CC BY
22Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского Серия «Филология. Социальная коммуникация». Том 21 (60). 2008 г. №1. С.365-369.
Раздел 9. МЕДИАКРИТИКА В КОНТЕКСТЕ ПЕЧАТНЫХ СМИ
УДК 821.161.2-32.09
ХАРАКТЕР 1НТЕЛ1ГЕНТА В НОВЕЛ1 Ю. ЛИПИ «КАМ'ЯНЕЦЬ СТОЛИЧНИЙ»
Гасанова В.Т.
Тавршський нащональний утверсит ет iм. В.1. Вернадського, м. Омферополь
У сгаггi дослiджено геро!чний характер iнгелiгенга, безмежно вiдданого вде!, цiлеспрямованого й дiяльного.
Ключовi слова: реалiстичний, Кам'янець, новела, характер, штел^ент
Пост ановка проблеми. Новела "Кам'янець столичний" щкава тим, що Ю. Липа реалютично, з 1рошею, 'Ъсередини" зображуе в нш ту атмосферу, яка панувала в колах тодшньо! штел1генци - вс1х тих людей, що були "у френчах, у рештках вшськового вбрання, не раз, навпъ жшки" [1, с. 144]. Отже, тих, що складали саме ество тодшньо! державно! влади. Як виглядае, бшьшють ¡з них просто нидша в безд1яльносп.
Ще один етзодичний персонаж новели, якийсь статистик, у розмов1 з Моначевським так визначае характер часу:
"- 1й Богу, як за Святославових час1в.
- Чого ж не Ярослава Мудрого? - спитався хмурно Моначевський...
- Бо за Ярослава то, хлопче, - ченщ, значить, ми - штелкенти - сидши соб1, процвгтали. Книжечки писали, проповщ деклямували. А тепер, хлопче, часи Святославов!, - походи! Кош ¡ржать, свщом1 кмет сире м'ясо !дять, з кулемет1в стршяють { нам пальцем погрожують: сиди чернеча душе, тихо, - тепер меч говорить, { копита тупотять.
Статистик набундючився, глянув.
- Чого ж ти кривишся? - додав ображено. - Коли не меч говорить, то - гармати. Прислухайся тшьки!" [1, с. 144-145].
Пщсумовуючи вуличш враження, Моначевський думае: "Музика перед самим ударом, пляни перед близьким знищенням - йому здалось: це сон. А однак, схопивши себе на цш думщ, вш злякався. Вш подумав, що так, у сш, найлегше загинути. "Це - не сон", - повторював соб1 настирливо.
Вийшов з парку, - тод1 тривога обхопить його нещадно, тривога - до болю в грудях" [1, с. 150].
Моначевський гостро вщчувае неадекватнють усього урядово-штел1гентського населення Кам'янця. Вш знав, що мюто оточене. Вш жде якихось ршучих дш з
боку влади. Але в парку грае духовий оркестр i вештаються зшчев'я чиновники, канцеляристи, штабюти, нiкому не потрiбнi iнженери, композитори, статистики, фшологи, жiнки в рештках вiйськового одягу та iншi постат^ якi б мали колективно уособлювати мiць украшсько! держави, натомiсть уособлюють И безпораднiсть.
Але не вс такi. Зi щирим спiвчуттям зображуе Ю. Липа образ молодого вченого - iхтiолога Парфана, знаменитого тим, що вiдкрив "в Сочi, чи в Анат, чи в шшш чорноморськiй бухтi незнаний рiд гарпактид i дав йому назву Льонгiпедiя понтiка..." [1, с. 151]. Покинувши сво! вченi заняття, Парфан-Льонгiпедiя став армшським "культосвггником", працював на фронту доки не захворiв на тиф. Неважко здогадатися, що саме в образi Парфана-Льонгшеди реалiзувалася авторська концепщя геро!чного характеру iнтелiгента в обставинах вшни. Вiн е типом дiяльного iнтелектуала, його культосвiтництво полягае в тому, щоб розкрити перед вояками-фронтовиками справжне призначення Укра!ни. При потребi Парфан готовий узяти до рук зброю, щоб захищати укра!нську державнють.
Антиподом Парфана в новелi "Кам'янець столичний" виступае "фшолог-слов'янознавець" Масник. Вони протиставлеш навiть у портретних характеристиках: Масник - "великий, червоний, дебелий", вш "одразу наповнив галасом щлу низьку юмнату" [1, с. 151]. Парфан - "блщий, як видиво", пiсля тифу вiн "змиршавiв", навiть ходить хитаючись - постать 'Ъ вiчно слабо обрисованою усмшкою на блiдих великих устах i здивованою зморшкою на високiм, чиспм чолГ' [1, с. 151]. Масник, розмовляючи, "гримить", голос Парфана ледве чутний. Це - в ситуацп дружньо! розмови. Коли стае вщомо, що Кам'янець - "у передсмертних клщах", себто в бiльшовицькому оточенш, для геро!в настае "момент ютини". Вони поводяться по-рiзному: скептичний боташк Моначевський спокiйно повiдомляе про те, що "ще хвиля, може, i трiсне сигнальна ракета над мютом, засурмлять тривогу сурми, нам роздадуть рушнищ, ь.." [1, с. 152]. 1з щойно самовпевненим Масником робиться ютерика:
"- Нам?.. - скрикнув обурений i пополотнiлий Масник... - рушнищ? Я, я школи не мав у руках рушнищ... Я - культурник, я маю друковаш пращ... як то може бути?" [1, с. 153].
Коли заходить про реальну загрозу життю, Масник вщразу ж позбуваеться "насмшкувато-театрального тону" [1, с. 152].
Слщ зазначити, що окремого розгляду потребуе, сказати б, музичний пласт новели "Кам'янець столичний". Ми не ставимо перед собою такого завдання, та все ж мусимо вщзначити, що новела надзвичайно щкава з музичного боку: Ю. Липа, окрiм щеолопчно-смислових, психолопчних, чггко означуе музичш мотиви-голоси описуваного Кам'янця.
Невипадкова акцентащя бравурних маршiв, оркестрово! мiдi, ритму вояцьких кроюв та пiсень, тишi мiського парку i т. iн. На цьому тлi письменник розгортае партil рiзних iнтелiгентських голосiв. Усе це звучить дисгармонiйно, увиразнюючи хаотичний безлад, що пануе в обложеному "столичному" Кам'янщ. Однак мета письменника Ю. Липи нiколи не обмежуеться констатацiею "хаосу почуття", його цiкавить iнше - подолання хаосу гармошею. Наприкiнцi новели природно виринае дош майже не чутний, непомггний голос Парфана. Саме цей голос, а не театральш бравурш маршi означуе геро!чну тему новели:
"Тод1 саме залунав голос ще недавно засоромлений, а тепер певний себе, немилосердно р1вний { трохи урочистий:
"- Так, ми вс тут згинемо ¿з зброею в руках" [1, с. 153].
1деться не про поюрнють перед лицем смерти Парфан каже про загибель 'Ъ зброею в руках", себто про необхщнють боротися до кшця, принести свое життя в жертву 1де! нацюнального визволення. Дос найгучшший, самовпевнений у фальшивш театральности схожий на военну виставу, котру влаштували з нагоди при!зду "вождя" Петлюри, Масник не готовий до такого повороту справи. Вш -"культурник", отже, не зобов'язаний брати до рук зброю 1 гинути в бою. 1ншо! концепци культурництва у надзвичайних обставинах збройно! боротьби за нацюнальну мету дотримуеться Парфан-Льонгшед!я - репрезентант авторсько! концепци геро!чно! особистоси. Можливосп виживання за рахунок зречення щеал!в для нього не юнуе. Якщо не лишаеться шших способ1в бути корисним народов!, культурник мусить загинути, своею смертю потвердивши ютиннють щеал!в, нос1ем яких вш е. Тому Парфан повторюе, звертаючись до Масника:
"- Бо ми мусимо загинути, - знов сказав голос урочистий { трохи змучений, голос Льонгшеди" [1, с. 153].
Варто вщзначити, як тонко вибудовуе Липа тему Парфана-Льонгшеди. Наведену щойно фразу, штонацшно схожу на б!блшну, промовляе голос урочистий { змучений, лише тсля паузи автор уточнюе: це був голос молодого вченого, - вузького фах1вця-океанолога чи ¿хтюлога, в час вшни - "культосвггаика", голосом котрого мовби провщае ютина.
Парфан урочистий { спокшний перед лицем загибел!. Кволий плоттю, нем1чний тсля тяжко! хвороби, вш навпъ зовн1 нагадуе християнського подвижника-страдника, виявляючи духовну монолггають людини, до к1нця в1ддано! ще!. Письменник недвозначно натякае на духовний зв'язок Льонг!пед!!' з горн!м свггом. У час смертельно! небезпеки його постать вивищуеться, набираючи характеру монументального, тод! як Масник мал!е, м!зерше. Ще не торкнувшись бойово! збро!, ще не почувши сигналу стати в бш, в!н переживае духовну смерть:
"- Я проклинаю вас ус!х, - з!рвався з мюця ! зарев!в Масник, - проклинаю той час, коли я мусив покинути так! захисш музе!, б!бл!отеки, арх!ви, мо! прац!, коли я покинув Ки!в. Зненавиджу вс!х укра!нщв, - кидався з кутка в куток, - за !х завзяття, за !х ненависть до компромюу, за мовчазну непримирим!сть. Я проклинаю ту кожну секунду, коли хоч на секунду я слухав вмовлянь, що треба йти !з сво!м вшськом. Я хочу жити, розум!ете? - !сти, пити, кохати,!... (в!н ужив негарного слова), розум!ете? Я ненавиджу все, що мен! перешкоджае в цьому. О, будь воно прокляте, будь прокляте все те, що привело мене сюди, до цього зачумленого, несамовитого мюта!
- Кам'янець столичний, - мимовол! прощдив кр!зь зуби асистент боташки. -Ц!каво, - додав голосшше, - чому вони не роблять тривоги? Большевики ж тдходять до мюта?
Масник не м!г говорити, вш упав головою на стш, ! хлипав, ! душився в хлипанню, як в блювотинах. Окремими словами долгтала до вс!х його мова: "ви !д!оти, ви божевшьш... не знаете... що то е... життя" [1, с. 153].
Цшком реалютично, жорстко виписуючи цю сцену, Ю. Липа, гадаемо, тдносить !! до рангу ритуального д!йства. Масник зршаеться громадянсько! в!ри, отже, втрачае моральне право називатися культурником - вш просто вщступник. На противагу
йому готовнютю до самопожертви реалiзувавши настанову бути зi сво!м вiйськом, возноситься Парфан.
Ю. Липа як фаховий лшар пiддае сво!х геро!в прискшливому "обстеженню", що нагадуе медичне. Зокрема констатуючи розширення зiниць у Масника, бачить в його очах "тшьки бездонний, тршотливий жах" [1, с. 154]. Щось зовсiм iнше прочитуеться в очах Парфана, якi також розширились у фiнальному епiзодi новели. "Щось важко, повшьно !хало вулицею. 1хали, здаеться, двi автоплятформи важко навантажеш: сутiнь була дуже непрозора.
За спиною боташка став Льонгiпедiя i теж дивився. Авта виринали поволi в свiтло вуличних лiхтарень. Чим ближче були, тим очi Льонгшедп все бiльш розширювались.
Вш вхлинав у себе якусь вютку. Вiн переконувався власною iстотою в чiмсь, в якiйсь великiй правда найважнiшiй з усiх правд" [1, с. 155].
З ушх присутшх лише Парфан перебувае в безпосередньому духовному зв'язку з вiйськом. Його душа е i ланкою, котра пов'язуе земнi кривавi справи вояюв iз найвищою правдою. Вiн не вгадуе, а прозрiвае перемогу, добуту цшою життя во1'шв-юнакiв, що !хш тiла повiльно везуть на платформi. Його жести - ритуальш:
"Мотори авт гули вже дуже недалеко: авта везли щось повшьно, обережно, аж заобережно.
Льонгiпедiя випростувався, якась пружина випростувала його. Обернувся до лямпи на стсш, з блакитними, виряченими, великими очима з бшими вiями; його бiла, певне дуже легка, чуприна куйовдилася i розпорскувалася на вiтерцi вщ вiкна. Неначе в трана, ступив вiн два кроки, штивно, як марiонетка, шдню руку, вiдставляючи 11 вiд тша - i споличкував Масника. Властиво, то не була пощочина. Вш тшьки легко вщпхнув долонею товсте почервонше лице, що не поворухнулось" [1, с. 155].
З усх присутнiх лише Парфан мае право дати ляпаса Масников1 Його жест -символiчний, ритуальний, бо герой заледве здатен пiдняти руку. Цей ляпас - не тшьки Масников^ а вам тим у "столичному" Кам'янщ, хто нцщв, рефлексував, пишався на опереткових парадах i т. ш. замiсть самовщдано! працi задля перемоги. Парфан дае ляпаса "вщ них", себто вiд тих загиблих юнаюв, чи! тiла привозять до мюта:
"Три автоплятформи, повнi трутв, 1хали поволi вузькою вулицею камшного старовинного мiста. Прикритi були широкими ряднами. Тшьки було видно темт обводи шапок з бшими шнурками юнацько! школи i безпомiчнi, майже дитяч^ худi ноги в обмотках, що стирчали з-тд накривала та тряслись i здригалися при посуванш авт.
Шофер першого авта, побачивши... уважш голови в вiкнi, крикнув 1м знизу бадьоро:
- Вiдбили Кам'янець!.." [1, с. 155].
На платформi - тша тих юнаюв зi "старшинсько! школи", колона яких етзодично згадуеться при початку новели: "Переходила юнацька, старшинська школа. 1шли по чотири в ряд, однаково убраш в ясно-зеленi унiформи, яскраво вирiжнювались lхнi темно-синi з бiлим шнуром обводи кашкеив. Юнаки iшли висою, утлi, майже дiти, i ствали тонко, свiжо, жваво:
О, Укра1но, О, Люба Ненько, Тобi вiрненько
Присягнем...
1шли тд гору легким кроком, зникли за рогом, притискаючи мiцно кольби рушниць до грудей" [1, с. 144].
Ц геро! проходять у Кам'янщ другим планом. Вони не беруть учасп в церемонiях та парадах, вони спростовують саму необхiднiсть в обложеному мют опереткових парадiв та шших театралiзованих вистав, що в них грають артисти-лицедп, саме в такий спошб потрапляючи до юторичних анналiв. Юнаки 3i старшинсько! школи - справжнi геро!. Таю, як вони, рятували Кам'янець, державщв, державу цiною власного життя. Вони були здатш перемагати на фронту але були безсилi проти бездарносп, безвiдповiдальностi, безпорадностi всiх тих постачальниюв, канцеляристiв, штабiстiв, усiх марнославщв-лицедпв у мундирах i залишках мундирiв. Юнаки 3i старшинсько! школи, якi вщбили Кам'янець, втiлюють велику правду нацюнально-визвольно! боротьби. Парфан-Льонгiпедiя -також. Вш належить до !хшх лав. Але вш - "культосвггник", а не во!н. Ю. Липа всiляко тдкреслюе те, що сфера, в якш провадить свою боротьбу Парфан, -моральна.
Художнш характер молодого вченого асощюеться з типом героя-святого. Присутнiсть в укра!нському русi таких геро!в якнайкраще атестуе цей рух, стаючи запорукою неминучо! перемоги в майбутньому. Ю. Липа твердо вiрив у перемогу. Щею вiрою перейнята i новела "Кам'янець столичний", i вся його творчють.
Висновки. Не менш рельефний у прозi Ю. Липи геро!чний характер iнтелiгента, масштабно i глибоко виписаний, зокрема, в новелах "Кам'янець столичний" та "Гришв". Письменнику вдалося створити образ героя нового типу - штел^ента, безмежно вщданого ще!, цiлеспрямованого й дiяльного. Його персонажi - люди витончено! душевно! оргашзацп, високого iнтелекту, природнi провiдники, геро! европейсью, а водночас - типовi представники свого народу.
Список лггератури
1. Липа Ю. Нотатник: Новели. - К.: Укр. свгг, 2000. - 296 с.
2. Липа Ю. Поез1я. - Торонто, 1967. - 292 с.
3. Липа Ю. Призначення Украши. - Льв1в: Просвгга. - 272 с.
Гасанова В.Т. Характер интеллигента в новелле Ю. Липы «Кам'янець столичний»
В статье исследуется героический характер интеллигента, бесконечно преданного идее, целеустремленного и деятельного.
Ключевые слова: реалистический, Каменец, новелла, характер, интеллигент
Gasanova V.T. Heroic nature of intellectual
Heroic nature of intellectual is explore in the article, ideas of and energetic.
Key words: realistic, Kamenec short story, intellectual
Пост упила до редакци 21.08.2008 р.
