CC BY
5
BicHiiK Нацiонального унiверситету "Львiвcька полггехшка". Серiя: "Юридичш науки"
№ 2 (30), 2021
1СТОР1Я ДЕРЖАВИ I ПРАВА
УДК 340.15
Володимир Макарчук
доктор юридичних наук, професор, професор кафедри теори та фшософп, конституцiйного та мiжнародного права Навчально-наукового iнституту права, психологи та шновацшно! освiти Нащонального унiверситету "Львiвська полтехшка",
mvs6043@ukr.net
ПОЗИЦ1Я ПОЛЬСЬКИХ АНТИКОМУН1СТИЧНИХ УРЯД1В У ПИТАНН1 ДЕРЖАВНО-ТЕРИТОР1АЛЬНОГО СТАТУСУ МАЛОПОЛЬСЬК1 ВСХОДНеЙ (ЗАХ1ДНО1 УКРА1НИ ТА ЗАХ1ДНО1 Б1ЛОРУС1) у 1939-1945 рр. (АСПЕКТИ ГЕОПОЛ1ТИКИ ТА М1ЖНАРОДНОГО ПРАВА). Частина 1. В1Д т. зв. ВИЗВОЛЬНОГО ПОХОДУ 17 ВЕРЕСНЯ 1939 р. до КАТИНСЬКО1 СПРАВИ (КВ1ТЕНЬ 1943 р.)
http://doi.org/10.23939/law2021.30.008
© Макарчук В., 2021
Розглянуто мiжнародно-правовi аргументи та безпосередню дiяльнicть польських емiгрантcьких урядiв В. Сжорського (жовтень 1939 р. - 4 липня 1943 р.), С. Мико-лайчика (липень 1943 р. - листопад 1944 р.), Т. Арцишевського (1944-1947) в питанш визначення шслявоенних кордошв Польщi, зокрема вiдтинку з УкраТнською РСР. Зроблено спробу ощнити ефективнicть Тхньот дiяльноcтi.
Уже восени 1939 р. сформувалися основн1 контури зовшшньот полiтики ем^рант-ського уряду та цьшсний наб1р мiжнародно-правових аргумен^в, якими вiн оперува-тиме упродовж уает Другот св^ово"! вiйни i пicля ТТ завершення: Pacta sunt servanda. Шмецький напад на Польщу 1 вересня 1939 р. - порушення шмцями польcько-нiмець-кого Договору про ненапад (ачень 1934 р.), за що агресор повинен бути покараний (репаращя та територiальнi втрати). Польсько-радянський кордон визначено Ризьким договором 1921 р. Вторгнення 17 вересня 1939 р. було актом агресп, а вщтак i пору-шенням радянсько-польського Договору про ненапад (25 липня 1932 р.), за що для агресора, згщно iз нормами мiжнародного права, передбачено покарання. Цю останню вимогу тимчасово зняли шсля досягнення домовленостей iз Союзом РСР у липш 1941 р.
Ем^рантський уряд повшстю iгнорував появу в мiжвоeнному мiжнародному прав1 новот' реалн - визнання права нацiй на самовизначення. Уперше воно було задекла-роване у т. зв. 14 пунктах президента США В. Вшьсона (8 ачня 1918 р.) i активно застосовувалося пщ час перекроювання европейських м1ждержавних кордонiв Версаль-ською конференщею. Крiм того, вимоги 'Чсторичних прав" Польщi на Схiдну Прусаю та iншi (cхiдно)нiмецькi територil в середиш ХХ ст. виглядали вщвертим анахронiзмом.
Тим самим ем^рантський уряд Польщi вщмовив украшцям, бшорусам i нав1ть Литвi (уже як Литовськш РСР) у визнаннi УхньоТ державностi, зводячи етнотериторiальний cnip до вир1шення питання про "польсько-росшський кордон". У цьому слабкiсть польсько'1 позицп. Слабкiсть радянських контраргументiв - у тому, наскiльки "плебкцити" в Захщнш Украïнi, Захiднiй Бiлорусiï (жовтень 1939 р.) i передавання Вшенщини Лшв вщповщали тогочасним мгжнародно-правовим нормам.
Позищя "не тiльки плаща, але й Гудзика не вщдамо", яко'1 послщовно дотримувалися уряди В. Сiкорського, С. Миколайчика та Т. Арцишевського, виглядае, на перший погляд, в^рваною вщ реальностi, а вiдтак i неефективною. Проте основш поступки Москви в питанш пiслявоенних схiдних кордон1в Польщi (Бiлосток, Перемишль, Сувалки тощо) були зроблеш саме в протистояннi з "неадекватними ем^рантами". Лояльний до Кремля Польський уряд нащонально'1 едностi (ПУНС) на переговорах iз радянською стороною уштку 1945 р. на вщтинку польсько-украшського кордону зумiв додатково "виторгувати" лише невелику дiлянку в Бескидах iз Галичем i Тарнiцею на схщ вiд Устрик Горних (т. зв. обмш територiями 1951 р. тут до уваги не беремо). Тож територiальнi набутки Польщi (шслявоенноТ ПНР) i, в1дпов1дно, територiальнi втрати УкраТни (пiслявоенноï УРСР) мусимо вщнести передусiм на конто польських ем^рантських урядiв у Лондонi.
Ключовi слова: польсько-радянський територiальний спiр 1939-1945 рр.; мiжвоенне (1918-1939 рр.) мiжнародне право; т. зв. нове мiжнародне право; мiжнароднi в1дносини перь оду ДругоТ свiтовоï вiйни.
Постановка проблеми. Свропейська Украша неможлива без налагодження партнерських стосунюв i3 ïï захiдними сусщами, передусiм з Республiкою Польща, яка останшми роками е одним i3 провiдних стратегiчних партнерiв Киева. У^м, на завадi тiснiшомy порозyмiнню подекуди стають питання iсторичного минулого.
Заклики великого поляка 1оана Павла II будувати братерсью взаемовiдносини на основi формули: "Вибачаемо i просимо вибачення", як це не прикро, далеко не завжди знаходять вiдгyк у пол^июв та наyковоï спiльноти обох краш. Сyспiльства по обидва боки кордону залишаються у полонi мiфiв, як-от "Сталш подарував yкраïцям польсью землi", "у 1939-1945 рр. щодо Польщi була допущена величезна юторична несправедливiсть" (провина покладаеться не лише на Сталша, але й на "украшщв" i навiть на захщш демократiï), "Сталш для побудови комyнiстичноï Свропи розплатився з Польщею украшськими етнiчними землями Закерзоння" тощо продовжують отрую-вати атмосферу двостороннiх вщносин. Свiдомо чи несвiдомо, полiтики, науковщ та широкий загал громадян обох сусщшх держав iгнорyють принцип юторизму, який "грубо" зводиться до того, що неможливо давати оцiнкy подiям минулого, керуючись правовими нормами сучасно1' доби, чи — тим бшьше — позитивного права окремих держав. За таких пiдходiв парадоксально стають злочинцями "жорстокий конкiстадор" Х. Колумб, "рабовласник" Дж. Вашингтон, "агресор" Наполеон, "держав-нi зрадники" (Союзу РСР) Б. Сльцин, Л. Кравчук, С. Шушкевич та iн.
Не менш небезпечнi для сучасного полiтичного життя свiтy та схiдноевропейського регiонy й iншi наyковi мiфи — намагання наyковцiв максимально обiлити "власних" пол^ичних дiячiв та дiï державних структур у суперечливих юторичних обставинах. Культ Сталша в сучаснш Росiï, дещо дивне для менталiтетy европейця сприйняття Чингiсхана в Монголiï та Мао Тзедуна в КНР -найкращi цьому докази.
Один iз головних поставниюв мiфiв перiодy Друго1' св^ово1' вiйни - польський емiгрантський
уряд.
Радянська вшськова акцiя проти Польщi у вереснi 1939 р. не призвела до знищення польсько1' державност де-юре. Попри повну окyпацiю територи краши Нiмеччиною та Союзом РСР, за межами Польщi (спочатку в французькому Анже, згодом у Лондош) продовжував дiяти уряд в
екзил^ сформований на основi Конституци 1935 р. Вiн встановив дипломатичш стосунки з крашами антигiтлерiвськоï коалiцiï, зокрема й Союзом PCP (липень 1941 - квтень 1943 рр.).
Улiткy 1945 р. внаслщок того, що на територiï Польщi сформyвався Польський уряд нацiональноï едност (ПУНС), визнаний провiдними державами - учасниками антигiтлерiвськоï коалiцiï, польський ем^рантський уряд утратив мiжнародне визнання, а вщтак i можливостi впливу на св^ову полiтикy.
Проте уся попередня (починаючи з осенi 1939 р.) дiяльнiсть цього уряду певною мiрою впливала на визначення пiслявоeнних границь Польщ^ зокрема вiдтинкy кордону з Украшською PCP.
Aнaлiз дocлiджeння пpoблeми. Питаннями, розглянутими у пропонованiй ув^ читача статтi, займалися вiтчизнянi та зарyбiжнi наyковцi: Г. Батовскi, П. Вандич, Б. Вевюра, О. Вудвард, П. Еберхардт, С. Забелло, I. 1льюшин, Л. Зашкшьняк, О. Корчак-Городиський, В. Парсаданова, Дж. Лукач, P. Лукас, В. Торжецю, А. Улам, Дж. Шотвелл та iн.
Meтa cтaттi. Завдання пропоновано1' yвазi читача науково1' розвiдки - зруйнувати вщразу два мiфи. Перший - радянський, про нiбито повну неадекватнiсть польських емiгрантських yрядiв перiодy Друго1' св^ово1' вiйни в питаннях двостороннiх вщносин, серед яких i найголовнiше питання про шслявоенш кордони. Другий мiф - це мiф уже польський, про "европейську" й "демо-кратичну" польську емiграцiю у ïï борш Давида з Голiафом проти "большевизму". 1стина зазвичай десь посерединi, а ïï суб'ективним критерieм, на нашу думку, слугують норми мiжнародного (тогочасного) права.
Bиклaд ocнoвнoгo мaтepiaлу: Кордони Дрyгоï Pечi Посполитоï не могли вважатися безсшр-ними. До ïï складу - як з подачi Версальсь^' конференцiï, так i у результат збройних анексiй - у 1919-1939 рр. увшшли литовськi (Вшенщина), захiдноyкраïнськi (Cхiдна Галичина i Волинь), захщнобшорусью, схiднонiмецькi етнiчнi та юторичш землi. Також мiжвоeнна Варшава збер^ала територiальнi претензiï до Чехо-Словаччини (Тешинська Ciлезiя); лише у березнi 1939 р. вщмо-вилася вiд плашв подiлy Закарпатськоï Украïни з Угорщиною.
Близько 40 вiдсоткiв площ та щонайменше 30 вiдсоткiв населення Дрyгоï Pечi Посполитоï становили етнiчнi меншини та ï^^ етнографiчна територiя. Цей факт тдтверджують данi польського перепису 1921 р.
За умовами Сен-Жерменського договору (10 вересня 1919 р.) переможена у Першш свгговш вшш Австрiя вiдмовилася вiд титулу на yd не нiмецькi провiнцiï на користь держав-переможщв. Тим самим питання про майбутнш державно-територiальний статус "австрiйськоï спадщини" перейшло у компетенцiю Версальсь^ конференцiï. 15 березня 1923 р. Pада Послiв "визнала" Cхiднy Галичину за Польщею, одночасно пiдтвердивши свое розумшня того, що "режим автономп е необхiдним з огляду на етнографiчнi умови" [1, с. 39].
Отримавши Схщну Галичину на ч^ко окреслених умовах надання ïï населенню прав авто-номiï, уряд Дрyгоï Pечi Посполитоï цю iмперативнy вимогу про^норував.
На думку М. Швагуляка, мiжнародне визнання кордонiв Польщi здшснене "за рiшенням Pади Амбасадорiв з умовою надання Cхiднiй Галичинi автономи (...) Украïнське сyспiльство сприйняло цей пункт про автономда як обов'язковий i тому до 1939 року домшувала думка, що Польща не виконуе взят на себе зобов'язання" [2, с. 210].
Санацшш "вождГ' yзагалi вiдмовилися вiд бyдь-якоï сшвпращ з Лiгою Нацiй у питанш розвитку населення тих, етнiчно непольських, територш, що ï^ Великi Держави на певних умовах передали Польщi на Версальськш конференцiï. 13 вересня 1934 р. мшютр закордонних справ ^yroï Pечi Посполитоï (1932-1939) Юзеф Бек у односторонньому порядку оголосив Лiзi Нацiй про те, що його уряд прийняв рiшення повшстю вiдмовитися вiд подальшого спiвробiтництва з мiжнародними органiзацiями, якi до цього часу спостер^али за впровадженням польськоï системи
захисту нацюнальних меншин [1, с. 23]. Вщмова Польщi виконувати мiжнароднi зобов'язання мала й зворотний бш - ïï полiтичнi опоненти у дiапазонi вщ радикальних украшських нацiоналiстiв до "вождiв" Комiнтернy одержали пiдстави апелювати не тшьки до сили права, але й до права сили.
Ул^ку 1939 р. властi Друго1' Речi Посполито1' навiдрiз вiдмовилися вiд проходу Червоно1' армiï через польську територда, як пропонував Кремль пiд приводом надання вiдсiчi нiмецькомy агресору, побоюючись, що це призведе до вшськово1' окyпацiï та втрати незалежностi (таю сценарп Ради згодом опробували у Прибалтищ). Але Москва, яка аж до початку серпня 1939 р. позiрно висловлювала готовнiсть стати "гарантом" польсько1' територiальноï цiлiсностi, мала й запасш варiанти розвитку подiй.
17 вересня 1939 р. о другш годинi ночi нiмецького посла у Мос^ графа Шуленбурга викликали до Сталша, Молотова i Ворошилова, щоб ознайомити з радянською нотою польському yрядовi й повiдомити, що акщя розпочнеться о шостiй ранку [3, с. 79-80].
Польського посла в Мос^ В. Гржибовського викликали у Кремль nei' ж доби - о третш ранку. Йому повщомили, що: "Польський уряд розпався i не виявляе ознак дiяльностi. Це означае, що польська держава i уряд фактично припинили юнування. Тим самим припинили дда договори, яю були yкладенi мiж СРСР i Польщею ..."; пiсля цього було оголошено про рiшення радянського уряду "узяти пiд захист" единокровне украшське i бiлорyське населення. Зачитував текст Заяви Радянського Уряду М. Потьомкш [4, с. 47] - постать у НКЗС не остання, але куди меншого масштабу, шж Й. Сталш чи В. Молотов, як спшкувалися iз Шуленбургом.
У польських наукових колах усталилась думка, що дату 17 вересня Кремль вибрав свщомо. Англо-французью гаранта, наданi Польщi навеснi 1939 р., передбачали розпочинання вiйськових операцiй проти Нiмеччини на захщному фронтi через два тижш пiсля початку вiйни (час, необхщний для розгортання армiй). Де-юре Великобриташя та Францiя оголосили вiйнy Шмеччиш 3 вересня. Тож саме 17 вересня натврозбита польська армiя та цившьне населення краши сподь валися на могутню мiжнароднy акцiю на 1х пiдтримкy. Вступ радянських вшськ розгyбленi поляки нiбито сприйняли ледь як не скоординовану iз Франщею та Англieю акцiю. Удень 17 вересня вшська отримали команду: "З Совeтамi не вальчиць ...", просуватися у бш румунського кордону, де ще залишалися найбоeздатнiшi польськi частини.
Оголошений 17 вересня "нейтралтет" Радянського Союзу вщгравав роль фiгового листка для правового прикриття дiй Москви. Союз РСР формально не оголосив вшну Польщ^ введення Червоноï арми на територiю сyсiдньоï держави аргументували мiркyваннями гyманностi: "узяти пiд захист единокровне населення". Ризький договiр 1921 р. у тш частинi, що стосувалася мiждер-жавного кордону, де-юре збер^ав силу.
17 вересня 1939 р. становище на польсько-шмецькому фронт було критичним. Польський уряд i командування збройних сил не мали особливих сyмнiвiв щодо близьких перспектив вшни iз Нiмеччиною, хоча сподiвалися, що, подiбно до сценарiю Першоï свiтовоï вiйни, з допомогою союзниюв завдадуть поразки Гiтлерy пiд час подальших военних дiй.
9 вересня польський вще-мшютр з iноземних справ Шембек погоджував з французьким послом Ноелем питання про надання польському yрядовi "притулку" на територiï Франци. Вiдпо-вiднi запевнення мiнiстр Бек отримав вщ Ноеля 11 вересня [5, с. 235]. Удень 14 вересня польський уряд та президент I. Мосцщький перебралися до мютечка Кути на румунському кордош. 17 вересня до них приеднався i "верховний головнокомандуючий" Е. Ридз-Смiгли.
Як ущливо писав польський комyнiстичний юторик М. Станевич: "Нiкомy з цих yтiкачiв, що забилися 17 вересня у переповнеш валiзами лiмyзини, яю стояли бiля румунського прикордонного поста, i на думку не спало повернутися до загошв, яю воюювали, прорватися на лiтакy в столицю чи Модлш" [5, с. 235].
Введення радянських вiйськ на територда Схiдноï Польщi з мiжнародно-правового погляду могло бути квалiфiковане як порушення пакту про ненапад з щею кра1ною, проте зовсiм не означало денонсащю Ризького трактату 1921 р., оскшьки територiальний статус схiдних райошв Дрyгоï Речi Посполитоï у Заявi Радянського уряду вiд 17 вересня 1939 р. шд сyмнiв не ставився.
Зпдно Í3 нормами мiжвоeнного (1918-1939 рр.) мiжнародного права, сторона, яка уклала мiжнародний договiр, могла вщмовитися в односторонньому порядку вщ його дотримання, якщо вiдбулася така кардинальна змша обставин, що ютотно змiнюe або навiть знищуе шдстави укладення самого договору.
Ця доктрина не викликала особливих заперечень у правниюв мiжвоeнного перiоду. Тлума-чачи ст. 19 Статуту Л^и Нацш, компетентна комiсiя юристiв дiйшла висновку, що договори незастосовш, "якщо стан речей, який юнував на момент укладення договору, шддався матерiальним чи моральним змiнам, настiльки суттевим, що застосування цих договорiв виходить за рамки мож-ливостей" [6, с. 111 з посиланням на: Rousseau Ch. Principes généraux du droit international public. -с. 619].
Радянський договiр з Польщею про ненапад (липень 1932 р.) укладали з розрахунком на те, що Польська держава збертатиме свiй суверенитет i територiальну цiлiснiсть, вiдiграючи роль своерщного щита мiж СРСР та агресивними европейськими державами, передуем Шмеччиною, де до влади активно рвався А. Птлер, на той час головний щеолопчний опонент комунiстичноï доктрини.
Пюля фактичноï поразки Другоï Речi Посполшга та окупацiï бiльшоï частини ïï територiï нiмецькими вiйськами (наприкiнцi друго1' декади вересня йшли бо1' за Львiв), якi наступали, можна було говорити саме про таку - кардинальну - змiну обставин. Радянський уряд, схоже, отримав формальну правову тдставу вiдмовитися вiд буквального дотримання договору, що перестав вщпо-вщати мiркуванням, на яких було основане його шдписання.
У день вручення радянсько1' ноти (17 вересня 1939 р.) уряд Друго1' Речi Посполшта спромiгся висловити протест: "Польський уряд протестуе проти викладених у нот мотивiв радянського уряду, оскiльки польський уряд виконуе сво1' нормальнi обов'язки, а польська армiя успiшно чинить ошр вороговГ' [4, с. 47]. Це було, м'яко кажучи, не зовшм правдою. Показово, що уперше вказаний "протест" вдалося оприлюднити бшьше нiж через тиждень пiсля утечi до Румунiï, до того ж далеко за межами Польщi - у Франци [7].
Львiвськi iсторики Л. Зашкiльняк та М. Крикун (без надання посилань) стверджують, що "спроби спецiальних радянських вшськ захопити в полон польських державних урядовщв заверши-лися невдачею" [8, с. 509].
У працях захвдних авторiв знаходимо iншу поширену версда радянського намагання "радикально" виршити проблему незручного для себе польського уряду - за день до оприлюднення радянсько1' Заяви вiд 17 вересня радянський постпред М. Шаронов покинув польський урядовий обоз незадовго до початку шмецького бомбардування. Отже, за лопкою qui prodest, не виключено, що саме Москва сво1'ми каналами передала нiмцям орiентири для бомбового удару по польському уряду з метою його фiзичного знищення (насправдi ж Шаронов вiдбув ще 10 вересня).
Президент Польщi 1гнацш Мосцiцький, якого iнтернували властi Румуни i який був позбав-лений свободи пересування, назвав, вiдповiдно до чинно1' Конституцiï 1935 р., сво1'м наступником спершу В. Длугошевського, а далi - Владислава Рачкевича, колишнього голову польського Сенату, який перебував у Франци.
Новопризначений Президент Речi Посполито1' уже 30 вересня 1939 р. оголосив, що утворив новий уряд Польщi на чолi з генералом Владиславом Окорським (генерал-утiкач добрався до Парижа 22 вересня 1939 р.) як прем'ером. До складу уряду, що перебував у французькому мютечку Анже (Anger), увшшли представники рiзних груп польсько1' емiграцiï. Того ж дня В. Окорський сформував повний склад кабшету мiнiстрiв, який визнанали чинним урядом Польщi уряди Франци та Великобританн. США визнали його 2 жовтня 1939 р.
Що стосуеться особистостi новопризначеного прем'ера, нагадаемо, що В. Сiкорського можна вважати "львiв'янчиком", оскiльки у 1909 р. вш закiнчив факультет iнженерiï i дорiг Вищо1' полiтех-шчно1' школи у Львовi. Зрозумiло, що цей, суто особистшсний, фактор справив певний психо-логiчний вплив на його пол^ичну позицiю щодо майбутшх схiдних кордонiв Польщi.
30 вересня 1939 р. польський посол у Лондош Е. Рачинський подав британському МЗС ноту, в якш - вщ iMern новоствореного уряду -заявив, що Польща школи не визнае акту насилля i у iм'я справедливост боротиметься за визволення окупованих територш. Геро1чна оборона Варшави, Вiльна, Львова, Гдиш та Модлiна свiдчать, що Польща хоче бути вшьною i незалежною [8, с. 118]. Згадка в документi про Львiв не залишала сумнiвiв, що радянського окупанта поставлено на одну дошку iз нацистським.
Фактично уже восени 1939 р. сформувалися основнi контури зовшшньо! полiтики ем^рант-ського уряду та цшсний набiр мiжнародно-правових аргументiв, якими вш оперуватиме упродовж уие1 Друго! св^ово1 вiйни i пiсля И завершения.
Pacta sunt servanda! Шмецький напад на Польщу 1 вересня 1939 р. став порушенням шмцями польсько-нiмецького Договору про ненапад (шчень 1934 р.), за що агресор мав бути покараний (репаращями та територiальними втратами).
Польсько-радянський кордон визначено Ризьким договором 1921 р. Вторгнення 17 вересня 1939 р. стало актом агресп, а вщтак порушенням радянсько-польського Договору про ненапад 25 липня 1932 р., за що для агресора, зпдно iз нормами мiжнародного права, передбачено належне покарання.
До того ж ем^рантський уряд повшстю iгнорував появу в мiжвоенному мiжнародному правi ново! реалп - визнання права нацiй на самовизначення. Уперше воно було задеклароване у т. зв. 14 пунктах президента Вшьсона i активно застосовувалося пiд час перекроювання европейських мiждержавних кордонiв Версальською конференцiею. Крiм того, вимоги "юторичних прав" Польщi на Схiдну Пруссда та iншi (схiдно)нiмецькi територп в середиш ХХ ст. виглядали вщвертим анахронiзмом.
У жовтнi - на початку листопада 1939 р. радянсью окупацшш властi провели у Львовi та Бiлостоку т. зв. Народш збори Зах1дно! Украши та Захщно! Бшорусп, якi висловилися за об'еднання, вiдповiдно, з УРСР та БРСР. За мiрками сучасного мiжиародного права, "референдуми" здiйсненi в умовах вшськово1 окупацп, е нехтовними i жодних правових наслiдкiв породжувати не можуть (для прикладу, св^ не визнав i нiколи не визнае результати фейкового на волевиявлення початку 2014 р. в окупованому Росшською Федеращею Криму).
Польський емiгрантський уряд восени 1939 р. теж вщмовився визнати будь-яке мiжнародно-правове значення львiвського та бiлостоцького квазiреферендумiв, однак цей фактор, принаймш тодi, не став провщним у польськiй аргументацп.
Пояснення, як на нашу думку, слщ шукати у тому, що тогочасна мiжнародна практика ще не виробила ч^ких критерпв правово1 оцiнки (не)дотримання вимог до такого роду "волевиявлення". Для прикладу, св^ без особливих заперечень сприйняв i гiтлерiвський "референдум" щодо аншлюсу Австрil (1938 р.), як i проведений в умовах фактично1 англо-американсько1 окупацil 1сландп референдум 1944 р. про вщдшення острова вiд Данil (окуповано1 гiтлерiвцями). Тож дорiкати "лондонським полякам" за недоощнювання цього надважливого аргумента, на нашу думку, безшд-ставно.
Водночас Москва люб'язно передала на той час ще буржуазнш Литвi ("сощалютична рево-люцiя" там вiдбудеться лише через твроку) Вiленський край, самовшьно окупований Польщею в 1920 р. Цим кроком Кремль акцентував свое шанобливе ставлення до права нацш на самовизна-чення. Такi дп схвалили усi прибалтiйськi держави (Литва, Латвiя та Естонiя), якi негайно зайняли помiрковано антипольськi позицil, зокрема й ставлення до екзильного уряду.
Але 14 грудня 1939 р. сталася надзвичайно важлива подiя мiжнародного життя. СРСР виклю-чили iз Лiги Нацiй, не стiльки за саму (вщверто протиправну, але це ще потрiбно було "довести", на що й розраховував Кремль) агресда проти Фiнляндil, скiльки за беззаперечний доведений факт бомбардування радянською вшськовою авiацiею фiнських цивiльних об'ектiв.
Вщразу пiсля цього польський емiгрантський уряд у офщшнш декларацil проголосив Програму зовншньог полтики. Вона не визнавала територiальнi змiни i непрямо натякала на те, що
укра!нщ (як i бшоруси) нiбито зберiгають вiрнiсть Другiй Речi Посполитiй: "Нацюнальним мен-шинам, яю разом з народом польським взяли участь у боротьбi i позосталися вiрнi державi польсь-кiй, Польща забезпечить справедливiсть, вiльний нацiональний i культурний розвиток пiд захистом закону" [9]. Першочерговим завданням називали "Визволення польсько! територи вiд шоземно! окупаци та встановлення кордонiв, здатних гарантувати безпеку не лише для Польщ^ але й для уае! Свропи" [10, с. 34].
Невiдомо, чи збмися цi поди (виключення СРСР iз Лiги Нацiй та польська декларащя) у часi, чи це простий збiг обставин, але потрiбно визнати своeчаснiсть (а вiдтак i професiйнiсть) дiй польсько! (ем^рантсько!) дипломати.
З iншого боку, обтiчне формулювання щодо майбутнiх европейських кордонiв, яю "здатнi гарантувати безпеку (...) уше! Свропи", за одночасно! вiдмови вщ найменших втрат власно! територи, могло трактуватись як претензiя на територiальнi надбання не лише за рахунок №меч-чини, але й шшого, тiльки-но визначеного мiжнародною спiльнотою, агресора - Союзу РСР та його складових УРСР та БРСР.
Упм, виголошена Програма зовншньог полгтики все ще залишалася здебiльшого декларативною. Наприкшщ 1939 - на початку 1941 рр. реальш можливост впливу емiгрантського уряду на захщноукрашсью землi були обмеженi: мiсцевi та ем^рантсью укра!нсью (не комунiстичнi) пол^ики з рiзних мiркувань вiдмовлялися вщ спiвробiтництва, а польське збройне шдпшля на Схiдних Кресах зазнавало втрат вщ радянських органiв держбезпеки.
Визнавати реальний стан справ емгрантськi пол^ики i вiйськовi не поспiшали. У Заявг вгд 8 квтня 1940 р., зробленш штабом Головнокомандуючого, повторювалися мотиви "цившзацшно! мюи Польщi на СходГ', зокрема йшлося про допомогу укра!нцям у створеннi ними на Надднш-рянщинi вшьно! i самостшно! держави [11, с. 77]. Вказувалося, що завдання створення укра1нсько1 держави у жодному разi "не мае пов'язуватися з питанням, кому належать польсью схiднi креси". Справа "схщних територiй" Друго! Речi Посполито!, на думку авторiв заяви, була виключно внутрiшньою польською справою i не шдлягала обговоренню з "укра!нцями".
Поразка Франци улiтку 1940 р. не змшила ставлення емiграцiйного уряду до питання про схщний кордон Польщь 15 серпня 1940 р. вш опублiкував програмнi тези, де вказувалося, що: "тепершш границi радянсько! окупаци мають пiдстави не етнографiчнi i уявно визвольнi, а вiдверто iмперiалiстичнi. Умовою нормалiзацil стосункiв мiж Польщею i Росiею мае стати повер-нення польсько-радянського кордону до (стану - Авт.) вересня 1939 р. Польща, зi свого боку, не докладе у майбутньому руки до будь-яких спроб подiлу Роси. Якби у подальшому Росiя виявилася б в одному строю з Великою Бриташею як И союзник у боротьбi з шмцями, може дшти до необхiдностi ревiзil нашого ставлення - у розумшш вiдкладення розв'язки з радянськими оку-пантами на подальшi часи. Завжди, однак, тдставною умовою спiвробiтництва Польщi з Рошею мае бути визнання територiального статус-кво перед вереснем 1939 р." [12, с. 282].
Ця серпнева (1940 р.) заява польського уряду привертае увагу спещалютв з ютори мiжна-родних вiдносин передусiм з огляду на те, як польська сторона оцшювала сво! вiдносини з Союзом РСР. "На першому еташ вшни, до нападу Нiмеччини на СРСР, - вказуе львiвський iсторик Л. Зашкшьняк, - емiгрантський уряд зосередив увесь дипломатичний запал на шдкресленш пору-шення Радянським Союзом мiжнародного права (договорiв) пiд час анексп схiдних земель Польщi в 1939 р. У зв'язку iз цим уряд тривалий час розважав питання про оголошення стану вшни з СРСР. Однак шд тиском Великобритани i Франци В. Сiкорський не наважився на юридичне оголошення вшни, обмежившись констатащею формального стану вшни. Щоб шдкреслити невизнання польською стороною будь-яких територiальних змiн у 1939 р., у вщомому документ "Головш тези польсько! закордонно! пол^ики", схваленому i поширеному у серпш 1940 р., зокрема зазначалося, що "Польща знаходиться у сташ вшни з СРСР без огляду на ставлення до нього союзниюв". Той самийдокумент наголошував на необхщност визнання Великобриташею провiдно! ролi Польщi у Центральнш i Схiднiй Свропi" [13, с. 127].
Проте шсля поразки Франци В. Сшорський, схоже, не без тиску британського уряду, дшшов висновку, що у майбутньому Радянський Союз може стати союзником Англи в антигiтлерiвськiй боротьбь Голова ем^рантського уряду видав iнструкцiю, призначену для польських шдпшьних структур на окупованих територiях, де зазначалося, що: "мають бути пiдданi ревiзil нашi лозунги про знищення Росп, що не повинно зашкодити близькiй спiвпрацi з украшцями, якi дружньо став-ляться до Польщу Розв'язання укра1нсько1 проблеми уряд залишае за собою. Ви можете приймати вщ них заяви, але не (треба) давати шяко! пол^ично1 i вшськово1 шформаци. 1хш заяви передавайте нам" [14, с. 267]. 1нструкщю комендант Звйонзку Валью Збройней (ЗВЗ) генерал Ст. Ровецький передав на шкорпороваш Радянським Союзом територн 29.09.1940 р.
Дещо пiзнiше (але не пiзнiше вщ грудня 1940 р.) з'явились i першi ознаки можливого вiдступу польсько! сторони вiд лши кордонiв, встановлених Ризьким договором. Польськi урядовi експерти доктор Людвш Гродзiнський та доктор Богуслав Лонгкамп де Бер'е шдготували проект виршення укра1нсько1 проблеми. Л. Гродзшський пропонував "рятувати те, що вдасться", за допомогою обмiну населенням i територiями мiж Польщею i Укра1ною з урахуванням реально1 ситуацн у стосунках укра1но- i польськомовного населення. Це розмежування вiн пропонував провести по рр. Бугу, Гнилш або Золотш Липi, Днiстру i Ломницi. Отже, за Польщею залишалися б Львiв i значна частина нафтових родовищ Прикарпаття. Л. Гродзшський був прихильником кантонального виршення питання, тобто надання укра1нцям повно1 автономи чи можливостi перем> щення у межах Польсько1 держави [15, с. 326].
Напад Шмеччини на СРСР 22 червня 1941 р. вщновив нади польських емiгрантських кш на поновлення польсько1 державностi у И довоенних кордонах. Уже 23 червня 1941 р. В. Сшорський, голова польського уряду в екзил^ виступив iз вимогою повернутися до кордошв, встановлених Ризьким договором 18 березня 1921 р. i визнаних Радою послiв 15 березня 1923 р. Цей виступ наступного дня був зi скороченнями викладений у радянськш прес [16].
У наказi Звойонзку Валькi Збройней вiд 25/26 червня 1941 р. ем^рантський польський уряд наказав активiзувати вiйськову дiяльнiсть. Замiна одше1 окупаци iншою, - зазначалося в документ^ -не повинна вплинути на засади консшративно1 роботи. Коменданти обшарiв та окрупв розпочали органiзацiйне формування вiйськових шдроздшв ЗВЗ на теренах колишньо1 Схщно1 Польщi. В окуповану Польщу представники ем^рантського уряду надiслали послання, де вiдмiчалося, що i пiсля нападу Шмеччини на СРСР уряд в екзилi не бачить можливостi "вв'язуватися у ствроб№ ництво" з Радянським Союзом [17, с. 28].
Головна Команда ЗВЗ створила т. зв. Wachlarz (в перекладi з польсько1 -"коло", "круг") -диверсшну оргашзащю, чиею метою стали, зокрема, операцн на вщтинку мiж колишнiм схщним кордоном Польщi та Днiпром.
Завдання оргашзацп особисто поставив Головнокомандуючий АК ген. "Грот" у своему Операцшному рапорт за № 154. Так звана "сфера В" була подшена на п'ять напрямюв: напрямок 1: Львiв - Тернопшь - Проскурiв - Вiнниця - Жмеринка - Дшпропетровськ; напрямок 2: Рiвне -Звягшь - Житомир - Кшв. Iншi три напрямки йшли на Бшорусда, iз кiнцевими пунктами Гомель, Оршу та Полоцьк [18, с. 90]. Двозначшсть ситуацп полягала у тому, що на момент початку дiяль-носп Wachlarz-a Радянський Союз i Польща формально уже перебували у союзницьких вiдносинах.
Емiгрантський уряд Польщi у першi тижнi вшни дещо оптимiстично розцiнив радянську готовшсть iти на поступки. 27 червня 1941 р. представник агенцп ТАСС (читай - неофщшний виразник офщшно1 позици - Авт.) у Лондош М. Ротштейн заявив польському радниковi посольства в Лондонi М. Лгауеров^ що демократична Польща, яку хоче вщновити ген. Сiкорський i з якою СРСР хоче бути в найпсшших вщносинах, мусить забути И попередню пол^ику велико1 держави i прийняти принцип нащонально1 автономи на етнографiчних теренах Польщi [19, с. 120-121]. В польських урядових колах заяву, схоже, витлумачили так, що шслявоеннш Польщ^ за умови дружнього ставлення й сшвроб^ництва з СРСР, "повернуть" И схщш територи, на яких вона - на шдтвердження змш у сво1й зовнiшнiй i внутрiшнiй полiтицi - повинна запровадити автономiю для мiсцевих нацiональних груп.
Насправдi ж, Москва не посшшала вщмовлятися вiд колишнiх польських територiй, якi увiйшли до складу СРСР у 1939-1940 рр. (Сувалки були додатково "викуплеш" у Кмеччини за 7.5 млн доларiв США 10 ачня 1940 р.).
У телеграмi радянському пословi в Лондош I. М. Майському вiд 3 липня 1941 р. мютилися вказiвки щодо змiни пiдходiв до питання про польсько-радянський кордон: "(...) ми сто!мо за створення незалежно! Польсько! держави, в границях нацiонально! Польщ^ включаючи деякi мiста i област, що нещодавно вiдiйшли до СРСР", причому питання про характер державного режиму Польщi Радянський уряд тодi не ставив.
Не викликае сумшву той факт, що улiтку 1941 р. не лише Москва була защкавлена у нала-годженнi стосунюв з польським емiгрантським урядом, але й кабiнет В. Сiкорського прагнув цього. Ще до вiдновлення дипломатичних вщносин мiж СРСР та Польщею прем'ер-мiнiстр В. Сiкорський просив британського посла в Мос^ С. Кршпса прозондувати можливiсть створення польських вшськових частин з полякiв, якi перебувають на територи Радянського Союзу [20, с. 143, 144].
У цьому, на нашу думку, вщверто простежуеться намiр повторити полiтичну комбiнацiю доби Першо! свiтово! вiйни. Тодi сформоваш й навченi центральними державами польсью легiони лише чекали моменту, аби виступити як самостшна нацiональна вшськова сила - не тiльки антиросшська, але i, як з'ясувалося шсля 11 листопада 1918 р., антишмецька.
Попереднi радянсько-польськi переговори з приводу створення польських вшськових форму-вань на територи Союзу РСР розпочалися 5 липня 1941 р. Проходили вони на "нейтральнш територi!" британського Форш-офюу. Радянська сторона оголосила про готовшсть узяти на себе зобов'язання сприяти вiдновленню незалежно! польсько! держави у !! нацiональних кордонах" [21, с. 198]. У вщповщь "Залеський (польський мiнiстр закордонних справ - Авт.) почав шро i нудно цитувати цифри переписiв, що проводилися у довоеннш Польщi, причому у нього виходило якось так, що ш укра!нцiв, нi бiлорусiв у цш Польщi майже не було" i що единою меншiстю Польсько! республши виступали пiвмiльйона евре!в [22, с. 156].
В. Сшорський запропонував таке формулювання з територiальних питань: "Уряд СРСР ви-знае за недшсш i не зобов'язуючi трактати, укладенi з нiмцями 23.УШ 1939 i 28.IX 1939 р., рiвно як усi iншi угоди чи внутршш правовi акти, прийнятi шзшше стосовно до Польщi, зрiкаючись ушх переваг, що виникають чи можуть виникнути з вказаних трактатiв для СРСР. Обидва уряди вважа-ють за основу вщновлення взаемовiдносин останню двосторонню польсько-радянську декларацiю". Одночасно польський прем'ер наполягав на шдписанш секретного протоколу, який би гарантував незалежшсть та штегральшсть обох держав станом на 1 вересня 1939 р.
Зрозумшо, що I. Майський, виконуючи вказiвки Кремля, вiдмовився вiд польських пропо-зицiй. Переговори тимчасово зайшли у тупик.
В ем^рантському урядi визначилися прихильники жорстко!, безкомпромiсно! лши щодо СРСР у питаннi схщного кордону. "Яструбiв" очолювали президент В. Рачкевич, мiнiстр закордонних справ А. Залеський (пшсудчик), до них також входили ген. К. Соснковський (командуючий польськими вшськами у Англи i одночасно "наступник" президента, пшсудчик), Лукашевич, Мату-шевський i М. Сейда (людовець). Прихильниками компромiсу iз "советами" були В. Сiкорський, С. Стронський, С. Кот, X. Лiберман, С. Мшолайчик, в партiйно-полiтичному аспект - Строннiцтво людове, ППС i Строннiцтво праци.
17 липня У. Черчилль звернувся iз посланням до В. Сшорського, у якому вимагав якнай-швидше пiдписати угоду з СРСР [23, с. 119]. Ем^рантський уряд шд тиском повiдомив А. 1дена про згоду пiдписати договiр з Союзом РСР.
Це ршення бойкотувала "трiйка" у складi К. Соснковського, А. Залеського та М. Сейди. 27 липня В. Сшорський здшснив вiзит до президента В. Рачкевича, звинувативши Соснковського i Залеського у саботаж^ а самого президента - в участ у змовi [24, с. 39]. Пiзнiше на засщанш уряду ("трiйка" його бойкотувала) В. Сшорський оголосив, що вимагатиме вщставки президента, якщо той не змшить позицi!.
30 липня 1941 р. шсля майже трьох тижшв переговорiв i консультацiй польсько-радянська Угода про допомогу у вшш проти гiтлерiвськоl Нiмеччини та про вщновлення дипломатичних вiдносин (офiцiйна назва документа - Авт.) була тдписана. Уряд СРСР оголосив недшсними радянсько-шмецью договори i домовленостi 1939-1940 рр. Польський уряд, зi свого боку, зобов'я-зався не вступати до жодного союзу, спрямованого проти СРСР.
Пщ час пiдписання радянсько-польсько1 Угоди польський та англшський уряд обмiнялися нотами. Незважаючи на те, що англшська нота була витримана у редакци, яку англiйський посол у СРСР С. Крiппсом погодив з радянським урядом, генерал В. Сшорський негайно заявив, що мова ведеться про англшську пiдтримку вiдновлення довоенних кордошв Польщi [25, с. 32].
Проте вже 1 серпня 1941 р. президент В. Рачкевич заявив, що тдписана напередодш польсько-радянська угода не мае юридично1 сили. 1ншо1 думки дотримувалося оточення прем'ера
B. Сiкорського. Криза у польському урядi затяглася до вересня, коли вщбулася реорганiзацiя кабiнету мiнiстрiв. В шзшшш радянськiй лiтературi цю перебудову оцшювали доволi схвально. "Зi складу емтрантського уряду, - вказувала О. Р. Куц, - вийшли представники найбiльш реакцшно1, вiдверто настроено1 частини" [17, с. 30]. В. Рачкевич затвердив кандидатуру посла у СРСР - ним став правий "людiвець" С. Кот, що свщчило про нехай вимушену, але де-факто висловлену згоду президента з "кон'юнктурною угодою".
Тож польським послом у Москв став Сташслав Кот (ще один "львiв'янчик", випускник 1908 р. Львiвського унiверситету), з радянського боку представництво певний час здшснював за сумю-ництвом посол СРСР у Англп 1ван Майський. Згодом було призначено окремого посла при союзних урядах А. С. Богомолова.
У сучаснш польськш лiтературi С. Кот отримав оцшку "вiдомого вченого", друга В. Сшорсь-кого й одночасно "людини, цiлковито не готово1 для сповнення те1 важко1 функцл". Ця, загалом не надто схвальна оцiнка, схоже, справедлива. На тдтвердження можна процитувати послання
C. Кота генералу В. Сшорському з Куйбишева (6 шчня 1942 р.). Посилаючись на британського посла в СРСР С. Кршпса, польський дипломат висловив припущення, що "творцем (радянсько1 -Авт.) анексюшстсько-нацюналютично1 полiтики, тим, хто наполягае на важливосп "плебiсциту" у Львовi та т. ш., е Молотов, а не Сталш" [26, с. 186]. Заявляти про якусь самостшшсть "залiзноl зад-ницi" радянсько1 зовшшньо1 пол^ики В. Молотова, наявнiсть у нього особистих поглядiв i переко-нань, вщмшних вiд позици Й. Сталша, могла лише людина, цiлковито незнайома iз полiтичною кухнею Кремля.
Згладити радянсько-польськi протирiччя були покликанi переговори у Мос^ на початку грудня 1941 р. 3 грудня вщбулася перша двогодинна зустрiч Й. Сталша iз В. Сiкорським. На нш були присутнi В. Молотов, посол у Мос^ С. Кот та командуючий польськими збройними силами у СРСР генерал В. Андерс. Польськш делегаци в радянськш столицi влаштували почесний прийом, звiт про вiзит i виступ польського керiвника московське радю передало 40 мовами св^у.
Вважаеться, що саме у ходi цих переговорiв СРСР уперше запропонував польському уряду пiдтримку в поверненш "споконвiчно польських земель", захоплених i германiзованих у ХП-ХУШ ст., в разi його згоди на польсько-радянський кордон, встановлений на основi лши Керзона.
Але не тiльки питання вiдновлення "iсторичноl справедливостi" привертали увагу польських i радянських достойникiв. Ось запис розмови 4 грудня 1941 р. мiж Й. Сталшом та В. Сшорським:
Окорський: Чи не ви самi казали, що Львiв - це польське мiсто?
Сталiн: Так, але будете розмовляти про це з украшцями.
Андерс: Багато украшщв були i е германофшами, тому ми мали, як i ви потiм, багато клопотiв (з ними - Авт.).
Сталiн: Так, але це були вашi украшщ, а не нашi. Ми !х повнiстю винищимо [27, с. 102].
За тдсумками московських переговорiв 3-4 грудня 1941 р. тдписано Декларацiю про дружбу i взаемодопомогу. "Пюля переможно1 вiйни (...) завданням союзних держав стане забез-печення мщного i справедливого миру. Це може бути досягнуто лише новою оргашзащею
мiжнародних вщносин, заснованою на об'еднанш демократичних держав у мщний союз. При створенш тако! оргашзацп вирiшальним моментом мае стати повага до мiжнародного права" [28, с. 192].
У це поняття "поваги до мiжнародного права" сторони, схоже, вкладали рiзне розумшня: польська сторона мала на увазi дотримання мiжнародно-правних угод, якими встановлювалися !! довоенш кордони, радянська апелювала до "права нацш на самовизначення".
Повернувшись до Лондона шсля по!здок у Москву та на Близький Схщ, В. Окорський 12 сiчня 1942 р. оголосив, що Польща визнае на сходi лише кордони, встановленi Ризьким договором, а на заходi поверне ra6i вiд Нiмеччини "давнi слов'янсью землi".
У своему звiтi для Ради мшс^в прем'ер, зокрема, стверджував: "...на Сходi ми визнаемо тшьки тi кордони, що !х мала Польща в день вибуху вшни. Це було б великою помилкою -дозволити яку-небудь дискусiю на цю тему i прийняти сугестю (припущення - Авт.), що нашi схiднi кордони е плиннi. Зараз ситуащя не е дозрiлою для тако! дискуси. Сталiн пропонував роз-мову на цю тему. Вш згадав про советську добру волю допомогти Польщi у розмовах з укра!нцями про польське мiсто Львiв. Вiн - Сталiн - заявив, що треба переговорити також з Рошею (? - Авт.). Я вщкинув щ пропозищ!" [4, Doc. 171; 19, с. 127].
Новий виток напруженост у радянсько-польських стосунках зб^ся iз вiзитами В. Молотова до Лондона i Вашингтона у травш - червнi 1942 р., що супроводжувалися пiдписанням союзного англо-радянського договору та домовленостями з США про вщкриття другого фронту. "Ранш утруднення, - писав згодом Е. Рачинський, - були частково пом'якшеш у ходi вiзиту Сiкорського до Москви в грудш 1941 р. Але, устшно вистоявши проти шмецького зимового наступу, Сталiн розгорнув навесш важливу полiтичну кампанiю для забезпечення визнання росiйських кордонiв 1940 р. Це не мало усшху внаслщок опозицп Сполучених Штатiв (...) Вони (радянсью керiвники -Авт.), можливо, вщнесли свою невдачу на переговорах з Ангтею та США на рахунок якихось дiй польсько! дипломатп, i нашi iнтереси в Росп стали вiдповiдно страждати. Росiяни прибирали усе агресившший тон ..." [30, с. 113].
Польський екзильний уряд у Лондош та пов'язана з ним Рада Народова не пропускали нагоди нагадати свiтовi про невиршешсть питання радянсько-польських кордошв. У оприлюдненш 6 грудня 1942 р. заявi Рада Народова вимагала, щоб союзники гарантували Польщi повернення територiй на сходь
У сiчнi й лютому 1943 р. подiбнi заяви робив i прем'ер В. Сiкорський, одночасно вислов-люючи надiю, що шсля вшни Польща буде бшьша i сильнiша, нiж до 1939 р.
Також ем^рантський уряд постiйно турбував Москву вимогами надати якомога точнiшi вiдомостi про польських громадян, вивезених (депортованих i евакуйованих) у схщш райони СРСР, без жодних вщмшностей мiж етнiчними поляками та украшцями, бшорусами, евреями.
У вiдповiдь на вщновлення полемiки навколо питання тслявоенного радянсько-польського кордону уряд Радянського Союзу в нот вщ 16 шчня 1943 р. повiдомив, що вважае ушх мешканцiв приеднаних у 1939 р. територш радянськими громадянами i тому не зобов'язаний надавати урядовi iншоl держави iнформацiю про сво1х громадян [4, с. 474]. Польська сторона штерпретувала це так, що уряд СРСР "позбавляе польського громадянства тих полякiв, якi перебувають на територп СРСР". Рада Народова. 20 лютого 1943 р. висловилася за "штегральшсть територп Речi Посполито! в 11 кордонах на день 1 вересня 1939 р., а також за непорушшсть i неподiльнiсть державного суверенитету" [31, с. 280].
Радянська сторона вщповша на польськi демаршi заявою ТАСС вiд 3 березня 1943 р., в якiй ем^рантському урядовi приписувався "iмперiалiзм" й звинувачення у тому, що "Польський уряд не хоче визнати юторичш права украшського i бiлоруського народiв на возз'еднання у сво1х нацiо-нальних державах", продовжуючи полiтику розчленування украшського i бiлоруського народiв".
Особливу стурбовашсть уряду В. Сiкорського викликало те, що лшю Керзона радянська сторона трактувала як едино слушну i таку, що не пiдлягае дискуси. Особливо неприйнятним для
емтрантського уряду стало те мюце у Заявi ТАСС, де вказувалося, що його лшя у питанш кордошв розходиться з "справжньою думкою польського народу" [4, с. 501].
У цш заявi ТАСС також пiдкреслювалося, що польсью "посилання на Атлантичну хартю не мають пiд собою жодного шдгрунтя" [29, с. 449-450].
Польська шформацшна агенцiя ПАТ (у вщповщь на заяву ТАСС) 5 березня 1943 р. зробила власну заяву, що: "Трактат Ризький 1921 р. i його постанови, остаточно усанкцюноваш в 1923 р. Радою По^в i Сполученими Штатами, не ставилися тд сумнiв Росiею аж до домовленостей, укладених СРСР та Третм Райхом про подiл польських земель; домовленостей, оголошених недшс-ними польсько-радянським пактом вiд 30 липня 1941 р. Нав'язування шмецько-росшсько1 тип кордону з того року не вимагае жодних коментарiв. Так звана лшя Керзона була проектована лише в чаш вшськових дiй в 1919-1920 рр. як лшя розмежувальна, а не лшя кордону". Що ж стосуеться волi мiсцевого населення, то польська нащя завжди жила на цих територiях "у згодi з украшськими й бiлоруськими спiввiтчизниками". Отже, територи, на якi претендуе Радянський Союз, "безспiрно" належать Польщi [32].
Тим самим емтрантський уряд Польщi вiдмовив укра1нцям, бiлорусам i навт Литвi (уже як Литовськiй РСР) у визнанш 1хньо1 державностi, зводячи етнотериторiальний спiр до вирiшення питання про "польсько-росшський кордон". У цьому слабюсть польсько1 позици. Слабкiсть радян-ських контраргументiв - у тому, наскшьки "плебiсцити" в Захiднiй Украд'ш, Захiднiй Бшорусп (жовтень 1939 р.) i Литвi (яка з подачi Москви повернула собi Вiленщину, вщторгнуту в ходi польсько1 агреси 1920 р.), вщповщали тогочасним мiжнародно-правовим нормам, а також сучасному баченню проблеми.
На початку 1943 р. Москва зробила чергову спробу защкавити польський емтрантський уряд у сшвроб^нищга в питаннях пiслявоенного устрою в Сврот. 16 березня 1943 р. радянський посол у Вашингтош заявив, що СРСР згодний з передаванням шсля вшни Схщно1 Прусси Польщi [33, с. 41]. Проте утримати уряд В. Сшорського вщ подальших недружнiх крокiв навiть таким "авансом" не вдалося.
Видаеться, що польський емтрантський уряд переоцiнював сво! сили i можливостi. На цi надмiрнi амбщи у березнi 1943 р. американському президентовi Ф. Рузвельту вказував не хто шший, як британський мшстр закордонних справ А. 1ден. За його словами, поляки вважають, що Рошя зараз гранично ослаблена, а Шмеччина - зломлена. Отже, шсля вшни саме Польща буде найпотужшшою державою у цш частинi св^у [34, с. 15]. Вiдтак йти на будь-яю поступки Москвi 0 Киеву, який Й. Сталiн намагався позицюнувати як самостiйного учасника дипломатичних консультацiй) уряд В. Сiкорського не збираеться.
26 квiтня 1943 р. Радянський уряд, скориставшись катинським шцидентом, розiрвав зв'язки з урядом В. Сшорського. У Нотi Радянського Уряду, датованш 25 квiтня 1943 р., зокрема, вказувалося: "Та обставина, що ворожа кампашя проти Радянського Союзу розпочата одночасно в шмецькш i польськш пресi i ведеться в одному i тому ж плат, - ця обставина не залишае сумнiвiв у тому, що мiж ворогом Союзникiв - Гiтлером i Польським Урядом е контакт i змова у проведеннi цiеl ворожо1 кампанil (...) Радянському Урядовi вщомо, що ця ворожа кампанiя проти Радянського Союзу здшснена Польським Урядом для того, щоб шляхом використання гiтлерiвськоl наклепницько1 фальшивки здiйснити тиск на Радянський Уряд з метою вирвати у нього територ> альш поступки за рахунок iнтересiв Радянсько1 Укра1ни, Радянсько1 Бiлорусil i Радянсько1 Литви" [29, с. 347].
Тут, на нашу думку, спостертаемо '^рмовий почерк" Кремля у його зовшшнш полiтицi. Спiймана за руку на порушенш норм мiжнародного права, росшська сторона завжди намагаеться не стшьки виправдовуватися, скiльки безсоромно перекласти "провину" за iнцидент на сво1х опонентв. Розстрiли польських офiцерiв (зокрема й мобшзованих iз запасу лiкарiв, iнженерiв, юристiв тощо) у Катинi та шших мiсцевостях масово1 масакри - факт, який визнало вище радянське керiвництво в особi М. Горбачова. Однак у 1943 р. абсолютно шдставш (у цьому вузькому питанш)
протести польського емтрантського уряду трактували як недружнi, "антирадянськi" та навт прогiтлерiвськi. Через сiм десятирiч, у 2014-2015 рр., коли украшська сторона обвинувачуватиме РФ у здшсненш вщкритш агреси проти незалежно! держави, росшська сторона "на голубом глазу" говоритиме про якусь "громадянську вшну" в Укра!ш та звинувачуватиме сво!х опонентiв у "русофобии".
(Продовження у наступному HOMepi).
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Shotwell James, Laserson Max (1945). Poland and Russia. Second printing. New York: Kings Crown Press,. VI, 114 p.
2. Укра!на - Польща: важк питання (1998). Т. 1-2. Матер1али II мшнародного семiнару iсторикiв "Укратсько-польсьш вiдносини в 1918-1947 роках". Варшава, 22-24 травня 1997 р. Варшава: Tyrsa. 245 c. (матерiали дискусii учасникiв).
3. Documents of German Foreign Policy 1918-1945. Series D /1937-1945/. Volume VIII. The War Years. September 4, 1939 - March 18, 1940. Washington: United States Government Printing Office, 1954. LXXXVI, 974 p.
4. Foreign Relations of the United States. Diplomatic Papers (1959). 1941 (In Seven Vol.) Vol. I. General. Washington: United States Government Printing Office,. 832 p.
5. Станевич М. (1953). Сентябрьская катастрофа / Пер. с польс. П. Зяблова и В. Павловича. М.: Издательство иностранной литературы. 242 с.
6. Шуршалов В. М. (1957). Основания действительности международных договоров. Москва: АН СССР. 232 с.
7. Monitor Polski, Paryz, 25.IX. 1939 r.
8. Зашшльняк Л. О., Крикун М. Г. (2002). 1сторгя Польщг Ввд найдавшших чаав до наших дшв. Л^в: Л^вський нацюнальний ушверситет iм. I. Франка. 752 с. + 8 кол. мап..
9. Monitor Polsci, Paryz, 19. XII. 1939 r.
10. Wandycz Peter. Czechoslovak-Polish Confederation and the Great Powers. 1940-1943. Indiarn University Publication. Slavic and East Europian Series, Vol. 3, 1956. 152 p.
11. 1льюшин I. I. (1999). Ставлення польського ем^антського уряду в Парижi та Лондон й польського шдпшля у Львовi до укра!нського питання в 1939-1941 рр. Укратсъкий iсторичний журнал. № 6 (429), листопад - грудень. С. 70-81.
12. Batowski H. (1984). Z dziejow dyplomacji polskiej na obczyznie: (wrzesien 1939 - lipiec 1941). Krakow-Wroclaw: Wydawnictwo Literackie. 453, [2] s., [6] k. Tabl.
13. Зашкшьняк Л. О. (1999). Укранська проблема в полггищ польського ем^ацтного уряду i польського тдтлля в 1939-1945 роках // Укра!на - Польща: важк питання. Т. 4. Матерiали IV мiжнародного семiнару iсторикiв "Укратсько-польсьш вщносини пiд час Друго! свiтовоi втни", Варшава, 8-10 жовтня 1998 року. Варшава: TYRSA. 348 с., С. 122-138.
14. Armia Krajowa w dokumentach 1939-1945. 2-ie wydanie. Tom 1: Wrzesien 1939 - czerwiec 1941. -London: Studium Polski Podzienmei, 1970. 584 s.
15. Torzecki R. (1981). Kontakty polsko-ukrainskie na tle problemu ukrainskiego w polityce polskiego rzadu emigracyjnego i podzemia (1939-1944). Dzieje Najnowsze. Z. 1-2.
16. Правда 1941. 24 июня.
17. Куц Е. Р. (1984). Борьба СССР за демократическое решение польского вопроса, 1941-1945. Киев: Наукова думка. 151 с.
18. Eberhardt P. Polska granica wshodnia 1939-1945. Warszawa, [s.a]: Editions spotkania. 223 s., mapy.
19. Корчак-Городицький О. (1994). Зашсть вигадок: Укра!нська проблематика в захвдних полггико-дипломатичних джерелах. Документи, рецензп, спогади. Iвано-Франкiвськ: Перевал. 200 с.
20. Kuklis E. (1976). Z dziejow ewakuacji Armii Polskiej z ZSRR na Bliski Wschod w 1942 r. // Z dziejow stosunkow polsko-radzieckich. Studia i materialy. Warszawa. T. 14.
21. Документы и материалы по истории советско-польских отношений (1973). Т. VII. 1939 - декабрь 1943. Москва: Наука. 510 с.
22. Майский И. М. (1965). Воспоминания советского посла. Война 1939-1943. М.: Наука. 407 с.
23. Raczynski Edward (1960). W sojuszniczym Londynie. London: Polish Reserch Center. 450 p.
24. Парсаданова В. С. (1982). Советско-польские отношения в годы Великой Отечественной войны 1941-1945. Москва: Наука. 280 с.
25. Feis Herbert (1957). Churchill, Roosevelt, Stalin: The War They Waged and the Peace They Sought. Princeton, New Jersey: Princeton University Press. 692 p., Maps, Bibliogr.
26. Kot Stanislav (1959). Listy z Rosji do Gen. Sikorskiego. Londyn: Jutro Polski. 322 s.
27. Anders Wladyslaw (1959). Bez ostatniego rozdzialu. Wspomnienia z lat 1939-1946. Wydanie trzecie przejrzane i poprawione. Londyn: Gryf Publishers, Ltd. 408 s.
28. Armstrong John (1955). Ukrainian Nationalism 1939-1945. New York: Columbia University Press. 322 p.
29. Внешняя политика Советского Союза в период Отечественной войны (1946) : В 3-х т. Т. 1. 22 июня 1941 - 31 декабря 1943. Москва: Госполитиздат. 803 с.
30. Raczynski E. (1962). In Allied London. The Wartime Diaries of Polish Ambassador Count Eduard Raczynski. Introduction by J. Wheeler-Bennet. London: Weidenfeld & Nicolson. 381 p.
31. Sprawa polska w czasie drugiej wojny swiatowej na arenie miedzynarodowej. Zbior dokumentow. Warszawa: Polski instytut Spraw Miedzynarodowych, Panstwowe Wydawnictwo Naukowe, 1965.
32. The Times. 1943. 5. III.
33. Вевюра Б. (1959). Польско-германская граница и международное право. Пер. с польского. М.: Издательство иностранной литературы. 240 с.
34. Foreign Relations of the United States. Diplomatic Papers. 1943. Vol. III. The British Commonwealth. Eastern Europe. The Far East. Washington: United States Government Printing Office, 1963. 1125 p., Index.
35. Zbiniewicz F. (1963). Armia Polska w ZSSR: Studia nad problematyka pracy politycznej. Warszawa: Wyd-wo Ministerstwa Obrony Narodowej. 370 s.
36. New York Times. 1944. January, 7.
37. Украна-Польща: важк питання. Том 3. Матерiали III мiжнародного наукового семшару "Укра!нсь-ко-польсьш стосунки в роки Друго! свггово! вшни". Луцьк, 20 - 22 травня 1998 року. Варшава: Tyrsa, 1998. 267 с. (матерiали дискусп учаснишв).
38. Документы и материалы по истории советско-чехословацких отношений. Т. 4, кн. 2. Дек. 1943 -май 1945. М.: Наука, 1983. 472 c.
39. Анцилотти Д. (1961). Курс международного права. Пер. с 4-го итал. издания. М.: Издательство иностранной литературы. Т. 1. 447 с.
40. Sprawa polska w czasie drugiej wojny swiatowej na arenie miedzynarodowej. Zbior dokumentow. Warszawa: Polski instytut Spraw Miedzynarodowych, Panstwowe Wydawnictwo Naukowe, 1965.
41. Советский Союз на международных конференциях периода Великой Отечественной войны. 19411945 гг.: Сб. документов [В 6 т.]. Т. 2. Тегеранская конференция руководителей трех союзных держав -СССР, США и Великобритании (28 нояб. - 1 дек. 1943 г.). М.: Политиздат, 1978. 198 с.
42. Woodward Llewellyn (1970). British Foreign Policy in the Second World War. Vol. I. London: Her Majesty's Stationery Office. LX, 640 p.
43. Нарочницкий А. Л., Ахтамазян А. А. и др. (1979). 60 лет борьбы СССР за мир и безопасность. Москва: Наука. 428 с.
44. Flynn John T. (1956). The Roosevelt's Myth. Revised edition. New York: The Devin Adair Co. 465 p.
45. Переписка Председателя Совета министров СССР с президентами США и премьер-министрами Великобритании во время Великой Отечественной войны, 1941-1945 гг. Т. 1. Переписка с У. Черчиллем и К. Эттли (июль 1941 г. - ноябрь 1945 г.) / Министерство иностр. дел СССР. 2 изд. М.: Политиздат, 1986. 464 с.
46. Документы и материалы по истории советско-польских отношений. TVTIL январь 1944 - декабрь 1945. М.: Наука, 1974. 679 с.
47 Zabiello St. (1970). O rzad i granice. Walka dyplomatyczna o sprawe polska w II wojnie swiatowej. Warszawa: Instytut Wydawniczy PAX. 323 s.
48. Kolko Gabriel (1969). The Politics of War. Allied Diplomacy and the World Crisis of 1943-1945. London: Weidenfeld & Nickolson. 685 p.
49. История Великой Отечественной войны Советского Союза. 1941-1945 / Ред. комиссия: П. Н. Поспелов (предс.) и др.: В 6-ти т. М.: Воениздат, 1960 - 1965.
50. Yaremko M. (1967). Galicia Halychyna / A Part of Ukraine/. From Separation to Unity. Toronto New York Paris: Shevchenko Scientific Society. 292 p.
51. Miller Francis Trevelyan (1945). History of World War II. Philadelphia-Toronto: The John C. Winston Co.
967 p.
52. Lukas R. (1978). The Strange Allies. The United States and Poland, 1941-1945. Knoxville: The University of Tennessee Press. 230 p.
53. Внешняя политика Советского Союза в период Отечественной войны: В 3-х т. Т. 2. 1 января 1944 -31 декабря 1944. М.: Госполитиздат, 1946. 687 с.
54. Rozek Edward (1958). Allied Wartime Diplomacy. A Pattern in Poland. New York: John Willey and Sons, Inc. 481 p.
55. Documents on Polish-Soviet Relations. Vol. II. 1944-1945. Edited by General Sikorski Historical Institute. London: Heinemann, 1967. 866 p.
56. Lukacs John (1953). The Great Powers and Eastern Europe. New York: American Book Co. 878 p.
57. Ulam Adam (1974). Expansion and Coexistance. Soviet Foreign Policy 1917-1973. Second edition New York: Praeger Publishers. 797 p.
58. История международных отношений и внешней политики СССР: В 3-х т. / Под общ. ред. В. Г. Тру-хановского. Т. 1. 1917-1939 гг. Москва: Международные отношения, 1967. 440 с.; Т. 2. 1939-1945 гг. Москва: Международные отношения, 1967. 375 с.; Т. 3. 1945-1967 гг. Москва: Международные отношения, 1967. 511 с.
59. Османчик Э. Я. (1975). Был год 1945 / Пер. с польск. Я. О. Немчинова. М.: Международные отношения. 198 с.
REFERENCES
1. Shotwell James, Laserson Max (1945). Poland and Russia. Second printing. New York: Kings Crown Press. VI. 114 p.
2. Ukraina - Polshcha: vazhki pytannia. Tom 1-2. Materialy II mizhnarodnoho seminaru istorykiv "Ukrainsko-polski vidnosyny v 1918-1947 rokakh". Varshava, 22-24 travnia 1997 r. Varshava: Tyrsa, 1998. 245 p. (materialy dyskusii uchasnykiv).
3. Documents of German Foreign Policy 1918-1945. Series D (1937-1945). Vol. VIII. The War Years. September 4, 1939 - March 18, 1940. Washington: United States Government Printing Office, 1954. LXXXVI, 974 p.
4. Foreign Relations of the United States. Diplomatic Papers. 1941 (In Seven Volumes). Vol. I. General. Washington: United States Government Printing Office, 1959. 832 p.
5. Stanevych M. (1953). Sentiabrskaia katastrofa / Per. s pols. P. Ziablova y V. Pavlovycha. M.: Yzdatelstvo ynostrannoi lyteraturbi. 242 p.
6. Shurshalov V. M. (1957). Osnovanyia deistvytelnosty mezhdunarodnbikh dohovorov. M.: AN SSSR.
232 p.
7. Monitor Polski, Paryz, 25.IX. 1939 r.
8. Zashkilniak L. O., Krykun M. H. (2002). Istoriia Polshchi: Vid naidavnishykh chasiv do nashykh dniv. Lviv: Lvivskyi natsionalnyi universytet im. I. Franka. 752 p. + 8 kol. map..
9. Monitor Polsci, Paryz, 19. XII. 1939 r.
10. Wandycz Peter (1956). Czechoslovak-Polish Confederation and the Great Powers. 1940-1943. Indiana University Publication. Slavic and East Europian Series, Vol. 3. 152 p.
11. Iliushyn I. I. (1999). Stavlennia polskoho emihrantskoho uriadu v Paryzhi ta Londoni y polskoho pidpillia u Lvovi do ukrainskoho pytannia v 1939-1941 rr. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal. No. 6 (429), lystopad -hruden. pp. 70-81.
12. Batowski H. (1984). Z dziejow dyplomacjipolskiej na obczyznie: (wrzesien 1939 - lipiec 1941). Krakow-Wroclaw: Wydawnictwo Literackie. 453, [2] s., [6] k. Tabl.
13. Zashkilniak L. O. (1999). Ukrainska problema v politytsi polskoho emihratsiinoho uriadu i polskoho pidpillia v 1939-1945 rokakh. Ukraina- Polshcha: vazhki pytannia. T. 4. Materialy IV mizhnarodnoho seminaru istorykiv "Ukrainsko-polski vidnosyny pid chas Druhoi svitovoi viiny", Varshava, 8-10 zhovtnia 1998 roku. Varshava: TYRSA. 348 p., pp. 122-138
14. Armia Krajowa w dokumentach 1939-1945. 2-ie wydanie. Tom 1: Wrzesien 1939 - czerwiec 1941. -London: Studium Polski Podzienmei, 1970. 584 p.
15. Torzecki R. (1981). Kontakty polsko-ukrainskie na tleproblemu ukrainskiego wpolitycepolskiego rzadu emigracyjnego ipodzemia (1939-1944). Dzieje Najnowsze. Z. 1-2.
16. Pravda 1941. 24 yiunia.
17. Kuts E. R. (1984). Borba SSSR za demokratycheskoe reshenye polskoho voprosa, 1941-1945. K.: Naukova dumka. 151 p.
18. Eberhardt P. Polska granica wshodnia 1939-1945. Warszawa, [s.a]: Editions spotkania. 223 p., mapy.
19. Korchak-Horodytskyi O. (1994). Zamist vyhadok: Ukrainska problematyka v zakhidnykh polityko-dyplomatychnykh dzherelakh. Dokumenty, retsenzii, spohady. Ivano-Frankivsk: Pereval. 200 p.
20. Kuklis E. Z dziejow ewakuacji Armii Polskiej z ZSRR na Bliski Wschod w 1942 r. Z dziejow stosunkow polsko-radzieckich. Studia i materialy. Warszawa, 1976. T. 14.
21. Dokumentu y materyalu po ystoryy sovetsko-polskykh otnoshenyi. T. VII. 1939 - dekabr 1943. M.: Nauka, 1973. 510 p.
22. Maiskyi Y. M. (1965). Vospomynanyia sovetskohoposla. Voina 1939-1943. M.: Nauka. 407 p.
23. Raczynski Edward (1960). Wsojuszniczym Londynie. London: Polish Reserch Center. 450 p.
24. Parsadanova V. S. (1982). Sovetsko-polskye otnoshenyia v hodu Velykoi Otechestvennoi voinu 19411945. M.: Nauka. 280 p.
25. Feis Herbert (1957). Churchill, Roosevelt, Stalin: The War They Waged and the Peace They Sought. Princeton, New Jersey: Princeton University Press. 692 p., Maps, Bibliogr.
26. Kot Stanislav (1959). Listy z Rosji do Gen. Sikorskiego. Londyn: Jutro Polski,. 322 p.
27. Anders Wladyslaw (1959). Bez ostatniego rozdzialu. Wspomnienia z lat 1939-1946. Wydanie trzecie przejrzane ipoprawione. Londyn: Gryf Publishers, Ltd. 408 p.
28. Armstrong John (1955). Ukrainian Nationalism 1939-1945. New York: Columbia University Press. 322 p.
29. Vneshniaiapolytyka Sovetskoho Soiuza vperyod Otechestvennoi voinu: V 3-kh t. T. 1. 22 yiunia 1941 -31 dekabria 1943. M. : Hospolytyzdat, 1946. 803 p.
30. Raczynski E. (1962). In Allied London. The Wartime Diaries of Polish Ambassador Count Eduard Raczynski. Introduction by J. Wheeler-Bennet. London: Weidenfeld & Nicolson. 381 p.
31. Sprawa polska w czasie drugiej wojny swiatowej na arenie miedzynarodowej. Zbior dokumentow. Warszawa: Polski instytut Spraw Miedzynarodowych, Panstwowe Wydawnictwo Naukowe, 1965.
32. The Times. 1943. 5. III.
33. Veviura B. (1959). Polsko-hermanskaia hranytsa y mezhdunarodnoe pravo. Per. s polskoho. M.: Yzdatelstvo ynostrannoi lyteraturbi. 240 p.
34. Foreign Relations of the United States. Diplomatic Papers. 1943. Vol. III. The British Commonwealth. Eastern Europe. The Far East. Washington: United States Government Printing Office, 1963. 1125 p., Index.
35. Zbiniewicz F. (1963). Armia Polska w ZSSR: Studia nad problematyka pracy politycznej. Warszawa: Wyd-wo Ministerstwa Obrony Narodowej. 370 p.
36. New York Times. 1944. January, 7.
37. Ukraina-Polshcha: vazhki pytannia. Tom 3. Materialy III mizhnarodnoho naukovoho seminaru "Ukrainsko-polski stosunky v roky Druhoi svitovoi viiny". Lutsk, 20-22 travnia 1998 roku. - Varshava: Tyrsa, 1998. 267 p. (materialy dyskusii uchasnykiv).
38. Dokumentu y materyalu po ystoryy sovetsko-chekhoslovatskykh otnoshenyi. T. 4, kn. 2. Dek. 1943 - mai 1945. M.: Nauka, 1983. 472 p.
39. Antsylotty D. (1961). Kurs mezhdunarodnoho prava. Per. s 4-ho ytal. yzdanyia. M.: Yzdatelstvo ynostrannoi lyteraturbi. t. 1. 447 p.
40. Zbior dokumentow. Warszawa: Polski instytut Spraw Miedzynarodowych, Panstwowe Wydawnictwo Naukowe, 1965.
41. Sovetskyi Soiuz na mezhdunarodnukh konferentsyiakh peryoda Velykoi Otechestvennoi voinu. 19411945 hh.: Sb. dokumentov [V 6 t.]. T. 2. Teheranskaia konferentsyia rukovodytelei trekh soiuzn^ikh derzhav - SSSR, SShA y Velykobrytanyy (28 noiab. - 1 dek. 1943 h.). M.: Polytyzdat, 1978. 198 p.
42. Woodward Llewellyn (1970). British Foreign Policy in the Second World War. Vol. I. - London: Her Majestys Stationery Office. LX, 640 p.
43. Narochnytskyi A. L., Akhtamazian A. A. y dr. (1979). 60 let borbu SSSR za myr y bezopasnost. M.: Nauka. 428 p.
44. Flynn John T. (1956). The Roosevelts Myth. Revised edition. New York: The Devin Adair Co. 465 p.
45. Perepyska Predsedatelia Soveta mynystrov SSSR s prezydentamy SShA y premer-mynystramy Velykobrytanyy vo vremia Velykoi Otechestvennoi voinu, 1941-1945 hh. T. 1. Perepyska s U. Cherchyllem y K. Эйу (yiul 1941 h. - noiabr 1945 h.) / Mynysterstvo ynostr. del SSSR. 2 yzd. M.: Polytyzdat, 1986. 464 p.
46. Dokumentu y materyalu po ystoryy sovetsko-polskykh otnoshenyi. T.VIII. yanvar 1944 - dekabr 1945. M.: Nauka, 1974. 679 p.
47 Zabiello St. (1970). O rzad i granice. Walka dyplomatyczna o sprawe polska w II wojnie swiatowej. Warszawa: Instytut Wydawniczy PAX. 323 p.
48. Kolko Gabriel (1969). The Politics of War. Allied Diplomacy and the World Crisis of 1943-1945. London: Weidenfeld & Nickolson. 685 p.
49. Ystoryia Velykoi Otechestvennoi voinu Sovetskoho Soiuza. 1941-1945 / Red. komyssyia: P. N. Pospelov (preds.) y dr.: V 6-ty t. M.: Voenyzdat, 1960-1965.
50. Yaremko M. (1967). Galicia Halychyna (A Part of Ukraine). From Separation to Unity. Toronto New York Paris: Shevchenko Scientific Society. 292 p.
51. Miller Francis Trevelyan (1945). History of World War II. Philadelphia - Toronto: The John C. Winston Co. 967 p.
52. Lukas R. (1978). The Strange Allies. The United States and Poland, 1941-1945. Knoxville: The University of Tennessee Press. 230 p.
53. Vneshniaia polytyka Sovetskoho Soiuza v peryod Otechestvennoi voinu: V 3-kh t. T. 2. 1 yanvaria 1944 -31 dekabria 1944. M.: Hospolytyzdat, 1946. 687 s.
54. Rozek Edward (1958). Allied Wartime Diplomacy. A Pattern in Poland. New York: John Willey and Sons, Inc. 481 p.
55. Documents on Polish-Soviet Relations. Vol. II. 1944-1945. Edited by General Sikorski Historical Institute. London: Heinemann, 1967. 866 p.
56. Lukacs John (1953). The Great Powers and Eastern Europe. New York: American Book Co. 878 p.
57. Ulam Adam. Expansion and Coexistance. Soviet Foreign Policy 1917-1973. Second edition New York: Praeger Publishers, 1974. 797 p.
58. Ystoryia mezhdunarodnukh otnoshenyi y vneshneipolytyky SSSR: V 3-kh t. / Pod obshch. red. V. H. Tru-khanovskoho. T.1. 1917 - 1939 hh. M.: Mezhdunarodnbie otnoshenyia, 1967. 440 s.; T. 2. 1939 - 1945 hh. M.: Mezhdunarodnbie otnoshenyia, 1967. 375 s.; T. 3. 1945 - 1967 hh. M.: Mezhdunarodnbie otnoshenyia, 1967. 511 p.
59. Osmanchyk Э. Ya. (1975). Bul hod 1945 / Per. s polsk. Ya. O. Nemchynova. M.: Mezhdunarodnbie otnoshenyia. 198 p.
Дата надходження: 23.04.2021 р.
Volodymyr Makarchuk
Professor of the Department of Theory, History and Philosophy of Law of the Institute of Jurisprudence, Psychology and Innovative Education
of Lviv Polytechnic National University, Doctor of Juridical Science, Professor
THE POSITION OF POLISH ANTI-COMMUNIST GOVERNMENTS ON THE ISSUE OF STATETERRITORIAL STATUS OF LESSER EASTERN POLAND - MALOPOLSKA WSCHODNIA (WESTERN UKRAINE AND WESTERN BELARUS) IN 1939-1945 (ASPECTS OF GEOPOLITICS AND INTERNATIONAL LAW). Part 1. FROM the so-called LIBERATION CAMPAIGN ON SEPTEMBER 17, 1939 TO THE KATYN AFFAIR (APRIL 1943)
The international legal arguments and direct activities of the Polish emigrant governments of
V. Sikorski (October 1939 - July 4, 1943), S. Mykolaychyk (July 1943 - November 1944), and
T. Artsyszewski (1944-1947) on the issue of defining the postwar borders of Poland, including a section
with the Ukrainian SSR. An attempt to assess the effectiveness of their activities was made.
The main outlines of foreign policy of the emigrant government and a comprehensive set of international legal arguments, which would be used during the Second World War and after its end have already been formed in the autumn of 1939: Pacta sunt servanda. The German attack on Poland on September 1, 1939 - a breach of the Polish-German Non-Aggression Treaty (January 1934) by the Germans, for which the aggressor must be punished (reparations and territorial losses). The Polish-Soviet border was defined by the Treaty of Riga in 1921. The invasion on September 17, 1939 was an act of aggression, and thus a violation of the Soviet-Polish Non-Aggression Pact (July 25, 1932), for which the aggressor must be punished in accordance with international law. This last requirement was temporarily withdrawn after reaching an agreement with the USSR in July 1941.
At the same time, the emigrant government completely ignored the emergence of a new reality in interwar international law - the recognition of the right of nations to self-determination. It was declared for the first time in the so-called 14 points of President Wilson (January 8, 1918), and was actively used in the redrawing of European interstate borders by the Versailles Conference. Besides this, the requirements of "historical rights" of Poland to East Prussia and others (eastern)German territories in the middle of the twentieth century looked like an outright anachronism.
Therefore the Polish emigrant government denied Ukrainians, Belarusians, and even Lithuania (already as the Lithuanian SSR) the recognition of their statehood, reducing the ethno-territorial dispute to resolving the issue of the "Polish-Russian border". The weakness of the Polish position was in this. The weakness of the Soviet counterarguments was the extent to which the "plebiscites" in Western Ukraine, Western Belarus (October 1939) and the transfer of the Vilnius region to Lithuania corresponded to the international legal norms of the time.
The position "not only the cloak, but also the button will not be given away", which was consistently followed by the governments of V. Sikorsky, S. Mykolaychyk and T. Artsyshevsky, at first glance, seems to be detached from the reality, and therefore not effective. Nevertheless, Moscow's main preliminary concessions on the issue of Poland's postwar eastern borders (Bialystok, Przemysl, Suwalki, etc.) were made precisely in opposition to "inadequate emigrants". The Polish Government of National Unity (PGNU), which was loyal to the Kremlin, in negotiations with the Soviet side in the summer of 1945 on the section of the Polish-Ukrainian border managed to "bargain" only a small area in the Beskids with Halych and Tarnitsa on the east of Ustryk Horny (the so-called territory exchange in 1951 is not taken into account here). The territorial gains of Poland (the post-war Polish People's Republic) and, accordingly, the territorial losses of Ukraine (post-war Ukrainian SSR) must be attributed primarily to the accounts of Polish emigrant governments in London.
Key words: Polish-Soviet territorial dispute of 1939-1945; interwar (1918-1939) international law; so-called new international law; international relations during the period of the Second World War.
