CC BY
63
ISSN 2227-7242. Антрополопчш вимiри фiлософських достджень. 2012. Вип. 1. Ф1ЛОСОФСЬК1 ПРОБЛЕМИ МОВИ
УДК 141.7 : 316.77
Висоцька О. €., Дншропетровський обласний шститут тслядипломно'1
педагопчно'1 осв1ти
Г1ПЕРТЕКСТ ЯК ОСНОВА ПОБУДОВИ МОВНОГО СЕРЕДОВИЩА У КУЛЬТУР1 ПОСТМОДЕРНУ
Розглянуто основт складов1 гтертексту як основи побудови мовного середовища в культур1 постмодерну. Розкрито характер еволюци форм комуткаци в1д тексту до г1-пертексту. Доводиться, що гтертекст е нелшйною мережною мовною структурою су-часних в1ртуальних засоб1в комуткаци i визначае характер в1дносин у культур1 постмодерну.
Ключовi слова: гтертекст, текст, мова, постмодерн, комунтащя, культура, контекст.
Высоцкая О. Е., Днепропетровский областной институт последипломного
педагогического образования
ГИПЕРТЕКСТ КАК ОСНОВА ПОСТРОЕНИЯ ЯЗЫКОВОЙ СРЕДЫ В КУЛЬТУРЕ ПОСТМОДЕРНА
Рассмотрены основные составляющие построения языковой среды в культуре постмодерна. Раскрыт характер эволюции форм коммуникации от текста к гипертексту. Доказывается, что гипертекст является нелинейной сетевой языковой структурой современных виртуальных средств коммуникации и определяет характер отношений в культуре постмодерна.
Ключевые слова: гипертекст, текст, язык, постмодерн, коммуникация, культура, контекст.
Vysotska O. E., Dnipropetrovs'k Regional Institute of Postgraduate Pedagogical Education
HYPERTEXT AS A BASIS FOR CONSTRUCTING LANGUAGE ENVIRONMENT
IN THE POSTMODERN CULTURE
The main components of the construction of the language environment in the Postmodern culture are examined. The forms of communication evolution from text to hypertext are disclosed. It is proved that hypertext is a non-linear structure of the language of modern virtual communication and determines the nature of the relationship in postmodern culture.
Key words: hypertext, text, language, Postmodern, communication, culture, context.
© Висоцька О. е., 2012
Постановка проблеми. Ситуащя постмодерну, проголошена у 70-т роки ХХ ст. Ж.-Ф. Лютаром, тривалий час уявлялася лише метафорою, обговорення яко! можливо виключ-но в рамках фшософських дискусш. Але зараз, на початку ХХ1 ст., коли здобутки фшософи, лггератури, мистецтва постмодершзму глибоко увшшли не тшьки у високу, але й масову культуру, суттево трансформувавши !х змют та форму, стае важливим для окреслення характеру того мовного середовища, яке сьогодш визначае комушкативш вщносини в суспшь-сга, особливо з появою в1ртуальних засоб1в комушкаци.
Ключовими в постмодернютськш методологи анал1зу мовного середовища е поняття тексту { гшертексту, яю постають як результат еволюци мовлення { мови. Хоча питанням мов-но! комушкаци присвячено пращ багатьох ав-тор1в - вщ М. Маклюена, Н. Лумана, Ю. Габер-маса до С. Жижека та У. Еко, але практично не дослщжуваними залишаються мехашзми вклю-чення мовних практик у сучасну культуру як культуру постмодерну.
Мета статтi - визначити основш складов! гшертексту як основи побудови мовного середовища в культур! постмодерну.
Виклад основного матерiалу. Для сучас-них мовних практик характерним е зсув вщ лшшного визначення мовно! д!яльносп в дихо-томп мова - мовлення до нелшшного прочи-тання культури як тексту. Розумшня культури як тексту походить вщ осмислення !! як пол> фони р!зномаштних «код!в», «дискуршв», «цитат». Уже в методологи К. Лев>Строса текст представлено як сукупшсть культурних код1в. Ж. Деррида радикал1зуе цей погляд, стверджу-ючи, що «позатекстово! реальносп взагал! не юнуе» [6, с. 313]. У свою чергу Р. Барт заявляе, що «будь-який текст е м1ж-текстом стосовно якогось шшого тексту» (переклад тут 7 дал1 мт - О. В.) [2, с. 417].
Головною особливютю тексту е те, що його структура постшно «виробляеться». Тобто будь-який текст е продуктом «трансформаци якогось шшого тексту». Тим самим замють поняття штерсуб'ективносп постае поняття штер-текстуальносп [7, с. 5-6]. Пошук таких штер-текстових «слщ!в» становить основу постмо-
дернютського л1тературного 1 фшософського дискурсу, який поступово визначае 1 загальну побудову сучасних форм комушкаци.
Текст як вщкрита для штерпретаци структура, де «означуване несюнченно вщкладаеться на майбутне», протиставляеться твору як кшце-вому смисловому завершеному утворенню, що «зводиться до певного означуваного» [1, с. 415]. Р. Барт одним з перших описав характеристики текстово! структури комушкаци. Серед головних властивостей тексту вш нази-вае смислову незавершенють, множиншсть, штертекстуальнють, символ!чнють, що прово-кують до породження нових асощацш, переш-терпретацш, ситуацш творчост та гри. Одно-часно в текст Р. Барт вбачае структуру, що не мае аш спрямованост!, аш центрувального начала, звщси - тенденци до розсдавання смисл1в у ньому. У цш особливосп тексту Р. Барт вщ-кривае революцшш можливост1, оскшьки замють лшшно!, плоско! картини св1ту буду-еться «просторова багатолшшнють означував-ного» [1, с. 416], з якого 1 складаеться текст.
Изшше Ж. Бодр1яр побачить у такому роз-сдаванш ефект нестач! смисл1в та «дифузи щн-ностей», зумовлений структурою гшерреаль-носп, породжено! в1ртуал1зованим текстом си-мулякр1в. Якщо, згщно з Р. Бартом, усередиш твору юнуе зумовленють певних послщовнос-тей, а також приналежнють кожно! з них автору, оргашчнють побудови образ1в, то текст характеризуемся ним як «мережа» [1, с. 418], яка протисто!ть цшсносп, оскшьки пщдаеться дробленню та перештерпретацп. Текст, на вщ-мшу вщ твору, е самодостатшм { не потребуе авторства, автор юнуе лише як позначення, ¿м'я, яке не мае шчого спшьного з реальним суб'ектом. Ця особливють стала головною вщ-знакою сучасних в1ртуальних засоб1в комушкаци, у яких текст, набуваючи штерактивних характеристик, перетворюеться в гшертекстову реальнють. Зокрема, для 1нтернету «смерть автора» е т1ею характеристикою, задля яко!, влас-не, 1 вщбуваеться комушкащя. Аношмнють текспв, можливють постшного розгортання «мовних ¡гор» в штертекстовому (точшше, гшертекстовому) режим! стае головним атрибутом комушкаци в мережному простор!.
Тeкcт (а го^м i гiпepтeкcт) пepeдбaчae œo-poчeння диcтaнцiï мiж пиcьмoм та читанням, ïx oб'eднaння в единш знaкoвiй дiяльнocтi. Звiдcи випливае зaлyчeнicть y кoмyнiкaцiю, кoли нe тшьки «ми гpaeмo в тeкcт», aлe i «тeкcт гpae нами» [1, c. 419]. Такий eфeкт мае дeкiлькa вaжливиx нacлiдкiв: пo-пepшe, вiдбyвaeтьcя cтиpaння мeж caмoтoтoжнocтi «Я», щo дить дo втpaти cyб'eктoм iдeнтичнocтi як ста-лoгo eлeмeнтa i пepexoдy дo poзyмiння ^ernTC-чнocтeй як пocтiйнo змiнювaниx eлeмeнтiв ca-мoiдeнтифiкaцiï ocoбиcтocтi; пo-дpyгe, croCTe-piгaeтьcя poзмивaння мeж мiж «peaльним» та «вipтyaльним», ocкiльки «вipтyaльнicть» стае peaльнicтю iншoгo пopядкy, тoбтo бшьш зна-чyщoю i «peaльнoю», ашж бeзпocepeдня чутте-ва peaльнicть; пo-тpeтe, пoглинaння cyб'eктiв y тoтaльнiй кoмyнiкaцiï винocить на пepший план пpoблeмy iнтepcyб'eктивнocтi, ocкiльки для кoмyнiкaцiï пepшopядним cтae нe тe, xтo гoвo-pить, a xe, за дoпoмoгoю якиx зacoбiв вщбува-eтьcя томушкащя. Тoбтo визнaчaльнoю мeтoю cyчacниx фopм кoмyнiкaцiï cтae нe дocягнeння пopoзyмiння, а cтвopeння caмиx iгpoвиx crnya-цiй, кoли пpoцec кoмyнiкaцiï е caмoдocтaтнiм, а eдинo важливим стае того нecкiнчeннe пpoдoв-жeння, зocepeджeнicть на «пoвepxнi» дocвiдy.
Отжe, якщo кoмyнiкaцiя як така пoвиннa 6ути cпpямoвaнa на пopoджeння cмиcлiв, то в cyчacниx гiпepтeкcтoвиx фopмax кoмyнiкaцiï cпocтepiгaeтьcя cимyляцiя cмиcлiв y ceœi ïx вipтyaлiзaцiï i плиннocтi, пopoджeннi i poзciю-вaннi oбpaзiв, пoдiбниx дo мaлюнкy на пicкy. Однoчacнo тeкcтoвa фopмa кoмyнiкaцiï пoтpe-бye дiяльнoгo cпiвтoвapиcтвa, aктивнoгo втpy-чання в röro «гpy», ocoбливo толи тeкcт набу-вае фopми гiпepтeкcтy. Гiпepтeкcтyaльнa тому-нiкaцiя кoнcтитyюeтьcя як стогема, нeдeтepмi-нoвaнa цiлeпoклaдaнням oзнaчeння. ïï ocoбли-вocтями е пoлiмopфнicть, нeлiнiйнicть та тон-тeкcтyaльнicть.
^му^ка^я як тeкcт вiдкидae id'opm^ лiнiйнicть, а caм чac мoжe бути пpипинeний, oбepнeний назад чи, узагат, cкacoвaний. Така звopoтнicть чacy в гiпeppeaльнocтi cтвopюe вщ-чуття «кiнця icтopiï» як cпpямoвaнoгo, pa^orn-льнo ocягнeнoгo чacoвoгo вiдpiзкy. Якщo poз-глядати icтopiю як кyльтypнy пам'ять, тo вияв-ляeтьcя, щo гiпepтeкcтyaльнa кoмyнiкaцiя нe
opieнтoвaнa на ïï збepeжeння. Навпаки, вoнa мoжe бути poзцiнeнa як cпpямoвaнicть на ïï за-буття. Ефeкт забуття як зaлyчeнicть у «нecкiн-чeннe cьoгoднi», з oднoгo бoкy, вившьняе лю-дину вiд влади icTOpiï як тoтaльнocтi, з iншoгo 6o^, пoзбaвляe ïï вiдпoвiдaльнocтi пepeд май-бyтнiм та poбить нeчyттeвoю дo дocвiдy мину-лoгo.
Слoвo, щo пepeтвopюeтьcя на знак, у тeкcтi набувае нoвиx влacтивocтeй. Тeпep тeкcтoм мoжe бути нe тiльки пиcьмoвo зaфiкcoвaнa ш-фopмaцiя. Тeкcтoм стае будь-який oб'eкт irnep-пpeтaцiï, включeний у кoмyнiкaцiю. Оcкiльки тeкcт - вд нeлiнiйнa cтpyктypa, тoмy важливи-ми виявляютьcя нe тiльки пocлiдoвнocтi знaкiв, а й ïx мepeжнe poзтaшyвaння (кoдoвa тонф^у-paцiя знаюв).
Тeкcт як мoвнa пpaктикa у фeнoмeнi пpecи пpизвoдить дo змшування «виcoкoï» та «низь-кoï» кyльтyp, чoмy cпpияe пoявa мacoвoï ауди-тopiï cпoживaння тeкcтiв. Оcoбливicтю тeкcтy, на вiдмiнy вiд пиcьмa, е röro здaтнicть нecти пoвiдoмлeння бeз кoдy (aбo дeнoтaтивнe гов> дoмлeння [2, c. 309]). Фoтoгpaфiя як пpиклaд тaкoгo тeкcтy викoнye poль oзнaчeння, щo «на-тypaлiзye», за тepмiнoлoгieю Р. Бapтa, iкoнiчнe пoвiдoмлeння зaлeжнo вiд тoгo кoнтeкcтy, який у moro вклaдaeтьcя. Цe в пoдaльшoмy cлyгyвa-лo пpичинoю активтого викopиcтaння фoтo-гpaфiчнoгo зoбpaжeння peклaмoю. Однак на-дання тим чи шшим «знакам кyльтypи види-мють чoгocь пpиpoднoгo, нeмoв би гозбавляе пoвiдoмлeння cмиcлoвoï cпpямoвaнocтi» [2, c. 311]. Таким чивдм, вжe в тeкcтoвiй peaльнoc-тi нaявнi виxoди дo cтвopeння cимyлятивниx мexaнiзмiв пpoтiкaння кoмyнiкaцiï. Отжe, тота-льнicть вipтyaльнoï peaльнocтi мacмeдiйниx зacoбiв кoмyнiкaцiï xaparcreproye пpoцeдypy зaмiщeння aбo cимyляцiï pea^mcn пpиpoднoï. Як зазначив з ^oro пpивoдy Р. Бapт, «poзвитoк тexнiки, щo пpизвoдить дo вce бшьш шиpoкoгo poзпoвcюд-жeння iнфopмaцiï (зoкpeмa, oбpaзo-твopчoï), cтвopюe вce нoвiшi i нoвiшi зacoби, якi дoзвoляють cмиcлaм, cтвopeним людинoю, набувати личини cмиcлiв, зaдaниx caмoю ^и-poдoю» [2, c. 311].
Гiпepтeкcт poзшиpюe мoжливocтi тeкcтy, ocкiльки iнтepпpeтaцiï пiдлягaють ж тiльки знаки, а тe, щo мoжe бути за ними пpиxoвaнe.
Текстова структура вкладасться в гшертекст як його складова, однак при цьому втрачае власну самодостатшсть, стаючи лише матер1алом для розкриття гшертекстових можливостей. Гшер-текст - це не просто нелшшна структура, це мережа знакових структур, що постшно змшюе сво! координати I конф!гурацп. Побудований за принципом гри спошб комушкаци апелюе до чуттевих аспектов свтоосприйняття.
Ппертекст можна назвати «комушкащею рухливих образ!в» [8, с. 136]. У гшертекст пе-реборюеться властивий письму розкол мовлен-ня { мови (це яскраво проявилося в мовних за-собах кшо та телебачення). Под1бне сходження акустичного та оптичного форм сприйняття в гшертекстовш систем! комушкаци дало змогу М. Маклюену говорити про створення ново! аудюв!зуально! культури чи культури «тактильно!» комушкаци [8, с. 388], яку шзшше М. Кастельс назвав «культурою реально! в1рту-альносп», а Ж. Бодр1яр означив як панування «мед!атично! реальносп (чи гшерреальносп)» [5, с. 138]. Пперреальшсть не тшьки замщае речовинну реальшсть, стаючи «реальнютю другого порядку», але 1 впливае на характер св1то-сприйняття як такого. У результат! «мюце феноменолог!!' буття займае феноменолог!я комушкаци», оск!льки «св!т бачать таким, яким його подае образна комушкащя» [8, с. 140]. Тоталь-н!сть гшертекстуально! комун!кац!! передбачае знец!нення та поглинання природних форм св> тосприйняття. Лептимащя будь-яко! под!!, що в!дбуваеться в реальному час!, стае можливою тшьки в процес! !! переведення у сферу в!рту-ально! публ!чност! телебачення, радю чи 1нтер-нет-пов!домлення.
Особливютю г!пертексту е його штертек-стуальн!сть. При цьому в комушкащю можуть бути вписан! р!зн! дискурси, використаш за принципом колажу. Звщси - включення в постмодерн!стськ! лтоературш твори рекламних слоган!в, напис!в на стелях, пол!тичних лозун-г!в, наявшсть к!лькох «в!конц!в» читання, картинок, звернень в 1нтернет!, принципова вто-ринн!сть твор!в живопису та кшостр!чок тощо. Завдяки !нтертекстуальност! стираються меж! не тшьки м!ж адресатом та адресантом знакового акту (що характеризуе перш за все ситуа-щю тексту), але ! м!ж пов!домленням та його
зм!стом (ситуащя г!пертексту). Останне озна-чае, що в гшертекст не окреслено межу, що лежить м!ж об'ектом та висловлюванням про нього. Тому будь-яка спроба виокремити об'ект (як позазнаковий феномен) з! знаково! реально-ст! г!пертексту зак!нчуеться його симуляц!ею.
Зворотним боком безупинного множення смисл!в у г!пертекст! е ситуац!я «ёе]а-уп», коли в читача виникае вщчуття вщомосп чи знайо-мост! дос! незнайомого тексту. У зв'язку з цим актуал!зуеться проблема творчост!, оскшьки момент новизни в г!пертекст! може бути витю-неним його симулящею. Парадоксальн!сть г!пертекстово! реальност! в тому, що, будучи закладеною як плюральна система пост!йного породження нових смисл!в, вона завдяки свое! тотальност! по вщношенню до смислу н!велюе творчий !мпульс смислотворення, зводячи його до свое! функци. Тому г!пертекст як форма роз-гортання комун!кац!! в культур! постмодерну ставить тд сумшв саму можлив!сть художньо! творчост!, оскшьки вона залишатиметься лише рухливим моза!чним набором знайомих цитат, репл!к, парафраз.
Контекстуальшсть г!пертексту обумовлю-еться !ндивщуал!зованим прочитанням його зм!сту. Так, читач може не знати «цитати», що створюють (гшер) текстовий колаж. У цьому випадку колажн!сть як форма вираження смис-л!в у гшертекст буде непом!ченою [9, с. 56]. Вщсутшсть т!е! чи !ншо! низки «цитат», знайо-мих читачу, змшюе всю моза!ку г!пертексту. У результат! визначальна «л!н!я сюжету» в гшертекст! може бути взагал! вщсутньою. Гшер-текст передбачае наявн!сть щеального читача (споглядача чи актора комушкаци), готового до осмислення рухливих штертекстових проекцш значень у в!ртуальн!й «енциклопеди» гшертек-сту, де т! чи шш! «теми» виходять далеко за меж наявного тексту (Дж. Джойс, Х.-Л. Боргес, У. Еко). Однак у простор! мовно! комушкаци культури постмодерну такий щеальний читач -лише виняток !з правила «мовчазно! бшьшост» (Ж. Бодр!яр), яка використовуе колажнють г!-пертексту лише як виправдання свое! некомпе-тентност! стосовно творчого означення дшсно-ст! [4]. Бартвський !деал читача як виробника тексту, а не його споживача [1], не виправдався, оскшьки гшертекст, утягуючи особу в «немов-
би-д!алог», насправд! симулюе його. Прикладом тако! симулятивно! модел1 вироблення смисл1в е реклама, яка, створюючи ситуащю «немов-би-д!алогу», ретранслюе заздалегщь заданий контекст, видаючи його за нам1р спо-живача.
Контекстуальнють гшертексту позначае ситуащю, коли не юнуе ютинного (тобто ста-лого, дшсного) смислу якогось повщомлення, оскшьки не мае аш критерив ютинносп, аш сталих смислових структур. Це вщкривае шлях до безкшечних штерпретацш, але, одночасно, призводить до появи мертвонароджених смис-л1в, яю неможливо аш зупинити, аш зберегти. 1дея «смерт автора», реатзована в гшертексто-вому режим!, мае не тшьки креативш, але 1 руйшвш наслщки. Комушкащя, у якш не юнуе чогось, що сто!ть над И внутршньою лопкою, не мае шякого сенсу, оскшьки ш до чого не призводить. Якщо вихщною метою появи гшертексту було створення ситуаци бшьшо! свободи штерпретаци, знаходження нових сми-сл1в, тобто в його основ! був щеал творчих по-шуюв нового, то акцентуащя на самому момент штерпретаци в гшертексп спричинила руй-нування ц1е! мети. Будь-який творчий пошук передбачае моменти зупинки, творчють без результату у вигляд! того чи шшого твору втрачае сенс. Ппертекст стае сукупнютю «порожшх знаюв», оскшьки аш автор, аш читач, аш сам текст не контролюють штерпретативний потш значень.
Концепщя творчо! штерпретаци з'явилася як бажання позбавитися вщ авторитаризму метадискурсивного знання, що нав'язуе певш усталеш смисли. Найбшьший пафос прагнення творчо! штерпретаци властивий таким модер-нютським художшм та л1тературним теч1ям, як футуризм, дада!зм, сюрреал1зм. Так, твори П. Пшассо - це еволющя розгорнення матер> альних форм у напрям! !х постшно! деконструк ци, а знаменитий «Квадрат» К. Малевича -квштесенщя абсолютного способу творчо! ш-терпретаци образ1в. Сюрреатзм (особливо в кшотворчост!) розкривае тв1р як можливють для домислювання сюжету, р1зних штерпретацш його сюжету в процес розкриття нескш-ченних асощацш несвщомого.
«Необмежений семюзис» як продовження концепци творчо! штерпретаци було розвинено постструктуралютами (Ж. Деррида, Ж. Дельоз, У. Еко) та семютикою (Р. Барт). Однак нав1ть у цих напрямках визначено, що сам текст встано-влюе обмеження для штерпретаци. У. Еко, який у «Вщкритому твори> фактично задав перспективу самому читачу брати участь в штерпретаци оповщання, одночасно шдкреслював, що «тв1р е вщкритим, поки вш залишаеться тво-ром: за щею межею ми стикаемося з вщкрип-стю як шумом» [10, с. 199].
Отже, вщмова вщ «трансцендентального означуваного» (як атрибуту метанаративного знання), з одного боку, немов би позбавляе текст смислово! визначеност!, але, з шшого боку, така практика вщходу вщ метанарацш насправд! вщкривае можливосп для замщення «трансцендентального означуваного» симуля-тивним, що набувае характеру тотального способу означувати всю реальнють як прояв в1рту-альносп. Креативна творчють з1 створення нових смисл1в, на яку спрямовано под!бш прийо-ми (принцип «смерт автора») призводять до того, що поштовху до тако! творчосп вже не юнуе. Сам! щ прийоми з'явилися як опозищя до настанови класично! науки на заздалегщь задан! значення. Коли ж значення не задаються з самого початку, то виникае скорше зворотна тенденц!я - шукати в текст! прихований транс-цендентальний смисл. Створюеться ситуац!я поступового замикання культури постмодерну на симулятивних смислах, що видаються за трансцендентальна Це обумовлюе н!веляц!ю значення принцитв постмодерн!стсько! бороть би з метанаративним знанням, розосередження, розс!ювання, «дифуз!ю» цшностей, загальне осмислення ситуац!! аморфност! ! безглуздост! будь-якого протистояння як ситуац!! «шсля орг!!» (Ж. Бодр!яр), коли рухатися в жодному напрям! немае сенсу.
Под!бний парадокс г!пертексту обумовле-ний внутр!шньою лог!кою його побудови як плинно!, пост!йно зм!нювано! структури, фш-сац!я складових яко! е практично неможливою. Структурний зм!ст гшертексту описуеться постмодерн!стською методолог!ею в термшах «плато» (Ж. Дельоз, Ф. Гваттар!), «складки», «Л//егЛпсв» (Ж. Деррида). Ппертекст юнуе в
режимах швидкосп 1 несюнченного руху, незу-пинних змш. Розглядання зупиненого елемента гшертексту под1бне до фшсаци смислу кшо-фшьму в стоп-кадр1 - вш не мае сенсу. Фото-граф1я - це ще текст, який описуе стат аспекти «реальносп». Юно як ппертекст вже не можна розглядати як зм1ну картинок, воно наповню-еться сенсом лише в рухливому режима Звщси - акцентуащя на «розр1зненш», «лши висли-зання» гшертексту.
Висновки. Ппертекст е системою значень, яю задають контексти, обумовлеш щеолопч-ним наповненням, що, з одного боку, залиша-ються немов би прихованими, а, з шшого боку, саме завдяки цш «прихованосп», набувають високого ступеня впливу на масову свщомють. Ппертекст може також виконувати ентропшну антисистемну роль, коли, «розносячи» усталеш смисли, руйнуе «щеолопчш» конотаци «реальности (що характеризуе авангардш модершст-сью напрямки мистецтва та л1тератури, а також використовуеться в постмодершзм^. Ппертекст як нелшшна мережна мовна структура визначае характер 1 спрямованють комушкаци в постмо-дернш культур^ трансформуючи загальш св> тоглядш уявлення в б1к визначення прюритету симулятивних, в1ртуал1зованих форм взаемоди. Процес незупинного множення смисл1в у ппер-текст розкривае подвшшсть принципу вшьно! штерпретаци, що, з одного боку, закладае осно-ви плюралютичного св1тобачення, а, з шшого боку, швелюе свш визвольний потенщал у р1з-номаштних практиках симуляци смислу та комушкаци.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Барт, Р. От произведения к тексту / Р. Барт // Барт, Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика. -М. : Прогресс, 1989. - С. 413-422.
2. Барт, Р. Риторика образа / Р. Барт // Барт, Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика. - М. : Прогресс, 1989. - С. 297-318.
3. Барт, Р. Удовольствие от текста / Р. Барт // Барт, Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика. -М. : Прогресс, 1989. - С. 462-518.
4. Бодрийяр, Ж. В тени молчаливого большинства, или конец социального / Ж. Бодрийяр. - Екатеринбург : Изд-во Уральского университета, 2000. -96 с.
5. Бодрийяр, Ж. Символический обмен и смерть / Ж. Бодрийяр. - М. : Добросвет, 2000. - 387 с.
6. Деррида, Ж. Позиции / Ж. Деррида. - Киев : Д. Л., 1996. - 112 с.
7. Кристева, Ю. Бахтин, слово, диалог и роман / Ю. Кристева // Диалог. Карнавал. Хронотоп. - 1993.
- № 3. - С. 3-12.
8. Луман, Н. Медиа коммуникации / Н. Луман.
- М. : Логос, 2005. - 280 с.
9. Эко, У. Инновация и повторение. Между эстетикой модерна и постмодерна / У. Эко // Философия эпохи постмодернизма : сб. обзоров и рефератов. - Минск : «Красико»-принт, 1996. -С. 48-73.
10. Эко, У. Открытое произведение: Форма и неопределенность в современной поэтике / У. Эко. -СПб. : Академический проект, 2004. - 384 с.
Надтшла до редколегИ 01.03.2012. Прийнята до друку 05.03.2012.
