CC BY
7
Л1ТЕРАТУРОЗНАВСТВО
УДК 821.161.21-1.09
В. С. Белшська
МОВНИЙ СТИЛЬ ПОЕЗП А. КИЧИНСЬКОГО: ТРАДИЦ1ЙН1 ТА 1НДИВ1ДУАЛЬН1 РИСИ
У статт1 проанал1зовано риси 1ндш1дуального мовомислення украгнського поета А. Кичинського в1дпов1дно до особливостей духовного сприйняття поетом довколишньог реальностг, висвтлено деяк1 новаторськ риси авторськог версифтаци, а також його пошуки й досягнення у створенш фразеолог1зм1в та метафоричних конструкцт. Зроблено висновок, що поет «двох столть» якнайкраще сполучае I традицтш риси етнгчног мовног картини свту, I новаторськ здобутки в умовах швидкоплинного розвитку свту.
Клю^о^^ слова: А. Кичинський, мовна картина свту, гндивгдуальний мовний стиль, версифтащя, метафорична конструкщя, фразеолог1зм.
DOI 10.34079/2226-3055-2019-12-21-9-16
Наше сьогодення вимагае вщ уах галузей публiчного спшкування насамперед щиросп. Лише за тако! умови читач (слухач, глядач) повiрить авторовi художнього твору - письменнику, музиканту, сценаристу, сприйнявши та зрозумiвши його думки. З шшого боку, сама лггературна творчють, попри !!, здавалося б, арха!чшсть, завжди буде актуальною, але за означено! вище умови, а також iз використанням певних новаторських форм, яю також ефективно впливають на читачеве сприйняття.
Поезй новаторство було властиве у вс перюди й юнування, навт у часи тотал^арного чи авторитарного режимiв, коли тематика публiчних виступiв була обмеженою. Проте тодi поети експериментували з формою (напр., В. Маяковський або П. Тичина), таким чином привертаючи увагу читача чи слухача. Сьогодш творча молодь також вишукуе всшяких нових засобiв висловлення - i вже не лише формальних, а й смислових. У такому сощально-творчому контекст найбшьшу цiкавiсть викликають поети, як й в попередньому столiттi були активними авторами, i в чинному залишаються ними, вiдшукуючи новi теми та форми висловлення власного св^обачення. До них вщносимо А. Кичинського, якого можна назвати поетом «двох столть».
Про щюстиль авторiв художшх творiв писало чимало укра!нських науковщв (К. Голобородько, I. Голубовська, Т. Космеда, А. Приходько, О. Селiванова та ш.), зазначаючи при цьому, що вш невiд'емно пов'язаний iз мовною картиною свiту (далi -МКС) - i не лише iндивiдуальною (авторською), але й загальною (колективною) етнiчною, що репрезентуе й певш особливостi поетично! мови, й концепти того етносу. Ця МКС у вербальному виглядi е етномовною, тобто машфестуе мовомислення тако! спшьноти. А автор, як 11 представник, описуе довколишне середовище за мовними стереотипами означеного колективного мовомислення. С. Срмоленко визначае мовно-естетичнi чинники щюстилю, зокрема знання етшчно! культури, а також осв^ш,
зокрема «в процес здобування освiти i входження в нацiональну культуру» [3, с. 7-8]. Власне етшчш ознаки конкретизуеться за етнолiнгвiстичним пiдходом (I. Голубовська, В. Жайворонок та ш.), оскшьки вони «належать до ушкальних понять етшчно'1 культури» [2, с. 92]. Зрештою, попри теоретичну й практичну вивчешсть зв'язкiв МКС (шдивщуально'1 та етшчно'1') й iндивiдуального мовного стилю, мова кожного окремого автора художшх творiв (зокрема поетичних) потребуе уважного вивчення з огляду на п унiкальнiсть.
Зважаючи на вищенаведеш положення, метою нашо'1 статтi визначаемо аналiз деяких iндивiдуальних рис мовомислення украшського поета А. Кичинського - як традицшних, так i модернових. Серед окремих завдань дослщження слщ назвати виявлення мотивiв i обставин формування поетово'1 МКС, визначення особливостей штимно'1 лiрики, аналiз прийомiв авторсько'1 версифшацп, новаторських пошукiв i досягнень у створенш фразеологiзмiв та метафоричних конструкцш.
А. Кичинського називаемо поетом «двох стол^ь» не суто формально - як 1'х представника, а через активну творчу дiяльнiсть i в умовах радянського устрою, i в умовах незалежно'1 Украши з вiдповiдними перцептивними орiентирами та мотивами. Так, першу збiрку поезп «Вулиця закоханих дерев» було видано в умовах так званого застою (1976 рш), коли загальний вал щеолопчних утисюв уже минув i, за словами Л. Талалая, «зникли декларативна "революцшшсть" i пафос, властивi творам шютдесятниюв. Поети вимушенi були шукати для висловлення наболiлого iнших художшх засобiв, неоднозначних образiв, поглиблюючи пщтекст i вiдповiдно пiдвищуючи художнiй рiвень свое'1 поезп. Громадянська позицiя висловлювалася не прямолiнiйно, а розчинялася в текстах, що на перший погляд були далек вiд соцiальних проблем» [7, с. 376].
Означен риси Л. Талалай приписуе й А. Кичинському, який е класичним представником етшчно'1 МКС, оскшьки народився й вирю в украшському степовому селi (Чаплинський район Херсонсько'1 областi), а тому традицшними об'ектами його поетичного опису е елементи концешив «село», «степ» i взагалi концептосфери «Природа». При цьому метафори, створеш поетом, виявляють тонкi чутливi асощацп в зютавленш живих i неживих об'екпв природи: «Постукав дощик тгтиком у шибку» [6, с. 59] (передання звуку стукотшня дощу у вшно, коли скло голосно вiдлунюе саму ч^кють таких стукiв); «в полг конюшина // вся аж цвте, цтуючи коня» [6, с. 59] (метафоричне передання вiзуальноi позицп - кшь губами збирае кв^ки конюшини); «Нечутно // пройшовся м^том дощ» [6, с. 103] (передання ефекту швидкого проходження дощу). У такому зютавленш залучено людсью характеристики (дощик постукав, як людина, конюшина цвте, як дiвчина, дощ пройшовся, як ютота), що е чутливими й щирими у зверненнi до читача.
З боку ж читача (у зворотному напрямку) найбшьший ефект виявляеться вщ сприйняття вiзуальних картин. Таким чином, наприклад, у фрагмент «Слтуча трщина у неб1 грозовому» [6, с. 65] сприймаеться грозове небо, коли блискавка неначе прорiзае його, залишаючи на мить яскраву трщину, а у строфi «Це небо чи рта? // Це хмарка а чи волок? // Це сл1д в1д лтака // а чи небесний сволок?» [6, с. 96] -чисте небо, видшеш елементи якого зютавляються iз земними - природними (рша) чи породженими людиною (волок, слщ вщ л^ака).
У ландшафтному опис вiзуальний та аудiальний аспекти сполучаються, створюючи загалом експресивну картину. Наприклад, у фрагмент «За мгстом - поле, а за полем - л^. // Ставок. // Село. // На комит лелека. // Пил на шляху. // Слiди вгд нгг, колгс» послщовшсть видшених iменникiв створюе статичний контекст, для чого поет i використовуе називш речення. Далi ж долучаються до опису
звуковi елементи, манiфестованi послiдовнiстю дiеслiв: «Загримить електричка за л1сом, // i здригнеться в1д гуркоту л1с <..> // I вся тч гуркотгтиме, наче // на квадратних колесах вагон» [6, с. 103, 104]. Це загалом створюе вже динамшу опису, i саме в другш частиш визначаються метафоричш конструкцп, серед яких авторським е алюзшна ознака на квадратних колесах вагон, що виявляе найвищий ступiнь шуму.
Також в описах А. Кичинського присутнш i тактильний аспект, коли читач ^м того, що бачить i чуе, ще й шби вiдчувае певну характеристику певного об'екта. Наприклад, у поезп «I все це в повггр^ густiм, як бурштин...» [6, с. 64] поет характеризуе пов^ря через порiвняння «густе, як бурштин», «густе, шби скло», ознаки «сутемне в1д хмар» та «що вже палахтить», i в цш послщовносп ознак вiдчуваемо наростання експресп - вiд згущення до палахкотшня.
Ще одна традицiйна ознака укра!нсько! поетики, що властива й А. Кичинському, - тсеншсть, яка не просто становить вщповщш фонетичш конструкцп, але й е тематикою окремих його творiв. Наприклад, вш описуе пiсню не лише як явище, а й процес. Так, у творi «Укра!нська пiсня» автор акцентуе на важливосп тако! мовно! одиницi, як корiнь слова: «Кореш сл1в, //розгалужеш в давнт мелоди, // переплелися, // мов кореш трав I дерев. // В пам'ят1 мови, // в чорнозем1 етимологп // кожен коршчик - // неначе оголений нерв» [4, с. 63]. Тобто поет говорить про корть у його первинному бюлопчному значенш («частина рослини, що мютиться в землЬ»), а не в переносному, застосованому в лшгвютищ («головна частина слова») [1, с. 575]. Про це свщчать одинищ розгалужеш, переплелися, чорнозем, коргнчик iз вщповщного бюлопчного семантичного поля, а також порiвняння мов корен1 трав г дерев, що безпосередньо вказуе на саме цю семантику.
1ншими словами, у мелодИ переплелися не якюь морфеми (частини слова), а слова, яю там навши розгалужет, закршлеш. З шшого боку, у другш половиш аналiзованоi строфи говориться саме про мову, де чорнозем етимологп, що можна сприймати як ознаку продуктивносп мови, передбачае саме неосяжне поле тих мовних коргнцгв. Тобто поет метафорично описуе матер^ i тсш, i взагалi мови. Вщповщно до наведеного можна перешакшити фразеолопчний вислiв самого поета «Поезгя без ^в - як вогнище без диму» [4, с. 19] на «Шсня без ^в - як вогнище без диму», оскшьки другий варiант бшьш реальний (юнуе навт такий музичний - суто шструментальний - жанр «шсня») з мелодшним контентом.
Ще одна традицшна тематична площина - штимна, де реальний контент таких творiв зрозумiлий лише автору, однак для читача лiричний герой - традицшно вiн сам або близька йому (!й) людина. Метафоричш конструкцп створюють у таких творах контекст або мажорний, або мшорний.
У першому випадку в поета спостер^аемо зютавлення, наприклад, iз космiчними елементами: «Тшьки в темному ср1бл1 р1ки // темне золото тша твойого //мерехтить, мов далек зiрки» [6, с. 67] (мажорна ознака машфестована словосполученням золото тша твойого); водними: «Я купавсь // в солом 'яному морi золотому // я плив до тебе й, тонучи у ньому, // за кожну соломиночку хапавсь» [6, с. 65] (мажорна ознака -колористичне золоте забарвлення вiртуального моря, а також традицшно позитивна для людей сутшсть купання, плавання). При цьому, хоча метафоричне зютавлення моря з пшеничним полем е стертим, традицшним, у поета воно стае авторським - через включення уявних дш (вщчутпв) купатися, пливти, тонути.
У мшорному контексп штимш вщчуття лiричного героя можемо диференщювати на кшька рiзновидiв:
- вiдчуття перед розставанням iз коханою, коли ще залишаеться сподiвання на повернення: «М1ж будинками свище протяг, // та не рветься мiж ними нить. // Мов листочок, // в1кно навпроти // кр1зь простуджену тч летить» [6, с. 75] (мшорш елементи - негативно конотоваш словосполучення свище протяг, простуджена нгч, порiвняння вгкна з листочком);
- вщчуття тд час розставання: «1ди - як дощ 1де. // Як дощ - не озирайсь» [6, с. 70] (мшорш елементи - видшеш дiеслова, негативно конотоваш через форму наказового способу);
- вщчуття тсля розставання: «Бгльшим без неИ не стане твт свт, // бо в ньому тоб1, наче докр, усл1д // з-тд вогника св1чки чорттиме гтт» [6, с. 76] (мшорш елементи - видшеш конструкцп з негативно конотованими одиницями без, докр, чорнтиме, що загалом створюють настрш невдоволеност собою);
- загалом сумш вщчуття: «В'еться хм1ль по тичинках дощу, // припадае листочком до неба» [6, с. 72] (мшорний елемент - атмосфера самотност - через традицшш образи дощу та листочка, що пщкршлений дiесловом iз семантикою чутливосп припадае).
Мiж традицшними та нетрадицшними тематичними площинами можемо визначити й трансцендентальну та сакральну, що наявна в ландшафтних описах А. Кичинського. Наприклад, у фрагмент! «Свтиться над головою // лелечого колеса н1мб, // I розгортаеться в небо // земног дороги сувт» [6, с. 98] о^м видшеного метафоричного напрямку земног дороги такою ознакою е зютавлення з шмбом лелечого колеса, що мае для поета статус святого, машфестований дiеслiвним словосполученням свтиться над головою, в якому вс елементи традицшно позначають ознаку трансцендентальносп.
1з трансцендентальнютю пов'язуемо сакральшсть - вщповщно тему християнських цшностей, що характеризуе творчють А. Кичинського шзнього перюду. Це хронолопчно продовжуе перелiк тематичних площин поета, куди Л. Талалай зараховуе традицшш радянсью теми вшни, великих «комсомольських» будов тощо, за допомогою яких молодий поет уникнув тиску критиюв-щеолопв, а також мотиви села й украшсько'1 природи [7, с. 377].
Основний показник сакральносп - ядерна лексема Бог - присутня в авторських фразеолопзмах А. Кичинського на кшталт «Що печальнша дорога, // то сильнша вiра в Бога, // без яког нам - хана» [4, с. 32] (видшений нами). У цьому фрагмент також присутнш сленпзм хана (традицшне значення «кшець»), що пщсилюе категоричшсть ставлення автора до вiри в Бога, в чому вщчуваеться суб'ективний чинник, базований на власному усвщомленш.
В шшому мiкротекстi поет характеризуе св^ як Боже творiння: «Боже праведний, Боже всевишнш! // 1з чигх тсточок навесш // Твог сливи, черешн1 та вишт //проростуть, тби з горла тсш? //Над чиею н1мою золою //у Твогм пелюстков1м диму // в1дбринить золотою бджолою // мое сонце, що кане в птьму?» [4, с. 50]. Для цього використовуються конкретш показники - видшеш традицшш сакральш формули, а також присвшний займенник Твт, оформлений з велико1 л^ери, що позначае таку всевишню власшсть. Як протиставлення Божо' вiчностi А. Кичинський уживае займенникове словосполучення мое сонце на позначення власного життя -iз природною ознакою його кшця (кане в птьму).
Сакральш традицшш образи хрестика та дзвона А. Кичинський уводить у мшроконтекст метафори «сге погляд Господнт», де космiчнi елементи сонце та хмара постають своерщним фоном: «Ранок недтьний. Хрестик наттьний // Дзвт великоднш. // Сяе кр1зь хмару з сонцем на пару // погляд Господнш» [4, с. 14]. Видшеш
означальш словосполучення створюють семантичний контекст Великодня як одного з найбшьших свят украшщв-християн. Також i3 хрестиком поет зютавляе орнiтологiчнi елементи: «Хрестик жайворонка // все висить i висить // на невидимт нитцг» [5, с. 84] ^зуальне зютавлення за формою з додатковою ознакою статичносп - через словосполучення висить на нитщ, де повторення видiленого дieслова позначае тривалiсть цього стану).
Як промiжний висновок можна зазначити, що до традицiйних ознак поетично! мови А. Кичинського належать метафоричшсть, мелодшшсть, iнтимнiсть, сакральнiсть. Натомiсть у площиш нетрадицiйностi вiдзначимо поетичнi експерименти, що апрiорi передбачають словесну гру, орипнальшсть вiршування, власне вербальнi новацп, зокрема й авторсью фразеологiзми.
Словесна гра. У строфi «I Крим, i Рим, i Римарук, // i рима «рук» до слова «крук», // i творчих мук офсетний друк, // i чорний ринок ранку» [4, с. 6] до видшених паронiмiв (одноформатних iменникiв) варто додати ще й консонантну градащю приголосного звуку р (ще у словосполученш чорний ринок ранку), що загалом асощюеться з вiдомими логопедичними каламбурами (на кшталт «Карл у Клари вкрав корали»). Таке казуальне римування може бути й нечастотним, але акцентованим саме на конкретну ознаку. Наприклад, у строфi «I слухав нас, набравши в рот // води i3 Прип'ятi, народ, // котрий, здавалося, от-от // знайде свою дорогу» [4, с. 6] видшена римована пара iменникiв репрезентуе вщповщно непрямий додаток i пщмет, що спричинило змшу порядку ошв у реченш, де постав препозитивний присудок i постпозитивний тдмет, а також розривання мiж рядками фразеолопзму набравши в рот води, який характеризуе народ як громадськи неактивний.
Таке римування створюе експресiю через поетичну ритмчшсть, задля яко! й вщбуваеться iнверсiя. У таких випадках змши порядку слiв може й не бути: «Життя продовжувало йти, // як свтло серед темноти» [4, с. 7] (видшяемо римоваш одинищ). Вщповщно до предмета нашого дослщження в цих фрагментах одше! поезп присутнi ознаки темпорально! динамши, вираженi у словосполученнях життя продовжувало йти та знайде свою дорогу видшеними одиницями.
Орипнальшсть в1ршування. Версифiкацiйна майстершсть А. Кичинського полягае не лише в словеснш грi, але й в орипнальному римуваннi, що контрастуе з показово простим: «Втонце в Свропу мале iw,e. // На заходi день догора. // За «Чорним квадратом» Малевича // ховаеться чорна дiра» [4, с. 15]. При цьому просте римування догора / дiра виконуе й свою важливу роль - створення експресп (бшьшою мiрою через тверду основу сшв i ситуативну епатажшсть). 3i смислового боку, у цш строфi поет як професшний художник пропонуе свою вераю пояснення вщомо! в d^i авангардизму (супрематизму) картини: вжонце в Свропу - то чорна дiра. На нашу думку, автор натякае на невизначешсть перспективи життя краши у складi Свропи.
У строфi «Цвте акащя над маем, // i те цвШшня не минае» [5, с. 4] видшено римування, що вщбуваеться мiж iменником i дiесловом, якi разом iз препозитивними службовими одиницями (вiдповiдно прийменником i часткою) вiдрiзняються за кшьюстю складiв, однак загальна кiлькiсть складiв у кожному рядку е однаковою, а тому закон традицшно! версифшацп поетом дотримано.
Поет сам пише про римування, використовуючи означенi вище приклади: «Рим римуеться i3 Кримом, // але це не так важливо. // Крим i Рим пройти ще можна,
// а хотглось би - весь свт» [4, с. 42]. У цьому разi видiленi топонiми позначають суто локальний вимiр на вщмшу вiд загального, вираженого сполукою весь свт
А. Кичинський часто використовуе поетичну ф^уру полюиндетон, через повторення сполучниюв, вiдокремлюючи метафори одну вщ одно'. Так, у фрагментi «I м1сяця щербатий диск. //1 смерть безсмертникгв у склянщ» [6, с. 107] полюиндетон допомагае акцентувати увагу i на зовшшньому виглядi мюяця (щербатий диск), i на ф^оелемент кiмнатного натюрморту (безсмертники у склянцг), що становить ще й елемент антитези (смерть безсмертникгв).
Варто вщзначити й такий прийом, як повторення чи протиставлення еттетв. Наприклад, у фрагмент «Високий свт. Низеньк двер1. // Широкий свт. Вузеньк дверь // Веселий свт. Печальш двер1» [5, с. 5] не вс видшеш означення е початково еттетами, однак у цьому контрастивному мшроконтексп вони отримують образне забарвлення: низеньк та вузеньк дверi не за розмiром, а у порiвняннi зi св^овими масштабами (св^ - загальний, дверi хатини - узуальш). Однак епiтет печальш вже характеризуе сумну долю вае' хатини та родини, що тут мешкала кшькома поколшнями.
Авторськi фразеологiзми. А. Кичинський створюе чимало власних фразеологiзмiв, як в певному мiкроконтекстi виконують тдсилювальну роль. Наприклад, у строфi «Отож-бо листя на деревах // пом1чаемо лиш тод1, // коли воно починае падати. // I що бшьше його лягае на землю, // то густше у небi птах1в, // наполоханих кольором вогню» видшений зворот репрезентуе семантико-синтаксичну причинно-наслщкову модель «чим - тим», при цьому пщсилюючи колористичний контент: чим бшьше червоного листя падае, тим бшьше ця суцшьна маса нагадуе зверху вогонь i тим бшьше привертае увагу не лише шж1в, але й людей. Далi в цш поезп контент змшюе свiй акцент iз колористичного на темпоральний: «А листя падае, падае, падае. //1 що швидше одне вiдлiтае за вШром, // то повтьтше тше пливе за водою. //Все повтьнгше г повгльнгше» [4, с. 45]. Тут спостер^аемо шшу причинно-наслщкову модель - «що - то», яка формуе швидюсну опозищю «швидше - повгльнгше». Ще одна опозищя виявляе бшьш прихований характер: втер (атрибут швидкоплинносп) - вода (у цьому разi - атрибут повшьносп, розмiреностi), причому остання не часто мае таку ознаку вщ автора, традицшно вщзначаючись саме швидкiстю. Також потрiбно вщзначити традицшну для поета вiзуальнiсть, що вщтворюе повiльну динамiку, сформовану за допомогою повторення дiеслова падае та присшвника повтьшше.
Зрештою вiдповiднi сташстичш фiгури, особливостi версифiкацii та комплекс кiнематографiчних ознак поетично' мови А. Кичинського створюють експреаю його ландшафтних описiв. Наприклад, це досягаеться за допомогою рiзноманiтних повторiв iз функщею смислово' градацii:
- повторення одного слова: «Гойдаеться колиска. // Гойдаеться гойдалка. // Гойдаеться маятник» [5, с. 7] (синтаксична конструкщя складаеться з окремих речень, яю мають предикативну основу, що загалом створюе динамiчну картину за формою та часову - за смисловим наповненням);
- повторення двох конструкцш у межах одно' строфи (одного тематичного контексту): «I буде стежина сира. //1 буде рукою подати // до нашого з вами села, // до б1ло1 нашоН хати» [5, с. 6] (повторюються однаковi форми - дiеслово з часткою та прийменник iз займенником, яю за своею функщею е службовими - частиною присудка та означенням);
- повторення рiзних форм одного прикметника: «Малесенька // малюстька, // манюнька, // одним одна, // самшнька-сама, // на яблуньц // розкрила дзьобик // брунька, // а навкруги - // куди не глянь - // зима» [5, с. 7] (^м видшених
аналiзованих форм, фрагмент наповнений здрiбнiлими - займенниковими одним одна, самшнька-сама, iменниковими яблунька, дзьобик, брунька);
- градащя рiзних одиниць одного семантичного поля: «лишень розкрила дзьобик -// i щебече, // цвipiHbKae, // витьохкуе, // куе» [5, с. 8] (видшеш дieслова на позначення ству рiзних пташок видiляються автором також i вiзуально - в окремих рядках).
З цього можна зробити висновок, що ознаки нетрадицшносп й модерновосп полягають в окремих версифiкацiйних, поетико-стилютичних прийомах, якi загалом не змшюють iндивiдуального мовного стилю, додаючи йому лише нових, сучасних барв.
Отже, дослщивши окремi ознаки мови поезiй А. Кичинського, можемо зробити висновок, що в його творчосп як поета «двох стшть» якнайкраще виявляються та сполучаються i традицiйнi риси етшчно! мовно! картини свiту, i новаторсью здобутки в умовах швидкоплинного розвитку св^у. Серед перших -проаналiзованi нами метафоричнiсть ландшафтного опису (зокрема його вiзуальнiсть i аудiальнiсть), ознаки штимних i сакральних вiдчуттiв i тсеншсть його поезiй, серед других - ситуативне застосування оригшальних прийомiв версифшацп та стилiстичних фiгур. Усе це тдвищуе експресивнiсть творiв митця та надае !м щиростi й вщвертосп.
У площинi вивчення мовомислення А. Кичинського надалi плануемо дослщити ознаки кiнематографiчностi (вiзуальностi, тактильностi) його поезш, репрезентованих у метафоричних конструкщях.
Список використано1 л1тератури
1. Великий тлумачний словник сучасно! украшсько! мови / уклад. i гол. ред. В. Т. Бусел. - Ки!в ; 1ртнь : Перун, 2001. - 1440 с. ; Velykyi tlumachnyi slovnyk suchasnoi ukrainskoi movy / uklad. i hol. red. V. T. Busel. - Kyiv ; Irpin : Perun, 2001. -1440 s.
2. Голубовська I. О. Синтаксичний мовний рiвень як шдикатор св^оглядних основ етносу / I. О. Голубовська // Мовш i концептуальш картини св^у. - 2004. - № 10. - С. 96-105 ; Holubovska I. O. Syntaksychnyi movnyi riven yak indykator svitohliadnykh osnov etnosu / I. O. Holubovska // Movni i kontseptualni kartyny svitu. - 2004. - № 10. -S. 96-105.
3. Срмоленко С. Мова i украшознавчий св^огляд / С. Срмоленко. - Ки!в : НД1У, 2007. - 443 с. ; Yermolenko S. Mova i ukrainoznavchyi svitohliad / S. Yermolenko. - Kyiv : NDIU, 2007. - 443 s.
4. Кичинський А. Бджола на тску : вiршi, поеми / А. Кичинський. - Херсон : Айлант, 2003. - 123 с. ; Kychynskyi A. Bdzhola na pisku : virshi, poemy / A. Kychynskyi. -Kherson : Ailant, 2003. - 123 s.
5. Кичинський А. В roeri до мами : вiршi, поема / А. Кичинський. - Ки!в : Веселка, 1991. - 94 с. ; Kychynskyi A. V hosti do mamy : virshi, poema / A. Kychynskyi. -Kyiv : Veselka, 1991. - 94 s.
6. Кичинський А. Свило трави : вiршi, поема / А. Кичинський. - Омферополь : Таврiя, 1979. - 64 с. ; Kychynskyi A. Svitlo travy : virshi, poema / A. Kychynskyi. -Simferopol : Tavriia, 1979. - 64 s.
7. Талалай Л. Срiбна голка i нить золота : поезiя А. Кичинського / Л. Талалай // Кур'ер Кривбасу. - 2011. - № 262-263. - С. 376-384 ; Talalai L. Sribna holka i nyt zolota: poeziia A. Kychynskoho / L. Talalai // Kurier Kryvbasu. - 2011. - № 262-263. -S. 376-384.
Стаття надшшла до редакцп 23.10.2019.
V. Bielinska
THE LANGUAGE STYLE OF A. KYCHINSKYI POETRY: TRADITIONAL AND INDIVIDUAL FEATURES
The present paper is aimed to analyse some individual traditional and modern features of the linguistic thinking of the Ukrainian poet A. Kychinskyi. Among the specific tasks of the study are the identification of motives and circumstances of the formation of the poetic LPW, the definition of intimate lyrics, the analysis of techniques of authorial verification, innovative searches and achievements in the creation of phraseologies and metaphorical constructions.
The features of the A. Kychinskyi's individual linguistic style are analyzed in accordance with the peculiarities of the spiritual perception by the poet of the surrounding reality, some innovative features of the author's verification are revealed, as well as the search and achievements in the creation of phraseological and metaphorical constructions. It is concluded that the poet of «two centuries» combines in the best way both the traditional features of the ethnic linguistic picture of the world, and innovative achievements in the conditions of rapid development of the world.
A. Kychinskyi is a poet of «two centuries» not purely formally but as their representative, because of his active creative activity both in the conditions of the Soviet system and in the conditions of independent Ukraine with corresponding perceptual orientations and motives. In A. Kychinskyi's works both the traditional features of the ethnic linguistic picture of the world and innovative achievements in the conditions of fast-paced development of the world are best revealed and combined. Among the first are the metaphorical analyzes of the landscape description (including its visual and audio ones), the signs of intimate and sacral sensations and the poetic nature of its poetry. The landscape description, the visual and audio aspects are combined to create a generally expressive picture.
Between the traditional and non-traditional thematic issues we can define the transcendental and the sacral, which is presented in the landscape descriptions of A. Kychinskyi. Among innovative there is the situational use of original techniques of versification and stylistic figures. The poetical experiments involve word play, originality of verse, verbal innovations in particular, including authorial phraseologisms. Signs of unconventionality and modernity exist in individual versification, poetry and stylistic techniques, which generally do not change the individual linguistic style, adding to it only new, modern colors. Appropriate stylistic figures, features of versification and a complex of cinematic features of A. Kychinskyi's poetic language create expression of his landscape descriptions. All this enhances the artist's expressiveness and gives them sincerity and frankness.
Key words: A. Kychinskyi, linguistic picture of the world, individual linguistic style, versification, metaphorical construction, phraseology.
