CC BY
6Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Филология. Социальная коммуникация». Том 21 (60). 2008 г. №1. С.381-384.
НОВЕЛА Ю. ЛИПИ «ЗУСТР1Ч Л1ТЕРАТОР1В» (ПОКОЛ1ННЯ Л1ТЕРАТУРНИХ «БАТЬК1В» I «Д1ТЕЙ»)
Левицька Н.С.
Таврiйський нац1ональний унiверсиг ет iм. В.1. Вернадського, м. Сiмферополь
У статп дослiджено характер двох титв творчо! украшсько! штел^енцп.
Ключовi слова: поколшня, новела, характер, iнгелiгенг, концепщя, мистецтво
Мет а ст ат т { - дослщити характер двох титв творчо! украшсько!' штел^енцп.
Акт уальтст ь новели "Зустр!ч лгтератор!в" вихоплюе третьорядний етзод кшвсько! революцшно! дшсносп з осеш 1917 року: цшком випадково, на вулищ, щойно спостер1гши криваву сутичку синьожупанниюв ¿з червоногвардшцями, старий "лгтерат" Приступко зустр1чае представника творчо! молод! Срлеця. Той запрошуе його до себе додому з метою почути думку вщомого письменника й "керманича белетристичного вщдшу украшсько!' газети" про свою творчють. М1ж ними вщбуваеться творчий д1алог - зв1рлива шчна розмова. Хоч, власне кажучи, говорить лише Приступко: про те, що молодий лгтератор тдтримуе розмову, довщуемося лише з його коротких реплш та авторських ремарок.
Образ лгтературного авторитета в новел! тдкреслено типажний: "Сам Приступко, як { бшьшють укра!нських письменниюв, був чистим л1риком { свш л1ризм тепер ¿з приемнютю виявляв { тдкреслював. Це було щось, мовби стара панна оповщала про сво! бали молодости" [1, с.73]. Характер Приступка виявляеться в його ставленш до твор1в, що !х читае молодий лгтератор. Слухаючи, "мав лице скупчене, майже полщшно уважне, 1 час вщ часу тесав яскрав! фрази, запиваючи !х ковтками чорно! кави...
Будова речень, походження, мюце I запах слова, правильнють тону, паралел! у сво!х { в чужинщв Приступко швидко знаходив, ганив, подивляв...
Приступко був знаний як пурист { безпощадний пурист" [1, с.73].
Слухаючи твори колеги-початювця, старий лгтератор передовым намагаеться з'ясувати: хто перед ним. Нарешт1, почувши текст, який припав до душ!, вш вигукуе: "- Це 1 я хот1в би так написати!" [1, с.73]. Срлець сприймае щ слова як найвищу похвалу: "- Ви хочете сказати, що воно таке ж добре, як { ваш! реч1? - червошючи щасливо, насторожився Срлець. I раптом приник, бачучи, що Приступко по цих словах шдв!вся, сивогривий, великий { розлючений" [1, с.74].
Дал! Приступко, щиро схвильований талантом молодого лгтератора, виголошуе монолог, кристал1зуючи свш мистецький досвщ задля того, щоб окреслити перед Срлецем нов! шляхи мистецтва, котр1 уявляються кр1зь призму його досвщу. Ю. Липа зображуе зустр1ч двох поколшь укра!нських лгтератор!в, двох титв
письменниюв - дорогоцiнний момент передачi творчого досвiду й порозумшня рiзних генерацiй. Можливо, у новелi "Зус^ч лiтераторiв" трансформувалися незабутнi враження вщ реальних зустрiчей письменника (на той час - одеського пмназиста) iз класиками нашо! лiтератури - В. Самiйленком та I. Франком. Довести це зараз неможливо з огляду на вщсутшсть вщповщного матерiалу, однак можемо говорити про певну типолопчну схожiсть. Сцену зустрiчi представниюв рiзних лiтературних поколiнь виписуе Ю. Липа на тлi революцiйного Киева: "За вшном була темрява i хаос, може, единим свiтлом там були полум'я вибухiв та вогники й iскри постршв" [1, с.74]. Освiтлена тепла кiмната, в якш спiлкуються лiтератори, видаеться осередком упорядкованост й людського тепла. Це увиразнюе призначення мистецтва слова впорядковувати й осердечнювати свiт. Стара лiтература, до яко! належить Приступко, несла народовi духовне свiтло i зробила все, що змогла в тих обставинах, у яких змушена була працювати. Вiдверта, навiть жорстока до себе сповщь Приступка звучить як творчий тдсумок його дiяльностi, але бшьшою мiрою - як заповiт, його бачення майбутнього шляху мистецтва:
"- Слухай, хто такий я?.. Я е спадок, я е тдрахунок дрiбноl течiйки, котра дзюркотiла дониш через стару укра!нську шляхту, через украшофшв, радикальне укра!нство. Тепер це не може бути течшкою, тепер, ви чуете щ кулi, це народ промовляе. Це вш, що жив дош, як сновида, що, як колосальний сновида тд чужою владою, опановував новi й новi землi, це вiн промовляе.
I меш здаеться (я не юторик), дiйшовши до моря, заповнивши вш спiрнi землi довкола, ставши в тривалих границях, прокинувся велет-сновида, i тепер прийшов час на найвище довершення i початок творчий - державу. Починаемо, i може вперше по Батиевiй навалi - з широким розмахом... А я? А моя творчють? Вона зв'язана зi сво!м часом. Мiй час однак був малий. Малий час" [1, с.74-75].
Приступко наголошуе: з новою епохою (ХХ столiття) вiдкрився для Укра!ни великий, iсторичний час. Вш потребуе нового мистецтва: час перемiряти дiйснiсть народною мiрою правди. Старе мистецтво i чин старих митщв належать минулому. Легко припустити, що, апологетизуючи нове, Приступко стае проповщником модернiзму. Однак не все так просто. Модершзм, скажiмо, заперечував традищю, а старий "лггерат", дiагностуючи творчють колеги-початювця, заявляе:
".Так, ви не е з тих роззухвалених i сiрих письмачкiв без традицп i без лiтератури в сво!х творах. Ви вчилися, ви вчитеся. У кожному вашому творi все е обмислене i все е живе: кожний ваш твiр мае свш закон." [1, с.74].
До естетичного минулого, непотрiбного сучасносп, старий майстер рiвною мiрою вщносить i сентиментальне народництво, й "мистецтво для мистецтва". Йдучи цим шляхом, перспективний молодий лiтератор, навiть дом^шись успiхiв у царинi художньо! майстерносп, буде всього лише н-ською котею попередникiв:
"- Отож, тому болюно менi сказати: ви пишете, як я. Тобто: ви е непотрiбнi, бо я вже свое виконав.
Не вггряки штелкентсько! буденщини, не сморщ мужицького пригнiчення, та й не Афонська гора естеив, а щось iнше тепер буде на чол^ Тим iншим жийте, з тим шшим iдiть. Треба бути консеквентним. Старе минуло, щть з тим шшим" [1, с.75].
Природно, молодий лггератор намагаеться з'ясувати, "що ж то е шше" й "де його шукати"? Приступко знае лише половину вщповщ, а саме - де шукати:
НОВЕЛА Ю. ЛИПИ «ЗУСТР1Ч Л1ТЕРАТОР1В» (ПОКОЛ1ННЯ Л1ТЕРАТУРНИХ «БАТЬК1В».
"- Hi4 довкола, стршянина рясна та й тшьки. Шукайте iншого: може, воно в героях, може воно в вщважних, може просто в бандитах, а завжди в людях...
Приступко замовк: вш сам не звик розв'язувати так питання. Це було якесь чорт!вське наводження. Вш сам себе боявся розушти: а чи ж розушв його молодий чоловш?" [1, с.75].
Мета новели "Зустр!ч лiтераторiв" якраз i полягае в тому, чи зрозумють один одного представники двох лгтературних поколiнь. "Люди так глибоко не розушють один одного" [1, с.75], - думае старий Приступко. Вш виклав сво! погляди, "розкрився" перед колегою i чекав його вщповщ! Невiдомо, чи дочекався б вш чогось, крiм невиразних слiв початкiвця, якби в !хнш дiалог не втрутилося те, що дос було за вiкнами затишно! квартири, в шшому просторi. У дверi постукав поранений телеграфiст i попросив Срлеця занести записку до штабу синьожупанниюв: у тяжкому сташ опинилася сотня укра!нських козакiв, потребувала допомоги. Молодий лiтератор вiдразу ж почав збиратися, незважаючи на благання сестри "не губити себе", не покидати !!" [1, с.76]. Вже на порозi Срлець звернувся до старого литературного авторитета:
"- Мет здаеться, я зрозумiв вас..." [1, с.76].
Його жест-iндекс, значення котрого легко прочитуеться, е вiдповiддю на запитання Приступка. "1нше". Нове - не в пошуку нових мистецьких "iзмiв", воно за берегами естетичного, в самому житп, в гострш конкретицi життя, сфокусованiй тiе! ночi на вуличних боях м!ж загонами укра!нсько! армi! та бiльшовиками. Старий Приступко залишаеться у затишному замкнутому простор! квартири. Срлецева сестра, "плачучи й нар!каючи нишком" [1, с.76] стелить йому л!жко. Приступко пщходить до в!кна, слухаючи "трохи постршв", замислюеться, раптом "погляд його упав на софу. Там лежали недбало розкинеш, др!бно записан! кавалки паперу" [1, с.76].
Неважко розшифрувати символшу цього опов!дання: стара л!тература й та нова, яка !й наслщувала, залишаються в !зольованому естетичному простор!. Вщповщь на запитання, яким мае бути нове мистецтво - там, у кривавому хаос! життя. Знайти вщповщь можна лише безпосередньо включившись у боротьбу. Отже, вщповщь -у д!янш, в чин!. Концепщя геро!чного мистецтва, апологетом якого був Ю. Липа, передбачае не тшьки створення геро!чного характеру в щеальнш дшсносп художнього твору, а й вщповщного до концепци геро!чного чину самого митця.
У короткш новел! "Зустр!ч л!тератор!в" автор окреслюе виразш силуети (до реч!, "сильвета" - його улюблене слово) двох титв творчо! укра!нсько! штел!генщ!, умовно кажучи - старо! i ново!, з поколшь лгтературних "батьк!в" i "дгтей". Для нас важливо, що Ю. Липа заф!ксував цю зустр!ч як акт порозумшня.
Висновки. Можемо стверджувати, що Ю. Липа не обмежував "д!яння" письменника лише профес!йною творчютю - написанням художн!х текст!в, об'еднуючи в понятп "чину" i творчють, i життетворення. Зрозум!ло, те й те мало бути максимально збалансованим, в щеал! - адекватним. Правда геро!чного характеру на сторшках роману чи новели мала ттверджуватися вщповщним життям автора. Так! ц!л!сн! постап народжувала революц!йна доба, до них вщнесемо й самого Ю. Липу.
Список лггератури
1. Кримський С. Архетип украшсько! культури // Феномен украшсько! культури: методолопчш засади осмислення. - К.: Фешкс, 1996. - С. 91-113.
2. Липа Ю. Нотатник: Новели. - К.: Укр. свгг, 2000. - 296 с.
3. Липа Ю. Поез1я. - Торонто, 1967. - 292 с.
4. Липа Ю. Призначення Украши. - Льв1в: Просвгга. - 272 с.
Левицкая Н.Е. Новелла Ю.Липы «Встреча Литераторов» (поколение литературных «Родителей» и «Детей»)
В статье исследуется характер двух типов творческой украинской интеллигенции.
Ключевые слова: поколение, новелла, харатер, интеллигент, концепция, исскуство
Levitskaya N.E. J.Lipi's short story «A meeting of Writers» (generation of literary "Parents" and "Children")
In the article explore typestyle of creative Ukrainian intelligentsia.
Key words: generation, short story, intellectual, conceptiow
Пост упила до редакци 04.09.2008 р.
