CC BY
74
HayKOBMM BiCHMK ^tBiBCtKoro Ha^OHa^tHoro yHiBepcMTeTy
BeTepMHapHoi Megw^HM Ta öioTexHO^oriw iMeHi C.3. I^M^Koro
Scientific Messenger of Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies
ISSN 2519-2701 print ISSN 2518-1327 online
doi: 10.15421/nvlvet8625 http://nvlvet.com.ua/
UDC 316.47
Man is an object and a subject of social and humanitarian sciences
O.V. Ohirko
Stepan Gzhytskyi National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies, Lviv, Ukraine
Ohirko, O.V. (2018). Man is an object and a subject of social and humanitarian sciences. Scientific Messenger of Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies. 20(86), 130134. doi: 10.15421/nvlvet8625
Philosophical, anthropological and Christian views on a person as a reasonable, free, religious and social person are considered. Theocentric and anthropocentric views are analyzed. Man is three worlds: physical, cognitive, and affective. Man differs from other creatures by having reason and will and natural inclinations. Man is embodied in the spirit and the spiritualized body, and its human spirit is expressed in bodily form. The body and soul of man are not two realities that are separated from one another. The body is a living matter, merged with the soul. The body, having the ability to feed, move, rest, multiply, falls under the laws of matter, that is, in particular, under the law of death. The human soul animates the body, reveals the spiritual ability to think abstractly, to create ideas, assessments, reasoning, make decisions freely. She does not suffer corporal death and can not decompose. In order for a person to live according to his nature, the mind must freely and sincerely seek the truth, and the will must always desire the truth offered as reason by the mind. A person is a person who has his own mind, will and feeling. In view of its dignity, the human person is the center of public life. Man as an image and likeness of God, is able to know, to love the Creator, and to serve Him. Man as a person is a goal in itself and in no case is not only an instrumental instrument. The purpose of human life is to love people and God, to be kind, to know, to speak and to testify the truth.
Key words: man, God, person, soul, spirit, image, like.
Людина - об'ект i суб'ект сощально-гумаштарних наук
О.В. OripKO
Львiвський нацюналъний утверситет ветеринарног медицини та бютехнологт iMeHi С.З. Гжицького, м. Львiв, Укра'ша
Розглядаються фтософсът, антропологгчт та християнсък погляди на людину якрозумну, втъну, релгйну та сощалъну особу. Аналгзуються теоцентричний та антропоцентричний погляди. Людина - це три свгти: ттесний, тзнавалъний та афективний. Людина вгдргзняетъся вгд тших створтъ тим, що мае розум i волю та природт нахили. Людина е вттеним духом i одухотворе-ним ттом, а гг людсъкий дух виражаетъся ттесно. ТЫо i душа людини - це не двi дiйсносmi, що вiдокрeмлeнi одна вiд одног. ТЫо -це жива маmeрiя, злучена з душею. Тто, маючи здаттстъ до живлення, руху, вiдпочинку, розмноження, тдпадае тд закони матери, тобто, зокрема, тд закон смeрmi. Людсъка душа оживляе тто, виявляе духовну спроможтстъ абстрактно мислити, твори-ти iдe'^, оцтки, мiркування, втъно приймати ршення. Вона не зазнае ттесног смeрmi i не може розкладатися. Щоб людина жила згiдно зi своею природою, розум мае втъно й щиро шукати правди, а воля мае завжди бажати пропоновану розумом правду як свое добро. Людина е особою, яка мае власний розум, волю, почуття. Особi приписуетъся самостштстъ, iндивiдуалънiсmъ i розум-тстъ. Людсъка особа з огляду на свою гiднiсmъ становитъ центр сусптъного життя. Людина як образ i подоба Божа, здатна тзнавати, любити Творця i йому служити. Людина як особа е цмлю у собi i в жодному разi не е лише тструменталъним знаряд-дям. Мета життя людини - любити людей i Бога, бути доброю, знати, говорити та свiдчиmи ктину.
Ключовi слова: людина, Бог, особа, душа, дух, образ, подоба.
Article info
Received 12.01.2018 Received in revised form
14.02.2018 Accepted 19.02.2018
Stepan Gzhytskyi National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies Lviv, Pekarska Str., 50, Lviv, 79010, Ukraine.
Tel.: +38-067-270-20-83 E-mail: OhirkoOleh@gmail.com
Проблем! людини як об'екту i суб'екту гумаштар-них дослiджень присвячено цiлий ряд публiкацiй. В1д того, яку вщповвдь дамо на питання: «Хто е людина?», залежить наш свiтогляд. Людина - частина при-роди, результат еволюци, чи вершина Божого творш-ня? Термш людина означае: або характеристику люд-ського буття, або здатнiсть до автокорекци. В теолоп-чному поглядi цей термiн займае вiдношення мiж людиною i божеством. Характеристики цього поняття е численними, а перша з них е та, що вважае людину як розумну тварину, типове грецькому античному свiту i залишилося таким у Середньовiччю, а навиъ у модерному вiцi (навiть якщо маемо рiзнi окреслення розуму) аж до сучасного в^, де рацюнальшсть е головним чином зрозумiла як лшгвютична здатнiсть комушкаци людини. Ще одна характеристика людини - це ii соцiальна i полiтична природа, присутня навiть вже у вченш Платона та Арiстотеля, а попм пошире-на Т. Гоббсом. На шнець розглядаеться ще один аспект, який охоплюеться в homo faber - людини працi, тобто продуктивна здатшсть людини. Фiлософська течiя, яка оприлюднила здатнiсть людини самопроек-туватися, наголошувала категори можливостi: у Вщ-родженнi i в Просвггнищга, зокрема, у вченнi 1мману-1ла Канта. У сучаснiй фшософи цей аспект е в екзис-тенцiалiзмi i в американському прагматизмi. Пояс-нюючи фiлософiю I. Канта, фшософ Х. Ортега i Гасет казав: «Скажи меш, що тобi до вподоби, i я скажу тоб^ хто ти е» (Ortega i Gaset Kh. Kant, 1994).
На проблематику людини можна дивитись, як на ютоту, яка пiзнае себе завдяки шзнанню Бога. Це теоцентрична концепцiя, зпдно яко!, пiзнаемо себе настшьки, насшльки пiзнаемо Бога, бо правда дана людиш через iншого (Бога).
Другий пiдхiд - антропоцентричний. Людина знае себе настшьки, наск1льки ii тзнае власна свiдомiсть -людина в центр уваги, тобто, що людина може про себе сказати.
На людину можна дивитися по^зному:
- Арiстотель подшяв людину на матерiю (тiло) i субстанцiальну форму (душу);
- св. Фома Аквшський (1224-1274 рр.) звертав увагу на буттеву структуру людини, тобто юто-ти, яка юнуе;
- К. Маркс вказував, що буття людини складаеться з матери;
- через призму ii смерп (М. Хайдеггер), тобто, все, що людина робить, робить з огляду на ll смерть;
- через призму ii творiв, культури, звичаiв, мови, листiв (К. ЛевьСтрос (K. Levi - Strauss), Ф. Сос-сюр (F. Saussure)); дивимось на людину через те, що вона творить;
- як на ютоту звернену не до смерп, але до шшо! людини (М. Бубер (M. Buber), Ф. Розензверг (F. Rozenzverg), Е. Левшас (E. Levinas), Ю. Тшнер (J. Tischner), бути для шшого, тобто людина зна-ходить сенс у ввдкритп до iншоi людини i 6о!ть-ся безсенсовностi життя;
- св. папа 1ван Павло II (Karol Wojtyla) дивився на людину через призму ii дiянь (agere sequitur esse
- д1яння слвдують за iснуванням); «Яке е к;ну-вання - таке е д!яння»;
- З. Фрейд наголошував, що людина складаеться з потяпв та iнстинктiв;
- через призму свщомосп - феноменологiя. Людина сама себе вияснюе як вона себе бачить (М. Шелер, Е. Гуссерль, Н. Хартман, Д. фон П-льдебранд);
- через призму пвдсввдомосп - психоаналiз (З. Фрейд, Е. Фромм, К.Г. Юнг, А. Адлер). Щ представники стверджували, що людина не е свь дома, а нею керують потяги;
- через призму людсько! свободи, бо людина е вшьною iстотою (Ж.П. Сартр, А.Ф. фон Гаек та представники постмодершзму);
- через призму екзистенци, трапзму буття - екзис-тенцiалiзм (М. Хайдеггер).
На людину можна дивитися або як на об'ект, або як на суб'ект, який виявляе свого духа - дослвджуючи людську свщомють.
Людина - адекватна ютота, що мае зв'язок з шши-ми, але одночасно е окремий шдиввдуум, що творить спшьноту друзiв, нацii, краiни.
Антропоцентризм розглядае поняття людини в чо-тирьох глобальних категорiях:
Людина як фiзична iстота, як органiзм, що складаеться з оргашв i систем. Цим поняттям оперують фiзi-олопчш, анатомiчнi i медичнi науки.
1ндивщ як типовий представник соцiального типу («один з...»). Це поняття вивчае соцюлопя, етногра-фiя, демографiя, економiчна географiя.
Особа як член суспшьства, «соцiалъна одиниця». Цим поняттям користуеться антрополопя, психологiя, етика, естетика, педагопка.
Iндивiдуалънiсть - неповторнiсть, унiкалъна яшсть особистостi, яка властива однiй единш особi.
Французький фiлософ, фiзик i математик Блез Паскаль (1623-1662 рр.) писав: «Людина - ламка очере-тина, найбшьш слабка рiч у природi, але вона е мис-ляча очеретина. Цiла вселена не потребуе оз6ро!тись, щоб знищити ii, достатньо пари, одше^' крапл^ щоб убити ii, але навить, щоб вся вселена знищила ii, все ж людина залишиться величшшою, нiж те, що ii убило. Бо вона знае, що вмирае, що вселена цього не знае, що вбивае» (Ohirko, 2003).
За висловом 1вана Багряного у творi «Сад Гетси-манський»: «Людина - найвеличшша з усiх iстот, людина - найнещасшша з усiх iстот, людина - найт-длiша з уах iстот».
Людина - це три свгти: тiлесний, в якому дшть iн-стинкти, чуття; пiзнавальний (ввдчуття, сприймання, мислення, пам'ять, уява); афективний (емоци, звору-шення, пристрастi). Людина з точки зору християнсь-кого гумашзму - це щось абсолютно оабне, тобто, особа як душа i тiло разом узяп, що шакша своею сутнiстю, покликанням, дiяльнiстю, гiднiстю, iз труд-нощами i призначенням. Творячи людину, Бог не створив ii, як тварин, двоскладовою. Вона поеднуе в собi «глину» (тiло), дух (життя), душу (подоба Божа). Таке рацюнальне поеднання трьох компонентiв людини вказуе на велику розумшсть Творця, Який тво-
рячи людську особу, поеднав у нш два cbîth: земний i небесний. ВГзантшський богослов Немезiй Емеський, беручи до уваги цi складовГ людини, сказав, що за-вдяки поеднанню «земного» i «небесного» в людиш, вона стала посередницею мiж двома свiтaми, ïx зв'язковою ланкою, завдяки як1й Бог е у свт (Ohirko, 2016).
У християнствГ стосовно Бога людина мае статус сишвства. А ближчих стосункiв, як стосуншв м1ж батьком i сином, не може бути. На людському piBrn ми добре розумiемо, що син повнiстю успадковуе все, що йому дiстaеться вгд батька. Так само християнство трактуе людину, як наследника всього, що мае Бог. Бiблiя наголошуе, що Бог поставив людину панувати над цiлим свгтом, тобто все, що Бог сотворив, вручив людиш не як наймитов^ а як свош улюбленiй дитинг
Людина - це, насамперед ество (те що юнуе), що вiдрiзняеться вгд iншиx iстот, але також подiбнa до них, i перша подiбнiсть iснуе на субстaнцiaльному рiвнi, як те, що здатне до самостшного iснувaння, як суб'ект. Друга подiбнiсть - людина мае шстинкт са-мозбереження, продовження роду, статевий потяг. Якщо б цього не було, то людина б не юнувала. Людина вщлзняеться вгд iншиx створiнь тим, що мае розум i волю та природш нахили. Щодо природних нaxилiв, в етищ iснуе принцип: «той хто дiе, дiе в напрямку цш». Цiллю людськоï дiï е добро, тобто те чого людина прагне. Прагнення - це нiщо шше як природнiй нахил.
Людина е втшеним духом i одухотвореним тшом, a ïï людський дух виражаеться тiлесно. Тiло i душа людини - це не двi дшсносп, що вiдокремленi одна вiд одног Тшо (в грецькш мовi - soma) - це жива мaтерiя, злучена з душею. Тшо, маючи здатшсть до живлення, руху, вгдпочинку, розмноження, пiдпaдaе тд закони матери, тобто, зокрема, тд закон смертг Тiло нaдiлене п'ятьма органами чуття. Людська душа (в грецькiй мовi - psiche) оживляе тiло, виявляе духо-вну спроможнiсть абстрактно мислити, творити iдеï, оцiнки, мiркувaння, вшьно приймати рiшення. Вона не зазнае тшесно1' смертi i не може розкладатися. Душа людини безсмертна, мае свш початок iз моменту зачаття i вiдповiдaе за вчинки особи. «Не бiйтеся тих, що вбивають тiло, душi ж убити не можуть» (Мт. 10,28). Зпдно з християнським ученням людина отримуе тiло через сво1'х батьк1в, а душу безпосеред-ньо вiд Бога. Душа тсля смертi людини не перевть люеться в жодне шше тшо, а очiкуе його воскресшня при другому приxодi 1суса Христа та Страшного Суду, на якому Вш судитиме ïï дша. Душа мае розум i власну свобгдну волю. В душi проявляються думки, почуття i бажання. Розум - це здатшсть душi творити Где1', оцiнки, мiркувaння, розрiзняти добро i зло. Воля - це здатшсть людини в певнш ситуаци поступити так або iнaкше. Бог не примушуе людину вiрити в Нього, чи робити так або шакше - це е прояв вшьно1° волi людини. Не випадково народна мудрiсть повчае: «Вi-льному воля, а блаженному рай». Блаженний Августин навчав: «Людино, Бог, що створив тебе без тебе, спасти тебе без тебе не зможе».
Розум людини шукае нaйвищоï правди - Бога й дороги до добра, уточнюючи закони - правила прави-
льноï' поведiнки. Воля бажае осягнути правду як най-вище добро, притримуватися прaвильноï поведiнки й етичних закошв. Щоб людина жила зпдно зi своею природою, розум мае вшьно й щиро шукати правди, а воля мае завжди бажати пропоновану розумом правду як свое добро. Воля людини мае завжди поступати за проводом розуму (Ohirko, 2016).
Святий апостол Павло та Отц Церкви навчали, що людина - це едшсть духу, душi та тша (1 Сол. 5,23). Це вчення про триедшсть людського буття називаеть-ся триxотомiею. Дух е найглибшою частиною душГ, бо вiн вiдобрaжaе нашу самосвшомють. Дух - це наше власне «Я», через яке ми безпосередньо лучимося з Богом. Не випадково, великий Каменяр 1ван Франко писав: «Дух, що тшо рве до бою, рве за поступ, щастя, волю, вш не вмер, вш ще живе ...» Дух е тд впливом Святого Духа, у ньому дiе благодать Божа. Дух про-являеться у страху Божому, совiстi та пошуку (спразГ) Бога. Тiлом ми буваемо подiбнi, душевнi прояви теж бувають близькими, а духом ми не однаков^ бо вiн творить нашу неповторшсть та особистiсть. Людина може стати особиспстю, коли сформуеться як особа, що розвинула свiй творчий потеншал, ставши своерь дною унiкaльною неповторшстю, гiдною наслшуван-ня, яка ввдповвдае за своï' вчинки. Людина е ковалем свого щастя. Вона разом iз Богом е ствтворцем свГту. Вгд людини великою мiрою залежить ïï майбутне: «Як постелиш, так i виспишся», «Що посiеш, те й пож-неш». Коли дух, душа пануватимуть над тiлом, людина поступатиме морально добре, а коли, навпаки, тiло керуватиме душею, то людина попадатиме в грГх. Людина буде добре морально сформована, якщо ма-тиме такий порядок вартостей: дух, почуття (емоци), тiло.
Християнське сошальне вчення роздiляе духовне життя людини на три складовГ частини: мислення, чуттевють i воля. Людина, як i весь свгт походить вгд Бога. Вона залежна вiд Бога i мае суттево вaжливi вшносини з Ним. Людина складаеться з душi i тiлa, iз матери i духу, iз дочасного i вiчного. Вона пiзнaе правду про себе, про свгт i про Бога. Лише тот, коли вона намагаеться зрозумГти, ким е, що становить ïï велич, а також велич шших людей i велич Творця, Який усе створив на добро людини, то усвгдомить себе як особу. Християнський принцип життя людей звучить: шукайте найперше Царства Божого, а все решту вам додасться (Мт. 6,33).
Людина - це ество, в якому збиаються Bei свГти: CBiT природи, свгт шших людей, CBiT влaсноï свгдомо-CTi та особистосп, у якому вона може знайти Бога. Людина е еством мaтерiaльно-свiтовим i повинна шанувати навколишнш CBiT та землю. Вона е еством суттево суспшьним, то ж повинна себе ввддавати ш-шим. Вона е еством самосвшомосп, тому повинна себе знайти й утвердити, та, нарешп, е вшкритим еством, тому здатна вийти зГ свого центру i з'еднатися з «шшим», тобто бути готовою до самотрансценден-mï. За словами Льва Толстого, «Людина шотбна до дробу, де знаменник - це те, що людина про себе думае, а чисельник - це те, чим вона дшсно е; чим бГльший знаменник, тим менший дрГб». Людина покликана, за словами 1вана Франка, «Проти виру йти -
^оти xвиль плиcти, cмiлo aж до cмepтi xpecт ввжкий нести».
Людига - це yнiкaльнa iciOTa, якa e не пpocтo тво-piнням вищого poзyмy, пpизнaчeним для як^о^ пpaктичниx цiлeй, не ^осто cвiдчeнням Божо1' муд-pocтi, могутной:!, твopчoгo пoтeнцiaлy. Людинa, iз точки зopy xpиcтиянcтвa, e ocoбoю, яга мae влacний poзyм, волю, почуття. Головний дap ми мaeмo ввд Бoгa - це нaшe життя, це головне нaшe пoкликaння. Xp^TOc, згаючи цiнy життя, кaжe: «Яга кopиcть лю-динi, як цший cвiт здобуде, a зaнaпacтить влacнy душу» (Мт. 16,26). Людита oтpимaлa ввд Бoгa життя, як дap, нa який не зacлyжилa, a тому пoвиннa cвoe життя o6epirara i пiдтpимyвaти.
Людuнa як ocoбa
Biдпoвiднo до клacичнoгo визгачення А. Бoeцiя («Persona est rationalis naturae individua substantia»), «Людига oco6a - це iндивiдyaльнa cyбcтaнцiя poзyм-но1' пpиpoди». Oтжe, oco6a фopмye cвoю iндивiдyaль-ну пpиpoдy як кон^етне, одиничне джepeлo poзyмнo-го дiяння. Гpaницi вiльнoï aктивнocтi людини визга-чae пpиpoдa cтвopeння. Oco6a e poзyмнa i вiльнa в ce^i можливо1' дieздaтнocтi, aлe caмa в co6i обмеже-нa. Bora e здaтнa до вiльнoгo, cвiдoмoгo i вщювда-льного дiяння. Людига oco6a e caмoбyтнiм i caмoв-лaдним буттям, зaвдяки cтpyктypi caмoвoлoдiння, caмoпaнyвaння i caмoвизнaчeння. Ocoбa e cyб'eктoм cвoïx aктiв. Зaвдяки цим влacтивocтям ocoбa тpaнcцe-ндeнтye cвiт мaтepiaльниx peчeй i твopить cпeцифiчнo людcький cвiт кyльтypи, нayки i тexнiки. Людинa e динaмiчним буттям, що poзвивaeтьcя i yдocкoнaлю-eтьcя мopaльнo. Цi двi cфepи ocoбoвoгo «e» i «CTaerb-cя» знaxoдять cвoï пiдcтaви в двox iнтeгpaльниx з coбoю пoв'язaниx динaмiзмax: cвiдoмoгo i визгачено-го чepeз ^^оду людини. Oco6í пpипиcyeтьcя c^oc-тшшсть, iндивiдyaльнicть i poзyмнicть. Гoлoвнi oco6-ливocтi ocoби:
- здaтнicть до iнтeлeктyaльнoгo пiзнaння,
- здaтнicть до любов^
- cвoбoдa,
- cтaвлeння до пpaв,
- гiднicть,
- дocкoнaлicть (Ohirko, 2016).
Згiднo з цieю xapaктepиcтикoю ocoби, y нш пepeд yciм вiдзнaчaeтьcя:
а) poзyмнa пpиpoдa,
б) гoтoвнicть до тpaнcцeндeнтнocтi щодо cвiтy пpиpoди,
в) отобливий cпociб зв'язку зi cвiтoм iншиx ocí6 тa iз cycпiльcтвoм.
npo ocoбy гoвopитьcя y зв'язку iз зaгaльнoю тео-pieю буття i людини. Ocoбa як cyб'eкт мopaльнocтi являe ocoбливий пpeдмeт етики. Фiлocoфieю ocoби i ïï peaльнicтю зaймaeтьcя пepcoнaлiзм, тобто нaпpям, що poзкpивae нaйвищy вapтicть ocoби i ïï отобливу пози-цiю cepeд cтвopeнoгo peaльнoгo буття. З огляду га цей дифepeнцiйoвaний cпociб ycвiдoмлeння T^rocn ocoби, фiлocoфи i теологи звepтaють yвaгy нa внyтpiшнiй зв'язок meï вapтocтi з:
- poзyмнoю ^^одою людини,
- здатшстю людини до морального розвитку i удосконалення,
- свободою дш особи: ïï самовизначенням, само-пануванням i
- самореалiзацieю,
- творенням вартостей в межах наукового свиу i культури,
- вщношенням людини до Бога i до шших людей,
- дiями особи поза свггом природи, тобто здатшстю особи до
- трансцендентностi у вчинку (Ohirko, 2016).
Людська особа з огляду на свою гвдшсть становить
центр сустльного життя. Тому фундаментальним критерieм оцiнки суспiльства е пошана до кожноï' людини та прюритет особи у стосунку до сустльства. Особа - принцип, суб'ект i мета для цшосл сустльного життя. Цей акцент на людину не означае шдивь дуалютично].' концепцiï' людського життя, бо людина покликана до стльноти.
Таемниця людсько' особи стае зрозумiлою у свгт Та'нства Воплоченого Слова, у свгт покликання до спiльноти з Богом i людьми. Тому в сустльному жит-тi повиннi мати мюце правдивi мiжособовi стосунки, тобто власний безкорисливий дар iз себе та прийняття дару вiд шшо1! особи.
Людина юнуе як особа i е покликана до стльноти в любовi та через любов. З любовi Бог створив людину i з любовi Христос помер за не'' на хресп. Тому у своему земному юнуванш людина також покликана до любов^ а не лише до сотально'' справедливость Людина, яка мае велику вартють уже в перспективi створення, набирае ще бiльшоï вартостi в контексл спасенного дiла Христа - Воплочення та Обоження у Святому Дуй, яке приносить дар «ново'' людини».
Термш «особа» включае щось священне, образ Божий, тобто, природну подiбнiсть до Бога своею душею та ïï прикметами: розумом, волею, пам'яттю, здiбнiстю, талантами. Тарас Шевченко писав: «Образ Божий багном не скверште». Не випадково, що запе-речення Бога позбавляе особу ïï основи. Розумшня особи як подоби Божоï полягае в ïï надприроднш подiбностi до Бога через стремлшня до досконалостi, святосп за словами Христа: «Будьте досконал^ як Отець ваш небесний досконалий» (Мт. 5,48). Не випадково св. Афанасш Великий повчав: «Для того Бог став людиною, щоб людина стала подiбною до Бога». Людська особа створена на образ i подобу Божу, а тому повинна освячуватися, обожествлюватися, тво-рити себе, спiвпрацюючи з Божою благодаттю (Ohirko, 2003).
Слова образ i подоба вживаються у Старому Завь тi: «Тож сказав Бог: «Сотворiмо людину на наш образ i на нашу подобу, i нехай вона пануе над рибою мор-ською, над птаством небесним, над скотиною, над уйма дикими звiрями й над уйма плазунами, що пов-зають на землi». I сотворив Бог людину на свш образ; на Божий образ сотворив ïï; чоловшом i жшкою сотворив i\» (Бут. 1,26-27). Цi слова вживаються в старо-еврейськiй мовi як «селем» i «демут», в латинськш мовi як «imago» i «similitude» та в грецькш мовi як «ейкон» i «омоюсис». «Селем» означае зримий, втше-ний образ; «демут» - вдеальний, абстрактний образ.
Бiблiйний автор «намагався виразити дуже складну iдею: людина, з одного боку, е Божим вщдзеркален-ням, з шшого - в деякш мiрi виявляе собою духовну природу Бога». Отщ Церкви проводили вщмшшсть м1ж «образом» i «подобою», вщносячи «образ» до сфери душевноï оргашзацп, а «подобу» - до сфери духу. Св. 1риней Лiонський пов'язував «образ» з свободою i розумом людини, а «подобу» - з даром над-природного спшкування з Богом, який був втрачений пiсля грiхопадiння.
Висновки
Отже, людина як особа е щллю у собi i в жодному разi не е лише iнструментальним знаряддям. Особа е самостiйною цiлiстю i школи не бувае просто части-ною. Особа е неподiльно сама собою й школи не е просто екземпляром. Кожна особа належить сама собi i нiкому шшому. Особа е буттям, що невщ'емно належить собi i не роздшяе свого буття з шким шшим. Людина як особа е розумним i вшьним суб'ектом, котрий свою повноту знаходить у любовi до шших та до Бога.
Людина прагне пiзнати Найвищу Правду розумом, прагне Найвище Добро своею волею. Людина здатна тзнавати, любити Свого Творця i служити Йому через пiзнання шших людей, любов до них i служшня ш. Мета життя людини - любити людей i Бога, бути доброю, знати, говорити та сввдчити ¡стину i творити красу.
References
Ortega i Gaset Kh. Kant. (1994). Rozdumy do rokovyn. Vybrani Tvory, Osnovy. Rezhym dostupu: http://ae-
lib.org.ua/texts/ortega-y-gaset_cant_ua.htm (in
Ukrainian).
Ohirko, O. (2003). Hristiyanska pedagogika. Navchalniy
posibnyk. LI MAUP. Lviv (in Ukrainian). Ohirko, O.V. (2016). Hristiyanska etika dlya vsih: slovnik hristiyansko-etichnih terminiv. Cherkasy - Lviv: Lvivskiy natsionalniy universitet veterinarnoyi meditsini ta biotehnologiy im. S.Z. Gzhitskogo (in Ukrainian).
