CC BY
80УДК 821. 133. 1 - 3 де Бовуар. 09
Криворучко С. К.
кандидат фтолопчних наук, доцент кафедри ымецькоТ' фтологп та перекладу Харшського нацюнального уыверситету iменi В.Н. Каразiна
Екзистенцiалiстський умонастрiй у жанровому концепт твору«Зламана» Сiмонi де Бовуар
Спадщину французькоТ письменницi Фмони де Бовуар (1908— 1986) штерпретують у контекстi екзистенцiалiзму. Авторка у романi «Сила обставин» 1960 р. зауважуе, що ярлик екзистенцiалiзму «на-клеТли» на ТТ твори. Вiдмiннiсть екзистенцiалiзму вiн iнших мистець-ких лiтературних феноменiв полягае в тому, що вш гармоншно по-еднуе лiтературу й фшософш. Теоретик е. Васильев [3] звертае ува-гу на неоднозначнiсть явища екзистенцiалiзму та виокремлюе в ньо-му iснування двох складникiв: екзистенцiалiзм - лiтературна течiя, що представлена творчютю Г. Марселя, А. Камю, Ж.-П. Сартра, С. -де Бовуар; екзистенцiалiзм - умонастрш свтоглядних мотивiв, що вiдбиваються у мистецьких пошуках А. Жiда, А. Мальро, Ж. Ануя, Б. Вiана, В. Голдш^а, А. Мердока, Дж. Фаулза, Ф. Кафки. Дослщник Ю. I. Ковалiв iнтерпретуе екзистенцiалiзм як поняття на межi фто-софiТ й л^ератури. Якщо звернутися до фактичних подш, виявляеть-ся, що i А. Камю, i Ж.-П. Сартр, i С. де Бовуар намагалися вщсторо-нитися вiд клiше екзистенцiалiзму, а Тхн i твори насттьки несхожi мiж собою та позбавлен якихось спiльних критерпв творення, що пщво-дить до вiдсутностi пщстав для виокремлення екзистенцiалiзму як лп"ературноТ течи.
Iнтерпретацiя творчостi С. де Бовуар вщкривае шлях до невирн шених досi лiтературознавчих проблем: що вщбуваеться з жанром у творах письменнищ як через систему образiв на поетикальному рiвнi мотивiв окреслюються екзистенцiалiстськi аспекти; яке мiсце зай-мае екзистенцiалiзм в iсторико-лiтературному процеа ХХ ст.
Отже, слiд розглядати екзистенцiалiзм як фiлософський умонастрiй модерноТ лiтератури ХХ ст. Складнiсть екзистенцiалiзму полягае в тому, що вш, з одного боку, як формотворення «нового» типу вписуеться в модерний контекст, а, з шшого, знаходиться з ним у конфлкт^ осктьки модернютська лiтература е асоцiальною, а екзистен^алютський умонастрiй - соцiально детермшований. Соцiальна детермiнованiсть пояснюеться iсторичними обставинами,
як пщживлювали екзистенцiалiзм - це Перша свтова вiйна, Друга свiтова вмна, Холодна вiйна. Саме масове кровопролиття та мiльйони смертей пiд час свтових вiйн, а потiм загальний страх смерт на рiвнi колективного неусвщомленого пiд час Холодно! вшни стали своeрiдним каталiзатором для усвщомлення унiкальностi кожно! -будь-яко! особистосп, яка у 60-тi р.р. протиставляеться надлюдинi Ф. Нiцше поч. ХХ ст.
Екзистен^я художнього образу на рiвнi психологiчних мотивiв приводить у творчосл С. де Бовуар до пошуку нових форм творення. Теоретик О. В. Червшська [4] пропонуе штерпретувати жанр не як усталений тип творення, а як концепт. У творi «Зламана» 1968 р. С. де Бовуар простежуеться жаровий концепт як формулювання пiдтекстуального домшуючого образу драми. Поняття драми вводиться письменницею в двох iпостасях: по-перше, зображуеться драма жiнки, яку розлюбив чоловiк, по-друге, твору начебто невловимо, через структуру дiалогiв, надаеться форма драматичного роду. Таким чином, С. де Бовуар розкривае буття героТш Мошки через жанр повюл, якому, для кращо! демонстрацп екзистенцiйних емоцшних настроив, надае вигляд щоденника, де персонажi виписанi як дiйовi особи, а дiалоги, як реплiки дшових осiб.
Тлумачення жанру як концепту передбачае не стшку еднiсть лп"ературних форм за тематикою, не структурний комплекс усталених ознак, не зразок, не еталон, а шдивщуальне формулювання, що перебувае у динамiцi пщ впливом авторських форм творення, яких вимагае конкретний художнш твiр. Так образ головно! героТш Монiки у творi С. де Бовуар «Зламана», через свтогляд i письменницький досвщ автора, начебто керуе жанром, який у результат виявляеться еволюцiйним формотворенням. У творi «Зламана» простежуеться поеднання лп"ературних родiв: епiчного, лiро-епiчного, драматичного. З етчного роду використовуеться жанр повюН з лiро-епiчного - жанр щоденника, з драматичного - жанр трагеди та елемен^в фарсу.
Риси повюл виявляються через iснування центрального персонажа - Мошки, навколо яко! розгортаються подИ. Твору «Зламана» притаманна лiричнiсть, що е суттевою вщмшнютю повiстi, яка пов'язана з роздумами Мошки та и психологiчним вiдчуттям. Жанру щоденника письменниця надае провщне формальне значення, оскiльки твiр «Зламана» е нотатником Мошки, в якому зображуються поди життя героТш з 13-го вересня до 24-го березня. У кожному розд^ - щоденниковому запис - вказуеться день тижня i число, рiк подiй письменниця не зазначае. Записи Мошки сповнеш особистюними, iнтимними фактами, оголеними психолопчно-
побутовими сценами, де штерес фокусуеться навколо переживань, бол^ пристрастi, що дае пщставу для пiдкреслення формально!' значущост жанру щоденника.
Жанр трагедп у творi «Зламана» мае поетикальне вираження: щоденниковi записи оформленi як дiалоги дiйових осiб, а спогади героТш iнколи зображуються як ремарки. До того ж риси трагедп простежуються у зображеннi гострого конфлiкту персонаж1в. Гострота конфлiкту не поглиблюеться, а поширюеться, i розкриваеться через множиннють конфлiктiв: чоловiк / дружина, дружина / коханка, мати / дочка, батько / дочка, героТ / со^ум, актори / глядачi. Отже, протягом подм письменниця утворюе шюзмну концептосферу театру. Елементи жанру фарсу виявляються у деяких сценах, де абсурднють у звинуваченнях персонажiв, ям проявляються через дiалоги, призводить до контексту анекдоту.
Таким чином, письменниця створюе складний гармоншний симбiоз, який перебувае у плиннш досконалiй незавершеност та вiдкривае шлях до подальшого розвитку. Отже, у творi «Зламана» не можливо остаточно визначити жанр, осктьки вiн е iндивiдуальним авторським концептом. Жанрова концептуальнiсть пiдживлюеться св^оглядом С. де Бовуар, яка утворювала художнi персонажi суголосно екзистенцiалiстському настрою.
Образ головноТ героТн Монiки розкриваеться через ТТ' екзистенцiю, яка е конкретним буттям жшки у художньому просторi твору «Зламана». С. де Бовуар зображуе, як героТ'ня перебувае у розбитому психiчному станi, коли дiзнаеться про кохання свого чоловка Морiса до iншоТ жiнки Ноелк Увага письменницi зосереджена перш за все на вщчуттях Монiки. Розвиток подш, перипетп, колiзiТ конфлiктiв постають другорядними по вiдношенню до емоцш i настрою героТнi, вони е своерщним тлом для розкриття чутливосп, яка формуеться поетикальними екзистенцiалiстськими мотивами. У вщчуттях Мошки проявляються мотиви тривоги, свободи, трапзму, музики: «Одна з моТх рис, що приваблювали Морюа, - це сила того, що вш називав „чутливютю до життя". Вона жила у меш пiд час цього короткого перебування наодинц з собою» [5, 123] (переклад укранською -Криворучко С. К.). ГероТня штуТтивно вiдчувае зраду чоловка, що викликае сум, незрозумте очiкування психологiчного пригнiчення. Монiка юнуе у нещиростi Морiса, але ТТ характеру притаманно прагнення розумп"и «шшого», ось чому вона вважае брехню чоловка нормальною.
СвоТми питаннями Монiка пщводить Морiса до зiзнання про юнування в його життi шшоТ жшки. Не дивлячись на зраду чоловка,
геротня вважае себе сильною жiнкою, яка захищена со^альними нормами: вона законна дружина, ось чому и iдеологiчна позицiя мiцна: «Мен не потрiбно його завойовувати: я його не втрачала» [5, 136]. Зраду Морюа дружина iнтерпретуе як спасiння тхшх стосункiв та реабiлiтацiю взаемних почутпв: «Те, що пiсля двадцяти двох рош мужчина завiв штрижку... - нормально... Забавно: знадобилася його зрада, щоб воскресити ночi нашот молодость [5, 135-136].
Але со^альн стандарти - серйозне ставлення до шлюбу - мають цiннiсть лише для Мошки. I чоловк i його коханка йдуть шляхом особистюних бажань, як вмотивовуються тхньою пристрастю - вони вважають себе вiльними вщ зобов'язань iншим, та найцiннiшим для них постае власне «ego». Таким чином, Монка, яка недооцшила свою суперницю, стае зайвою. Отже, в текст авторка створюе обставини, в яких Моыка не власно обирае екзистенцш самотностi, а потрапляе в нет через залежнiсть од бажань шших персонажiв. Геротня начебто поглинаеться в самотнють та починае розвиватися як особистють, яка силомiць вырвана вiд загальноприйнятого родинного контексту.
У власному самовщчутп Mонiка переходить вщ статусу законно' дружини в позицш жiнки, яку кинули. Свiдомiсть геротш породжуе припущення та здогадки, як посилюють гостроту власнот зайвостi. 1снування на самотi пригнiчуе Mонiку та шляхом ревнощiв пiдводить до вщчуття екзистенцiйного страждання та болi: «Вони сидять у тжамах, п'ють каву, посм1хаються... Це видiння причиняе мен бть... Страждання прийшло до мене iз запiзненням на тиждень... Я вщкрила його шафу. Побачила тжами, сорочки, труси, майки i розплакалась. 1нша ластиться щокою до цього тонкого шовку, торкаеться цього м'якого пуловера. Я цього не витримаю!... Вш став дивитись на мене майже як на сестру. Miж ними юнуе та близькiсть, яка належала лише меш» [5, 140-141].
С. де Бовуар тдводить свотх геротв до фiлософського усвiдомлення сенсу життя, яке, зпдно екзистенцiалiстському умонастрою, полягае у пристрасп, що постае обов'язковою умовою юнування. Всi герот виведенi iз загально знайомого для них раыше спокою та поглинен в атмосферу гострот пристрастi, яка наповнюе Тхне життя яскравими вщчуттями, що, з одного боку, завдае бть, а з iншого, завдяки бол^ дае можливiсть повноцiнно вщчувати будь-що. Отже, у творi «Зламана» квiнтесенцiею екзистенцiалiстського умонастрою е здатнють вiдчувати.
Екзистенцiя Mонiки у стражданн та болi вiдкривае перед геротнею сакральнiсть вибору. Вибiр постае складною загальною абстрактною категорiею: вш е свiдомим; вiн тисне на геротню; його проблемнiсть
полягае в тому, що Мошка чггко po3yMie вiдсутнiсть власноТ свободи та абсолютну залежнiсть вiд iнших, не зважаючи на самотнiсть. Монiка виршуе поставити ультиматум: «Мш перший рух був вiрним: я маю зараз же покласти цьому край - вона чи я» [5, 148].
Обставини, в яких опинилася героТня, примушують IT шзнавати себе, власш емоцп, iнших навколо себе. Окрiм страждання Монiка iнодi вловлюе у (^i екзистенцiю щастя, яке переповнюе 'Т. Але щастя, так само як i страждання, розкриваеться через бть: «... щось кольнуло мене в серце: це було щастя, як мука, ось чому не звичайне. Коли ми йшли старими провшцшними вуличками, я стискала його руку в своТй, а вш iнодi обшмав мене за плечк Говорили ми про все i нi про що, бiльш за все про наших дочок» [5, 161].
1снування, як буття, героТш протiкае в ТТ коханнi до чоловка, який зраджуе дружину. Екзистенцшнють кохання розкриваеться через iлюзiю можливост його воскресiння. Але навiть тостась кохання, яка зазвичай iнтерпретуеться як вiчна категорiя, пiдкоряеться смертi та обмежуеться часом. Час постае виршальним: замикае людину наодинцi з собою, вiдрiзаючи вiд iнших, i начебто шдкреслюе самотнiсть, як едину можливють екзистенцiалiстського сприйняття. Екзистенцiя простежуеться лише в площиш вiдчуттiв героТв: «Я зрозумта, що приТ'хала сюди в нади знов знайти того пристстрасно закоханого чоловка, якого не зустрiчала вже багацько роюв... колишнiй образ розсипався у прах. Мене, як громом, вразило вщкриття: ЧАС ЙДЕ. Я заплакала» [5, 162].
Коли Мошка вщчувае себе самотньою, з'являються пщстави для розповсюдження власних емоцш не лише на живих людей, а й на побутовi реч^ якi оточують героТню. Емоцiйна порожнеча утворюе оживлення предметiв, що постають художшми образами - образ машини-зраднищ з яких тепер складаеться довктля кинутоТ людини: «... який удар у саме серце! Я дуже люблю нашу машину, як вiрну домашню тварину, у присутност якоТ вiдчуваеш себе в теплi й безпещ i раптом вона стала знаряддям зради; я зненавидта ТТ» [5, 173].
Образ смерт постае у творi «Зламана» як абсолют, що розкривае смисли. С. де Бовуар через сни героТш передае Т'Т роздуми про смерть, та зображуе еволюцш Т'Т ставлення до цього центрального екзистен^алютського вимiру цшносп життя. ГероТня намагаеться порiвнювати смерть i обставини, в ям вона потрапила, та доходить висновку, що вони однаковк Отже, до свого життя Мошка ставиться, як до руТни: як до смертк Життя i смерть урiвнялися в бутп героТнi: «Рашше я говорила собк смерть - едине непоправиме нещастя. Якщо вiн кине мене, я зумш це пережити. Смерть вселяла жах своею
ймовiрнiстю. Розрив здавався виправляемим, оскiльки я не уявляла, що це таке. Але зараз я думаю, якби вш помер, я б знала, що втратила i що таке я сама. Дшсно ж - я бтьше не знаю шчого. Мое життя, що лишилося позаду, повнютю зруйноване, як при землетруа... Вороття немае... Навiть якщо залишитися в живих, не буде бтьше шчого, нав^ь того мiсця, яке належало вам на землЬ [5, 191-192].
Життя для Мошки втрачае сенс. У прагненш пiзнати себе, до якого пщвела героТню зрада чоловка, ж1нка поступово усвiдомлюе власну провину, що полягае у вщкритп поняття часу як провщноТ виршальноТ категорп в екзистенцiТ людини: «... в усьому винна я сама. Моею головною помилкою було нерозумшня того, що час йде. Вш шов, а я застигла у своТй позици щеальноТ дружини щеального чоловка» [5, 209]. Вимушена самотнють переходить в обрану героТнею одинокють буття, в якiй бруд постае своерщним засобом захисту вiд довктля: «До якого ступеню можна оступитися, залишившись у повнiй самотi, в iзоляцiТ. Кiмната тхне алкогольним перегаром i тютюном. Скрiзь розсипаний попт. Сама я брудна. Простирадла брудш. Брудне небо за брудними винами. Бруд - це панцир... Жити я бтьше не можу. А помирати не хочу» [5, 220].
Бруд Мошки символiзуе вiдчай, утворюе порожнечу та породжуе передчуття тривоги. Спасшня Монiки С. де Бовуар розкривае через звернення героТш до творчосп, яка, на думку письменниц^ може подолати час, що минае, та створити новi орiентири. Мошка починае вести щоденник: для того, щоб подолати всеохоплюючу екзистен^алютську тривогу.
С. де Бовуар демонструе крах iдеалiв Мошки, через який ставить провщну екзистенцiалiстську проблему: розчиняючись у служшш iншим, постiйно вiдмовляючись вщ власного «ego» героТня втратила сама себе. Добре знайомий свгг знищено, не залишилось нiяких точок опори, поняття добра i зла змшалися: «... в iм'я чого варто обирати внутршне життя життю свп"ському, споглядальнiсть - легковажностi, вiдданiсть - марнославству? У мене було одне прагнення - давати щастя шшим. Але Морюу я щастя не дала. Дочкам - теж... Чорне перемшалося з бтим, свiт - хаос.» [5, 249]. Але не дивлячись на абсолютну хиткють свгговщчуття, письменниця залишае своТй героТш надю через страх та самотнiсть проглядае майбутне: «Дверi в майбутне зараз вщчиняться... I нiкого покликати на допомогу. Меш страшно» [5, 251]. Отже у фiналi поняттю час, так само як i перед цим, надаеться виршальне значення: час йде, його хщ змiнюе все навколо людини, лише шдивщ залишаеться завжди наодинцi з собою. Самотнють - це екзистен^алютський абсолют, який довктля не
здатне змшити.
Пщводячи пiдсумки можна констатувати, що у TBopi С. де Бовуар «Зламана» концептуально поеднуються ешчний, лiро-епiчний та драматичний роди шляхом гармоншного перетину жанрiв повiстi, щоденника, трагедп та елементiв фарсу. Через художш образи головно' геро'ш Мошки та другорядних персонажiв Морiса, Ноелi письменниця розкривае екзистенцiалiстськi засади у мотивах свободи, тривоги, суму, смутку, пригшченосл, трапзму буття; проблемах вибору, визначення сенсу життя, прагнення до шзнання, заглиблення у свiдомiсть, зткнення iз порожнечею.
Дослiдження творiв С. де Бовуар заповнюе прогалину в розумшш екзистенцiалiзму, як явища в лiтературi ХХ ст. та шдводить до усвiдомлення, що цей феномен не можна обмежувати: по-перше, юторичним часом передодня Друго''' св^ово''' вшни та повоенно''' доби; по-друге, критерiями виокремлення його як лiтературноï течи французько' лiтератури ХХ ст. Переосмислення екзистенцiалiзму потребуе розумiння його як умонастрою: поза нацiонального, що розповсюджуеться умовно з ХVII по ХХ1 ст. та на шдивщуально-св^оглядному рiвнi письменникiв вiдбивае поеднання певних фтософських поглядiв у лiтературних творах. Подальший науковий пошук мае вщбуватися у площинi дослiдження контексту творчост С. де Бовуар.
Лiтература
1. Бовуар де С. Сломленная / Бовуар де С. [пер. с франц. ]. -режим доступу: http : // nastyha.ru / slomlennaya /
2. Лтературознавча енциклопедiя: у 2 т. / [автор-укладач Ковалiв Ю. I.]. - К.: Академiя, 2007.
3. Галич О. Теорiя лггератури / Галич О., Назарець В., Васильев G. - К.: Либщь, 2001. - 488 с.
4. Червшська О. В. Рецептивна поетика. 1сторико-методолопчш та теоретичш засади / Червшська О. В. - Чершвцк Рута, 2001. - 56с.
5. Beauvoir de S. La Femme Rompue / Beauvoir de S. - P.: Gallimard, 1967. - P. 119-251.
