CC BY
33Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского
Серия «Философия. Культурология. Политология. Социология». Том 24 (63). 2011. №2. С. 140-147.
УДК 7.038.6
УКРА1НСБК1Л1ТЕРАТУРН1 СТУДП СИТУАЦП ПОСТМОДЕРНУ
Патерикта В.
В1дчувши змту парадигм модерну, сучасна укратсъка литература еттила риси, якг притамант ситуацп постмодерну: змшення жанр1в, парод1я, гротя, деконструкщя. Штературт твори укратсъких прозате десятир1ччя, що минае, в1дображають саме цей пер1од розеитку сусптъстеа, еикористоеуючи засоби, що характеризуютъ ситуацию постмодерну.
Клоча си поняття: постмодерн, литература, культура, текст, гротя, ттелект, десем^тзафя.
Перехрестя географ1чного й ментального ви\пр1в робить Укра1ну чутливою до сприйняття постмодернового свпу як за зб1гом у часовому простора так 1 за характером змш, що породжеш на теренах само! украшсько! культури. У полтсультурному свт претенз1я на ушверсальну значупцсть будь-якого етносу стае обережною, тому актуал1зуються розвщки \псця украшсько! духовность Значний пласт екстракту цшностей, постулата, щей належить л1тсратурк яка мае позачасове значения й «якимось чином долае обмеження й особливосп ¡сторичного контексту 1 звертаеться до констант людсько! природи» [1, с. 26].
Сучасна украшська лп-ература, вщчувши змшу парадигми модерну та постмодерну, набула за останш роки характерних рис деструкци, децентрал!зацп тскспв. гшертекстуальносп, диференщацп суб'екта та знака. Входження до ситуацп постмодерну та находження в нш прослщковуеться в творчосп Серг1я Жадана, Любка Дереша, Софи Андрухович, Анатсгшг Днютрового, 1рени Карпи, С в¡тлани Пиркало, С в¡тлани Поваляево!, Тараса Прохасько, Наталки Сняданко, Сашка Ушкалова, творчють яких сшвпала з просуванням Украши в добу постмодерну.
Предметом дослщження е специф!чш форми вщтворення ситуацп постмодерну в украшськш л1тератур1. Метою представлено! розвщки виступае пласт украшсько! л1тератури останнього десятир1ччя, як «певно! декорацп. на тл1 яко! й вщбувались уел описаш поди. йдеться про час як кате гор ¡ю фшеовану, таку, що була означена та вщтворена в л1тсратурк про двотисячш як певну хронолопчну завершену данють, котра р1знилася вщ дев'яностих не менше, шж тепершне десятир1ччя буде р1знитися вщ двотисячних. Йдеться також про певне культурне та сощальне наповнення, котре характеризувало десять роклв нашого життя й л1тератури, про його загальш \псця та характерш особливосп, про його тяглють 1 застиглють, про його кшцеву вичерпанють та остаточну недоговорен¡сть» [ 2, с. 314] з залучанням анал1зу л1тературних студш останнього десятилптя з акцентуванням уваги на тих особливостях, яю притаманш культур! постмодерну.
Виокремлення твор!в саме згаданих автор!в обгрунтовуеться тим, що вони об'еднаш в антолог!! «Декамерон», яку уклав Сергш Жадан. За його пояснениям, антолопя «мае вигляд саме такий, що в нш мютяться тексти людей, яю для мене [Серия Жадана] особисто багато в чому ! визначали л!тературш двотисячш,
УкраУнськ! л/тературн! студи ситуацп постмодерну
принаймш вони, люди й тексти, цшком укладаються в щ десять роюв життя та л1тератури, виступаючи щодо них свщками та шдозрюваними водночас» [2, с. 313]. Укладач навмисно вщходить вщ хронолопчно! та в ¡ко в о!' приналежносп при вщдаванш переваги саме цим авторам, тенденщям чи напрямкам.
За темпоральнютю даш автори вщбивають характер ситуацп постмодерну, коли в творах зникае реальне, змшуються жанри, штертекстуал!зуються складов!. як-от парод1я, пастил, алкшя. Передбачаеться максимальний зв'язок \пж двома текстами, а не м1ж текстом 1 цшснюною зовшшньою реальнютю, яка сприймаеться з ¿рошею [1,с. 109].
Тема досить багатовекторна 1 формат дослщження дещо звужуе претензп II всеохоплюючого аналпу. Ускладнюеться дискурс неможливютю виявлення тенденцш, напрямюв, шил, притаманних л1тсратурному життю на фон! ситуацп постмодерну. Водночас приваблюе темпоральний, духовний зрп саме цього пер ¡оду власне аформатуванням. Химернють часу залишаеться поза описом буття «письменниюв, котр1 продовжують писати, не надто переймаючись хронолопчними межами» [2, с.316]. Можливо, не замислюючись над тим, що саме митщ фичтують час, роблячи буття фоном, письменники накладають проспр на час 1 навпаки. Проспр для л1тсратурних студш Украши з певною долею упсвнсносп можна вважати постмодерновим. Скасувати повшетю упевнешеть не дозволяють розвщки щодо \псця сучасно! украшсько! культури в контекста розгортання ситуацп постмодерну. Украша сьогодш перебувае у пошуках свое! власно! ¡дснтичносп: з одного боку, вона прагне вщродження сво!х нащональних цшностей, звича1в та традицш, з шшого - ш доводиться виконувати це завдання, «наздоганяючи модершзащю». Адже принаймш у площиш комушкативно! рацюнал1зацй життеевпу, створення громадського суспшьства, шетитутуалпацп дискурсу як складника дел1беративно! дсмократй' Украша справд1 «наздоганяе модершзащю».
До того ж треба зважити 1 на той факт, що щ процеси вщбуваються на тл1 «критики модерну», в умовах «постнацюнальних констеляцш» сучасного глобал1зованого свиу. Тому наш дотепершнш стан можна назвати «до-постмодершзм», а сьогодшшнш розвиток - «постмодерною модершзащею». Тому Украша в моральному вщношенш хоча й не перебувае в «нульовш точщ», проте пошук свое! власно! ¡дснтичносп е для нас довол1 значущим 1 так само довол1 болюним [ 3, с. 107].
Просування Украши до ситуацп постмодерну (може дещо повшьне) все ж таки вщбулося, хоча краши заходу виходять з ще! ситуацй 1 просуваються до постпостмодерну. В украшськш лиератур! знаходять шдтвердження принципи постмодерну: деконструкщя, симулякр, штертекстуальнють, шизоанагпз, ¡рошя. фрагментаршеть, моза!чшсть, парадоксальшсть, естетизащя потворного, нарратолопя. Було б занадто необачливо накладати щ принципи на всю без винятку украшську сучасну лиературу, бо вона тшьки умовно форматизуеться. ГЦц дискурс шдпадають тшьки т1 твори, яю на нашу авторську думку, в контсксп вищезгаданих принцишв репрезентоваш в литературному простор! Украши, доводячи тим самим, що в глобал1зованому евт подш на захщну та схщну цившзацп е надто абстрактним. А спроба вивести певш нормативш стандарта п вщповщних тополопчно-географ!чних визначеностей того чи шшого суспшьства призводить до так звано! географ!чно! хиби [ 3, с. 121].
Лггсратура вщчула на соб1 змши правил пщход1в до науки, сконо\пки. пол1тики, релш!, етичних норм свшэсприймання, якими багатий мшешум кшця XX - початку XXI столпъ, визначений ситуащею постмодерну. Залишаючись шдиферентним до попередшх каношв, постмодершстський скепсис вщмовився вщ ¡ерархп цшностей 1 вийшов на самооргашзащю необоротних процесс в. Постмодершстський св1т не замикаеться в соб1, а е вщкритим, шдетермшютичним, темпоральним, плюралютичним, емерджентним. У ньому домшують випадковють, необоротшсть, спонташпсть, нестабшьшсть, 1 тому вш являе собою середовище вшьного становления, у якому постшно виникае нове [ 4, с. 38]. Звичайно, що коршш здвиги сощуму позначились на самш л1тератур1 1 на осмисленш II. Л1тсратурознавсць [ культуролог Штер Барр! виводить низку слсмснт1в. яю утворюють екстракт вивчення л1тсратурних твор1в. До них надходять позачасове значения л1тсратури [ II звертання до констант людсько! природи. Л1тературний текст мае власне значения 1 не потребуе жодного зовшшнього контексту, наприклад: а) сощально-иол ¡тинного -контексту специф1чного «тла» чи полтино! ситуацп: б) л1тературно-юторичного, в якому тв1р розглядаеться як результат л1тературних вплив1в ¡нших иисьмснниклв або вважають, що вш сформований умовностями окремого жанру; в) автобюграф1чного - тобто зумовленого деталями особистого життя автора та його переконаннями.
Для розумшня тексту його слщ вщдщити вщ контекспв 1 вивчати окремо. Для цього потр1бний уважний буквальний анагпз тексту без попередшх щеолопчних припущень чи полтганих передумов або ¿нших, безсумшвно, характерних очшувань. Осклльки людська природа сутшсне незмшна, вважае П1тер Барр1, т1 са\п пристрасп, переживания й навпъ обставини знову й знову повторюються в юторп людства. Звщси випливае, що тривалють у л1тератур1 важливша й бшып показова, шж новаторство. Метою л1тератури е, власне, полшшення життя й поширення людських цшностей, але не в програмний способ: якщо л1тература й критика стають вщверто й прямо полгеичними, вони неодмшно тяждать до пропаганди. Неприховаш плани л1тератури щодо читача, вщкрите його перетворення, вплив на його погляди, не викликають до не! дов1ри.
Що стосуеться форми й змюту у л1тсратурк то вони повинш оргашчно поеднуватися, так щоб одне неминуче виростало з шшого. Л1тературна форма не мае бути схожою на оздоблення, накладене на завершену структуру. Художнш образ, наприклад, або будь-яка шша поетична форма, яку можна вщокремити вщ змюту тексту, осклльки вона не ¡нтсгрована в нього, е лише «химерним», а не «художшм».
Оргашчна форма апелюе, перш за все, до щи росл (життева правда, чеснють ¡з собою 1 здатнють до людського сшвчуття й сш в переживания) - це та я клеть, що мютиться в самш \iOBi л1тератури. Це не факт чи концешщ поза твором, яку можна пщбрати, пор1внюючи, для прикладу, авторський погляд на подда з бпьш «фактичними» версиями або досл1джуючи об'ективну зовшшню ¡нформащю про життя чи поведшку автора. Щирють радше може бути виявлена з таких деталей, як уникання клипе або над\прно гшербол1зованих форм вираження, вживання особистих й шдивщуальних опиелв. приглушене вираження почутпв, завдяки чому вони (переважно) проявляються зеередини, п самого представления поди. Бпьшс того, тщьки якщо його мова досягае цих якостей, справд1 вщвертий поет може
Укра'1'HCbKi nimepamypHi cmydi'í ситуацп постмодерну
переступити межу mí>k мовою й матер ¡алом i примусити мову «грати» те, що вона описуе, долаючи неминучу вщетань mí>k речами й словами.
У л1тератур1 цшуеться «тихий показ» i прояв подш, а не i'x пояснения чи оповщь про них. Отже, i дек якл так мало вартують в л1тератур1, якщо не отримують конкретного втшення. Вщповщно до uieí ще1, слова повинш не просто абстрактно передавати те, що вони позначають, а зображати жестами, показувати, шеценувати чи озвучувати [ 1, с. 26-28]. 3 наведеними позищями, на думку П1тера Bappi, погоджуються традицшш критики, але, на наш погляд, саме традицшш, бо не bcí викладеш пункти спрацьовують саме в npocTopi плюрал1зму та деконструктив1зму. Стратегемою деконструктатазму е виступ проти логосу, репрезентований поза мовою i н i кол и не вимовляеться. У будь-якому текста можна знайти маргшальний 3míct i, спираючись на нього, заперечувати центральну ¡дсю автора та вирощувати свш 3míct. ГБдсумковим етапом деконструкцн е конструювання нового, часто протилежного змюту в текста й перетворення автора та читача в об'ект маншулювання. /Птсратурний текст не може волод1ти одним 3míctom, тому що асощативна ба гато з м i сто в н i ст ь призводить до рпних штсрпрстацш i десемйпзаци зм1сту (sema - знак, символ). 1стина поступаеться поняттям «слщ» i разом з реконструкцию категор1ально-понятшно1 iepapxiií анарх1зуе л1тературу. Межа тексту замшюеться на поняття «штертекст», «гшертекст», де автор i рецишент зневажають традицп. У цшому, «постмодерн» спрямований не на творения, синтез, творчють, а на «деконструкщю» та «деструкцш», тобто на руйнування та «перебудову» попередньо! структури штелектуально! практики культури загалом [ 5, с. 4].
Деструкц1я в постмодерн! висловлюеться, зокрема, штенщями, що екстраполюються на лпературу: 1) у розум1нн1 людини на передн1й план виходять hcchctcmhí. не структурш явища: ¿ндивщуальн1 особливоста псих1ки, воля тощо витлумачуються через волюнтаризм, бажання ушверсально! форми виявлення прагнення до комушкацп з оточенням; 2) суспшьство й культура постають насамперед як поле тотального виявлення вщношень «влада - шдкорення»; 3) для постмодерну текст е одним з найважлившшх понять. Оскшьки мова - це основа буття, то cbít - це безкшечний текст i все тскстуалпуеться. саме в tckctí проявляються тенденцй' закладен1 вже в mobí, за допомогою яко! будуеться текст. Об'ективний cbít завжди е структурованим за допомогою тих чи шших мовних засоб1в. Отже, руйнування тексту призводить до деструкцн cbítv. за шею лопкою. Деконструкц1я мае сво1ми об'ектами знак, мовлення, текст, контекст тощо i е способом аналпування cvthoctí цих об'ектав.
Реконструкц1я тексту - це його фундаментальне «розкладання» на елементарш форми за вс1ма планами (композицшним, естетичним, психолог1чним) i наступне «збирання» - штерпретащя, виявлення того, що bhíc у цей текст конкретний контекст його створення творець, а також те, що сам автор (творець) не бачить, або хоче приховати, але виявляе як «слщ» дискурсу влади [6, с. 78-79].
Складовим постмодерну притаманне те, що не поеднуеться: позаевщоме прагнення, хай в парадоксальнш фор mí. до цЫсного й свпотлядно-естетичного осягання життя та ясного уевщомлення ф par мснтарност i. принципово несинтезуемо! роздр1бненост1 людського доевщу кшця XX стол1ття. Протир1ччя сучасного життя породжують фантасмагоричн1 концепцй, таю як постмодерн.
3'явившись як феномен мистецтва та усвщомивши себе як л1тературну течда, постмодерн пот1м був ототожнений з одним Í3 стилютичних напря\пв архггектури друго! иоловини cto.iítth i на pyoc>KÍ 70-х - 80-х роюв став сирийматися як найбшып адекватне духу часу виявлення штелектуального та смоцшного сирийняття еиохи [7, с. 5].
Прогрес аудюв1зуальних засоб i в формуе масову свщомють в тому hhctí i читача, вихованого на вз1рцях маскультури. Рпниця mí>k елпарною та масовою культурами набула величезно! вщсташ, яку л1тература постмодерну намагаеться подолати. U,i намагання мають дещо дидактичний характер, спрямований на злам стереотишв читача, але дал i внутр1шньо-л1тературно1 полемши з маскультурою справа не ще.
Структура твору, написаного за вимогами постмодерну, постае як вщмова вщ реалютичного дискурсу: заперечення причинно-наслщкових звязклв. лшшносп повютвування, детермшованосп поведшки персонажа, зовшшнього зв'язання, неприйняття того, що породжуе заздалспдь передбачувану реакщю [7, с. 156].
МютифЬсащя реально-життевих ctocyhkíb при постулат! онтолопчного хаосу з дом1нуванням випадку закршлюеться письменниками в л1тературних аналогах. Навмисний хаос репрезентуе cbít роз1рваним, позбавленим 3míctv та впорядкованост1, що е рисою постмодершстського дискурсу. Незважаючи на рпномаштний 3míct твор1в, i'x об'еднуе единий емоц1йний тон та символ1чна структура, яка тяжле до змютовного центру.
За вщсутн1стю псрсонажлв таким центром виступае сам автор, який здатен привернути до себе увагу читача. У випадку нсможливосп втягнути читача в ко му н i кат и в н и й процес, автор сам вибудовуе з ним д1алог. Необх1дн1сть наявносп д1алогу «автор - читач» зумовлена низкою причин i перш за все змшою couioкультурно!' ситуацИ. В «Декамерош» д1алог вибудовують Cepriñ Жадан («Бона знае bcí шлягери цього року»), 1рена Карпа («Цукерки, фрукти i ковбаси»), Тарас Прохасько («Ecei»), Наталка Сняданко («Dead-line емоцш»), Сашко Ушкалов («Панда»), де мова ще вщ першо! особи.
1дея оповщання СофИ Андрухович «Death is sexy»: перемога Epoca над Танатосом на rai банально! для сьогодшшнього дня ситуацп вбивства на замовлення. Реальнють початку сюжету через поступовий перехщ вщ неспод!вано н1жно! 3ycTpÍ4Í жертви та ката до c\icpTÍ самого ката та таемничого зникнення жертви закшчуеться ¡ррсально. Г1гантський цех покинутого заводу на о кол huí мюта, заповнений за1ржавщими уламками загадкових станклв. став декоращею для виконання невщомо ким виголошеного вироку. На вимогу д1вчини-жертви вщпустити И кат вибухнув: «Ти що, не розум1еш? Це неможливо! В мене така робота. Якщо я тебе не кшчу, кшчать мене». Буденна робота вбивства повинна бути виконана яклсно. не залишаючи жертв i спод1вання на життя. Але повол1 для ката жертва перетворюеться на д1вчину, яку bíh веде незнаючи куди i навпъ навщо. Перех1д в простор! стае переходом почутпв i вщчутав, а цех з перилами, пощеними короз1ею, стае наповнений мармуровими арками, античними скульптурами, бородатими божествами. Проспр нашаровуеться на npocTÍp i за захаращеною меблями клмнатою з'являеться пейзаж савани 3Í слонами на далекому o6pii, за примщеннями без ctíh вщкривався вид на морсысий порт, м1сячну дор1жку, торпвельн1 судна, мляву рибу. Те ж саме нашарування вщбуваеться з часом, який
УкраУнсьм nimepamypHi студи ситуацп постмодерну
вшпрюють бсзл¡ч годинниюв, що цокають звщусшь. Несум1сн1 за часом поди: книжков1 полищ заплетен! диким виноградом i на письмовому CTO.ii розкладений пасьянс, працюючий холодильник наповнений 1жею в юмната, де давно шкого не було, примушують в1рити в ¿рреальнють подш.
Застиглють часу при здшсненш подш у «K.iyoi молодих вд1в» Любка Дереша робить icTopiera розповщ1 чотирьох жшок про одного того ж чоловша фантас магорiею. Протилежш характеристики здавалось зовс1м р1зних чоловшв стосуються одного бармена, який прислуговуе чотирьом жшкам i виявляеться вже мертвим, за 1хшми розповщями. Герой оповщання втягнутий в гру, яка сприймаеться як ¡рошя. тальки не ним самим. Иого хочуть переконати, що вш мертвий, але вш впевнений, що за якийсь час все минеться i вш зможе впоратися з шею проблемою. Одна з герошь вважае даремним спод1вання на час, бо сюльки всього сталося, а цифри на касовому апарата й доел та cavii.
Пщ тиском неспод1ваних обставин герой дшено втрачае вщчуття особистого «Я», i хоча за сюжетом автор не визначае конкретну долю героя, але лопка виводить на перетворення героя в антигероя. Настрш оповщання за забарвленням чорний (kxuip одягу жшок) за геометр ¡ею - чотирьохкутник (клльклеть ж ¡но к та ¡нтер ер кав'ярш), за характером - безвихщь («Ми вшзнаемо вас де завгодно»).
Протилежний, бший - кол1р пронизуе наступне оповщання, герошя якого своею появою викликае спочатку здивування, потам поклоншня, потам розбрат у мютечку i, як законом1рне завершения появи - вигнання (Анатол1й Дн1стровий «Вша д1вчинка»).
Мес1анство таке оч1куване в будь-яку ¡сторичну епоху, завжди виявляеться недоречним i таким, що не сшвпадае за часом. Давня i недавня ¡CTopin надавала i надае безл1ч приклад1в (не вп1знали, не оцшили. не готов1) прийняття сусп1льством Mecii'. В наш ¡рон1чний. плюралютичний, непередбачений час сучасники звикли до неспод1ванок, аномальних явищ, але поява бшо! д1вчинки сколихнула все мютечко. Примарна ¡стота робила б1лими Bcix, хто до не! торкався, що врешта решт призвело до розладу у колись споклйному MicTi. Несуч1 св1тло, зцшення, злагоду, 6ina д1вчинка вталюе щею месланства. яке не закшчилося добром, бо до нього ще не готов1. Якщо неспод1вана поява oi лоТ д1вчинки роз'еднуе мюто, то очшування свята Р1здва з'еднуе р1зних за в ¡ком. рел1г1йними пог лядами, сферою д1яльноста людей, якл за примхами дол1 опинились у найпршому готе л i мюта. Це фабула розповщ1 Ceprin Жадана «Бона знае Bci шлягери цього року», яка розповщае про реальн1 очшування реального чуда. Воно настае для Bcix, хто хоче вщчути дух «Р1здва, дух гарячо! гонитви за святковими з1браннями й урочистими промовами, дух занепаду та вщродження, по якому Bci ми постанемо дещо ¡ншими: можливо, кращими, можливо, навпаки, - ще пршими. н1ж були» [2, с. 113].
Чудо пщнесеного, надзвичайного - це звичайно, а 1рена Карпа осшвуе чудо у земному й зовс1м звичайному - 1'жл. Саме ocniBye натхненно, поетично [«Цукерки, фрукти i ковбаси»], як просту й основну умову буття людини. Пщвищене й земне сп1в1снують в д1алетичнш едност1, а 1рена Карпа пщносить земне до пщвищеного, освщчуючись в любов1 до... ковбаси. «Хай у моему особистому раю квггнуть i множаться ковбаси Bcix, але не чаав. бо не Bci ковбаси таю cyxi, як оця. I не Bcix i'x пщвщують до стел1 й до неба, щоб евтши людям провщними з1рками. Ковбаса. Любов моя. Forever.» [2, с. 144].
Стиль постмодерну змютив акценти на табу1роваш ранил маргшальш теми стосунюв, ситуацш. мовних конструкцш. Свтгана Пиркало вщверто попереджае читана, що в оповщанш «Життя. Цщувати» мютяться лексика й описи ситуацш, яи деяким читачам можуть здатися образливими. Дшсно, деяю вирази й ситуацп' шокують епатажнютю не тщьки в цьому оповщанш i, доречи, без попередшх вибачень перед читачами. Наступи! твори зб1рки «Атракцюн» Свтгани Поваляево!, «Панда» Сашка Ушкалова мають епатажш лексичш вкрапления для пщтвердження характер1в repoiB. Специф1чш мовни ефекти в л1тсратур1 постмодерну, де спатажшсть припинила епатувати, повинш сприйматися читачем як природнш прояв i ел1тарного, i масового мислення.
Письменниюв належить повернути до лона сусшльства або, якщо суспшьство хворе, то крайньою Mi рою покласти на них вщповщальнють за його зцшення. Ц1ею думкою Ж.-Ф. Лютар, вщповщаючи на питания, що таке постмодерн, пщвищуе оцшку л1тсратор1в. яю працюють без жодних правил, щоб установити правила того, що буде створено. «Декамерон» не налаштований на далеке майбутне, бо тональшсть десяти оповщань спрямована на десятилптя, що минуло, ситуативне схвачення деталей й характер ¡в не розповсюджуеться на майбутшх декамерошв, тим бщып без спод1вань на колишне сц1плення сусшльства.
Л.М. Толстой под1ляв л1тературу на полс\пчну. яка вщбивае тимчасов1 ¡нтсрсси сусп1льства й на л1тературу, що вщбивае в co6i в i ч н i. загал ь н о л юдс ь к i ¡нтсрсси. що доступна людин1 всякого народу та всякого часу, без яко! не розвивався жодний народ, який мае силу й соковитють [8, с. 8].
Чи вшпкуе декамерон украшське сусп1льство, чи воно перенесе сво! хвороби в наступне десятир1ччя - питания, вщповщь на яке отримаемо через час нового виевтгення ситуацп, назва яко! ще визначаеться. Л1тературш опов1дання десяти украшських прозаУклв останн1х десяти роклв - ¿рошчш, фантаз1йн1, нарративн1, позбавлеш чтеого сюжету вщбивають ситуац1ю саме украшського постмодерну i залишаться, на наш погляд, не як вщображення загальнолюдських ¡нтсрсав. а як вщображення пер1оду ситуацп' в культу pi певного перюду.
Висновки. Л1тературн1 студй'. якл просякнуп ситуац1ею постмодерну, вщбили II характерш риси. В творах останн1х десяти роюв пщтвердилися принципи постмодерну: реконструкщя, симулякр, ¡рон1я тощо, як! евщчать про те, що л1тсратурн1 студп Укра1ни не стоять осторонь вщ глобальних цив1л1зац1йних процсслв.
Список liicpai vpii
1. Bappi Штер. Вступ до Teopii: лстературознавство та кутьтуролог1я//ГНтер Bappi. - К.: Смолоскип, 2008 - 360 с.
2. Декамерон. 10 украшських прозапс1в останшх десяти роюв. - Харюв: Книжковий клуб. «Клуб СНмейного Дозвшля», 2010. - 320 с.
3. Ермоленко A.M. Етика дискурсу Карла-Отго Апеля у контексп украшського сусшльства за доби модершзаци/ A.M. Ермоленко //Фшософська думка. - 2007. - № 5. - С. 104-124.
4. Соболь О.М. Постмодерн i майбутне фшософп/ О.М.Соболь. - К.: Наукова думка, 1997. -188с.
5. Безклубенко С.Д. Про «модершзм» та його pi3Hi види/ С.Д. Безклубенко //Художньо-осв1тнш npocTip Укра!ни в контекст новтньо! icTopii: 36. Матер. Всеукр. Наук.-практ. конф. Кшв, 2223 листопада 2007. - К.: «Видавничий Д1м Дмигра Бурого», 2007,- 352 с.
УкраУнсьм nimepamypHi студи ситуацп постмодерну
6. Бацевич Ф.С. Фшософ1я мови: 1стор1я лшгвофшософських учень/ Ф.С.Бацевич. - К.: ВЦ «Акаделия», 2008. - 240 с.
7. Ильин И.П. Постмодернизм от истоков до конца столетия: еволюция научного мифа/И.П.Ильин. -М.: Интрада, 1998.-227 с.
8. Толстой JI.H. Речь в обществе любителей Российской словесности. Собрание сочинений. В 22-х т. Т. 15. Статьи об искусстве и литературе/ Л.Н.Толстой. -М.: Худож. лит., 1983. -432 с.
Патерыкина В. Украинские литературные студии ситуации постмодерна // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия: Философия. Культурология. Политология. Социология. - 2011. - Т.24 (63). - №2. - С. 140-147. Ощутив смену парадигм модерна и постмодерна, современная украинская литература воплотила черты, которые присуши ситуации постмодерна: смешение жанров, пародия, ирония, деконструкция. Литературные произведения украинских прозаиков уходящего десятилетия отражают именно этот период развития общества, используя средства, характеризующие ситуацию постмодерна.
Ключевые слова: постмодерн, литература, культура, текст, ирония, интертекст, десеминизация.
Paterykina V. Ukrainian literary studio situation of post-modern// Scientific Notes of Taurida National V.I. Vernadsky University. Series: Philosophy. Culturology. Political sciences. Sociology. -2011. -Vol.24 (63). -№2. - P. 140-147.
Having left the change of modern paradigms into postmodern ones modern Ukrainian literature acquired the features which are character to postmodern situation: genres confusion, parody, irony, deconstruction of literatury works of Ukrainian prosaists of elapsed decade reflect exactly this period of social development using the characteristic means of postmodern situation. Key words: post-modern, literature, culture, text, irony, intertext, deseminizatsiya.
Статья поступила в редакцию 20.11.2010
