CC BY
103
КОНСТИТУЩЙНЕ ТА ТРУДОВЕ ПРАВО
Катерина Олександрiвна Закоморна,
канд. юрид. наук, доцент Нацональний юридичний ушверситет iменi Ярослава Мудрого, м. Харш
УДК 341.01:321.7
ПРО ДЕЯК1 ОСОБЛИВОСТ1 ПОСТРАДЯНСЬКО! МОДЕЛ1 СИСТЕМИ СТРИМУВАНЬ I ПРОТИВАГ У КОНТЕКСТ! РЕЖИМУ «КЕРОВАНО! ДЕМОКРАТ!!»: КОНСТИТУЦ1ЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
Розглянуто гтотезу про формування пострадянського авторитаризму, висунуту зару-бгжними науковцями. Розкрито особливост1 регулювання окремих елементю моделг стримувань I противаг у конституциях колиштх республгк Радянського Союзу. Визначено вплив порушення динам1чног рюноваги системи стримувань I противаг на встановлення режиму «керованог демократа» у пострадянських крагнах.
Ключовi слова: конститущя, пострадянський авторитаризм, пострадянсью кра!ни, режим «керовано! демократа», система стримувань i противаг.
Незважаючи на те, що з моменту початку демократичного транзиту в колишшх республжах СРСР минуло понад 20 рок1в, штерес до вивчення р1зномаштних аспект1в !х конституцшного розвитку не знизився, а про-блеми, пов'язаш з впровадженням конституцшно-правових мехашзм1в обмеження влади, викликають жвав1 дискусп як у наукових, так 1 пол1тич-них колах. На сучасному еташ, на наш погляд, особливо! уваги заслуговуе досвщ тих пострадянських кра!н, як внаслщок незбалансованост принци-шв демократп та конституцюнал1зму опинилися в так званш «с1р1й зош».
У таких крашах сформувався специфiчний полГтичний режим, який нау-ковцями характеризуеться як «нашвавторитарний», режим «нелГберально" демократп» або «керованоí демократií» [1-3].
Як правило, зарубiжнi вченi, вивчаючи полiтичну систему краш постра-дянського простору, до «сГро" зони» вiдносять пострадянськi республжи Азп, Республiку Бiлорусь, Росiйську Федеращю i до недавнього часу Украшу. За ix оцiнкою, серед зазначених краш особливе мкце займае путшська Росiя, яка здiйснюе найбГльш систематичний та потужний спротив розпов-сюдженню демократах". Бiльш того, в силу збереження за РФ функцш головного торговельного та военного партнера, ресурсного донора, основного економiчного iнвестора, та користуючись iсторичними та етнiчними зв'яз-ками, уряд РФ проводить кампашю протидп розповсюдження демократы у державах «близького зарубiжжя» [1; 4].
Зазвичай у зарубiжниx публiкацiяx висновок про запровадження методiв управлiння режиму «керовано" демократы» в пострадянських крашах робиться на основi критерпв, так би мовити, «успixiв просування демократы», сформо-ваних неурядовими оргашзащями. Зокрема, американськi вчеш Д. Кемерон i М. Оренштейн, спираючись на данi Freedom House про вГльшсть i чеснiсть ви6орГв, розвиток ГнститутГв громадянського суспiльства, незалежност ЗМ1, стабiльнiсть i прозорГсть державно" системи, ступень децентралiзацií влади, просування принцишв верховенства права i рГвень корупцп, вибудовують дГа-граму «пострадянського авторитаризму» [5]. У свою чергу, шмецьы дослГдники В. Меркель i А. Круассан на пГдставГ аналГзу полГтологГчних дослГджень остан-нГх десятирГч пропонують за допомогою конституцГйно-правового вимГру вдо-сконалити такГ ГснуючГ полггичш параметри оцГнювання розвитку демократы в крашах перехщного перГоду, як полГтична участь та полГтична конкуренцГя. Виходячи з названих трьох вимГрГв, вони виводять шГсть критерпв, на основГ яких вГдокремлюють лГберальну демократГю вГд «нелГберально"» (легГтимацГя панування, доступ до панування, монополГя на панування, домагання на пану-вання, структура панування, спосГб здГйснення панування) [2].
СпГльною i стрижневою рисою запропонованих зарубГжною науковою спГльнотою критерпв визначення режиму «керовано" демократа"» е ступГнь дотримання суб'ектами полГтико-правового процесу принципГв правово" дер-жави. Американський правник М. Розенфелд вважае широке трактування концепцп панування права, яке включае принципи розподГлу влад, законностГ та верховенства закону, «нарГжним каменем» переходу до сучасно" конститу-щйно!' демократа авторитарних режимГв у Схвднш бврош та Гнших регГонах [6]. Думаемо, що зворотне припущення про ймовГрну трансформацГю режиму конститущйно!' демократы в «керовану» внаслГдок деформацп фГлософп пра-вово" держави допоможе наблизитися до розгадки феномену нового режиму, характерного для пострадянських краш. КрГм того, шмецьы фахГвщ вГдмГча-ють факт недостатнього вГдпрацювання единого теоретичного концепту, за допомогою якого можна послщовно вГдокремлювати новГ режими вГд кон-
ституцшно-правових демократш, типолопзувати внутршш вiдмiнностi, роз-кривати причини появи так званих «дефектних» демократiй i пояснювати специфiчну динамiку ïx розвитку [2].
Зважаючи на вищевикладене i брак втизняного критичного осмислення конституцшних процесiв, що вiдбуваються на теренах колишнього СРСР, метою статтi е перевiрка висунуто1 зарубiжними науковцями гшотези про формування «пострадянського авторитаризму». Не претендуючи на абсолют-нiсть висновыв i враховуючи об'ективнi рамки стата, висвiтленню пiдлягають тiльки окремi аспекти правово'1' держави, а саме конституцшно-правове закрЬ плення системи стримувань i противаг. Причому основна увага буде сконцен-трована лише на тих складових даного мехашзму конституцшного правлшня, розбалансування яких, на наш погляд, на сьогодш найбшьш яскраво демон-струе ймовiрну небезпеку для демократы.
Доцiльнiсть дослiджень у визначеному напрямку шдкршляеться загаль-новизнаною думкою про те, що зггкнення мiж виконавчою й законодавчою владою безпосередньо впливають на ядро демократичного iнституцiйного порядку краш, де вiдмiчаеться вiдсутнiсть або обмежешсть верховенства права [6; 7; 8, с. 90 - 105]. На наш погляд, у свпл останшх подш цей вислiв, як школи, актуальний для Украши. На переконання вггчизняних правникiв, уш-кальшсть Конституцп Украши 1996 р. полягае в тому, що, з одного боку, в нш поеднано французьку модель оргашзацп виконавчо1 влади iз доктриною суве-ренiтету парламенту, а з шшого, передбаченi такою моделлю мехашзми влад-ного балансу - ввдсутш [9]. У зв'язку з цим, зокрема Ю. Г. Барабаш вiдмiчае велику загрозу консервацй' проблем, пов'язаних iз недолугим конституюван-ням взаемоввдносин мiж вищими владними шститущями [10, с. 190 - 191].
Покладення виключно на Конституцшний Суд Украши вирiшення цих непростих правових проблем призвело до застосування единим органом консти-туцiйноï юрисдикцп полiтичниx методiв. Водночас у конституцшнш доктринi визнано головною функцiею органу конституцшного судочинства «виробляти» конституцiйну законшсть, утiлюючи принцип верховенства права, i тим самим формувати конституцшш критерп розмежування сфер впливу вищих оргашв влади i сприяти узгодженню iнтересiв суб'ектiв конституцiйно-правовиx вiдно-син [11, с. 15 - 16; 12, с. 142-143; 13, с. 8]. У шдсумку, за висновком М. В. Буро-менського i А. П. Зайця, Конституцшний Суд Украши, прийнявши ршення вщ 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010, вийшов за межi сво1х повноважень, сприяв надмiрнiй концентрацй' влади в руках Президента Украши. Через це надалi виникла конституцшна криза, розв'язання яко1 повнiстю лягло на парламент як найвищий чинний легiтимний орган влади [14].
Варто зазначити, що розбалансування системи стримувань i противаг шляхом превалювання мюця глави держави е сшльною тенденщею кон-ституцiйного розвитку колишнix радянських республш [15, с. 275-292; 16; 17, с. 4-25; 18]. I як це не парадоксально, але якщо у пострадянських наукових колах цей факт принаймш визнаеться, то в пол^ичних не тшьки об'ективно
не ощнюеться, а й вггаеться. Наприклад, за результатами дослвджень консти-туцiйного законодавства шдраховано, що в руках Президента РФ сконцентро-вано 80 % повноважень на федеральному рiвнi, тодi як iншi 20 % нерiвномiрно подiляються мiж законодавчою, виконавчою й судовою плками влади [19]. У той же час, у ходi роботи другого Мiжнародного парламентського форуму «Конституция. Демократия. Парламентаризм» член Громадсько! палати Росп С. О. Марков з гордютю заявляе про формування збалансовано! системи гiлок влади за лвдируючою роллю Президента РФ, а депутат Державно! Думи Феде-ральних Зборiв РФ В. А. Васильев вважае демократичним досягненням вико-нання парламентськими фракщями доручень Президента РФ [20, с. 36 - 38]. Тому бажання розiбратися в цш проблемi не в останню чергу було викликано ознайомленням з матерiалами цього форуму, який пройшов за шщативою Державно! Думи Федеральних Зборiв РФ [20].
У силу свое! злободенност проблематика рацiонального функцiонування системи стримувань i противаг стала предметом дослвджень представникiв рiзних галузей науки, кра!н i столiть. Уперше в конституцшнш кторп зна-чення системи стримувань i противаг найбiльш докладно i обгрунтовано було доведене батьками-засновниками американсько! державностi. Ще у XVIII ст. вони наголошували на тому, що лише така внутршня структура правлшня, складники яко! самi по собi е засобом стримування кожно! на вiдведеному мiсцi, здатна на практищ забезпечити конституцiйний розподiл законодавчо!, виконавчо! та судово! влади [21, с. 345-346]. На сучасному еташ зазначена проблематика знайшла втiлення, зокрема, i в публiкацiях укра!нських прав-никiв О. Дашковсько!, А. Зайця, М. Козюбри, I. Сало, В. Тащя, Ю. Тодики, М. Цвжа, М. Шаповала, В. Шатiло та ш. У сво!х працях вони звертають увагу на важливiсть збереження в рiзних варiантах розподiлу влад основно! вде! системи стримувань i противаг - встановлення динамiчно! рiвноваги мiж кон-ституцiйними гiлками влади, недопущення переваги будь-яко! з них, а також примушення до сшвробмицтва через !х урiвноваження. Якщо узагальнити iснуючi думки, то можна визначити наступш головнi елементи системи стримувань i противаг: 1) рiзний порядок утворення та термiн повноважень орга-нiв влади; 2) рiвномiрний розподiл влади мiж конституцiйними шститущями; 3) взаемнi важелi впливу (форми контролю), модифжащя яких залежить вщ джерела формування органiв влади (промульгащя, вето, iмпiчмент, розпуск парламенту, контрасигнащя, iнтерпеляцiя тощо).
Розглянемо конституцiйно-правове регулювання деяких елементiв системи стримувань i противаг, складовi яких, як було зазначено вище, на нашу думку, найбшьш яскраво викривають ймовiрну загрозу для конституцшно! демократГ!.
По-перше, це трансформацiя у колишнiх республжах Радянського Союзу конституцiйного цензу невиборность У пострадянськiй теорп кон-ституцшного права склалася думка про те, що закршлення на конституцiй-ному рiвнi вказаного цензу щодо кандидаив на посаду президента мае на меи забезпечити демократичнi засади оргашзацп та дiяльностi органiв дер-
жавно! влади, оскшьки невиборшсть створюе противаги розповсюдженню всевладност президента та протид1е трансформацп конституцшного прав-лшня в режим особисто! влади (культу особистост1) [22, с. 21; 23, с. 53]. Тому в конститущях, зокрема, поставторитарних кра!н встановлено дв1 модел1 цензу невиборностп 1) заборона обиратися на посаду президента однш 1 тш же особ1 бшьше двох строыв (Конституцп Македонп (ст. 80), Польшу (ст. 127), Сербп (ст. 116), Угорщини (ст. 10)); 2) заборона обиратися на посаду президента однш 1 тш же особ1 бшьше двох строк1в посшль (Латвп (ст. 39), РФ (ст. 81), Словенп (ст. 103), Укра!ни (ст. 103)).
Поява цих конституцшних норм зумовлена под1бною позитивною практикою застосування цензу невиборност в кра!нах стало! демократп. Як в1д-м1чають науковщ, перший Президент США Дж. Вашингтон, вщмовившись балотуватися на третш термш, створив конституцшний звичай, якого дотри-мувалися до середини ХХ столггтя. В1дх1д в1д ще! традицп 32 Президентом Ф. Рузвельтом викликав гостру критику з боку члешв Конгресу, яю вказували на розбалансування системи стримувань 1 противаг. У результат! ценз неви-борност знайшов вщображення у Поправщ XXII, що заборонила обиратися на посаду президента однш 1 тш же особ1 бшьше двох строыв. Водночас д1я ще! поправки не поширювалася на особу, яка обшмала посаду президента до моменту набрання нею чинност [24, с. 321]. Сл1д зауважити, що под1бну пра-вову позищю зайняв 1 Конституцшний Суд Укра!ни у справ1 про офщшне тлумачення положення частини третьо! статт 103 Конституцп Укра!ни (справа щодо строыв перебування на посту Президента Укра!ни) [25].
Варто зазначити, що саме американський вар1ант цензу невиборност в1тчизняш науковщ вважають найбшьш прийнятним для розвитку демократп в кра!ш, адже алгоритм «не бшьше, шж двох термш1в посшль» припу-скае наступне переобрання ввдповщно! особи через строк шсля завершення другого 1з двох строыв здшснення нею повноважень президента [26, с. 347]. Аргументовашсть тако! позицп доводять в1дпов1дш поди у РФ, де В. Путш ймов1рно зможе очолювати державу чотири термши, тобто бшьше 20 роыв, адже внаслвдок конституцшно! реформи 2008 р. термш повноважень Президента РФ зрк до 6 роыв [27]. Хоча в кра!нах режиму конституцшно! демократп спостер1гаеться тенденщя до зменшення термшу повноважень глави держави (наприклад, конституцшна реформа 2000 р. за ш1щативою Ж. Ширака щодо скорочення строку повноважень Президента Францп з семи роыв до п'яти). I навпаки, ктор1я знае приклади збшьшення термшу повноважень глави держави, зокрема, в1дпов1дно до Конституцп Чил1 1980 р. строк президентства А. Шночета був збшьшений до шести роыв без обмеження кшькоси раз1в переобрання.
Своер1дний шлях використання конституцшного формулювання «не бшьше, шж двох термш1в посшль» обраний в Республ1щ Узбекистан 1 Рес-публ1щ Казахстан. Так, Конститущя Республши Узбекистан (ст. 90) встанов-люе, що одна 1 та ж особа не може бути Президентом Республжи Узбекистан бшьше двох термш1в посшль, а Конститущя Республши Казахстан (ст. 42)
повторюе це обмеження iз застереженням, що воно не поширюеться на Пер-шого Президента Республжи Казахстан - Н. Назарбаева (е главою держави з 1990 р.). У той же час, як сввдчить практика Узбекистану, запровадження цензу невиборност не перешкоджае I. Каримову з 1990 р. i дотепер займати посаду глави держави. Спочатку в 1995 р. за результатами всенародного референдуму термш президентських повноважень I. Карiмова був продов-жений до 2000 р. Надал^ з «метою змщнення демократичних принцишв державного управлшня, а також враховуючи практику державного будiвництва, яка прийнята у бшьшост розвинених демократичних держав», законами Рес-публжи Узбекистан «Про внесення поправки до статт 90 КонституцГ! Респу-блжи Узбекистан» термiн повноважень Президента поперемшно змiнювався з 5 до 7 роыв i навпаки (до реч^ останнiй раз в 2011 р.) [28]. Право дшчого Президента брати участь у чергових виборах було обгрунтовано введенням в дш нових правил обрання глави держави, яы обнулили так званий «дачиль-ник термiну повноважень». Крiм того, ввдповвдно до конституцiйного Закону «Про черговi вибори до представницьких оргашв державно! влади та Президента Республжи Узбекистан» наступнi президентськi вибори ввдбудуться в 2015 р. (хоча I. Карiмов на попереднiх (2007 р.) був обраний на 7 роыв) шсля закiнчення 90 дшв з дня опублiкування офiцiйних шдсумыв парла-ментських виборов 2014 р. [29]. Аналiз практики застосування зазначених конституцшних поправок надае можливiсть спрогнозувати, що на президентських виборах в 2015 р. перемогу знов може отримати I. Карiмов.
Розкриваючи дану тематику, необхщно звернути увагу i на наслвдки конституцшних реформ виборiв глави держави, що вщбулися в Азербайджанськш Республiцi та Республщ Бiлорусь. Ранiше Основнi Закони цих держав мютили ценз невиборност щодо кандидатiв на посаду президента. Ниш, у зв'язку з тим, що «юнуюча заборона обмежуе виборче право громадян i тому не вщповщае засадам демократы», за результатами конституцшних референдумiв цi норми були скасоваш. Проведення такого загальнонацiонального голосування утво-рило небезпечний прецедент для колишшх республiк Радянського Союзу, адже в кра!нах стало! демократ^! жоден глава держави не змшював Основний Закон, зшмаючи обмеження на свое переобрання. За оцшкою науковцiв, одними iз вирiшальних чинникiв цiе! трансформацГ! стали радянськi традицГ! довiчного перебування полггичних керiвникiв при владi [30].
Як було зазначено вище, ще однiею з важливих складових системи стримувань i противаг е рiвномiрний розподiл компетенцГ! мiж органами влади. Тому абсолютно справедливою бачиться теза, що так звана «компетенцшна експан^я», яка представляе собою перевищенням меж компетенцГ! за раху-нок компетенцГ! шших шститупв, е основною причиною владного дисбалансу на пострадянському простора Зокрема, вчеш називають яскравим прикладом «компетенцшно! експансГ!» формування «указного права» або «указно! зако-нотворчостЬ» глави держави [31, с. 4, 13]. Варто ввдмггити, що використання главою держави «указного права» е традицшним повноваженням росшських
ÏMnepaTopÏB (наприклад, ст. 87 Основних закошв 1906 р. Росшсько1 iMne-piï), яке оцшювалося проввдним конституцiоналiстом того часу В. М. Гессе-ном як «пережиток абсолютизму, котрий суперечить принципам розподшу влад i верховенства закону» [32, с. 211 - 214]. Розглядаючи сучасний статус Президента РФ, науковщ ввдзначають, що де-юре глава держави не е законо-давчим органом, але де-факто здшснюе функцп законодавчо! влади. Аргумен-тацiею дано! тези виступае право глави держави через укази, котрi Федеральш Збори РФ не мають блокувати, усувати прогалини в прав^ а також ввдсут-шсть у Конституцп РФ пeрeлiку предмеив вiдання, якi регулюються указами Президента [33]. Вражае уяву статистика юлькост акив Президента РФ, наведена росшськими науковцями. Тiльки за останш роки чисeльнiсть актiв Президента РФ у 5 - 7 разiв перевищуе число законiв, поступаючись лише кшькост актiв уряду [34, с. 216].
Визнання росшськими науковцями фактичного статусу «указного права» неприйнятним способом участ глави держави в нормотворчому процeсi при-зводить до пошуыв легальних форм «компетенцшно1 експансп» Президента. Зокрема, Д. Ю. Скуратов радить встановити в Конституцй' РФ право Президента РФ видавати укази, що заповнюють прогалини в законодавчому регу-люванш, у двох випадках: 1) за дорученням Державно! Думи з наступним затвердженням щею палатою; 2) якщо положення того чи шшого законодав-чого акта визнаш нeконституцiйними рiшeнням Конституцiйного Суду, але е гостра потреба якнайшвидшого заповнення прогалини, яка виникла [35, с. 15]. У свою чергу I. О. Кравець, на наш погляд, пропонуе бшьш традицшну форму обмеження «указно! законотворчостЬ» глави держави та шдвищення полггич-но! вiдповiдальностi за дш подiбних актiв. Вiн вважае за необхщне внести до Федерального конституцiйного закону «Про Уряд РФ» положення про право Уряду РФ сшльно з Президентом за уповноваженням Федеральних Зборiв РФ приймати акти делегованого законодавства у формi указу з питань зако-нодавчого регулювання i з тимчасовою силою закону. Причому I. О. Кравець пропонуе закршити норми про скршлення вщповвдних указiв шдписами Президента РФ i Голови Уряду РФ, а також про втрату чинност таких указiв, якщо сплив термш ix внесення до Державно!" Думи або за умови ïx не затвер-дження палатами Федеральних Зборiв РФ [32, с. 506]. Варто зазначити, що в багатьох зарубiжниx крашах з режимом конституцшно! демократы делеговане законодавство отримало широке розповсюдження (Конституцй' 1спанп (ст. 82), 1талшсько! Рeспублiки (ст. 76), Францп (ст. 38), ФРН (ст. 80) та ш.), адже цей конституцшно-правовий iнститут не тiльки надае можливють владi оперативно реагувати на мiнливi запити i потреби сусшльства, а й розширюе форми парламентського контролю за дiяльнiстю виконавчо! влади [19; 36, с. 99].
На ввдмшу вiд РФ, де «указне право» iснуе фактично, в Республщ Бшо-русь i Республщ Казахстан «указна законотворчiсть» Президента визнана на рiвнi Основного Закону. Так, Конститущя РК фiксуе наступнi широк можли-востi глави держави у здшсненш законодавчо! функцп: 1) ст. 61 Конституцп
закршлюе абсолютно обмежену законодавчу компетенщю Парламенту, тобто мктить виключний перелш предметiв ввдання, з яких орган законодавчо! влади мае право видавати закони. Одночасно статт 45 i 61 Основного закону встановлюють, що вс iншi ввдносини регулюються пiдзаконними актами, зокрема указами i розпорядженнями Президента; 2) стати 45, 53, 61 закрЬ плюють не тшьки одноосiбне право глави держави видавати закони з питань вшни та миру, а й укази, що мають силу закошв, якщо Парламент протягом мкяця з дня внесення проекту закону, котрий оголошений Президентом тер-мшовим, його не розглядае [37].
На важливкть актiв глави держави, яка надаеться в системi джерел права РК, вказують i норми Закону «Про нормативш правовi акти РК». Зокрема, виходячи зi статтi 4 цього Закону, однакову юридичну силу мають консти-туцшш закони й укази Президента, яы мають силу конституцшного закону, а також закони РК та укази Президента РК, що мають силу закону [38]. У правовш доктрин Казахстану «указна законотворчкть» глави держави оцшюються неоднозначно. Якщо одш науковцi вiдмiчають небезпеку «указного права» Президента, яке неодмшно призводить до диктатури адмшютра-цп в системi законотворчостi, то iншi вважають, що участь Президента РК у створенш законодавства випливае з його конституцшно!' функцп - гаранта Конституцп, прав i свобод людини i громадянина, та е резервним засобом в умовах стабшьного розвитку краши [39, с. 26-27].
Щодо «указного права» Президента Республжи Бшорусь, то в щлому його модель дуже схожа на казахстанський варiант, але мае i свою специфжу. Зокрема, Конститущя РБ (ст. 85) закршлюе право Президента тшьки на основi i вщповщно до Конституцп видавати укази i розпорядження, яю мають обов'яз-кову силу на всш територп РБ [40]. Виходячи з ще! норми, укази глава держави мають прюритет над законами. Непрямим шдтвердженням дано! гiпотези може слугувати i ст. 10 Закону «Про нормативш правовi акти РБ», де вказано, що у разi розбiжностi декрету чи указу з законом закон мае верховенство лише тод^ коли повноваження на видання декрету чи указу були надаш законом [41]. Враховуючи те, що зпдно з ч. 3 ст. 101 Конституцп РБ у силу особливо!' потреби Президент за своею шщативою або за пропозищею Уряду може видавати тимчасовi декрети, яю мають силу закону, можна зрозум^и, що декрети такого роду мають прюритет перед законами. Бшьш того, вщповщш декрети скршлюються шдписом Прем'ер-мшктра, тiльки якщо вони були видаш за пропозищею Уряду, а для ïx скасування потрiбна бiльшiсть не менше двох тре-тин голосiв вiд повного складу кожно! з палат Парламенту.
Безперечно, збшьшуе «компетенцiйну експансiю» глави держави також його право шщшвати делегування йому законодавчих повноважень на видання декрепв, що мають силу закошв (Конститущя ч. 1 ст. 101). У даному разi Конститущя не передбачае контрасигнацп декрету особою, яка несе вщповЬ дальшсть перед Парламентом. Не можна не вщмггити i той факт, що декрети Президента РБ видаються з будь-яких питань, за винятком випадюв, передба-чених Конститущею РБ (ст. 14 Закону «Про нормативш правовi акти РБ»). Таю
винятки мютяться у п. 2 ст. 97 (перелж предмеив вщання Палати представни-юв) i ч. 2 ст. 101 (перелж питань, з яких заборонене делегування законодавчих повноважень). За думкою бшоруського вченого Г. О. Василевича, Президент, маючи абсолютно легальну основу для видання декрепв, що регулюють вщно-сини в галузях, нормотворчкть в яких у звичайних умовах належить до ком-петенцп Парламенту, мае можливють заповнити прогалини в законодавствi та стимулювати Нащональш Збори вдосконалювати свою роботу [42, с. 41-42].
Отже, на сучасному еташ про активний розвиток «указно1 законотворчо-стЬ> глави держави свiдчить конституцшна практика Росiйськоï Федерацп, Республiк Бшорусь i Казахстан. Натомiсть в УкраТш спостерiгаеться зворотнiй процес. Вiдповiдно до Конституцп Украши Президент не мае права видавати акти, що мають силу закону, аш в порядку делегованого законодавства, аш за надзвичайних умов. Бшьш того, за висновками вггчизняних науковщв, про-тягом усього перюду незалежностi право Президента Украши видавити акти нормотворчого характеру поступово звужувалося. Так, право Президента Укра-1ни на видання указiв з економiчниx питань, не врегульованих законом, зпдно з перехвдними положеннями Конституцп' Украши втратило чиншсть 28 червня 1999 р. Повноваження глави держави, яю стосувалися затвердження функцш мiнiстерств та iншиx оргашв виконавчо!" влади, скасовано внаслiдок внесення змш до Конституцп' 8 грудня 2004 р. Така тенденщя вщповщае стандартам демократичного правлiння, адже надмiрна концентрацiя нормотворчих повноважень у руках глави держави призводить до узурпацп влади [43]. У той же час, з огляду на повернення в 2010 р. Конституцшним Судом Украши Президенту лжвщованих повноважень, не можна говорити про лшшшсть вказано!" тенденций Тому прийняття Закону Украши «Про вщновлення дп окремих положень Конституцп' Украши» вщ 21.02.2014 р. варто розглядати як важливий крок до встановлення динамiчноï рiвноваги мiж конституцiйними гiлками влади. На сьогодш Президент Укра'1'ни мае видавати акти нормотворчого характеру в двох сферах: 1) роботи його допомiжниx оргашв; 2) оборони.
На пiдставi вищевикладеного можна дшти таких висновыв. Висунута зарубiжними науковцями гшотеза про формування в деяких республшах колишнього СРСР авторитарного режиму обгрунтована. Адже розгляд тiльки окремих конституцшних складових елеменпв системи стримувань i противаг доводить, що в конститущях окремих пострадянських держав метиться потенщал до порушення динамiчноï рiвноваги гiлок влади, яким активно кори-стуеться глава держави. Бiльш того, останш конституцiйнi змiни свiдчать про подальший процес вiдxоду вiд стандарпв конституцiйноï демократ^' i набли-ження до методiв управлiння «керованоТ демократа"».
Зважаючи на це, в умовах вггчизняно1 конституцiйноï реформи необxiдно окреслити ймовiрнi загрози, якi несуть, на перший погляд, незначш нюанси конституцшного регулювання системи стримувань i противаг, та запропону-вати шляхи ïx запобиання. По-перше, запровадити конституцiйне положення про заборону обрання одше1 i пе1 же особи на посаду глави держави бшьше двох термшв. По-друге, зафiксувати в Конституцп' вичерпний перелж питань,
з яких Президент мае приймати акти нормотворчого характеру. При цьому мГшмГзувати перелж предметГв вщання, що регламентуються Президентом одноосГбно, адже глава держави не несе вадповадальност за сво" дГ" пГд час виконання обов'язкГв (виняток - шдстави для ГмпГчменту). 1ншими словами, розширити, так би мовити, «сферу дп контрасигнацп», яка передбачае набуття чинностГ акта глави держави тГльки пГсля пГдпису голови уряду, який несе вГд-повГдальнГсть за його дш перед парламентом.
Список л^ератури:
1. Карозерс Т. Противодействие распространению демократии [Электронный ресурс] / Т. Карозерс // Россия в глобальной политике. - 2006. - № 2. - Режим доступа : http://www. globalaffairs.ru/number/n_6559.
2. Меркель В. Формальные и неформальные институты в дефектных демократиях [Электронный ресурс] / В. Меркель, А. Круассан // Полис. - 2002. - № 1-2. - Режим доступа : qaghaqaget.do.am/load/0-0-0-15-20.
3. Мусхелишвили М. Конституционные реформы в Грузии [Электронный ресурс] / М. Мусхелишвили // Процесс конституционно-политической реформы в Грузии, в Армении и в Азербайджане: политическая элита и голос народа. - Тбилиси, 2005. - С. 91 - 112. - Режим доступа : http://www.idea.int/publications/cprp_georgia/upload/DCMRussian.pdf.
4. K^stner A. Russia: Supporting No n-Democratic Tendencies in the Post-Soviet Space? [Электронный ресурс] / А. ^stner // German Development Institute / Deutsches Institut for Entwicklungspolitik (DIE). - Режим доступу : http://www.die-gdi.de/uploads/media/ BP_2.2010.pdf.
5. Cameron, D. Authoritarianism: The Influence of Russia in Its "Near Abroad" [Электронный ресурс] / D. Cameron, M. Orenstein. - Режим доступу : http://www.academia.edu/2041738/.
6. Rosenfeld M. The rule of law and the legitimacy of constitutional democracy [Электронный ресурс] / M. Rosenfeld // Southern California Law Review. - 2001. - Vol. 74. - Режим доступу : www-bcf.usc.edu/~usclrev/pdf/074503.pdf.
7. Hein M. Constitutional Conflicts between Politics and Law in Transition Societies: A Systems-Theoretical Approach [Электронный ресурс] / M. Hein // Studies of Transition States and Societies. - Режим доступу : www.tlu.ee/stss/wp.../vol3-issue-1-hein.pdf.
8. Арутюнян А. А. Конституционализм: проблемы постсоветской реальности : монография / А. А. Арутюнян. - М. : Норма, 2013. - 160 с.
9. Отщук М. Ввдповвдальне правлшня i народний суверенитет: нотатки до конституцшного творення [Електронний ресурс] / М. Отщук, М. Савчин. - Режим доступу : http://cau.in.ua/ua/ activities/analytics/id/vidpovidalne-pravlinnja-i-narodnij-suverenitet-notatki-do-konstitucijnogo-tvorennja-744/.
10. Барабаш Ю. Г. Державно-правов1 конфлжти на сучасному етат державотворення: конституцшно-правовий аспект : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.02 / Ю. Г. Барабаш. - Х., 2009. - 415 с.
11. Сел1ванов А. О. Верховенство права в конституцшному правосуддк Анал1з конституцш-но" юрисдикцГ" / А. О. Сел1ванов. - К. ; X. : Акад. прав. наук Украши, 2006. - 400 с.
12. Sуlyom L. The role of Constitutional Courts in the transition to democracy With special reference to Hungary / L. Sуlyom // International Sociology - 2003. - Vol 18 (1). - Р. 142 -143.
13. Шайо А. Конституционализм и конституционный контроль в посткоммунистической Европе / А. Шайо // Конституционное правосудие в посткоммунистических странах : сборник докладов. - М. : Центр конституционных исследований МОНФ, 1999. - С. 5 - 12.
14. Буроменський М. В. Щодо лептимносп дтчо" сьогодт влади в Украш [Електронний ресурс] / М. В. Буроменський, А. П. Заець // Юридичт акценти. - 2014. - Режим доступу : www.irbis-nbuv.gov. ua/.../cgiirbis_64.exe.
15. Buromensky M. The Status of the President in the System of Executive Power in the States of Central and Eastern Europe / M. Buromensky // The Round Table Conference "Ten years of the Democratic Constituonalism in Central and Eastern Europe". - Lublin: Polish Association of Constitutional Law, 2001. - P. 275-292.
16. Burkovsky P. From Presidentialism to Parliamentarianism Strengthening or Weakening Democracy in Ukraine? [Електронний ресурс] / P. Burkovsky, О. Haran. - Режим доступу : http:// csis.org/files/media/csis/pubs/pm_0412.pdf.
17. Егоров В. Г. Президентализм и парламентаризм в политических системах новых независимых государств [Електронний ресурс] / В. Г. Егоров // Политическая наука и современное общество: сб. науч. тр. - Вып. 4 / под ред. В. Г. Егорова. - М. : ИИУ МГОУ, 2013 - С. 4-25. -Режим доступа : evestnik-mgou.ru/Books/GetBook/8.
18. Zaznaev O. Understanding Semi-Presidentialism in Political Science: A Review of the Latest Debate [Электронный ресурс] / О. Zaznaev // World Applied Sciences Journal 30 (2): 195-198, 2014. - Режим доступа : www.irbis-nbuv.gov.ua/.../cgiirbis_64.exe.
19. Лихобабин В. А. Возможно ли в России делегированное законодательство [Электронный ресурс] / В. А. Лихобабин // Известия Иркутской государственной экономической академии. - 2004. - № 4. - Режим доступа : http://cyberleninka.ru/article/n/vozmozhno-li-v-rossii-delegirovannoe-zakonodatelstvo.
20. Конституция. Демократия. Парламентаризм. Материалы второго Международного парламентского форума. - М. : Издание Государственной Думы, 2014. - 192 с.
21. Федералист: Политические эссе А. Гамильтона, Дж. Мэдисона и Дж. Джея. - М. : Изд. группа «Прогресс» - «Литера», 1994. - 592 с.
22. Сахаров Н. А. Институт президентства в современном мире / Н. А. Сахаров. - М. : Юрид. лит-ра, 1994. - 176 с.
23. Тодыка Ю. Н. Президент Украины: конституционно-правовой статус / Ю. Н. Тодыка, В. Д. Яворский. - Х. : Факт, 1999. - 256 с.
24. Власихин В. А. Конституция США. Политико-правовой комментарий / В. А. Власихин, А. А. Мишин. - М. : Международные отношения, 1985. - 336 с.
25. Ршення Конституцшного Суду Украши № 22-рп/2003 ввд 25.12.2003 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v022p710-03.
26. Шаповал В. Н. Сравнительное конституционное право / В. Н. Шаповал. - К. : Изд. Дом «Княгиня Ольга», 2007. - 416 с.
27. Об изменении срока полномочий Президента Российской Федерации и Государственной Думы: ФКЗ № 6 от 30 декабря 2008 г. [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://www. consultant.ru/document/cons_doc_LAW_83180/#p23.
28. О внесении поправки в статью 90 Конституции Республики Узбекистан : Закон Республики Узбекистан [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://www.lex.uz/Pages/GetAct. aspx?lact_id=2216248.
29. Президентские выборы в Узбекистане состоятся в 2015 году [Электронный ресурс]. -Режим доступа : http://www.12uz.com/news/show/official/8737/.
30. Дудтк О. Роль президента в конституцшному процеск свиовий досввд i пострадянсью реалп [Електронний ресурс] / О. Дудшк. - Режим доступу : http://nbuviap.gov.ua/asambleya/ rol_prez_v_konst_proc.php.
31. Зуйков А. В. Эволюция института президентства Российской Федерации : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / А. В. Зуйков. - М., 2009. - 28 с.
32. Кравец И. А. Формирование российского конституционализма (проблемы теории и практики : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.02. / И. А. Кравец ; Урал. гос. юрид. акад. - Екатеринбург, 2002. - 584 с.
33. Мордвинова И. А. Проблема конституционно-правового выражения системы сдержек и противовесов [Электронный ресурс] / И. А. Мордвинова // Вестник Челябинского гос. ун-та. -2008. - № 28. - Режим доступа : http://cyberleninka.ru/article/n/problema-konstitutsionno-pravovogo-vyrazheniya-sistemy-sderzhek-i-protivovesov.
34. Чиркин В. Е. Глава государства. Сравнительно-правовое исследование / В. Е. Чиркин. -М. : Норма; Инфра-М, 2010. - 239 с.
35. Скуратов Д. Ю. Проблемы участия Президента Российской Федерации в правотворческом процессе : автореф. дис. ... канд. юрид. наук [Электронный ресурс] / Д. Ю. Скуратов. - М., 2002. - 26 с. - Режим доступа : http://www.dissercat.com/content/problemy-uchastiya-prezidenta-rossiiskoi-federatsii-v-pravotvorcheskom-protsesse#ixzz3OhfAkBan.
36. Троицкий В. С. Делегированное законодательство / В. С. Троицкий, Л. А. Морозова // Государство и право. - 1997. - № 4. - С. 91 -99.
37. Конституция Республики Казахстан [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http:// www.akorda.kz/ru/category/konstituciya.
38. О нормативных правовых актах РК [Электронный ресурс] : Закон Республики Казахстан от 24 марта 1998 г. № 213-I. - Режим доступа : http://online.zakon.kz/Document/7doc_ id=1009108.
39. Малиновский В. Л. Президент Республики Казахстан и Парламент Республики: взаимоотношения, система сдержек и противовесов. II Научное издание [Электронный ресурс] / В. Л. Малиновский. - Астана : Институт законодательства Республики Казахстан, 2005. - 53 с. -Режим доступа : http://library.psu.kz/fulltext/buuk/b1043.pdf.
40. Конституция Республики Беларусь [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http:// www.pravo.by/main.aspx?guid=6351.
41. О нормативных правовых актах Республики Беларусь [Электронный ресурс] : Закон РБ от 10 января 2000 г. № 361-3. - Режим доступа : http://base.spinform.ru/show_doc. fwx7rgn=1837.
42. Василевич Г. А. Конституция. Человек. Государство. Серия: «ПРАВО» / Г. А. Василе-вич - Мн. : Право и экономика, 2010. - 261 с.
43. Макаров Г. В. Нормотворча дiяльнiсть глави держави: зарубiжний досввд та вичизняна практика [Електронний ресурс] / Г. В. Макаров // Стратепчш прюритети. - 2009. - № 1. -Режим доступу : http://old.niss.gov.ua/book/StrPryor/10/2.pdf.
Закоморная Е. А. О некоторых особенностях постсоветской модели системы сдержек и противовесов в контексте режима «управляемой демократии»: конституционно-правовой аспект.
Рассмотрена гипотеза о формировании постсоветского авторитаризма, выдвинутая зарубежными учеными. Освещены особенности регулирования отдельных элементов модели сдержек и противовесов в конституциях бывших республик Советского Союза. Определено влияние нарушения динамического равновесия системы сдержек и противовесов на установление режима «управляемой демократии» в постсоветских странах.
Ключевые слова: конституция, постсоветский авторитаризм, постсоветские страны, режим «управляемой демократии», система сдержек и противовесов.
Zakomorna К. О. About some features of the post-soviet model of checks and balances in the context of the "managed democracy" regime: constitutional and legal aspect.
The hypothesis of formation of the post-soviet authoritarianism nominated by foreign scholars has been considered. The features of the regulation of certain elements of the model of checks and balances in the constitution of the former Soviet Union have been clarified. The influence of the violation of the dynamic balance of the system of checks and balances in the "managed democracy" regime of post-soviet countries has been determined.
Key words: the constitution, the post-soviet authoritarianism, the post-soviet countries, the "managed democracy" regime, the system of checks and balances.
Надшшла до редколегй 13.02.2015 р.
