CC BY
21
В.А. Ткаченко, О.1. Щукн
МОТИВАЦ1Я ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСП1ЛЬСТВА НА ОСНОВ1 ШЩ1АТИВНО1 ТВОРЧО1 ЕКОНОМ1ЧНО1 Д1ЯЛЬНОСТ1 ТА СОЩАЛОАЦП СУСП1ЛЬСТВА
Загальносвiтова економiчна проблема сьогодення поставила перед суспiльством Украши первинне для фшософсько! свiдомостi моральне питання про природнi витоки та шдгрунтя життя як субстанцп iснування. Аналiзуючи концепцiю економiзму сучасностi, доходимо висновку, що з цих позицiй не виршуеться проблема узгодження шщативно! економiчноl дiяльностi за «першим i фундаментальним законом природи» - егоютичних штерешв iндивiдуума з етикою служiння вищим цiнностям суспiльства, яке базуеться на технократичних принципах. А це означае, що таке суспшьство не мае юторично! перспективи, бо розвиток продуктивних сил i взагалi цiнностi продуктивно! пращ у свош сутi знаходять далеко недостатню оцiнку в суспiльнiй свщомосп. Прагнення до розвитку виробництва i творча iнiцiативна економiчна дiяльнiсть дуже часто розглядаються в нас як «буржуйське прагнення до наживи або «не лiзь зi свинним рилом до барського корита». Уже за такого шдходу можна сформувати чи не найважливше завдання нашого сьогодення: визнання украшським суспiльством розвитку продуктивних сил як загальнонародно! справи, у якш зацiкавлена держава; духовне усвщомлення кожним iндивiдом i кожним господарським суб'ектом свое! виробничо! дiяльностi як виду суспшьного служшня наци.
Звичайно, замiна суб'ект-об'ективного розумiння структури суспшьних вiдносин iнтероб'ективними, а також перехщ вiд сощально! теори цшерацюнально! ди до сощально-регульовано! теори, що базуеться на пiдrрунтi комушкаци, сприяють фокусуванню уваги на умовах побудови аконфлштного суспiльства та напрямах i можливостях екстерюризацп регулятивного
потенцiалу консесуально-дискурсивно!
рацюнальность Але сьогоднi легiтимуючу силу мають лише правила та комукативнi передумови, яю потребують визначення згоди мiж «рiвними» i «вшьними» на основi вимушеного чи випадкового консенсусу. Бо демократ аж нiяк не е продуктом капiталiзму, як прийнято вважати. Скорш навпаки, бо це наслщок незворотних змiн у духовному житп народу, народження особливого типу культури та щеологи, принципом iснування яких е спошб буття, вiльна творчють та iндивiдуальне самовизначення. А економiчна i полiтична свобода е лише виявом саме шщативно! економiчноl дiяльностi iндивiдiв (членiв суспiльства), яка утверджуеться даними типами культури та загальнодержавно! щеологи громадського суспiльства.
Саме щеолопя громадського суспiльства для Украши, що силою юторичних обставин i волею И пол^ично! надбудови опинилася на роздорiжжi багатовекторного розвитку, е тематикою найбшьш iнтригуючою. Суспiльство роздiлилося на стшьки ж груп, скiльки усвщомило векторiв розвитку. Серед тих, хто усвщомлюе вартiсть свободи, демократи та прав людини, бiльшiсть схильна завбачати перспективи громадського суспшьства крiзь призму «вшьного ринку», вважаючи, що варто лиш усунути всi заборони щодо приватизаци, як свобода прийде сама собою. Прке розчарування 18 роками економiчних реформ бiльшостi населення та «грабiжницька приватизацiя», а також марш намагання одержати суспiльну солiдарнiсть по суп «ринково! економiки», пiдштовхуе штелектуальну надбудову до критичного сприйняття громадського суспшьства як форми ново! формаци та разом iз тим можливостей трансформаци його до
© Ткаченко Володимир Андршович - доктор економ1чних наук, професор; Щук1н Олександр 1горович - кандидат економ1чних наук. Дншропетровський ушверситет 1меш Альфреда Нобеля.
ISSN 1562-109X
цившзацшно! моделi розвитку. Сьогоднi багато хто вважае, що перспективи Укра!ни як ново! держави великою мiрою залежать вщ порозумiння серед полiтикiв i помiж президентом i Верховною Радою Укра!ни. Можливо це й так, якби ще гострiше не стояло питання про порозумiння серед представниюв укра!нського iнтелектуального потенцiалу, якi все ще знаходяться у становищi представниюв штел^енци, iнституалiзованоi в минулому, бшьшють яких мов би затрималася десь у 1985 р., не збагнувши «горбачовсько! перебудови». У не дуже поширених публiкацiях чи вiдкритих дискушях щодо громадського суспiльства насторожують надзвичайно протилежш бачення: «вiд обов'язку», a priori непридатного для Укра!ни «захщного досвщу», до унiкальностi укра!нського шляху до свободи i суспiльного добробуту.
То ж чи не помиляються ri, хто вважае нiби з кризи, що охопила вс сфери життя украшсько! держави, можна виповзти за допомогою вольових зусиль нового президента чи Конституцшно! реформи? У математиюв е надзвичайно доречний тут ви^в, що «з перестановкою складових елементiв загальна сума не змшюеться». Без постiйноi тривало! та цшеспрямовано! роботи вдома, у школ^
у закладах вищо! освiти, на тдприемствах, фiрмах, в установах державного, регюнального i мiсцевого самоврядування, без виховання в людей вiдчуття й усвщомлення iндивiдуальноi свободи й особисто! незалежностi, глибоко пов'язаних iз вщчуттям державностi i вiдповiдальностi за свою державу, без орiентацii на власш культурно-iдеологiчнi цiнностi та традицii, без внутршнього вiдродження кожним людсько! пдносп й толерантностi мiж собою, усвщомлення свое! причетностi щодо громадського суспшьства, без створення загальнолюдських i загальнодержавних психологiчно-мотивацiйних звичок i навичок, якi стали б неписаним законом загального буття для кожного, справу единого громадського суспшьства, його демократизаци у природному сенсi не зрушити з мiсця. Полiтичнi та економiчнi змiни, випереджаючи культурно-духовне
зростання iндивiдiв, повертають суспiльну формацiю на початковi рубежi.
З визначенням справедливо! конкуренцп, iнiцiативно! економiчно! дiяльностi в суспiльствi неодмiнно виникае постiйно ддаче питання: яким мае бути юстяк iдеологiчно! системи, що триматиме всю систему щнностей нового суспiльства? Адже само собою шчого не з'являеться. То ж не з'явиться i структура етичних норм, правил поведшки, технологiчна база, що здатнi мотивувати й утримати кожного в межах ращональних механiзмiв соцiально! дi!. Лише оновлення щеолопчних пiдходiв на основi узагальнення iнiцiативно! економiчно! дiяльностi може створити подiбну систему норм i цiнностей, що здатнi iнтегрувати нову сощальну формацiю.
За об'ективного шдходу iдеологiя як явище неодмiнно притаманна суспшьному життю, бо основним принципом !! iснування е спосiб буття й iндивiдуальне самовизначення кожним себе i форми свое! iнiцiативно! економiчно! дiяльностi. То ж замiсть безрезультативно! загально! помилки щодо «проблеми чи жити з щеолопею, чи юнувати без не!» значно рацiональнiше чи доречшше вести конструктивну розмову щодо змюту суспiльного буття, структури суб'екпв, !х форм iснування та функщонування у новiй суспiльнiй формацi!; розкрити системно-синтезуючий характер основних рис щеологи, що спрямований на вирiшення практичних завдань органiзацi! життя та виробничо! дiяльностi суб'ектiв суспiльства, !! орiентацi! (навiть на мiкрорiвнi) на довготривалi на основi високих технологiй процеси, явища, тенденцi! та стратегiю мотиваци суспiльного розвитку.
Якщо ж iдеологiю розглядати як функщю, що об'ективно виконуе функцiю найвищо! легiтимацi! всього, з чим вона мае справу у змютовному аспект уявлень про свщ суспiльство з певним суспiльним устроем, сощальними вiдносинами, типами поведiнки, способу життя i мiсця людини в них, то щеолопя виступае як вольовий iмпульс, що забезпечуе тривалу оргашзащю суспiльно! формацi! i як джерело сощально! мотивацi! iнiцiативно! економiчно! дiяльностi
iндивiдiв, сощальних груп, суб'ектiв суспiльства в цшому. Причому легiтимацiя повнiстю забезпечуеться не через умовнi механiзми суспшьних iнституцiй, а через усвiдомлення природних процесiв творчо! iнiцiативно! економiчно! дiяльностi кожним i суспiльно! психологi! взагалг
Проте за умов глибоко! пол^ично!, економiчно!, а найголовнiше морально! кризи укра!нського суспiльства не мае сенсу орiентуватися на якусь певну модель суспшьного розвитку. Якими б привабливими не здавалися так званi «захщш щнностЬ> або, якого б осуду i зневаги не зазнавали нашi вiтчизнянi цiнностi, усе ж посшшш та необдуманi пiдходи до визначення ч^ких критерi!в буття можуть спричинити значно бiльшi iдеологiчнi метаморфози, шж уже спричинили. Заперечення позитивних сторш минулого е таким же безшдставним i шкiдливим, як i неприйнятшсть, iдеологiчна самоiзоляцiя, iгнорування захiдного щеолопчного пiдrрунтя, яке дае можливiсть рiзноманiтного концептуального вибору, бо захiднi щнносп пов'язанi зi свободою дi! та особистою вiдповiдальнiстю, на основi суспшьного еднання щнностей, штерешв i моделей сощально! ди.
У будь-яких природничо-наукових побудовах необхiднi математичнi
розрахунки, оптишзащя процесiв на основi !х моделювання й оптимальнi за цiлями висновки, яю б стверджували, що «первинш величини за числом нескiнченнi, за величиною неподшьш; з одного не виникае багато, так як i забагато» неможливе одне, але все породжуеться шляхом !х поеднання, взаемообумовлення i взаемовизначення» [1]. То ж i наше суспiльство, що являе свою сукупнють життя окремих людей (шдивщв) також мае подвiйну природу: з одного боку, як реальшсть сама по собi творчо! шщативно! економiчно! дiяльностi з аспектом просторово-часово! безмежностi; з iншого, як реальшсть за сукупшстю iнiцiативно! економiчно! дiяльностi кожного з аспектiв легiтимацi!, що перетворюе св^ на дiйснiсть, яка постае через людину та !! творчу активнiсть. Вiд так кожна людина ^ це треба враховувати) перебувае у
подвiйному свiтi природного буття: свт речей фiзичного плану, як мотиващя iнiцiативно! економiчно! дiяльностi, i свiтi об'ектiв, предметiв i речей, що постали за !! активнiстю, як легiтимацiя дi!, яка виявляеться вже у природному акт сприйняття суспiльно! формацi!.
Життя людини також мае подвшну природу: з одного боку, воно е реальнютю, що юнувала до !! появи як бюлопчного виду, та розвитку як сощально! складно! морально-економiчно! системи; з iншого боку, водночас воно е тею дiйснiстю, у якш живе кожна конкретна людина в конкретному соцiальному середовищi й конкретному сощальному iсторичному перiодi.
То ж, якщо життя належить до того св^у реальностей, що породило людство взагал^ то створювана людством життева дшсшсть вимiрюеться якiстю !! iнiцiативно! економiчно! дiяльностi або вартiстю життя людини як економiчно! субстанцi!.
Отже життевий свiт - свiт буття людей е сукупшстю подш, дiй, дiяльностей, спрямованих, передусiм, на спiлкування помiж людей i людей мiж собою. Спшкуючись мiж собою словом - знаком, як первинною дiею, як наслщком iнiцiативно! економiчно! дiяльностi мiж двома iндивiдами складаеться значення, яке символiзуе спiльнiсть дi!. Сукупнiсть альтернативних дш у суспiльствi, iнтерпретованих знаками i значеннями iндивiдуально! економiчно! дiяльностi, !! фiзичного бiоенергетичного потенцiалу, складаеться в дшсшсть суспшьно! формацi!, !! економiчну субстанцiю, що символiзуе дшсшсть людського життя, первинним символом якого е шщативна творча економiчна дiяльнiсть як свобода дi! щодо шшого. Тобто на вiдмiну вщ реальностi, у якiй людина перебувае у природному своему сташ як бюенергетична система, означенiй конкретним часом i простором мимо свое! вол^ дiйснiсть життя для кожного розгортаеться як !! дiя, слово i значення економiчно! субстанцi!, якими долаеться шертна реальнiсть i мае мюце легiтимацiя !х за особистою участю в середовищi суспiльно! дiяльностi.
Отже, якщо на дшсшсть подивитися в аспект шщативно! економiчно! дiяльностi iндивiдiв суспiльства, то такий дискурс ди е не що iнше, як етика спiлкування, бо окреслена тут дшсшсть е суспшьною або сощальною [2].
При визначеннi щеолопчно! концепци буття не слiд сприймати етику як «панацею вiд ушх бiд». Не всi етики виконують завдання пiднесення й розумiння людського життя на вищому енергетичному рiвнi. «Деякi етики» е на службi iнших iнтересiв i цiлей, тим самим конвертуючи вартiсть людського життя, вартють людського iснування як засоби для пригноблення, для керування шшими, !х свободою.
I отже, посилення уваги до етичних принципiв i норм не завжди свiдчить про посилення шклування щодо можливостей полшшення людського буття. Не кожна вартють або норма, тднесена до рангу етики й етичносп, е однаково потрiбною, однаково толерантною, однаково оптимальною для суспiльства, хоча й юнуе в дiйсностi. До реч^ серед основних iдей християнства найбшьш поширеш единороднiсть людства; усi люди е рiвними перед Богом: не мае жодного обраного народу, жодно! прившейовано! раси, касти чи класу; належне мiсце займае саме тюний зв'язок iндивiдуально! та суспшьно! етики. Класична фiлософiя розпадаеться на ряд концепцш щодо узагальнення i синтезацп основних принципiв загального розвитку, втрачаючи еднють i цiлiснiсть в юторичному планi навiть перед очевиднiстю мшливосп та рiзноманiтностi соцiального буття рiзних епох, часiв чи iнших юторичних реалш, добиваючись констатаци !х едност завдяки пошуку властивих розвитку етичних закошв i закономiрностей [3].
Фшософи та науковцi за фахом, осмислюючи юторичш природно
вiдтворюванi процеси та сутнють взаемозв'язкiв iсторичних подiй та явищ, формували !х у фшософсько-юторичних концепцiях як пiдrрунтя законiв i закономiрностей суспiльного розвитку, що скршлювали у едине цiле iсторичне життя, яке поступово втрачало «потойбiчнi» вимiри свого iснування. Незважаючи на особист
релiгiйнi погляди, вони констатували юторичш явища як процеси, що розвиваються у час i просторi, зпдно з iманентними !м закономiрностями. Окремi iмпульси чи постiйно дiючi джерела розвитку вбачалися i слiд вбачати в реальному юторичному процесс а не чекати, що !х привнесуть ззовнi добрi мюи. Iсторiя давно вже не визнаеться теорiею як вияв Бога, надприродне повнiстю вилучаеться як iз теоретичного, так i з практичного розгляду. Бiльш того, iншi аспекти життя iндивiда та суспшьства розглядаються тд кутом зору !х видозмiн та природних взаемозв'язкiв.
Опираючись на iсторичне пiзнання, бшьшють полiтикiв i державних дiячiв забули, що [4]:
класична теолопя ютори
характеризувалася догматизмом i
нетерпимютю до iнших пiдходiв пiзнання юторичних подш, явищ; iгноруванням актуальних сощальних процесiв та вiдповiдного пошуку !х iсторичного пiдrрунтя;
у свою чергу, класична фiлософiя iсторil зловживала побудовою
концептуальних схем свггового обустрiю та пошуку його загальних закошв, залишаючи поза увагою фактичне розмаггтя ушкальних iсторичних явищ та феноменiв, ютори рiзних епох i народiв у !х самобутностi;
а класична iсторiографiя, як наукове обгрунтування, мала ще iншi недолiки: зосередженiсть на пол^ичних аспектах, дослiдженнi ролi видатних ошб в iсторil, нехтування iншими галузями iсторичного значення - соцiальних, економiчних, культурно-ментальних та вилучення самого питання про сенс, бутнiсть та спрямування iсторil.
Бiльш того, сьогодш загально визнано,
що:
релiгiя виступае перш за все як свщчення стабшьносп суспiльства, надiйностi навколишнього св^у, особливо в перiоди великих трансформацш;
оскiльки спосiб мислення соцiуму постшно змiнюеться, постае питання про зв'язок загально! культури та релт!, де визнаеться наявнють рiзноманiтних типiв
культури, кожному з яких вiдповiдae певний спошб виробничих вiдносин;
зa рiзних форм спiвiснyвaння орieнтaцiя йде m встaновлення мiж ним дiaлогiчних пiдходiв: плюрaлiзм,
дiaлогiчнiсть, толерaнтнiсть до шшо1' точки зору.
Специфiчними ознaкaми сyчaсностi e вiдхiд вiд мaтерiaлiзaцiï тa стрyктyрaлiзaцiï iсторичних цiнностей, перебiльшеного штересу до мaсових явищ, yвaги до зaгaльного нa шкоду специфiчномy; водночaс поeднaння нayково-критичних дослiджень докyментaльноï бaзи iсторiï з використaнням тем пошуку сенсу iсторичних подiй тa методолопчних пiдходiв фiлософiï пiзнaння, що бaзyeться нa визнaннi цiнностей розмaïття суспшьних формaцiй тa пiзнaвaльних перспектив буття.
Сaме тaких пiдходiв брaкyвaло сyчaсним yкрaïнським полiтикaм i полiтологaм при визшченш однознaчноï переконливо1' вiдповiдi m питaння: y чому сyтнiсть сyчaсного yкрaïнського сyспiльствa, якi внyтрiшнi тa зовнiшнi умови його iснyвaння, хто e ташими стрaтегiчними спiльникaми, пaртнерaми, якими повиннi бути стрaтегiя i тaктикa розбудови чи розвитку Укрaïнськоï держaви. А нaйголовнiше те, що, вистутючи вiд iменi yкрaïнського троду, вони й гaдки не мaють про його пiзнaння як бiоенергоiнформaцiю сyзiр'я iндивiдiв, що e в aрсенaлi ментaльностi yкрaïнського нaродy, y чому ютинний сенс щaсливого життя Якщо
ж немae досгатност пiзнaння необхiдного, то чи може бути усвщомлення потреби полiтичного суверештету нaродy, чи може бути боротьбa зa його досягнення i розбyдовa нaцiонaльноï yкрaïнськоï держaвностi, як головно! ознaки нaцiï, як вищого рiвня розвитку етнiчноï спiльностi, як необхiдноï умови i гaрaнтa щaсливого життя? Невже тaк тяжко yсвiдомлювaти, що щея нaцiï сягae вершини свого розвитку, оргaнiчноï цiлiсностi лише тод^ коли визрiвae ïï полiтичнa склaдовa? То ж не впорaвшись iз формyвaнням сyчaсноï нaцiонaльноï iдеологiï, деяю полiтики вдaлися до спроб зaперечити yкрaïнськy iдею як щось непотрiбне, a то i шкiдливе. Схaменiться!
Усвiдомте рaз i нaзaвжди, що держaвне й нaцiонaльне творення - то e нерозривш, iсторично доведенi процеси, то e одне цше, що не пiддaeться розпорошенню.
Звичaйно, в yмовaх розбудови Укрaïнськоï держaви дaeться взшки склaднiсть бaгaтьох економiчних,
полiтичних, соцiaльно-кyльтyрних проблем, що зyмовлюe численнi конфлшти нa рiзних рiвнях сyспiльноï формaцiï. Бо поряд iз новими юнують i ефективно фyнкцiонyють i «стaрi» цiнностi, що
сформyвaлися i фyнкцiонyвaли пiд впливом офiцiйноï iдеологiï попередньоï сyспiльноï формaцiï. I не можш зaбyвaти, що, окрiм тих, хто визнae новi зaгaльнолюдськi цiнностi y сферi морaлi, економiки, полiтики, e бшьшють нaселення, для яких ^maraa влaснiсть, бaгaтопaртiйнiсть, плюрaлiзм думок, тавт yсвiдомлення необхiдностi вiдродження i розвитку нaцiонaльноï культури й e хибним шляхом суспшьного розвитку, e рyйнyвaння цiлiсноï системи цiнностей сyспiльствa. Бо для них, що в пятому поколшш жили в суспшьсга зa «другим зaконом природи», де спшьш цiнностi, створенi i викристaлiзовaнi протягом столiття, зa критерieм морaльно-психолопчних цiнностей знaчно вище цiнностей <aa першим фyндaментaльним зaконом природи» - «^м для себе i сaм зa себе».
3a тaких умов нaйвaжливiшим фaктором полiтичноï й соцiaльно-економiчноï стaбiльностi сyспiльноï формaцiï e шдвищення культури виробничих вiдносин, толерaнтнiсть y розв'язaннi соцiaльних конфлiктiв як в окремих соцiaльних грyпaх нaселення, тaк i нa держaвномy рiвнi.
Ось чому iнiцiaтивнy економiчнy дiяльнiсть, як шдГрунтя розвитку продуктивних сил сус^ль^^, слiд розглядaти не як сутнють дiяльностi, a як сyтнiсть людини.
Економiчнa дiяльнiсть людей e i суперечливим джерелом людськоï сyтностi, i в той же чaс своeрiдною формою олюднення, соцiaлiзaцiï об'eктивноï реaльностi, пiдrрyнтям громaдського сyспiльствa. 1ншими словaми, кaтегорiя iнiцiaтивноï
економiчно! дiяльностi, з одного боку, вщображае дiалектику об'ективного i суб'ективного як основи сощатзацп кожного члена суспшьства; з шшого, як спосiб засвоення кожним сощального досвiду i сощально! методологi! минулих та iснуючих форм сощальних формацiй. Водночас соцiалiзацiя е процесом, у якому через шщативну економiчну дiяльнiсть вiдбуваеться iндивiдуалiзацiя людини як родово! бiоенергосистеми, вiдбуваеться опредмечування (якщо можна так сказати) чи розпредмечування людсько! сутностi.
Поглиблення й розширення процесу соцiалiзацi! адекватно вщбиваеться i на довкiллi, бо через шщативну економiчну д> яльнiсть i у процесi дiяльностi людини зовшшне природне середовище стае базисом, основою соцiально-економiчного буття. Саме завдяки шдивщуальнш економiчнiй дiяльностi суспiльства трансцендентна природа стае справжньою природно-людською реальнютю, що специфiчним чином вилучена iз «поля духовностi», у результат чого ця трансцедентна природа стае шби додатковим могутшм джерелом i соцiалiзацi! iндивiда i мотивацi! шщативно! економiчно! дiяльностi. Сутнiсть цiе! «жртуально!» природи визначаеться вже не тшьки !! природним змiстом, але ^ бiльшою мiрою) i багатством людсько! дiяльностi кожного iндивiда i суспшьства в сукупност, багатством сутнiсних сил юторично конкретно! людини i суспшьно! формаци, що розвиваються разом i на основi трансформацi! природного змюту довкiлля. Як процес соцiалiзовано! дiяльностi й дiяльностi, спрямовано! на реалiзацiю творчого потенцiалу iндивiдiв як бюенергетично! цiлiсностi через
опредмечування i матерiалiзацiю досвiду i практики, через шзнання можливого й усвiдомлення необхiдного.
Саме творча шщативна економiчна дiяльнiсть вносить ютотну корекцiю розумiння сутностi людини i змiсту !! життя, !! можна iгнорувати хiба що лише в теоретичних недобаченнях сутi цього феномену. Бо ж саме життя перебувае шд постшною руйнiвною дiею його iгнорування як планетарного ушверсального природного
явища, що базуеться i на «першому i фундаментальному закош природи», i на «другому природному закош». При цьому кожний iндивiдуум вщповщае не лише за вчинене особисто, але й за власне ставлення до життя в цшому. Людина покликана зрозум^и й усвщомити етичну сутнiсть суспiльного життя.
I все ж таки стд пам'ятати, що стан природно! «просто! згуртованосп» людей у суспiльнiй спiльностi, що склалася пiд тиском життевих обставин, люди сьогодення змогли переступити, потрапивши в контекст анкратичного дискурсу, орiентованого не на «звичайне життя» на чолi з вождем, царем чи шшим мiсiею, а на життя вшьне i незалежне вiд примусу, насильства чи поневолення, життя, що вщбуваеться пiд знаком волi (свободи), свободи ди - творчо! шщативно! економiчноï дiяльностi. Причому свобода, як i етика, може носити не лише позитивний характер. Абсолютна свобода належить до св^у вiртуального буття, яке юнуе в уяв^ як щось ще непiзнане, як найзагальнiше поняття через можливють усвiдомлення в достатнiй кшькосп матерiалiзацiï дiяльностi, у якому немае жодного внутршнього обсягу i наповнення.
Саме за такого шдходу пiд впливом опозици до примусу складалася практична етична мудрють, висловлювана вiдповiдним мовленням i дискурсом за прямоï участ iнтелектуального потенцiалу. Матерiальним чинником осмислення цього i стало життя пiд знаком свободи. Поза цим, життя сприймаеться як чуттевють, непiзнаний намiр, як синкретична, недиференцшована ще вiд значення небуття уява, вартiсть якоï поза самою уявою не мае значення.
Л^ература
1. Ткаченко В.А. Ефективнють соцiально-значимих стратегiчних рiшень у складних соцiально-економiчних системах / В.А. Ткаченко // Економiчний вiсник Донбасу. - 2006. - № 2-3 (4-5). - С. 77-87.
2. Пределы предсказуемости / под. ред. Ю.А. Кравцова. - М., 1997. - 247 с.
3. Ткаченко В.А. Интеллектуальный потенциал в основе сенсационных стратегий
/ В.А. Ткаченко // Економiчний вюник Донбасу. - 2007. - № 2 (8). - С. 107-116.
4. Лесков Я.В. Знание и власть / Я.В. Лесков. - М.: СИНГЕТ, 2001. - 100 с.
