CC BY
186
УДК 82 - 31(045)
Л. Ю. Зана
ЖАНР 1НТЕЛЕКТУАЛЬНОГО I Ф1ЛОСОФСЬКОГО РОМАН1В: ТИПОЛОГ1ЧНЕ З1СТАВЛЕННЯ
Урозв1дц1 розглянуто жанров1 особливост1 фшософського та ттелектуального роматв. Вказано на 1хн1й генетичний зв'язок 1з фшософською пов1стю. Визначено стльне I в1дм1нне цих жанр1в. Систематизовано теоретичт напрацювання щодо визначення жанру фшософського роману. Залучено новтш досл1дження з теори та ¡стори лтератури, в яких проводяться з1ставлення жанрових особливостей сучасних художтх твор1в. Окреслюються жанров1 властивост1 роману-притчг як одного з р1зновид1в фшософського роману.
Клю^о^^ слова: жанр, жанров1 особливост1, фшософський роман, Iнтелектуальнийроман, роман-притча, притчовгсть.
Жанрове визначення художшх творiв у л^ературознавста завжди ввдгравало провщну роль, оскшьки «жанри складають фундамент л^ературно!' юторп, вщкривають 11 естетичний аспект» [23], а сам твiр «завжди створений в якомусь жанрi <...>, тому що це форма його юнування» [13]. На сучасному етат розвитку л^ературознавства серед науковщв з перманентною перюдичнютю виникають думки щодо недоречного використання жанрових дефшщш, оскiльки в самому понятп жанру поеднуеться стале i змiнне [13], а «художник мислить вже не жанром, а в хаос жанрiв» [5, с. 55]. Та й взагал^ на думку дослщниюв, сьогоднi жанровiсть та л^ературшсть розiйшлися, виник примат жанрово'1 невизначеностi, змiшування, динамiки, фрагментарностi [24]. Незважаючи на такi невтiшнi прогнози для юнування жанрових дефiнiцiй, науковщ не можуть остаточно вiд них вщмовитися, говорячи про трансформацiю жанрiв, новi жанровi утворення, реконструкцiю жанрiв тощо. Як зазначае Н. Бернадська, ус квалiфiкацiйнi рiвнi визначення жанру мають право на iснування, оскшьки кожен iз них розкривае певний аспект юторично!' моделi жанру [3]. До цього долучаеться думка Ц. Тодорова про вщмирання старих жанрiв i утворення нових. Учений уважае, що «новий жанр завжди е трансформащею одного чи кiлькох старих жанрiв <...>« [22, с. 25]. Тому визначення жанру твору постае як актуальна проблема л^ературознавства.
У нашш розвщщ ми робимо спробу розiбратися iз жанровими визначеннями фшософського та ттелектуального ромашв, якi набули популярносп ще у минулому сторiччi, i якими сьогоднi сучаснi письменники також плщно послуговуються, а слщом за ними, - i л^ературознавщ. Вiдомо, що жанр - багаторiвневий феномен, дiалогiчний за своею природою, специфша визначення якого окреслюеться в параметрах штертекстуальносп та метатекстуальностi [24], коли враховуються не тiльки особливосп твору як такого: до уваги беруться визначення жанру самим письменником, читачами, критиками, лггературознавцями тощо. Вивчаючи творчють вщомого французького письменника Млшеля Турнье, ми зiткнулися з проблемою пол^актування жанру його творiв, причому дефшщп «фiлософський» та «iнтелектуальний» роман подаються як синонiмiчнi. Дiйсно, традицшно цi жанри не мали чггкого визначення. Зазвичай !х розрiзняли здебшьшого за хронологiчними покажчиками: фiлософський роман виник рашше за iнтелектуальний, а останнш був, так би мовити, нащадком першого. Тому у л^ературознавсга iснуe велика кiлькiсть критичних праць з ще! теми. Для нашо'1 розвiдки ми залучили працi з теорп
фшософсько-штелектуально! прози: В. Агеносов [1], Л. Андреев [2], С. Бшульчюс [4], Т. Гурша [9], В. Днепров [10], Н. Забабурова [11], Н. Пахсарьян [16], С. Семенова [18], Г. Бондаренко [7], А. Бочаров [6], В. Герасимчук [8], О. Колодш [12], С. Павличко [15] та ш. У бшьшосп вказаних роб^ дослщники зверталися до визначення жанру або фшософського, або штелектуального роману, а школи - змшували щ поняття, вважаючи !х синонiмiчними. Однак вважаемо, що критичне осмислення цих двох жанрiв протягом вже значного часу дозволяе систематизувати теоретичш напрацювання, що е завданням нашо'1 розвiдки, i виокремити типолопчш властивостi вказаних жанрiв, висвiтлення яких постае як мета статтi.
В енциклопедичнш статтi жанр фiлософського роману схарактеризовано як «художнш наратив фшософського змюту, в якому вiдповiднi поняття видозмшеш в образи, розповiдь, набирають емоцшно!' переконливостi, жвавост» [14, с. 535]. Цим термшом позначають художнi твори, що написанi у формi роману, в сюжетах чи образах якого певну роль ввдграють фшософсью концепцп. Термiн «фiлософський роман» не мае ч^кого тлумачення, оскшьки фiлологiчнi науковi школи вмiщують в це поняття рiзне значення. Про вщсутшсть чiткого тлумачення понять «фшософський роман», «iнтелектуальний роман», «анал^ичний» (мова йде про драму) наголошуеться в статп Т. Гуршо!'. Дослiдниця зауважуе: «Романи Франса називають зазвичай фшософськими як повiстi Вольтера та Дщро, а деякi романи Т. Манна -штелектуальними» [9, с. 200].
У дослщженш В. В. Агеносова «Генезис фшософського роману» [1] подано юторш розвитку цього жанру. Джерелами фшософсько! прози е дiалоги Платона: «Спостереження над дiалогами Платона дозволяють стверджувати, що конститутивними ознаками художньо-фшософсько! лiтератури е дослiдження письменником найбшьш загальних проблем природи i суспшьства, якi вирiшуються завдяки особливiй структурi оповвд» [1, с. 34]. Обов'язковою ознакою фiлософського роману В. Агеносов називае наявшсть фшософсько! ще! i конструювання такого сюжету, в якому значення мали б не розвиток подш або розкриття характерiв, а можливють перевiрити iдею через образи [1, с. 34]. Тобто композищя такого роману пщпорядкована розгортанню щеьсюжету. Подiбна характеристика фiлософського роману мютиться i в працi В. Бшульчюса «Поетика фiлософського роману» [4].
Таким чином, в основi фiлософського роману мютиться фiлософська iдея, яка в процес розгортання сюжету доводиться або вщкидаеться. Будь-який справжнiй художнiй твiр може мати фiлософську оцiнку, мютити мiркування, узагальнення, концепцп, проте «фшософська iдея, яка визначае собою всю систему художшх координат твору, притаманна тшьки фiлософському роману» [4, с. 55].
Певну паралель мiж фшософською повiстю XVIII столiття та штелектуальним романом XX столiття проводить Т. Гурша. Трьома ознаками вказаних жанрiв дослщниця називае: 1) наявнiсть у творi висловлюваннь теоретичного змiсту або «нехудожшх структур» (це визначення ми залучили з нов^шх дослiджень специфши фiлософського роману [9]; 2) вщкрито умовнi сюжет i характери твору, як опредмечуються не у життеподiбнiй формi, а тяжiють до експериментальних умов; 3) наявшсть «пщтримуючих» елемешив (теорп висловлюються у виглядi афоризмiв, вiдбуваеться зiткнення рiзних точок зору, сюжет набирае щкавосп (хоча i не обов'язково), з'являються вставнi етзоди iз життеподiбним описом) [9, с. 204].
Простежуючи еволющю ознак вщ фшософсько! повiстi до iнтелектуального роману, дослщниця доходить висновку, що основними ознаками жанру можна вважати першi двi (наявшсть теорп та умовшсть сюжетно-композицiйного принципу), хоча вони змшюються, мiстять iнше смислове навантаження, завдяки чому «назва
"штелектуальний" зi всiею умовнiстю бшьше доречна для сучасного роману, шж "фшософський"» [9, с. 201]. Цю думку подшяемо i ми, адже вважаемо, що у ХХ столгтп фiлософське письмо поступаеться мiсцем штелектуальному, а романи слугують не просто платформою для проголошення iдей: вони акумулюють у собi весь досвщ л^ературно'1' творчостi i представляють единий сплав, з якого читач самостшно виокремлюе для себе найближчий шар. За таких умов вщбуваеться злиття теорп (фшософсько'1' щй) з живим творчим iмпульсом, образом, символом, i письменники намагаються «<...> здiйснити свое св^оглядне завдання винятково через художш засоби, стиль, мову, майже не застосовуючи пряме риторичне висловлювання переконань i поглядiв» [18, с. 120]. «Пiдтримуючi елементи» як третя ознака жанру також мютяться i в сучасному романi, проте поряд iз сатирою, шаржем, карикатурою, елементами поличного памфлету, роману виховання тощо, якi збагатили фiлософський роман у XX сташтп, «зустрiчаеться не у вйх романах цього типу, використовуеться у рiзноманiтних поеднаннях i пропорщях» [9, с. 206]. Таким чином, перманентними залишаються першi двi ознаки жанру, «що зближуе штелектуальний роман з фшософською повiстю XVIII стшття i робить можливим 1хне поеднання у межах загально'1 структури» [9, с. 206].
Для характеристики творчосп письменниюв XX столiття, якi працювали в жанрi фiлософського роману, Л. Андреев також застосовуе термш «штелектуальний роман». Засновником цього типу роману дослщник називае Т. Манна, маючи на увазi роман «Ч^вна гора», хоча й зазначае, що «шмецький штелектуальний роман можна було би назвати i фшософським», беручи до уваги шмецьку традицiю фiлософування, що йде вщ Гете. Проте «романи Т. Манна або Г. Гессе штелектуальш не тшьки тому, що тут багато розмiрковують i фшософують. Вони "фшософiчш" за своею будовою - за обов'язковою наявшстю в них рiзних '^вшв" буття, яю постiйно спiввiдносяться один з одним, один одного оцшюють i вимiрюють» [2]. Вчений, зокрема, характеризуе особливосп сприйняття часу нiмецькими романiстами. У творах Г. Гессе i Т. Манна час роздшений на юторичний, пов'язаний iз вiчнiстю, i час особистюний, час iснування людини. У протиставленш цих часових рiвнiв убачаемо одну з ознак фшософського роману - дискуйю, мета яко'1 знайти ютину. Л. Андреев зазначае, що штелектуальний роман утшив одну з характерних особливостей реалiзму XX столбя - потребу в штерпретацп життя, його тлумаченнi, що переважала над потребою в розповвд.
В. Днепров також називае романи Т. Манна штелектуальними i наголошуе на сиш^ у творчостi нiмецького письменника фшософського i соцiального романiв, а сам письменник, на думку науковця, об'еднуе у собi творця i теоретика: «Перехщ образу в загальну думку i загально'1 думки знову в образ складае принцип оригшального стилю Томаса Манна» [10].
На уявлення про автора фшософського роману як про ушкальне поеднання фшософа i письменника в однiй особi спираеться украшська дослiдниця Н. Герасимчук. У докторськш дисертацii «Специфiка тексту фшософського роману XX стшття» авторка висловлюе думку, що поширена у XX столiттi тенденцiя до iнтелектуалiзацii прози закоршена в iдею унiверсальностi мистецтва, «яка поеднуе i художне, i фiлософське пiзнання (Ф. Шеллiнг)» [8, с. 1]. Письменники фшософського спрямування (Ж. П. Сартр, А. Камю, Ф. Кафка, А. Мердок, В. Голдшг, Г. Гессе, Т. Манн, Р. Музшь) не тшьки писали твори, вони протягом всього життя створювали «^зш св^оглядно-естетичш художш моделЬ» [8, с. 3], яю дослщниця називае текстами або романами культури - «вщображеною або спотвореною (але завжди цшшсною) картиною св^у» [8, с. 3].
У робот В. Герасимчук мютиться також теза про притчовий характер фшософського роману i притчовiсть як маркер фiлософiчностi тексту [8, с. 14]. Зазначимо, що у ХХ стштп звернення письменникiв до жанру пршч виявляе властивiсть сучасно'1 творчосп, 11 схильнiсть до використання первюних художнiх форм: мiфу, притчi, метафори [18, с. 21] як можливосп винести фшософську проблематику на позачасовий i позапросторовий рiвень. Головними ознаками чистого жанру пршч е алегоризм, умовшсть, повчальнiсть, двоскладова композицiя [12].
У сучаснш лiтературi iснують рiзноманiтнi варiанти використання притчi у художньому творг повiсть-притча, роман-притча, п'еса-притча, казка-притча тощо, адже «ХХ столiття ознаменувалося своерщним притчовим вибухом» [6]. Твори письменниюв Л. Андреева, Ф. Кафки, Г. Маркеса, А. де Сент-Екзюпер^ А. Камю, Ч. Айтматова, Д. Апдайка, У. Голдшга, У. Фолкнера, Ю. Мiсiми аналiзуються з позици функцiонування в них притчi. Звичайно, цей жанр мае багатовшову ютор^ розвитку, i на сучасному етат функцiонування лiтератури притча виявляеться в рiзноманiтних жанрових рiзновидах i модифшащях, набувае нового значення i, вщповщно, тлумачення.
В одному з останнiх дослщжень жанру роману-притчi на прикладi тзшх романiв В. Голдiнга наголошено на невизначеносп як основнiй властивостi пршч ХХ столiття, що, у свою чергу, спрямовуе до вщповщно! поетики творiв, яку дослщниця, услiд за У. Еко, окреслюе в параметрах фшософського роману «вщкритого типу» [20]. Невизначешсть авторсько! позици як фшософське запитання у творах такого типу е головною вщмшшстю вiд традицшних ознак жанру притчi, якi, навпаки, обумовлюють фiлософську вiдповiдь.
Попри структурно-семантичш змiни жанру притчi, наявнiсть безлiчi 11 варiацiй i варiантiв, у нш зберiгаються найсуттевiшi ознаки цього жанру, таю як лабораторшсть i вигаданiсть художнього свiту задля символiчноi шюстрацп однiеi або комплексу щей письменника; двоплановють побудови, де за алегорiею приховуеться iстина; письменник, можливо, у редукованiй формi, виконуе дидактичну роль [21, с. 51-53], [15, с. 49].
Отже, об'еднання теорп, поняття з образом, символом, 1хня оргашчна взаемодiя i взаемопроникнення виливаються в художнiй твiр, який називаеться штелектуальним або фiлософським романом. Жанровими ознаками можемо вважати наявшсть теорш, дискусiй, спростування або доведення певних фiлософських iдей; перевiрку iдей через спещально для цього побудованi ситуацп; умовнiсть сюжетно-композицiйного принципу, формування щеьсюжету, де весь хiд твору, розгортання подш зумовленi iдеею, що сто1ть в центрi всього твору i дае iмпульс розвитковi сюжету. Одним з рiзновидiв фiлософського роману е роман-притча, важливими ознаками яко! е наявшсть умовно! форми, експериментальнiсть сюжетних побудов задля демонстрацii здебiльшого однiеi або комплексу iдей письменника, двоплановють як основа сюжетно-композицiйного принципу, прозора або латентна дидактична роль автора роману-притчь
Ми розмежовуемо поняття «фшософський роман» та «штелектуальний роман», виходячи з позицiй генетичного зв'язку цих жанрiв iз фшософською повiстю. На наш погляд, фшософський роман мае бшьш мiцний зв'язок iз жанровими особливостями фiлософськоi повють Натомiсть, в iнтелектуальному романi з'являеться полшроблематика, ускладнюються образи, письменники звертаються до вщтворення мiфологiчних структур, яю надають проблемам унiверсальностi, всеохопностi, виводять на позачасовий i позапросторовий рiвень. Це логiчно випливае з самого сенсу проблем ХХ стшття як перюду релятивiзму, безпорадностi iндивiда в соцiумi i перед
природою. Це дистанщюе штелектуальний роман вiд фшософсько'1' noBiCTi, яка актуалiзуe здебiльшoгo мoральнo-етичнi проблеми. Звернення до мiфoпoетики в iнтелектуальнoму ромаш позначаеться на його oбразнoстi: твори насичеш мiфoсимвoлами, що складаються в строкату мозшку, складну багатoрiвневу систему симвoлiчних кoдiв. Одним i3 рiзнoвидiв фiлoсoфськoгo роману е роман-притча, важливими ознаками якого е наявшсть умовно'1' форми, експериментальнiсть сюжетних побудов задля демонстраци одшй', рiдше - комплексу щей письменника, двоплановють як основа сюжетно-композицшного принципу, алегoричнiсть, прозора або латентна дидактична роль автора роману-притчь
Отже, фшософський роман - TBip, в якому найвиразнiше проявляються авторсью ще'1', що i постають головною рушшною силою створення роману. 1нтелектуальний роман починае функцiонувати в лiтературi здебiльшого з ХХ столiття. Особливосп та вiдмiнностi вiд фiлософського роману полягають у царинi поетикальних засобiв вираження авторських iдей. В штелектуальному романi поряд i3 засобами, що властивi фiлософському роману, з'являються таю, що найширше розвинулися саме у ХХ столгтп i пов'язанi з прискореним розвитком психологи (психоаналiзу), мiфокритики, етнологи, сощологи, юторично'1' науки, лшгвютики тощо.
Список використано¥ лiтератури
1. Агеносов В. Генезис философского романа : Учебное пособие для вузов / В. В. Агеносов. - М. : Издательство Московского педагогического института, 1986. -130 с.
2. Андреев Л. Г. Интеллектуальный роман [Електронний ресурс] / Л. Г. Андреев. -Режим доступу // http://www.infoliolib.info/html.
3. Бернадська Н. I. Теорiя роману як жанру в украшському л^ературознавсга : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра фшол. наук : спец. 10.01.06 / Н. I. Бернадська. - К., 2005. - 36 с.
4. Бикульчюс В. Поэтика философского романа / Бикульчюс В. - Вильнюс, 1988. - 71 с.
5. Бовсушвська Т. М. Теорiя лггературних жанрiв : жанрова парадигма сучасного зарубiжного роману / Т. М. Бовсушвська. - К. : КНУ, 2009. - 520 с.
6. Бондаренко Г. Ф. Притча як видова категорiя [Електронний ресурс] / Бондаренко Г. Ф. - Режим доступу: http://librar.org.ua/sections_load.php?s=philology &id=2792&start=1.
7. Бочаров А. Бесконечность поиска. Художественные поиски современной советской прозы / А. Бочаров. - М. : Советский писатель, 1982. - 423 с.
8. Герасимчук В. А. Специфша тексту фшософського роману : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня д-ра. филол. наук : спец. 09.00.08. / В. А. Герасимчук. -Кшв, 2008. - 34 с.
9. Гурина Т. Л. Некоторые предпосылки изучения авторской позиции в интеллектуальном романе ХХ века / Т. Л. Гурина // Проблема автора в художественной литературе. - Вып.1. - Ижевск, 1974. - С. 200-209.
10. Днепров В. Д. Идеи времени и формы времени / В. Д. Днепров. - Л. : Советский писатель (Ленингр. отделение), 1980. - 589 с.
11. Забабурова Н. В. Французский философский роман XVIII века : самосознание жанра // XVIII век: литература в контексте культуры. - М., 1999. - С. 94-104 [Електронний ресурс] / Н. В. Забабурова. - Режим доступу : http://natapa.msk.ru/ index.html.
12. Колодш О. I. Притча i притчевють в украшськш прозi 70-80-х роюв ХХ столгття: автореф. дис...канд. фшол. наук, спещальнють : 10.01.06. / О. I. Колодш. -
18 с.
13. Копистянська Н. Х. Жанр, жанрова система у npocropi л^ературознавства : Монографiя. / Н. Х. Копистянська. - Льв1в : ПА1С, 2005. - 367 с.
14. Л1тературознавча енциклопедiя : У двох томах. Т.1 / Авт.-уклад. Ю. I. Ковалiв.
- К. : ВЦ «Академiя», 2007. - 608 с.
15. Павличко С. Д. Вiльям Голдшг i криза рацiоналiзму / С. Д. Павличко // Лабiринти мислення / С. Д. Павличко. - К. : Наук, думка, 1993. - С. 40-58.
16. Пахсарьян Н. Т. Теория постмодернизма и современный французский роман [Електронний ресурс] / Н. Т. Пахсарьян. - Режим доступу : http://magis2000. narod.ru/ mg5.htm.
17. Пестерев В. А. Модификации романной формы в прозе Запада второй половины ХХ столетия / В. А. Пестерев. - Волгоград. : Изд. ВолГУ, 1999. - 312 с.
18. Семенова С. Преодоление трагедии : «Вечные вопросы» в литературе / С. Семенова. - М. : Сов. Писатель, 1 989. - 440 с.
19. Стиль и жанр художественного произведения. Стилевые особенности жанровых разновидностей английского и американского романа : [сб. научн. работ / ред. Л.А. Кузнецова, И.В. Викторовская]. - Львов : Изд-во при Львов. ун-те издательского объединения «Вища школа», 1987. - 127 с.
20. Стовба Г. С. Шзш романи В. Голдшга : поетика i проблематика «вщкритого твору» : автореф. дис. ... канд. фшол. наук: спец. 10.01.04. / Г. С. Стовба. -Омферополь, 2008. - 21 с.
21. Теория литературы : учеб. пособие [для студ. филол. факультетов высш. учеб. зав.] : в 2 т. / [под ред. Н. Д. Тамарченко]. - М. : Издательский центр «Академия», 2004.
22. Тодоров Ц. Походження жанрiв / Ц. Тодоров // Поняття л^ератури та iншi есе. - К. : «Киево-Могилянська академiя», 2006. - С. 22-40.
23. Juvan M . Generic Identity and Intertextuality [Електронний ресурс] / М. Juvan / Trans. from the Slov. by Scubic A.A. // CLCWeb : Comparative Literature and Culture: A www Journal. - west Laffayette, 2005. - Vol. 7, № 1 - Режим доступу : http:// clcwebjournal. lib. purdue. Edu.
24. Le genre littéraire / Textes choisis et présentés par Macé M . - P. : Flamarion, 2004.
- 256 р. Lévi-Strauss Cl. L'origine des, matiére de table. - 1968. - P. 422.
Стаття надшшла до редакцп 31.10.2014.
L. Y. Zana
GENRE OF INTELLECTUAL AND PHILOSOPHICAL NOVELS: TYPOLOGICAL COMPARISON
The article highlights the problem of defining intellectual and philosophical novels. The author is guided by certain theoretical argumentations about the genre of the novels stressing upon the differences between the genre of the novels under consideration. As a rule the genre of intellectual and philosophical novels are described as synonymy but these terms are characterized by typological features peculiar to both of them. Intellectual and philosophical novels are linked with philosophical story, but philosophical novel is considered to be more related to the story's genre features. Whereas polyproblematics, compound images, mythological structures are revealed in intellectual novel. These features of intellectual novel give novelists the opportunity to deduce universal problems on a new level beyond time and space. It logically comes from the sense of XX century problems as a relative period and human's helplessness in the face of nature. That's why intellectual novel is connected with a philosophical story which highlights the problems of morality. Mythopoetics in intellectual novel is reflected figuratively: the novels are filled with mythosymbols and symbolical codes. Philosophical novel works with author's ideas which
prove to be a basic motive power to create a novel. Intellectual novel has functioned in literature since XX century. The features and differences between philosophical novel are linked with poetical level of the work. Intellectual novel combines not only artistic features of philosophical novel but also the ones inherent to the XX century: psychoanalysis, mythocritics, ethnology, sociology, history, linguistic etc.
Key words: genre, genre features, philosophical novel, intellectual novel, parable, features of parable.
УДК 821.161.2-311.6
М. М. Коновалова, Т. М. Грачова
ХУДОЖНе МОДЕЛЮВАННЯ ЕПОХИ ГЕТЬМАНА МАЗЕПИ В РОМАНЕ
Л. ПОЛТАВИ «1709»
Стаття присвячена анал1зу вторичного роману «1709», який розширюе рамки художнього Ыалогу украгнськог лтературног мазетани. 1нтерпретащя образу здтснюеться у контекстi художнього, вторичного та фольклорного дискурЫв. Акцентуеться увага на вдало обраному письменником прийомi паралельного розгортання двох сюжетних лтт, поеднант науково тдтвердженог тформаци й вимислу, що дозволило повнощнно й багатопланово розкрити iндивiдуальне, авторське бачення конкретного вторичного часу й людини в ньому.
Клю^о^^ слова: wторичний роман, стилiзацiя, лтературний дискурс, художнт вимисел, сюжетна лшя.
У 60-их роках ХХ ст. в Укршш щеолопчш настанови не дозволяли об'ективно висв^лювати постать гетьмана 1вана Мазепи, Bce6i4He, багатопланове й об'ективне зображення було можливим лише в дiаспорi. Саме украшська ем^ращя продовжила в юторичнш ромашстищ ту тенденщю висв^лення гетьмана, яку в кшщ Х1Х - на початку ХХ стшття розпочали М. Старицький, Б. Лепкий та ш. Метою юторичних ромашв, як позищонували украшсью романтики меж стшть, було представити характер Мазепи, зняти з нього тавро зрадника, розкрити внутршню сутшсть його душi в нелегких пошуках ютини, самого смислу юнування.
Письменники украшсько'1 дiаспори, на вщмшу вщ европейських митщв, яю в низщ захоплюючих творiв заторкували лише кшька штимних епiзодiв з життя великого гетьмана, ставили акцент на нащональних критерiях як чинниках збереження власно'1 спшьно'1' щентичносп, намагалися з художньою об'ективнiстю реконструювати козацьку добу, представити ii людей згщно з документами або згщно iз законами дослщницько'1' ймовiрностi.
Украшський емiграцiйний письменник мурiвського перiоду Леонщ Полтава в iсторичному романi «1709» запропонував свш погляд на епоху легендарного гетьмана Мазепи. Роман як найбшьш вщомий украшському читачевi твiр Л. Полтави був написаний у 1961 рощ. Текст певною мiрою «накладаеться» на уже вiдомий до цього часу юторичний матерiал про гетьмана, i мае багато схожого й багато вщмшного, своерiдного. При цьому письменник не лише наслщував чи стилiзував, а вiв дiалог iз попереднiми науковими та художшми дискурсами.
Метою статтi е аналiз авторсько'1' концепцп постатi гетьмана Мазепи у контекст художнього, iсторичного та фольклорного дискурйв. Аналiз iсторичного роману
