CC BY
2
Вкник Нацюнального унiверситету "Львiвська полггехшка". Серiя: "Юридичш науки" № 3 (35), 2022
УДК 34 (091)
1ван Терлюк
Нащональний унiверситет "Львiвська полтехшка", доктор юридичних наук, доцент, доцент кафедри теори права та конституцiоналiзму Навчально-наукового iнституту права, психологи та шновацшно! освiти i.terlyuk2406@gmail.com
НАДБАННЯ УКРА1НСЬКО1 ДЕРЖАВНОСТ1: ЗАКЛАДЕННЯ ДЕРЖАВНИЦЬКИХ ТРАДИЦ1Й В КОНТЕКСТ ПЕРЮДИЗАЦП 1СТОР11 ДЕРЖАВИ I ПРАВА Й ФОРМУВАННЯ УКРА1НСЬКОГО ЕТНОСУ (НАЦИ)
http://doi.org/10.23939/law2022.35.019
© Терлюк I., 2022
Висв^лено питання закладення украТнських державницьких традицiй як одшет з форм самощентифжацп народу в контекст перюдизацп кторп держави i права й форму-вання укратнського етносу (нацп). Простежено наслiдки закладення украТнських державницьких традицш вiд Середньовiччя i до Нового часу.
Наголошено, що основи державницьких традицiй укратнщв було закладено у перiод укратнського середньовiчного державотворення. Зокрема, у добу давньокитвськот Русi через прийняття князем Володимиром християнства було визначено цивьшзацшний ви-бiр укратнського народу й закладено фундамент його правовот та пол^ичнот культури. Акцентовано, що Киево-руська держава - також важливий етап укратнського етногенезу, тзшше - нацiогенезу. Акцентовано на тому, що вщ часу Галицько-Волинськот держави укратнцд остаточно утвердилися у европейському векторi розвитку, а у складi Литовськот держави руськ (укратнсьт) землi розвивалася фактично на основi руськот традицп державного устрою, правовот системи, культури й побуту. Встановлено, що укратнське ко-зацтво, з одного боку, зкрало роль пщвалини у формуваннi новот "козацькот" укратнсь-кот наци, а з iншого - обiйняло мкце основнот сощальнот бази й провщника масового руху за полiтичне самовизначення укратнщв. Доведено, що система права доби РусьУкратни заклала правовi основи укратнськот державностi. 1т уособлення - "Руська правда" - урегульовувала суспшьно-пол^ичш, морально-правов1 вiдносини впродовж кiлькох стол^ь i склала пiдгрунтя для Литовського статуту й подальшого розвитку права Гетьманщини. Аргументовано, що за несприятливого геопол^ичного розкладу для укратнських земель впродовж "довгого" XIX ст. укратнщ намагались самооргашзу-вати нац1ональне державне життя, шукаючи вщповщш "компенсацiйнi замшники" -своерiднi субститути нащональнот державность Мотивовано, що важливим фактором нащональнот самощентифжацп укратнщв цього часу потрiбно вважати iдею приналеж-ностi укратнського народу до европейського цивьшзацшного простору.
Ключовi слова: укратнськ державницькч традицп, укратнський етнос, нац1я, перь
одизащя держави I права, свропейський цивьшзацшний прост1р.
Постановка проблеми. Як вщомо, iснуe безпосередня залежнiсть мiж тяглiстю державно! традицп i рiвнем нацюнально! свiдомостi. Чим глибшi юторичш витоки народу та мiцнiшi зв'язки з минулим, насамперед через його засвоення суспiльством, тим вищий рiвень нацюнально! свiдомостi. Не секрет, що давнiсть витокiв кожно! наци, славетш сторiнки 11 минувшини е для не! предметом особливо! гордость З того погляду, вважаемо росiйсько-укра!нську вшну 2014-2022 рр. укра!нсь-кою нацюнально-визвольною вiйною. Адже ця вiйна, насамперед, - за вщстоювання укра!нсько! щентичносп, з нацiональною iсторiею та державницькими традищями як основними формами нацюнально! самоiдентифiкацi!. У пiдтвердження цiе! думки минулорiчна сумнозвiсна стаття В. Путша з головними тезами про "один народ" та "справжньо! суверенностi Укра!ни, що можлива тiльки в партнерсга з Рошею". Такими посилами наш швшчно-схщний сусiд не тiльки хоче похо-вати укра!нськi самобутню ментальшсть i окремiшнiй свiтогляд, але й "повернути сво! землГ', вщ-новивши горезвiсний Союз чи "новiтню Ки!вську Русь" з Киевом. Звiдси - звернення до зазначено! у заголовку проблеми завжди будуть актуальними, бо вони, по-перше, утверджують нас в юторичнш легiтимiзацi! укра!нсько! нацiонально! державносп, а, по-друге, також сприяють глибшому ро-зумiнню фундаментальних пiдвалин розвитку рiзних державно-правових iнститутiв.
Аналiз дослщження проблеми. Проблема укра!нських державницьких традицш прямо чи опосередковано, однак доволi широко, вiдображалась у працях переважно т. зв. "чистих" iсторикiв, фiлософiв, психологiв, полiтологiв, рiдше - юториюв i теоретикiв держави i права. Так, витоки та значення юторичних традицш i вплив нацiонально! самосвщомост на розвиток укра!нсько! державностi одним iз перших висвiтлив А. Яковлiв. Укра!нську традицiю з позицiй нацюнального врядування дослiджував В. Вiлiжiнський. Вплив традицп на правосвiдомiсть i правову культуру укра!нства - предмет дослщження О. Дзюбань, а специфша укра!нських державних традицiй та iсторично сформоваш стереотипи населення - О. Дудюка. О^м того, традицiю з мiркувань !! мiсця у розвитку функцш сучасно! держави й ролi у революцшних процесах в Укра!нi розглядали, вщпо-вiдно, М. Дзевелюк та О. Бобша; як фактор формування культури державно! служби - С. Бондаренко, як чинник в системi запобiгання злочинностi - К. Босак тощо. А, загалом, новiтню юторюграфда нацiональних традицiй укра!нського державотворення дослщжував у низцi праць i тдсумував П. Радько [1]. Близькими до зазначено! у заголовку проблеми вважаемо шформацшш матерiали, пiдготовленi Укра!нським шститутом нацiонально! пам'ятi до Дня незалежност Укра!ни [2]. Влас-ний досвщ викладання навчально! дисциплiни "Iсторiя держави i права Укра!ни" та роботи з вщпо-вiдною лiтературою поступово виробили загальну авторську наукову позищю щодо творення укра!нських державницьких традицш [3, 4, с. 26-35]. Проте, як нам видаеться, попри велику юторюграфда, винесена у заголовок проблема лише формально та поверхово виглядае бшьш знайомою, ашж глибинно зрозумшою та засвоеною. Вщтак переконаш, що у цш проблематищ ще залишаеться чималий iнтелектуальний ресурс.
Мета статт - привернути увагу до проблеми укра!нських державницьких традицiй як одше! з форм нацiонально! самощентифшацп i, зокрема, приналежностi укра!нського народу до евро-пейського цивiлiзацiйного простору; простежити наслiдки закладення укра!нських державницьких традицш в контекст еволюцi! держави i права Укра!ни, паралельно - формування укра!нського етносу (нацi!) вщ Середньовiччя i до Нового часу.
Виклад основного матерiалу. Ще до виходу на iсторичну арену пращурiв укра!нського народу - слов'ян (I тис. н. е.), на територп юторично! Укра!ни впродовж тисячолт iснувало чимало етнiчно й культурно неоднорщних суспiльств, якi творили певш генетично спорiдненi традицi! спо-
собу життя, культури й державно! оргашзацп та, як можна припустити, опосередковано вплинули на формування украшського етносу i генофонд сучасних укра!нщв.
Складний i тривалий процес соцiально-економiчного розвитку та пол^ично! консолщацп схiднослов'янських племен, що розпочався приблизно у серединi I тис. н. е., наприкшщ призвiв до формування середньовiчно! укра1нсько1 державност - Русько! держави.
Руська держава проюнувала у рiзних формах (Киево-Русько!, Галицько-Волинсько! та Литовсько-Русько! держав) до середини XVI столотя (умовна дата - Люблшська унiя 1569 р.). Вона позначи-лася на формуванш украшського етносу й виробленш укра!нських державницьких традицiй.
Киево-Руська (або Ки!вська) держава - перша укра!нська держава, що пройшла типовий шлях середньовiчного державотворення: вiд об'еднання слов'янських племен динаспею Рюриковичiв у IX столiттi й утвердження влади роду Рюриковичiв до окремих земель-князiвств XII-XIII столт на чолi з представниками ще! ж династп. У сучасному розумшш Ки!вська держава не була достатньо центратзованою державою з розгалуженим бюрократичним апаратом, вiдпрацьованою системою пол^ичних вiдносин i влади, ефективними правовими шститущями та iншими атрибутами державность
I все ж давньоки!вська Русь:
- започаткувала основи державницьких традицш укра!нщв. Звiдси походить тризуб, родовий знак Рюриковичiв, що став державний гербом сучасно! Укра!ни, гривна - грошова одиниця, а, головне, Ки!в - столиця, полiтичний i культурний центр укра!нських земель упродовж понад тисячу рокiв. Роль пол^ичного центру Русi Ки!в перестав виконувати шсля того, як у 1169 р. його спалив Володимиро-Суздальський князь Андрш Боголюбський. Зрештою, вiдтодi маемо назву нашо! держави - "Укра!на" - вперше згадуеться в Ки!вському лiтописi в складi Шатнвського лiтописного зво-ду пiд 1187 роком у розповщ про смерть Переяславського князя Володимира Глiбовича [2];
- визначила цившзацшний вибiр украшського народу через прийняття князем Володимиром у 988 роцi християнства. У наступи вiки Русь-Укра!на стала важливим суб'ектом европейського полiтичного простору. Пщтримувала полiтичнi, економiчнi та культурнi зв'язки з бшьшютю евро-пейських держав того часу - вщ Вiзантiйсько! iмперil до Французького королiвства [5, с. 320-327];
- заклала фундамент правово! та пол^ично! культури украшського народу, що, серед шшого, виявляв себе у поширенш писемностi на основi кирилицi та, зокрема у створенш правово! системи, в основi яко! було звичаеве право й практика правового виршення конфлiктiв, а також кодифшацн норм звичаевого права "Руськш правдi" - в першому правовому кодексi князя Я. Мудрого та його спадкоемщв [5, с. 383-410].
А також, давньоки!вська Русь була важливим етапом украшського етногенезу, шзшше -нацiогенезу. Саме в часи !! iснування розпочався процес консолщацп слов'янських племен Ивденно-Схщно! Свропи в единий етнос русишв-укра!нщв, почали формуватися дiалекти укра!нсько! мови. У межах Ки!всько! держави укра!нський етнос, що формувався з провщною роллю у цьому процесi полян, мав свою визначену територiю [6].
Давньоки!вська спадщина - важливий чинник укра!нського нацiогенезу. Вже починаючи з ко-зацько! доби укра!нсько! iсторi! у суспiльнiй думцi утверджуються iде! iсторично! тяглости держа-вотворчих процесiв - уявлення про безперервнють вiтчизняно! iсторi! вiд Русi-Укра!ни до козацько! Гетьманщини та розумiння Киево-Русько! держави як державного утворення передуем украшського народу [7, с. 124-126].
Завершився перюд давньоки!всько! Рус монгольською навалою 1239-1242 рокiв.
Державотворчi традицШ, окресленi в добу Киево-Русько! держави, перейняло Галицько-Волинське князiвство, яке в роки свого шднесення охоплювало майже усi етнiчнi укра!нсью землi.
Так, Галицько-Волинське князiвство утривалило iснування укра!нсько! державностi, ставши другою за порядком формою розвитку державносп украшського народу. Тако! думки дотримуеть-ся, починаючи вiд М. Грушевського, бiльшiсть вiтчизняних iсторикiв, а С. Томашiвський узагалi вважае Галицько-Волинське князiвство першою власне укра!нською державою.
Як осередок укра!нсько! державносп, Галицько-Волинське князiвство пiвтора столiття (11991349 рр.), протидiючи загарбанню укра!нських земель Польщею, сприяло етнiчнiй консолщацп укра!нцiв, полiтичному, економiчному та культурному визрiванню укра!нського етносу. Яскравий приклад цьому е сповшьнена iнкорпорацiя територп колишньо! Галицько-Волинсько! держави до складу Польського королiвства. Фактично до середини XV ст. бачимо юнування в Галичиш особ-ливих, посталих у попередш роки державностi, правових вщносин. Особливо це стосувалося правового становища окремих груп населення, яке в Галичиш мало суттевi вщмшност порiвняно з Польщею. Той перюд подаеться як "доба руського права в Галичиш" [8, с. 281]. Вщ середини XV ст. шкорпоращя Галичини до Польщi стала повною, i залишки окремого правового статусу зникли.
Вщ Галицько-Волинсько! держави сучасна Укра!на успадкувала синьо-жовтi барви нацюналь-ного прапора, що походять вщ кольорово! гами герба Галицько-Волинського князiвства та утвердження европейського вектора розвитку. Збереження й посилення останнього було складовою частиною спшьних зусиль у боротьбi з монгольським нашестям. Його виявом стало коронування 1253 року князя Данила Романовича у Дорогичиш короною, надюланою Папою Римським 1но-кентiем IV, й оголошення Галицько-Волинського князiвства королiвством Русi [2].
Литовсько-Руська держава в Укра!нi пiд офщшною назвою "Великого князiвства Литовсько-го, Руського i Жемайтiйського" династi! литовських Гедимiновичiв була однiею з найбшьших держав ("неоголошеною iмперiею") тогочасно! Свропи [9].
Руськi (укра!нсью) землi у складi Литовсько! держави економiчно i культурно були значно розвиненiшi за литовськi, а русью елiти сформували !! обличчя. Укра!нсью землi в складi Великого князiвства Литовського користувалися широкою автономiею, а саме князiвство фактично стало продовженням русько! княжо! держави, оскiльки розвивалася фактично на основi русько! традицп державного устрою, правово! системи, культури й побуту.
Було засвоено чимало норм руського права, назви посад, сташв, система адмiнiстрацiй тощо. Офщшною мовою Великого князiвства Литовського стала руська, нею велися дiловi папери. Осно-вним джерелом права була "Руська правда", шзшше - "Литовсью статути", укладенi на !! основа Руська (укра!нська) нацiя у Великому князiвствi Литовському, зокрема впродовж XIV-XV ст., мала вiльнi умови для свого розвитку.
Вщ Великого князiвства Литовського (ВКЛ) сучасна Укра!на успадкувала европейську тра-дицiю мiсцевого самоврядування - Магдебурзьке право, першi спроби поширення якого припада-ють ще на перюд Галицько-Волинського князiвства та Пересопницьке Свангелiе - видатну ру-кописну пам'ятку, на якiй складають присягу президенти Укра!ни. Вважаемо також, що й витоки сучасного парламентаризму слщ шукати у законодавчiй дiяльностi Сейму ВКЛ, де вперше в Укра!ш було вироблено основи законодавчо! процедури (порядку прийняття закону), зроблено першу спро-бу сформулювати презумпцiю невинносп тощо.
1нша держава, що тд назвою "Рiч Посполита" реально постала у другiй половинi XVI ст., принесла з собою, зокрема, й на укра!нсью землi Великого князiвства Литовського, вiдмiнний дер-жавний i правовий уклад та проводила пол^ику утискiв русько! (укра!нсько!) нацi!.
Така !! полiтика призвела до нацюнально-визвольно! боротьби, фактично, до перманентних селянсько-козацьких повстань кiнця XVI - першо! половини XVII ст. i завершилася утворенням державносп укра!нського народу, однак державносп якiсно вiдмiнно! вiд усього, що знала тогочас-на св^ова iсторiя. Носiем державностi укра!нцiв того часу виступило козацтво, тому й називають !! "Козацькою державою".
Козацтво на територп Укра!ни з'явилося завдяки комплексу економiчних, полiтичних, релiгiйних, соцiальних чинникiв. Передуем, це - природне прагнення до самозбереження, са-моствердження i самореалiзацi!, а також наявнiсть великого масиву вшьних земель - Дикого поля. З одного боку, воно з^рало роль шдвалини у формуваннi ново! "козацько!" укра!нсько! нацi!, а з шшого - обiйняло мiсце основно! соцiально! бази й провiдника масового руху за полiтичне самовизначення укра!нщв.
Як окремий сощальний стан, козацтво створило вшськово-пол^ичну оргашзащю - Запорозьку Оч, засновану на руських (укра!нських середньовiчних) вiйськових i европейських лицарських тра-дицiях, на принципах особисто! свободи та виборносп влади. Козаки осво!ли степовi простори Поднiпров'я, Слобожанщини, Донеччини.
У Запорозькш Сiчi формувалися пiдвалини республiкансько! форми правлшня, новi принципи судочинства та джерела права. У середовищi козацько! елiти вперше в iсторi! укра!нсько! суспшьно-полiтично! думки чiтко сформульоваш фундаментальнi основи майбутньо! нацiонально! державно! ще!, головнi серед яких - право укра!нського народу на власну державу та генетичний зв'язок козацько! держави з Руссю [2].
Свого апогею укра!нська козацька державшсть досягла в середиш XVII ст., коли в результат Великого повстання - Нащонально! революцi! укра!нського народу постала ранньомодерна козацько-гетьманська держава (Гетьманщина).
Будучи життездатним полiтичним органiзмом, мала територiю, державну владу, мiсцеву адмiнiстрацiю, вiйсько, фшансову, податкову та нормативно-правову системи тощо, вона фактично зробила слово "козацький" загальним прикметником для визначення нацюнальних i полiтичних явищ в Укра!ш - "козацька Укра!на", "козацький руський народ", "козацька мова" тощо. Вiдтодi як Укра!на стала землею козаюв, укра!нцi стали "козацьким народом". Землi "Вiйська Запорозького", "Укра!на обох берепв Днiпра" були козацькою землею. Вщгалуження Слобiдсько! Укра!ни на схвд i Запорожжя на пiвдень створили козацью поселення, якi також швидко розвивалися.
Переломною в iсторi! Укра!ни стала межа XVII-XVIII ст., коли було започатковано завер-шальний етап розвитку укра!нсько! козацько! держави, !! поступову шкорпоращю до складу Мос-кови, уряд яко! спрямував свою енерпю на знищення полiтичних особливостей автономи Укра!ни, мiсцевих форм полiтичних i суспiльних вiдносин, i здiйснював щ намiри не рахуючись iз бажання-ми та прагненнями укра!нського суспшьства й народу, не звертаючи уваги на вщчайдушний опiр, глибоке невдоволення, незважаючи на сво! обiцянки й зобов'язання. Потм вiн прагнув ввести ту саму швелящю в культурне i духовне життя Укра!ни, "стлумити" традицi! !! минулого життя i не лише пiдкорити, а й цшком асимiлювати !! до великорусько! (росiйсько!) культури.
У цих умовах найбшьш важливий вплив на формування укра!нсько! нацi! мали iнтерпретацi! Великого повстання та !х перетворення в нацюнальну мiфологiю. 1нтелектуали козацько! Гетьман-щини використовували цю мiфологiю, щоб узаконити (вщновити) свiй полiтичний i соцiальний устрiй. Iнтерпретацiя Хмельниччини надовго перебуватиме в центрi уваги укра!нсько! нацiонально! полiтично! та правово! думки [7, с. 140-149].
Вщ козацько! доби сучасна Укра!на передовсiм успадкувала республшансью традицi! на-родовладдя та вiйськовi традицi!, якi стали основою Збройних сил Укра!нсько! Народно! Республши й укра!нського визвольного руху. А укладений екзильним гетьманом П. Орликом 1710 р. документ тд назвою "Договiр та встановлення прав i вольностей Вiйська Запорозького та всього вшьного народу Малоросiйського мiж Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та мiж Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Вшськом Запорозьким, що за давшм звичаем i за вшськовими правилами схваленi обома сторонами вшьним голосуванням i скрiпленi найясшшим гетьманом урочистою присягою", що написаний тд значним впливом iдей захщноевропейського парламентаризму i вiдомий як Конститущя Пилипа Орлика, вважають не тшьки вершиною полiтико-правово! думки Гетьманщини, але й однiею з перших европейських конституцш Нового часу в су-часному !! розумiннi.
Виявом тенденцiй змiни державно-правових уявлень i норм був розвиток вiтчизняного права, процес зародження якого тривав понад пiв тисячолiття - вiд перших зародюв державностi у схiдних слов'ян i принаймнi до XI ст.
Як невщ'емна частина свiдомостi народу, право вщображало тi закономiрностi, що юнували в суспiльствi, давало нашим предкам вщчуття цiлiсностi життя. Вщзначимо, що норми людського спiвжиття, що базувалися на звичаях, мали локальний, мюцевий тип. Кожна верв (громада), село чи
плем'я мали "свш норов", тобто свою систему норм. Загалом розвиток права на Рус здшснювався в напрямку створення норм, яю поширювали чи змiнювали звичаeвi традицп та за своею формою мало чим вщ них в^^знялися [5, с. 383-410].
Як переважно звичаеве, право доби Киево-Русько! держави вирiзнялося добровiльнiстю й за-гальшстю виконання, оскiльки основувалося на переконанш загалу в справедливостi пропонованих правил поведшки i дотримувалося завдяки звичщ. Воно було доступне усiм, адже мало усне спрямування. Було засобом гуртування людей, iнструментом !х примирення i сприймалось як про-цес посередництва, спошб спiлкування.
Будучи усним звичаевим, тогочасне право не знало жодних форм систематизации тим паче подшу на галузь
Для державотворення схщних слов'ян також була характерною помiчена ранiше закономiр-нiсть: що бiльш раннi стадн формування державносп, то повнiше у правi виражено кримiнальний аспект.
Домiнування кримiнально-правових норм на етапах становлення державностi в Укра!ш мали причинно-наслiдковий зв'язок iз обставинами появи права як системи норм, що виникла внаслщок необхщност забезпечення захисту соцiальних колективiв (родiв, общин, шмей) та охорони носив установлено! влади. Тогочасне кримшальне право мало виражений релтйний змiст: злочин ува-жався рiзновидом грiха, а покарання - священним обов'язком племенi [10].
Система права доби РусьУкра!ни заклала правовi основи укра!нсько! державност! I! уособлення -"Руська правда" урегульовувала суспiльно-полiтичнi, морально-правовi вiдносини впродовж кшь-кох столiть i склала шдгрунтя для Литовського статуту й подальшого розвитку права Гетьманщини.
Дослiдники також звертають увагу на те, що у Литовсько-Руськш державi XVI ст. т. зв. земське право (спочатку право окремих князiвств, пiзнiше - земель, з часом - система загальнодержавних правових норм) було бшьш гуманним порiвняно з багатьма кра!нами Захщно! Свропи. Одне з пояс-нень - воно базувалося переважно на мюцевому звичаевому й писаному прав^ а не на запозиченш чужих норм [8, с. 238-250].
Викликаш Нацiональною революцiею середини XVII ст. суттевi змiни в суспшьному ладi чи не найпомiтнiше позначилися на правi як регуляторi суспшьних вiдносин.
Найсуттевiшим внеском Хмельниччини у правову систему стала змша сощально! сутностi права. Насамперед кардинально змшилася соцiальна свiдомiсть народних мас щодо понять "спра-ведливiсть", "моральнiсть", "добро", "зло" i т. iн. У правi з'явилися новi норми, що врегульовували питання земельно! власносп й володшня, станово! належностi, козацького самоврядування, обсягу послушенства селян тощо [11, с. 70].
Знання змiсту "Русько! правди", Литовських статутiв, пам'яток правово! культури козацько! Укра!ни, !хнiх витоюв та iсторi! становлення мае велике значення i не лише у шзнавально-освiтньому планi. Воно висв^люе як процес змiцнення початкових форм нацюнально! державностi, так i фундаментальш причини !! занепаду за княжих i козацьких часiв, тобто дае науку як позитивного, так i негативного досвщу розбудови нацюнально! державност Укра!ни.
Упродовж "довгого" XIX ст. укра!нсью землi було передшено мiж двома iмперiями - Рома-нових i Габсбургiв, Росiйською та Австршською (Австро-Угорською). Iмперськi держави позбавили укра!нський народ можливостi створити не тшьки власну державу, але й розвивати нацюнальш досягнення культури минулих столiть.
Позаяк укра!нцi навiть за такого несприятливого геопол^ичного розкладу намагались са-моорганiзувати нацiональне державне життя, шукаючи вiдповiднi "компенсацiйнi замiнники" -своерщш субститути нацiонально! державностi. Проте реальш можливостi такого пошуку значною мiрою залежали вiд неоднакових пол^ичних i правових умов життедiяльностi укра!нсько! спшьно-ти у складi вказаних iмперiй.
Маемо пiдстави стверджувати, що головними субститутами нацюнального державного життя для укра!нщв iмперського перiоду стали, передовым, система звичаевого права й оргашзащя
самоврядування. За сво!м змютом вони створювали укра!нському суспшьству iманентне пiдrрунтя власно! легiтимацi! через природну систему базових цшностей, а вщтак були спрямованi на продовження його правових та самоврядних традицш [12, с. 57-79].
Та все ж, вважаемо, що драма iмперсько! доби вiтчизняно! iсторi! для укра!нського народу полягала, передовсiм, у тому, що русифшащя, германiзацiя та спольщення значно! частини штель генцi! позбавляли його провщно! сили, яка в будь-якому суспшьсга е рушiем розвитку економши, культури i, найголовнiше, творцем державност й законодавства. Та, попри таю невтшш обставини для укра!нського народу, XIX ст. - це час творення укра!нсько! модерно! наци, що розпочався з пе-реусвщомлення укра!нцями себе як нацi! шд владою чужих iмперiй. Тодi укра!нська нацiя, як i бiльшiсть европейських, пройшла шлях вщ романтичного захоплення минулим до полiтичного са-моусвщомлення.
"Довге" XIX ст. - це також час, коли сформувалося поняття укра!нсько! нацi! з !! етшчними кордонами, мовою та культурою. На нашу думку, важливим фактором нацюнально! самощентиф> кацi! укра!нцiв цього часу треба також вважати щею приналежносп укра!нського народу до евро-пейського цившзацшного простору. У вiтчизнянiй суспшьно-пол^ичнш та правовiй думцi вона формуеться як щея европе!зму (европоцентризму).
До слова, зауважимо, що щея укра!нського европоцентризму еволюцiонувала. Якщо для перших "укра!нських европоцентристiв" - М. Костомарова й В. Антоновича - непрямими аргументами на користь приналежносп укра!нщв до европейського цивiлiзацiйного простору стали таю "евро-пейськi" риси !х нацiонального характеру, як "одвiчний демократизм" та внутрiшне усвiдомлення як цшностей свободи та справедливости то для М. Драгоманова, творця концепци европе!зму укра!нсько! нацi!, сам факт перебування Укра!ни поза европейським цившзацшним простором однозначно був пропащим часом. Вш прямо закликав укра!нцiв повернутися до европейського свь ту, зокрема через осмислення Укра!ни в европейському контексп, впровадження у вiтчизняну сус-пiльно-полiтичну практику "захiдноевропейських" цiнностей - прав людини ^ головне, конститущ-оналiзму як засобу !х забезпечення [13, с. 79-86].
Загалом, "довге" XIX ст. - це також поколшня Русько! трiйцi, Кирило-Мефодi!вського това-риства, громадiвцiв i Братства тарашвщв, тi суспiльнi чинники, що заклали шдвалини для майбут-ньо! укра!нсько! державностi. Iншими словами, то був перюд готування укра!нського народу до бо-ротьби за незалежнiсть, появи поколшня (особливо наприюнщ XIX ст.) людей, яю прагнули об'еднання Захщно! та Схiдно! Укра!ни i створення власно! держави. Це виявилось у традищях в№ чизняно! полiтико-правово! думки, у вщродженш нацiонально! державностi й права 1917-1921 рр., зрештою, - у проголошенш незалежностi 1991 р. й розбудовi сучасно! Укра!нсько! держави.
Висновки. На територп сучасно! Укра!ни традицi! держави i права сягають глибоко! давнини. Поява й розвиток державно! оргашзацп як однiе! з форм самощентифшацп народу значною мiрою спричинилися до формування й розросту укра!нського етносу (нацi!), еволюцi! його державно-правових уявлень i норм, а вщтак, - до закладення укра!нських державницьких традицш. Упродовж донов^нього державотворення - вiд Середньовiччя i до Нового часу - закладення державницьких традицш укра!нського народу мало принаймш одну важливу прикмету - европейську основу. Пщтвердження цiе! тези - спiльнi риси в особливостях юторичного розвитку, устрою, системи права тощо ушх европейських кра!н, що е свщченням приналежностi укра!нського народу до европейського цившзацшного простору.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Радько П. Г. Нов1тня 1стор1ограф1я нацюнальних традиц1й укра!нського державотворення : автореф... д. ют. н., спец.: 07.00.06 - юторюграф1я, джерелознавство та спещальш 1сторичн1 дисципл1ни. К. : !н-т укр. археографИ' та джерелознавства 1м. М. С. Грушевського, 2013. 34 с.
2. Украшський шститут нацюнально! пам'ятг Iнформацiйнi матерiали до Дня незалежносп Украши. URL : https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/derzhsluzhbovcyam/informaciyni-materialy-do-dnya-nezalezhnosti-ukrayiny (останнiй перегляд: 22.05.2022).
3. Терлюк I. Я. Укра'нська нацюнальна державно-правова традицiя (друга половина XVI - початок ХХ ст.) : [монографiя]. Львiв : ТзОВ "Галицька видавнича стлка", 2020. 392 с.
4. Терлюк I. Я. "Державно-правова традищя" i "(украшська) нацiональна державно-правова традищя": до питання про змютове значения понять. Bíchuk Нацюнального yHieepcumemy "Львiвська полтехнжа". Сepiя: "Юридичт науки". Вип. 8. № 2 (30), 2021. С. 26-35.
5. Мрошниченко М. М. Державтсть i право Украши: генезис у европейському контекст! (З найдавшших чаав до початку XIX ст.) : монограф!я. К. : Апка, 2006. 544 с.
6. Швторак Г. Украшщ: звщки ми i наша мова. К. : Наукова дума, 1993. 200 с.
7. Розумний М. Украшська щея на тл цившзацп. К. : Либщь, 2001. 288 с.
8. Чубатий М. Огляд юторп украшського права: 1стор!я джерел та державного права / за ред. В. 1ваненка. УВУ. Мюнхен. К. : Ноосфера, 1994. 321 с.
9. Норкус Зенонас. Непроголошена !мпер!я: Велике княз!вство Литовське з погляду пор!вняльно-юторично! соцюлогп !мперп : [монограф!я] / пер. з лит. Петро Бшинський. К. : Критика, 2016. 440 с.
10. Кушинська Л. А. Звичаеве право та його еволющя у схвднослов'янському сустльст (VI-XI ст.) : монограф!я. К. : Вид-во НПУ !м. М. П. Драгоманова, 2008. 140 с.
11. Макарчук В., Терлюк I. Козацьке право Гетьманщини як особливий полггико-правовий феномен. Аннали юридичног icmopii. 2020. Т. 4. Вип. 4: "Фшософгя держави та права". С. 69-79.
12. Терлюк I. Я. Украшська субститутна державшсть останньо1' чверп XVIII - початку XX ст.: особливосл розвитку украшських правових та самоврядних традицш у склад! Росшсько! та Австршсько! (Австро-Угорсько1') !мперш. Юридичний журнал "Право Украши". 2022. № 3. С. 57-79.
13. Терлюк I. Я. Украшський европоцентризм: перш! спроби цившзацшного тдходу в обгрунтуванш 1де! нацюнально! державност! (середина XIX - початок XX ст.). Bíchuk Львiвського утверситету. Сepiя юридична. 2017. Вип. 64. С. 79-86.
REFERENCES
1. Radko, P. H. (2013). Novitnia istoriohrafiia natsionalnykh tradytsii ukrainskoho derzhavotvorennia :
avtoref... d. ist. n., spets.: 07.00.06 istoriohrafiia, dzhereloznavstvo ta spetsialni istorychni dystsypliny. K. : In-t ukr. arkheohrafii ta dzhereloznavstva im. M. S. Hrushevskoho, 34 p.
2. Ukrainskyi instytut natsionalnoi pamiati. Informatsiini materialy do Dnia nezalezhnosti Ukrainy. URL : https://uinp.gov.ua/informaciyni-materialy/derzhsluzhbovcyam/informaciyni-materialy-do-dnya-nezalezhnosti-ukrayiny.
3. Terlyuk, I. Ia. (2020). Ukrainska natsionalna derzhavno-pravova tradytsiia (druha polovyna XVI -pochatok ХХ st.) : [monohrafiia]. Lviv : TzOV "Halytska vydavnycha spilka". 392 p.
4. Terlyuk, I. Ya. (2021). "Derzhavno-pravova tradytsiia" i "(ukrainska) natsionalna derzhavno-pravova tradytsiia": do pytannia pro zmistove znachennia poniat. Visnyk Natsionalnoho universytetu "Lvivska politekhnika". Seriia: "Iurydychni nauky". Vyp. 8. No. 2 (30). P. 26-35.
5. Miroshnychenko, M. M. (2006). Derzhavnist i pravo Ukrainy: henezys u yevropeiskomu konteksti (Z naidavnishykh chasiv do pochatku Х1Х st.) : мonohrafiia. K. : Atika. 544 p.
6. Pivtorak, H. (1993). Ukraintsi: zvidky my i nasha mova. K. : Naukova dumra. 200 p.
7. Rozumnyi, M. (2001). Ukrainska ideia na tli tsyvilizatsii. K. : Lybid. 288 p.
8. Chubatyi, M. (1994). Ohliad istorii ukrainskoho prava: Istoriia dzherel ta derzhavnoho prava / za red. V. Ivanenka: иКи. Miunkhen. K. : Noosfera. 321 p.
9. Norkus, Zenonas. (2016). Neproholoshena imperiia: Velyke kniazivstvo Lytovske z pohliadu porivnialno-istorychnoi sotsiolohii imperii : [мonohrafiia] / рer. z lyt. Petro Bilynskyi. K. : Krytyka, 440 p.
10. Kushynska, L. A. (2008). Zvychaieve pravo ta yoho evoliutsiia u skhidnoslovianskomu suspilstvi (VI-XI st.) : monohrafiia. K. : Vyd-vo NPU im. M. P. Drahomanova. 140 p.
11. Makarchuk, V., Terlyuk, I. (2020). Kozatske pravo Hetmanshchyny yak osoblyvyi polityko-pravovyi fenomen. Annaly yurydychnoi istorii. V. 4. Vyp. 4: "Filosofiia derzhavy ta prava". P. 69-79.
12. Terlyuk, I. Ya. (2022). Ukrainska substytutna derzhavnist ostannoi chverti XVIII - pochatku ХХ st.: osoblyvosti rozvytku ukrainskykh pravovykh ta samovriadnykh tradytsii u skladi Rosiiskoi ta Avstriiskoi (Avstro-Uhorskoi) imperii. Yurydychnyi zhurnal Pravo Ukrainy. No. 3. P. 57-79.
13. Terlyuk, I. Ya. (2017). Ukrainskyi yevropotsentryzm: pershi sproby tsyvilizatsiinoho pidkhodu v obgruntuvanni idei natsionalnoi derzhavnosti (seredyna XIX - pochatok XX st.). Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia yurydychna. Vyp. 64. P. 79-86.
flama HadxodweHHH: 24.05.2022p.
Ivan Terlyuk
Lviv Polytechnic National University Doctor of Juridical Sciences (J.S.D), Docent, Department of Theory of Law and Constitutionalism, Educational and Scientific Institute of Law, psychology and innovative education
PROPERTY OF UKRAINIAN STATEHOOD: ESTABLISHMENT OF STATE TRADITIONS IN THE CONTEXT OF PERIODIZATION OF THE HISTORY OF THE STATE AND LAW AND THE FORMATION OF THE UKRAINIAN ETHNOS (NATION)
The issues of establishing Ukrainian state traditions as one of the forms of self-identification of the people in the context of periodization of the history of the state and law and the formation of the Ukrainian ethnos (nation) are covered. The consequences of the establishment of Ukrainian state traditions from the Middle Ages to modern times are traced.
It is emphasized that the foundations of the state traditions of Ukrainians were laid during the Ukrainian medieval state formation. In particular, in the days of ancient Kievan Rus, through the adoption of Christianity by Prince Volodymyr, the civilizational choice of the Ukrainian people was determined and the foundation of its legal and political culture was laid. It is emphasized that the Kyiv-Russian state is also an important stage of Ukrainian ethnogenesis, later nation-genesis. It is emphasized that since the time of the Galicia-Volyn state Ukrainians have finally established themselves in the European vector of development, and as part of the Lithuanian state Russian (Ukrainian) lands developed in fact on the basis of Russian tradition of government, legal system, culture and life. It is established that the Ukrainian Cossacks, on the one hand, played the role of the foundation in the formation of a new "Cossack" Ukrainian nation, and on the other took the place of the main social base and leader of the mass movement for political self-determination of Ukrainians. It is proved that the legal system of the Rus-Ukraine era laid the legal foundations of Ukrainian statehood. Its personification "Russian Truth" regulated socio-political, moral and legal relations for several centuries and laid the foundation for the Lithuanian Statute and the further development of the law of the Hetmanate. It is argued that under the unfavorable geopolitical situation for the Ukrainian lands during the "long" nineteenth century. Ukrainians tried to self-organize national state life, looking for appropriate "compensatory substitutes" for a kind of substitute for national statehood. It is motivated that the idea of belonging of the Ukrainian people to the European civilization space should be considered as an important factor of national self-identification of Ukrainians at this time.
Key words: Ukrainian state traditions, Ukrainian ethnic group, nation, periodization of state and law, European civilization space.
