CC BY
119Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Филология. Социальные коммуникации» Том 25 (64) №1. Часть №2. С.349-354.
УДК 800.732:801.541.1
Мовна особистють Лес Укра'Гнки в ешстолярному дискурс
Власенко В. В.
РВНЗ "Кримський Нженерно-педагог'чний унiверситет", м. С'мферополь, Украна
У статт1 йдеться про мовну особист1сть Лес Украгнки в етстолярному дискурс та в1дображення в мов1 етстолярт свтоглядно-сустльних, нац1онально-куль-турних фактор1в, вплив ттелектуального й культурного потенщалу особистост1 на розвиток украгнськог л1тературног мови.
Ключовi слова: мовна особист1сть, етстолярний дискурс, лист.
У численних працях дослщниюв рiзних галузей знань: фшософп, психологи, сощологп, л^вютики та ш. - уже не одне десятилггтя спостертаемо живий штерес до особистосп як багаторiвневого й багатоаспектного явища. У сучасному мовознавствi не втрачае актуальностг серед дослщниюв учення про мовну особистють (пращ Ю.М. Ка-раулова, В.1. Карасика, В.В. Красних, С.Я. Ермоленко, Л.О. Ставицько! та. ш).
Поняття мовно! особистостi поеднуе в собi лiнгвiстичнi, психологiчнi, соцiальнi фактори i вiдкривае новi можливостi для подальшого дослiдження функцiональних особливостей мови, мовно! дiяльностi. Мовна особистiсть виступае пею призмою, крiзь яку вщбуваеться бачення та категоризацiя свiту. Оргашзащя мовно! особистостi включае весь спектр нащонально-культурних факторiв, якi вiдображаються в картиш свiту.
За основу вiзьмемо визначення зi словника лiнгвiстичних термшв: «Мовна особистiсть - це поеднання в особi мовця його мовно! компетенци, прагнення до творчого самовираження, вiльного, автоматичного здiйснення рiзнобiчно!' мовно! дiяльностi. Мовна особистiсть свiдомо ставиться до свое! мовно! практики, несе на собi вщбиток суспiльно-соцiального, територiального середовища, традицiй вихован-ня в нащональнш культурi. Творчий пiдхiд i рiвень мовно! компетенцi! стимулюють мовну особистють до вдосконалення мови, розвитку мовного смаку, до постшного вщображення в мовi свiтоглядно-суспiльних, нацiонально-культурних джерел i пошукiв нових, ефективних iндивiдуально-стильових засобiв мовно! виразностi [1, с. 92 - 93].
Значний штерес викликае дослщження мовно! особистосп письменниюв, якi вiдiграли важливу роль у процес становлення та розвитку укра!нсько! лiтературно! мови, зокрема Лесi Укра!нки, творчiсть яко! стала найвизначнiшим явищем укра!нсько! культури пошевченкiвсько! доби.
Метою дано! розвщки е спроба тзнання iнтелектуального обширу мовно! особистостi Леш Укра!нки як суб'екта епiстолярного дискурсу в контексп епохи.
Мовна особистють Леи Украшки розкриваегься в й листах з уаею повнотою й рiзноманiтmстю мовного самовираження. Епiстолярна спадщина Леи Украшки досить багата. Вона складаеться з понад 750 листiв, i можливост виявлення 1х ще не вичерпаш. Епiстолярiй Лесi Украшки в зiбраннi творiв у 12 томах складае 10-й (1876-1897), 11-й (1898-1902) i 12-й (1903- 1913) томи. Це листи до найближчого родинного (мати, батько, брати, сестри, ам'я М. П. Драгоманова) та лгтературного оточення (I. Я. Франко, М. I. Павлик, О. Ю. Кобилянська, М. П. Старицький, Ф. М. Колесса, А. Ю. Кримський), а також до вiдомих науковщв, громадських та культурних дiячiв.
Через листування невилiковно хвора письменниця тдтримувала зв'язки не тiльки з рщними, знайомими, а й цiлим лтературним i мистецьким свiтом. В окремi днi, коли дозволяло здоров'я, вона писала до десяти лис^в. Хоч, як вщомо, сама Леся Украшка рiшуче висловлювалася проти того, щоб оголошувати друком листування письменникiв. Листи, мовляв, це штимна справа кожно! людини. Проте саме там вщдзеркалюеться вся багатогранна палiтра взаемин автора з людьми, особистюне сприйняття сусшльно-юторичних подiй, культурного середовища вщповщно! доби. Образи митщв, культурних i громадських дiячiв постають перед читачем у природному, невимушеному станi, адже «найкраще пише чоловiк тодi, коли не думае про свое писання» (З листа до Антонши Семешвни Макарово! 11 сiчня 1895 р.) [5, с. 274).
Листи поеднували Лесю Укра!нку, яка вимушено вела м^рацшний спосiб життя, зi свгтом, «оживляли» днi И самотностi. Вона зiзнавалась, що тривала вiдсутнiсть новин з дому викликала в не! хворобу листування. Як шхто шший, Леся добре знала цшу листам «з рiдного краю», хоч не раз жалкувала, що доки дшдуть вони на чужи-ну, «то мають вже не сучасний, а х1ба ¡сторичний ттерес» [5, с. 24]. З пркотою Леся писала й про те, що листи не можуть, однак, замшити не тшьки розмову, а й «нав1ть мовчання удвох, сам на сам», бо «якби могло писане слово справд1 вимовити все, що так глибоко почуваеться, а то воно все виходить наче холодне чи офщйне...» [6, с. 48]. Насправдi И листи - то дивовижно глибинна й чиста криниця людського духу, високого й сильного, нескореного й жертовного, культура И почутпв i тонке знання мови рщного краю. А зiзнання, що начебто вона «не вмге листгв писать», бо 1й «бракуе» етстолярного таланту, а тому И листами «шхто не задоволений, а менше всього сам автор» [5, с. 371] свщчить насамперед про Лесину вимогливють до себе.
Листи вона писала украшською мовою, лише зрщка росшською - до росшськомовних адресата. Питання мови як найважлившо! ознаки нацюнально! свщомосп, етшчно! самобутносп було надзвичайно важливим для Леш Украшки. Сво! думки, враження, оцшки суспшьно-пол^ичних, наукових, культурних подiй i звичайш побутовi турботи вона передавала рщною материнською мовою. Для пись-меннищ було принциповим зiзнання: «школи 7ншою мовою, як тгльки своею, листгв не писала ¡, певне, не писатиму» [5, с. 91]. Саме слово лист у Лесi украшки мае рiзнi синонiмiчнi найменування: лист, листище, «книга», «ушверсал», карточка, одкрит-ка, закритка, графтка. Наприклад: «Одкриток я взагал1 не пишу, а на «книги» не завжди е час 7 сила. (Сес^ 16 листопада 1899 р) [6, с. 42].
«Ятакарада завжди, коли отримую «графШку» в1д моег Лглег лыейног! Так воно славно дряпаезавжди 7 такого багатор1зного наскребе» [6, с. 312]. Ешстолярш Лесi Украшки складають листи найрiзноманiтнiшого стильового репстру: «листи-розмо-ви, листи-рецензп, листи-спогади, листи^алоги, листи-звiряння, листи^знання, листи-мри» [2, с. 285]. Залежно вщ обставин, умов, ситуацш, настрою i стану душi авторка сама характеризуе лист: «довгий», «довжелезний», «справжнiй», «хватаний»,
Мовна особистють Лес Укра'нки в еп1столярному дискурс!
«порядний», «безтолковий», безладний, «фактичний», «товариський», «короткий», «ласкавий», «милий» якийсь «авторський», довге «слово», довга «книга» тощо.
Лексика епiстолярно! спадщини Леш Укра!нки переконливо свiдчить про глибоке знання писемно-лiтературно!, розмовно! i фольклорно! стихiй, високу мовну культуру автора. У !! листах поеднуються розмовнi вислови з книжними i науково-тер-мiнологiчними. Хоч письменниця не брала участ в лiнгвiстичних дискушях, але з !! листiв, а головне з мовно! практики випливае, що вона «дотримувалася усталених на той час лтературних традицiй, наслщувала не лише Т. Шевченка, але й користувала-ся виробленим у Галичиш культурним лексичним мiнiмумом i не цуралася дiалектиз-мiв, зокрема волинських типу начиння «посуд», повгз, копняк «удар ногою» та ш. [4, с. 267]. Разом з тим на !! мовi позначився i полтавський дiалект. У лисп до О. Маковея Леся Укра!нка висловлюе думку, «що зовс1м нема чого ставити питання про перемогу того чи тшого д1алекту, адже л1тературна мова мусить витворитись з уах д1алект1в, без жадного насильства, сварки й колотнеч1. Я не такий завзятий лтг-в1ст, щоб так уже «преломляти копье» за мову, маю над1ю, що мене розум1ють ус добр1 люди / в Галичит, 7 на Украгш. Принаймш мене в Галичит розум1ють 7 стар1 7 дгти» [5, с. 386]. «Незалежно вщ дiалектних явищ !! мова надзвичайно багата лек-сично, граматично й фразеолопчно. В цьому розумшш вона використала укра!нську народну мову так, як шхто шший з укра!нських письменникiв» [цит. за: 4, с. 267].
Мовна свщомють письменнищ вбирала в себе всю рiзноманiтнiсть укра!нського до-тепного гострого слова, i воно допомагало Лесi Укра!нщ в !! листовному спiлкуваннi. I! листи - це джерело рiзних форм усно! народно! творчостi: стат словосполучення: «в ступ улучати»; «байдики бити» [7, с. 21]; «волами не вивезеш» [7, с. 13]; «закинула гадку за грядку» [6, с. 12]; присшвя, приказки: «Общянка цяцянка, а дурнев1 рад1сть!» [5, с. 317]; <Б/с б1ду перебуде одна мине, друга буде» [6, с. 292]; «Баба з возу, кобил1 легше» [6, с. 18]; «Прийшла коза до воза!» [6, с. 29]; «Не кажи гоп, поки не вискочиш» [6, с. 127]; «Не було змалку, не буде й до останку» [7, с. 234]; «В нещасну годинуроди-лася, в нещасну 7 помирати буде» [7, с. 19]. Кожний iз таких образних висловiв завжди доречний i переконливий з погляду стилю приватного листа. Один з лиспв до матерi (вщ 26 жовтня 1897 р.), де йдеться про постановку драми «Блакитна троянда», Леся починае з вибачення, що лист буде «дшовий» i просить вмовити «головну актрису, хто б вона не була, щоб вона не передавала кут1 меду (видшення наше), себто, щоб не впадала занадто в ¡стерику... [5, с. 349]. У лисп до дядька М.П. Драгоманова (10 грудня 1892 р.): «...коли Ви мене отак сварите, то «красться серденько начетверо мое», як ствають в однт нашт пгснг.» [5, с. 34]. З шшого листа до матера «...читаючи лист Франка, я не могла не подумати: «прийшла коза до воза». Тимчасом я в1дповша йому в дуже гречному том, без жодних натяюв на козу... » [5, с. 364]. У лисп до М.1. Павлика (31 ачня 1895): «Не хотыось би, щоб намогй книжц1 стояв невидимкою етграф: «Ыгла через м1сточок. вхопила кленовий листочок, б1гла через гребельку, вхопила водиц7 крапельку, тыьки ж я пила й гла». Використання письменницею усно! народно! творчосп свщчить про високий рiвень володшня мовою, образне мислення, здатшсть влучно характеризувати будь-яке явище.
Укра!нська мова в Лесиних листах стае вщкритою до вшх культур свггу, до лто-ратурних надбань шших народiв. Поряд сшвюнують укра!нська приказка, народний дотеп i французький усталений вислiв, польський фразеолопзм i латинський афоризм, росiйський лггературний зворот i поетичний рядок iз вiдомого твору нiмецького пись-менника. Ц iншомовнi вкраплення функцiонують як емоцшно-експресивш засоби
увиразнення ÎH^B^yanbHoro стилю, точшше - як форма передачi емоцiйного стану особистостi, яка вщчувала внyтрiшню форму образного вислову, яка жила в свт шшо-мовних лнератур i постiйно трансформувала цей свн в украшський iнтелектyaльний контекст. У цьому виявляеться своeрiдний мовний европе!зм Лесi Украшки. рос.: «С глаз долой, из сердца вон» [6, с. 323]; лат.: «O tempora, o mores!» [5, с. 351]; французь-кою: «Laisser faire, laisser passer» («Хай буде, як буде») [5, с. 163]; «А la guerre comme a la guerre» (на вшш, як на вшш») [5, с. 170]; «fais gne tu devars, advinne gue pourra» («Роби, що треба, хай буде, що буде») [5, с. 337]; «Quand on est bete, c'est pour tou-juors» («Коли хто дурний, то це вже назавжди») [5, с. 391]; пал.: «Veder Napoli e poi morire» («Побачити Неаполь, i по^м вмерти») [5, с. 173]; польською: «Nie mila ksiadzu ofira - idi, cider, do domu» («Не мила пaновi жертва - щи, теля, додому») [5, с. 278]. Це засвщчуе, що письменниця добре знала не лише рщну мову, а й rnmi.
Про свое знання европейських мов Леся Украшка писала в лисп до М. I. Павлика 27 березня 1903 р. [7, с. 57 - 58], де йшлося про можливють викладати мови в га-лицьких гiмнaзiях. Французьку, шмецьку вона знала так досконало, що могла писати статп цими мовами; вшьно володiлa налшською, польською; за ïï словами теоретично знала англшську. Могла розмовляти, як довщуемося з iнших лис^в, болгарською мовою. Сама вiдзнaчaлa, що вимову в росшськш мала пршу, нiж у фрaнцyзькiй.
У листах письменниця часто торкаеться теми вивчення чужих мов: «Серед киян молодих остатнього часу починае ширитись европег'зм; вони починають учити ев-ропейсьт мови i ттересуватись европейською лiтературою» (З листа до М.П. Дра-гоманова 24 грудня 1889 р.) [ 5, с. 45]. Знання мов для Леш - це вихщ у широкий свгг, бачити його не лише через переклади з росшськок ^^Бiда, що бiльшiсть нашогукраш-ськог громади сидить на самт нуждентй укратськт преа, а через те не бачить як ^iд свту - m того, що в вжт, m того, що поза втном... Та вже тепер помiж нашою молодою громадою почалось таке „западнечиство", що багато хто береться до французьког, тмецькоХ, англШськог та тальянськоХ мови, аби могли читати чужу лтературу» (З листа до М.П. Драгоманова 17 березня 1891 р.) [5, с. 85]. Взагат ж ïï мрiею було видання украшською мовою бiблiотеки iноземноï лператури, зокре-ма творГв Байрона, Бальзака, Бомарше, Поля Бурже, Вольтера, Гаршина, Короленка, Конопнщько].', Мольера, Петрарки, Руссо, Сервантеса, Вальтера Скотта... [4, с. 268].
ВГчж питання европеïзмy й народництва для yкрaïнськоï лператури, загалом культури Леся Украшка вщчувала дуже тонко. Воно стояло для œï як у переклад-нш практичнш дГяльносп (ви6Гр тем, лператури для просвгти народу), так i в мовГ як словесно-художнш творчосп. У лисп до брата М. П. Косача 25 лютого 1891 р. вона дуже образно передае тодшш суперечки в Галичиш, подГ6ш до таких: «... що краще -Мтлер чи новi чоботи, ВенераМтоська чи куль соломи i т.п.» [5, с. 71]. Це засвщчуе, що письменниця добре знала не лише рщну мову, а й rnmi.
«Леся Украшка була поборником штелектуально].', полiфyнкцiонaльноï yкрaïнськоï мови, добре розумша складну ситуащю роз'еднання украшщв, подш ïх державним кордоном. Погляди Леш Украшки на лторатурну мову як результат синтезування рГз-них говорГв, у поеднанш свого й запозиченого, народного й книжного й «без жадного насильства, сварки й колотнечi». Вона прекрасно усвщомлювала, що розриву мГж усним i писемним мовленням не було б, «якби у нашоХ мови були таю права в РосИ', як е в Галичиш». Як вщ лнератури, так i вщ мови вона, за словами В. Омовича, „ вимагала того, що ми тепер називаемо европейсьюстю, домагалася таког ширини та глибини, яш робили б ïï щкавою вам, а не тыьки, мовляв, „украгнському хуторяниновi"» [цит.
Мовна особистють Лес Укра'нки в ешстолярному дискурс!
за: 3, с. 267]. Великим болем перейнят !! думки й про мовний стан по обидва боки кордону в лисп до О.С. Маковея 31 листопада 1893 р.: «Не знаю, чим се об'яснити, тыьки галичани краще говорять, шж пишуть, а украгнц краще пишуть, шж говорять. Що ж до того, що часто украгнськ ам 'г говорять по-ростськи, то, здаеться, не так давно було, що галицькг русинськг ам 'г говорили по-польськи; якби у нашог мови були таю права в Росп, ям е в Галичит, то я твердо в1рю, що й ми не зосталися б позаду, а тепер нехай хто хоче кидае кам1нь на украгнщв пригшчених школою, урядом, громадськими институциями, тыьки я свого кам1ння не зважуся зд1йняти. Щоб Ви в1рили в мою без-стороншсть, я мушу сказати, що вихованая в украгнськт мов1 7 що до нашог ам 'г той кам1нь патр1отичний все одно не долетить, хоч 7 буде кинутий» [5, с. 179 - 180].
«Вихованая в укра!нськш мовЬ>, Леся Укра!нка була завжди чутлива й чуйна до тих людей, в яких бачила щкавють до укра!нсько! мови й лтератури. Живучи, на-приклад, в Одеш, в Ялт вона розмовляла укра!нською мовою, тому й траплялися в не! знайомства теж з укра!нцями. Ось як описуе Леся в лисп до матерi типовий образок мовно! ситуаци на швдш Укра!ни: «Мен добре трапилось, що маю дуже добру служанку, д1вчину з Малог Перещепини... Вона вже звикла, що з нами можна говорити по-простому, 7 вже не мучить меш вух тим „ новоруським жаргоном ", що пануе в нашому двор1. Наш1 хазяг полтавц 7 вся дв1рня з Украгни, але мова така, що аж жаль слухати (хоч хазяйка передплатниця „Р1дного краю " 7 величае себе мало-роаянкою), вже досить того, що кухарку Горпину звуть Грушею...» [7, 12, с. 233].
Бажання бачити свш народ творцем високо! пол^ично! культури, з високим ев-ропейським рiвнем науки, лтератури, виснажлива праця в iм'я цих iдеалiв давала письменнищ право заперечувати поверховий, зовшшнш патрютизм: «Ще й тепер можна у нас почути таку фразу: „Як се? От Ви казали, що NN дурень 7 тупиця, а в1н же так чудово говорить по-нашому" - се вже ценз! А послухати часом, що в1н говорить по-нашому, то, може б, краще, якби в1н говорив по-китайськи» [5, с. 219].
Поетеса, перекладач, вона тонко реагувала на власне лшгвютичш характеристики вислову, на етимолопю ^в, !х стилютичне забарвлення, напр., коли брат М. Косач запитував Лесю, як краще перекласти слово маятник у реченш з оповщання В.Г. Короленка „Ночью": На стене стучал маятник, вона вщповщае: «Слово маятник, я думаю, можна так залишити, бо коршь сього слова укра!нський. Маятник по-болгарськи пахальце, по-сербськи - шеталиця, по-чеськи kywadlo, по-польськи wahadlo, по-галицьки - пендель, кивало» [5, с. 37].
Леся Укра!нка йшла попереду свого часу своею творчою манерою, виробленням укра!нського штелтентного мовлення, утвердженням едино! укра!нсько! лтератур-но! мови i !! стильово! розбудови. Водночас вона бачила перспективу свого народу, а тому так дбала про збагачення й iнтелектуалiзацiю його мови, потрiбно! для вщтво-рення вшх сфер суспшьного, культурного життя. Мова Леш Укра!нки - це на початок ХХ ст. зразок штелтентно! мови Схщно! Укра!ни [4, с. 268].
Будучи прихильницею оргашчного для укра!нсько! мови фонетичного правопису, Леся Укра!нка вщстоювала правописш правила, яю справдi закршились в укра!н-ськш орфографи. У лисп до 1.Я. Франка, 14 травня 1892 р. зауважуе: «Я стою за правдиву фонетичну правопись (радикальну) ... В слов1 сл1зьми таки треба писати м'який знак, бо так вимовляеться. Слово в'яне можна писати або так, або вьяне, але мяк не вяне, бо то власне вийде роайська вимова».
Головний критерш словодобору, яким Леся Укра!нка керувалася шд час написан-ня лиспв до рщних, друзiв, знайомих, - живе мовлення !! сучасниюв. Леся Укра!нка
виступала проти 3acMi4eH^ лпературно1 укра1нсько1 мови просто безграмотними виразами i фонетичними помилками.
Висновки. Отже, навгть часткове дослiдження етстолярно1 спадщини Лесi Украшки засвщчуе, як можна i треба володгти украшською мовою. Лесине слово в ешс-толярному дискурсi, 11 мовомислення свщчать про певний рiвень штелектуального й культурного потенцiалу особистостi. Питання мови як найважлившо! ознаки на-щонально1 свiдомостi, етшчно1 самобутностi було надзвичайно важливим для Лесi Украшки. Як i всi 11 попередники, найвидатнiшi украшсью письменники, вона праг-нула до розширення можливостей украшського слова i дала класичний зразок укра-1нсько1 лпературно1 мови. Лесине слово ввшшло вагомою часткою в украшську ль тературну мову, шднесло 11 на новий iнтелектуальний рiвень, поеднавши нащональ-ну самоiдентичнiсть та европейську орiентацiю. Пiзнання мовно! особистост Лесi Украшки невичерпне, осмислення багатогранно1 творчо1 спадщини митця постiйно вщкривае новi аспекти й горизонти для дослщниюв.
Список лiтератури
1. Ермоленко С. Я. Украшська мова. Короткий тлумачний словник лшгвютичних термь тв / С. Я. Ермоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор. - К. : Либадь, 2001. - 224 с.
2. Мацько Л. I. Мовотворч1сть Лес Украшки / Л. I. Мацько, О. М. Сидоренко // Дивосло-во. - 2002. -№3. - С.14-16.
3. Панько T.I. 1нтел1гентшсть нашого мовлення / T.I. Панько //Молодь Украши. - 1992.4 грудня. - С. 6.
4. Русашвський В.М. 1стор1я укра1нсько1 лггературно1 мови: тдручник / В.М. Русашв-ський. - К.: АртЕк, 2001. - 392 с.
5. Украшка Леся. Листи (1876-1897) / Леся Украшка //З1бр. твор1в : [у 12 т.]. - К.: На-укова думка, 1978. - Т. 10. - 542 с.
6. Украшка Леся. Листи (1898-1902) / Леся Украшка //З1бр. твор1в : [у 12 т.]. - К.: На-укова думка, 1978. - Т. 11. - 480 с.
7. Украшка Леся. Листи (1903-1913) / Леся Украшка //З1бр. твор1в : [у 12 т.]. - К.: На-укова думка, 1978. - Т. 12. - 694 с.
Власенко В. В. Языковая личность Леси Украинки в эпистолярном дискурсе
// Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Филология. Социальные коммуникации» - 2012. - Т.25 (64). - № 1. Часть 2. 349-354.
В статье рассматривается языковая личность Леси Украинки в эпистолярном дискурсе, влияние интеллектуального и культурного потенциала личности на развитие украинского литературного языка.
Ключевые слова: языковая личность, эпистолярный дискурс, письмо.
Vlacenko V. V. Personality of Lesia Ukrainka in epistolary discourse // Uchenye zapiski Tavricheskogo Natsionalnogo Universiteta im. V.I. Vernadskogo. Series «Filology. Social communications». - 2012. - V.25 (64). - № 1. Part 2. - P. 349-354.
The article deals with the language personality of Lesia Ukrainka in epistolary discourse, influence of intellectual and cultural potential of the personality on the development of the Ukrainian literary language.
Key words: language personality, epistolary discourse, letter.
Поступила до редакци 21.04.2012 р.
