CC BY
46
котрi перевисають давн роки мет до губ, у мш колючий сон. Немов ^зь шиби, кроплен дощами, ^зь скрик розлуки, лiхтарiв i грат затрембтав тонкими голосами гранчастий келих кв^в i дiвчат. там мармуровий вруниться акант, рiзьбленими лопоче язиками поколяду - немов за образами -доносить ству тужний аромат там буриться похмурий амарант i айстри у поюрнш непокорi останш долковують прозорi дн вересня - ясноджерельний кант. Отже, завдяки незвичному утворенню ств, незвичнш сполучуваносп, семантичнш i функщональнш рiзноманiтностi та художнш майстерносп автора, новотвори характеризуються смисловою багатоплановютю, стилiстичною активнiстю. Вони легко стають основою метафоричних образiв. Оригiнальними, свiжими е оказiональнi метафори, змют яких часто можна зрозумии лише з контексту, що передае задум автора. Словотвiрний аналiз художшх новотворiв Василя Стуса вимагае контекстуально! цшсносп, оск1льки його поезiя виражае свiтобачення i свiтосприймання поета, у якого «звук стае кольором, колiр запахом, запах дотиком» (Юрш Шевельов).
Л1ТЕРАТУРА
1. Кочан I. М. Лшгвютичний аналiз тексту. Навчальний поибник. - 2-ге видання, перероблене i доповнене/ I. М. Кочан. - Ки!в: Знання, 2008. - 423с.
2. Шгур М. В. Вивчення словотвору на семантико-словотвiрнiй основi. Навчальний поибник/ М. В. Пiгур. - Тернотль, 2008. - 143с.
3. Русашвський В. М. Мова в нашому життi/ В. М. Русашвський. - К.: Наукова думка, 1989. - 109с.
4. Стус Василь. Поезп/ Василь Стус. - К.: Радянський письменник, 1990. - 211с.
5. Шевельов Юрш. Традицш i новаторство в лексищ i стилютищ I. П. Котляревського/ Юрш Шевельов. - Чершвщ: Рута, 1998. - 78с.
УДК 81'42
Н. Л. ДАЩЕНКО, М. П. КРУПА
СПРОБА ПРОЧИТАННЯ МОВНОГО ВИРАЖЕННЯ УКРА1НСЬКОСТ1 У В1РШ1 М. В1НГРАНОВСЬКОГО «ЛАСТШКО Б1ЛЯ В1КНА»
У статтi представлено спробу тлумачення мовних засобiв, яке допомагае окреслити iдейно-змiстове спрямування аналiзованого тексту, мотивувати вiдбiр автором форм вираження украiнськостi, доступю та легю для дитячого сприймання та на^онально! iдентифiкацii. Використано юльюсний аналiз, лексико-семантичний аналiз ключових ^в, метод стилiстичного експерименту (добiр ^в за аналогiею / протиставленням), припущення авторсько! мотивацп у вiдборi вiдповiдних мовних засобiв. Подiбний аналiз може бути застосований iз розвивальною, виховною, навчальною метою.
Ключовi слова: лтгвктичний аналiз, авторсьт форми вираження украiнськостi, контекстуальне значення.
Н. Л. ДАЩЕНКО, М. П. КРУПА
ПОПЫТКА ПРОЧТЕНИЯ ЯЗЫКОВОГО ВЫРАЖЕНИЯ УКРАИНСКОГО В СТИХЕ М. ВИНГРАНОВСКОГО «ЛАСТОЧКА ВОЗЛЕ ОКНА»
В статье представлена попытка толкования языковых средств, которое помогает представить идейно-смысловое направление анализированного текста, мотивировать отбор автором форм выражения украинского, доступных и лёгких для детского восприятия и национальной идентификации. Использовано количественный, лексико-семантический анализ ключевых слов, стилистический эксперимент (подбор слов за аналогией / противопоставлением), предположение авторской мотивации в отборе соответствующих языковых средств. Сходный анализ может быть применен с развивающей, воспитательной, учебной целью.
Ключевые слова: лингвистический анализ, авторские формы выражения украинского, контекстуальное значение.
N. L. DASHCHENKO, M. P. KRUPA
AN ATTEMPT TO INTERPRET LINGUISTIC MEANS OF UKRAINIAN AUTHENTICITY IN M. VINGRANOVSKY'S POEM «LASTIVKOYU BILJA VIKNA»
(«SWALLOW BY THE WINDOW»)
An attempt to give an explanation of language means which helps to outline the elevated and contents direction of an analyzed text, motivate the author's selection of expression forms of the Ukrainian, which are simple and easy for children's perception and national identification are represented in the article. Quantitative analysis, lexical and semantic analysis of key-words and a method of stylistic experiment (selection of words according to analogy / contrasting), suppose of writer's motivation for suitable linguistic means selection are used. Such analysis can be applied with the developing, educational and upbringing aims.
Keywords: linguistic analysis, author's expressive forms of the Ukrainian, contextual meaning.
noe3iH М. Вшграновського штелектуальна та глибоко нащональна. Так риси художнього мовомислення поета ввдзначають дослвдники i критики його творчост ввд першо! 36ipKH «Атомш прелюди» до посмертних розлогих розввдок. У вступнш статп до першо! 36ipra «Так почалася творча бiографiя...» (1962) Б. Буряк ввдзначае: «Поезiям М. Вшграновського властива штелектуальшсть, ускладнешсть образiв, абстрактшсть» [2, с. 4]. У передмовi «Чарiвник слова» до ювшейного вибраного «З обшнятих тобою днш» (1993) I. Дзюба констатуе там риси душевно! структури Вшграновського: «глибока, оргашчна народшсть i нащональшсть... ота всеприсутшсть образу Укра!ни, i всепоглинальнють любовi до не!, i почуття вiдповiдальностi за свш народ» [3, с. 10]. 1нтелектуальшсть та украшсьшсть повною мiрою присутнi також у творах для дией, а може, у них - ще бiльше, бо в дитинствi - «особливе ставлення до життя, внутрiшньо близьке йому, це компенсащя втрат доросло! тверезостi i практично! доцiльностi... I в них (творах для дией - авт.) поет бшьше е собою. Бо сягае ле! свободи самовираження, яка е тшьки в дитинствi i яку згодом людина неминуче втрачае» [3, с. 11].
Мета статп - видшити мовнi засоби вираження укра!нськостi М. Вiнграновського на основi вiрша для дiтей «Ластiвко б™ вiкна». Цей твiр, як i багато iнших, поет помiщав i в збiрках для дiтей, i в книгах для «дорослих» [7, с. 38]. Залучаючи лiнгвiстичний анатз усiх рiвнiв поетичного тексту, спробуемо показати, як «матерiалiзувалися» «барви» слова [3, с. 10]; як виразив поет сво! думки та емоцп, як1 становлять художню iдею вiрша «Ластiвко бiля вiкна». На основi первинного сприймання iдею визначаемо полiфонiчно: Що тобi, ластонько, дати: меду, борщу чи пшона; Ластонько, мало налтатись вволю...; Горечко рiдне мое, ластiвко нашо'1 хати та ш Кожен iз цих смислових елеменпв тексту передае емощю, яка хвилюе i автора, i лiричного героя, i реципiента: турбота про пташку - живу ютоту, спiвчуття до не!.
Лiнгвicтичний aнaлiз ^e^HTOra тeкcтy допоможe обгpyнтyвaти художню даю i показати, як вона «пyльcye» на вciх piвнях: мeтpa, p^my i pими, фонeтичномy, лeкcичномy та граматичному.
1 Лácтiвко б™ вiкнá,
2 Лácтiвко нáшоï хáти,
3 Щ0 тóбi, лácтонько, дáти:
4 Méдy, боpщy чи пшош?
5 Лácтонько, лíтa кiнéць.
6 Д™к тво[йí]ïх би до хáти,
7 [йá] научу [йí]х пиcáти:
8 Héбо, Днiпpó, гоpобéць...
9 Лácтонько, дe нe лiтáйcь -
10 Máro нaлíтaтиcь вв0лю:
11 нapодúcь та yдáйcь
12 В шбо, Biтчúзнy i в0лю.
13 Так вон0 в cвíтi i [йé],
14 Так вон0 е, щоб лiтáти...
15 Гópeчко píднe мо[йé],
16 Лácтiвко шшо1' хáти.
I. Лiнгвосемaнтичний aнaлiз MeTpa i ритму
1.1. Семaнтичний aнaлiз вiршового poîMÏpy. Поeзiю нaпиcaно тpиcтопним дaктилeм з yciчeною тpeтьою стопою. Biн y cyкyпноcтi з лeкcико-фpaзeологiчним нaповнeнням поeзiï cтвоpюe так1 ^мантич^ acоцiaцiï: pозмipeнicть, циклiчнicть буття (mp pокy); пpизнaчeння лacтiвки i кожного; любов, тypботa i тpивогa ^о майбутне.
1.2. Семaнтичний aнaлiз рими. Bipш y пepшiй i доугм cтpофi мае кiльцeвe pимyвaння (ваав), y ipen^ чeтвepтiй - пepeхpecнe (вава). Окcитоннa (чоловiчa) pимa пepшого pядкa aкцeнтye увагу на мющ знaходжeння дeнотaтa (лacтiвки): бшя вжна, поряд з людьми. Пapокcитоннa (жшоча) pимa дpyгого pядкa пiдтpимye, пiдтвepджye локaлiзaцiю i нaкpecлюe пepcпeктивy за^остн, мpiй та дiй гоетинного i добpого малого гоcподapя. Пapокcитоннa жшоча pимa тpeтього pядкa пpогнозye гостинщ, якими хлопчина збиpaeтьcя пpигоcтити лаотвку (мeд, борщ, пшоно).
Окcитоннa pимa п'ятого pядкa наголошуе на тому, що чac пepeбyвaння лacтiвки б™ вiкнa зaвepшyeтьcя: поpa лeтiти y виpiй. Тому жiночa pимa шостого i cьомого pядкa вибудовуе пepcпeктивy, яку пpопонye лacтiвцi хлопчик - дток до хати, научу ïx писати. З-помiж crib, як1 зaпpопоновaно для пиcьмa пiд окcитоннy pимy пiдпaдae горобeць. (Див. нижчe iнтepпpeтaцiю лeкcики).
Окcитоннa pимa дeв'ятого pядкa - наголошуе на оcновнiй дп - лтайсь, а опоpнi ^ова 11-го pядкa народись, удайсь конкpeтизyють, за яких умов ця дiя мае ceнc. Тут пpочитyeмо глибоку думку пpо peaлiзaцiю здiбноcтeй, таланту y piдномy cepeдовищi, яка вимагае ввд читача нe лишe вмшня вiдтвоpити cловecнy фоpмy i prn™ вipшa, а й збагнути його внyтpiшню фоpмy, ceмaнтичнe, нaвiть cимволiчнe, нaповнeння, витлумачити 1'х для малого читача.
Пapокcитоннa pимa 10-го pядкa мало налтатись вволю мае пpоcпeктивнe пpизнaчeння, що виpaжaeтьcя pимовaним ^овом 12-го pядкa волю, а на ^аматичному piвнi - двокpaпкою i подальшим пepeлiчeнням. Змicт й окcитоннa pимa 11-го - виводить ^ово удайсь (в що/ в кого?) як нaйвaжливiшe i cтвоpюe eфeкт очiкyвaння. Пapокcитоннa pимa 12-го pядкa pобить нaголоc на волю. Вона вибудовуе ш^ои тeмaтичнi acоцiaцiï, пов'язаш iз ceмaнтикою лeкceми: воля людини, воля Укpaïни, cвободa думки, cвободa peлiгiï та iн. З-помiж трьох cлiв-cимволiв тбо, Biтчизна, воля - важливих для того, щоб «мати повш щастя» - для aвтоpa-хлопчикa нaйбiльшe знaчeння мае воля. Шп^аний y pоки paдянcькоï нecвободи, вipш aлeгоpично говоpить пpо обставину вол^ нeобхiднy для повноцiнного життя (як пташини, так i людини), як ^о найвищу цiннicть буття.
Окcитоннa pимa 13-го pядкa зоcepeджye увагу на дiecловi бути y тeпepiшньомy чaci. Peчeння Так воно в œrni i e, двiчi повтоpeнe та двiчi нaголошeнe (див. 13-14 pядки) y позицiï pими, aктyaлiзовaно ceмaнтикy вiдповiдного фpaзeологiзмy «так [воно] i е» - «cпpaвдi,
правильно» [10: II, с. 875]. Використовуючи засоби поетично! мови (риму, повтор, наголоси, фразеолопзм та iн.) поет говорить: «Справд^ у свiтi людинi, як пташиш, потрiбна воля, свобода пiдносити свш дух, почуття, розум до високого i благородного». Символом цього у поезп е небо. Парокситонна рима i трикрапка в кiнцi 14-го рядка стимулюють цi тематично-смисловi асощацл.
Наступнi рядки - поширене двочленне звертання: Горенько рiдне мое, ластiвко нашо'1 хати. Перша його частина побудована за аналопею до фразеолопчного звертання-вигуку лишенько мое: «уживаеться для вираження хвилювання, заклопотаностi, страху, ввдчаю, досади, здивування i т. ш.» [10: I, с. 429]. Горечко - «зменшено-пестливе до горе». А горе - це «душевш переживания, печаль, смуток; протилежне радiсть. 2. Обставини, поди що викликають страждання; бiда, лихо, нещастя; протилежне щастя» [8: II, с. 128-129].
Таким чином у кшщвку вiрша включаеться вiдповiдна семантика: хвилювання за тих, хто поруч, хто прагне польоту, хто пiдноситься в небо. Так наближаемося до глибоко замасковано! художньо! вде! «лiтати - працювати - жити для рiдних - призначення людини» - так воно е, щоб лтати. Так жив i творив сам М. Вшграновський, потерпаючи за тих, кого i хто любить, навчае (хлопчина), лiтае (ластика з дiтками).
Цю iдею тдсилюе окситонна рима 15-го рядка, вона виносить на перше мюце й акцентуе слово мое. Як i рiдне, мое - означення до горечко. Вжип поряд, вони творять внутрiшню тавтологiю, бо рiдний - це: «1. Який мае кровну спорвднешсть, кровний зв'язок iз ким-небудь. 2. Батьки. 3. перен. Близький кому-небудь за духом, звичками, поглядами. 4. В якому народився, вирю хто-небудь або який пов'язаний з чшмсь мiсцем народження» [8: VIII, с. 557558]. Отже, вс кровно спорiдненi, близьк1 за поглядами, дружш особи можуть мати означення мш. Значення його так1: «1. Займенник присвiйний до я. 2. Який перебувае в родинних або дружшх, близьких стосунках зi мною. 3. У значенш ш. мш, моя; розм. чоловiк, дружина» [8: IV, с. 732]. Як бачимо друге значення займенника мш збтаеться з уйма значеннями слова рiдний. Таке подвшне, пiдсилене означення iменника горечко органiзовуе, формуе семантику: «глибоке хвилювання, переживання за близьку, спорвднену iстоту, яка прагне лiтати (тдноситися вище), бути вiльною». Це стосуеться передуем тих, хто живе в кра!ш Днтра i борщу - в Укрш'ш, де лтати в часи написання вiрша (1965) ставало вже небезпечно: заходив перюд застою. «На змiну хрущовськ1й вiдиоснiй «вГдлизГ» приходило те, що пiзнiше дютало назву брежневського «застою», хоч фактично це було не застоем, а реакщею» [3, с. 8]. Отже, у словi горечко зафiксовано емоцп i самого Вiнграновського - активного шютдесятника, поета з глибоким нащональним чуттям; а вiдтак - i кожно! людини, яка виступала для украшського суспiльства «ластiвкою-благовiстом».
Рима останнього рядка - парокситонна - своервдно вибудовуе, з одного боку, спадш штонацп, а з iншого - накреслюе невловиму незавершенiсть, постiйиу вiчну присутнiсть нашо'1 хати. Перехресна рима до семантики останнього рядка залучае змют 14-го - Так воно е, щоб лтати. Таким чином, у фiналi поезп викристалiзовуеться ще одна важлива думка: змiст / призначення нашо'1 хати - щоб лтати. (Про таке призначення украшщв говорить В. Земляк у встут до роману «Лебедина зграя»).
Характерно, що у 3-4 строфах змшено метр: шльцева рима поступаеться перехреснш. Остання передбачае у четвертому рядку перспективу. Пор. подане вище тлумачення жшочо! рими 12 рядка. На нашу думку, це единий показник переключення-переходу звертання ввд хлопчика до лiричного героя-автора, який переводить мову хлопчини в алегоричну, переносну, символiчну площину.
II. Фонетичний р1вепь поетичного тексту включае семантичний аналiз голосних та приголосних звуков, звукову парошмш.
2.1. Семантичний аналiз повторiв голосних звуюв
Кiлькiсний аналiз голосних звуков цього вiрша дае такi результати: 120 голосних - по 30 у кожнш строфа що забезпечуе особливо гармонiйне звучання поезil; найчастотшшим е звук [о] -41 раз, що становить 1/3 ввд шлькосп всiх вжитих голосних; наголошеним найчастше виступае звук [а] - 18; за частотшстю голоснi розташовуються так: [о], [а], [Г], [е], [и], [у].
3i стилiстичного погляду, сам факт повтору пiдвищуe асощативний потенцiал будь-яко! мовно! одиницi, в тому чи^ i звука. Семантичний аналiз повторюваних голосних здiйснюeмо на пiдставi «консонантного оточення» i значения лексем, до складу яких вони входять:
• [о] вжито 41 раз у словах ластонько, пшона, дток, Днтро, горобець, вволю, долю, воно, горечко, мое та ш. Його повтор на перше мюце виносить семантичш асощацп, яю встановлюемо на основi значення ключових (повнозначних) ^в, де цей звук трапляеться: вiдкритостi, любовно-нiжиого, турботливого ставлення лiричного героя до ластiвки;
• [а] вжито 29 разiв у словах ластiвка, быя вжна, нашог, хати, дати, писати, лтайсь, мало налтатись, удайсь, лiтати та ш. Вш вибудовуе там семантичш асощацп: гармошя людини i пташини, турбота про майбутне дивори, вмшня виконати у житп свое призначення, вмiння шзнати ворога;
• [i] (23 рази) у поези використовуеться у словах ластiвко, 6irn вжна, нашо1, налтатись, Втчизну, в свШ, рiдне та ш. Цей звук вибудовуе таю семантичш асощацп: тднесеносп, актуальности гармони людини, пташини i Батьк1вщини; призначення у житп, трепетно! иiжностi, високо! любовi (за В. Кухаренко, звук [i] мае характеристику «радюний» [5, с. 15]);
• [е] (12 разiв) знаходимо у словах мед, ктець, горобець, небо, е, горечко мое та ш. Вш витворюе так семантичш асощацп: приемно-солодкого, теплого лта; щастя, висоти буття, тривоги;
• [и] (12 раз1в) трапляеться у таких словах: хати (3), дати, писати, народись, Втчизну. Вш шдтримуе так1 тематичш асоцiацiï: домашнього затишку, спокою, готовносп допомогти (пташинi, людиш), рiдностi - визнання свое! Батьшвщини;
• [у] - найменш частотний у цш поези звук (8), що трапляеться у словах меду, борщу, научу, удайсь, вволю. У контексп поезп вш пiдтримуе таи тематичш нюанси: хатнього затишку, спокою, ситносп i смакоти, а також штелектуально! працi, волi, рiшучостi, готовносп досягати високих, благородних цiлей.
Асонанси, яш простежуються протягом усього вiрша, не стiльки увиразнюють окремi слова (це характерно для алиераци), скшьки творять звукове тло, iнколи мало помине на перший погляд - досить ч^ке членування тексту.
2.2. Семантичний аналЬ noBTopiB приголосних звуюв
Приголоснi звуки «беруть активнiшу, шж голоснi, участь у формуваннi семантики слова» [4, с. 372]. Як i голосш, приголосш звуки у складi лексичних одиниць поетичного тексту служать не тiльки для звуково! образност1 - !х упорядкованiсть переноситься на слова, яш групуються певним чином. До природних семантичних зв'язшв, що органiзовують синтаксу вiрша, додаеться фонолопчна «надорганiзацiя», характерна для поетично! мови. Вона поеднуе засобами метра, ритму, рими не зв'язаш мiж собою у мовленнi слова у новi смисловi групи, створюючи таким чином новi надлексичнi семантичнi варiанти. Енциклопедiя «Укра!нська мова» наголошуе, що у мовi поез^' алiтерацiя належить не тшьки до стилiстичних, а й до семантичних явищ, осшльки «створюе звуковий образ описуваного, шдкреслюе основнi лексичнi компоненти загального змюту висловлення, залишаючись при цьому важливим ритмомелодiйним засобом» [9, с. 18].
Поезiя «Ластiвко бiля вiкиа» мае такий склад приголосних звуков:
1 лствк / бл / вкн
2 лствк / ншй / хт
3 шч / тб / лствк / дт
4 мд / бршч / ч / пшн - 40 звуков
5 лстнк / лт / кнц
6 дтк / твйх /б / д / хт
7 й / нч / йх / пст
8 нб / Днпр / грбц - 39 звушв
9 лстнк / д / н / лтйс
10 мл / нлттс / ввл
11 шч / прдс / т / дйс
12 в / нб / втчзн / вл - 41 звук
13 тк / в / свт й
14 тк / вн / й / шчб / лтт
15 грчк / рдн / мй
16 лствк / ншй / хт - 37 звушв
Кшьшсний анал1з приголосних звуков, з урахуванням складу голосних, шдтверджуе досить р1вном1рний !х розподш за строфами (що зумовлено розм1ром, ритмом). В1рш е особливо милозвучним: у ньому сгаввадношення голосних i приголосних 120/ 157. Сонорш, як акустично наближаються до голосних внаслвдок переважання тону над шумом, у цьому вiршi сумарно становлять 60, що дозволяе змшити спiввiдношення у бш переважання голосних i сонорних. Загалом останш тут становлять 38% (або 1/ 3) усього складу приголосних. Це забезпечуе вiршовi особливе вокатчне звучания.
У 1-4 рядках повторюваними е так1 групи приголосних: вк (4), ст (3), шч (2), нш, шн. Звукосполучення вк тричi виступае у складi слова ластiвко i один раз у eimo. Разом з шшими звуками (зокрема з алiтерацiею [о]) цей повтор вимальовуе единий образ: ластвку бiля вiкиа -атрибут украшського пейзажу. Групам приголосних шч, нш, шн можна надати звуконаслiдувального значення, бо вони творять звуковий образ щебету пташки та ii стрiмкого польоту.
Приголоснi 5-8 рядк1в творять шшу семантичну канву: лстнк, лт, кнц, дтк, твйх, хт, нч, пст, нб, днтр, грбц. З одного боку, щ сполучення приголосних збер^ають тему першо! строфи - «ласпвки бiля вiкиа», з шшого - видiляють найважливiшу тему поезп: dimu i Днтро, представлену групами приголосних дт, дн. Тобто майбутне Укра'ни - найважливiша тривога i турбота лiричного героя. У цш строфi чисельно переважае пара звушв [т], [д] , що поеднуються за ознакою глухостьдзвшкосп i, припускаемо, створюють семантику стривоження, попередження про небезпеку тощо.
У 9-12 рядках спостер^аемо так1 групи приголосних: лстнк, лтйс, мл, нлттс, ввл, шч, прдс, дйс, нб, втчзн, вл. Тут частотними е сонорш [л] - 6, [в] - 5, [н] - 4, [й] - 2, [р], [м] - по одному разу (ввдзначимо, що сонорш в цш строфi представлеш у повному склад^; шумш глуxi [с] - 5, [т] - 5, [ч] - 2, [ш], [п], [к] - по одному разу; шумш дзвшш [д] - 3, [б]. Кшьшсний аналiз звушв за звучшстю та за сшвввдношенням шуму i голосу показуе, що основна опозищя проходить мiж сонорними та шумними глухими. Загалом такий звуковий склад поза семантикою лексики вiрша е дещо дисонансним. Однак неможливо сприймати будь-який текст лише на рiвнi його звукового складу. Адже одиницi звукового рiвня е ввдносно семантично самостiйними, семантизуються у складi лексем i ix сполук. На рiвнi звукосполучень у цш строфi переважають лст (лтс), вл, дс. Вони виступають у словах ластонько, лтайсь, налтатись, вволю, волю, народись, удайсь. Саме шльшсно-яшсний аналiз фонетичного складу строфи дае змогу шдтвердити акцентування лексем на рiвнi смисловоi' оргашзацп. Звукова група лствк, лстнк творить семантичш перегуки iз усiма строфами; iншi групи активiзують семантику «народитись вшьним», «удатись вшьнолюбним».
Четверта строфа мае таку приголосну основу тк, свт, тк, вн, шчб, лтт, грчк, рдн, мй, лствк, ншй, хт. Тут домiнуе [т] - 7, далi за частотшстю звуки розташувались так: [к] - 4, [н] -3, [в] - 4, [й] - 3, [л], [с], [ч] - по 2 рази. Виступаючи у шести словах (так (2), свiтi, лтати, ластiвкo, хати), [т] у цш строфi (як домшантний звук усього вiрша, вш повторюеться 24 рази) у поеднанш з шшими звуками та семантикою лексем тдсилюе стверджувальну тональшсть, потребу польоту - у прямому (призначення ласпвки) й у переносному значенш (покликання людини до високого, до вдосконалення).
III. Лексичний piuciib
3.1. 1нтерпретащя лексики передбачае (за Л. Щербою) аналiз кожноi лексеми поетичного тексту з таких позицш: тлумачення значення, встановлення етимологй', аналiзу синтаксичних зв'язкiв, словотвору. У цiй статтi пропонуемо застосувати для аналiзу ключових слiв ('х визначаемо за повторюванiстю або «сильною» семантикою i позицiею у тексп) метод стилiстичного експерименту: добiр ^в за аналогiею / протиставленням, встановлення (за словниками) значення кожного з них i припущення авторсько! мотивацп у вiдборi вiдповiдноi' лексеми. Для аналiзу вибрано так1 ключовi слова: ластiвка, бшя вжна; хата; мед, борщ, пшоно; небо, Днтро, горобець.
Для обгрунтування ввдбору лексеми ластiвка спробуемо простежити, як автор антрополопзуе значення слова. Чому серед птаxiв (ластiвка, горобець, голуб, шпак, соловей,
жайворон), що живуть супроводжують працю людини, И ввдпочинок, загалом буття, М. Вiнграновський вибрав ласпвку.
Ластiвка. За польовим визначником «Птахи Укра!ни», родина ластiвкових мае таю види: берегова, сiльська, мюька, даурська. Останнiй (даурська) - в Укра!ш рiдкiсний залiтний птах.
У поези М. Вшграновського, безперечно, йдеться про сiльську ластiвку. На це вказуе змютово-фактуальна iнформацiя поетичного тексту - бiля в^а нашо! хати. Польовий визначник серед етолопчних характеристик сшьсько! ласлвки подае таю: «Шдазняеться вiд шших ласлвок... справжньою пiснею у виглядi квапливого щебетання з окремими бiльш гучними i звучними вигуками i з тихою трелькою на юнщ... Оселяеться по невеликих населених пунктах. Часто цих ласпвок можна бачити на стр1хах, телеграфних проводах» [6, с. 128].
На сайт! «Про Украшу» у рубрищ «Символша» знаходимо таке тлумачення: «Ластiвка -символ весни i вiдродження, добра i щастя... Благословенний той дам, на якому поселиться ласпвчина сiм'я... Повертаючись з вирш, ласлвка приносить кохання людям i парування худобь..» [11]. За народними переказами, ласпвка прилiтае на велике християнське свято Благовiщення, тому и називають благовiстом, провiсником весни. Усi характеристики (зоровi, слуховi, «!спвш», поведшков^ локальнi) - позитивнi, тому й дозволяють вибудувати вiдповiдне значения. Чи можуть таке значения забезпечити орштолопчш характеристики iнших дрiбних птахiв. За соловейком, жайворонком, лелекою, голубом в украшськш народаш та лiтературнiй творчосп уже закрiпленi традицiйнi, часто символiчнi, значення. Переконаймось у цьому.
Соловей - сшвуча людина: «перен. розм. Людина, яка мае гарний, переважно високий голос i володiе мистецтвом спiву // Про поета-лiрика» [8: IX, с. 444]. «Соловейко - свята i вшьна Божа пташка, ствець добра i кохання, символ весни i волi, високого натхнення i неперевершеного таланту» [11].
Як бачимо iз поданих тлумачень, хоч соловей, як i ласлвка, шмволiзуe весну, проте за ним закршлене значення «неперевершеного сшвака» i садово-гайового-лiсового птаха.
Жайворонок. З-помiж усiх видiв цього птаха (степовий, бшокрилий, чорний; малий, сiрий, чубатий, лiсовий, польовий, рогатий, або полярний [6, с. 127]) у поези м^ би бути польовий жайворонок, осюльки вш «лiтнiй гнiздовий птах вие! територи Укра!ни». Польовий визначник подае таю етолопчш характеристики для родини жайворонкових: «Здебшьшого мешканцi ввдкритих ландшафтiв - пол1в, степiв, лук, люових галявин. Полiт швидкий, з частими змахами крил... Трiпочучи крильми, птах шдшмаеться вертикально високо в небо з довгою дзвшкою тснею у виглядi безперервно! квапливо! трел^ пiд час яко! висок1 i низьк1 звуки рiзноманiтно комбiнуються. Через юлька хвилин птах замовкае ^ не складаючи крила, планеруючи, рiзко падае вниз. Iнодi, опускаючись, продовжуе сп1вати» [6, с. 125-127].
Переносного значення для цього слова СУМ [8] не фшсуе, але в поетичнш народнiй та лiтературнiй творчосп цей птах отримав так1 значення: «Жайворонок - символ едносп землi й неба; вiн - ствець хлiборобського поля i небесно! блакип... Вiн - чиста «Божа птаха», яка приносить весну на поле, бо першим з польових птахiв повертаеться з вирш... Вважаеться, що з прильотом жайворонка треба розпочинати оранку i сiвбу» [11]. Таю значення рясно представлено у словеснш творчосл укра!нцiв.
Горобець - загальноввдомий осiлий птах на всiй територи Укра!ни: «тримаеться зграйками в мютах i селах, а також в деревних насадженнях поблизу них. Любить купатися в пилюцi або в калюжах. По землi пересуваеться стрибками... Звуки - своер1дне цвiрiиькання. Гтздиться часто пiд стрiхами буд1вель» [6, с. 167]. У поведанщ горобця можна вiдзначити його забiяцький, «розбшницький» характер. Пригадайте казку Лесi Укра!нки «Бiда навчить». Крiм того, цей птах мае таку символ1ку: «проклята Богом пташка. Горобщ не благословент до !ж1; Бог сплутав !м ноги, i вони не ходять, а стрибають по землi; !м Господь заборонив вилiтати в теплi кра!, через що !х дуже багато гине взимку... Коли горобець б'еться в шибку, то це означае попередження про недобрi вют1, навiть про пок1йника в хат!.. Окрiм цього, вiн символiзуе спритшсть, моторнiсть i злодiйство, точиiше, сприттсть i моториiсть горобець виявляе заради злодiйства. Недобра слава горобця тдсилюеться ще й тим, що вш, як уважають, е единим птахом, який в'е гиiздо на Благовщення - це в той час, коли говориться: «На Благовщення навиь пташка гшзда не в'е!» [11]. Як бачимо iз наведених опиав, цей птах мае «ненадiйиу репутацш».
Отже, серед етолопчних характеристик г традицшно! символГки дрГ6них птахiв (ластiвки, солов'я, жайворонка, горобця), що близько оточують людину, саме ознаки ластГвки найбГльше надаються для створення поетичного образу птаха, що живеу гармони з людиною.
У висловГ ластiвко нашоХ хати останне слово можна експериментально замГняти. Ряд до ще! лексеми за аналопею слГд вибудовувати з урахуванням тих мГсць, де ластГвка оселяеться, будуе гнГздо: у хлГвГ (стайнГ), пГд пГддашшям (хати, хлГва); викопуе нори у берегах рГчки, яру, балки, у старих глиняних та тщаних кар'ерах. Звичайно, у поезп йдеться про сГльську ластГвку: вона бшя хати, бшя вжна; тому аналопчними обставинами, очевидно, виступатимуть: тд пГддашшям хати, пГд пГддашшям хлГва, у хлГвГ.
З-помГж мГсць найбшьш безпечних для ластГвки, безперечно, е хлГв, де е захисток вГд вГтру, дощу, хижакГв та шших небезпек. Однак у поезп вона оселяеться бшя хати, ще й бшя вжна. За СУМом, «Хата 1. Сшьський одноповерховий житловий будинок; домГвка, господа; 2. ВнутрГшне житлове примщення такого будинку; кГмната; велика хата - свГтлиця; мала хата -хатина; 3. Родина, люди, якГ живуть, перебувають в одному такому примщенш; 4. Квартира» [8: XI, с. 30]. Те, що ластГвка поселилася бГля вГкна, виступае позитивною характеристикою господарГв хати. Поетичний текст актуалГзуе та акумулюе всГ значення слова Г витворюе «свое»: «будинок, у якому родина живе у любовГ, згодГ, добрГ, достатку». Тобто гармотя, любов, турбота накладае вГдбиток на все, що родину оточуе, Г таким чином створюе ширше значення -«все щасливе, що живе на цьому обшстц у цьому свГтГ, де пануе гармонГя Г любов».
У широкому горизонтальному та вертикальному поетичному контекстГ укра!нсько! культури хата набула значень, котрих СУМ не фГксуе. Наприклад: «Хата - це сГмейний храм. Тому в нш обов'язково мають бути образи (шони). Зайти до хати Г перебувати в нш можна тгльки з непокритою головою. ГрГх у хатГ вигукувати, кричати, тим бГльше, лаятись. Коли домашш ставляться до хати як до храму, то в нш школи не запануе злий дух... Хата - символ рвдно! землГ, БатькГвщини, свого роду. А з ними приходять тепло Г затишок, захист Г допомога... Це - мале ввдтворення Космосу... ОкрГм усього, хата - то скарбниця народних духовних традицГй, бо в нГй - дух народу Г душГ кожного поколшня людей» [11].
ЗагальновГдоме у Шевченка в свой хатi своя правда («I мертвим, Г живим...»), де лексема хата однозначно набувае значення «незалежна держава, яка сама для свого народу створюе закони, що вГдповГдають И нацюнальним штересам, мае силу Г волю на !х виконання». ЗрозумГло, що шшГ назви будГвель чи !х частин не забезпечують тако! «високо!» семантики.
Ыенник хата вжито у словосполученш - поширеному звертаннГ - ластiвко нашоХ хати. Виступаючи у такГй синтаксичнГй конструкци, це словосполучення називае один денотат як едине цше, творячи таким чином психологГчний портрет украхнсько! хати. Його змГст поет розкривае у третш строфГ: народись та удайсь в небо, Втчизну i волю.
Вжно. СУМ подае такГ значення цього слова: «1. ОтвГр для свГтла й повГтря в стГнГ примщення (хати, вагона тощо), куди вставлена рама з шибками. Образно. ВГдчинити вГкно в космос, в майбутне, в Свропу, у свГт. 2. ОтвГр певного призначення в споруда, агрегатГ, машиш» [8: I, с. 671]. Лексема вжно, як Г хата, поширюе звертання Г становить собою неузгоджене означення. Другий рядок поезП Гз логГчно наголошеним займенником нашоХ шдкреслюе атрибутивнГсть всього звертання (1-2 рядки). ПорГвняймо, семантику Гнших частин будГвлГ, де може оселитись ластГвка, наприклад, дверГ, одвГрок.
Дверi. СУМ подае такГ значення: отвГр в стш для входу й виходу. Образно: широкий простГр для дГяльностГ. ДверГ в що, куди, шлях, вихГд до чого-небудь, кудись. Показувати на дверГ кому — наказувати вийти, залишити примщення; проганяти [8: II, с. 217]. Отже, Г сама лексема, Г фразеолопзми Гз нею вибудовують в основному значення входу/ виходу до/ з примщення. У поезП П. Тичини «Одчиняйте дверГ...» створюеться значення «шлях, вихГд куди-небудь», «шлях, вихГд до чого-небудь, кудись» [4, с. 401]. Тобто дверi в прямому Г переносному значенш пов'язано зГ значенням входу / виходу (людини у примщення, хату, хлГв, гараж, льох Г т. ш.). ДверГ - великий отвГр для людей, худоби; вГкно - значно менший - для свила й повГтря, для споглядання зсередини назовнГ Г ззовнГ до середини (останнього значення СУМ не подае).
Ця лексема на рГвш символГки виявляе такГ значення: «межГ мГж сГмейно-родинним та зовнГшнГм загальнолюдським свГтом. Через дверГ приходить добро, але може проникнути Г зло. Тому дверГ виступають оберегом вГд злих сил, котрГ перебувають у зовшшньому ворожому
свiтi та намагаються проникнути в родинну оселю. Проти цього бшя дверей пiд лавою кладуть сокиру, на дверях прикршлюють пiдкову, а на одвiрку свiчкою висмалюють три хрести.
Дверi - незмшш учасники найважливiших моментiв родинного життя: коли господиня пече хлiб, дверима не можна «рипатись»; коли помирае хтось з хатнiх, дверi необхiдно вiдчинити навспж, аби душа покойного вiльно вiдiйшла до кращого свiту; в дверях зустрiчають бажаних гостей i до дверей !х проводжають» [11].
Це слово активно функцюнуе у фразеологiзмах [див.: 10]: вiдчинити вдкрити) дверi -дати вшьний доступ кудись, знайти шлях до злагоди i взаеморозумшня; зачинити дверi -позбавити змоги когось користуватися, займатися чим-небудь, вiдмовитись вiд зв'язк1в i контакпв; дверi не зачиняються - до когось кудись постшно приходять вдавдувачц при зачинених дверях - без допуску стороншх; вказати на дверi - виганяти, проганяти когось зввдки-небудь, припинити стосунки i прогнати; ломитися у вiдкритi вдчиненг) дверi -твердити, доводити загальноввдоме, те, чого шхто не заперечуе, слiпо вирiшувати проблему, яко! немае; а також в шших сталих висловах iз постшним значенням: тримати за дверима - не допустити до себе i до свое! справи; тримати тд дверима - приректи на невизначенiсть: не впустити i не прогнати; шукати дверi - не знати ш входу, ш виходу в якiйсь проблемi [11].
Отже, лексема дверi мае свою потужну семантику, однак вона не щдходить для зображення сговжигтя людини i ласлвки. Дверi - це мюце активного руху, метушш, отже, небезпечне, незатишне для лаштування гнiзда. Вiкио ж дае зовам шшу обстановку: i поруч з помешканням людей, i водночас споюйне, переважно сонячне мiсце (адже вшна традицшно «клали» на всi сторони свiту, крiм «на швтч»). З шшого боку, мешканцi хати, не полохаючи, можуть тшимся через вшно щебетом i польотом птаив, заспокоюватися, вiдволiкатися вiд турбот тощо.
Як зазначае Т. Салига, у поезп М. Вшграновського «майже нема слш, позбавлених художньо! експресi!. Розставляючи в текст так званi «опорнi» слова, поет школи не обмежуе експресивно! виразностi iнших лексем» [7, с. 16]. Тому складаеться враження, що ключовими в аналiзованому текстi виступають усi слова, хоч уже в перших двох рядках автор окреслив мiкросвiт вiрша.
Для подальшого тлумачення на лексико-семантичному рiвнi обираемо ряд сдав мед, борщ, пшоно, небо, Днтро, горобець. У поези, написанш у формi монологу хлопчини, його звертання до ластiвки, вони набувають символiчного значення. Запрошуючи до хати (бо лта ктець), хлопчина як гостинний господар пропонуе ластiвцi по!сти. З-помiж безлiчi продукпв (хлiб, сшь, молоко, сметана, сир та ш.) вiн пропонуе мед, борщ, пшоно. Чому саме цi продукти i страви? Мед - «густа солодка маса, яку бджоли виробляють з нектару квтв. Про що-небудь зовш приемне, хороше (слова, ставлення, краса)» [8: IV, с. 661]. Як ведомо, мед належить до солодощiв, яш дуже люблять дiти. Отже, дитина пропонуе ласпвщ те, що любить сама, що вважае найбшьшою смакотою, ввд яко! неможливо ввдмовитись.
У контекстi творчостi М. Вшграновського знаходимо образ меду у поезп «Сама собою рiчка ця тече» (1958 р.): «Я рiчечку оцю в городi в нас тд кленом, як тата й маму i як мед люблю». Складаеться враження, що той самий хлопчик дшиться з ластiвкою тим, що йому не т1льки найсмачнiше, але й найдорожче. Це, безперечно, характеризуе дитину як щиру i щедру.
Борщ - «рiдка страва, що вариться з поачених буряк1в, капусти з додатком картоплi та рiзних приправ» [8: I, с. 222] i в кулiнарi! вiдноситься до укра!нських страв, як i галушки, вареники, кулш та iн. «Борщ - символ достатку i благополуччя родини, свiдчения працьовитостi i рiвня господарювання, турботи про духовне i тiлесне здоров'я кожного члена ам'!. Вiн - традицiйна нацiональна страва, яка за своею популяршстю не мае рiвних, бо споконвiку застосовуеться як у буденних, так i у святкових та обрядових частуваннях... Тому-то борщ на столi - це й ознака злагоди в шм'!» [11].
Пропозищя хлопчини дати пшона - пов'язана з його життевим досввдом. Можемо припустити: хлопчик бачив, що свiйських птахiв годують зерном, а курчат пшоном. Очевидно, вш ще не знае, що ласпвка живиться комахами, а не зерном. Безперечно, хлопчик - укра!нець, бо пропонуе продукти i страви нацюнально! кухнi. У контекст! поезп щ лексеми виступають знаками нацюнально! вдентифшацп лiричного героя.
Фраза-пропозищя научу писати мае продовження, виражене однорiдними додатками: небо, Днтро, горобець. Очевидно, що першi два слова представляють духовнi цiнностi: небо —
символ надп, високосп, духовно! пiднесеностi, простору, що належить bcîm, «мюце проживания Бога». Днтро — яскраво виражений географiчний i нацюнальний конкретизатор. Ця рiчка, осшвана у народнiй та лiтературнiй творчосл, вiддавна стала символом Украши. Знання символiчного значення лексеми горобець, що подано вище, примушуе задуматися, чому це слово включено автором до перел^ слiв i3 «високою семантикою». Припускаемо: може, для хлопчини це просто ще одна пташка, яку вш бачить кожен день, а може, це сввдоме введення у перелш символу того, що становить для ласпвки загрозу, небезпеку, ворога.
Так тлумачення, iнтерпретацiï лексичного складу вiрша роблять ïï зрозумiлiшою, а ввдтак, повчальною, i не лише для дией.
3.1. Словник поетичного тексту дозволяе дослiдниковi встановити на частиномовному рiвнi, як поет бачить зображуване явище, подiю i т. ш.: предметно, атрибутивно, дiево. Словник аналiзованого вiрша виглядае так:
• iменники: ластiвка (3), вiкио, хата (3), мед, борщ, пшоно, ластонька (2), лио, к1нець, дiтки, небо (2), Дшпро, горобець, Вiтчизна, воля, сви, горечко;
• займенники: я, наша (2), тво].', мое, тоб^ вони (ïx);
• дiеслова: дати, научу, писати, лиайсь, налiтатись, народитись, удатись, лиати;
• атрибути: де, вволю, так (2), рщне, мало, ще.
Перевага iменниx частин мови засвiдчуе, що художне мислення митця опираеться на предметнi елементи.
3.3. Словник найчаспше вживаних слiв: ластiвка, ластонька (5), хата (3), лтати (3), небо (2), так воно с (2). Вш виявляе ключовi слова поезп, а разом з ними найважливiшi тематичш асоцiацiï.
3.4. Тематичш поля в аналiзованiй поезп ми визначили таш:
1. «Гармошя людини i свггу»: ластiвка (ластонька), нашоï хати, вiкио, мед, борщ, пшоно, дики, Впчизна, воля; наша, мое, тобц дати, научу писати.
2. «Воля»: вшно, небо, Дшпро, воля, лиати, налiтатись, народитись, удатись, вволю.
3. «Украша»: хата, борщ, Дшпро, Вичизна, наша, мое; удатись, рвдне.
4. «Турбота i любов»: ласпвка (ластонька), вiкно, хата, мед, борщ, пшоно, дики, небо, Дшпро, горобець, Вичизна, горечко; наша, тво", мое, тоб^ дати, научити;мало налиатись, удатись, рiдне.
Тематичнi поля, що встановлюються на основi словника поетичного тексту, засвiдчують наявнiсть провiдниx лейтмотивiв, на основi спiльноï семантики, зафiксованоï у рiзниx частинах мови, дають можливють встановити домiнанти. Цi тематичш поля у поезп «Ласпвко б™ вiкиа» на лексичному рiвнi шдтверджують лiтературно-критичнi постулати, названi лiтературознавцями. Пор.: «почуття вiдповiдальностi (М. Вiнграновського) за долю свого народу», «велик! духовш запити», «нацiонально емоцiйна стиxiя»; «тремке ядро, осердя, навколо якого розгортаеться увесь вмют душевного життя... Це народ, нащя, Украша»; «всеприсутнiсть образу Украши, i всепоглинальнiсть лю6ов! до не1», «сшвжиття людини i живоï природи» [3, с. 6-11].
IV. Граматичний р1вепь передбачае аналiз стилютично маркованого словотвору, а також морфолопчних та синтаксичних одиниць. В аналiзованiй поезп передусiм привертають увагу утворення ¡з суфiксами зменшеностi (ластонько, дток, горечко) та форми кличного ввдмшка (ластонько, ластiвко, горечко). У кожному ¡з семи випадкiв - це звертання до ластiвки - поширене, контекстне. 1нтенсивно вживане, воно, з одного боку, служить для створення образу адресата, його антрополопзаци, а з другого - виражае емоцшно-експресивш ставлення до нього (адресата) л!ричного героя: по-батьк1вськи турботливого, южного i дбайливого.
Лтайсь - словотворчий оказiоналiзм: наказова форма дiеслова лтати, поеднана з! зворотною часткою -сь, яка в дiесловi означае дш, спрямовану на суб'екта (пор.: миюся, голюся, чешуся (у наказ. способi: мийся, голись, чешись). Таким чином слово лтайсь означае «сам себе шдноси вгору». Отже, йдеться, очевидно, не про «мати здатшсть триматися i пересуватися в повпрц пересуватися в пов!тр! за допомогою крил (про птаxiв, комах i т. ш.)» [8: IV, с. 527], а про шднесення духовне, iнтелектуальне, самовдосконалення, яке здiйснюе кожна мисляча ютота.
За структурно-семантичними ознаками налтатись вволю нагадуе синтаксичнi сполуки набiгатись, на1'стися досхочу. Кожиа iз них вказуе на задоволения людських потреб у вищш мiрi. Однак автор стверджуе: мало налтатись вволю. Таким чином створено внутршнш алопзм фрази «мало налiтатись (набiгатись, на!стися, напитися) досхочу». Що / чого потрiбно ластiвцi (i людинi) «для повного щастя»? Вiдповiдь дають 11-12 рядки.
Упадають в око однотипт синтаксичш конструкцп, що повторюються у поетичному текстi: однотипнi поширеш звертания у 1, 2 та 16 рядках, а також речення з однорвдними членами у 3, 4, 7, 8, 12 рядках. Це синтаксичш конструкцп, що нагадують мовлення 6-7-рiчноï дитини. Вони коротка, а завдяки таланту поета - надзвичайно мiсткi. Повторюванi, вони легко запам'ятовуються, а також служать моделлю для утворення дiтьми власних, аналопчних суджень чи продовження авторських.
Представлена у статтi спроба тлумачення мовних засобiв допомагае окреслити вдейно-змiстове спрямувания аналiзованого вiрша, зокрема мотивувати вiдбiр автором форм вираження украшськосп, доступнi та легкi для дитячого сприймання та нацiональноï вдентифшаци. Aналiз демонструе майстернiсть М. Вшграновського у такому ввдбор^ який забезпечуе наочно-образне розумiния читача вiдповiдноï категори, опираеться на традицiйнi народнi знання та уявления украïнцiв (зоровi, смаков^ просторовi), звертаеться до емоцiйноï сфери, розвинено! у дитячому вiцi. Такий аналiз можуть застосовувати вчителi тд час пояснения художньо! майстерностi письменнишв, учнi, студенти при навчальному (проблемному) читанш, батьки для розвитку у сво!х дiтей образного мисления, найрiзноманiтнiших умiнь (уявления, уваги, спостережения, виокремлення, зiставления, аналоги, протиставления тощо).
Л1ТЕРАТУРА
1. Белей Л. Функцiонально-стилiстичнi можливосп украшсько! лiтературно-художньоï антропонiмiï XIX-XX ст. / Л. Белей. - Ужгород, 1995. - 119 с.
2. Буряк Б. Так почалася творча бiографiя... / Б. Буряк // Вшграновський М. Атомш прелюди. - К.: Радянський письменник, 1962. - С. 3-6.
3. Дзюба I. Чарiвник слова / I. Дзюба // Вшграновський М. З обшнятих тобою дшв. - К.: Веселка, 1993. - С. 5-12.
4. Крупа М. Лiнгвiстичний аналiз художнього тексту: поЫбник / М. Крупа. - Тернопшь: Шдручники i поЫбники, 2005. - 416 с.
5. Кухаренко В. А. Интерпретация текста / В. А. Кухаренко. - М.: Просвещение, 1988. - 192 с.
6. Марисова I. В., Талпош В. С. Птахи Укра!ни. Польовий визначник / I. В. Марисова, В. С. Талпош. - К.: Вища школа, 1984. - 183 с.
7. Салига Т. Поет - це слово. Це його життя... / Т. Салига // Вшграновський М. Вибрат твори у трьох томах. - Тернопшь: Богдан, 2004. - С. 5-54.
8. Словник украшсько! мови: В 11-ти т. - К.: Наукова думка, 1970-1980.
9. Украшська мова. Енциклопедiя. - К.: Украшська енциклопедiя, 2000. - 750 с.
10. Фразеолопчний словник украшсько! мови: У двох книгах. - К.: Наукова думка, 1993. - Т. 1-2.
11. Про Украшу. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: about-ukraine.com.
УДК 378.016:811.161
Л. М. ГОЛОВАТА
ФОРМУВАННЯ У МАЙБУТН1Х ВЧИТЕЛ1В ФIЗИЧНОÏ КУЛЬТУРИ
УМ1НЬ I НАВИЧОК ДОСКОНАЛОГО ВОЛОД1ННЯ УКРАШСЬКОЮ Л1ТЕРАТУРНОЮ МОВОЮ У ПРОФЕС1ЙН1Й СФЕР1
У статтi розкрито методику реалiзацiï програми курсу «Украшська мова (за професшним спрямуванням)» на факультетi фiзичного виховання (з урахуванням спортивноï термтологп, вiдповiдного мовного матерiалу).
Запропоновано типологю завдань, спрямованих на формування власне мовленневих навичок (умтня контролювати i вдосконалювати свое мовлення; працювати над мовленневими вадами;
