CC BY
11Учет записки ТаврШського нацгонального университету \м. В. I. Вернадського Сер1я «Фыолог^я. Сощальт комумкацИ». Том 24 (63), №1 Ч.2. 2011 р. С. 256 - 261
УДК 821.161.2.09
«СВЯТ ЛИЦАР1» В ПРОЗ1 ЮР1Я ЛИПИ
Левицька Н. С.
Тавршський нацюнальний ушверситет 1м. В.1. Вернадського, Смферополь, Украгна
У стата розглядаються художш образи селян у новелютищ Ю.Липи та проблеми лтературного характеру, зображеного у прозi письменника, переосмислення народного досвщу характеротворення. Ключовi слова: характер, характеротворення, новелютика, жанр, мотив, монумента^зм.
Творча спадщинаЮ. Липи привертала увагу украшсько! ем1грантсько1 критики, але часто розглядалася вона переважно з погляду позахудожшх щеолопчних штерешв. Бшьше поталанило поези цього автора, на яку принапдно звернули увагу Л. Биховський, М. Антонович, Б. Стебельський та ш.
Короткий нарис Б. Стебельського "Ю. Липа" е вз1рцем вдумливо! штерпретаци щей { творчосп Ю.Липи. Придшивши належну увагу соцюлопчним { культурософським щеям письменника та його поетичному доробку, дослщник лише згадуе про його прозову творчють: "В 1931 рощ появився роман "Козаки у Московй", а в роках 1936-1937 три томи новель "Нотатник" [148, 286]. Через абзац шсля цього сухого повщомлення про дати видання прозових твор1в Ю. Липи автор визначае роль { мюце Ю. Липи як л1тератора й теоретика пол1тично! думки, обминаючи характеристику Липи-проза1ка: "Якщо Липа-поет виринае у нашш лгтератур1 на провщне мюце сучасно! нашо! поези, то Липа-соцюлог виступае теж одним з найвидатшших теоретиюв украшсько1 полгтично! думки" [148, 287]. Б. Стебельський вважае прозовий доробок Ю. Липи менш вартюним пор1вняно з його поез1ею та щеолопею. У дослщженш Б. Стебельського вщбито сформоване ставлення до Ю.Липи як до мислителя { поета, а чому складаеться враження, шби його прозов1 твори не досягали вершин?
Можна здогадуватися, що ешчш твори, зокрема, новели Ю. Липи, були дослщжеш в д1аспор1, однак не варто ризикувати у ствердженш такого факту з огляду на труднодоступнють (в1риться, тимчасову) вщповщних студш, за умови, якщо вони взагат юнують. Наведеш в його передмов1 до "Нотатника" уривки з рецензш належать доб1 м1жвоенного двадцятатття. З них можна зрозум1ти, що проза Ю.Липи, на вщм1ну вщ його поези, викликала суперечлив1, часто - р1зко протилежш оцшки. Особливо це стосуеться роману "Козаки в Москови". Л.Череватенко наводить уривки "з деяких вщгуюв тогочасно! преси": "...М.Рудницький в газет "Дшо" зауважив: "Постап геро!в знебарвлеш, шабльоново програмов1[...] Роман[...] не р1жниться вщ реферату[...] I е досить прикрою лектурою". А ось думка газети "Слово", що виходила у Вшьно: "Цей новий том Липи, то боротьба й наука[...] Липа - то наука державно! раци, виложена на ютори минулого". Журнал "Вюник" констатував: "Приемно вражае в Липи його велике знання доби та 11 побуту. Причому ця ерудищя не обтяжуе роману { не робить його тяжкостравним. Навпаки, книжка читаеться легко... "Козаки в МосковИ" е одною з
найбшьш культурних юторичних повiстей, яю в нас е". Журнал "Перемога": засвiдчував, що "книга читаеться з почуванням, що огортае учасника бенкету: не сахаринову лiмонаду п'еться, а важке еспанське вино, що товстою хвилею переливаеться в горло та буйним хмелем б'е в голову. Тут вам i бистроумш сентенци Франсiвського Куаняра i Раблесiвський реггг, i наша запорожська бравура, i трiумф державницько! думки над приватами шляхти i пристрасть чернi". А С.Доленга в журналi "Ми" писав: "В порiвнянню з тим, що в нас на лтературному гумш молотять i вiють - "Козаки в Московil" добра й щнна книжка, на цiле небо вища вiд писань iнших письменникiв в цш дiлянцi" [164, 10].
1сторичний твiр Ю.Липи, очевидно сприймався як зразок щеолопчно загострено! прози у формi пригодницького роману. Художню вартють його ще належить дослiдити (ця тема виходить за меж нашого дослiдження). Розмови про мистецькi особливост твору уникае i сучасна дослщниця С.Андрусiв, обмежуючись чисто iдеологiчним тдходом: "Роман Ю.Липи "Козаки в Московil" уже в самому заголовку окреслюе основну iдеологiчну опозицiю твору: Укра1на/Рошя (Московiя), а отже, i основний конфлшт у романi. Це теж рiзко вiдрiзняе захщноукрашський iсторичний роман (повють) вiд украшсько-радянського, де обов'язковим щеолопчним каноном було прославлення непорушно! i вiчноl дружби "двох братшх народiв"... [6, 168]. В шшому мiсцi С.Андрусiв вiдносить роман "Козаки в Московil" до "типових продукпв[...] масово1 культури", ставлячи автора на одну дошку iз другорядними галицькими беллетристами. "Твори культових для наймасовшо1 галицько1 читацько1 аудиторп iсторичних бестселерiв А.Чайкiвського, В.Будзиновського, 1.Филипчака, Ю.Липи, С.Ордiвського, А.Лотоцького були типовими продуктами тодшньо1 масово1 культури, деколи не надто високо1 мистецько1 вартостi, але саме вони i саме завдяки свош масовостi, популярностi, можливо, найбiльше спричинилися до глибокого прищеплення нацюнально1 щентичносп масовiй свiдомостi галицьких украшщв..." [6, 12].
Навряд чи науково коректними е твердження дослщнищ про те, що одесит Ю.Липа був творцем "захщноукрашського юторичного роману". Мабуть, лише формально-щеолопчний пiдхiд зумовив й штерпретащю "Козакiв у Московil" як продукту масово1 культури в одному рядi iз тими справдi маскультурними писаннями, за як ця книжка, на думку С.Доленги, була"на цiле небо вища".
Мюце роману "Козаки в Московil" в украlнськiй лiтературi можна визначити, лише "вписавши" цей твiр у широкий контекст укра1нсько1 юторично1 белетристики та на пiдставi з'ясуванням його художньо1 вартостi.
Навiвши ряд оцшок роману в тогочаснiй преш, Л.Череватенко обмежуеться лише стислим, але характерним фрагментом iз вiдгуку С.Гродзинського на "Нотатник": "...Це детально розроблеш постатi, добрi i злi, позитивш й негативнi, тих, що будували державу, i тих, що свщомо чи нi, И валили. Це безпристрасшсть майже лiкарська..." [164, 11]. Схоже, сучасний дослщник поводить цитату тшьки для того, щоб И спростувати: "Мабуть, з останнiм твердженням можна i не погодитись: якраз пристрасшсть i пристрасть аж клекотять, джерелом б'ють з Липиних опишв i характеристик. Надто вже болши йому здобуття незалежностi i розгром украшсько1 держави" [164, 11].
Уже й iз наведених приклавдв можна скласти певне уявлення про суперечливють оцшок прозового доробку Ю.Липи, дотеперiшню невиробленiсть об'ективних аналiтичних пiдходiв, зокрема до новел, умщених у "Нотатнику". Однак i в цьому не варто посшшати з висновками: дослiдження творчостi Ю.Липи тшьки починаеться i час для обгрунтованих узагальнень - попереду.
Прозу Ю.Липи можна оцшити, лише враховуючи лiтературну, психологiчну, соцiокультурну ситуацiю, в якш вона творилася, i в контексп свiтоглядних iдей, що !х сповiдував автор.
Важко стверджувати, чи юнують у лiтературознавчiй дiаспорi дослщження новелiстики Ю.Липи з погляду И жанрово1 адекватностi.
Ю.Липа вiдстоював настави художнього "споглядання" нацiонального характеру "знутра", "вiд засад". На пiдставi цих концеш!в проза1к спростував теори "зовшшньоГ' об'ективютсько1 штерпретаци ютори, культури Украши й нацiонального характеру укра1нця. Цей принцип вш послiдовно утверджував як щеолог i як письменник, поклавши в основу поетику характеротворення персонагав. Прагнення заглибитись у нацiональний характер, шзнати його в iсторичнiй ретро- й штроспектив^ у цiлiсностi, повнот й, вiрогiдно, спонукало Ю.Липу звернутися до прози й вiдмовитися вщ поетично1 творчостi. Письменник зображае сво1х геро1в за мiрою народно1 правди, а не з позицiй тае1 чи шшо1 доктрини. Тому вiн, як неприйняту й хибну, вiдкидае можливiсть пiдходiв до нацiонального характеру iз мiрками й засадами, що виробленi в шших культурах: "Ссть якийсь трапзм, -зазначае Ю.Липа, - у цьому образа беруть навмання засаду, вироблену чужим нацiональним органiзмом (все одно: перську чи шмецьку), спостерпають iз здивуванням, що ця засада не пасуе до Украши, i - засуджують вкiнцiсвiй власний край, а не чужу засаду. Ц "принципи", доктрини, догмати, взятi вщ чужинцiв i не достосованi до украшсько1 психологи й традици, стають не засадами, а засудами. Применшування елiтою власного краю i вiчний песимiзм - це найхарактернiше явище украшського 19-го i початку 20-го столггтя" [1, с.62].
Виступаючи як публщист iз запереченням "щеологп засудiв" i проявiв нацюнально1 меншовартостi, Ю.Липа створював повнокровнi, повносилi, поетизованi й мiфологiзованi народнi характери у свош новелiстицi, недвозначно утверджуючи думку, що народ е справжшм героем ютори. Його прозу можна оцiнити, лише враховуючи соцюкультурну ситуацiю, в якш вона творилася, i в контексп свiтоглядних iдей, що !х вщстоював автор.
Художнi характери часто вщображають характер самого Ю. Липи та його сучасниюв. Вони невiддiльнi вщ iсторичноl ситуацil, в якiй формувалися, адже суспiльна атмосфера i в окупованш Польщею Захiднiй Украlнi, i в емiграцiйних колах була насичена авторитаристською та волюнтаристською iдеологiею, войовничим етнонацiоналiзмом - все це було властивим багатьом крашам Свропи мiжвоенного двадцятилiття, що зумовлювало процес мiфотворення "правонанацiоналiстичного руху в Украlнi", засновником якого став Дмитро Донцов [2, с. 139].
Творчi стосунки мiж Ю.Липою та Д.Донцовим, що мав великий вплив на украшську дiаспору та "Празьку школу", найдоцiльнiше було б схарактеризувати як
пол1тичну полемшу, внутршшм змютом яко! було не зближення, в розр1знення щеолопчних та естетичних позицш. Ю.Липа не належав до вихованщв Д. Донцова, концепцп якого протиставив власну нацюнальну концепщю. Вш виборював власну творчу сувереншсть. Феномен Ю. Липи щкавий насамперед своею оригшальшстю, що И не зрщка намагалися { дос намагаються поховати шд нашаруваннями щеолопчних доктрин.
Цей висновок мае прямий стосунок до теми дослщження: в "Нотатнику" Ю.Липа сфокусував свою увагу на характерах представниюв народу, насамперед -селянства, створивши низку переконливих образ1в (Рубан, коваль Супрун та ш.), яю вже й своею появою в лггератур! протистояли героев! корпоративногоштел!гента, орденського, варязького типу, що був щеалом Д.Донцова.
Створюючи образи сво!х геро!в - учасниюв нацюнально-визвольно! боротьби 1917-1920-го роюв, Ю.Липа апелюе передуем до козацько-лицарсько! традици Укра!ни. За наративною тональшстю новела Ю.Липи "Рубан" складаеться мовби ¿з двох р1знофактурних частин. У першш дом1нують стилютичш прийоми геро!чного епосу, що вщтворюють пафос народно-визвольно! боротьби й характеру народного героя. У другш - апереважають реалютичш штонаци, герой шби мал1е, позбавляючись мютичного ореолу й маестату, зрештою, безславно (не вчинивши останнього подвигу) гине.
У характер! ватажка Рубана, героя однойменно! новели (вслщ за автором, називаемо новелами вс твори, вмщеш в "Нотатнику", хоча деяю з них доцшьшш! кватфшувати як повют!), Ю.Липа тдкреслюе насамперед типажшсть, родову схожють з героями козацьких дум. На тл1 ¿ррацюнально! селянсько! стихи постае ("виринае") Рубан, покликаний оргашзувати (не тдкорити!) цю стих1ю. Вш - свш, "тутешнш". Письменник надшяе героя рисами козака-характерника, схожого на дух, появи якого чекали, якого прикликали - козацький, дух укра!нського села. Ю.Липа постшно тдкреслюе: Рубан - народний герой, власне, лицарська шостась народу. Для утвердження його в такому статут письменник використовуе прийоми статзацп тд фольклорш, агюграф!чш твори, досягаючи цим виразно! ешчносп, билинност персонажа, м!фолопзуючи його, хоча при цьому не порушуються й реальш пропорцп характеру. Подолавши надюлаш Ворошиловим вшська, Рубан стае уособленням селянсько! помсти, селянського гшву, "селянсько! смертГ' на ворог!в, стае легендою. Художне чуття не зрадило письменника, коли вш, спираючись на традицшну поетику геро!чного епосу, творив монументальний характер народного ватажка.
Письменник намагаеться декодувати селянський характер, зрозум!ти його таемну мову, розкрити причини, як! спонукали до певних вчинюв. Блискучим анатзом характеру "людини земл!" е новела "Коваль Супрун". У нш розгортаеться картина революц!! ! св!ту з погляду с!льського коваля Супруна, отже, з погляду найдавшшо! етшчно! верстви, вона постае з погляду в!чност!. Цей метаф!зичний погляд, у якому фокусуе мудрють простих ! нетл!нних ютин, спростовуе надуман! пол!тичш доктрини й життев! програми, витвореш цив!л!зац!ею, що обривае нит! зв'язку ¿з природою. Новела п!дкреслено полем!чна. Проте, не вдаючись до прямо! полемши, Ю.Липа максимально насичуе художню тканину твору зарядами
провокативних виклиюв. Супрун приходить в револющю як представник гордо1, свщомо1 свое1 потуги селянсько1 маси, втiлюючи И красу, розум i силу. Не злиднi, прка доля змусять коваля Супруна стати селянським ватажком, а вiдчуття несправедливости яка пануе у свiтi, й непоборне бажання утвердити свою хлiборобську правду, посiсти в життi саме те мюце, якого насправдi вартий i вiн, i його селянський стан.
Ясна рiч, Ю.Липа був апологетом "геро1чного чину", спiвцем "святих лицарiв", що стверджуе вся його творчють. Однак, на вiдмiну вщ Д. Донцова та С.Маланюка, вш, як свiдчать його новели, не дшив народ на елiту й плебс, маючи на увазi селянство: за ^зних обставин воно ставало "святим лицарством".
Сила села, тотожна силi стихiй. Ця думка, викристалiзувана в оповiданнi "Рубан", переливаючись в рiзнi образи, становить один iз провiдних мотивiв "Нотатника" Ю.Липа, зокрема, i в новелi "Коваль Супрун". У позищях селянського свiтогляду, як його зображуе Ю.Липа, з'ясовуеться, що хлiборобський свгг е iстинним, праведним, справжнiм. У порiвняннi з ним урбашзований свiт видаеться несправжнiм, власне, е антисв^ом. У праведному свт пануе Божий порядок, в антисвт - безлад, спричинений сатаною. Подолавши осщки, гнiзда антисвiту, отже, приборкавши "змiя лукавого", коваль Супрун постае мiфiчним героем на взiрець християнського Георгiя Побiдоносця чи фольклорного богатиря, дарма що на1вшсть ще1 схеми очевидна. Але слщ мати на увазi Липинi спростування полггично1 короткозоросп сучасних йому iдее- та доктринотворщв, якi не враховували чи не розумши особливостей селянського свiтогляду й характеру i вiдводили селянству другорядну роль у нацiонально-визвольнiй боротьбi. Вони прорахувалися, трактуючи селянську стихда як безлад, протиставляючи !й згадану в новелi "Рубан" "ерархiю" як синошм суспiльного порядку. Насправдi "стихiйнiсть" селянського свггу е формою життево1 оргашзаци, консервативно1 i непоборно мщно1, що тривае впродовж тисячолт, апробовано1 в рiзних iсторичних епохах.
Ю.Липа, як видно з "Нотатника", вщкидае Маланюкову версда про те, що вина за поразку в нацюнально-визвольнш боротьбi лежить на несвiдомому "плебсi", тому зображае одухотворен^ геро1чш характери селянських ватажкiв (Рубан, Супрун). Письменник заперечуе надумаш уявлення про селянство як про поюрних, несвiдомих, вiдсталих од цившзаци "свинопашв". Вiн художньо шдтверджуе пророчу, мобiлiзацiйну силу Шевченкового слова, послщовно трактуючи Т.Шевченка саме як народного поета ("Селянський король"), а не як ствця лицарiв-погоничiв безладно1 юрби. Герой новели "Коваль Супрун" промовляе до ворожого мюта й людей-однодумцiв, "змiшуючи" сво! та Шевченковi слова. Отже, дух Кобзаря живий, його слово, давно перехлюпнувши за береги книжок, злилося з голосом народу, е пею мiстичною силою, котра очищае, звеличуе, "поривае" дух народу. Пишучи про це, Ю.Липа не уникае патетичних штонацш, навпаки, шукае i точно знаходить !х. Призначення Укра1ни бачить Ю.Липа в утвердженш морального iмперативу селянства як серцевинно1 основи нацil. Укра1на ушкальна силою невтраченого зв'язку iз землею, збереженого селянством. Патетика його новел-характерiв, присвячених укра1нському степовому селянству, звучить правдиво й переконливо у контекст селянського св^у й геро1чно1 епохи. При цьому Ю.Липа не
на1вний, прим^ивний народник. Вш - европеець, людина високо! 0CBi4eH0CTi, вписана в контекст високо! захщно! культури. Важливо, що, сягнувши високостей захщно! культури, Ю.Липа зосереджуе свш погляд на образi украшського селянина, глибинно осмислюючи його i звеличуючи. Вiн вiдчував реальнiсть, не намагаючись замiнити ïï гаслами на взiрець "заriрноï комуни", "романтики вiтаïзму", "азiатського ренесансу" й "китайських лixтарикiв" над Лопанню, як робив М.Хвильовий.
Феномен Ю.Липи, зокрема, його новелiстична спадщина, руйнували й руйнують лiтературознавчi схеми, в яких чiтко розмежовано "захщниюв", "европейщв" i "народниюв", селянська цившзащя зведена до осмiяноï "шароварщини" i т.д. Творчють Ю.Липи не вписуеться в жодну iз цих схем, бо в них тюно пов'язана з монументальним характером украшських селян, що ïx створив письменник в новелах "Рубан" та "Коваль Супрун" та ш. творах "Нотатника".
Можна стверджувати: xудожнi характери селян у новелютищ Ю.Липи мають авторську естетичну й щеолопчну запрограмованiсть, без урахування i осмислення яко1' неможливо сформувати адекватш уявлення про його творчють у контекст укра1'нсько1' лiтератури ХХ столотя.
Список лiтератури
1. Мороз В. Гор1ти надзвичайним свалом... // Юрш Липа. З61рник статей i матер1ал1в, приурочених 100-л1тньому ювшею. - 1в.-Франювськ. - 2000. - С.62.
2. Гриценко О. Своя мудрють. Нащональш м1фологй' та громадська релтя в Украш. - К. Украшський центр культурних дослщжень. - 1998. - С. 139.
Левицная Н.Е.«Святые рыцари» в прозе Юрия Липы /Н.Е.Левицная// Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. - 2011. - Т. 24 (63), №1 Ч.2. - С. 258-263
В статье рассматриваются художественные образы сельских жител1в в новеллистике Ю.Липы и проблемы л1тературного характера, изображенного в прозе писателя, переосмвсление народного опыта характерообразования.
Ключевые слова: характер, характерообразование, новеллистика, жанр, принцип, монументализм.
Levyts'ka N.E. « Saints knights» in the shories of Juri Lipa /N.E. Levyts'ka // Scientific Notes of Taurida National V.I.Vernadsky University. - Series: Phylology. Social communications. - 2011. - V.24 (63), №1 P.2. - P. 258-263
Theses deads with analyse in the shories of Juri Lipa and problem of literary character and its formation by the way of underthinking folks experience of characteristic and becoming subjective character in extreme situation of national-patriotic movement between underbattle twenties, which respect in prose of writer. Key words: character, characteristic, story, junr, princip, monumentalism.
Стаття надшшла доредакци 5 жовтня 2010року
