НОРМОТВОРЧА СКЛАДОВА ВЛАДИ РОБОТОДАВЦЯ Текст научной статьи по специальности «Право»

28

JURISPRUDENCE / «Шуушшшум-Шугмау» 2023

УДК: 349.22: 331.9

Обушенко Наталш Миколагвна

доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри цившьно-правових дисциплт Днтропетровського державного унгверситету внутргштх справ

Днтро, Кшв Киян Володимир Якович кандидат юридичних наук, доцент, завгдувач кафедри цившьно-правових дисциплт Днтропетровського державного унгверситету внутргштх справ

Днгпро, Кшв

DOI: 10.24412/2520-6990-2023-17176-28-33 НОРМОТВОРЧА СКЛАДОВА ВЛАДИ РОБОТОДАВЦЯ

Nataliya Obushenko

Doctor of Law, Associate Professor, Professor of the Department of Civil and Legal Disciplines Dnipropetrovsk State University of Internal Affairs,

Dnipro, Ukraine Volodymyr Kyian, Candidate of of Law, Associate Professor, Professor of the Department of Civil and Legal Disciplines Dnipropetrovsk State University of Internal Affairs,

Dnipro, Ukraine

NORMATIVE COMPONENT OF THE EMPLOYER'S AUTHORITY

Анотацш

Стаття розкривае, що одним 1з ключових складових елементгв будь-якоХ дгяльностг, в тому числг i правозастосовноХ, е ii суб'екти. Адже вона (д1яльтстъ) стае можливою, об'ективуеться як со^альне явище, саме завдяки розумовим та фiзичним зусиллям певних суб 'ектiв. Тобто жодна дiяльнiсть не iснуе i не може iснувати поза суб'ектами. Стаття висвтлюе, що право також не е виключенням i його суб 'екту також вiдводиться одна з ключових ролей. Осюлки право е тчим iншим, як одним з тструмен-тарпв, який створюеться та функщонуе для людей, з метою органгзаци Хх життя таким чином, щоб забезпечити нормальт умови життя та стабшьний всебiчний розвиток. Тобто право юнуе виключно для людей, заради Хх благополуччя. В статтi до^джено, що кожний суб 'ект, незалежно вiд того фгзична це особа чи якесь колективне утворення (наприклад, юридична особа), потрапляючи у поле регулятивного впливу права надшяеться певним обсягом прав та обов Уязтв, ят конкретизуються залежно вiд того, нормами якоХ галузi права регулюються тi чи iншi суспiльнi вiдносини. Для того, щоб ц права i обов 'язки були не просто декларащями, а реально здтснювались, вони мають втшюватись у життя через вiдповi-днi форми правореалiзацii. Однак якщо одш з цих форм (наприклад, дотримання) притаманнi усiм суб'ектам права без виключення, то iншi форми можуть реалiзовуватися лише обмеженим колом суб 'ектiв, зокрема такою формою е про правозастосування. В статтi розкрито, що основним суб 'ектом правозастосування у сферi трудових вiдносин е роботодавець. За радянських чаав iснувала переважно державна власнкть, на якш засновувались та дiяли тдприемства, установи, органгзацИ, тому i робото-давцем виступала держава, а отже i застосування норм трудового право носило державно-владний характер. 24 серпня 1991 року наша держава проголосила свою незалежтсть, вiдмовилася вiд командно-адмiнiстративних методiв управлтня економжою та взяла курс на розбудову демократичноХ держави з ринковою економiчною системою, однiею з головних ознак якоХ е визнання рiзних форм власностi (зокрема приватноХ). Ыд такроботодавцями можуть виступати й iншi, о^м держави, суб'екти, як наприклад приватш особи чи органи мiсцевого самоврядування. Основний нормативно-правовий акт у сферi трудового права - Кодекс закотв про працю УкраХни ^mi - КЗпП Укра'ти) У не мктить визначення поняття роботодавця, що з нашоХ точки зору е прогалиною законодавства, адже роботодавець е однiею з ключових ф^ур у трудовому правi.

Abstract

The article reveals that one of the key constituent elements of any activity, including law enforcement, are its subjects. After all, it (activity) becomes possible, is objectified as a social phenomenon, thanks to the mental and physical efforts of certain subjects. That is, no activity exists and cannot exist outside of subjects. The article highlights that law is also not an exception and its subject is also assigned one of the key roles. Because the law is nothing but one of the tools that is created and_ functions_ for people, in order to organize their lives in such a way as to ensure normal living conditions and stable comprehensive development. That is, law exists exclusively for people, for the sake of their well-being. The article examines that every subject, regardless of whether it is a natural person or some collective entity (for example, a legal entity), falling into the field of regulatory influence

«шуушшим-шишау» #17(176], 2023 / JURISPRUDENCE_29

of law, is endowed with a certain amount of rights and obligations, which are specified depending on the norms of which certain social relations are regulated in the field of law. n order for these rights and obligations to be not just declarations, but actually implemented, they must be implemented through appropriate forms of legal enforcement. However, if one of these forms (for example, compliance) is inherent to all subjects of law without exception, then other forms can be implemented only by a limited circle of subjects, in particular, such a form is about law enforcement. The article reveals that the main subject of law enforcement in the field of labor relations is the employer. In Soviet times, there was mainly state property, on which enterprises, institutions, organizations were founded and operated, therefore the state acted as the employer, and therefore the application of labor law norms was of a state-authority nature. On August 24, 1991, our state declared its independence, abandoned the command-administrative methods of managing the economy and set a course for the development of a democratic state with a market economic system, one of the main features of which is the recognition of various forms of property (in particular, private). In addition to the state, entities other than the state, such as private individuals or local self-government bodies, can act as employers. The main normative legal act in the field of labor law - the Code of Labor Laws does not contain a definition of the concept of employer, which from our point of view is a gap in the legislation, because the employer is one of the key figures in labor law. The rule-making component of the employer's power is not directly related to law enforcement, since the process of creating local norms is not accompanied by the issuance of law enforcement acts. However, it is local rule-making together with centralized legislation that creates a regulatory basis for the employer's application of labor law norms.

Ключовi слова: Трудове право, трудове законодавство, правозастосування, порушення, eidnoeidcrnh-Hicmb, штрафш санкцИ, роботодавець, nрацiвник, владнi повноваженняроботодавця, наймана праця, три основних напрямки: розпорядчий, дисциnлiнарний та нормотворчий.

Keywords: Labor law, labor law, enforcement, violation, liability, penalties, employer, employee, employer's authority, wage labor, three main areas: executive, disciplinary and rule-making.

Постановка проблеми. Коли мова йде про правозастосування, то перш за все маеться на увазi певний рiзновид дгяльносп. У свою чергу поняття д1яльносл характеризуе функцш суб'екта пщ час його взаемоди з об'ектом [1, с.136]. О. О. Грицанов у своему фшософському словнику з приводу розу-мшня категори дiяльностi пише, що вона один з найважливших атрибут буття людини, пов'яза-ний з цшеспрямованою змшою зовшшнього свпу, само! людини. Саме через дгяльшсть розкриваеться сутшсть людини. Залежно ввд потреб людей дiяль-тсть традицшно подшяеться на: 1) матерiальну (за-доволення первинних потреб людини: у !ж^ одяз^ знаряддях пращ через змшу зовтшньо! природи),

2) сусшльно-полггачну (ргзт форми впливу на сус-птьт вщносини, оргатзацш сусшльного життя),

3) духовну (в области науки, мистецтва, рел1ги тощо). Вс форми людсько! дiяльностi юторичш. Вони вщчувають вплив розподшу пращ, що зумов-лено високою динамшою процесу зростання потреб людей, !х рiзноманiтнiстю [2, с. 210]. О. Ф. Скакун, дослщжуючи правову форму дiяльностi держави зазначае, що вона являе собою оргатзацшно-управлшську форму дшльносл уповноважених на те суб'ект, яка завжди пов'язана зi здшсненням юридично значущих дш (розглядом юридичних справ) у порядку, визначеному законом [1, а 506].

З викладеного четко видно, що одним iз ключо-вих складових елементш будь-яко! дгяльносп, в тому чи^ i правозастосовно!, е И суб'екти. Адже вона (дгяльшсть) стае можливою, об'ективуеться як сощальне явище, саме завдяки розумовим та фiзич-ним зусиллям певних суб'екпв. Тобто жодна дiяль-тсть не кнуе i не може кнувати поза суб'ектами.

Мета статтк дослвджуючи правозастосування, яке безумовно е рiзновидом суспшьно-дер-жавно! правово! дiяльностi, особливу увагу слад придшити суб'ектам, якi його здшснюють.

Виклад основного матерiалу. Сл1д ввдзна-чити, що поняття «суб'ект» прийшло до нас iз лати-нсько! мови (в1д «subiectus» - той, що знаходиться в основi) i однiею з першочергових (основополож-них, центральних) категор1й бiльшостi сфер науко-вого знання. Так, наприклад, у фшософй суб'ект ви-значаеться як носш субстанцiальних властивостей i характеристик, що визначають якiснi особливостi об'екта [2, с. 688]. Коли вживають термш суб'ект, у переважн1й бшьшосл випадк1в, то мають на увазi активно д1ючу, над1лену свiдомiстю та волею лю-дину таку що шзнае.

Для соцiологiчних наук суб'ект - це перш за все носш предметно-практично! д1яльносп та т-знання (1ндив1д чи соцiальна група); джерело акти-вностi, спрямовано! на объект [3, c. 351].

Очевидно, що право також не е виключенням i його суб'екту також выводиться одна з ключових ролей. Оскшки право е нiчим шшим, як одним з 1н-струментарив, який створюеться та функцiонуе для людей, з метою оргатзаци !х життя таким чином, щоб забезпечити нормальш умови життя та стабь льний всебiчний розвиток. Тобто право кнуе ви-ключно для людей, заради !х благополуччя.

Право можна сприймати по-рiзному: ототож-нювати його iз законом (закон - це право), чи вва-жати, що право являе собою певну об'ективну !дею, що виникла як феномен, абощо. Однак одне абсолютно зрозумшо - воно не може юнувати у вiдривi в1д суб'екта: якщо вважати, що право - це закон, то закони створюють люди; якщо виходити iз того, що право являе собою певну об'ективно кнуючу щею, то для того, щоб люди визнали право як ун1верса-льне мiрило справедливосп та рiвностi, ця ;дея мае пройти через свщомкть людини та знайти свое об'ективне в!дображення у певному загальнов;до-мому i загальнообов'язковому джерелi.

JURISPRUDENCE / «Шуушшшим-шигмау» #171176), 2023

30_

У словниковш л1тератур1 суб'ект права визна-чаеться як ф1зична або юридична особа, яка за законом волод1е здатнктю мати i здшснювати безпосе-редньо або через представника права i юридичнi обов'язки, тобто правосуб'ектнiстю [4, с. 260; Ошибка! Источник ссылки не найден., с. 1416].

Лисенков С. Л. пропонуе, що суб'ект права -це особа чи органiзацiя, за якими державою визна-еться здатнсть бути нолями суб'ективних прав та юридичних обов'язкiв [5, с. 299].

Отже кожний суб'ект, незалежно ввд того фiзи-чна це особа чи якесь колективне утворення (напри-клад, юридична особа), потрапляючи у поле регулятивного впливу права надшяеться певним обся-гом прав та обов'язшв, якi конкретизуються залежно вщ того, нормами яко! галузi права регу-люються тi чи iншi суспiльнi вщносини. Для того, щоб цi права i обов'язки були не просто декларащ-ями, а реально здшснювались, вони мають втшюва-тись у життя через вщповвдш форми правореалiза-ци. Однак якщо однi з цих форм (наприклад, дотри-мання) притаманнi ус1м суб'ектам права без виключення, то iншi форми можуть реалiзовува-тися лише обмеженим колом суб'екпв, зокрема такою формою е про правозастосування.

Чи не найбшьше наукових дебат серед уах форм реалiзацi! права викликала саме правозастосування, та суб'екти, яш його здшснюють. Так на науковш дискуси, що вщбулася у 1954-1955 роках, бшьшють учасниюв (серед яких зокрема були так правники як: О. М. Васильев, Д. А. Кершов, М. П. Хангалов, П. М. Галанза, I. £. Фарбер та ш.) пщтри-мали точку про те, що в якосп суб'екпв правозастосування можуть виступати тшьки надшеш вщ-поввдними владними повноваженнями державш ор-гани та посадовi особи, а також органзаци, яким держава делегувала певш владнi повноваження. Аналiз юридично! лiтератури свщчить про те, що така наукова позищя е домшуючою й сьогоднi [6, с. 388-389;7, с. 111 та ш.]. Вочевидь така точка зору е абсолютно справедливою для бiльшостi галузей права, оскшьки нолями влади у суспшьних ввдно-синах, якi вони регулюють, виступають, як правило, органи державно! влади та посадовi особи.

Проте, коли йдеться про застосування норм трудового права, то слад констатувати, що коло суб'екпв зовсш не обмежуеться державними органами та !х посадовими особами, наветъ бшьше -державна влада, як складова правозастосування вщступае на другий план. Вважаемо за необхвдне наголосити, що зниження ролi державно! влади у процеа застосування норм трудового права, не в якому разi не слад розцшювати як втрату ним тако! свое! обов'язково! ознаки як владнiсть, !! значения при цьому не на секунду не зменшуеться, адже влада може мати не лише державний характер.

Справа у тому, що основним суб'ектом правозастосування у сферi трудових ввдносин е робото-давець. За радянських час1в iснувала переважно державна властсть, на якш засновувались та дiяли пщприемства, установи, органiзацi!, тому i робото-давцем виступала держава, а отже i застосування норм трудового право носило державно-владних

характер. Однак 24 серпня 1991 року наша держава проголосила свою незалежнсть, вщмовилася ввд командно -адмшютративних метод1в управлiння економшою i на сьогодш, взяла евроатлантичний курс на розбудову демократично! держави з ринко-вою економiчною системою, одшею з головних оз-нак яко! е визнання рiзних форм власностi (зокрема приватно!). Вщ так роботодавцями можуть виступати й шш^ окрiм держави, суб'екти, як наприклад приватш особи чи органи мкцевого самовряду-вання. Пдтвердженням цьому е офiцiйне визна-чення поняття роботодавця яке закршлено у Законi Укра!ни «Про професшш спiлки, !х права та гаран-тi! дiяльностi», а саме: - роботодавець - це власник пщприемства, установи, оргатзаци незалежно ввд форми власносп, виду дiяльностi, галузево! належ-ностi або уповноважений ним орган (кер1вник) чи фiзична особа, яка вщповвдно до законодавства ви-користовуе найману працю [8]. Також, майже вден-тичне попередньому, визначення поняття роботодавця мктить «Iнсгрукцiя про порядок обчислення i сплати внесшв на загальнообов'язкове державне соцiальне страхування на випадок безробiття та об-лшу !х надходження до Фонду загальнообов'язко-вого державного соцiального страхування Укра!ни на випадок безробеття», в якш закршлено, що пiд роботодавцем слад розумети власника щдприемс-тва, установи, оргатзаци або уповноважений ним орган незалежно ввд форми власносп, виду дiяль-ностi та господарювання та фiзичнi особи, яка ви-користовують найману працю [9]. Зауважимо, що основний нормативно-правовий акт у сферi трудового права - Кодекс закон1в про працю не мктить визначення поняття роботодавця, що з нашо! точки зору е прогалиною законодавства, адже роботодавець е одшею з ключових фцур у трудовому правi. Тому для того, щоб уникнути тих чи шших недоль шв (прогалин, конфлшт1в тощо) у правовому регу-люванш трудових та тiсно пов'язаних iз ними вщ-носин, слад четко визначити дефiнiцi!' центральних правових категорш у цiй сферi.

У юридичнш лiтературi зустрiчаються рiзнi формулювання визначень поняття «роботодавця». Так М. Ю. Тихомиров характеризуе роботодавця як юридичну особу чи громадянина, з яким пращвник перебувае у трудових вщносинах, пiсля укладення трудового договору [10, с.377].

Л. П. Грузiнова та В. Г. Короткш вважають, що у трудовому правi термiн «роботодавець» означае оргамзацш, яка на ринку пращ е суб'ектом, що пропонуе роботу й органзовуе працю прац1вник1в. Як суб'ект трудового права роботодавець - це переважно юридична особа, котра укладае трудовий договiр з прац1вником [110, с. 73]. На нашу думку не зовсiм вiрним е вказувати у визначенш поняття «роботодавця», що це юридична особа, адже практика сввдчить, що сьогодш велика кшьшсть прива-тних пвдприемц1в, якi дшть без створення юридич-но! особи також використовують найману працю. Тому бiльш доречним у цьому контексп виглядае визначення, яке сформулював П. Д. Пилипенко: «роботодавець як суб' ект трудового права - це на-самперед особа ^зична або юридична), яка надае

«Шуш(шшим-ши©ма1> тит&Ъ, Ш0Ш3 / JURISPRUDENCE

роботу шшш особi на пiдставi трудового договору у формi будь-якого з його рiзновидiв, передбачених законодавством, в тому чи^ при обраннi чи приз-наченнi на посаду [12, а 18].

Враховуючи вищевикладене, а також на щдс-тавi аналiзу статгi 21 КЗпП Укра!ни вважаемо, що пщ роботодавцем слад розумгги фiзичну чи юриди-чну особу, що е власником оргашзаци (пвдприемс-тва, установи) не залежно вщ форми власностi, виду дiяльностi та господарювання, або керуе нею на пiдставi ввдповщного ршення власника, яка зп-дно iз нормами трудового та шшого законодавства використовуе найману працю.

Вважаемо за необхщне придшити декiлька сл1в характеру влади роботодавця, адже тi з них, яю д-ють вщ iменi держави, мають вадповадн державнi повноваження на застосування норм трудового права. Що ж до шших роботодавцiв може постати питання: «А на яких же, власне, пщставах вони мо-жуть здшснювати застосування норм трудового права?». Задля вiдповiдi на це питання слад зверну-тися до тако! неввд'емно! властивостi правозастосу-вання як його владний характер, який передбачае пщпорядкування суб'екту правозастосування волi того, по вщношенню до кого воно виконуеться. Справа у тому, що влада - категорiя соцiальна, яка являе собою здатнiсть i можливiсть для шдиввда чи групи здшснювати свою волю, впливати на шших людей незалежно вщ !хньо! згоди або незгоди [13, c. 40]. З викладеного видно, що за своею сутш-стю влада мае не державне, а сощальне корiння i полягае у можливостi одного суб'екту (групи суб'екпв), за наявностi певних умов (щдстав) та за допомогою необхщних засобiв, щдпорядковувати волю шшого суб'екта (суб'екпв) та скеровувати його поведшку у потрiбному напрямку. З цього приводу слад погодитись iз Г. Щокшим, який вка-зуе, що - це особлива форма соцальних ввдносин, яка може впливати на характер i спрямування дiя-льностi й поведшки людей через вдеолопчш, орга-нiзацiйно-правовi й економiчнi механiзми, а також за допомогою авторитету, традицш i насильства (влада економiчна, полiтична, духовна, сiмейна тощо). Сутнiстю влади е вiдносини управлшня, па-нування й пщпорядкування [14, а 74].

Управлшня пщприемством, установою, орга-нiзацiею також е рiзновидом сошально! влади, осш-льки воно будуеться на владних повноваженнях роботодавця, як вiн мае у своему розпоряджент як господар шдприемства, установи, органзаци. За-уважимо, що у даному випадку термiн «господар» ми використовуемо у розширеному значенш, тобто ним е не лише безпосереднш власник оргамзаци (пщприемства, установи), а й iншi особи чи органи, якi здiйснюють управлiння нею за вказiвкою власника. На правах господаря роботодавець може на власний розсуд оргашзовувати роботу пвдвладного йому об'екту та вщповщно скеровувати у потрiбне русло дiяльнiсть пра^ниюв, що працюють на ньому. Отже влада роботодавця мае господарський характер. Вона розповсюджуеться виключно в межах пщвладного об'екту (пiдприемства, установи,

31

оргашзаци) та обмежуеться дiючим законодавст-вом.

Свою господарську владу роботодавець реаль зуе за трьома основними напрямками: розпорядчий, дисциплiнарний та нормотворчий.

Почнемо з нормотворчих повноважень роботодавця, суттсть яких полягае у його правi видавати норми поведiнки. Дана нормотворчють мае обме-жений характер у просторовому та предметному ас-пектi. Адже по-перше, такi норми мають локальний характер, тобто вони дшть в межах окремих щдп-риемств, установ, органiзацiй та, вiдповiдно, мають загальнообов'язковий характер тшьки для !х працi-внишв. А по-друге, локальна нормотворчiсть мае пщзаконний характер, тому вони, приймаються для врегулювання обмеженого кола питань у сферi тру-дових вщносин. Як правило, тi аспекти трудових вь дносин, якi регламентуються локальними нормами, прямо передбачаються у централiзованих законода-вчих актах. Так наприклад статтею 15 Закону Укра-!ни «Про оплату працi», що форми i системи оплати працi, норми пращ, розцшки, тарифнi сiтки, схеми посадових окладiв, умови запровадження та роз-мiри надбавок, доплат, премш, винагород та iнших заохочувальних, компенсацшних i гарантiйних ви-плат встановлюються пiдприемствами у колектив-ному договорi з дотриманням норм i гарантш, передбачених законодавством, генеральною та галу-зевими (регiональними) угодами. У раз^ коли колективний договiр на щдприемс™ не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'яза-ний погодити щ питання з виборним органом пер-винно! профспiлковоl органзаци (профспiлковим представником), що представляе штереси бiльшо-стi працiвникiв, а у разi його вiдсутностi - з шшим уповноваженим на представництво органом [15]. Тобто, сутнiсть локальних норм полягае у тому, щоб пристосовувати загальнi норми до умов конкретного виробництва, характеру i профшю пiдприемс-тва з урахуванням економiчного становища остан-нього. Вони не повинш погiршувати становище пра-цiвникiв порiвняно iз законами, а також шшими пiдзаконними нормативно-правовими актами [0, с. 114-115]. Також слад погодитись iз думкою П. Д. Пилипенка, який не оспорюючи допомiжноl ролi локально! нормотворчостi все ж таки наголошуе, що локально-правовi норми кнують не лише для конк-ретизацil, !х роль вагомiша, вони, крiм цього, пок-ликанi також заповнювати певнi прогалини в правовому регулюванш працi. I в сучасних умовах саме цьому напряму локально! нормотворчостi на-даеться прюритет. Його основний змiст - розши-рення гарантiй трудових прав працiвникiв, полiп-шення умов !х пращ [17, а 25].

Нормотворча складова влади роботодавця не пов'язана безпосередньо iз правозастосуванням, оск1льки процес створення локальних норм не су-проводжуеться виданням правозастосовних актiв. Проте саме локальна нормотворчють разом iз централiзованим законодавством створюють нор-мативне пщгрунтя для застосування роботодавцем норм трудового права.

jurisprudence / «еюшшшумлушаи» $тт&), 2023

32

Розпорядчий напрямок здiйснення господарсь-ко!' влади роботодавця полягае у тому, що вш може давати робiтникам обов'язковi до виконання вказь вки для грамотного (ефективного) розподшу мiж ними трудових функцiй та правильно! органзаци виробничого процесу.

Щодо дисциплiнарно! складово! у господарсь-кiй владi роботодавцiв то вона реалiзуеться пiд час встановлення правил внутрiшньо! дисциплiни, контролю за !х дотриманням, притягненням 1! поруш-никiв до дисциплшарно! вiдповiдальностi, а також заохочення праданиюв за самовiддану та сумлiнну працю.

Загалом два останнi напрямки господарсько! влади можна поеднати у одну категорш пiд назвою «розпорядчо-дисциплшарна влада». Виходячи iз специфiки означеного виду влади роботодавця очевидно, що весь обсяг його правозастосовно! дiяль-носп реалiзуеться саме пiд час здшснення розпоря-дчо-дисциплiнарно! влади. Адже саме вона пов'язана iз безпосереднм управлiнням щдприемс-твом, установою, органзащею. Тобто, якщо за-вдяки нормотворчосп роботодавець може встанов-лювати певш внутрiшнi вимоги (норми, правила, порядки), то за допомогою виконавчо-розпорядчо! влади вш може забезпечувати реальне виконання цих вимог, зокрема в разi необхiдностi роботодавець може притягати порушниюв до дисциплшар-но! вщповщальносл. Як приклади випадкiв засто-сування роботодавцем норм трудового права пвд час здшснення ним розпорядчо-дисциплшарно! влади можна вщзначити статтю 127 КЗпПУ, де за-крiплено, що у встановлених законодавством випа-дках вщрахування iз заробiтно! плати працiвникiв для покриття !х заборгованостi пiдприемству, уста-новi i органiзацi!, де вони працюють, можуть про-вадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу [18]; або статтю 144, в якш встановлено, що заохочення застосову-ються власником або уповноваженим ним органом разом або за погодженням з виборним органом пе-рвинно! профспшково! органзацп (профспiлковим представником) пiдприемства, установи, органза-цi!. Заохочення оголошуються наказом (розпоря-дженням) в урочистiй обстановщ i заносяться до трудових книжок працiвникiв у вiдповiдностi з правилами !х ведення [18]; чи статтю 181, нормами яко! передбачено, що вщпустка для догляду за ди-тиною до досягнення нею трирiчного вiку та ввдпу-стка без збереження заробiтно! плати надаються за заявою жшки або осб, зазначених у частинi сьомiй статл 179 КЗпП Укра1ни, повнiстю або частково в межах установленого перюду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу [18].

Отже, пщсумовуючи вищевикладений мате-рiал можемо констатувати, що роботодавець е пов-ноцiнним суб'ектом застосування норм трудового права. I хоча його господарська влада не завжди е похщною ввд державно! (як це е на пщприемствах, установах, органiзацiях, що заснованi на державнш формi власностi) проте це не е пвдставою для ви-

ключення роботодавця i3 коло суб'екпв правозастосовно! дiяльностi у сферi трудового права. Адже по-перше, вш (роботодавець) мае необхвдний обсяг повноважень, яш йому належать як господарю (ха-зя!ну) пвдприемства [19, с. 65], i дозволяють засто-совувати норми трудового права по вщношенню до пщвладних йому прац1вниюв шляхом шдиввдуаль зацй' цих норм у вщповвдних правозастосовних атах. А по-друге, висновок про те, що правозасто-совна функцiя притаманна усiм роботодавцям без виключення, можна зробити спираючись на такi ознаки трудового права як його загальшсть та зага-льнообов'язковiсть. Тобто, якщо нормами трудового права передбачено, що в разi настання певного випадку роботодавець мае прийняти певне ршення та оформити його у виглядi ввдповвдного правоза-стосовного документу, то це положення е обов'яз-ковим до виконання ус1ма роботодавцями, незале-жно вщ того дiе в1н на пiдставi державно! форми власностi, приватно! абощо. Окр1м випадк1в, коли шше передбачено самим же трудовим законодавст-вом.

Бiблiографiчнi посилання

1. Скакун О.Ф. Теор1я держави i права: Пщру-чник / Харк1в: Консум, 2007. 656 с.

2. Новий фшософський словник / Уклад. О.О. Грицанов. Ки!в: Вид. В.М. Скакун, 1998. 896 с.

3. Соцюлогичний энцжлопедичний словник / Ред.-координатор Г. В. Осипов. Ки!в: Видавництво Н-МА, 2000. 488 с.

4. Юридичш термши. Тлумачний словник / За ред. В.Г. Гончаренка. 2-ге вид., стереотипне. Ки!в: Либ1дь, 2004. 320 с.

5. Лисенков С. Л. Загальна теор1я держави i права. Ки!в, 2006. 355 с.

6. Скакун О.Ф. Теор1я держави i права: Пщру-чник / Пер. з рос. — Харшв: Консум, 2004. 600 с.

7. Шульга А. М. Теор1я держави i права: щдру-чник [для подготовки до кпиту] / А. М. Шульга. Ха-рк1в : Ун-т внутр. дел, 2000. 131 с.

8. Про професшш спшки, !х права та гарантп дiяльностi Закон Укра!ни BidoMocmi Верховно'! Ради Украши. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1045-14#Text

9. Про затвердження 1нструкцп про порядок обчислення i сплати внесшв на загальнообов'язкове державне сощальне страхування на випадок безро-бггтя та облiку !х надходження до Фонду загально-обов'язкового державного сошального страхування Укра!ни на випадок безробггтя. Наказ мiнiстерства працi та отдально! полiтики Укра!ни № 339 ввд 07.05.2013 URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0030-01#Text

10. Юридична энциклопед1я. / За ред. Тихомирова М.Ю., Ки!в: Вид-во Тихомирова М.Ю. 1997. 526 с.

11. Грузшова Л. П., Коротк1н В. Г. Трудове право Укра!ни: навч поаб. Ки!в: МАУП, 2003. Ч. 1. 128 с.

12. Трудове право Укра!ни: навчальний посiб-ник. Вид. 2-ге, змшене i доповнене / За ред. П.Д. Пилипенка. Ки!в: 1стина, 2007. 208 с.

«ШУУШШШУМ-ШУГМаУ» #Щ17&)), 2®23 а JURISPRUDENCE

33

13. Соцюлогичний енциклопедичний словник I Ред.-коордигатор Г. В. Осипов. Kиïв: Видявниц-гво Н-МА, 2000. 488 с.

14. Щошн Г. Зaгaльнi зaкони соцiaльного уп-рaвлiння (продовження) Пеpcонал. 2005. N° 9. С. 74-8G.

15. Про оплaтy прадг Зякон Укрaïни вiд 25.03.1995 N108I95. Вiдомоcmi ВеpховноïРадп Ук-pаïнu. URL. https ://zakon. rada. gov.ua/laws/show/1G8/95-%DG%B2%D1%8G#Text

16. Болотша Н. Б. Трудове право Укра!ни: пщ-ручник. 4-те вид., стер. Ки!в: Вшар, 2008. 725 с. (Вища освта XXI столiття).

17. Трудове право Укра!ни: навчальний посб-ник. Вид. 2-ге, змшене i доповнене / За ред. П.Д. Пилипенка. Ки!в: 1стина, 2008. 208 с.

18. Кодекс законв про працю Укра!ни вщ 10.12.1971 № 322-VIII. URL: https://za-kon.rada.gov.ua/laws/show/322-08.

19. Konovalov O. Actual issues of leadership and vision for long-term success / О. Konovalov // Philosophy, Economics and Law Review. - 2022. - Volume 2, no. 2. - Р. 64-69.

УДК 343.963

Копилов Е.В.

Днтропетровський державний yuieepcumem внутрiшнiх справ викладач кафедри оперативно-розшуково'1' дiяльностi DOI: 10.24412/2520-6990-2023-17176-33-37

ДЕЯК1 АСПЕКТИ ЗД1ЙСНЕННЯ ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ ЗА ПРОВЕДЕННЯМ ОПЕАТИВНО-РОЗШУКОВОÏ Д1ЯЛЬНОСТ1 ЩДРОЗД1ЛАМИ КРИМIНАЛЬНОÏ ПОЛЩП УКРАШИ В УМОВАХ ВОЕННОГО СТАНУ

Kopylov Е. V.

Dnipropetrovsk State University of Internal Affairs teacher of the department of operative and investigative activities

SOME ASPECTS OF EXECUTION OF PROSECUTOR SUPERVISION OVER THE CONDUCT OF DETECTIVE AND INVESTIGATIVE ACTIVITIES BY UNITS OF THE CRIMINAL POLICE OF UKRAINE UNDER THE CONDITIONS OF THE STATE OF MARTIAL

Анотаця

Стаття присвячена висвiтленню деяких аспектiв прокурорського нагляду за проведенням опера-тивно-розшуково'1' дiяльностi тдроздшами кримтально'1' полщи Украти в умовах военного стану. Основ-ним завданням прокурорсько'1' дiяльностi е захист конституцшних прав i свобод людини та громадянина, попередження можливих порушень закону, пов 'язаних з обмеженням конституцшних прав учасниюв кри-мтального провадження, а також ïx поновлення у разi порушення. Прокурорський нагляд за тдроздшами, що проводять оперативно-розшукову дiяльнiсть в умовах военного стану мае важливе значення для впо-рядкування й удосконалення орган1зацИ' й дiяльностi оперативних тдроздшв полщИ Контроль за дiяль-нктю оперативних тдроздшв е складовою управлтня, яка мае на метi забезпечення ефективного вико-нання тдроздшами оперативно'1' служби покладених на них функцш. Його завдання полягае у вuзначеннi вiдповiдностi функцюнування й резyльтатiв дiяльностi оперативних тдроздшв законам i тдзаконним нормативно-правовим актам, прийнятим управлтським рiшенням, принципу рацiональноï органiзацiïро-боти, вимогам виконавсько'1' дисциплти.

Abstract.

The article is devoted to the coverage of some aspects of the prosecutor's supervision over the conduct of operative and investigative activities by units of the criminal police of Ukraine under martial law. The main task of the prosecutor's office is to protect the constitutional rights and freedoms of a person and citizen, to prevent possible violations of the law related to the restriction of the constitutional rights ofparticipants in criminal proceedings, as well as their renewal in the event of a violation. The prosecutor's supervision of the units conducting operational and investigative activities under martial law is of great importance for streamlining and improving the organization and activities of operational police units. Control over the activities of operational units is a component of management, which aims to ensure the effective performance by units of the operational service of the functions assigned to them. Its task is to determine the conformity of the operation and results of the operations of the operative units to the laws and subordinate legal acts adopted by the management decision, the principle of rational organization of work, and the requirements of executive discipline.

Ключовi слова: военний час, правоохоронна система, досудове роз^дування, оперативно-розшукова дiяльнiсть, прокурорський нагляд, констuтyцiйнi права, оператuвнi тдроздши, повноваження прокурора, припинення порушень, дотримання законностi, ттереси держави, деокупа^я.

Keywords: wartime, law enforcement system, pre-trial investigation, operational investigative activity, prosecutor's supervision, constitutional rights, operational units, powers of the prosecutor, termination of violations, observance of legality, interests of the state, de-occupation.