалам фiзики е тeза пpo пpагнeння пoяснювати пpиpoдy пасiй з тoчки зopy фiзики. Вoна вислoвлeна в oднoмy з ^и-ватниx листiв, кoтpий, як пpавилo, дpyкyeться в виглядi вступу дo «Пасiй дyшi» [9, АТ, IX, p.326]. Пoбiжнe звepтання дo тeкстiв мислт^-ля, здавалoсь би, oднoзначнo пiдтвepджye ^а-вoмipнiсть peдyкцioнiстськoгo тлyмачeння Дe-каpтoм pацioнальнoстi та пpиpoди yнiвepсyмy, включаючи пpиpoдy людини.
Aлe oкpeслeний пiдxiд е пoвepxoвим та нe вiдoбpажаe пoвнoю мipoю пoзицiю Дeкаpта, а бiльшiсть тeкстiв фiлoсoфа дають дoстатнi пiдстави для iншoï oцiнки poлi iдeалiв фiзики в стpyктypi фiлoсoфськoгo знання та шго тон-цeпцiï pацioнальнoстi. Iнакшe кажучи, Дeкаpт далeкий вiд peдyкцioнiстськoгo бачeння свiтy та нагoлoшye на дoцiльнoстi бiльш шиpoкoгo бачeння пpeдмeтy фiзики. Вжe в тeкстi «Дис-кypсiï» мoва йдe пpo намip дoтpимyватися бiльш шиpoкoгo бачeння пpeдмeтy фiзики, тоб-тo включити вте, щo стoсyeться свiтла, Сoнця та шшж зipoк, планeт, кoмeт та Зeмлi, i, щo надзвичайнo важливo для нас, «пpo людину» [9, АТ, VI, p.42].
Нагoлoшeння на iстoтнoстi бiльш шиpoкoгo poзyмiння пpeдмeтy фiзики е для Дeкаpта клю-чoвим мoмeнтoм, а тoмy нeoднopазoвo зyстpiчаeться на стopiнкаx iншиx, бшьш пiзнix пpаць мислитeля, зoкpeма тeкстy «Пpинципiв фiлoсoфiï» в паpагpафi тд кpаснoмoвнoю назвoю - «щo щe пoтpiбнo включити для тoгo, щoб завepшити цeй тpактат». Окpeслюючи за-дум тpактатy, Дeкаpт акцeнтye ^rope^^ значимiсть двox вiдсyтнix на даний мoмeнт ча-стин, а самe - п'ятoï - пpo пpиpoдy poслин та тваpин та шoстoï - пpo пpиpoдy людини [9, АТ, VIIIA, p.315].
Отжe, пpитаманнe Дeкаpтy бачeння фiзики як oснoви всix iншиx знань, мае свoю сшци-фiкy, кoтpа пoлягаe в бшьш шиpoкoмy po-зyмiннi ïï пpeдмeтy, щo включае в ятоси o^e-мoгo кoмпoнeнта пpиpoдy людини. Для moro вкpай пpинципoвo, щo людина мае бути зpo-
зyмiлoю на базi пoпepeдньoгo oсвoeння бiльш пpoстиx пoпepeднix eтапiв. Moжливiсть œpe-свiдчитися в цьoмy дае цитoваний вищe тeкст Вступу, в ятому вiн пepepаxoвyючи oснoвнi кoмпoнeнти фiзики (як дpyгoï частини фiлo-сoфiï), акцeнтye важливiсть пepexoдy «пiсля виявлeння iстинниx начал матepiальниx peчeй ми вивчаeмo загальну кoмпoзицiю цiлiснoгo yнiвepсyмy», пepexoдимo дo нeживoï та живoï пpиpoди, нагoлoшyючи ^и цьoмy на oсoбливiй значимoстi людини - «oсoбливo людини» [9, АТ, IX, p.14].
Як ми бачили, свoepiднiсть pацioналiзмy Дeкаpта пoлягаe в тому, щo людина е oдним з найважливiшиx кoмпoнeнтiв йoгo вчeння пpo yнiвepсyм. Наскiльки oзначeна pиса заснoвника нoвoeвpoпeйськoгo pацioналiзмy стала oб'eктoм уваги в iстopiï фiлoсoфiï? Дo числа opигiналь-ниx, глибoкиx, впливoвиx та нeдoстатньo oсми-слeниx ваpiантiв peцeпцiï в фiлoсoфiï пoчаткy ХХ столотя вчeння Дeкаpта налeжить фeнoмe-нoлoгiя Едмунда Гyссepля. Сучасний ф^шф-ський ландшафт для ньoгo та нишшня кpиза в фiлoсoфiï мае свoïм змiстoвним аналoгoм ситу-ащю на зopi Нoвoгo часу. А тому дo числа змiстoвниx пepeдyмoв кoнстpyктивнoгo пoдo-лання кpизи нинiшньoгo фiлoсoфyвання, rape-кoнаний Гyссepль, налeжить пoвepнeння дo фiлoсoфськoгo пpoeктy Дeкаpта як ключoвoгo для eпoxи Нoвoгo часу. Рoзв'язання oзначeнoï задачi пepeдбачаe пepexiд дo бiльш шиpoкoгo ^TOp^^ro та свiтoгляднoгo кoнтeкстy, а самe - дo тeми дyxoвнoï €вpoпи, дo античнoстi, дo iстopiï людства та антpoпoлoгiчнo-eтичнoï npo-блeматики, щo, як пpавилo, випадае з голя зopy дoслiдникiв.
Пepeдyмoвoю oсягнeння пiдxoдy Гyссepля дo oсмислeння як ф^тоф^к^, так i iCTopmo-фiлoсoфськиx пpoблeм, стае увага дo йoгo св^глядшго кpeдo, а самe - ra^ora rapera-нанiсть, пo-пepшe, стoсoвнo гокликання фiлo-сoфiï виступати в poлi джepeла смислoвиx opieнтиpiв для людства, ro^pyre, - в тoмy, щo фiлoсoфiя мoжe i мае бути pацioналiстичнoю. Оцiнюючи нинiшню йoмy ситуащя на пoчаткy ХХ ст. як ra^o^ кpизy pацioналiзмy, Гyссepль нагoлoшye на ïï пoзipнoмy xаpактepi. Дo числа ïï пpoявiв вiднoсяться пoсилeння мoмeнтiв спoнтаннoстi та xаoтичнoстi сoцiальнoгo po-звитку, наpoстання тpивoги та нeвизначeнoстi. poзмивання та втpата мeти, пpiopитeтiв та rap-спeктив. Означeнi pиси е нe стiльки oзнаками
кризи, скшьки свiдченням доцiльностi виходу за меж його вузького, редукованого тлумачен-ня поняття рацiоналiзму.
Основним об'ектом критики Гуссерля е ре-дукщошстський рацiоналiзм та його проява в формi позитивiзму. Фiлософiя в означеному контекст втрачае сво! людськi вимiри та смисл, тобто питання про природу людини та шляхи И самореатзаци виглядають неiстотними, прiоритетними ж щнностями е технiчнi досяг-нення та матерiальне процвiтання. Найбiльш руйшвним результатом збереження домiнуючо! редукщошстсько! настанови е шгшзм стосовно культурно-смислового ушверсуму, що означае послiдовне усунення будь-яких оцiночних суд-жень науках в науках про дух [3, с.21].Позитивш науки визначають свiтогляд сучасно! людини, заслшлюючи И плодами ма-терiальних благ, людина, абстрагуючись вiд усього суб'ективного, зводить свш внутрiшнiй св^ лише до науки про факти: «Науки всего лишь о фактах формируют людей, заботящихся лишь о фактах» [3, с.20].
Втшенням в життя настанови на ре-дукцiонiзм в фшософи, тобто И деантропо-лопзащю зумовлюе вiдсутнiсть серйозно! по-лемши, наявнiсть конгресiв, де збираються фшософи, але вщсутня власне фiлософiя тощо, - пише вiн на сторшках «Картезiанських меди-тацш» [2, с.16-17]. Як вiдомо, Гуссерль мав за-дум розбудови сучасно! версi! цшюно! фшо-софi! в ходi роботи над текстом «Кризи евро-пейських наук та трансцендентально! феноменологи», але !! IV частина тд назвою «1дея привернення всiх наук в едшсть трансцендентально! фшософи» так i не була написана, про що згадуе Е. Фшк в передмовi нiмецького ви-давця [3, с.15].
Змiстовний аналог фшософи позитивiзму Гуссерль вбачае в фшософи Декарта як втшенш об'ективiстсько! настанови на розбудову вчен-ня про Всесвгг на взiрець фiзики. Окреслюючи становлення базово! iнтенцi! фiлософi! Нового часу як рацiоналiзму, Гуссерль наголошуе на детермiнуючiй ролi галiлеевсько! фiзики. Пози-цiя ж самого Картезiя квалiфiкуеться як вперте та наполегливе дотримання настанови на об'ективне бачення св^у, що детермiнуе своерiднiсть деантрополопзованого ращо-налiзму, який засновник феноменологи вживае поняття <^зикалютський рацiоналiзм» [3, с.108].
Осмислюючи мотиви означено! деформаци, Гуссерль наводить свого роду «пом'якшуюч1 обставини», котр1 певною м1рою виправдову-ють Картез1я. Мова йде про аксюматичш на протяз1 тисячол1ть очевидности, вийти за меж1 яких не спромоглася вся попередня традищя фшософування, як Гуссерль характеризуе як спокусу «натуралютичного об'ектив1зму»: «... в упрек философии всех времен.. Не смогла преодолеть натуралистический объективизм. вполне естественное искушение» [3, с.355].
Основна ж вада означено! настанови - вщ-сутшсть належно! уваги до суб'ективност людини як вихщного та конечного пункту фшософи. Саме з1 змютовним осмисленням суб'ективност Гуссерль пов'язуе оригшаль-шсть власного шдходу до тлумачення клю-чових фшософських проблем, наголошуючи на доцшьност прюритетно! розробки науки про дух. В ход! пошуку форми увиразнення власно! позици його увагу привертае запропоноване Вшьгельмом Дшьтеем поняття «науки про дух». Гуссерль переконаний, що суб'ективнють (як в епоху Нового часу, так i в сучаснш йому думщ) мае бути основним об'ектом фшософи, а отже, остання мае розроблятися як наука про трансцендентальну суб'ективнють як Еголопя тощо.
Подальше некритичне редукування задач фшософи до розбудови об'ективютсько! карти-ни свiту, оцiнюеться Гуссерлем як небезпечне для природи фiлософi!, оскшьки зумовлюе де-формацiю суб'ективностi. А тому аналiзуючи пiдхiд великого француза, вш звинувачуе його в нехтуванш тiею «глибиною», котра вщкрила-ся йому в ходi власних медитацш, що дало можливiсть «ускользнуть великому открытию» [3, с.108].
1стотною вадою пiдходу Декарта Гуссерль вважае приховану вiд нього самого двознач-шсть його думок, тобто вiдсутнiсть послщовно-го проведення оригiнального радикалiзму. Одним з найбшьш негативних наслщюв реалiзацi! монiстично! об'ективiстсько! настанови е зовш непомiтний роковий поворот, а саме - суб-станцiалiзацiя ego, що врешт-решт привело до започаткування нового типу реалiзму - «абсурдного трансцендентального реалiзму» [2, с.38-39].
До числа найбiльш негативних наслiдкiв дi! настанови об'ективiзму Гуссерль правомiрно вiдносить свого роду родиму пляму европейсь-
koï ментальноси, яку bîh називае «неви-коршюваною ншвшстю», котра унеможливлюе бачення реального ego як найбiльш значимого та важливого, сприяючи поширеностi його де-формованого образу. 1накше кажучи, найваж-ливiше залишилося непомiченим - ego як «нечто великое и величайшее», котре е, як пише сам мислитель, за своею природою чимось па-радоксальним. Ми сьогодш можемо опосеред-ковано судити про справжнш масштаб означе-hoï загадки, якщо звернемо увагу на те «по-трясiння», котре пережив сам Декарт в процес виходу за межi звичних та повсякденних явищ [3, с.116].
Декарт, на думку Гуссерля, робить хибний крок, коли некритично переносить швелюючий та ушфшуючий тдхщ природничих наук на ушкальш особистостi, результатом чого е ото-тожнення ego з чистою душею, тобто його зне-особлення: «Все, чего удалось достичь, великое открытие этого ego, обесценивается бессмысленной подменой...» [3, с.115].
А тому Гуссерль наголошуе на необхщносп радикалiзацiï основного проекту фiлософiï Декарта. З погляду сучасно1' науки запропоноваш ним форми радикалiзацiï можуть бути квалiфiкованi як перевiдкриття ключових по-ложень антропологiчного рацiоналiзму Декарта. Найбшьш репрезентативнi прояви позiрноï переконливостi усталених стереотипiв заслуго-вують на окрему увагу.
Змiстовною передумовою автентичного ос-мислення правомiрностi усталеного образу фiлософiï Картезiя як репрезентанта фшософи Нового часу Гуссерль справедливо вважае увагу до факту амбiвалентностi базово1' настанови фiлософiï, котра увиразнюеться уже у давнiх греюв та проявляеться як поеднання об'ективiзму та суб'ективiзму, науки та етики. Аргументуючи хибнiсть iдеï унiверсалiзацiï редукщошстсько1' настанови Нового часу, Гуссерль нагадуе, що ще в Давнш Греци великi мислителi встояли проти спокуси екстраполяцiï природничонаукового способу мислення, тобто остерiгалися робити той останнш крок, коли в об'ективiстськiй настановi усе духовне здаеться приналежним фiзичнiй тiлесностi [4, с.61].
Грунтовнi юторико-фшософсью дослщжен-ня останнього часу засвщчують поверховiсть сцiентистських пiдходiв до тлумачення шукань Декарта та акцентують ютотшсть антропо-логiчно-етичного ракурсу. Глибокою та спра-
ведливою виглядае констатащя авторитетного декартознавця Ж.-Л. Марйона щодо наявностi в текстах мислителя поруч з настановою на розбудову ушверсально1' математики принци-пово шшо1', вiдмiнноï настанови. Марйон вщ-значае глибоку вщмшшсть мiж тим мислен-невим простором, «в якому пануе Mathesis universalis, та «другим началом картезiанськоï думки»» [8, с.342]. В ходi ретроспективного звертання до тексту «Дискурси про метод» вчений зазначае, що: «Так штерпретоване благородство (generosite) вперше створюе мож-ливють подолати вiдокремлення, так часто зга-дуване, мiж теоретичною роботою та morale par provision, котре в 1637 рощ розбалансувало Картезiанську справу» [10, р. 116-117].
Серед числа тих недостатньо обгрунтованих звинувачень на адресу Декарта, котрi поширеш i досi, належить хибне уявлення Гуссерля про те, що його фшософський метод е наслщуван-ням методологи математики. На думку заснов-ника феноменологи, Декарт став жертвою за-хоплення математичним природознавством, результатом чого е його фшософська методо-лопя як наслiдування математичного пiдходу. На думку Гуссерля, сфера математики залиши-лася поза увагою Картезiя, тобто не тддавалася сумнiву та не зазнала переосмислення. А тому, пише фундатор феноменологи, вона стала тим невеличким ос^вцем, котрий послужив вихщним пунктом в ходi розбудови цшсно1" картини Всесвiту за допомогою дедукцп. На-дамо слово фундатору феноменологи: «.никак нельзя считать само собой разумеющимся, будто бы мы в нашем аподиктическом чистом Ego с п а с л и м а л е н ь к и й к у с о ч е к м и р а, как то единственное [из всего] мира, которое не стоит под вопросом, и что все теперь зависит от того, чтобы вывести весь остальной мир посредством верно сделанных заключений и в соответствии с принципами, врожденными Ego» [2, с.38-39].
Примгтка. З окресленою думкою Гуссерля важко погодитися, особливо якщо звернути увагу на однозначш висловлювання французь-кого мислителя, яю заперечують правомiрнiсть окресленого тдходу. «.Hi про що я не думаю тут так мало, - пише вш в тексп «Правил» Декарт, - як про загальноприйняту математику, але викладаю деяку гншу дисциплгну (тдкр. мною - М.А.), таку що. мае мютити в собi першi начала людського розсудку. вона пере© Машвський А. М., 2016
вищуе будь-яке шше знання, так шби вона е джерелом всiх шших знань» [9, АТ, X, р.374].
Одним з основних об'ектiв критики Гуссерля е уявлення про абсолютшсть картезiанського рацiоналiзму як ушверсатзаци його природни-чонауково! форми. 1стотна вада означеного рацiоналiзму - заперечення права на юнування доцiльностi, котра вщграе роль ключового поняття в феноменологи. Акцентуючи увагу на самобутност власних iдей, пов'язаних з понят-тям рацiоналiзму, Гуссерль наголошуе на спiввiдносностi поняття «розуму» як синошму свiтла з темнотою як його антиподом. «.философия есть не что иное, как рационализм, ... но ... истории человечества, врожденный разум которого до той поры еще целиком находился в скрытом состоянии, окруженный ночной темнотой» [3, с.355]. Змютовна спорщ-ненють позицiй Карт^я i Гуссерля стае неза-перечною пiсля ознайомлення з наведеним фрагментом для того читача, котрий добре обiзнаний з текстами французького мислителя. В його пам'ят мимоволi постае образ людини з «Дискурси...» котра, позбавлена орiентирiв, знаходиться в темному лю [9, АТ, VI, р.16].
Ще одна проява спорiдненостi позицiй обох мислителiв пов'язана з визнанням конститутивного характеру людсько! присутностi в сучаснш концепци рацiоналiзму. Змютовно окреслюючи методологiчнi засади власного бачення природи фiлософi! як рацiоналiзму, Гуссерль наголошуе на його принциповш вщмшносп вiд природничонаукового як «старого», акцентуючи його своерщнють та ушвер-сальнiсть, котра в якостi ютотно! компоненти включае екзистенцiю. В наведеному нижче фрагментi тексту легко побачити змютовну спорiдненiсть зi згаданою вище iнтенцiею Кар-тезiя щодо доцшьносп включення цiлiсно! природи людини у всезагальну теорда унiверсуму: «Ratio, про яке тут щеться, е не чим шшим, як справдi унiверсальним i справдi радикальним самошзнанням духу у формi унiверсально! вщповщально! науки, що в нiй мае постати
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Вальденфельс, Б. Вступ до феноменологи / Б.
Вандерфельс. - Ки!в : «Альтерпрес», 2002. -
176 с.
2. Гуссерль, Э. Картезианские медитации / Э.
Гуссерль [пер. с нем. В. И. Молчанова]. -
цшком новий модус науковост, в якому дюта-нуть свое мюце всi мислимi питання - про бут-тя, про норми i про так звану екзистенщю» [4, с.66].
Примгтка. Основна вада позици кар-тезiанцiв вбачаеться сучасною дослiдницею в упередженост пiдходу та неспроможностi осягнути автентичну позицiю мислителя як iдею субстанцшного союзу в спадщинi Декарта. «Принципова труднiсть для картезiанцiв -визнати абсолютно винятковий характер ушкального людсько! ютоти...» [11, с.208].
Висновки
Об'ектом окремо! уваги стае питання про спосiб завершення фшософського проекту Декарта у вченш Едмунда Гуссерля. Оригшаль-нiсть його позици стосовно рацiоналiзму Декарта полягае в актуалiзацi! !! антрополопчно! iнтенцi!. Вчення Гуссерля е парадоксальним поеднанням заперечення наявностi антропологи в базовому проектi та перевщкриття !! ключово! ролi в ходi радикалiзацi! позицi! Декарта. В ходi продумування шляхiв завершення базового фшософського проекту Нового часу як його радикалiзацi! Гуссерль приходить до перевщкриття ряду ключових iдей французького фшософа, укорiнених в його антрополопч-ному рацiоналiзмовi. До !х числа належать амбiвалентнiсть базово! штенци як поеднання науки та етики, а також вiдмова вiд уявлень про панрацiоналiзм Декарта, визнання нередукова-ностi фiлософського методу до математичного, конститутившсть людсько! присутностi в новому рацiоналiзмi. Перспективи подальшого дослщження автор пов'язуе з увагою до тих момешгв позицi! Гуссерля, як дають шанс бiльш глибоко обгрунтувати тезу щодо змiстовно! спорiдненостi та спадкоемносп двох великих мислителiв, а саме - бачення ютори фшософи як самоосмислення мислителiв та !х бесiда, особистiсний характер фiлософування та етична спрямованiсть шукань тощо.
Москва : Академический проект, 2010. - 232 с.
3. Гуссерль, Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология: Введение в феноменологическую философию / Э. Гуссерль [пер. с нем. Д. В. Скляднева]. -Санкт-Петербург, 2004. - 400 с.
4. Гуссерль, Е. Криза европейського людства 1 фшософ1я / Е. Гуссерль [пер. з тм . £. При© Машвський А. М., 2016
чети] // Фшософська i соцiологiчна думка. -1996. - № 7-8. - С. 35-67.
5. Лиотар, Ж.-Ф. Феноменология / Ж.-Ф. Лиотар [пер. с франц. и послесловие Б. Г. Соколова].
- Санкт-Петербург : Алетейя, 2001ю - 152 с.
6. Маливский, А. Н. Антропогизация базового проекта Декарта в современной историко-философской литературе / А. Н. Маливский // ЗеШепйае. - 2013. - Т. 28, №1. - С. 51-62.
7. Марион, Ж.-Л. Яку метафiзику мютить метод? / Ж.-Л. Марион // «Медитацп» Декарта у дзеркалi сучасних тлумачень: Жан-Марi Бей-сад, Жан-Люк Марйон, Юм Сан Он-Ван-Кун [Пер. з фр. i лат.]. - Кт'в : Дух i Лггера, 2014.
- С. 67-92.
8. Хома, О. 1сторико-фшософсьш стереотипи та сучасне прочитання Декартових «Медита-цш» / О. Хома // «Медитацп» Декарта у дзер-калi сучасних тлумачень: Жан-Марi Бейсад, Жан-Люк Марйон, Юм Сан Он-Ван-Кун. [Пер. з фр. i лат.]. - Кшв : Дух i Лiтера, 2014.
- С. 333-360.
9.
10.
Descartes, R. Oeuvres completes in 11 vol. / R. Descartes - Paris: Vrin, publiées par Ch. Adam et P. Tannery, 1996.
Marion, J.-L. Cartesian Question: method and metaphisycs. - Chicago : University of Chicago Press, 1999. - 230 p.
11. Genevieve, R.-L. Descartes and the Unity of the Human Being / R.-L. Genevieve // Descartes by J. Cottingham. - Oxford : Oxford University Press, 1998. - P. 197-210. Simmons, A. Re-Humanizing Descartes / A. Simmons // Philosophical Exchange. - 2011. -Vol. 41. - Iss. 1. - P. 53-71. Sabou, S. Descartes, Husserl and Derrida on Cogito / S. Sabou // Jurnal teologic. - 2015. - Vol. 14. - Iss. 2. - P. 5-18.
14. Wayne, M. M. Descartes and the Phenomenolog-ical Tradition / M. M. Wayne // A companion to Descartes. - Hoboken : Blackwell Publishing, 2007. - P. 496-512. doi: 10.1002/9780470696439.ch29.
12.
13.
А. Н. МАЛИВСКИИ1
'* Днепропетровский национальный университет железнодорожного транспорта имени академика В. Лазаряна (Днепропетровск, Украина), эл. почта telepat-57@mail.ru, ОЯСГО 0000-0002-6923-5145
АНТРОПОЛОГИЧЕСКИЙ РАЦИОНАЛИЗМ ДЕКАРТА И ЕГО ГУССЕРЛЕВСКАЯ РЕЦЕПЦИЯ
Цель. Выяснить особенности Гуссерлевской рецепции антропологического рационализму Декарта. Ее реализация предполагает последовательное решением следующих задач: 1) схематически изложить современное видение базовой интенции философствования Картезия как антропологического рационализма; 2) выделить основные моменты рецепции Гуссерлем рационализма Декарта как деантропологизованого и проанализировать радикализацию его базового проекта як реантропологизацию. Выводы. В ходе выяснения вопроса о способе рецепции и завершения философского проекта Декарта в учении Эдмунда Гуссерля автор обнаруживает, что оригинальность его рецепции антропологического рационализма Декарта предстает как парадоксальное объединение отрицание наличия антропологии в базовом проекте и переоткрытии ее ключевой роли в ходе радикализации позиции Декарта. Продумывая ее пути, он приходит к переоткрытию ряда ключевых идей французского философа, укорененных в его антропологическом рационализме. К их числу принадлежит амбивалентность базовой интенции, отказ от представления о панрационализме Декарта, признание нередуцируемости философского метода к математическому, конститутивность присутствия человека в новом рационализме. Перспективы дальнейшего исследования автор видит в осмыслении содержательного родства и преемственности двух великих мыслителей, а именно - личностном характере философствования и этической направленности их исканий. Новизна. Обращение к гуссерлевской рецепции картезианского проекта подтверждает тезис о существенной значимости антропологии для базового проекту Декарта. Изложенный Гуссерлем вариант рецепции базового проекта Декарта является воспроизведением поверхностных стереотипов эпохи, кототрые увязывают искания философа с естественными науками и пренебрегают антропологическими измерениями. Предложенный вариант радикализации проекта Декарта в значительной мере являются переоткрытием ключевой значимости антропологических измерений в исканиях основателя рационализма. И хотя сам Гуссерль побаивался превращения феноменологии в антропологию, существенность тенденции антропологизации рационализма для его исканий является бесспорной.
Ключевые слова: Декарт; Гуссерль; рациональность; антропологическая рациональность; физикалист-ская рациональность; объективность; субъективность
A. M. MALIVSKYI1
1*Dnipropetrovsk National University of Railway Transport named after Academician V. Lazaryan (Dnipropetrovsk), e-mail telepat-57@mail.ru, ORCID 0000-0002-6923-5145
ANTHROPOLOGICAL DESCARTES' RATIONALISM AND IT'S HUSSERL'S RECEPTION
Purpose. The article is aimed to figure out the features of Husserl's reception of anthropological Descartes rationalism. Its implementation requires a consistent solution of the following tasks: 1) schematically express a modern vision of the basic intentions of philosophizing as an anthropological rationalism; 2) highlight the main points of the Husserl's reception of Descartes' rationalism as the deanthropologizing and analyze radicalization of its basic design as the reanthropologizing. Conclusions. When clarifying the question of the method of reception and completion of the philosophical Descartes' project in the doctrine of Edmund Husserl, the author finds that the originality of his reception of anthropological Descartes' rationalism appears as the paradoxical union of denying the existence of anthropology in the base project and the rediscovery of its key role in the radicalization of Descartes. Thinking of its way, he comes to the rediscovery some of the key ideas of the French philosopher, rooted in his anthropological rationalism. Among them is the basic intention of the ambivalence, the rejection of Descartes' ideas of panrationalism, recognition irreducibility of philosophical method to the mathematical, constitutive of human presence in the new rationalism. Prospects for further research in understanding the author sees a meaningful relationship and continuity of the two great thinkers - namely, the personal nature of philosophizing and the ethical focus of their searching. Originality. Appeal to the reception of Husserl's Cartesian project confirms the thesis of an essential importance for the basic anthropological project of Descartes. The presented version of Husserl reception base project Descartes is a reproduction of the surface age stereotypes, which link the quest of the philosopher with the natural sciences and neglected anthropological measurements. The proposed version of the radicalization of Descartes' project is largely rediscovery of the key importance of anthropological measurements in the quest for the founder of rationalism. Although Husserl himself afraid of phenomenology transformation into anthropology, significant trends anthropologization rationalism for his pursuit is certain.
Key words: Descartes; Husserl; rationality; anthropological rationality; physicalistic rationality; objectivity; subjectivity
REFERENCES
1. Valdenfels B. Vstup do fenomenolohii [Introduction to phenomenology]. Kyiv, Alterpres Publ., 2002. 176 p.
2. Gusserl E. Kartezianskiye meditatsii [Cartesian meditation]. Moscow, Akademicheskiy proekt Publ., 2010. 232 p.
3. Gusserl E. Krizis yevropeyskikh nauk i transtsendentalnaya fenomenologiya: Vvedeniye v fenomenologicheskuyu filosofiyu [Crisis of European Sciences and Transcendental Phenomenology: An Introduction to phenomenological philosophy]. Saint Petersburg, 2004. 400 p.
4. Husserl E. Kryza yevropeiskoho liudstva i filosofiia [The crisis of European humanity and philosophy]. Filosofska i sotsiolohichna dumka - Philosophical and sociological thought, 1996, no. 7-8, pp. 35-67.
5. Liotar Zh.-F. Fenomenologiya [Phenomenology]. Saint Petersburg, Aleteyya Publ., 2001. 152 p.
6. Malivskiy A.N. Antropogizatsiya bazovogo proekta Dekarta v sovremennoy istoriko-filosofskoy literature [Anthropologization of the base Descartes project in modern historical and philosophical literature]. Sententiae, 2013, vol. 28, no. 1, pp. 51-62.
7. Marion Zh.-L., Marion Zh.L., On-Van-Kun K.S. Yaku metafizyku mistyt metod? «Medytatsii» Dekarta u dzerkali suchasnykh tlumachen [What metaphysics contains the method? "Meditations" of Descartes in mirror of modern interpretations]. Kyiv, Dukh i Litera Publ., 2014. pp. 67-92.
8. Khoma O. Marion Zh.L., On-Van-Kun K.S. Istoryko-filosofski stereotypy ta suchasne prochytannia Dekartovykh «Medytatsii». «Medytatsii» Dekarta u dzerkali suchasnykh tlumachen [Historical and philosophical stereotypes and contemporary reading of Cartesian "Meditation". "Meditations" of Descartes in mirror of modern interpretations]. Kyiv, Dukh i Litera Publ., 2014. pp. 333-360
9. Descartes R. Oeuvres completes in 11 vol. Paris, Vrin Publ., 1996.
10. Marion J.-L. Cartesian Question: method and metaphisycs. Chicago, University of Chicago Press Publ., 1999. 230 p.
11. Genevieve R.-L. Descartes and the Unity of the Human Being. Descartes by J. Cottingham. Oxford, Oxford University Press Publ., 1998. pp. 197-210.
12. Simmons A. Re-Humanizing Descartes. Philosophical Exchange, 2011, vol. 41, issue 1, pp. 53-71.
13. Sabou S. Descartes, Husserl and Derrida on Cogito. Jurnal teologic, 2015, vol. 14, issue 2, pp. 5-18.
14. Wayne M.M. Descartes and the Phenomenological Tradition. A companion to Descartes. Hoboken, Blackwell Publ., 2007. pp. 496-512. doi: 10.1002/9780470696439.ch29.
Стаття рекомендована до публгкаци д. ф1лос. н., проф. В. В. Хмтем (Украша)
Надшшла до редколеги 20.01.2016 Прийнята до друку 06.06.2016
