CC BY
83
ISSN 2227-7242. Антрополопчш вимiри фiлософських дослщжень. 2012. Вип. 1. УДК 168.141.3.539
Кичкирук Т. В., Нащональний ушверситет бюресурав i природокористування
Украши (Кшв)
НЕЛ1Н1ЙНЕ МИСЛЕННЯ В КОНТЕКСТ1 РОЗВИТКУ Ф1ЛОСОФСЬКО1 ДУМКИ
Досл1джуеться зв 'язок м1ж iдеями i вченнями фшософ1в класичног та некласичног до-би юторп фыософИ i положеннями концепцИ нелшйного мислення.
Ключовi слова: нелшйне мислення, самооргашзащя, система, дiалектика.
Кичкирук Т. В., Национальный университет биоресурсов и природопользования
Украины (Киев)
НЕЛИНЕЙНОЕ МЫШЛЕНИЕ В КОНТЕКСТЕ РАЗВИТИЯ ФИЛОСОФСКОЙ МЫСЛИ
В статье исследуется связь между идеями и учениями философов классической и неклассической епохи истории философии и положеннями концепции нелинейного мышления.
Ключевые слова: нелинейное мышление, самоорганизация, система, диалектика. Kichiruk T. V., National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine (Kiev) NONLINEAR THINKING IN THE CONTEXT OF PHILOSOPHICAL THOUGHT
This article deals with the link between ideas and teachings of the philosophers of classical and non-classical periods of the history of philosophy and the provisions of the concept of nonlinear thinking.
Key words: non-linear thinking, self-organization, system, dialectic.
Поняття «нелшшне мислення» останшм часом е особливо популярним у фшософському свт. Предметом фшософсько! рефлекси воно стало вже шсля того, як увшшло до категор> ального апарату фундаментально! науки. Так, I. Добронравова, як першодослщниця цього поняття, вважае, що нелшшне мислення виник-ло й усталилося як стиль наукового мислення в другш половит ХХ ст. через усвщомлення «не лшшност фiзичних взаемодш, бюлопчних i сощальних процешв, що висувае на перший план нестшюсть i неоднозначшсть ситуаци ви-
© Кичкирук Т. В., 2012
бору i його безповоротнють, невимушешсть процешв формування нових структур з елемен-rá» [10, c. 127]. «Нелшшне мислення» в наущ i техшщ протиставлялося «лшшному мислен-ню». Зокрема це поняття стало одним з го-ловних об'екпв галузi мiждисциплiнарних до-слiджень - синергетики. Проте, його юторико-фшософський аспект тривалий час залишався поза увагою. Прискорення розвитку науки i техшки останнього десятирiччя та його насл> док у 6уттi людини зумовило необхщшсть детального дослiдження з боку вшх фiлософських напрямкiв.
Пpoблeмi ф^тоф^^ iнтepпpeтaцiï no-няття нeлiнiйнoгo миcлeння пpoтягoм ocтaннix poкiв пpиcвячeнo низку публшацш, cepeд якиx нaйпepшoю та най rpyнтoвнiшoю e пpaцi I. ^итожина й I. Стeнгepc «Пopядoк з xaocy. Нoвий дiaлoг людини з пpиpoдoю» [13], Е. Лacлo «Стoлiття бiфypкaщй» [12], О. Тoфлep [14], poзвiдки вiтчизняниx та pociйcькиx ф^го-coфiв I. Дoбpoнpaвoвoï [10], В. ЛУК'ЯНЦЯ, Г. Maлинeцькoгo, В. Apшинoвa, В. Бyдaнoвa, О. Кня-зeвoï, М. Кагана, A. Нaзapeтянa, В. C^omm та iн., дe дocлiджyютьcя пepeвaжнo cвiтoгляднi, нayкoвi, aнтpoпoлoгiчнi та шщаль-нi acпeкти. Рaзoм з тим мoмeнти icTOpmo-фiлocoфcькoгo дocлiджeння пoняття нeлiнiйнo-гo миcлeння мaeмo лишe в дeякиx aвтopiв (I. ^итожина та I. Cтeнгepc, I. Дoбpoнpaвoвoï, О. Князeвoï).
Meтoю статп, виxoдячи з нeoбxiднocтi щ-люшго icтopикo-фiлocoфcькoгo дocлiджeння пoняття «нeлiнiйнe миcлeння», e poзгляд iдeï та кoнцeпцiï фiлocoфiв клacичнoï дoби, щo за змютом пepeтинaютьcя з ocнoвними ^инципа-ми та pиcaми нeлiнiйнoгo миcлeння, визнaчeн-ня ocнoвниx eтaпiв cтaнoвлeння «нeлiнiйнoгo» cвiтoглядy в icтopiï фiлocoфiï.
Нeзвaжaючи на тe, щo ycвiдoмлeння жт-нiйнocтi i caмoopгaнiзaцiï як зacaдничиx ^ин-ципiв oнтoлoгiчнoï кapтини cвiтy, вiдбyлocя в дpyгiй пoлoвинi ХХ cт., а тepмiн «нeлiнiйнe миcлeння» зaпpoпoнyвaв Л. Maндeльштaм в 30-т pp. XX cт., ге^тич^ цi iдeï cягaють твop-4oï cпaдщини дaвньoгpeцькoгo миcлитeля reparaba, який, фopмyючи влacнy oнтoлoгiчнy ^н^п^ю, заклав тeopeтичнi зacaди фiлocoфiï cтaнoвлeння. Шиpoкo вiдoмим cьoгoднi e зафш-coвaнe Плaтoнoм пoлoжeння кoнцeпцiï Teparai-та «yce pyxaeтьcя i нiщo нe пepeбyвae y cпoкoï <...>». Упoдiбнюючи cyщe тeчiï piки, вш гoвo-pить, щo «нeмoжливo двiчi ввiйти в ту ж caмy piкy» [5]. Нeзвaжaючи на oбrpyнтoвaнi В. Acмycoм видoзмiни тeз reparaba, вce ж за-caдничoю для дaвньoгpeцькoгo миcлитeля за-лишaeтьcя думка npo тe, щo pyx - ^ найза-гaльнiшa xapaктepиcтикa npo^cy cвiтoвoгo життя, вш пoшиpюeтьcя на в^ пpиpoдy, на вci ïï пpeдмeти та явища. Пoкaзoвo, щo, за Teparai-тoм, yнiвepcaльнicть pyxy cтocyeтьcя як peчeй, щo юнують вiчнo, так i peчeй, щo пocтiйнo зм>
нюютьcя, тoбтo oбyмoвлeнi тимчacoвим pyxoм. З цьoгo пpивoдy Гepaклiт cтвepджye, щo «нe тшьки щoдня нoвe coнцe, aлe шнвд, бeзyпиннo oбнoвляeтьcя» [5, c. 34]. На думку pocm^^re дocлiдникa Д. Бoзapoвa, caмe щ гepaклiтiвcькi ^eï poзвиткy та динaмiки cвiтy «стали ocнoвoю фiлocoфiï cтaнoвлeння, вiдкpивши шву тeмy в icтopiï людcькoï кyльтypи» [б].
Звepтaeмo увагу на тe, щo дiaлeктичнa тон-цeпцiя reparaba, щo бaзyeтьcя на pyxливocтi та мiнливocтi cвiтy, cтaлa нoвим «aкopдoм» (Б. Кyзнeцoв) в icтopiï ф^тоф^^ думки, ocкiльки, як cтвepджye К. nonnep, вiдкpиття Гepaклiтa нaдoвгo визнaчилo шляxи poзвиткy гpeцькoï фiлocoфiï. Ф^тоф^га вчeння Пapмe-нiдa, Дeмoкpитa, Платона й Apиcтoтeля мoжнa cпpaвeдливo oxapaктepизyвaти як cпpoби poзв'язaти пpoблeми гостшш змiннoгo cвiтy, який вiдкpив reparab [11].
Aнaлiзyючи вплив iдeй Teparaba на no-дальший poзвитoк фiлocoфcькoï думки, нe мo-жна o6rnra yвaгoю Apиcтoтeля, який aктивнo пoлeмiзyвaв з Гepaклiтoм, зaпepeчyючи йoгo твepд-жeння пpo yнiвepcaльнicть pyxy, ocкiльки вoнo пepeдбaчae oднoчacнe icнyвaння буття i ^бутта. Рaзoм з тим, caмe apиcтoтeлiвcькa го-лeмiкa з Гepaклiтoм, oпpиявнюe важливу для cyчacнoï нeлiнiйнoï пapaдигми, зoкpeмa iдeï цiлicнocтi cиcтeми, думку Гepaклiтa пpo взae-мoзв'язoк цiлoгo та йoгo чacтин, на наш гогляд, дocить близькoï дo aнтичнoгo aтoмiзмy, пpeд-cтaвлeнoгo Лeвкiпoм, Дeмoкpитoм та Eпiкypoм. Зaгaлoм дейна cпopiднeнicть мaтepiaлicтичнoï дiaлeктики Гepaклiтa та aтoмiзмy Лeвкiпa i Дe-мoкpитa e цiлкoм oчeвиднoю. О6идвГ кoнцeпцiï пiдкpecлюють динaмiчнicть, нeдeтepмiнoвa-нicть, а вщтак i нeoднoзнaчнicть iнтepпpeтaцiï cвiтy.
Ц плщш для aнтичнoгo cвiтoглядy iдeï, як пoзбaвляли людину CTpaxy пepeд нaдпpиpoд-ним, нe змoгли зaдoвoльнити вимoги нoвoeвpo-пeйcькoï науки. Остання була cпpямoвaнa на активж пepeтвopeння cвiтy, пpopoкyвaння мoж ливиx вapiaнтiв poзвиткy мaйбyтньoгo, а вщтак вимагала в^ц пpиpoди пoкipнocтi та затош^у-xнянocтi. Так, I. Ньютон oпиcyвaв cвiт, дe д> ють дeтepмiнoвaнi зaкoни. Кapтинa cвiтy була лoгiчнoю та цiлicнoю, ycя кшькють pyxy гоя^ нювaлacя чepeз гоняття cили. Пoгoджyючиcь Гз
I. Ньютоном, П. Лаплас запропонував свою модель, вщому ниш як «демон Лапласа»: «1нте-лект, надшений точними i докладними вщомос-тями про мюцезнаходження всiх речей, з яких складаеться свiт, i ди вшх природних сил, i здатний проанатзувати цю неймовiрну кшь-кiсть даних, зм^ би виразити в однш i тiй фор-мулi рух найбшьших тiл у Всесвiтi i найдрiбнi-ших атомiв: для нього не залишалося б нерозу-мшостей, i майбутне, як i минуле, було б перед його очима» [2, с. 122].
Першi обмеження класично! науки та ме-ханщизму, як !! головно! ще! мислителi пом^и-ли ще в XVIII - початку XIX ст. Зокрема, у цьому контекст варто згадати Б. Паскаля та С. К'еркегора, як говорили про iзольованiсть та самотшсть людини в сучасному !й свiтi, i приходили до антинаукових висновкiв. З шшо-го боку, Д. Дщро, Г. Гегель, А. Вайтхед, А. Бергсон тощо, обгрунтовували меж сучасно! !м науки.
У цьому контексп слiд звернути увагу на думки Д. Дщро. Властиво, що саме проблема оргашзацп живо! матери, не була виршеною в межах сучасно! йому науки. Саме тому вш зо-середився на проблемi «життя» в момент най-бiльшого трiумфу ньютошвсько! науки. В уяв-нiй розмовi з Д'Аламбером, Д. Дiдро стверджуе про неадекватшсть механiстичного тлумачення природи i наводить приклад з яйцем: «Гляньте на це яйце, - пише вiн. - <.. .> Байдужа маса до того, як у нього потрапляе зародок... За допо-могою чого ця маса знаходить нову оргашза-цiю, чутливють, життя? За допомогою тепла. Що народжуе в нiй тепло? Рух. <...> Вона ру-хаеться, поим з'являеться нитка. Вона росте i набувае кольору, формуеться плоть <. > i перед вами жива ютота... I ось стшка яйця зруйнована, i з'являеться птах. <...> Чи станете ви стверджувати разом з Декартом, що це всьо-го лише iмiтацiйна машина? ...» [3, с. 166].
Як бачимо, на противагу рацюнальнш ме-хашщ, де матерiальна природа осмислюеться як сукупшсть шертно! маси та руху, Д. Дiдро апелюе до одного iз найстарiших джерел на-тхнення фiзикiв: росту, диференщацп й оргашзацп ембрюна. Цей приклад е надзвичайно цiкавим, оскiльки пiдкреслюе самооргашзащю, методологiю яко! було розроблено науковцям
ХХ ст. Наприклад, I. Пригожин коментував його як «поступову оргашзащю, що вщбуваеть-ся в бюлопчному «просторi»; форми, диферен-цiйованi iз зовнi однорiдного середовища, ви-никають у потрiбний час i в потрiбному мiсцi в результатi складних i погоджених мiж собою процеав» [13, с. 130]. Суперечнiсть класично! науки, на думку Д. Дщро, може бути виршена в рамках сучасно! йому хiмi! та медицини, оскшьки матерiя тут постае активною, здатною самоорганiзовуватися i породжувати живi орга-нiзми. Загалом, Д. Дщро прагне вщродити роз> рвану Р. Декартом цшсшсть свiту i тим самим пояснити юнування людини.
Характерно, що недолши класично! науки вщзначали не лише представники експеримен-тального природознавства, але i нiмецько! класично! фшософи. Тут доречно згадати фшософ-ську систему Г. Гегеля, у рамках яко! природа мае космiчнi масштаби. Суттевим, у контексп дано! статтi, е положення фшософа про висхщ-нi рiвнi складносп в органiзацi! i самооргашза-ци природи. Зокрема, за Г. Гегелем, мета при-роди полягае в самореалiзацi! !! духовного начала. Гегелiвська фiлософiя природи послiдов-но включае в себе все, що заперечувалося нью-тошвською наукою. Зокрема, в !! основi лежить якiсна вiдмiннiсть мiж простою поведшкою, описаною механiкою, i поведшкою таких склад них систем, як живi ютоти. Гегелiвська фшосо-фiя природи заперечуе можливiсть зведення цих рiвнiв один до одного, тобто мислитель не погоджуеться з думкою класично! науки про те, що вщмшносп мiж структурними рiвнями бут-тя е не суттевими, а вiдтак природа за своею сутшстю е простою й однородною. Г. Гегель переконаний, що в природi е iерархiя, де кожен рiвень передбачае попереднш.
Цiлком очевидно, що Г. Гегель добре усв> домлював той факт, що запропоноваш ним структурнi рiвнi буття, якi, на думку I. Пригожина та I. Стенгерс, «незалежно вiд власно! iнтерпретацi! Гегеля можемо вважати вiдповiдними iде! висхiдно! складносп в при-родi i поняттю часу, збагачують змiст з кожним переходом на вищий рiвень» [13,с. 140], запе-речували основнi принципи тогочасного природознавства. Саме тому, мислитель був зму-шений обмежити межi та значимiсть остан-
ньoгo, дoвoдячи, щo математичний oпиc oбмe-жyeтьcя лише тpивiaльними cитyaцiями.
Bплив щей Г. Гегеля на cтaнoвлeння cyчac-нoгo нeлiнiйнoгo миcлeния не oбмeживcя no-шиpeнням думки npo iepapxiчнy cиcтeмy ^и-poди, а вщтак i фopмyвaниям iдeï npo якюну вiдмiннicть piвнiв 6уття. Однoчacнo, y того вчeннi npo cyтнicть cпocтepiгaeтьcя ^взвуч-нicть iдeй нayкoвця з aнaлiзoм пpичиннocтi в cyчacнiй c^epre™^. Так, Г. Гегель зазначав: «Реальна нeoбxiднicть мicтить випaдкoвicть, вoнa пoвepтaeтьcя в ce6e з yкaзaнoгo нecпoкiй-нoгo iнoбyття дiйcнocтi i мoжливocтi щoдo oдин дo oднoгo...» [9, c. 197]. Ця xapa^ep^ стика, на нашу думку, яcкpaвo oзнaчye crnya-цiю caмoopгaнiзaцiï, кoли в пpoмiжкax мiж 6i-фypкaцiями отстема пiдпopядкoвyeтьcя мaкpo-cкoпiчним зaкoнaм xiмiчнoï кiнeтики, а на пе-pифepiï бiфypкaцiï oпиняeтьcя у cтaнi «œcno-кiйнoгo iнoбyття дiйcнocтi i мoжливocтi», кoли дiйcнicть мicтить у co6i piзнi мoжливocтi, i вoни e piвнoймoвipними. Здiйcнивши випадто-вий вибip, cиcтeмa знoвy виxoдить на шляx не-oбxiднocтi, де дie вже виникла дичина.
Як бaчимo, нaтypфiлocoфcькa cиcтeмa Г. Гегеля e цштом пocлiдoвним фiлocoфcьким вiдгyкoм на ключoвi питання i пpoблeми чacy. Однак, як у rap^ ïï фopмyвaння так i для на-cтyпниx пoкoлiнь пpиpoдoзнaвцiв вoнa була ^едметом нepoзyмiния та нeпpиязнi.
Пocлiдoвник гeгeлiвcькoï фiлocoфiï Ф. Енгeльc, poзвивaючи дiaлeктичнy мeтoдoлo-гiю на мaтepiaлicтичнoмy rpyrni, у cвoïй пpaцi «Дiaлeктикa пpиpoди» зaпpoпoнyвaв кoнцeпцiю фopм pyxy мaтepiï. Згiднo з нею, мaтepiя як фiлocoфcькa кaтeгopiя oпиcye oб'eктивнy pe-aльнicть як cклaднy cиcтeмy, щo caмopoзвивa-eтьcя. Biн виoкpeмив п'ять ocнoвниx фopм pyxy: мexaнiчнy, фiзичнy, xiмiчнy, бioлoгiчнy та шщальну, якi взaeмнo пepeтiкaють oднa в oднy; caмa ж cиcтeмa iœye пpoцeci в пpoцeci вiчнoгo pyxy. Незважаючи на oбмeжeння пpиpoдничиx наук в XIX ст., ця тонцепщя мicтить у co6i oc-швш пoлoжeння cyчacнoï кoнцeпцiï нелшш-шго миcлeния.
1де1' Д. Дiдpo та Г. Гегеля бyлo poзвинeнo в paмкax iнтyïтивнoï фiлocoфiï А. Бepгcoнa, на думку якoгo, вci oбмeжeння cyчacнoï йoмy на-yкoвoï paцioнaльнocтi мoжyть бути звeдeнi дo
oднoгo: нeздaтнicть зpoзyмiти тpивaлicть, oc-кшьки нayкoвa paцioнaльнicть звoдить чac дo пocлiдoвнocтi миттeвиx cтaнiв, пoв'язaниx ^и-чиннo-нacлiдкoвими зв'язками. У cвoю чepгy, А. Бepгcoн визнaчae чac як «cтвopeння нoвoгo aбo взaгaлi нiчoгo» [1, c. 361]. Пpиpoдy науто-вець poзглядae як змiнy, невпинне cтвopeння нoвoгo, цiлicнicть, cтвopювaнy у в^^итому за caмoю cвoeю cynro пpoцeci poзвиткy без гопе-peдньo вcтaнoвлeнoï мoдeлi. Сдина чacтинa ^oro poзвиткy, яку мoжиa ocягнyти poзyмoм, -це те, щo вдaeтьcя зaфiкcyвaти у виглядi маш-пyльoвaниx i виpaxoвaниx eлeмeнтiв у ^в-вiднoшeннi з чacoм. Boни poзглядaютьcя ^oc-тo як пocлiдoвнicть oкpeмиx мoмeнтiв.
Iнтyïтивicтcькa фiлocoфiя А. Бepгcoнa, як i нaтypфiлocoфcькa cиcтeмa Г. Гегеля, не загнула пiдipвaти зacaди клacичнoï науки. Обидва дocлiдники, poзyмiючи oбмeжeнicть клacичнoï кapтини cвiтy, нaмaгaлиcя cфopмyвaти в ïï paм-кax нoвi пiдxoди дo peaльнocтi. Aнaлoгiчнi пpoблeми нaмaгaeтьcя виpiшити А. Baйтxeд. Сyчacнa фiлocoфiя, на шго думку, здiйcнюe cклaднi кoливaния мiж тpьoмa кpaйнiми точками зopy: дyaлicтiв i двox piзнoвидiв мoнicтiв, з якиx oднa poзмiщye poзyм вcepeдинi мaтepiï, а iншa - мaтepiю вcepeдинi poзyмy. На вiдмiнy вiд I. Канта, А. Baйтxeд не вважав, щo мiж нау-кoю i фiлocoфieю e пpинципoвa вiдмiннicть i пpaгнyв cфopмyлювaти ^инципи, якi дали б мoжливicть oxapaктepизyвaти вci фopми юну-вання - вщ кaмiння дo людини. Завдання фiлo-coфiï А. Baйтxeд вбачав у тому, щoб пoeднaти пepмaнeнтнicть i змiнy, миcлити peчi як ^o^-cи, пoкaзaти, як «виникаюче» фopмye oкpeмi cyтнocтi, як нapoджyютьcя i вмиpaють шдив> дyaльнi тoтoжнocтi. У пpoцeci генези вce cyщe yнiфiкye poзмaïття cвiтy, ocкiльки дoдae дo цю-гo poзмaïття бeзлiч вiднocин. Пpи cтвopeннi кoжиoï нoвoï cyтнocтi «мнoжиннe знaxoдить eднicть i poCTe як eдинe цiлe» [4, c. 26]. нo, щo пocтaвлeнa А. Baйтxeд пpoблeмa пepмa-нeнтнocтi i змiни, знайшла вiдoбpaжeння в cy-чacнiй фiзицi.
Baжливий внecoк у poзyмiния нeлiнiйнocтi cвiтy та нeoбxiднocтi вiдпoвiднoгo миcлeния зpoбив вiдoмий нayкoвeць та фiлocoф, батьто вiтчизнянoï науки B. Bepнaдcький у cвoeмy вчeннi пpo 6ío- та нoocфepи. Так, бiocфepa e
цiлicнoю cиcтeмoю, мae виcoкий cтyпiнь caмo-opram3a^ï внacлiдoк «дocить тpивaлoï eвoлюцiï y взaeмoзв'язкy з нeopгaнiчними yмoвaми» i мoжe poзглядaтиcя як зaкoнoмipний eтaп y po3-витку мaтepiï. Бiocфepa з'являeтьcя як ocoбливe гeoлoгiчнe ^o, cтpyктypa i фyнкцiï якoгo ви-знaчaютьcя cпeцифiчними ocoбливocтями Зeмлi i Кocмocy. Рaзoм з тим, aнaлiзyючи cпeцифiкy бiocфepи, В. Bepнaдcький зaзнaчaв, щo ïï функ-цioнyвaння oбyмoвлeнe «icнyвaнням у нiй жи-вoï peчoвини - cyкyпнocтi живиx opгaнiзмiв, щo ïï т^ляю^» [8, c. 14].
Бiocфepa як вiдкpитa (жива - Т. К.) œcre-мa для пiдтpимки cвoгo icнyвaння говинш мa-ти динaмiчнy piвнoвaгy. Aлe цe ocoбливий тип piвнoвaги. ^CT^a, щo пepeбyвae в aбcoлютнo piвнoвaжнoмy cтaнi, He мoжe poзвивaтиcя. Вщ-тaк, бiocфepa, зa В. Bepнaдcьким, e динaмiчнoю cиcтeмoю, щo пepeбyвae в пocтiйнoмy poзвит-ку. Рeзyльтaтoм тaкoгo caмopoзвиткy, який, з oднoгo бoкy, зaлeжить вiд внyтpiшнix взaeмин cтpyктypниx кoмпoнeнтiв бiocфepи, a з iншoгo - пepeбyвae пiд впливoм aнтpoпoгeннoгo фaк-тopa, мoжe crara фopмyвaння якicнo нoвиx кoмпoнeнтiв cиcтeми.
Aнaлiзyючи вплив aнтpoпoгeнниx фaктo-piв, В. Bepнaдcький вiдзнaчae, щo змши у cтpyк тypi бiocфepи дocить чacтo e peзyльтaтoм дiяль-нocтi людини [7, c. 47]. У зв'язку з цим отд звepнyти yвaгy нa тe, щo з бiocфepoю тicнo пoв'язaнa i caмa людинa, a вiдтaк, eвoлюцiйний ^o^c живиx peчoвин, щo oxoпив бiocфepy, пoзнaчaeтьcя, з oднoгo бoкy, та ïï пpимiтивниx пpиpoдниx тiлax, a з iншoгo - oдepжye ocoбливe гeoлoгiчнe знaчeння зaвдяки тoмy, щo фopмye нoвy гeoлoгiчнy cилy - шутову думку coцiyмy [S, c. 18-19]. Сaмe пiд впливoм ocтaнньoгo, 6io-cфepa пepexoдить у швий cтaн - нoocфepy [S, c. 15].
Як бaчимo, у В. Bepнaдcькoгo, eвoлюцiйнa тeopiя oтpимaлa пpинципoвo нoвий змicт. З oд-шго бoкy, вoнa пoзбyлacя oбмeжeнь дapвiнiв-cькoï кoнцeпцiï, a з iншoгo - cфopмyвaлa ^ин-ципoвo нoвe poзyмiння влacнoгo oб'eктa: 6io-cфepa poзглядaeтьcя як цiлicнa (включae фiзич-ний, гeoxiмiчний, бioлoгiчний зpiзи), динaмiчнa cиcтeмa, щo poзвивaeтьcя пiд впливoм внут-piшнix бiфypкaцiйниx чинникiв, пoв'язaниx iз внyтpiшньoю пepeбyдoвoю cиcтeми. Уcвiдoм-
лeння цieï цiлicнocтi мae жминущу eвpиcтичнy цiннicть, ocкiльки бaгaтo в чoмy визнaчae crpa-тeгiю пoдaльшoгo poзвиткy людcтвa. Biд тoгo, як людита бyдe бyдyвaти cвoï взaeмини з шв-кoлишнiм cвiтoм, зaлeжить caмe ïï icнyвaння.
Зaгaлoм, eвoлюцiйнa тeopiя й cтвopeнa нa ïï ocнoвi кoнцeпцiя бiocфepи i нoocфepи e ютот-ним вклaдoм в oбrpyнтyвaння iдeï yнiвepcaль-нoгo взaeмoзв'язкy вcix пpoцeciв i нaгляднo дeмoнcтpyють нeзвopoтний xapaктep eвoлюцiй-ниx opo^^, чiткo пoзнaчaючи в ниx фaктop 4acy.
Baжливий кpoк у poзpoбцi кoнцeптyaльниx зacaд нeлiнiйнoгo миcлeння, cфopмoвaниx нa ocнoвi eкcпepимeнтaльниx дocлiджeнь, здш-cнeнo шкoлoю I. Пpигoжинa. ïï пpeдcтaвники, cпиpaючиcь нa ocнoви тepмoдинaмiки, дoвeли, щo вiдкpитi динaмiчнi cиcтeми, вiддaляючиcь вiд piвнoвaги, здoбyвaють пpинципoвo нoвi влacтивocтi i пiдпopядкoвyютьcя ocoбливим зaкoнaм. Пpи cyттeвoмy вiдxилeннi вщ вpiвнo-вaжeнoï тepмoдинaмiчнoï cитyaцiï виникae пpинципoвo нoвий тип динaмiчнoгo ст^ну мa-тepiï, який I. ^игожин нaзвaв диcипaтивнoю cтpyктypoю, щo зшчшю мipoю зaлeжить вiд yмoв ïï yтвopeння. Сyттeвий вплив у тaкoмy пpoцeci caмoopгaнiзaцiï мoжyть, нa думку шу-кoвця, вiдiгpaвaти зoвнiшнi фaктopи [13, c. 5455]. ^й виcнoвoк e дocить вaжливим, cтocyeтьcя вcix вiдкpитиx cиcтeм, щo мaють нeзвopoтний xapaктep. Нeзвopoтнicть - вд тe, щo xapaктepизye ви нeвpiвнoвaжeнi cтaни. Bo-ни «rnecyra у co6i cтpiлy 4acy» i e джepeлoм ro-pядкy, пopoджyючи виcoкi piвнi opгaнiзaцiï [тaм жe].
Оcoбливe знaчeння мae poзвинeнa I. ^итожиним тa йoгo кoлeгaми дея пpo тe, щo «cтpiлa 4acy» пpoявляeтьcя в кoмбiнaцiï з випaд кoвicтю, тoбтo тoдi, кoли випaдкoвi пpoцecи здaтнi пopoдити пepexiд вщ oднoгo piвня caмo-opгaнiзaцiï дo iншoгo, якicнo змiнюючи OTcre-му. BapTO нaгoлocити, щo oпиcyючи вдй мexa-нiзм, I. Пpигoжин пiдкpecлюe визнaчaльнe зш-чeння внyтpiшнix агашв cиcтeми в пpoцeci ca-мopoзвиткy, ocкiльки, нa йoгo думку, для диет-пaтивниx cтpyктyp влacтивe фopмyвaння го-pядкy чepeз флyктyaцiï, як e випaдкoвими вщ-xилeннями вeличин вiд ïx cepeдньoгo знaчeння. Iнoдi цi флyктyaцiï мoжyть пiдcилювaтиcя, i
тод1 наявна оргашзащя не витримуе i руйнуеть-ся. У TaKi переломш моменти (точки бiфуpкa-цiï) принципово неможливо передбачити, у якому напрямку вщбуватиметься подальший розвиток, чи стане система хаотичною або перейде на бшьш високий piвень упорядкова-нoстi [13, с. 17-18]. Випадковють у цей момент як би тдштовхуе те, що залишилося вiд систе-ми, на новий шлях розвитку, а шсля вибору шляху знову aктивiзусться детермшзм, i так до нaступнoï бiфуpкaцiï [13, с. 28-29]. При цьому, чим складшшою е система, тим бшьшу чутли-вiсть вона мае стосовно флуктуацш, а значить, навт незнaчнi флуктуaцiï, пiдсилюючись, можуть змiнити структуру, i в цьому сенс наш свiт постае позбавленим стабшьност [13, с. 386].
На oснoвi викладеного мaтеpiaлу, можемо зробити ряд висновюв. Теopiя сaмoopгaнiзaцiï, описана в термшах теpмoдинaмiки невpiвнoвa-жених пpoцесiв, виявляе вaжливi зaкoнoмipнoс-т розвитку свiту. Уперше з'являеться науково обгрунтована мoжливiсть подолати наявний тривалий час розрив мiж вченнями про живу i неживу природу. Вщтак, цшком слушним вида-еться висновок О. Тофлера, який зазначае, що I. Пригожин, перевщкриваючи час, вщкривае новий дiaлoг людини i природи [14, с. 17].
Маемо вс пiдстaви стверджувати, що ос-новш положення нелiнiйнoгo мислення (емер-джентшсть, бiфуpкaцiйнiсть, склaднiсть систе-ми, динaмiчнiсть, взaемoпoв'язaнiсть причини та нaслiдку) осмислено ще в клaсичнiй фшосо-фи в рамках дiaлектичнoгo вчення Герактта, Г. Гегеля, Ф. Енгельса, ще1" розвитку значною мipoю нaявнi у фшософп Д. Дiдpo, вченнi В. Вернадського про бюсферу та фшософи життя А. Бергсона та А. Вайтхеда. Проте за-сновники концепци нелiнiйнoгo мислення I. Пригожин, I. Стенгерс в своему вченш не повною мipoю використали метoдoлoгiчний апарат, розроблений дiaлектикoю. Отже, ос-мислення синергетики та концепци нелшшного мислення може значною мipoю розширити та вдосконалити кaтегopiaльний апарат фiлoсoфiï.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Bergson, H. L'evolutioncreatrice / Н. Bergson. -Oeuvres. - Paris : Editions du Centenaire, PUF, 1970. -Р. 784. - (Англ. пер.: Bergson H. Creative Evolutio.-L. : Macmillan, 1911).
2. Capek, M. The Philosophical Impact of Contemporary Physics / M. Capek. - Princeton, 1961. -Р. 122.
3. Diderot, D. d'AIembert's Dream / D. Diderot. -Harmond worth : Penguin Books, 1976. - Р. 166-167.
4. Whitehead, A. N. Processand Reality: An Essay in Cosmology / A. N. Whitehead. - N.-Y. : The Free Press, 1969. - Р. 26.
5. Асмус, В. Античная философия / В. Асмус. -М. : Высшая школа, 2005. - 408 с.
6. Бозаров, Д. М. Концептуальные основания нелинейного мышления [Электронный ресурс] / Д. М. Бозаров. - Режим доступа : http://credonew.ru/content/view/977/65/.
7. Вернадский, В. И. Биогеохимические очерки. 1922-1932 гг. / В. И. Вернадский. - М.-Л., 1940. -250 с.
8. Вернадский, В. И. Размышления натуралиста. Кн. 2. Научная мысль как планетное явление / В. И. Вернадский. - М., 1977. - 191 с.
9. Гегель, Г. Энциклопедия философских наук. Т.1. Наука логики/ Г. Гегель. - М. : Мысль, 1974.452 с.
10. Добронравова, И. С. Синергетика: становление нелинейного мышления / И. С. Добронравова. - К. : Либщь, 1990. - 152 с.
11. Кузнецов, Б. Цит. За Бозаров Д. М. Концептуальные основания нелинейного мышления [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://credonew.ru/content/view/977/65/.
12. Ласло, Э. Век бифуркации. Постижение изменяющегося мира [Электронный ресурс] / Эрвин Ласло // Путь. - 1995. - № 7. - С. 3-129. - Режим доступа :
http://spkurdyumov.narod.ru/laslo77.htm.
13. Пригожин, И. Порядок из хаоса: Новый диалог человека с природой / И. Пригожин, И. Стенгерс; [пер. с англ. Ю. А. Данилова]. - М. : Прогресс, 1986. - 432 с.
14. Тоффлер, O. Наука и изменение (Предисловие) / Олвин Тоффлер // Порядок из хаоса: Новый диалог человека с природой. - М. : Прогресс, 1986. -С.11-33.
Надтшла до редколегИ' 05.03.2012.
Прийнято до друку 12.03.2012.
