CC BY
321СТОРИЧНО-БОГОСЛОВСЬКИЙ КОНТЕКСТ ВИНИКНЕННЯ П'ЯТИДЕСЯТНИЦТВА: РУХ СВЯТОСТ1
Роман СОЛОВ1Й, Украта, Львiв © р. Соловш, 2003
П'ятидесятництво займае вагоме м1сце на сучасн1й рел1гшнш карт1 св1ту. Кон-фес1я належить до сегмента християнства, який найбшьш швидко зростае, 1 за кшьшстю при-хильник1в пос1дае одне з перших м1сць серед 1нших християнських течш. Чимало досл1дник1в зробили предметом сво!х наукових пошук1в богословськ1 по-зиц11 п'ятидесятництва, його духовний зм1ст, роль у сучасних рел1г1йних та позарел1гшних процесах. У св1товому рел1г1езнавств1 викликае значний 1нтерес здатн1сть п'ятидесятництва не тшьки призвичаюва-тися до складних умов глобал1защ1, а й ефективно по-ширюватися в них. Не втрачае актуальност1 1 проблема юторико-богословського контексту зародження кон-фесп, на яку в1тчизняне рел1г1езнавство не звертае достатньо! уваги. Проте якраз вивчення вторичного й богословського коршня п'ятидесятництва дае змогу глибше досл1дити особливост1 його в1ровчення й духовность
Для з'ясування богословських витошв сучасного п'ятидесятницького руху, передус1м, варто зазначити, що у сво'ш основ1 п'ятидесятницьке богослов'я дот-римуеться позицш християнського фундаментал1зму. Основна ж своерщшсть доктринального зм1сту п'ятидесятництва полягае у вченш про те, що шсля вип-равдання християни мають право й мусять щиро праг-нути хрещення Святим Духом. На думку п'ятиде-сятник1в, цей досв1д був широко поширений у ранн1й церкв1, а за своею суттю в1н аналотчний до подП, яка в1дбулася з апостолами у день П'ятидесятнищ. Завдяки хрещенню Духом, християнин звшьняеть-
Соловш Роман Павлович, 1974 р. н., кандидат iсторичних наук. Здобув осв^у на ^то-ричному факультета та в аспiрантурi фшо-софського факультету Львiвського нащональ-ного ушверситету iменi 1вана Франка. З 1999 р.
- викладач, а з 2001 р.
- академiчний декан Львiвськоl богословсь-ко! семшарп. Автор десяти наукових публЬ кацiй. Коло наукових iнтересiв - iсторiя християнства в античност та iсторiя п'ятидесятництва.
DTTaf NTeTa3e
ся вiд влади грiха й отримуе силу для святого життя та плщного служiння Богу. Початковою i видимою ознакою отримання сили Святого Духа у п'ятидесятнитцтвi вважаеться молитва на шших мо-вах. Сам досвiд хрещення Святим Духом трактуеться як такий, що слiдуе за вiдродженням i е вiдмiнним вiд нього.
У дослщженнях з юторп п'я-тидесятництва можна вщокреми-ти декiлька основних пiдходiв до проблеми зародження ще'! кон-фесп. Частина дослiдникiв фоку-суе увагу на ^торико-теолотчно-му оточенш руху, наголошуючи при цьому на ключовш ролi док-тринального зм^ту для подаль-шого розвитку течи. Важливим фактором поширення п'ятидесят-ництва iнодi вважаеться його мiжрасовий i полiетнiчний характер, особливо, на раннш стадп iсторií конфесп. Вiдтак рух розглядаеться як динамiчна сус-пiльна сила й форма радикального протесту проти расово'! сегрегации що характеризувала швшчноамерикансьш суспiльнi реалп на зламi Х1Х i ХХ стол^ь. З початку 1970-х рр. ретельно аналiзуеться демографiя п'ятиде-сятництва i соцiальний склад руху. Методологiчно цей шдхщ ^рунтуеться на класовому аналiзi релiгií Р. Нейбура, який зумов-люе теологiчнi погляди соцiаль-но-культурними обставинами. У застосуванш до п'ятидесятницт-ва домiнував погляд, що течiя досягнула розкв^у завдяки тому, що вона компенсувала сво'м по-слiдовникам вiдсутнiсть у них ви-
сокого соцiального i полiтичного статусу1 або надавала !м психо-логiчне укриття в перюд рiзкоí змiни соцiальноí приналежностi, викликано'! iндустрiалiзацiею2.
Проте поява сощокультурних гiпотез походження п'ятидесят-ництва не усувае актуальноста дос-лiдження ролi релiгiйних течiй XIX столiття в цьому процесь Ви-даеться перспективною позищя Д. Дейтона, який вважае, що богосло-в'я п'ятидесятництва укоршене в доктринальних побудовах друго'! половини XIX сторiччя, а саме у 'хньому трактуваннi вчень про спа-сiння, божественне зцiлення, хрещення Святим Духом i другий прихщ Христа3. Д. Дейтон правильно наголошуе на важливостi для зародження п'ятидесятництва як веслеянського руху святоста, що акцентував увагу як на перфекщ-ошстському аспектi хрещення Духом, так i на значенш кесвшсько-го руху, який навчав про хрещен-ня Духом як фактор отримання християнином духовно'! сили.
На думку В. Сшана, у форму-вання богословського й духовного змшту п'ятидесятництва нашстотшший внесок здiйснив
1 Див.: Holt J. Holiness Religion: Cultural Shock and Social Reorganization // American Sociological Review - Oct. 1940 - № 5 - Р. 740-741. Детально це питання аналiзуeться у дослвдженш С.Ханта Deprivation and Western Pentecostal-ism Revisited: The Case of "Classical" Pentecos-talism // PentecoStudies (Online Journal for the Interdisciplinary Study of Pentecostalism and Charismatic Movements) - 2002 - Vol. 1. - № 1.
2 Див.: Anderson Robert M. Vision of the Disinherited: The Making of American Pentecostalism - New York: Oxford University Press, 1979 - Р. 113.
3 Див.: Dayton D. The Theological Roots of Pentecostalism. - Metuchen: The Scarecrow Press, 1987 - P. 173-174.
якраз веслеянський рух святост1 середини 1 друго! половини Х1Х ст.4 Ця рел1гшна теч1я стала найяскрав1шим вираженням соц-1ального й богословського невдо-волення, зрослого в середовищ1 американських церков у зв'язку з1 зб1льшенням !хнього матер1аль-ного забезпечення й ускладнен-ням структури та форм служш-ня. Прихильники руху жили в атмосфер! очшування близького другого приходу Христа й вщнов-лення перед щею под1ею надпри-родно! духовно! сили, яка харак-теризувала апостольську церкву.
Б1льш1сть раншх п'ятидесят-ник1в були методистами або походили з1 спор1днених рух1в, як1 пе-рейняли методистське вчення про друге благословення. За богословсь-кими переконаннями вони були настайними арм1н1анинами, а !хня духовн1сть 1 спос1б життя форму-валися на засадах перфекц1он1зму - уявлення про те, що моральна досконал1сть е досяжною метою та щеальним станом для послщов-нишв Христа. Власне, перш1 п'яти-десятницьш шституцП були засно-ван1 саме рухом святост1 ще до 1901 р. (цю дату прийнято вважа-ти початком юторп п'ятидесятниц-тва), 1 тсля виникнення п'ятиде-сятництва вони зберегли сво! пер-фекцюшстсьш переконання. Це, зокрема, головним чином, афро-аме-риканська Церква Божа в Христа (1897), П'ятидесятницька церква святост1 (1898), Церква Божа
4 Див.: Synan Vinson, The Holiness-Pentecostal Tradition: Charismatic Movements in the Twentieth Century. - Grand Rapids and Cambridge: William B. Eerdmans Pub. Co., 1997.
(1906) та шш1 менш1 групи. Сформован як типов1 церкви "другого благословення", щ об'еднання зго-дом просто додали до сво!х бого-словських систем вчення про хре-щення Святим Духом 1з глосола-л1ею як "початковим св1дченням" третього благословення.
Зокрема, методистами були так1 п'ятидесятницьк1 п1онери, як Ч. Пархам, який сформулював доктрину молитви на мовах як "по-чаткового свщчення" хрещення Святим Духом; В. Сеймур, пастор вулично! м1с1! в Лос-Анджелес1 на Азуза-стр1т; Д. Кшг - кер1вник П'ятидесятницько! церкви святость який прилучив свою деномЬ нащю до п'ятидесятницького руху в 1907 - 1908 рр.; Т. Барратт, зас-новник европейського п'ятидесят-ництва. Ус1 вони зберегли весле!-вське вчення про повне освячен-ня як важливу частину сво!х теолог1чних систем. На !хню думку, освячене "чисте серце" - неод-м1нна передумова для отримання хрещення Святим Духом 1з дока-зом молитви на шших мовах.
Прикметною е обставина, що деяк1 ранн1 п'ятидесятницьш л1де-ри, як1 походили з неметодистського Грунту, перейняли вчення про д1ю благодат1 освячення як умову для "третього благословення". Це, зок-рема, К. Масон (баптист) - Церква Божа в Христа, А. Томлшсон (квакер) - Церква Божа, Б. 1рвш (баптист) - Церква святоста хрещена вогнем 1 Н. Холмс (пресв1тер1анин) з П'ятидесятницько! церкви скинп.
Таким чином, може скласти-ся враження, що саме веслеянсь-кий рух святоста був богословсь-
Bîîàf Nîëîâ3é
кою й духовною платформою для виникнення п'ятидесятництва, адже бшьшють раншх п'ятидесят-ницьких лiдерiв i очолюваних ними об'еднань подiляли його вчення. Однак уже з другого де-сятил^тя ХХ столiття стае по-мiтною поступова вiдмова п'ятидесятництва вщ методистського пер-фекщошзму. А в сучасний перiод значна меншють п'ятидесятниць-ких церков дотримуеться вчення руху святостi. Отже, очевидно, що, вiдiгравши iстотну роль у зарод-женнi п'ятидесятництва, рух свя-тостi виявився за деякими сво!ми рисами несумiсним iз новою кон-фесiею.
В основi духовноста й богосло-в'я руху святоста лежали iдеï зас-новника методизму Д. Весль Хоча вiн i не був систематичним богословом, його доктрини можуть бути дослщжеш на основi вивчення ви-даних проповiдей, трактатiв i ко-респонденцп. Д. Сав'ер зауважив, що богословська система Д. Веслi поеднала елементи кальвШзму та армiнiанiзму й зазнала сильного впливу м^тицизму5. Весле!вське трактування природи людини ^рунтувалося на реформацiйному принципi первородного грiха i, вiдповiдно, необхiдностi божественно!' благодата для спасiння. Запо-зичивши кальвiнiстське вчення про повну грiховнiсть людини, вiн, однак, заперечив доктрину безумов-ного вибору, наголошуючи на сво-бодi вибору людини завдяки випе-реджуючiй благодатi Бога. Шд
5 Див.: Sawyer M. James Wesleyan & Keswick Models of Sanctification // http://www.bible.org/ docs/theology/pneuma.
впливом католицьких i англЬ канських м^тишв Веслi вважав, що сутшсть справжнього благоче-стя полягае в мотиваци всiх учинкiв любов'ю до Бога й людей.
У процес спасшня людини Веслi видiляв три стадп: виперед-жаючу благодать, благодать виправ-дання й благодать освячення (благодать у Веслi майже синонiмiчна з роботою Святого Духа). Благодать, що випереджае, у системi Веслi описуе ушверсальну роботу Святого Духа в серцях людей вщ початку '!хнього життя й до навер-нення. Г! дiя е неодмiнною, оскшь-ки первородний грiх, згiдно з Весл^ робить необхiдним утручання Святого Духа для початку стосуншв мiж Богом i людьми. Обмеженi грiхом i смертю, люди зазнають дт Святого Духа, яка запобiгае '!хньому незворотному вiддаленню вiд Бога. Тому коли вони врешта усвiдомлюють ютину евангелiя, то Дух Святий гарантуе '!м здатнiсть сказати "так" Боговь Ця доктрина становить серцевину арм^аш-зму Веслi.
Благодать виправдання описуе роботу Святого Духа в час навер-нення в житта тих, хто вiдгукуеть-ся на поклик випереджаючо! бла-годата, спрямовуючи '!хню вiру на 1суса Христа. Веслi трактував на-вернення як двi стадií одного дос-вiду. Перша стадiя, виправдання, включае зарахування Духом Святим людиш праведностi 1суса Христа. Друга стадiя, нове народ-ження, позначае початок Духом процесу освячення чи передано! праведность Учення про двi стадп становлять, певною мiрою, бого-
150
Âîàînëîânêèâ ôàçîû0ëâfèy #2, 2003
Âèfèêfaffy ï'yôèaânyôfèôùâà: 566 nâyôînùi
словську прикмету веслеянства, яка суперечить твердженням М. Лютера й Ж. Кальвiна про немож-лив^ть досягнення досконалостi пiд час земного життя. Д. Веслi по-еднав тут принцип "тшьки вiра", настшьки поширений у протес-тантськiй Реформацп, iз пристрас-тю до святоста, притаманною като-лицькiй контрреформацп.
Таким чином, благодать освя-чення в системi Д. Веслi позначае роботу Святого Духа в житт хри-стиян мiж íхнiм наверненням i смертю. Вiра в Христа спасае людей вщ пекла i грiха для небес i добрих дiл. Зарахована праведнiсть, згщно з Веслi, надае право на небеса; передана ж праведшсть (отри-мана в результатi благодата освя-чення) квалiфiкуе до небес.
Процес освячення, чи вдоско-налювання, доходить вершини в до-сягненш стану "чисто! любовГ', яка спонукуе християнина керува-тися мотивами, позбавленими осо-бистого штересу. Вiдтак друга дiя благодат розглядаеться як мета вше!' релт!'. Якщо християнин не вдосконалений у любов^ вiн - не "зрший для слави". На запитання про те, яко'! досконалостi може до-сягнути людина, живучи у тлшно-му тiлi, Веслi вiдповiдав: "Доско-налостi, яка вiдповiдае заповiдi: «Вщдай менi свое серце, сину мш». Це - «любити Господа Бога твого вшм серцем тво'!м, вшею душею твоею, i всiм розумшням». Це суть християнсько'! досконалостГ'6. Важливо, однак, звернути увагу, що
6 Уэсли Д. Христианское совершенство // Из-
бранные проповеди. Изд. 2-е. - С-Пб: Изд-во "Руфь", 2002. - С. 64.
це вдосконалювання не статичне, а динамiчне. При цьому Веслi не розглядав його як аналотю стану ангелiв чи Адама до його падшня. Досконалють Адама й ангелiв була об'ективною й абсолютною, у той час як досконалють християнина, за Весл^ - суб'ективна й вщнос-на; вона стосуеться здебшьшого намiрiв i мотивiв дiяльностi лю-дини7.
Хоча Веслi й каже про митте-вий досвiд «повного освячення», наступного за виправданням, все-таки його основна щея полягала в безупинному процесi тривалого вдосконалювання. Можливо, за прикладом раншх отцiв церкви, цей наголос на безупинному про-цесi був запропонований Веслi, щоб запобiгти жахливому сподiванню вiдступу вiд вiри. Ця сама концеп-цiя безупинного процесу була за-гострена згодом впливом м^тишв типу Ф. Фенелона, фраза якого "moi progressus ad infinitium" (мш прогрес - безкiнечний) дуже захо-пила Веслi. Гаслом методистсько-го вщродження стали слова: "Про-довжуйте вдосконалюватися: iнак-ше ви не зможете втримати те, що ви маете".
Таким чином, за Весл^ у ди благодатi виправдання християнин звiльняеться вiд грiхiв, яш вiн вчинив у минулому. У дп благодатi освячення християнин отримуе звiльнення вщ недолiкiв його морально!' природи, яка змушуе його грiшити. Людина здатна до цього вдосконалювання нав^ь при тому,
7 Уэсли Д. Христианское совершенство // Избранные проповеди. Изд. 2-е. - С-Пб: Изд-во "Руфь", 2002. - С. 57.
ВТТаГ \ТёТа3ё
що вона живе в тш1, вщзначено-му дефектами, яш е результатом неуцтва, немощ1в 1 шших обме-жень. Освячення - це процес зро-стання в любов1 до Бога вс1м сер-цем, душею й думкою, який завершуеться здатн1стю жити без навмисного гр1ха. Однак щоб до-сягти цього стану 1 втриматися в ньому, потр1бш штенсивш зусил-ля, а життя мае бути вщзначене постшним самозреченням, ре-тельним дотриманням божествен-них постанов, скромшстю, ст1йкою впевнен1стю у благодат1 Бож1й, нам1ром шукати слави Бо-жо! в ус1х речах 1 любов'ю.
Отже, випереджаюча благодать у Весл1 е тривалою д1ею, а благодать виправдання миттевою. Особ-лив1сть благодат1 освячення в тому, що вона й поступова й миттева. Хоча богослов'я Весл1 ще за його життя зазнало деяких змш (на-приклад, вш робив дедал1 б1льший акцент на добрих дшах як неми-нучому результат1 рятавно! в1ри), щ доктрини становлять основу його богослов'я.
Таким чином, найб1льш важ-ливою доктриною Весл1, яка от-римала подальший розвиток 1 здшснила пом1тний вплив на хри-стиянське богослов'я, е його вчен-ня про повне освячення (термш походить з 1 Сол. 5:23). Доктрина вщома шд р1зними назвами, яш виражають И р1зноман1тн1 ас-пекти. Найб1льш часто вживаеть-ся термш "друга д1я благодат1", чи "друге благословення". В1н за-стосовуеться для вщмежування досв1ду освячення вщ досв1ду виправдання й переродження. З'ясо-
вуючи в1дм1нн1сть м1ж виправ-данням 1 освяченням, Весл1 писав, що "перше передбачае те, що Бог робить для нас через сина Свого, друге - що Вш робить у нас Духом Сво!м"8. Це не означае, що в житт1 кожного християнина "друга д1я благодатГ' у хронолог-1чному порядку слщуе за "першою д1ею благодатГ'. Методисти вва-жають, що неможливо обмежити благодать Бога, яка освячуе, людським сприйняттям часу. Дехто може зазнати повного спа-сшня шд час навернення, 1нш1 -уже шсля цього.
"Друге благословення" також не означае, що юнуе т1льки два бла-гословення чи що друге благосло-вення е остаточним досягненням християнсько! зр1лост1. Застосову-ючи цей термш, Весл1 позначав ним досвщ духовно! кризи, яка настае шсля навернення. К зм1ст полягае у в1р1 в те, що шд час дру-го! роботи благодата освячення тор-каеться вс1е! людини 1 досягае най-в1ддален1ших куточшв И душ1. Однак цей термш не передбачае досягнення людиною стану без-гр1шно!' досконалост1. Найпевшше, на уваз1 маеться усв1домлення християнином, що здшснення гр1ха стае чужим для нього як нового твор1ння в Христь Якщо ж в1н усе-таки чинить гр1х, то чесно виз-нае це, спов1даеться перед Богом 1 вщновлюе те, що було зруйноване гр1хом. Повне освячення означае, що християни стають вшьними вщ влади гр1ха, який не може завда-
8 Уэсли Д. Оправдание верою // Избранные проповеди. Изд. 2-е. - С-Пб: Изд-во "Руфь", 2002. - С. 15.
ти !м шкоди, поки вони перебува-ють у Христ1.
Застосування терм1на "повне спас1ння" п1дкреслюе завершення Христом роботи спасшня в хрис-тиянин1. Шд час навернення лю-дина ще не може до кшця прий-няти вс1 блага, доступн1 завдяки спокуть 1нод1 спроби вести хрис-тиянське життя зак1нчуються не-вдачею. Проте саме це може допо-могти шзнати, що благодать, яка спасае, також е благодаттю, яка ос-вячуе: християнин може бути очи-щеним в1д ус1х гр1х1в, здобути перемогу 1 стати повноцшним учнем Христа.
Висл1в "наповнення Святим Духом", чи "повнота в Дус1", вико-ристовуеться для опису повноти, яка дае християнам силу провади-ти христопод1бне життя 1 свщчи-ти про Христа. У результат! рад1сть Господня виганяе вщчуття поразки й заповнюе собою Г! м1сце. Свят1сть — це повнота в Дусь Ме-тодисти застосовували й термш "хрещення Духом Святим", але як ще один спос1б опису досв1ду святость Хрещення — символ смерт1 для себе й появи нового творшня в Христь
Учення Д. Весл1 швидко поши-рилося в Англп та в Америц1, по-клавши початок методизму, який став п1етичною реакц1ю на зростан-ня рацюнал1зму й формал1зму в ан-гл1канськ1й церкв1, а також в1д1грав потужну соц1альну роль, компенсуючи пог1ршення життево-го р1вня населення, викликаного бурхливою шдустр1ал1защею та урбан1зац1ею. Однак на початку Х1Х ст. вчення про постшну 1 по-
вну перемогу над rpixoM (вчення про повне освячення) шшло на спад як в англшському, так i американському методизмi. I тiльки в другш половинi XIX ст. методистська церква у Швшчнш Америцi i багато шших протес-тантських церков знову зверну-лись до вчення про освячення. Найяскравшою формою вщрод-ження веслеянського перфекцiо-нiзму став американський рух святость
Зародившись у середиш XIX ст. у США, рух святоста претенду-вав на те, що вш е прямим спад-коемцем вчення Д. Веслi та "справжнього" методизму. На думку ж Д. Дантона, рух найпевшше можна охарактеризувати як синтез методизму з рiвайвалiзмом i пер-фекцiонiзмом Ч. Фiннея9. У XIX ст. у США юнувало, принаймш, три основних напрями перфекщошзму - у 1830-х рр. шд впливом Ч. Фiннея й А. Махана перфекць онiстськi iдеï перейняв Оберлшсь-кий коледж; вiд Методистськоï епископальноï церкви вiдкололи-ся двi групи, якi також прийняли ^ï перфекцiонiзму (Веслеянська методистська церква й вiдомi своïм етичним ригоризмом вшьш методисти); третiй напрям репре-зентували кола, об'еднаш довкола Ф. Палмер у Нью-Йорку. Пробуд-ження 1857 - 1858 рр. через рухи "вищого християнського життя" привело до поширення перфекщо-шстських iдей серед баптистав, пресвiтерiан i квакерiв. Виявом
9 Див.: Dayton D. The Holiness Churches: A Significant Ethical Tradition // www.religion-online.org
DTÎàf NTëTâ3é
цього, зокрема, стало утворення Армп спaсiння i кесвiкського руху у Великiй Британи у 1870-х рр. Шсля Громадянсько! вiйни у США вщродження святостi знову спа-лахнуло в межах методизму, i 1867 р. була сформована Нащо-нальна асощащя зустрiчей у таборах для сприяння святость З 1893 р. вона стала вщома як Нащональ-на асощащя святость
Бшя витошв руху святостi стояла американська eвaнгелiсткa Фiб Палмер (18Ü7 - 1874 рр.), яка з 1835 р. упродовж трьох десятил^ь проводила в Нью-Йорку впливовi "Вiвторковi зустрiчi для сприяння святостГ'. Дослiдники виявили зв'язок мiж вченням Ф. Палмер i становленням п'ятидесятницько! пневматологп. Перш за все, слщ вiдзнaчити, що Ф. Палмер продов-жила трaдицiю переосмислення i, до певно! мiри, спрощення ключо-вих положень богослов'я Д. Весль Коли засновник методизму допускав можливють того, що "друга дiя благодатГ', яка очищае серце вiру-ючого i наповнюе його Божественною любов'ю, може бути поступо-вим процесом, то Ф. Палмер на-полягала, що це - миттеве духовне переживання, яке здiйснюeться Духом Святим113. Слщом за Д. Флет-чером вона iдентифiкувaлa повне освячення з хрещенням Духом Святим, а також розвинула до основного елементу свого богослов'я щею А. Кларка про взаемопов'я-зашсть святост й духовно!" сили в житт християнина. Пiд впли-
1G Charles E. W. Phoebe Palmer and the Development of Pentecostal Pneumatology // http:// wesley.nnu.edu/theojrnl/21-25/23-13.htm.
вом щей ресторащошзму й рiвай-валiзму Ф. Палмер закликала сво'!х прибiчникiв прагнути отри-мати "силу П'ятидесятнищ", вба-чаючи в цьому не тшьки умову для досягнення повного освячення, а й невичерпний потенщал оновлення церковного життя та ефективного служшня Боговь Власне, однiею з перших у Х1Х ст., Ф. Палмер за-початкувала широке застосування у сво'!х творах i проповщях "тер-мiнологГ! П'ятидесятницi", яка на-прикiнцi Х1Х ст. стала одшею з визначальних рис руху святоста, а вiдтак i п'ятидесятництва.
На вщмшу вiд традицiйного методизму, який розглядав повне освячення як кшцеву мету хрис-тиянина, Ф. Палмер трактувала цей досвщ як початок повноцiнно-го християнського життя. При цьому вона редукувала процес до-сягнення цього досвщу до трьох крокiв - повного посвячення, вiри й свщчення. Щодо ознаки досягнення християнином досконалоста, то Веслi вважав, що ним е суб-'ективне внутр^не свiдчення. Зокрема, вiн писав: "...Людина не мае гадати, що праця в '!'! серцi завершена, до того часу, поки не появиться свщчення Духа про повне освячення, таке саме ясне, як i при виправданш"11. Ф. Палмер напо-лягала, що единим доказом досяг-нення святост е об'ективне свщчення Слова Божого.
Положення богослов'я Ф. Палмер були перейнят рухом святоста та деномшащями, якi ви-
11 Уэсли Д. Простое повествование о христианском совершенстве // Избранные проповеди. Изд. 2-е. - С-Пб: Изд-во "Руфь", 2002. - С87.
154
Áîäîñëîâñêèá ôàçîû0ëàfèy #2, 2003
никли на його Грунта, а з певними модифшащями вони стали не-вщ'емними елементами й п'ятиде-сятницько! пневматологп. Зокрема, вплив Ф. Палмер ч1тко пом1тний у п'ятидесятницькому вченн1 про умови для отримання хрещення Святим Духом, у якому наголо-шуеться на трьох обов'язкових якостях, необхщних людин1 для от-римання хрещення, - наверненн1, повному послуху Богов1 й в1р1.
Важливим осередком синтезу щей американського р1вайвал1зму й методистського перфекцюшзму в сер. Х1Х ст. став Оберлшський ко-ледж. Його найвщом1ш1 представ-ники А. Махан 1 Ч. Фшней по-еднували доктрину повного освя-чення з необхщшстю отримання християнином хрещення Святим Духом, не ототожнюючи щ поди в житт1 християнина. В гхшх бого-словських побудовах досвщ хре-щення Святим Духом набирав значення фактора забезпечення християнина духовною силою -1дея, яка отримала свш найповш-ший розвиток у кесвжському рус1.
Зростання числа евангел1ст1в руху святост1, чимало з яких не визнавали контролю деномшацш-ного кер1вництва та процв1тання численних незалежних церков руху святость поступово похитну-ло значення основног лшп методизму в русь Згодом розрив м1ж цими двома теч1ями розширився, оск1льки методизм невпинно дрей-фував до вр1вноваженого амери-канського протестантизму середнь-ого класу, у той час як групи свя-тост1 наполягали, що вони практи-кують ще'г Весл1 та е його в1рними
посл1довниками. Маленькi роз-кольницькi деномiнацi'г поступово об'еднувалися у формальш церкви, найбшьшими з яких були Церква Божа, (1880), Церква святоста Пiлiгрима (1897) i Церква Назарянина (1908).
Власне, щ деномiнацi'г були видозмшеним варiантом методизму, Тм була властива бшьша ав-тономiя громад i доктрина "другого благословення" повного ос-вячення як невщ'емний елемент Гхнього богослов'я. Етичний кодекс руху святоста характеризу-вався ригоризмом, суворими ви-могами особисто! поведiнки, стримування вщ мирських утiх i розваг. Також майже в^ з них дозволяли рукопокладення жшок i займання ними лщерських по-зицiй. Рух святоста зробив внесок у поглиблення духовного життя християн у матерiалiстичному вщь ставши довгоочiкуваним контрастом iнтелектуалiзму та лiбералiзму, властивому багать-ом церквам того часу. Однак його гостро критикували фундамента-люти, яш вбачали католицькi мо-тиви у вченш про "друге благо-словення" як таке, що може за-безпечувати для християн бшьше освячення, шж те, яке походить вщ вiри в момент виправдання. Iншi заперечення стосувалися тенденцi'г руху святоста iдентиф-iкувати святiсть iз квiетистським самоприниженням i навiть втра-тою шдивщуальность аскетизмом та закликом до вщхилення всiе'г свiтськоГ культури як грiховноГ.
З розвитком руху святоста вiдбувалася його внутрiшня дифе-
ВТТаГ \ТёТа3ё
ренцiацiя, викликана розбiжнос-тями у трактуванш характеру "другого благословення" вiд розу-мiння його як досягнення стану безгрмно!' досконалостi до ще!' про нездатнiсть освяченого хрис-тиянина чинити навмисний усвЬ домлений грiх. Ще одним предметом дискусш стало питання про те, чи слщ ототожнювати "друге благословення" iз "хрещенням Святим Духом", i якщо так, то чи потрiбно очiкувати якихось ду-ховних доводiв останнього.
Найбiльшою течiею, яка зрос-ла на Грунта iдей руху святоста, стало п'ятидесятництво. Саме п'яти-десятницький рух поставив питання про ознаку другого благо-словення, вщнайшовши !'! в мо-литвi на iнших мовах. П'ятидесят-ництво вчинило напрямом свое! найбшьшо!" активностi тi сфери, в яких рух святоста вже процв^ав, i це залучило до руху значну кшьшсть прихильникiв перфекщ-онiзму. Крiм акценту на хрещенш Святим Духом, п'ятидесятництво, як i рух святостi, визнавало вчен-ня про божественне зщлення й заз-начало на необхiднiсть високих стандарив особисто! поведiнки. Спiльними для обох груп е ревай-валiстськi шдходи до навернення i евангелiзму.
Основним внеском веслеянсь-ко'! традицп в п'ятидесятництво стало вчення про постконверсш-ну роботу Святого Духа, яке, у поеднаннi з доктриною початко-вого свiдчення молитви на шших мовах, i стало богословською оз-накою п'ятидесятництва. Колега Д. Весл^ Д. Флетчер, вперше на-
звав друге благословення "хре-щенням у Святому ДусГ', вважа-ючи цей досвщ чинником внут-рiшнього очищення християни-на. Тобто в термiнологií Флетчера це був просто нео-лотзм, який окреслював весле'!-вський досвщ "другого благосло-вення" освячення й мав мало сшльного з шзшшою iдеею "одяг-нення в духовну силу". Вищез-гадана американська евангел^т-ка Ф. Палмер, яка пщкреслюва-ла необхiднiсть глибокого особистого пережиття Бога, впер-ше почала застосовувати для по-значення цього досвщу термiн "хрещення Святим Духом". На-ступним стимулом для переос-мислення сутностi святого жит-тя стала опублiкована в 1856 р. праця В. Артура "Язики вогню", що закликала християн шукати наповнення Духом Святим, яке автор назвав "хрещенням вогнем". Про "п'ятидесятницьке хрещення" як досягнення "повно-го спасiння", або "переможного життя", йшлося у впливовiй книзi В. Боардмана "Вище хри-стиянське життя". Однак вирЬ шальну роль у поширенш в колах руху святоси термiна "хре-щення Духом Святим" вщ^рали Ч. Фiнней та його колега А. Ма-хан, який в 1870 р. опублжував працю "Хрещення Святим Духом", розумiючи все ж пщ цим термiном традицiйне вчення Веслi про "другу дiю благодатi".
Останш кроки до власне п'я-тидесятницького розумшня хре-щення Святим Духом як досвЬ ду, вiдмiнного вщ освячення,
були здшснеш на початку 1890-х рр. У цей перюд Б. 1рвш (ко-лишнiй баптистський пастор, який приеднався до руху свя-тоста) пiд впливом ще1 Д. Флет-чера про "хрещення палаючою любов'ю" розробив доктрину "третього благословення" "хре-щення вогнем", або "хрещення Святим Духом", яке мае слщу-вати за освяченням, приносячи в життя християнина духовну силу. Керiвнi кола руху святоста не схвально поставилися до ново! доктрини, ощнивши ii як "ересь третього благословення", тому Б. Iрвiн i3 прибiчниками був зму-шений в 1895 р. залишити Асо-щащю святостi Айови й цього самого рока створити власну де-номшащю - Асоцiацiю святостi, хрещену вогнем. У ii вiровченнi йшлося: "Ми вiримо також, що хрещення Святим Духом доступ-не через визначений акт вiри для щлком очищеного вiруючого. Ми вiримо також, що хрещення вогнем - визначений бiблiйний досвщ, доступний вiрою для на-повнених Духом вiруючих. Ми не вважаемо, що хрещення вогнем - досвiд, незалежний вщ Святого Духа"12. Саме на основi iдеi Б. 1рвша про "хрещення вогнем" сформувалося п'ятидесятницьке вчення про "хрещення Духом", зокрема вщомо i про безпосередш
12 Haines Lee M., Grander A. Wesleyan Methodism's Transition 1867-1901. // Ed. Wayne E. C. Reformers and Revivalists.
13 Див.: Hunter Harold D. Beniah At The Apostolic Crossroads: Parham, Tomlinson, Sandord, Irvin // Cyberjournal for Pentecostal-Charismatic Research - 1997 - January. http:// www.pctii.org/cyberj/cyber5.
14 Див.: Roebuck David G. Restorationism and a
контакти Б. 1рвша з раншми п'я-тидесятницькими лщерами А. Томлшсоном13, Ч. Пархамом14, Д. Шнгом15.
Важливою ланкою впливу руху святост на становлення п'ятидесятництва став кесвшсь-кий рух у Великш Британп. Ще з середини Х1Х ст. евангелшти руху святостi з США активно впливали на релтйне життя Велико! Британп. Через прямi контакти й публжацп вони збуджу-вали iнтерес до "наповненого Духом життя". Зокрема, впливовим були пращ В. Боардмана "Вище християнське життя" (1859), Р. См^а "Святасть через вiру" (1870), Х. См^ "Християнський секрет щасливого життя" (1875). З 1873 р. В. Боардман, подруж-жя Роберт i Ханна См^, Т. Мо-нод та iншi дiячi руху святостi стали шщаторами проведення у Великiй Британп зустрiчей i кон-ференцiй, присвячених темi "ви-щого християнського життя". З 1875 р. щ зустрiчi, вiдомi пiд на-звою "Конвенцп сприяння бiблiйнiй святостi", стали регу-лярними.
Незважаючи на свое поход-ження з традицii американсько-го руху святостi, кесвiкськi конвенцп незабаром виробили влас-не вчення про святасть не веслеянського типу. Почасти це
Vision for World Harvest: A Brief History of the Church of God (Cleveland, Tennessee) // Cyberjournal For Pentecostal-Charismatic Research. - 1999 - February. http:// www.pctii.org/cyberj/cyber5. 15 Див.: Hunter Harold D. International Pentecostal Holiness Church. // The Acts of Pentecost - Ed. by Yung-Chul Han - Seoul: Han Young Theological University - 1998.
DTTaf NTeTa3e
пояснюеться впливом кальвШз-му (бшьшшть кесвiкських тео-логiв належали до протестантсь-ких течiй, яш найпевнiше схиля-лися до вчення Ж. Кальвша, анiж до щей арм^ашзму, зокрема до пресвiтерiанства, баптизму, англ-iканства, конгрегацiоналiзму). Кесвiкський рух не сприймав радикально! методистсько! доктри-ни про "безгршну досконалють", перемiстивши натомiсть акцент на щею, що християнин мае харак-теризуватися "повнотою Духа", яка надае йому силу бути по-слщовним у християнському житть Важливим моментом, який пiзнiше л^ в основу п'ятидесят-ницького богослов'я, стало вчення, що отримання "повноти Духа" е певним актом вiри, вiдмiнним, хоча, як правило, i збiжним з вiдродженням. Результатом цього досвщу стае перемога над споку-сами й грiхом, однак не викорЬ нення само'! здатноста грiшити.
Фактично, кесвiкське розум-шня святостi й життя в Душ стало формою переосмислення на-голосу американського руху свя-тост на освяченнi. На противагу вченню Веслi про освячення як викоршення грiха, кесвiкськi вчителi наголошували, що хрис-тиянам дана сила Духа Святого для перемоги над грiхом. Друга дiя благодаи, вiдтак, розгляда-лася радше як досвщ отримання сили для переможного життя й служiння, нiж як чинник внутр-
16 Див.: Dieter M.E. The Post Civil War Holiness
Revival: The Rise of the Camp Meeting Churches // Ed. Wayne E. C. Reformers and Revivalists: History of the Wesleyan Church. - Indianapolis:
1шнього очищення. Власне, як американський рух святоста, так i кесвшсьш конвенцп ставили перед собою одну мету - досягнен-ня щоденно! перемоги над ^хом. Однак, на думку других, перемога над старою, грiховною природою стае можливою завдя-ки присутност Святого Духа в житта вiруючих, яш повнiстю посвятили себе Богов^6, а не внас-лiдок повного внутрiшнього очищення людини. Отже, обидвi течи по^зному розумiли результат освяченого життя: для руху святостi вш полягав у досягненнi людиною стану досконалоста, для кесвiкських богословiв - в отри-маннi сили для служшня.
У результатi аналiзу доктрин кесвшського руху Д. Мак-Квшшн видiлив у них три стадГ! вчення про освячення. Пiд час першо'! стадií "позицiйноí правед-ностГ', виправдання й вщроджен-ня, декларуеться зарахування християниновi досконало! пра-ведност Христа. Друга стадiя -"досвщне освячення" означае за-стосування християнином за до-помогою Святого Духа свого статусу в Христ в щоденному життi. Третя стадiя - заверше-не, або перманентне, освячення доступне християниновi тiльки пiсля смертi як стан "прослав-лення" вiруючого17.
Вiдтак, порiвнюючи з весле-янським вченням, доктрина кесвшського руху про освячення ви-
Wesley Press, 1992. - P. 157-158 17 Див.: McQuilkin J. The Keswick Perspective / / Five Views on Sanctification. - Grand Rapids: Zondervan, 1983. - P. 154-160.
рiзнялася, по-перше, визнанням того, що "закон грГха i смертi" е постiйно дГючим у християнинi; по-друге, пiдкресленням ролi Духа Святого в освяченнi (хрис-тиянин настiльки досягнув освя-чення, наскшьки вiн дае мiсце дГг Святого Духа у своему життГ); по-трете, христологiчним розум-iнням святость як виправдання, так i освячення е результатом спокутног жертви Христа, Його смертГ й воскресiння.
Нове формулювання вчення про святГсть, зроблене кесвжсь-ким рухом, дозволило йому шир-ше охопити американськ та европейськi неметодистськi церкви, яких рашше вiдштовхував методистський перфекцюшзм. Деякi дослiдники вважають, що саме кесвжський рух, а не методизм, вГдГграв ключову роль у за-родженнi п'ятидесятництва. Як аргумент вони висувають тверд-ження, що для раннього п'яти-десятництва досвГд хрещення Святим Духом був бшьше пов'я-заний з отриманням духовно! сили, анiж iз досягненням доско-налостi18, а також той факт, що вже через дешлька рошв пiсля ви-никнення п'ятидесятницького руху його вчення про освячення вщображало Где! кесвiкських кон-венцiй.
Безсумшвно, що вплив кесв-iкського руху на зародження п'ятидесятництва досить вагомий.
18 Див.: Menzies W. The Non-Wesleyan
Origins of the Pentecostal Movement // Aspects of Pentecostal Charismatic Origins. - Plainfield: Logos International, 1975. - Р.
85-89.
Зокрема, саме кесвшсьш кон-венцГг стали богословською основою Уельського пробудження (1905 р.), яке спонукувало бага-тьох християн у США та Сврош шукати аналотчних переживань. 1дег "вищого християнського життя" перенесли з Велико! Бри-танП на континентальну Свропу Р. Торрей, Р. смгт, О. Стокмайер, Е. Модерзон, отримавши тут свш найбшьший вияв у нiмецькому руш святостг. Один гз найпомiт-шших дГячГв останнього, Й. Пауль, став фундатором шмецько-го п'ятидесятництва. Впливу кес-вГкського руху зазнав лщер ран-нього п'ятидесятництва у ВеликГй БританГг А. Боддь
У США кесвГкське розумш-ня освячення перейняв близький до п'ятидесятницького руху Хри-стиянський Г мГсГонерський альянс, який заснував А. СГмпсон19. Це, зокрема, виявилося в його розумшш освячення не як "без-грГшног досконалостГ, прослав-лення нашог праведностГ й наших навичок, шби ми самГ були непогрГшнГ чи бездоганш", а як "повного вщречення вГд нашог власног праведностГ, сили й досконалостГ та отримання на-томГсть перебування Господа 1су-са Христа як живо! й божественно! Особи, Яка, вселившись у нас, стае нашим життям Г праведш-стю"20. Вчення А. СГмпсона, зокрема його доктрина "чотирьох-
19 Див.: The dictionary of Pentecostal and Charismatic movements. - Grand Rapids: Zonder-van Publishing House, 2000 - P. 518-519.
20 Simpson. A. B. http://www.churchinwestland.org/ id270.htm
DTTaf NTeTa3e
стороннього евангелiя", з певни-ми варiацiями увiйшли до "Твер-дження про фундаментальнi ^ти-ни" п'ятидесятницько'! деномь нацií Асамбле'! Божь Хоча Сiмпсон особисто й не приеднав-ся до п'ятидесятницького руху, чимало учаснишв Християнсько-го i мiсiонерського альянсу стали його активними дiячами. Це, зокрема, Д. Керр, Р. Флауер, К. Монтгомер^ Н. Перкш, Д. Велч, В. Еванс.
Варто зауважити, що ще за два десятил^тя до зародження п'ятидесятництва А. ^мпсон за-цiкавився евангельським вчен-ням про дар шших мов. Як i раннi п'ятидесятницькi лiдери, вiн розглядав цей дар у есхато-лотчному й мiсiонерському на-прямах, вважаючи мови, пере-дусiм, дiевим засобом пропов^ евангелiя iншим народам. Хоча вш не тлумачив мови як ознаку якогось духовного досвщу, його штерес до "мiсiонерських мов" торував шлях для зародження п'ятидесятництва. На формуван-ня раннього п'ятидесятництва вплинула також активна про-повщь А. Сiмпсоном доктрини божественного зцшення, його вчення про "вище християнське життя", очiкування "чудес i оз-нак" як пiдтвердження проповвд евангелiя, наголос на важливостi мшюнерсько!' роботи. Зокрема, вiн писав, що "план Господнш полягае в тому, щоб вилити Свш Дух не тшьки у звичайних, а й надзвичайних дарах i дiях Його сили... якщо Його народ поставить собi за цшь евангелiзацiю
цiлого свiту"21. До п'ятидесят-ницького вчення про молитву на мовах як ознаку хрещення Духом Святим А. ^мпсон поста-вився неоднозначно. Не погоджу-ючись з твердженням, що кожен християнин мусить молитися на мовах, щоб бути впевненим в от-риманш Святого Духа, вiн все ж вважав, що мови можуть бути "одшею з ознак" хрещен-ня Духом22.
Кесвшський рух i бого-словсьш побудови Б. Iрвiна й А. ^мпсона стали перехiдним ланками мiж веслеянським вченням про святить i п'ятидесятницт-вом. На !'хнш основi сформува-лися погляди засновнишв п'ятидесятництва Ч. Пархама i В. Сеймура, якi певний час належали до деномшацш руху святость Бо-гословськi переконання Ч. Пар-хама (1873 - 1929 рр.) зростали в контекст щей руху святост^ це, зокрема, стосуеться вчення про навернення, освячення, бо-жественне зцшення, очшування близького другого приходу Христа, а вщтак, переконання в не-обхiдностi досягнення сили Святого Духа для ефективно'! мто-нерсько! дiяльностi.
Однак, Пархам вперше поставив питання про видиму зовшш-ню ознаку отримання людиною "третього благословення", яке вiн ототожнював iз хрещенням Святим Духом. На його думку,
21 McGee G. All for Jesus: The Revival Legacy of A. B. Simpson // Enrichment - Spring - 1999.
22 Див.: Panning A. A look at holiness and perfectionism theology // http:// www.wls.wels.net/library/Essays/Authors/
Aefeefaffy i'yoeaanyofeooaa: Эоб nayoTnoi
цей досвщ даруе християниновi як святiсть, так i духовну силу, тому варто було б визначити в ^p^i тих ошб, якi його зазнали, i довipити 1м кеpiвництво. До того ж ознака мала б бути дос-товipною й не шдлягати фаль-сифшацп23.
Основш пpоповiдники вчення про хрещення Духом Святим, як досвщу очищення або духовного уповноваження, не мали згоди в питанш про його безсумшвну оз-наку. Свангел^т Р.А. Торрей по-годжувався, що однiею з ознак може бути дар шших мов, однак не розглядав цей дар як виключ-ну ознаку. Д. Мудi перемщав акцент на загальш риси духовного зростання християнина, вважа-ючи, що хрещення Святим Духом доводиться бажанням бшьше шзнавати Христа, любов'ю до Бiблil й пошуками духовного знання, тому, на його думку, немае потреби в якшсь видимш ознацi. Ч. Пархам вбачав у такш незлагодженостi перепону для вивчення й поширення хрещен-ня Духом.
Вщтак, коли студенти його бiблiйноl школи у м. Топека, вщштовхуючись вiд подiй П'яти-десятнищ, дiйшли до висновку, що такою ознакою е молитва на iнших мовах, Пархам iз цим по-годився. Варто зауважити, що дар шших мов Пархам тракту-вав у есхатолоичному розумшнь Вiн розглядав його як дiевий засiб пpоповiдi серед нехристи-
23 Див.: Zwemer Jack D. The Nature and Extent of the Pentecostal Movement // Present Truth Magazine archives - Volume Eight - Article 4.
ян, так актуально'! перед очшу-ваним трiумфальним повернен-ням Христа. На думку Пархама, дар мов е ключовою умовою для усшшно!" евангелiзацií св^у, адже за його допомогою кожен вiруючий може проповщувати Gвангелiе народам шших кра'!н, навiть не вивчаючи !'хшх мов. З iншого боку, мови, як доказ дру-го'! дп благодатi, ставали свщчен-ням досягнення вiруючим стану християнсько! досконалостi. Новизна у вченш Ч. Пархама по-лягала в тому, що вш вперше в новiтнiй штори християнства сформулював вчення про молитву на мовах як ознаку хрещен-ня Святим Духом.
Ще один раннш лiдер п'яти-десятництва, В. Сеймур, також вважав, що християнин мае пе-режити три дп благодатi - оп-равдання, освячення й хрещен-ня Духом Святим. Перш шж мо-литися про хрещення Святим Духом, спочатку слщ перейти через освячення. Однак його погляди викликали критику з боку В. Дюрхама, який дотримував-ся христолотчного погляду на освячення, притаманного кесвшсь-кому руху, за яким жертва Христа забезпечуе не тшьки виправдання, а й щентифшащю вiруючого з воскреслим Христом. Тому християнин мае вва-жати себе мертвим для грiха, а не шукати ще одного кризового переживання для досягнення по-вного освячення.
Власне, на цш основi виник-ли два основнi напрями п'ятиде-сятництва - "п'ятидесятництво
Bîîàf Nîëîâ3é
трьох благословень", яке розгля-дае другу дГю благодатГ, визво-лення християнина вГд влади грГха, як необхГдну передумову для отримання хрещення Святим Духом (третьог дГг благодатГ), Г "п'ятидесятництво двох благословень", яке не вважае освячен-ня обов'язковою умовою для от-римання сили Святого Духа.
До першог групи, переважно, належать тГ п'ятидесятницькГ групи, якГ сформувалися як де-номшацп руху святостГ до 1911 р. Г згодом прилучилися до п'я-тидесятництва, зберГгши свог вес-леянськГ доктрини. Друга група складаеться з об'еднань, якГ ви-никли пГсля 1911 р. Саме вона становить значну бГльшГсть у су-часному п'ятидесятницькому русь ПодГл мГж двома течГями п'ятидесятництва можна розгля-дати Г як вияв розбГжностГ мГж кальвГнГстсько-баптистською й веслеянсько-методистською бого-словськими традищями24.
Рух святостГ здГйснив Гстот-ний вплив на п'ятидесятництво Г як потужна етична традищя. За-галом течГя вГдрГзняеться вГд фун-даменталГзму Г евангелГкалГзму тим, що вона бшьше орГентована на етичнГ питання й духовне жит-тя християнина, шж на захист доктринальног ортодоксп. Фак-тично, етика зайняла в русГ святостГ те мГсце, яке фундаментал-Гсти придГляють ортодоксп, що по-яснюеться тривалим наголосом на
24 Див.: Gillespie Bernie L. Vital Contributions of Revivalism to the Pentecostal Movement // http://www.inchristalone.org/ RevivalismToPentecostalism.htm
вченш про освячення. Кодекс осо-бистог етики руху характеризу-вався ригоризмом та Гдеями про-стоти й рГвностГ всГх вГруючих. Як вГдомо, течГя вГдГграла значну роль у аболщюшзмГ й подоланнГ расовог нерГвностГ, шодГ допуска-ючи як засГб боротьби з рабством акцГг громадянськог непокори. Щкавою сторГнкою е обстоюван-ня рухом прав жшок, у тому числГ й на служГння. Веслеянська ме-тодистська церква ще у 1860-х рр. проводила експеримент по орди-нацп жГнок. Цю тенденщю перей-няло ранне п'ятидесятництво, яке не обмежувало участь жшок у служшш. Рух святостГ звертав значну увагу на сощальну роботу, служГння бщним верствам на-селення, що найбшьш виразно виявилося в дГяльностГ АрмП спасГння.
ЗбГжш тенденцГг були прита-маннГ й ранньому п'ятидесятниц-тву. Учасники п'ятидесятницько-го руху дотримувалися засад па-цифГзму, не беручи участГ у вшськовш службГ. Як Г в русГ святостГ, у ранньому п'ятидесят-ництвГ був високий рГвень расовог Гнтеграцгг та сшвпращ, який, однак, незабаром був утрачений, що призвело до формування п'я-тидесятницьких об'еднань за ра-совою ознакою. У раншх п'яти-десятницьких громадах були вщсутш обмеження у правГ на служГння й лщерсьш позицГг для жшок, що також частково пояс-нюеться впливом руху святостГ, в якому, як Г в п'ятидесятництвГ, критерГем для керГвництва була не стать, а покликання, тдтверд-
162
Âîâînëîânêèâ ôàçîû0ëâfèy #2, 2003
Aefeefaffy i'yoeaanyofeooaa: 5об nayoTnoi
жене наявшстю духовних дарiв25.
Зважаючи на спорщнешсть бо-гословських засад i наявшсть у першому поколiннi п'ятидесят-ницьких громад велико'! кшькоста учасникiв руху святоста, можна було б припустити, що та части -на руху святоста, яка не приедна-лася до п'ятидесятництва, вiзьме щодо нього дружню чи хоча б тер-пиму позищю. Однак проникнен-ня п'ятидесятництва у протес-тантсьш церкви, якi не погоджу-валися з вченням про "двi дГ! бла-годатi" та домiнування в течи вчення В. Дюрхама про "заверше-ну роботу", яке заперечувало не-обхщшсть "другого благословен-ня", призвело до поступово! трансформацií п'ятидесятницько-го богослов'я та вiдмови бшьшоста п'ятидесятницьких груп вiд побу-дов Д. Весль ДеномiнацГ! руху свя-тостi, бажаючи зберегти вiрнiсть традицшнш методистськiй докт-ринi, змушенi були дистанщюва-тися вiд п'ятидесятництва. Яск-равим прикладом цiеí тенденцií е найчисленшша в сучасному русi святоста Церква Назарянина. Зас-нована в 1895 р. тд назвою П'я-тидесятницька церква Назарянина в Лос-Анджелес^ вона стала основою вщомих подiй на Азуза-стрiт у 1906 - 1908 рр., якi запо-чаткували оргашзований п'ятиде-сятницький рух. Однак шд час дискусiй мiж В. Сеймуром i В. Дюрхамом церква розiрвала сто-сунки з п'ятидесятництвом i
25 Див.: Benvenuti S. Pentecostal Women in Ministry: Where Do We Go From Here? // Cyberjournal For Pentecostal-Charismatic Research - 1997 - January.
нав^ь скоротила свою назву, щоб уникнути будь-яко'! щентифжацп з п'ятидесятницьким рухом.
Таким чином, варто зауважи-ти, що твердження про те, що рух святоста е основною передумовою зародження п'ятидесятництва, е надто спрощеним. Виникнення п'ятидесятницького руху слщ розглядати в широкому контекста радикальних елементав Нащо-нальш асощацп святоста, посиле-них вщновленням термiнологií Д. Флетчера про "хрещення Духом", а також поширенням за посеред-ництва Д. Муд^ Р. Торрея та А. ^мпсона iдей кесвiкського руху про хрещення як отримання сили для служшня. Готував ^рунт для появи п'ятидесятництва i при-таманний руху святоста рестора-цiонiзм, який у взаемодп з впливом рiвайвалiзму плекав вiру в необхiднiсть поновлення духовно! сили апостольсько! церкви. Хщ богословсько! логi-ки, властиво'! цим релiгiйним явищам, привiв до утворення ба-гатьох релiгiйних груп, одшею з яких стало п'ятидесятництво. Власне, iнтенсивнi шукання бшьш глибокого духовного дос-вiду, вживання термшологи книги Дiй i П'ятидесятнищ, по-ширення вчення про "хрещення Духом" та загально! занепокое-ностi темами духовно'! сили, по-в'язано! з роботою Святого Духа в житта християн, неминуче вели рух святоста в напрямi до феномена п'ятидесятництва, створюючи богословський пiдму-рок для доктринальних побудов Ч. Пархама та В. Сеймура.
Bîîàf Nîëîâ3é
BHB^HOrPAOHH
Anderson Robert M. Vision of the
Disinherited: The Making of American Pentecostalism - New York: Oxford University Press, 1979.
Benvenuti S. Pentecostal Women in Ministry: Where Do We Go From Here? // Cyberjournal For Pentecostal-Charismatic Research -1997 - January.
Charles E. W. Phoebe Palmer and the
Development of Pentecostal Pneumatol-ogy // http://wesley.nnu.edu/theojrnl/ 21-25/23-13.htm.
Dayton D. The Theological Roots of Pentecostalism. - Metuchen: The Scarecrow Press, 1987.
Dayton D. The Holiness Churches: A Significant Ethical Tradition // www.religion-online.org
Dieter M.E. The Post Civil War Holiness Revival: The Rise of the Camp Meeting Churches // Ed. Wayne E. C. Reformers and Revivalists: History of the Wesleyan Church. - Indianapolis: Wesley Press, 1992.
Gillespie Bernie L. Vital Contributions of Revivalism to the Pentecostal Movement // http:// www.inchristalone.org/ RevivalismToPentecostalism.htm
Haines Lee M., Grander A. Wesleyan Methodism's Transition 1867-1901. // Ed. Wayne E. C. Reformers and Revivalists: History of the Wesleyan Church. -Indianapolis: Wesley Press, 1992.
Holt J. Holiness Religion: Cultural Shock and Social Reorganization // American Sociological Review - Oct. 1940 - № 5.
Hunter Harold D. Beniah At The Apostolic Crossroads: Parham, Tomlinson, Sandord, Irvin // Cyberjournal for Pentecostal-Charismatic Research -1997 - January. http://www.pctii.org/ cyberj/cyber5.
Hunter Harold D. International Pentecostal Holiness Church. // The Acts of Pentecost - Ed. by Yung-Chul Han -
Seoul: Han Young Theological University - 1998.
McGee G. All for Jesus: The Revival Legacy of A. B. Simpson // Enrichment -Spring - 1999.
McQuilkin J. The Keswick Perspective // Five Views on Sanctification. - Grand Rapids: Zondervan, 1983.
Menzies W. The Non-Wesleyan Origins of the Pentecostal Movement // Aspects of Pentecostal Charismatic Origins. -Plainfield: Logos International, 1975.
Panning A. A look at holiness and
perfectionism theology // http:// www.wls.wels.net/library/Essays
Roebuck David G. Restorationism and a Vision for World Harvest: A Brief History of the Church of God (Cleveland, Tennessee) // Cyberjournal For Pentecostal-Charismatic Research. - 1999 - February. http:// www.pctii.org/cyberj/cyber5.
Sawyer M. James Wesleyan & Keswick Models of Sanctification // http:// www.bible.org/docs/theology/pneuma.
Simpson. A. B. http://
www.churchinwestland.org/id270.htm.
Synan Vinson , The Holiness-Pentecostal Tradition: Charismatic Movements in the Twentieth Century. - Grand Rapids and Cambridge: William B. Eerdmans Pub. Co., 1997.
The dictionary of Pentecostal and
Charismatic movements. - Grand Rapids: Zondervan Publishing House, 2000.
Zwemer Jack D. The Nature and Extent of the Pentecostal Movement // Present Truth Magazine archives - Volume Eight - Article 4.
Уэсли Д. Христианское совершенство // Избранные проповеди. Изд. 2-е. - СПб: Изд-во "Руфь", 2002.
Уэсли Д. Простое повествование о христианском совершенстве // Избранные проповеди. Изд. 2-е. - С-Пб: Изд-во "Руфь", 2002.
164
Âîàînëîânêèâ ôàçîû0ëâfèy #2, 2003
