CC BY
57
The mobility of social relations leads to volatility of state's legal system. Several legal provisions and regulations are constantly changed by state's legislative authority in accordance with reality. However to avoid a total ruining of legal system, it's necessary to have a basis, comprising main elements of this system. As a basis there could be presented a legal doctrine, which includes conceptual ideas and principles of law. It is all the more true because a legal doctrine interworks with legal science tightly. It helps to implement the effective legal controlling instruments and up-to-date sources of law.
Key words: legal doctrine, theoretical fundament of legal system, Soviet doctrine, Common law, Civil law, modernization of law.
УДК 1:316. 3 +340.
Ю. Ю. КАЛИНОВСЬКИЙ, кандидат полтичних наук, доцент
ВЗАеМООБУМОВЛЕШСТЬ ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ, ПРАВОВО1 КУЛЬТУРИ ТА ПРАВОСВ1ДОМОСТ1 У СОЦ1АЛЬНИХ В1ДНОСИНАХ
Дослщжено взаемод^, взаемовплив та взаемообумовлешсть таких сощальних феномешв, як правове виховання, правова культура та правосвщомють. Проаналiзовано тдходи до розумшня поняття «система правового виховання». Шдкреслено необхщшсть створення та впровадження нащонально'' системи правового виховання в укра'ш. Розглянуто структуру правового виховання у взаемодп з правовою культурою та правосвщомютю.
Ключовг слова: правосвщомють, правова культура, правове виховання, самовиховання, система правового виховання.
Постановка проблеми. Правове виховання е важливим засобом процесу правово'1' сощалiзащi населення i безпосередньо впливае на рiвень правосвщомосп та правово'1 культури громадян. Необхщно зазначити, що аналiз вищеозначено'1 проблеми не буде повним без послщовного застосування рiзноманiтних пiдходiв та принцитв, а саме загального зв'язку, дiалектичного розвитку, едшсть iсторичного й логiчного, едшсть практичного й теоретичного, взаемообумовленостi та доповнюваносп. В контекстi подальших роздумiв деяких пояснень потребуе застосування принцитв взаемообумовленосп й доповнюваностi. Пiдкреслимо, що перший принцип нерозривно пов'язаний з системним методом i передбачае розгляд сощальних феномешв в 1'х цшсносп й розвитку. Поряд з принципом дiалектичноi взаемообумовленосп доцiльно застосовувати принцип доповнюваносп [1, с. 89]. Цей принцип мае сенс застосовувати для вивчення правового виховання, правово'1 культури та правосвщомосп, оскшьки вш допомагае подолати проблему штерпретацп факпв, визначити варiацii спiввiднесення дискретного й безперервного. Зазначимо, що щея доповнюваностi знаходить свое застосування у найрiзноманiтнiших галузях наукового знання [2], [3], [4].
Анал1з наукових джерел I публжацш. Таким чином, ми будемо аналiзувати правове виховання, правову культуру й правосвщомють у 1'х дiалектичнiй едност та взаемодп, спираючись на науковий доробок таких науковщв як В. Абрамов, A. Айзенберг, М. Галiмов, О. Дзьобань, С. Gрохiн, В. Зенш, В. Казимирчук, М. Козюбра В. Кудрявцев, О. Новакова, В. Оксамитний, А. Рябко.
Загальновiдомо, що мета правового виховання — це формування системи знань, переконань, мотивiв, настанов та звичок сощально активно'' поведшки. Отриманi знання допомагають суб'екту правовщносин сформувати цiннiснi орiентацii та правовi настанови,
яю вш зможе застосувати у повсякденному життi. Крiм того, вони ввдграють важливу роль в упорядкуваннi дiяльностi людей, виступають стрижневою основою правово'' культури та правосвiдомостi й в остаточному тдсумку впливають на формування ставлення громадянина до рiзних суспшьних i правових явищ, визначають його поведшку. Вiд рiвня правового виховання залежить i рiвень правово'1 культури суспшьства, швидкiсть перетворення сощально'' й правово'1 норми в реальшсть, трансформаци нормативних вимог у звичку, у сощально-активну поведiнку. Разом з тим, засвоення системи соцiально-правових цiнностей i перетворення '1х у внутрiшню потребу громадянина неможливе без його власних зусиль. Отже, по^бно внутрiшне бажання суб'екта сприймати тi ж цшносп, якi культивуються в суспiльствi. Тому не можна не погодитися з думкою В. Кудрявцева й В. Казимирчука, яю вважають, що важливу роль у механiзмi правового виховання ввдграе самосвiдомiсть iндивiда як учасника сощально! взаемодп [5, с. 113]. Самосвщомють виражаеться як в оцшщ, так й у контролi учасниюв сощально'' взаемодп свое!' поведiнки в кожнш конкретнiй ситуацп. Вона сприяе самовихованню особистостi i е необхщною складовою процесу становлення правово'1 культури всього загалу.
Разом з тим у теорп виховання загальновизнано, що самовиховання е результатом добре оргашзованого виховання. Самовиховання — це усвщомлена цшеспрямована дiяльнiсть людини, спрямована на вироблення й удосконалювання сво'х сощальних якостей вiдповiдно до цiннiсних настанов i соцiальних орiентацiй, що складаються тд впливом суспiльних умов й системи виховання. Прагнення шдивща до самовиховання породжуеться самим соцiальним середовищем, вихованням i власною дiяльнiстю. В свою чергу пiдrрунтям для здшснення правового виховання та становлення правово'' культури е правове середовище. Фактично в процес правового самовиховання людина перетворюе власну правосвiдомiсть включаючи у не'' новi цiнностi.
Таким чином, правове середовище опосередковуе до певно'' м1ри правове самовиховання, яке передбачае засвоення, розвиток та змщнення певних принцишв права й мораш, цшностей, сощальних { правових норм поведшки, для того щоб протистояти будь-яким негативним зовшшшм впливам. Воно засновано на свщомому перетворенш особистосл, розвитку позитивних { подоланш сво'х колишшх асощальних якостей, власних недолтв шляхом самоанашзу та посиленню самоконтролю. При цьому стрижневим процесом у самовихованш е формування настанови на сощально значим! ор1ентири, на позитивну поведшку. Вочевидь, що в процеЫ правового самовиховання шдвищуеться р1вень правово'' культури та правосвщомосп того або шшого суб'екта.
Однак викладена нами схема не викликае сумнiвiв стосовно людей так званого "зршого" вiку, правовi орiентири й правовi настанови яких вже сформувалися i якi е повноправними членами суспшьства й ведуть активне сощально-правове життя. Вiдносно ж молодих людей, що тшьки лише включаються у процес сощально'' адаптацп i яким ще треба пройти процес правово'' соцiалiзацii, дана схема виглядае достатньо проблематичною. Основна причина цього, на нашу думку — вiковi особливосп молодо'' людини: тдл^ок сам ще не в змозi орiентуватися в навколишньому середовищi, не мае можливосп адекватно оцiнювати ситуащю, що складаеться довкола нього внаслщок недостатностi правових знань, нарештi, вш не в змозi органiзовувати свое правове самовиховання. В наслщок цього в молодших вiкових групах стввщношення домiнант правосвiдомостi, правово'' культури та правового виховання змщуеться на користь останшх.
На нашу думку, важливими реальними (д1евими) засобами шдвищення якост правосвщомосп та правово'' культури населення буде оргашзована й
цшеспрямована державна та суспшьна дiяльнiсть щодо формування високо1 соцiально-правовоï активностi. Саме за допомогою правовиховного впливу стае можливим регулювання показникiв правовоï культури та правосвщомост як процесу екстраполяци iдей, настанов, норм й щнностей у реальну соцiальну практику.
В той же час, необхщно зауважити, що правове виховання буде ефективним, щодо впливу на наявну суспшьну правову культуру та правосвщомють, лише тод1, коли проголошеш правов1 норми будуть д1яти у суспшьста. Тод1 у суб'екта правовщносин не виникне питання, приймати чи ш правила поведшки, сформульоваш даною нормою. Тому сформована на основ1 загальних норм правово'1 культури модель особисто'1 поведшки буде часпше спрямована в позитивне русло, шж у негативне. В даному контекст слушною е думка В. Кудрявцева, який стверджуе, що модель поведшки, яку уявляе соб1 людина, обумовлюеться не тшьки одшею нормою й не одними вщносинами, в яких бере участь даний шдивщ, а взаемод1ею декшькох складових: норм, багатор1вневих зв'язюв, знань, цшшсних уявлень шдивща, алгоритму поведшки [6, с. 69].
Тшьки при подiбному сшввщношенш iндивiдуального сприйняття правовоï норми i ïï реалiзацiï на основi необхiдноï позитивноï особисто1' настанови, вироблено1' пiд впливом правовиховних заходiв, можливо вести мову про вплив на правову культуру та правосвщомють як особистост^ так i суспшьства у цшому. Таким чином, одним з напрямюв впливу правового виховання на правову культуру суспшьства е формування у широкого суспшьного загалу правових настанов, як обумовлюють в свою чергу належну поведшку агенлв сощального простору. Сама настанова створюеться шд дiею потреби в певних вщносинах або виникае внаслiдок прийняття суб'ектом ршення про вибiр певно1' поведшки. Але тому що настанова не завжди знаходить свою реалiзацiю у вщповщному сощальному оточеннi людина може змшити свое рiшення, "виключивши" певш цiнностi зi свое1' правосвiдомостi. Щоб цього не вiдбулося, необхiдно включити механiзми правовиховного процесу, що орiентують особистiсть та соцiальнi групи на суспшьно-значиму поведiнку, активно використовуючи кращд зразки нацiональноï правово1' культури.
Як показуе практика, правовиховний процес залежить вщ цiлоï низки обставин, насамперед вщ характеру впливу соцiального середовища й, звичайно, вiд активностi суб'еклв правовiдносин, якi демонструють у повсякденнш дiяльностi свою правову культуру та правосвщомють. Будь-якi заходи у царит правового виховання повинт враховувати особливосл правово1' культури та правосвiдомостi конкретного сощуму на певному iсторичному еташ. Якщо суспiльство й держава будуть ^норувати правовиховнi заходи серед рiзноманiтних верств населення, то це може призвести до руйнацп позитивних правових настанов у суспшьнш правосвiдомостi, а також сприяти появi та розвитку деформацш у правовiй культурi сощуму. Отже, держава разом з громадсьюстю повинна розробляти та системно втшювати цшеспрямоваш правовиховнi заходи щодо залучення населення (особливо групи схильнi до правових девiацiй) у предметнi види сощально-правово1" дiяльностi. При цьому обираються ri форми, якi б вщповщали потребам й iнтересам рiзних верств населення, сприяли б
розкриттю 1хнього духовного потенцiалу i в той же час виходили з штереЫв сустльства.
Таким чином, сьогодш перед багатьма пострадянськими кранами, перед украшською державою й суспiльством зокрема, постало найважлив1ше завдання — побудова нацюнально'1 системи правового виховання, яка б забезпечувала повноцшний розвиток й удосконалювання вах форм життeдiяльностi людей, 1хню соцiальну адаптацiю й сприяла б пщвищенню якiсних показникiв сустльно'1 правосвiдомостi та правово'1 культури. Зрозумшо, що правове виховання, правова культура та правосвщомють у суспiльних системах будь-якого типу знаходяться у дiалектичнiй едност й взаемообумовлюють розвиток один одного.
Правове виховання сьогодш — це фактично единий реальний зааб, за допомогою якого держава може впливати на шдивщуальний та груповий рiвнi сощального середовища, визначаючи правовi потреби й орiентири на мiкрорiвнi, спрямовуючи тим самим процеси розвитку правово'1 культури та правосвiдомостi населення. Це представляеться особливо важливим, якщо враховувати ступiнь спрямованостi й темпи зростання рiзноманiтних девiацiй у правосвщомосп, що останнiм часом набули загрозливих масштабiв серед всiх верств населення Украши.
Для всебiчного розгляду взаемозв'язюв правовиховно1 дiяльностi з розвитком правово1 культури й правосвiдомостi доцiльно проаналiзувати систему правового виховання й особливост ïï функцiонування у сучасних умовах. Це дозволить виявити дiалектику взаемовпливу правового виховання, правовоï культури й правосвщомосп суб'ектiв правовiдносин. Вищеозначена проблема представляеться особливо щкаво", якщо враховувати специфжу соцiально-економiчних i полiтичних процеЫв вiтчизняного розвитку, його визначальний вплив на правову сферу життедiяльностi сустльства.
Вочевидь, що правове виховання у будь-якш державi мае два основш рiвнi: неiнституцiйний та iнституцiйний. На першому рiвнi правове виховання мае дещо стихiйний характер i пов'язано з вщтворенням у родинi та суспшьсга загальноприйнятих правових настанов та цшностей. В процесi виникнення та розвитку держав правове виховання поступово стае спещальною функщею державного апарату, тобто iнституалiзуеться. Через систему виховання (правового також) держава та сусшльство передають молодому поколiнню тi цшносп, якi були напрацьованi у сусшльнш правовiй культурi та правосвiдомостi i е важливими для подальшого юнування нацiï.
Отже, виховання як вщносно осмислене, цiлеспрямоване "вирощування" людини, здшснюване в родинi, у релiгiйних виховних оргашзащях, бiльш-менш послiдовно сприяе адаптацп iндивiда у суспiльствi й створюе умови для засвоення ним кращих зразюв правовоï культури та прогресивноï правосвiдомостi.
Правове виховання як система, вщр1зняеться в1д "стих1йного" правового виховання в першу чергу, тим, що в його основ1 мютиться сощальна д1я. Це поняття вв1в Макс Вебер, що вщносив до сощально'1 д1'1 людини т1 вчинки, яю спрямован1 на вир1шення сусп1льноважливих проблем i свщомо ор1ентован1 на вщповщну повед1нку партнер1в. Соц1альна д1я припускае суб'ективне осмислення можливих вар1ант1в поведшки людей, з якими особа вступае у взаемод1ю. В1дпов1дно суб'ективна оцшка соц1альних д1й у правов1й сфер1 зд1йснюеться на основ1 ц1нностей, закладених в ïï правосв1домост1 в процес1 правового виховання [7].
Таким чином, критерiями для розрiзнення шституцюнального правового виховання вiд не шституцюнального правового виховання е визначення певно'1 мети у межах всього сощуму та методи й ресурси щодо ïï здшснення.
Як вiдомо, правове виховання — це процес дискретний (переривчастий), тому що, будучи вщносно осмисленим i щлеспрямованим, вш здшснюеться в певному мiсцi, у певний час й на грунт вже юнуючо'' правово'1 культури та правосвщомосп. Кр1м того, його дискретшсть визначаеться тим, що оскшьки окрем1 види виховання й типи виховних оргашзацш не мають единих щльових настанов i налагодженого та несуперечливого взаемозв'язку, то, нажаль, правовиховний вплив не стае безперервним процесом. "Обсяг" правового виховання багато в чому визначаеться рiвнем правово! культури та правосвщомосп окремих суспiльних страт.
Цiннiсть правового виховання у сощальному просторi мае два аспекти — об'ективний i суб'ективний. Об'ективна щншсть правового виховання визначаеться тим, яю ресурси витрачае суспшьство на полiпшення загальних показниюв правовоï культури, i як рiвень правовиховноï дiяльностi впливае на сощальний стан i життевий успiх конкретних верств населення.
Суб'ективна щншсть правового виховання обумовлюеться, зокрема, тим, як очжування пов'язують учасники правовщносин з правовиховними заходами, наскшьки вони, з ïхнього погляду, корелюються з ïхньою повсякденною життед1яльн1стю i якими засобами особа досягае або плануе досягати поставлених щлей. Вочевидь, що характер засоб1в досягнення конкретноï мети визначаеться р1внем правовоï культури та правосвщомосп певноï особи.
Зазначимо, що у модершзованих суспшьствах р1вень правовоï культури та правосвщомосп е важливим фактором горизонтальноï й вертикальноï соцiальноï мобшьносп, тому що вщ нього залежать можливосп переходу людини вщ одних ролей до шших, з однiеï страти в шшу, бiльш престижну. Саме тому у таких сощумах правове виховання е полютруктурним та динамiчним процесом у порiвняннi з традицiйними суспiльствами. В той же час, у традицшних суспшьствах правове виховання може ^ею чи iншою мiрою (залежно вщ ступеня традицiйностi суспiльства) "консервувати" правовi традицiï та звичаï, пiдтримуючи певний тип правовоï культури. Це пов'язано в основному з двома обставинами: чим традицшшше суспшьство, тим бшьше закрш! в ньому всi страти, особливо елгарш; чим бiльшою мiрою модернiзовано суспiльство, тим менше розходжень у змю^ i якостi виховання у нижчих й елгарних суспшьних верствах населення.
Мiсце правового виховання в iерархiï суспiльних цiнностей, з одного боку, залежить, а з шшого визначае готовнiсть суспiльства придшяти йому бiльше або менше уваги, видшяти бiльшi або меншi ресурси на його розвиток. З цим також пов'язана й мiра пщготовленосл суспшьств до висування й формулювання завдань правового виховання, до пошуюв i реалiзацiï ефективних шляхiв ïхнього вирiшення.
Отже, розглядаючи правове виховання, правову культуру та правосвiдомiсть як взаемообумовленi феномени сощального простору можна констатувати наступне:
- правове виховання багато в чому визначае те, наскшьки устшно учасники правовщносин засвоши нормативно-цшшсш настанови й поведшков1 сценарИ
напрацьоваш попередшми поколшнями в межах 1снуючо1 правово! культури та правосвщомосп;
- правове виховання мае певш можливосп щодо створення щншсних умов для самореал1зацп особи як людини правово1 (формування правово1 культури та правосвщомосп громадянина);
- правове виховання створюе умови для майбутнього розвитку суб'екта, як допоможуть йому досягти балансу м1ж адаптовашстю у суспшьста й встановленням автономносп щодо подш та процеав, як вщбуваються у правовш сфер1 (вироблення критично1 правосвщомосп);
- правове виховання мае певш можливосп, щоб запоб1гти неправовш поведшщ шдивща, не допустити утворення у його правосвщомосп антиправових настанов.
Необхщно шдкреслити, що аналiз поняття "система правового виховання" одержав достатне теоретичне обгрунтування в роботах таких вчених, як A. Айзенберг, М. Гашмов, А. Рябко та ш. [8], [9], [10]. Тому ми будемо керуватися "типовим" його визначенням, широко розповсюдженим у науковш л^ератур^ а саме: розглядати правове виховання як цшсну систему, що складаеться з сукупност системоутворюючих ознак, як одночасно е ïï структурними елементами. Такими системоутворюючими ознаками будуть також правова культура та правосвщомють, як визначають характер, засоби та особливосп правового виховання у конкретнш сощальнш системi.
Разом з тим, дослщники В. Зенш, М. Козюбра та В. Оксамитний запропонували розглядати систему правового виховання як оргашзацшну структуру, що складаеться з наступних елемен^в: суб'екти (органи й оргашзаци, якi проводять правовиховну роботу), об'екти (громадяни, рiзнi категорп населення або все населення, з яким оргашзовано проводиться правовиховна робота) i правовиховш дiï, що здшснюються для досягнення намiчених цiлей за допомогою певних засобiв i з використанням вщповщних форм та методiв [11, с. 235].
Однак така система представляеться досить загальноï, тому що надмiрно розширюе механiзм правового виховання й наближае його за обсягом та змютом до мехашзму правовоï соцiалiзацiï, що у свою чергу не дозволяе достатньою мiрою ч^ко проаналiзувати органiзацiю й функцюнальну спрямованiсть саме системи правового виховання.
На нашу думку, бшьш вдалою, але також не позбавленою недолшв, виглядае система правового виховання, запропонована М. Гал1мовим, яка заснована на анал1з1 всього комплексу ïï структурно-функцюнальних зв'язюв [9, с. 85]. Згщно ц1е1 концепцiï у систем1 правового виховання варто розр1зняти:
1) органи й оргашзацп до компетенцiï яких вщноситься зд1йснення правовиховноï д1яльност1 (тобто суб'екти правового виховання);
2) засоби правового виховання, як1 застосовуються для досягнення поставлених
цшей;
3) правовиховш заходи, що утворюють змют правового виховання;
4) об'екти правового виховання.
Таким чином, ця система правового виховання охоплюе правовиховний проспр, не обмежуючись вузькими рамками суб'екта й об'екта, виступае не як односпрямований вплив суб'екта на об'ект правового виховання, а як ефективний складний динамiчний процес, за допомогою якого здшснюеться
взаемод1я вЫх структурних компоненпв системи в тому чист правово' культури та правосвщомосп.
Висновки. Пiдсумовуючи, зазначимо, що правове виховання, правова культура та правосвщомють як суспiльнi феномени являють собою единий континуум значень, змютсв та символiв, що визначають поведшку суб'ектiв правовiдносин у конкретний юторичний промiжок часу. Система правового виховання повинна бути невщ'емною складовою правово'' полiтики держави, яка забезпечуе належний рiвень розвитку суспшьно!' правово' культури та правосвщомосп. В свою чергу принципи, форми та методи правового виховання повинш напрацьовуватися з урахуванням нацюнальних особливостей розвитку правово' культури та правосвщомосп.
Л1тература
1. Дзьобань, О. П. Нацюнальна безпека в умовах сощальних трансформацiй (методологiя дослщження та забезпечення): монографiя / О. П. Дзьобань. — Х.: «Константа», 2006.
2. Абрамов, В. I. Духовшсть суспшьства: методологiя системного вивчення / В. I. Абрамов. — К.: КНЕУ, 2004.
3. Срохш, С. А. Структурна трансформащя нацюнально!' економiки. Теоретико-методолопчний аспект / С. А. Срохш. — К.: Свгг знань, 2002.
4. Новакова, О. Методолопчш аспекти дослщження сучасного суспшьно-полiтичного розвитку / О. Новакова // Людина i пол^ика. — 2003. — №2(26). — С. 78— 88.
5. Кудрявцев, В. Н., Казимирчук, В. П. Современая социология права / В. Н. Кудрявцев, В. П. Казимирчук. — М.:Юристь, 1995.
6. Кудрявцев, В. Н. Правовое поведение: нормы и патология / Кудрявцев В. Н. — М.: Политиздат, 1982.
7. Вебер, М. Избранные произведения / Вебер М. — М.: Прогресс, 1990.
8. Айзенберг, А. М. Задачи и формы правового и нравственного воспитания подростков / А. М. Айзенберг. — М., 1999.
9. Галимов, М. М. Система правового воспитания / М. М. Галимов // Правосознание и правовое воспитание трудящихся в развитом социалистическом обществе. — М.: Политиздат, 1975.
10.Рябко, А. И. Социальный контроль и его правовые формы (вопросы теории) / А. И. Рябко. — Ростов н/Д: РЮИ МВД РФ, 1999.
11.Оксамытный, В. В. Правомерное поведение личности / В. В. Оксамытный. — К.: Наук. думка, 1985.
12. Желанова, С. А. Правовая культура в условиях становления правового государства / С. А. Желанова // Вестн. Саратов. гос. акад. права. — 1998. — №2. — С. 18—21.
Взаимообусловленность правового воспитания, правовой культуры и правосознания в социальных отношениях
Калиновский Ю. Ю.
Исследованы взаимодействие, взаимовлияние и взаимообусловленность таких социальных феноменов, как правовая культура, правовое воспитание и правосознание. Проанализированы подходы к пониманию понятия «система правового воспитания». Подчеркнута необходимость создания и внедрения национальной системы правового воспитания в Украине. Рассмотрена структура правового воспитания во взаимодействии с правовой культурой и правосознанием.
Ключевые слова: правосознание, правовая культура, правовое воспитание, самовоспитание, система правового воспитания.
INTERDEPENDENCE OF LEGAL EDUCATION, LEGAL CULTURE AND FEELING OF LAW AND ORDER IN THE SOCIAL RELATIONS
Kalinovskiy Y. Y.
In the article are analysed correlation, interaction and interdependence of such social phenomena as legal education, legal culture and of feeling of law and order. There were also analysed the approach to understanding of the concept "system of legal education". We emphasize, that it's necessary to create and put the national system of legal education in Ukraine into operation. We also analysed the structure of legal education in the cooperation with the legal culture and of feeling of law and order.
Key words: feeling of law and order, legal culture, legal education, self-education, system of legal education.
УДК 130. 3
С. Б. Жданенко, кандидат фтософських наук, доцент
Д1АЛЕКТИКА ПРАВА I ПАРТНЕРСТВА В КОНТЕКСТ ПАРАДИГМИ 1НТЕРСУБ'еКТИВНОСТ1
Проаналiзовано стввщношення правового i партнерського способiв сощально'' взаемодп. Дослщжено штерсуб'ективну природу людських взаемовщносин, насамперед права i партнерства. Доведено, що партнерство слщ розглядати як загальносощальну тдставу права завдяки 'хньо' стльно'' природi.
Ключовi слова: партнерство, право, сощальна взаемодiя, штерсуб'ектившсть.
Актуальмсть проблемы. В юридичнш лггератур1 право найчастше розглядаеться як самодостатнш феномен, специф1чний споЫб взаемодп суб'еклв. Вщповщно до принцишв д1алектики право дослщжуеться в систем! р1зних сощальних шститут1в. Однак у цьому контекст акцент робиться на вщмшних рисах дано'' сфери людського буття, у той час як трансформащя суспшьства в напрямку цившзованих форм його оргашзаци, тобто на засадах права, припускае з'ясування сутшсних основ самого права, його онтолопчних основ.
АналЬз науково'1 лтератури показав, що фшософсько-правова проблематика в останне десятил1ття стала значною складовою сучасного вггчизняного фшософського дискурсу. Про це свщчить поява монографш, пщручниюв, навчальних поЫбниюв, статей. З'явилася низка робгг, автор1в яких можна безпосередньо вщнести до фшософ1в права. Досить згадати так1 1мена, як О. Бандура, В. Бачинш, А. Гарник, А. Козловський, С. Максимов, И. Малинова, Ю. Перм'яюв, В. Шаповал, В. Шкода та ш. Однак такий аспект, як д1алектика м1жсуб'ектного зв'язку партнерського типу \ правовщносин,
