CC BY
4
BicHiiK Нацiонального унiверситету "Львiвcька полггехшка". Серiя: "Юридичш науки" № 3 (31), 2021
УДК 340.15
Володимир Макарчук
Нащональний ушверситет "Львiвськa полтехшка", 1нститут права, психологи та шновацшно! осв^и, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри теори та фшософп, конституцшного та мiжнaрoднoгo права,
mvs6043@ukr.net
ПОЗИЦ1Я ПОЛЬСЬКИХ АНТИКОМУН1СТИЧНИХ УРЯД1В В ПИТАНН1 ДЕРЖАВНО-ТЕРИТОР1АЛЬНОГО СТАТУСУ МАЛОПОЛЬСЬК1 ВСХОДНеЙ (ЗАХ1ДНО1 УКРА1НИ ТА ЗАХ1ДНО1 Б1ЛОРУС1) в 1939-1945 рр. (АСПЕКТИ ГЕОПОЛ1ТИКИ ТА М1ЖНАРОДНОГО ПРАВА). Частина 2
В1Д РОЗРИВУ ДИПЛОМАТИЧНИХ В1ДНОСИН (1943 р.) ДО РАДЯНСЬКО-ПОЛЬСЬКИХ УГОД 1945 р.
(Початок див. у попередньому номер^
http: //doi.org/10.23939/law2021.31.014 © Макарчук В., 2021
Розглянуто мiжнародно-правовi аргументи та безпосередню дiяльнicть польських емiгрантcьких урядiв В. Сiкорcького (жовтень 1939 - 4 липня 1943), С. Миколайчика (липень 1943 - листопад 1944), Т. Арцишевського (1944-1947) у питанш визначення шслявоенних кордошв Польщi, зокрема й вщтинку з Укратнською РСР. Зроблено спро-бу оцiнити ефектившсть Тхньот дiяльноcтi.
Уже восени 1939 р. сформувалися основн1 контури зовшшньот полiтики ем^рантсь-кого уряду та цьшсний наб1р мiжнародно-правових аргументiв, якими вш оперуватиме упродовж уает Другот свгговот вiйни i пicля ТТ завершення: Pacta sunt servanda. Кмець-кий напад на Польщу 1 вересня 1939 р. був порушенням польсько-шмецького Договору про ненапад (ачень 1934 р.), за що агресор мае понести покарання (репарацп та терито-р1альн1 втрати). Польсько-радянський кордон визначений Ризьким договором 1921 р. Вторгнення 17 вересня 1939 р. було актом агресп, а вщтак i порушенням радянсько-польського Договору про ненапад (25 липня 1932 р.), за що агресор, згщно iз нормами мiжнародного права, повинен бути покараний. Ця остання вимога була тимчасово знята шсля досягнення домовленостей з Союзом РСР у липш 1941 р.
Ем^рантський уряд повшстю ^норував появу в мiжвоенному мiжнародному прав1 новот реалп - визнання права нацш на самовизначення. Уперше воно було задекларова-не у т. зв. 14 пунктах президента США В. Вшьсона (8 ачня 1918 р.) i активно застосову-валося пiд час перекроювання европейських мгждержавних кордонiв Версальською конференцiею. Крiм того, вимоги "icторичних прав" Польщi на Схiдну Пруcciю та iншi (cхiдно)нiмецькi територп в середин ХХ ст. виглядали вiдвертим анахрошзмом.
Тим самим ем^рантський уряд Польщi вщмовив украшцям, бшорусам i нав1ть Литвi (уже як Литовськш РСР) у визнаннi УхньоТ державностi, зводячи етнотериторiа-льний cnip до вирiшення питання про "польсько-росшський кордон". У цьому слабкiсть польсько'1 позицп. Слабкiсть радянських контраргументiв у тому, наскшьки "плебкцити" в Захщнш Украïнi, Захiднiй Бiлорусiï (жовтень 1939 р.) i передавання Вшенщини Лшв в1дпов1дали тогочасним мгжнародно-правовим нормам.
Позищя "не тiльки плаща, але й Гудзика не вщдамо", яко'1 послщовно дотримува-лися уряди В. Сжорського, С. Миколайчика та Т. Арцишевського, виглядае, на перший погляд, вЫрваною вiд реальностi, а вiдтак i неефективною. Однак на основнi поступки в питанш пiслявоенних схiдних кордошв Польщi (Бiлосток, Перемишль, Сувалки та ш.) Москвi довелося погодитися саме через протистояння з "неадекватними ем^рантами". Лояльний до Кремля Польський уряд нащонально'1 едностi (ПУНС) на переговорах iз радянською стороною улiтку 1945 р. зумiв додатково "виторгувати" на вщтинку поль-сько-украшського кордону лише невелику дшянку в Бескидах iз Галичем i Тарнiцею на схщ вiд Устрик Горних (т. зв. обмш територiями 1951 р. тут до уваги не беремо). Тож те-риторiальнi набутки Польщi (шслявоенноТ ПНР) i, в1дпов1дно, територiальнi втрати УкраТни (пiслявоенноï УРСР) мусимо зарахувати передуем на конто польських ем^-рантських урядiв у Лондонi.
Ключовi слова: польсько-радянський територiальний спiр 1939-1945 рр.; мiж-военне (1918-1939 рр.) мiжнародне право; т. зв. нове мiжнародне право; мiжнароднi вщ-носини першду ДругоТ свiтовоï вiйни.
Розрив з ем^рантським урядом Польщi став для радянсько1' сторони не стшьки намаганням спростувати обвинувачення полякiв (та riraepiB^B) та/чи засобом тиску на союзниюв, але й озна-кою повороту в полiтицi щодо захщного сусiда. Пiсля квiтня 1943 р. уряд В. Сшорського та його наступниюв мiг прийти до влади у Польщi лише всупереч волi СРСР. Останню можливiсть компромiсу було втрачено внаслщок катинського скандалу.
Пюля розриву вiдносин iз лондонським екзильним урядом Кремль зробив ставку на польсью прокомушстичш сили. Цю противагу "лондонським полякам" почали створювати завчасно, ще у 1942 р.
5 травня 1942 р. вийшов друком перший номер журналу "Нове виднокренп", який став органом польських комушспв у СРСР. Небезпеку "конкуренци" вщразу помiтили представники польсь-кого посольства, як намагалися завадити поширенню цього друкованого органу [35, s. 35 - 36].
За прямого сприяння радянського уряду та ВКП (б) створено i Союз польських патрюив у СРСР (СПП). Оргашзацшна комiсiя СПП сформована на поч. 1943 р., перший номер газети "Wolna Polska" вийшов друком 1 березня того ж року. Зрозумшо, що в умовах продовження вшни будь-яка "iноземна" активнiсть, навiть прокомушстична, на радянськiй територiï була неможливою без по-переднього схвалення властями.
У програмнш декларацiï Польськоï Робiтничоï Партiï (сiчень 1942 р.) проголошено добро-вiльну вiдмову вiд земель на захщ вiд Бугу як етшчно непольських.
Члени Союзу польських патрю^в у СРСР (СПП) також визнавали лшю Керзона як тсля-военний схiдний польський кордон i висловлювалися за "демократичну Польщу", "друга Радянського Союзу". Програма СПП була опублшована 6 сiчня 1944 р. в газет 'Wolna Polska". Програмш установки СПП, зокрема з питань шслявоенних кордонiв держави, фактично одночасно потрапили i на сторшки захщно1' преси [36].
Тож шсля катинського iнциденту та розриву вщносин з емiгрантським урядом Польщi Москва зробила ставку на польсью прокомушстичш сили, лояльш у питаннi шслявоенних кордошв.
Чи справдi екзильний уряд "довiв" свою нездатнiсть до територiальних переговорiв, а вiдтак Москва почала розщнювати його як "недоговороздатний"?
"Основою юнування уряду Речi Посполито!, - вказуе вiдомий польський знавець мiжнародних вiдносин перiоду Друго! св^ово! вiйни А. Айненкель, - була легальна, чинна конститущя, яка визнавалася i опозицieю. Антисанацiйна опозищя утворила уряд. Опозицiя, яку в Радянському Со-юзi визначили термшом "фашистський уряд", складалася з представниюв сощалютично!, селянсь-ко! партiй та шших угруповань. Вона заявляла, що уряд не мае права змшювати територiю Речi Посполито!, 11 кордони, оскшьки не мае права самостшно змiнити Конституцiю. Це можна буде зробити тсля вiйни законним шляхом. Якщо ж не враховувати тих мiркувань, це означатиме, що з цього моменту ми даемо советам собою керувати. Вони застосовували тактику салямi (тобто "нар> зання" вимог, так би мовити, найтоншими порщями. - Авт.). Найперше не пустимо частину ваших громадян у польське вшсько, потiм цьому вiйську зробимо те, що схочемо, по^м забажаемо, щоб цей уряд визнав, це чи те, по^м - щоб реоргашзувався, i так поступово аж до моменту його цшко-витого тдпорядкування. Тому, всупереч певнiй пол^ичнш дiйсностi, потрiбно було стояти на своему, i це можна зрозум^и. В протилежному випадку законнiсть польсько! держави автоматично пiдривалася. Пам'ятаймо, що одшею з основних речей, яку ми врятували пiсля поразки у 1939 р., була легальна влада i легальна державна система, з якими рахувалися ус союзш держави. Говори-ти: "нi, ми не визнаемо цього уряду", означало закинути собi петлю на шию" [37, с. 221].
Аргументи щ з правового погляду виглядають формально бездоганно: польський уряд не мо-же перевищити повноваження, встановленi чинною Конститущею 1935 р.; поступка у територiаль-ному питаннi стала б першим кроком на шляху повного тдпорядкування суверенно! польсько! влади властям сусщньо! наддержави тощо.
Схоже, однак, е ютотна вiдмiннiсть мiж дшсною причиною i формальним приводом. Не надто переконливими, за ближчого розгляду, виглядають т посилання на чинну Конституцiю 1935 р., яка встановлювала, що "уряд не мае права змшювати територда".
На нашу думку, якби це було единим утрудненням, то у Кремлi не особливо постшали б на-вт формально порушувати польську Конституцiю 1935 р. Схожа ситуащя виникла й у вщносинах iз емiгрантським урядом ЧСР. Проте, коли у грудт 1943 р. екзильний президент ЧСР Е. Бенеш сам висловив готовтсть передати Закарпатську Укра!ну Радянському Союзовi, не хто iнший, як Й. Сталш, цю пропозицiю вiдкинув [38, с. 267].
Чого у Мос^ очшували вiд екзильного польського уряду у 1941-1943 рр.? Кабiнетам В. Окорського та (згодом) С. Мiколайчика достатньо було зробити заяву на зразок пе!, що !! зробив (прорадянський) Польський комiтет нацiонального визволення (ПКНВ) у липнi 1944 р.: хочемо дружтх, рiвноправних вiдносин iз Радянським Союзом; польсью землi мають належати Польщi, литовськi - Литвi, бшорусью - Бiлорусi!, укра!нськi - Укра!ш. Й тим самим погодитися на етногра-фiчнi засади встановлення тслявоенного польсько-радянського кордону.
У цьому випадку резонною видавалася б i вимога повторного плебюциту на тих землях Друго! Речi Посполито!, яю вiдiйшли до СРСР у 1939 р. - 1940 (Сувалик) рр. Можна було б вимагати i якогось "дотримання демократично! процедури" та навт "мiжнародного контролю" (iнше питання -що б на це вщповша Москва в планi практично! оргашзацп повторних "плебiсцитiв").
Саме таку лшю кордону мiг би ратифшувати пiслявоенний польський Сейм - цшком вiдпо-вiдно до мiжнародного права i Конституцi! Польщi.
Зробити таку заяву i навiть пiдписати спшьну декларацiю не могла б завадити екзильному уряду й Конститущя 1935 р. Звернемося до думки тогочасних авторитета. "Чи чинний у мiжнародно-правовому розумшт договiр, затверджений главою держави без згоди парламенту, як того вимагае конститущя? - запитував вщомий знавець тогочасного мiжнародного права Дютсю Анцилотп (1867-1950). - (...) Договiр, що вiдповiдае вимогам мiжнародного права, буде чинний навiть у тому випадку, якщо глава держави вчинив дда, на яку його не уповноважували, чи, у всякому випадку, порушив сво! конституцшш обов'язки" [39, с. 238].
Тим самим домовлешсть про кордони - у тш чи шшш формi - могла бути досягнута (принайми, теоретично) вже у 1941 р., i згодом лише очшувала б безпосереднього практичного втшення (повторш плебюцити) та мiжнародно-правового оформлення (на засiданнi шслявоенного Сейму).
Так, реальний радянсько-польський Договiр про кордон спочатку пiдписав глава Польсько! держави (16 серпня 1945 р.), i лише за кшька мюящв ратифiкувала Крайова Рада Народова (31 грудня 1945 р.).
I ще кiлька слушних мiркувань:
1. Пiдроздiли АК базувалися й активно готували операщю "Буря" навт на тих захщно-укра!нських територiях (Волинь), де польське населення завжди i повсюдно становило порiвняно незначну меншiсть. Ставилося завдання зустргги Червону армiю з готовою польською адмiнiстрацieю. Звичайно, ця активнiсть не могла не насторожувати Москву i Ки!в.
2. Ем^рантський уряд у роки вшни також неодноразово заявляв, що пiслявоeнна Польща повинна приростити територп за рахунок шмецьких земель, а Конституцiю 1935 р., що зараховувала питання змши державних кордонiв до компетенци парламенту, а не уряду, навт не згадував.
Вiдмовляючись вiд найменших поступок на сход^ польський емiгрантський уряд не вщступав вiд сво!х вимог перегляду довоенних кордонiв iз Нiмеччиною шд приводом "створення безпечних мiжнародних умов" для тслявоенно! Польщi. Це був, так би мовити, argumenta ambigua - двогострий аргумент. Цим шдходом поляки надавали Мос^ "переконливий" аргумент - турботу про мiрку-вання власно! безпеки пiд час встановлення пiслявоенних кордонiв.
Перед конференцiею у Тегераш (листопад - грудень 1943 р.) уряд С. Мшолайчика 16 листопада 1943 р. передав У. Черчиллевi й Ф. Д. Рузвельтовi меморандум, у якому знову вщкидав будь-яку можливiсть змши передвоенного польсько-радянського кордону: "Польсью схщш землi становлять предмет радянських претензш, що охоплюють понад половину (територи) Польсько! Речi Посполито!. В !хшх межах перебувають важливi осередки польського нацюнального життя. Вони тiсно пов'язаш з Польщею узами iсторичними, цившзацшними та культурними. Народнiсть польська, яка проживала там споконвшу, становить вщносну бiльшiсть мешканцiв тих земель (...) Уряд Польський не може бачити перед собою вщкрито! дороги до ведення дискуси на тему терито-рiальних поступок iз те! причини, що така дискушя за браку ефективних гарантш незалежностi та безпеки Польщi з боку Велико! Британп i Сполучених Штатiв невiдворотно провадила б до усе дальших, нових вимагань" [40, s. 418-420].
Уже в перший день роботи Тегерансько! конференций 29 листопада 1943 р., У. Черчилль зро-бив спробу переконати Й. Сталiна у необхщносп вiдновлення вiдносин з емiгрантським урядом Польщу Британський прем'ер розклав на dmi три сiрники i пояснив, що для того, аби пересунути убш один iз них, потрiбно задiяти усi три, натякаючи на те, що тслявоенна Польща, здшснивши цесiю захiдноукраíнських, захiднобiлоруських та литовських етнiчних земель, отримае змогу пересунути сво! захiднi кордони за рахунок переможено! Нiмеччини.
Й. Сталш негайно вiдреагував питанням: чи можна виршувати польськi проблеми без участ самих полякiв? Британський прем'ер вiдповiв ствердно, зауваживши, що до них можна буде звер-нутися тсля узгодження. Наступного дня цю пропозищю повторив А. 1ден, додавши: "У нас одне бажання, а саме: ми хочемо завадити тому, щоб польське питання стало джерелом напруги у вщно-синах мiж нашими крашам" [40, с. 149].
"Британський прем'ер, - стверджуе Л. Вудвард, - спшьно iз мiнiстром закордонних справ А. 1деном запропонували учасникам конференцп компромiс: поляки мають визнати лшда Керзона, отримавши як компенсащю (усю) Схiдну Пруссiю, Данцiг i частину Верхньо! Сiлезií. Натомiсть Москва мала б знову визнати польський ем^рантський уряд у Лондош" [42, р. 250].
У ходi конференцп була попередньо схвалена пропозицiя У. Черчилля про те, що "осередок польсько! держави i народу повинен бути розташований мiж так званою лшею Керзона i лшею рiчки Одер". Передбачалося також, що Польща отримае Опольську Сшезда. В радянськш лтерату-
рi мютиться вказiвка на те, що в Тегераш У. Черчилль погодився на передавання Кешгсберга Ра-дянському Союзовi [43, с. 174].
Пщ час переговорiв вщбулася дискусiя щодо пiвденного вiдтинку лши Керзона. А. 1ден, на думку польського дослщника П. Еберхардта, "вважав, що в тiй частинi, тобто у Галичиш, лiнiя Керзона залишилася невизначена, а Львiв мае залишитися на польському боцi. На цю заяву Молотов вислав секретаря по радянську карту, а далi зачитав повний текст ноти лорда Керзона, направлено! уряду Радянсько! Росп. Документ той, встановлюючи лши кордошв, приймав у Галичинi двi лiнi! розмежування - одна на схщ, друга - на захщ вiд Львова. У зв'язку з цим розпочалася супере-чка iз приводу iнтерпретацi! документа, 1ден захищав штереси польськi, вказуючи, що Львiв повинен належати Польщi. У цш ситуацi! Черчилль звернувся до 1дена i заявив, що не заломлюватиме руки (а Еберхардта - "розбивати серця" - Авт.) з приводу Львова. Повторив згодом у присутност Молотова: "Не маю намiру зчиняти лемент з приводу Львова". За хвилину Черчилль звернувся до Сталша, стверджуючи, що вже наближаемося до остаточних узгоджень" [18, 8. 110-111].
Власне пояснення дiям британського прем'ера запропонував Т. Флшн: "Черчилль, набагато досвщчешший дипломат, нiж Рузвельт, i набагато реалiстичнiший, намагався врятувати вщ ста-лiнсько! хватки якомога бшьше на пiвднi Балкан. Вш хотiв утримати Сталiна вiд реалiзацi! давньо! росiйсько! мрi! про контрольоваш росiянами протоки до Середземномор'я. Вш мав намiр заради цього принести в офiру Польщу" [44, р. 353].
Ф. Д. Рузвельт брав у обговоренш польського питання пасивну участь. Але лише у при-сутност У. Черчилля. Наодинщ iз Й. Сталiним американський президент був куди вщвертшим. 1 грудня 1943 р. у приватнш обстановцi Ф. Д. Рузвельт довiрчо пояснив свое небажання вщкрито проголосити пiдтримку США лши польсько-радянського кордону, що запропонував напередодш У. Черчилль: "В майбутньому рощ в Сполучених Штатах передбачеш вибори (...). В Америцi е шють -сiм мiльйонiв громадян польського походження, i тому я, будучи практичною людиною, не хоив би втратити !хш голоси. Я згодний з маршалом Сталшим у тому, що ми повинш вщновити польську державу, i особисто я не маю заперечень, щоб кордони Польщi були пересунул зi сходу на захщ -впритул до Одера, але з полiтичних мiркувань я не можу брати участь у даний час у виршенш цього питання. Я под^ю ще! маршала Сталiна, але, сподiваюся, що вш зрозумiе, чому я не можу публiчно брати участь у виршенш цього питання тут, у Тегераш, чи навт навеснi майбутнього року" [41, с. 169].
Повщомлення У. Черчилля урядовi С. Миколайчика про те, що в Тегераш прийнято ршення, якi дадуть змогу шслявоеннш Польщi розширити сво! кордони на пiвночi й на заходi коштом пере-можено! Нiмеччини, викликало "ентузiазм" польських емiгрантiв, а згадка про те, що Кенiгсберг мае вщшти до СРСР - "розчарування".
Тегеранськi домовленостi Велико! Трiйки не могли не позначитися на дiях Польського емшрантського уряду. Останнiй зважав на дипломатичну шдтримку Англi! та США, а також на фшансову допомогу урядiв цих кра!н та американсько! полонi!. Наприклад, у 1941-1944 рр. лише Великобриташя надала емшрантському урядовi Польщi субсидi! на суму понад 40 млн фунпв стерлшпв (один фунт протягом 1940-1945 рр. офщшно прирiвнювали до 4,03 долара США). При-мiром, на 1945 р. "лондонсью поляки" просили у англшського мiнiстерства фiнансiв 15 млн фунпв стерлiнгiв [17, с. 140].
Зрозумшо, що вiд позицi! офщшних Вашингтона i Лондона iстотно залежала поведшка польського емiгрантського уряду, його готовшсть йти на певш поступки чи вiдмовлятися вiд них. Це зокрема стосуеться i питання про шслявоенш кордони Польщi.
Утворення Крайово! Ради Народово! (КРН) у липш 1944 р., а згодом Польського Тимчасового уряду (1 шчня 1945 р.) також створило евентуальну можливють вирiшення польського питання i без згоди емiгрантського уряду.
Вступ радянських вiйськ на територiю довоенно! Польщi викликав рiзку реакцiю емшрантсь-кого уряду в Лондонi. У заявi вiд 5 сiчня 1944 р. уряд С. Миколайчика поставив вимогу передаван-
ня адмшютративних функцш на визволених вiд riтлерiвськоl окупаци землях Захщно! Украши i За-хщно! Бшорусп до рук польських властей, призначених ем^рантським урядом. У разi виконання цих попередшх вимог екзильний уряд "погоджувався" на вщновлення дипломатичних стосункiв iз СРСР. Радянський Союз не вiдповiв на цю вимогу навiть звичною для таких випадюв заявою ТАСС.
14 шчня 1944 р. емiгрантський уряд виступив iз заявою, витриманою у спокшшшому тонi. Документ мiстив заклик до урядiв США та Великобританп виступити посередниками у польсько-радянських переговорах. На це Москва вщповша (нота вiд 15 сiчня та повщомлення ТАСС вiд 17 шчня 1944 р.) тим, що замовчування польською стороною радянських пропозицiй лши Керзона, а також збереження ворожого ставлення до Радянського Союзу з боку уряду С. Миколайчика роблять вщновлення дипломатичних вiдносин неможливим.
А. 1ден у ходi консультацiй з С. Миколайчиком, Т. Ромером та Е. Рачинським поставив вимогу прийняти радянсью пропозици та погодитися на лшда Керзона. "1ден застер^ав польський уряд вiд того щоб дати Москвi заперечну чи навт лише рiзку вiдповiдь, - записав у своему щоденнику Е. Рачинський. - Вш недвозначно дав зрозум^и, що якби це трапилося, то британський уряд (...) був би вимушений визнати сво! моральнi зобов'язання стосовно до нас виконаними, точшше, такими, що не шдлягають оплат " [24, 8. 222].
У посланш Й. Сталiна У. Черчиллю вщ 4 лютого 1944 р. стверджувалося: "Ми заявили, що не вважаемо кордон 1939 р. незмшним i погодилися на лiнiю Керзона, шшовши тим самим на велик поступки полякам. А мiж тим Польський уряд ухилився вщ вщповщ на нашу пропозицiю про лшда Керзона i продовжуе у сво!х офiцiйних виступах висловлюватися за те, що кордон, нав'язаний нам за Ризьким договором, е незмшним. З Вашого листа можна зробити висновок, що Польський уряд готовий прийняти лшда Керзона (...) Вш повинен заявити так само офщшно, як це зробив Радянський уряд, який заявив, що лшя кордону 1939 року шдлягае змш й що радянсько-польським кордоном повинна бути лшя Керзона" [17, с. 229].
Протягом мюяця британський прем'ер намагався схилити "лондонських поляюв" до компро-мюу iз Москвою, але безуспiшно. Й. Сталiн у посланш У. Черчиллю вщ 3 березня 1944 р. пiдвiв риску тд англо-польським консультацiями: "Досить вказати, що вони не лише не хочуть визнати лшда Керзона, але й ще претендують як на Львiв, так i на Вшьно. Що ж стосуеться прагнення поставити тд iноземний контроль управлiння деякими радянськими територiями, то такi потуги ми не можемо прийняти до обговорення, бо навт саму постановку таких питань вважаемо образли-вою для Радянського Союзу.
Я уже писав Президентов^ що виршення питання про радянсько-польськi вiдносини ще не назршо. Доводиться ще раз констатувати правильшсть цього висновку" [45, с. 241].
17 березня 1944 р. у телеграмi делегатурi емiгрантського уряду в Польщi С. Миколайчик так змалював обстановку на переговорах з У. Черчиллем та А. 1деном: "(...) ми висунули проблему тимчасово! адмшютративно-военно! демаркацшно! лши (...) вона мае йти вщ зони на схщ вiд Вiльно до райошв на схiд вiд Львова".
Втм, це анiскiльки не означало, що уряд С. Миколайчика справдi бажав домовленостi з Москвою навiть на таких умовах. "Наша тактична цшь - уникнути iзоляцil Польщi й довести повну вiдповiдальнiсть Рад за конфлшт, а також !х далекосяжш iмперiалiстичнi плани". Далi С. Миколайчик, як нам видаеться, - безшдставно, стверджував, що "Черчилль вiдмовився вщ тези про визнання лши Керзона правомочною лшею кордону (...) За вiдтермiнування цього питання висловився i американський уряд" [46, с. 59-60].
Щд час зустрiчi iз С. Миколайчиком 7 червня 1944 р. Ф. Д. Рузвельт вщверто заявив польсь-кому прем'еру, що лшда Керзона у Тегеран запропонував сам У. Черчилль, що, за його переконан-ням, радянсью вимоги е непохитними, та порадив прем'еру шукати особисто! зустрiчi зi Й. Сталшим. Наступного дня вiдбулася розмова С. Миколайчика з державним секретарем США Е. Стетпшусом. Той спробував пом'якшити американську позицiю: президент не може "вщкрито
шдтримувати Польщу, звернувшись до Сталша з цього питання у скшьки-небудь категоричнiй формi" напередоднi виборiв, але пообiцяв можливу пiдтримку шсля !х закiнчення [46, с. 112].
Пщ час третьо! розмови 14 червня 1944 р. Ф. Д. Рузвельт наполегливо вимагав, щоб С. Миколайчик вщвщав Москву з вiзитом.
Пюля повернення з Вашингтона, 20 червня 1944 р. С. Миколайчик мав у Лондош розмову з послом СРСР при союзних урядах В. Лебедевим.
Емшрантський прем'ер вщкинув лшю Керзона, але наполягав на необхвдносп вiдновлення дипломатичних вiдносин. Проведения лшн польсько-радянського кордону мало, на думку польсь-кого глави кабшету, бути вiдкладене до пiслявоенно! конференций 23 червня були викладенi зус^чш радянськi пропозицi!: визнання лiнi! Керзона як остаточного кордону, вщкликання з поспв президента В. Рачкевича, головнокомандувача К. Соснковського, мiнiстрiв В. Кукеля i С. Кота та замша !х полiтичними дiячами польсько! емiграцi! з Англi! та США, а також вщмежування вiд антира-дянських виступiв iз приводу Катиш.
Жодний народ у свiтi не може погодитися з тим, щоб шоземна держава диктувала йому склад уряду та ще й у такш брутальнш формi - на рiвнi посла, iз вказанням конкретних кандидатур, що пiдлягають замiнi. С. Миколайчик вщмовився, чого i потрiбно було очiкувати. Схоже, переговори з урядом С. Миколайчика Кремль провадив, щоб ще раз довести "безперспектившсть" цього уряду в очах захщних союзниюв.
Вiзит С. Миколайчика до Москви вщбувся на початку серпня 1944 р. Щоб продемонструвати потенцшш можливостi польського антикомунiстичного пiдпiлля, екзильний уряд та Начальна команда АК вщдали наказ про початок Варшавського повстання. Передбачалося, що у польськш столищ, визволенш вщ нiмцiв силами АК, на радянсью вiйська чекатиме адмiнiстрацiя, шдпорядкова-на лондонським урядовим структурам. Червона армiя зупинилася на правому березi Вюли. Була надана демонстративна допомога - зброею, продовольством, боеприпасами, що !х скидали повстанцам з лгаюв. Але не бiльше. Наступальнi можливосп Червоно! армi!, - пояснювали у Кремл^ -уже вичерпанi у ходi кривавих безперервних операцiй, починаючи з березня 1944 р. Повстання захлинулося в кровь
Вщтак шдсилити свою позицiю у питаннi тслявоенних кордонiв авантюрним повстанням польськiй сторош не вдалося.
У планi тдготовки до ново!, жовтнево!, зустрiчi iз Й. Сталiним С. Миколайчик був змушений шд тиском У. Черчилля та А. 1дена звiльнити вщ виконання обов'язкiв гловнокомадувача ген. Соснковського, якого Москва вважала головним супротивником польсько-радянського порозумшня. 30 вересня 1944 р. на цю посаду призначили ген. Бур-Комаровського, який через три дш пiдписав акт капiтуляцi! Варшави й опинився у шмецькому полош.
Акт усунення Соснковського не дав сподiваного на Даунiнг-стрiт, 10 пол^ичного ефекту. Преса прокомунiстичного Польського Комтету Нацiонального Визволення (ПКНВ) у Люблш подавала Бур-Комаровського як злочинця [47, 8. 218]. Сумнiвно, щоб це була лише власна шщатива ПКНВ, а не пряма вказiвка iз Кремля.
9 жовтня 1944 р. до Москви прибула англшська делегацiя, а 12 прилетiв польський прем'ер С. Миколайчик. Тристоронш радянсько-британсько-польсью переговори вiдбувалися за участю американського посла в СРСР А. Гаррiмана та представниюв ПКНВ. 13 жовтня С. Миколайчик, У. Черчилль i Й. Сталш зустрiлися в присутносп А. Гаррiмана. Двое голiв Великих Держав одразу ж перейшли до розгляду лшп Керзона.
У. Черчилль оголосив: "що стосуеться справи кордошв, то мушу заявити вiд iменi британсь-кого уряду, що втрати Радянського Союзу, яких вiн зазнав у цш вiйнi з шмцями, i те, що зробив вш для визволення Польщi, дають йому право, на нашу думку, на встановлення захщного кордону вздовж лшн Керзона".
С. Миколайчик висловив свою цшковиту незгоду.
Присутнш на переговорах В. Молотов зробив заяву, що Сполучеш Штати також шдтримали цю територiальну вимогу; посол А. Гаррiман подав офiцiйне спростування. Цим скористався С. Миколайчик, який категорично вщмовився погодитися з будь-якими змшами кордошв [48, р. 147].
Не забуватимемо, що уже на початку наступного мюяця Ф. Д. Рузвельта чекали черговi пере-вибори, вщтак президентська зовнiшньополiтична лiнiя просто не мала права дратувати виборщв з-помiж американсько! полони.
Для У. Черчилля питання не стояло так. Навпаки, британський прем'ер з власно! шщативи ще у Тегеранi пов'язав свою зовшшньопол^ичну програму iз "лiнiею Керзона". Навт з мiркувань престижу вш мусив триматися ще! позици. 16 жовтня тд час роботи конференци У. Черчилль внiс проект: "Польський уряд приймае лiнiю Керзона як демаркацшну лiнiю мiж СРСР та Польщею" [49, т. 4, с. 667], та навт таке компромюне формулювання не здобуло пiдтримки з боку С. Миколайчика.
У захщнш лiтературi часто цитують слова iз розносу, який вчинив С. Миколайчику англшсь-кий прем'ер наодинцi у приватнiй розмовк "Ви розв'яжете ще одну св^ову вiйну, в котрiй буде загублено 25 мшьйошв людських житпв. Але вас це не хвилюе (...). Зараз ми знову рятуемо вас вщ зникнення (...). Ви цшковито безумш (...). Я полишу вас з вашими бiдами (...). Я звернуся до iнших поляюв, i цей Люблiнський комiтет чудово справиться зi сво!ми обов'язками. Це буде уряд (...). Якщо ви хочете завоювати Росда, ми дозволимо вам це зробити".
Проте той самий автор додае: "Всупереч цим гострим словам, Черчилль i Рузвельт намагали-ся прихилити Сталiна до того, щоб залишити Львiв i Дрогобич за поляками" [50, р. 267].
Пщ тиском С. Миколайчик висловив певну готовнiсть погодитись на лшю Керзона, але iз низкою застережень, котрi зводилися до вимоги передати Польщi Львiв та прилет райони. Емiгрантський прем'ер спирався на заяву американського уряду, зроблену тд час вiзиту С. Миколайчика до Вашингтона в червш 1944 р., про готовшсть пiдтримати цю вимогу польського уряду [51, р. 499]. Одночасно С. Миколайчик вщзначив необхщшсть погодження питання про шсляво-енний кордон iз членами свого уряду та отримання повноважень на продовження переговорiв.
Й. Сталiн iз власно! шщативи визнав певнi недолiки лшп Керзона i висловив готовнiсть виправити !! в тих чи шших мiсцях на три-чотири (потiм поправив - на шють-шм) кiлометрiв на користь Польщь На запитання С. Миколайчика, що власне вважати лшею Керзона i чи рiвнозначна вона iз демаркацiйною лiнiею 1939 р., Й. Сталш вiдповiв, що це не одне i те саме. Бшосток, Ломже i Перемишль лшя Керзона вiддае Польщi.
В американськш науковiй лiтературi вказують, що змша настро!в польського емiгрантського лiдера в ходi московських переговорiв продиктована вщчутним тиском iз боку союзникiв. "Сталш i Черчилль, - пише Р. Лукас, - здшснили нечуваний тиск на Миколайчика, аби вш приеднався до лiнi! Керзона. Навiть Гаррiман радив польському прем'еру досягнути угоди з Радами" [52, р. 130].
Цшаву версда висловив польський науковець П. Еберхардт. Вш вважав, що С. Миколайчик, особливо шсля того, як з'ясувалася позицiя США, зрозумiв, що схiдний кордон Польщi "виршений наперед". Натомiсть демонстрацiя непоступливостi у питанш схiдного кордону давала змогу в майбутньому сподiватися на усе бiльшi поступки держав Велико! Тршки у питаннi про захiдний кордон. "Можна тут згадати, - пише П. Еберхардт, - що в ходi дискусп Черчилль не тшьки заговорив про Вроцлав i Гданськ, але назвав також Щецин як майбутне польське мюто" [18, 8. 166]. Важливо було не зiрвати переговори зовшм, а тому належало зважати на реакщю партнерiв.
В англо-радянському комюнiке за шдсумками жовтневих переговорiв 1944 р. вказувалося, що "досягнуто значного успiху щодо виршення польського питання, яке було шддане ретельному обговоренню мiж Радянським та Британським урядами (...) переговори в значнш мiрi скоротили ро-зходження i розвiяли непорозумiння" [53, с. 271-272].
Прем'ер С. Миколайчик, виступаючи перед членами свого кабшету шсля повернення з Москви, зробив спробу пояснити англшську (та американську) позици у питаннi про схiдний кордон Польщi тим, що свого часу в Тегераш лiдери захiдних держав були змушеш пiти на поступки Росп. Причиною поступливостi Ф. Д. Рузвельта i У. Черчилля, за словами С. Миколайчика, було !хне занепо-коення можливiстю сепаратного миру Радянського Союзу з Птлером. У Москвi Й. Сталiн лише пред'явив вексель, шдписаний союзниками у Тегераш.
Вщразу ж пiсля заюпчення московських переговорiв С. Миколайчик звернувся iз листом до Рузвельта, нагадуючи йому про надану в червш 1944 р. обiцянку пiсля президентських виборiв сприяти польському емiгрантському уряду в отриманш значних територiй на схщ вiд лiнi! Керзона. Не зумiвши добитися вiд адмiнiстрацi! Ф. Д. Рузвельта общяно! пiдтримки, С. Миколайчик 23 листопада 1944 р. зршся поста прем'ера. Його наступником став дiяч ППС Т. Арщшевський. Новий емiгрантський уряд не лише не вщмовився вiд боротьби за Львiв та Вiльно, але й не по-годжувався з можливютю втрати будь-яких "зем всходнiх" взагаль
3 листопада 1944 р. уряд Т. Арщшевського оголосив радянськi пропозицн неприйнятними [54, р. 312]. С. Миколайчик, шшовши у вiдставку, як засвщчують подальшi подi!, зберiг репутащю прагматичного полiтика, а разом з нею i шанс повернутися до Польщi на вiце-прем'ерську посаду в коалщшному урядi.
Уряд Т. Арщшевського став на абсолютно нереалютичш, як для кшця 1944 р., позици утри-мання "ризьких" кордонiв 1921 р. Основш аргументи уряду Т. Арщшевського - порушення Союзом РСР норм мiжнародного права у вересш 1939 р., недiйснiсть плебiсцитiв у Захщнш Укра!нi i Захiднiй Бшорусн, односторонне тлумачення положення Атлантично! хартн (1941 р.), яке зо-бов'язувало !! учасникiв "утримуватися вiд територiальних надбань в ходi вiйни, яка тривала", не-допустимiсть втручання т. зв. Великих держав у питання проведення кордошв мiж союзними державами антигiтлерiвсько! коалiцi!.
Вiдкидаючи "диктат Великих держав" у питанш польсько-радянського кордону, уряд Т. Арщшевського, тим не менше, зовшм не сумшвався у правi Польщi на давш слов'янськi землi, германiзованi, починаючи вщ Х ст., i заселенi переважно нiмцями. Однак якось забувалося, що лише за умови тдтримки Великих держав Польща зможе здiйснити бажаш !й територiальнi пе-ретворення на пiвночi та заходi.
Уряд Т. Арщшевського перебував у повнш iзоляцi!. У. Черчилль вiдмовився вiд постшних контактiв iз ним, чим, зокрема, фаворизував С. Миколайчика у очах помiрковано! частини польсь-ко! пол^ично! емiграцi!. Зменшення мiжнародного впливу емшрантського уряду сприяло ПКНВ.
Напередоднi Ялтинсько! конференцi! уряд Т. Арщшевського звернувся до урядiв Великобри-танi! та США з меморандумом, у якому стверджував, що ус територiальнi питання мають бути вщкладеш до завершення вшни. Питання про польсько-радянський кордон повинш вирiшувати за-щкавлеш сторони, без втручання третiх держав. М1стилося також звернення не визнавати "марюнетко-вого уряду", сформованого прорадянським Польським Комтетом.
17 лютого 1945 р. (у вщповщь на телеграму Ф. Д. Рузвельта про тдсумки Ялтинсько! конференций Т. Арц1шевський писав: "З цього приводу я вважаю сво!м обов'язком оголосити, що резо-люцi! Кримсько! конференцi!, (у тому вигляд^ як вони були опублшоваш, були розцiненi усiма поляками як новий роздш Польщi i як передавання !! пiд радянський протекторат. Усупереч усьому, польський народ глибоко переконаний, що це не остаточне виршення польсько! проблеми i я про-довжую зберiгати надда на Вашi, пане Президент, глибою симпатi! Польщi i на те, що Ви виступае-те твердим захисником iдеалiв свободи i справедливости' [55, р. 523].
Намагання зворушити Ф. Д. Рузвельта та У. Черчилля нагадуваннями про давню сшвпрацю в iм'я свободи i демократн були безуспiшними. У. Черчилль навт допустив неприкриту бруталь-нiсть у своему лисп до ген. Андерса 21 лютого 1945 р.: "У нас тепер достатньо вшськ, i у вашш до-помозi ми потреби не маемо. Ви можете сво! дивiзi! забрати. Обiйдемося без них" [24, с. 88].
25 березня 1945 р. була розпущена Польська Нацюнальна Рада в Лондош, майже половина !! члешв шдписали декларащю, спрямовану проти полiтики Т. Арщшевського, з вимогами приеднання Польщi до ялтинських ршень. Цi подi!, своею чергою, надихали С. Миколайчика добиватись домовленостей з т.зв. люблшськими поляками [56, р. 152].
Розрахунки польського ем^рацшного уряду на тдтримку Англи та США у справi форму-вання польського Тимчасового Уряду Нацюнально! Gдностi (це питання викристалiзувалося у травш - червнi 1945 р.) справджувалися лише частково. Американський пол^олог А. Улам вказуе, що важливу роль у формуваннi Польського уряду нацюнально! едност вiдiграв не лише В. М. Молотов, але й британський та американський посли у Мос^ [57, р. 378].
Проте, якщо для Москви польське питання вл^ку 1945 р. було прюритетним, то Вашингтон i Лондон воно надто щкавило.
5 липня 1945 р., ще до початку роботи Потсдамсько! конференций коалщшний (з прорадянсь-ких елементiв та "помiрковано!" польсько! емiграцi!) Польський уряд нацюнально! едносп (ПУНС) визнали США i Великобританiя, що автоматично знiмало питання про лондонських полякiв. "Вщ-родження надш, а не трiумф - ось едине, що ми можемо дозволити собi у даний момент", - писав з цього приводу Г. Трумену У. Черчилль [58, т. 2, с. 320].
У потсдамськш заявi глав трьох Великих держав iз польського питання вказувалося, що вста-новлення дипломатичних вщносин США i Великобританi! з Тимчасовим Урядом Нацюнально! Сдност Польщi "призвело до припинення визнання ними колишнього Польського уряду в Лондош, який бшьше не юнуе".
Тимчасовий Уряд Нацюнально! Сдносп у меморандумi до трьох Великих Держав вщ 10 липня, а також у лисп вщ 20 липня домагався встановлення захщного кордону по Одеру i Ню Лужицькiй (Захiднiй Нейссе) разом iз визнанням за Польщею Свшоуйсця (Свiнемюнде) та Щецiна. Польська позищя у цьому питаннi здобула активну тдтримку Сталша i доброзичливу згоду Трумена. Нато-мiсть У. Черчилль намагався зберегти за Шмеччиною частину Нижньо! Сiлезi! та область навколо Вроцлава, а також Щещн. На пропозищю Й. Сталiна у Потсдам було запрошено делегащю Польського Уряду Нацюнально! Сдносп. 24 липня делегащя у складi Б. Берута, С. Грабського, С. Швальбе, Е. Осубка-Моравського, В. Гомулки, С. Миколайчика, В. Ржимовського, Я. Станчика, М. Роля-Жимерського прибула на конференщю, кiлькома днями шзшше склад польсько! делегацi! був роз-ширений за рахунок експертв.
У Протоколi Берлiнсько! конференцi! керiвникiв союзних держав - СРСР, США та Великобри-танi! (1 серпня 1945 р.) - окремим VIII пунктом закршлено ршення стосовно Польщ^ зокрема iз питання про !! захiдний кордон.
Повiдомити польськiй делегаци втiшнi новини доручили президентовi США Г. Трумену. 1 серпня вш прийняв польську делегацiю й оголосив !й, що "територiальнi кордони встановлеш вiдповiдно з вимогами Польщi i польський уряд вiдповiдае за адмшютращю у межах цих кордонiв". Далi Г. Трумен потис руки польським делегатам i привiтав !х iз iсторичним успiхом. "Проте усiм присутшм було зрозумiло, - вiдзначае Е. Османчик, - що кордони отримаш не з рук Англi! та США, а у результат радянсько! тдтримки" [59, с. 109].
Уряд Т. Арщшевського висловив невдоволення ршеннями, прийнятими у Потсдамi 14 серпня 1945 р. У документ з претензшною назвою "Заява польського уряду, який протестуе проти попрання принцитв свободи i рiвностi нацiй в резолющях Потсдамсько! конференцi!" стверджувалося, що "Три Велию держави на переговорах у Потсдамi прийняли резолюцi!, що стосуються долi iнших держав, i присво!ли собi виключне право реоргашзацп Свропи уздовж рубежiв, ними самими визначених". Вiд критики "свавiлля Великих держав" польський ем^рантський уряд кинувся в iншу сторону: "В Потсдамi питання про пiвнiчну частину Схщно! Пруссi! разом з Кен1гсбергом (Крулевцем) було також виршене на користь рошян ..." [55, р. 637].
Уряд Т. Арщшевського, протестуючи проти Потсдамсько! угоди (1 серпня 1945 р.), обу-рювався не стшьки тим, що Великi держави встановлюють eвропейськi кордони на свш розсуд, сю-льки !хньою вщмовою враховувати думку (читай - побажання) емiгрантського польського уряду.
Радянсько-польський кордон отримав мiжнародно-правове закрiплення у Договорi мiж СРСР i Польською республшою вiд 16 серпня 1945 р., у Паризьких угодах вiд 5 травня 1955 р., а також в угодi про обмiн дшянками державно! територi! мiж СРСР та Польською республшою вiд 15 лютого 1951 р. Сдине, що вдалося виторгувати польськiй делегацi! на вщтинку польсько-укра!нського кордону пiд час серпневих 1945 р. переговорiв у Москв^ це - невеликий район у Бескидах i3 Галичем i Тарнiцею на схiд вiд Устрик Горних. Очевидно, у Мос^ розумши, що Урядовi Нацiонально! Сдностi потрiбна хоч одна маленька перемога на переговорах. Поступки (невелию) вiд лшп 1944 р. польськiй сторонi були зроблеш й у iнших мюцях перебiгу лiнi! кордону: на твдень вiд м. Крилова i у райош Бiловезько! Пущi.
Емiгрантськi уряди Польщ^ якi послiдовно очолювали В. Сшорський, С. Миколайчик та Т. Арщшевський, наполягали на тому, що питання польсько-радянського кордону мае виршуватися лише двома защкавленими сторонами, без втручання третiх держав. Пiдкреслювалося також, що виршення проблеми кордонiв можливе лише тсля завершення бойових дш. Передбачалося, що ще до того Польща отримае iсторичнi польськi землi на пiвночi та заходi, а територiальнi змiни на сходi повинш затверджуватися згiдно з Конституцiею, за ршенням Сейму кра!ни.
Парадокс полягав у тому, що зрештою у 1945 р. ус цi вимоги були дотримаш, але - без участ у процесi взаемного польсько-радянського урегулювання самого емiгрантського уряду.
Висновки. Позищя "не тiльки плаща, але й Гудзика не вщдамо", яко! послiдовно дотримува-лися уряди В. Сшорського, С. Миколайчика та Т. Арцишевського, видаеться, на перший погляд, вщрваною вiд реальностi, а вщтак i неефективною. Не бажаючи поступитися аш п'яддю "польсько! землГ' на Сход^ уряд емiграцi! ставив категоричш вимоги територiального прирощення тсля-военно! Польщi за рахунок Схiдно! Прусси та iнших земель довоенно! Шмеччини, отримати якi без згоди на те Кремля не видавалося можливим. З урахуванням обмежених вiйськових сил, яю шдпо-рядковувалися цим урядам, та вщверто антирадянсько! (пiсля оприлюднення навеснi 1943 р. результата ексгумацi! останкiв польських офiцерiв в окупованш гiтлерiвцями Катинi) поведiнки екзильного уряду, сталшська дипломатична машина отримала й активно експлуатувала у вщноси-нах iз Союзниками аргумент "неадекватносп" польсько! емiграцi!. Проте основнi поступки Москви в питанш пiслявоенних схщних кордонiв Польщi (Бiлосток, Перемишль, Сувалки тощо) були зробле-нi саме в протистоянш з "неадекватними ем^рантами". Лояльний до Кремля Польський уряд нащонально! едностi (ПУНС) на переговорах iз радянською стороною улiтку 1945 р. на вщтинку польсько-укра!нського кордону зумiв додатково "виторгувати" лише невелику дшянку в Карпатах (т. зв. обмш територiями 1951 р. тут до уваги не беремо). Тож територiальнi набутки Польщi (пiс-лявоенно! ПНР) i, вiдповiдно, територiальнi втрати Укра!ни (пiслявоенно! УРСР) мусимо зарахува-ти передусiм на конто польських емшрантських урядiв у Лондонi.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Shotwell J., Laserson M. (1945). Poland and Russia. Second printing. New York: Kings Crown Press. VI.
114 p.
2. Украша - Польща: важю питання. Т. 1-2. Матер1али II мiжнародного семшару юториюв "Украшсько-польськi вiдносини в 1918-1947 роках". Варшава, 22-24 травня 1997 р. Варшава: Tyrsa, 1998. 245 c. (матер1али дискусii учасникiв).
3. Documents of German Foreign Policy 1918-1945. Series D (1937-1945). Vol. VIII. The War Years. September 4, 1939 - March 18, 1940. Washington: United States Government Printing Office, 1954. - LXXXVI. 974 p.
4. Foreign Relations of the United States. Diplomatic Papers. 1941 (In Seven Volumes). Volume I. General. Washington: United States Government Printing Office, 1959. 832 p.
5. Станевич М. (1953). Сентябрьская катастрофа / пер. с пол. П. Зяблова и В. Павловича. Москва: Издательство иностранной литературы. 242 с.
6. Шуршалов В. М. (1957). Основания действительности международных договоров. Москва: АН СССР. 232 с.
7. Monitor Polski (1939). Paryz, 25.IX.
8. Зашкшьняк Л. О., Крикун М. Г. (2002). 1сторгя Польщг В1д найдавшших чаав до наших дшв. Львiв: Львiвський нацюнальний ушверситет iM. I. Франка, 752 с. + 8 кол. мап.
9. Monitor Polsci (1939). Paryz, 19. XII. r.
10. Wandycz P. (1956). Czechoslovak-Polish Confederation and the Great Powers. 1940-1943. Indiana University Publication. Slavic and East Europian Series. Vol. 3. 152 p.
11. 1льюшин I. I. (1999). Ставлення польського ем^антського уряду в Парижi та Лондош й польського шдшлля у Львовi до украшського питання в 1939-1941 рр. Укратсъкий кторичний журнал. № 6 (429). листопад - грудень. C. 70-81.
12. Batowski H. (1984). Z dziejow dyplomacji polskiej na obczyznie: (wrzesien 1939 - lipiec 1941). Krakow-Wroclaw: Wydawnictwo Literackie,. 453, [2] s., [6] k. Tabl.
13. Зашшльняк Л. О. Укранська проблема в полггищ польського емпрацшного уряду i польського щдшлля в 1939-1945 роках // Украна - Польща: важк питання. Т. 4. Матерiали IV мiжнародного семшару юторишв "Украгнсъко-полъсъю вiдносини nid час Другог свтовог втни", Варшава, 8-10 жовтня 1998 року. Варшава: TYRSA, 1999. 348 с., C. 122-138.
14. Armia Krajowa w dokumentach 1939-1945 (1970). 2-e wydanie. Tom 1: Wrzesien 1939-czerwiec 1941. London: Studium Polski Podzienmei. 584 s.
15. Torzecki R. (1981). Kontakty polsko-ukrainskie na tle problemu ukrainskiego w polityce polskiego rzadu emigracyjnego i podzemia (1939 - 1944). Dzieje Najnowsze. Z. 1-2.
16. Правда (1941). 24 июня.
17. Куц Е. Р. (1984). Борьба СССР за демократическое решение польского вопроса, 1941-1945. Киев: Наукова думка. 151 с.
18. Eberhardt P. Polska granica wshodnia 1939-1945. Warszawa, [s.a]: Editions spotkania. 223 s., mapy.
19. Корчак-Городицький О. (1994). Зашсть вигадок: Укранська проблематика в захiдних полггако-дипломатичних джерелах. Документи, рецензii, спогади. Iвано-Франкiвськ: Перевал. 200 с.
20. Kuklis E. (1976). Z dziejow ewakuacji Armii Polskiej z ZSRR na Bliski Wschod w 1942 r. // Z dziejow stosunkow polsko-radzieckich. Studia i materialy. Warszawa, T. 14.
21. Документы и материалы по истории советско-польских отношений (1973). T.VII. 1939 - декабрь 1943. Москва: Наука. 510 с.
22. Майский И. М. (1965). Воспоминания советского посла. Война 1939-1943. Москва: Наука. 407 c.
23. Raczynski E. (1960). W sojuszniczym Londynie. London: Polish Reserch Center. 450 p.
24. Парсаданова В. С. (1982). Советско-польские отношения в годы Великой Отечественной войны 1941-1945. Москва: Наука. 280 с.
25. Feis H. (1957). Churchill, Roosevelt, Stalin: The War They Waged and the Peace They Sought. Princeton, New Jersey: Princeton University Press, 692 p., Maps, Bibliogr.
26. Kot S. (1959). Listy z Rosji do Gen. Sikorskiego. Londyn: Jutro Polski. 322 s.
27. Anders W. (1959). Bez ostatniego rozdzialu. Wspomnienia z lat 1939-1946. Wydanie trzecie przejrzane i poprawione. Londyn: Gryf Publishers, Ltd. 408 s.
28. Armstrong J. (1955). Ukrainian Nationalism 1939-1945. New York: Columbia University Press. 322 p.
29. Внешняя политика Советского Союза в период Отечественной войны: в 3-х т. Т. 1. 22 июня 1941 -31 декабря 1943. Москва: Госполитиздат, 1946. 803 с.
30. Raczynski E. (1962). In Allied London. The Wartime Diaries of Polish Ambassador Count Eduard Raczynski. Introduction by J. Wheeler-Bennet. London: Weidenfeld & Nicolson. 381 p.
31. Sprawa polska w czasie drugiej wojny swiatowej na arenie miedzynarodowej. Zbior dokumentow. Warszawa: Polski instytut Spraw Miedzynarodowych, Panstwowe Wydawnictwo Naukowe, 1965.
32. The Times. 1943. 5. III.
33. Вевюра Б. (1959). Польско-германская граница и международное право / пер. с пол. Москва: Издательство иностранной литературы. 240 с.
34. Foreign Relations of the United States. Diplomatic Papers. 1943. Volume III. The British Commonwealth. Eastern Europe. The Far East. Washington: United States Government Printing Office, 1963. 1125 p., Index.
35. Zbiniewicz F. (1963). Armia Polska w ZSSR: Studia nad problematyka pracy politycznej. Warszawa: Wyd-wo Ministerstwa Obrony Narodowej. 370 s.
36. New York Times. 1944. January, 7.
37. Укра!на-Польща: важы питання. Том 3. Матерiали III мiжнародного наукового семшару "Украшсько-польсьш стосунки в роки Друго! свггово! вшни". Луцьк, 20-22 травня 1998 року. Варшава: Tyrsa, 1998. 267 с. (матерiали дискуси учаснишв).
38. Документы и материалы по истории советско-чехословацких отношений. Т. 4, Кн. 2. Дек. 1943 -май 1945. М.: Наука, 1983. 472 c.
39. Анцилотти Д. (1961). Курс международного права / пер. с 4-го итал. изд. Москва: Издательство иностранной литературы, т. 1. 447 с.
40. Sprawa polska w czasie drugiej wojny swiatowej na arenie miedzynarodowej. Zbior dokumentow. Warszawa: Polski instytut Spraw Miedzynarodowych, Panstwowe Wydawnictwo Naukowe. 1965.
41. Советский Союз на международных конференциях периода Великой Отечественной войны. 19411945 гг.: Сб. документов: [в 6 т.]. Т. 2. Тегеранская конференция руководителей трех союзных держав -СССР, США и Великобритании (28 нояб. - 1 дек. 1943 г.). Москва: Политиздат, 1978. 198 с.
42. Woodward L. (1970). British Foreign Policy in the Second World War. Vol. I. London: Her Majesty's Stationery Office, LX. 640 p.
43. Нарочницкий А. Л., Ахтамазян А. А. и др. (1979). 60 лет борьбы СССР за мир и безопасность. Москва: Наука. 428 с.
44. Flynn J. T. (1956). The Roosevelt's Myth. Revised edition. New York: The Devin Adair Co. 465 p.
45. Переписка Председателя Совета министров СССР с президентами США и премьер-министрами Великобритании во время Великой Отечественной войны, 1941-1945 гг. Т. 1. Переписка с У. Черчиллем и К. Эттли (июль 1941 г. - ноябрь 1945 г.) / Министерство иностр. дел СССР. 2-е изд. Москва: Политиздат, 1986. 464 с.
46. Документы и материалы по истории советско-польских отношений. Т.'УШ. январь 1944 - декабрь 1945. Москва: Наука, 1974. 679 с.
47. Zabiello St. (1970). O rzad i granice. Walka dyplomatyczna o sprawe polska w II wojnie swiatowej. Warszawa: Instytut Wydawniczy PAX. 323 s.
48. Kolko G. (1969). The Politics of War. Allied Diplomacy and the World Crisis of 1943-1945. London: Weidenfeld & Nickolson. 685 p.
49. История Великой Отечественной войны Советского Союза. 1941-1945 / ред. комиссия: П. Н. Поспелов (предс.) и др.: в 6-ти т. Москва: Воениздат. 1960-1965.
50. Yaremko M. (1967). Galicia Halychyna (A Part of Ukraine). From Separation to Unity. Toronto; New York; Paris: Shevchenko Scientific Society. 292 p.
51. Miller F. T. (1945). History of World War II. Philadelphia-Toronto: The John C. Winston Co. 967 p.
52. Lukas R. The Strange Allies. The United States and Poland, 1941-1945. Knoxville: The University of Tennessee Press, 1978. 230 p.
53. Внешняя политика Советского Союза в период Отечественной войны: в 3-х т. Т. 2. 1 января 1944 -31 декабря 1944. Москва: Госполитиздат, 1946. 687 с.
54. Rozek E. (1958). Allied Wartime Diplomacy. A Pattern in Poland. New York: John Willey and Sons, Inc.
481 p.
55. Documents on Polish-Soviet Relations. Vol. II. 1944-1945 / ed. by General Sikorski Historical Institute. London: Heinemann, 1967. 866 p.
56. Lukacs J. (1953). The Great Powers and Eastern Europe. New York: American Book Co. 878 p.
57. Ulam A. (1974). Expansion and Coexistance. Soviet Foreign Policy 1917-1973. Second edition. New York: Praeger Publishers. 797 p.
58. История международных отношений и внешней политики СССР: в 3-х т. / под общ. ред. В. Г. Трухановского. Т.1. 1917-1939 гг. Москва: Международные отношения, 1967. 440 с.; Т. 2. 1939-1945 гг. Москва: Международные отношения, 1967. 375 с.; Т. 3. 1945-1967 гг. Москва: Международные отношения, 1967. 511 с.
59. Османчик Э. Я. (1975). Был год 1945 / пер. с пол. Я. О. Немчинова. Москва: Международные отношения. 198 с.
REFERENCES
1. Shotwell J., Laserson M. (1945). Poland and Russia. Second printing. New York: Kings Crown Press, VI,
114 p.
2. Ukraina - Polshcha: vazhkipytannia. T. 1-2. Materialy II mizhnarodnoho seminaru istorykiv "Ukrainsko-polski vidnosyny v 1918-1947 rokakh". Varshava, 22-24 travnia 1997 r. Varshava: Tyrsa, 1998. 245 p. (materialy dyskusii uchasnykiv).
3. Documents of German Foreign Policy 1918-1945. Series D (1937-1945). Vol. VIII. The War Years. September 4, 1939 - March 18, 1940. Washington: United States Government Printing Office, 1954. LXXXVI, 974 p.
4. Foreign Relations of the United States. Diplomatic Papers. 1941 (In Seven Volumes). Vol. I. General. Washington: United States Government Printing Office, 1959. 832 p.
5. Stanevych M. (1953). Sentiabrskaia katastrofa / рer. s pols. P. Ziablova y V. Pavlovycha. Moskva: Yzdatelstvo ynostrannoi lyteratury, 242 p.
6. Shurshalov V. M. (1957). Osnovanyia deistvytelnosty mezhdunarodnykh dohovorov. Moskva: AN SSSR,.
232 p.
7. Monitor Polski (1939). Paryz, 25.IX.
8. Zashkilniak L. O., Krykun M. H. (2002). Istoriia Polshchi: Vid naidavnishykh chasiv do nashykh dniv. Lviv: Lvivskyi natsionalnyi universytet im. I. Franka, 752 p. + 8 kol. map.
9. Monitor Polsci (1939). Paryz, 19. XII.
10. Wandycz P. (1956). Czechoslovak-Polish Confederation and the Great Powers. 1940-1943. Indiana University Publication. Slavic and East Europian Series, Vol. 3, 152 p.
11. Iliushyn I. I. (1999). Stavlennia polskoho emihrantskoho uriadu v Paryzhi ta Londoni y polskoho pidpillia u Lvovi do ukrainskoho pytannia v 1939-1941 rr. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, No. 6 (429), lystopad -hruden, pp. 70-81.
12. Batowski H. (1984). Z dziejow dyplomacjipolskiej na obczyznie: (wrzesien 1939 - lipiec 1941). Krakow-Wroclaw: Wydawnictwo Literackie, 453, [2] s., [6] k. Tabl.
13. Zashkilniak L. O. (1999). Ukrainska problema v politytsi polskoho emihratsiinoho uriadu i polskoho pidpillia v 1939-1945 rokakh. Ukraina-Polshcha: vazhki pytannia. T. 4. Materialy IV mizhnarodnoho seminaru istorykiv "Ukrainsko-polski vidnosyny pid chas Druhoi svitovoi viiny", Varshava, 8-10 zhovtnia 1998 roku. Varshava: TYRSA, 348 p., pp. 122-138.
14. Armia Krajowa w dokumentach 1939-1945. 2-he wydanie. Tom 1: Wrzesien 1939 - czerwiec 1941. -London: Studium Polski Podzienmei, 1970. 584 p.
15. Torzecki R. (1981). Kontakty polsko-ukrainskie na tleproblemu ukrainskiego wpolitycepolskiego rzadu emigracyjnego ipodzemia (1939-1944). Dzieje Najnowsze, Z. 1-2.
16. Pravda (1941). 24 yiunia.
17. Kuts E. R. (1984). Borba SSSR za demokratycheskoe reshenye polskoho voprosa, 1941-1945. Kyyev: Naukova dumka, 151 p.
18. Eberhardt P. Polska granica wshodnia 1939-1945. Warszawa, [s.a]: Editions spotkania. 223 p., mapy.
19. Korchak-Horodytskyi O. Zamist vyhadok: Ukrainska problematyka v zakhidnykh polityko-dyplomatychnykh dzherelakh. Dokumenty, retsenzii, spohady. Ivano-Frankivsk: Pereval, 1994. 200 p.
20. Kuklis E. Z dziejow ewakuacji Armii Polskiej z ZSRR na Bliski Wschod w 1942 r. Z dziejow stosunkow polsko-radzieckich. Studia i materialy. Warszawa, 1976. T. 14.
21. Dokumenty y materyaly po ystoryy sovetsko-polskykh otnoshenyi. T. VII. 1939 - dekabr 1943. Moskva: Nauka, 1973. 510 p.
22. Maiskyi Y. M. (1965). Vospomynanyia sovetskohoposla. Voina 1939-1943. Moskva: Nauka, 407 p.
23. Raczynski E. (1960). Wsojuszniczym Londynie. London: Polish Reserch Center, 450 p.
24. Parsadanova V. S. (1945). Sovetsko-polskye otnoshenyia v hody Velykoi Otechestvennoi voiny 1941. Moskva: Nauka, 1982. 280 p.
25. Feis H. (1957). Churchill, Roosevelt, Stalin: The War They Waged and the Peace They Sought. Princeton, New Jersey: Princeton University Press, 692 p., Maps, Bibliogr.
26. Kot S. (1959). Listy z Rosji do Gen. Sikorskiego. Londyn: Jutro Polski, 322 p.
27. Anders W. (1959). Bez ostatniego rozdzialu. Wspomnienia z lat 1939-1946. Wydanie trzecie przejrzane i poprawione. Londyn: Gryf Publishers, Ltd., 408 p.
28. Armstrong J. (1955). Ukrainian Nationalism 1939-1945. New York: Columbia University Press, 322 p.
29. Vneshniaiapolytyka Sovetskoho Soiuza vperyod Otechestvennoi voiny: v 3-kh t. T. 1. 22 yiunia 1941 -31 dekabria 1943. Moskva: Hospolytyzdat, 1946. 803 p.
30. Raczynski E. (1962). In Allied London. The Wartime Diaries of Polish Ambassador Count Eduard Raczynski. Introduction by J. Wheeler-Bennet. London: Weidenfeld & Nicolson, 381 p.
31. Sprawa polska w czasie drugiej wojny swiatowej na arenie miedzynarodowej: zbior dokumentow. Warszawa: Polski instytut Spraw Miedzynarodowych, Panstwowe Wydawnictwo Naukowe, 1965.
32. The Times. 1943. 5. III.
33. Veviura B. Polsko-hermanskaia hranytsa y mezhdunarodnoe pravo / per. s pols. Moskva: Yzdatelstvo ynostrannoi lyteratury, 1959. 240 p.
34. Foreign Relations of the United States. Diplomatic Papers. 1943. Vol. III. The British Commonwealth. Eastern Europe. The Far East. Washington: United States Government Printing Office, 1963. 1125 p., Index.
35. Zbiniewicz F. (1963). Armia Polska w ZSSR: Studia nad problematyka pracy politycznej. Warszawa: Wyd-wo Ministerstwa Obrony Narodowej, 370 p.
36. New York Times (1944). January, 7.
37. Ukraina-Polshcha: vazhki pytannia. Tom 3. Materialy III mizhnarodnoho naukovoho seminaru "Ukrainsko-polski stosunky v roky Druhoi svitovoi viiny". Lutsk, 20-22 travnia 1998 roku. Varshava: Tyrsa, 1998. 267 p. (materialy dyskusii uchasnykiv).
38. Dokumenty y materyaly po ystoryy sovetsko-chekhoslovatskykh otnoshenyi. T. 4, Kn. 2. Dek. 1943 - mai 1945. Moskva: Nauka, 1983. 472 p.
39. Antsylotty D. (1961). Kurs mezhdunarodnoho prava / per. s 4-ho ytal. yzdanyia. Moskva: Yzdatelstvo ynostrannoi lyteratury, T. 1. 447 p.
40. Zbior dokumentow. Warszawa: Polski instytut Spraw Miedzynarodowych, Panstwowe Wydawnictwo Naukowe, 1965.
41. Sovetskyi Soiuz na mezhdunarodnykh konferentsyiakh peryoda Velykoi Otechestvennoi voine. 19411945 hh.: Sb. Dokumentov: [v 6 t.]. T. 2. Teheranskaia konferentsyia rukovodytelei trekh soiuznykh derzhav - SSSR, SShA y Velykobrytanyy (28 noiab. - 1 dek. 1943 h.). Moskva: Polytyzdat, 1978. 198 p.
42. Woodward L. (1970). British Foreign Policy in the Second World War. Vol. I. London: Her Majestys Stationery Office, LX, 640 p.
43. 60 let borby SSSR za myr y bezopasnost / A. L. Narochnytskyi, A. A. Akhtamazian y dr. Moskva: Nauka, 1979. 428 p.
44. Flynn J. T. (1956). The Roosevelts Myth. Revised edition. New York: The Devin Adair Co, 465 p.
45. Perepyska Predsedatelia Soveta mynystrov SSSR s prezydentamy SShA y premer-mynystramy Velykobrytanyy vo vremia Velykoi Otechestvennoi voiny, 1941-1945 hh. T. 1. Perepyska s U. Cherchyllem y K. Ettly (yiul 1941 h. - noiabr 1945 h.) / Mynysterstvo ynostr. del SSSR. 2 yzd. Moskva: Polytyzdat, 1986. 464 p.
46. Dokumenty y materyaly po ystoryy sovetsko-polskykh otnoshenyi. T. VIII. yanvar 1944 - dekabr 1945. Moskva: Nauka, 1974. 679 p.
47. Zabiello St. (1970). O rzad i granice. Walka dyplomatyczna o sprawe polska w II wojnie swiatowej. Warszawa: Instytut Wydawniczy PAX, 323 p.
48. Kolko G. (1969). The Politics of War. Allied Diplomacy and the World Crisis of 1943-1945. London: Weidenfeld & Nickolson, 685 p.
49. Ystoryia Velykoi Otechestvennoi voiny Sovetskoho Soiuza. 1941-1945 / red. komyssyia: P. N. Pospelov (preds.) y dr.: v 6-ty t. Moskva: Voenyzdat, 1960 - 1965.
50. Yaremko M. (1967). Galicia Halychyna (A Part of Ukraine). From Separation to Unity. Toronto New York Paris: Shevchenko Scientific Society, 292 p.
51. Miller Francis Trevelyan. History of World War II. Philadelphia -Toronto: The John C. Winston Co, 1945. 967 p.
52. Lukas R. (1978). The Strange Allies. The United States and Poland, 1941-1945. Knoxville: The University of Tennessee Press, 230 p.
53. Vneshniaia polytyka Sovetskoho Soiuza v peryod Otechestvennoi voiny: v 3-kh t. T. 2. 1 yanvaria 1944 -31 dekabria 1944. Moskva: Hospolytyzdat, 1946. 687 s.
54. Rozek Edward. Allied Wartime Diplomacy. A Pattern in Poland. New York: John Willey and Sons, Inc., 1958. 481 p.
55. Documents on Polish-Soviet Relations. Vol. II. 1944-1945. Edited by General Sikorski Historical Institute. London: Heinemann, 1967. 866 p.
56. Lukacs J. (1953). The Great Powers and Eastern Europe. New York: American Book Co, 878 p.
57. Ulam A. (19740. Expansion and Coexistance. Soviet Foreign Policy 1917-1973. Second edition New York: Praeger Publishers, 797 p.
58. Ystoryia mezhdunarodnykh otnoshenyi y vneshnei polytyky SSSR: v 3-kh t. / pod obshch. red. V. H. Trukhanovskoho. T. 1. 1917-1939 hh. Moskva: Mezhdunarodnye otnoshenyia, 1967. 440 s.; T. 2. 1939-1945 hh. Moskva: Mezhdunarodnye otnoshenyia, 1967. 375 s.; T. 3. 1945-1967 hh. Moskva: Mezhdunarodnye otnoshenyia, 1967. 511 p.
59. Osmanchyk Э. Ya. (1975). Byl hod 1945 / per. s polsk. Ya. O. Nemchynova. Moskva: Mezhdunarodnye otnoshenyia, 198 p.
Дата надходження: 24.05.2021 р.
Volodymyr Makarchuk
Institute of Jurisprudence, Psychology and Innovative Education of Lviv Polytechnic National University, Professor of the Department of Theory, History and Philosophy of Law,
Doctor of Juridical Science, Professor
THE POSITION OF POLISH ANTI-COMMUNIST GOVERNMENTS ON THE ISSUE OF STATE-TERRITORIAL STATUS OF LESSER EASTERN POLAND - MALOPOLSKA WSCHODNIA (WESTERN UKRAINE
AND WESTERN BELARUS) IN 1939-1945 (ASPECTS OF GEOPOLITICS AND INTERNATIONAL LAW). Part 2. FROM RAPTURE OF DIPLOMATIC RELATIONS (APRIL 1943) TO SOVIET-POLISH AGREEMENTS 1945
The international legal arguments and direct activities of the Polish emigrant governments of V. Sikorski (October 1939 - July 4, 1943), S. Mykolaychyk (July 1943 - November 1944), and T. Artsyszewski (1944-1947) on the issue of defining the postwar borders of Poland, including a section with the Ukrainian SSR. An attempt to assess the effectiveness of their activities was made.
The main outlines of foreign policy of the emigrant government and a comprehensive set of international legal arguments, which would be used during the Second World War and after its end have already been formed in the autumn of 1939: Pacta sunt servanda. The German attack on Poland on September 1, 1939 - a breach of the Polish-German Non-Aggression Treaty (January 1934) by the Germans, for which the aggressor must be punished (reparations and territorial losses). The Polish-Soviet border was defined by the Treaty of Riga in 1921. The invasion on September 17, 1939 was an act of aggression, and thus a violation of the Soviet-Polish Non-Aggression Pact (July 25, 1932), for which
the aggressor must be punished in accordance with international law. This last requirement was temporarily withdrawn after reaching an agreement with the USSR in July 1941.
At the same time, the emigrant government completely ignored the emergence of a new reality in interwar international law - the recognition of the right of nations to self-determination. It was declared for the first time in the so-called 14 points of President Wilson (January 8, 1918), and was actively used in the redrawing of European interstate borders by the Versailles Conference. Besides this, the requirements of "historical rights" of Poland to East Prussia and others (eastern) German territories in the middle of the twentieth century looked like an outright anachronism.
Therefore the Polish emigrant government denied Ukrainians, Belarusians, and even Lithuania (already as the Lithuanian SSR) the recognition of their statehood, reducing the ethno-territorial dispute to resolving the issue of the "Polish-Russian border". The weakness of the Polish position was in this. The weakness of the Soviet counterarguments was the extent to which the "plebiscites" in Western Ukraine, Western Belarus (October 1939) and the transfer of the Vilnius region to Lithuania corresponded to the international legal norms of the time.
The position "not only the cloak, but also the button will not be given away", which was consistently followed by the governments of V. Sikorsky, S. Mykolaychyk and T. Artsyshevsky, at first glance, seems to be detached from the reality, and therefore not effective. Nevertheless, Moscow's main preliminary concessions on the issue of Poland's postwar eastern borders (Bialystok, Przemysl, Suwalki, etc.) were made precisely in opposition to "inadequate emigrants". The Polish Government of National Unity (PGNU), which was loyal to the Kremlin, in negotiations with the Soviet side in the summer of 1945 on the section of the Polish-Ukrainian border managed to "bargain" only a small area in the Beskids with Halych and Tarnitsa on the east of Ustryk Horny (the so-called territory exchange in 1951 is not taken into account here). The territorial gains of Poland (the post-war Polish People's Republic) and, accordingly, the territorial losses of Ukraine (post-war Ukrainian SSR) must be attributed primarily to the accounts of Polish emigrant governments in London.
Key words: Polish-Soviet territorial dispute of 1939-1945; interwar (1918-1939) international law; so-called new international law; international relations during the period of the Second World War.
