CC BY
16Учет записки Таершського национального университету шет В. I. Вернадського. Сер\я: ФЫологгя. Сощалът комунтацп. — 2014. — Т. 27(66), № 4. — С. 140—146.
УДК 821.161.2
М1Ж ЕТНОГРАФ13МОМ I ПОСТМОДЕРНОМ (ЕВОЛЮЦ1Я КОНЦЕПЦП ХАРАКТЕРУ ПЕРСОНАЖА У ПР031 СВГЕНА ГУЦАЛА)
Кумкова О. Г.
Тавршський нацюнальний ушверсшпет шеш В. I. Вернадського, Симферополь
E-mail: l<vml<ova(a>amail.com
У статп обгрунтовуеться доцшьшсть застосування елеменпв постмодерних методолопчних ni/ixofliB до вивчення творчоста одного з провущих представншов украшського прозового гшстдесятництва -Свгена Гуцала. У багатьох cboix творах (особливо в романнш трилогп "Позичений чоловж", "Приватне життя феномена" i "Парад планет') письменник запропонував авторську Bepciro синтезу етнограф1зму й постмодернизму. Лггературознавч1 стереотипи перешкодили дослщженню його прози шд цим кутом зору, через те яскрава трилог1я про Хому Прищепу так i не здобулася на адекватний анал1з i доа не здобула надежного шсвд в icTopii украшсько! лггератури.
Ключовi слова: етнограф±зм, л1тературний характер, постмодернизм, карнавальшсть, симулякр.
Основною гшотезою дано! статп е припущення, що творчють одного з найпомт-пших представниюв украшського прозового luiстдссятництва С. Гуцала демонструе авторську концепцию литературного характер}', яка в рамках украшсько! ¿дтературно! традицп оргашчно поеднуе два ¡сторичш ""полюси трактування образу людини: архаиний народношеенний i сучасний постмодерний.
Ця теза може видатися дискусчйною передуем через стереотип критично! рефлексп прози письменника, за яким вш одностайно визнаеться адептом етшчно ор1ентовано! л1тературно! традицп, не виходячи за И рамки, тобто е представником пашвно! в украшськш npo3i "лхрико-романтично!" стильово! течи. За рамки цього пашвного уявлення не виходила сучасна письмснников: критика, не порушуе i'x i л1тературознавстБО останшх роюв. Так, в одному з дуже небагатьох спсшальних досл1джснь творчосл С. Гуцала - кандидатськш дисертацп Н. Полохово! "Своерщшсть психолопзму в художшй проз1 С. Гуцала 70-х рокав XX ст." (Д н i п р о п ст р о в с ь к. 2009) - авторка зосереджуеться винятково на традищйних етшчно opiентованих гранях психолопзму Гуцалово! прози [Див.: 2]. Певна pi4, це виправдано обраними в робот1 хронолопчними рамками - 1970-ми роками. Цей псpi од у творчос^ письменника i справд1 практично не порушуе монолгтносп визначально! для ранньо! творчосл письменника художньо! концепцп характеротворення, хоча нав1ть у попередшй пер ¡од виразно окреслилися новаторська. багато в чому ск сперимснтальнi стратег!! художнього психолопзму в повютях "Мертва зона" (1967), "Родинне вогнище" (1968), дилогп Шкальний xaio (1971-1973) та ш. У 1980-1990-х роках щ творч1 штенцп дедал1 мщшють в "ексцентричних" ошшданнях »¡рок "Полювання з гончим псом" (1980), "Мистецтво подобатись жчнкам" (1986), "enoci-epoci" "Блуд" (1993), "1мпров1защя плотГ (1993) та ш. Своерщним шдсумком цих шукань е трилопя про Хому Прищепу (1981-1984), у якш поедналися в одне щле найр1зномаштш1ш рашше
апробоваш прийоми гротеску, травести, бурлеску, штертекстуальносп, ¡ронп тощо. Саме в цих творах вщбувся фшальний етап еволюци авторсько! концспцп л1тературного характеру - вщ монол1тно! традицшно! реалютичносп 1960-х роюв через деструкщю цшсност1 образу персонажа в 70-80-х роках до постмодерно! колажносп 1990-х.
Проте ця еволющя пройшла повз увагу л1тературознавщв, яю й доел залишаються на позищях устояно! р с ал ¡ з м о цс нт р и ч н о ! концепцн трактування прози С. Гуцала. Ось як характеризуе роман "1стор1я украшсько! л1тератури XX ст.": "Герой трилогн С. Гуцала Хома Прищепа - персонаж народного ко\пчного дшетва, втшення найвиразшших рис нацюнального характеру, насамперед оптимютичного св1тосприйняття, морального здоров'я, життево! сили та мудрость Роблячи саме такого персонажа героем роман но!' трилогп. письменник, вочевидь, мав на\пр оновити, осучаснити традицшну постать украшського фольклору - веселого мудрого оповщача й навчителя життя" [2, с. 321]. Цей стереотип, безумовно, мае достатш шдстави, проте вш виявляеться, на нашу думку, не в усьому вичерпним.
Не вщкидаючи такого уявлення, ми пропонуемо внести в нього ютотш корективи, маючи на ощ передуй м експериментальний роман-трилопю С. Гуцала "Позичений чоловЬс", "Приватне життя феномена" 1 "Парад планет". Цей великий 1 досить по\птний свого часу тв1р так 1 не здобувся на бшып-менш певну л1тературознавчу оцшку саме тому, що критика так 1 не знайшла вщповщного шетрументарда для його анатзу. Стереотип трактування творчосп письменника в даному раз1 заблокував можливють адекватно! л1тературознавчо! ¡нтсрпрстацп твору. Оцшка виявилася правом1рною лише частково, оскшьки ш багатство лшгвютичних ¿мпров1защйних скарб1в-стшшацш шд етшчну автентику, ш сюжетне розгортання метафори-консейту в подобий ряд роману-трилогп. ш безл1ч дотепних ситуащй, яю виникають на перетиш реального життя 1 його фольклорного "злшка", не розкривають ус1е! повноти змюту твору 1 викликають у читача 1 критика непорозумшня. У роман 1 вщчуваеться прозорий натяк на значно глибший смисл, фшософське узагальнення, проте знайти шдказку в дешифруванш традищйних художшх стратегш виявляеться неможливим. Чи не варто пошукати тако! шдказки в шшш сфер1?
Наближенням до адекватно! науково! рсфлсксп шзньо! прози письменника е зауваження Л. Тарнашинсько! щодо "психолопчних каношв" творчост1 С. Гуцала (канони "родинного вогнища", "позиченого чоловша" та ¡н.) [Див.: 7, с. 68]. Проте не тшьки в "канонах" а й у !хньому руйнуванш криеться розгадка багатьох особливостей характеротворення митця. С. Гуцало належав до тих письмснниклв. яю не замикалися у вузьких рамках традищй 1 були чутливими до найновших в1дкритпв свого часу. Його творчють демонструе жвавий вщгук на модерш атрибута життя, прагнення осво!ти нов1тш тенденцп часу, аж до епатажних (згадаймо його еротичш оповщання 1 задум написати "Укра!нський декамерон"). Письменника щкавили досягнення науки, фиософн. л1тератури, вш був по-справжньому вщкритий до сучасностг Навряд чи м1г вш пропустити повз увагу й таке потужне фшософсько-мистецьке явище, як постмодершзм, що став своерщною л1тературною модою в Укра!ш, починаючи з 1980-х рога в.
Саме в цей час, найбшыпе завдяки творчосп Ю. Андруховича i гуртов1 "Бу-ба-бу", в украшськш л1тсратур1 починае утверджуватися своер1дна "карнавальна" Bcpciii постмодершзму (точшше, посттотаттаризму). В основу II була покладена теор1я карнавального CMixy видатного росшського вченого М. Бахтша, яка послужила зручною моделлю для конструювання украшського "св!ту навпаки". Бона стала найпоширешшим вар!антом адаптацп постмодершзму в украшськш культур!, породила бсзл1ч наслиувань. Мабуть, Tcopin кар навал ьносп справила тут роль своерщного "фшьтру", осклльки практично Bci постулата европейського постмодершзму засвоювалися в украшськш л1тсратур1 переважно через не!. Тим часом концепщя карнавальност1 для украшсько! культури е абсолютно чужою. Бона жодним чином не пов'язана Hi з народними, ш з л!тературними традищями. Карнавал - питоме явище европейських кра!н i3 в!ковими устоями корол!всько! автократ!!, придворно! знат!, закр!пачення трудового люду. "Св!т навпаки" тут мае щлком конкретний сенс: раз на piK аристократ1я м!няеться ролями з плебсом, i ця всенародна гра вщбуваеться в атмосфер! справд! всеосяжного св!тоглядного CMixy.
В укра!нськ!й традицн см!хова культура засновувалася на зовс!м ¡нших св!тоглядних засадах. 1х значно складшше в!дшукати, узагальнити, концептуал!зувати, а тому вони так i залишаються дос! зовс!м недосл!дженими. Центральну ф!гуру карнавалу - "короля дуршв" - уявити в украшських реал!ях практично неможливо. Тим часом нав!ть сконструйована за чужим зразком "украшська карнавальшсть" виявилася надзвичайно продуктивною в niTeparypi 1980-90-х роюв. Бона стала запозиченим в арха!чнш зах1дноевропейсьюй етнокультурн1й модел1 ключем, який виявився придатним для створення художнього образу св1ту постмодерно! Украши.
Проте "карнавальн1сть" була не единою вере ¡ею украшського постмодершзму. 1снували й ¡HLiii. менш noMirai, вит1снен1 на перифер1ю украшського культурного простору домшантною моделлю. Вони просто не визнавалися за пост моде р н i стс ь к i. оскшьки не в1дпов1дали визначенням "карнавальност1. Одшею з таких авторських пропозиц1й питомо украшського, незапозиченого, несконструйованого постмодершзму, на нашу думку, можна вважати трилопю "Позичений чолов1к", "Приватне життя феномена" i "Парад планет" С. Гуцала. Це справдк за влучним висловом Г. Штоня, "роман, в якому владарюе CMix" - i CMix не Бахт1нський, не карнавально-европейський, а украшський.
Першому романов! трилогп' передувала шла низка жарт1вливих новел, яю вв1йшли до книжок "Полювання з гончим псом", "Мистецтво подобатись жшкам" та ¿н. У них уже вщчутна письменницька ¿нтенщя знайти украшський вщповщник европсйськлй тенденщ! до конструювання ¡рошчного. ¿грового середовища л1тературного твору, до створення CMixoBoI "картини св1ту", до гумористично-епатажного порушення багатьох культурних табу. "Свгдомий еклектизм живить гшертрофовану надлишков1сть художшх засоб1в i прийом1в постмодершстського мистецтва, естетичний «фристайл»" [4, с. 350] - ця типова для нов1тнього л1тературного дискурсу властивють повною viipora притаманна трилогп С. Гуцала. У нш пануе ¡рошя. "несерйозний" погляд на св1т, який, хоч i корениться у старовинних народних традищях, усе ж значною \прою кореспондуе з
найсучасшшими фшософсысими концепщями. 1гровий, ¿рошчний принцип побудови романного середовища I моделювання характеру головного персонажа щлком вщповщае одшй п центральних властивостей постмодершзму, вщзначенш у "Юдол1 постмодерну" Д. Харвк "...Все типово постмодернютське позначено карбом гри, само!ронп 1 нав1ть шизофрснп. воно являе собою реакщю на суворе самостояння всього високого в модершзмг За сво!м ставленням до культурно! традицп постмодерн виглядае як глумливий лубок, 1 винахщливо створюване ним враження повно! вщсутносп будь-яко! глибини позбавляе престижу всяку мстафпичну нарочитють..." [Цит. за: 3, с. 85]. Под1бна атмосфера тотально! ¡ронп визначае основну тональшсть трилог!! - в!д наративно! стратеги до побудови сюжету й характеротворення.
1рошзм Гуцала виростае з! своер1дного парадоксального осмислення мовно! стратег!!. У л!тератур! можна знайти чимало приклад!в "самодостатност!" мовностилютичних засоб!в, притаманно! романов! С. Гуцала. Це ! "Ене!да" I. Котляревського, "Баба Параска ! баба Палажка" I. Нечуя-Левицького, "Козацькому роду нема переводу..." 0.1льченка, у свгговш л!тератур! - "Кола Брюньйон" Р. Роллана та багато шших. Проте в ус!х под!бних творах лшгвостилютика завжди п!дпорядкована самостшному сюжетов!, незалежним в!д мовно! стих!! образам персонаяав, сюжетов!, ситуац!ям. У трилог!! ж Гуцала лшгвютична "оболонка" е не засобом передач! певного змюту, а навпаки: вона породжуе цей змют. Св!т ! зас!б його мовного воображения пом!нялися м!сцями: мова стала джерелом картини св!тобудови, життя ! його метафора набули протилежних знаю в - персонаж! й поди роману стали екешпкащею мовних метафор. Буття в роман! Гуцала стало "метафорою" мови. Ця парадоксальна властивють поетики трилогп кореспондуе ¡з класичним трактуванням постмодершстсько! ¡ронй' Р. Рорт!, який шдкреслював плюрал!зм переконань нов!тнього ¡рошета. в!дсутн!сть порядку, заданого мовного алгоритму. "Випадков!сть" мовно! стратег!! св!дчить про реал!защю творчо! свободи, а не просування до 1стини. Загальний поворот постмодершзму вщ теор!! до наративу, л!тературного опису й переописування життя приводить до "ушверсального ¿рошзму постметаф!зично! культури" [Цит. за: 5, с. 54]. Под!бно до того, як революцн раптово зм!нюють словник ! сощальш ¡нститути. переописуючи св!т, нова лшгвютична поведшка в епоху постмодерну ¡стотно зм!нюе особисисть. 1стор!я постае перед нами у вигляд! метафор, ! саме фантаз!я автора цих метафор стае ключовою ф!гурою ново! епохи. Важливою особливютю поетики роману С. Гуцала е те, що "автором" розгалужено! метафорики трилогп лише частково е оповщач, Хома Прищепа. Центральний персонаж тут виступае скорше ретранслятором традицшних фольклорних скарб!в, ! саме на щй основ! вщбуваеться своер!дний синтез стародавньо! етн!чно! традицп ! св!тоглядних новац!й постмодершзму. Образ самого персонажа значною м!рою залежний в!д його мовно! повед!нки, структура його характеру е екешпкащею традицшних народнопоетичних концеппв. Зв!дси -парадоксальна структура Гуцалового ¡нтс рте кету: система щнностей народного св!тобачення виступае не як "допом!жний зас!б" створення художньо! картини св!ту, а як и джерело. На в!дм!ну в!д попередньо! творчост!, де на образи персонаяав
справляли вплив лише окреуп прийоми постмодершзму (¡нтсртскстуальшсть. колажшсть, ¡рошя тощо), у трилогп про Хому Прищепу письменник уперше створюе не образ героя, а симулякр, ¡рошчний образ-вигадку, образ-небилицю, "прототипом" якого е не людина, а народнопоетичш метафори окремих граней психологи.
Сюжет роману "Позичений чоловш" е перифразом украшсько! народно! nicm "Ой там, на точку, на базарi / Жшки чоловйав продавали..." Найбшыпим гаиджем Мартохи, Хомино! дружини, е позички та борги. "Нема, либонь, у Яблушвщ тако! хати, в якай би Мартоха та щось не позичила на своему в1ку, i немае, звюно, такого дня, щоб вона перед кимось у боргу не була!" [1, с. 157]. Стереотипний народношеенний образ затято! позичальиищ породжуе парадоксальиу ситуащю: Мартоха позичае свого чоловша Одарщ ДармограУст Ця ¡рошчна иебилиця стае рамкою для подалыпого розвитку подш, обростае такими само парадоксальиими ситуащями, в яких д1ють цшком детермшоваш системою фольклориих концепт ¡в персонаж!.
С. Гуцалов1 належить своерщний авторський "винахщ", який можна иазвати подвтною c/mui'jaijicio: породжеш народною фантаз1ею образи людей i характерш для фольклорних перлин сюжети й ситуацй стшпзуються у форм1 народно! оповщио! стратег!!, рясно пересипаючись присл1в'ями, приказками, загадками й незл1ченними авторськими вар1ащями на народнопоетичш теми. Ось лише навмання взятий приклад: "Осшь - пора веешь, а в голови колгоспу Михайла Григоровича Дима якраз д1вка стала на nopi. А коли д1вка дозр1е, то треба дивитись, щоб не перезрша, бо д1вка - це такий овоч, який не законсервуеш, бо д1вка - це така ягода, яку не засушиш на зиму. Д1вчина - це те л1тне наливне яблуко, яке любить, щоб його з1рвали саме впору. I хоч кажуть, що лакома в1вця до coai. коза до Boai. а д1вка до ново! любов1, та то не про Катрю, не про головишину дочку: i вродлива, i розумна, i скромна, i шаноблива" [1, с. 296]. Под1бна опов1дна стратег1я притамаина й для наступних двох роман ¡в трилогп, ставши авторською верелею питомо укра!исько! "карнавальностГ. синтезу постмодершстсько! ip0Hi4H0CTi, гри, колажност1 з традищйними атрибутами фольклорно-л1тературно! традицп. Певна р1ч, трилог1я багатьом критикам видалася не в усьому вдалою, над\прно експериментальиою, нарочитою, проте TBip, за одностайиим визнаиням л1тературно! громадськостк наст1льки колоритиий i яскравий, що заслуговуе на глибше прочитаиня авторського задуму й належне viicnc в icTopii укра!нсько! л1тератури.
Отже, гра, штертекстуальшсть, ¿рошчшеть та багато шших типових прийом1в постмодершзму активно апробувалися у творах С. Гуцала. Його новели й noBicTi заевщчували важливу св1тоглядну ознаку постмодерну: глобальну втрату сенсу старо! системи, !! ¡дсологй. viopaai. житейських принцишв, ц1лей буття. Проте письменник н1коли не робив цього нарочито, епатажно, оргашчно включаючи елементи ново! евггоглядно! системи у сво! твори. BiH Hi кол и не конструював прозу, не нав'язував aiTcpaTypi схеми i не користувався готовими "рецептами" творчостк що пом1тио в багатьох визианих укра!нських постмодсрн1ст1в. Саме тому вловити нав1ть OKpcvii елементи ще! стильово! системи у проз1 С. Гуцала дуже важко. Проте в трилогп про Хому Прищепу вони виявилися найповшше, i ¡гнорувати виразш
елементи постмодершзму в романах - означатиме й надал1 вщмовлятися розум1ти специфику i'xHboi поетики. До цих роман ¡в оргашчно привела творча еволющя письменника, розвиток наративно! стратеги та художньо! концспцп характеру персонажа, яка постала у зрЫй npo3i G. Гуцала - оповщаннях ¡з книжок "Полювання з гончим псом", "Мистецтво подобатись жшкам", повютях "Мертва зона", "Родинне вогнище", "окупащйних фресках" "Сшвуча колиска з верболозу", дилогн "Шклльний xni6", "enoci-epoci" "Блуд", "1мпров1защя плотГ' та ш. У ромаш-трилогй' про позиченого чоловп<а маемо шдсумок uid еволюцн - G. Гуцало запропонував авторську всраю синтезу етшчних традищй i постмодернютських художшх прийом1в, що виявилась у персонажах-симулякрах, у "подвшнш стилпацп наративу, експлшацн народнопоетичних концеггпв в образшй структур! роман ¡в i водночас використанш i'x як стратспчного оповщного прийому.
Список використаних джерел
1. Гуцало G. Твори: в 5 т. / G. Гуцало. - Т. 3: Повкл!, роман. -К.: Дншро, 1997.
2. 1сторш украшсько! лггератури XX столггтя : у 2 кн. / за ред. В. Донника. - Кн. 2. - К.: Либщь, 1998.
3. Кнабе Г. С. Проблема постмодерна и фильм Питера Гринуэя "Брюхо архитектора" / Г. Кнабе// Вопр. философии. - 1997. -№ 5. - С. 80-95.
4. Культурология. XX век : словарь-справочник. - СПб.: Университетская книга, 1997.
5. Маньковская Н. Б. Эстетика постмодернизма / Н. Маньковская. - СПб.: Алетейя, 2000.
6. Полохова Н. В. Своерщшсть психолопзму в художнш проз1 С Гуцала / Н. Полохова. - Автореф. дис... канд. фшол. наук за спец. 10.01.01 - укр. л1тература. - Дншропетровськ, 2009.
7. Тарнашинська JI. Презумпщя доцшьносп: Абрис сучасно! лтературознавчо! концептолоп! / JI. Тарнашинська. - К.: Вид. д1м "Киево-Могилянська академ1я", 2008.
Кумкова О. Г. Между этнографизмом и постмодерном (Эволюция концепции характера персонажа в прозе Евгения Гуцало) / О. Г. Кумкова // Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. - 2014. - Т. 27(66), № 4. - С. 140-146.
В статье обосновывается целесообразность применения элементов постмодернистских методологических подходов к изучению творчества одного из ведущих представителей украинского прозаического шестидесятничества - Евгения Гуцало. Во многих своих произведениях (особенно в романной трилогии "Муж взаймы ", "Частная жизнь феномена" и "Парад планет") писатель предложил авторскую версию синтеза этнографизма и постмодернизма. Литературоведческие стереотипы помешали исследованию его прозы под этим углом зрения, потому яркая трилогия про Фому Прищепу и не подлежала адекватному анализу до сих пор не получила должного места в истории украинской литературы.
Ключевые слова: этнографизм, литературный характер, постмодернизм, карнавальность, симулякр.
Kumkova О. G. Between ethnographism and postmodern (The evolution of the concept of the nature of the character in prose Eugene Hutsalo) / O. G. Kumkova // Scientific Notes of Tavrida National V. I. Vernadsky University. - Series: Philology. Social communications. - 2014. - V. 27(66), № 4. -P. 140-146.
The article substantiates the feasibility of the elements of postmodern methodological approaches to the study of the works of one of the leading representatives of Ukrainian prose sixties - Eugene Hutsalo. In many of his writings (especially in novelistic trilogy "Debt Man", "Tife phenomenon" and "Parade of Planets"), the writer suggested that the author's version of the synthesis of ethnographic and postmodernism. Titerary stereotypes hinder the investigation of his prose from this perspective, because the brilliant trilogy about about Thomas Prischepa and not subject to adequate analysis so far has not received its due place in the history of Ukrainian literature.
Keywords: ethnographism literary character, postmodernism, carnival, simulacrum.
Стаття надшшла до редакци 11 грудня 2014року
