CC BY
28
Вкник Нацюнального унiверситету "Львiвська полггехшка". Серiя: "Юридичш науки" № 2 (30), 2021
УДК 34 (091)
1ван Терлюк
кандидат юторичних наук, доцент, доцент кафедри теори та фшософи права, конституцiйного та мiжнародного права Навчально-наукового шституту права, психологи та шновацшно! освiти Нацiонального унiверситету "Львiвська полтехшка",
i.terlyuk2406@gmail.com
"ДЕРЖАВНО-ПРАВОВА ТРАДИЦ1Я" I "(УКРА1НСЬКА) НАЦЮНАЛЬНА ДЕРЖАВНО-ПРАВОВА ТРАДИЦ1Я": ДО ПИТАННЯ ПРО ЗМ1СТОВЕ ЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ
http://doi.org/10.23939/law2021.30.026 © Терлюк I., 2021
Актуальшсть зазначеноТ у заголовку проблеми зумовлена потребою осмислення особливостей постання i розвитку держави в УкраТш, зокрема, сприяе утвердженню iсторичноТ легiтимiзацп украТнськоТ' нащональноТ державностi та усвщомленню фунда-ментальних п1двалин розвитку рiзних державно-правових iнститутiв. До того ж розумш-ня глибинного змiсту та значення нащональноТ традицп у сучасному процеа украТнсь-кого державотворення й розбудови громадянського сусшльства допоможуть краще зорieнтуватися у суспiльно-полiтичнiй ситуацп сьогодення. Звiдси мета статтi, методо-лопчну основу якоТ становить дiалектичний метод шзнання суспiльно-полiтичних та правових явищ та процеав, полягае у з'ясуванш змiстового значення поняття традицп взагаш, й державно-правовоУ традицп зокрема; визначенш сутнiсних засад украТнськоТ нацiональноl державно-правово!" традицп.
На нашу думку, традищя як невiд'емний атрибут суспiльного життя е основаним на цiнностях сощокультурним феноменом, що забезпечуе закрiплення i збереження соцiально значущого досвiду та кторико-генетичну спадкоемнiсть бiльшостi культур-них i соц1альних процесiв у суспшьствь Пiдкреслено також розумiння традицп як нацюнального феномену. Акцентовано на тому, що державно-правовi традицп як сощо-культурне явище здебiльшого вiддзеркалюються у ментально-правовш та суспшьно-полiтичнiй сферах життедiяльностi суспiльства i виявляються у (пор1вняно) однаковому розумiннi змiсту полiтичних та правових цiнностей тощо. Обгрунтовано тезу про те, що нащональна державно-правова традицiя - та, що вщповщае особливостям нацiогенезу конкретного народу й виявляе себе в перебку його державотворення в сукупност основ-них якостей культурно-кторично']1, соцiальноl й iнтелектуальноl традицiй. Наголошено на тому, що процес укра'шського нацiогенезу, а отже, започаткування украТнськоТ нащо-нальноl державно-правовоl традицп, припадае на останню третину XVI - першу половину XVII ст., i пов'язаний передовым iз козацтвом.
Ключовi слова: традищя; державно-правова традищя; нащональна державно-правова традищя; укра'шська нащональна державно-правова традищя.
Постановка проблеми. Осмислення украшсько! нацюнально! державностi невiддiльне вiд усвщомлення змюту тих понять, що вщображають ютотш й необхiднi ознаки цього феномену. Чи не найyживанiшi з-помiж таких понять - "традищя", "нацюнальна традищя" тощо. Переконанi, що дослщження традицiй, зокрема традицiй державотворення, завжди будуть актуальними, бо це утверджуе нас в iсторичнiй легiтимiзацн укра!нсько1 нацiональноi державностi. Усвiдомлення сyтнiсних рис традици, зокрема державно-правово!, сприяе глибшому розyмiнню фундаментальних пiдвалин розвитку рiзних державно-правових iнститyтiв. Зрештою, розумшня глибинного змюту та значення нацiональноi традици у сучасному процес украшського державотворення й розбудови громадянського сyспiльства мали б допомогти краще зорiентyватися у суспшьно-пол^ичнш ситуаци сьогодення.
Аналiз дослщження проблеми. За останнi щонайменше чверть столотя вiтчизнянi iсторики, iсторики права, пол^ологи опyблiкyвали численнi розмат пращ iз проблем "украшських тради-цш", "украшських нацiональних традицiй", "традицiй державотворення", "демократичного вряду-вання в ютори украшського державотворення" тощо. Фахiвцi шших соцiально-гyманiтарних наук, зокрема фiлософи й соцюлоги - зарyбiжнi (М. Вебер, Ш. Ейзенштадт, Е. Шилз та ш.) й украшсью (О. Алексеева, С. Бондаренко, В. Воловик, В. Л™станський, О. Забужко, М. Захарченко, Г. Коваль-ський, Т. Привалко, А. Стешенко, I. Тимкiв, О. Шейко та iн.) вченi - дослщжували проблеми традици в розвитку людсько1 цившзаци з погляду констрyктивiзмy, примордiалiзмy, етносоцюлоги та iнших науково-методолопчних напрямiв. Правову (державно-правову) традицiю дослщжували у сво1'х працях зарyбiжнi та вичизняш вченi - В. Авер'янов, К. Арановський, Г. Берман, К. Босак, Д. Вовк, В. Кобко-Одарш, Ю. Лобода, К. Манушова, М. Мiрошниченко, Ю. Оборотов, I. Панкевич, П. Рабшович, Н. Стецюк, Л. Явич та iн. Та попри значну защкавленють традицiею як науковою проблемою, як нам видаеться, така велика кшькють праць, безвiдносно до 1'х змiстy, схиляють до думки, що поняття "традицiя", "нацiональна традищя", "державно-правова традищя" тощо належать до тих наукових проблем, яю формально та поверхнево виглядають швидше знайомими, ашж глибинно зрозyмiлими та засвоеними. Звщси i мета статт - з'ясувати змiстове значення поняття традици взагалi, й державно-правово1 традици зокрема; визначити сутнюш засади украшсько1 нацiональноi державно-правово1 традици.
Виклад основного матерiалу. Власне саме слово "traditio" походить з латинсько1 мови й перекладаеться як "передача, розповiдь". Звщси пояснення поняття "традицiя" низкою академiчних довiдкових видань. Для прикладу, "Словник шоземних слiв" тлумачить традицiю у декшькох розyмiннях: "форма передачi сощального досвiдy; iдеl, звича1, норми, що передаються з поколiння у поколшня"; "звичайна норма, манера чогось"; "усний переказ, що передаеться вiд поколшня до поколiння" [1, с. 581]. "Сучасний словник з етики" авторства М. Тофтула також бачить в традици "форму передачi елеменпв культури, сощального досвщу - звича1в, побуту, обрядiв, норм ств-життя, правил i манер поведiнки, усталених поглядiв i переконань, цiнностей, смакiв, що склалися iсторично й передаються з поколшня в поколшня та збер^аються впродовж тривалого часу" [2, с. 358]. В Енциклопеди з культурологи А. Гофмша також пiд традищями розyмiють соцiальний та культурний спадок, що передаеться вщ поколiння до поколшня i вiдтворюеться у певних суспшь-ствах та соцiальних групах протягом тривалого часу. Традици мютять об'екти соцюкультурного спадку (матерiальнi та духовш цiнностi). Як традицii виступають певнi кyльтyрнi зразки, iнститyти, норми, цшносп, iдеi, звичаi, обряди, CTrai тощо [3]. Для росiйськоi дослщнищ З. Бyдаевоi традицii -вщображення yнiверсальноi основи культури; моделi системи щнностей та сyспiльного устрою; процесу придбання i трансляцii соцiально значущого досвщу, механiзмy пiдтримки цiнностей i зразкiв культури, а також селекци iнновацiй [4, с. 228]. Навт iз наведених популярних визначень поняття "традищя" воно проступае, передовсiм, як оснований на щнностях соцiокyльтyрний феномен, невщ'емний атрибут й фундаментальний елемент суспшьного життя. Проте теоретичне
осмислення традицп як соцюкультурного феномену використовуеться рiзними сощально-гумаш-тарними дисциплшами, а це зумовлюе виразне розмаггтя значень та сенсiв, а вщтак далеко не свiдчить про традищю як про усталене поняття.
У науцi переважають пiдходи до вивчення явища традицп, за яких остання виступае: фактором саморозвитку суспшьства, що увiбрав у себе "т цiннiсно-нормативнi види, форми i способи колективно! дiяльностi, якi необхiднi як для збереження стiйкостi у функцюнуванш суспiльства в сучасностi, так i важливi для його майбутнього розвитку" [5, с. 4]; унiверсальною формою "закршлення i збереження тих або шших елементiв соцiокультурного досвiду", а також ушверсальним механiзмом "його передавання, що забезпечуе стiйку, iсторико-генетичну спадко-емнiсть у соцiокультурних процесах" [6]; мехашзмом спадкоемностi у суспiльствi [див.: 7] чи моделлю соцiокультурного розвитку [див.: 8]. А останшми роками запорiзька дослiдниця К. Босак активно укоршюе традицiю у предметне поле кримшологп, розглядаючи И в системi заходiв запобiгання злочинностi [див.: 9]. Та все ж е тдстави вважати, що для науковцiв прюритетом залишаеться вивчення сощально1 складово! традицп.
Традицп класифiкують за типами i видами. Дослiджуючи типологiчну iнтерпретацiю тради-цiй, М. Захарченко подiляе !х на п'ять типiв: культурно-iсторичну традищю, сощальну традицiю, арха!чну традицiю, священний переказ, iнтелектуальну традицiю. Зокрема, якщо у соцiальнiй традицп важливе прийняття легiтимностi встановленого порядку й освоення передбачуваних ним способiв дп, то у культурно-юторичнш - цшшсне ставлення до спадщини, що виражаеться в дiяльностi iз вiдтворення позитивно оцшюваного способу життя. Дослiдниця наголошуе, що культурно-iсторична традицiя визначаеться особливостями становлення етносу, себто географiчно-територiальними особливостями, специфiкою його заселення, проблемами матерiального вироб-ництва, вiдносинами власносп. Усе це сталоосновою життедiяльностi, а фактично породжувало духовний, неписаний уклад життя етносу (народу) [10, с. 11].
У науковш думщ добре розроблено кватфшащю видiв традицiй, наголошено на !х рiзно-манiттi. Зокрема, численш фахiвцi студiй пам'ятi (напр., П. Коннертон [див.: 11, с. 228]) розмежо-вують традицiю суспшьства традицшного i сучасного. Ю. Оборотов вс традицп подiляв на статичш та динамiчнi; першi вiн ототожнюе зi звичаями [див.: 12]. О. Алексеева пропонуе розрiзняти традицп за змютом (ще1, норми, правила); за формами вияву (звича1, обряди, ритуали); за характером юнування (уснi й письмов^; за соцiальною роллю (позитивш, нейтральнi, негативнi); за соцiальним статусом (державш, народнi, елiтнi тощо) [13, с. 134]. Радянський вчений В. Плахов класифшуе традицп за суб'ектом суспшьних вiдносин (класовi, народнi, трупов^ етичнi, сiмейнi, родоплемiннi); за сферою i характером дiяльностi суб'екта (трудов^ виробничi, военнi, револю-цiйнi); за вщношенням до соцiального прогресу (передовi та реакцiйнi); залежно вiд виду суспшьних вщносин (економiчнi, пол^ичш, естетичнi, релiгiйнi); за iсторичними типами суспшьних вщносин (первiснообщиннi, рабовласницькi, феодальш, капiталiстичнi, комунiстичнi) [див.: 14]. С. Лебедев, залежно вщ оцiнно-змiстового аспекту, подшяе традицп на: позитивнi та негативш (консервативнi); залежно вiд ступеня поширеност впливу на тi чи iншi сфери суспiльного життя та особистють - на етичнi, нацюнальш, релiгiйнi, сiмейно-побутовi, класово-полiтичнi, кримiнальнi (злочинш) тощо [див.: 15]. Ю. 1ванова подiляе традицп на двi категори залежно вiд сфери вироб-ництва: традицп матерiального виробництва та духовного виробництва (художнi традицп або традицп в мистецтвц моральнi традицп; науковi традицп; традицп у правц релiгiйнi традицп; традицп у фшософп; педагогiчнi традицп; полiтичнi традицп тощо) [див.: 16]. Е. Гобсбаум, проанатзувавши виникнення традицш в Х1Х - на початку ХХ ст., подшив !х на пол^ичш (офiцiйнi) та сощальш (неофiцiйнi), в iншому мющ ще використовуе означення "стара" i "нова" традицп [17, с. 303-304; 17-18.]. Традицп розрiзняють також за контекстом, хронолопею тощо. Спiльним для ушх видiв традицiй е форми, в яких вони здшснюються, тобто обряди, ритуали, церемонп, рiзноманiтнi су-спiльнi процедури тощо.
Очевидно, вщповщь на питання щодо сутносп "державно-правово! традици" й, вщповщно, "укра!нсько! нацюнально! державно-правово! традищ!" слiд шукати у декiлькох вимiрах: з одного боку, в трикутнику пол^ичних, правових та нацiональних видiв традицiй, а з iншого, - у типолопчному контекстi культурно-юторично!, сощально! й штелектуально! традицiй. Хоча, коли виходити iз класичного, що пол^ика - це "мистецтво управлiння" державою i суспiльством, а держава (як i право) - це форми культури певного народу (з якогось етапу - наци), бо "не бувае культури без коршня i без генетично! лши, а вони завжди мають нацiональне обличчя" [18, с. 8], то пол^ичш й правовi традици апрiорi в сво!й основi - нацiональнi. Зрештою, будь-яю традици, навiть корпоративнi, кореняться в народнш (нацiональнiй) культурi. Для прикладу, вщомий юторик-медieвiст М. Капраль помiтив, що ремiсничi традици шевського цеху Львова ХУН-ХУШ ст. вщображали риси кожно! спiльноти дво!стого польсько-руського шевського цеху мюта [19, с. 75-80].
Поттичш традици охоплюють сферу вщносин, що пов'язанi зi здшсненням державно! влади, представленням iнтересiв наци, клаав, iнших великих суспiльних груп та реалiзацieю прав i свобод громадян та функцюнуванням мiжнародних вщносин. Характерною ознакою полiтичних традицiй е !х практична спрямованiсть та наявнiсть наочно-емоцiйних засобiв !х супроводження, як надають вiдповiдним моделям поведiнки бшьшу виразнiсть, а, вiдповiдно й ефектившсть [20, с. 292]. Чи не найпоширешшим е погляд на полтгичш традици як на одну з форм пол^ичного досвiду та, особливо, - як на вияв пол^ично! культури суспiльства. Остання вважаеться "пол^ичним вимiром культурного середовища в конкретному сустльсга, характеристикою поведiнки конкретного народу, особливостей його цившзацшного розвитку" [21, с. 67].
Львiвський дослiдник явища пол^ично! традици В. Хоменко з-помiж основних ознак, що зумовлюють и сенс i значення, видiляе комплекс притаманних 1й рис. Це - сакральшсть ("явище традици неможливо уявити без методолопчного концепту, що шдтримував би його на доцiльному рiвнi, визначав його важливiсть i регламентував необхщшсть дотримування i сповiдування"), дiевiсть ("полiтична традицiя завжди спрямована у напрямку мотиваци iндивiда, визначення регла-ментуючих критерив стосовно його дiяльностi та взаемоди й з шшими суб'ектами пол^ико-правово! сфери, i з соцiумом загалом"), авторитарнiсть (традицшш принципи стають певними установками, "а саме починають сприйматися "на вiру", як единий успiшний шлях подолання суперечностей або вирiшення проблеми"), ушверсальнють ("традицiя як соцiокультурний феномен впливае на вс ланки дiяльностi рiзноманiтних систем, зокрема i пол^ично!"), вибiрковiсть ("пол> тична традицiя постае вагомим явищем тiльки в аспектi постшно! культурно! трансформацi! та модифiкацi! вщповщно до сво!х iсторичних вимог. [...] Основу традицi! складають лише елементи, яю пройшли апробацiю часом, а як наслщок вiдбувся процес культурно! селекци") та цiннiснiсть. В останньому випадку аналiз комплексу традицi!, що формують св^огляд пересiчного iндивiда, дае змогу констатувати про цшносп та моральш норми, якi панують всередиш полiтико-владно! системи [22, с. 375]. Йдеться про розумiння ментальних особливостей i детермiнант розвитку конкретно визначено! спiльноти, який, на думку Л. Усаченко, можливий лише "через процес охоп-лення аксюлопчних установок, котрi побутують всерединi не!" [23, с. 32].
Знаковим вважаеться погляд на сутшсть традицш загалом, i пол^ичних традицiй зокрема, що виникали понад сто рокiв тому, згаданого вище британського юторика-марксиста Е. Гобсбаума. Пол^ичними вiн називае тi традицi!, що творилися переважно державою чи в державi або оргашзованими соцiальними й пол^ичними рухами. А тi, що запроваджували здебшьшого формально неорганiзованi сощальш групи та тi, хто свщомо не ставив перед собою конкретних полiтичних цiлей, наприклад клуби та братства, незалежно вiд того, виконували вони полiтичнi функцi! чи ш [17, с. 303-304], вчений називае сощальними. Гадаемо, що у вищеозначеному контекст полiтичнi й соцiальнi традици можна було б ще трактувати, вщповщно, як неавтентичнi та автентичш. Соцiальнi традицi! - автентичнi, бо започатковаш iнiцiативою знизу i, сприяючи гуртуванню громадян, радше приводили до формування громадянського суспiльства, що апрiорi
ставало опозицшно налаштованим до держави. Натомють полiтичнi традицп не е автентичними, бо формувалися згори, i 1хне основне завдання полягало у вихованнi лояльного колективного став-лення або до держави, або до демократичного устрою загалом. Це, за Е. Гобсбаумом, - "винайдет традицп".
Пiд останнiми в книзi вчений розумiе культурнi практики, яю ставили за мету легiтимiзувати шституцп, виразити належнiсть до спiльноти i прищепити певнi цiнностi через наголошування на iсторичнiй давностi, часто фштивнш. А ще Е. Гобсбаум наголошуе на потребi вiдрiзняти традицiю вщ звичаю, який домiнував у так званих традицiйних суспiльствах. Мета i характерна риса тради-цiй, зокрема й винайдених, - незмiннiсть, тодi як звичай у традицiйних суспшьствах до певно1 меж не становить аж надто вагомо1 перешкоди для запроваджуваних нововведень i змiн. Лише занепад звичаю неминуче змiнюе традищю, однак тiльки ту, з якою вш переплетений [17, с. 14-15]. Нарешп, за Е. Гобсбаумом, "винайдеш традицп", що виконують "важливi сощальш й полiтичнi функцп, нiколи б не виникли й не встановилися б, якби не набули 1'х" [17, с. 351-352]. 1накше кажучи, функщонуючи, такi традицп набувають ознак, що зумовлюють 1'х сенс i значення як пол^ично1 традицп, а вщтак закрiплюють основнi механiзми побудови системи пол^ико-владних повноважень, забезпечують переб^ бiльшостi соцiальних процесiв у суспшьсга тощо.
Правову традицiю (або традищю у прав^ у науцi однозначно визнають цившзацшним явищем i складовою культури певного соцiуму [24, с. 42], але трактують неоднозначно. Наприклад, Ю. Оборотов розумiе правову традищю як зв'язок чашв, соцiальне (правове) спадкування [25, с. 61], Ю. Лобода, - як закономiрностi розвитку сфери правового буття суспiльства й одночасно принцип, щею i тенденщю розвитку правово1 складово1 сощально1 оргашзаци [26, с. 87], Д. Вовк, -як поняття, яке характеризуе специфiчнiсть iдеального i матерiального буття права у контекст уявлення про юторичний розвиток самого права або явищ, що на нього впливають [27, с. 51], Л. Шевчук, - як глибинне, широкомасштабне i сощальне явище, здатне акумулювати в собi найха-рактернiшi та найiстотнiшi риси наци, народу чи сощально1 спiльноти, якi водночас е критерiями його iдентичностi, цивiлiзованостi, культури, ментальносп тощо [27, с. 145]. З-помiж iнших пiдходiв цiкавими виглядають твердження про те, що правовi традицп - це "вiдтворенi принципи права, яю забезпечують сприйняття попереднього правового досвщу й орiентацiю правово1 дшс-ностi на вiдновлення правового спадку [...]; еднiсть iсторично сформованого, критично осягнутого колективного досвщу правово1 дшсносп, основаного на уявленнях про право i справедливiсть, якi панують у суспшьсти [...]; сукупнiсть правових знань, правового досвщу, досягнутих попереднiми поколшнями, й сприйнятими на теперiшньому еташ розвитку права [...]; виражений у сощально-органiзацiйних колективах досвiд, що акумулюе правовi цiнностi, якi передаються вщ одного поколiння до шшого, i у певних просторово-часових рамках набувають сталих форм свого зов-нiшнього вираження [...] [28, с. 50].
Окремо у юридичнш лiтературi простежуються суперечливi тенденцil щодо сшввщношення правових i державно-правових традицiй. I навт бiльше, дослiдники ставлять тд сумнiв як невдалу саму категорда "державно-правовi традицil", а замiсть не1 пропонують використовувати виключно поняття "правовi традицil". Наприклад, так вважае авторитетний вчений Д. Вовк, який аргументуе свою позищю тим, що "право i держава е все ж таки окремими (хоча i взаемопов'язаними) явищами. Правова система, зокрема i на сучасному еташ, школи не е повшстю "одержавленою" (хоча б на пiдставi визнання природного характеру прав людини), а вщносини зi здiйснення полi-тично1 влади не регулюються виключно правом" [29, с. 301]. Натомють рошянин К. Арановський як апологет використання замють правовое' традицп поняття "державно-правова традицiя", вважае останню вираженим у сталих навичках нормативно-щншсним правоутворенням, що склалося вторично, й зумовлене релiгiйними i свiтськими вiруваннями, свiтоглядом, почуттями, яюстю спожито1 iнформацil та сприйняття, розумшня права, влади, державностi [30, с. 138]. Водночас у науковш юридичнш думщ потужною виглядае тенденцiя виокремлення державно-правово1 традицп з власне правовой Такою, примiром, е наукова позицiя львiвськоl науковицi Н. Стецюк, яка трактуе
державно-правовi традици як частину ширшого поняття - "традицiй у правi та державотвореннi". Спираючись, передовым, на працi К. Арановського i Ю. Оборотова, дослiдниця розумiе державно-правову традицiю як певну форму сощально! (правово!) спадщини, виражено! у передачi основних сегментiв правово! культури з одного часового простору до шшого у виглядi т. зв. правових унiверсалiй (джерел права, правових принцитв, правово! термiнологi!, правових процедур i т. д.) [31, с. 138].
Об'ективно за пропонованого шдходу державно-правовi традицi! як соцiокультурне явище здебшьшого вiддзеркалюються у ментально-правовш (фахiвець з iсторi! повсякденностi, французь-кий iсторик Ф. Арiес для позначення традицiй взагалi вживае поняття "народна вдача" [32, с. 247248]) та суспiльно-полiтичнiй сферах його життедiяльностi, й виявляються у (порiвняно) од-наковому розумiннi змiсту пол^ичних та правових цiнностей, неперервностi та, певною мiрою, спадковостi норм пол^ично! поведiнки й збереженнi полiтичних i правових звича!в, сприйняттi та подальшому розвитку окремих полiтико-правових iдей, а також - у формуванш та функцюнуванш вiдповiдних суспiльних iнститутiв. В останньому випадку як частину державно-правових традицш певно! (нацiонально!) спiльноти можемо трактувати, скагамо, !! традицi! у сферi подiлу влад, !х стримування та противаги, традицi! iнституту глави держави, конституцшну традицiю, парламент-сью та урядовi традицi!, традицiйнi форми державного устрою, традици судово! влади чи мiсцевого самоврядування.
Державно-правовi традицi! виявляють себе у розвитку iдей та поглядiв на конкретне явище або ж у спадковост основних засад функцюнування державних чи правових шституцш через вiдповiдний рiвень правово! культури iз притаманним !й правовим мешаттетом. Мiж iншим, одеська дослiдниця В. Кобко-Одарш, обгрунтовуючи спiввiдношення i взаемодда правово! традицi! i правового мешаштету, бачить в останньому етнiчний феномен, в основi формування якого -певний юторико-цившзацшний простiр iз усталеними культурно-правовими стереотипами, цшнос-тями й традищями [33, с. 13]. I що важливо, тут погоджуемося з Д. Вовком, державно-правова традищя взагалi не усвщомлюеться як певна сутнють, !! можна осмислити, тiльки проаналiзувавши джерела певно! конкретно! традицi! та правово! системи чи !! складових, в яких ця традицiя наявна [29, с. 301].
З огляду на зазначене, нащональною вважаемо ту державно-правову традищю, що вiдповiдае особливостям нацюгенезу конкретного народу (етносу), себто тюно пов'язана з його пол^ичним самоусвiдомленням. Вона формуеться ходом нацюгенезу через розвиток форм самооргашзаци народу та певну щею (нацiональна щея), що об'еднуе суспiльство навколо виршення злободенних для того чи шшого етапу юторичного розвитку державно-правових та сощально-пол^ичних проблем; виявляе себе в переб^у (нацiонального) державотворення у сукупносп основних якостей куль-турно-юторично!, соцiально! й iнтелектуально! традицiй. А це означае, що державно-правова традищя кожного народу глибоко детермшована чинниками формування i внутршнього розвитку системи його пол^ико-владних зв'язкiв та осягнутого колективного досвiду правово! дшсносп, основаного на уявленнях про право i справедливiсть, якi панують у суспшьств^ слугуе легiтимацi! нацi! та (нащонально!) державностi (держави). Переконанi, що процес укра!нського нацiогенезу й нацюнального державотворення, а вiдтак започаткування укра!нсько! нацiонально! державно-право-во! традицi! у розумшш усвiдомлення потреби добитися власно! держави, захисту сво!х прав i свобод, вироблення основних засад самоврядування тощо припадае на останню третину ХУ1 - першу половину XVII ст. Цей хщ пов'язаний передовым iз козацтвом, яке фактично посiло мiсце основно! соцiально! бази й провщника масового руху за пол^ичне самовизначення укра!нцiв [див. докл.: 34].
Висновки. Пщсумки викладеного дослщження, з нашого погляду, можна звести до кшькох пунктiв:
1. Традищя як невщ'емний атрибут суспiльного життя е основаним на цiнностях соцю-культурним феноменом, що забезпечуе закршлення i збереження соцiально значущого досвщу та
юторико-генетичну спадкоемшсть бiльшостi культурних i соцiальних процесiв у сустльствь Також традицiя - нацiональний феномен, адже будь-яка традицiя корениться в народнш (нацiональнiй) культурi, бо кожному суспшьству притаманний дiапазон iндивiдуальних ментальних особливостей та побутових норм. Вони генерують (нащональну) традицiю, втiлену в звичаях, нормах (колектив-но!) поведшки, цiнностях, iдеях, i навiть певних шститущях. Традици класифiкують за типами i видами.
2. Поняття "державно-правова традищя" корелюе i3 полiтичними i правовими видами тради-цiй у типолопчному контекстi культурно-юторично1, сощально1 й штелектуально! традицiй. Звiдси державно-правовi традици як соцiокультурне явище здебiльшого вщдзеркалюються у ментально-правовiй та суспшьно-пол^ичнш сферах життедiяльностi суспiльства i виявляються у (порiвняно) однаковому розумiннi змюту полiтичних та правових цiнностей, неперервносп та, певною мiрою, спадковостi норм пол^ично! поведiнки й збереженнi пол^ичних i правових звича!в, сприйняттi та подальшому розвитку окремих полiтико-правових щей, а також - у формуванш та функщонуванш вiдповiдних суспiльних шституив. Як частину державно-правових традицiй певно! (нащонально1) спiльноти можемо трактувати li традици у сферi подiлу влад, !х стримування та противаги, традици шституту глави держави, конституцiйну традищю, парламентськi та урядовi традици, традицшш форми державного устрою, традици судово1 влади чи мiсцевого самоврядування.
3. Нащональна державно-правова традицiя - та, що вiдповiдае особливостям нацiогенезу конкретного народу й виявляе себе в переб^у його державотворення у сукупносп основних якостей культурно-юторично1, сощально1 й штелектуально1 традицiй. Нацiональна державно-правова традищя слугуе лептимаци наци та (нащонально1) державностi (держави), формуеться унаслщок важли-вих, навiть знакових юторичних подiй в життi народу, як iстотно вплинули на його подальший розвиток. Процес укра1нського нацiогенезу й нащонального державотворення, а вiдтак започатку-вання укра1нсько1 нащонально1 державно-правово1 традици у розумшш усвiдомлення потреби добитися власно1 держави, захисту сво1х прав i свобод, вироблення основних засад самоврядування тощо, припадае на останню третину XVI - першу половину XVII ст. Вш пов'язаний передовым iз козацтвом, яке фактично посшо мiсце основно1 сощально1 бази й провщника масового руху за пол^ичне самовизначення украшщв. А згодом самобутнш досвiд козацько1 державностi слугував обгрунтуванням правомiрностi претензiй укра1нсько1 наци на державну окремшшсть.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Словник шоземних сл1в (2000) / уклад.: С. М. Морозов, Л. М. Шкарапута. Кшв: Наукова думка.
680 с.
2. Тофтул М. Г. (2014). Сучасний словник з етики: словник. Житомир: Вид-во ЖДУ 1м. I. Франка.
С. 358.
3. Гофмин А. Б. (1998) Традиции. Культурология. XX век: энциклопедия. URL: http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_culture/693/ТРАДИЦИИ.
4. Будаева З. А. (2011). "Традиция", "традиционная культура" в контексте социальной философии и культурологии. Вестник Бурятского государственного университета. № 6. С. 226-230.
5. Шейко О. С. (2001). Традиц1я як фактор саморозвитку сустльства [автореф. дис. ... канд. фшос. наук: 09.00.03] / Запор1з. держ. ун-т. Запор1жжя. 21 с.
6. Юрченко Е. А. (2006). Фшософсько-теоретичш засади традицюналютськох парадигми. Мультивер-сум: фшософський альманах. Кшв: Центр духовно1 культури. № 56. URL: http://www.filosof.com.ua/Jornel/ M_56/ Jurchenko.htm - Загол. з екрану.
7. Быченкова И. А. (2000). Традиции как объект гуманитарного познания: автореф. дис. ... канд. философ. наук: спец. 09.00.01 "Онтология и теория познания". Новосибирск. 20 с.
8. Малыгина И. В. (2018). Идентичность в философской, социальной и культурной антропологии: учеб пособ. Москва: Согласие. 240 c. URL: http://www.iprbookshop.ru/75843.html
9. Босак К. С. (2014). Поняття i види традицш i звичав у систем! заход1в запоб1гання злочинносп. Право i Безпека. № 1. С. 80-85.
10. Захарченко М. В. (2002). Типологическая интерпретация понятия традиции: автореф. дис. ... д-ра философ. наук: спец. 09.00.11 "Социальная философия". СПб. 46 с.
11. Коннертон П. (2004). Як сустльства пам'ятають / пер. з англ. С. Шл1пченко. Ки!в: Нжа-Центр. 184 с.
12. Оборотов Ю. М. (2003). Традици та новаци в правовому розвитку: загальнотеоретичш аспекти: дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.01. Одеса. 379 с.
13. Алексеева О. (2016). Сощально-педагопчний аспект феномену "традищя". Науковий вюник Мико-ла'1'вського нац. унiверситету iм. В. О. Сухомлинського. Серiя: Педагогiчнi науки. № 1 (52). С. 130-136.
14. Плахов В. Д. (1982). Традиции и общество (опыт философско-социологического исследования). Москва: Мысль. 225 с.
15. Лебедев С. Я. (1995). Традиции и обычаи в системе криминологической детерминации (Теоретические и методологические основы исследования) дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.08 / Лебедев Семен Яковлевич. Москва. 300 с.
16. Иванова Ю. В. (1994). Традиции и их роль в политической жизни общества : автореф. дис. ... канд. филос. наук : 09.00.11 / Иванова Юлия Валентиновна. Москва. 20 с.
17. Винайдення традици (2010). За ред. Е. Гобсбаума та Т. Рейнджера; пер. з англ. М. Климчука. 2-ге вид., випр. Ки!в: Шка-Центр. 448 с.
18. Маланюк С. (1992). Нариси з гстори нашо! культури. Ки!в: АТ "Обереги". 80 с.
19. Капраль М. (2012). Люди корпораций Льв1вський шевський цех ХУП-ХУШ ст. / Льв1вське в1д-дшення 1УАД 1м. М. С. Грушевського НАН Укра1ни. Льв1в. 552 с.
20. Рудакевич О. М. (2010). Традици як базовий елемент нащонально! политично! культури. Полiтологiчний вюник: зб. наук. праць. Ки!'в: 1НТАС. Вип. 49. С. 291-299.
21. Дем'яненко Б. Л., Дем'яненко В. М. (2016). 1сторична традищя в полггичнш культур! сучасного росшського суспшьства. "Сучасш проблеми полiтичноi системи Украти": зб. наук. праць за матерiалами ВсеукратськоЧ науково-практичноi iнтернет конференций 2016 р. / М-во освти i науки Украти, Переяслав-Хмельницький держ. пед. ун-т iм. Григорiя Сковороди [та т.]. Переяслав-Хмельницький (Ки!'в. обл.): Домбровська Я. М. С. 66-78.
22. Хоменко В. (2015). Теоретико-методолопчш засади дослщження политично! традици як сощо-культурного феномену. Вiсник Львiвського утверситету. Серiя фшос.-полтолог. студИ. Вип. 7. С. 373-380.
23. Усаченко Л. (2008). 1сторичний розвиток поняття "громадянське сусшльство" як сввдчення сутшс-но!' еволюци його взаемовщносин з державною владою. Стратегiчнi прюритети. № 3. С. 32. С. 28-33.
24. Вовк Д. (2012). Правова традищя: розумшня у контекст сшввщношення з правовою системою 1 правовою культурою. Вiсник Академи правових наук Украти. № 2. С. 42-52.
25. Оборотов Ю. М. (2001). Традици 1 новаци у правовому розвитку: монограф1я. Одеса: Юрид. лтг.
160 с.
26. Лобода Ю. П. (2009). Правова традищя укра!нського народу (Феномен та об'ект загально-теоретичного дискурсу). Льв1в: Свгг. 280 с.
27. Шевчук Л., Шевчук Т. (2020). Основоположш засади та чинники формування нащонально! правово! системи Укра!нсько! козацько! держави - Гетьманщини. Право Украти: юрид. журнал. № 1. С. 140-158.
28. Сулипов Р. С. (2010). Понятие и признаки правовых традиций: теоретический аспект. Вестник Пермского университета. № 4. С. 48-54.
29. Вовк Д. (2013). Про зм1ст категори "правова традиц1я" та и значения у пор1вняльно-правових дослщженнях. Порiвняльне правознавство. № 1-2. С. 300-309.
30. Арановский К. В. (2003). Конституционная традиция в российской среде. СПб. 658 с.
31. Стецюк Н. В. (2012). Принцип подшу влади в укра!нськш державно -правовш традици. Науковий вюник Чертвецького утверситету. Вип. 641. Правознавство. С. 138-142.
32. Хаттон П. (2004). История как искусство памяти. Спб.: Изд-во "Владимир Даль". 424 с.
33. Кобко-Одарш В. С. (2016). Правовий менталитет 1 правова традищя: сшввщношення й взаемод1я. Науковий вiсник публiчного та приватного права. Том 1. Вип. 6. С. 12-15.
34. Терлюк 1.Я. (2018). Укра!нський нащогенез 1 козацтво в контекст формування украшсько! державно! вде! як нащонально! (остання третина ХУ1 - перша половина ХУЛ ст.). Аннали юридично'1' юторИ. Т. 2. Номер 1-2, ачень-червень. С. 109-123.
REFERENCES
1. Morozov S., SHkaraputa L. (2000). Slovnik inozemnih sliv. Kyiv, Naukova dumka, 680 p.
2. Toftul M. (2014). Suchasnij slovnik z etiki: slovnik. Zhitomir, ZHDU named after I. Franko, 358p.
3. Gofmin A. (1998). Tradicii. Kul'turologiya. XX cen.: enciklopediya. Retrievered from: http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_culture/693/TRADICII. (accessed 28.02.2021).
4. Budaeva Z. (2011) "Tradiciya", "tradicionnaya kul'tura" v kontekste social'noj filosofii i kul'turologii. Vestnik Buryatskogo gosudarstvennogo universiteta. Rel. No. 6, 226-230 pp.
5. Shejko O. (2001). Tradiciya yak faktor samorozvitku suspil'stva: dissertation: 09.00.03, Zaporizhya. NU Zaporizhzhya. 21 p.
6. Yurchenko E. (2006). Filosofs'ko-teoretichni zasadi tradicionalists'koï paradigmi. Mul'tiversum. Filosofs'kij al'manah. Kyiv: Centr duhovnoï kul'turi, Rel. No. 56. Retrievered from: http://www.filosof.com.ua/ Jornel/ M_56/Jurchenko.htm (accessed 28.02.2021).
7. Bychenkova I. (2000). Tradicii kak ob'ektgumanitarnogopoznaniya: dissertation: 09.00.01, Ontologiya i teoriya poznaniya. Novosibirsk, 20 p.
8. Malygina I. (2018). Identichnost' v filosofskoj, social'noj i kul'turnoj antropologii: ucheb. Posob. Moscow: Soglasie. 240 p. Retrievered from: http://www.iprbookshop.ru/75843.html (accessed 28.02.2021).
9. Bosak K. (2014). Ponyattya i vidi tradicij i zvichaïv u sistemi zahodiv zapobigannya zlochinnosti. Pravo i Bezpeka. Rel. No. 1. P. 80-85.
10. Zaharchenko M. (2002). Tipologicheskaya interpretaciya ponyatiya tradicii: dissertation: 09.00.11 "Social'naya filosofiya". Sankt Petersburg. 46 p.
11. Konnerton P. (2004). Yak suspil'stvapam'yatayut'. Kyiv: Nika-Centr. 184 p.
12. Oborotov Y. (2003). Tradiciï ta novaciï v pravovomu rozvitku: zagal'noteoretichni aspekti: dissertation: 12.00.01, Odessa. 379 p.
13. Alekseeva O. (2016). Social'no-pedagogichnij aspekt fenomenu "tradiciya". Naukovij visnik Mikolaïvs'kogo nacional'nogo universitetu im. V.O. Suhomlins'kogo. Seriya: Pedagogichni nauki. Rel. No. 1 (52). P. 130-136.
14. Plahov V. (1982). Tradicii i obshchestvo (opyt filosofsko-sociologicheskogo issledovaniya). Moscow: Mysl', 225 p.
15. Lebedev S. (1995) Tradicii i obychai v sisteme kriminologicheskoj determinacii (Teoreticheskie i metodologicheskie osnovy issledovaniya): dissertation: 12.00.08, Moscow. 300 p.
16. Ivanova Y. (1994). Tradicii i ih rol' vpoliticheskoj zhizni: dissertation: 09.00.11, Moscow. 20 p.
17. Gobsbauma E., Rejndzhera T. (2010). Vinajdennya tradiciï. 2nd Rel., Kyiv: Nika-Centr. 448 p.
18. Malanyuk E. (1992). Narisi z istoriïnashoïkul'turi. Kyiv: AT "Oberegi". 80 p.
19. Kapral' M. (2012). Lyudi korporaciï: L'vivs'kij shevs'kij cekh XVII-XVIII cen, L'vivs'ke viddilennya IUAD named after M. Grushevs'kogo NAN Ukraïni. L'viv. 552 p.
20. Rudakevich O. (2010). Tradiciï yak bazovij element nacional'noï politichnoï kul'turi. Politologichnij visnik: zb. nauk. prac'. Kyiv: INTAS, Rel. 49. P. 291-299.
21. Dem'yanenko B., Dem'yanenko V. (2016). Istorichna tradiciya v politichnij kul'turi suchasnogo rosijs'kogo suspil'stva. Suchasni problemi politichnoï sistemi Ukraïni: zb. nauk. prac' za materialami Vseukraïns'koï naukovo-praktichnoï internet konferenciï, Ministerstvo osviti i nauki Ukraïni, Pereyaslav-Hmel'nic'kij derzh. ped. un-t im. Grigoriya Skovorodi. Pereyaslav-Hmel'nic'kij (Kyiv. obl.). P. 66-78.
22. Homenko V. (2015). Teoretiko-metodologichni zasadi doslidzhennya politichnoï tradiciï yak sociokul'turnogofenomenu. Visnik L'vivs'kogo universitetu. Seriya filos.-politolog. Studii, Rel. 7. P. 373-380.
23. Usachenko L. (2008) Istorichnij rozvitokponyattya "gromadyans'ke suspil'stvo"yak svidchennya sutnis-noïevolyuciïjogo vzaemovidnosin z derzhavnoyu vladoyu. Strategichniprioriteti. Rel. No. 3. P. 28-33.
24. Vovk D. (2012). Pravova tradiciya: rozuminnya u konteksti spivvidnoshennya z pravovoyu sistemoyu i pravovoyu kul'turoyu. Visnik akademiï pravovih nauk Ukraïni, Rel. No. 2. P. 42-52.
25. Oborotov Y. M. (2001). Tradiciï i novaciï u pravovomu rozvitku: monografiya, Odessa: Yurid. Lit. 160 p.
26. Loboda Y. (2009). Pravova tradiciya ukraïns'kogo narodu (Fenomen ta objekt zagal'noteoretichnogo diskursu). Lviv: Svit. 280 p.
27. Shevchuk L., Shevchuk T. (2020). Osnovopolozhni zasadi ta chinniki formuvannya nacional'noi pravovoi sistemi Ukrains'koi kozac'koi derzhavi - Get'manshchini. Yuridichnij zhurnal Pravo Ukraini, Rel. No. 1. Р. 140-158.
28. Sulipov R. (2010). Ponyatie i priznaki pravovyh tradicij: teoreticheskij aspekt. Vestnik Permskogo universiteta. Rel. No. 4. Р. 48-54.
29. Vovk D. (2013). Pro zmist kategorii "pravova tradiciya" ta ii znachennya u porivnyal'no-pravovih doslidzhennyah. Porivnyal'nepravoznavstvo. Rel. No. 1-2. Р. 300-309.
30. Aranovskij K. (2003). Konstitucionnaya tradiciya v rossijskoj srede. Sankt Petersburg. 658 p.
31. Stecyuk N. (2012). Princip podilu vladi v ukrains'kij derzhavno-pravovij tradicii. Naukovij visnik Chernivec'kogo universitetu. No. 641, Pravoznavstvo. Р. 138-142.
32. Hatton P. (2004). Istoriya kak iskusstvopamyati. Sankt Petersburg: Izd-vo "Vladimir Dal'". 424 p.
33. Kobko-Odarij V. (2016). Pravovij mentalitet i pravova tradiciya: spivvidnoshennya j vzajemodiya. Naukovij visnik publichnogo ta privatnogo prava, Vol. 1, Rel. 6. Р. 12-15.
34. Terlyuk I. (2018). Ukrayinskij naciogenez i kozactvo v konteksti formuvannya ukrayinskoyi derzhavnoyi ideyiyak nacionalnoyi (ostannya tretina XVI-pershapolovina XVIIcen.). Vol. 2. Р. 109-123.
Дата надходження: 22.03.2021 р.
Ivan Terlyuk
Educational and Scientific Institute of Law, psychology and innovative education Lviv Polytechnic National University, Department of Theory and Philosophy of Law, Constitutional and International Law, Ph. D., Assoc. Prof.
"STATE LEGAL TRADITION" AND "(UKRAINIAN) NATIONAL STATE AND LEGAL TRADITION": TO THE QUESTION ON THE SUBSTANTIVE MEANING OF CONCEPTS
The relevance of the title is due to the need to understand the peculiarities of the uprising and development of the state in Ukraine, in particular, contributes to the historical legitimization of Ukrainian national statehood and awareness of the fundamental foundations of various state and legal institutions. In addition, understanding the deep meaning and significance of the national tradition in the modern process of Ukrainian state-building and civil society development will help to better navigate the current socio-political situation. Hence the purpose of the article, the methodological basis of which is the dialectical method of cognition of socio-political and legal phenomena and processes, is to clarify the meaning of the concept of tradition in general, and state and legal tradition in particular; determining the essential principles of the Ukrainian national state and legal tradition.
It is argued that tradition, as an integral attribute of public life, is a value-based socio-cultural phenomenon that ensures the consolidation and preservation of socially significant experience and historical and genetic continuity of most cultural and social processes in society. The understanding of tradition as a national phenomenon is also emphasized. It is emphasized that state-legal traditions as a socio-cultural phenomenon are mostly reflected in the mental-legal and socio-political spheres of his life, and are manifested in (relatively) the same understanding of the content of political and legal values and so on. The thesis is substantiated that the national state and legal tradition corresponds to the peculiarities of the nation-genesis of a particular people and manifests itself in the course of its statebuilding in the set of basic qualities of cultural-historical, social and intellectual traditions. It is emphasized that the process of nation-genesis, that the process of Ukrainian nation-genesis, and hence the beginning of the Ukrainian national state and legal tradition falls on the last third of the XVI - first half of the XVII century, and is associated primarily with the Cossacks.
Key words: tradition; state-legal tradition; national state-legal tradition; Ukrainian national statelegal tradition.
