CC BY
72УДК 821. 133. 1 - 3 де Бовуар. 09
С. К. Криворучко,
кандидат фтолопчних наук, доцент, доцент кафедри ютори зарубiжноT л^ератури
i класичнот фiлологiT Харкiвського нацюналного унiверситету iменi В. Н. Каразша
Переосмислення моральних норм у творi Сiмони де Бовуар «Дуже солодка смерть»
Страх смерт е одним iз провiдних аспектiв, який аналiзуeться письменниками у лiтературному екзистенцiалiзмi сер. ХХ ст. С. де Бовуар (1908-1986) у творi «Дуже солодка смерть» 1964 р. намагаеться осмислити ставлення людини до феномену смерти який формуе страх у вщчуттях особистосп, та дослiдити витоки фет процесуальностi. Темою твору е зображення смерт геротш, мотиви реалiзуються через щею - страх людини перед смертю. Страх смертi, на думку письменниф, не е проблемою, яку слщ ставити або вирiшувати у мистецтвк С. де Бовуар зображуе екзистенцiю емоцiй i вiдчуттiв людини, яка боТться смертi, цей страх не можна подолати, його можна лише вщчувати та iснувати з ним.
Аналiзом феномену смертi у творчост С. де Бовуар займалися дослщники С. I. Велiковський [2], Е. Маркс [4], С. Хенама [5], який визначаеться як «скандал буття» [2, с. 101], вщчуття мшливостк Л^ературознавщ звертають увагу на атетстичну спрямованiсть твору, що випливае iз вчинкiв помираючот героты. Поза увагою залишилася iнтерпретацiя переосмислення усталених норм, ям на рiвнi проблематики (вибiр особистостi) впливають на психолопчш конфлiкти героТв.
Жанр цього твору виявляеться у концептуальних рисах повютк Слщ зауважити, що у французькому лiтературознавствi залучен лише жанри роману i новели для визначення концептуальносп, але «Дуже солодка смерть» не мае розгалуженот системи сюжетних лшш, тривалого хронотопу, переплетення рiзних видiв органiзацiT мови (дiалогiв, полiлогiв), що притаманно роману, з одного боку; та динамiчноT штриги i гострот розв'язки, анекдотичного змiсту, непередбачуваностi, ям притаманнi новелi, з iншого. Таким чином, у творi «Дуже солодка смерть» не простежуються риси новели i роману, у той час як домiнанти повiстi тут знайшли виявлення.
У TBopi «Дуже солодка смерть» С. де Бовуар розкривае у персонажi MaTepi людську долю. Навколо художнього образу MaTepi розгортаеться сюжет. Екзистенцшний страх людини peaлiзуeться письменницею у зображенн обставин смepтi мaтepi. У сюжетному вузлi твору не простежуеться нaпpужeнiсть i зaвepшeнiсть, оскiльки екзистен^альний страх перед смертю загальний i завждиюнуючий, та не проходить iз констaтaцiею факту смepтi конкретно!' людини. Цей твip бiогpaфiчного характеру, у поетиц якого простежуеться потeнцiйнa лipичнiсть, що пов'язана з авторськими pозмipковувaннями та фiлософськими вiдкpиттями С. де Бовуар. Таким чином, слщ визначити жанр «Дуже солодкоТ смертЬ як повють.
Бiогpaфeмa, як iстоpичний етзод життя реального автора, знаходить вщбиття у поeтицi твору. Бiогpaфeмaми письменниця намагаеться наблизити реальнють до мистецькоТ сфери. У бiогpaфeмaх «Дуже солодкоТ смертЬ письменницею наводяться iмeнa реальних людей: С. де Бовуар, Сартр, Бост, сестра письменниц i ïï мати. Бюграфеми з Сартром розкривають повсякденне спiлкувaння супутникiв життя, ям будуються на пiдтpимцi, колишньому коханн та твоpчiй супepeчливостi. Через бюграфеми письменниця передае скритнють та скандальнють власного характеру.
Гipкa ipонiя читаеться у нaзвi твору, яка е своерщним метафоричним eпiтeтом: «солодка смерть», де непряме смакове значення «солодкють» сприймаеться як нeсподiвaнкa для трапзму людськоï долi. Письменниця паратекстуально обiгpaе назву нaпpикiнцi повiстi, що ще бтьше пiдсилюе ipонiчнiсть: «...je vous assure que з'а йtй une mort tms douce» [3, с. 104] «Запевняю Вас... це була дуже солодка смерть» (Переклад тут i далi С. К. Криворучко).
Час повют охоплюе 30 дшв - хвороба мaтepi у лкарш, ретроспективно вводиться осмислення колишшх подш життя мaтepi дочкою. Твip складаеться iз 8 pоздiлiв: Другий роздт - спогади дочки, П'ятий pоздiл - висновки дочки. Виокремлюеться провщний наратив дочки - повютвування вiд пepшоï особи, у якому передаеться суб'ективний aнaлiз eмоцiй шших геро'|'в. Образ мaтepi i образ дочки вводяться письменницею у психолопчний внутршнш конфлiкт.
«Фeмiннa» вepсiя, в якш окреслюються С. де Бовуар ймовipнi i можливi покликання i прагнення жшки, вiдбивaеться в художньому обpaзi мaтepi у загальнолюдському екзистен^альному свiтоглядi, де iнодi простежуеться певна форма «соцiaлiзaцiï».
Портрети MaTepi е вiддзеркаленням свiтогляду дочки, який пщкреслюе психологiчнi вiдчуття i сприйняття нарататора. Отже, хоча образ мaтepi е центральним, BiH - не головний, осктьки пpовiдним тут стае aнaлiз дочки: iснувaння як екзистен^я, де мати е «шшою», об'ектом, на який спрямовуеться шклування i спiвчуття.
У портретах мaтepi простежуеться спiвчуття дочки: «Pauvre maman !. ..elle avait mauvaise mine...Il y avait eu un temps, pas bien lointain, ощ elle se flattait de ne pas paître son Bge; maintenant on ne pouvait plus s'y tromper: citait une femme de souxante-dix-sept ans, tms usйe. ...Depuis deux ou trois ans, depuis l'hiver dernier, je lui voyais toujours ces cernes violets, ce nez pinc^ ces joues creuses» [3, с. 14] «Бщолашна мама. виглядала погано. Ще не так давно вона пишалася тим, що виглядае молодше свого вку, але тепер помилитися було неможливо: це була дуже дряхла сeмидeсятисeмиpiчнa жшка... у не'|' не пропадали темн кола пщ очима, ню став гострше, щоки ввалилися». Пюля ночi у лiкapнi портрет змiнюеться на краще: «Elle avair retrouvй son visage normal, une voix nette, et ses yeux voyaient» [3, с. 22] «Обличчя стало як рашше, дик^я ч^кою i очi ясними». Ретроспективно вводиться психологiчний портрет матера в якому акцентуеться увага, що жшка була нещасливою у шлюбк Вiдчуття нещастя окpiм «фемшного» тлумачення мае мaтepiaльно-соцiaльнe пщфунтя - мати була без посоху: «Ce qui est sbir, c'est qu'au temps mkme de sa lune de miel elle a souffert dans son amour et dans son orgeuil. Violente, entrnre, ses blessures se guйrissaient mal. Et puis mon grand^re a fait faillite. ... La dotpromise a papa ne fut pas ve^e. Elle touva sublime qu'il ne lui en tont pas rigueur et toute sa vie elle se sentait en faute devant lui» [3, с. 43] «... вже пщ час медового мюяця мати страждала - i ïï коханню i гордост не раз завдавалися удари. Вона була цтьною, пристрасною натурою, i рани ïï загоювалися повтьно... дщ збанкролв... Батько так i не отримав общяного посоху, але жодним словом не доркнув мати, i вона, вражена цим, усе свое життя вщчувала себе перед ним винною».
Сум мaтepi е екзистен^ею ïï життя. 1нту'|'тивно жiнкa хотiлa свободи. Пюля смерт чоловiкa вона вiдpоджуеться, осктьки, лише залишившись самотньою, може вщчувати себе вiльною. Робота постае своерщним символом свободи ж1нки. Мати обирае активний спосiб життя, який вщповщае ïï смакам i вимогам. У повюл зазначаеться, що мaтepi було 54 роки, коли помер батько. Цей вк стае межею, з якоï починаеться нове життя ж1нки. Чоловiк не залишив спадку, але дочка - Фмона - могла утримувати малр. Однак,
вщчуваючи екзистен^ю «дiï», мати складае юпити, проходить стажування i отримуе свщоцтво, яке вiдкривае шлях до активно!' життевоТ позицГ'' ж1нки. Мати улаштовуеться асистентом бiблiотекаря у вщдтеш Червоного хреста.
Робота абсолютно змгнюе життя жГнки, яке стало здшсненням мри. Мати допомагае упорядковувати бгблготеки, ïï самооцшка шдвищуеться, тому що вона дае поради читачам i при цьому доводить со6г власну значущють. Жшка вiдчувае себе потр1бною людям: вдома у неТ збираються веселi компанiï. Окргм соцiальноï самореалiзацiï, вона займаеться своею освгтою: використовуе знання ангпшськоТ мови, починае вивчати ымецьку та iталiйську, подорожуе. Таким чином, С. де Бовуар зображуе сильну духом жТнку, яка здатна на вщродження, коли трапляеться нагода, що простежуеться в еволюцп ïï характеру. Цими обставинами письменниця зазначае, насктьки пригнiчуе жшку чоловгк, який знаходиться поруч.
Окргм духовност матера С. де Бовуар пiдкреслюе ïï ттеснють: «Voir le sexe de ma тиге: за m'avait fait un choc. Aucun corps n'existait davantage. Enfant, je l'avais ch^i; adolescente, il m^avait inspirn une mpulsion inquiиte...et je trouvais normal qu'il ebit conservй ce double caractore rйpugnant et sarcй: un tabou» [3, с. 25-26] «Нагота матерi вразила мене. Ычие тгло не значило для мене так мало i в той же час так багато. Дитиною я линула до нього, коли я стала пгдлгтком, воно тривожило i вщштовхувало мене... тгло матерi так i залишилось для мене вщштовхуючим i священним водночас -деяким табу». Наратор (дочка) сприймае мати як скр1зыснуючу константу, яка е у мисленн iндивiда, i в цьому простежуеться духовна спорщненють дитини i матерi як екзистенцiйна сутнють. Усвiдомлення дочкою, що мати може померти, проходить через змши тта матерi: вона вiдмовляеться юти. Вщмова вгд Уж1 е знаком для дочки, що вона колись залишиться «сама». Мати оточена шклуванням близьких людей, але вона обирае життя в лкарш.
Цим вчинком мати привертае до себе увагу, на яку вона заслуговуе: «„La reine d'Agleterre ne serait pas plus дв^: des fleurs, des lettres, des bonbons, des coups de tülüphone!"... „Il y en a des gens qui pensent а toi ! ...On m'aime parce que je suis gaie"» [3, с. 31] «„Англшська королева могла б то6г позаздрити: квгти, листи, цукерки, дзвшки! Усг про тебе пам'ятають!"... „Мене люблять, тому що я весела"». Ударом для близьких виявляеться хвороба матера яка не лкуеться - рак. Саме тут героУ постають перед вибором: як чинити далТ? Що обрати: пасивне очкування i спостереження чи активы дм? Цей ви6гр письменниця робить екзистен^альним. Вибором
письменниця ставить конфл^: мудрiсrю i технiчними здобутками цивiлiзацiï; мiж людянютю i високим професiоналiзмом, який суперечить законам добра; мiж людиною та сусптьством; мiж хворим i здоровим, який хоче допомогти; мiж допомогою та аморальнiстю.
Лiкар, згiдно «протоколу», пропонуе рiдним зробити операцiю, а медсестра навпаки радить, шчого не робити. С. де Бовуар зображуе, як слщування «авторитетам» i виконання загальноприйнятих настанов наносить шкоду людиш. Суголосно загальноприйнятим нормам, рщш перевозять мати iз звичайно''' лiкарнi «Г.» у найкращу кшшку Парижу. Цим кроком письменниця передае бажання родичiв вщповщати загальноприйнятому iдеалу спiльноти: вони гарно шклуються про свою мати та не шкодують на не' кошлв. У пропозицп «шановного» лкаря зробити операцiю простежуеться бюрократизм медично' системи: робити, що потрiбно. А порада «звичайно'» медсестри - вщмовитися вiд операцiï - е вщбиттям загальнолюдських гуманних цiнностей. Звичайно, родичi прислухаються до «шановного» лiкаря та зневажають медсестру -роблять екзистен^альний вибiр: операцiю. Цим кроком рщш поглинають мати в атмосферу абсолютного болю, страждання, фiзичних мук, що стае екзистен^ею покарання та емоцшного очищення свiдомостi хворо' жiнки.
Як фахiвець лiкар бездоганно зробив операцю «Il triomphait : а demi morte ce matin, elle avait tms bien supportàune longue et grave intervention» [3, с. 38] «Вш торжествував: зранку мама була на порозi смерти а тепер вона вщмшно перенесла довгу i важку опера^ю», але стан хворо' - якють життя пiсля операцп - його не цiкавили. Мати не померла, але те, як фiзичнi муки вона вiдчувала, не входило до лкарсько' компетенцiï. Емоцшна кастрованiсть лiкаря свiдчить про його со^альну досконалiсть, з одного боку, та вщсутнють звичайно' людсько' гуманности з iншого. Саме це пщводить дочку до усвiдомлення обману вае'' медично' со^ально' системи. Людина бо'ться смертi, i лiкар, намагаючись вщдалити IT, рятуе життя, але воно не можливе. Таким чином, письменниця пщходить до вiдкриття iстини: людина не може впливати на смерть, намагання продовжувати життя - абсурдне. Екзистен^я буття простежуеться в тому, що життя та смерть не залежать од волi людини, осктьки вона е приреченою.
^ею повютю С. де Бовуар переосмислюе загальноприйнят постулати сучасностi: за життя варто боротися будь-якою цшою. Головний критерш - не нашкодити - забутий i не враховуеться. Рщш
хворого рятують його для себе, забуваючи при цьому про нього. Письменниця намагаеться пояснити, що найголовшше для помираючого - усунення болю, увага i присутнють рiдних, а не xipypri4He втручання в тiло «œмидесятирiчноï» людини, пiсля якого ще бтьше пiдсилиться бiль.
У повiсть письменниця не вводить iмена лiкарiв для того, щоб узагальнити ситуацш та продемонструвати |'хню безликiсть, поглинаючи ïx у систему, якiй не можливо протистояти. Хiрургiчна операцiя е своерщною рекламою життя. Позицiя, яку займають лiкарi, це холодний професiоналiзм. Пюля операцiï з'ясовуеться, що хвороба (саркома дала метастази по всьому оргашзму) ще бтьше загострилася, оскiльки мати знесилена шсля xiрургiчного втручання. С. де Бовуар намагаеться зобразити со^альну iерарxiю клiнiки, де звертае увагу на недолги системи для ïï працiвникiв i пацiентiв. Письменниця приходить до висновмв про марнiсть медичноТ допомоги та втечу лiкаря од вщповщальности «... elle avait ехр^ий qu'en дйпйга1, dans les cas analogues а celui de maman, le malade meurt dans des tourments abominables. Ayez pitiü de moi. Achevez-moi. Le docteur P avait donc menti ? Me procurer un revolver, abattre maman ; étrangler. Romantiques et vaines visions. Mais il mutait aussi insupportable de m'imaginer entendant pendant des heures maman hurler. ..."Vous avez promis qu'elle ne souffrirait pas. -Elle ne souffrira pas." Il nous a fit remarquer que si on avait voulu а tour prix la prolonger et lui assurer une semaine de martyte, il aurait fallu une nouvelle op^ation, des transfusions, des piqbires remontantes» [3, с. 96-97] «... мадемуазель Мартен пояснила, що в аналопчних випадках хворий помирае у нестерпних стражданнях. Зжальтеся надi мною, прикшчить мене. Невже доктор П. обманув нас? У мене в мозку пронеслося: дютати револьвер, застрелити мати, задушити прекрасн мри'. Думка про те, що мати часами буде кричати, була нестерпною... „Ви общяли, що страждати ш не доведеться". - „Вона й не буде страждати". Якби ми хотти будь-якою цшою подовжити ïï життя та забезпечити ш ще тиждень страждань, то потрiбна була б нова опера^я». Мати гнила заживо, констатувала дочка, а лкар стверджував, що все у межах норми.
Ретроспективно письменниця передае аналiз життя матерi дочкою, де виявляе домшанп риси ïï мислення: жшка, що не працюе, суперечлива, асексуальна, спрямована проти шлюбу. По вщношенню до дочки тдкреслюються власництво матера нав'язливють та неделкатнють, безтактнють, що пояснюються невпевненютю жшки у собк Мати не мае власно'Г думки про будь-якi
pe4i, ось чому «ховаеться» за авторитети. С. де Бовуар акцентуе увагу на посередностi матерi, що сповщае фiлософiю жертви, яка е загальноприйнятою суспiльною нормою для жiнки сер. 50-х рр.
Лкарня для матерi - це шанс самореалiзуватися, стати ушкальною завдяки фатальностi ïï хвороби. Таким чином, лкарняна палата е сценою для матера ïï хвороба - виставою, а життя жшки -акторською роллю. Мати в ролi хворо!' любить лiкарню та намагаеться вщповщати очiкуванням «глядачiв». Пюля певних манiпуляцiй простежуеться покращення хворо!': «Grace aux transfusions et aux perfusions, le visage de maman avait repris ses couleurs et un air de santà. La pauvre chose douloureuse qui gisait sur ce lit la veille s^tait reconvertie en femme» [3, с. 55] «... завдяки вам цим вливанням i переливанням обличчя матерi злегка порожевто i здавалося здоровим. Простерта тут напередодн нещасна страждаюча плоть знов перетворилася на жшку».
Хвора вщмовляеться вщ краси, що свщчить про певну байдужють до життя, яка символiчно виявляеться у небажанш !'сти. Життя стае мукою для жшки, змшюеться колiр и обличчя, мати вiдчувае нерМучють, невпевненiсть, дочка усвiдомлюе, що мужнють хворо!' марна, i смертi надаеться новий статус -милосерднють. Хвороба матерi стала випробовуванням для того, щоб жшка переосмислила свое життя. Вона починае поводитися делкатно та змшюе попереднi релiгiйнi переконання: вщчувае пасивнiсть у вiрi в Бога та вщмовляеться вщ сповiдi. Мати намагаеться розiбратися у власнiй пщсвщомосл та починае аналiзувати сво!' емоцп. Вона вiдкривае в собi, що емоцшно звикла до хвороби,змирилася.
Весь час дочка ставить перед собою питання: чи варто завдяки розвитку медицини штучно продляти агонш i страждання людини? Вона шклуеться про мати, доглядае ÏÏ, але ставиться до не!' як до живого покшника, який знаходиться в стаж очкування смертк С. де Бовуар намагаеться зобразити бть, який стае нестерпним. Бть матерi пщводить ж1нку до небажання спати та емоцшно!' байдужосп. Поступово вона починае усвщомлювати свою екзистенцiйну самотнiсть.
Смерть матерi письменниця вводить ретроспективно, як спогад i констатацш факту. Але навггь пiсля жорстокого болю, перед смертю мати зауважила, що не хоче помирати. С. де Бовуар передае неприйняття традицш у ставленнi д^ей до ритуалу похорон, яким байдуже як одягнуть труп колишньо!' кохано!' матерi. У спогадах дочки мати залишаеться красивою п'ятидесятип'ятирiчною жiнкою,
яка живе у свщомосп рщних. С. де Бовуар передае естетику краси символом - червоний велюровий халат. У червоний халат мати була вдягнена, коли впала у ваннш на початку повюл, i цей же червоний халат дп"и залишають висiти на вiшалцi пiсля смерт матерi у фiналi твору, як своерщну згадку про прагнення до краси i жшочносл ТхньоТ матерк
Подальший науковий пошук може зосередитися на аналiзi глибинного внутрiшнього психолопчного конфлiкту геро'1'в повiстi С. де Бовуар «Дуже солодка смерть».
Л^ература
1. Бовуар С. де Очень лёгкая смерть / С. де Бовуар; [пер. с франц. Н. Столяровой]. - М. : Прогресс, 1968. - 112 с.
2. Великовский С. И. Зачем смерть? / Великовский С. И. // Бовуар С. де Очень лёгкая смерть. - М. : Прогресс, 1968. - С. 100111.
3. Beauvoir S. de Une mort tms douce / S. de Beauvoir. - P. : Gallimard, 1964. - Р. 104
4. Marks E. Simone de Beauvoir : Encounters With Death / E. Marks. - New Brunswick : Rutgers University Press, 1973.
5. He^maa S. The Background of Simone de Beauvoir's Metaphysical Novel: Kierkegaard and Husserl / S. He^maa // Acta
Philosophica Fennica. - № 79, 2006. - Р. 175-190.
