CC BY
234УДК: 821.161.2 - 3.09
Ю.А. Ганошенко
(Запорiжжя)
кандидат фiлологiчних наук, доцент, доцент кафедри культурологи та укра!нознавства Запорiзького державного медичного унiверситегу
ГенолоНчна специф1ка 1нтелектуального роману
Модернiзм визначив масштабну переорieнтацiю нацiональних лгтера-тур на iншi естетично-цiннiснi канони, що позначилась через вiдчугтя пев-но! вичерпаностi старих символiчних форм сприйняття й ввдтворення лю-диною матриць iдеологiчних, соцiальних, мiжособистiсних актiв поведш-ки. Розгубленiсть людини перед викликами свiту, що руйнуеться, спричи-нила потребу нового осягнення i пошуку нових способiв i засобiв омов-лення багатоспрямовано!, просякнуто! кризою катастрофiзму i непорозу-мiнням дiйсностi. У науково-критичнш думцi останнiх рок1в помина тен-денцiя до зосередженостi на проблемах модерносп в нацiональнiй лгтера-турi та вписаностi такого варiанту в загальносвiтовий культурний контекст. Проте культурний i психологiчний феномен укра!нського модернiзму пер-шо! половини ХХ ст. на сьогодш ще не може вважатися достатньо дослщ-женим. Зокрема потребуе детального аналiзу й теоретичного обгрунту-вання своерiдний нацюнальний варiант жанру iнтелекгуального роману, що сформувався в цi роки (поширешсть, особливостi архiтектонiки та по-етики) i втiлюе як суто нацюнальш риси, так i загальносвiтовi тенденцп розвитку лiтератури. Особливо ця проблема е актуальною з огляду на дис-кусiйнiсть самого термiна „штелектуальний роман".
Ю. Габермас виводить специф^ модерного типу свiтовiдчуття з активного взаемного семантичного протистояння рацiоцентризму й пози-тивiзму, що й дае шдстави розумiти модерн як процес формування „децен-трованого свгторозумшня" [1, с. 117], що створюе методолопчш переду-мови до розумшня укра!нського модернiзму як певного семiотичного поля енергетично! напруги мiж надрацiональним та iррацiональним типами структурування дiйсностi, Г! естетичного моделювання й вербалiзацií. Тому особливо виразною рисою модерного типу лгтератури стае нас^зна ште-лекгуалiзацiя письма, яка „означае процес переходу вiд пашвно! протягом ХУШ-Х1Х ст.ст. Традицп зак1нченого й наочного опису, вiльного потоку мовлення, ди, що повнiстю вiдбуваеться на середньому планi, однознач-ностi, ясносп до iнакшого принципу оповвд" [9].
© Ганошенко Ю. А.
Особливютю украшського модернiзму 20-30-х рр. е його прихованiсть (за С. Павличко), зредукованiсть (за Ю. Безхугрим), неповнота (за В. Агее-вою), тобто письменники руйнували традицiйнi романнi форми шби зсе-редини, надiляючи усталет структури, як вже було сказано вище, особли-вим семiотичним навантаженням iнтелектуальностi, екзистенцiйностi. Та-кий прихований модернiзм призвiв до позачасового, власне екзистенцш-ного розгортання оповiдi. Хоча щеолопчна переднастанова прихованостi зумовила пошук таких форм передачi змiсту, яш б адекватно могли втглю-вати авторську позицш, але, натомiсть, не вирiзнялися зовнi з офiцiйного дискурсу лгтературних канонiв. Тому не дивно, що творчий пошук проля-гав перш за все через оновлення жанрових форм, адже, як зазначае С. Ов-чаренко, "жанр може виступати в ролi регулятора цшшсних орiентирiв, заступаючи мiсце i "образу", i "художнього авторитету" [11, с. 1].
Через аналiз оновлення жанрових структур певного масиву текспв можна простежити й змiни в структурi сощально1 сввдомосп, оск1льки, за словами М. Римаря, "жанрова структура - це структура дiяльностi, структура мислення, що являе собою вторично сформовану функцiональну едшсть форм дiяльностi, як1 володiють власною цiннiсною направлетстю способiв вiдбору, освоення, розгортання й переробки" [14, с. 17-18].
Але, незважаючи на факт модифiкацiйностi (а також потенщйно1 здат-ностi до не!), М. Ласло-Куцюк справедливо зауважуе, що „можливосп роману не е безмежними. Це жанр, який виник як певна решiтка, яка наклада-лася на дiйснiсть. Саме як в решищ, i в ромаш перехрещуються в певний споаб лшл подiй. Поза такою решгткою роман не може iснувати" [8, с. 193].
Тому жанр (зокрема роман) завжди потребуе полщентричного тдходу до аналiзу, тому що в кожному жанр!, як вказуе Н. Копистянська, "поеднуеть-ся ст1йке та змiнне: жанр стiйкий як поняття загальнотеоретичне (...) Жанр змiнний в безперервному iсторичному розвитку i нацюнальнш своервдностГ [7, с. 182]. 1нтелектуальний роман першо! половини ХХ ст. вплюе як деяк1 традицшт жанровi ознаки роману, так i специф!чт риси свого рiзновиду. Серед традицшних рис бiльшiсть дослвднишв вцщляе особливу структурну пластичнiсть i постшну здатнiсть до трансформаци. Саме синтетичтсть жан-рово! структури визначае внутршню типологiю iнтелектуального роману i значною мiрою посилюеться природою модершстсько1 творчосп загалом: „Модершзм стверджуеться, проектуючи перервнють i диференщйоватсть традици, як те, що вибираеться i твориться. Завдяки механiзмам ввдчуження й проектування шакшосп, естетично1 реальности а також виб!рковому, !мо-в!ртсному ввдношенню до традици в модершзм! синхрошзуються р!зш часов! площини й фшософсько-естетичт системи, сучасш й минул!, ввд нео-платотзму, буддизму, середньов!чно1 метаф!зики до бергсотанства й тцше-анства. Модершзм стае явищем культурного синтезу" [2, с. 17].
Б™ витокiв захвдноевропейсько! штелекуально! прози стояв Т. Манн, який першим у 1924 р. запропонував термiн "штелектуальний роман" i означив його проввдт поетикальнi властивост!
1нтелектуальний роман синтезував структурно-семантичнi ознаки те-лектуально! драми, фiлософського роману, роману iдеологiчного форму-вання героя (характерний для XVIII ст.) зi здобутками сощально-психолопч-ного роману Х1Х ст. (в украшських умовах iнтелектуальна природа роману часто була замаскована любовним сюжетом чи виробничим або амейно-побутовим конфлштом). Це й визначило певний схематизм, властивий те-лектуальному роману, адже, за словами В. Днепрова, "найважче синтезуеться фiлософський i соцiальний роман в плаш зображення людських харага^в" [4, с. 418]. Тому виникае явище, вказане £. Мелетинським: Конкретна стих1я особистого життя (...) може фнурувати тальки як одна з фшософських тем i як формальна, умовна романна оболонка" [10, с. 293].
На рiвнi зовшшньо! структури це й дозволило украшському варiанту жанру iмiтувати радянський реалiстичний роман, а на рiвнi фiлософського осмислення втiлити iнтелектуальне тло доби, що е однiею з найхарактерн-iших рис iнтелектуального роману В. Винниченка, В. Домонтовича, М. 1в-ченка, Ю. Косача, М. Могилянського, В. Щдмогильного, £. Плужника, С. -Тудора, М. Хвильового, та ш.
Як вказуе Н. Колошук, "у штелектуальному романi важлива передусiм природа конфлшту - це конфлiкг вдей, свiтоглядних фiлософських та етич-них позицш, виражена через протистояння геро1в, образну композицiю, виявлення авторсько! точки зору в нарацц тощо" [6, с. 62]. Подабний конфлшт реалiзуеться лише в специфiчних умовах естетики експерименту, що ус-падкувалася вiд драми вдей i стала визначальною щодо характеротворення в штелектуальному ромаш, у якому зiштовхуються не життеподiбнi харак-тери й психолопчт типи, а, скорiше, олюднет маски, що приховують певнi антагонiстичнi ще!. Персонаж досить часто свiдомо конструюеться автором, унаслвдок чого певною мiрою схематизуеться й частково втрачае сво! конкретно-iсторичнi риси, що досить часто дискутувалось радянською критичною думкою. Однак особливють iнтелекгуального роману полягае також у тому, що шдабна схематизацiя не передбачае перетворення персонажа в однозначний персонiфiкований алегоричний образ певно! ще! -даалектика семiозису такого образу в сполученш схематичност (бiльш важ-ливою е семантика вде!, яку вiн втiлюе) та традицшно! для психологiзму художнього твору конкретно-чуттево! природи персонажа (вщображення психолопчно! реальностi буття людини набувае особливо! актуальносп, оск1льки увиразнюе й поглиблюе iдейний дискурс доби).
Так особливостi архiтектонiки цього жанрового рiзновиду дозволя-ють не погодитися з В. Кожиновим, який вважае штелектуальний роман
тематичним рiзновидом жанру [5, с. 892], - такий пiдхiд iгноруe структур-ну новизну й оригiнальнiсть жанру, що спотворюе розумiння механiзмiв його творения. Нашшсть О. Романенко визначае iнтелектуальний роман як певний комплекс формально-змютових характеристик: „Це складний за будовою прозовий твiр, сюжетна лтя якого вiдображае протистояння iдей, що вплюють сенс загального й iндивiдуального iснування. У творах цього жанру iнтелектуально-розмисловi елементи образотворення переважають над емоцшно-чуттевими, а складнi фiлософськi проблеми розкриваються за допомогою монологiв та дiалогiв, багатозначно! символiки, прийомiв „потоку сввдомосп" тощо" [12, с. 141].
В. Днепров говорить про те, що в штелектуальному романi письмен-ник "характеризуе людину через повноту того, що вона думае, а також через те, яким чином вона це думае, через особисту манеру мислити i виражати думки, через властивий данiй особi свгт асоцiацiй (...), через ште-лектуальний темперамент, пафос впевненостi, тонку iронiю або скепсис, через як1сть чи ухильну невизначенiсть висновк1в i навиъ через граматич-ну будову мовлення" [4, с. 419]. Ми спостертаемо, таким чином, змiну в поетикальнш оргашзаци тексту, в якому основна дiя та конфлiкг розгорта-ються на щейно-абстрактному рiвнi висловлювань, думок, суперечок, дис-кусiй, дiалогiв, засвщчуючи "перехщ образу в загальну думку i загально! думки знову в образ" [4, с. 400]. Пздбний роман втглюе настанову Т. Манна про цей жанр: "Роман я завжди розглядав як симфонш, як твiр контра-пунктний, як сплетшня мотивiв, в якому роль мотивiв вiдiграють вде!" [цит. за 4, с. 418]. Тобто вдея музичностi, нелiнiйностi композицiйного виршен-ня, "редукцiя фабули", стае однiею з визначальних рис штелектуального роману. Тому справедливою е теза С. Павличко про те, що з появою в нацiональнiй лгтерату^ iнтелекгуальних романiв "в один момент застали народницью побутовi епопе! та солодкавi iсторичнi романи, а разом з ними сентиментальна поетичшсть, орнаментальшсть, моралiзаторський пафос та всi iншi романтичнi спадки украшсько! прози Х1Х вiку" [12, с. 3].
Розумшня iнтелектуалiзму в структурi жанру штелектуального роману можна спiввiднести з термшом "субстанцiональнiсть" Г.В.Ф. Гегеля, який одночасно позначае й загальну енергетичну константу, й конкретну И сферу: полтику, сiмейно-шлюбнi ввдносини, мораль. Опозицшною парою цього поняття е "суб'ектившсть", що й визначае другу особливють ште-лектуального роману (пiсля схематизму та експериментальносп) - зобра-ження психологiчного буття щдишда.
Субстанцiональна семютична система е iманентною рисою людсько! особистосп, оск1льки означае единий шлях самореалiзацil та самощентиф-тацп iз суспiльним тiлом. Прориви несвiдомого (на рiвень якого пере-мiстились акценти семантичного поля децентрованого й випсненого над-
iндивiдуального досвiду) у свiдому iдейно-цiннiсну установку та поведш-ковий патерн (маску) (партшна позицiя, соцiальна роль, щеолопчно-фшо-софська направленiсть) стають загальним принципом характеротворення в цьому жанровому рiзновидi. Також визначальним у жанрi штелектуаль-ного роману е зiткнення декшькох таких позицiй, що створюють передумо-ву до iнтерпретацiйних зусиль у розумiннi тексту через вторинну (ретран-сльовану) енергетично-смислову структуру психологiчних констант.
Трагедшним в лiтературi початку ХХ ст. стало фатальне ввдчуження мiж iндивiдуально-екзистенцiйним началом та загально оргатзуючим (сус-пiльний екзистенцiал), тому конфл^не ядро тексту й переноситься iз зов-нiшньо-подiевого рiвня (власне сюжету) на психолопчно^нтелектуальний рiвень (внутрiшнiй iмплiцитний сюжет). Базою конфлiкгу стае не дя (под1я), а iдея (вдеологема), що й визначило характер модифтацшних змiн у струк-турi романного жанру. Герой як наративний центр твору не знаходить примирения у своему психолопчному вимiрi щей з планом 1'х проекцп -субстанцюнальним суспiльством, свiтом речей. Це й створюе ефект роз-порошення наративних комушкативних схем у текстi, що, в свою чергу, посилюе роль авторського наративу з його консолщуючим оргашзацш-ним звучанням, досить часто оприявнюе автора.
Творчий процес як найвищий прояв суб'ективностi (iндивiдуальне "переформатування" загальних несвiдомих змiстiв i свщомих установок) створюе передумови для втшення в поетикальному цiлому штелектуаль-ного роману чотирьох шарiв оповiдi:
1. Сподiваного, який е задоволенням жанрового оч^вання читача (любовна парадигма, традищйт "ромаинi риси") - сюжетно-под1евий вимр значень.
2. Суб'ективного, що е вщображенням психологiчного буття окремо-го iндивiда перш за все на персонажному рiвнi (сфера iнстинктiв, потреб, потяпв, прагнень, сфера мети) - психолопчний сюжет.
3. Субстанцiонального, в якому втiлено певнi домiнанти доби ^вень щеологп, стереотипиостi гендерних i сощальних ролей, сфера iмперативу та iерархil), в них загальне („океашчне" цше) е формотворчим для окремо-го (одинищ) - унiверсальний метасюжет.
4. Синтетичного (шар взаемода попередшх трьох). Вiн е ввдображенням проникнення субстанцюнальних вимiрiв буття людини (унiверсалiй) у сфери поведшкових (рвень сподваного) та психолойчних матриць, а також е демонст-рац1ею взаемода рiзних суб' ективних моделей реальност та загальнолюдського (екзистенцшного) характеру ще! взаемодЦ' - ршень штелектуального сюжету.
Таким чином помино, що архiтектонiчна будова штелектуального роману хоч i тяж1е до цiлiсностi, однак неоднорiднiсть складових (багато-шаровiсть будови) розхитуе И, певною мiрою дестабiлiзуе текст.
Типолопчно укра!нський iнтелекгуальний роман демонструе глибин-ний зв'язок зi свiтовими зразками цього жанру, однак варто зазначити, що попри iманентну модернiстську iнтелектуалiзацiю роману в першiй половит ХХ ст. англiйська лiтература (Дж. Джойс, Д. Г. Лоуренс, В. Вулф, Дж. -Конрад) здебшьшого зосереджуеться на посиленнi психологiчного („суб-'ективного", психоаналiтичного) компонента романно! структури, що пев-ною мiрою призводить до втрати схематизму (парадигмальносп), до роз-риву мiж соцiальною роллю та еством, зменшуе дискурсивнiсть наративу. Тому типолопчно укра!нський iнтелектуальний роман мае б№ше спiльних рис з шзшшими романами iнтелектуально-фiлософського спрямування (В. Голдшг, Дж. Фаулз). У лиератур США (С. Фщджеральд, Дж. Дос Пасос, В. Фолкнер, Е. Хемшгуей, Т. Вулф) iнтелекгуалiзацiя романних форм зосереджуеться в основному на щеолопчному розкритп буття людини в соц-iумi, на соцiокритичному пафоа, посилюеться увага до штенсивно! под-iево! сюжетно! (нередко пригодницько-авантюрно!, детективно!) будови. Це призводить до втрати дискурсивноси як визначального компоненту загаль-но! структури, до розчинення штелектуальносл в подiевостi, до певного мошзму iдеологiчного малюнку. Вiдтак найбiльшу типолопчну спорщ-ненiсть укра!нський iнтелектуальний роман мае з ранньомодершстичним французьким романом (А. Франс, Р. Ролан, А. Жид, Ф. Морiак), шмець-ким iнтелекгуальним романом (Т. Манн, Г. Гессе, А. Дьоблш), австршсь-ким (Р. Мюзiль), польським (Вiнкацi) та мае багато сп1льних рис з росшсь-кою романiстикою початку ХХ ст. (А. Белий, В. Брюсов, В. 1ванов, Ю. Оле-ша та iн.), хоча символ1стська основа останньо! часто послаблюе штелек-туальну напругу конфлiкгу.
В поетицi телектуального роману на рiвнi текстуально! взаемодп на-бувають особливо! семантично! валентносп так1 теоретичнi категорi!, як щея та iнтертекст. Перша стае основним предметом художнього зображен-ня, оскшьки е поеднанням загальнолюдського, абстрактно-фшософського осмислення реал1й психологiчного чи матерiального буття iндивiда з осо-биспсною семантикою осяяння (роздуму, iнтелектуально! роботи) та олюд-неною формою суспiльно-iдеологiчно! позицп.
1нтертекст стае натомiсть методом реал1защ! цього предмета, адже вклю-чае окрему iнтелектуальну одиницю (iдею, позицш, мовлення) в загаль-ний даахрошчний (традицiя) та синхронiчний (сучаснiсть) дискурс культу-ри, а також живить роман у ньому. Як вказуе I. Фрадк1н, однiею з визна-чальних поетолопчних характеристик iнтелектуального роману е „цша система засобiв рентгенiвського просвiчування його реально-побутового плану з метою виявлення прихованого плану шакомовлення. В текстi роз-порошено велику к1льк1сть замаскованих цитат, таемних натяшв на рiзно-манiтнi культурно-юторичш факти та обставини, i ^м того, що цi цитати й
натяки надають процесу читання своeрiдну чарiвнiсть, вносячи в нього елемент втзнавання, здогаду, вони слугують також i вказiвками для знаход-ження другого змiсту (...) оповiдь нiби накладасться на основу тих чи шших мiфологiчних, iсторичних чи л1тературних сюжепв i час ввд часу сшввщно-ситься з ними шляхом натяюв, окремих аналогий i пздбностей" [15, с. 249].
Отже, наявна приналежшсть кожного автора одразу до двох свгтогляд-но-естетичних систем: реалiстичного (шдаево) та модернiстського, екзис-тенцiйного ^нтелектуальна фiлософiчнiсть, алюзiйнiсть, „внутрiшня форма") говорить про бажання, не втрачаючи зв'язку з динамiчною сучасш-стю, зосередитись на загальнолюдському й позачасовому, що "супровод-жуеться з одного боку "фiлософiзацieю" (...) художньо! творчосп, а з iншо-го - естетизащею само! фiлософil" [3, с. 130].
Це артикулювалося авторами у сввдомому конструюваннi тем i конфлшпв, а разом i з тим i характерiв персонажiв, тобто моделюванш вже iснуючих у суспiльствi поведшкових i мовно-образних схем та форм кому-ткацл, в абстрагуваннi цих схем вiд конкретних iсторичних умов (констру-ювання) та зосередженнi уваги реципiента на власне екзистенцiйних пере-живаннях.
Отже, видiляючи основнi ознаки жанру штелектуального роману, ми можемо простежити в них на рiвнi стшпстики як риси нац1орнальних варiантiв модертзму початку ХХ ст., так i загальносвiтових тенденцiй розвитку культу-ри. Тому iнтелекгуальний роман стае найбшьш синтетичною жанровою структурою втшення авторських настанов, акумулюючи в собi i традицшт ознаки романного жанру (любовна колiзiя, зовнiшньоподiевий план сюжету), i ви-робляе власт риси: схематичнiсть, дещо штучна сконструйовангть персонажа, перенесення акценпв да з подiй на внутрiшнiй план буття щдиввда (психологична реальтсть), переосмислення конфл1кту не як протистояння персо-наж1в, а як протилежтстъ щейно-фшософських наратив1в. При цьому важливе мiсце поодае власна авторська наращя, яка часто органiзуе твiр як текст. Зви-чайно, потребуе ще подальшого дослвдження функцiоналънiсть вдеологл та новиньо! мiфологil в струкгурi цього романного рiзновиду, фрагментизацiя дiйсностi, а також подальше розмежування телектуально! ромашстики та, скаж1мо, постмодерного роману, який iмiтуе тi ж схеми.
Список використано1 л1тератури
1. Габермас Ю. Фiлософськшй дискурс модерну / Габермас Ю. - К. : Четверта хвиля, 2001. - 424 с.
2. Гундорова Т. Проявлення слова : Дискурсiя раннього украшського модернiзму. Постмодерна iнтерпретацiя / Гундорова Т. - Л. : Лиопис, 1997. - 300 с.
3. Давидов Ю.Н. "Картины мира" и типы рациональности (новые подходы к изучению социологического наследия Макса Вебера // Вебер М. Избранные произведения. / Давидов Ю.Н. - М. : Прогресс, 1990. - С. 736-769.
4. Днепров В.Д. Черты романа ХХ века / Днепров В.Д. - М.-Л. : Сов. писатель, 1965. - 548 с.
5. Кожинов В.В. Роман // Литературная энциклопедия терминов и понятий / под ред. А.Н. Николюкина. / Кожинов В.В. - М. : НПК „Интелвак", 2001. - Стб. 889-892.
6. Колошук Н. "Недуга" £. Плужника як штелектуальний модерний роман // Слово i час / Колошук Н. - 2002. - №№ 1. - С. 60-67.
7. Копыстянская Н.Ф. Понятие "жанр" в его устойчивости и изменчивости // Контекст. / Копыстянская Н.Ф. - 1986. - М. : Наука, 1987. - С. 178204.
8. Ласло-Куцюк М. Засади поетики / Ласло-Куцюк М. - Бухарест : Кри-терюн, 1983. - 396 с.
9. Манн Ю.В. Заметки о современной культуре : «интеллектуализация» прозы [Електронний ресурс] : Электронный научный журнал учреждения Российской академии образования «Институт художественного образования» / Манн Ю.В., Олесина Е.П., Стукалова О.В. // http://art-education. ru/AE-magazine/archive/nomer-3 -2011/тапп-о^та^Шка^а-10-09-2011.pdf.
10. Мелетинский Е.М. Введение в историческую поэтику эпоса и романа. / Мелетинский Е.М. - М. : Наука, 1986. - 318 с.
11. Овчаренко С.В. Проблеми жанру в класичнш та некласичнш есте-тищ : автореферат дис. на здобуття наук. ступеня докт. фшософ. наук за спещальтстю 09.00.04 «Естетика». / Овчаренко С.В. - К., 1999. - 34 с.
12. Павличко С. Роман як штелектуальна провокащя // Домонтович В. Доктор Сераф^с. Без грунту. Романи / Павличко С. - К. : Критика, 1999. -С. 3-16.
13. Романеню О.В. Концепщя людини в украшськш лттерату^ 20-х роюв ХХ ст. (на матерiалi прози Г. Михайличенка, М. Хвильового, М. 1вченка, В. Шдмогильного) : дис. на здобуття наук. ступеня канд. фшолог. наук : 10.01.01./ Романенко О.В. - К., 2002. - 176 с.
14. Рымарь Н.Т. Введение в теорию романа. / Рымарь Н.Т. - Воронеж : Изд-во Воронежского ун-та, 1989. - 268 с.
15. Фрадкин И.М. О жанрово-структурных особенностях немецкого интеллектуального романа // Художественная форма в литературах социалистических стран. / Фрадкин И.М. - М. : Наука, 1969. - С. 239-259.
