CC BY
22
УДК 331.101.3:658 Володимир Андршович Ткаченко,
д-р екон. наук, проф. Дншропетровський утверситет iменi Альфреда Нобеля, Олена Василiвна Гаращук, канд. екон. наук, доц. НД1 розвитку економiки та сустльства, Днiпропетровськ
ШДПРИСМНИЦЬКИЙ ТРУД ЯК ПРИРОДНА МОТИВАЦ1ЙНА ФУНКЦ1Я ГОСПОДАРЮВАННЯ
У нашш свщомоси, звичайно, вщкла-лися давт стереотипи, що управлшня - це прийняття ршень. Це зовс1м не так, а якби щось схоже на це 1 було, то нав1ть щенти-фшуючи тдприемницький труд з управ-лшським за щею спорщненою функщею, слщ вщзначити, що у склад1 шдприемницького труда ця функщя повинна спрацьовувати у напрямах { управлшня, { оргашзацп, I реал1заци, I оподаткування, I правового захисту матер1ально-грошових потоюв.
Так, дшсно юнуе деяка схожiсть функ-цюнальних напрям1в шдприемницького 1 управлшського труда. Але тшьки схожiсть, причому зовшшня. За змютом { природними ознаками тдприемницький труд - це нова форма (новий вид) трудово! д1яльност1 I за змютом, { за напрямами цшьово! функци.
Слщ також зазначити, що поведшка, як прояв природно визначених характеристик 1ндивща в систем! сукупносп 1ндивщ1в, в якюному вщношенш мае дещо шший змют, шж коло суспшьних настанов. У контекст поведшки д1яльнють 1ндивща розглядаеться через призму суспшьних норматив1в { сшв-вщносно з визначеними настановами сустльства, з цшнюними ор1ентащями, що залишають особливий вщтшок на здшсню-ванш шдивщом д1яльност1 вщносно 1 незалежно вщ И конкретно-предметного змюту. Отже, 1ндивщ е суб'ектом пращ вщносно визначено! природно!
характеристики { в той же час вщносно середовища (сустльства), в якому вш функцюнуе.
Д1яльнють, д1я, труд як процес, трудова д1яльнють, якщо розглядати !х вщокремлено вщ контексту поведшки шдивща, спрямоваш на досягнення визначено! мети { шдпоряд-
коваш переважно саме цш мет1, але водночас зазнають впливу як певних норм, як орга-шзовують досягнення мети, регулюють процес реал1заци д1яльност1, так { впливу поведшки окремих суб'екпв { загалом сустльства [1].
Розглядаючи р1зш форми д1яльносп людини як вщображення настанов «першого 1 фундаментального закону природи» в контекст! !! свщомосп та вол!, ми не маемо права виступати як проти протиставлення людсько! суб'ективносп об'ективним формам д1яльносп людей, так { проти !х ототожнення. Саморегулювальна д1яльнють людини за «першим { фундаментальним законом природи» - не автономний процес. I! слщ розглядати, перш за все, як вщображення змюту середовища, в якому живе людина, що { зумовлюе трансформащю навколишнього середовища. Самореал1зацшна активнють людини, утворена на шдгрунт такого переродження, стае необхщною умовою подальшого вдосконалення та розвитку !! д1яльносп з регулювання процес1в, що вщбуваються у суспшьста в процес його трансформування вщповщно до розвитку природних процес1в. Отже вона шддаеться мотивацшному регулюванню.
Виршуючи питання про роль само-д1яльно! активносп людей за «першим { фундаментальним законом природи» у свщо-мому регулюванш об'ективних процес1в, слщ пам'ятати, що вона передуе практищ транс-формаци життевих умов. Але слщ наголосити, що щея первинност д1яльносп людини (стосовно об'ективного наслщку ще! д1яльносп) мае сенс лише в межах визнання виршально! рол1 об'ективного довкшля у д1яльносп людини, бо щея активносп людсько! д1яльност1 стосовно навколишнього
© В.А. Ткаченко, О.В. Гаращук, 2011
св^у набувае науковостi лише тодi, коли мова йде про конкретнi змши, а не про розвиток суспшьства в цiлому.
У межах окремого акту (Ъ свiдомого врегулювання об'ективних процешв) дiяль-нiсть людини виступае як первинне, вихщне, а И реалiзацiя - як вторинне, як наслщок. Вiдповiднiсть мiж об'ективним результатом дiяльностi людини та власне самою И дiяль-нiстю характеризуеться спрямовашстю дiй, бо процес вiдбуваеться вщ ди до ди, нащ-лено! на предмет (результат) дiяльностi, у ч^ко визначеному напрямi [2].
Якщо об'ективний свiт (довкiлля) вщдзеркалюеться у людськiй дiяльностi, вщ-буваеться змiна 11 форм прояву i самоактив-ностi. А коли визначаеться вщображення активно! дiяльностi людини у зовшшньому се-редовищi, в якому функцюнуе людина, вщ-буваеться перехiд вiд управлiння людини собою до управлшня процесами дiяльностi i опосередковано процесами функцiонування довкiлля. Цей перехщ е свiдомим регулюванням процешв у матерiальному свiтi i теж тддаеться мотивацiйному впливу.
Сдине, що може врятувати людину вiд такого стану i забезпечити певне узгодження «природного права» за «першим i фунда-ментальним законом природи», - це (теж природна риса) можливють взаемного самообмеження людей i водночас спшьного делегування ними !х «природного права» на самозахист i коригування певнiй особi, групi осiб, владнш шституци, суспiльству.
Саме з цього, зпдно з указаною лоп-кою, розпочинаеться формування влади, i це е «другим законом природи», зпдно з яким людина може вщмовитися вщ свого «природного права» i задовольнитися таким обсягом свободи вщносно шших людей, який вона дозволила б шшим вiдносно себе.
Взагал^ людям властиве «невгамовне бажання влади» як гаранти добробуту i самоствердження. Але на «шдивщуальному» рiвнi тако! влади досягти практично неможливо (власне таю спроби i пiддають жару отому стану «вшни кожного проти кожного»). Залишаеться тiльки шлях об'еднання, коли людина вiдмовляеться вщ власних «природних прав» заради отримання надш-но! гарантп самоствердження, звеличення i
накопичення. Отож вiд «юнування, звеличення i захисту» трансформуемося до «самоствердження, звеличення i
накопичення», що водночас е i показником зростання як такого, i показником якост дiяльностi [3].
Самоствердження людини у навколиш-нiй дiяльностi е природним вiдображенням 11 у самш собi.
Перетворюючи довкiлля вiдповiдно до переродження форм свое! власно! дiяльностi на основi використання iнтелектуального потенщалу, iндивiд реалiзуе у ньому сво! прагнення, сво! пристрастi, стверджуе свою сутшсть (самого себе). Його життедiяльнiсть взагалi перетворюеться на дiяльнiсть зокре-ма, яка у повному обсязi спрямована на змiну навколишнього середовища. Дiяльнiсть людини на основi реалiзацi! як власного, так i суспшьного iнтелектуального потенцiалу -це едине джерело спрямовано! перебудови суспiльства, единий струмок, по якому суб'ективне потрапляе в об'ективний свщ це найважливший мотивацiйний чинник.
Не використовуючи свш штелектуаль-ний потенцiал, i таким чином не збшьшуючи його рiвень, людина не може опанувати умови свого життя у навколишньому середо-вищь Як суб'ект дiяльностi взагалi людина спроможна реалiзувати себе у незалежнш вiд не! зовнiшнiй об'ективностi лише на шд-rрунтi свое! дiяльностi, на основi використання iнтелектуального потенщалу.
Дiяльнiсть людини взагалi i дiяльнiсть людини щодо змiни процесiв функ-цiонування навколишнього середовища необ-хщно розглядати як в аспектi !х едностi, так i в аспект !х вiдмiнностей. Бо, по-перше, людина i об'ективне довкiлля виступають як едшсть протилежностей, оскiльки за «першим i фундаментальним законом природи» людина дiе за принципом «сам за себе i сам для себе», але за «другим законом природи» людина - невщ'емна складова навколишнього середовища, у тому чи^ суспiльства, в якому вона мешкае; по-друге, i людина, i довкiлля нiколи не втрачають яюсних вiдмiнностей мiж собою, а отже, жодний !х зв'язок не включае !х специфiчних особливостей стосовно один одного.
Свiдоме регулювання матерiальних
процешв довкшля необхщно розглядати як дiалектичний перехiд вiд перебудови людиною само! себе до практики перебудови умов И життя. У русi вщ свiдомостi та волi людини до св^у матерiальних процесiв i полягае дiалектичний перехiд, якщо практичнi процеси здшснюються у чiткiй вiдповiдностi з метою, яку ставить людина, не вщокремлюються вщ не!, !! защкавлень та уподобань, а навпаки, визначають !х повнiше i конкретнiше.
Отже, на стади практики трансформа-ци людиною само! себе до рiвня навколишнього середовища суб'ективне (змiна людиною само! себе) i об'ективне (змша навколишнього середовища) репрезентованi разом, без диференщацп, а на стади практики трансформаци
навколишнього середовища вони
розмежовуються. Звичайно, за умови, що вщбуваеться не вiдокремлення об'ективних перетворень довкiлля вiд суб'ективних прагнень та намiрiв людини, а видшення сенсу людсько! дiяльностi.
Спрямованiсть людсько! практики на навколишне середовище не означае будь-якого вщмежування вщ прагнень та мети людини, навпаки, чим повшше та ширше людська сутшсть реалiзуеться у !! дiяльностi як такiй, тим повнiше вона вщображаеться у результатах трансформаци суспшьства. Св> доме регулювання цих процешв починаеться з того, що людина, тзнаючи навколишне середовище, усвiдомлюе свое мюце i роль у ньому, а з визначенням !х мобшзуе свiй бiоенергетичний потенцiал на обгрунтування усвщомленого вiдносно рiвня свого штелек-туального потенцiалу.
Особисто спрямоване зростання i^^-вiдуального iнтелектуального потенцiалу е першою формою свiдомого регулювання матерiальних процесiв, початок руху до свщомо! змiни i свое! ролi в суспшьсга, i навколишнього середовища, в якому функ-цiонуе iндивiд як самокерована бюенерго-iнформацiйна система. Саме з цього етапу розпочинаеться розумно усвщомлена дивер-сифiкацiя людини у саму себе.
Здшснюючи усвiдомлену диверсиф> кацiю у саму себе, удосконалюючи саму себе, форми свое! духовно! i матерiально!' дь
яльностi, людина опосередковано, через вт> лення результат дiяльностi розпочинае ди-версифiкацiю у навколишне середовище, змшюючи його вщповщно до мети свого усвiдомлення. Процес свщомо! перебудови чи змiни матерiального середовища, в якому функцiонуе людина як бюенергошформа-цiйна система, може бути репрезентованим як рух вщ практики тзнання, усвiдомлення пiзнаного i обгрунтування усвщомленого в самому œ6i до практики спрямованих змiн на основi нових знань про навколишне середовище i суспшьство в цшому.
Визначаючи двi сторони практичного процесу - змiну людиною само! себе i змiну опосередковано навколишнього середовища, - не слщ забувати, що рух цих фаз неможливо уявити як просту послщовшсть подiй. Творча дiяльнiсть iндивiда щодо змiни самого себе та щодо навколишшх процесiв зовнiшньоï реальностi вщбуваеться у тiсному взаемозв'язку i взаемообумовлено, у певнш едностi, утворюючи, вщповщно, цше.
Практика трансформування людиною об'ективних форм своеï дiяльностi постае вихiдним чинником трансформування мате-рiального свiту. А якою мiрою вона грунту-еться на результатах саморегульованоï дiяль-ностi людини, залежить вiд якостi цiеï дiяль-носп, адекватностi довкiллю та защкавле-ност в досягненнi мети, оскiльки усшх ос-танньоï в управлiннi процесами, що вщбу-ваються в навколишньому середовищi i сус-пiльствi, як правило, е адекватним рiвню штелектуального потенцiалу iндивiда i суспшьства. Ефективнiсть дiяльностi людини щодо управлшня собою адекватна ефектив-ностi дiяльностi людини щодо управлiння матерiальними процесами.
Але ш взаемозалежнiсть, нi взаемозв'я-зок творчо!' дiяльностi людини на себе та опосередковано щодо перебудови навколишнього середовища не включае специфши цих двох форм практики щодо iнiцiативноï економiчноï дiяльностi та пiдприемництва, де творча дiяльнiсть iндивiда виступае як зашб, а не як мета. Головне тут полягае у тому, що змши у суспiльствi та навколишньому середовищi вщбуваються вiдповiдно до змш форм дiяльностi людей взагалi.
Свщоме регулювання об'ективних про-цес1в немае сенсу репрезентувати досл1вно як проникнення суб'ективного в об'ективне. 1шщативна творча д!яльнють щодо змши навколишнього середовища е д!яльнютю ¿ндивща лише настшьки, наскшьки структура довкшля вщповщае шщативнш творчш д> яльност (!! напряму), пов'язана з методо-лопею творчо! д!яльносп та адекватна !! потребам { мет!. Але, незважаючи на це, вони не тотожш, бо ¿тщативна творча д!яльнють щодо змши навколишнього середовища юнуе зовш й незалежно вщ свщомосп та вол! ¿ндивща.
Факт зумовленост опосередкованого впливу шщативно! творчо! д!яльност суб'екта на змши в навколишньому середо-вищ1 не може бути тдставою судження про тотожнють суб'екта та об'екта. Свщомо регульоваш з боку оргашзованого сустльства об'ективш процеси можуть повнютю вщповщати потребам людини, але про зб1г одного й шшого не може бути мови. Стушнь свщомо регульовано! оргашзаци сощальних та природних процеав завжди зб1гаеться з р1внем розвитку творчо! д!яльносп людини як тако!. Складшш! та масштабшш! потреби людей визначають, вщповщно, мету { форми д!яльносп, що зумовлюе бшьш розвинену суб'ективну сутнють людини та, вщповщно, досконалшу оргашзащю !! буття { сустльства в цшому
[4].
На сучасному р!вш розвитку оргашзованого сустльства форми людсько! д1яль-ност взагал1 характеризуються високим р1в-нем складносп { розгалуженою структурою. Об'ективний результат д!яльност суб'екта також являе собою складне системне утворення.
Виходячи з цього окремим { щкавим е питання щодо «природностЬ» або «проти-природносп» такого утворення, як сучасне оргашзоване суспшьство.
Ми вже шдходимо у сво!х м1ркуваннях до того визначення, що природш, за «першим { фундаментальним законом природи», властивосп людей сам! по соб1 е суперечливими { неоднозначними. Адже таю «закони природи», як р!внють, пом!рнють, справедливють I милосердя, а також
узагальнююче правило робити шшим так, як мало б робитися нам, сам! по соб1, без остраху перед певною владою, яка б спричинила повагу до них, суперечать тим, нашим, теж природним потягам, яю ведуть нас до пристрастей, гордовитосп, потягу до звеличення, збагачення { накопичення.
Таке протир1ччя у межах «першого 1 фундаментального закону природи» - най-характершший доказ того, що на одних природних законах, якщо ми ще шчого «шшого» не шзнали, гщне життя побудувати неможливо.
Отже, закони оргашзованого суспшь-ства мають, безумовно, «протиприродний» характер, тому { оргашзоване суспшьство е системою (в!ршше сукупнютю систем) протиприродною. Оргашзоване суспшьство -яскравий доказ впливу шщативно! творчо! д!яльносп людини на навколишне середовище.
Але не слщ забувати, що закони сустльства не могли з'явитися об!ч природних закошв. Вони мютять один одного, а тому ! за формою, ! за змютом повинш бути одно-рщними. Ученими давно вже визначено, що закони природи е частиною оргашзованого громадянського сустльства на вс!х континентах Земно! кул! навпаки,
суспшьне громадянське законодавство в ус!х кра!нах св!ту е частиною пох!дних велшь природи.
Так, на арен! творчо! шщативно! дь яльност! людей, яка опосередковано формувала навколишне середовище, з'явилося оргашзоване громадянське суспшьство як вияв змюту прагнень маси !ндивщ!в щодо кращого свого юнування, звеличення ! самоствердження.
Це ще один доказ того, що д!яльнють людини за «першим ! фундаментальним законом природи», яка спрямована на трансформування д!йсност! у навколишне середовище, е абсолютною ! в розум!нн! важливосп, ! в розум!нн! неповноти охоплення ц!ею д!яльн!стю реально! д!йсност!. Вона - лише вираження самого факту адекватносп результату д!яльност! !! мет!. Якщо створене людиною оргашзоване суспшьство вщповщае !! прагненням, нам!рам ! ц!лям (мет!), то такий пщсумок
регулювання об'ективних процешв мае абсолютний характер. Вш абсолютний у тому значенш, що виявляеться профiльтрованим усвiдомленою дiяльнiстю людини.
Але ж вiдомо, що усвщомлене регулювання об'ективно! дiяльностi мае теж вщносний характер. Як вiдзначено вище, людина не в змозi охопити предмет, змют i наслiдки свое! дiяльностi повнiстю. I справа не лише у безмежност Bсесвiту. Тут юнують i суб'ективнi причини. Справа в тому, що конкретно-юторична зумовлешсть мети залежить виключно вiд рiвня пiзнання людиною навколишнього середовища. А як вiдомо, у кожний конкретний промiжок часу пiзнання лiмiтоване досягнутим рiвнем наукового обгрунтування усвiдомленого тзнання, тобто новими знаннями. Обмеженiсть «шзнаного - усвiдомленого -науково обгрунтованого» зумовлюе вiдповiдну обмеженiсть i iндивiдуально! творчо! дiяльностi людини, особливо щодо регулювання процешв розвитку
навколишнього середовища взагалi i орга-нiзованого суспшьства зокрема.
Щодо iндивiдуально! економiчно! дiяльностi iндивiда в органiзованому суспшь-сга та пiдприемництва як такого, то вщнос-нiсть усвiдомленого регулювання об'ективних процешв збiльшуеться, бо вона зумовлена бшьше тим, що у навколишньому середовищi iснують взаемообумовленостi, яю дiяльнiсть людини протягом певного промiжку часу змiнити не в змозь А об'ективнi форми цих взаемообумовленостей таю, що людина може !х пiзнати, усвiдомити, використовувати, але змшити не спроможна.
Ось чому виконати зворотну дда, тобто ототожнити поняття «праця» i «шдприем-ництво», ми не можемо. По-перше, через те, що цей тдхвд перебувае у протирiччi iз законами еволюци i постулатами причинно-наслiдкових зв'язкiв; по-друге, при загальнш схожостi працi i пiдприемництва, в основi яких лежить труд, вони мають, як вщзначено вище, цший ряд принципових вщмшностей, якi не дозволяють поставити мiж цими категорiями знак рiвностi.
Якщо праця являе собою здебiльшого процеси взаемоди людини з природою, то
шдприемництво - взаемодiю iндивiда з економiчною системою i собi подiбними в межах ще! ж взаемоди. Причому, виходячи з попереднiх мiркувань, з економiчною системою в цшому, а не iз системою управлшня виробничими процесами, соцiальною сферою чи шдприемством (фiрмою) зокрема.
У той же час, на вiдмiну вщ труда як пiдгрунтя працi i пiдприемництва, менеджменту як управлiнського труда, шдприемництв як бiльш складно! сукупност соцiально-економiчних процесiв, притаманнi взаемозв'язки з факторами природного мшро-середовища (праця), сощально-пол^ичними факторами (управлiння, менеджмент) i з факторами макросередовища (навколишне середовище). I кожен з них мае притаманний тiльки йому мотивацiйний сенс.
Саме через це творча дiяльнiсть взагал^ якщо вона вiдбуваеться в напрямi навколишнього середовища як
конкурентного ринкового довкiлля, мае набагато менше схожостi (тотожностi) з трудовою дiяльнiстю як такою.
Якщо труд - це неодмшно цшеполягання, пiдгрунтям якого е заданiсть дш i досить високий рiвень передбачення результату, то названий вектор пiдприемництва, який теж передбачае цшеполягання i деяку, хоча i менш жорстку, заданiсть i передбачення дш, але на вiдмiну вiд трудовое' дiяльностi, зокрема, з повним непередбаченням результапв. Hi, звичайно, кожен тдприемець мае надiю i у сш бачить результат. Але мова йде не про вiдсутнiсть логiчного взаемозв'язку мiж внутрiфiрмовим менеджментом, факторами впливу навколишнього середовища у виглядi конкурентно! боротьби i вщповщними дiями пiдприемця, нацiленими на отримання бажаного результату на основi розраховано! моделi пiдприемницько! поведiнки у конкретному ринковому середовища Бiльше того, вш ми розумiемо, якби подiбного взаемозв'язку не юнувало, то вщсутш були б i пiдстави для функцюнування ринково! еко-номiки. Але дшсшсть засвiдчуе i пiдтверд-жуе, що ця лопчна обумовленiсть спрацьовуе скорiше як закономiрнiсть, а не як випад-
ковють.
Говорити вщносно коректносп такого висновку можна лише з позицп використання в економщ1 закону великих чисел, коли в кожному конкретному випадку
запрограмований шдприемцем результат д1яльносп може з1ткнутися з такими перепонами з1 сторони навколишнього середовища, яю зводять стушнь його передбачення до досить малих величин.
Але коли мова заходить про тдприем-ництво на макрор1вш, то стушнь передбачення його сукупного результату пом1тно тдвищуеться, причому вплив фактора невизначеност1, обумовлений зовшшшм середовищем, швелюеться.
Пояснити це можна тим, що тдприем-ництво в цшому значно краще пристосову-еться до вимог об'ективних економ1чних закошв, шж окремий шдприемець чи ф1рма пристосовуються до наслщюв цих закошв, узагальнених { конкретизованих щодо середовища, часу та шших привхщних обставин.
У межах анал1зу узагальнених характеристик { вщмшностей творчо! д1яль-ност шдивща взагал1 1 тдприемництва як такого, який повинен вивести дослщження на проблеми взаемообумовленосп { разом з тим специф1чносп процес1в !х мотиваци, важливим е виявлення саме вщмшностей м1ж творчою д1яльшстю як такою 1 шдприемництвом, яю узагальнеш залежно вщ р1вня творчосп як у д1яльност1 взагал1, так { шдприемнищга як такому, за умови р1зно! емност коридору технолопчно! свободи, в якому вщбуваються щ процеси. Пщ технолопчною свободою в даному випадку розум1еться свобода вибору I прийняття ршень у творчш д1яльносп вза-гал1 1 шдприемницга як такому, за умови, що це не вступае у протир1ччя з технолопч-ною базою 1 оргашзацшним визначенням цих процес1в.
М1ж ступенями ще! свободи, можливостями творчост у тдприемнищв 1 ступенем невизначеност !х результат1в юнуе досить суттева залежшсть, яка реал1зуеться через опосередкування законом1рност1: чим вище стушнь свободи вибору 1 прийняття
ршень, тим бшьше можливостей для творчосп як у д1яльност1, так { у шдприемницга.
Але разом з тим у наявност тут значно бшьший стушнь непередбачуваносп результат як д1яльносп, так { тдприемництва. При цьому зростання ступеня свободи { творчосп, яю допомагають досягненню бшь-шого 1 кращого результату, може як реал1зу-вати цю мету, так { мати зворотний ефект. Пов'язано це з тим, що нарощування ступеня свободи { творчосп спричиняе зростання ступеня непередбачуваност результату д> яльносп, а також р1вня ризику.
Ризик полягае у тому, що нов1 результати творчосп викликають, як правило, евристичш ршення, яю призводять, у свою чергу, до нетрадицшних шдход1в як у процесах д1яльносп, так { у шдприемницга, виходячи за меж стандартних дш, що шдвищуе ймов1ршсть як виграшу, так { програшу пор1вняно з традицшно стабшьними результатами д1яльносп за класичними технолопями.
I все ж таки реал1защя розглянутого взаемозв'яку, який в1рний { вщносно д1яль-ност1, { вщносно тдприемництва, мае разом з тим { суттев1 вщмшносп, яю притаманш тому чи шшому виду д1яльност1. I похщною для них е р1зниця у сутносп творчо! д1яльносп як тако! 1 тдприемництва.
Р1зницю м1ж творчою д1яльнютю 1 шд-приемництвом можна було б визначити через мехашзм взаемообумовленого функщону-вання моделей д1яльносп { тдприемництва. У спрощеному вигляд1 модель д1яльносп може бути визначена як «людина - природа» або «людина - довкшля». Стушнь квал1ф1ка-ци труда при цьому, складшсть засоб1в труда, а також технолопчш прийоми не мають впливу на достов1ршсть схеми, тому що у будь-якому випадку мова йде про труд як процес взаемоспшкування людини з природою або довкшлям. Змют труда, його продуктивний чи репродуктивний характер теж шчого не змшюють у данш схем1, яка 1 запевняе у тому, що не тшьки окремий ¡нди-вщ, взаемод1ючий з природою, не в змоз1 стати шдприемцем без необхщних додат-кових умов, а його труд перевтшитися у тдприемницький труд, але 1 сукупшсть
труда багатьох людей не в змозi наблизитися до тдприемництва, як би завзято вони не трудилися i як би тюно не були взаемопов'яза-
m мiж собою через кооперування i подiл працi.
Щоб змоделювати елементарну схему пiдприемництва, досить до горизонтал «людина - природа» додати вертикаль «людина - навколишне середовище». Ми отри-маемо складну тривимiрну модель пiдпри-емництва, бо якщо е горизонталь i вертикаль, то це вже система, якш потрiбне управлiння, тобто третiй вимiр.
До найбшьш соцiально й економiчно значущих i в той же час суперечливих, неоднозначних у своïй оцiнцi явищ цившзацп, але якi найбiльш повно визначають сутшсть дiяльностi i пiдприемництва, слщ вiднести проблему партнерства труда i катталу, який розглядаеться як фактор позитивноï взаемо-обумовленостi мотиваци труда i творчого шдприемницького труда.
О^м того, що вказана проблема надзвичайно складна як для теоретичного до-слiдження, так i для практичного ïï втiлення, вона набувае надзвичайноï значущостi в умовах трансформування, змши формаци суспiльства, бо в цих аномальних умовах завбачити ефективну i взаемообумовлену мо-тивацiю дiяльностi як такоï i тим бiльше тдприемництва, та ще й у контекст сощально-економiчного партнерства труда i катталу, можливо лише через призму результапв наукового дослщження.
Л^ература
1. Ткаченко В.А. 1нтелектуальний по-тенцiал в основi виробничих сил i виробничих вiдносин: моногр. / В.А. Ткаченко. - Дшпропетровськ: Монолiт, 2008. - 274 с.
2. Управлшня людськими ресурсами: фшософсью засади: навч. поабник / В.Г. Во-ронкова та ш.; за ред. В.Г. Воронково!. - К.: Професiонал, 2006. - 576 с.
3. Дементьев В.В. Власть: экономический анализ / В.В. Дементьев. -Донецк: Каштан, 2003. - 200 с.
4. Чимшит С.И. Управление потенциалом сложных социально-экономических систем: моногр. / под науч. ред. В.А. Ткаченко. - Дшпропетровськ: Монолгт, 2008. -362 с.
5. Економша: проблеми теорп та практики: зб. наук. праць. -Дшпропетровськ: ДНУ, 2006. - Вип. 213. - Т. IV.-С. 1431-1440.
