CC BY
17Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 22 (61). № 2. 2009 г. С. 313-320.
УДК 343.985
М1СЦЕ, РОЛЬ ТА МЕЖ1 КРИМ1НАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНО1 П1ЗНАВАЛЬНО1 Д1ЯЛЬНОСТ1
Стратонов В. М.
Херсонський державний ун/'верситет, Херсон, УкраУна
В робота характеризуется мюце i роль тзнавально! дiяльностi в процеа розслiдування злочинiв. Автор вказуе на рiзнi форми яюсного наближення до ютини, вносить пропозицп щодо оцiнки отрима-них результата тзнавально! дiяльностi в процесi доказування по кримiнальнiй справi.
Ключовi слова: тзнання, ютина, предмет тзнання, оцшка доказiв, шформащя, обставини, закон, доказування.
Мюце тзнання в кримшальному процес визначаеться, перш за все, його предметом { складаеться з бшьш ширшого кола дослщжуваних питань, шж доказування, передбачене кримшально-процесуальним законодавством. Предметом доказування е коло обставин передбачених ст. 64 КПК Укра!ни, а саме: под1я злочину, винтсть обвинуваченого в скоент злочину, мотив злочину, обставини як впливають на сту-тнь { характер вщповщальносп, а також шш1 обставин як характеризують особу обвинуваченого, характер 1 розм1р збитюв.
Предмет тзнання не ствпадае з предметом доказування { е значно ширшим вщ нього, який складаеться з: вс1х обставин як утворюють склад злочину та тдлягають доказування у вщповщносп до закону; обставин як мають значення для визначення тактики досудового слщства; розшуку винних ос1б, мюце яких невщоме; обставин як характеризують взаемт стосунки м1ж суб'ектами кримшального процесу; в окремих випадках даних як характеризують експерта, з метою його професшно! тдготовки; результати д1яльносп оргатв розслщування, шших слщчих, представ-ниюв громадськосп як надають допомогу за власною шщ1ативою, або приймали участь по запрошенню, наприклад в якост понятих; обставин, як дозволяють ви-явити { оцшити докази, в тому числ1 отримат оперативним шляхом, документи { матер1али як характеризують виробнич1 процеси (в процес розслщування економь чних злочитв); матер1али арх1вних кримшальних справ; обставини, як дозволяють слщчому здшснювати виховний вплив на обвинуваченого та шших учасниюв кримшального процесу, виявляти та вивчати обставини як дозволятимуть впливати на обвинуваченого в процес проведення слщчих дш; виявляти причини як сприяли скоенню злочитв та вживати заход1в по !х усуненню. В коло тзнання також може-мо включати { знання кримшального та кримшально-процесуального закону. Адже ршення як приймаються в ход1 розслщування слщчим базуються саме на основ1 зазначених закотв.
Звичайно, вс перел1чет положення мають р1зне шзнавальне значення. Перша група яка утворюе склад злочину { обставини як тдлягають доказуванню е голов-
313
ними в шзнавальнш дiяльностi слщчого, iншi положення являються допомiжними але це не знижуе 1х практичне значення.
Характеризуючи особливостi розслщування як процесу шзнавально! дiяльностi необхщно пам'ятати, що злочин за своею суттю являе собою динамiчний процес контактно! та безконтактно! взаемоди злочинця з об'ектами навколишнього середо-вища. При цьому особа, яка вчинюе злочин, його жертва та iншi люди - учасники дано! поди - вщображаються через сво! властивосп, а також через засоби, мехашз-ми i способи вчинення [1, с. 119-120] у формi матерiальних об'ектiв або у формi об-разiв у свiдомостi людей [2, с. 65; 3, с. 189-198]. Тому специфша шзнавально! дiяль-носп органу розслiдування складаеться з того, що вони дослщжують як взае-мозв'язки безпосередньо сприймаючих явищ, так i тих, якi вiдобразились у свщомо-стi людей. У першому випадку дослiджуються природнi явища та закономiрностi, при цьому вирiшуються об'ективно обумовлеш завдання. В другому випадку досль джуються закономiрностi психiки людей, !х емоцп, бажання i намiри, тому виршу-ються суб'ективно обумовлеш «загадки». Необхщно зазначити, що шформащя про тзнавальну подiю минулого часпше за все не лежить на поверхш, не поступае у розпорядження органу розслщування вiльно за заздалегщь вiдомими каналами. Процес оволодiння шформащею не обходиться без подолання серйозно! протиди з боку осiб, що заважають встановленню iстини й прийняттю правильних, обгрунто-ваних, правових ршень у справi. Особи, якi вчиняють злочин, прагнуть приховати, завуалювати, знищити справжш носи та джерела вщшукувано! шформацп, сфабри-кувати уявнi, фальшивi матерiально-фiксованi докази, здiйснити iншi дезшформо-ванi акцп [4, с.12]. Тому не завжди можливо визначити, яка саме слщча ситуацiя склалась: об'ективно обумовлене завдання чи суб'ективно задана «задача». Для розтзнавання таких слщчих ситуацш необхiдно знати !х ключовi ознаки.
Виявлення iдеальних слiдiв (психiчних слiдiв), якi мають певну тзнавальну специфшу як докази, необхiдно обов'язково враховувати особливостi джерел, з яких отримувалась шформащя, обстановку сприйняття, емоцшний стан сприймаючого, вмiння вiдтворювати тощо. Тому суб'екту розслiдування, отримавши таку шформа-цiю, необхiдно належно И оцшити, визнати И iстиннiсть. При цьому слщ враховувати, що на вщмшну вiд матерiальних слщв, iдеальнi слiди нестабiльнi, фрагментарнi, надшеш тенденцiею «стирання в пам'ятi». Вони залежать вщ iнтелектуального роз-витку суб'екта, його психiчного стану в момент сприйняття та в момент надання шформацп, яка може бути правдивою чи надуманою. Тому особа, яка проводить розслщування (у свош шзнавальнш дiяльностi), повинна формувати професшну спостережливють, вмшня реконструювати явища за !х ознаками (зокрема i непря-мими доказами), систематизувати та сшвставляти факти.
Сталий елемент пiзнання, його практична виправданють, нормативна спрямо-ванють до iдеальноl повноти входить у змют пiзнавальних знань осiб, яю проводять розслiдування. Залежно вiд !х конкретних складникiв, особливостей побудови та обгрунтування знання якiсно характеризуються як очевидш, вiрогiднi, достовiрнi, правдивi, правильш та iстиннi. В останньому випадку йдеться насамперед про нау-
314
ковi знання. При проведенш розслщування важливе практичне i теоретичне значен-ня мае спiввiдношення ютинносп та достовiрностi.
1стиншсть - це вщповщнють знань об'ективнiй дiйсностi. За Франком С., об'ективнють можлива тшьки тодi, коли е повага до предмета тзнання [5, с. 90], тобто суб'ективне сприйняття. Достовгршсть - це знання, ютиннють яких тдтвер-джена i не викликае сумшву. Парною категорiею достовiрностi е вiрогiднiсть. В1ро-ггдшсть як характеристика знань мае рiзнi ступенi (бiльш вiрогiдно, менш вiрогiд-но). Використовуючи щ категорп можна простежити становлення ютинного знання при здiйснення шзнавально! дiяльностi органiв розслiдування та судового розгляду.
У кримшально-процесуальному доказуванi та шзнавальнш дiяльностi застосо-вуються всi закони i категори дiалектично! та формально! лопки. Специфiка обумо-влена передуем об'ектом, завданням i засобами тзнання, колом його суб'екпв, процесуальними строками i процесуальною формою. Використовуючи категорп до-стовiрностi й вiрогiдностi, можна простежити становлення ютинного знання в кри-мшальному процесi, механiзм переростання знання <жропдного» в «достовiрне». Мова йде, з одного боку, про ютиннють знань, з другого - про його доказовють, об-грунтованють, аргументованiсть, iнакше кажучи - про достовiрнiсть.
Доведений, достовгрний висновок - це висновок, ютиннють якого може бути перевiрена. Ми доходимо висновку, що щ поняття не можна застосовувати до юти-ни, яка встановлюеться в кримшальнш справi, ютина може бути лише вiдносною. Очевидшсть характеризуе максимально повне ствпадання ментальних засобiв та утворень iз тим, що входить у людське сприйняття або розумшня. Як правило, очевидшсть супроводжуеться вщсутнютю найменших сумнiвiв щодо точностi знання. Достовгршсть засвщчуе наявнiсть у певних знання тих чи шших (чуттевих, логiч-них, смислових, об'ективних чи суб'ективних) ознак ютинносп. Вгроггдтсть стосу-еться оцшки знань на мiру !х виправданосп, коли немае точних свiдчень про !х по-милковiсть або достовiрнiсть. Правильт знання - це знання, що вщповщають уста-леним нормам або правилам !х вибудовування та використання.
У негативному плаш якють знання оцiнюеться через поняття: а) заблудження -коли знання сприймаються як достовiрнi, достатньо повш, хоча мають такий сту-пiнь неповноти, який реально виводить !х за межi достовiрностi; заблудження - це не навмисне, а мимовшьно невиправдане ставлення до якосп знання;
б) помилки - коли порушуеться правильнють у змiстi, формi або функцюну-ваннi знання;
в) хиби (хибносп) - коли знання свiдомо перекручуються, але подаються як iс-тинш чи достовiрнi (щоправда, в лопщ iснуе свiй, спецiальний та бшьш чiткий кри-терiй хибностi).
У наущ iстиннiсть знань визначають максимальним ступенем !х вiдповiдностi критерiям i нормам науковостi. На першому плаш тут ф^урують: а) пiдтвердження фактами; б) шдтвердження експериментальними перевiрками; в) узгодженють iз принципами науково! теори; г) коректнiсть i точнiсть застосування термшологп; д) логiчна та концептуальна несуперечливють. Процес кримiнально-процесуального пiзнання повинен будуватись з урахуванням та використанням даних наукових кри-
315
TepiÏB. Як вже зазначалося вище, тенденщю в розвитку тзнання необхщно вiдрiзня-ти вiд емтричного та теоретичного рiвня пiзнання. Це пщтверджуеться такими по-ложеннями: для емтричного piBM характерно те, що за змiстом знання на даному pÎBm прямо спираеться на чуттевий досвiд, результати якого виражаються лопчни-ми засобами. Сутнiсть фактiв, взаемозв'язок мiж ними встановлюеться на основi безпосереднього оперування вiдомостями про факти. А для теоретичного рiвня т-знання характерно досягнення принципово нових результата, що вiдрiзняються вiд емтрично встановлених фактiв. На даному рiвнi не просто описуються емпiрично встановлет факти та залежнiсть мiж ними, а створюються новi положення, виво-дяться новi закономiрностi розвитку явищ. Данi рiвнi пiзнання характернi для нау-ковоï дiяльностi, в процес ж розслiдування досягаються певнi рiвнi знань, що не рiвнозначнi рiвням наукового пiзнання з таких тдстав:
- слiдство не мае на мет досягнення теоретичних узагальнень, що не дае мож-ливостi видшити рiвень теоретичного пiзнання в самостшний рiвень, притаманний пiзнавальнiй дiяльностi суб'екпв розслiдування;
- досягнуте знання вщносно обставин злочину спираеться тiльки на фактичт даннi, що встановленi при проваджент слiдчих дiй. Отже, знання, досягнуте тд час пiзнавальноï дiяльностi суб'ектiв розслiдування, за своïм характером е емтричним та основаним на фактичних даних, що виражет в процесуальних документах (протокол вiдповiдноï слiдчоï дiï тощо).
Одним зi спiрних питань серед вчених залишалось з'ясування характеру т-знання у кримшальному процесс яким воно е - безпосередтм чи опосередкованим? Одш науковцi вважали, що в судочинсга безпосередне пiзнання окремих суттевих обставин справи е теоретичним i практично недоцшьним, оскiльки все це може вплинути на об'ективтсть дослiдження, адже тзнання обставин злочину на вщмшу вщ пiзнання в iнших сферах людсь^' дiяльностi вiдбуваеться за специфiчною формою доказування [6, с. 29-31]. У слщчш практицi вщповщно до ïï специфiки юну-ють аналогiчнi емпiричному та теоретичному рiвням пiзнання, але не тотожнi рiвнi пiзнання. Це - безпосередне та опосередковане знання, що бшьш точно вщобража-ють сутнiсть пiзнавальноï дiяльностi органiв розслiдування, його специфiку, вико-ристовуються в процесуальнiй та кримшалютичнш науцi, теорiï доказiв.
Безпосередне знання е вихщним в розслiдуваннi, слугуе базою для опосередко-ваного, «вивщного» знання. Безпосередне знання формуеться у слщчого в процесi провадження слщчих дш на основi безпосереднього ознайомлення з предметами та явищами, пов'язаними з подiею злочину, показаннями свщюв. Безпосередне знання вiдображае вiдношення слщчого до джерела iнформацiï, адже мiж суб'ектом та об'ектом пiзнання юнуе прямий зв'язок як мiнiмальна одиниця зв'язку. Безпосередне знання школи називають iнтуïтивним у тому розумшт, що воно представляе собою пряме виявлення факпв за допомогою оргатв вщчуття, тобто iстиннiсть його вщкриваеться прямо. Безпосередне знання необхщно вiдрiзняти вiд iнтуïцiï слiдчо-го, тд впливом якоï формуються лопчт висновки типу «версiй» на основi досвiду, спецiальних знань, миттево та автоматично, не усвщомлюючи сам процес мислення, а лише його результат у виглядi висновку.
316
Опосередковане знання завжди опирасться на докази, що безпосередньо вста-новлеш чи виведенi шляхом системи мисленневих висновкiв. Опосередковане знання вщображае залежнiсть висновку вщ змiсту та системи пiдстав, спираючись на якi даний висновок був досягнутий, способу побудови висновку, в розслщуванш розг-лядаеться вiдносно деякого тезису, ютиннють якого необхщно довести.
Не менш щкавим е питання допустимосп доказiв як критерiю його оцшки. З даного питання також йшла дискусiя. Ми схиляемось до думки С. А. Шейфера, А. Ф. Соколова, яю не видшяють ознаку законностi джерела доказiв як самостшну умову допустимостi, оскiльки, на 1х думку, джерела доказiв або засоби доказування е не що шше, як процесуальна форма, яко! вимагае закон [7; 8]. Не мае сумшву, що оцшка доказiв здiйснюеться шляхом проведення логiчних розумових операцш, не виключаючи i практично! перевiрки тако! доказово! iнформацiï шляхом проведення слщчих дiй. Наприклад, очна ставка проводиться в тих випадках коли в рашше отриманих показаннях е суттевi суперечносп. Тому на слщчого покладаеться завдання не просто встановити факти, констатувати ï^ юнування, але й щоб пояснити ï^ сутнiсть, взаемозв'язки.
Вiдповiдно до ст. 67 КПК Украши, де говориться, що суд, прокурор, слщчий i особа, яка проводить дiзнання, оцшюють докази за своïм внутршшм переконанням, яке основане на всебiчному, повному й об'ективному розглядi вшх обставин справи в ï^ сукупносп, керуючись законом. При цьому немае суперечливосп мiж об'ективнiстю iснування доказiв та суб'ективнiстю процесу ï^ виявлення. Суб'ективнють у цьому випадку означае, що процес виявлення проводиться не без-особово, а певним суб'ектом, слщчим, який активно, д1яльнюно та цшеспрямовано вiдображае об'ективний свiт, коли саме це вщображення певним чином пережива-еться суб'ектом, а також по-особливому вщображаеться в його почуттях та думках [9, с. 101]. Деяю вченi вважають, що без адекватного вщображення доказiв свщомь стю суб'екта доказування неможливий як весь процес доказування, так i виявлення доказiв як його стащя. Виявлення доказiв як вiдображення злочину - результат дiя-льнiсного пiдходу, який являе собою конкретизащю теорiï вщображення вщносно дослiдження рiзноманiтних механiзмiв при формуванш доказовоï iнформацiï [10, с. 54].
Сучаснi дослiдження наукового тзнання доводять, що i в наущ позицiя дослщ-ника, його уподобання, свггоглядш принципи i навiть темперамент можуть суттево впливати на результати його тзнавальних дiй, теж саме можна сказати i про слщчого. У зв'язку з цим поряд iз поняттям ютини в оцшщ пiзнання використовуеться ще й поняття правди. За загальним визначенням правда - це ютина, поеднана з житте-вою позицiею людини, пошуком, досвiдом, здобутками та втратами. Якщо iстина як iдеал науки передбачае вщсторонене, об'ективне окреслення того, що е, i таким, яким воно е, то правда - синтетична, завжди чиясь, а не абстрактна. Правду не мож-на вилучити з реалш життя, з усiеï гами людських почуттiв, прагнень, страждань та сподiвань. Тому кримшально-процесуальне пiзнання, як i творчiсть взагал^ ми ощ-нюемо не за допомогою поняття iстини, а через правду, бо дшснють тут постае в окресленнях людського ставлення до не].'.
317
Отже, правда характеризуе знання i тзнання як людську, цшсну, особистюну позищю щодо свiту i буття i е складовою всього тзнавального процесу тд час роз-криття та розслщування злочитв. Тому переосмислення потребуе i редакщя ст.67 КПК Украши. Хоч розслiдування здiйснюеться слiдчим, все ж таки оцшка за внут-рiшнiм переконанням наводить на досить серйозт думки. Той факт, що суб'ект у свош епiстемологiчнiй дiяльностi не дiе абсолютно довiльним чином, а керований певними нормами, може бути тдтверджений можливютю встановлення помилок у власних мiркуваннях. Якщо суб'ект спроможнш розрiзнити серед своïх переконань ютинт та хибнi, то вш мае внутрiшнi критерiï для такого розрiзнення, що означае: нейтралiзм стосовно ютинносп та хибностi переконань не властивий людськш свь домостi (тхто навмисно не формуе хибнi переконання, хоча школи i висловлюе остант). Звiдси робимо висновок, що норма, яка задае спрямоватсть когнiтивноï дiяльностi на утворення iстинних переконань, мае визначати i напрямок та^' дiяль-ностi. Переконання - це не довшьна дiя (Корнiблiф Х.) [11]. Тому при оцшщ доказiв слщчий керуеться не вiдчуттями, а правилами (Кршке С. ) [12]. Використання норм належить лише до ощнки за допомогою норм (епiстемiчноï) поведшки iнших людей, проте якщо норми керують процесом утворення переконань, то таке викорис-тання мае бути вщ першоï особи [13].
Отже, суб'ект мае дiяти вiдповiдно до норм (в нашому випадку слщчий вщповщно до закону), тому повинт бути норми, яю обгрунтовують норми закону. Проблема зникае, якщо згадати, що юнуе принципова рiзниця мiж двома рiзновидами знання - процедурним та декларативним, або за термшолопею «знанням що» та «знанням як». Таким чином, будь-яка дiя для того, щоб бути розумною, повинна включити декларативне знання як свою передумову. Тобто якщо слщчий оцшюе докази за внутрштм переконанням на основi закону (законних припишв), то вш повинен усвщомити цi норми, правила; проте можна вивчити теорда керування ав-томобшем, але усвiдомити себе водiем можливо лише проïхавши на ньому. 1накше кажучи, теоретичний хiд передуе практичному, проте практична сторона е не-вщ'емною частиною, що «працюе на переконання». На великий жаль, як показуе статистика, професшне ядро слщчих досить омолодилось (тобто сьогодт CTi^i iз стажем роботи до 5 роюв складають 76% вiд ушх слiдчих), вiдсутнiй життевий дос-вщ, слiдча практика. 1нститут наставництва зовшм перестав iснувати. Стажування, пiдвищення квалiфiкацiï проводяться формально. Вiдсутнiсть одного спецiалiзова-ного навчального закладу з пщготовки слiдчих - це все причини рiзноï фаховоï пiд-готовки, а вщповщно загального професшного рiвня слщчих (теоретичний i практи-чний рiвень) [14, с. 23]. Узагальнюючи наведене вище, можемо зробити вщповщт висновки. Знання слщчого, його теоретичний та практичний рiвень пiдготовки мають рiзнi форми якiсного наближення до ютини. fliï слiдчого у складних ситуащях пiзнання переважно пов'язанi з його розумовою дiяльнiстю - здаттстю до творчого мислення, уявою, судженням та евристикою. Велику роль при цьому вщграють його природт дат, це все е пщтвердженням того, що внесення змши до ст. 67 КПК е актуальним. Тому, на нашу думку, необхщно ч. 1 викласти у такш редакци: «Суд, прокурор, сл1дчий або особа, яка проводить д1знання, ощнюють наявм у cnpaei до-
318
кази в 1х сукупностг, як/ на nidcmaei закону всебгчно, повно та об'ективно досл/-джеш». Змютом шзнавально! дiяльностi з розкриття та розслщування злочишв е виявлення кримшалютично-значимо! шформацп в процесi встановлення об'ективно! ютини по справi.
В силу специфши вирiшуваних завдань у процес розкриття та розслiдування злочишв вчен бiльше уваги придiляють шзнавальнш сторон (по сутi гносеолопч-ному аспекту), але онтолопчний статус чомусь оминаеться, проте ми знаемо, що онтолопчний аспект акцентуе увагу на змют дослщжувано! подi! незалежно вщ суб'екта самого по собi, передбачае необхщнють виявлення специфiки предмета (об'екта) тзнання як визначено! реальностi. Онтолопя i гносеологiя в пiзнавальнiй дiяльностi слiдчого виступають як двi сторони одного й того ж процесу - процесу усвщомлення слщчим свого ставлення до дослщжувано! поди (дшсносп), а тому необхщно тдвищувати !х рiвень теоретично! та практично! пщготовки .
Межi пiзнавально! дiяльностi визначаються об'ектом пiзнання та його предметом, а доказування - всебiчнiстю, повнотою та належнiстю. При цьому досить важ-ливим фактором, який впливае на повноту дослщження, е теоретичш знання, прак-тичний досвщ та iнтелектуальнi здiбностi слiдчого.
Перелж лiтератури
1. Белкин Р. С. Курс криминалистики в 3 т. / Р. С. Белкин. - М. : Юристъ, 1997. - . -
Т. 1: Общая теория криминалистики - 408 с.
2. Берназ В. Д. Понятие следственной деятельности: криминалистический и психологический аспекты / В. Д. Берназ // Вюник НУВС. - 2003. - № 21. - Ч. 1.- С. 65-72.
3. Стратонов В. М. Психолопчт особливост роботи сл1дчого на досудовому слвдстш / В. М. Стратонов //Вюник Нацюнально! академи внутрштх справ Укра!ни - К. , 2001. - № 5. - С. 189198.
4. Кузьм1чов В. С. Сл1дча д1яльтсть: сутшсть, принципи, кримшалютичт прийоми та засоби здшснення: автореф. дис. ... доктора юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримшальний процес та кримшалю-тика; судова експертиза» / В. С. Кузьм1чов. - К. , 1996. - 30 с.
5. Франк С. Очерки методологии общественных наук/ С. Франк. - М. : Наука, 1993. - 124 с.
6. Бедняков Д. И. Непроцессуальная информация и расследование преступлений / Д. И. Бедняков. - Москва, 1991. - 208 с.
7. Соколов А. Ф. Процессуальный порядок признания в суде доказательств не имеющих юридической силы / А. Ф. Соколов. // Российская юстиция. - 1994. - № 10. - С. 33-39.
8. Шейфер С. А. Использование непроцессуальных познавательных мероприятий в доказывании по уголовному делу / С. А. Шейфер // Рос. и право. - 1997. - № 9. - С. 11-21.
9. Клименко Н. И., Биленчук П. Д. Логико-математические и криминалистические методы в криминалистике / Н. И. Клименко, П. Д. Биленчук. - К. : Вища школа, 1988. - 204 с.
10. Востриков А.В. Теория познания диалектического материализма / А. В. Востриков. - М. : Высшая школа, 1965. - 188 с.
11. Kornblith H. Justified Belief and Epistemically Responsible Actson / Н. Kornblith // The Philosophical Review. - 1983. - Vol. 92. - № 1. - P. 30-40.
12. Knipke S. A. Wittgenstein on Rules and Private Language / S. A. Knipke - Oxford, 1982. - 212 P.
13. Pollok J. L. Contemporary Theories of Knowledge / J. L. Pollok - Rowman and Littlefield Pubs. -1986. - 232 P.
14. Стратонов В. М., Пономаренко Г. О. До питань тдготовки пращвниюв ^дчих тдроздшш / В. М. Стратонов, Г. О. Пономаренко // Нормативно-правове забезпечення проходження служби в органах внутршшх справ Укра!ни: [зб. матерiалiв наук.-практ. конфер.]. - Х., 2003 - С. 23-26.
319
Стратонов В. Н. Место, роль и пределы уголовно-процессуальной познавательной деятельности / В. Н. Стратонов // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. - Серия: Юридические науки. - 2009. - Т. 22 (62), № 2. - С. 313-320.
В работе характеризуется место и роль познавательной деятельности следователя в процессе расследования преступлений. Автор раскрывает разные формы качественного характера позволяющие получить приближенные к истине знания. Предлагается новая редакция нормы уголовно-процесуального законодательства касающаяся оценки полученых результатов в процессе доказывания.
Ключевые слова: познание, истина, предмет познания, оценка доказательств, информация, закон, доказывание.
Stratonov V. The place, role and limits of criminally-remedial informative activity / V. Stratonov //
Scientific Notes of Tavrida National V. I. Vernadsky University. - Series: Juridical sciences. - 2009. - Vol. 22 (62), № 2. - Р. 313-320.
The paper characterizes the place and role of the cognitive activity of the investigator in the investigation of crimes. The author reveals various forms of qualitative character, that can help to get close to the truth knowledge. A new edition of rules of criminal procedural legislation relating to evaluation of the results obtained in the process of proof.
Keywords: knowledge, truth, the object of cognition, evaluation of evidence, information, law, proving.
НадШшла до редакцИ 09.11.2009 р.
320
