CC BY
15The Cambridge Companion to Pentecostalism. Edited by Cecil M. Robeck Jr.; Amos Yong. Cambridge: Cambridge University Press, 2014, XIII + 356 pp.; isBN-13: 978-0-521-18838-8 (pbk.); 25.00 UsD.*
DOI: 10.29357/ISSN.2521-179X.2018.20.12
Кембриджський збiрник з п'ятидесятництва — один i3 найбiльш авторитетних BCTyniB у вивчення цього неопротестантського руху. Книга починаеться з визнання того факту, що тривалий час тексти з юторп п'ятидесятництва та п'ятидесятницькю1 теологи контролювалися представниками американських деномiнацiй або авторами, чий гонорар залежав вiд захщних пожертв. Такi автори через сво! публжаци просували власне визначення "п'ятидесятнищ", а отже i п'ятидесятництва в цшому. Вони вважали, що це рух, який визначаеться зустрiччю з Духом Святим, що зазвичай зветься "хрещенням Святим Духом" i шдтверджу-еться говорiнням "iншими мовами" (1). Як показують автори збiрки, таке при-пущення сьогоднi вже не е домшуючим. Ti, хто вважав себе единими справжшми п'ятидесятниками вже давно не презентують думку бшьшостъ Однiею з найактуаль-нiших проблем в п'ятидесятницькому середовищi сьогоднi е намагання розшзнати самого себе серед багатьох визначень, яы кидають виклик iнклюзивностi поняття "п'ятидесятник". В кшщ книги автори зазначають, що саме множиншсть iнших мов, якими "розмовляють" п'ятидесятники, неначе вказуе на рiзноманiтнiсть свiдчень та вiдкритiсть до нових можливостей (262).
Збiрка становить собою колективну монографш з глобального п'ятидесятництва та складаеться зi вступу i п'ятнадцяти роздiлiв. Вона подiлена на три частини: 1) юторичний огляд: автори дотримуються iсторичного методу, дослщжуючи глобальне п'ятидесятництво; 2) регiональнi дослщження: автори заглиблюються в дискусiю у розрiзi географiчного поширення п'ятидесятництва, використо-вуючи водночас тематичний/дисциплiнарний пiдхiд до предмету дослщження; 3) перспективи та внесок: автори вказують на майбутш вектори розвитку та вагомi результати п'ятидесятництва.
Праця зосереджена на походженш сучасного п'ятидесятництва, юторп розвитку цього явища, його глобальному переформатуванню, рiзноманiтностi форм та течiй, майбутшх перспективах. Кожний роздiл можна розглядати, як окремий текст, як вступ в окремо взяту тему.
Середсiмнадцятиавторiв слiд згадатиАмосаЙонга, директорацентрудослiджень з мююлогп в Фулерiвськiй теологiчнiй семшарп. Це один iз найпродуктивнiших теологiв-п'ятидесятникiв. Ще один автор збiрки — фiнський теолог ВельМап Керкайнен, професор систематично1 теологи у Фулерiвськiй теологiчнiй семшарп, автор та редактор щло1 низки книг з п'ятидесятницько1 теологи та екуменiзму.
* Статья поступила в редакцию 31.10.2017; утверждена в печать 13.03.2018
Aвтоpи збipки зазначають, що п'ятидесятництво е мiсiонеpським pyxом (8). З самого початку XX ст. п'ятидесятницький pyx pозглядався як «шзнш дощ», який сигнaлiзyвaв зак1нчення еpи цеpкви i пеpеxiд до остатнього pоздiлy ^TOpii' (19). Цiкaво, що цей знаковий iстоpичний момент сшвпадае з тpaнсфоpмaцieю xpистиянського досвiдy та пpaктики. Як пише один з aвтоpiв збipки: "п'ятидесятництво xотiло не pефоpмyвaти xpистиянство, а зaмiнити його" (31). Цей iмпyльс так i залишився пpитaмaнним pyxовi. В мiсiонеpськiй дiяльностi та цеpковниx стpyктypax п'ятидесятники aдaптyються до бyдь-якиx вapiaцiй: вщ епископально!" (Сxiднa Gвpопa, Aфpикa) i пpесвiтеpiaнськоï (бiльшою мipою пpитaмaннa aнгломовномy свiтi) фоpм до вiльниx та автономно фоpм оpгaнiзaцiï локaльниx цеpков (скандинавське п'ятидесятництво i його мiсiонеpське поле — деякi лaтиноaмеpикaнськi ^аши) (297). Глобальне п'ятидесятництво з'явилося на xni iснyючиx доктpин, пpaктик, pитyaлiв, дисциплiн, дyxовниx впpaв, оpгaнiзaцiйниx фоpм. Це зумовило тaкy xapaктеpнy особливють п'ятидесятницькиx гpyп як ïx неодноpiдний склад.
У бiльшостi pегiонiв п'ятидесятництво почалося як екyменiчне оновлення всеpединi тpaдицiйниx цеpков. Рiзномaнiтнiсть цеpков, зiбpaнь та шдивщуаль-ностей натякае на сxожiсть досвiдy щодо ди' Святого Дуку, "який диxae де xоче" (274). бднють п'ятидесятник1в полягае в тому, що вони ^итакую^ "фоpмaлiзм", "iнститyцiонaлiзм", "pитyaльнiсть", "цеpковнiсть" та "деномiнaцiонaлiзм" iснyючиx "людськиx оpгaнiзaцiй". Кpитицi пщдаються piзномaнiтнi pелi-гiйнi оpгaнiзaцiï, як не виxодять за межi сво'1'x сектaнтськиx yтвоpень. П'ятидесятницька еклезiологiя глибоко вкоpiненa в екyменiчномy пpочитaннi ^TOpii". П'ятидесятництво тpебa pозглядaти як pyx всеpединi цеpкви та помiж цеpквaми, а не як пpояв ново!" цеpкви. До того ж воно мислить себе як pyx в пpоцесi становлення ^pxra. Окpемо взята спшьнота, деномiнaцiя або нaвiть сам п'ятидесятницький pyx, як щось цше, тpебa вважати чимось пеpеxiдним, постшно очiкyючи сxодження Святого Дyxy, цшь якого — вiдновлення xpистиянствa (275). Отже, п'ятидесятництво виступае не чеpговою pефоpмaцieю вже iснyючоï цеpкви, а pестaвpaцieю та вiдновленням всього xpистиянствa.
На пpотивaгy клaсичнiй теоpiï единого ^TOp^^ro поxодження, збipкa мiстить aльтеpнaтивнy iстоpiю п'ятидесятництва, що складаеться з сотень шдивщуальнт свiдоцтв, опyблiковaниx у щоденникax, тpaктaтax, пaмфлетax i pелiгiйниx гaзетax в piзниx чaстинax свггу (16). Столiтня iстоpiя п'ятидесятництва бачиться як неодноpiдний малюнок, що ускладнюе пошук адекватно!" семантики та теpмiнологiï. Aвтоpи погоджуються, що донедавна iстоpiогpaфiя засновувалася на пiвнiчноaмеpикaнськiй iстоpiï. Зазвичай столггню iстоpiю п'ятидесятництва подiляють на тpи фази, якi описуються як "rarai" Дyxa: 1) фаза "п'ятидесятництва" почалась з пpобyдження на Aзyзa-Стpiт в Лос-Aнджелесi (1906-09) та поpодилa клaсичнi п'ятидесятницькi деномiнaцiï; 2) "xapизмaтичнa" фаза почалася в 1960-ix pp. i згасла в 1970-т pp., вплинувши на iстоpичнi пpотестaнтськi цеpкви; 3) "нео-пятидесятницька" фаза ('^етя xвиля") почалася в 1980-тi pp. i включала в себе евангельськт xpистиян, якi "пеpежили" П'ятидесятницю, а також незалежш гpyпи, як1 пpaктикyють дyxовнi дapи (32).
П'ятидесятництво — це глобальний феномен, сучасним центром тяжiння якого е не Зах1д, а Африка, Азiя та Латинська Америка. Поза межами захщного свггу рух вже давно зштовхуеться з релiгiйною плюральнiстю, яку на Заходi не надто шанують. В роздш "Харизматичне пробудження та нео-п'ятидесятництво" зазначаеться, що настав час вщкинути "теорш великого вибуху глобального п'ятидесятництва". Ця щея полягала в тому, що головш елементи шзньо!' п'ятидесятницько-харизматично'1' теорй' та практики були вже присутш в американському п'ятидесятництвi на початку XX ст. Замють великого вибуху, де все розгортаеться з единого центру, необхщно перейти до парадигми ряду вибухiв, кожен з яких, вщокремлений вiд попереднiх у час та просторi i представляе собою дифузшний центр для нових п'ятидесятницько-харизматичних щей та практик.
Такими центрами були швденна Калiфорнiя (Азуза-Стргт 1906-1909 рр., Сан Дiего в 1940^i рр., ранне харизматичне оновлення у 1950-60-их рр. та "Третя хвиля" 1980-х рр.); пiвденно-центральна Америка (пробудження в 1940-в^ а в 1970-80-1! теологiя процвiтання); Саскачеван, Канада (в 1948 р. — "Пробудження шзнього дощу"); Канзас Сiтi, Мiссурi (в 1980-х пророчий рух i бшьш сучас-ний молитовний рух 24/7); Англш (рух вiдновлення, домашш церкви у 1980-тi, в 1990-и "Альфа Курс"); Аргентина та Нiгерiя (з 1980-х рок1в практика духовно!" вiйни); Пiвденна Корея (iнтенсивнi молитовш практики, модель "домашнiх груп", починаючи з 1980-х роив); Торонто, Канада та Пенсакола, Флорща (два пробудження в середиш 1990-х роив); Сщней, Австралiя (Хiлсонг та ix вплив на сучасне прославлення, починаючи з 1990-х); Кейптаун, Швденна Африка (всес-в^нш День молитви, починаючи з 2000 р.) (44). Висновок простий: харизматичне оновлення не е юторичною епохою або скшченним процесом, але викликом, який постiйно продовжуеться. Адаптуючи вираз Кальвiна ecclesia reformata semper reformanda (реформована церква завжди реформуеться), можна сказати: ecclesia renovate semper renovanda (оновлена церква завжди оновлюеться) (45). Якщо Лютер вщновив "священство" (priesthood) вах вiруючиx, то п'ятидесятництво вщновило "пророче служiння" (prophethood) вах вiруючиx, зробивши наголос на ушвер-сальну доступнiсть прямого одкровення Божого до всього тша Христового (238).
Глобальна п'ятидесятницька теолопя, залучена в осмислення полгтичних та економiчниx тем, переймаеться питаннями здоров'я, розвитком краш третього свiту, проблемами соцiальноï справедливой (267). Деяк1 п'ятидесятники також займаються проблемами еколопчного характеру та борються з наслщками глобального капiталiзму, беруть участь у миротворчоста (268). П'ятидесятництво з'явилося та змшювалось в рiзниx соцiальниx контекстах i стало цшним ресурсом для розумiння соцiологiчниx аспекпв сучасних релiгiйниx процесiв (216). Замють того, щоб реформувати iснуючi сощальш структури або займатися полiтикою, п'ятидесятництво пропонуе альтернативну соцiальну реальнiсть. У rami автори показують рiзнi сощальш програми п'ятидесятниив: робота у в'язницях, консуль-тування та псиxологiчна допомога, праця з наркозалежними та алкозалежними, освiтнi програми, служ1ння в сферi медицини та попередження СН1Ду, пщтримка сiмей, програми спрямованi проти домашнього насилля, служ1ння людям похилого в^ та iнвалiдам, будiвництво сирiтськиx домiв, капеланська робота тощо (180).
П'ятидесятники бiльше не розглядають cbït, як щось таке, вщ чого n0Tpi6H0 втiкати. Вони бажають зробити його кращим.
Харизматичний рух (у пiвнiчноамериканському вираженнi 1960-80-х рр.) зазвичай описуеться як рух Святого Духа серед традицшних церков. Попри спшьш коренi, послiдовники руху все ж вiдрiзняють себе вiд класичного п'ятидесятництва. Вони розглядають вилив Духа не як вщновлення "чисто!"" апостольсько1' церкви, а як оновлення присутносп духовних елементiв (дарiв) в ютори' церкви. Якщо класичне п'ятидесятництво намагаеться повернутися до витойв християнства, то харизматики акцентують на безперервностi дарiв церкви. Харизматичний рух е спробою повернення до християнсько!' духовностi. Харизматики вщкидають думку про те, що вони е одинокими винахщниками ще!" iстини. Зцiлення, iншi мови, дар пророцтва були присутш в тш чи iншiй формi та мiрi в усi епохи ютори' церкви на il «межах»: у монастирях чи в группах, яй iнодi межували з ерессю. Вони були присутш у вiруваннях та практиках авторитетних християн минулого. Наприклад, духовна боротьба, як молитовна практика, була притаманна езугтам та пуританам (248).
О^м реставрацшного п'ятидесятництва та харизматичного руху е ще третя парадигма, яку слщ назвати пробудженням або ревгташзащею. Цим термь ном позначаеться погляд на взаемовщносини мiж п'ятидесятницьким рухом, iсторичною церквою та новгтньою християнською духовнiстю. Його слiд розум™ як динамiчний процес, який дозволяе переглянути або перекрогти теорiю та практику християнсько!" духовностi, пропонуючи шше формулювання взаемозв'язку життя i навколишнього свiту. Духовнi рухи не народжуються у ваку-умi, вони з'являються в конкретному контексп, викликанi новим розумшням життя в Дусi, i дають початок новому вщчуттю солидарность Вiдчуття солiдарностi в досвiдi спшьноти створюе простiр для переосмислення свое!" вiри (251).
В пошуках цшсного бачення та переживання досвiду спасшня, яке включало б не тшьки духовну складову, але й фiзичну, матерiальну та соцiальну, п'ятидесятники близьй до постмодернiстськоï iдеï цшсного розумшня взаемовiдносин розуму та тша (300). Заслугою пятидесятництва е те, що пошуком "повного вван-гелiя" воно ввело поняття «цшсного спасшня» ще до того, як стало популярним в магютральнш теологи' (251). У той час представники теологи' визволення фокусуються на спробах соцюпол™чного визволення, для п'ятидесятнийв визволення е бшьш персональним: вiд хвороб та недупв, не виключаючи водночас i соцюполгтичний вимiр (301).
Сьогоднi юнують рiзноманiтнi "нащадки" п'ятидесятництва: як класичш п'ятидесятники, так i тi, хто знаходиться поза межами п'ятидесятництва, але дотримуються п'ятидесятницько!" теологН та практикують духовш дари: представники iсторичних протестантських деномшацш, римо-католики i навiть православш. Варто згадати i про незалежш позаденомiнацiйнi евангельськi церкви та рухи, яй приймають харизматичш прояви Духа Святого як важливий аспект християнського життя. Представники таких груп можуть не вщносити себе нi до п'ятидесятнийв, аш до харизматiв. I звюно, не можна обiйти стороною коршш
народи регюшв глобального Швдня, чия повсякденна дуxовнiсть насичена харизматичними проявами Духа Святого (314).
Автори збiрника намагаються показати як щея секуляризаци", якщо пiд останньою розумiти витiснення релпи' з соцiального життя, була поставлена пщ сумнiв, а, можливо, навпъ i обеззброена п'ятидесятницьким свiтоглядом (315). №хто не знае як модершзащя, урбанiзацiя та секуляризацiя вплинуть на гло-бальний Пiвдень, у який споаб свiтова економiчна динамiка буде формувати релпшне життя людей, чи буде постколонiалiзм мати неочiкуванi релшйш на-слiдки, чи будуть тай наслщки глобалiзацiï як технологи", медицина, комушкативш мереж1 впливати на п'ятидесятницьй рухи XXI столiгтя (316). В одному ми впев-ненi точно — п'ятидесятництво шкуди не зникне. Виходячи за конфесiйнi та деномшацшш рамки, цей рух вже сьогодш пристосовуеться до глобальних про-цеав секуляризованого свiту i вписуеться в "меш" постмодернiстськоï духов-ностi. Вщкритють до мiждисциплiнарного дiалогу робить п'ятидесятництво одним iз потенцiйниx релiгiйниx гравщв, на рiвнi з римо-католицизмом та юламом, якi в новому сторiччi будуть формувати релiгiйну карту свпу.
Я радив би цю книгу вам, хто вважае, що п'ятидесятницько!' теологи' не юнуе. Критикам, яй вбачають в "русi Святого Духа" лише незрш протестантськ1 прояви, вщсутнють теоретично!" бази та еклезiологiчну хаотичнють варто звернутися до ще!" збiрки текстiв.
Анатолш Денисенко, м. Kuïe, Украша ORCID: 0000-0002-7166-9401
The Cambridge Companion to Pentecostalism. Edited by Cecil M. Robeck Jr.; Amos Yong. Cambridge: Cambridge University Press, 2014, XIII + 356 pp.; isBN-13: 978-0-521-18838-8 (pbk.); 25.00 UsD.*
DOI: 10.29357/ISSN.2521-179X.2018.20.12
The Cambridge Companion to Pentecostalism is one of the most authoritative introductions to the study of this neo-Protestant movement. The book begins with the recognition that for a long time texts on the history of Pentecostalism and Pentecostal theology were controlled by representatives of American denominations or by the authors whose wages depended on western donations. Through their publications such authors, promoted their own definition of "Pentecost" and Pentecostalism in general. They believed this movement was defined by the encounter with the Holy Spirit, usually called "baptism by the Holy Spirit", confirmed by "speaking in tongues" (1). The authors of the reviewed volume state that such assumption is no longer dominating. Those who
The article received on 31.10.2017; approved for publication on 13.03.2018.
