CC BY
110
Iстoрiя философы УДК 141. 319. 8:130.11
A. M. MAЛIBСЬКИЙ1
1Днiпpoпeтpoвcький нaцioнaльний yнiвepcитeт зaлiзничнoгo тpaнcпopтy iмeнi акад. В. Лaзapянa (Днiпpoпeтpoвcьк), eл. пoштa [email protected], ORCID 0000-0002-6923-5145
ДЕКАРТ1ВСЬКЕ ОСМИСЛЕННЯ ПРИРОДИ ЛЮДИНИ В «М1РКУВАННЯХ ПРО МЕТОД»
Мета - пщдати aнaлiзy тeкcт «Mipкyвaнь npo мeтoд» як oднy з пepшиx cnpo6 ocмиcлeння пpиpoди лю-дини в ф^^фи Hoвoгo Hacy. Умoвoю peaлiзaцiï oзнaчeнoï мeти e poзв'язaння нacтyпниx задач: 1) o^ecra-ти cвoepiднicть пoзицiï Дeкapтa no пpoблeмi icтoтнocтi icтинниx знань для пpиpoди людини; 2) виявити xa-paraep впливу мeтoдoлoгiï ocягнeння мaтeмaтичнoï ютини на cnociб тлyмaчeння npиpoди людини; 3) пpoяc-нити питання ^o ycвiдoмлeння Дeкapтoм мeж paцioнaлicтичнoï мeтoдoлoгiï в xoдi ocмиcлeння людcькoï пpиpoди. Mетoдoлoгiя. В якocтi мeтoдoлoгiчнoï бази пpoпoнyeтьcя викopиcтoвyвaти eвpиcтичний noтeнцiaл фeнoмeнoлoгiï i eкзиcтeнцiaлiзмy, а тaкoж ri nyблiкaцiï зapyбiжниx дeкapтoзнaвцiв ocтaнньoгo чacy, кoтpi закладають нoвe niдIpyнтя для ocмиcлeння фiлocoфcькoï cnaдщини фiлocoфa. Новизна. Bпepшe в нayкoвiй лiтepaтypi oб'eктoм oкpeмoï уваги cтae тeкcт Дeкapтa «Mipкyвaння npo мeтoд» як фopмa змicтoвнoгo poзгop-тання запиту на poзбyдoвy aнтponoлoгiчнoгo npoeктy. Aкцeнтoвaнi cпopiднeнicть та cnaдкoeмнicть ф^^ф-cькиx вчeнь Apиcтoтeля i Дeкapтa з пpoблeми npиpoди людини, а caмe - визнання ключoвoï знaчимocтi для пpиpoди людини noтpeби в niзнaннi ютини. Bиявлeнo бeзnocepeднiй вплив на croci6 ocмиcлeння людcькoï npиpoди мeтoдoлoгiï ocягнeння мaтeмaтичнoï icтини. Apгyмeнтoвaнo, щo гоза yвaгoю Дeкapтa нe залишила-cя oбмeжeнicть paцioнaлicтичнoï мeтoдoлoгiï в xoдi ocягнeння людcькoï npиpoди. Висновки. Пpoвeдeний aнaлiз зacвiдчye npaвoмipнicть тeзи ^o тeкcт «Mipкyвaння npo мeтoд» Дeкapтa як запит на змicтoвнe poзгo-pтaння aнтponoлoгiчнoгo npoeктy. Bиявлeнo дeтepмiнyючий вплив мeтoдoлoгiï ocягнeння мaтeмaтичниx ютин на cnociб тлyмaчeння npиpoди людини. Aкцeнтoвaнo факт ycвiдoмлeння Дeкapтoм oбмeжeнocтi мeтo-дoлoгiï мaтeмaтики в ocмиcлeннi npиpoди людини та нepeдyкoвaнicть шзици фiлocoфa дo тeзи npo res cogitans. Увага дo npoявiв ocтaнньoï дае дocтaтнi niдcтaви xapaктepизyвaти дого aнтponoлoгiчнi шукання як виxiд за мeжi cтepeoтиniв cвoeï enoxи.
Ключовi слова: aнтponoлoгiчний npoeкт, npиpoдa людини, res cogitans, ктина, npиpoдничo-нayкoвa pa^-oнaльнicть, paцioнaльнicть людcькoï npиpoди..
Актуальшсть
Пpoтягoм тpивaлoгo чacy в наутовш лiтepa-тypi дoмiнyвaв peдyкoвaний o6paî фiлocoфcькoï cnaдщини Дeкapтa, дo пpoявiв якoï нaлeжить тeзи npo ïï гнoceoлoгiзaцiю, oнтoлoгiчний дyaлiзм, дeaнтponoлoгiзaцiю, ключoвa poль запиту на oб'eктивнicть тoщo. Гpyнтoвнe rapeoc-миcлeння та cвoepiднa peaбiлiтaцiя aвтeнтичнo-гo o6paîy Дeкapтa як opигiнaльнoгo та ra^ora-гo фiлocoфa вiдбyвaeтьcя ocтaннi п'ятдecят poкiв завдяки дocлiджeнням зapyбiжниx дeкap-тoзнaвцiв [5]. Дo чиcлa нoвaтopcькиx та eвpи-cтичниx iнтepnpeтaцiй Дeкapтa в cyчacнiй лте-paтypi натежать nepш за вce тi, як noв'язaнi з ocмиcлeнням фeнoмeнy людини. Moвa йдe npo npaвoмipнicть тлyмaчeння noняття «arnporo-лoгiчний ^oe^» як бaзoвoгo y cnaдщинi мда-
лш^ля [4] та дoцiльнicть peaбiлiтaцiï arnporo-лoгiчнoгo вимipy йoгo вчeння ^^ма^за^ю) [6]. В cитyaцiï, кoли тeзa npo дeтepмiнyючy poль aнтponoлoгiчнoï im^^i' фiлocoфcтвyвaн-ня Дeкapтa oтpимye в^ бiльш noвнe визнання, дoцiльним e rapex^ дo oкpecлeння та ocмиc-лeння cnocoбy йoгo onpиявнeння на crop^^x oкpeмиx твopiв та тeкcтiв. Дo чиcлa тeкcтiв nepшoчepгoвoï знaчимocтi нaлeжaть «Mip^-вання npo мeтoд» як cвoepiднa xapтiя фiлocoфiï Hoвoгo чacy. Рeaлiзaцiя зaдaчi oкpecлeння ан-тponoлoгiчнoï кoмnoнeнти фiлocoфyвaння Дe-кapтa nepeдбaчae нeynepeджeнe npoчитaння йoгo тeкcтi в шиpoкoмy icTOpmo-фiлocoфcькoмy ram^cri.
Mетодологiя
В ятоси мeтoдoлoгiчнoï бази пpoпoнyeтьcя викopиcтoвyвaти eвpиcтичний пoтeнцiaл фeнo-мeнoлoгiï i eкзиcтeнцiaлiзмy, а тaкoж тi публшацп зapyбiжниx дeкapтoзнaвцiв oCT^m-oгo чacy, кoтpi закладають нoвe пiдrpyнтя для ocмиcлeння фiлocoфcькoï спадщини фiлocoфa.
Мета
Мета - poзглянyти тeкcт «Mipкyвaнь ^o мeтoд» як oднy з пepшиx в фiлocoфiï Нoвoгo чacy c^o6 ocмиcлeння paцioнaльнocтi пpиpoди людини. Рeaлiзaцiя oзнaчeнoï мeти пepeдбaчae пocлiдoвнe poзв'язaння таких задач: 1. Пpoaнaлiзyвaти otocí6 тлyмaчeння Дeкapтoм пoтpeби в ютиш як ключoвoï pиcи пpиpoди людини; 2. Викласти гозищю Дeкapтa з пpoблeм мeтoдoлoгiï ocягнeння мaтeмaтичнoï icтини та фopм ïï oпpиявнeння в тлyмaчeннi paцioнaль-нocтi людсьтох' пpиpoди; 3. Aкцeнтyвaти факт ycвiдoмлeння Дeкapтoм oбмeжeнocтi paцio-нaлicтичнoï мeтoдoлoгiï в xoдi ocягнeння люд-сь^' пpиpoди в тeкcтi «Mipкyвaнь ^o мeтoд».
Виклад основного матерiалу
Вихвдним пyнктoм пoзицiï Дeкapтa в xoдi ocмиcлeння пpoблeми пpиpoди людини дoцiль-нo вважати вiдoмy ceнтeнцiю Apиcтoтeля пpo тe, щo вci люди вщ пpиpoди пpaгнyть знань, тобто пpo знання як фopмy oпpиявнeння ocнoв-нoгo вимipy людcькoï пpиpoди. Moдepнiзyючи думку Apиcтoтeля, Дeкapт надае 1и вигляду тe-зи ^o пoшиpeнicть пoзицiï здopoвoгo глузду, гoлoвнa фyнкцiя якoгo - дифepeнцiювaти юти-ну та хибу: «... cпocoбнocть пpaвильнo paccyж-дать и oтличaть истину oт зaблyждeния - что, габс^н^, и пpeдcтaвляeт, как ^инято вьфа-жаться, здpaвoмыcлиe, или paзyм (raison), - oт пpиpoды oдинaкoвa y вcex людeй...» [2, с.250].
Icтoтнo, щo як i для Apиcтoтeля, так для Дe-кapтa, paцioнaльнicть мае знaчeння як пpoявa cyтнicнoï вiдмiннocтi людини та твapини: «... этo eдинcтвeннaя вeщь, дeлaющaя нас людьми, и oтличaющaя нас oт живoтныx...» [2, с.251].
Вapтo зазначити, щo oзнaчeнa пapa кaтe-гopiй (тoбтo icтинa та хиба) е ключoвoю для
Дeкapтa в xoдi peцeпцiï пpиpoдoзнaвcтвa як cy-чacнoï йoмy фopми науки. Хapaктepизyючи piвeнь знань cвoeï eпoxи за дoпoмoгoю пoнять ймoвipнicть, випaдкoвicть та пpaвдoпoдiбнicть, вiн oцiнюe йoгo як нeдocтaтнiй та нeзaдoвiль-ний. Пoдaльшe збepeжeння згаданих pиc, на raHÔo^ пepeкoнaння миcлитeля, е нeпpипycти-мим, а тому вш пpoпoнye вважати хибним вте тe, щo мае oзнaчeнi pиcи: «я стал считать лoж-ным пoчти вce, что былo нe бoлee чeм пpaвдo-пoдoбным» [2, с.254].
Кaтeгopичнicть виcлoвлювaнь Дeкapтa знaчнoю мipoю пoв'язaнa зi cпocoбoм бaчeння гoлoвнoï зaдaчi cвoгo життя, а caмe - годаль-шим пoглиблeнням та пpимнoжeнням ютинних знань як ключoвoï пepeдyмoви людcькoï го-вeдiнки. A тoмy найважлившим кoмпoнeнтoм peaлiзaцiï oзнaчeнoï вимoги е пocилeння здат-нocтi дo дифepeнцiaцiï icтини та хиби: «Я жe вceгдa имeл вeличaйшee жeлaниe научиться paзличaть иcтиннoe oт лoжнoгo, чтобы лyчшe paзбиpaтьcя в cвoиx дeйcтвияx и cyвepeннo двигаться в этой жизни» [2, с.255].
В xoдi aнaлiзy бaзoвиx чинникiв пocилeння здaтнocтi poзpiзняти icтиннi та xибнi знання, дoцiльнo пам'ятати пpo ocoбливy увагу Дeкapтa дo мaтeмaтики. Оcмиcлeння пpитaмaннoгo ш cпocoбy ocягнeння icтини, на думку мислш^ля, yмoжливлюe викopиcтaння мeтoдoлoгiï мaтeмa-тичнoгo пiзнaння пoзa того власними мeжaми. В якocтi деалу пiзнaння фiлocoф мае на yвaзi нacтiльки виcoкий piвeнь дocкoнaлocтi, кoтpий yмoжливлюe пoвнe пoдoлaння хибних знань та культивування i мaкcимaльнe зocepeджeння на icтинниx. Iнaкшe кажучи, вш кepyeтьcя yнiвep-сальним пpинципoм, cфopмyльoвaним дeщo пiзнiшe (на cтopiнкax «Meдитaцiй»), nporo-нуючи вбачати iдeaл людсьтого пiзнaння в здaтнocтi уникати пoмилoк. Moвa йдe пpo кiнцeвy задачу людини, кoтpa вбачаеться в тому, щoб «набути звичку ж пoмилятиcя. Й гоза-як caмe в цьoмy пoлягae нaйбiльшa та нaйгoлoвнiшa дocкoнaлicть людини...» [1, с.233].
Вщговщш cтopiнки «Mipкyвaнь» пocтaють як пoлe cтaнoвлeння oзнaчeнoгo iдeaлy в xoдi aнaлiзy пpиpoди мaтeмaтичнoгo пiзнaння як cпocoбy ocягнeння бeзcyмнiвниx та нeзaпepeч-
них ютин: «Приняв во внимание, что среди всех искавших истину в науках только математикам удалось найти некоторые доказательства, т.е. некоторые точные и очевидные соображения, я не сомневался, что мне надлежало начать с того, что было ими исследовано...» [2, с.261].
Анал1зуючи чинники переконаност Декарта в можливосп ютотного посилення здатност диференщювати ютину та хибу, неможливо оминути увагою неперешчну значимють устшност його власних математичних студш, що дозволяе йому плекати надда на плщш ре-зультати експанси математичного методу за власш меж! та спод1ватися на позитивний результат в ход! культивування звички до ютини: «Но что больше всего удовлетворяло меня в этом методе - это уверенность в том, что с его помощью я во всем пользовался собственным разумом если не в совершенстве, то по крайней мере как мог лучше. Кроме того, пользуясь им, я чувствовал, что мой ум мало-помалу привыкает представлять предметы яснее и отчетливее, хотя свой метод я и не связывал еще ни с каким определенным вопросом, я рассчитывал столь же успешно применять его к трудностям других наук, как это сделал в алгебре» [2, с.262].
1з широко! пал1три вс1х тих наук, котр1 при-вертали увагу фшософа в ход! шукання ютини, першочергову значимють для Декарта мала ан-трополопя. Необхщною передумовою подаль-шого змютовного окреслення теми дослщження е увага до факту безпосереднього акцентування антрополопчного спрямування тексту «М1рку-вань» в !х першш назв1, котра згадуеться фшо-софом в лисп до Мерсенна в березш 1636: «Проект всезагально! науки, котра спроможна шдняти людську природу на бшьш високий р1вень досконалосп» [7, АТ 1. I, р.339].
За умови поверхового знайомства з тим вар1антом повно! назви «М!ркувань», котра бшьш вщома широкому загалу, важко уникну-ти шюзи щодо повно! вщсутносп антропо-лопчно! штенци. Бшьш уважний погляд дае можливють пересвщчитися в тому, що ютотна вщмшшсть двох вар1ант1в повно! назви твору полягае в шшому, а саме - якщо перша фшсуе проблему людини, то друга - обраний Декар-
том спос1б розв'язання проблеми вдосконален-ня людсько! природи. Мова йде як культиву-вання розуму як !! основно! здатносп: «М1ркування про метод, щоб в1рно спрямову-вати свш розум та вщшукувати ютину в науках».
Приймаючи до уваги зазначеш вище момен-ти, важко заперечувати правом!рнють тези про характеристику тексту Декарта як запиту на розробку антрополог!!' в фшософп Нового часу. Сам мислитель в текст! «М!ркувань» недво-значно п!дкреслюе пр!оритетн!сть для нього проблеми людини: «если между чисто человеческими занятиями есть действительно хорошее и важное, так это именно то, которое я избрал» [2, с.251].
Оригшальшсть та принципова новизна по-зицп Декарта в сфер! антрополог!! пов'язаш з наголошенням на ключов!й рол! ще! науки. Ок-реслюючи власну рецепщю духовного кл!мату XVII ст. в контекст! фундаментально! значимосп проблеми природи людини та !! по-кликання, Декарт акцентуе, по-перше, непе-решчну значення означено! потреби («Я с детства был вскормлен науками. познание всего, полезного для жизни, то у меня было чрезвычайно сильное желание изучить эти науки»); по-друге - неможливють !! задовольнити на нишшньому р!вш науки («я ... достиг лишь одного: все более и более убеждался в своем незнании») [2, с.252].
Негативна ощнка нишшньо! ситуаци в фшо-соф!! як домшування хибних знань в свщомосп людини спонукае Декарта максимально зосере-дитися на проблем! природи наукового шзнан-ня та засоб!в осягнення !стини. А тому вже в текст! «Правил» Декарт вбачае основну задачу в анал!з! природи, меж та можливостей людсь-кого шзнання: «Но здесь поистине не может быть ничего полезнее, чем изучать, что такое человеческое познание и как далеко оно простирается» [4, с.104]. Спос!б осмислення означено! задач! на сторшках «М!ркувань» характе-ризуеться значно б!льш глибоким р!внем рефлекс!! природи людського п!знання: «.я пришел к тому, что под конец мог, как мне казалось, определять, какими средствами и в каких пределах возможно решать даже неизвест-
ныe мж зaдaчи» [3, c.262].
Змicтoвнa cmp^ramcra тa cпaдкoeмнicть двox згaдaниx тeкcтiв зacвiдчyeтьcя пeвнoю aнaлoгieю мiж cпocoбoм тлyмaчeння пpиpoди мaтeмaтичниx icтин в тому вигляд^ в якoмy вoнa yвиpaзнюeтьcя нa cтopiнкax «Пpaвил», зi cпocoбoм iнтepпpeтaцiï пpиpoди людини та cтopiнкax «Mipкyвaнь». Iнaкшe кaжyчи, вжe в тeкcтi «Пpaвил» пpoглядae oбpaз людини як icтoти, ключoвoю pиcoю якoï e paцioнaльнicть, пoзбaвлeнa чyттeвocтi, a мaтeмaтичнi icтини xapaктepизyютьcя як вpoджeнi. Icтoтнoю œpe-дyмoвoю ïx aдeквaтнoгo ocягнeння Дeкapт ввa-жae ycyнeння cyб'eктивнocтi тa пpиcтpacнocтi як пepeшкoди нa шляxy дo ютини, тoбтo cтвo-peння пepeдyмoв для пpoяви пpитaмaннoï ш cпoнтaннocтi в чиcтoмy виглядi: «Вeдь чeлoвe-чecкий ум зaключaeт в ceбe жчто бoжecтвeн-нoe, в чeм были го^яны пepвыe ceмeнa пoлeз-ньк мыcлeй, тaк чтo чacтo, так бы oни ни были пoпиpaeмы и cтecняeмы пpoтивными им зaня-тиями, oни вce-тaки пpoизвoдят плoд, вызpe-вaющий caм coбoй. Это мы зaмeчaeм в caмыx лeгкиx из нayк - apифмeтикe и гeoмeтpии... Однaкo эти двe туки являютcя нe чeм иным, так пoявившимиcя caми coбoй плoдaми, вы-зpeвшими из вpoждeнныx нaчaл дaннoгo мeтo-дa...» [2, c.87].
В^тав^го нa cтopiнкax тeкcтy «Mipкyвaнь» мoвa йдe як пpo icнyвaння croma^ocn, нeзa-лeжнoï вiд чyттeвocтi тa тiлecнocтi, тaк i пpo ycyнeння cyб'eктивнocтi тa пpиcтpacнocтi як пepeшкoди нa шляxy дo icтини. Дocтaтньo звepнyти yвaгy нa cпociб виктаду Дeкapтoм влacнoгo бaчeння пpиpoди людини як res cogitans в тeкcтi «Mipкyвaнь»: «Зaтeм, внимa-тeльнo иccлeдyя, чтo тaкoe я caм, я ... yзнaл, чтo я - cyбcтaнция, вcя cyщнocть или пpиpoдa, кoтopoй cocтoит в мышлeнии, и TOTOpaH для cвoeгo бытия ж нyждaeтcя ни в кaкoм мecтe и нe зaвиcит ни oт кaкoй мaтepиaльнoй вeщи» [2, c.269].
Пoпpи oзнaчeнy aнaлoгiю xoдy думки в o6ox тeкcтax, icтoтнa вщмшшсть тeкcтiв «Пpaвил» тa «Mipкyвaнь» (як вжe зaзнaчaлocя) пoлягae в тому, щo пpи пepexoдi вiд пepшoгo дo дpyгoгo пoглиблюeтьcя piвeнь тлyмaчeння пpиpoди пiзнaння. В ocтaнньoмy випaдкy мoвa йдe пpo
включeння дo чиcлa кoнcтитyтивниx мoмeнтiв icтини пpиcyтнocтi людини як eмпipичнoï icro-ти. Haпpиклaд, нaгoлoшyючи нa нepeдyкoвa-нocтi пpoцecy ocoбиcтicнoгo poзyмiння дo зa-гaльнo знaчимиx знaнь: «...нeльзя гонять и yc-вoить мыcль, cooбщeннyю кeм-тo дpyгим, тaк жe xopoшo, кaк ecли бы caм дo нee дoшeл» [4, c.290]. ycвiдoмлeння людинoю caмoï ceбe як джepeлa icтини cпoнyкae Дeкapтa дo визтання пepшoчepгoвoï знaчимocтi зaдaчi caмoпiзнaння. Устш^ ïï poзв'язaння e для ми^т^ля ^o6-xiднoю пepeдyмoвoю ycпiшнoгo зacтocyвaння мeтoдy: «norae тoгo, кaк я yпoтpeбил нecкoль-кo лeт m... изyчeниe миpa и пoпытaлcя ^тоб-pecти нeкoтopый зaпac oпытa, я ^инял в oдин дeнь peшeниe изучить caмoгo ceбя...» [2, c.256].
B^RpHrra людини як втiлeння caмoдocтaт-rocri paцioнaльнoгo миcлeння вiдкpивae пepeд Дeкapтoм пepcпeктиви кpитичнoгo пepeглядy тa пepeтлyмaчeння пpиpoди пiзнaння тa вcтa-нoвлeння зa дoпoмoгoю poзyмy пpинципoвo говж нaчaл пiзнaння. Moвa йдe ^o виявлeння нaчaл вcьoгo icнyючoгo в cвiтi як пapocткiв icтин в нaшиx дyшax: «.я cтapaлcя вooбщe нaйти нaчaлa... вceгo, чтo cyщecтвyeт и мoжeт cyщecтвoвaть в миpe... вывoдя иx тoлькo из жкж pocткoв тex иcтин, кoтopыe... зaлoжeны в нaшиx дyшax» [2, c.287].
Бaчeння Дeкapтoм пpиpoди людини як paцioнaльнoï icтoти пepeдбaчae визнaння як oднoгo з ïï ключoвиx мoмeнтiв пoтpeби в icтинi. Hинiшнiй eтaп icнyвaння людини oцiнюeтьcя ним як тaкий, щo мae icтoтнi вaди, cepeд ^o-явiв якиx чшьж мicцe пociдae oбмeжeнicть людcькиx зшнь як пpoявa нeдocкoнaлocтi люд-cb^ï пpиpoди тa cyмнiв як фopмa yвиpaзнeння ocтaнньoï. А тoмy дocягнeння дocкoнaлocтi людини тлyмaчитьcя ним як «говж ocягнeння» icтини, щo e чимocь пpинципoвo вiдмiнним вщ cyмнiвy, тoбтo пepeдбaчae здaтнicть унитати xиби тa дoлaти cyмнiв: «...paз я coмнeвaюcь,-пишeт Дeкapт, - зшчит, мoe бытиe нe вголж coвepшeннo...» [2, c.269].
Ha пiдcтaвi виклaдeнoгo вищe мoжнa зpoби-ти виcнoвoк, щo в xoдi poзв'язaння oзнaчeнoï пpoблeми миcлитeль визнae бeзyмoвний пpiopитeт пoшyкy cпocoбiв збaгaчeння люд^-
ких знань як найважлившш складовш вдоско-налення природи людини. Аргументом на ко-ристь означено! тези е бачення Декартом мети життя як вдосконалення розуму за допомогою власного методу: «... посвятить всю свою жизнь совершенствованию моего разума и подвигаться, насколько буду в силах, по принятому мною методу» [2, с.265]. Характерно, що ютинне знання проголошуеться ним основою морально! поведшки, як надежна основа людських вчи-нюв: «.достаточно правильно судить, чтобы правильно поступать...» [2, с.266].
Виклад позици Декарта по проблем! шлях!в та способ!в вдосконалення людсько! природи в текст! «М!ркувань» був би неповним за умови вщсутност уваги до способу його тлумачення тшесносп людини як ключово! компоненти природи людини. Зокрема фшософ наголошуе на фрагментарност! образу людини, позбавле-ного вим!ру т!лесност! за допомогою поняття «справжня людина», так ! зд!йснюе спробу тлумачити тшо як базову компоненту людсько! природи, шклування та лшування яко! передба-чае звертання до медицини. Зупинимося на кожному з! згаданих момент!в окремо.
1стотно зауважити, що окр!м тлумачення знань як синошму вищого блага (мудр!сть як щеал ф!лософування) Декарт також в!дносить до числа до основних форм прояви блага здо-ров'я, а основною формою шклування про них обох вш схильний називати медицину. Остання корисна, - пише вш: «.главным образом для сохранения здоровья, которое есть первое благо и основание всех других благ этой жизни ведь дух так сильно зависит от состояния и от расположения органов тела, что если можно найти какое-либо средство сделать людей более мудрыми или более ловкими, чем они были до сих пор, то, я думаю, его надо искать в медицине» [2, с.284].
При поверховому ознайомленш з! спадщи-ною Декарта виникае спокуса, яку важко подо-лати - квал!фшувати позиц!ю мислителя як один з прояв!в притаманного епос! Нового часу редукц!он!зму. Приклад!в останнього в нау-ков!й л!тератур! вщомо багато. Слушним е звертання до квал!ф!кованого !сторика фшо-соф!!, котрий справедливо зауважуе !х неко-
ректнють. Стефен Гаукрогер вважае слушним тлумачити фшософування Декарта як процес пошуку !стини та !! автентично! форми, а наголошуе на недоречносп звинувачень у ре-дукц!он!зм!. Вш справедливо акцентуе тимча-сов!сть означеного шдходу як «б!льш ранню медицинську модель моральность», котра шзшше була вщкинута [8, р.308]. В!ддаючи належне значимост! означено! трансформац!! для штелектуально! б!ограф!! мислителя, нижче досл!дник знову повертаеться до нього та справедливо зазначае - що мова йде не стшьки про приклад «грубого редукцюшзму», як це здаеть-ся на перший погляд, скшьки про «елемент ре-дукц!он!зму» [8, р.394].
Скептично оц!нюючи адекватн!сть власного вчення про реальну людину як композищю двох редукованих субстанц!й, Декарт вщзначае принципову неможлив!сть осягнення природи людини як реально!, справжньо! ютоти в умо-вах нехтування синтетичним характером !х поеднання (котрий стане предметом окремо! уваги на сторшках бшьш п!зн!х «Пристра-стей»). Пщводячи п!дсумки власних рефлекс!й на останшх стор!нках п'ято! частини «М!рку-вань про метод» вш недвозначно наголошуе на недостатносп уявлень про людину як форму зовшшнього механ!чного поеднання двох р!знор!дних субстанц!й для осягнення справжньо! людини - «настоящего человека». Душа людини яюсно в!др!зняеться вщ !! т!лес-но! конституц!! та шяким чином не може бути редукована до не!: «. разумную душу . никак нельзя получить из свойств материи, как все прочее, . но что она должна быть особо создана, и недостаточно, чтобы она помещалась в человеческом теле, как кормчий на своем корабле, только разве затем, чтобы двигать его члены, необходимо, чтобы она была теснее соединена и связана с телом, чтобы возбудить чувства и желания, подобные нашим, и таким образом, создать настоящего человека» [2, с.284].
Але попри дом!нуючу роль теоретичного вщношення до св!ту як ключового чинника вдосконалення людсько! природи в текстах праць та особистому листуванш Декарта, було б хибно тлумачити його позищю як ун!вер-
сатзащю теоретичного вщношення. На роль переконливих аргумента проти означено! по-зици проти претендують як характеристика викладено! на сторшках «М!ркувань» етики як недосконало!, так { штучний характер вщповщно! частини в структур! пращ /дивись розмова з Бурманом фшософ недвозначно наголошуе на означеному момент!: «Автор пишет на темы морали не по своей охоте: его вынуждают предписывать эти правила педанты и другие подобного рода люди, ибо в противном случае они сказали бы, что у него нет религии и веры и он стремится своим методом опрокинуть и то, и другое» [3, с.486].
Аргументуючи неприйнятшсть для Декарта на!вного вар!анту тлумачення способу розв'язання проблеми вдосконалення природи людини в вигляд! ун!версал!зац!!' теоретичного вщношення, оск!льки вона м!стить в соб! при-ховану загрозу та е небезпечною для суспшь-ства. Мислитель згадуе про них вщразу шсля публ!кац!! «М!ркувань» в одному з приватних лист!в: «ун!версальний сумн!в може викликати велик! коливання та нав!ть моральний хаос» [7, АТ 1 II, р.35].
До числа вагомих аргумента на користь те-зи про неприйнятшсть для Декарта необмеже-но! експанс!! методолог!! осягнення математич-них !стин належить теза про конечшсть людсь-кого досв!ду. Продовжуючи л!н!ю критично! оц!нки п!знавальних сил людини, вш (як п!зн!ше Кант) акцентуе конечшсть людського досв!ду як емшрично! бази п!знання («Мне действительно хочется, чтобы знали, что то немногое, что я узнал, почти ничто по сравнению с тем, что мне неизвестно и что я не теряю надежды изучить» [4, с. 289], 2) та несум!ршсть шзнавальних можливостей людини в пор!внян-ш з могутн!ми силами природи («... могущество природы простирается так далеко, а начала мои так просты и общи.») [2, с. 288].
Акцентуючи позитивш прояви думки Декарта стосовно меж фшософи Нового часу як науки варто звернути увагу на яюсну в!дм!нн!сть етично! св!домост! вщ теоретично! рефлекс!!. На п!дтвердження правом!рносп означено! тези видаеться в текст! «М!ркувань про метод» в!н пише: «С давних пор я заметил,
что в вопросах нравственности иногда необходимо мнениям, заведомо сомнительным, следовать так, как если бы они были бесспорны» [2, с.268].
Однак наведений принцип е формулюван-ням скорше «на вирют» - на майбутне, н!ж на сьогодення, оск!льки в даному текст! домшуе настанова на редукц!ю етично! свщомосп до теоретично! рефлекс!! як найважлившо! ком-поненти процесу шзнання, зокрема при прого-лошенн! прюритетност! задач вдосконалення власного розуму та шзнання ютини за допомо-гою власного методу як джерела «надзвичайно! насолоди» (чрезвычайное наслаждение, приятней и чище чего вряд ли можно получить в этой жизни) [2, с. 265]. Нижче вш знову наголошуе на важливост! задач! набуття знань як ключово! умови отримання вс!х можливих !стинних благ: «. не только обеспечивал мне приобретение всех знаний, к которым я способен, но и вел к приобретению всех доступных мне истинных благ.» [2, с.266].
В!ддаючи належне !стин!, варто зазначити, що сторшки «М!ркувань» не завжди е прикладом бшьш повного та глибокого тлумачення фшософських проблем в пор!внянш з! стор!нками «Правил». Зокрема останш м!стять в!дкриття принципово нового типу каузаль-ност!, котра !стотно вщр!зняеться в!д природ-ничо-науково!, проявом яко! е зм!стовна коре-ляц!я понять про Бога та душу: «Существует также много вещей, зачастую с необходимостью связанных между собой, которые причисляются к случайным большинством людей, не замечающих связи между ними; таково положение: «Я существую, следовательно, Бог существует».» [2, с.121]. Вщповщш сторшки «М!ркувань» в означеному аспект! виглядають як певний регрес, оскшьки недвозначно свщ-чать про тенденщю ототожнення двох означе-них вище тип!в причинност!: «.утверждение, что Бог - совершеннейшее существо - есть, или существует, по меньшей мере настолько же достоверно, насколько достоверно геометрическое доказательство» [2, с.271]. Дещо шзшше, на стор!нках «Медитац!й», в!н знову повер-неться до свого прозршня, вказуючи, що йому вдалося знайти бшьш переконлив! докази, н!ж
геометричш.
1стотш, та, здавалось би, майже нездоланш перешкоди постають перед дослщником в ход! спроби перейти до змютовного осмислення проблеми, винесено! в заголовок статп. Зокре-ма в лисп до Шаню вщ 15 червня 1646 року Декарт наголошуе на повнш вщсутносп штере-су до проблеми природи людини в попереднш перюд творчост [7, АТ 1. IV, р.441]. Але, як засвщчуе анал1з текст1в «Правил» та «М1рку-вань», мова йде про прям!, безпосередш до-слщження природи людини. А тому доцшьно прийняти до уваги т недвозначш тексти та сен-тенци мислителя, котр1 мали мюце в попе-реднш перюд. Мова йде як про трактат «Люди-на» 1629 року так { про нам1р дослщження природи людини в текст «Начал» [2, с. 407].. Ва-гом1 засади, котр1 уможливлюють осягнення та осмислення рол! означеного твору спадщини Декарта в цшому. Так I означеного листа дають глибою зауваження Гегеля та Гайдеггера про невщповщшсть науково! форми викладу вчення французького мислителя.
Висновки
Проведений анал1з засвщчуе правом!рнють тези про текст «М1ркування про метод» Декарта як запит на змютовне розгортання антропо-лопчного проекту. Одна з причин нехтування наявшстю та ютотшстю антрополопчно! проблематики для фшософсько! спадщини Декарта
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Декарт Р. Медитацп про першу фшософш / Метаф1зичн1 медитацп // «Медитацп» Декарта у дзеркал1 сучасних тлумачень: Жан-Мар1 Бейсад, Жан-Люк Марйон, Юм Сан Он-Ван-Кун. Пер. з фр. 1 лат. - К.: Дух 1 Лггера, 2014. - 368с., с. 115-292.
2. Декарт Р. Сочинения: В 2-х тт. - М.: Мысль, 1989. - Т.1. - 654 с.
3. Декарт Р. Сочинения: В 2-х тт. - М.: Мысль, 1994. - Т.2. - 633 с.
4. Маливский А.Н. Антропологизация базового проекта Декарта в современной историко-философской литературе // 8еШ:епйае/ XXVIII. 1 2013. с.51-63.
- на!вна форма викладу, зумовлена детерм1ну-ючим впливом методологи осягнення матема-тичних ютин на спошб тлумачення рацюналь-носп природи людини. Наявшсть та ютотшсть антропологи в фшософськш спадщиш Декарта оприявнюеться за умови виходу уваги до-слщника за меж епохи в бшьш широкий юто-рико-фшософський контекст, а саме - сшввщ-несення його ключових щей як з попередника-ми (Аристотель), так { з мислителями наступ-них стол1ть (Кант). Акцентовано факт усвщом-лення Декартом обмеженосп методологи математики в процес осмисленш природи людини, проявом чого е 1)наголошення на юнуванш ютотно! вщмшносп людини як рацюнально! ютоти та «справжньо! людини», 2) увага до ш-шого типу причинност^ котрий не зводиться до мехашчно!, 3) щея обмежених можливостей теоретично! рацюнальносп та !! радикальна вщмшшсть в!д морально! св!домост!, 4) ор!ентащя на дегуман!зовану !стину та виз-нання емп!рично! присутност! особистост! як конститутивно! компоненти !стини тощо. Задача зм!стовного та конструктивного подолання обмеженост! методолог!! природничих наук в ход! осмислення природи людини стане предметом уваги Декарта в другш половин! сороко-вих роюв та оприявниться на сторшках «При-страстей душ!» та супутшх текст!в.
5. Хома О. 1сторико-фшософсьш стереотипи та сучасне прочитання Декартових «Медита-цш» //Декарт Р. Медитацп про першу фшософш / Метаф1зичш медитацп // «Медитацп» Декарта у дзеркал1 сучасних тлумачень: Жан-Мар1 Бейсад, Жан-Люк Марйон, Kîm Сан Он-Ван-Кун. Пер. з фр. i лат. - К.: Дух i Л1тера, 2014. - 368с, 333-360.
6. Alison Simmons. (2013) «Re-Humanizing Descartes». Philosophical Exchange. Vol. 41. Iss.I, Article 2. р. 53-71. avaiable at: htpp: / / digital commons. brockport.edu/phil _exc/vol41/iss1/2
7. Descartes R. Œuvres complètes in 11 vol. - Paris: Vrin, publiées par Ch. Adam et P. Tannery, 1996.
8. Gaukroger Stephen. Descartes: An Intellectual Biography.- Clarendon Prees Oxford, 1995. -520p.
А. М. МАЛИВСКИЙ1
1 Днепропетровский национальный университет железнодорожного транспорта имени академика В. Лазаряна (г. Днепропетровск), эл. почта [email protected], ORCID 0000-0002-6923-5145
ДЕКАРТОВСКОЕ ОСМЫСЛЕНИЕ ПРИРОДЫ ЧЕЛОВЕКА В «РАССУЖДЕНИЯХ О МЕТОДЕ»
Цель - подвергнуть анализу текст «Рассуждений о методе» как один из первых опытов осмысления природы человека в философии Нового времени. Условием реализация обозначенной цели является решение следующих задач: 1) очертить своеобразие позиции Декарта по проблеме существенности истинных знаний для природы человека; 2) обнаружить характер влияния методологии постижения математической истины на способ истолкования природы человека; 3) прояснить вопрос об осознании Декартом границ рационалистической методологии в ходе осмысления природы человека. Методология. В качестве методологической базы предлагается использовать эвристический потенциал феноменологии и экзистенциализма, а также те публикации зарубежных декартоведов последнего времени, которые закладывают новую почву для осмысления философского наследия Декарта. Новизна. Впервые в научной литературе объектом отдельного внимания становится текст «Рассуждений о методе» Декарта как форма разворачивания содержательного запроса на развитие антропологического проекта. Акцентированы родственность и наследственность философских учений Аристотеля и Декарта по проблеме природы человека, а именно - признание ключевой значимости потребности в истине для природы человека. Аргументировано, что вне поля зрения Декарта не осталась ограниченность рационалистической методологии в ходе постижения природы человека. Выводы. Осуществленный анализ подтверждает правомерность тезиса о тексте «Рассуждений о методе» Декарта как о запросе на содержательное разворачивание антропологического проекта. Обнаружено детерминирующее влияние методологии постижения математических истин на способ истолкования природы человека. Акцентировано факт осознания Декартом ограниченности методологии математики в ходе осмысления природы человека и нередуцируемость позиция философа к тезису о res cogitans. Внимание к проявлениям последней дает достаточные основания для характеристики его антропологических поисков как выход за пределы стереотипов своей эпохи.
Ключевые слова: антропологический проект, природа человека, res cogitans, истина, естественнонаучная рациональность, рациональность природы..
A. M. MALIVSKYI1
1Dnipropetrovsk National University of Railway Transport named after Academician V. Lazaryan (Dnipropetrovsk), e-mail [email protected], ORCID 0000-0002-6923-5145
DESCARTES' COMPREHENSION OF HUMAN NATURE IN «DISCOURSE ON THE METHOD»
The purpose of the article is to analyze the text "Discourse on the Method" as one of the first experiences of understanding human's nature in modern age philosophy. The condition of realization the designated purpose is to solve the following problems: 1) To Define the diversity of Descartes position on the issue of essentiality to the true knowledge of human nature; 2) To find out the manner influence of methodology of understanding the mathematical truth to the way of interpretation of human nature; 3) To clarify the question of Descartes awareness of boundaries rationalist methodology in understanding of human nature. Methodology. As the methodological base is proposed to use the heuristic potential of phenomenology and existentialism, as well as those publications of foreign Descartes' researchers of recent times, which introduce the new way for understanding of Descartes' philosophical heritage. Scientific novelty. For the first time ever in the scientific literature Descartes text "Discourse on Method" becomes the object of special attention as a form of deployment the substantial request for the development of the anthropological project. The affinity and heredity of philosophical doctrines of Aristotle and Descartes on the
problem of human nature are accented that is the recognition of the key importance of the need for truth in human nature. It is argued that beyond Descartes' vision there was no limitation of rationalistic methodology during the comprehension of human nature. Conclusions. The implemented analysis confirms the validity of the thesis about text of the "Discourse on Method" by Descartes as a request of substantial unfolding of the anthropological project. The determining influence methodology of comprehension the mathematical truths to the way of interpretation of human nature were shown. The fact of Descartes' awareness the limitation of methodology of mathematics in the understanding of human nature and irreducibility the philosopher's position to the thesis of the res cogitans was emphasized. The attention of manifestations to the last provides a reasonable basis for the specification of his anthropological searches as going beyond the stereotypes of their era.
Key words: anthropological project, human nature, res cogitans, truth, natural science rationality, rationality of human nature.
REFERENCES
1. Dekart R. Medytacii pro pershu filosofiju/Metafizychni medytacii// «Medytacii» Dekarta u dzerkali suchasnyh tlumachen': Jean-Marie Beysad, Jean-L'uk Marjon, Kim San On-Van-Kun. Per. Z fran. i lat. - K.: Dukh I Litera, 2014. - 368c., c. 115-292.
2. Descartes R. Sochineniia [Works]. (Vol. 1). Moscow, Mysl, 654 p.
3. Descartes R. Sochineniia [Works]. (Vol. 2). Moscow, Mysl, 633 p.
4. Malivskiy A.N. Antropologizatsiia bazovogo proekta Dekarta v sovremennoi istoriko-filosofskoi literature [Anthropologisation of Descartes' basic project in modern historic philosophy literature]. Sententiae. 2013, issue XXVIII, pp. 51-63.
5. Khoma O. Istoryko-filosofs'ki stereotypy ta suchasne prochytannia Dekartovykh «Medytaciy» //Dekart R. Medytacii pro pershu filosofiju/Metafizychni medytacii// «Medytacii» Dekarta u dzerkali suchasnyh tlumachen': Jean-Marie Beysad, Jean-L'uk Marjon, Kim San On-Van-Kun. Per. z fran. i lat. - K.: Dukh I Litera, 2014. - 368c, 333-360.
6. Alison Simmons. Re-Humanizing Descartes. Philosophical Exchange. (Vol. 41). 2013, issue I, Article 2, pp. 5371. Avaiable at: htpp://digital commons.brockport.edu/phil_exc/vol41/iss1/2
7. Descartes R. OEuvres complètes (Vols. 1-11). Paris, Vrin, publiées par Ch. Adam et P. Tannery, 1996. Gaukroger S. Descartes' Theory of the Passions'. Oxford Readings in Philosophy: Descartes J.
8. Gaukroger Stephen. Descartes: An Intellectual Biography.- Clarendon Prees Oxford, 1995. - 520p.
HagiMmna go pegKoneriï 25.10.2014 npHHHaia go gpyKy 28.11.2014
