CC BY
33НЕОРТОДОКС1Я КАРЛА БАРТА як спроба повернення до витоюв протестантського богослов'я
Наталiя ХРОМ'ЯК © Н. Л. Хром'як, 2016
«Богословские размышления» №17,2016 / Спецвыпуск «Реформация: восточноевропейские измерения», с. 204-212
Аннотация
Карл Барт е одним з найвизначшших бо-гословю XX ст. Його богословське переос-мислення Реформаци, а також намагання синтезу теологи отцв-реформаторв стали першим, але не останшм кроком у намаганн повернення до витоюв Реформаци. Цтюне бачення К. Бартом протестантського богослов'я з одного боку, а також критика ним л^еральноТ протестантськоТ теологи нового часу з ¡ншого залишили неоцЫенний спадок богословськоТ думки та основу для екуменн-ного д¡алогу, як в протестантству так ¡ хрис-тиянств¡ загалом.
Ключов1 слова: Карл Барт, Реформац¡я, реформатори, Лютер, Кальв¡н, Цв¡нгл¡, богослов'я, Бог, 1сус Христос, вттення, оправ-дання, в¡ра, хрещення, Слово Боже, завп; церква, сп¡льнота
Abstract
Karl Barth is one of the greatest twentieth century theologians. His theological rethinking of the Reformation, and attempts to synthesize the theology of reformationfatherwere the first but not the last step in an attempt to return to the origins of the Reformation. A holistic view of Karl Barth on the Protestant theology on the one hand, and his criticism of liberal Protestant theology of modernityon the another have left an invaluable legacy of theological thought and a basis for the ecumenical dialogue, both in Protestantism and Christianity in general.
Keywords: Karl Barth, Reformation, the reformers, Luther, Calvin, Zwingli, theology, God, Jesus Christ, the incarnation, justification, faith, baptism, the Word of God, covenant, church, community.
Практичне служшня пастора, висока вчешсть i глибина богословсько!' думки, що принесли йому славу видатного богослова XX столгття з одного боку, а полгтична дiяльнiсть з шшого переплелися у його житп.
Барт змшив напрямок протестантського богослов'я того часу, вш шшов «про-ти течи» встановленого взiрця думки. У результат! на початку ХХ столгття сфор-мувався напрямок, пов'язаний з Тменем Карла Барта, який багато в чому визна-чив подальший розвиток, насамперед, протестантсько!', i, загалом, богословсь-ко!" думки. Цей щейний рух мав чимало назв, одна з них — «неоортодокая» (нова
[1] Санников С. В. Двадцать векав христианства: Учебное пособие в 2 том. Т. 2. — С. 632-633.
[2] Wesley Wildman. Karl Barth. / The Boston Collaborative Encyclopedia of Western Theology. — Режим доступу: http://people.bu.edu/wwildman/bce/barth.htm
ортодокая). Дане поняття е бiльш релiгieзнавчим, так як вказуе на новий, пiсля Лютера, етап розвитку щеологп протестантизму, тдкреслюючи спад-коемнiсть богословського проекту, який розробляеться за допомогою нового методу.
Барт прийшов до висновку, що у богослов'1, яка поставила на мюце одк-ровення Бога «релшю людини», немае майбутнього, тому необхiдно повер-нутися вiд людини та 11 релiгiйного досвiду, вiд ютори — до одкровення, до Бiблíí. «Релшйно-сощальна» справа завершена, — писав молодий пастор ще до свого «лгтературного виступу» в 1915 роцi, — починаеться серйозна розмова про Бога»[3].
Барт здшснив своерiдний протестантський ренесанс щей «отщв Рефор-мацп», закладаючи нову сторiнку в богослов'1. 1ншими словами, вiн повернув християнське богослов'я в ортодоксальш форми i надав 1й сучасне звучання.
Академiчна i релiгiйна ситуацiя в ам'1 Барта мала неабиякий вплив на ньо-го. Вш був вихований в ам'1 реформатського пастора та професора церков-но! ютори. Пiтер, один з брапв Барта, став сшвредактором критичного видан-ня праць Кальвша. Напередоднi свое! конфiрмащí в 1902 рощ Карл приймае ршення стати богословом з метою як слщ розiбратися в тонкощах реформатського вiровчення.
Поступивши в унiверситет в Берш, Карл вiдвiдував лекцií' свого батька по ютори перiоду Реформаци, де вперше зацiкавився богословами цього перю-ду (1904—1905). До пщсилення його зацiкавленостi призвiв його перший па-стирський досвiд в Женевi в 1909 роцi, пiд час святкування 400 роыв з наго-ди народження Кальвiна, вiн зрозушв, що проповiдуе з того мюця, де реформатор читав сво1 лекцП. Саме тодi вiн починае вивчення велико! пращ реформатора «Настанови в християнськш вiрi». Його лекцп на тему «Хрис-тиянська вiра та iсторiя» (1910 р., опублжовано в 1912 р.) вiдображають вплив цього вивчення. Барт починае регулярно використовувати коментарi Кальв-iна у пщготовщ до проповiдей, а також у його лекщях та коментарях до по-слання ап. Павла до римлян (1919 р. i 1922 р.).
Ставши професором реформатського богослов'я в Геттшгеш (1921—22 рр.), сво!м першочерговим завданням Барт вважав познайомити студенпв з кла-сичними документами цього богослов'я. Спочатку вш почав з Гейдельбергсь-кого катехiзису (1563 р., визнання реформатсько! церкви), шзшше перейшов до вивчення реформатського визнання Цвшги, хоча першому вш надавав бiльшу увагу.
Саме в той час Барт був змушений дослщити найперше для самого себе справжню реформатську традицiю i визначити особливий характер, як вш називав «другий поворот в Реформацiю, епохальне значення Цвiнглi i Каль-вша по вiдношенню та протиставленнi Лютеру»[4]. Вiн вбачав iсторичну мiсiю
[3] Костюк К.Н. Богословие и политика в жизни и творчестве Карла Барта. // Вопросы философии. - 2001. - №1. - С. 137.
[4] Barth, Karl. The theology of John Calvin. p. xiv.
реформатсько!' верси' Реформацй' в тому, щоб пiдняти спiльнi теми Середнь-овiччя i перiоду, в якому вш жив, стосовно етики, але тепер уже на основi фундаментального розумiння, яке стало зрозумше завдяки вивченню Лютера. Необхщно зазначити, що Геттiнген був незмшним лютеранським центром. Тому саме лютеранське середовище, в якому вiн перебував тод^ спонукало його до цього.
У сво'1'х лекцiях на тему «Богослов'я Джона Кальвша» (1922 р.) сам Барт дае вщповщь на запитання чому ми щкавимося богослов'ям реформаторiв, гово-рячи: «Найперше богослов'я Кальвша природно защкавлюе нас сво'1'м юто-ричним контекстом... Для протестантських богословiв воно допомагае зрозу-мгги, звiдки ми прийшли i куди ми йдемо. У нас е причина повертатися зно-ву i знову до запитання, наскшьки правдивим е те, ким ми е, що думаемо i говоримо, чи вщповщае це тому, ким були засновники протестантського богослов'я i що вони думали про Бога, св^ та людину; чому виникло протестан-тське богослов'я i як воно вщповщало на питання ютини»[5].
Дал^ характеризуючи богослов'я реформаторiв, вш стверджуе, що «богослов'я Лютера, Цвшгш i Кальвiна та тих, хто були поруч них, полягае у якост того, про що вони думали з бшьшою чи меншою силою та глибиною»[6]. Барт переконаний, що реформатори розумши ушкальну важливiсть iсторичного моменту, у якому вони перебували. Наприклад, Лютер, у порiвняннi з мину-лими часами, говорив, що «вони живуть знову в той час, коли Бог посилае Свое Слово серед нас як найбшьш дорогоцшний зi всiх Його дарiв». Вш зма-льовував Реформацiю як «свггло, яке свiтить i виблискуе. I все це завдяки бла-годап Божiй, що свiтло християнсько'1' ютини знову засiяло»[7]. Також Барт посилаеться на Кальвша, який називав Реформащю чудом вищо'1' божественно!" сили, воскресшня з мертвих[8].
Тому праця реформаторiв, зокрема Кальвiна, «не тшьки з'являлася тодi, вона все ще з'являеться сьогоднi. Вiн продовжуе говорити про те, що вш одного разу сказав»[9]. Таким чином Карл Барт описав зв'язок того, що вш вчив з вченням реформаторiв.
О^м внутрiшнiх чинникiв, необидно вказати i зовшшш впливи, яй спо-нукали Барта, i не тшьки, шукати найперше для себе вщповщ на основнi питання вiри. Це перша свiтова вшна, яку пiдтримали бiльшiсть лiберальних богословiв Нiмеччини, в яких Барт на початку свого богословського розвит-ку навчався i яких пщносив, а тепер розчарувався. Також 1917 рж, рiчниця Реформацй", була ще одним поштовхом для пробудження зацiкавлення в реформаторах та 1'хньому богослов'!', яка вплинула на результат багатьох нових вщкритпв. Використовуючи широкий спектр богословського матерiалу, зокрема реформаторiв, Барт, з однiеï сторони, високо ощнюе його, з iншоï, про-
[5] Barth, Karl. The theology of John Calvin. p. 13-14.
[6] Barth, Karl. The theology of John Calvin. p. 15.
[7] Barth, Karl. The theology of John Calvin. р. 19.
[8] Barth, Karl. The theology of John Calvin. р. 20.
[9] Barth, Karl. The theology of John Calvin. p. 7.
водить руйшвний критичний анашз.Це зумовлено тими змiнами, яы вщбули-ся у процесi його богословського розвитку.
Спочатку Барт базувався на вченш Кальвша, хоча розглядав його з точки зору свое! лiберальноi богословсько! освiти, прагнучи «поеднати щеалютич-не i романтичне богослов'я з богослов'ям Реформаци»[10]. Його ранш про-повiдi були зосередженi на християнському етичному завданш — проявити Царство Боже через реформащю суспшьства, що, як вiн пiзнiше визнав, всту-пае в розрiз з вченням реформатора.
Однак Барт стикаеться з «дивними» думками у богослов'! Кальвша. У листа до свого друга Едуарда Турнейзена у 1922 рощ вш виразився: «Кальвш — катаракта, первюний лю, демошчна сила, щось, що опускаеться вниз з Пмала!в, абсолютно китайський, дивний, мiфологiчний»[11]. Незважаючи на дивину реформатора, Барт все ж визнавав настанови Кальвша досить щнними. Вш бачив в ньому серце вщкриття Реформаци, що богослов'я мае справу з Богом.
Що ж Барт знайшов настшьки переконливим у його богослов'!? Вш вва-жав, що богослов'я основане на ютинах Святого Писання, iстинах, яы мож-на зрозумiти лише за допомогою Духа, а не тшьки шляхом ретельного засто-сування наукових методiв екзегези. Воно володiе апологетичною силою, однак «не апологетикою, яка шукае, як оправдати християнство перед судом, наприклад фiлософii чи науки, але тим, що протжае мовчазно: хто мае вуха, нехай чуе»[12]. Такий вплив реформатора на Барта зумовлений також прина-лежнютю його до реформатсько! церкви. Вш досить сильно вiдображений у його творах, де Карл постшно звертаеться до авторитету Жана Кальвша i ре-форматських вiросповiдних книг.
Шзшше вiн почав вщдавати перевагу бшьше Лютеру. У першому томi «Церковно! догматики», виданому в 1932 р. можна помiтити, що вiн вщно-ситься до Лютера як до недоторканого авторитету. Вш цитуе Лютера набага-то частiше, нiж Кальвша. Також у коментарях на «Послання до римлян» Лютер для Барта був найвищим авторитетом у богослов'!. Таке позитивне став-лення К. Барта стосовно Лютера змшюеться шсля публжацп першого тому «Церковно! догматики». Поворотною точкою вважаеться доповщь, яку вiн виголосив у 1935 рощ на тему «Закон i 6вангел!е». У подальших виданнях «Церковно! догматики» Барт все далi дистанщюеться вiд Лютера так, що в себе вдома вш завiсив шафу зi збiрками праць Лютера килимом.
Даш будуть поданi окремi ще!, якi Барт або ж перейняв вiд реформаторiв, або ж, навпаки, у чому вш !х критикував.
[10] Anders, Peter D.The Many Faces of Calvin. The Journey to Geneva: Calvin and Karl Barth. Режим доступу: http://www.modernreformation.org/default.php?page=articledisplay&var1= ArtRead&var2=053&var3=issuedisplay&var4=issread&var5=106
[11] Там же.
[12] Anders, PeterD.The Many Faces of Calvin. The Journey to Geneva: Calvin and Karl Barth. — Режим доступу: http://www.modernreformation.org/default.php?page=articledisplay&var1= ArtRead&var2=1053&var3=issuedisplay&var4=issread&var5=106
Бог е Творець, i творiння — це проявлення милосп Божоь Барт стверджу-вав, що Бог не бажае бути в одинокосп, BiH бажае мати поруч з Собою якусь дiйснiсть, те, в чому Вш не мае потреби. В цьому вш i вбачае загадку творш-ня. Таке ж саме здивування Барт вбачав i в Лютера, коли вш говорить: «Бог створив небо i землю i мене самого i3 чисто!" батьювсько!' милост i милосерда, без будь-яко!" заслуги i гщносп, за все я повинен дякувати i за все вихва-ляти, за все служити i бути послушним, справдi так»[13]. Благо ж свггу полягае в тому, що вш е мiсцем проявлення величi Божо!', посилаючись на вщому фразу Кальвiна the atrum gloriae Dei[14].
Стосовно зображення Триединого Бога, то тут Барт шдтримуе Кальвша у тому, що Його не можна змальовувати у виглядi чоловiкiв («marmousets»), як це робили багато художниыв, так як i рання церква, говорячи «Бог в трьох особах», п1д цим вважала саме «спосiб буття»[15].
Догмат про ютинну божественнiсть та iстинну людсьысть 1суса Христа Барт пояснюе словами Лютера, цитуючи його пояснення другого положення символу[16]. Однак, дослщжуючи i роблячи паралель в доктриш христологп' мiж двома реформаторами, Кальвшом i Лютером, Карл Барт помнив дв1 су-перечностi, однак, роблячи висновок, вважав, що щ два вчення (extra calvinisticum i genus maiestaticum) ш в якому раз! не повинш призвести до роз-колу церкви[17], хоча сам бшьше схилявся до екстра-кальвiнiзму (Слово (Logos) об'еднане з Людиною 1сусом, але при цьому всьому залишаеться поза Ним)[18]. Намагаючись пояснити перед лютеранами вчення Кальвша, Барт вказуе, що воно не е запозичене у Несторiя, але й не е нове, так як це вчили ще Афанасш i Кирил Олександршський. Також Барт згадуе Цвшт, який вка-зував Лютеру на його неправильне сприйняття атрибутiв Bечерi Господньо'1', що виходило з його вчення про «спшьнють iпостасей»[19], зокрема те, що дв1 природи Христа об'еднаш в едину Особу, а не в едину сутшсть, i що Його людсьысть володiе атрибутами Його божественность Христологш Лютера богослов називае «заплутаною»[20].
розум1ння втiлення Бога Барт бере вщ Лютера, який вперше протиставив поди' втiлення Бога на землi i Його свiдчення в Новому Завт, бачачи продов-ження цього втшення у вигляд1 Церкви[21].
У лекцп' до розум1ння Символу в1ри п1д назвою «Який постраждав» Барт стверджуе, що все життя 1суса пiдпадае п1д слово «постраждав», а не тшьки Його ынець. Тут богослов пщтримуе учн1в Кальвша, Олевiана i Урсша, як1 в
[13] Барт К. Очерк догматики. — С.88-89.
[14> Там же. - С.97.
[15> Там же. - С.68.
[16] Там же. - С.152.
[17] Church Dogmatics, 1/2: Doctrine of the Word of God. р.27.
[18] Зассе Г. На том стоим. Кто такие лютеране. — С.188.
[19] Церковная догматика. Том 2. — С.447-448.
[2°1 Там же. - С.450.
[21] Матаков К. Все о богослови Карла Барта. - Режим доступу: https://www.proza.ru/2014/ 08/14/763
Гейдельбергському KaTexi3^i написали: «Що ти розумieш пiд словом «пост-раждав»? (запитання 37) — Те, що BiH тiлом i душею пiд час всього Свого жит-тя на землi. А особливо в кшщ життя переживав гшв Божий проти грiха всього людства». Кальвiн, ж 1хнш вчитель, помилявся, як вважае Барт, коли говорив, що все, що вщбулося в житп 1суса до страстотерашя, не вiдноситься до «сут-тевого змюту нашого спасiння». «Ось приклад, — як каже Барт, — того, що учш навгть великого вчителя бачать краще, нiж вш»[22].
Барт пiдтримуе Лютера у тому, що вш розробляв захiдноевропейську по-зицiю theologia cruris (богослов'я хреста), яка тдкреслюе, що Христос був вщданий на муки iз-за наших пробив. Однак вiн йде дам, вважаючи, що theologia gloriae (богослов'я слави, Христос воскрес для нашого оправдання) доповнюе попередню, а не протиставляеться 1й. Хоча Лютер критикував ос-танню. Барт, завершуючи лекцш на тему «Який був розп'ятий, який помер, був похований, i який зшшов в ад», робить наступний висновок: «Страсно'1 п'ятницi не мае без Пасхи i навпаки». 1х необхiдно розглядати в едносп, одне можна зрозумiти лише виходячи з iншого[23].
Говорячи про свободу, дар Божий, який приводить до зустрiчi з Богом, при цьому людина не спроможна i не проявляе Мщативи, Барт цитуе Лютера в пщтвердження сво'1х, який говорив: <Жрую, що нi сво1м розумом, ш своею силою не можу вiрити в Господа мого 1суса або прийти до Нього»[24]. Стосов-но вчення про оправдання вiрою, Карл Барт пiдтримуе реформатора[25], який навгть у своему перекладi послання до римлян у 3:28 додав до слова «^рою» слово «тшьки»[26]. Наш ^х вже не е бшьше нашим, бо вш е гр1х Його, 1суса Христа. I це заслуга Бога, щоб здшснився Його суд. Те ж саме стверджував Лютер, як аргументуе Барт: «Треба, щоб наш гргх став власним грiхом Христа, iнакше ми загинемо»[27].
Однак, людина, оправдана вiрою, переносить страждання, втрату, розгуб-ленють. Тому Барт виступае проти позицп процвiтання, базуючись на Римлянах 5:3-5 i коментарях Лютера, який стверджував: «№хто не повинен поми-лятися: вiн не християнин, але турок i ворог Христа, якщо хоче жити без труд-нощ!в... Тут потрiбно рубати, боротися i битися, а не вiдступати перед ворогами. Вшають тих, хто тжае з поля бою»[28].
Biрити, як вчить Барт, — означае розум™ Бога в Його праведносп, вщдавати честь Богу, вщдаючи на загибель самих себе. Тут вш знову опираеться на вчення реформаторiв: «Перед Тобою, Господи, нехай буду я старим шматком або тряпкою для шг, щоби меш витерти собою взуття Сину Твоему» (Лютер), «Я загинув би, якщо б не побачив себе "загиблим"» (Кальвш)[29]. Тшьки таким
[22] Барт К. Очерк догматики. — С.174.
[23i Там же. - С.198-199.
i24i Там же. - С.26.
[25] Барт К. Послание к римлянам. — С. 406.
[26] Барт К. Толкование посланий к римлянам и филипийцам. — С.44.
[27] Барт К. Церковная догматика. Том 2. — С.526.
[28] Барт К. Послание к римлянам. — С.128.
[29] Барт К. Толкование посланий к римлянам и филипийцам. — С.281.
шляхом можна бачити в собi праведшсть Божу i втiшатися нею. А вiрити в благодать конкретно означае — ставити шшого вище себе, так як i вш е ноаем вираження благодатi. Тому Барт не погоджуеться з Кальвiном, який говорив, що «необхщно дивитися на хорошi якостi iншого, якими, можли-во, вiн перевершуе тебе, навггь якщо ти знаеш, що у всьому шшому ти кра-щий вщ нього»[30].
Що ж робити, коли до християнина приходить спокуса сумшву, чи його грiхи насправдi прощенi? Вiдповiсти на це питання християнину, згщно Барта, допомагають три речк свiдчення Святого Духа, свщчення про почуте Слово Боже i свщчення про хрещення, однак саме хрещенню богослов вщдае най-бшьшу тут роль, так як воно торкаеться вае!" людини, а свщчення Святого Духа не завжди можна гостро сприймати. Знову Барт посилаеться на досвщ Лютера, який, борючись з такою спокусою, взяв крейду i написав на drai baptizamssum[31]. Однак, в инщ свого життя богослов вiдмовився вщ сакраментального характеру хрещення i, як наслщок, хрещення дiтей. Доказ, який ви-користовував Цвiнглi, щоб оправдати останне (дгти iзраïльтян, до того як вони повiрили, включалися в завгт Авраама), е слабким, як вважае Барт, хоча вiдмiчае саме поняття «завiт» у реформатора[32].
Так само i Кальвiн намагався пщвести вiдношення мiж Старим i Новим Завгтом пiд поняття единого завгту, чого Барт не пщтримуе, вiдмежовуючи один вiд одного, як рiзнi завiти[33]. У так1й позици' реформатора богослов вба-чае вчення про подвшне перед визначення. Коментуючи Римлянам 8:28-30, Барт не погоджуеться також з реформатським розумшням даного тексту, вва-жаючи, що вони мiфологiзували, представляючи це як схему причини i на-слiдку, тим самим позбавляючи його ютинного значення[34]. Згiдно вчення апостола Павло, як це бачив богослов, для нього завжди важливий штерес Бога до шдивщууму, а не навпаки[35]. Стосовно вчення про «перворщний грiх», то Барт ставить реформаторiв на рiвнi позици' Бiблiï i Августина, даючи ри-торичне запитання: «Хiба можна мати по цьому питанш шшу думку?»[36].
I Лютер, i Кальвш вчили, що Закон служить ввангели' (реформатори роз-дiляли Слово Боже на Закон i ввангел!е), роблячи нас свщомими грiха, на-правляючи нас шукати благодать i прощення[37]. Але жоден з реформаторiв школи не говорив, що Закон е в ввангели", як це стверджував Барт.
Барт заперечував iснування об'явлення Бога окремо вщ Писання. Вш не визнавав нi закону, даного людям до грiхопадiння, нi закону, з яким знайомi язичники. В результат! Барт втратив одного з найкращих друзiв, Емiля Брун-
[3°1 Там же. - С.236.
[31] Барт К. Очерк догматики. - С.261.
[32] Барт К. Церковная догматика. Том 2. - С.377-378.
[331 Там же. - С.380.
[34] Барт К. Послание к римлянам. - С.306.
[351 Там же. - С.330.
[361 Там же. - С.58.
[37] Hesselink J. Law and Gospel or Gospel and Law? - Karl Barth, Martin Luther, and John Calvin.- Режим доступу: http://biblicalstudies.org.uk/pdf/ref-rev/14-1/14-1_hesselink.pdf
нера, а також вступив у вщкритий конфлiкт з лютеранством та реформатсь-кою церквою, якi визнавали revelation generalis. BiH звинувачував ix у тому, що вона насправдi не знають томiзму i не можуть позбутися римсько'1' закваски[38].
Згiдно Барта, мiсце богослов'я локашзуеться в общиш. Саме це слово вш пропонуе використовувати з точки зору богослов'я, а не «церква» (хоча i не вщкидае його повнiстю), яке, як вш вважав, е темне i перенавантажене змюта-ми[39]. Тут Барт опираеться на Лютера, який стверджував, що християнство — об'еднана, основана i упорядкована Словом Божим спiльнота, «спшьнють свя-тих». Також вiн погоджуеться з Цвiнглi, який тлумачить церкву як «народ вiри в ввангел!е»[40].
Як же утворюеться церква у тому чи шшому мiсцi? Вщповщаючи на це за-питання, Барту подобаеться використовувати вшськове поняття, яке Кальвш використовував по вiдношенню до церкви lacompa gniedes fideles. Рота зазви-чай збираеться по команд^ а не на основi вiльноi згоди. Тому церква не ство-рюеться людськими руками, але по наказу Свого Царя, покликан дiею Святого Духа (convocatio)[41].
Говорячи про служшня в церквi, Барт звертаеться до подшу церковного служшня Кальвiна (доктор, пастор, пресвiтер i диякон), однак йде далi, ак-центуючи на тому, що перший мае ставати останшм, тобто служителем, слугою, «дияконом» для вах iншиx, i навпаки, диякони повинш вивчати i тлу-мачити Писання[42]. При цьому Барт критикуе високопоставлених церков-них дiячiв з саном, яй зневажливо запевняють, що богослов'я — це не 1'хня справа, цитуючи Кальвiна: «Будь-яке iстинне шзнання Бога народжуеться з покори»[43].
Надавши Лютеру кальвiнiстський вiдтiнок з однiеi сторони, а з iншоi — пщкресливши великий лютеранський спадок Кальвша, Барт прийшов до вис-новку, що Реформащя i i"i богослов'я насправдi монолiтнi. Стаючи поступово ярим противником конфесюнашзму, Карл виступае за зв'язок мiж лютеранами i реформатами, пропонуючи вiдмiнностi мiж ними розглядати як супереч-ностi мiж двома богословськими школами. Однiею з причин заснування Спо-вiдуючоi церкви в Шмеччиш е саме результат такого екумешчного руху.
Лютеранський пастор, Германн Зассе (1895—1976), проанашзувавши богослов'я Барта через призму лютеранського вчення, зробив наступний висно-вок: «Навряд чи юнував коли-небудь в ютори богослов'я мислитель, який пуб-лiчно змiнював свою думку так часто, як це робив Карл Барт». Проте, у чому ж полягае секрет тако'1' влади Барта над умами людей, влади, що поширюва-лася далеко за межi шмецькомовного свгту? Biдповiдь на це питання дае сам
[38] Зассе Г. На том стоим. Кто такие лютеране. — С.193.
[39] Барт. К. Введение в евангелическую теологию. Лекция 4; Барт К. Очерк догматики. Лекция 22.
[40] Барт К. Толкование посланий к римлянам и филипийцам. — С.197.
[41] Барт К. Очерк догматики. — С.245.
[42] Барт К. Введение в евангелическую теологию. Лекция 16 (елекронна книга).
[43] Барт К. Введение в евангелическую теологию. Лекция 10 (елекронна книга).
Зассе: «Це не можливо пояснити виключно його людськими якостями, смши-вютю способу його мислення, чи лише його ораторським мистецтвом. Швид-ше за все, це пояснюеться тим, що вш викликав найбiльше крах уявлень та щей, з яким богословський сви мав справу упродовж життя ось уже кiлькох поколшь».[44]
Карл Барт заново вiдкрив Реформацш. Реформатори е «нашими»[45], «евангельськими»[46], як говорить Барт, хоча 1'хне богослов'я називае «старо-протестантським», «старим евангельським»[47].
Карл Барт зробив свiй вклад в оживлення Реформацй' на початку ХХ сто-лiття, за що дослщники повиннi бути йому вдячними.
Список використаних джерел
Барт К. Введение в евангелическую теологию / Пер. с нем. Г.Вдовина. — М.: Центр «Нарния», 2006. — 192 с.
Барт К. Очерк догматики. Лекции, прочитанные в Университете Бонна в летний семестр 1946 года. / Пер. с нем. Ю.А. Кимелева, под ред. Д.М. Носова. — СПб.: Алетейя, 1997. - 272 с.
Барт К. Послание к римлянам. / Пер. с нем.- М.: Библейско-богословский шститут св. Апостола Андрея, 2005. — 580 с. — (Серия «Современное богословие»).
Барт К. Толкование посланий к римлянам и филипийцам. — М.: ББИ. 2010. — 306 с.
Барт К. Церковная догматика. Том 2 (§§ 45, 50, 57, 59) / Пер. Вадим Витковский. — М.: Библейско-Богословский Ин-т св. Апостола Андрея, 2011
Барт К. Церковная догматика. Том 3 (§§ 65,70/1, 72) / Пер. Антон Тихомиров и др. — М.: Библейско-Богословский Ин-т св. Апостола Андрея, 2014.
Зассе Г. На том стоим. Кто такие лютеране. / Пер. с англ. К. Комарова. — Duncanville: World Wide Printing, 1999. — 215 с.
Костюк К.Н. Богословие и политика в жизни и творчестве Карла Барта. / Вопросы философии. — 2001. — №1. — С. 136- 143.
Матаков К. Все о богослови Карла Барта. — Режим доступу: https://www.proza.ru/ 2014/08/14/763. Санников С.В. Двадцать векав христианства: Учебное пособие в 2 томах. Т. 2. Второе тысячелетие. — Одесса: Изд-во ОБС «Богомыслие», 2001. — 704 с. Anders, PeterD.The Many Faces of Calvin. The Journey to Geneva: Calvin and Karl Barth. — Режим доступу: http://www. modernreformation.org/default.php?page= articledisplay&var1=ArtRead&var2=1053& var3=issuedisplay&var4=issread &var5=106 Barth, Karl. Church Dogmatics, 1/2: Doctrine of the Word of God. G.W. Bromiley and T.F. Torrance, trans. Continuum, 2004. Barth, Karl. The theology of John Calvin. G.W. Bromiley, trans. Grand Rapids, Michigan, 1995.
Hesselink J. Law and Gospel or Gospel and Law? — Karl Barth, Martin Luther, and John Calvin. / Reformation Revival Journal. Vol. 4. No. 1 (2005). 139-171 рр. - Режим доступу: http://biblicalstudies.org.uk/pdf/ ref-rev/14-1/14-1_hesselink.pdf Wesley Wildman. Karl Barth. / The Boston Collaborative Encyclopedia of Western Theology. — Режим доступу: http:// people.bu.edu/wwildman/bce/barth.htm
[44] Зассе Г. На том стоим. Кто такие лютеране. — С.181-182.
[45] Барт К. Церковная догматика. Том 2. — С.193.
[46] Барт К. Церковная догматика. Том 3. — С.169-198.
[47] Барт К. Церковная догматика. Том 2. — С.215.
