CC BY
19Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского
Серия "Филология. Социальные коммуникации". Том 24 (63). 2011 г. №2. Часть 2. С.384-388.
УДК 811. 161. 2'371 ВЕРБАЛ1ЗАЦ1Я ХУДОЖНЬОГО ПРОСТОРУ У ПОЕЗИ Ю. АНДРУХОВИЧА
Голов 'ша В. С.
Харк'вський нацюнальний педагог 'чний унверситет 1м. Г. С. Сковороди, м. Харкв, Украна
У стaттi анал1зуються мовт засоби вираження художнього простору в поези Ю. Андруховича. До^джуеться структура художнього простору в поези у зв'язку з лексико-семантичними засобами вираження реалктичного, iдилiчного простору i р1зних явищ, що визначають його. Розглядаються питання про традици та новаторство, динамту розвитку мовного образу свту поета.
Ключовi слова: картина свту, мовний образ свту, простiр, мовний образ простору, простiр «низу», простiр «верху».
У лгтературознавство вже мщно увiйшли поняття литературного простору й часу -хронотопу. У працях М. Бахтша, Ю. Лотмана, Д. Лихачова грунтовно доведено, що художнш свп, як i св^ об'ективний, не юнуе поза простором i часом, бо саме проспр i час е формами !х юнування, !х обов'язковими атрибутами. Хронотоп визначае художню едшсть л^ературного твору у його вщношенш до реально! дшсносп. Мова просторових вiдношень виявляеться одним з основних засобiв осмислення дшсносп. На думку Ю. Лотмана, поняття «високий - низький», «правий
- лiвий», «близький - далекий», «вщкритий - закритий», «обмежений -необмежений», «дискретний - неперервний» виявляються матерiалом для побудови культурних моделей iз зовсiм непросторовим змiстом i набувають значення: «цiнний
- нецiнний», «гарний - поганий», «свiй - чужий», «доступний - недоступний», «смертний - безсмертний» та iн. Найбiльш загальш соцiальнi, релiгiйнi, полiтичнi, моральнi моделi свiту, за допомогою яких людина на рiзних етапах свое! духовно! юторп осмислюе оточуюче !! життя, виявляються незмiнно надiленими просторовим характеристиками то у вшгщщ протиставлення «небо - земля» або «земля -тдземне царство» (вертикальна трьохчленна структура, оргашзована на ос верх -низ), то у формi яко!сь соцiально-полiтично!' iерархi!' з вiдмiченим протиставленням «верхiв» «низам», то у вигщщ морально! вiдмiченостi протиставлення «праве -лiве». Уявлення про «звеличуючi» та «принижукта» думки, заняття, професi!, ототожнення «близького» iз зрозумiлим, сво!м, рщним, а «далекого» iз незрозумiлим та чужим - все це поеднуеться у певш моделi свiту, надшеш виразними просторовими ознаками [7, с. 267].
1сторичш й нацiонально-мовнi моделi простору стають органiзуючою основою для побудови «картини свiту» - цшсно! iдеологiчно! моделi, притаманно! даному типу культури або окремому iндивiду. На фош цих побудов стають значимими i
окремi просторовi моделi, що створюються тим чи iншим текстом або групою текстiв.
На думку Л. Лисиченко, проблема мовного вираження простору в украшськш поезп е актуальною, складною, вона заслуговуе пильно1 уваги дослiдникiв, бо дае цшш матерiали для розумiння не тшьки явищ лiтератури, мови, етики, а й того, що ми сьогодш називаемо ментальнютю народу [5, с. 6].
Мета статтг - розглянути особливостi об'ективiзацil мовними засобами просторових концептiв у поезп постмодершзму, зокрема у творчостi Юрiя Андруховича, на прикладi його збiрки «Екзотичш птахи та рослини» (1991).
В украшськш лiтературi Ю. Андруховича не випадково називають «конкiстадором образно-художнього мислення» (Я. Голобородько): вiн розширюе масштаби зору i мисленневi координати сучасного ттературного процесу, ламае стереотипи i сталi естетичнi канони, позбуваеться тривiальних та банальних форм у своему литературному iмiджi, пропонуючи взамiн новi парадигми поетичного думання. Творчiсть Андруховича - це посийне долання суперечностей мiж лiнiйнiстю письма i нелмйнютю мислення на абсолютно усiх вимiрах - вiд фабули, лексики i лексично! культури до штонацл, тональносп та енергетики слова. Ще замолоду обравши кращi традицл роботи над словом i смислом та вiддавшись штущи, вiн будуе власну концепщю вiрша, спрямовану на «фонетичну ефектнють, рокнрольну гостроту ртмчно1 структури, несподiванiсть рими, багатство, точнiсть i - головне - цшковиту iновативнiсть, драстичну i рiдко вживану лексику, що в нш архш'ка сусiдувала б зi сленгом, а ейфорiйна тднесенють - iз межовою обсценнютю... Все це не могло не породити культу мови. Я жив iз нею, наче з коханкою...» [2, с. 64].
Тексти поезш зi збiрки поета «Екзотичнi птахи та рослини» динамiчнi та багатозначш, вони залишають за читачем право на вшьне прочитання та трактування символiв у них. Андрухович грае з текстом, грае в текст, вщображаючи та переломлюючи в ньому реальний св^. Бшьше того, вш створюе модель власного свiту, заснованого на образах, що виникають у тдсвщомосп. У поезiях дуже мало роздшових знакiв, iнодi важко зрозум^и, де початок, а де кшець фрази, в чому реалiзуеться принцип децентрацп, характерний для постмодернiзму.
Мовна картина св^ Ю. Андруховича грунтуеться на реалiях укра1нського довкiлля. Для поета прос^р - явище всеосяжне. I одним з образiв поезп е мiсто. Це слово виступае у поета у прямому значенш:
Живуть шд мiстом люди [1, с. 76]; Але яке внизу лежало мюто! -достоту, як завершений офорт [1, с. 95].
Слово мюто набувае у Андруховича узагальненого значення, значення утопп, безвихщного, неживого мюця, яке чiтко обмежене, мае непорушш кордони: Повертаемся, вшявши зойком оази; кров на тхвах, засмага сх1дна. Та зачинене мюто, мов острiв прокази, або клгтка, в якiй ехидна [1, с. 19]; С мюта, до яких неможливо зайти через браму. С мюта, до яких неможливо зайти [1, с. 90];
Живуть шд мютом люди.
Щц мiстом. Тшьки мiста вже нема [1, с. 76].
I разом з тим, мюто для поета конкретне, про що свщчать назви явищ, подш, дiй, якi вiдбуваються в мютк живуть кити пiд мiстом; живуть шд мiстом леви та ш.
Про узагальнене значення слова мюто свщчить, зокрема, те, що поет рщко подае власнi назви мюта:
Ми йшли пiсками мiст, мов митарi за митом, обсипанi зiрками й пухом iз тополь, наповнивши завулки свiтлом i блакитом, скоривши Неаполь, Марсель та Леополь [1, с. 4].
Ц й подiбнi назви уточнюють змiст образу й слова мюто в поетичнш картиш письменника. Тому, на наш погляд, у слова мюто е два значення: одне - це загальне значення-символ, мюто з його найхарактершшими ознаками, а друге - це конкретне значення «мюто Неаполь» чи «мюто Марсель». Перше значення грунтуеться на поняттевш основi лексичного значення, а в другому - на перше мюце ставиться його денотативний, предметний компонент.
Порiвняння «мюто немов сузiр'я» [1, с. 94] ще раз доводить, що у свщомосп поета - це щось зникаюче, непостшне, таке, що людина перестае помiчати з настанням ранку. Мюто в поезп Андруховича не живе i не рухливе, адже жодного разу не персошфшуеться через сполучення з дiесловами, яю виражають дп, характернi для живих iстот.
Простiр мiста характеризуеться назвами численних реалiй, що е його ознаками. Ю. Андрухович використовуе слова вулиця, завулок, околиця, площа, ринок тощо.
У поези Андруховича на противагу сумному, замкненому, тюному простору мюта постае щишчний вiдкритий проспр i трацицiйна лексика для його вщображення: лю, узлiсся, галявина, пагорб, степ тощо. Це трацицiйний проспр Укра1ни. Вiдкритий простiр степу чи поля символiзуе для поета волю, безмежжя просторiв, Для посилення ефекту протиставлення, вiн вживае антошми : вольнють - тiснота:
а бий вас лиха година з вашою тюнотою скочив на вiрного коника та й по1хав у небо ось тут меш степ i воля [1, с. 70].
Слова степ та воля будуть у даному випадку контекстуальними синошмами.
Також слово небо тут для Андруховича - «широкий проспр», не обмежений якимись рамками, а не верхня межа простору земного.
Для змалювання iдилiчного простору поет також вживае велику кшькють флоризмiв, наприклад: бузина, калина, латаття, лщина, липа, малина, ожина, очерет, порiчка, суниця тощо:
Як i колись шепоитимеш, мов заклинання: «Бузина, калина, чорниця, шипшина, бузок!» Впiзнаватимеш кожен прожилок на листках, i кожну ягоду, i пiщинку,
бо всьому е своя назва,
яко на землi, так i на небь.. [1, с. 24].
Ц флоронiми виступають у його творах тшьки як зашб зображення простору, а не як самостшний предмет змалювання. I щ назви рослин традицiйнi для укра!нсько! природи.
«Верх» у поезi! Ю. Андруховича в основному обмежуеться небом, небесами, небокраем. Слово небо в основному вживаеться у прямому значенш й позначае «видимий над поверхнею землi повпряний простiр у формi купола» [СУМ, с. 249]: виглядаеш з неба бодай комету i болить свiтло в темницях мозку [1, с. 37]; по^м я жив на свт, де в небi птахи i духи, i жодного апарату, важчого вiд повпря [1, с. 56].
Здавна темний колiр неба вважався в народi передвiсником негоди, бiди, Андрухович змальовуе небо чорним у сво!х вiршах, коли хоче показати тяжкiсть ситуаци, !! сумну безкiнечнiсть:
Мiй пане, який нерозумний свгг!..
Яка на румовище сходить журба!
Пiд небом, чорним, шби графiт,
конаю в тску. I грифон з герба [1, с. 18];
... Дш тво!, наче вода.
Небо запнулося чорним. Дописуеш панi:
сього року, здаеться, знову рушить орда. [1, с. 66]
Ще слово небо поет вживае у значенш потойбiчного свггу: бо шхто з нас тколи не вернеться i в походi точнiсiнько як на небi колеса спiвають i горiлки не дають [1, с.72].
Таким чином, можна зробити висновок, що цшсний щеолопчний простiр Ю. Андруховича як представника постмодернiзму визначаеться перш за все сощально-iсторичними та культурними умовами. Простiр мiста похмурий, обмежений з ушх бокiв, закритий. На противагу йому автор подае бшьш емоцiйний, оптимiстичний iдилiчний простiр степу, той, до якого вш так прагне у сво!х мрiях. Саме такою iдилiчною, вiльною мрiе поет побачити нашу кра!ну: Бережи ж Господи хоч цю укра!ну небе сну [1, с. 71].
Словниковий склад поезш Ю. Андруховича надзвичайно багатий i рiзноманiтний. Це i традицшна лексика, i авторськi новотвори. У вiршах багато символiв та штерконтекспв, що створюе матерiал для нашого подальшого дослгдження.
Список л1тератури
1. Андрухович Ю. I. Екзотичш птахи 1 рослини: Поези / Ю. I. Андрухович. - К.: Молодь, 1991. - 104с.
2. Андрухович Ю. I. Постмодершзм - не напрям, не теч1я, не мода / Ю. I. Андрухович // Слово 1 час.
- 1999. - № 3. - С. 61-66.
3. Бахтин М. М. Вопросы литературы и эстетики / М. М. Бахтин. - М.: Художественная литература, 1975. - 504 с.
4. Лисиченко Л. А. Мовний образ простору i психолоия поета: Наукова монографiя / Л. А. Лисиченко, Т. В. Скорбач. - Харкв: ХДПУ iM. Г. С. Сковороди, 2001. - 160 с.
5. Лисиченко Л. А. Художнш простр у мовнш картин св^у поетичного твору / Л. А. Лисиченко // Лшгвютичт дослщження. Науковий вюник. Харюв: ХДПУ, 1997. - Вип.3. - С. 3-6.
6. Лихачев Д. С. Поэтика древнерусской литературы / Д. С. Лихачев. - М.: Наука, 1979. - 350 с.
7. Лотман Ю. М. Структура художественного текста / Ю. М. Лотман. - М.: Наука, 1970. - 384 с.
8. Лотман Ю. М. Проблемы художественного пространства в прозе Гоголя / Ю. М. Лотман // Труды Тартусского университета по русской и славянской филологии. - Тарту, 1968. - Вып. 209. - С. 75-94.
Головина В. С. Вербализация художественного пространства в поэзии Ю. Андруховича // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Филология.Социальные коммуникации». - 2011. - Т.24 (63). - №2. Часть 2. - С.384-388.
В статье анализируются языковые средства выражения художественного пространства в поэзии Ю. Андруховича. Исследуется структура художественного пространства в поэзии в сочетании с лексико-семантическими средствами выражения реалистического, городского, иделичексого пространства и различных определяющих его явлений. Рассматриваются вопросы традиций и новаторства, динамики развития языкового образа мира поэта.
Ключевые слова: картина мира, языковой образ мира, пространство, языковой образ пространства, пространство «низа», пространство «верха».
Golovina V. The art space verbalization in the poetry of Y. Andruchovych //
Uchenye zapiski Tavricheskogo Natsionalnogo Universiteta im. V.I. Vernadskogo. Series «Filology. Social communicatios». - 2011. - V.24 (63). - №2. Part 2. - P.384-388.
The article deals with the language ways of expression of art space in Y. Andruchovych's poetry. The comparison of art space structure will be carried out in connection with lexical and semantic ways of realistic, urban, ideal space expression and different phenomena determined it. The questions on traditions and innovation, dynamic of development of a language image of the world at the poet are examined.
Key words: picture of the world, language image of the world, space, language image of space, space of "bottom", space of "top ".
Поступила до редакцп 20.04.2011 р.
