Научная статья на тему 'Мислити свободу: основні орієнтири політичної філософії Клода Лєфора'

Мислити свободу: основні орієнтири політичної філософії Клода Лєфора Текст научной статьи по специальности «Философия, этика, религиоведение»

CC BY
92
11
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
Ключевые слова
політичне / соціальне / конфлікт / політична влада / політична дія / дика демократія / тоталітаризм / political / social conflict / political power / political action / wild democracy / totalitarianism

Аннотация научной статьи по философии, этике, религиоведению, автор научной работы — Tetiana Drozdova

У західній філософсько-політичній думці К. Лєфор не просто відомий мислитель, він ключовий політичний філософ кінця ХХ початку ХХІ століття, перу якого належать широко відомі та гаряче дискутовані тези про порожнє місце влади у демократії, про демократію як набуття демократії, про тоталітаризм як мутацію демократії. Натомість в Україні він залишається маловідомим: відсутні як переклади його текстів, так і будь-яка серйозна рецепція його теоретичної спадщини. Водночас наша держава має певні проблеми на шляху демократичного поступу, зумовлені її тоталітарним минулим, рудименти якого можна спостерігати й дотепер. Тож думка Клода Лєфора, яка рухалася від марксизму до демократії, присвячена розкриттю умов її виникнення та особливостей функціонування, що виходить з абсолютного заперечення будь-яких форм тоталітаризму, є дуже корисною для розуміння основних орієнтирів демократичного зростання України. Дослідження розглядає основні аспекти формування філософсько-політичного світогляду Клода Лєфора від захоплення марксизмом, троцькізмом, через феноменологію М. Мерло-Понті та студіювання Н. Макіавеллі, Ж. Мішле, А. де Токвіля, дебати з Ж.-П. Сартром та К. Касторіадісом до формулювання власної концепції політичного та розуміння демократії як політичної модальності пошуку істини. Основна увага спрямована, крім того, на аналіз визначальних орієнтирів політичної теорії К. Лєфора – концептів влади, конфлікту, політичної дії, дикої демократії; дослідження онтологічних умов існування суспільства, які, як показано у статті, сформувалися великою мірою під впливом М. Мерло-Понті та Н. Макіавеллі. Зокрема, феноменологічне, у дусі М. Мерло-Понті, прочитання Н. Макіавеллі дозволяє К. Лєфорові сформулювати негативну та позитивну дефініцію соціального, негативну у тому сенсі, що соціальне не обумовлено абсолютно виробничими відносинами, позитивну, оскільки основною характеристикою соціального виступає його суперечлива природа, конфлікт, що є джерелом політичної влади, де народ стверджує себе суб’єктом політики, а влада є водночас і порожнім місцем, і символічним інститутом соціального.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.

Thinking over Freedom: the Guiding Lines of Claude Lefort’s Political Philosophy

In the western philosophical and political thinking C. Léfor is considered not only as a famous thinker, but as a key political philosopher of the end of the 20th early 21st century, the author of the well-known and hotly debated thesis about the emptiness of state power in democracy, democracy as the acquisition of democracy, totalitarianism as a mutation of democracy. In Ukraine, in its return, he remains barely unknown: there are neither translations of his texts, nor any serious reception of his theoretical heritage. At the same time, our state has certain problems on the way of democratic progress, due to its totalitarian past, the rudiments of which can be observed up to this day. So Claude Lefort’s ideas, moving from Marxism to democracy and dedicated to defining the conditions of its occurrence and the peculiarities of functioning, which proceed from the absolute denial of any forms of totalitarianism, are very useful for understanding the main benchmarks of democratic growth in Ukraine. The study examines the main aspects of the formation of Claude Lefort’s philosophical and political views, beginning with his interest in Marxism and Trotskyism, followed by the phenomenology of M. Merlot-Ponty and the study of N. Machiavelli, J. Michele, A. de Tocqueville, the debate with J.-P. Sartre and K. Castriadis, the result of which was formulating his own political conception and understanding of democracy as political modality of finding the truth. The main focus is also directed at the analysis of the decisive guidelines of C. Lefort’s political theory the concepts of power, conflict, political action, wild democracy, the study of ontological conditions for the existence of a society, which, as shown in the article, were shaped, to a large extent, under the influence of M. Merlot-Ponty and N. Machiavelli. The phenomenological, M. Merlot-Ponty-like interpretation of Machiavelli’s works allows C. Léfor to formulate a negative and positive definition of the social, negative in that sense, that social is not conditioned by absolutely productive relations, positive, since the main characteristic of the social is its controversial nature, the conflict that is the source of political power, where people assert themselves as the subject of politics, and the power is an empty space, and a symbolic institution of the social at the same time.

Текст научной работы на тему «Мислити свободу: основні орієнтири політичної філософії Клода Лєфора»

Мислити свободу: основж орieнтири пол^ичноТ фiлософií Клода Лефора

Thinking over Freedom: the Guiding Lines of Claude Lefort's Political Philosophy

Тетяна Дроздова 1

Tetiana Drozdova

1 Cherkasy State Technological University

460 Boulevard Shevchenko, Cherkasy, 18006, Ukraine

DOI: 10.22178/pos.44-1

LCC Subject Category: B69-99

Received 24.02.2019 Accepted 25.03.2019 Published online 31.03.2019

Corresponding Author: drozdova_tatyana@ukr.net

© 2019 The Author. This article is licensed under a Creative Commons Attribution 4.0 License lOU

Анотащя. У захщнш фтософсько-полГтичнш думц К. Лефор не просто вiдомий мислитель, вш ключовий полiтичний фiлософ кiнця ХХ - початку ХХ1 столГття, перу якого належать широко вщомГ та гаряче дискутованi тези про порожне мюце влади у демократп, про демократiю як набуття демократп, про тоталiтаризм як мутацiю демократ Натомють в УкраТн BiH залишаеться маловiдомим: вiдсутнi як переклади його текстГв, так i будь-яка серйозна рецепцГя його теоретичноТ спадщини. Водночас наша держава мае певш проблеми на шляху демократичного поступу, зумовлеш и" тоталiтарним минулим, рудименти якого можна спостерiгати й дотепер. Тож думка Клода Лефора, яка рухалася вщ марксизму до демократп, присвячена розкриттю умов ■'Т виникнення та особливостей функцюнування, що виходить з абсолютного заперечення будь-яких форм тоталГтаризму, е дуже корисною для розумшня основних орiентирiв демократичного зростання УкраТни.

Дослiдження розглядае основнi аспекти формування фтософсько-полГтичного свiтогляду Клода Лефора вщ захоплення марксизмом, троцькiзмом, через феноменолопю М. Мерло-Понтi та студiювання Н. Маюавелл^ Ж. Мiшле, А. де Токвтя, дебати з Ж.-П. Сартром та К. Касторiадiсом до формулювання власноТ концепцп полiтичного та розумшня демократ' як полГтичноТ модальностi пошуку iстини. Основна увага спрямована, крГм того, на аналiз визначальних орiентирiв полГтичноТ теорГГ К. Лефора - концептв влади, конфлiкту, полГтичноТ дм, дикоТ демократп; дослiдження онтологГчних умов юнування суспiльства, яю, як показано у статл, сформувалися великою мГрою пщ впливом М. Мерло-Понтi та Н. Маюавеллк Зокрема, феноменологiчне, у дус М. Мерло-Понтi, прочитання Н. Макiавеллi дозволяе К. Лефоровi сформулювати негативну та позитивну дефiнiцiю со^ального, негативну у тому сенсi, що со^альне не обумовлено абсолютно виробничими вщносинами, позитивну, осктьки основною характеристикою со^ального виступае його суперечлива природа, конфлкт, що е джерелом полГтичноТ влади, де народ стверджуе себе суб'ектом полГтики, а влада е водночас i порожшм мюцем, i символГчним шститутом соцГального.

Ключовi слова: полГтичне; соцГальне; конфлкт; полГтична влада; полГтична дГя; дика демократ; тоталГтаризм.

Abstract. In the western philosophical and political thinking C. Lefor is considered not only as a famous thinker, but as a key political philosopher of the end of the 20th -early 21st century, the author of the well-known and hotly debated thesis about the emptiness of state power in democracy, democracy as the acquisition of democracy, totalitarianism as a mutation of democracy. In Ukraine, in its return, he remains barely unknown: there are neither translations of his texts, nor any serious reception of his theoretical heritage. At the same time, our state has certain problems on the way of democratic progress, due to its totalitarian past, the rudiments of which can be observed up to this day. So Claude Lefort's ideas, moving from Marxism to democracy and dedicated to defining the conditions of its occurrence and the

peculiarities of functioning, which proceed from the absolute denial of any forms of totalitarianism, are very useful for understanding the main benchmarks of democratic growth in Ukraine.

The study examines the main aspects of the formation of Claude Lefort's philosophical and political views, beginning with his interest in Marxism and Trotskyism, followed by the phenomenology of M. Merlot-Ponty and the study of N. Machiavelli, J. Michele, A. de Tocqueville, the debate with J.-P. Sartre and K. Castriadis, the result of which was formulating his own political conception and understanding of democracy as political modality of finding the truth. The main focus is also directed at the analysis of the decisive guidelines of C. Lefort's political theory - the concepts of power, conflict, political action, wild democracy, the study of ontological conditions for the existence of a society, which, as shown in the article, were shaped, to a large extent, under the influence of M. Merlot-Ponty and N. Machiavelli. The phenomenological, M. Merlot-Ponty-like interpretation of Machiavelli's works allows C. Lefor to formulate a negative and positive definition of the social, negative in that sense, that social is not conditioned by absolutely productive relations, positive, since the main characteristic of the social is its controversial nature, the conflict that is the source of political power, where people assert themselves as the subject of politics, and the power is an empty space, and a symbolic institution of the social at the same time.

Keywords: political; social conflict; political power; political action; wild democracy; totalitarianism.

ВСТУП

Клод Лефор сьогодш вважаеться ключовим мислителем кшця ХХ столбя, штущп, думки i сама постать якого, широко вщомь адже бь льшкть представниюв сучасно! полпично! фыософп знае, що «мкце влади у демократа е порожшм», що демократ е «набуттям демократп», що «демократ i тоталитаризм мають одну природу» - основш тези К. Лефора. Ба-гато хто, завдяки оригшальному i трансформативному прочитанню К. Лефора, заново вщкрив Н. Макiавеллi, великих лiберальних мислителiв Францп Х1Х столгття (А. Токвiля, Ф. Гiзо, Ж. Мшле). Клод Лефор вiдомий також як переможець у дебатах 70-80-х роюв, що схвилювали не тыьки Францiю, коли його рефлексiя представницько! демократа оста-точно витiснила радикалiзм, що довгий час домiнував у фыософсько-полпичному диску-рсi.

Водночас вш не був просто кабiнетним мислителем, вш був, за влучним висловом П. Ро-занваллона, «защкавленим фiлософом», який вважав, що його робота, навпаки, мусить бути концептуальною роботою, яку необхщно ви-плiтати у зктавленш з подiею. Полiтичний фiлософ повинен бути дуже уважним до ана-лiзу того, що невiддiльне вщ аналiзу сучасно-го [1, с.17]. Клод Лефор, таким чином, - це думка нерозривно пов'язана з подiею, це той тип поличного фыософа, що ми спостер^а-

емо у Стародавнiй Грецп i ще бiльше у Старо-давньому Римь де фiлософ вкрай рщко мис-лив на вiдстанi вщ политично! ситуацп.

Клод Лефор е дуже плщним автором, перу якого належать Грунтовш монографп, есе, чи-сленнi статтi в фiлософсько-полiтичних часо-писах та перiодицi, що налiчують, за пщраху-нком Жиля Батайона [2, с. 70], одинадцять томiв рiзнопланових тематично, стилiстично, телеологiчно текспв. Примiром, певною мь рою тдсумковий збiрник текстiв «Теперш-нiй час: Твори 1945-2005», виданий у 2007 рощ налiчуе 1056 сторшок. Так само чисель-ною була i е аудиторiя його читачiв, рецензе-нтiв, прихильникiв, опонентiв серед теорети-кiв полiтики, що намагалися дати власний аналiз тих чи шших концептiв, зовсiм нових або специфiчно артикульованих у працях французького поличного мислителя. Зро-зумiло, що найбыьший дискурс, присвячений його темам вш мав на батькiвщинi, але можна спостер^ати доволi глибокi дискусп з запро-понованих ним тем (найчастше - це дискурс демократа) у США, 1спанп, Канадi, Бельгп. В Укра!ш робiт, присвячених виключно К. Лефору, поки що немае, щоправда вш згаду-еться принагiдно в деяких статтях та досль дженнях [3, 4]. Невеликий параграф в декыь-ка рядюв присвячено Клодовi Лефору у пере-кладенiй укра!нською книзi Олiв'е Монжена «Виклики скептицизму. Змши штелектуаль-

ного пейзажу Францп» [5]. Варто зазначити, що з усього величезного творчого спадку К. Лефора перекладено росшською лише двi книги «Полггичш нариси (Х1Х-ХХ ст.)», що вмiщуе есе рiзних роюв, та «Форми кторп», укра'нських перекладiв ми не маемо, крiм йо-го передмови до видання текспв М. Мерло-Понтi «Видиме i невидиме» [6], що й зумов-люе актуальнiсть розвiдки.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛ1ДЖЕННЯ

За словами Клода Лефора, його думка «не мала жодно'' шшо'' рушшно'' сили крiм бажання звiльнитися вiд рабства колективних вiру-вань, вибороти свободу, мислити свободу в сустльсга, вона завжди мала на мет здшс-нити сутшсне розрiзнення мiж вiльним режимом i деспотизмом, або тиранiею» [7, с. 16]. Крiм того, фыософ мав власнi орiентири що-до того, чим е пол^ична фiлософiя i яке за-вдання сто'ть перед полiтичним фiлософом, коли писав: «Полггичний фiлософ не хоче ш надавати аргументи для людей, яких вш роз-глядае як противниюв, iдiотiв або прихиль-них одше'' доктринi, нi приваблювати iнших, яю поспiшають отримати ту чи шшу готову формулу, не мае намiру залучати прихильни-кiв, якi визнавали б його, як героя. Писати -це для нього дещо особливе, ризиковане ви-пробування; i це дае йому ресурс особливого слова, мобШзованого необхщшстю уникнути пасток вiри або полону щеологп, щоб завжди виходити за межi того мiсця, де на нього очь кують, шляхом протилежних рухiв, якi в свою чергу розчаровують рiзнi фракцп його ауди-торп» [8, с. 4].

Формування фыософсько-полггичного свпю-гляду Клода Лефора вщбувалося пiд впливом марксизму, троцьюзму, Н. Макiавеллi та М. Мерло-Пош1, причому останнi стали орiе-нтирами у його пошуках на все життя.

У своему останньому штерв'ю з П'ером Роза-нваллоном, опублжованому вже пiсля смертi Клода Лефора, пол^ичний мислитель засвiд-чив свое безмежне захоплення К. Марксом (якого вш вiдкрив для себе у 18 роюв) у юна-цью роки, зокрема найбiльше його приваб-лював реалiзм К. Маркса, ще' рiвностi та бо-ротьби за гегемонш робiтничого класу. Але з часом ставлення фыософа до К. Маркса змь нилося внаслiдок рiзних подiй та полiтичних процесiв, що вщбувалися у Францп', СРСР та у

свт в цiлому ь безумовно, внаслiдок поль тично'' активносп самого К. Лефора.

У повоенний перюд серед розма'ття францу-зько'' фыософсько-полггично' думки марксизм вщ^равав дуже важливу роль, нав'язуючи теми i дебати, стосовно яких роз-ташовувалися фiлософи. Суперечки про марксизм не вщокремлювалися вiд юнування кра'ни, яка претендувала на його реалiзацiю у всiх сферах свого життя, тобто вщ СРСР.

Вплив СРСР був дуже вщчутним у середовишд всiх лiвих Францп, i лише один голос був ди-сонансом, це були троцькiсти, до яких належав i Клод Лефор, що приеднався до францу-зько'' секцп Четвертого iнтернацiоналу у 1943 рощ. Троцьюсти розвивали складну позицш, яка, з огляду на структурно-сощалктичний характер Кра'ни Рад, водночас i захищала СРСР, i критикувала: захищала так зваш хо-рошi структури (вiдмiну капiталiзму, скасу-вання приватно'' власносп), критикувала Сталiна та комушстичну партiю як паразита-рш структури. Але iсторичний детермiнiзм, заснований на «науковш» концепцп економь ки, не тддавався сумнiву. Загалом це не було дуже просто, осюльки перюд, що почався тс-ля друго'' свггово'' вiйни характеризувався глибинними змшами у середовищi францу-зьких лiвих, зокрема, йдеться про тднесення статусу комушстично'' партп Францп. Вона користувалася великим авторитетом, тому що позицюнувала себе як братня пар™ ко-мушстично'' партп СРСР, стояла на чолi фран-цузького Спротиву тд час вiйни, i, вщповщно, пiсля перемоги над нацизмом мала на собi той самий ореол захисника вщ нацизму i но-сiя прогресивно'' iдеологГi, що i СРСР. Це мора-льне домшування СРСР та його французького сателгга, виражене у виключнiй претензп останшх посiдати антифашистськi позицп, сприяло встановленню системи для унемож-ливлення будь-яко'' критики, що стала вигля-дати пщозрыо, бо так чи шакше сприяла реа-бiлiтацГi учорашнiх тирашв.

Радянський комунiзм вiдтодi живив уявлен-ня вдячних за визволення людей, а двадцять п'ять мыьйошв загиблих, усвiдомлюваних як мютична жертва, унеможливлюе його критику, яка сприймалася як агресивний акт проти кра'ни, що оголосила монополш на соцiалiзм, на користь зрадниюв-катталютв. Тобто, критика пiддавалася анафему як пише К. Лефор про ту ситуацш, «критика СРСР сприй-

малася як захист штереав свгтового катталь зму» [9].

Таким чином, з порядку денного було знято основне питання, що хвилювало полпико-фыософсью кола у Францп з 1917 року, а са-ме: чи насправдi режим СРСР - це соцiалiзм? Осюльки були пiдстави це стверджувати, адже i колективiзацiя засобiв виробництва, i економiчне планування е умовами для появи соцiалiзму (теза ортодоксальних марксиспв-леншщв), але водночас якщо визнати, що самого економiзму недостатньо, що соцiалiзм не може бути редуковано до виробничих вщ-носин, тодi виходить, що СРСР - це не батью-вщина соцiалiзму, а просто бюрократичний режим, де знищено свободу. Але полiтичний ландшафт повоенного перюду, як ми показали вище, не дав мкця для формулювання таких поглядiв, про що К. Лефор писав: «Хто не знае iдеологiчного терору, здшснюваного комунiстичною партiею до лiвих пiсля вiйни, хто не знае, як збиралися довкола сталМзму прогресивш письменники, не пiдозрюе про трудношд, що iснували тодi, щоб говорити про бюрократичний режим або про тоталитаризм, долаючи стiну марксизму-ленiнiзму, щоб ви-явити думку Маркса [10, с. 8]. I даль «прогресивш штелектуали розвивали справжнш прогресивний езу!тизм, !м вдалося перекона-ти себе, що комушстичш апарати, якими б вони не були, незалежно вщ того, що вони роблять, завжди мають рацiю, завжди правь навпъ якщо помиляються» [10, с. 242].

Троцьюсти погоджувалися з думкою, яку пщ-тримувала i переважна бiльшiсть марксис™-ленiнцiв, про те, що колективiзацiя засобiв виробництва та планування, що здшснюють-ся в СРСР, було (i залишаеться) принципово сощалктичними. У цьому вони насправдi не вiдрiзнялися вiд усього марксистського i на-вiть немарксистського лiвого мислення, що найчастiше редукувало соцiалiзм до результату, визначеного модифжащею едино! еко-номiчноi iнфраструктури. Ця теза захищала щею про те, що СРСР дшсно, як стверджували комунiсти, - робiтнича держава. Другою ж тезою троцьюспв було те, що бюрократична та паразитична «надбудова» вщокремилася вiд сощалктично! шфраструктури. Тобто, за словами Троцького, СРСР залишався «робпни-чою державою», навт якщо був лише «ви-родженою робiтничою державою». Певний час Клод Лефор подыяв цю пол^ичну пози-

цiю, але невдовзi економiчний детермiнiзм перестав його задовольняти.

Цей час ознаменуеться для Лефора зустрiччю з Корнелiусом Касторiадiсом i створенням разом з ним групи та однойменного видання «Соцiалiзм або Варварство» на теоретичнш платформi про неадекватшсть марксистсько-лешнсько! економiки для правильного розу-мiння соцiалiзму. Вони стверджували, що у розподШ мiж керiвниками та виконавцями вирiшальним е полгтичний критерiй, тим самим реабШтуючи гiднiсть полiтики в рамках концепцп того, яким соцiалiзм повинен бути. Радянський союз же був, на !х думку, просто державним капiталiзмом.

Клод Лефор все ще утримуеться на марксист-ськш позицп, визначаючи капiталiзм ворогом, але це тривало не надто довго. Новi теми, що його захопили, зокрема аналiз бюрократы як тотального сощального явища та револю-цп як необхщносп, нав'язано! марксистською перспективою, змусили його вщмовитися вiд штерпретацп СРСР як державного капiталiз-му, та вщдалили як вiд марксизму, так i вiд Корнелiуса Касторiадiса. Бюрократiя, що ви-значаеться Клодом Лефором политичною формою, анулюе вiдмiнностi мiж державою та громадянським суспiльством, вщмшность що при капiталiзмi зберiгаються внаслщок кну-вання приватно! власностi. Бюрокра^я е явищем iдеологiчним i сощальним водночас, системою думки i системою дп. Сталiнiзм, на його думку, - це шше iм'я бюрократа, iм'я зо-всiм нового сустльства, терористичне функ-цiонування якого було не випадковим, а лоп-чно обумовленим, i причиною тому не була одюзна фiгура Сталiна. Визначивши бюрок-ратiю як клас, тобто як конститутивний еле-мент безпрецедентно! политично! форми, яка не е ш соцiалiзмом, нi капiталiзмом, К. Лефор неминуче прийшов до дескрипцп влади, тобто «режиму домшування», у цiй полiтичнiй формi. I в такому ракурс цей режим домшування з необхщшстю е терористичним. По суп, це пов'язано з тим фундаментальним фактом, що поды приватно! сфери та суст-льно! сфери, що кнуе в «буржуазному» режи-мi, зникае в «бюрократичному», знищуючи громадянське суспiльство. Таким чином, радянський режим не тыьки не перевершуе ка-пiталiзм, вiн його погiршуе. «В межах буржуазного режиму громадянське сустльство не усуваеться в державi [...] приватна власнiсть вводить принципове розмежування мiж капi-

талктами та Капиталом [...]. В межах бюрократичного режиму таке розмежування зни-щено. Держава стае единосущою з громадян-ським суспiльством, ми хочемо сказати з па-нiвним класом» [11, с. 184].

Тут виявляеться одна з перших рис того явища, яке К. Лефор називае тоталитаризмом. Як скаже вш у останньому штерв'ю, «фактич-но, абсолютно новим феноменом була здат-нiсть влади через одну партш бути всюдису-щою. Я говорю едину партiю, але насправдi це було дещо бГльше, нiж одна партiя, це була партГя, що мала щупальця по всьому сощаль-ному корпусу. Ми знаемо, насюльки важли-вий Сталш як iндивiдуальнiсть. Але ця влада виходила з уах кaнaлiв суспГльства» [1, с. 27].

Вiдповiдно, вся практика кнування СРСР та кра'н «соцiaлiстичного табору» поставила перед французьким полГтичним фiлософом питання: «як можна невiдступно слiдувaти за фантомом хорошо!' теорп (марксизму) i дума-ти, що вона могла би розкрити закони суст-льного розвитку, на основi яко'' можна було б вивести формулу ращонально! практики? [7, с. 16-17]. Очевидно, що його вщповщдю стало вщдалення вiд марксизму. Причиною ж остаточного розриву Клода Лефора з марксистсь-кою щеолопею була турбота про збереження i оборону политичного та политично'' свободи, чому перешкоджали основоположна установка марксизму, яку французький фГлософ ви-значив одним словом, - детермМзм. Онтоло-гiчний детермiнiзм, на думку французького полпичного фiлософa, в його рiзномaнiтних вaрiaнтaх заводить марксизм у глухий кут, оскiльки швелюе полiтичне, що стае в марк-сизмi iнструментaльним додатком до соща-льних (виробничих) вiдносин. Вiдповiдно, полпика не мислиться автономно.

1нша рiч, - Морiс Мерло-Понтi та Школо Маю-aвеллi - обидва залишалися його вчителями (один сучасним i безпосередшм, другий - вщ-даленим у час та опосередкованим сво'ми працями) протягом всього його життя. М. Мерло-Понтi був для К. Лефора не тГльки вчителем, але й другом i пщтримкою. Учителем, тому що до його фГлософських штущш Клод Лефор звертатиметься повсякчас, тдтримкою тому, що саме завдяки протекцп М. Мерло-Понт вш змог друкуватися у жур-нaлi марксистського спрямування «Новi ча-си» (Les temps moderns), заснованому Ж.-П. Сартром у 1945 рощ, до складу редколегп якого

М. Мерло-Понт входив. Ствробттництво з Les temps moderns не було простим для К. Лефора, осюльки Где'' його статей не збГгалися з реда-кцшною позицiею, яка майже повшстю залежала вщ полiтичних настро'в Сартра, тож вони виходили друком тГльки завдяки пщтри-мцi М. Мерло-Понтi. Згодом полттичш розбь жностi мiж Ж.-П. Сартром та К. Лефором дуб-люються глибокими фiлософськими розбГж-ностями. I осюльки К. Лефор завжди залиша-вся вщданим учнем М. Мерло-ПонтГ а остан-нiй залишив Ж.-П. Сартра з тих самих причин, то тсля полемiки мiж К. Лефором i Ж.-П. Сартром у 1952 рощ, коли останнш проголосив себе попутником Комушстично'' партп Францп, К. Лефор (який разом з Кaсторiaдiсом належав до об'еднання лГвих троцьюспв) теж залишив журнал. Як зазначав К. Лефор у стaттi «ФГлософ?», опублiковaнiй вперше у кембриджському з6Грнику «ФГлософГя у Францп сьогодш» 1983 року, а тзшше (1986) вмiщенiй у часопису «Поезiя»: «Його (Мерло-ПонтГ - примГтки автора) натхнення не при-пиняло надихати мене. Питання, яю обгово-рював Мерло-Понтi, давали вщчуття, що вони жили в меш перш, нГж я 'х виявив. Я вперше знайшов учителя - хоча я i був надто бунпв-ного темпераменту, щоб бути йому пщконт-рольним, - в цьому викладачевГ який зумГв уникнути позицп менторства» [12, с. 340].

М. Мерло-Понт завдячуе вш штушдею про нерозривнiсть политично'' думки та поличного акту. I саме завдяки МорГсу Мерло-Понт Клод Лефор звернув пильну увагу на окрес-лення онтолопчного статусу полГтичного та його меж i модель оргашзацп политично'' свободи. Оргашзащя полГтично'' свободи означае рефлексш про взаемодш мГж свободою та владою. Але щоби думати про це вщношення, необхщно, на думку М. Мерло-ПонтГ не фж-сувати щ два поняття як протилежш, а, на-впаки, розглядати 'х як пов'язаш термши, взаемна артикулящя яких i мусить бути дос-лщжена. Себто, розвивае цю Гдею К. Лефор, свобода i влада не можуть розглядатися автономно, осюльки думка про владу водночас е теорГею свободи, а теорГя свободи - думкою про владу. Але щоб зрозумГти це, необхщно пам'ятати про найважливший постулат ле-форГвсько'' фГлософп, згщно з яким сукупшсть дп та знання зводиться до окремих людей. При цьому сощальна, тобто щльна, особис-тГсть набувае через реалГзащю суб'ективносп центрально'' позицГ'. Ця штерсуб'ектившсть

дозволяе створити те, що К. Лефор називае полпичним, привыейованою формою «сим-волiчного шституту сощального», тобто як символiчного шституту, що походить з соща-льного, водночас будучи для нього конститу-тивним. Ця реалiзацiя мерло-пон^йсь^ iдеï е ще одним наслiдком iнтерсуб'ективностi, що дозволяе думати про свободу як про вну-тршню iндивiдуальну, так i про колективну. Тодi влада е тим, що дозволяе повне розгор-тання свободи, по суп, свободи слова, що е полпичною та фiлософською умовою для всiх iнших. Оскiльки свобода - це насамперед свобода слова, вщсутшсть ïï буде означати не-можливiсть оргашзацп мовлення, тобто оману, стверджену як ктину. Тому тоталiтаризм сприймаеться К. Лефором не просто як пану-вання нового жанру, але як панування хибно-го або брехливого жанру, чш реальнi наслщ-ки можуть бути зрозумiлi при одночасному дослщженш соцiального та символiчного ви-мiру полiтичноï влади. Вiдповiдно, влада буде «порожшм мкцем» i одночасно «символiчним iнститутом сощального». Тому важливо розг-лядати подвiйний вимiр (сощальний та сим-волiчний) для полггично'1' влади. Крiм того, звернення К. Лефора до думки М. Мерло-Понт означае, що влада не може розглядати-ся як суто iнструментальна. Вона змiнюе вла-сну природу i замислена таким чином, аби не дозволити, щоби вона стала легiтимним мк-цем для реалiзацiï будь-якого знання з пре-тензiею на абсолютшсть.

У такiй фыософп дiя i знання практично пов-нiстю належать шдивщам. Полiтична влада, таким чином, буде насамперед владою народу. Тобто буде виходити з соцiальноï реальность Але осюльки щ знання та дп перебува-ють у несюнченнш динамiцi (творенш), то рух, що ïx пiдтримуе не може школи набути остаточного термiну. Тобто, народ не може прийти до влади. Але щоразу е джерелом ïï символiчноï iнституцiалiзацiï. 1накше кажучи, влада - це символiчний шститут соцiального й порожне мiсце одночасно. Тому аналiзуючи творчий доробок К. Лефора, важливо брати до уваги саме цей подвшний (сощальний та символiчний) вимiр влади.

Соцiальний вимiр полiтичноï влади К. Лефора можна побачити у його роботах про Н. Маюавелль який, за словами самого К. Лефора, завжди його вчив, осюльки «ми знахо-димо у нього (у Макiавеллi - примггки автора) потршну критику: тиранп, буржуазного

консерватизму, що служить олiгархiчним ш-тересам, республжанського iдеалiзму або демократа, що маскуе мiсце влади та перманен-тний конфлжт» [13, с. 361].

У споаб, дуже схожий на пщхщ Ганни Арендт, Клод Лефор, використав привабливий бж для штерпретацш творiв Н. Макiавеллi та спро-бував побудувати на ïx переосмисленш влас-ну полiтичну концепцiю. Вш присвятив Н. Макiавеллi монографiчне дослщження (Le Travail de l'œuvre, Machiavel), що постало в результат його докторсько'' роботи. Проте при-сутшсть думки Н. Макiавеллi в думцi К. Лефора виходить за меж ще'' структури: флоренпець також видiляеться в рядi шших творiв К. Лефора, де той присвячуе йому юлька рiзниx роздiлiв. Лефорiвськi посилання на думку флорентшського мислителя як у його раннш полiтичнiй думцi, так i дискуаях з марксизмом та боротьбi з тоталiтаризмом можуть виглядати дуже дивно, осюльки обидва належать до вщдалених у час та культурно вщмшних свiтiв. Ргалшське Вiдродження кондотьерiв мае дуже вщдалене вiдношення до перiоду холодно'' вшни в Заxiднiй Сврот. З ще'' точки зору важливо зрозумiти, насюльки Н. Макiавеллi зберiгав свою важливкть для К. Лефора, коли фыософ зосереджуеться на рефлексп демократа.

Вщ початку лефорiвська iнтерпретацiя думки Н. Макiавеллi залежала вГд його учителя Мо-рiса Мерло-Понтi, який у 1949 рощ присвятив автору «Правителя» семшар, опублжований пiзнiше (1960) у «Знаках» i ще тзшше (1965) у «Поxвалi фыософп» пГд назвою «Нотатки про Макiавеллi», де дискутувалося питання про можливкть iнтерпретацГï прихильника сили та пщступносп в полпищ у руслГ гума-шзму епохи Вщродження. М. Мерло-Понтi зробив спробу де-демошзувати постать Н. Макiавеллi, вказавши на фундаментальну двозначнiсть пол^ики, тому гумашзм Н. Макiавеллi, на його думку, Грунтуеться на тому, що познайомивши власних читачiв з реальною политикою, Н. Макiавеллi спромпся досягнути певно'' ктини в межах останньо''. I М. Мерло-Понтi припускае, що справжня политика, якою б брутальною вона не була, при-ховуе або висвгтлюе колективну д1яльшсть, здатну реалiзувати людсьюсть людини. Таким чином, полгтичний аспект ощнюеться як такий що мае первинне антрополопчне зна-чення. I можна припустити, що програма К. Лефора як политичного фiлософа щлком вiдповiдае цш ще''.

Другий важливий аспект, артикульований М. Мерло-Пош1, це зв'язок политично'' влади i свободи. Тут, на його думку, ключ для розу-мшня Н. Маюавелль Пщпорядкування не Гру-нтуеться на примус або на насильствi, а на добровыьнш здатностi людини пiдкоритися лщеру, i ефективнiсть влади залежить част-ково вiд здатностi людини брати участь у власному пщпорядкуванш. Крiм того, К. Лефор успадкував вщ М. Мерло-Понтi деякi ш-тущп, що стали кардинальними для його вла-сно'' iнтерпретацГi политики. Зокрема, примат конфлiкту у полттичнш владi та участь суб'екта у сустльнш ситуацп. В цiлому штерпретацш Н. Макiавеллi М. Мерло-Понт, а тз-нiше i К. Лефором можна зрозум^и, як зага-льний рух теоретичного переосмислення та переквалiфiкацfi традицшно' перцепцп думки Н. Маюавелль

Прочитання К. Лефором Н. Макiавеллi у ме-тодологiчному аспект також вщмшне вiд академiчноi традицп французько'' фiлософГi, що резюмувала кторш полiтичних доктрин у зiткненнi абстрактних фыософських тез. К. Лефор же спираеться швидше на контекс-туальне прочитання флорентшського автора, що виявляеться у зануренш политичного трактату у власш iсторико-полiтичнi умови. Тодi напруга мiж смислом твору i його контекстом дозволяе точшше виявити предмет думки автора, завдяки чому читач i може розгледтти притаманний йому талант. Як про це писав К. Лефор, «читач не може прагнути просто шукати розумшня того, що мав на увазi пись-менник-мислитель, вш, крiм того, повинен почути те, що змусило його говорити» [10, с. 13]. К. Лефор переконаний, що у Н. Макiавеллi ми маемо справу з виключними полничними i соцiальними умовами, загад-ковою iсторичною конфiгурацiею та штелек-том неабиякого калiбру. Твiр Н. Макiавеллi санкцiонуе маловiрогiдну зустрiч цих трьох факторiв, що виходять за меж буденного. Тому для К. Лефора - це взiрець i парадигма, символ полiтики, що визначаеться як поед-нання думки i дп. I лефорiвська iнтерпретацiя полники мае iнтенцiею - таку ж як 1 у Н. Макiавеллi в його епоху - пошук ефектив-но'' ктини стосовно подiй, що не прагне вщ-найти правду у полчищ, натомiсть наголо-шуе на правдi полiтики. I це змiщення акцен-тiв постулюе глибинну модифiкацiю визна-чення пол^ично'' фiлософГi. По суп, у Маюа-веллi знаходить вш контекст для пошуку сен-

су политично' дiяльностi, того, що тзшше Ес-тебан Молiна назве лeфорiвським «викликом политичного» [14]. Варто пщкреслити, що в процесi власного штелектуального шляху, К. Лефор наближався до Н. Макiавеллi тою мiрою, що вщдалявся вiд К. Маркса, так само, як i вiд троцьюзму, революцiйне рiшення якого не видавалося йому вже настыьки оче-видним. Тож Н. Макiавеллi став для нього одночасно можливктю пщтвердити дистанщю-вання вiд марксистсько' концепцп соцiальних класiв i розглянути альтернативу - визначи-ти соцiальне як мкце подiлу (конфлжту), в якому народ стверджуе себе суб'ектом поль тики.

Вiдповiдно, принаймнi двi основнi ще' Н. Макiавеллi надихали Клода Лефора у його вщновленш полiтичного та рефлексп над де-мократiею. Одшею з них була iдея свободи: те, що пщтримуе типову свободу республь канських режимiв, не перебувае ш в 'хнш конституцiйнiй структура нi в 'х соцiальнiй структур^ рiст свободи - це можливкть пере-будови шляхом «перезавантаження» поль тичного, в якому поняття народу переосмис-люе себе. Друга щея - це iдея конфлiкту, яка для Н. Макiавеллi виявляеться у тому, що мк-то е мкцем спiвiснування принаймнi двох елементв, що мають протилежнi штенцп (гранди з прагненням пригшчувати i народ з прагненням не бути пригшченим, причому гшв, що вiдчувае народ проти можновладщв е абсолютно оргашчним вираженням вщно-син мiж сощальними групами). У Клода Лефора ця щея трансформуеться в гшотезу (яку вш буде розвивати протягом 50-х-80-х роюв), що фундаментальним для будь-якого суст-льства е поды i конфлiкт мiж елементами по-дiлу. Вiн реплiкуе iдею Н. Маюавелль ствер-джуючи, що мкто самовиражаеться в цьому первинному розподШ вiдповiдно до праг-нень сощальних груп, причому спiльнота по-всякчас знаходиться пщ загрозою дезштег-рацГ'. В результати будь-яка полiтична орга-нiзацiя влади мусить бути вщповщдю на цю проблему, викликану природою сустльства. Тиранiчнi режими, якими б вони не були, е политичною вщповщдю, що виходить з запе-речення сощального подыу. Демократiя ж визнае первинний сощальний конфлжт, тому вона або «дика», або '' немае. За сво'м характером вона дшсно здатна вщнайти у повсяк-часному ризиковГ вибуху первинне джерело свободи. I з огляду на це, вона дика, подГ6но

до страйку, що теж може бути стихшним: прагнення до свободи, а також iнодi свобода дш (як жест визволення вщ того, що сприй-маеться як пригшчення) виникають спонтанно вщ сощально! напруги, до того ж свобода розгортаеться неупорядковано, тобто поза будь-яким вщношенням до конститу-цшно! влади або вже встановленими правилами; нарешт вона отримуе власну легГтим-шсть вщ себе само!, вона самостшно шститу-юе себе з безладу. Взагалi - i не тГльки внасль док самоустановлення - демократГя може ле-гiтимно визначатись як «режим свободи» з двох причин: вона, по суп, завжди вщкрита для запитування, i щоб зняти питання, вона робить категорш проблеми власним специ-фiчним способом рефлексГ!. Вона також завжди прагне до Гдеалу (наприклад, до ушвер-салГзацГ! поваги до прав людини), що змушуе ii вiчно вимагати свободи.

Публжащя К. Лефором зiбрання його творiв за п'ятдесят роюв дае змогу достатньо точно визначити емансипацш полiтичного фГлосо-фа за його довгу штелектуальну кар'еру. Зок-рема можна ствердити, що дослщження то-талiтаризму послабили його марксистську перспективу. Водночас не мае сумшву в тому, що коли К. Лефор почав займатися Н. Маюавелль то думка останнього вщ^рала величезну роль у трансформацГ! позицГ! фра-нцузького фiлософа щодо полГтично! дп. Тодi, як Н. Макiавеллi закликае сво!х спiвгромадян реанiмувати те, що вш називав надмiрною чеснотою римлян, К. Лефор, читаючи Маюа-веллГ розвивае iншу оригiнальну антрополо-пчну парадигму, трансформуючи теорiю дп Макiавеллi у фокусГ феноменологи М. Мерло-ПонтГ. Така операцГя, здаеться, зменшуе зна-чення полГтично! дп, натомГсть ii фГлософське значення цГкаве. Це дае можливкть сенсибГ-лГзувати розумшня вГдношення мГж людст-вом, демократГею та темпоральною невизна-ченГстю, про що К. Лефор напише шзшше: «Говорячи про людину як загадку для людини, ми лише продовжуемо нашу рефлексш сучасно! демократа. Людина, насправдГ, е не-вловимою i несе вГдбиток невизначеностГ. АналГзуючи, однак, вона осмислюе себе через минуле i рГзнГ культури. Саме у випробуванш невловимим, розривом, шакшктю може встановитися вГдношення мГж людьми. Але ми не можемо «позитивувати» невизначе-нГсть. Природа людини не в тГм, щоби бути

невловимою, але е дещо невловиме в людиш, що виявляеться в культурах та шдивщах, те, що ми iменуемо загадкою. В цьому, як меш здаеться, i полягае велич демократГ!, у ви-знаннi того факту, що кожен може бути невловимим для шшого» [15, с. 567].

ВИСНОВКИ

Отже, вщповщно до свое! первинно! та осно-воположно! iнтенцii - з'ясувати умови та мо-жливостi для политично!' свободи - Клод Лефор, попри свою юнацьку заангажовашсть марксистською та троцьюстською думкою, здiйснюе поворот до полнично!' феноменоло-гГ! М. Мерло-Пош1, що дозволяе йому звыь-нитися i вiд апорiй марксизму, i вiд iлюзiй модерного рацiоналiзму як вiд хибних, на його розсуд, теорiй пiзнання та дп. Вiдхиляючи класичний фiлософський дуалiзм, що ствер-джуе подiл на суб'ект (акту та пiзнання) та об'ект (тзнання та дИ), М. Мерло-Пон^ вису-вае iдею нездоланного шдетермМзму буття як для суб'екта, так i для об'екта, вщкритого тим самим для нескiнченного руху рефлексивного самодешифрування, руху, що пробу-джуе стiльки ж знання, скыьки i дГ!. Застосо-вана К. Лефором до политичного така диспо-зицiя зумовлюе його розумшня i полiтичного, i соцiального, що е шституцшними одне для одного.

Так само, можна стверджувати, що теоретич-нi досягнення адаптацГ! вчення флорентшця Н. Макiавеллi до политичного та iнтелектуа-льного контексту постмарксистсько! ситуацГ! були незаперечним. Саме тут К. Лефор став одним з перших у виршальний момент для французько! пол^ично!' думки, хто надав життевостi ще! демократГ!. Насправдi, «ди-кiсть» якраз i е тим, що демонструе здоров'я сустльства, оскiльки в нш виявляеться вiта-льний принцип режиму, все решта, всi елеме-нти стабШзацп суспiльства (наприклад, юри-дичний апарат, що гарантуе права людини або сощальш права) е лише побiчним продуктом. У процесi його теоретично! еволюцГ! К. Лефор не освячував спокшне буржуазне суспiльство, але, навпаки, вш нiколи не переставав нагадувати, що демокра^я е предметом безперервних потрясшь, радикальне розв'язання яких не могло би бути виршено остаточно через революцш.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ / REFERENCES

1. Lefort, C., Rosanvallon, P., & Mimouni, S. (2011). À l'épreuve du politique. Esprit, 12 (Décembre), 17-

31. doi: 10.3917/espri.1112.0017

2. Bataillon, G. (2014). Claude Lefort, pratique et pensée de la désincorporation. Raisons Politiques,

56(4), 69-85. doi: 10.3917/rai.056.0069

3. Bevz, T. (2012). Fenomen "revolyuciya" u dyskursax myslyteliv, politykiv, naukovciv [The phenomenon

of "revolution" in the discourses of thinkers, politicians, scholars]. Kyiv: Natsionalna akademiia nauk Ukrainy (in Ukrainian)

[Бевз, Т. (2012). Феномен «револющя»у дискурсахMUCAumeAie, полтиюв, науковщв. Кшв: Нащональна академiя наук Украши].

4. Shevchuk, D. (2012). Fenomenologichna perspektyVa u polity'chnij teoriyi: metodologichny'j aspekt

[Phenomenological perspective in political theory: methodological aspect]. Visnyk Natsionalnoho universytetu "Lvivska politekhnika", 723, 99-103 (in Ukrainian) [Шевчук, Д. (2012). Феноменолопчна перспектива у полничнш теорп: методолопчний аспект. BicHUKНацюнальногоутверситету «ÂbeiecbKa полтехтка», 723, 99-103].

5. Monzhen, O. (2011). Vyklyky skeptycyzmu. Zminy intelektualnogo pejzazhu Franciyi [Challenges for

skepticism. Changes in the intellectual landscape of France] Kyiv: Dux i litera (in Ukrainian) [Монжен, О. (2011). Виклики скептицизму. Змти ттелектуального пейзажу Франци . Кшв: Дух i Лнера].

6. Merleau-Ponty, M. (2003). Vydyme j nevydyme: z robochymy notatkamy [Visible and invisible: with

working notes] Kyiv: Academy (in Ukrainian)

[Мерло-noHTi, М. (2003). Видиме й невидиме: Зробочими нотатками. Кшв: Академiя].

7. Lefort, C. (2000). Vopros o demokratyy [The question of democracy]. In C. Lefort, Politicheskie

ocherki (XIX-XXveka) (p. 16-30). Moscow: Rossijskaja politicheskaja jenciklopedija (in Russian) [Лефор, К. (2000). Вопрос о демократии. В К. Лефор, Политические очерки (XIX-XXвека) (с. 16-30). Москва: Российская политическая энциклопедия].

8. Lefort, C. (1994). Écrire à l'épreuve du politique. Paris: Calmann-Lévy.

9. Lefort, C. (1948, February). Kravchenko et le problème de l'URSS. Les Temps modernes, 1491-1509.

10. Lefort, C. (1979). Préface. In C. Lefort, Éléments d'une critique de la bureaucratie (p. 7-21). Paris:

Gallimard.

11. Lefort, C. (1956). Le totalitarisme sans Staline. L'URSS dans une nouvelle phas. Socialisme ou

Barbarie, 19,1-72.

12. Lefort, C. (1994). Philosophe? Écrire à l'épreuve du politique. Paris:Calmann-Lévy.

13. Lefort, С. (2007). Repenser le politique. Entretien avec E.A. Maleh. In C. Lefort, Le Temps présent.

Ecrits 1945-2005 (p. 359-368). Paris: Belin.

14. Molina, E. (2005). Le défi du politique: totalitarisme et démocratie chez Claude Lefort. Paris:

l'Harmattan.

15. Lefort, C. (2007). La dissolution des repères et l'enjeu démocratique. In C. Lefort, Le Temps présent.

Ecrits 1945-2005 (p. 551-568). Paris: Belin.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.