CC BY
4PEDAGOGICAL SCIENCES
Ф1ЛОСОФ1Я ДУХОВНО! ЕВОЛЮЦИ У ТРИЛОП'1 1ВАНА ОПеНКА
«ЖИТЕЙСЬКЕ МОРЕ»
Атаманчук В.П.
Кам'янець-Подшьський нацюнальний yHieepcumem iMeHi Ыана Огieнш, доцент
PHILOSOFY OF SPIRITIAL EVOLUTION IN IVAN OHIENKO
TRILOGY "LIFE SEA"
Atamanchuk V.P.
Kamianets-Podilsky Ivan Ohienko National University, Docent
АНОТАЦ1Я
MaTepiai статп присвячено вiдображенню особливостей проблеми фшософсько! своервдносп духовно! еволюци в трилогп 1вана OrieHKa «Житейське море» у поeднаннi i3 дослвдженням аксiологiчних скла-дових !! художнього осмислення. Тобто, увага зосереджуеться на дослвдженш проблеми духовного розви-тку та саморозвитку, що мае своерщну художню репрезентацш з огляду на втшення основних засад хри-стиянського свiтогляду. Анaлiзуються способи спiввiднесення, взаемообумовленосп та нерозривно! eдностi художнього та фшософсько-релшйного aспектiв aнaлiзовaного доробку автора. Чим стверджу-еться зaкономiрнiсть гармоншних та суперечливих свiтоглядних ситуaцiй.
ABSTRACT
The article is devoted to the reflection the peculiarities of the problem of the philosophical peculiarity of spiritual evolution in Ivan Ogienko's trilogy "Life Sea" in combination with the study of the axiological components of its artistic comprehension. That is, the focus is on the study of the problem of spiritual development and self-development, which has a peculiar artistic representation according to the embodiment of the Christian worldview basic principles. The author analyzes ways of correlation, interdependence and inseparable unity of artistic, philosophical and religious aspects of the writer's review. That is confirmed by the regularity of harmonious and contradictory world-view situations.
Ключовi слова: фшософська мютергя, драма, 1ван Опенко, конфлжт, художня умовтсть, художнш образ, духовна еволющя, проблема морального самовдосконалення, свггогляд.
Keywords: philosophical mystery, drama, Ivan Ohienko, conflict, artistic convention, image, spiritual evolution, the problem of moral self-development.
У нaзвi трилогп «Житейське море» 1вана Опенка ввдображаються смисловi домшанти, що визна-чають змют уах трьох творiв, виокремлюючи гли-бинш засади й зaкономiрностi людського юну-вання, яке, як показуе драматург, е неосяжним, непередбачуваним. Трилопя «Житейське море» складаеться iз мiстерiй «Народження людини», «До Щастя!», «Остання хвилина». Трилопя представляе цiлiсне уявлення митця про формування душi, li зе-мне життя та повернення до Творця. Драматург простежуе етапи перетворень у рiзних життевих циклах, що зумовлюються боротьбою земного i духовного, швидкоплинного й вiчного, примарного та iстинного. Вiн ввдображае нaйвaжливiшi стaдii роз-витку людсько! душi вiд народження до зршосп, яка наступае у результaтi свггоглядно! кризи i ви-значення нових моральних прiоритетiв, та, нaрештi, до фшального усвiдомлення сутностi людського буття, яке визначаеться духовною саморепрезента-щею. 1ван Oгieнко показуе шлях людсько! свщомо-стi до розширення меж самотзнання i свггосприй-няття через рiзномaнiтнi випробування, як! вщент руйнують сформовану картину свггу, тим самим створюючи передумови для подальшого розвитку й
духовного самовдосконалення. Митець у «Житей-ському морi» представляе перипетii людського ю-нування як можливостi для усвщомлення колосаль-них перспектив еволюци людсько].' душi, яка, про-ходячи складний шлях внутрiшнього становлення, наближаеться до осягнення своеi iстинноi' сутностг
Перша частина трилогii «Народження людини» представляе процес формування передумов втiлення людськоi душi у земному свт. У цьому творi людська душа, яка перебувае у передсутшс-ному станi, одержуе можливiсть побачити, як! скла-днi завдання за несприятливих умов доведеться ви-рiшувати у земному життi. Драматург показуе си-туащю складного вибору, осшльки у творi духовний розвиток пов'язаний iз необхiднiстю до-лати власш внутрiшнi обмеження та зовнiшнi супе-речностi.
1ван Огiенко у тетери «Народження людини» [5] створюе масштабну картину безмежного Всес-вiту, який е Господнiм творiнням, - увесь створе-ний свiт пронизаний Духом, засновуеться на найви-щих законах правди i любовi. Зображуеться свщо-мость/душа, яка сприймае усе створене, i водночас е його частиною. Одна iз найважливiших настанов, яка визначае правильшсть iснування, - берегтися
зла. Зло постае у виглядi негативу, який може впли-вати на душу та и видозмiнювати, спричинюючи И занепад, руйнуючи зв'язок iз духовною сферою. Вiдповiдно, iз самого початку твору окреслюються протиборчi сили як втшення протилежних принци-тв, що увиразнюватимуться з розвитком до, - тво-рення та руйнування.
Господь у творi 1вана Огiенка е втiленням вде! абсолютного творення та знання, втшенням глобального розуму, який керуе уама процесами через розгортання творчо! енергп в усiх напрямах. Цш-ком виразний перегук iз Книгою Буття «Я Слово прорiк, - i створив Ним Вселенну...» [2, с. 11], вка-зуе на усввдомлешсть процесу творення, на всеося-жну свiдомiсть, яка оргашзовуе всесвiт. Божественна свiдомiсть формуе i визначае простiр для ви-яву усього сущого й забезпечуе його функцюнування у глобальнiй цiлiсностi. Тому кон-кретизованi образи поеднуються iз абстрактнiстю зображення, яке охоплюе насамперед царину духу, що стае фундаментальною основою для розкриття проявленого свiту.
Людина не може зрозумiти усю величшсть Божественного задуму через свою крихгтшсть у масштабах всесвиу. Все пiдпорядковуеться вищим за-кономiрностям, зокрема змiнам циклiчностi i взае-мопереходiв, початку та зак1нчення. Водночас людина е рiвноправною частиною велико! цшсно-стi, де всi складовi перебувають в органiчнiй едно-сп. Еволюцiя душi вiдбуваеться через поступове накопичення й поглиблення розумiння тих процеав свiтовпорядкування, частиною яких е вона сама.
У творi постшно зiставляються масштаби творення у межах всесвпу та особистiсного юнування, яке призводить до розумiння духовно! основи люд-ського життя та сприяе еднанню зовнiшньо розр!з-нених фрагменпв.
Божественне творення протиставляеться пе-редсутнiсному становi:
«Свгти всi на хвалу, / На радють Господню, / Бог ними помалу / Наповнить безодню» [2, с. 13]. У мютери 1вана Огiенка творення являе собою безме-жний i неоглядний процес, пiдпорядкований глобальному розумов!
Утверджуеться !дея нерозривного зв'язку лю-дини iз Богом та всесвгтом, душа людини, !! свщо-мiсть е тiею ланкою, що забезпечуе еднiсть: «Душа у Вселеннш / Зливаеться з Богом, / Й вши незчис-леннi / Раюе Чертогом» [2, с. 13].
1ван Огiенко використовуе прийом худож-нього контрасту для увиразнення протиборчих сил. Спочатку драматург змальовуе величш картини Божественно! слави та могутносп. Потiм вноситься дисонанс. Зображення уаляких випробувань та страждань, яких люди зазнають у земному житп, та альтернативи нiбито кращо!, але насправдi руйшв-но! сво!м негативом. Ангел говорить про оберь гання людей в!д омани та обману, задля того, щоби вони зберегли свою божественну сутнiсть.
Образ веселки, який двiчi з'являеться у першш дi!, символiзуе гармонiйнiсть, впорядкованiсть та красу небесного свгту: «Загоряеться тихо Господня
Веселка, i грае над вам кольоровим пiвколом, -знак Божо! Ласки й Отки над Всесвiтом» [2, с. 12].
1ван Огiенко для зображення небес використовуе своерщш предметнi образи: «Пахучi квiтки, не-мов килим барвистий, вкривають Чертога, - простору Небесну Палату», «З Престолу Господнього видно безмежну Вселенну, навколо скрiзь Зорi грайливi свiчками палають, i слухають пильно Слово Творцеве» [2, с. 11]. Але ва цi картини зри-нають лише на мить, оскшьки звучить лише Голос Господа, що вказуе на дом!нування свiдомостi над предметшстю.
Друга сцена називаеться «Присуд Господнiй», що означае певнi закономiрностi, яким шдпорядко-вуеться усе суще. Як показано у твор^ щ принципи свiтовпорядкування мають унiверсальний самоор-ганiзований характер. Завдання душi, що вплю-еться на землi, зрозумгти !х, здобуваючи земний до-свщ який глобально спрямований на самотзнання iстинно! сутностi людини як усввдомлення зв'язку зi сферою духу.
Про постшш перетворення, постiйний рух говорить ангел: «Творителю, з Твое! волi / Душа прийшла на Всесвгт знову: / Чи йти до земно! юдол^ Чи в шший Свiт по Твому Слову?» [2, с. 17]. У мю-тери душа людини зображуеться дiалектично: вона мае право вибору, мае свободу вол1, !! чекають ви-пробування, щоби виявити !! вибiр, вона пов'язана iз Богом, у не! велик! можливосп для тзнання, але вона не може збагнути Божественний задум.
Людське iснування непiзнаване i непередбачу-ване, його сутшсть розкриваеться у самому фактi iснування та у його динамдо: «Страшне новим Жи-тейське Море, / Його не легко перейти, - / Та все Людина переборе, / Коли простуе до мети» [2, с. 17]. Мета, яка у мютери визначаеться осягненням духовного смислу, е тим фактором, що визначае шлях i водночас допомагае його пройти у складних перипетях становлення.
Душа людини обирае м1ж творенням i руйну-ванням. Вона долае певш обмеження, як1 доводять оманливiсть i поверховiсть земного/ментального сприйняття, що виглядае дуже переконливим, осш-льки оперуе найб!льш очевидними характеристиками факпв, за якими завжди криеться глибший смисл, що, насправдi, розкриваеться у цшком непе-редбачуваних кол!з1ях. Душа у сташ еволюцi! вчиться розумгти внутршш механiзми явищ, як1 стосуються i сввдомосп людини, i зовшшшх взае-модш. I! свобода вол! забезпечуе можливють вибору, але усвщомлений виб!р, що завжди е результатом поглибленого розумшня власних емоцш, думок, дай та !х насладив, й переходу вад жорстко! залежносп вад матер!ального до розкриття духовно! основи уах явищ ! внутршньо! природи само! людини. Проте, 1ван Опенко наголошуе на немож-ливосп тзнання Божественного задуму через об-межеш ресурси: «Та все ж збагнуть Мою 1стоту / Школи смертний не спроможе: Вш всил1 зм!ряти марноту, / Але обнять несил! Боже!» [2, с. 19]. Драматург тдкреслюе несшвм!ршсть масштаб!в люд-ського ! Божественного: «Людина навиъ досконала / Усе ж ктотою - Людина, / I до святого 1деала /
Вона - до Свиу порошина!» [2, с. 19]. Тому кну-вання людини, яка з досвiдом здобувае здатносп пристосовуватися до земного життя й використову-вати найбiльш очевиднi матерiальнi можливостi, е шляхом до розумшня конечностi такого пiзнання й ввдчуття безмежностi непiзнаваного, що руйнуе принципи i структуру земного життя, без яких воно неможливе, тим самим розкриваючи новi перспек-тиви на певному етапi людсько!' зрiлостi й ввдповь дно! трансформаций
1ван Опенко ввдображае передумови земного втiлення душг Бог постае у виглядi всеприсутносп, яка визначае основнi принципи юнування; сили творения та руйнування водночас символ1зують i внутрiшнi iмпульси, яш впливатимуть на вибiр душi, й визначають зовнiшне протиборство добра i зла; через збiрний образ Земл^ яка потерпае вiд не-гативних проявiв, формуеться необхiднiсть приходу пророка.
Своерщт художнi форми використовуе драматург для зображення переходiв мгж свггами - небе-сним i земним. У фiналi друго! сцени, яка завершу-еться голосами iз Земл^ де пануе розпач i страж-дання, поступово зникають картини Божественного свiту.
Наступна сцена «Божий свiтотвiр» характери-зуе цiлiсне сприйняття усього сущого. Драматург подае особливе розумшня сутносп свгговпорядку-вання, поеднуючи конкретику iз доволi абстракт-ним вщображенням: «Безодня Всесвiту. Кругом Свiти палахкотять, як яснi Зорi в шчку темну!», «I тiльки й чути: Дух Господнiй могутньо дише в Свь тотворi!» [2, с. 22]. 1ван Огiенко передае власне розумшня творчо! енергii, яка оргашзовуе всесвiт, на-даючи !й абстрагованого вигляду через сшввщне-сення iз такими явищами та процесами, як Дух, голос, дихання. Вiн наголошуе на усвiдомленостi процесiв творення. Саме здатшсть до творення у рь зних проявах - вiд створення свiтiв до духовного очищення тд час проходження випробувань у земному жит - е основоположним принципом буття.
У мiстерii людська душа наближаеться до Божественного через творення. Проте, щоби стати творцем, людина повинна подолати страх i повер-ховiсть, як1 блокують творче самовираження, здш-снення И земного покликання, й змушують обирати та зосереджуватися на негативних переживаннях, перетворюючи !х на едину форму юнування. Зосе-редженiсть на негативних станах, поверховi спосте-реження за зовшшшми перипетiями, без розумiння внутрiшнiх механiзмiв i мотивiв, вiдривають лю-дину в!д сфери духу, що робить И життя нестерп-ним та позбавленим смислу. Завдаиия ангелiв у мь стерii полягае в тому, щоби сформувати в душi, яка мае втшитися на земл1, i яка лякаеться тих випробувань, що у спотвореному виглядi, машпулюючи фактами, !й представляють сили зла, ютинне розу-мiния i смисл призначення душi. Формування вну-трiшнього духовного осердя душi ще до ii втiления на земл^ дасть змогу не просто пройти через випро-бування, а й здобути необхвдний досввд. Духовна сутшсть як невiд'емна основа людсько! душ!, до яко! апелюють ангели, а весь твiр побудований на
ще! активiзацii цiеi сутностi, надае усьому осмисле-ностi та усввдомленосл.
Водночас 1ван Огiенко показуе земне життя достатньо сумним i безрадкним якраз через обме-женiсть духовно! самореал1заци. Вiн наголошуе на парадоксальносл iснувания, говорячи про подвш-шсть людсько! природи, що охоплюе духовш i фь зичнi прояви. Людина не може осягнути глобального задуму, але повинна вдосконалювати себе, а саме - розкривати свою духовну сутшсть. Земне життя з одного боку створюе передумови для за-буття духовно!' сутносп через насущш проблеми виживання, але з шшого - для розкриття духовного потенщалу, й усе залежить в!д того, який вибiр зможе зробити людина i як цим скористаеться.
У творi показуеться процес формування душi,
- з'являючись, одержуючи власне буття, душа опи-няеться у ситуацп невизначеностi, вiдкритостi для тзнання, що водночас означае вразливiсть до про-явiв зла. 1ван Опенко, зображуючи апофеоз божественного творшня, показуе i дисонанс у виглядi негативних iмпульсiв. З розвитком ди увиразнюеться неспiвмiрнiсть та неввдповвдшсть процесiв творення i руйнування. Але i тут е певне розмежу-вання, осшльки початок та завершення становлять одну iз важливих закономiрностей буття. Проте на-магання зруйнувати та спаплюжити Божественне творшня через власну нездатнiсть до творення, ви-користовуючи негативнi стани людсько! свщомо-стi, насамперед страх, показуеться як приречене на поразку.
Постiйний рух, динамша та розвиток усього всесвпу й людини становить незаперечну основу юнування: «Уся Вселенна вiчно в руа, / I мусять ру-хатись i люди, / I цим ростуть вони на дуа, / Й дже-релом б'е життя повсюди» [2, с. 23]. Рiзнi свiти, про як! говорить ангел-охоронець, дають рiзнi перспек-тиви для розвитку. З-пом!ж них Земля представляе собою мiсце небувалих випробувань: «Землею й дос Свгт той званий, / Живуть там люди, як у бор!,
- / Увесь вш здавна занедбаний / У вам Господтм свиотворЬ) [2, с. 24].
Випробування, яких люди зазнають на землi, загартовують !'хш душ!, створюють можливосп для !хнього нелегкого духовного вдосконалення. Душа у мютерп, незважаючи на складнощ!, хоче здобути новий досвщ на земл!, прагне розвиватися, долаючи перешкоди ! суперечносп. 1ван Опенко стверджуе щею розвитку через боротьбу протиборчих сил.
Складна боротьба потр!бна для того, щоб са-мостшно зрозумгга ютину, яка, знову ж таки, асоць юеться !з творенням [5]. Цим обумовлюеться осно-воположний принцип буття: «Добро - не гр!х - по-клав в основу / Господь у Всесвт Сво!м: / На шм снуемо всю будову, / На шм, на скел мов, сто!м» [2, с. 26].
Ангел Хоронитель у твор! е ноаем !де! безме-жносп ! всеохопносп творення: «Зовам нема Зла в Свиотвор^ - / £ брак Добра, не Зло, в Людиш, / Як е брак Свила - Тьма в простор!, / Як е брак звуку на пустиш» [2, с.29]. Тим самим стверджуючи необ-хвдшсть саморозвитку: добро, або ж творення, стае видимим через власне самовдосконалення, воно
становить основу всього сущого. Вщсутшсть або недостатнш розвиток творчого потенщалу (добра) призводить до жахливих насладив - падшня рГвня свгдомосп, необх1дного для творення, замикання на негативних станах, яш дал! уже шдтримують сам! себе: «Нема самого Зла на Свт, / Де брак Добра, там Зло буяе, / Бувае ж холод навгть в лт, / Як хмара сонечко ковтае» [2, с. 32]. У мктери утвер-джуеться важлива гдея ютинносп добра Г неютин-ност зла, яка пов'язана Гз вщповщним рГвнем свь домосл. Чим вищий рГвень свщомосп, тим бГльше можливостей для розумшня внутршшх мехашзмГв, закономГрностей, причин Г насл1дк1в, й водночас можливостей для творення та усвщомлення необ-хвдносп реалГзацп творчого потенщалу. Чим ниж-чий рГвень свГдомосп, тим бшьше передумов для деградацп, яка у творГ показана як залежнють вгд негативних проявГв, що перешкоджають процесам творення. 1ван Опенко показуе зло як ввдсутшсть добра/творення через втрату здатносп вгдчу-вати/переживати духовний досвщ. Це вщбуваеться тодГ, коли людина забувае про свою Гстинну природу, потрапляючи пгд вплив негативних сташв. Драматург стверджуе: страждання Г негатив юну-ють на землГ, але людина не повинна через них за-бувати про свою ютинну сутнють, оск1льки це ро-бить страждання безк1нечними та призводить до морального занепаду. Саме випробування дають можливють усвгдомити власну духовну основу, яка забезпечуе розумшня того досвгду, який здобува-еться, для розширення меж свГдомосп. Усвгдомле-нють стае тим фактором, який трансформуе страждання у духовний досвщ.
Драматург створюе цшсну фшософську кон-цепцш впорядкування всесвГту - вш стверджуе принцип основоположносп добра, але навгть його вадсутнють уявляе як можливють для саморозви-тку, як шлях до усвщомлення необхвдносп й при-родносп добра та його реалГзаци, оск1льки все у концевому пгдсумку тдпорядковуеться процесам творення, а зло, як Глюзорна форма, що базуеться на запереченш/руйнуванш Г немае самостшного буття, зникае: «Добро пануе в свт всюди, / Його вщсут-шсть, Зло, часова, / I на Добр! зростають люди, / Воно бо - ВсесвГту основа» [2, с. 29].
1ван Опенко глибоко осягае особливосп буття людсько! душ!, яка невщдшьна вГд створеного свГту, Г е його частиною та, вщповщно, пгдпорядко-вуеться тим же процесам, як! визначають впорядкування всесвГту. Зокрема, спок1й асоцшеться Гз усвь домлешстю, а рух - Гз д1ями, як1 випливають Гз цього усвгдомленого стану, як необхгдш переду-мови розвитку душ!: «Душа розростае в споко!, / Бо спокш - плщна мати руху, / I ва плоди Душ! свято!', - / Мщна основа тша й духу» [2, с. 30].
Бог уявляеться у мютерп як абсолютно доско-нала свдомють: «Господь - то Правда совершенна, Й немае й крихгтки Зла в Ньому, - / I вийшла з рук Його Вселенна Пречиста в творевГ святому!» [2, с. 32].
За допомогою образу Ангела-охоронця !ван Опенко вибудовуе цшсну концепцш сутност
людського життя Г перешкод на шляху його вдоско-налення. Брехня та омана - це шструменти сил зла, як1 заплутують, збивають людей зГ шляху. Свобода вол1 людини робить Г! вразливою до негативних впливГв. Порушення закономГрностей свГтовпоряд-кування призводить до нищення усього того, що ви-будоване на неправдивш основ!, виправлення подь бних неправильностей достатньо болюне, але неми-нуче: «Бог дав Людиш вшьну волю, / Вона ж и на Зло пустила, / I щоб спинити цю сваволю, / Бог му-сгв людям втяти крила» [2, с. 33].
Людина тддаеться спокусам та омаш, не розу-мшчи того, що робить чи не розумшчи насл1дк1в, що шяк не змГнюе вадповадальносп за вчинене. Проте людина е ноаем духу, який пронизуе увесь всесвГт Г всьому надае смислу. У творГ !ван Опенко визначае двГ можливосп: тддаватися спокусам, що означае внутршню шертшсть та, зрештою, дегра-дацш; та гартувати дух, що вимагае неймовГрних зусиль Г означае рух уперед та саморозвиток.
Одна Гз особливостей сприймання Божественно! ютини у мютерп - це благоговшня перед велич-нютю творення Г здатшсть !! побачити в усьому, тим самим утверджуючи власну еднють з уам сущим, усвщомлюючи рГвнозначнють Г рГвноцшнють усього створеного: «Хто ж чуе ВсесвГту основи, / Хто духом меж1 !х сприймае, / Такому !нженер бу-дови / В останнш кузц! Сонцем сяе: // Господь Дже-рело Свгтоздання, / Господь Усесв!ту Творець: / Комар др!бний й Зоря Порання - / Господь початок !м й к1нець!» [2, с. 35].
Способом тзнання Бога е усввдомлення краси у створеному свт: «Шзнать Господне всюди змога, / На крощ кожному - Краса, / Краса ж провадить нас до Бога, / Вона путь проста в Небеса» [2, с. 38].
Можливосп для шзнання ! самотзнання обу-мовлюються ! розвитком наук, яш п!дносять людсь-кий дух, розширюють меж1 людського сприймання та розумшня: «I Бог являеться в Наущ, - / Немов в св!чадь..» [2, с. 40].
Весь тв!р побудований на принцип! сшвюну-вання ! боротьби протилежних !дей творення та руйнування. Сили зла намагаються у творенн! вщ-шукати негативн! аспекти, ! тим самим заперечити його й довести його неспроможнють ! непотр!б-шсть. Натом!сть Ангел-охоронець обгрунтовано доводить, що под!бна ру!нницька !деолог!я, якою би переконливою чи спокусливою не видавалася, насправд! немае перспективи, оск1льки базуеться на брехш та оман!, яко! реально не юнуе, хоча вона може видаватися дуже правдопод!бною ! навгть нав'язливою. Зате правда залишиться тсля того, як ва омани, облуди розсГються та щезнуть.
Ангел висловлюе Г своерГдне розумГння щастя, яке перегукуеться з Гдеею подвижництва, що базуеться на внутршнш цшсносп та виконаннГ свого призначення, незважаючи на випробування: «Святому завжди сяе втГха, - / Його душевне почуття: / I радГсть сиплеться, як з мГха, / Хоча б тертв вГн розп'яття...» [2, с. 44]. I виокремлюеться ще один аспект щасливого життя - творча та радюна праця на благо народу.
Стверджуеться !дея про подвшну природу лю-дини, ! свободу вол! як неввд'емт ! взаемообумов-леш можливосп самостшно обирати шлях й нести вщповвдальшсть за свш виб!р. 1ван Опенко все ж зводить подвшшсть до едносп - на вищому р!вш сприйняття, що дае можливють побачити протибо-рч! сили, як оргашчш складов! цшсносп вищого порядку. Сутшсть людини, Г! вчинк1в зводиться до розумшня найважливших основ буття, яш заснову-ються на предков!чнш правд! - вона залишаеться ютинною та незмшно! як сам факт юнування твор-чо! енергп, хоча форми вияву !! можуть бути р!з-ними: «Одежа Правди все мшлива, / Але сама вона постшна...» [2, с. 53].
У мютерп поступово окреслюються основш чесноти, яш забезпечують зв'язок !з Божественною сутшстю ! вбериають в!д оман: творчють, хороб-рють, самовiддаиiсть, чесшсть, чисте серце та впе-внешсть в обраному шляху. Ус! перипети духу, бо-ротьба щей розгорталися перед душею, що подоро-жувала на землю, як свого роду попередження про складнощ! земного життя. Протилежюсп, яких не оминути ! не позбутися, постають як необхщш складов! шляху до формування мщно! духовно! ос-нови.
Зло в образ! привабливо! жшки змальовуе перед душею моторошш картини !мов!рно! несправе-дливосп на земл!, коли правда паплюжиться, а зло розквпае. Душа, що зазнаватиме уаляких випробу-вань, зрештою зикнеться з! стар!стю, коли розум нарешт! вигостриться, а тшо стане нем!чним ! обтя-жливим для оточення. Боротьба тша ! духу також обумовлюеться подвшною природою людини - ма-тер!альною, що прив'язуе Гг' до матер!ального свиу, та духовною, що спонукае до осягнення високостей духу. Зло акцентуе увагу на марнот! уах зусиль, осшльки немае шчого в!чного. Образи Безнади, Смерт!, Духу РуГ'ни-Комушста залякують душу страхлливими картинами.
Сили Свила утверджують переможну !дею: Архангел МихаГл, Дух Добра, образи д!вчини ! парубка, що втшюють Здоров'я та Молодють, Ко-хання в образ! д!вчини, Любов до людей в образ! смиренно! та поважно! красуш, Праця в образ! ро-биника, Сонце в образ! величного чолов!ка, Мь сяць, Зор!, Над!я надихають душу на земш подвиги, надаючи !й енергп, радост!, сил та завзяття. Вико-ристовуючи засоби художньо! умовност!, 1ван Оп-енко створюе картини протистояння, як розгорта-ються перед душею: протиборство сил добра ! зла досягае апофеозу, коли з'являеться Вшна, а !й про-тистоГть Наука. Монолог Науки - це своерщний ш-дсумок уае! складно! боротьби за душу людини.
У фшал! твору стверджуеться перемога духовного начала, що означае зв'язок !з Богом та вказуе на сутшсть, яка становить смисл людського буття, розкривши яку, людина може досягнути вищо! мети: «В твоему серщ буйне Щастя / Цвпе велично, вонне й красне, - / Сприймай його, Святе Причастя, / Воно повши не погасне!» [2, с. 90].
Час вагань ! боротьби необхщний душ! для того, щоби, пройшовши !х, прийняти остаточне рь
шення - це чпко визначае життев! прюритети й на-дихае душу на велик! звершення: «Не хочу маетшв, не хочу я царства, / Не хочу я довгого вшу, - Не дай заблудитись в дороз! митарства, / Подай мен! Правду сторшу!» [2, с. 96], «В оборону Господь дае зброю: / Його Правда незломна, мов криця, - / Най-мщшший це панцир до бою, / Це всесильна Господня Десниця!» [2, с. 97].
Духовна сила ! велич виявляеться у служшш Богов! та народу, що у твор! «Народження людини» та й загалом у творчост! 1вана Ог!енка набувають надзвичайно важливого значення. Душа, яка прой-шла уаляш випробування, до того, як втшитися в образ! пророка на земл! сформувалася у своГй гото-вност! виконати обрану духовну мюш.
Ф!лософська м!стер!я «Народження людини» 1вана Ог!енка стверджуе ц!л!сну художню та духо-вно-рел!г!йну концепц!ю, зпдно з якою людська душа мае духовну сутшсть, що забезпечуе нерозри-вний зв'язок !з Богом, про який вона може забути, але який не може втратити, оскшьки це становить основу iснуваиия й творення. Виняткового зна-чення 1ван Ог!енко надае осмисленню подв!йно! природи людини, що дае можлив!сть Гй !снувати у земному, матер!альному свт ! водночас прагнути до свиу духовного. У цьому контекст! драматург окреслюе проблему свободи вол людини ! вщповь дальност! за !! виб!р - складн! перипетп духу, жит-тев! випробування, яких зазнае людина, сприяють !! внутр!шньому очищенню, п!двищенню р!вня св!до-мост! через зв!льнення в!д оман, посилення здатно-ст! розр!зняти !стинне в!д !люзорного, яке руйнуе людську душу. Вс! р!вн! удосконалення людсько! душ! 1ван Ог!енко показуе у перспектив! як майбу-тню можлив!сть ! потребу, головний аспект худож-нього зображення - це сформована здатшсть до ви-конання усв!домленого ! сввдомо обраного шляху самовдосконалення та служшня вищ!й мет!.
1дея духовност! у творчому доробку 1вана Опенка е одшею !з визначальних. З. Т!меник стверджуе: «Р!зноман!тна жанрово й тематично, а також концептуально Опенкова спадщина св!дчить, що тема духовности народу, проблема душ! е одшею з головних» [4, с. 128]. Дослвдник розглядае !дею духовност!, обгрунтовуючи !! у фшософсько-релшй-ному дискурс! [3]. 1ван Опенко осмислюе проблеми ун!версального характеру, змщуючи увагу до духовно! сутносп людини: «Ог!енк1в екзистенц!ал!зм щодо обожнення людини - то системний шдхвд до особливого внутр!шнього св!ту !!, св!ту багатоша-рового, багатогранного, особливо коли йдеться про вир!внювання неоплатон!вських р!вшв буття (Единого, Розуму, Душ!)» [4, с. 125].
У твор! «До Щастя!» 1ван Опенко постае як фь лософ ! аналиик, в!н замислюеться над найгостр!-шими проблемами людського буття, простежуе його ушверсальш законом!рност!: «Синтетизм Ог!-енкового осмислення поняття «душ!» випливав !з його глибокого знання «Старого Свиу», сутности б!бл!йних !дей ! шзшших ф!лософських епох - Се-редньов!ччя, В!дродження, Нового Часу, нов!тн!х напрям!в ! теч!й - аж до екзистенщал!зму» [4, с. 128].
!ван Опенко використовуе у творГ засоби худо-жньо! умовностГ: показуе складов! частини людсь-ко! сутносп: Серце, Розум, Душу, Волю, Тшо, як з'являються тодГ, коли старий хворий чоловж Ва-силь засинае. Василь замислюеться про свое життя, про рГзш прагнення, розмГрковуе про те, куди його завели хибш уявлення про життя: «У вас шукав собГ Спасшня, / ЖиттевГ !деали, - / А ви, як мрячна шч осшня, / Вс ЗГроньки покрали.» [2, с. 111-112].
В уявлент Василя гдеал Г дшсшсть протистав-ляються, Гдеал - омана, яка зникае: «I тихо кыточка зГв'яла / Й спустила крилонька спроквола, - / Й листки опали з !деала, / I зуби щирить дшсшсть гола.» [2, с. 115].
Вш жахаеться вш того, як усе змГнюеться Г втрачае свою первинну подобу: «Коли оглянусь на минуле, / В очах аж темно стане: / Щасливе все -тепер нечуле, / Й бридке - колись кохане...» [2, с. 112], «Шукав я Щастя спраглим скоком, / Воно ж втшало, мов та тшь, / Й тзнав на старГсть, що шд боком, / В меш самГм його глибшь...» [2, с. 116].
Прикметна назва друго! до «Щастя людини - в гармони и духових сил». Автор стверджуе врГвно-важене сшвГснування рГзних частин, яш разом скла-дають нерозривну цшсшсть. Протиборство цих ча-стин неминуче призводить до страждань. Розум Ва-силя говорить про це: «Чого ви завжди, як п швш? / Без сварки вам немае й дня, - / У бога вс ми мил1 й рГвш, / Галузки ва одного пня» [2, с. 122].
!ван Опенко визначае основне людське прагнення Г показуе рГзш рГвш його осягнення, тлума-чення та втшення: «.Душа, Серце, Тшо й Ро-зум.проводять дискусш про найголовшше в житп свое! Людини - про Щастя..» .[2, с. 117].
Тшо Василя проголошуе гдею незнищенносп, перетворень Г колообну, про рГвнощншсть усього створеного: «Я невмируще, як тварина, / МГняю тшьки форму в творГ, / Сестра меш - шжна билина, / Брати мо! - пташки та Зорь.. // Нщо безслшно не зникае / У цшм БожГм СвгтотворГ, / Тому й меш ш-нця немае / В б1жучГм вГчнГм перетворЬ» [2, с. 121].
У житп людини вГдбуваеться постГйне протиборство рГзних начал, це призводить до сумного за-к1нчення, про що говорить Ангел-охоронець: «I завжди так ведеться звГку: / Душа та Тшо йдуть невраз, / А це загибель Чоловшу, / Й в незгодГ Дух йому погас . // Погляньте, - онде ваша жертва, / Що Щастя прагла цГлий вж, - / Лежить безсила, нашвмертва: / Це гордий Божий Чоловш!» [2, с. 125].
Сам Василь також усвшомлюе причини сво!х страждань - постГйну роздвоенГсть. Щастя у едно-стГ та узгодженостГ, про це говорить Тшо: «Ми му-сим жити тГльки в згодГ, / I Зло з Земл1 тодГ мине, / Сваритись нам безкарно годГ, - / Хай свгтить Щастя нам ясне!» [2, с. 130].
Та Душа, Серце Г Розум прагнуть високостей Духу, але не можуть досягнути Г не знають, як це зробити. У кожного з них е власш сподГвання на омрГяне Щастя, але Ангел-охоронець вказуе !м на примаршсть Г хибнГсть !хнГх уявлень, знову говорить про едшсть: «Бо тГльки в згодГ Духа й Тша / Засяе щедро Щастя нам, / Й тодГ Господня думка смша / Вшкриеться Його синам» [2, с. 132].
Щастя у творчш працГ Г у служшню народов!. Це взагалГ одна Гз основоположних Гдей у творчосп Iвана ОгГенка, який став одним Гз пристрасних за-хиснишв укра!нсько! ГдентичностГ. ВГн дуже гли-боко розумГв важливГсть кристалГзацй нацюнально! першооснови: «I тодГ вже Пророки воздвигли про-граму спасГння, - нацюнальну гдею: берегти свою ВГру, сво! звича!, свою мову Г тим зберегти нацГона-льну Гстоту свою» [1, с. 9].
!ван ОгГенко простежуе зв'язок Гндивгдуаль-ного буття людини Г буття народного, стверджуе його внутршню органГчнГсть Г неперервшсть: «Так Г кожна людина виявляе на собГ Г в собГ все, що скла-дае культурне вГкове багатство народу, який його породив» [1, с. 10].
Ангел-охоронець показуе правильний шлях через об'еднання у едине цше: «Хай Розум, Воля й Серце в Тш / З Душею в злагодГ живуть, / ТодГ Сини ви орлокрил1, / Й щаслива буде ваша путь!» [2, с. 137].
Воля говорить про невловимГ внутршш вгд-чуття, невГддГльнГ вш само! людини: «Немов той лепт на озерщ» [2, с. 148]. Ангел вказуе на щастя у самш людиш, якого вона не помГчае у боротьбГ, Г шукае по свГтах: ^<Бо Щастя правдиве лиш в тому, / Щоб чутись щасливим самому!» [2, с. 145].
Вш говорить про вгдноснГсть принад зовнГш-нього свГту, як1 вгдволГкають увагу вГд головного -внутршшх вГдчуттГв, вгд того, що визначаеться Се-рцем. ВнутрГшнГ поривання, мри потребують втГ-лення, яке саме по собГ прекрасне, але людиш не дано шзнати, до чого це призведе. «ВзагалГ, за Опенком, душа - явище багатовимГрне, як Г сам свгт, складшсть !! взаемин Гз матерГальним свгтом пояс-нюеться складнГстю самого свиу, створеного Богом» [4, с. 129].
МГркування про щастя вшзначаються фГлосо-фГчнГстю, широким охопленням рГзних аспектГв людського життя, показом явищ Г процесГв з рГзних точок зору й нешзнавашстю та невизначешстю !х: «Дорога до Щастя простора, / Та часто воно - лиш омана, / Й смГеться з нас дГйснГсть сувора, / Що пе-стила нас, як кохана» [2, с. 143].
Ангел говорить про переходи вш безмежно! радостГ до безмежного горя у людському життГ. ВрГвноваженГсть рГзних начал, яш не протистоять одне одному, а правильно взаемодшть, структуруе мшливе земне життя, являе собою те, що трива-тиме, коли все закончиться: «Все Щастя Людини в споко!, / В гармонй' Духа та Тша...» [2, с. 154].
Щастя складаеться з Божественного осягнення едностГ у творчГй працГ: «НайбГльше Щастя - жити з Богом / Усе життя у згодГ повнш, - / Щоб пахло Райським нам Чертогом / У пращ вгдданш, любов-нГй!» [2, с. 156].
«Одушевленна людини, стабшьшсть повно-кровного душевного життя асощюеться з усГм рГд-ним Г самою трившстю цього ргдного (з огляду на його збереження Г розвиток)» [4, с. 125-126].
!ван ОгГенко у своему творГ говорить про духо-вне начало, яке робить можливим Гснування людини Г ВсесвГту. Одна з важливих складових на
шляху до щастя - жертовшсть як здатшсть розчи-нитися в единому цшому ! зд!йснити щось заради цього ц!лого. Правильн!сть обраного шляху ! в!д-чуття едност! дае сили пройти кр!зь страждання. В образ! ангела втшюеться та внутршня сила, яка на-правляе людину ! не дае сплутати справжне щастя з оманами.
Василь у старост! приходить до розумшня людського життя як пост!йно! боротьби м!ж тшом ! душею, м1ж небесним ! земним, що призводить до роздвоення, робить людину слабкою. В!н говорить про щастя, яке осягаеться у споко!, коли збираеться його родина. Кожен з них, Василь, Марина, 1ван шукали щастя, якого !м було замало, розтративши при цьому внутршню силу на !люзп. Але життев! перипетп привели !х до розумшня справжшх ц!нно-стей - тих, якими вони нехтували, зосередившись на зовшшшх пошуках.
1ван Ог!енко-митець зазвичай виршуе важлив! морально-етичн! та духовн! проблеми. Своерщ-н!сть пе! художньо! реальносп, яку в!н створюе, визначаеться значною м!рою умовност!, р!зномаш-тних внутршшх перетворень та контрастних з!ста-влень. 1вана Ог!енка передус!м ц!кавлять внутршш сутн!сн! !мпульси, що визначають стан людсько! свщомосп, спрямовано! на пошук та осягнення гли-бинних сенав. Художне зображення у нього часто мае р!зш проекц!! розгортання, яш, проте, мають точки перетину, взаемного переходу. Це демонстра-ц!я тих змш, яких зазнае людська свщомють у земному !снуванн!, щоби, пройшовши через р!зн! зов-шшш кол1зп, д!йти до пе! меж1 глибинного розумшня, яке наповнюе усе невидимим до того смислом.
У цьому контекст! глибоко символ1чним тво-ром е драма 1вана Ог!енка «Остання хвилина». Саме поняття «остання хвилина» у твор! знаменуе заинчення земного життя ! початок небесного. До цього непростого розумшня йде головний герой твору Микола, переживаючи складний та бол1сний процес внутр!шнього очищення й трансформаций 1ван Ог!енко показуе його у межових станах, коли Микола змушений дивитися на власне життя у зовам шшш, незвичнш перспектив!, коли вш не може бшьше т!кати в!д самого себе, як це робив впро-довж майже всього життя.
Драма складаеться з п'яти д!й, назви яких про-мовисто засв!дчують еволюцш свщомосп головного героя, показують складний шлях до справж-нього розум!ння: «Людина не думае про смерть», «А Смерть приходить неспод!вано», «Покинуть перш! в!рш друз!», «Над!я пльки на Ласку Господню», «Людину спасають Чесноти Г!». 1ван Опенко показуе, що кожен етап для Миколи означае бол1-сне руйнування !люз!й. Те, що в!н сприймав, як не-заперечну ! непорушну !стину, виявляеться ома-ною. Те, чому в!н вщдав вс! сили, втрачае будь-яке значення. Особист!сть Миколи, прив'язана до ма-тер!ального свиу, руйнуеться, ! в!н зазнае страж-дань. Але натомють одержуе нове розумшня.
Спочатку Микола думае, що призначення лю-дини у примусовш прац!, а, оск1льки така праця не приносить радост!, то потшити свою душу вона
може Гжею ! питвом, що ! роблять д!йов! особи, свя-ткуючи день народження Миколи. Його друз! Денис та Петро в усьому погоджуються з ним, засв!д-чують свою в!ддан!сть, але причина - в матер!аль-н!й залежносп в!д Миколи. Уже в першш ди 1ван Ог!енко протиставляе Миколу ! його дружину Катерину через Гхне ставления до бвдняшв, з якими герой готовий подшитися, а Катерина хоче вигнати.
Якщо у першш до показане святкування, то у другш - хвороба Миколи, через яку вщбуваються зм!ни у настро! та повед!нц! героя. Микола зовам не хоче покидати св!т, але н!якого вибору у нього немае. Вш потроху починае розумгга примарн!сть й ефемерн!сть тих мирських ц!нностей, яким в!н присвятив усе свое життя ! з якими не хоче розлу-чатися. Але водночас вш зовс!м не готовий скла-дати зв!т про вс! сво! земн! вчинки на Небесному Суд!. У цш частин! утверджуеться !дея ц!лковито! в1дпов!дальност! за власне життя, оскшьки кожна хвилина може виявитися останньою.
У третш д!! герой розум!е, що уникнути приз-наченого в!н не зможе, ! шукае людей, як1 би засвщ-чили його доброчесн!сть. Проте вш залишаеться са-мотн!м, оскшьки ш друз!, н! дружина не погоджуються заради Миколи покинути земне життя. Його прозршня бол1сш, але св!дчать про в!дмову в!д !лю-з!й, якими в!н жив усе життя: «Живе як та бджола Людина, / Й про земне Щастя в!чно дбае, / Й немов трудящая пташина, / Гшздо будуе все безкрае. // Та раптом з'явиться Хвилина, / Й у Путь Страшний Сурма заграе. / I ти лишишся, як билина, / Коли гроза кругом ламае.../ Покинуть перш! в!рш друз!, / Що все клялися буть в супруз!, / Покине легко й жшка мила, / I в тебе враз обвиснуть крила... / Й са-мотн!й п!деш ти до Суду, / Шзнавши п!зно всю об-луду.» [2, с. 185].
Т!льки Мат!р Миколи здатна на самопожертву, але це його не рятуе. Вш починае розум!ти, що в!д-пов!дальн!сть за його життя лежить виключно на ньому, що вш самотн!й у своГй останн!й подорож1, може спод!ватися т!льки на те, що його доброчесш вчинки переважать гр!ховш
Iван Ог!енко в алегоричнш форм! показуе бо-ротьбу Миколи з Гр!хом, який уособлюе вс! дп та помисли, спрямован! виключно на досягнення зем-них ! матер!альних ц!лей. Чергове Миколине прозршня стосуеться вщчуття духовного свиу, з яким пов'язана його душа. Але впродовж життя, в!н мало думав про потреби душ!, зосередившись на накопи-ченш матер!альних благ: «I пазуром коле роздвоення в!чне: / Небесне й буденщина гола, / I б'е нас до крови життя обоачне, / I в лапи бере Зло спро-квола. // Усе життя лет!в я в вирш / Через Житей-ське п!нне Море, / I в цш погон! смшо щир!й / Зго-ршо Щастя неозоре.» [2, с. 189].
Щире каяття Миколи, викликане переосмис-ленням свого життя, зм!нюе настрш та атмосферу зображуваного: «I пльки Священик в!дкрив Свят! Дари, уся шмната вмент наповнилась Фаворським свилом, ! почувся далекий сп!в Хору» [2, с. 190].
Священик розкривае перед Миколою глибини !стинного розумшня справжшх цшностей, шдтвер-джуючи його власш в!дчуття: «З Земл! повстало
наше Тшо, / I в землю вернеться небаром, / Душа ж полине в Небо смшо, / Ддставши крила Божим Даром» [2, с. 191].
В останнш п'ятш ди з'являеться Добро, яке буде свадчити на користь Миколи: «А я Добро, що ти Людиш / Робив хоч часом з всього серця: / ТобГ я свгдком стану ниш / Й пгду з лихим ГрГхом до ге-рця» [2, с. 194].
Розвиток ди у творГ пгдпорядкований показов! важливих змш у свгдомосп героя. Вш проходить ряд еташв, як1 показують поступову внутршню трансформацш Миколи: радГсть вГд безтурботного святкування, пригшчешсть через хворобу, розчару-вання у ргдних Г близьких, усвГдомлення свое! грь ховносп, щире каяття, що дае йому розумшня свое! справжньо! сутносп: «Видно повне примирення Гз станом, Г повна ВГра в Ласку Божу...» [2, с. 196].
Митець показуе перемогу свгтлого начала у бо-ротьбГ за душу головного героя матери. Ус випро-бування у творГ необхгдт для того, щоби окреслити меж людсько! особистосп через стввГднесення !! Гз мирськими справами, !! правом на вибГр, вщповь дальшсть за свш вибГр, Г водночас через вихГд за щ меж задля того, щоб герой мГг зрозумгти свою ю-тинну сутшсть Г призначення.
У трилоги «Житейське море» Iван Опенко ху-дожньо анал1зуе рГзш прояви людського буття задля того, щоби через розгляд окремих феномешв Гс-нування простежити всеосяжш закономГрностг Ро-зпочинае вш Гз етапу формування душГ («Народження людини»), показуе життя людини через визначення основоположних прагнень («До Щастя!»), зображае остаточну еволюцш свГдомо-сп, яка пришвидшено проходить процес докоршно! переоцшки цшностей («Остання хвилина»). В уах трьох творах вГдбуваеться складний духовний по-шук, що розкривае перед людиною нов! граш ш-знання: через усвгдомлення свого покликання («На-родження людини»), розумшня сво!х Гстинних потреб Г прагнень («До Щастя!»), вадповадальносп за вс сво! вчинки («Остання хвилина»). Автор розгля-дае людську свГдомГсть у процеа !! саморуху, само-осягнення, що визначаеться !! зв'язком Гз Божественною сутшстю, на противагу его!стичним устре-млшням, яш фжсують увагу виключно на матерГальному й перешкоджають входженню до сфери духу. !ван Опенко зютавляе реальне та шю-зорне у достатньо несподГваних ракурсах задля того, щоби геро!, пройшовши через серш випробу-вань, здобувши досвГд у матерГальному свт, зрозу-мГли необхвдшсть духовного самовдосконалення. У
трилогii виключно важливим е поняття вибору, зна-чення якого змiнюеться у вiдповiдностi до переоць нки цiнностей, коли руйнуеться жорстка зафжсова-нiсть уваги на матерiальному i зумовлених такою фшсащею станах егоiстичних затьмарень чи страху, й з'являеться можливють/необхщшсть про-зирнути у глибини власноi' свiдомостi.
Замють висновку. Аналiз дослгджуваного твору (ще! Бога, iстинностi та повноти релшйного життя, закономiрнiсть гармонiйних та суперечли-вих свiтоглядних начал) вказуе на можливють фшо-софськоi iнтерпретацii та реалiзацii конкретно! где! в аспектах морального самовдосконалення та формування дiалектичного свггогляду.
«Немае в людини шчого милшого над свою рь дну землю. Де хто народився, де провГв сво! дитячГ роки, до тiеi землi прив'язуеться вш усiею душею на цiле життя. А хто, бувае, вщрветься вщ своеi рщно! землi, той мрiе завжди про неi, як про святють най-бшьшу. I багато людей, помираючи на чужбиш, просять накласти !м у домовину бодай грудочку рь дно! землъ..» 1ван Огiенко.
Лiтература
1. Митрополит 1ларюн. Книга нашого буття на чужиш Береж1мо все свое рiдне! 1деолопчно-ю-торичн нариси / Митрополит 1ларюн. - Вiннiпег: Укра!нське Наукове Богословське Товариство, 1956. - 169 с.
2. Митрополит 1ларюн. Твори. Фшософсьш мютерп / Митрополит Iларiон. - Вшншег : Trident Press Ltd, 1957. - Т.1. - 336 с.
3. ^меник З. 1де! фшософп релiгii у контекстi укра!нсько! духовно! культури: 30-п роки XIX ст. -80-ri роки XX ст.: монографiя / З.Тiменик. - ЛьвГв: Видавництво ЛьвГвсько! полiтехнiки, 2014. - 312 с.
4. ^меник З. 1ван Огiенко (Митрополит Жаргон). Життеписно-бiблiографiчний нарис. Наукове товариство iменi Шевченка у Львовг Визначш дГячГ НТШ, №6. / З.Пменник. - ЛьвГв, 1997. - 230 с.
5. Атаманчук В.П. Художне осмислення про-блеми духовно! еволюцп у мютери 1вана Опенка «Народження людини» / 1ван Опенко i сучасна наука та освгга: науковий збГрник: серГя фшолопчна / [редкол.: Л.М.Марчук (гол.ред.), В.П.Атаманчук (вгдп.ред.) та ш.]. - Кам'янець-ПодГльський: Кам'янець-Подшьський нацюнальний ушверситет Гмен 1вана Опенка, 2017. - Вип. 14. - 384 с. - С.16-20.
