CC BY
10
УДК 141:323.1:316.32
Вталй ¡ГНАТЬеВ
ПЕРСПЕКТИВИ ТА СУПЕРЕЧНОСТ1 РОЗВИТКУ НАЦЮСОФП У КОНТЕКСТ! ГЛОБАЛ1ЗАЦП
Автор робить спробу обтрунтувати необхгдтсть видыення специфжи фглософського предмета дослгдження в теоретичтй проблематиц нацп через призму суперечних глобал1стичних процеав. Розширюючи класичну традицт тлумачення нацюнал1зму автор пропонуе анал1зувати суперечност1 формування фшософи нацп не лише як насл\док сустльно-полтичних процеав, а й як фшософський дискурс становлення некласичног парадигми сощальног фшософи.
Ключовi слова: нацюнал1зм, нацюлог1я, нацюсоф1я, глобал1зац1я, класична парадигма, некласична парадигма.
У сучаснш фшософи вщбуваеться щось на зразок такого явища, яке переживала класична фiзика Ньютона юнця Х1Х ст., яка наштовхувалась на проблему труднощiв теоретичного описання. В сферi сощально! фшософи Х1Х-ХХ ст. таким аномальним явищем став аспект нацiоналiзму, який, за твердженням I. Берлша, шхто юторично не передбачив, тому теоретично не осмислив. З одного боку, цшком прийнятним у наущ вважаеться теоретична приналежшсть нацiоналiзму до класично! модерно! традици, а з шшого - в свiтоглядному сена нaцiонaлiзм розвиваеться не стiльки як тдтвердження, скiльки як опозицiя до вае! традици фiлософувaння.
У зв'язку з тим, що фiлософськa криза класично! парадигми логоцентриз-му в XIX ст. ствпала з перюдом народження нaцiонaлiзму як усвщомлено-го суспшьного явища, то така синхроншсть теоретичного оформлення рiзних форм нaцiонaлiзму i процесу формування некласичних методологш у цей перiод приводить до припущення, що нaцiонaлiзм не е лише суспшьно-юторичним явищем епохи модерну, а виступае однiею з ланок формування фшософського дискурсу сощально! фшософи.
Постae питaння: чи можемо ми видiлити сaме фiлософський предмет дослiдження нaцiï - нэцюсофш? Чи його не iœye i нaцiю можнa розглядa-ти лише як cоцiaльне явище, cоцiaльнy групу, тобто як cоцiологiчний предмет дослщження в зaгaльноicторичниx процеcax? Якщо aнaлiзyвaти явище тащота-лiзмy з позицш фiлоcофiï, тобто в «тайбшьш зaгaльномy й cyтнicномy acпектi», то ми шяк не можемо зaлишaтиcь в нейтрaльно-цiннicномy полi.
Виxодячи з шторичнж i теоретичниx умов, яю формyвaли вiдношення до поняття «нaцiонaлiзм», caме фiлоcофcький пiдxiд не може не врaxyвaти крaйнi aкciологiчнi пiдxоди. Тaк, якщо «Укрaïнcькa Рaдянcькa Енциклопедiя» 1982 р. cтверджye, що нaцiонaлiзм « вирaжae клacовi iнтереcи бyржyaзiï, що e протилеж-ним коршним iнтереcaм трyдящиx, ïxнiй боротьбi зa cвоe cоцiaлicтичне i нaцiонaльне визволення» [14, 278], то «Мaлий етнопол^олопчний словник» 2005 р. зaзнaчae, що «нaцiонaлiзм - cвiтоглядний принцип, тайбшьшою мiрою притaмaнний крaщим предcтaвникaм тароду, який виборюe cвоe прaво та розбудову влacноï держaви, тобто ^ar^ перетворитися нa нaцiю» [9, 188]. Можта довго лaмaти теоретичнi списи стосовно розглянутого явищa, aле ïxнiм cпiльним знaменником зaлишaeтьcя тлyмaчення нaцiонaлiзмy як cвiтоглядного принципу.
Нaцiонaлiзм як св^огляд у ХХ cтолiттi табув глобaльного xaрaктерy, що ycклaднило його теоретичний опис. Як результат, ввaжaeтьcя нayково коректним говорити про клacифiкaцiю типiв. Бaжaння клacифiкyвaти конкретно-шторичш форми нaцiонaлiзмiв формye типологи нaцiонaльноï iдеологiï, в основу якиx поклaдено полiтологiчний, icторичний, cоцiологiчний, псжоло-пчний, кyльтyрологiчний тa iншi пiдxоди.
Але попри бaжaння невеликоï кiлькоcтi дослщниюв розглядaти нaцiонaль-ну iдеологiю з нейтрaльниx позицiй, бiльшa чacтинa вчениx прямо чи приxовaно кориcтyeтьcя висновком 8.нглшського вченого I. Кедyрi про те що «це нaдзвичaйно деструктивта cилa, що керyeтьcя безглуздими принцит-ми, a нaцiонaлicтичнi сентименти - cпрaвжнi «темнi боги» людського св^огляду» [8, 37].
У 1945 рощ з'являeтьcя нaйвiдомiшa в cyчacнiй таущ верciя типологiï нaцiонaлiзмiв, aвтором якоï e Г. Кон. Сaме вш зaпочaткyвaв досить поширену прaктикy под^ нaцiонaлiзмy нa «зaxiдний» тa «cxiдний» типи. До ««ax^TO-го» вiдноcилacь рaцiонaльнa, полiтичнa його формa, a до «cx^rare» оргaнiчнa, кyльтyрнa формa вияву. Тaкa типологiя приводилa до висновку, що «cxiдний» нaцiонaлiзм, до якого територiaльно вiдноcилacь Сxiднa Сврота тa Азiя, в оcновi e iррaцiонaльним i здaтним нa кривaвi aгреciï, a «зaxiдний» тащота-лiзм, до якого територiaльно нaлежить 3ax^M Gвропa по рiчкy Рейн, e явищем конструктивним i позитивним. Мiж шшим, до оcтaннього не вxодилa Нiмеччи-
на, що породила фашизм. Таким чином, саме до деструктивно!' форми нащона-лiзму були зараховаш Bei народи незахщних держав.
Попри недостатню необ'ектившсть, така типологiзацiя стала основою шших - дещо змiнених варiантiв типологи: «шберальних», «демократичних» i «нелiберальних», «недемократичних» нацiоналiзмiв. До перших зарахову-ють i нiмецький нацiоналiзм. Така типолопзащя нагадуе вiдому гегелiвську концепцiю «юторичних» та «неiсторичних» нацiй.
Сучасна типолопя протиставляе «лiберально-демократичний», «громадян-ський» нацiоналiзм «етноцентричному», «культурному». Перший вважаеться прогресивним, натомють другий - деструктивним i анахрошчним. Наголос на iстотнiй вщмшносп « полiтичноï» та « етшчно1» форми нацiоналiзму продовжу-ють традицш Г. Кона, який структуризував нацiоналiзми на «хорошi» та «поганi». Але, як свщчить дослiдження етнiчних рухiв на Заходi Л. Лiйпгарта, «поширення лiберально-демократичних цiнностей серед суспiльств спричиняе посилення, а не послаблення етшчних щентичностей» [8, 41]. Зокрема, останш подiï сплеску економiчного та етшчного нацiоналiзму в Австрiï, Францiï, 1тали пов'язанi з бажанням вiдповiсти на велику мiграцiю з-за кордону шших етноав.
Тому, як зауважуе Стефанеску, «просте бiнарне протиставлення «доброго» захщного лiберального нацiоналiзму « поганому» етшчному схщноевропейсько-му е не лише спрощеним (i, отже, хибним), а й неточним описом i неправильною ощнкою реального стану речей» [12, 563]. В свою чергу П. Кузик не тшьки вказуе на хибшсть «горизонтально].'» геополiтичноï типологи нацiоналiзму, а й пропонуе «вертикальну» типологiю, яка дозволяе розглянути нацiоналiзм не ззовнi, а зсередини. Розмежовуючи поняття нацiоналiзму в широкому, нащософському сенсi та у вузькому його значенш (шовiнiзм), акцентуеться увага на його внутршнш конструктивностi та деструктивность Аналогiчний пiдхiд використав польський вчений Я. Рушевсью: «Якщо нацiоналiзм будемо розум^и як прагнення реалiзувати штереси власного народу - насампе-ред шляхом тклування про його власш справи i внутрiшне» змiцнення, то шовшзм розглядатиметься як намiр народу реалiзувати iнтереси, насамперед через експансш та агресiю щодо iнших нацш» [8, 48].
Виведення свiтогляду нацiоналiзму з iдеологiчного рiвня дозволить уникнути полiтизацiï явища i водночас не дозволить разом з «водою» пол^ич-них пристрастей викинути «дитину» конкретно-унiверсальноï сощально-фiлософськоï парадигми. I термш « нацiософiя» допомагае сконцентруватись на фшософськш проблематицi. Але сучаснi процеси глобалiзацiï основна частина дослiдникiв намагаеться протиставити процесам нащетворення. Пiд тиском науковоï кон'юнктури академiчна фiлософiя заперечуе св^оглядно-фшософ-ську значущiсть наци.
Головну тезу космопол^ично! культури кiнця XX стол^тя стосовно майбутньо! ролi наци досить ч^ко позначив Е. Гобсбаум. На його думку, феномен нацюн^зму наприкшщ XX столiття не мае тако! визначально! функци в процесi формування юторичного розвитку, як у XIX - першш полови-нi XX стол^тя.
Е. Смiт в своему дослщженш «Наци та нaцiонaлiзм у глобальну епоху» зазначае, що шнуе три пояснення такого парадоксу. Перше пояснення пов'язуе сучасний нaцiонaлiзм iз залишками попередньо! юторично! епохи, яку вс суспiльствa проходять в процес становлення мiжнaродного подiлу прaцi. Постiндустрiaльне суспiльство з електронною комунiкaцiею i комп'ютеризованою iнформaцiею вводить людство в епоху «постмодерну». Ця iсторичнa фаза, на думку прихильниюв модершстсько! теори наци, як i перiод «домодерну», не оперуе нaцiонaлiзмом як самостшним i впливовим явищем.
Друге пояснення стверджуе, що нaцiонaлiзм - це побiчне явище проце-су модершзаци. Вже аксюматично епоху модершзаци починають з Велико! Французько! i промислово! революци. Цей перiод не випадково називають епохою. Змiни, що вiдбувaлися в суспшьнш структурi людства, за сво!ми кардинальними зрушеннями можна порiвняти з часами неол^ично! револю-цi! в процеа переходу до осiлого ршьництва. Тaкi економiчнi змiни започат-кували аграрну епоху людства. Промисловий кaпiтaлiзм зрушив трaдицiйно розмiрений природою i сiльським господарством спосiб життя, започатку-вавши невеликi урбaнiзовaнi спiльноти. Горизонтальна i вертикальна мобiль-нiсть утворювала фрaгментaрнi, нестiйкi зв'язки мiж людьми без спшьного соцiaльно-духовного стрижня. Це започаткувало процеси поеднання невеликих етшчних спiльнот в едину нацюнальну групу, iсторичним завданням яко! була ушфжащя економiки. Це вимагало свщомо! i цiлеспрямовaно! суспiль-но! трансформацп через iнструмент рaцiонaльно побудовано! нацюнально! держави, що, в свою чергу, стимулювало розвиток наукового свiтогляду з розгалуженою системою державно! освiти i культури. Це стало основою ново! свщомо генеровано! нaцiонaльно! iдентифiкaцi! особистость Саме з остaннiм пов'язаний нaцiонaлiзм як iдеологiчнa доктрина.
Теорiя примордiaлiзму базуеться на статичному пiдходi, стверджуючи iсторичну вiчнiсть явищ нaцi! i нaцiонaлiзму. На противагу модернiзaцi!, яка е лише юторичним моментом, нацп залишаться основою структурно вибудува-ного людства. Тому нaцiонaлiзм е основною силою не тшьки домодерно!, а й модершстсько! епох, рiзниця мiж якими полягае у формах, способах, шляхах нацюнально! реaлiзaцп. Це з'ясовуе, чому й в «постмодерну» епоху глобaлiзму етшчна спiльнотa i нащя продовжують бути потужними елементами планетарного устрою людства.
Е. Гобсбаум зауважуе, що нацiоналiзм як св^огляд хоч i мае вплив в сучас-ну постмодерну епоху, але вiн - виразно негативний. Причина в тому, що головною рiзницею мiж «нацюналiзмами» Х1Х та ХХ столiття е те, що першi нащо-нально-визвольнi рухи були пов'язаш з позитивними, об'еднавчими процесами ушфшаци економiчного ринку нащональних держав, а так званi етшчш й лiнгвiстичнi нацiоналiзми мають негативний, роз'еднувальний характер.
Такий пiдхiд пов'язуе Е. Гобсбаума з класичним марксизмом, який теж наголошував на економiчному збiговi обставин, коли наци як велию соцiальнi групи набувають буржуазного характеру в процес становлення катталштич-но! системи. Але з розвитком св^ового економiчного ринку нацiональнi держа-ви перетворюються на реакцiйну, юторично гальмiвну суспiльну силу, яка, за суттю, починае вiдкидати сучаснi способи пол^ично! оргашзаци суспшь-ства, залишаючись психологiчними комплексами спiльноти, що провокують агресивнi, деструктивнi соцiальнi ди.
Поширення сучасного етнiчного i лiнгвiстичного нацiоналiзму пов'язане Е. Гобсбаумом з «вщповщдю на вельми ненацiональнi i ненащоналштичш принципи формування держав у бшьшш частинi свiту ХХ стол^тя» [11, 25]. При цьому головною причиною е те, що нацп поволi втрачають сво! колиш-нi економiчнi функцп в процесi глобалiзацil економiчного ринку. Тому, хоча наци i нацiоналiзми залишаться в юторн, але «на пiдлеглих i часто другорядних ролях».
Це пщтверджуе поява фундаментальних наукових дослiджень кiнця ХХ стол^тя стосовно проблем наци i нацiоналiзму. «В бiльшостi випадкiв це явище вже проминуло свiй тк. Сова Мшерви, яка приносить мудршть, говорить Гегель, вилiтае в сутшках, i те, що тепер кружляе навколо нацiй та нацiоналiзму, - це добрий знак» [11, 26]. О^м сучасного наукового осмис-лення в майбутньому, стверджуе Е. Гобсбаум, нащю чекае И деполiтизацiя. Це пщтверджуе iсторiя нацiоналiстичного руху. Якщо 1830-1870 роки були перюдом масово1 пол^изаци великих етнiчних груп, який пов'язаний з процесами демократизаци суспшьства, то вже наступний перюд 1870-1914 рокiв -це реакщя малих етносiв на iмперськi ди великих народiв, що започаткувало вузькоетшчний, лiнгвiстичний, а за своею суттю агресивний i деструктивний нацiоналiзм. З часом така реакщя буде слабнути пщ впливом полiтичного i економiчного руху св^ово1 штори.
Це е основною причиною майбутньо1 депол^изаци нацп, залишаючи останнiй культурологiчний i навт музейно-фольклорний шар шторико-людських щнностей. Хоча i в сферi культури нацiональна держава не здатна кардинально впливати на масову i громадську культуру.
Окрiм економiчного аргументу, який поеднуе вiдношення до майбутнього наци не тшьки таких марксистських представниюв, як Гобсбаум, а й прихиль-
никiв лiберaлiзму на кшталт Фукуями, iснуе ще один аргумент: в сучасних мiжнaродних умовах нащональна держава не е i не може бути самодостат-ньою i ефективною военною силою, спроможною себе захистити. Це змушуе !! входити в свiтовi й регюнальш военнi блоки, що знижуе рiвень !! суверенiтету.
Окрiм цього зовшшньопол^ичш обмеження нaцiонaльних держав пов'язаш з мiжнaродним законодавством, котре вимагае дотримуватись як загальносв^ових, так i регiонaльних норм.
Тaкi аргументи спрямоваш, як зауважив Е. Смiт, на те, щоб довести: «Спшь-не мiж цими способами - щея вилучити нaцiю з пол^ично! сфери i поверну-ти !! у сферу культури й громадянського суспшьства, з яко! вона виникла... На жаль, така щея виказуе серйозне нерозумшня природи нaцiонaлiзму. Вона припускае, що культурний нaцiонaлiзм i пол^ичний нaцiонaлiзм не просто окремi явища, а що вони не пов'язаш один з одним» [11, 29].
Пщхщ до нaцiонaлiзму винятково в сена суспшьного руху i його щеоло-ги вказуе на вщсутшсть розумiння св^оглядно!, фундаментально! проблеми, яку вш мiстить. Така «неохопна теорiя» пояснюе «хамелеонову здaтнiсть» нaцiонaлiзму змшюватись вiдповiдно до iсторичних процесiв конкретних нащональних спiльнот. Сила нaцiонaлiзму якраз i полягае в тому, що культурне, моральне оновлення спiльноти пол^ично мобiлiзуе !! представ-никiв. Прикладом останнього е процеси, що вщбуваються в сучаснш Укрш'ш. Не суто економiчнi й полiтичнi, а саме моральш аспекти мобiлiзовувaли як широк маси людей в 2004 рощ, так i полiтичну елiту в 2006 рощ.
Депол^изащя нaцiонaлiзму в майбутньому входить в протирiччя з емтричним досвiдом високоiндустрiaльних держав, у яких з'явився етнолшг-вiстичний нaцiонaлiзм. Попри оптимiстичнi теорп американсько! чи австра-лiйсько! мультикультурностi, полiтичнa практика свщчить про велику непев-шсть мультикультурних нaцiй.
Розповсюдження екстремiстських терористичних угрупувань, вiд яких не може захистити «новий свiтовий порядок» не тшьки невеликi, а й наймогутш-шi ядернi держави, як довела це трaгедiя 11 вересня 2001 року в США, змушуе тдвищувати безпеку i оборону нaцiонaльних держав, що спрямовуе пол^ич-нi ел^и дiяти насамперед у нaцiонaльних штересах. Це ставить пiд сумнiв всесильну систему мiжнaродно! безпеки.
Неврегульоване питання i в правовому полi. З одного боку, Статут ООН утверджуе право нацш на самовизначення, що в загальних рисах легiтимiзуе нaцiонaлiзм в мiжнaродному прaвi, а з шшого боку, юридичний мехaнiзм реаль зaцi! цього права вiдсутнiй. Це продовжуе формувати атмосферу недовiри до нaцiонaлiзму як руху, так i iдеологi!. На прaктицi це проявляеться як засуджен-ня сепаратизму. Однак, де та межа, котра вiдрiзняе нащонально-визвольний
рyx вiд cепaрaтизмy? Цi питaння спонугають до обережного вiдношення до неминyчоï вcеперемaгaючоï сили глобaлiзмy.
Необxiдно зaзнaчити, що як cоцiaлicтичнi, тaк i лiберaльнi теорiï cxодятьcя нa тому, що таци дiйcно були вторично необxiдним меxaнiзмом cycпiльного прогресу, aле лише як пiдготовчий етaп переxодy до регiонaльного i континен-тaльного cycпiльного об'eднaння. Чи не приводить це до неоiмперiaлiзмy?
Tрaнcнaцiонaльнi комтнп, блоки великиx держaв, появa таприкшщ XX cтолiття системи електронниx мacовиx комyнiкaцiй зi cклaдними комп 'ютерно-iнформaцiйними теxнологiями, швидкий розвиток мобшьного зв'язку, вiзyaльниx мac-медia i комyнiкaцiйниx теxнологiй - досить потyжнi aргyменти нa користь позитивноï вiдповiдi. Ui теxнологiï фyнкцiонyють трaнcнaцiонaль-но i трaнcкордонно, формуючи основи коcмополiтично глобaльноï культури.
Xочa, з iншого боку, caме цi теxнологiï дозволяють досить швидко мобшь зовyвaтиcь i розвивaтиcь мaлим cоцiaльним, полiтичним i етшчним грyпaм.
Клacичний релiгiйно-полiтичний iмперiaлiзм Xaмyрaпi, Олекcaндрa Мaкедонcького, Юcтинiaнa, Чингicxaнa, Кaрлa V, Нaполеонa, Оcмaнcькоï, Роciйcькоï iмперiй, змiнюeтьcя cyчacним неклacичними економжо-культурни-ми iмперcькими iдеями Pax Americana, Japonika, Europana, якi несуть цивш-зaторcькy плaнетaрнy мiciю. Але, як зaзнaчae E. Смiт, «пошуки глобaльноï культури й iдеaлy коcмополiтизмy поcтiйно руйнуються реaлiями влaдноï полiтики тa xaрaктером i особливостями культури» [11, 37]. Пщтвердженням оcтaннього e теоретичнa raacrna мaркcизмy. Сyчacний перiод цiкaвий cвоeрiд-ним поeднaнням мaркcизмy з лiберaлiзмом. «Глобaлiзaцiя - процес, що визта-чaeтьcя ринковими, a не держaвними cилaми» [15, 109], - зaпевняe А. Уткiн.
Сyчacний тип економiко-кyльтyрноï iмперiï в епоxy поcтмодернiзмy нaмaгa-eтьcя нaбyти рис yнiверcaльноcтi, теxнiчноcтi й позaicторичноcтi. В cтaттi «3ax^, цивiлiзaцiï тa цивiлiзaцiя» С. Гaнтiнгтон робить висновок: «Iмперiaлiзм e неминучим лопчним нacлiдком yнiверcaлiзмy» [17, 397].
Унiверcaльнicть - метa вcix iмперiй. Але ця метa зaвжди зaлишaлacь утот-eю через те, що та ïï кордонax жили iншi нaроди, нaвiть, iншi цивiлiзaцiï. Ta й caмi iмперiï були виявом влacтивоcтей рiзниx нaродiв. Сyчacнa ж iмперiя втрaчae icторичний чac i геогрaфiчний проcтiр. Це e реaлiзaцieю yнiверcaль-ноcтi плaнетaрного xaрaктерy. Крiм того, cyчacнa iмперiя може виявитися першою суто теxнiчною цивiлiзaцieю, яга бaзyeтьcя не нa етико-естетичному фyндaментi етнiчноï i нaцiонaльноï культури, a та рaцiонaльно-теxнологiчнiй, iнcтрyментaлicтcькiй cиcтемi комун^^й. «В оcновi ïï коcмополiтизмy - ушфь ковaнa теxнологiя з безлiччю систем комyнiкaцiï, якi створюють взaeмозaлежнi cоцiaльнi мережi, вирaжaючи себе у вщповщному cтaндaртизовaномy, теxнiч-ному й чacто квaнтитaтивномy диcкyрci» [11, 40]. 3a лопкою цього процесу
технiчнa iнтелiгенцiя мае витиснути гумаштарнв - насамперед нацюнально свщомих iнтелектуaлiв.
Це знаменуе собою започаткування цiннiсно нейтрально!, а значить поза-етично!, i поза-естетично! спiльноти - звичайно, за умови, що таку спiльноту взaгaлi можна назвати людською. Та й чи можлива культура, яка не генеруе аксюлопчш надбання? I чи не живемо ми в епоху ново! планетарно! утопи?
Як зазначае Гантшгтон, на тлi все голоснiших заяв «aзiaтсько! та мусуль-мансько! цивЫзацш про унiверсaльну знaчущiсть сво!х культур, на Зaходi все бiльше починають усвщомлювати значення зв'язку мiж унiверсaлiзмом та iмперiaлiзмом» [17, 398]. Процеси глобaлiзму не е явищем XX стол^тя. Планетарний масштаб едино! цившзаци витiкaе iз класично! сощально! фшософи модершзму. «Глобaлiзaцiя - апофеоз модершстського прогресиз-му. Це унiверсaльне поширення однорщних культурних зрaзкiв i поступове створення едино! глобально! системи економжи i соцiaльного упрaвлiння, що вщбуваеться неминуче за рахунок абстрагування вщ нaцiонaльних трaдицiй i особливостей» [10, 10].
Як лiберaльно-економiчнa концепцiя розвитку юторн, глобaлiзaцiя -прямий наслщок модернiзму. Кiнець XIX - початок XX стол^тя ознаменований технiчною револющею. Поява пароплава, телефона, конвеера, за дослщження-ми А. Уткiнa, стали умовою народження «першо! хвилi» теоретиюв глобaлiзму. Ще тодi Р. Кобден i Дж. Брайт стверджували, що вшьна торгiвля стане основою небаченого всесв^нього процвiтaння. А останне не дозволить народам зверта-ти увагу на нацюнальш конфлiкти. У 1909 рощ Н. Ейндел в книзi «Велика iлюзiя» економiчно обгрунтовував неможлившть глобальних конфлiктiв. «Але в серпш 1914 року передбачення незворотностi глобального зближення нацш показало всю свою безпщставшсть» [15, 107]. Наукова популяршсть космопо-лiтичних теорiй (комунiзм, соцiaлiзм, лiберaлiзм) серед iнтелектуaлiв раптом була зметена св^овою вiйною нaцiонaлiзмiв.
Xочa, як помiтив Е. Гелнер, «дехто вважав за краще називати себе штер-нaцiонaлiстом. Але 1914 рш довiв, що саме нaцiонaлiзм володiе почуттям мас. У 1918 рощ нaцiонaлiзм як принцип полiтично! лептимноси вважався нaстiль-ки ж природним, настшьки у 1918 роцi вш був неважливим» [5, 257].
Як не дивно, жaхливi нaслiдки не лише Першо!, а й Друго! св^ово! вiйни не породжували глобалютичних рухiв. «Другу хвилю» глобaлiзму вщносять аж на кiнець 70-х роюв. Цього разу кaтaлiзaтором стала шформацшна револю-цiя. Нaцiонaлiзм нaрештi став предметом фундаментального дослщження, вийшовши зi сфери полiтично! iдеологi! в сферу соцюлогп. На вiдмiну вiд кшця XIX столiття, кiнець XX знайшов мюце нaцi! в теорi! юторичного розвитку. Щоправда, як iнструментaльно-економiчнa фаза ранньомодерного суспiль-
ства, але в будь-якому разi вже пройденого модернiзованими, урбанiзованими державами. Саме такий пщхщ i в СРСР (марксистський варiант), i на Заходi (лiберальна версiя) спричинив iнтелектуальний шок серед гумаштарив по всi боки кордошв в 90-тi роки.
Продовжуючи тлумачення глобалiзацil як сучасного типу модершзаци, необхiдно зазначити, що теоретично вона може рухатись лише в класичнш абстрактно-системнш парадигмi, що юнуе у формi свiт-системи I. Валлерстай-на. «Свiт-системний аналiз починаеться з питання, що е тдходящою «одини-цею аналiзу» соцiальноl реальностi. II вщповвдь полягае в тому, що такою одиницею е <асторична система» [4, 13].
До реч^ на вiдмiну вiд науковоI кон'юнктури, що майже утвердила тезу про новизну явища глобалiзаци в якост единого економiчного ринку, I. Валлерстайн стверджуе, що вже чотири стол^тя «в капiталiстичнiй свiт-економiцi товари i капiтали перетинають межi, а будь-яке серйозне вироб-ництво потребуе того, що можна отримати лише за межами краши, де воно розташоване (каттали, виробничi ресурси, а також пращвники i продукти харчування для них). Уже 400 роюв кашталштичш виробники прагнуть прода-вати сво! товари там, де можуть, реалiзовуючи !х на свiтовому ринку» [4, 303].
Але космопол^ична культура в свош свiтогляднiй основi володiе i непри-ховано потребуе системностi. Подiбно до Гегеля, який намагався за допомо-гою системноI теори подолати суб'ективний iдеалiзм; подiбно до К. Маркса, який намагався «суспшьною практикою» подолати «самосвщомють», едина космополiтична культура намагаеться подолати нацюнальну державу. Це не розв'язуе, а продовжуе i поглиблюе фiлософську кризу, що була ч^ко усвiдомлена Г. Гегелем. Тому «фшософськи рефлексiйний перехiд до системное' парадигми припускае далекосяжну ревiзiю захiдноI традици, заснованоI на бутп, мисленнi та справжнiй понятiйностi» [16, 380].
Ревiзiя захiдноI традиц^ якраз i полягала в переключеннi з суб'екта на теорш. Але будь-яка системна теорiя не знаходить шшого способу iснування, окрiм руйнування суб'ективноси. А унiверсальна системнiсть може реалiзу-ватись через унiфiкацiю. Глобальна ушфжащя стосуеться не лише економiч-них норм iндивiда, громадянина, а й символiв культури i всього способу буття особистоси. Як зазначив У Бек, «у цьому свт локальш культури й iдентич-ностi втрачають коршня i замiнюються символами товарного св^, взятими з рекламного та iмiджевого дизайну мультинацiональних концернiв. Буття стае дизайном - причому повсюдно» [1, 223].
Це означае замiну буття побутом, замiну онтолог^ емпiрiею. Втiм, ще в неомарксистських дослщженнях 1970-х рокiв В. 1ванов писав: «Спроба видiли-ти суспiльнiсть з емтричного складу суспiльних функцiй i життедiяльностi
людей шляхом групування, усереднювання, схематизаци виявляеться безпер-спективною» [7, 97]. Тому ре^защя едино! глобально! культури е негативно! утошею або реалiзацiею нiщойностi.
Необхщно зазначити, що сама концепцiя глобалiзму вiдображае вну-трiшню боротьбу класично! та некласично! парадигм фiлософування. Так, В. Гусаченко зазначае, що хоча «космопол^изащя припускае принципо-вий розрив з рщним нацiонально-державним (не культурним) минулим, про-те це не означае ш ранню зорю загального братерства народiв, нi народження св^ово! республiки, нi вiльно квiтучий св^овий погляд, нi вимоги любовi до шоземного. Бiльш того, космополiтизм не замшюе нацiоналiзм, оскiльки «iдеï прав людини i демократiï потребують нащонального грунту» [6, 275].
Та й процеси модершзаци конкретних спшьнот не вщбуваються в класично лшшному напрямi. В умовах глобалiзацiï мехашчне перенесення готових зразкiв соцiально-економiчних реформ не дае ефективних результат, а в кожному конкретному випадку вимагае творчого пошуку освоення, враховуючи нащональш традицiï конкретноï краïни (Дж. Стiглiц «Глобалiзацiя та ïï тягар»).
I «навряд чи хто сподiваеться на те, що людство ось-ось перетвориться на планетарного суб'екта, що усвщомлюе свою глобальну iдентичнiсть i вiдповiдальнiсть за майбутне» [13, 353]. Хоча б тому, зазначае В. Толстих, «що морально-духовний унiверсалiзм нiде й школи не iснував сам по соб^ окремо й незалежно вiд шших людських цiнностей, що вiн завжди iсторичний i конкретний, якщо хочете - партикулярний.» Причина, на думку М. Бердяева, полягае в тому, що «культура школи не була i школи не буде абстрактно-людською, вона завжди конкретно-людська, тобто нащональна, шдивщуально-народна i лише в такш свош якост висхiдна до загальнолюдсько!» [2, 96].
Моральшсть як основа етики через моральну дiяльнiсть реалiзуе етичне буття в культура А оскiльки культура не юнуе в абстракцiï, а лише як кон-кретно-нацiональний споаб iснування суспiльностi на рiвнi всього людства, то нащя е безпосередшстю культури людства, котра е предметом опосередкуван-ня фiлософiею нацiï - нацiософiею.
Як моральнiсть е безпосередньою реалiзацiею суспiльностi на рiвнi особистоси, так нацiя реалiзуе суспiльнiсть на рiвнi людства. Нацiя - безпосе-реднiсть людства, через яку останне розвивае свою цшсть. Методологiя сучас-ного холiзму дозволяе долати абстракцш множинного, кiлькiсного пiдходу до поняття людства i вимагае безпосередност вияву його цiлiсностi.
Якщо моральнiсть - безпосереднш вияв особистостi, то нащональшсть -безпосереднiй вияв моральностi спшьноти. В такому разi нацiональнiсть -не сощолопчна категорiя, не позначка в паспорт^ а спосiб реалiзацiï мораль-ностi. Моральнiсть - передовым категорiя онтологiчна. I виявляеться вона не як форма свщомоси, а як «внутршне», етичне перетворення спшьноти.
Це перетворення направлене не на зовшшньо соцiальну експансiю, а на по-шук духовних джерел етичного самоочищення. В цьому сенсi мае ращю М. Бердяев, зазначаючи, що «нащональна людина - бiльше, а не менше, нiж просто людина, в нш е родовi риси людини взагал^ а ще е риси шдивщуально-нацiональнi» [2, 95].
Нащя в людствi - екзистенцiйно-безпосереднiй споаб вияву всього людства. I чим глибше виявляють себе нащональш особливостi спiльнот, тим ре-льефшше виявляють себе негомогенна, немеханiчна цшсшсть людства. Якщо взяти до уваги, що цшсшсть людства е не абстракщя всезагальностi, а безпосе-редшсть людського буття, то остання може реалiзовуватись як суб'ективнiсть. Нацiя виконуе роль суб'ективностi на рiвнi людства, висв^люючи собою не партикулярнiсть, а холютичшсть всього людства.
Причому, висв^лення цiлiсностi людства - це не лише «корпускулярне», «раптове» виникнення нацш. Це, в першу чергу, динамiчно-бесперервний процес творення суспiльностi, усуспiльнення через духовне переживання. Не випадково «проблема глобально!' едност ще не отримала iнституцiйного i правового рiшення - з тiеï причини, що думка про едшсть, перш нiж вона стане нормою етики i отримае правове обгрунтування, повинна проявити i вирази-ти себе як духовне переживання, а це - найреальшше, що тшьки може бути в дшсности» [13, 358].
Тому ушфжащя як наслщок единого «свiтопорядку» спрямована на зни-щення нацiï як сутшсно-духовних особливостей людства. Вона е процесом протилежним, процесом розсуспшьнення. Але знищення особливостей, нацю-нальноï «суб'ективностЬ» не дае змоги реалiзуватися i всезагальному, яке iснуе тiльки через особливють.
Природно припустити, що розвиток наци - це не тшьки усуспшьнення суспшьност на рiвнi людства, а й споаб перетворення Нщо в буттевiсть -тобто буттевого народження людства, спосiб повернення буттевост людства з-за-буття. Отже, нацiя, з точки зору безпосередност некласичного фшософ-ського дискурсу - це вияв буття, а ушфжащя, з точки зору опосередкування класичноï фiлософiï прояв - вияв не-буття. Саме тому нащя - онтолопчна реальшсть при всш ïï емпiричнiй «неохопностi», а ушфшащя - онтологiчна не-реальнiсть, процес, який спрямований на знищення реальности Тому ушфь кацiя - «реалiзацiя» нiщойностi. З дiеслова вона намагаеться перетворитись на iменник - «реальна не-реальшсть».
Лише якщо людство вщчуе «тiло», яким е нацiя, - воно зрозумiе, що «е тшьки один шторичний шлях до досягнення вищоï вселюдськостi, до едностi людства - шлях нащонального зростання i розвитку нацiональноï творчость Вселюдськiсть розкривае себе лише у виглядi нащональностей. Денацiоналiзацiя, пройнята iдеею iнтернацiональноï Свропи, iнтернацiо-
нально! цивтзацп та iнтернацiонального людства е чистюшькою порож-нечею, небуттям. Мiж моею нацюнальшстю i мо!м людством не лежить шяко! «штернацюнально! Свропи», «штернацюнально! цивтзацп». Твор -чий нацюнальний шлях якраз i е шляхом до загальнолюдськоси, е розкрит-тям загальнолюдського в мо!й нацiональностi. Тому «великий самообман -бажати творити поза нацюнальшстю» [2, 99].
Будь-яка культура - юторично i цшшсно орiентована. За своею суттю вона е явищем нетехнолопчним, хоч може i використовувати технiку. Культура належить колективному досвiдовi, що зберiгаеться протягом поколiнь в пам'ятi конкретних сощальних груп. Безпам'ятна, моза!чно склеена, еклектична культура «постмодернiзму» е штелектуальним абсурдом, iсторичним наслiдком епохи модерну.
Саме епоха модерну посилила щею абстрактно!, ушфшовано! ушверсаль-ностi iз абстрактним гуманiзмом космопол^ично! культури. Протисто!ть !й концепцiя наци, яку не можна звести, як це намагаеться зробити теорiя модер-нiзму, до економiчного редукцiонiзму марксистського (соцiалiзм i комунiзм) чи неомарксистського (лiбералiзм) зразка.
Але якщо процеси нащетворення космопол^ична культура епохи модерну пояснювала через рацiоналiзм, то аналогiчнi процеси постмодерн пояснюе через iррацiоналiзм. «Кожен нацiоналiзм i кожна нацiонально орiентована полiтика - магiчнi, бо в свщомост !хшх прихильникiв нацiя - одна з могут-нiх «потенцш», звернення до яко! дозволяе досягти будь-яких цшей в обхiд рацюнально! демократично! процедури i в обхщ рацiональних економiчних числень» [10, 11].
Якщо згадати ще! Фейерабенда стосовно зв'язку науки та маги, то очевидно, що постмодерн - це зворотнш бж модернiзму. I поеднуються вони абстрак-тно-унiверсальною метафiзикою, наслiдком яко! може бути абстрактно-ушвер-сальна - космополiтична культура. Протистояння абстрактно-ушверсально! i конкретно-нацюнально! культур - вщображення протистоянь двох свiтоглядiв, двох титв фiлософування крiзь призму вторичного моменту економiчноI, пол^ично! чи релшйно! сфери суспшьно! дiяльностi.
Звичайно, розвиток економiчноI сфери суспiльства впродовж попередшх столiть досить потужно впливав на структурш змiни спiльнот i !х полiтичних утворень, але виводити характер цих змiн зi змiн економжи - це нездатнiсть бачити фундаментально-фшософського свiтоглядного «зламу», який тривае вже ось уже трете столбя.
Чергова недооцшка теори нацiоналiзму саме в умовах глобалiзму викликае найбiльше занепокоення. Космопол^ично налаштованi неомарксисти (Гобсбаум, Валлерстайн) i лiберальнi (Фукуяма) критики нацiоналiзму стверджують, що нацiя-держава бшьше не може розвивати в умовах сво!х територiальних
кордошв економiчний ринок i громадську культуру. Причиною цього е св^о-ва економiчна система, яка перетворюе нацш в етшчно-фольклорний дода-ток без поличного майбутнього. Тому сучасний нацюн^зм нiбито втратив свою полiтичну силу, перетворюючись на ритуал, формальний символ св^ових економiчних, мистецьких та спортивних змагань.
Але навiть глобальнi економiчнi процеси, як стверджуе А. Утюн, ма-ють два теоретичнi пщходи, котрi стосуються спiввiдношення глобалiзму та вестершзацп, що за суттю вщображае боротьбу двох парадигм навiть усеред-инi панекономiзму (глобалiзму). «Перший виходить з того, що глобалiзм - процес бшьший, нiж вестершзащя, i у всiх практичних смислах дорiвнюе процесу модершзаци... Другий тдхщ: глобалiзацiя е глобальною дифузiею захщно-го модернiзму, тобто розширеною вестершзащею...» [15, 112]. Гiлпiн вважае св^ову iнтернацiоналiзацiю побiчним продуктом американського св^овово-го порядку, а Ж. Бодршяр стверджуе, що, «верховенство людини над вам ш-шим на планет е, по сутi, прообразом захщного етноцентризму» [3, 312]; цим, зокрема, вш пояснюе сучасний антагонiзм Заходу та юламу.
Основна проблема сучасност полягае в тому, чи зможе незахщний свiт вступити у фазу глобалiзацiï, не вiдмовившись вiд своеï культури, заради ефек-тивностi цившзацшних процесiв.
На сучасну пору глобалiзм може розглядатись i як своерщна економiчна релiгiя, що вимагае «замють ностальгуючих згадок про загублений св^, ясно окреслених нацiональних кордонiв i нацюнальних прерогатив звернутись до побудови новоï свiтовоï структури, що приховуе нацiональнi кордони» [15, 114].
Серед критиюв глобалiзацiï в самих США юнуе напрям, котрий виходить з того, що сучасш потужнi держави зможуть вберегти свiй економiчний по-тенцiал вiд асимiляцiï в св^ове економiчне село. Як стверджуе американ-ський дослiдник К. Уолтс, «уряди i народи готовi пожертвувати сво1м благо-получчям, якщо мова йде про досягнення нацюнальних, етшчних i релтйних цiлей» [15, 115]. Цим стверджуеться теза про те, що все ж таки «нащональна пол^ика», а не «невидима рука ринку» може визначати економiчний розвиток св^.
Другий напрямок осмислення глобалiзму пов'язаний з П. Хiртом та У Томпсоном, яю вважають «глобалiзм мiфом, спрямованим на приховуван-ня конфронтацiйноï реальностi розвитку мiжнародноï економiки» [15, 117], що вщбуваеться мiж трьома регюнальними блоками - Пiвнiчноï Америки, Свропи i Схiдноï Аз^\
ГЛобалiзацiя не зменшуе, а збiльшуе св^ову нерiвнiсть. Вона дае можли-вють потужним виробникам жити за рахунок слабкого. Як вважае американець Дж. Грей, «глобалiзацiя е помилковим i шкщливим полiтичним проектом, що виявляе непомiрний вплив на глобальнi економiчнi й фiнансовi iнститути. Вона
вiдображае перевагу творцiв американсько! зовшшньо! полiтики» [15, 118]. Не випадково, що саме США виступае найбiльш переконаним прибiчником св^ово! глобалiзаци.
Критики глобалiзаци звертають увагу на внутршш проблеми самих лiдерiв глобалiзацп, що потерпають вщ вiдкритостi кордонiв. П. Б'юкенен назвав глобалiзацiю «замiною комунiзму» як головного противника Америки, яка втрачае свш нацюнальний суверештет.
Як справедливо вважае В. Толстих, на порозi бiфуркаци знаходяться всi цивiлiзацiйнi iнститути. Не тшьки в пол^ичнш сферi (демокраия), не лише в економiчнiй сферi (ринок), а й у фундаментально культуролопчнш сферi (фiлософiя i релтя). Втiм, «критика цившзацп i тдстав, на яких вона базуеть-ся, ведеться ввдв^. Звичним став пошук причини И недосконалост i вад на рiвнi соцiального ладу, дисгармонп вiдносин мiж людиною та суспшьством, цивiлiзацiею i культурою, економiкою та пол^икою. Тим часом причина лежить глибше - в самш парадигмi цивiлiзацiйного облаштування сучасного свiту. Тут е свш метафiзичний пласт, який не можна ^норувати, обiйти увагою, якщо ми хочемо дютатися до кореневих причин сучасно! цившзацшно! кризи» [13, 346].
В. Толстих вщрекомендовуе основне протирiччя процесу глобалiзацп як дилему спiввiдношення економiчних та соцюкультурних факторiв. Але справа не в тому, що глобалiзований свiт може юнувати без духовно! i культурно! едность Проблема полягае в шшому: джерела соцiокультурного протирiччя сучасного св^ шукають i знаходять в економщ або полiтицi, хоча це проблема насамперед культури. I постмодерн це вщчув.
В процес видшення фiлософського предмета дослiдження наци робиться акцент на культуроцентричному засновку, який формуе саме фiлософiя. Iсторiя ж останньо! вже давно усвiдомлювалась i формувалась як боротьба класично! i некласично! парадигми: вiд метафiзики через методологш i до формування концепцш соцiальноI фiлософiI. Фiлософська криза ХГХ столiття на перший план в сощальнш фiлософiI поставила культуру, тому можна не погодитись з В. Толстих, що «не було в ютори Нового часу прецеденту, щоб саме культура (в найширшому сена, тобто така, що включае в якоси пщсистеми i економiчну, господарчу дiяльнiсть) стала б домiнуючим чинником цшшсного, смислоутво-рюючого забезпечення i легiтимацiI всiеI людсько! життедiяльностi» [13, 348].
Саме Новий час (особливо в шмецькш класичнш фiлософiI) вщкрив культуроцентричнiсть людства, що й стало фундаментом некласично! сощаль-но! фшософи. Якщо прийняти формулу В. Толстих про те, що «тд культуро-центризмом розумiеться перетворення i нова яюсть всiеI духовно-мотивацiйноI сфери будь-яко! людсько! дiяльностi, пiдвищення статусу етичних, релiгiйних i власне особистих чинниюв в процесi становлення цивiлiзацiI «постматерь альних цiнностей» [13, 348], то необидно зазначити, що класично рацюналю-
тична методолопя, яку так хотiли подолати представники нiмецькоï фiлософiï все-таки зредукувала культуроцетричнiсть до ïï модусiв. У Канта - до мораль-ноï дiяльностi, у Фiхте - до полiтичноï дiяльностi, у Гегеля - до суспiльноï дiяльностi, у Маркса - до економiчноï системи. Саме це стало продовжен-ням класичноï абстрактно-унiверсальноï соцiальноï фiлософiï, яка в сучасних умовах отримала тлумачення як «глобалiзму».
Фiлософiя нацiï в ктори соцiальноï фiлософiï теоретично почала форму-ватись як продовження класично рацiональноï унiверсалiстськоï парадигми. Але практично та юторично фiлософiя нацiï виступае безпосередшм виявом людства, його « тша», тому фiлософiя нацiï може розглядатись як явище нелшш-ного глобалiзму, або, як сьогоднi намагаються подати в досить абстрактному понята, «глокалiзацiя» (У Бек). Остання е не тшьки мехашчним поеднанням термiнiв «глобалiзацiï» i «локалiзацiï», а й еклектичним (точнiше, соцюлоп-заторським) поеднанням явищ, яю в реальностi виражають не емтрично-соцiальний, а фундаментально-фiлософський рiвень суспiльного буття.
Тому у фшософському розумiннi можна погодитись з В. Толстих, що людство знаходиться на самому початку науки про людство на основi фунда-ментальноï « етичноï iнфраструктури» в процесi становлення глобального етосу. I фiлософiя наци е не стшьки осмисленням духовно-юторичних традицiй, i, тим бiльш, не опосередкованою рефлекЫею конкретноï наци, скшьки безпосе-редньою основою соцiальноï фшософи некласичноï парадигми. Тому остання не е ращональним конструктом недавнього модершзму, а соцiально фшософ-ським продовженням досить потужного iсторико-фiлософського напрямку.
Так вторично склалося, що безпосереднiстю людства стала саме нащя як ушкальний вияв суспiльноï всезагальностi через ïï особливость Саме через взаемодiю нацш людство почало усвщомлювати свою планетаршсть i продо-вжуе цi процеси в формi глобалiзацiï. Тому не боротьба з нащями веде до глобалiзацiï - навпаки, глобалiзацiйнi проекти лише тодi можуть зреалiзува-тись, коли нащя буде вщиравати свою св^оглядно-творчу мiсiю.
Така внутрiшньо суперечна сощальна реальнiсть була усвiдомлена через фшософську кризу класичноï парадигми XIX-XX столiття, що особливо виявила себе в теорiях нацiоналiзму. В свою чергу, iсторична синхроннiсть формування некласичних методологiй фiлософування i суспiльного ренесансу нацюнальних щей спонукае до думки, що нацiоналiзм в якостi фшософського дискурсу може виступати однiею iз соцiально-фiлософських ланок формування некласичноï парадигми сучасноï соцiальноï фiлософiï, хоча в залежност вiд мiсця, яке посщае нацiоналiзм в тiй чи шшш фiлософськiй традицiï, формуеться його теоретичне та суспшьно-аксюлопчне значення.
Розгляд теоретичних засновюв нацiоналiзму крiзь призму змш фiлософ-ських парадигм, на межi фiлософських парадигм, на думку автора, дозволяе
отримати концептуальнiсть суперечних процесiв всерединi само! фундаментально! фшософи. З iншого боку, таке концептуальне бачення дозволяе розкрити онтолопчну i методологiчну фiлософську проблематику доктри-ни нацiоналiзму, що, на вiдмiну вiд практики iсторико-суспiльних процеав, науково-теоретична традицiя класично! парадигми продовжуе недооцiнювати.
Не дивлячись на значний кторичний вплив цього явища протягом двох попередшх столiть фундаментально фшософська основа нацiонального свiтогляду мiстить в собi недостатньо розкриту теоретичну проблему. Практичш наслiдки теоретично! проблеми стають тдставою не зменшення енерги вияву нацiоналiзму, як стверджуе переважна кшьюсть академiчноI лiтератури, а його ускладнення i посилення в найближчому майбутньому. I процеси глобалiзацп не стшьки поглинають, скiльки розпорошують i загострюють цi проблеми.
Тому з методолопчно! точки зору iснуе теоретична доцшьшсть, по-перше, об'еднати суспiльно-емпiричнi форми вияву наци (держава, щеологи, суспiльнi рухи, iсторiя, релiгiя, економiка тощо) в загальний комплекс практичних i тео-ретичних проблем - нацiологiю як частину соцюлоги; по-друге, в зв'язку з тим, що сучасна наука, як правило, базуеться на фундамент класично! парадигми ф> лософування, а фiлософiя ХIХ-ХХ столiть окрiм кризи класично! традици мк-тить елементи формування некласичного фiлософування, iснуе когштивна умова виокремити фундаментально-фiлософськi суперечностi нацiоналiзму в окремий предмет дослiдження сощально! фшософи.
Л1тература:
1. Бек У. Парадоксы культурной глобализации / У. Бек // Глобализация и идентичность : хрестоматия / сост. Т. С. Воропай. - Харьков : Ексклюзив, 2007.
- С. 222-223.
2. Бердяев Н. Судьба России / Н. Бердяев. - М. : Изд-во МГУ, 1990. - 256 с.
3. Бодрийяр Ж. Насилие глобального / Ж. Бодрийяр // Глобализация и идентичность : хрестомапя / сост. Т. С. Воропай. - Харьков : Ексклюзив, 2007.
- С. 308-312.
4. Валлерстайн И. Миро-системный анализ (1) [Электронный ресурс] / И. Вал-лерстайн. - Режим доступа: http://www.nsu.ru/filf/rpha/papers/geoecon/waller. Мш#орю1. - Заглавие с экрана.
5. Гелнер Е. Нацп та нацiоналiзм / Е. Гелнер. - К. : Таксон, 2003. - 298 с.
6. Гусаченко В. Глобальность и космополитизация / В. Гусаченко // Глобализация и идентичность : хрестомапя / сост. Т. С. Воропай. - Харьков : Ексклюзив, 2007.- С. 265-275.
7. Иванов В. П. Человеческая деятельность - познание - искусство / В. П. Иванов. - К. : Наук. думка, 1977. - 251 с.
8. Кузик П. Нацюн^зм i шовшзм у мiжнародних вiдносинах : монографiя / П. Кузик; редкол.: Б. Якимович (гол.) та iн. - Львiв : Видав. центр ЛНУ iменi ¡вана Франка, 2002. - 220 с.
9. Малий етнополгтолопчний словник / О. В. Антонюк, В. I. Волобуев, М. Ф. Го -ловатий та ш. - К. : МАУП, 2005. - 288 с.
10. Постмодерн: новая магическая епоха : сб. статей / под ред. Л. Г. Ионина. -Харьков, 2002. - 247 с.
11. См^ Е. Наци та нацiоналiзм у глобальну епоху / Е. Смит; пер. з англ. М. Клим-чука i Т. Цимбала. - К. : Нша-Центр, 2006. - 320 с. - (Серiя «Змша парадигми»; Вип. 11).
12. Стефанеску Б. Про «хороши» та «погаш» нацiоналiзми / Стефанеску Б. // На-цiоналiзм : антолопя / упоряд. О. Проценко, В. Люовий. - 2-ге вид. - К. : Смо-лоскип, 2006.- С. 551-565.
13. Толстых В. Социокультурный вызов глобализма / В. Толстых // Глобализация и идентичность : хрестомапя / сост. Т. С. Воропай. - Харьков : Ексклюзив, 2007.- С. 344-361.
14. Украшська радянська енциклопедiя : в 12 т. Т. 7. Мшроклш - Олеум. - 2-е вид.
- К. : Украшська радянська енциклопедiя, 1982. - 526 с.
15. Уткин А. Глобализация / А. Уткин // Глобализация и идентификация : хрестомапя / сост. Т. С. Воропай. - Харьков : Ексклюзив, 2007. - С. 106-128.
16. Хабермас Ю. Философский дискурс о модерне : пер. с нем. / Ю. Хабермас.
- М. : Весь мир, 2003. — 416 с.
17. Хантингтон С. Запад, цивилизации и цивилизация. / С. Хантингтон // Глобализация и идентичность : хрестомапя / сост. Т. С. Воропай. - Харьков : Екс-клюзив, 2007. - С. 386-404.
Виталий Игнатьев. Перспективы и противоречия развития нациосо-фии в контексте глобализации.
Автор делает проблематичную попытку обосновать необходимость выделения специфики философского предмета исследования в теоретической проблематике нации через призму противоречий глобалистских процессов. Расширяя классическую традицию толкования национализма, автор предлагает анализировать противоречия формирования философии нации не только как следствие общественно-политических процессов, но и как философский дискурс становления неклассической парадигмы социальной философии.
Ключевые слова: национализм, нациология, нациософия, глобализация, классическая парадигма, неклассическая парадигма.
