CC BY
32
УДК 316.32:321.7:331.107 Володимир Андршович Ткаченко,
д-р екон. наук, проф. Дншропетровський утверситет iменi Альфреда Нобеля; Олена Василiвна Гаращук, канд. екон. наук, доцент НД1 розвитку економiки та сустльства, Днiпропетровськ
МОТИВАЦ1Я ШЩ1АТИВНО1 ТВОРЧО1 ЕКОНОМ1ЧНО1 Д1ЯЛЬНОСТ1 ЯК ОСНОВИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСП1ЛЬСТВА
Життя набувае ознак вартост через розум, що надшяе його врешт свободою та пдшстю в контекст дискурсивно! практики, через наукове обгрунтування усвщомленого. Саме дискурсивна практика дозволяе усунення насилля { здшснення прав людини, яю полягають у здатносп штелектуального виокремлення загрози насильства як процесу, на основ1 його критики в цшях поетапного усунення будь-яких його форм заради звеличення людсько! пдносп, розкриття можливостей життя в конкретному суспшьному середовищ1 та запоб1гання перетворення останнього на боротьбу за виживання. Дотримання прав людини потребуе такого роду суспшьно! етики, яка могла б змшити { регулювати ставлення 1ндивща до шших на р1вш пдносп кожно! особи. Це можливе лише в тому випадку, коли насильство, гвалтування,
примушування тощо перестануть бути ¡нди-вщуальною проблемою, а И усунення ставатиме спшьною суспшьною турботою про життя, у якому стосунки м1ж людьми уникатимуть приниження { свщомо! образи, а пдшсть не вщчуватиме тиску обставин.Слщ пам'ятати, що щея прав людини 1манентно спрямована на попередження насильства у прихованих формах, особливо у форм1 культурно-моралюного домшування, де насильство здшснюеться не ешзодично, а е проявом щоденно! практики при певних сощальних обставинах. Саме тут насильство, спрямоване проти людини, окремо! групи, чи суспшьно! формацп в цшому, перетво-рюеться на системш формаци в цшому, системш норми поведшки, звича!в чи навпь стае нормою життя, набувае етично! лептим-ност1, стае формою етичних вщносин у кон-тексп юнуючо! сощально! формацп.
Заперечення насильства не е «панаце-ею вщ ус1х бщ», але через штерпретащю його форм та умов створюються передумови його щентифшацп та вщокремлення прав людини { можливостей та шлях1в !х захисту. I чи не це е найбшьш рацюнальним тдходом до розробки концепцп нацюнально! щеологи громадянського сустльства, шдгрунтям яко! е щентифшащя та виокремлення прав людини та визначення прюритету вартост свобо-ди, як е необхщною умовою формування со-щальност з фшсованими правовими нормами. Але штелектуальна штерпретащя буття по сут сво!й е виявом його природи через розумову актившсть окремих ¡ндивщв. Тому слщ ураховувати, що поза штелектуальним проникненням сощальшсть як така залиша-еться глухою, закритою до свободи I прав людини, бо насильство тут сприймаеться кр1зь призму «природних катакл1зм1в» поза диференщащею на основ1 особливостей люд-ського життя. I тшьки тд знаком критики, у процес суспшьного дискурсу е можливють здшснення визнання пдносп людини та вар-тосп життя, що може бути забезпечене спшь-ними зусиллями вшьних людей, при визна-ченш р1вня !х свободи.
Свобода ди людини, шщативна творча економ1чна д1яльшсть е спшьним для бшь-шост члешв суспшьно! формаци, що в куль-турно-штелектуальному контексп може здш-снюватися через р1вень штелектуального по-тенщалу за умов надання р1внозначних можливостей його реал1заци. У сощальносп громадянського сустльства такий «феномен», як насильство, збалансовуеться не просто лептимащею етики чи вщповщною д1ею держави, а ор1ентовашстю кожного члена сустльства й самого сустльства на таю правов1 норми, що найкращим чином
© В.А. Ткаченко, О.В. Гаращук, 2011
гарантують волевиявлення людини, И свободу та заохочують (мотивують) добровiльну благочинну поведшку як при виконаннi шщативно! творчо! економiчно! дiяльностi, так i при виконанш обов'язкiв перед суспiльством, що гарантуе стан, коли вигода одного iндивiда не перетворюеться на поразку шшого. Навпаки, виробничi вiдносини за принципом «перемога-поразка» вилучаються iз сощально! дiйсностi, а на !х мющ складаеться розумiння й потреба взаемодоповнення здiбностей людей iз рiзними правами за статусом. Таким чином, суспшьна дшсшсть iз достатньою етикою свободи породжуе потребу громадянських прав i громадянського стану, як добре оргашзовано! справедливо! суспшьно! спiвпрацi на шдставах шщативно! економiч-но! дiяльностi.
То може це i е основне шдгрунтя нащ-онально! щеологи ново! держави?
Звичайно, якщо громадянське суспшь-ство е сукупнiстю процедур i правил, що складають мережу стосунюв мiж людьми, якi здiйснюються навколо визнання прав людини у формах добровшьно! та солщарно! взаемодоповнюваностi рiвних гiдностей i можливостей буття, то можна його розглядати як сощальний простiр (соцiальне середовище), у якому цшковито вiдсутнiй примус i насилля. Тобто це тип дшсност (суспшьно! формаци), що складаються на основi iнтелектуального потенцiалу суспiльства та штелектуально! штерпретаци свободи iндивiдiв, шднято! до значень прав людини, орiентованих на усвщомлення неприпустимостi насильства i примусу в усьому, що стосуеться оргашзаци суспiльного життя [1].
Було б iлюзiею вважати, що громадянське суспшьство становить сощаль-ний простiр, у якому цшковито вщсутш насильство, поневолення, зневага i таке iнше. Але iсторiя ще не знае випадку - ш мiсця нi часу - де склалося б громадянське суспшьство в позадержавному геопол^ичному просторi, бо громадянське суспiльство е передусiм фактором тако! самооргашзацп спшьносп, основою яко! е не стшьки форма державно-пол^ично! влади, владних шституцш, скiльки форма реалiзацil природного права на свободу. Бо воно
окреслюеться такого виду добровшьно! активносп iндивiдiв, що наповнюють спещальний простiр, такою шсти-туцiональною сферою, якi перебувають поза тим, що контролюе державна влада.
У сощальному просторi, де приватно-iнтимна вiдмiннiсть мiж людьми втрачае са-мостiйне значення, де «незамшних людей не бувае», де вш можливостi залежать лише вiд влади, про громадянське суспшьство годi й думати. Бо перебуваючи в обставинах ме-тафiзичного тиску на суспiльство, людина як складова цього суспiльства втрачае здатшсть здiйснювати добровiльну поведiнку, як iма-нентну загальним пiдходам сутшсть. Пiд метафiзичним тиском влади формуеться нове св^осприйняття, а у члешв суспiльства формуеться внутрiшня сутшсть сприйняття примусу як форми вщтворення зачаклованого в уявi людей свггу. Iнтенцiею стае уникання високих щнностей, для яких бракуе iнтимного простору.
Слщ зазначити, що громадянське суспшьство не можна розумгги як якесь застигле сощальне утворення, шдгрунтя якого може переноситися i клонуватися в будь-якiй куль-турi за умови запровадження вшьного ринку й полггично! демократi!. Це формацiя юто-рична соцiально-економiчна загально! культури розвитку, що здшснюеться як активнiсть людей знизу, яка набувае тривалого оформлення в етицi свободи, вiдповiднiсть до не! етичноси та дискурсивно-мовнiй практищ, що мае цiльову функцiю збереження та пiдвищення рiвня якiсного життя й уможливлення рiзнобiчного розвитку особи. Сощально-економiчною формою активностi в контексп етики е iнiцiативна економiчна дiяльнiсть iндивiдiв чи груп, а в контекст дискурсу свободи стае самоврядна оргашзащя спiльного життя людей, обмежена вщ зовнiшньо! опiки державних шституцш. Загальнофункцюнальш взаемозв'язки здiйс-нюються як усвщомлене поширення свободи, спрямовано! на повагу до гiдностi особи та лептимацп права людини жити в суспшьсти з контрольованим насильством. Дотримання прав уможливлюе здатшсть людини до толе-рантносп у вщносинах з iншими, а соцiальне закршлення солiдарних дiй перетворюеться на правову потребу поважати гiднiсть
людини, вважати ïï co6i рiвною, що стае важливим доповненням власних суспшьних можливостей [2].
За такого шдходу актуальним стае питання ментальностi суспшьства, його прошаркiв та функцiонування владних шсти-туцiй. Оскiльки ми шдшшли до легiтимацiï iндивiдуальноï економiчноï дiяльностi як життя людини за «другим законом природи», постае необхiднiсть розширення обсягу поняття сутi й сутносп влади, ментальностi та чинникiв, що ïx формують, що е шдгрунтям для розгортання панорами дiяльностi як тако1' i як органiзацiï людей заради досягнення певно1' мети й певного впливу на суспшьство залежно вщ загального рiвня ментальностi.
Влада е надзвичайно важкою i вщ-повiдальною ношею. I володiти нею, не маючи певного рiвня метаттетного потенцiалу, не маючи достатнього рiвня ментальностi прошарку, що е шдгрунтям формування влади i владних шституцш, практично неможливо. У складних соцiально-економiчниx умовах державного будiвництва, в умовах несформованосп традицiй i звича1'в суспшьного буття, в умовах неконсолiдованностi наци - будь-яка дiяльнiсть владних структур рiзного рiвня спричиняе у людей шдозру й недовiру, що породжуе негативну реакцiю.
Кожна епоха, кожна суспшьна форма-цiя, кожна сощально-пол^ична система на основi соцiально-економiчного шдгрунтя формуе за сво1'м образом i подобою сво1' владнi iнституцiï на пiдставi дiй ментальнос-тi елгтно1' частини суспiльства та його ментального потенщалу. Причому однозначних пiдxодiв не бувае: в одному випадку критерiем е штелектуальний потенцiал суб'екта, в шшому - за нацiональною його ознакою, у третьому - за конформiзмом до юнуючого способу державного устрою тощо. Загалом же теорiя та iсторiя панiвноï (владно1') ел^и не iснують у чистому (абстрактному) виглядь Вони е уречевленою сутшстю соцiальниx процесiв. Внутрiшнi проблеми пашвно1' елiти, то лише умова виходу поза них, бо ззовнi ïï чекае не менш активна дiяльнiсть, оскiльки неминуче доводиться стискатися з мiжетнiчними та мiжнародними протирiччями, яю завжди
були, е i будуть, бо така природна сутнiсть кожноï соцiальноï формацiï. I саме тут проявляеться ïï ментальнiсть, i саме тут вона проходить випробування на свою необхщшсть у практищ соцiального буття. I нiчого дивуватись вислову: «який народ, така i влада» [3].
Отже, постае основна проблема, яка полягае у вщповда на питання: про природш витоки життя як субстанци юнування i чи можливе безсуб'ективне розумшня дiяльностi як пiдгрунтя такого пiдxоду? Вщповщ тут поки що немае. Але, якщо до розумiння дiяльностi зводиться сутшсть людини, то ця сутшсть мае бути об'ективним вщношенням, навт якщо це сутшсть суб'екта. Висновок тут може бути лише один: «шщативна економiчна дiяльнiсть абсолютним чином е суть i змют людини, яка водночас замикае в собi людську сутшсть буття».
Вважаемо, що шщативна економiчна дiяльнiсть як загальнють вищого роду буття не може бути розчленована на окремi складов^ емпiричнi компоненти, бо вона е абстрактно-загальною сутнiстю конкретно-реального способу буття людей у суспшьсти й у ставленш до суспiльства. Бо шщативна творча економiчна дiяльнiсть може бути визначена як спошб юнування людини, як сутнюна характеристика ïï родовоï природи.
Саме визначаючи шщативну творчу економiчну дiяльнiсть як основну характеристику буттевого пiдxоду до людини за загалом, можна зрозум^и i процес соцiалiзацiï iндивiда як процес творчого вщтворення самою людиною свого власного потенщалу, свого власного св^у культури. Бо в аналiзi iнiцiативноï економiчноï дiяльностi передбачаеться осмислення едносп буттевого й соцiалiзованого визначення самоï людини. У ньому нiби шщативна творча економiчна дiяльнiсть первiсно представлена як сутшсть буття, що розглядаеться, як сутшсть буття людини, як середовище, у якому проявляеться сутшсть самоï людини, i таким чином вщбуваеться ïï соцiалiзацiя. Причому соцiалiзацiя як об'ективний процес за «другим законом природи» не менш реальний, шж самi iндивiди, що наповнюють сощальне середовище. Хоча сама по собi соцiалiзацiя
не MaTepiari3yeTbCH, не виробляе товари споживання, але являе собою cnoci6 виробничих вiдносин, що обумовлюються суб'ектами сустльно! формaцiï й реaлiзyються ними.
Таким чином, шщативна творча еко-номiчнa дiяльнiсть як зaсiб мaтерiaлiзaцiï фiзичних сил людини, як процес втшення ïï сyтнiсних сил у певних предметних формах мае подвiйнy сутшсть: з одного боку, виступають процеси розпредметнення, тобто засвоення iндивiдом сощально-суспшьного досвiдy, коли природнi явища перестають бути природною силою у власному розумшш цього - вони набувають за «другим законом природи» статусу сyспiльного буття, буття, заплщненого процесом соцiaлiзaцiï; з iншого боку, упредметнення, тобто прояв творчих сил людини, вщдача i примноження сощаль-ного досвiдy та практики створення «друго1' природи», яка визначаеться результатом людсько1' предметно!' дiяльностi, у якш i вщ-биваеться сутшсна природа людини за «першим i фундаментальним законом природи».
Суть дискурсу полягае в тому, що прийнят за таких пiдходiв вартост - а це означае стан ix дшсного iснyвaння i нaвiть легiтимного визнання, - не iснyють aпрiорно i не е сутностями поза людськоï реальносп як вaртостi. Вони стають такими завдяки штерпретативнш здaтностi людського розуму надавати життю значення, перебуваючи в тому чи шшому видi зв'язку з iншим життям. Але невщ'емною складовою того чи шшого зв'язку е вiдповiдний дискурсивний план, у координатах значень якого i здшснюються тi або iншi вартосп бiоенергетичного потенцiaлy людини або toï його частини, яку вона витрачае за такого пiдxодy [4].
У контекстi спшкування можливий на-вiть новий свщ як бажання людини, ïï прагнення до кращого, незважаючи на те, що цей св^ iснyе тiльки у вiртyaльнiй формi i ще далеко до перетворення його на дшсшсть. Проблема вартосп вiртyaльноï форми нового св^у як можливоï реaльностi великою мiрою залежить вiд ментaльностi сyспiльствa й етичних дш владних iнститyцiй.
Лопка громадянських взаемин людей, якi втшюють свою свободу i своï права в
iндивiдyaльно-привaтномy розрiзi, законо-мiрно поширюеться на спiльнi iнтереси державного врядування i форми влaсноï безпеки, яю тепер можуть здiйснювaтися лише через принцип вщкритосп дiй влади, або пyблiчностi та звiтностi ïï перед народом. Важливим е, безумовно, i факт первинноï спрямовaностi людини й сустльства на усв> домлення свободи i здiйснення ïï автономи та незaлежностi життя iндивiдa i народу. Власне в контексп щеологп нацюнального сyверенi-тету складаються й поглиблюються демокра-тичнi норми суспшьного життя, що супроводжуються становленням шституив новоï сyспiльноï формацп. Слiд також ураховувати, що незaлежностi вiд держави домагаються також кримшальш та тiньовi угрупування, а також aсоцiaльнi та руйшвш щодо людини деякi парарелтйш громади.
У процесi тривалого юторичного розвитку свiтовоï цивiлiзaцiï громадянське суспшьство, виокремлюючись у своïй сyтi вщ прямого впливу держави, бувало сумюним i з демокрaтiею, i з авторитаризмом. Але прагнучи виявити своï основнi риси чи параметри так звaноï «комyнiкaтивноï ди», що, за задумом, надае нормaтивнi засади теори громадянського сyспiльствa i не може не вважати, що демократ в рiзниx ïï формах i авторитаризм не е несумюними, як це маемо сьогодш. Навпаки, як основа рацюнального врегулювання конфлiктниx сyспiльниx процешв у кризових ситyaцiяx демокрaтичнi гасла в iмя народу сприяють поширенню полiтичноï демагоги i е мютком для встановлення диктатури. Лише розвиток громадянського сустльства е найнадшшшим запобтанням диктaтyрi, бо пробуджуе нaцiонaльнy i правову природну свiдомiсть наци. Так, поширення мережi громадянських оргaнiзaцiй та сектору привaтноï влaсностi з прямим швестуванням iноземного кaпiтaлy в Китш показуе доволi yспiшний приклад стабшзаци aвторитaрноï системи влади, яка мае номенклатурно-бюрократичний характер i опираеться на комyнiстичнy iдеологiю [4].
У сьогоденш важливою причиною актуатзаци концептiв громадянського сyспiльствa стае його потенщал, його можливостi сприяння демократичним
перетворенням нав!ть у крашах з уже розвиненими громадянськими стосунками та шститущями. У громадянському суспiльствi вбачаються потужш чинники для пожвавлення суспшьно1' iнiцiативи, створення нових сфер життя, надання свободи iнiцiативнiй творчiй дiяльностi, посилення опору бюрократизацiï та корупци, поширення сфери прав людини, зменшення будь-яко1' форми насильства та редукування державно-пол^ично1' влади до самоврядних оргашзацш. Такий пiдxiд став основою пол> тики Евросоюзу, де правова держава як гарант прав громадянина зорiентована на права i свободу людини, а отже, на максимальний розвиток громадянського суспшьства, в якому вони мають вс шдстави забезпечуватися. Громадянське суспшьство посилюе необхщшсть i забезпечуе розмежування економiчноï влади вщ полiтичниx пристрастей.
Саме такий шдхщ е чи не найважли-вiшим чинником демократичного сощаль-ного поступу, зi шляху якого мають усуватися можливосп для економiчного збагачення засобами узурпацiï полiтичноï влади, усунення олiгарxiчного капiталу, що так чи шакше пов 'язувався з позапублiчною iнiцiативною та кримiналiтетом. Отже, чи не в демонтаж! пол^ичних можливостей для зростання ол!гарх!чних кланiв полягае центральна проблема сучасного пол!тичного, економiчного та сощокультурного розвитку Украши як незалежно1' держави?!
З шшого боку, нав!ть консолiдована спiльнота сама по соб! не складаеться. Сполучним процесом, необхвдним для солiдарностi й дов!ри м!ж мiльйонами незнайомих м!ж собою громадян, стае формування усвщомлення кожним нацюнально1' iдеï, що веде до щентичносп суспiльства. А це надзвичайно складний i довготривалий процес будiвництва нацiï, з поступовою iнтеграцiею етшчно1" рiзноманiтностi в одну нацiональну едшсть, з характерними для не1' територiею, еконо-м!чною, законодавчою, осв!тянською та со-щокультурною системами. Тобто необхщне створення тако1' соцiальноï формацiï, яка мютить економiчну, соцiальну, пол!тичну й культурну фундацiï iнтегрованоï поведiнки
¡ндивщв, що вiдбуваеться поза державним втручанням. Таке суспшьство е сощальною позаурядовою сферою спонтанного самовияву вшьних людей, органiзацiй та асощацш, що функцiонуе як мережа кооперативних вщносин i взаемин м!ж ¡нди-вiдами та соцiальними шститущями.
Звичайно, суспшьство не може бути державою, не маючи своерщного описового характеру:
нормативно-пол^ичного концепту, який пов'язаний з щеею, що громадянська активнiсть людей мае продовження в пол> тичнш i мае посилюватися за рахунок державних шститупв. Ядром i суттю громадянського суспiльства е широка мережа так званих неурядових органiзацiй, як! за означенням перебувають поза контролем держави, проте мають вибирати на себе по суп функци соцiального управлiння;
юридично-правового концепту, за якого громадянське суспшьство
розглядаеться як сфера здшснення прав людини й усунення умов для насильства на основ! державно-конституцiйноï гаранти свободи й недоторканностi;
концепту щодо поняття природного права людини, за якого «держава е власшстю народу, а народ - зiбрання людей, пов'язаних м!ж собою згодою в питаннях права та спшьних iнтересiв за «другим законом природи», що штерпретуеться як «спшьний правопорядок», як суспшьство у значенш пол!тично1' стльност!, як соцiальна еднiсть ¡з правом теоцентричного вим!ру i щодо людини, i щодо суспшьства;
сучасного фшософського шдходу, що пов'язаний з щеею свободи, вщ розумшня i тлумачення яко1' залежать морально-етичнi засади сощального порядку, нормативна кон-цепщя органiзацiï найкращого суспiльства, як на основ! прийняття унiверсальноï природи розуму, який спроможний до ращонально1' комушкаци, компромюу, толерантност й миру, так i теори ушверсальних форм комушкаци у сшвпращ ¡ндив^щв, що активно впливае на стан сощального життя;
застосування культурних чинниюв з погляду на суспшьство як на семютично-дискурсивний феномен, що виникае як
явище, мережа вщносин i стосyнкiв мiж людьми, не зовнi людини, а через людину, на основi певних спонук мислення, пiзнaння й усвщомлення, що продукують вiдповiднi значення та символи, тексти та контексти, а також мотивують вщповщш вчинки, поведiнкy й вщповщну практику етичноï ди.
Зрозyмiти сутшсть новоï соцiaльноï формацп можна лише тод^ коли стане ясно: для чого вона утворюеться.
Через тзнання суп поставленого питання i усвщомлення логiки буття як такого можна вийти на саму щею сустльства, на теренах якого маемо нaмiр збудувати нову державу. Але, щоб зробити це, важливо знати: наскшьки усвщомлюеться сyспiльством держaвнiсть як щея держави, як ïï iдеологiя i як використовуеться щеальне начало держави в iм'я людини, в iм'я сyспiль-ного блага.
Бiльше столiття тому люди прийшли до висновку, що «держава за своею суттю е оргaнiзовaний у себе народ» i «абсолютне право народу е його абсолютний обов'язок бути оргашзованим у себе». Усе це в сукуп-ност i становить державу. Виражаючи свою оргaнiчнy цiлiснiсть, свою оргашзовашсть, свое розyмiння буття у сукупност iндивiдiв, частина ï^ являе собою народ, що дае йому можливють здшснювати своï iдеï вщповщно до права, що характеризуе дшсний рiвень своеï свободи буття. Якщо ж ця сyкyпнiсть людей (народ) не керуеться встановленим правом, то рiвень свободи людей не мае порiвняння. Дивлячись на сьогодення, шчого iншого сказати не можна: «Дуже великий сyмнiв у тому, що сама по собi бiльшa частина населення, що присвоюе собi iм'я «народ», утверджуючи свiй нaмiр у побyдовi демокрaтичноï держaвностi, не порiвнюючи його з iстиною, може бути настшьки
розумна, що знае, що вона чинить». Сyспiльнa свiдомiсть цiеï частини населення найвищою мiрою суб'ективно, егоютично орiентовaнa на aбстрaктнiсть ментaльностi й зовшм не передбачае розвиток сутшсних сил людини [5].
Тiльки та частина населення мае право називатися народом, яка на основi тзнання можливого й усвщомлення необидного сформуе в собi морaльно-етичнi основи людини, навчиться науково обгрунтовувати, керуючись знаннями i волею, усвщомлене, розвине в собi необxiднi навички оргaнiзaцiï себе в собi i в державу, мае право називатися народом i брати участь у розбyдовi нового сустльства - демокрaтичноï держави.
Л^ература
1. Карась А.Ф. Фiлософiя громадянського сyспiльствa в класичних теорiяx i некласичних штерпретащях / А.Ф. Карась. - Ктв-Л^в, 2004. - 520 с.
2. Бшецький В. «Третiй сектор» як основа громадянського сустльства (частина I) /
B. Бшецький // Схщ. - 2004. - № 7 (65). -
C. 69-72.
3. Бшецький В. «Третш сектор» як основа громадянського сустльства (частина II) / В. Бшецький // Схщ. - 2005. - № 1 (67). -С. 60-65.
4. Андрос С. Проблеми становлення громадянського сустльства в Украш / С. Андрос // Схщ. - 2005. - № 3 (69). - С. 113-119.
5. Бшопольський М. Енвiронiкa - нова наукова теорiя про розвиток людства / М. Б> лопольський. - Донецьк-Мaрiyполь: 1ЕП НАН Украши, 1997. - 330 с.
Надшшла до редакци 11.07.2011 р.
