CC BY
4МЕТОДОЛОГ1ЧН1 ТА СОЦ1АЛЬНО-Ф1ЛОСОФСЬК1 ПРОБЛЕМИ САМОРЕАЛ1ЗАЦЙ ТА САМОМОТИВАЦП
Ободовська С. В., астрант Бохан Ю. В., к.х.н., доц.
Украта, м. Кропивницький
Центральноукрагнський державний педагог1чний университет ¡м. Володимира Винниченка DOI: https://doi.org/10.31435/rsglobal_ws/12072018/6002
ARTICLE INFO
ABSTRACT
Received: 11 May 2018 Accepted: 20 June 2018 Published: 12 July 2018
KEYWORDS
motive,
motivation,
self-motivation,
self-knowledge,
self-realization.
The article deals with the socio-philosophical aspects and proposes an analysis of the ideas and views of thinkers of different historical epochs and times on the problems of self-realization and self-motivation. The theoretical basis for the study of the aspects of this problem was the fundamental approaches to the self-knowledge and motivation of the personality of the philosophers of antiquity (Epicurus, Socrates, Plato), the Middle Ages (K. Alexandria, St. Augustine), the Renaissance (D. Alighieri, F. Petrarca, M. Montaigne), New Time (B. Pascal, B. Spinoza) and German Philosophy (I. Kant, I. G. Fichte, A. Schopenhauer). The proof of the history of studying the problem of self-realization and personality motivation during its formation allows to emphasize the important essence of the aspiration of individuals to self-motivation as to the ultimate realization of the personal potential of a person. The analysis of motivation and self-motivation as an effective system of self-development and self-realization of the personality is conducted. An attempt has been made to generalize author's studies and representations of the essence of the processes of motivation and self-motivation of the individual and highlighted a number of aspects that focus the attention of researchers in explaining the essence of these processes. The disclosure of the ideas reflected in the study contributes to the further study and development of the structure of the process of self-motivation of the person, the mechanisms for its activation, the creation of pedagogical conditions that stimulate this process in professional activity.
Citation: Ободовська С. В., Бохан Ю. В. (2018) Metodolohichni ta Sotsialno-Filosofski Problemy Samorealizatsii ta Samomotyvatsii. World Science. 7(35), Vol.1. doi: 10.31435/rsglobal_ws/12072018/6002
Copyright: © 2018 OSogoBctKa C. B., Eoxaii TO. B. This is an open-access article distributed under the terms of the Creative Commons Attribution License (CC BY). The use, distribution or reproduction in other forums is permitted, provided the original author(s) or licensor are credited and that the original publication in this journal is cited, in accordance with accepted academic practice. No use, distribution or reproduction is permitted which does not comply with these terms.
Вступ. Внаслщок активних змш соцiально-економiчних умов життя сучасного укра!нського суспшьства виникае потреба в активних змшах в житп шдивщуума. Розвиток особистосп можливий за умови адаптацшного прогресу. Поняття професшного розвитку особистосп поеднуе готовнють до професшно! дiяльностi, професшт можливосн та внутршш резерви. Особливу увагу суспшьства звернено до молодого поколшня, з яким пов'язуються надп на вщродження i розвиток, на прогрес науки i технологш. В системi освпи в даний час активно розвиваеться штерес до таких понять, як самовизначення, саморозвиток, самореалiзацiя i самомотиващя.
Проблема самореалiзацi! особистосп у просторi освпи ставить перед нами завдання перебудови методолопчних основ системи навчання, направлено! на змши та вдосконалення структури внутршньо! дiяльностi сучасного учня, студента i розвиток його метакогнiтивних
механiзмiв самореалiзацil. Як вщомо, на даному еташ особистiсного, професiйного та духовного самовизначення, формування життевих планiв активiзуються прагнення молодих iндивiдуумiв знайти свое мюце в життi. Вибiр шляху ефективно1 самомотиваци, прояви iндивiдуальностi, нестандартностi i творчих поглядiв iндивiдуумiв на св^ в значнiй мiрi обумовленi прагненням самореатзуватися, щоб знайти власне мюце у суспшьнш iерархil. Мiж тим суб'ективний характер сприйняття соцiокультурного середовища проживання, його об'ективними ресурсами часто обмежують можливостi до самореалiзацil, самоствердження тощо. Саморозвиток носить безперервний характер, але на рiзних етапах особистюного розвитку постiйно доводиться вирiшувати виникаючi проблеми. На основi цього, безперечно, актуальним е вивчення мотивацiйних механiзмiв використання людських ресурсiв, практичного значення проблеми становлення особистостi, що визначае рiвень та можливостi розвитку сустльства, що особливо важливо для сучасного украшського суспiльства, в якому тривають процеси трансформаций що характеризуються невизначенютю i нестабiльнiстю та необхiднiстю визначення мiсця незалежно! Украши в европейському i свiтовому спiвтовариствi. Таким чином, проблема становлення та повнощнно1 реалiзацil особистостi на всiх етапах И життевого шляху безперечно пов'язана з теоретичними дослщженнями самомотиваци особистостi, як основного фактору цшюно1 самореалiзацil.
Результати дослщження. Фiлософський аспект розгляду проблеми самореалiзацil та мотиваци мае давню iсторiю, вiн багатогранний i торкаеться низки соцюкультурних аспектiв.
Дана проблема, залежно вщ iсторичних перiодiв розвитку сустльства, по^зному набувае актуальностi. До ХХ ст. проблема становлення особистост розглядалася в контекст дослiдження сутност будь-яко1 моделi соцiуму, i тому не була видшена в самостшне питання теори [1]. Фактично, хоч поняття «мотиващя» вперше використав в науковш термшологи в Х1Х ст. А. Шопенгауер у працi «Про четверояком кореш достатшх тдстав», основи мотиваци були закладенi вже в працях античних фiлософiв. Епiкур пояснював, що головною метою людського життя е отримання задоволення. «Ми називаемо задоволення початком i кiнцем щасливого життя» [2]. Задоволення можливо отримати через втшення власних потреб. Але не вс потреби мають цшнють для людини: «коли ми говоримо, що задоволення е кшцева мета, то ми розушемо не задоволення розпусниюв, i не задоволення, що полягають в чуттевiй насолодi ... ми розушемо свободу вiд тшесних страждань i вiд душевних тривог ... не гулянки ... народжують приемне життя, а тверезе мiркування» [2]. Суть концепци Епiкура полягае в обов'язковому задоволенш нагальних потреб, без яких неможливе життя людини, тобто людина може задовольнятися малим i прагнути до самореалiзацil. Найбiльшу цiннiсть мають творчi i духовнi потреби, що на вiдмiну вiд тiлесних i матерiальних, якi заважають розвитку людсько1 особистостi. Щасливий той, хто досяг стану повно1 безтурботностi або атаракси.
Давньогрецью мислителi розумiли самоактуалiзацiю людини через самовизначення, самотзнання. У фшософп Сократа простежуеться зацiкавленiсть питаннями мотиваци. Об'ектом фiлософських поглядiв Сократа стае розум, душа, людське життя та особистють. Одним з головних принцишв вчення е необхiднiсть «шзнати самого себе». Сократ стверджував, що знання неможливо передати або викладати, можливо лише породжувати прагнення до нього. Кожен повинен шукати його у собi через самопiзнання i самовиховання, яю е основою дiалектики. Сократ вважав, що знання добра саме по собi веде до чесноти, а порочнють е наслiдком незнання. Усiм людям притаманне прагнення зрозушти i пояснити сво! бажання, але це не завжди стае можливим внаслiдок помилковостi суджень, та все-таки може спровокувати розвиток внутрiшнiх мотивiв для досягнення мети. Дiяльнiсть викликае можливiсть отримання благ, але чи дшсно всi розумiють, що е благом: заможиють, тiлесна краса, влада, мужнiсть, повага тощо. «Мудрють в усьому несе людям щастя, бо мудрють нi в чому не помиляеться, але необх1дно змушуе правильно дiяти i досягати успiху ... якщо у кого на обличчя мудрють, той не потребуе iншого щастя» [3]. Все це е наслщком того, що необидно звузити потреби до життево необхщних i це дасть можливiсть до самотзнання, спрямування головних зусиль розуму i волi на пошук ютини i сенсу життя.
У Платона потреби, потяги i пристрастi утворюють «жадану», або «нижчу» душу, яка подiбна до стада i потребуе керiвництва з боку «розумно1 i благородно1 душi» [4]. Платон вважав, що завданням людини е постати над безладним, недосконалим, чуттевим св^ом i усiма силами намагатися до уподiбнення Богу, котрий не стикаеться з усiм злим, прагне звшьнити душу вiд всього тшесного, зосередити И на собi, на внутршньому свiтi думок i мати справу лише з ютинним i вiчним. Вiчнi, божественнi iдеl зсередини впливають на формування людини. Сутнють людини вбачав у його вiчнiй i безсмертнiй душi, що вселяеться в тшо при народженнi.
Отже, представники антично! фшософи намагалися спонукати особистють до незалежност вiд зовнiшнього свпу, самопiзнання, самоствердження, пошуку власного «Я» i досягнення поставлених цiлей, через задоволення потреб. У цей перюд тзня антична фiлософiя зробила свое основне вщкриття: дух може бути автономним вщ обставин життя, протистояти цим обставинам. За Сенекою - «дух сам собi володар» [5]. 1дея самореалiзацi!' людини пронизуе пращ Сократа, Платона, Аристотеля та шших мислителiв, якi закликали сво!х сучасниюв до пошукiв iстини, розвитку мислення, прагненню до духовно! досконалостi.
В перюд Середньовiччя виникае новий погляд на розумiння ролi i суп людини, !! потреб i мотивiв, що пов'язане з християнською щеолопею, за якою простежуеться дуалiзм людсько! природи: з одного боку в кожнш людинi iснуе небесний - праведний бiк, з iнщого гршний - земний. У людини виникають релiгiйнi потреби, викликанi любов'ю до Бога i прагненням спасiння власно! душi. Так Аврелiй Августин у сво!й працi «О свободi волЪ> пояснював: одна справа - вiрити, а iнша - розумiти, i спершу ми повиннi повiрити в те велике i божественне, що прагнемо зрозумiти, - а якби це було не так, марш були б слова пророка: «Якщо ви не повiрите, ви не зрозушете». Таким чином вiра i розум е основою важливо! людсько! здатносп - здатност до тзнання, а отже здатносп до спонукання, мотивацi! i дi!. Кожна людина мае вiльну волю, яка може набувати рiзного змiсту. Воля впливае на дiяльнiсть людини, яка виникае внаслщок певних причин, тому що вона е внутршньою рухомою причиною, а отже i внутрiшнiм позитивним мотивом.
Головною iдеею фiлософi! Вщродження стае антропоцентризм та гуманiзм. Центром фшософських дослiджень постае людина, внаслщок Божественного походження та буття, !! аналiзують з погляду земного юнування. Початок гуманiстичного руху пов'язаний з творчютю Данте Алiг'ерi, який вважав, що основа людського буття полягае у свободi i волi, а волю можна реалiзувати лише через дiяння. «Божественна комедiя» Данте дшшла до нас як iдеал свободи. Мандри поета ^зь Пекло, Чистилище i Рай - це зображення нелегко! дороги, яку необхщно подолати людиш, якщо вона потребуе воль
Для позначення гуманiстично! освiченостi в епоху Вщродження був введений термш «studia humanitatis», який означае: «Старанне вивчення всього, що складае цшснють людського духу». Головною метою гумашзму було виховання високодуховно! та культурно! особистосп. Петрарка зосереджував увагу на вихованш, пояснював важливють двобiчно! сшвпращ: першопочатково, сам викладач зобов'язаний усвщомлено викладати матерiал «Хто ясно розумiе, той може ясно викласти i перелити в душу слухача те, що мае в сво!й душЬ», а вихованець так само усвщомлено сприйняти цей матерiал, адже «шяке мистецтво не витягне з темного розуму ясну мову» [6], а з шшого - яким чином щ знання впливають на особистють, або вони впливають лише на розум, або на почуття i волю, Петрарка стверджуе, що «одне - це знати, шше - любити, одне - це розумгти, шше - бажати; не заперечую, Аристотель вчить, що таке чеснота, але спонукальних i палких ств, якi пiдштовхують душу i запалюють !! любов'ю до чесноти i ненавистю до пороку, то читання не мае або мае в самому незначному ступеш» [6].
Франческа Петрарка зорiентував фiлософiю у напрямку пiзнання людсько! особистостi, наголошував, що важливими науками у вихованш е науки про людину i самопiзнання. Саме цi науки е найсуттешшими для людини, осюльки вони надають змогу зрозумiти сенс життя i вкажуть дорогу до щастя. Саме зв'язок знання i моральтсть зумовила педагогiчний напрямок гуманiзму.
Мшель Монтень стверджував, що свiт е тзнаваним, пояснював, що людина повинна вдосконалювати свое мислення, шляхом тзнання природи i самопiзнання. Його головний принцип: людина не повинна пасивно очiкувати свого щастя, яке релтя обiцяе йому на небесах, вона мае право прагнути до щастя в жит земному. Щастя виступае як внутрiшнiй мотив дiяльностi. Концепщею Монтеня е самоцiннiсть, iндивiдуальнiсть зi звичними насолодами. Основою самоцiнностi е вмшня керувати собою, отримувати задоволення, у^плювати душу.
Таким чином, розумшня сутi людини в рiзнi часи було вщмшним. Антична фiлософiя розглядала людину як частину природи, головним завданням було розумiння структури Космоса, не внутршнш духовний свiт людини, а !! взаемозв'язок з зовшшшм свiтом. У перiод Середньовiччя античний космоцентризм змiнився християнським теоцентризмом, тобто вщ iде! природи, до ще! Бога. Людина вiднинi посiдае центральне мiсце в природi, адже створена Богом за образом i подобою. Життя людини i внутрiшнiй свп стають найцiннiшими, адже пов'язанi не з природою, а з Богом, що викликае в людини прагнення до самошзнання. Що змшюеться щеею самого iндивiда, внаслiдок своерiдностi i унiкальностi кожно! особистостi. Людина стае власним творцем свого життя i не потребуе божественно! благодат для власного порятунку, вона мае потреби i волю, яю в свою чергу е зовшшшми i внутршшми мотивами.
3aK0H0MipH0, що фшософи Нового часу вивчали глибини людського розуму. Блез Паскаль стверджував, що людина здатна пiзнавати Всесвгг i називав ïï «мислячий очерет». Людський розум дie повiльно i часом помилково, внаслщок рiзноманiтностi поглядiв, випадковостей, звичаïв, марнославства, самолюбства вш не може оцiнити ситуацiю цшком i повнiстю. Поряд з розумом юнуе iнший закон буття - почуття «Ми пiзнаeмо iстину не тшьки розумом, а й серцем». Будь-яка рiч мае якийсь сенс або щншсть, яку неможливо зрозум^и теоретичним розумом, але можливо вщчути. Завдяки серцю вiдчуваеш, а розумом осягаеш те, що буде дано вщчути i зрозумгги. Розум i почуття дають можливiсть людинi шзнати самого себе, що дасть можливють правильно влаштувати свое життя i досягти щастя, а це найголовшше в життi. «Вс люди шукають щастя - з цього правила немае винятюв. Способи у них рiзнi, але мета одна. Людська воля спрямована на досягнення тшьки ^eï мети. Щастя - спонукальний мотив будь-яких вчинкiв будь-якоï людини, навт того, хто збираеться повюитися» [7].
Наведений екскурс в юторда вивчення феномена самореалiзацiï та самомотиваци дозволяе вщм^ити, що проблема самореалiзацiï особистостi вiдноситься до найважливших екзистенцiйних проблем людського буття в ус iсторичнi епохи, у вшх культурах i суспiльствах, а зростання дослщницького iнтересу до проблем самореалiзацiï i самомотивацiï збiльшуeться при активiзацiï масових, кризових процесiв у суспшьсга, що супроводжуються динамiчними змiнами ряду цшностей, норм, соцiальних структур та шститупв.
Життя людей, пов'язане з постшним вибором та прийняттям певних ршень i кожна людина неодноразово ставила перед собою питання: «Чому?», «Чому ми приймаемо саме це ршення?», «Що спонукае до прийняття рiшення?». Вiдповiдь на цi запитання дав Шопенгауер -«Без мотиву дiя для нас так само немислима, як рух неживого тша без поштовху або тяги». Людина може спостершати за рiзноманiтними дiями, але не завжди може пояснити, що було причиною, що саме спонукало ïï до цieï дiяльностi. Бiльшiсть фiлософiв пояснюе, що дiяльнiсть можлива за умови наявностi вол^ тобто прояв особистiстю власних бажань, який необхщний для регуляцiï поведшки i дiяльностi. Шопенгауер пояснюе, що передумовою виникнення волi е мотив, який виникае у нашш уявi «Мотивацiя - каузальнiсть, проходить через тзнання: iнтелект - середовище мотивiв... iнтелект людини може з ясною свщомютю здiйснювати вибiр мiж ршеннями, а саме може зважити взаемно виключають мотиви як таю, таким чином дозволити 1'м випробувати свою владу над його волею, тсля чого сильнiший мотив визначае його волю» [8].
Розглядаючи поняття мотиваци необхщно зосереджувати увагу не лише на потребах, але i на змютовнш основi людського буття, яка виникае завдяки свщомосп та вол^ вона спонукае до активноï поведшки, та як наслщок позитивного цшепокладання (рис.1). Прагнення iндивiдуума до самореалiзацiï шляхом самомотивацiï е вищим рiвнем мотивацiï особистостi, природнiм, закономiрним та необхщним процесом цiлепокладання.
Рис. 1. Система цыепокладання як основа процесу самореал^зацИ' ¡ндив1дуума.
Позитивне цшепокладання повинно бути обумовлене внутршньою i зовшшньою актившстю. Специфiчним для цiлеформування е юнування внутрiшнього усвiдомленого плану дш, який спрямовуе наявнi в людини спонукання таким чином, що головним мотивом стае свщомо обумовлена мета. Але при реалiзацiï поставленоï мети можливе виникнення перешкод, яю залежать вiд самоï людини: фiзичного i емоцшного стану людини, необхiднiстю вибору,
внутршнього сощально-особистюного конфлшту. Цiлереалiзацiя в свою чергу пов'язана з зовшшньою активнiстю, що характеризуе вольову поведiнку людини, яка в свою чергу теж може мати перепони: фiзичнi, сощальш, економiчнi, природнi тощо. Однак цей подш на внутрiшнi i зовнiшнi перешкоди е умовним, адже для подолання зовнiшнiх перешкод потребуе внутрiшнiх проявiв волi, i навпаки. Отже зовшшш i внутрiшнi аспекти мають дiяти у рiвновазi.
Безперечно, аналiз лтературних джерел доводить, що сучасна наука оперуе досить широким спектром визначення поняття «мотиващя», «самомотиващя». В залежносп вiд методологiчних аспектiв трактовування понять «мотиващя», «самомотиващя» здiйснюеться на основi соцiологiчних, психологiчних, педагогiчних, соцiально-фiлософських та сощокультурних аспектiв, що ускладнюе розумшня сутностi феномену самомотиваци особистостi. Враховуючи вище доведенi факти, нами здшснена спроба систематизацп та узагальнення авторських дослiджень та уявлень про сутшсть процесiв мотиваци та самомотиваци особистосп.
Таблиця 1. Поняття «мотив», «мотиващя», «самомотиващя» - деяю авторськi аспекти
1 2
Мотив - шдстава, привщ для яко1-небудь ди, вчинку; причина. Бшодща I. К. Словник украшсько1
мови: в 11 тт./ АН УРСР. 1нститут
мовознавства; за ред. Бшодща I. К. -К.: Наукова думка, 1970 - 1980. - Т. 4. - С. 810.
Мотив - (лат. Movere - спонукати, приводити в рух) -одне з понять, що описують сферу спонукання суб'екта до дiяльностi - поряд з потребами, штересами, установками, емоцiями, iнстинктами. М. може розумггися як предмет, який спонукае i спрямовуе на себе дiяльнiсть i вчинки, або як причина, що лежить в основi вибору дш i вчинкiв i пояснюе IX. Передбачаеться, що дiяльнiсть з необхщшстю мотивована, але сам М. не завжди досягае усвiдомлення, ховаючись в несвщомому (психоаналiз). При досягненнi у достатнш мiрi усвiдомленостi М. виступае в якосн конструктивного початку людського «Я» (гумашстична психологiя). Участь М. в процедурах змютоутворення, тобто повiдомлення особиснсного сенсу дiй i обставин, перетворюе його на полiфункцiональний, складнострукурованих феномен. Грицанов А. А. Новейший философский словарь. / Грицанов А. А. Новейший философский словарь: 3-е изд., исправл. - Мн.: Книжный Дом, 2003. - 1280 с.
Мотив - внутршне спонукання до ди, що обумовлюе суб'ективно-особистiсну защкавлешсть iндивiда в його здiйсненнi. Мотиващя поведшки тiсно пов'язана з такими характеристиками як намiр, мета, прагнення, i li слiд вiдрiзняти вщ зовнiшнiх стимулiв i реакцн на них. Мотиващя знаходить змют як вщ об'екта, на який спрямована дiя, так i вiд потреби, що задовольняеться в результатi його звершення. Наявнiсть рiзних потреб i шляхiв 1х реалiзацil може викликати боротьбу мотиващй, результат ще! боротьби, тобто реальний вибiр мотивiв ди, залежить вiд рiвня розвитку особистосп, характеру ii цiннiсних орiентацiй. Степин В. С. Новая философская энциклопедия: В 4 томах/ Степин В. С., Гусейнов А. А., Семигин Г. Ю., Огурцов А. П. и др. -М.: Мысль, 2010. - Т. 1 - 744 с., Т. 2 - 634 с., Т. 3 - 692 с., Т. 4 - 736 с.
Продовження Таблищ 1.
1 2
Мотиващя - сукупшсть мотивiв, доказiв для обгрунтування чогось; мотивування. Бшодща I. К. Словник украшсько! мови: в 11 тт./ АН УРСР. 1нститут мовознавства; за ред. Бшодща I. К. -К.: Наукова думка, 1970 - 1980. - Т. 4. - С. 810.
Мотивацiя - психiчний регулюючий механiзм, який приводить в дда механiзм поведiнки особи i скеровуе !! на досягнення визначено! мети; стан внутрiшнього напруження, який спонукае особу до ди, що робить можливою зменшення цього напруження; також вщносно тривала тенденцiя прагнення до досягнення визначено! мети; може мати свщомий чи пiдсвiдомий характер. Коваль О. Ушверсальний словник-енциклопедiя./ Вщповщальнють: керiвник проекту: Коваль О.; [ред. рада: Попович М., Дзюба I., Коршенко Н., Мазепа Н., Яковенко Н.]. - [ 4-е вид. перероб. i доп.] -Львiв: Тека, 2006 - 1432 с.
Мотиващя (франц. спонука) - спонукання, яке спричиняе активнiсть органiзму i визначае !! спрямованiсть. М. - система мотивiв, яка визначае конкретш форми дiяльностi або поведiнки людини. Всебiчне розкриття причин, якими пояснюеться та чи iнша поведiнка людини, !! дi! i вчинки, неодмшно передбачае аналiз тих психологiчних момеипв, якими вони визначаються, тобто аналiз сукупностi мотивiв, якими зумовлено конкретну поведшку. Пптерс З. В. Культуролопчний словник--довщник./ Гiптерс З. В. - К.: ВД «Професюнал», 2006. - 328 с.
Самомотивацiя - це явище, при якому людина може тривалий час в складних i вщповщальних ситуацiях обходитися без зовнiшнього позитивного шдкршлення, мотивуючи себе сам. При цьому головним мотиватором для людини е самореалiзацiя Иванова С. В. Мотивация на 100%: А где же у него кнопки?/ Иванова С. В. - М.: Альпина Бизнес Букс, 2005. - 199с.
Самомотиващя - це процес створення, пiдтримки i реалiзацi! власних мотивiв, заснованих на свщомому виборi людини i спрямованих на задоволення його потреб. Белкина Н. А. Создание личной системы мотивов и самомотивации жизни/ Белкина Н. А.// Челябинский гуманитарий: научный журнал -2004 года - Выпуск №1 - 92с.
Self-motivated - achieve something because of one's own enthusiasm or interest, without needing pressure from others. Самомотиващя - досягнення чогось завдяки власному ентузiазму чи штересу, не потребуючи тиску з боку шших. English Oxford living dictionaries [Electronic resource]. - Access mode: https://en.oxforddictionaries.com/defin ition/us/self-motivated
Анатз визначень, доведених в таблищ 1, дозволяе акцентувати увагу на рядi аспекпв, на як звертають увагу теоретики при поясненш сутностi процесiв мотивацi! та самомотиваци. Це, зокрема, iде! про самошзнання i самовизначення; про людиномiрний потенщал; про самореалiзацiю людини як шдивщуума суспiльного i державного; про сшввщношення процесiв самореалiзацi! та iндивiдуалiзму; етичш та аксиологiчнi поняття самореалiзацi!, самомотиваци.
Висновки.
1. Таким чином, постановка проблеми самореалiзацi! та самомотивацi! була закладена в стародавньому свiтi i що особливо важливо, саме у фшософи стародавнiх часiв були закладеш основи тлумачення поняття «самореалiзацiя», - т його аспекти, якi е актуальними дониш \ привертають нашу увагу, та на яких базуеться вивчення феномену самомотиваци.
2. Мiж тим, треба зауважити, що феномен самомотиваци е недостатньо вивченою галуззю в педагопщ. Актуальшсть вивчення обумовлена зростаючою роллю людського фактору, як в межах окремого культурно -юторичного суспшьства, так й в межах свгтового суспшьства тощо. Центральним компонентом анатзу самомотивацi! е суперечнiсть шдивщуального та
сощального, але за даних обставин головними умовами корекци процесу самомотиваци е метакогштивш траектори навчання.
3. Вважаемо за необхщне бiльш глибоке вивчення сутносп, структури, процесу самомотиваци особистостi, розкриття механiзмiв li актив1заци, створення педагопчних умов, що стимулюють метакогнiтивний розвиток самореал1заци у професiйнiй дiяльностi тощо.
Л1ТЕРАТУРА
1. Логвиненко В. I. Сощально-фшософський анал1з поняття «самореал1защя»/ Логвиненко В. I.// Ф1лософ1я i полгголопя в конгекстi сучасно! культури. Фiлософiя. - 2013. - Випуск 6 (III). - С.114 - 118.
2. Динник, М. А. Материалисты Древней Греции/ за ред. проф. Динника М. А. - М. Государственное издательство политехнической литературы, 1955. - 240с.
3. Платон Диалоги / Платон Диалоги: [пер. с древнегреч.], сост., ред. и автор Лосев А. Ф. - М. : Мысль, 1986. - 607 с.
4. Ильин Е. П. Мотивациия и мотивы/ Ильин Е. П. - Спб.: Питер, 2011. - 512с.
5. Петрушенко В. Л. Фiлософiя: Курс лекцш. Навчальний поабник для студенпв вищих закладiв освгга III-IV рiвнiв акредитацп.2-е видання, виправлене i доповнене/ Петрушенко В. Л. - К.: «Каравела»; Львiв: «Новий свп'-2000», 2002. - 544 с.
6. Левит С. Я Гуманисты эпохи Возрождения о формировании личности (XIV-XVII ёвв.)/ Левит С. Я., Ревякина Н. В., Кудрявцев О. Ф. - М.: Центр гуманитарных инициатив «Принт», 2015. - 630 с.
7. Гилберт Д. Спотыкаясь о счастье/ Дэниел Гилберт - М: Альпина Паблишер, 2015. - 320 с.
8. Шопенгауэр Артур. Собр. соч. в 4-х томах. Т.2. Мир как воля и представление, т.2. Доп. к первому тому. Доп. к четвертой книге/ Пер. и ред. Ю.И.Айхенвальда. - М.: И. И. Кушнаревъ и К, 1903. - 673 с.
