CC BY
68
Iсторiя фшософи УДК 141.319.8:130.3
А. М. МАЛЮСЬКИЙ 1
'Дншропетровський нацюнальний ушверситет зал1зничного транспорту 1меш акад. В. Лазаряна (м. Дншропетровськ), ел. пошта [email protected], ORCID 0000-0002-6923-5145
МЕТАФ1ЗИЧНА РЕВОЛЮЦ1Я ДЕКАРТА ТА ТРАНСФОРМАЦ1Я АН-ТРОПОЛОГ1ЧНОГО ПРОЕКТУ В ТЕКСТ «МЕТАФ1ЗИЧНИХ МЕДИ-ТАЦ1Й»
Мета - на баз1 дослщжень сучасних декартознавщв, тобто визнання фундаментально! рол1 метаф1зики, виокремити та осмислити форми впливу метаф1зично! революци на споаб тлумачення Декартом антрополо-пчного проекту в тексп «Метаф1зичних медитацш». Методолопя. В якосп методолопчно! бази використо-вуються сучасш дослщження декартознавщв, котр1 акцентують фундаментальну роль метаф1зики та доцшь-шсть неупередженого осмислення спадщини великого мислителя. Новизна - окреслюеться трансформащя антрополопчного проекту Декарта як проява метаф1зично! революци. Мова йде про вих1д за меж1 на1'вно1 антропологи (як втшення редукщошстсько! настанови), тобто тлумачення природи людини як 11 тшесносп та перехщ до метаф1зично! антропологи, котра полягае в обстоюванш безумовно! прюритетносп людського мислення як сполученого з Богом. Результатом переходу е зосередження уваги на напруженневш природ1 людини, тобто на напруп м1ж чуттев1стю та штелектом, прагненням ютини та схильшстю до заблуди, м1ж Буттям 1 Нщо тощо. Висновки - звертання до незавершено! спадщини Декарта на баз1 новаторських досль джень дозволяе обгрунтувати тезу про вплив метаф1зично! революци на споаб тлумачення антрополопчно-го проекту. Окреслюються основш форми ор1ентовано! на щеали науки на1'вно1 антропологи (дов1ра до чут-тевих сввдчень, ате1'зм, тлумачення науки як основно! форми прояви ращональносп природи людини), котр1 Декарт прагне конструктивно подолати в ход1 розбудови метаф1зично1 антропологи. Предметом уваги мислителя стають напруга м1ж чуттев1стю та штелектом, потребою людини в ютиш та 11 схильшсть до заблуди, онтолопчна напруга м1ж Буттям 1 Нщо тощо.
Ключовi слова: метаф1зична револющя, антрополопчний проект, редукщошзм, на1вна антрополопя, метаф1зична антрополопя, мислення, тшесшсть.
Актуальшсть
Принципова незавершенють спадщини мислителя, зумовлена трапчно об1рваним життям та неповною реал1защею задуму, актуал1зуе та драматизуе проблему вихщного та конечного пункту фшософування Декарта. Ниш найбшьш привабливим та перспективним напрямком дослщження спадщини мислителя е зосередження на його антрополопчному проектов1 та етичнш теори як його резюме.
В ход1 сучасного звертання до фшософи Декарта неможливо ¡гнорувати здобутки свггового декартознавства (1 особливо т1, котр1 й дос залишаються поза увагою укра1нсько1 спшьноти). Перш за все означена теза справедлива вщносно «Метаф1зичних медитацш» як одного з найдосконалших творшь фшософсько1 думки Нового часу.
Сучасш дослщники значну увагу придшяють метаф1зищ Декарта. До числа найважливших надбань справедливо
вщноситься обгрунтування тези про його метаф1зичну револющю, котре належить Ж.Л. Марйону. Без звертання до його твор1в, котр1 небезтдставно вважають найавторитетшшим у свт, неможливо осмислити про р1вень сучасно1 рецепци вчення Декарта. Донедавна тексти грунтовних дослщжень Марйона були незнайом1 вггчизняним дослщникам. Ситуащя дещо змшилася тсля публшаци Хомою О. зб1рки ключових текспв сучасних французьких юториюв фшософи в 2014 рощ. Зазначене ви-дання, по-перше, мютить переклад чотирьох текспв вщомих сучасних декартознавщв, що мають ютотно розширити уявлення сучасного вггчизняного читача про результати сучасних юторико-фшософських дослщжень картез1ансько1 фшософи (Жан-Мар1 Бейсад «Анал1з грудки воску» (сс. 7-22), Жан-Люк Марйон «Про метаф1зичну призму Декарта» № 7-10 (сс. 23-66) Жан-Люк Марйон «Яку метаф1зику мютить метод?» (сс. 67-92), ), Клм Сан Он-Ван-Кун «Чи ототожнював Декарт
суб'ект i субстанщю в ego?*» (сс. 93-113). [1, с.7-113].
Сьогоднi не викликае сумнiвiв та заперечень теза про Картезiанську метафiзику як справжнш початок фiлософування Нового часу, котре е концентрованою формою фшсаци комплексу вихщних принципiв та екзистенцiальних суперечностей означеного перюду [1, с.333-360].
Змютовною передумовою осмислення власно! позицп Декарта е увага до основних тенденцш li бачення в сучаснiй лггератур^ 1стотною виглядае iдея доцiльностi принципово шшого бачення генiального вчення [16], тлума-чення фшософп Нового часу як форму змютовно! вiдповiдi на запит про розбудову антропологи [17]. Не залишилася поза увагою дослщниюв етична переорiентацiя фiлософування Нового часу, здшснена Декартом [20] та грунтовне вивчення його етичних поглядiв в текстi «Медитацш» [23].
Власне «Метафiзичнi медитацп» як головна праця мислителя все часпше стае предметом окремо1 уваги Декартознавцiв. 1стотну роль в широкш панорамi видань належать як пошбникам, покликаним полегшити доступ до глибинних сми^в тексту [21], так i тема-тичним збiрникам та монографiчним дослiдженням, присвяченi безпосередньо ос-мисленню «Метафiзичних медитацш» [11; 13].
До числа ютотних зрушень в тлумаченнi вчення Декарта належать обстоювання тези про дiалоговий характеру його фшософування (котрi належать перу Жан-Люк Марйона [19, р.30-41] та Алекса Плест [14]).
Особливо значимiсть в контекст даного дослiдження мають т тексти Ж.-Л. Марйона, що мютять виклад його вщомо! концепци подвшно! онто-тео-логи Декарта [12]. Книга Жан-Люка Марйона «Про метафiзичну призму Декарта» займае особливе мюце в його творчосп, а тому важко не погодитися з дослщниками текстiв Марйона, котрi пропону-ють вважати !! основною та найважливiшою [15, с.75-76].
В контекстi даного дослiдження на окрему увагу заслуговуе теза Марйона, котрий справедливо вбачае непересiчну заслугу Декарта в здшсненш коперникансько1 революцп в тлумаченнi метафiзики, тобто в розробщ радикально ново1 концепци метафiзики. Новаторсь-
кий пiдхiд Марйона до тлумачення текспв Декарта дозволяе окреслити специфши картезiанського бачення метафiзики як тако1, котра iстотно в^^зняеться вiд ll редукци до рацюнально! теологи або до онтологи. Своерщнють метафiзичноl позицп Декарта як принципово вщмшно1 вiд середньовiчних мислителiв вбачаеться в тому, що функци перших принцитв покладаються не на Бога, а на конечний людський ум в фiгурi ego cogito. По-вертаючись до означено1 проблеми, Марйон наголошуе на оригiнальностi позици Декарт в радикальному вiдмежуваннi вщ Аристотеля в тлумаченнi метафiзики, тобто в наголошенш на субстанцiйному характерi людського мислення, проявом яко! е визначення cogitаtio як субстанцil [18, р.3-69].
Звертання до текстiв мислителя засвщчуе належнiсть феномену людини до числа найважливших об'ектiв фiлософування. Свщченням надзвичайно1 важливостi концепцil людини як найважлившого предмету фiлософil е та обставина, що Декарт звертаеться до не1 при розглядi питання про основш цiлi власного фiлософського вчення: «...щоб дати людському роду завершену будiвлю фiлософil», тобто «щоб довести цю справу до кшця, я мав би ... окремо пояснити природу кожного з окремих тш... а саме - мiнералiв, рослин, тварин та особливо людини.» [10, АТ, t. IX, р. 17: 1-6]
Визнання ютотносп антрополопчного проекту для задумано1 Декартом фiлософськоl системи уможливлюе критичну оцшку дослiдницькоl лггератури. Схематично пiдходи тих авторiв, яю включають антропологiю до числа компонента вчення Декарта, можуть бути зведеш до двох основних. В першому випад-ку мова йде про етзодичний та фрагментарний характер вчення про людину, котре мае редукцюшстський характер та орiентоване на природознавство. Представники означеного тдходу опираються в основному на текст пращ Декарта про людину в однойменному творi [3] та на «Дискурсда про метод». Зокрема мова йде про статтю, присвячену осмисленню проблем «ново! антропологи» та фiзiологil у спадщиш Декарта, позищю якого дослщниця схильна однозначно пов'язувати !х з проектом масштабно! перебудови iснуючо! на той час системи наук на базi медицини [9, р.368-371].
Означений пiдхiд базуеться на iлюзiях сто-
товно ключово1' poлi peдyкцioнicтcькoï наста-нови в тeкcтi «Диcкypciï», кoтpа yвиpазнюeтьcя як визнання пpиматy тiлecнocтi в пpиpoдi лю-дини. До чиста ïx пpoявiв в тeкcтi ^ащ налe-жить тeза пpo мeдицинy як eдинy фopмy тypбo-ти ^о тiлecнe та мopальнe начала ^^оди лю-дини. Оcтання rnp^rn, - пишe вiн: «...гoлoвнe, для збepeжeння здopoв'я, якe, бeзпepeчнo, e найпepшим благом та пiдrpyнтям peшти благ цього життя. Оcкiльки навпъ дyx наcтiльки cильнo залeжить вщ тeмпepамeнтy та вiд poз-ташyвання opганiв тiла, що якщо можна знайти 6удь-який заciб, який зpoбив би людeй мyдpiшими та здiбнiшими, нiж вони були дoci, то його, я пepeкoнаний, cлiд шукати в мeдицинi» [2, c.8G].
Heкopeктнicть пoвepxoвoï квалiфiкацiï cпадщини Дeкаpта як ^ояви пpитаманнoгo eпoci Нового чаcy peдyкцioнiзмy cпpавeдливo нагoлoшyeтьcя Стeфeнoм Гаyкpoгepoм. Вiн квалiфiкye oзначeний пiдxiд як «бшьш pанню мeдицинcькy мoдeль мopальнocтi», кoтpа маe пepexiдний xаpактep та пiзнiшe була вiдкинyта [12, p.3G8]. Вiддаючи налeжнe значимocтi oзначeнoï тpанcфopмацiï для iнтeлeктyальнoï бioгpафiï миcлитeля, до^л^ник акцeнтye ïï eпiзoдичнicть - мова ^e нe cтiльки пpo Киклад «гpyбoгo peдyкцioнiзмy», як ^ здаeтьcя на пepший погляд, ^льки пpo «eлeмeнт peдyкцioнiзмy» [12, p.394].
Коли ж автopи дocлiджeнь визнають icтoтний та ключовий xаpактep антpoпoлoгiчнoгo iнтepecy для Дeкаpта, мова ^e cкopiшe пpo cпpoби ocмиcлити його значимють в загальнiй фopмi, шж пpo ïï poз-poбкy в oкpeмиx твopаx. (npo визнання ключо-вого значeння антpoпoлoгiчнoï iнтeнцiï для його отадщини [5; 22]). По^и вiдcyтнicть y cпадщинi Дeкаpта oкpeмoгo твopy, на cтopiнкаx якого викладала^ би цiлicна мeтафiзична кон^пщя пpиpoди людини, нeмoжливo пого-дит^я з тлyмачeнням oзначeнoгo аcпeктy дост^^иками, кoтpi акцeнтyють eклeктичний cпociб пoeднання oкpeмиx кoмпoнeнтiв антpoпoлoгiï. Оcкiльки оетовш кoмпoнeнти його антpoпoлoгiï (мexанicтична фiзioлoгiя, ба-чeння poзyмy як автoнoмнoï влади cyджeння, та тeopiï паciй як думок, що залeжать вiд тiла) ок-pecлювалиcя та poзpoблялиcь в piзниx конгек-crax, то вони так i ж були нiкoли cинтeзoванi в pамкаx eдинoгo цiлicнoгo бачeння пpиpoди лю-
дини [8, p. 1бб].
Також важливо уникнути cпoкycи cпpийма-ти «Диcкypciю пpo мeтoд» як cамoдocтатню, а викладeнy в нiй позищю фiлocoфа cтocoвнo антpoпoлoгiï - як бeзвiднocнy cтocoвнo iншиx, бiльш пiзнix тeкcтiв. Aвтop данoï cтаттi вщдав данину згаданiй iлюзiï [4], отески oбiйшoв увагою тeзy пpo пepexiдний xаpактep тeкcтy «Диcкypciï пpo мeтoд» [i, c.87-93]. Пpиймаючи ж до уваги як пpиватнe лиcтyвання, пов'язаж з пyблiкацieю тeкcтy «Диcкypciï ^о мeтoд», так i peтpocпeктивнe тлyмачeння його значимocтi в тeкcтi «Мeтафiзичниx мeдитацiй», дoцiльнo в xoдi бшьш глибокого poзyмiння пoзицiï Дeкаp-та по пpoблeмi людини вийти за мeжi iлюзiï пpo cамoдocтатнicть «Диcкypciï пpo мeтoд» та зо^-peдити ocнoвнy увагу на «Мeтафiзичниx мeдитацiяx» як ключовому тeкcтi Дeкаpта.
Мета
Мeта - на базi дocлiджeнь cyчаcниx дeкаp-тoзнавцiв, тобто визнання фyндамeнтальнoï poлi мeтафiзики, виoкpeмити та ocмиcлити фо-pми впливу мeтафiзичнoï peвoлюцiï на cпociб тлyмачeння Дeкаpтoм антpoпoлoгiчнoгo npoe^ ту в тeкcтi «Мeтафiзичниx мeдитацiй».
Виклад ocHoBHoro мaтерiaлу
В xoдi звepтання до тeкcтy «Диcкypciï пpo мeтoд» з мeтoю ocягнeння cвoepiднocтi тлyмачeння антpoпoлoгiчнoгo ^oercry важливо пам'ятати пpo дeтepмiнyючy poль peдyкцioнicтcькoï наcтанoви. Мова ^e пpo icтoтний вплив мeтoдoлoгiï пpиpoдoзнавcтва (i пepш за вce матeматики) на пpoцec ocягнeння icтини. ^и пoвepxoвoмy пpoчитаннi тeкcтy важливо уникнути шюзи щодо повного нexтy-вання Дeкаpтoм значимocтi iншoï, а cамe -мeтафiзичнoï наcтанoви, кoтpа акцeнтyeтьcя ним в пpoцeci peтpocпeктивнoï peцeпцiï oзначe-ного твopy. Оcтаннi мoмeнти cтають бiльш oчe-видними в xoдi звepтання до пpиватнoгo листу-вання та бeзпocepeдньo тeкcтy «Мeтафiзичниx мeдитацiй», дe oпpиявнюeтьcя пoлeмiчний xа-pактep твopy та нагoлoшyeтьcя пepшoчepгoва значимicть мeтафiзики в cтpyктypi «Диcкypciï».
A тому мoжливicть oкpecлeння cвoepiднocтi антpoпoлoгiчнoгo пpoeктy в тeкcтi «Мeдитацiй» пepeдбачаe увагу до факту пoглиблeння та ж-
реосмислення основних положень «Дискурси». 1стотна змша акценпв в тлумаченш природи людини проявлясться в ход1 тлумачення про-блеми способу поеднання в природ1 людини тшесного та штелектуального начал. Як самокритично наголошуе сам Декарт в приватних листах, в означеному ракурс текст «Дискурси» виглядае досить невиразно та неоднозначно. Одна з ключових тез проголошена ним в лисп до Мерсена (лютий-березень 1637 року), де акцентуеться увага на недостатньо докладному виклад1 ще1 душ1 як вщмшно1' вщ тша субстанци. Наведена теза доповнюеться та посилюеться наголошенням на хибносп або непевносп вс1х тих суджень, котр1 залежш вщ чутпв та виображення. Недостатня виразнють означених тез мае зумисний характер, оскшьки Декарт мав побоювання щодо слабких ум1в, яю можуть бути легко заведеш на хибний шлях [1, прим. с.346] Повертаючись через кшька мюящв до ютотних вад тексту «Дискурси» в лисп до невщомого адресата, вш знову самокритично вказуе на недостатню спрощенють як недолши, оскшьки так i не наважився призвичагги читача вщволшати думку вiд почуттевих речей, перш за все маючи на увазi перешкоди в виглядi побоювання стосовно реакци найслабкiших розумiв, котрi можуть хибно витлумачити 1х як опiнiю скептикiв, тобто таку, що мае руйнiвний потенцiал [1, прим. с.347] .
Передумовою змютовного осмислення позицiï Декарта по проблемi природи людини на сторiнках «Медитацш» е увага до ïï змiстовноï вiдмiнностi вiд викладеноï в тексп «Дискурси». В останньому випадку домшуючу роль фшософ вiдводить позитивним аспектам реальности оминаючи увагою природи нашо1' омани, онтологiчним статусом сумнiву, «Бога-ошуканця» та злого генiя [6, с.70-71], то на сторiнках свого метафiзичного шедевру Декарт iстотно змшюе прiоритети.
При переходi безпосередньо до аналiзу тексту «Метафiзичних медитацш» з метою прояс-нення особливостей тлумачення Декартом антрополопчного проекту важливо пам'ятати про метафiзичну револющю, тобто про безу-мовний прюритет метафiзичноï настанови на сторiнках означеного твору.
Аргументуючи наявнють та ютотнють iнтересу до феномену людини в означеному тексп мислителя, дощльно привернути увагу
до «Присвяти», в якш автор вказуе на непересiчну значимють для нього проблеми дослiдження природи людини. Можливють однозначно говорити про його присутнють надае недавно здшснений грунтовний переклад тексту «Медитацш» на украшську мову, здшснений Олегом Хомою. В перекладi з лати-ни Декарт недвозначно наголошуе: «бо я пам'ятаю не тшьки про свою людську природу^» [1, с.124].
Правомiрнi сумнiви стосовно вiдсутностi безпосереднього дослiдження природи людини на сторшках «Медитацiй» швидко розсдаються в ходi звертання до тексту. Сам Декарт в якосп аргументу на користь тези про ютотшсть для нього штересу до антрополопчного проекту та вщсутнють його безпосередньо1' розробки посилаеться на вщсутнють часу: «в мене не доста дозвшля» [1, с.158].
Аналiзуючи iншi чинники вщсутносп про-блеми природи людини серед числа ключових, доречно також привернути увагу на зауваження фiлософа вiдносно певного впливу контексту осмислення ключових проблем. Вш наголошуе - теза про вщсутнють штересу до проблеми людсько1' природи справедлива лише стосовно першочергових проблем дослщження. В «Передмовi до читача» торкаючись питання про людський ум як рiч, що мислить, Картезш зауважуе - «звщси ще не випливае, шби його природа або сутнють полягае лише в тому, що-би бути рiччю, яка мислить, бо це слово «лише виключае все шше... в цьому творi я виключаю все шше не стосовно порядку ютини само1' реч^ а лише стосовно порядку мого сприйняття» [1, с.129].
Якщо в перiод роботи над «Дискурсiею» базовою настановою для Декарта була редукцiонiстська, то в ходi здiйснення метафiзичноï революцiï в тексп «Медитацш» вш дистанцiюеться вiд визнання детермшуючо1' ролi тiлесностi та чуттевосп. Роль ключово1' форми прояви природи людини вщниш однозначно пов'язуеться з мисленням. I хоча, здава-лось би, вона присутня вже в тексп «Дискурси» («я - субстанщя, вся сутнють, або природа, яко1' полягае в мисленш i яка для свого буття не потребуе жодного мюця i не залежить ш вщ яко1' матерiальноï речi» [2, с.50]), але мислитель не вважав ïï достатньо проясненою, а тому знову повертаеться до не1' на сторiнках
«Медитацш».
Метаф1зична револющя в тлумаченш при-роди людини полягае в акцентуванш домшантносп мислення як ключово! конститу-енти, що передбачае розрив з усталеною традищею визнання базово! рол1 тшесносп. А тому, наголошуе фшософ, синон1м1чний ряд поняття «мислення» передаеться за допомогою тих добре вщомих ств, котр1 набувають невщомих рашше смисл1в - «значення яких було меш рашше невщомо». Мова йде про те, що «я е р1ч, що мислить, тобто ум, або найви-щий р1вень душ1, або штелект, або ращя» [1, с.162].
Наголошення на тез1 про те, що мислення i лише мислення складае природу людини, в тексп «Метафiзичних медитацiй» Декарта мае далекосяжш наслiдки як для його власного вчення, так i для европейського фшософування взагаль Одним з результата е акцентування парадоксального характеру поеднання в природi людини мислення та тша. Попри наявнiсть у людини виразно! iдеï тiла, мислення як ключовий компонент природи людини е настшьки вiдмiнним вiд тiла, що може юнувати й без нього [1, с.264].
Послiдовне проведення i^ï щодо детермiнуючоï ролi мислення в природi людини у Декарта е формою реалiзацiï коперникiвськоï революцiю в метафiзицi (Марйон) та можливе за умови виокремлення та спростування основ-них форм прояви редукщонютсько1' настанови в тлумаченш людсько1' природи. До числа останшх належать довiра до чуттевих свiдчень, ате1'зм як форма завищено1' оцiнки людських можливостей, та проблематизащя усталених в европейськiй традицiï фшософування стереотишв. Зупинимося на кожному з них бшьш детально.
Декарт в тексп «Метафiзичних медитацiй» послiдовно вщстоюе тезу про недовiру до чуттевосп та почуттевих вражень як джерела ютинних знань, оскiльки саме з ними безпосе-редньо пов'язана природа людини як ютоти, схильно1' до помилок [1, с.248]. А тому на1'вна довiра до природи як джерела ютини е непри-пустимою, оскшьки «решту всього, про що я судив стосовно об'екта чутта, я засво1'в вiд природи» [25, с.260].
Визнання детермiнуючоï ролi мислення як метафiзичного начала природи людини, котре
базуеться на усвщомленш сполученосп природи людини з Богом та укоршеносп в ньому, е для Декарта несумюним з позищею атеïстiв як проявою самовпевненостi. Автор демонструе iронiчне ставлення до них, тобто як таких людей, котрi неправомiрно претендують на звання розумних та вчених [1, с.126], оскшьки вони мають власним шдгрунтям як хибш та недостовiрнi уявлення стосовно Бога та стосовно само1' людини. Мова йде, - пише вш, - про той спошб бачення, в основi якого лежить «по-значене або додаванням Боговi людських афектiв, або присвоюванням нашим умам таких (необмежених - М.А.) сили та мудрость..» [1, с.130].
Послщовне проведення Декартом тези про ключову роль мислення як метафiзичного начала природи людини спричиняе проблематизащю усталених в европейськш традицiï фiлософування стереотипiв. Зокрема звичне аристотелiвське уявлення про людину як розумну ютоту перестае виглядати очевид-ним та достовiрним, оскiльки ми замють одного незрозумiлого слова з невщомим значенням отримуемо два слова з невщомим значеннями. Явно недостатньо вважати, - пише фшософ, що «це жива ютота, обдарована ращею. Hi, бо тсля цього я вщ одного запитання зiслизну до багатьох, ще складнiших_» [1, с.158].
Змiстовно окреслюючи форми прояви метафiзичноï революцiï в тлумаченнi природи людини, Декарт демонструе ютотш вiдмiнностi в пiдходi до проблем гносеологiï в тексп «Медитацiй». Якщо в тексп «Дискурси» ос-новну увагу мислитель зосереджуе на осмисленнi умов можливосп абсолютно!' iстини, що базуеться на визнанш метафiзичного статусу «Я» як субстанцп [6, с.84], то в другому - на здатносп людини уникати заблуд, попри природну схильнють до заблуди. Для нас важливо простежити радикальш змши в баченш природи людини, котрi приховуються за озна-ченими зрушеннями в тлумаченш проблем гносеологи.
Категоричнiсть позицп Декарта в текстi «Дискурсiï» значною мiрою пов'язана зi способом бачення головноï задачi свого життя як по-дальшого поглиблення та примноження iстинних знань, котрi е ключовою передумовою людськоï поведшки. А тому найважливiшим компонентом реалiзацiï означеноï вимоги е по-
силення здатносп до диференцiацiï iстини та хиби: «Я завжди мав найбiльше бажання нав-читися розрiзняти iстинне вщ хибного, щоб краще розбиратись у сво1'х дiях i впевнено ру-хатись у цьому життi. [2, с.25].
Вш керуеться унiверсальним принципом, сформульованим дещо пiзнiше (на сторшках «Медитацiй»), пропонуючи вбачати iдеал людського тзнання в здатностi уникати поми-лок. Мова йде про кшцеву задачу людини, кот-ра вбачаеться в тому, щоб «набути звичку не помилятися. Й позаяк саме в цьому полягае найбшьша та найголовшша досконалiсть людини...» [1, с.233].
Радикальне вщмежування Декарта вiд редукцiонiстськоï настанови в тлумаченш природи людини та акцентування ним ключово1' ролi мислення мае сво1'м наслiдком створення напруги мiж двома началами людсько1' природи як найбшьш iстотноï риси метафiзичноï антропологiï. До числа проявiв напруженнево1' природи людини у вченнi Декарта належать вщносини мiж чуттевiстю та штелектом, потреба людини в ютиш та ïï схильнiсть до заблуди. онтолопчна напруга мiж Буттям i Нiщо.
До числа найбшьш глибоких сторшок тексту «Медитацш» належать ri, де вш акцентуе парадоксальнiсть природи людини як ютоти, котра мае глибинну потребу в ютиш та водно-час нездоланну схильнють людсько1' природи до заблуди. Я як найдосконалше Боже творшня, - пише фiлософ, -«пщвладний незлiченим заблудам» [1, с.216], констатуе мислитель, акцентуючи нездоланну напругу природи людини. Вiн неодноразово повертаеться до означеного моменту, акцен-туючи його антиномiчнiсть: «Немае сумшву, що Бог мiг би створити мене таким, щоб я не помилявся школи; немае сумшву також i втому, що Вш завжди волiе найлiпшого: то невже меш лiпше помилятися, нiж не помилятися?» [1, с.216].
Вiдмовляючись вщ довiри до природи як безпосереднього джерела ютинних знань, вiн акцентуе протилежну спрямованють чуттевостi та рацп: «оскiльки природа, здаеться, веде мене до багатьох [речей], вщ ращя вiдвертае, то, вважаю, я не повинен надто довiряти тому, чо-го природа навчае» [1, с.262].
Опонуючи наïвно-редукцiонiстським
пiдходам, Декарт радикалiзуе питання про
належнiсть тiла до природи людини та спроможнють людини керувати ним. Аналiзуючи проблему сшввщношення ума та тiла, Декарт однозначно пов'язуе з тшом дiï могутнього та злостивого ошуканця («Тож те-пер, коли я припускаю, що якийсь вельми могутнш i, коли буде дозволено так сказати, злостивий ошуканець, скшьки може докласти зусиль, щоб ошукати мене? Чи можу я стверд-жувати, що володда хоча би дещицею всього приналежного, як щойно було мною сказано, до природи тша?» [1, с.160]) та пропонуе вважати значимють тша настшьки неiстотною, що вона наближаеться до нуля: «я не е тим поеднанням члешв, що називаеться людським тшом... я ж бо припустив, що це - нщо» [1, с.162].
Передумовою змютовного осмислення онтолопчного статусу людини, ïï можливостей та перспектив фшософ правомiрно вважае ува-гу до онтологiчноï напруги мiж двома полюсами реальносп - буття та нiщо: «... я таким чином шби вмiщений як щось серединне мiж Богом i нщо, або мiж найвищим сущим i несущим.» [1, с.216].
Бшьш грунтовне осмислення означеноï проблеми унеможливлюе обмежений обсяг статп. Спосiб ïï конструктивного розв'язання запро-понований мислителем на сторшках останньоï прижиттево опублiкованоï працi - «Паси душЬ>.
Висновки
Звертання на базi новаторських дослiджень до спадщини Декарта засвщчуе правомiрнiсть тези про вплив метафiзичноï революцiï на спошб тлумачення ним антропологiчного проекту. Обгрунтовуеться iстотнiсть антропологiчного проекту в структурi «Медитацiй», змiстовне розгортання якого передбачае виокремлення та спростування ос-новних форм наïвноï антропологiï. До ï^ числа належать довiра до чуттевих свiдчень, атеïзм як форму завищеноï оцiнки людських можливостей, проблематизащя усталена традицiя тлумачення науки як основноï форми прояви рацюнальносп природи людини. До числа ж проявiв метафiзичноï антропологiï у вченш Декарта належать напруга мiж чуттевiстю та iнтелектом, мiж потребою людини в ютиш та ïï схильнють до заблуди, онтолопчна напруга мiж Буттям i Нщо тощо. Оскшьки окреслення
Антрополопчш вимiри фшософських дослщжень, 2015, вип. 7.
напруженневостi людсько1 природи належить до числа найбшьш глибоких сторiнок «Метафiзичних медитацiй», надалi саме з нею пропонуеться пов'язувати загадку життедайностi тексту.
Наукова новизна
На базi визнання фундаментально" ролi метафiзики виокремлено та осмислено форми впливу метафiзичноï революцiï на спошб тлу-мачення антропологiчного проекту Декартом в тексп «Метафiзичних медитацш». В ходi звер-тання до тексту обгрунтовано наявнiсть та ютотшсть сталого iнтересу до феномену людини. Продемонстровано характер впливу метафiзичноï революцп на спосiб тлумачення антрополопчного проекту, а саме - як ради-кальну трансформацiю базовоï настанови в тлумаченш людськоИ природи, тобто вихщ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Декарт Р. Медитацп про першу фшософш / МетафГзичш медитацп // «Медитацп» Декарта у дзеркал1 сучасних тлумачень: Жан-Мар1 Бейсад, Жан-Люк Марйон, Юм Сан Он-Ван-Кун. Пер. з фр. i лат. - К.: Дух i Лггера, 2014. - 368с., с. 115-292.
2. Декарт Р. М1ркування про метод, щоб правильно спрямувати свш розум i вщшуковувати Гстину в науках К.: Тандем 2001, 104 с.
3. Декарт Р. Человек. / пер. с франц. Б.М. Скуратов, сост., ред., посл. и прим. Т.А. Дмитриев. - М.: Праксис, 2012. - 128 с.
4. Мал1вський А. Декарпвське осмислення природи людини в «М1ркуваннях про метод» // Антрополопчш вим1ри фшософських дослщжень. № 6, с.13-144.
5. Маливский А.Н. Антропологизация базового проекта Декарта в современной историко-философской литературе // Sententiae/ XXVIII. 1 2013. с.51-63.
6. Марйон Жан-Люк «Яку метаф1зику м1стить метод?» //Декарт Р. Медитацп про першу фшософш / Метаф1зичш медитацп // «Медитацп» Декарта у дзеркал1 сучасних тлумачень: Жан-Мар1 Бейсад, Жан-Люк Марйон, Юм Сан Он-Ван-Кун. Пер. з фр. i лат. - К.: Дух i Лггера, 2014. - с. 67-92.
7. Хома О. 1сторико-фшософсьш стереотипи та сучасне прочитання Декартових «Медитацш» // Декарт Р. Медитацп про першу фшософш / Метаф1зичш медитацп //
за межi редукцюшстськоИ (котра була прюритетною для Декарта в перюд роботи над «Дискуршею») та започаткування метафiзичноï. До числа основних форм прояви редукцюшстськоИ належать довiра до чуттевих свщчень, атеïзм як форма завищеноï оцшки людських можливостей та бачення науки як основноï форми прояви рацiональностi природи людини. Аргументовано, що наслщком акцен-тування метафiзичностi людськоï природи як ключовоИ ролГ мислення е створення напруги мГж двома ïï началами як найбшьш ютотноИ ри-си метафГзичноИ антропологiï. До числа проявГв напруженневоï природи людини у вченш Декарта належать вщносини мГж чуттевютю та штелектом, потреба людини в ютиш та ïï схильнють до заблуди. онтолопчна напруга мГж Буттям i Нщо.
«Медитацп» Декарта у дзеркал1 сучасних тлумачень: Жан-Мар1 Бейсад, Жан-Люк Марйон, Юм Сан Он-Ван-Кун. Пер. з фр. i лат. - К.: Дух i Лггера, 2014. - 368с, 333-360.
8. Alanen Lilli. Descartes's concept of mind. Harvard. 2003. 370p.
9. Bitbol-Hesperies A. Cartesian physiology// Descartes' Natural Philosophy/ ed. ву Stephen Gaukroger, John Schuster, John Sutton. - London: Routledge, 2000. - Р. 349-382.
10. Descartes R. Œuvres complètes in 11 vol. - Paris: Vrin, publiées par Ch. Adam et P. Tannery, 1996.
11. Detlefsen Karen (ed.) Descartes Meditation: A Critical Guide. Cambridge University Press, 2013, 264pp.
12. Gaukroger Stephen. Descartes: Ап Iintellectual Вiography. 1995. 520p.
13. Gaukroger Stephen (ed.), The Blackwell Guide to Descartes Meditations, Blackwell Publishing, 2006, 288p.
14. Gillespie Alex. Descartes' demon: a dialogical analysis of meditations on first philosophy. Theory & psychology, 16 (6). pp. 761-781. 2006.
15. Horner Robyn. Jean-Luc Marion. A Theo-logical Introduction. 2005. Ashgate website : htpp//www. ashgate .com
16. Kyoo Lee, Reading Descartes Otherwise: Blind, Mad, Dreamy, and Bad, Fordham University Press, 2013, 219pp.
17. Latour Bruno, An Inquiry into Modes of Existence: An Anthropology of the Moderns, Catherine Porter (tr.), Harvard University Press, 2013, 486pp.
18. Marion Jean-Luc. On Descartes Methaphysical Prism. The Constitution and the Limits of Onto-theo-logy in Cartesin Thought. Translated by Jeffrey L. Kosky. University of Chicago Press (1999) 388 p.
19. Marion Jean-Luc. On the Ego and on the God. Further Cartesian Questions. New- York. 2007. 277p.
20. Naaman an-Zauderer Noam, Descartes Deonto-logical Turn: Reason, Will, and Virtue in the Later Writing, Cambridge University Press, 2010, 224pp.
21. Southwell Gareth. A Beginner's Guide to Des-cartes's Meditations. Blackwell Publishing. 2008.
22. Simmons Alison. (2013) «Re-Humanizing Descartes». Philosophical Exchange. Vol. 41. Iss.I, Article 2. p. 53-71. avaiable at: htpp: / / digital commons. brockport.edu/phil _exc/vol41/iss1/2
23. Wilson Catherine WHAT IS THE IMPORTANCE OF DESCARTES'S MEDITATION SIX? // Philosophica 76 2005 pp. 67-90.
А. М. МАЛИВСКИЙ 1
'Днепропетровский национальный университет железнодорожного транспорта имени академика В. Лазаряна (г. Днепропетровск), эл. почта [email protected], ORCID 0000-0002-6923-5145
МЕТАФИЗИЧЕСКАЯ РЕВОЛЮЦИЯ ДЕКАРТА И ТРАНСФОРМАЦИЯ АНТРОПОЛОГИЧЕСКОГО ПРОЕКТА
Цель - на базе исследований современных декартоведов, то есть признания фундаментальной роли метафизики, выявить и осмыслить формы влияния метафизической революции на способ истолкования Декартом антропологического проекта. Методология. В качестве методологической базы используются современные исследования декартоведов, акцентирующих фундаментальную роль метафизики и целесообразность непредубежденного осмысления наследия великого мыслителя. Новизна - очерчивается трансформация антропологического проекта как проявление метафизической революции. Речь идет о выходе за пределы наивной антропологии (как воплощение редукционистской установки), то есть истолкования природы человека как его телесности и переходе к метафизической антропологии, которая состоит в отстаивании безусловной приоритетности человеческого мышления как сопряженного с Богом. Результатом перехода выступает сосредоточенность внимания на напряженностной природе человека, то есть на напряжении между чувственностью и интеллектом, стремлением к истине и склонностью к заблуждению, между Бытием и Ничто и т.п.. Выводы - обращение к незавершенному антропологическому проекту Декарта на базе новаторских исследований позволяет обосновать тезис о влиянии метафизической революции на способ его истолкования. Выделяются основные формы ориентированной на идеалы науки наивной антропологии доверие к свидетельствам чувств, атеизм, истолкование науки как основной формы обнаружения рациональности человеческой природы), которую Декарт стремится конструктивно преодолеть в тексте «Медитаций». В ходе созидания метафизической антропологии внимание мыслителя привлекает факт невозможности постижения природы человека с помощью естественнонаучной рациональности и целесообразность обращения к метафизике. Предметом внимания мыслителя является напряжение между чувственностью и интеллектом, потребностью в истине и склонностью к заблуждению, онтологическое напряжении между Бытием и Ничто и т.п..
Ключевые слова: метафизическая революция, антропологический проект, наивная антропология, метафизическая антропология, мышление, телесность, редукционизм..
A. M. MALIVSKYI1
'Dnipropetrovsk National University of Railway Transport named after Academician V. Lazaryan (Dnipropetrovsk), e-mail [email protected], ORCID 0000-0002-6923-5145
METAPHYSICAL REVOLUTION OF DESCARTES AND TRANSFORMATION OF THE ANTHROPOLOGICAL PROJECT
The purpose is to reveal and comprehend forms of influence metaphysical' revolution for a way of interpretation of the anthropological project by Descartes on the basis of investigations of modern dekartes's researchers, that is the recognition of a fundamental role of metaphysics. Methodology. As methodological base modern investigations of dekartes's researchers accenting a fundamental role of metaphysics and expediency of unbiassed judgment of heritage of the great thinker are used. The scientific novelty. The transformation of the anthropological project is outlined as manifestation of metaphysical revolution. It is about a transcendencecy of naive anthropology (as an embodiment of reductive mindset), that is interpretations of human nature as its corporality and transition to metaphysical anthropology which consists in upholding of unconditional priority of human thinking as associated with God. As result of transition concentration of attention on intense human nature, that is at tension between sensuality and intelligence, aspiration to truth and tendency to delusion, between Life and Nothing, etc. Conclusions. The appeal to the incomplete anthropological project of Descartes on the basis of innovative researches allows proving the thesis about influence of metaphysical revolution on a way of its interpretation. The main forms of oriented to science ideals of naive anthropology, trust in evidence of the senses, atheism, interpretation of science as the main form of detection rationality of human nature, which Descartes tends constructively to overcome in the text of "meditation", are highlighted. During creation of metaphysical anthropology the attention of the thinker is drawn by the fact of impossibility of comprehension of human nature by means of natural-science rationality and expediency of the appeal to metaphysics. The subject of attention of the thinker is the tension between sensuality and intelligence, need for truth and tendency to delusion, ontologic tension between Life and Nothing etc.
Key words: metaphysical revolution, anthropological project, naive anthropology, metaphysical anthropology, thinking, corporality, reductionism.
REFERENCES
1. Dekart R. Medytatsiyi pro pershu filosofiyu / Metafizychni medytatsiyi // «Medytatsiyi» Dekarta u dzerkali suchasnykh tlumachen': Zhan-Mari Beysad, Zhan-Lyuk Maryon, Kim San On-Van-Kun. Per. z fr. i lat. - K.: Dukh i Litera, 2014. - 368pp.,115-292pp.
2. Dekart R. Mirkuvannya pro metod, shchob pravyl'no spryamuvaty sviy rozum i vidshukovuvaty istynu v naukakh K.: Tandem 2001, 104 pp.
3. Dekart R. Chelovek. / per. s frants. B.M. Skuratov, sost., red., posl. y prym. T.A. Dmytryev. - M.: Praksys, 2012.-128pp.
4. Malivs'kyy A. Dekartivs'ke osmyslennya pryrody lyudyny v «Mirkuvannyakh pro metod» // Antropolohichni vymiry filosofs'kykh doslidzhen'. # 6, s. 13-144pp.
5. Malyvskyy A.N. Antropolohyzatsyya bazovoho proekta Dekarta v sovremennoy ystoryko-fylosofskoy lyterature // Sententiae/ XXVIII. 1 2013.51-63pp.
6. Maryon Zhan-Lyuk «Yaku metafizyku mistyt' metod?» //Dekart R. Medytatsiyi pro pershu filosofiyu / Metafizychni medytatsiyi // «Medytatsiyi» Dekarta u dzerkali suchasnykh tlumachen': Zhan-Mari Beysad, Zhan-Lyuk Maryon, Kim San On-Van-Kun. Per. z fr. i lat. - K.: Dukh i Litera, 2014. - 67-92pp.
7. Khoma O. Istoryko-filosofs'ki stereotypy ta suchasne prochytannya Dekartovykh «Medytatsiy» // Dekart R. Medytatsiyi pro pershu filosofiyu / Metafizychni medytatsiyi // «Medytatsiyi» Dekarta u dzerkali suchasnykh tlumachen': Zhan-Mari Beysad, Zhan-Lyuk Maryon, Kim San On-Van-Kun. Per. z fr. i lat. - K.: Dukh i Litera, 2014. - 368pp, 333-360pp.
8. Alanen Lilli. Descartes's concept of mind. Harvard. 2003. 370p.
9. Bitbol-Hesperies A. Cartesian physiology// Descartes' Natural Philosophy/ ed. By Stephen Gaukroger, John Schuster, John Sutton. - London: Routledge, 2000. -349-382pp.
10. Descartes R. Œuvres complètes in 11 vol. - Paris: Vrin, publiées par Ch. Adam et P. Tannery, 1996.
11. Detlefsen Karen (ed.) Descartes Meditation: A Critical Guide. Cambridge University Press, 2013, 264pp.
12. Gaukroger Stephen. Descartes: An Iintellectual Biography. 1995. 520p.
13. Gaukroger Stephen (ed.), The Blackwell Guide to Descartes Meditations, Blackwell Publishing, 2006, 288p.
14. Gillespie Alex. Descartes' demon: a dialogical analysis of meditations on first philosophy. Theory & psychology, 16 (6). 2006,761-781 pp.
15. Horner Robyn. Jean-Luc Marion. A Theo-logical Introduction. 2005. Ashgate website:htpp//www.ashgate.com
16. Kyoo Lee, Reading Descartes Otherwise: Blind, Mad, Dreamy, and Bad, Fordham University Press, 2013, 219pp.
17. Latour Bruno, An Inquiry into Modes of Existence: An Anthropology of the Moderns, Catherine Porter (tr.), Harvard University Press, 2013, 486pp.
18. Marion Jean-Luc. On Descartes Methaphysical Prism. The Constitution and the Limits of Onto-theo-logy in Cartesin Thought. Translated by Jeffrey L. Kosky. University of Chicago Press (1999) 388 p.
19. Marion Jean-Luc. On the Ego and on the God. Further Cartesian Questions. New- York. 2007. 277p.
20. Naaman an-Zauderer Noam, Descartes Deontological Turn: Reason, Will, and Virtue in the Later Writing, Cambridge University Press, 2010, 224p.
21. Southwell Gareth. A Beginner's Guide to Descartes's Meditations. Blackwell Publishing. 2008.
22. Simmons Alison. (2013) «Re-Humanizing Descartes». Philosophical Exchange. Vol. 41. Iss.I, Article 2. p. 5371. avaiable at: htpp: / / digital commons. brockport.edu/phil _exc/vol41/iss1/2
23. Wilson Catherine WHAT IS THE IMPORTANCE OF DESCARTES'S MEDITATION SIX? // Philosophica 76 2005, 67-90pp.
HagiMmna go pegKoneriï 30.04.2015 npHHHaTa go gpyKy 21.05.2015
