CC BY
18Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского Серия «Юридические науки». Том 21 (60). № 2. 2008 г. С. 235-240.
УДК 343.985
Ст рат онов В.М.
ПОНЯТТЯ ТА ЗМ1СТ П1ЗНАВАЛЬНО1 Д1ЯЛЬНОСТ1 СЛ1ДЧОГО П1Д ЧАС РОЗСЛ1ДУВАННЯ ЗЛОЧИН1В В КОНТЕКСТ1 ЕП1СТЕМОЛОГ1ЧНИХ ЗНАНЬ
Дана робота характеризуе пiзновальну дiяльнiсть слщчого у процесу розслiдування злочишв. Автор розкрiваe поняття та змют шзновально1 дiяльностi слщчого, формулюе структуру тако! дiяльностi слiдчого та шших осiб.
Ключовi слова: пiзнання, ешстемолога, гносеологiя, iстиннiсть, достовiрнiсть, рацiональнiсть, шформащя, доказування.
Проблемы пiзнання дослщжуе роздш фшософп (або фiлософська наука) пщ назвою мгносеологiям (давньогрец. "гносис" - шзнання; "логос" - учення, наука). 1нколи цей роздiл фшософп iменують "ешстемолога" (давньогрец. "етстема" - знання, наука; "логос" - учення), але здебiльшого епiстемологiю розглядають як теорда знання, або як дослщження лише наукового знання. Необхщно зауважити, що гносеологiя була бiльше характерною для чашв класично! фшософп, оскiльки розглядала пiзнання з позицп вщстороненого спостереження, а епiстемологiя - це бшьше явище некласично1 фшософп. Для нашо1 фшософсько1 традицп епiстемологiчнi студп не були характерни-ми, проте сьогодш саме епiстемологiя виходить на перший план в дослщженш проблем знання та шзнання. Тому в даному роздш враховуються, як традицшш для нашо1 фшософп гносеологiчнi пщходи, так i новi вшння, пов'язанi iз епiстемологiею.
Фiлософське трактування цього поняття виходить iз цiлiсного розумiння предметное' дiяльностi, як оргашчно1 едностi и форм: чуттево1, теоретично1 i практично1. Ця цiлiснiсть втiлюеться у поняття практики, що поеднуе й включае в себе рiзноманiтнi форми людсько1 дiяльностi. Загальна структура дiяльностi включае мету, зааб, результат та сам процес. Дана концепцш стала початковою методолопчною базою для ряду спещальних наук в тому чист юридичних.
Для розумiння тзнавально1 дшльносп слщчого в кримiнально-процесуальному судочинствi необхщно визначитись стосовно змюту вихщних положень та понять.
Ми розглянули, як формувались основнi поняття [1], методи та загальна характеристика опосередкованого i безпосереднього в дiяльностi слщчого [2], (в тому числi моделювання пщ час розслщування злочинiв, його сутнють i види) [3], характеристика знань досягаемих в процесi розслщування, ймовiрнiсть та достовiрнiсть, iстина i !х основнi характеристики. Проте, як зазначае один iз розробникiв шзнавально1 дiяльностi 1.М. Лузгiн, наукове шзнання юторично розвиваеться за рахунок збшьшення шформацп та розширення можливостей проникнення в сутнiсть явищ [4], це в повнш мiрi вщноситься i до шзнавально1 дiяльностi слщчого, адже з розвитком iнституту досудово-го розслщування, техшчних та наукових досягнень, внесення змiн до закону, ми отримуемо новi теоретичнi обгрунтування яю i е стимулом до перегляду та вдоскона-лення шзнавально1 дшльносп слщчого, а iнколи i безпосередньою и основою.
Науково-технiчнi засоби та прийоми розширюють та поглиблюють шзнавальш можливостi слiдчого, гарантуючи при правильному використанш цих засобiв та методiв об'ективне встановлення фактiв.
Кожне дослщження час вщ часу потребуе, вщ того хто його здшснюе, пошуку но-вих термiнiв, завдяки яким вiн прагне зробити предмет свого дослщження бшьш зрозумiлiшим. Проте введення нових термшв, постулатiв у дослiдженнi е малоефек-тивним. Звичайно, при цьому слщ розумiти, що введення нових термшв повинно насправдi бути продиктоване внутршньою логiкою, потребою дослщження, щоб дшсно не створювати нових сутностей, поява яких може бути пояснена лише марно-словством дослщника [5, с. 25].
Ми сьогодш розглядаючи поняття шзнавально! дiяльностi слiдчого перш за все звертаемо увагу на те, що нами не ставиться за мету звести його специфшу до чисто словесних маншуляцш з термшами.
Аналiзуючи iсторичнi шляхи розвитку поняття шзнавально! дiяльностi слщчого ми спостертали, що науковцi трактують 11 по рiзному. Наприклад, 1.1. Котюк анашзуючи понятiйнi термiни з словниюв [6] зазначае, шзнання це процес вщображення та шформацп. Оскiльки вони юнують у взаемоди i е користувач (суб'ект) при цьому iнформацiя може бути актуашзованою (сприйнятою суб'ектом шзнання) i потенцiйною (та яка чекае на актуашзацда). Тому на думку автора шзнання е офщшним процесом доказування для всiх, а для себе передбачае можливють оперування процесуально не закрiпленою iнформацiею i виключае можливiсть використання 11 як доказiв. Таким чином пiзнання - це вщображення дшсносп у свщомосп, а доказування це -вщображення дшсносп не тiльки у свщомосп але i процесуальних джерелах [7, с. 2223].
Пiзнання обставин злочину, на вiдмiну вщ шзнання в шших сферах людсько! дiяльностi, вiдбуваеться за специфiчною формою доказування [8, с. 29-31]. Отже у правовш лiтературi сформувалася та затвердилася думка про доказування, як специфiчний вид шзнання [9, с. 96; 10, с. 20; 11, с. 5].
У той же час в кримшально-процесуальнш наущ зустрiчаються спроби розмежува-ти цi поняття за термшовою ознакою, представивши 1х якiсно рiзними формами, що змшюються послiдовно, хоча i виконуються одним суб'ектом розслщування [12, с. 18; 13, с. 19-21].
Так, ГМ.Лузгш писав про те, що шзнання в широкому розумшш слова являе собою процес отримання знань про певш предмети або явища, а доказування - це обгрунтування визначених положень, створення умов для шзнання тих самих об'екпв iншими особами [4, с. 21-22]. Вщсутнють у наведенш позицil позначки про невщ'емнють доказування та отримання знань дае пщставу припускати, що спочатку слщчий здiйснюе пiзнання, а вже пстм - доказування.
Характеризуючи спiввiдношення понять доказування та шзнання, ми зазначаемо, що шзнання й доказування, як правильно вiдмiчае В.С.Джаиев, - рiзнi види рацiональноl дiяльностi. Пiзнання - це дшльнють "для себе", а доказування - "для адресату". Метою шзнання е отримання знання, а метою доказування - переконання адресата у будь-чому [14, с. 5]. Тому не треба вважати, що шзнання й доказування у кримшальнш справi е тотожними поняттями [15, с. 22]. Доказування завжди знаходи-лось в центрi дискусiй i складало фундаментальний цикл (роздш) кримiнального проце-су. Пюля розбудови республiканського законодавства (1958-1961 рр.) вщбулось досить багато значних змш в основних iнститутах доказового права. У 2001 рощ шсля так звано! мало! реформи кримшально-процесуального законодавства Украши знову було
236
внесено змiни, яю дещо розширили пiзнавальнi можливостi слщчого (до ст.174 КПК внесено вшзнання поза вiзуальним спостереженням) [16].
Проте не можна забувати, що кримшально-процесуальна дiяльнiсть е один i3 вцщв соцiальноï дiяльностi i мае шзнавальний характер. Розслщуючи i вирiшуючи кримшальш справи, органи досудового розслiдування та судовоï влади з метою прий-няття по них правильного i обгрунтованого рiшення прагнуть вщновити достсшрну картину минулоï подiï, пiзнати ус ïï обставини та факти, встановити ютину. Досягнення останньоï здiйснюеться за допомогою кримiнально-процесуального доказування. Це свщчить про те, що за своею гносеолопчною суттю доказування, яке пронизуе усю кримiнально-процесуальну дiяльнiсть, теж мае шзнавальний характер. Дiяльнiсть у широкому значенш слова - це усякого роду практична активнють, що спрямована на досягнення певно1' мети. У тлумачних словниках це поняття штерпретують, як спосiб бут-тя людини у свiтi, ïï здатнють вносити змiни в дшснють [ 17, с. 323].
Ми вважаемо, що шзнання - це частина кримшально-процесуального доказування. Воно включае в себе майже ус складовi частини процесу доказування, за винятком посвщчувального моменту. При цьому ус посацовi особи, що проводять тзнавальну дiяльнiсть у кримiнальному процесi, перетворюють "факти в собГ' у "факти для усх" [18, с. 166]. Це досягаеться шляхом застосування надшних засобiв отримання знань, у тому чист, тих, яю заснованi на новгтшх досягненнях науки i техшки. Тому i виникае питання про ютиннють та достовiрнiсть [19, с. 92].
Насамперед ютина — це якюна характеристика людських iнтелектуальних побу-дов, а не реальностi. Але, ^м того, iстина — це не картина реальносп в людському розумiннi, а складне процесуальне розумове утворення, яке дае змогу констатувати на-явне, виявляти суттеве та пересвщчуватись у можливостях знання. Ди слiдчого у склад-них ситуащях пiзнання переважно пов'язанi з його розумовою дiяльнiстю: здатнiстю до творчого мислення, уявою, судженням та евристикою. Велику роль при цьому вщграють його природнi данi.
У сучаснш гносеологiï iстина постае у виглядi процесу, в якому слщчий, викори-стовуючи складники знання та шзнання, створюе виправданi, сталi iнтелектуальнi шструменти та засоби своеï пiзнавальноï дiяльностi. Знання слщчого, його теоретичний та практичний рiвень пiдготовки мають рiзнi форми свого якiсного наближення до ютини.
У найзагальнiшому розумiннi шзнання постае як процес взаемодiï свщомосп та дiйсностi, такий процес вщбуваеться i з слiдчим в процес розкриття та розслщування злочину. Але результатом та^ взаемодiï можуть бути враження, почуття, певнi емоцiï. I хоча вони також можуть бути елементами шзнання, усе ж до останнього ми вщносимо таку взаемодда свщомосп й дiйсностi, унаслщок якоï у свiцомостi вибудовуються обра-зи, штелектуальш моделi та конструкцiï, яю дають змогу людинi полiпшувати своï сто-сунки з дiйснiстю, а слщчому робити своï дiï оптимальшшими або ефективнiшими, збiльшувати своï можливосп та передбачати наслiдки. При осмисленш наведеного розумiння пiзнання важливо звернути увагу на те, що реально здшснюе пiзнання не свiдомiсть сама по соб^ не мозок, а людина. Цей момент входить у поняття об'екта та суб'екта, як вихщш поняття гносеологiï.
Суб'ект шзнання - це людина, що постае вихщним пунктом життевоï та шзнавальжл активностi, що здобувае знання, вибудовуе теорп та концепцiï, зберiгае та юторично передае ïх новим поколшням (у нашому випадку це органи i посадовi особи
237
на яю законом покладено обов'язок вести кpимiнaльний пpацес та залyчати до нього iншиx yчaсникiв).
Об'eкт пiзнaння - фpaгмент (частина) 6удь-яко1' pеaльнастi (пpиpаднаï, сацiaльнаï, сyб'eктивноï, pазyмаваï, душевно1' та iн.), який не збiгаeгься у цей момент з штелектом, що пiзнae, та на який спpямовaнa пiзнaвaльнa активтсть (у даслiдженнi це злочинець, подш злочину з витiкaючими наслщками).
Таке pозyмiння сyб'eктa та аб'eктa зaсвiдчye:
па-пеpше, що аб'eктам пiзнaння може бути будь-що, тому пiзнaння може здшснюватись i по вщношенню до такого сощального зла, як злочин;
па-дpyге, що сyб'eкт та об^кт спiввiднaснi: аб'eкт нaбyвae xapaктеpистик саме об^кта лише у вiднашеннi до певного сyб'eктa, тадi як останнш виявляe себе лише че-pез дiю на певний aб'eкт.
Мало того, сучасна гнaсеaлaгiя (та особливо - ешстемолопя) paзглядаe ïx як yзaгaлi невiддiльнi. Отже, аб'eктам може ставати лише те, що виявляeться як aкpема особлива pеaльнiсть у полi активно!' дiяльнастi сyб'eктa; ^и тому аб'eкт пастae як rox^œ вщ сyб'eктa i нaвiть, як його елемент. З шшого боку, можна pазглядaти самого сyб'eктa, як елемент об^кта: пpиpадa - eдиний аб'eкт, а людина як частина п^оди e елементом aб'eкта. Назваш нiбита пpатилежнi виявлення сyб'eктa та об^кта ми павиннi спpабyвaти зpозyмiти як eдиний пpацес, де paзом iз зpастaнням меж та гаpизантiв людськаï aктивнастi зpастae, стae складшшим i пpедметна нaсиченiшим аб'eктний обсяг ïï житгeдiяльнастi. В цьому сенс пiзнaння пастae як пpацес вичеpпy-вання за допомогою пpедметниx визначень змюту aб'eктiв пiзнaння та дшльносп. Сyчaснi гнасеалагiя та епiстемaлaгiя вважають, що поняття пiзнання мae пpинaймнi тpи аснавнi змiставi акценти:
1. ^оцес здобування знань, ствapення обpaзiв, моделей, теаpiй pеaльнастi (це iнфоpмaтивний аспект пiзнaння). Пiзнiше ми звеpнемо детaльнiше на це увагу ^и pазкpигтi пiзнaвaльниx можливостей слiдчага шд час висунення веpсiй та ïx пеpевipки, iнфapмацiйнaмy зaбезпеченi пiзнaвaльнаï дшльносп слщчого.
2. Пpaгнення аваладiти pеaльнiстю, пpаникнyти в ïï пpиxавaнi пщвалини (це aктивiстський або вольовий аспект шзнання), ^оведення pядy слiдчиx дш, де звеpнема увагу на те, що слщча дш e о^емим методом пiзнання пщ час pозслiдyвaння злачинiв.
3. Бажання досягти pезyльтатy (це смисловий аспект пiзнaння), тобто pазкpити злочин.
Таке багатaгpанне pозyмiння пiзнaння дапамaгae нам висвiтлити й питання пpа мажливастi людського шзнання, а саме пiзнавальноï дiяльнастi слщчого.
Отже, можна зpaбити висновок, що шзнання у свош дiйснaстi roeme як багато-гpанний та складний пpацес, в якому знaxадять своe виявлення як дyxавнi здiбнастi людини, так i ïï найважлив^ житгет зацiкавлення. Обpaз пpедметa, бyдь-якаï pечi, e одночасно i aб'eктивним, незалежним вщ людини, i сyб'eктивним, залежним вщ неï, вiд ïï вщчутпв, так як за джеpелaм обpaз пpедметa - аб'eктивний, а за фоpмою -сyб'eктивний, пpитаманний лише людиш.
Людина e сyб'eктам шзнання, вона з'ясaвye сyтнiсть pечей, видiляe ïx зaгaльнi оз-наки i багато, що залежить вiд ïï штелекту. Тому сyб'eктивний момент у шзнанш мae, безумовно важливе значення.
Пiзнaння, з одного боку, як шзнання свпу - безмежне. З шшого боку, воно мae певш межi, аскiльки тaкi межi мають канкpетнi pечi. Якщо ж в пpоцесi пiзнaння цю
238
склацнiсть i суперечливють не враховувати, перебiльшувати або недооцшювати ту чи iншу його сторону, то неминучi заблудження, неадекватне вщображення дiйсностi. Пiзнавальна дiяльнiсть слщчого обмежена процесуальною формою, слщчий не може проводити слiцчi або iншi дп, якi не передбаченi законом. Це свщчить про те, що гносеолога за своею сутшстю i природою не може не бути дiалектикою, не може не враховувати ïï вимоги, принципи, закони i категорп, ко^ екстраполюються i на процес шзнання. Сшввщношення доказування i шзнання, яю розглядаються у кримiнальному процес як вiдокремленi в часi операцп що змiнюють одна одну, не вщповщають реальному становi речей i вихщним положенням гносеологiï.
Шзнавальна дiяльнiсть слiдчого спираеться на комплекс наукових засад. У значнiй свош частинi вони представленi у виглядi системи науково обгрунтованих, випробува-них на практицi положень науки кримшально-процесуального циклу. Осюльки фiлософськi твердження мають важливе життеве значення, то виникае питання про ïх обгрунтованiсть, виправданють, нацiйнiсть, тобто про джерела та пщвалини наших знань. Пiзнання постае рiзноманiтним, виявляючим себе в рiзних видах, але разом усi вони дають можливiсть побачити, що до пiзнавальноï дiяльностi залученi всi сили та здiбностi людини (почуття, емоцп, розум, iнтуïцiя, тощо.).
Пiзнавальна дiяльнiсть слщчого буде iстинною лише за умови органiчноï едностi емпiричного та рацюнального пiзнання на основi практики.
Структура пiзнавальноï дiяльностi слщчого пщ час розслiдування злочинiв складаеться з :
Отримання шформацп про подiю (при цьому здшснюються перевiрочнi дiï). Питання про спрямованють та змiстовну сторону реалiзацiï завдань пiзнавальноï дiяльностi слiдчого залежать вщ того, на якому еташ вони реалiзуються, а також вщ характеру i змiсту вихiцноï (початково1) для даного етапу iнформацiï.
Встановлення типовостi розслiдуваноï подiï, актуалiзацiя визначеного ним комплексу кримiналiстично-значимоï шформацп. Чим бiльш типовiша ситуацiя тим бшьше значення набирае дедукцiя, а при появi специфiчних ознак - шдукщя.
Отримання кримiналiстично-значимоï iнформацiï:
встановлення явних та замаскованих джерел шформацп;
процесуальне закрiплення кримiнально-релевантноï iнформацiï;
робота з кримшально-облшовою iнформацiею;
призначення кримшалютичних експертиз.
Попередня систематизацiя iнформацiï. Формування найбiльш вiрогiцноï iнформацiйноï моделi розслiцуваноï подiï.
Емпiричне дослiдження моделi розслщуваного злочину (отримання доказiв шляхом проведення слщчих та оперативно-розшукових дш)
Формування достовiрно-iнформацiйноï моделi розслiдуваноï подп.
Пiдсумкова оцiнка розслщування, прийняття слщчого ршення.
Список використаних джерел та лгтература:
1. Див.: Лузгин И.М. Расследование как процес познания. - М., Высшая школа МВД СССР. -1969.; Домбровский Р. Г. Познание и доказывание в расследовании преступлений. - Киев, 1990; Котюк I.I. Теор1я судового шзнання. : Монограф1я. - К., 2006. - 435 с.
2. Грошовий Ю.М. Докази i доказування у кримшальному процес^ - Х., 2007. - 257 с.
3. Див.: Лукашевич В.Г., Стратонов В.М. В1дгворення обстановки i обставин подiï як метод шзнання шд час розсл1дування злочишв. - Х. - 2004, с. 154.; Юнацький О.В. Кримiналiсгичне
239
моделювання тзнавальжи дiяльностi стдчого. Дис. ... канд. юрид. наук. - Заж^жжя, 2004 piK. -201 с.
4. Лузгин И.М. Расследование как процес познания. - М., Высшая школа МВД СССР. - 1969.
5. Федорченко Ю. Проблеми субстанцивацiï конституентiв та iдеï розуму. - Фшософська думка, 2006. №1. - С.25.
6. Див.: Кондаков Н.И. Логический словарь справ очник. - М., 1975; Советский енциклопедиче-ский словарь. - 1979. -С.1035.
7. Котюк I.I. Теоpiя судового тзнання. : Моногpафiя. - К., 2006. - С.22.
8. Бедняков Д.И. Непроцессуальная информация и расследование преступлений. - М., 1991. -208 с.
9. Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств: Сущность и методы. - М.: Наука, 1966. -295 с.
10. Шейфер С.А. Собирание доказательств в советском уголовном процессе. - Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1986. - 171 с.
11. Кокорев Л.Д., Кузнецов Н.П. Уголовный процесс: доказательства и доказывание.— Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1995.— 268 с.
12. Соловьев А.Б. Процессуальные вопросы установления истины на предварительном следствии: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - Киев, 1969. -44 с.
13. Домбровский Р.Г. Логика и теория судебных доказательств // Оптимизация расследования преступления. - Иркутск, 1982. - С.17-21.
14. Джатиев В.С. Общая методология и современные проблемы обвинения и защиты по уголовным делам: Автореф. дис. ... доктора юрид. наук. - Владикавказ, 1995. -41 с.
15. Рыжаков А.П. Уголовно-процессуальное доказывание: понятие и средства. - М.: Филинъ, 1997.- 416 с.
16. Закони Украши вщ 21. 06. 2001р. № 2533 - III та № 2670 - III вщ 12. 07. 2001р. "Про внесення змш до кримшально-процесуального кодексу".
17. Украшська Радянська Енциклопедiя у 12 т. - К.: УРЕ Фггогармони, 1985. - Т.3. - 581 с.
18. Копнин П.В. Диалектика, логика, наука. - М.: Наука, 1973. - 311 с.
19. Эйсман А.А. Соотношение истины и достоверности в уголовном процессе // Сов. Государство и право. - 1966. - № 6. - С.92.
Ст рат онов В.М. Понятие и содержание познавательной деятельности следователя во время расследования преступлений в контексте епистемологических знаний.
Работа характеризует познавательную деятельность следователя в процессе раскрытия и расследования преступлений. Раскрыто понятие, предмет и содержание познавательной деятельности следователя. Сформулирована структура познавательной деятельности следователя и лиц, производящих дознание.
Ключевые слова: познание, епистемология, гносеология, истинность, достоверность, рациональность, информация, досказывание.
Stratonov V.M. Concept and maintenance of cognitive activity of investigator during investigation of crimes in the context of epistomological knowledges.
Work characterizes cognitive activity of investigator in the process of opening and investigation of crimes. A concept, object and maintenance of cognitive activity of investigator, is exposed. The structure of cognitive activity of investigator and persons, productive an inquest is formulated.
Key words: cognition, epistomology, gnosiology, truth, authenticity, rationality, information, finishing telling.
Надшшла до редакцл 28.10.208 р.
240
