CC BY
21
Propaganda technologies and lack of separating ethnic identity of «Novorossia» is shown in the following: 1) no ethnic sides in the conflict; 2) in formal notation as well as in slangDonbas separatists are never called "Russian" or "Novorossiapeople " (novorosy). The names of self-proclaimed republics contain territorial content - Donetsk People's Republic, Lugansk People's Republic - derived from toponym, but not ethnonym. 3) «Novorossia» flag does not have any sort of roots in the history of the region.
Local separatism is based not on ethnic contradictions, but on specific regional identity of Donbass with cultural, ideological, and civilization characteristics of the "Russian world", forced by Russian propaganda efforts. At the same time, in case of prolongation of the conflict, its freezing and existence of separatist territories in a different (non-Ukrainian) political, informational, humanitarian reality, the process of constructing new Donbass identity (civil, political, and then, perhaps, ethnicity - "Russian", "Novorossian") could be not so long.
Key words: identity, Ukrainian crisis, ethnicity, propaganda, conflict, separatism, regional identity, Donbass.
РЕЦЕНЗЕНТИ: Зеленько Г.1., д.полт.н, проф.; Булик М.В., к.полт.н, доц.
УДК 37. 072
В.О. Пашков
НЕОКОНСЕРВАТИВНА ПАРАДИГМА ПОЛ1ТИКИ ТА РЕФОРМУВАННЯ
В СФЕР1 ВИЩО1 ОСВ1ТИ
У cmammi npoaHani3oearn теоретичш засади неконсервативног полтики та реформування сектору вищог освти в сучасних умовах. Автор розкривае суттсть неконсервативного бачення ролi держави, гг функцт та iнструментiв впливу на функцюнування освтньог сфери. Обхрунтовуеться, що неоконсерватизм, на вiдмiну вiд неолiбералiв, орieнтуeться на стратегЮ комерцiалiзацiг державних вузiв, а не приватизацгг вЫе'г системи вищог освти. Комерцiалiзацiя державних вузiв, наближуючи гх за економiчною поведшкою та мисленням до приватних тдприемств, водночас не змтюе гх полтичног природи державних оргатзацщ що виконують широкий спектр державницьких завдань в культурному, сощальному та мiжнародному вимiрах.
Ключовi слова: вища школа, освтня полтика, освтш реформи, неоконсерватизм, менеджеризм.
Сощальш теори та уявлення, що визначають параметри функцюнування освгти в суспшьсга, складають концептуальну основу будь-яких передбачуваних реформ у цш галуз^ проведення освп^ньо! полгтики. Сощально-фшософсью принципи та щеали, що складають щейний каркас певно! политично! доктрини, будучи переведеними у програми дш та вимоги полгтичних сил, формують нормативну основу для прийняття полгтико-управлшських ршень в освт та розробки стратеги освптах реформ. Таким чином щейш уявлення стосовно освптах реформ виконують роль матриц для цшей, принцитв, мотивiв та шструменпв реформування. У цьому зв'язку вивчення неоконсервативно! парадигми политики та реформування в сферi вищо! стае актуальним
в науковому i важливим у практичному вщношеннях як у зарубiжних кра'нах, так i в Укра'ш.
Огляд лiтератури i актуальних дослiджень. Серед суспiльствознавцiв, якi займаються цieю проблематикою, можна видiлити Абрамова Р. Н., Белякова С.А., Боголиба Т., Воловика А. К., Григорук В., Джона Дугласа, Джонстоуна Б. Д. Так, зокрема, американсью дослiдники Дж. Дуглас та Б. Джонстоун висвiтлюють економiчнi аспекти неоконсервативно'' полггики та освiтнiх реформ. Роботи росшських вчених С. Белякова та Р. Абрамова та А. Воловика детально аналiзують оргашзацшно-управлшсью трансформаци у вищiй школi, що стали результатом неоконсервативних освiтнiх реформ. Вггчизняний дослiдник В. Григорук фокусусться на аналiзi впливу неоконсервативних реформ на функщонування сучасних захiдноeвропейських ушверсите™.
Метою статтi е аналiз сутносп концептуально! основи неоконсервативних пiдходiв до здшснення полiтики та реформування в сферi вищо''.
До завдань, виршення яких веде до реалiзащi поставлено!' мети, ми вщносимо:
- З'ясування основних принцитв неоконсервативно'' освгтньо'' полгтики;
- Висвiтлення неоконсервативного бачення ролi держави у функцiонуваннi системи вищо'' освгти, спiввiдношення ринкових та державних впливiв на ii розвиток;
- Аналiз економiчних, полiтичних та культурного аспекпв неоконсервативно'' вдеологи в освiтнiй сфер1
Неоконсерватори сьогоднi становлять невiд'емну частину економiчних i культурних елiт захщних держав. Змiцнення неоконсервативних орiентацiй в полгтищ та суспiльнiй думцi провщних кра'н Заходу приходиться на середину 1970-х рр. i пов'язане з кризою кейнаансько'' моделi держави добробуту (Welfare state). Протягом 1980-х рр. неоконсерватори зайняли провщш позици в США (рейганомжа), Великiй Британи (тетчеризм), Австрали та Новiй Зеланди, усунули вiд влади соцiалiстiв у Франци, Нiмеччинi та 1тали. Неоконсерватизм досить вдало синтезував традицшш цiнностi консерватизму (порядок, ам'я, культура) з цiнностями лiбералiзму (свобода пiдприемництва, ринок, конкуренщя). Головний акцент у реформуваннi сустльних секторiв неоконсерватори роблять не на активне державне регулювання, а на ринкову саморегулящю. 1хш намiри в освт полягають у поверненнi до високих стандар^в, дисциплiни, реальних знань i конкуренци ВНЗ в дус соцiального дарвiнiзму. Неоконсерватизм в сферi вищо' освiти шукае середину мiж необхiднiстю пiдвищити економiчну ефективнiсть дiяльностi вищо' школи та деструктивним впливом необмежено'' ринково'' конкуренци, комерцiалiзацii освгти. Як наслiдок пiд час управлшня розвитком та реформування вищо' школи на неоконсервативних засадах полгтики керуються трьома критерiями - результативнiстю, економiчною рацiональнiстю та соцiальною справедливiстю.
Загальними принципами неоконсервативно' освгтньо'' полiтики е:
1) Поширення на освiту ринкових механiзмiв конкуренци;
2) Вища освгта розглядаеться як змiшане благо;
3) Пщвищення якостi освiти - головна мета освгтшх реформ;
4) Баланс економiчноi рацiональностi та соцiальних штереав;
5) Прiоритет запровадження однооабно'' форми керiвництва ВНЗ (централiзацii вузiвського управлшня);
6) Прюритет центрально' влади - загальна координащя, iнфраструктурнi та пшотш проекти, пiдтримка прiоритетних напрямкiв НДДКР;
7) Переведення державного фшансування вузiвських НДДКР на конкурсну основу (тд конкретнi науковi проекти) та стимулювання створення гнучких державно-приватних фондiв для ïx пiдтримки;
8) Здшснення реформ «зверху», наказовий стиль управлшня системою освгги;
9) Збiльшення рiвня автономГï при одночасному зменшеннi фшансових зобов'язань держави по вiдношенню до вищоЛ школи;
10) Спрямованiсть реформ на змшу зовнiшнix умов функщонування вузiв, а не на ïx внутршню структуру та вiдносини;
11) Визнання вщповщальносп ВНЗ за збереження, вщтворення та поширення цiнностей нащотальноЛ культури;
12) Запровадження iдей та меxанiзмiв соцiального партнерства в управлшш та фiнансуваннi вищоЛ освiти;
13) Вщмова вiд мультикультуралiзму в освт на користь асимiляцiйниx стратегiй штеграци в суспiльство расових, нацiональниx, мовних меншин, тобто концепци «плавильного котла»;
14) Опора у процес вихованш на iдеологiю демократичного нацiоналiзму та патрютизму;
15) Запровадження жорстких меxанiзмiв контролю знань шляхом введення нащональних освiтнix стандартiв;
16) Елiтаризм в освт, проявом якого е тдтримка та надання переваги найкращим, найустшшшим та приватним освiтнiм закладам, що по сутi вiдтворюе наявнi нерiвностi серед освiтнix закладiв;
17) Неприйняття вузькоЛ спецiалiзацГï, егалiтаризму та утилитаризму, що мае наслiдком соцiальну та штелектуальну селекцiю в освiтi, сощальну iерарxiзацiю навчальних закладiв, вимога фундаментальносп в освiтi.
Економiчна програма неоконсерваторiв практично нiчим не вiдрiзняеться вщ поглядiв неолiбералiв, водночас суттевi вщмшносп спостерiгаються у культурному та полгтичному вимiраx. Надаючи прiоритет ринково орiентованим пiдxодам у вирiшеннi проблем у суспшьних секторах, неоконсерватори, як i представники класичного консерватизму, культивують щею сильно! держави. Для вищо! освгти це означае, що широке запровадження та використання ринкових меxанiзмiв в цш сферi вiдбуваеться пiд пильним державним контролем. Значний рiвень державного контролю означае збереження домшуючого положення державного сектору вищо'1' освгти. Тому неоконсерватори, на вщмшу вiд неолiбералiв, е прихильниками комерцiалiзацi'ï державних вузiв, а не приватизаци вЫеЛ системи вищоЛ освiти. Стратегiя комерцiалiзацiï передбачае, що державш ВНЗ мають самостшно розпоряджатися власними бюджетами, заробляти кошти шляхом надання широкого спектру освптах послуг населенню вiдповiдно до його запшив, виконання НДДКР на замовлення, трансферу технологш, iнновацiйного пiдприемництва, а держава буде здшснювати селективну та часткову фшансову пiдтримку. Бiльш того, приватизащя вищоï школи послаблюе ïï керованiсть та суспiльну кориснiсть. У цьому контексп децентралiзованi (автономнi), комерцiалiзованi державнi вузи, що дiють на ринку освптах та наукових послуг як самостшш економiчнi актори, все рiвно залишаються агентами держави, що виконують широкий спектр державницьких завдань в культурному, сощальному та мiжнародному вимiраx. Прищеплення ним пiдприемницькоï культури та надання господар^^ самостiйностi, наближуючи ïx за економiчною поведiнкою та мисленням до приватних пiдприемств, водночас не змшюе ïx полiтичноï природи державних оргашзацш. Тому стратегiя комерцiалiзацiï, що лежить в основi неоконсервативних освптах реформ, не передбачае змши спiввiдношення державного i приватного секторiв, домiнуючим
255
залишаеться державний сектор. Показовим е приклад англосаксонських кра'н, нацюнальш системи вищо'1' освiти яких зазнали найбшьш глибоких неоконсервативних реформ в останнш чвертi ХХ ст. Так, в США з й неолiберальною моделлю економiки попри кiлькiсне переважання в системi вищо'1 освiти приватного сектору понад 70% студенев навчаеться в державних вузах. У Великш Британи, Австрали та Новiй Зеланди роль приватних вузiв взагалi е мЫмальною [1, с. 39].
Ринковi механiзми, на думку неоконсерваторiв, самi по собi без корекци з боку держави не можуть забезпечити ш сустльну кориснiсть, нi якюну роботу ВНЗ в довгостроковiй перспективi (особливо в приватному секторi). Значною мiрою така позицiя зумовлюеться визнанням неоконсервативними политиками та iдеологами шкщливосп та неможливостi повного запровадження у вищш освiтi концепци вiльного ринку. Функцюнування ринку освгтшх послуг, на 1'х думку, не може грунтуватися на механiзмах самооргашзацп та саморегуляцп через суперечливiсть iнтересiв його учасниюв, значний рiвень диверсифшацп вузiв й освгтшх програм та необхiднiсть зовшшнього контролю за 1'х якiстю. Неконтрольована лiбералiзацiя освiтнього ринку призводить до того, що структура напрямюв тдготовки та якiсть освiтнiх програм з часом починають суперечити завданням соцiально-економiчного розвитку як кра'1'ни, так i регiонiв. Вiльна конкуренцiя мiж вузами на ринку освiтнiх послуг, забезпечуючи короткотермiновi цiлi - збiльшення доходiв та ефективностi дiяльностi вузiв, наближення освгтшх послуг до потреб мюцевих ринюв працi, певне полiпшення якосп освiти та прозоростi цiноутворення - не спроможна забезпечити довготермшову траекторш зростання якостi освiти та вщтворення високоякiсного людського капiталу, належну тдтримку та розвиток прiоритетних для держави напрямюв пiдготовки та НДДКР [2, с. 48]. Як наслщок стае потрiбним участь держави у функцюнуванш ринку освiтнiх послуг як координуючого механiзму, що дозволяе вiдновити пропорци у структурi випуску фахiвцiв, забезпечити сощальну справедливiсть та реалiзацiю прюритетних для кра'ни освiтнiх та наукових проектсв. Здiйснюючи постiйний монiторинг ринюв працi та освiтнiх послуг держава мае утримувати баланс мiж потребами економжи та пiдготовкою фахiвцiв, концентрувати обмежеш бюджетнi ресурси на стратепчно важливих освiтнiх та дослiдницьких програмах, забезпечити доступнють вищо'1 освiти (через адресну допомогу) для представниюв малозабезпечених верств населення. Мета державного регулювання освгтньо1 сфери зазвичай узагальнюеться неоконсерваторами у виглядi кiлькох стратегiчних цшей:
- забезпечення належного рiвня якосп навчального процесу i позитивних кшцевих результатiв;
- пiдвищення вiдповiдальностi та ефективносп вузiв у витрачаннi бюджетних коштiв;
- гарантування пiдготовки висококвалiфiкованих фахiвцiв, необхiдних для забезпечення стшкого економiчного розвитку кра'ни.
Головне завдання держави як регулятора освгтнього ринку полягае у переведенш конкуренцй мiж виробниками освiтнiх послуг зi сфери щново! конкуренцй у сферу боротьби за якють освiти, яка розумiеться як ступiнь задоволеностi освiтнiми послугами 1'х споживачiв (iндивiдiв, 1'х родин, роботодавщв, суспiльства в цiлому). Запровадження ринкових механiзмiв конкуренцй в сферу вищо'1 освгти та надання самостшносп вузам розглядаються неоконсерваторами як ефективш засоби пiдвищення якостi освiтнiх послуг i як наслiдок конкурентоспроможностi ВНЗ, а не кiнцева мета реформування вищо'1 школи [3, с. 44]. На 1'х думку, пiдвищення якостi освiти як мета освiтнiх реформ сприяе забезпеченню як особистих (гарна робота та зарплата, покращення сощального статусу), так i суспiльних запш^в (прискорення
256
економiчного зростання, розвиток науки) до дiяльностi вищоï школи. Водночас щея розширення доступностi освiти, яку активно пропагують сощал-демократи, на думку неоконсерваторiв, хоч б якоï привабливою вона не здавалася, призводить до зниження вiддачi вищоï школи, оскшьки внаслiдок ïï реалiзацiï вiдбуваеться падшня якостi освiти та нiвелювання престижу вищоï освiти (обезцiнювання, або «шфлящя» унiверситетського диплому).
Стимулюючи комерцiйнi вщносини в освiтi, держава аж шяк не знiмае з себе вщповщальносп за розвиток галузi. Держава, свщомо чи пiд тиском обставин, зменшуе свою участь у фшансуванш та управлшш вищою школою, концентруючись на загальнш координаци та прiоритетниx проектах, але водночас залишае за собою право втручання у випадку необхщносп у функщонування галузь Держава, реалiзуючи курс на автономiзацiю вузiв, утримуеться вщ прямого управлiння, координуе i багато в чому вибудовуе ринковi процеси в галузь Держава не усуваеться вщ регулювання ринку освптах послуг, а змiнюе форми регулювання - замють директивного управлiння розвитком вищоï школи надаеться перевага ринковим методам та опосередкованому впливу на дiяльнiсть вузiв через змiну економжо-правового середовища функцiонування вузiв. Тобто мова йде не про дерегулящю ринку освптах послуг чи зменшення регулюючоï функцп держави, а про пщвищення ефективностi та гнучкостi державного регулювання розвитку вищоï школи в адмшютративнш, фiнансовiй та правовiй сферах [4, с. 88]. Яскравим свщченням цього е той факт, що неоконсервативш освпта реформи в США, Великш Британи, Австрали та iншиx крашах у 1980-х рр., характеризувалися не лише наданням вузам значноï самостшносп, а й паралельним запровадження нащональних освптах стандартiв та iндикаторiв ефективносп використання коштiв та дiяльностi ВНЗ.
Державне регулювання конкурентно-комерцшних вiдносин у сферi вищоï освiти орiентуеться не на внутршне середовище вузiв (структуру, освпта програми, управлiнськi вiдносини), а на формування зовшшшх умов функщонування вузiв, оскiльки легше контролювати та змшювати параметри конкуренцП, правила гри на ринку (масштаби, сегменти, обмеження, стандарти, щноутворення) i спонукати тим самим вузи до певнох поведшки, чим безпосередньо реформувати внутршне середовище вузiв i долати опiр академiчноï громади та профспiлок. До того ж ринковi методи державного регулювання потребують набагато менше фшансових та оргашзацшних ресурав, чим безпосередне адмшютрування.
Сама необxiднiсть державного регулювання ринку освптах послуг свiтоглядно обгрунтовуеться неоконсерваторами складнютю функцiонування самого ринку та мультипшкацшним ефектом, що здiйснюе вища освгта на суспiльний розвиток. На вщмшу вiд бiльшостi ринкiв послуг, де дшть два традицiйнi суб'екти (виробник та споживач), а держава лише формуе шституцшш рамки ïx взаемоди, особливютю освiтнього ринку е багатосуб'ектшсть, що об'ективно вимагае гармошзаци вiдносин рiзниx його учасникiв для досягнення суспшьних щлей. Держава, що вщповщае за вироблення стратегiчниx напрямюв розвитку галузi, у цих умовах мае виступати у ролi загального координатора та регулятора, сприяючи досягненню оптимального режиму функщонування системи вищоЛ освiти.
Вища освгта в силу своеï суспiльноï мiсiï формування людського капiталу володiе мультипшкацшним ефектом, позитивно впливаючи на ва сфери суспiльного життя. Пiдвищення якосп освiти паралельно тягне за собою полшшення якостi НДДКР, розвиток нацiональноï культури, пришвидшення темпiв економiчного зростання, збшьшення соцiальниx перспектив для особистосп. Водночас неконтрольована конкуренцiя призводить до диспропорцш у розвитку галузi, зменшення доступносп
257
вищо'1 освiти для вихщщв з малозабезпечених верств, унеможливлюе мiжвузiвську спiвпрацю, що шкодить суспiльним штересам та послаблюе мультиплiкацiйний ефект. У цих умовах державне регулювання покликане встановити шституцшш рамки ринку освгтшх послуг та правила конкуренци на ньому, сформувати чпга параметри та очшуваш результати дiяльностi вузiв, захистити права споживачiв та гарантувати якють освiтнiх послуг [5, с. 54]. Державне замовлення при цьому розглядаеться як шструмент усунення диспропорцiй в освгтнш галузi, формування попиту на освгтш програми з тих напрямюв пiдготовки, якi з тих чи шших мiркувань важливi для держави. У тих напрямках тдготовки, яю не користуються популярнiстю серед молодi (педагогiчнi, деякi iнженерно-технiчнi спецiальностi), державне замовлення фактично замщуе ринковий попит i сприяе вiдновленню мультиплiкацiйного ефекту вщ цих напрямкiв.
Якщо неолiбералiзм зводить участь держави у функцюнуванш системи вищо'1 освiти переважно до встановлення правил конкуренци та тдтримки шфраструктурних проектiв (будiвництво гуртожиткiв, кампуав, унiверситетських лабораторiй тощо), фундаментально'' науки у вищш школ^ то неоконсервативне бачення ролi держави значно ширше та гнучко поеднуе принципи адмшютративного керування, опосередкованого економiко-правового впливу, стимулювання точок росту та прiоритетних проекпв, фокусування на управлiннi всiею освпньою мережею. Убудованiсть у механiзм функцюнування освпнього ринку дозволяе державi отримувати шформацш i мобiлiзовувати ресурси для виправлення викривлень, диспропорцш та забезпечення належно'' якостi освiтнiх послуг. Роль держави за умов проведення неоконсервативно! полгтики полягае у координаци дiяльностi вузiв, монiторингу якостi освiтнiх програм, створенш сприятливого нормативного середовища та тдтримщ добросовюно'' конкуренци, фiнансово-цiльовiй шдтримщ певних напрямкiв пiдготовки та наукових напрямюв/проек^в, що мають стратегiчне значення, штеграцшних проектiв в системi вищо'' школи. Змiнивши зовнiшнi умови, «правила гри» для вузiв держава тим самим змушуе 'х адаптуватися i шдвищувати власну конкурентоспроможнiсть. Змiни в середиш вузiв з цього погляду виступають вже вiдповiддю самих вузiв на зовнiшнi виклики. Однак 'х поява е результатом свiдомого полгтичного iмпульсу ззовнi.
За умов застосування неоконсервативно'' щеологи до освгтньо' сфери безпосередне втручання уряду е виправданим в таких випадках: 1) якщо стан освгти загрожуе нацюнальному суверенитету й безпещ; 2) якщо стан освгти не е сприятливим для нормального розвитку ринково'' економжи як тако''; 3) якщо режим функцюнування освгтньо' системи викликае значне сощальне невдоволення та напругу [6, с. 14]. На думку неоконсерваторiв, держава у сферi вищо'' освгти повинна збер^ати державне замовлення на низку напрямюв тдготовки, що мають важливе значення для суспшьного розвитку, а саме:
1) спещальносп природничого та шженерно-техшчного напрямiв, що забезпечують конкурентоспроможнють нащонально' економiки, тдтримку iнновацiйних галузей та науково-техшчний прогрес;
2) вшськову освгту i тдготовку працiвникiв правоохоронних оргашв, оскшьки забезпечення правопорядку та захист кра'ни е однiею з базових функцш державно'' влади;
3) спещальносп, що забезпечують збереження та вщтворення нащонально'' культури та системи сощально' тдтримки (пiдготовка вчителiв, л^рГв, соцiальних працiвникiв, юториюв, працiвникiв у галузi культури).
Неоконсерватори схильш розглядати державш ВНЗ як великi поглиначi державних ресурсiв. На 'х думку, знаходячись на державному фшансовому
258
забезпеченнi, державнi ВНЗ дшть неефективно, марнотратно i не вщчувають своеï вiдповiдальностi за бюджетнi ресурси, потребу у пошуку альтернативних джерел фшансування. Така сильна залежнють вщ держави зумовлюе копiювання вузами органiзацiйноï культури бюрократичних структур, що е громiздкими, закостенiлими, iнертними. Щоб вщповщати викликам сучасностi державнi ВНЗ мають бути реформоваш таким чином, щоб бути конкурентоздатними в ринкових умовах. Таким чином, неоконсервативне бачення реформування вищоï освгти передбачае прийняття державними ВНЗ оргашзацшних форм, управлiнськиx практик i цшностей, якi iснують у приватному сектора серед яких провщне мiсце займають продуктивнiсть i ефективнють [7, с. 63] . Уряд свщомо прагне прищепити унiверситетськiй корпорацп корпоративно-бiзнесову (пiдприемницьку) культуру. При цьому акцент робиться на досягненш бшьш високих результатiв при заданих параметрах державних видатюв на вищу освпу. Вiд вузiв вимагають пiдвищення стандарт якостi як освiтнix програм, так i наукових дослщжень, що в умовах обмеженого державного фшансування вимагае запровадження нових, бшьш гнучких оргашзацшно-управлшських форм i технологш, налагодження ствпращ вузiв з приватними компанiями. Зменшення ж державного фшансування за таких умов виступае шструментом активiзацiï i спрямування бажаних оргашзацшних змш у вищш освiтi. В умовах скорочення державноï фiнансовоï пiдтримки вузи змушеш розробляти та реалiзовувати стратеги адаптаци, якi в загальному виглядi передбачають:
^ диверсифiкацiю джерел фiнансування та зростання його недержавноï частки, активний пошук нових споживачiв академiчноï продукци;
> бiльш ефективне використання наявних ресурав, чiтке встановлення прiоритетiв в освгтнш та науково-дослiдницькiй дiяльностi;
> полiпшення стандартiв навчання та досягнення показниюв, що дозволяють розраховувати на збереження юнуючого рiвня державноï пщтримки.
Реформування вищоï освiти у ринковому дус^ що сповiдуеться неоконсервативними урядами, передбачае не лише змшу схем фшансування та стввщношення рiзниx джерел надходжень у бюдже^ вузiв, а й значш змiни у внутрiшньовузiвському управлiннi та вiдносинаx, в яю активно запроваджуються практики та методи, що традицшно асоцiюються iз приватно-корпоративним управлшням - контрактна та гнучка система найму викладачiв, агресивнi трудовi вiдносини, модель управлiння «згори донизу», переважно кшькюна система оцiнки дiяльностi персоналу, широке запровадження процедур фiнансовоï звiтностi.
Запровадження ринкових меxанiзмiв мае сприяти пщвищенню ефективностi дiяльностi ВНЗ в уах сферах, зокрема й в науково-дослщницькш. На думку неоконсерваторiв, всерединi науково-дослiдницького сектора бюджетнi ресурси використовуються не досить ефективно, оскшьки ïx розподш спираеться не на якють та затребуванiсть результатiв дослщжень сощальним середовищем, а на сталють зв'язкiв та наукових шкiл у вузах. Процедура визначення прюрите^в НДДКР та розподшу державних коштiв знаходиться в основному пщ контролем спшьноти вчених, а не споживачiв знань та технологш. Фактично т^ хто проводять науковi дослiдження, самi ж визначають ïx прюритети i розподшяють мiж собою державнi фонди, що не сприяе на шституцшному рiвнi пiдвищенню якостi дослiджень та ïx прикладноï спрямованостi. Змiна спрямованостi дослщжень в бш бiльшоï орiентацiï на потреби бiзнесу i суспiльства вимагае реформування процеав прийняття рiшень в держсекторi дослiджень i посилення конкуренци в цш сферi. Ринковiзацiя означае поширення меxанiзмiв конкуренцiï та зменшення учасп держави. Принцип конкуренцП передбачае переведення державного фшансування вузiвськоï науки на контрактну основу за
259
допомогою конкурсного розподГлу фшансування, що мае забезпечити формування у вузГв необхiдних стимулГв для тдвищення якосп наукових дослiджень [8, с. 79]. Держава мае не розпорошувати бюджетш ресурси, пщтримуючи науку як одну з функцш вищо'' школи через загальнi асигнування, а концентрувати 'х на конкретних наукових проектах. Проектна форма оргашзаци дГяльностГ запозичена зГ сфери корпоративного управлшня, вимагае вщ дослщниюв чГткого формування параметрГв очГкуваних результатГв НДДКР, обгрунтованого визначення тривалосп дослщжень та розмГрГв необхщного фшансування, а отже робить можливим запровадження прозорих процедур ощнки 'х результативносп та сусшльно-економГчно'' корисносп, сприяе 'х адаптаци до реальних потреб виробництва та сощально'' сфери. Зменшення державного фшансування мае стимулювати вузи до активно'' сшвпращ з промисловютю, розширення напрямкГв наукових дослГджень, посилення 'х прикладно'' спрямованостГ. Так, наприклад, в США у 1980-1989 рр. за чаав президентства республканця-неоконсерватора Р. Рейгана, коли державне фшансування вузГвсько'' науки зменшилося на 40%, було створено близько 60% вах ниш юнуючих спГльних промислово-вузГвських дослГдницьких центрiв.
Запровадження принципГв менеджеризму призводить до оргашзацшно-управлiнських трансформацш у вищГй школГ, змГнюючи модель оргашзаци влади в межах, всередиш ВНЗ. В умовах поширення принципГв ринково'' конкуренц11' на освГтню сферу реформатори неоконсервативного спрямування вважають за доцшьне перехщ вГд традицiйних у вузГвському урядуваннi колегiальних чи змшаних моделей до одноосГ6ного керiвництва, яке бшьш спорiднене з корпоративно-бiзнесовою культурою [9, с. 32]. Однооабне управлшня ВНЗ робить процес управлiння бшьш гнучким, оператившшим, персонiфiкуе вiдповiдальнiсть, спрощуе й прискорюе процес ухвалення управлшських ршень. За тако'' моделi ^рГвник ВНЗ контролюе витрачання коштГв, визначае кадрову полгтику, представляе ВНЗ у вщносинах з центральною та мюцевою владою, здiйснюе поточне управлiння. Представницько-колективш органи ВНЗ мають статус дорадчих. Гнучкють управлiння, швидкГсть реагування та адаптаци ВНЗ до змГн зовшшнього середовища (конкуренцiï, вимог ринку пращ), що забезпечуються однооабним керуванням, для неоконсерваторiв е важливiшими, нГж вироблення узгоджених позицш та залученiсть вах зацiкавлених груп до прийняття ршень.
«Неоконсервативна хвиля», що розгорнулася на Заходi з середини 1970-х рр., створила новГ реалiï функцiонування вищо'' школи i стала каталiзатором ново'' хвилГ освГтнГх реформ. Уряди провщних захiдних кра'н вжили суттевi кроки з реструктуризаци бюджетно'' сфери, покликаш перевести функцiонування державного сектору на ринковГ засади та зменшити бюджетш витрати без негативних наслщюв для суспшьства. При запровадженнi «нового державного менеджменту» наголос, як вище зазначалося, робився на використанш шновацш, ресурав i органiзацiйних iдей приватного сектора для вдосконалення управлшсько'', фiнансово-економiчноï, освгтньо'' та науково-дослiдницькоï дГяльностГ державних вузГв. Неоконсервативнi та неолiберальнi реформи, шщшоваш у вищГй школГ захiдних кра'н в останню чверть ХХ ст. i спрямоваш на надання вузам бшьшо'' самостГйностГ та пГдвищення ефективносп 'х дГяльностГ, вимагали й змГн у мехашзмГ академГчного управлГння [10, с. 35]. Колепальна модель управлГння ВНЗ, поширена у Захщнш Сврош, за яко'' основна влада в межах ВНЗ концентрувалася на рГвш «кафедра - факультет» виявилися досить громГздкою та шертною в умовах, коли запровадження ринкових вщносин та конкуренци у вищГй освт, ïï комерцГалГзацГя вимагали гнучкого управлГння, швидкого реагування та адаптаци, пГдвищення ефективносп використання суспГльних ресурсГв.
260
Водночас необxiднiсть пiдтримувати та посилювати конкурентоспроможнють на ринках освптах та наукових послуг, працi вимагали вщ ВНЗ централiзацiï управлiння [11, с. 76]. Як наслщок в результат ринково орiентованиx реформ намгтився перерозподiл влади мiж рiзними рiвнями академiчного управлiння, процес «перетiкання» влади в середиш ВНЗ вiд рiвня «кафедра - факультет» до рiвня «вузiвська адмiнiстрацiя - факультет». Вщбувалося поступово розширення компетенцп та повноважень адмшютрацш ВНЗ за рахунок обмеження влади завiдувачiв кафедр. Значною мiрою протягом 1970-1990-х рр. вузiвським адмшютращям, ректорам вдалося взяти пiд свш контроль розподiл фiнансовиx ресурсiв мiж пiдроздiлами та посилити свiй вплив на формування кадровоï полiтики. Факультети та декани втратили свою колишню значну внутрiшньовузiвську автономш по вщношенню до центральноï адмшютрацп, однак разом з тим збшьшили свiй вплив на кафедри, особливо в сферi управлшня фшансами. Таким чином пщ впливом неоконсервативних орiентацiй освiтнix реформ вузiвське управлiння стало бiльш централiзованим порiвняно з серединою ХХ ст., однак стутнь централiзацiï рiзниться у крашах регiону, що зумовлено як освптами традицiями, так рiзною мiрою спротиву академiчноï громади реформам. Тобто можна констатувати, що неоконсервативш реформи, яю призвели до децентралiзацiï управлшня вищою школою, вщносин держави та вузiв, опосередковано призвели до централiзацiï управлiння в межах самих вузiв, яка стала ïx вiдповiддю на необхщнють успiшного конкурування в ринковому середовищь
Централiзацiя вузiвського управлiння означае не лише змшу балансу влади всередиш ВНЗ, а й перехщ до принципово iншоï органiзацiйноï культури в управлшш -п^д^^мни^ко^ або менеджерiалистськоï, що розглядаеться як зааб подолання наростаючоï неефективностi традицiйниx - колегiальноï та адмшютративно-бюрократичноï - моделей управлшня ВНЗ в нових економiчниx умовах [12, с. 101]. Менеджерiалистська культура вузiвського управлiння та вщносин характеризуеться такими рисами: 1) акцент в освгтнш та дослщницькш дiяльностi на досягненнi результатiв та ефеклв, якi можна вимiряти та зафшсувати для звiтностi; 2) вироблення полгтики вузiвським керiвництвом з ïï подальшою реалiзацiею пiдроздiлами; 3) високий рiвень координаци, узгодженостi та зв'язку дш рiзниx пiдроздiлiв, що потребуе централiзацiï влади в межах ВНЗ; 4) оцшка роботи навчальних та дослщницьких пiдроздiлiв за ïx ефективнютю (вiдношення результату до витрат) та внеском у розвиток ВНЗ.
У культурному вимiрi щеолопя неоконсерватизму розглядае систему освгти передусiм як зааб передання культурних цiнностей молодi. Освпта заклади як осередки дуxовностi збер^ають культурну спадщину людства й водночас допомагають вщтворювати нацiональну iдентичнiсть молодого поколшня. Неоконсерватори наголошують також на важливосп морального, громадянського виховання i розвитку характеру як способах передання основних культурних цшностей i норм. ВНЗ е мае бути консервативною сощальною оргашзащею, мета дiяльностi (покликання) якоï полягае у збереженш та передачi пiдростаючому поколiнню культурноï спадщини, знань та умшь, навичок, норм i цшностей, досвщу соцiальноï взаемоди, щоб забезпечити як iндивiдуальний розвиток, так i збереження сощального порядку. Вища школа мае виконувати, на думку неоконсерваторiв, роль сощального вщбору та контролю, мета якого визначити найталановитших студенев i озброïти ïx знаннями та навичками, необхщними для майбутньоï елiти. В умовах масовiзацiï вищоï освiти ця функцiя мае виконуватись шляхом застосування процедур спостереження i розподшу в межах системи освгти та створення елгтарних (але не елгтних) освiтнix закладiв [13, с. 62]. ВНЗ не повинш поводитись як шщатори соцiальниx змш, навпаки, вони мають
261
бути острiвцями сощально! стабшьносп в сучасному швидкозмiнному суспiльствi. Сама ж политика в сферi вищо! освiти для неоконсерваторiв залишаеться ефективним шструментом формування колективно! iдентичностi та пам'ятг громадянських цiнностей, культурно! асимшяци мiгрантiв, пiдтримки громадсько! едностi.
Список використано¥ л1тератури
1. Абрамов, Р. Н. Менеджериализм и академическая профессия: конфликт и взаимодействие / Р. Н. Абрамов // Социологические исследования. - 2011. - №7. -С. 37-47.
2. Алтунина В. В. Рыночные отношения в образовательной деятельности / В В. Алтунина // Alma mater. - 2011. - №7. - С. 48-50.
3. Альтбах Ф. Г. Знание и образование как международный товар: крушение идеи общественного блага / Ф. Г. Альтбах // Alma mater. - 2002. - №7. - С. 40-44.
4. Андрущенко В. П. ОсвГтня политика (огляд порядку денного) / В. П. Андрущенко, В. Л. Савельев. - К. : МП «Леся», 2010. - 368 с.
5. Беляков С. А. Зарубежный опыт совершенствования управления образованием: основные модели / С. А. Беляков // Университетское управление: практика и анализ. -2009. - №1. - С. 45-62.
6. Боголиб Т. Университет как экономическая корпорация (опыт США) / Т. Боголиб // Вюник економГчно! науки Укра!ни. - 2010. - №2. - С. 13-17.
7. Василюк А. Новi тдходи до планування i реформування освгти (зарубiжний досвщ) / А. Василюк, Л. Ляшенко // Освгта i управлгння. - 2002. - Т.5. №1. - С. 59-68.
8. Воловик А. К. Западноевропейское высшее образование в парадигме нового менеджмента в бюджетной сфере (NPM) / А. К. Воловик // Психолого-педагогический поиск. - 2009. - № 4. - С. 75-88.
9. Гофрон Б. Консервативна i лГберальна фшософГя освгти та проблема нерГвност / Б. Гофрон // Вища освГта Укра!ни. - 2004. - №4. - С. 30-36.
10. Григорук В. Державний та комерцшний вплив на реформування ушверситетГв: захщноевропейський досвщ / В. Григорук, Р. Пилипенко // Вища школа. - 2011. - №10. - С. 32-36.
11. Дуглас Дж. Новый мировой порядок в высшем образовании: как и почему правительства создают структурированные рынки возможностей / Дж. Дуглас // Вопросы образования. - 2011. - №1. - С. 73-98.
12. Джонстоун Б. Д. Сокращение финансирования высшего образования: стимулы и ограничения диверсификации доходов / Б. Д. Джонстоун // Экономика образования. -2013. - № 1. - С. 99-108.
13. Джуринский А. Н. Сравнительная педагогика: учеб. / А. Н. Джуринский. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : Издательство Юрайт, 2013. - 440 с.
Стаття надшшла до редакцГ! 09.06.2015 р.
V. Pashkov
NEOCONSERVATIVE PARADIGM OF POLICY AND REFORM IN THE
HIGHER EDUCATION
The article studies theoretical foundations of neoconservative policy and reform of the higher education in modern conditions. The author reveals the essence of a neoconservative vision of the role of the state, its functions and tools of influence on the functioning of the educational sphere.
The author proves that the neo-conservatism focuses on the commercialization of state universities, just as neoliberal strategy looks toward privatization of the entire system of higher education. The commercialization of state universities doesn't change their political nature of public organizations performing a wide range of state objectives in the cultural,
262
social and international dimensions. Particular attention is paid to transformation of administrative culture and academic activities that are the result of neo-conservative educational reform. The essence of these transformations and policy is the reducing of state's role in education and insight into scientific research and educational activities of universities market mechanisms. The role of central government limits by coordination, support of priority scientific projects and investments in educational infrastructure.
Extension of university autonomy means their transformation on independent academic corporations, that are wholly responsible for their actions, quality of educational services, form own development strategy. Such decentralized and independent universities are interested in effective use of financial resources, which they receive from the environment.
It is concluded that politicians and educational managers, which adhere to conservative concepts, proclaim improving the competitiveness and efficiency of universities as the ultimate goal of education reform.
Key words: the higher education, educational policy, educational reform, neoconservatism, managerialism.
РЕЦЕНЗЕНТИ: Трофименко М.В., к.полт.н, доц.; Ф^ун О.А., д.полт.н, проф.
УДК 323.173(045) е.В. Рябшш
ЕКЗОГЕНН1 ЧИННИКИ ЕТНОСЕПАРАТИСТСЬКИХ ПРОЦЕС1В:
ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ
В статтi проаналiзовано вплив зовншшх факторiв на посилення етносепаратистських конфлiктiв. Класифтовано екзогенн чинники впливу, проведено порiвняльний аналiз використання рiзних чиннишв впливу такими крагнами як США, РоЫя, €С. Доведено, що етносепаратистсью конфлтти мають не лише внутршн причини для ескалацИ, а частше й зовншшй вплив, який проявляють головн актори мiжнародних вiдносин, виршуючи свог геополтичн завдання.
Ключовi слова: сепаратизм, екзогенн чинники, РоЫя, США, €С, етносепаратистський конфлтт.
Вважаеться, що сепаратизм е явищем виключно внутршшм. 1снуе низка внутрГшшх чинникГв, якГ сприяють посиленню етносепаратистських процесГв в тому чи шшому регюш. Проте, окрГм внутрГшшх чинникГв, необхщно також вщзначити й вплив зовшшних чинникГв. У зв'язку з цим на перший план виступае геополгтичш штереси сусщшх держав або потужних акторГв мГжнародних вщносин, яю защкавлеш в послабленш або розпадГ держави для посилення сво!х позицш в регюш або в збшьшенш свое! держави територГями через заволодшня частиною сусщньо! держави.
Екзогенш процеси мають визначальний вплив на внутршнш розвиток держав. Тобто причини i характер конфлГкпв пов'язаш з особливостями стану свгшво! геосощально! системи та !! динамжи.
Сьогодш особливостями системи е той стан, який позначаеться термшом «глобалiзацiя», що е об'ективним процесом штенсифшацп i швидкого посилення взаемозалежносп регюнальних спiльностей i нацюнальних держав в економiчнiй, соцiальнiй, полггачшй, iдеологiчнiй i культурнГй галузях.
