Міфологема “золотого віку” в романах О. Толстого “гіперболоїд інженера гаріна” і В. Винниченка “Сонячна машина” Текст научной статьи по специальности «Философия, этика, религиоведение»

ПРОБЛЕМИ Д!АЛОГУ ЛIТЕРАТУР I КУЛЬТУР

УДК 82.091

Гурдуз А.!,

кандидат фтолопчних наук, доцент кафедри украТнськоТ лтератури МиколаТвського державного унiверситету iм. В. О. Сухомлинського

Бояревич М.Л.,

студентка V курсу факультету фшологм та журналютики МиколаТвського державного университету iм. В.О.Сухомлинського

М1ФОЛОГЕМА "ЗОЛОТОГО В1КУ" В РОМАНАХ О. ТОЛСТОГО "ППЕРБОЛОЩ 1НЖЕНЕРА

ГАР1НА" I В. ВИННИЧЕНКА "СОНЯЧНА МАШИНА"

Мр1я вирватися з лабет1в с1рост1 буденноТ прац1 й набути вже на ц1м св1т1 щеального життя, де праця для виживання стала б рад1сним духовним творшням, не залишала людство здавна. Художне вттен-ня таке прагнення до щеального найчаспше отримуе через актуалн зац1ю м1фологеми античного "золотого в1ку" чи близького Тй христи-янського "втраченого раю", що, зокрема для европейськоТ л1терату-ри, природно. Залежно вщ ряду фактор1в та з огляду на власне м1фо-лопчну невизначен1сть своеТ семантики [10, 77] «золотий час» у тво-рах митц1в постае як вар1ативна часова в1з1я, оц1нювана досягнута реальн1сть тощо. Законом1рно при цьому те, що яскраве вттення м1фологема «золотого в1ку» знаходить в утоп1Т та антиутопи. Належа-чи до останньоТ, романи О.Толстого «ПперболоТд 1нженера Гар1на» (1927 р., доопрацьований 1937 р.) та В.Винниченка «Сонячна машина» (1924 р.) мютять вельми ц1каве й актуальне сьогодн художне вир1шення вказаноТ м1фологеми, що поки висв1тлене недостатньо I споаб якого покликана виявити й пояснити пропонована стаття.

Вперше здшснюване нами з1ставлення цих твор1в у заявленому аспект! мае показати також сшльнють I своер1дн1сть пщход1в О.Толстого I В.Винниченка до порушеноТ ними проблеми покращення життя людини й сусп1льства ХХ ст. I водночас дещо по-новому розкрити окрем1 ключов1 моменти обох ромашв (найчаст1ше «Сонячну машину» пор1внюють з антиутоп1ями е. Замятша, К. Чапека, М. Булгакова,

О. Гаксл^ А. Платонова (Г. Сиваченко, Г. Баран, О. Гожик), придтяю-чи Тй останнiм часом значно бiльшу увагу, нiж роману О. Толстого [2, 135]; на сшввщноснють «СонячноТ машини» i «ПперболоТда шжене-ра Гарша» вказують О. Бтецький i Г. Сиваченко [7, 57]).

Техычш досягнення в першiй третин ХХ ст. поступово перекону-вали людину в потужностi й надшносп машини як такоТ; давнiй, рiзко негативний, стереотип останньоТ [9, 662, 667] зазнавав тодi певних видозмш, навiюючи думку про всемогутнiсть людства як володаря технiки, здатного вже за допомогою машини наблизити i втiлити в життя мрiю про «золотий вш>. Набував сили жанр фантастики, на хвилi пiднесення якого були написаш, зокрема, «ПперболоТд шженера Гарша» i «Сонячна машина».

Концепцп iдеального життя в цих романах, створених майже в один час, багато в чому схожк

Винахщник пперболоТда (геыальноТ здогадки О.Толстого про май-бутнiй лазер) мрie пробитися з його допомогою в товщу Землi до т. зв. Оливинового поясу й дютатись до планетарних запаав золота. Якщо невистачання грошей, матерiального, робить життя людини важким i пiдмiняe його суцтьною безпросвiтною працею, то, на на-Твний погляд вченого з роману, достатня кшьмсть золота дасть лю-динi свободу i зробить ТТ життя прекрасним (не погоджуемося з твер-дженням Г. Сиваченко про те, що пперболоТ'д створено як зброю [7, 57], - зокрема, як зброю його використано). 1нженер Гарш, вкрав-ши ключовi щеТ вченого Манцева, прагне створити на Землi власну iмперiю i вттити в нiй свое бачення "золотого вку" (принцип побудо-ви ^еТ iмперiТ вiддалено нагадуе погляди на державний устрш Арi-стотеля): чудове життя обраних Гаршим напiвбожеств патрицив тут мали б забезпечувати нижчi працiвники.

Хiмiк Рудольф Штор з украТнського роману мрiе досягти "золотий вк" для всiх без винятку за допомогою СонячноТ машини, здатноТ (також використовуючи "променевий принцип") перетворювати рос-линний матерiал на сонячний хлiб. Прикметно при цьому, що коли Гарш керуеться передовам егоТстичними мотивами й зневажае людей ("Хоча я зневажаю, взагалi-то кажучи, людей, та приемнiше пе-ребувати в гарному товариствГ [8, 307]), то Штор людей любить.

У зютавленш образiв Гарiна i Штора чггко виявляеться гуманiстич-ний пафос дш украТнського героя. Так, якщо на першому етапi тво-рення своеТ iмперiТ Гарiн передбачае знищення "зайвих" для його си-стеми людей, то Рудольф дотримуеться Ыших позицiй: "...я не вiрю, що трутами, вбивствами, смертю можна творити життя (тим бшьше iдеальне життя, якого прагне ГарЫ. - А.Г., М.Б.). Це лопчний абсурд" [3, 124]. Однак

iдея «вибраносп» для життя в «золотому вщЬ присутня i в украТнському творi (але тут вона висловлена в дидактичнш формi, без невиправданоТ гарУвськоТ жорстокостi): старий Кравтвурст, бачачи, що втрачае у зчи-неному появою СонячноТ машини хаосi повагу власних дп~ей, говорить про необхiднiсть заслужити цю машину: «Не можна всякому пискляв давати в руки Машину. Треба, щоб на родину давали одну, та й не всякш же родиы, а тш, що заслужить. Треба, щоб народ не розпускався через нет, порядок держав» [3, 439].

Констатуючи, що украТнц ознайомилися з росшським (молодшим за украТнського) романом значно ранiше, шж з Винниченковим, В.Гриценко вказуе, що через це «...негативне сприйняття дiяльностi шже-нера Гарiна диктуе читачевi на рiвнi пiдсвiдомостi певне сприйняття першоТ утопи в украТнськш л^ературЬ [5, 45]. Нам ця думка здаеться дискутивною.

ВiзiТ iдеального часу в героТв ромаыв подiбнi (порiвняймо цi вiзiТ з «iнварiантним» описом «золотого вку» Гесюда [4, 360]):

- за моделлю Гарiна, патрицп «...вщдаються вищим насолодам i творчостi. [...] Земля перетворюеться на райський сад. ... Боротьби за юнування немае: вона - в туманах варварського минулого. Виробляеться гарна i витончена раса - новi органи мислення i чуття" [8, 307];

- Макс у лисп пише Рудольфу про народження завдяки Сонячнш машинi «нового устрою без примусу, без насили, без каторги - нового, втьного, творчого ладу» [3, 401]: «...вже вщбуваеться перебудо-ва психiки, щеологш, свiтоглядiв, фiлософiй. Нiяких бiльше клаав, партш... Тiльки Сонце, Праця й Наука! [...] Ми вберемо землю, як лялечку, як один прекрасний твiр мистецтва. Ми зробимо ТТ вiчним земним раем, де праця буде насолодою - творчiстю. [...] Через пару мюя^в квiт науки, розуму, знання людства витворить нову, свщому програму буття землi" [3, 401].

Цкавим е зiставлення «Маыфесту» ВiльноТ Спiлки ТворчоТ Працi в украТнському романi та в росшському - iдей гарiнiвських «Заповн дей Золотого вку» й уставу придворного етикету мадам Ламоль.

Попри акцентованють у зютавлюваних творах - у силу часових факторiв - проблем поличного устрою (до речi, виршуваних авторами по-рiзному [7, 57]), вшни i миру тощо (а в "Сонячнш машинГ виявляемо ще й руссоТськ iнтенцiТ [3, 233]), центральним для О.Толстого i В.Винниченка е висвiтлення парадоксу зв'язку бажання лю-дини i наслщку його реалiзацiТ. Чому звiльнена вщ каторжно'' працi людина перетворюеться на тварину, вбиваючи людське в собi (зга-даймо слова Сузанни про те, що "Сонячна машина випалила все людське, а людське е в краа, в творенн краси" [3, 469])?

Майже в унюон звучать звернення уряду до наци в «Пперболо'д шженера Гарша» та слова Мертенса в «Сонячнш машинЬ про ппоте-тичний наслщок усезагального раю, що його несуть вщповщно море золота Гарша i сонячний хлiб Штора:

- «Що буде з ешвалентом прац^ щастя, життя, якщо золото поч-нуть копати, як глину? Людство неминуче повернеться до первiсних чаав, до мшово''' торгiвлi, до дикост й хаосу. Загине вся економiчна система, вмруть промисловiсть i торпвля. Людям нi для чого буде напружувати вищi сили свого духу. Вмруть велик мiста. Заростуть травою залiзничнi коли. Погасне свiтло в кшематографах i луна-парках» [8, 366].

- "Графе, цей винахщ (Сонячна машина. - А.Г., М.Б.) занадто рано з^являеться на свт Рано. Страшн нещастя несе. Наслщки його катас-трофiчнi. Для вае' культури, людськостi. Анархiя. Руша всього" [3, 254].

Справдi, описуванi в дослщжуваних антиутопiях наслiдки знецн нення золота й грошей, а вщповщно - i прац^ страшнi. Про причини ж таких подш у романах мовиться досить прозоро: для настання "золотого вку" мало забезпечити людей матерiально, - потрiбно, щоб люди були високодуховн й, отримавши 'жу i волю, не втратили орган-iчну потребу творити прекрасне, реалiзовувати себе у працк Крас-номовно свiдчить про це деталь в укра'нському романi: для вишкан-ня сонячного хлiба необхщна крапля поту людини, яка пече цей хлiб.

"Гнили незлiченнi скарби духу в покритих пилом бiблiотеках", -читаемо в О. Толстого [8, 299] i суголосн думки знаходимо у В. Вин-ниченка: «А в ушверситет тиша домовини. ... Лабораторп, науковi кабiнети, зали засщань, бiблiотеки стоять порозчинюванi, позасмiчу-ванi, порозграбовуваш... Спинився великий, могутнш органiзм. Мов-чать вiки збираного, любовно, саможертовно здобуваного скарбу. Затихли голоси генпв - стоять собi просто томи збитого, задрукова-ного паперу. ... Шматочок зелено' маси вбив уах генпв, усi гордощ^ святощi, храми, ризи, забобони, науку. Чим же, власне, пишалося людство? З якого крихкого поганенького матерiалу творилися його <^чш святощЬ?» [3, 468].

У такий споаб, духовнють i моральнiсть мають зберiгати для людини цшносп и життя й стабтьнюь и свiтоглядних координат. Безду-ховне iснування приречене i для цив^заци катастрофiчне. Прикметнi в цьому контекст деклараци в укра'нському творi одного з прибiчникiв Сонячно' машини про "нове суспiльство" (в його словах вщчутний дух нщшеанства): "Нi злочинств, нi чеснот ми не знаемо. ... Ми сто-'мо по той бiк добра i зла. Що таке грiх? Ми не розумiемо, що це таке. Молитва? ... Бог для нас став цтком зайвий" [3, 457].

Як видно з вищесказаного, мiркуючи у своТ'х романах про «золотий вш>, О. Толстой i В.Винниченко оригiнально розкривають можливi шляхи його досягнення (вщповщно нiвелюванням грошового питання (маемо на увазi «шлях» до планованого ладу на Золотому остров^ та задо-воленням основно'Т фiзюлоriчноТ потреби людини - в Т'ж1) i типологiчно подiбно моделюють поведшку суспiльства в цих ситуацiях, виходячи iз закономiрностей людсько'Т психологи [6, 194].

Думку про неготовысть людства до вступу в добу добробуту виявляе-мо i в «ПперболоТд iнженера ГарЫа», i в «Сонячнш машин» де конста-туеться, що такий цiнний для цивозаци «мiкроб Ытересу» [3, 413] доа пере-важна Т'Т частина не втратила лише в силу потреби боротися за виживання. Яскраво свдчить про цю неготовнiсrь суспiльства до «золотого в1ку» страш-ний у сво'Тй простотi i правдивостi роздум Рудольфа Штора про сутнють людського iснування i його мети [3, 472-473].

Щоправда, в заключнiй частин укра'Тнського роману читаемо про ство-рення сонце'Тстами т. зв. Втьно'Т Спiлки Творчо'Т Працi, проте за характером цей художнш хiд сприймаеться швидше як уrопiя в утопи, хоча й змЫюе фiнальну тонапьысть розповiдання твору. У росiйському роман таких "непе-редбачуваних" з погляду художньо'Т логiки ходiв немае, i в цьому вщно-шеннi вЫ простiший.

Компаративний аналiз виявляе ще цтий ряд спiввiдносних у творах двох письменникiв моментiв, розкрити яю в рамках одые'Т стаrтi не уяв-ляеться можливим. Назвемо основы з них: а) характер вщносин чоловка i ж1нки (Гарiн - Зоя Монроз; (переважно) Рудольф Штор - принцеса Елiза, Макс - Сузанна) з явним ускладненням його в украТ'нському творi; б) поси-лений детективний елемент; в) проблема культу особистосп; г) мiсце i доля вченого та його вщкриття в житri суспiльства (Манцев - Рудольф Штор), О психологiчна глибина i неоднозначнiсть окремих другорядних постатей: Роллiнга в О.Толстого i Мертенса у В.Винниченка (цiкаво, що в юнц 1930-х рр. автор холв переробити образ Мертенса на гпг^вський [7, 18]) - та ш. Тут же зауважимо на дещо спрощеному, а подекуди й схематичному трак-туваннi сучасними дослщниками образiв цих персонаж1в як виключно нега-тивних (П. Федченко, Г. Баран та ш.). Такий недолк тлумачення цих образiв веде до неповного розумЫня Т'х поведiнки i в результатi - до певних курйоз-них опусiв науковцiв (типу: "гротескно-сатиричний образ Мертенса в кшц твору перевтiлюеться на позитивний" [1, 55] тощо).

Важливим для висв^лення концепцiй романiв уявляеться розг-ляд наскрiзного в них мотиву «втрачених iлюзiй», який супроводжуе лжи практично всiх персонажiв «ПперболоТ'да iнженера Гарiна» i «Со-нячно'Т машини» (постiйно або впродовж певних еташв Т'х життя) та утворюе тут корелятив iз темою «золотого вку» (надiТ на нього), од-

нак в объектив дослiджень поки не потрапляв. «Граничне виражен-ня» цього мотиву - як «втраченого життя» - властиве образам старого Густава Наделя («Украдено життя!» [3, 84]) i Манцева ("Що я тепер вiзьму вiд життя?" [8, 318]).

Прикметна розчарованють у житп украТнського й росiйського "бор^в" за владу над свп~ом - Мертенса i Гарiна (причому останнього - вже як диктатора св^у); обидва врешт вбачають справжне, щасливе життя у своему - бщному - минулому, тимчасом як тепершне Тм ненависне:

- Мертенс: "Яке щастя було б скинути... цю каторгу багатства, влади, "деспотизму"! ...бути втьним, простим, самим собою" [3, 214];

- Гарш: "...домогтися влади св^овоТ - все тiльки для того, щоб потрапити в пастку фтютерського найнудшшого життя. [...] Добива-тись шчого... Диктатор. ... Втекти? Куди? [8, 376].

Цкаво, що Мертенс мрiе "забитись... куди-небудь на дикий, пустель-ний берег моря..." [3, 214], а Гарш у фiналi роману опиняеться з Зоею саме на такому березу - на безлюдному тихоокеанському островк

У процеа науково-технiчного розвитку окремi описуванi в л^ера-турi явища i поди, раыше розцiнюванi як фантастичнi, згодом стають реалiями й нормою життя або ж е предметом фундаментальних нау-кових дослщжень (дотичнi до нашоТ студи вiднайдення лазера, теори К.Цiолковського, а також пошуки сучасних б^мшв у харчовiй га-лузО. Природно, що цi моменти викликають особливий дослщниць-кий iнтерес, тим бтьше, що часто з ними й пов^язаш лiтературнi мо-делi утопiй та антиутопiй. 1ншими словами, постае питання, якою саме завтрашньою реальнiстю може стати сьогоднiшнiй вимисел i чим вiн не повинен стати. Розглянут нами твори зближуе також (i передовсiм) те, що в них (як, до слова, i в рядi iнших антиутопш першоТ половини ХХ ст.) послщовно проводиться думка про визначальнiсть людського (не технологiчного, попри всю його потужнють) чинника на шляху цив^заци до омрiяного нею iдеального життя.

Тлумачення проблеми "золотого вку" в романах О. Толстого i В. Винниченка може бути значно уточнене й поглиблене в доцтьних i актуальних нинi комплексних герменевтичних, штертекстуальних i мiфопоетичних студiях корпусу европейськоТ i свгговоТ антиутопи ХХ -початку ХХ1 ст.

Лiтература

1. Баран Г. "Сонячна машина" В.Винниченка у контекст свiтових утопш i антиутопiй // УкраТнська мова й лггература в середнiх школах, гiмназiях, лiцеях та колегiумах. - 2000. - № 1. - С.52-59.

2. Боровиков С. Алексей Толстой: Страницы жизни и творчества.

- М.: Современник, 1984. - 192 с.

3. Винниченко В. Сонячна машина / Передм. О.Гнщан. - К.: Сак-цент Плюс, 2005. - 640 с.

4. Гэсюд. Дта й дн / Пер. 1.Франка // Франко 1.Я. Зiбрання творiв: У 50 т. - К.: Наукова думка, 1977. - Т.8. - С.357-381.

5. Гриценко В. Баш, пряник чи мiкроб штересу? (Погляди В.Вин-ниченка на владу одних людей над шшими в роман "Сонячна машина") // Укра'Тнська л^ература в загальноосв^нш школi. - 2003. - № 3.

- С.45-49.

6. Козлов А. Духовнють як л^ературознавча категорiя: Моногра-фiя. - К.: Акцент, 2005. - 272 с.

7. Сиваченко Г.М. Пророк не свое'Т вп"чизни. Експатрiантський "ме-тароман" Володимира Винниченка: текст i контекст. - К.: Альтернати-ви, 2003. - 280 с.

8. Толстой А.Н. Аэлита. Гиперболоид инженера Гарина: Фантаст. романы. - К.: Веселка, 1987. - 399 с.

9. Шпенглер О. Закат Европы: Очерки морфологии мировой истории. Т.2: Всемирно-исторические перспективы / Пер. с нем. С.Э.Бо-рич. - Минск.: ООО «Попурри», 1999. - 720 с.

10. Элиаде М. Аспекты мифа: Пер. с фр. - М.: Академ. проект, 2001. - 239 с.

УДК 82.09 (¡ваш)

Сржимвська -Лисенко Н.А.,

кандидат фтолопчних наук, науковий ствроб^ник вщдшу л^ератури XX ст.

1нституту лтератури iM. Т. Г. Шевченка НАН Укра'ни

КИВСЬКИЙ ПОЕТИЧНИЙ КОНТЕКСТ ЯРОСЛАВА 1ВАШКЕВИЧА

Лп"ературно-мистецький проспр Киева юнц Х1Х - початку ХХ столггтя вважають визначним центром культурного тяжЫня, ландшафт котрого вдо-мий розма'птям естетичних, соцiальних, релiгiйних, мiстичних, фшософсь-ких уподобань. Це перiод Ытенсивного розвитку не тiльки центру, а й пери-ферiйних мiст i мiстечок, до яких належав, зокрема, близаветград (нинi -Кiровоград), де свого часу по сусщству i3 сiм'ею композитора Кароля Шимановського мешкала родина Ярослава 1вашкевича (1904 - 1909 рр.). У цьому мют знаходилася приватна музична школа Густава Втьгей-