CC BY
12
BicHiiK Нацiонального унiверситету "Львiвcька полгтехшка". Серiя: "Юридичш науки" № 2 (34), 2022
1СТОР1Я ДЕРЖАВИ I ПРАВА
УДК 340.15
Володимир Макарчук
Нащональний ушверситет "Львiвська полтехшка", доктор юридичних наук, професор, професор кафедри теорп права та конституцiоналiзму Навчально-наукового шституту права, психологiï та iнновацiйноï осв^и
М1ЖНАРОДНЕ ПРАВО I ЗОВН1ШНЯ ПОЛИТИКА КРЕМЛЯ З ПОДГОТОВКИ АНЕКСIÏ ТРЬОХ ПРИБАЛТШСЬКИХ КРАÏН (ЛАТBIÏ, ЛИТВИ ТА ЕСТОНП) В ЧЕРВН1 1940 Р.
http://doi.org/10.23939/law2022.34.004 © Макарчук В., 2022
Розглянено мiжнародно-правовi в1дносини Латвн, Литви та Ectohïï з Радянською Роаею та Союзом РСР у часовому дiапазонi вiд визнання "незалежноcтi" вщповщних "радянських реcпублiк" до анексп прибалтшських буржуазних демократiй улiтку 1940 р. Спроба Ради Народних Ком1сар1в визнати "радянськ реcпублiки" Естляндп, Латвн та Литви, датована груднем 1919 р., супроводжувалася шщ1ативою Москви щодо створення вiйcьково-полiтичного союзу уciх радянських республж (Росп, Украши, Латвн, Литви, Бшорусп) у червнi 1919 р. Такий союз означав де-факто кшець сувереш-тету. Унаcлiдок збройного опору народiв Прибалтики РРФСР, а згодом i Союз РСР, ви-мушено визнали Ух незалежшсть: у мирних договорах сторони зобов'язувалися не пщ-тримувати ворожу дiяльнicть одна проти одно'1. 3 липня 1933 р. Москвою, Ригою, Таллшном та iншими повноправними суб'ектами мiжнародного права пiдпиcано Кон-венц1ю про визначення нападу, укладену в Лондонi мiж СРСР, Естошею, Латвieю, Поль-щею, Румунiею, Туреччиною, Пераею i Афганicтаном. Стаття 2 документа оголошувала визнання нападаючою стороною не лише 1) оголошення вшни 1нш1й державi, але й 2) "вторгнення збройних сил, хоч би й без оголошення вшни, на територто шшо'1 держа-ви". Своею чергою, стаття 3 констатувала: "жодш мiркування полiтичного, вiйcькового, економiчного чи шшого порядку не можуть бути вибаченням чи виправданням нападу, передбаченого в статт другш". З початком ДругоТ cвiтовоï вiйни державам Прибалтики було нав'язано договори про взаемодопомогу, що передбачали розмщення радянських вшськових контингентiв на Ух територп. Пол^ика умиротворення агресора для Риги, Вшьнюса i Таллiнна закiнчилаcя тяжкими наслщками. Всупереч уciм мiжнародно-правовим актам, укладеним з Москвою, територiя Прибалтики була окупована влiтку 1940 р. Безпосередш учасники переговорiв, якi вимушено йшли на нав'язуваннi Кремлем угоди, опинилися у радянських в'язницях, де й закшчили свш життевий шлях.
Ключовi слова: право мiжнародних договорiв, радянська зовнiшня полiтика, ра-дянська анекая держав Прибалтики (1940 р.).
Постановка проблеми. До 24 лютого 2022 р. проросшська опозищя в Украш в дiапазонi вiд сумнозвюного А. Шарiя до нардепiв вщ ОПЗЖ поширювала наративи кремлiвськоï пропаганди про нiбито згубнiсть Майдану для долi Украïни. За цieю викривленою логiкою збереження прези-
дентства В. Януковича у лютому 2014 р. означало б усунення небезпеки росшсько1' анексп Криму та т. зв. "Луган-Дону" (де-факто). Навпаки, полггика дружби з Москвою дала б Киеву tî ж преференций що й Мшську, а саме - кредити на пшьгових умовах, пiльговi цiни на енергоносiï, можли-востi розширення транзитноï торгiвлi тощо. Агресiя РФ проти суверенноï Украши, у яку де-факто була втягнена й де-юре невоююча Бiлорусь (з чшх аеродромiв злiтають лiтаки агресора, по чшх за-лiзничних шляхах шдступають пiд украïнськi кордони росшсью поповнення тощо), показала усю неспроможшсть такого роду iдеологiчних вивертiв. У кращому випадку знавiснiлий Кремль на сьогодш б атакував краïни Прибалтики чи Польщу, а Украша януковичiв-азарових була б його слухняним сател^ом, подiбно до лукашенкiвськоï Бiлорусi.
Один iз головних висновкiв iз росшсько1' агресiï - жоднi домовленостi з квазi-iмперiею, навiть закрiпленi у мiжнародно-правових документах (як-от т. зв. Великий договiр (Договiр про дружбу, сшвроб^ництво i партнерство мiж Украшою та Росшською Федерацiею, пiдписаний у 1997 р., обмш ратифiкацiйними грамотами вщбувся 1 квiтня 1999 р.)), не варт й паперу, на якому написаш. Причому стосуеться висловлене зауваження не лише Росiï "путiнськоï" - це звична практика усiх "Рост" з Радянським Союзом включно. Зайнявши мiсце в Радi Безпеки ООН, вщведене сталшсько-му Союзу РСР, Рошя Ельцина - Путiна - Медведева зберегла ус традицiï "славних попередникiв": вiдверта брехня про власну нiбито миролюбнiсть аж до само1' митi переходу кордону броньованими лавами Червоно1' (чи уже Радянсько1', не суть важливо) арми.
Мета статть Пропонована увазi читача наукова розвiдка зачiпае тему радянсько1' окупацiï трьох Прибалтшських держав у червнi 1940 р., вшськова та дипломатична шдготовка яко1' розпоча-лася задовго до кульмшацшних подiй. На вiдмiну вщ Фiнляндiï, яка обрала шлях збройного опору агресору у т. зв. ЗимовШ втт, владш кабшети у Proi, Таллiннi, Вiльнюсi стали на шлях умиротво-рення Кремля, подiбний до новiтнього лукашенкiвського угодовства. Ставимо завданням, показати, як кремлiвськi облудники водили прибалтшських дипломаив та 1'хш уряди за нiс, нав'язуючи усе бшьш далекосяжнi "мiжнароднi угоди", чого варте для Москви мiжнародне право - на основi документ, опублiкованих з грифом "Для служебного пользования" у Союзi РСР [1-3], та уже у "путшськш" Росшськш Федерацiï [4].
Аналiз дослщження проблеми. Висвiтленням питання радянсько1' окупаци держав Прибалтики та ïï мiжнародно-правовоï оцiнки займалися зарубiжнi та втчизнят науковц А. Дюков, В. амтдей, Strods H., Feldmanis I. та ш. У втизнянш юторико-правовш наущ помiтних праць iз вказано1' тематики не виявлено.
Виклад основного матерiалу. Рада Народних Комiсарiв (РНК) РРФСР 8 грудня 1918 р. визнала незалежшсть "Естляндсько1' радянсько1' республши"; 22 грудня таке ж визнання вiд РНК отримали "Радянська Республша Латвiï" та "Литовська Радянська Республши". 24 грудня вийшла загальна Постанова Всеростського Центрального виконавчого Комтету про визнання Радянських республЫ ЕстляндИ, Литви i ЛатвИ' [1, с. 186-188]. Подiбно до Украши, самозваний леншський Всеросшський Центральний Виконавчий Комтет (ВЦВК) визнав незалежшсть марюнеткових радянських роб^ничо-селянських "урядiв" (якi ще належало створити i утвердити), а не демок-ратичних шституцш. Показово, що у вщповщних документах (окремих за "республшами" i спшь-ним) навiть назви "незалежних" держав звучали по-рiзному.
З боку мiжнародного права, станом на грудень 1918 р. шким не визнаш московськi бшьшови-ки не представляли шкого, окрiм самих себе. Тобто юридичне значення такого "документа" було рiвноцiнним визнанню Абхазiï Ивденною Осетiею, чи навпаки.
Однак i таке декларативне "визнання" де-юре повшстю дезавуювалося його вiдкликанням де-факто. 1 червня 1919 р. прийнята Постанова Всеростського центрального виконавчого комтету про об'еднання РадянськихреспублЫ: РосИ, Украгни, ЛатвИ', Литви, Бторусп для боротьби за свою
незалежшсть [1, с. 285, 286], що вимагала "тюного об'еднання" не лише вiйськових органiзацiй i военного командування, але й республшанських Рад Народного Господарства, Комiсарiатiв пращ, залiзничного управлiння i господарства. По суп це була перша спроба створення союзно! держави на територи колишньо! Росшсько1 iмперн, з включенням сюди Прибалтiйських республiк. "Постанова ..." посилалася на нiбито чисельш звернення "урядiв радянських республiк", але мала юриди-чну форму односторонньо! заяви. Також не зовсiм зрозумшим залишалося питання, про яку "незалежшсть" тут взагалi може йтись.
У^м на цьому iсторичному етат усе пiшло не так, як задумувалося у Кремлi, i уже в жовтш -листопадi того ж, 1919-го, року уряду РРФСР довелося вести переговори про мир iз демократични-ми урядами Естонп, Латвн та Литви [1, с. 313-315]. Навчеш гiрким досвiдом бшьшовицько1 штер-венцн, прибалтiйськi уряди не надто довiряли своему вiзавi. Так, уряд Литви був готовий вести мо-ву лише про умови (тимчасового) перемир'я.
2 лютого 1920 р. тдписано у Юр'евьТарту Мирний догов1р м1ж РРФСР та Естомею. За тв-року, 12 липня 1920 р. був тдписаний Ростсько-литовський мирний догов1р, за яким РРФСР "безумовно визнала самостшшсть i незалежшсть литовсько! держави". В офiцiйному повщомленш вказувалося, що "Договiр включае постанови про заборону для обох сторш на сво!й територи утворення i перебування органiзацiй, що мають за мету збройну боротьбу проти шшо! сторони" [1, с. 469, 470]. 11 серпня того ж року в Ризi укладено Мирний догов1р м1ж РРФСР та Латв1ею [5, с. 511-518].
Приймаючи зобов'язання про заборону на сво!й територи дiяльностi оргашзацш, що мають на мет збройну боротьбу проти шшо1 сторони, Москва, зрозумшо, не вiдмовилася вщ планiв погли-нення прибалтiйських "лiмiтрофiв". Вiд 1919 р. у Мос^ дiяв т. зв. Комунiстичний 1нтернацюнал, i в параграфi першому його Статуту прямо вказувалося, що: "Комушстичний штернацюнал - Мiж-народне товариство робггниюв - являе собою об'еднання комушстичних партiй окремих кра1н, едину св^ову комунiстичну партiю (...) Комушстичний 1нтернацюнал бореться за завоювання бшьшосп робiтничого класу i широких верств незаможного селянства, за встановлення св^ово1 ди-ктатури пролетарiату, за створення Всесв^нього союзу соцiалiстичних республiк" [6].
Парадоксально, але й показово, що цитований вище Статут Комштерну з його вимогою "всесв^нього союзу сощалютичних радянських респiблiк" прийнято на його Другому конгрес 19 липня - 7 серпня 1920 р., тобто приблизно в т дш коли радянськi дипломати "зачаровували" сво1х латвiйських та литовських вiзавi обiцянками поважати !х суверенiтет.
Уже в серпш (24-го) 1922 р. Латвшський уряд поставив перед Кремлем клопотання про закриття Московського Латиського комушстичного клубу [2, с. 613]. Приводом для дипломатичного демаршу послужив виступ 19 серпня 1922 р. у означенш установi якогось О. Карклша, який вщ-верто проголосив: "Ми боремося i будемо боротися за знищення тепершньо1 Латвн i наступить час, коли убивцям робггниюв доведеться вiдповiдати (...)". Латвiйська сторона обгрунтовано вважала, що вказанi висловлювання прямо пiдпадають пiд дiю п. 2 ст. 4 двостороннього мирного договору про заборону утворення i перебування на сво1х територiях будь-яких оргашзацш i груп, якi претен-дують на роль уряду уиа територи шшо1 сторони чи частини И, а також представництва i посадо-вих осiб, органiзацiй i груп, що мають цiллю скинення ряду шшо1 договiрноl сторони". Москва рiз-ко вiдповiла, що "Латиський уряд (.) сприяв на свош територи вербовцi в армiю Врангеля", а "на пiдставi iснуючих в Росп законiв комунiстичнi клуби i виголошення в них промов допускаються" [2, с. 613-615]. Ця радянська нота залишилася без адекватно1 вщповщ, вочевидь iз причини розу-мшня Ригою сво1х реальних, дуже скромних, можливостей.
Вимушеною помiркованiстю у стосунках iз комунiстичною Москвою протягом мiжвоенного перiоду вiдзначався й Таллiнн. У ичш 1924 р. мiнiстр внутршшх справ Естони К. Ейнбунд дорш-нув Радянському уряду за фшансування дiяльностi Комiнтерну та Профiнтерну (ще одна марюнет-кова органiзацiя) на суми в сотш мiльйонiв (золотих) рублiв: "Завдяки цим сумам в шших кра1нах готуються перевороти". Москва вдавано "обурилася". Виник дипломатичний скандал, i у нот>
вщповщ Естонський уряд виршив не дражнити росшського ведмедя, заявивши, що: "пан мшютр внутрiшнiх справ, виступаючи з (...) заявами перед представниками естонсько! преси, грунтувався на наданих йому, не перевiрених попередньо, даних, яю, пiсля проведення ретельно! перевiрки, не тдтвердилися, унаслiдок чого висновки пана мшютра (...) виявилися помилковими". Москву запевнили, що Естонп "цшковито чужий усякий намiр ворожого виступу як проти уряду СРСР, так i проти повноважного представництва СРСР в Естони" [2, с. 832-835].
Полтика умиротворення мала й iншi кореш, о^м власне побоювання евентуального вторг-нення радянського монстра. Особливо це стосувалося Литви. 28 вересня 1926 р. був тдписаний Догов1р м1ж Союзом Радянських Соц1ал1стичних РеспублЫ 7 Литовською Республ1кою, який тд-тверджував умови попереднього Договору 12 липня 1920 р., i наголошував (стаття 2), що : "Союз Радянських Сощалютичних Республiк i Литовська Республша зобов'язуються взаемно поважати за ушх обставин суверенiтет i територiальну цшсшсть та недоторканiсть один одного" [3, с. 81, 82]. В нот Чичерша на iм'я мiнiстра закордонних справ Литви Сляжевiчуса окремо шдкреслювалося, що Радянський Союз "незмшно керуючись бажанням бачити литовський, як i всякий iнший народ, не-залежним (...) i симпатiями, якi збуджують долi литовського народу серед сусшльно! думки трудящих СРСР (...) заявляе, що фактичне порушення литовських кордошв, яке мало мiсце проти волi литовського народу, не похитнуло його ставлення до територiального суверештету, визначеного ст. 2 (...) мирного договору мiж Росiею i Литвою 12 липня 1920 р." [3, с. 82]. Тут йшлося про оку-пащю м. Вiльнюса (Вшьно) та Вiльнюського краю, здiйснену внаслщок польсько! агресп. Тобто Москва зобов'язувалася турбуватися про територiальну цiлiснiсть Литви i не визнавати польсько! анекси сшрно! територи. Цю свою позищю Кремль витримував й найближчими роками, що допо-магало йому "дружити" з Каунасом проти "бшополяюв".
3 початком кампанп першо! п'ятирiчки (1928-1932 рр.) Радянський Союз розпочав т. зв. iндустрiалiзацiю та колективiзацiю, щлями котрих були не лише широко рекламована "побудова соцiалiзму", але й тдготовка до св^ово! вiйни задля створення "всесвiтнього Радянського Союзу" (рядки з пмну Комiнтерну: "наш лозунг - всемирный Советский Союз"). То ж "перша в свт держава роб^ниюв i селян" вимагала мирно! "передишки" для нарощування вшськових м'язiв, водно-час всiляко демонструючи свою нiбито миролюбнiсть.
4 травня 1932 р укладено Догов1р про ненапад 7 мирне виршення конфлтт1в м1ж Союзом Радянських Соц1ал1стичних Республгк 7 Естотею. Стаття 1 угоди тдтверджувала недоторкашсть кордонiв, визначених мирним договором вщ 2 лютого 1920 р., а стаття 2 передбачала, що "кожна з високих сторш, як домовляються, зобов'язуеться не брати участь в пол^ичних угодах, спрямова-них в розумiннi агресп проти шшо! сторони, а рiвно коалщях того ж характеру, що мають цшлю пiддати iншу сторону економiчному чи фiнансовому бойкоту" [3, с. 549-551].
3 липня 1933 р. Москвою, Ригою, Таллшном та шшими повноправними суб'ектами мiжна-родного права тдписано Конвенщю про визначення нападу, укладену в Лондон м1ж СРСР, Естомею, Латв1ею, Польщею, Румумею, Туреччиною, Пераею 7 Афгатстаном. Стаття 2 документа оголошу-вала визнання нападаючою стороною не лише 1) оголошення вшни шшш державi, але й 2) "вторг-нення збройних сил, хоч би й без оголошення вшни, на територда шшо! держави". Своею чергою стаття 3 констатувала: "Жодш мiркування полiтичного, вшськового, економiчного чи iншого порядку не можуть служити вибаченням чи виправданням нападу, передбаченого в статп другш". Додаток до статт7 3 про визначення агресИ' прямо встановлював, що виправданням втручання (вторгнення) не можуть бути: "Внутршне становище яко!-небудь держави, як, наприклад, його по-лiтичний, економiчний чи сощальний лад; уявнi недолiки !! адмшютраци; безлади, якi е наслiдками страйюв, революцiйних чи контрреволюцiйних рухiв i громадянсько! вiйни" [3, с. 645-647].
У п. 1 тдписаного 23 серпня 1939 р. Секретного протоколу до Радянсько-нацистського пакту вказувалося, що: "У випадку територiально-полiтично! перебудови областей, що входять до складу прибалтшських держав (Фшляцщя, Естонiя, Латвiя, Литва), пiвнiчний кордон Литви одно-часно е межею сфер штерешв Нiмечччини та СРСР. При цьому штереси Литви стосовно Вшенсько!
област визнаються обома державами" [7, с. 123]. Як бачимо, про жодну радянську окупацiю При-балтiйських держав тут не йшлося, сторони домовлялися про "сфери штерешв", звичнi для тогочас-ноï мiжнародноï практики (згодом, уже пiсля гiтлерiвського нападу на Союз РСР Черчилль вщ iменi захiдних Союзникiв пропонуватиме Сталiну подiлити Центральну та Схщну Свропу на "сфери ввпливу"). Бшьше того, у документi незалежнiй Лшш, що наразi потрапила до шмецько1' сфери ш-тересiв, вбачалося можливим передати Вшенську область, окуповану поляками у жовтш 1920 р. До реч^ в першi днi вшни, вiдразу пiсля вторгнення в Польщу, Берлш пропонував Каунасу приеднати-ся до вшни проти Польщi в обмш на Вiльнюс [8, с. 501]. Литовська сторона зi зрозумших причин утрималася вiд "щедроТ нацистсько1' пропозицiï.
Не йшлося про радянську окупащю Прибалтики i в ходi пiдписання радянсько-нацистського Договору про дружбу та кордон 28 вересня 1939 р. (i нових таемних угод). Погоджено було лише, що територiя Литви переходить у сферу штерешв Союзу РСР [9]. Згодом Берлш наполягатиме на тому, що: "У Мос^ при розмежуванш сфер штерешв радянський уряд заявив мшстру закордон-них справ Шмеччини, що вш, за винятком областей колишньо1' польсько1' держави, що перебували на той час у сташ розкладу, не мае намiру нi окупувати держави, що знаходяться у його сферi ште-ресiв, нi приеднувати îx" [10, с. 22].
Уже наступного дня пiсля пiдписання таемних домовленостей з Шмеччиною стосовно Литви Москва розпочала тиск на Каунас, пропонуючи передати йому Вшенський край в обмш на Догов!р про взамодопомогу. На початку жовтня 1939 р. до Москви прибув мшютр закордонних справ Литви Ю. Урбшю, який шсля тижневих консультацiй поставив свш пiдпис пiд цiею домовленнiстю.
Такий же тиск, шдкршлений категоричними запевненнями, що "Шмеччина не буде заперечу-вати", був водночас здiйснений на Ригу та Таллшн. Завдяки договорам про взаемодопомогу СРСР отримав право розмютити вшськово-морсью бази на естонських островах Сааремаа (Езель), Хшумаа (Даго) та в м. Палдюю, а також в латвшських портах Лiепая (Лiбава) та Вентспiлс (Вшда-ва). Було встановлено й граничний лiмiт радянських гаршзошв - в Естонп та Латвiï по 25 тисяч, в Лига - 20 тисяч. Прибалтшським державам нав'язали й торггвельш договори з Союзом РСР, яю в умовах триваючоï свiтовоï вшни надшно прив'язували ix до Москви.
Що показово, активно пропонуючи вщповщш домовленосп Ризi, Таллiнну та Каунасу, Москва робила усе, аби приспати ïx пильнiсть. Так, посланник Латвп в Литвi Л. Сеï 10 жовтня 1939 р. допо-вщав мiнiстру В. Мунтерсу про переговори литовськоï делегацiï про пiдписання договору про взаемодопомогу з Радянським Союзом таке: "Московсью правителi докладають зусиль, щоб литовцiв пiдбадьорити та зменшити 1х побоювання стосовно суверештету i режиму. Москва пiдкреслювала повторно, що СРСР щкавить лише створення вiйськовоï противаги на Балтiйському узбережжь Гiтлер е непередбачуваним, вiн метаеться зi сторони в сторону, i в цшому рахуеться лише зi зброй-ною силою" [11].
30 листопада 1939 р. розпочалася т. зв. Зимова втна Союзу РСР з Фiнляндiею, розв'язана Москвою у вщповщь на вщмову Хельсiнки виконати радянсью вимоги розмiщення вiйськовиx баз та територiальниx поступок. З ушх радянських радiоточок лунали бравурнi строфи военного маршу: "Сосняком по откосам кудрявится Пограничный скупой кругозор. Принимай нас, Суоми - красавица, В ожерельи прозрачных озёр! Ломят танки широкие просеки, Самолёты кружат в облаках, Невысокое солнышко осени Зажигает огни на штыках. Мы привыкли брататься с победами И опять мы проносим в бою По дорогам, исхоженным дедами,
Краснозвёздную славу свою. Много лжи в эти годы наверчено, Чтоб запутать финляндский народ. Раскрывайте ж теперь нам доверчиво Половинки широких ворот! Ни шутам, ни писакам юродивым Больше ваших сердец не смутить. Отнимали не раз вашу родину -Мы приходим её возвратить. Мы приходим помочь вам расправиться, Расплатиться с лихвой за позор. Принимай нас, Суоми - красавица, В ожерельи прозрачных озёр!"
Тут уже навт найбшьш оптимютично настроеш прибалти мали шдстави мщно задуматися. Однак радянська сторона далi запевняла, що !м, слухняним i дружшм, нiчого не загрожуе. В сере-динi грудня 1939 р. Москву вщвщала естонська вiйськова делегацiя, за чи!м вiзитом уважно слщку-вали не лише в Таллiннi, але й Ризi та Вiльнюсi. Главу мюи генерала Й. Лайдонера радянський прем'ер (Голова РНК) В. Молотов запевнив, що шдстав для тривоги немае: "(...) вiн достатньо вщ-верто зачепив питання Фшлянди. - Вшна з Фiнляндiею - це справжня вiйна i було б нелопчним це приховувати чи якось шакше !! називати. Радянський Союз ще! вiйни не хотiв, але якщо необхщш питання державно! безпеки неможливо врегулювати мирним шляхом, цього слщ добитися силою" [12, с. 190]. Виглядало на те, що фши вчинили дуже необачно, вщмовившись вiд зближення з Москвою - всупереч угодовськш позици Латви, Литви та Естони, якi виявили розумну помiркова-нiсть. Спантеличенi естонцi спромоглися лише заявити, що керiвництво арми Естони, вся армiя i весь народ "цшковито розумiе i ощнюе, якого впливового союзника вони придбали, уклавши пакти взаемодопомоги з Радянським Союзом" [12, с. 190].
У травш 1940 р. шсля шмецького вторгнення у Францiю Москва оргашзувала кампанiю в пресi з обвинуваченням урядiв усiх трьох Прибалтiйських держав щодо здшснення взаемних кон-сультацш та пошуку порозумiння з Союзниками по антигiтлерiвськiй коалщп пiд час Зимово! вiйни з Фiнляндiею (було б дивним, якби така дипломатична робота в цей час не велася взагал^. Однак ворожа аптацшна кампашя, що в загальних рисах нагадувала пресову пiдготовку до вшни з Суомi, не супроводжувалася таким же шаленим дипломатичним тиском. Виглядало на те, що з Кремлем можна буде знову домовитися - щною бшьших чи менших поступок. Так, на початку червня 1940 р. заступник наркома оборони Союзу РСР ген. О. Д. Локтюнов, перебуваючи в Таллшш, мав зустрiчi з вищим пол^ичним та вшськовим керiвництвом держави - головою кабшету мiнiстрiв, вiйськовим мiнiстром та мшютром зовнiшнiх справ (президент держави з причини хвороби не змш узяти участь у зус^ч^. Локтiонов "тдкреслив хорошi стосунки Радянського Союзу i Естонi! та висловився, що Сталш дав вказiвку керiвництву армi!, що укладеш договори з Балтiйськими державами не просто патр, але !х слiд визначено поважати та виконувати" [13, с. 393, 394].
Ради продовжували заколисувати прибалтшсью делегацi! й у Москва Так, латвiйськiй вшсь-ковiй делегацi! 8 червня 1940 р. влаштували огляд "зразкового державного i колективного госпо-дарства" (?! - якась фантасмагорiя, чи цишчний спогад про майбутне). 9 липня глава делегацп Беркiс запросив маршала Тимошенка вщвщати Латвiю з офщшним вiзитом, того ж дня В. Молотов запевнив, що усе, чого бажае Москва у стосунках з Латвiею, це аби "вщносини були ще кращими, ще тюшшими". Леншградський вокзал урочисто прикрасили прапорами Латви та Радянського Союзу, проводжав делегащю маршал Кулик й представники наркомату зовшшшх справ. До вагону делегаци передали "багато ящикiв з напоями та фруктами" [14, с. 391, 392].
Вщразу по тому уряди ушх трьох Прибалтшських кра1н були обвинувачеш у нiбито симпатiях до держав антигiтлерiвськоl коалщп та вшськовш спiвпрацi протии Радянського Союзу у ходi Зи-мово! вiйни. 15 червня 1940 р. першим похитнувся уряд Литви, погодившись iз радянським ультиматумом про введення додаткового вшськового контингенту на територда кра1ни. 15 та 16 червня ультиматуми отримали Латвiя та Естонiя. Окупацiею безпосередньо керували Владiмiр Деканозов (Литва), Андрей Вишинський (Латвiя) та Андрей Жданов (Естошя). 18-21 червня тут були сформоваш самозванi уряди "народного фронту", яю провели фальсифiкованi вибори до "народних зборiв" пiд радянським вшськовим наглядом. Литва де-юре була включена до складу Радянського Союзу 3 серпня, Латвiя - 5 серпня, а Естонiя - 6 серпня 1940 року. Змiщенi президенти Естонп (Костянтин Пятс) та Латвп (Карлю Улманiс) були ув'язненi та депортоваш до СРСР i померли шзшше в Тверськiй областi та Середнш Азп, вiдповiдно. Президент Литви Антанас Смятона встиг передати президентсью повноваження другоряднiй фiгурi i ви1хати до Третього Рейху, звщти - до Швейцарп та згодом - до США.
Долi безпосереднiх учасникiв переговорних процесiв 1920-х - 1940 рр. iз Радянським Союзом були не кращими. Так, К. Берюс арештований НКВС в липш 1940 р., помер в Усольлагу в 1942 р. Ф. Коциньш арештований 19 вересня 1940 р., 28 липня 1941 р. розстршяний за вироком Вшськово! колегп Верховного суду СРСР. Показово склалася доля естонського военачальника Й. Лайдонера. В 1940 р. надавав сприяння введенню Червоно1 армп в Естонiю, пiсля чого утримувався до само1 сме-ртi в тюрмах мют Кiрова, 1ванова, Володимирському централi, де й помер у 1953 р., на тиждень переживши Й. Сталша.
Висновки. 1мперська зовнiшня полiтика Росп, сягаючи сво1м корiнням у темнi часи ординсь-кого гнiту, через роки i вiдстанi залишаеться незмiнною. II головне завдання - пiдготовка анексп усе нових територш шляхом притуплення пильносп жертв намiченоI агресп. Миролюбнi заяви Москви, ус пiдписанi нею мiжнародно-правовi зобов'язання усiм суб'ектам мiжнародного права доцшьно сприймати як своерiднi попередження: якщо росшське (чи радянське) мшютерство закор-донних справ висувае мирну шщативу, И мiнiстерство оборони (а де-факто - агресп) уже будуе плани нападу. Тут достатньо пригадати Конвенцгю про визначення нападу, укладену в Лондонг, мгж СРСР, Естомею, Латв1ею, Польщею, Румумею, Туреччиною, Пераею 7 Афгатстаном, тдписану в 1933 р., чи! дух i буква були грубо розтопташ в червш 1940 р.
Буквально за тиждень до анексп Прибалтшських держав !хш пол^ики та вiйськовi отри-мували вiд Кремля запевнення, що шдписаш договори - не клаптик паперу i сам Сталiн шбито придiляе !м велике значення. А радянсью сили вторгнення та тили Червоно^' армiI уже пiдтягу-валися до кордошв.
Долi прибалтiйських диплома™, якi у мiжвоенний перiод регулювали зовшшш вiдносини сво'х держав iз Москвою, склалися трагiчно. Здiйснювана пол^ика умиротворення агресора жод-ною мiрою не допомогла !м врятувати так би мовити "власну шкуру".
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Внешняя политика СССР. Сборник документов. Том I. (1917-1920 гг.) / отв. ред. С. А. Лозовский. М. : Высшая партийная школа при ЦК ВКП(б), 1944. 572 с.
2. Внешняя политика СССР 1917-1944 гг. Сборник документов. Том II (1921-1924 гг.) / отв. ред. С. А. Лозовский. М., 1944. 979 с.
3. Внешняя политика СССР. Сборник документов. Том III (1925 -1934 гг.). М., 1945. 801 с.
4. Вынужденный альянс. Советско-балтийские отношения и международный кризис, 1939-1940 гг. Сборник документов / Институт российской истории РАН; Российская ассоциация прибалтийских исследований; Фонд "Историческая память"; сост. Н. Н. Кабанов (отв. сост.), А. Р. Дюков, В. В. Симиндей. М. : Ассоциация книгоиздателей "Русская книга", 2019. 448 с.
5. Собрание Узаконенений и Распоряжений Рабочего и Крестьянского Правительства № 95 от 18 декабря 1920 года. Ст. 514.
6. Комушстичний Iнтеpнaцiонaл. URL : https://uk.wikipedia.org.
7. У^шна в ХХ столгт 1900-2000 : збipник докуменпв i мaтеpiaлiв / yпоp. : А. Cлюсapенко, В. Гусев, В. Коpоль та ш. К. : Вища школа, 2000. 351 с.
8. ^отошл доноса бывшего посла Геpмaнии в Каунасе Э. Цеxлинa от 20 декaбpя 1945 г. // Тайны дипломатии Тpетьего Pейxa: Геpмaнские дипломаты, pyководители зapyбежныx военныx миссий, военные и полицейские атташе в советском плену. Документы из следственный дел. М.: МФД, 2011. 880 с.
9. Се^стный дополнительный щютокол. URL : https://web.archive.org/web/20170908062233/ http://www.archyvai.lt/exhibitions/okupac/p1.htm.
10. Воззвание Фюpеpa к Геpмaнскомy Б^оду и Нота Министеpствa Иностpaнныx Дел Геpмaнии Советскому пpaвительствy с пpиложениями. Беpлин, Buch-und-Tiefdruk Ges. m.b.H. 1941. 77 с.
11. № 20. 1939. октябpя 10. Каунас. Сообщение посланника Латвии в Литве Л. Сеи В. Мут^су о пе-pеговоpax литовской делегации по подписанию договоpa о взаимопомощи с Советским Союзом. ГИАЛ. Ф. 2574. Оп. 2. Д. 7390. Л. 281-282 // Вынужденный альянс ... C. 113, 114.
12. № 42. 1939. декaбpя 19. Москва. Донесение Я. Залитиса К. Беpкнсy о визите в СССР эстонской военной делегации во главе с Й. Лaйдонеpом. ГИАЛ. Ф. 2574. Оп. 2. Д. 7390. Л. 180-188 // Вынужденный альянс ... C. 184-192.
13. № 108. 1940. июня 11. Москва. Сообщение Ф. Коциньсша В. Мут^су о xоде советско-литовскт пеpеговоpов. ГИАЛ. Ф. 2574. Оп. 2. Д. 7391. Л. 1-2 // Вынужденный альянс...C. 393, 394.
14. № 107. 1940. июня 10. Москва. Сообщение Ф. Коциньша В. Муш^су о зaвеpшении визита латвийской военной делегации в СССР // Вынужденный альянс ... C. 391, 392.
REFERENCES
1. Vneshnyayapolitika SSSR. Sbornik dokumentov. Tom I. (1917-1920 gg.) / о^. red. S. A. Lozovskij. M. : Vysshaya partijnaya shkola pri CK VKP(b), 1944. 572 p.
2. Vneshnyaya politika SSSR 1917-1944 gg. Sbornik dokumentov. Tom II (1921-1924 gg.) / о^. red. S. A. Lozovskij. M., 1944. 979 p.
3. Vneshnyaya politika SSSR. Sbornik dokumentov. Tom III (1925 -1934 gg.). M., 1945. 801 p.
4. Vynuzhdennyj al'yans. Sovetsko-baltijskie otnosheniya i mezhdunarodnyj krizis, 1939-1940 gg.: Sbornik dokumentov / Institut rossijskoj istorii RAN: Rossijskaya associaciya pribaltijskikh issledovanij; Fond "Istoricheskaya pamyat"; Sost. N. N. Kabanov (otv. sost.), A. R. Dyukov, V. V. Simindej. M. : Associaciya knigoizdatelej "Russkaya knigA", 2019. 448 p.
5. Sobranie Uzakonenenij i Rasporyazhenij Rabochego i Krest'yanskogo Pravitel'stva No. 95 ot 18 dekabrya 1920 goda. Pp. 514.
6. Komunistychnyi Internatsional. URL : https://uk.wikipedia.org.
7. Ukraina v XX stolitti 1900-2000 : zbirnyk dokumentiv i materialiv / upor. : A. Sliusarenko, V. Husiev, V. Korol ta in. K. : Vyshcha shkola, 2000. 351 p.
8. Protokol doprosa byvshego posla Germanii v Kaunase EH. Cekhlina ot 20 dekabrya 1945 g. // Tajny diplomatii Tret'ego Rejkha : Germanskie diplomaty, rukovoditeli zarubezhnykh voennykh missij, voennye i policejskie attashe v sovetskom plenu. Dokumenty iz sledstvennykh del. M. : MFD, 2011. 880 p.
9. Sekretnyj dopolnitel'nyj protokol. URL : https://web.archive.org/web/20170908062233/http:// www.archyvai.lt/exhibitions/okupac/p1 .htm.
10. Vozzvanie Fyurera k Germanskomu Narodu i Nota Ministerstva Inostrannykh Del Germanii Sovetskomu pravitel'stvu sprilozheniyami. Berlin, Buch-und-Tiefdruk Ges. m.b.H. 1941. 77 p.
11. No. 20. 1939. oktyabrya 10. Kaunas. Soobshchenie poslannika Latvii v Litve L. Sei V. Muntersu o peregovorakh litovskoj delegacii po podpisaniyu dogovora o vzaimopomoshchi s Sovetskim Soyuzom. GIAL. F. 2574. Op. 2. D. 7390. L. 281-282. Vynuzhdennyj al'yans ... Pp. 113, 114.
12. No. 42. 1939. dekabrya 19. Moskva. Donesenie YA. Zalitisa K. Berknsu o vizite v SSSR ehstonskoj voennoj delegacii vo glave s J. Lajdonerom. GIAL. F. 2574. Op. 2. D. 7390. L. 180-188. Vynuzhdennyj al'yans ... Pp.. 184-192.
13. No. 108. 1940. iyunya 11. Moskva. Soobshchenie F. Kocin'ssha V. Muntersu o khode sovetsko-litovskikh peregovorov. GIAL. F. 2574. Op. 2. D. 7391. L. 1-2. Vynuzhdennyj al'yans ... Pp. 393, 394.
14. No. 107. 1940. iyunya 10. Moskva. Soobshchenie F. Kocin'sha V. Mungersu o zavershenii vizita latvijskoj voennoj delegacii v SSSR. Vynuzhdennyj al'yans .Pp. 391, 392.
Дата надходження: 15.03.2022 р.
Volodymyr Makarchuk
Lviv Polytechnic National University, J.S.D., Prof., Professor of the Department of Theory of Law and Constitutionalism Educational and Scientific Institute of Jurisprudence, Psychology and Innovative Education
THE INTERNATIONAL LAW AND FOREIGN POLICY OF THE KREMLIN IN PREPARATION FOR THE ANNEXATION OF THE THREE BALTIC STATES (LATVIA, LITHUANIA AND ESTONIA) IN JUNE 1940
The international legal relations of Latvia, Lithuania and Estonia with Soviet Russia and the USSR in the time range from the recognition of the "independence" of the respective "Soviet republics" to the annexation of the Baltic bourgeois democracies in the summer of 1940 are considered in this article. The Council of People's Commissars' attempt to recognize the "Soviet republics" of Estland, Latvia, and Lithuania, dated December 1919, was accompanied by Moscow's initiative to establish a military-political union of all Soviet republics (Russia, Ukraine, Latvia, Lithuania, and Belarus) in June 1919. Such an alliance meant the de facto end of sovereignty. As a result of the armed resistance of the Baltic peoples, the RSFSR, and later - the USSR, were forced to recognize their independence: in the peace treaties, the parties undertook not to support hostile activities against each other. On July 3, 1933, Moscow, Riga, Tallinn and other full-fledged subjects of international law signed the Convention on the Definition of Attacks, concluded in London between the USSR, Estonia, Latvia, Poland, Romania, Turkey, Persia, and Afghanistan. Article 2 of the document declared that the party would be regarded as the attacking one not only by 1) the declaration of war on another state, but also 2) the "invasion of the armed forces, even without a declaration of war, on the territory of another state". In turn, Article 3 stated: "There is no reasoning of a political, military, economic or other nature which can justify the attack provided for in Article 2". With the outbreak of World War II, the agreements of reciprocal assistance have been imposed on the Baltic states, providing for the deployment of Soviet troops on their territory. The policy of appeasement towards aggressor for Riga, Vilnius and Tallinn ended in dire consequences. Contrary to all international legal acts concluded with Moscow, the territory of the Baltics was occupied in the summer of 1940. The negotiators, who were forced to follow the Kremlin-imposed agreements, ended up in Soviet prisons, where they ended their lives.
Key words: law of treaties, Soviet foreign policy, Soviet annexation of the Baltic states (1940).
