CC BY
8
УДК 378.1
Тищенко В.М., доктор фшософп, професор ©
Лье1еський нацюнальний утеерситет еетеринарног медицины та бютехнологт
¡мет С.З. Гжицького
МЕТОДИ УДОСКОНАЛЕННЯ СТИЛЮ ПИСЬМОВО1 НАВЧАЛЬНО1 МОВИ
Уточнимо вщразу: стаття не мютить категоричного твердження, що викладачам ВНЗ для удосконалення письмового слова необхщно обов'язково мати навички у суто л^ературних жанрах - публщистищ, перекладах, прозi, поези... Будемо вважати це справою вшьного вибору.
Але залишаеться iнформацiя для роздумiв. Власнi переклади , власний поетичний пошук, власнi публiцистичнi матерiали, - чи назвемо !х зайвими для нашого професiйного арсеналу? Скорiш за все, - навпаки: додатковi можливост мовного збагачення згодяться спецiалiсту, основним робочим шструментом якого е саме мова - усна i письмова. Остання вимагае яюсно! технiки, а значить, - постшного, рiзнобiчного тренування, у тому числi й на суто л^ературному полi. Автор вважае тут сво! показники скромними, однак залишаеться прихильником методу, який забезпечуе багатопланове мовне оснащення викладача, - зокрема, при пщготовщ ним професiйних публiкацiй.
Одшею з ланок цього методу е те, що назвемо „вправами з римованими рядками".2 Чому це пропонуеться. Насамперед тому, що важливою складовою роботи над текстом був, е i залишиться вибiр слова. Гадаемо, кожен автор зiткався з вербальною багатозначнiстю, знае И типи. Серед них видшимо метафору, яка здавна використовуеться в украшськш лiтературнiй мов^ будучи дiйовим образним засобом. Але рiч у тому, що метафори у прозi i схож i не схож на аналоги вiршованих форм. В останнiх iносказання, образне вираження понять, вживання слова чи висловлювання у переносному смислi для бшьшо! образноси, - тобто перенесення на даний предмет характерних ознак iншого предмета (явища) будуеться, як правило, на схожост або на контраст! У поези метафори особливо емю i часто виникають як переосмислення термiнiв, що звично дшть в однiй з галузей нашого життя. Потенцiал тако! трансформаци - широкий i рiзнобiчний. Оволодiвши навичками швидкого й точного вибору ств, що мають кшька значень, викладач може зробити свою мову бшьш гнучкою та образною.
Хоча наша мова - усна, письмова - складаеться зi слiв, однак И не завжди, мабуть, можна без залишку розкласти на окремi слова. Iнодi маленькими частинками мови виступають не слова, а ц1л1 зв'язки сл1в - м1цн1, неподшьш словосполучення, кожне з1 своУм особливим змктом. Гадаемо, професiйно орiентуватися у цш справi (такiй важливiй для фахiвцiв „мовних професш") без
© Тищенко В.М., 2011
2 Найбшьш повну доб1рку таких вправ див.: Тищенко В.М. У еолодтнях Логоса. - Льв1в: Сполом, 2002. - С. 155-323.
спещального треншгу складно. Вправи з римованими реченнями бачаться тут серед найбшьш дшових.
I ще. Слова вiршованого тексту iнодi набувають для автора i читача рiзного особистiсного, ситуацiйного смислу. „Точечна зброя" рими дае промах, коли недоощнюеться вмiння кореспондувати значення слова з його смислом. Вправи з вiршованими рядками посприяють виробленню цього вмiння. Воно ж у свою чергу служитиме у робой над шшими письмовими матерiалами, оскшьки належить до унiверсального мовного арсеналу.
Одшею з ефективних форм роботи над Словом е переклади: тут завжди думаеш за двох - за себе i за автора твору.
В особиспсному аспект праця перекладача пролягае через систему його потреб, штереав, цiлей, мотивiв, прагнень та уподобань. Перекладач у бшьшш чи меншiй мiрi дае to6í звiт, чому вiн обирае саме цього автора, саме цей твiр. Навт тодi, коли мета не може бути точно сформульована, вона все ж об'ективно юнуе. Л^ературний матерiал, який взятий для перекладу, мае конкретний змют, але перекладач не пасивно „перекладае" слова з одше! мови на iншу, не слшо копiюе текст, а активно взаемодiе iз ним у процес створення оригiнального лiтературного продукту. Особливосп структури i форми твору, обраного для перекладу, а також специфжа, характер та обсяг шформаци визначають можливу автономiю перекладача, реалiзацiю ним власно! стильово! палiтри.
Для викладачiв, педагогiв вищо! школи кориснiсть перекладацьких спроб
видаеться нам очевидною. Адже будь-який л^ературний матерiал е
полiфункцiональним, а тому його переклад, о^м шлiфування власно! мовно!
технiки, !! унiверсалiзацil, - служить перевiркою власних (власних!) життевих
принципiв. Вони так чи шакше виявляються в ходi роботи, яка для автора i для
перекладача вщбуваеться на рiзному за висотою та вiртуальному за змктом, але
•2
у неодмшному емоцiйному контактi .
Книги, брошури, статтi мають дiахронний характер, тобто написане може бути об'ектом не лише тривалого використання, але й рiзного сприйняття читачами. Догодити уЫм неможливо i авторам не слщ ставити перед собою таку мету. Але е вимоги до публшацш, так би мовити, класичш. I професшне слово вiдрiзняеться вiд непрофесшного так само легко, як бший колiр вiдрiзняеться вiд чорного.
"Saepe stilum yertas", - цей запов^ лишив нам Горацiй, один iз великих Майстрiв письмового слова уах часiв i народiв. Дослiвно: „Частше перегортай стиль", тобто ретельно працюй над сво!ми письмовими творами, постшно прагни !х мовного удосконалення.
Трапляеться задиркувате опонування з вигуками: „Я не журналют! I не зобов'язаний аж дуже добре писати!" Ну, мабуть, „аж дуже добре" i не треба, -тут би квалiфiкацiйну норму, як кажуть спортсмени, здолати. А щодо посилання на вщсутшсть журналiстського хисту, то воно видаеться не зовам коректним.
2 Детальшше: Тищенко В.М. Переклади, Поетичш рядки, Публщистика. - Льв1в: Сполом, 2005. - С. 7-67.
Бшьше того, хотшося, аби викладач вищого навчального закладу, педагог-професiонал (доцент, професор) писав би те так, як пишуть журналiсти. Гадаемо, жодного з представниюв цього, шанованого нами, мовного „цеху" не скривдило попередне речення. У нас pi3m завдання, pi3rn першооснова тексту, який у викладацькш практицi повинен поеднувати факти i логiку з лiтературними прийомами, ко^ застосовуються в мовi, що визначена у монографи як мова науково-навчально-виховно! спрямованостi. Ця трiада е визначальною при виборi змiсту й форми думки, що фжсуеться на папер^ тиражуеться i, як вже було сказано, набувае з цього моменту дiахронного характеру.
Процес удосконалення усних i письмових комунiкацiй не мае межг Але цей процес постшно залучатиме працiвникiв освiти у свое потужне енергетичне поле. Вiтчизнянi ушверситети, академп мають добру репутацiю значною мiрою завдяки оригiнальним педагогiчним досягненням, творчiй невтомностi, що живить дослщницький пошук, не дае зупинятися, диктуе рух i поступ, окреслюе людську масштабнiсть за кожним вiдомим викладацьким iменем. Але скiльки б !х не було, попит на яскравi особистостi повинен постiйно збiльшуватись, бо саме вони прокладають найнадiйнiший i найкоротший штелектуально-емоцiональний шлях до сво!х учнiв. Шлях же цей так чи шакше завжди буде пролягати через володiння Логоса, через царство Слова, яке ми, професюнали, -вс разом i кожен окремо - зобов'язаш пiдносити до апогею. Лише там воно виблискуе уама перлинами свого практичного та естетичного розсипу.
Л1тература
Стаття е авторським матерiалом, частиною власно! концепци, з найбiльш повним висвiтленням яко! Шановнi Читачi можуть, зокрема, ознайомитись у монографiях: Тищенко В.М. У еолодтнях Логоcа. - Львiв: Сполом, 2002. - 342 с.; Тищенко В.М. Викладач еищог школи: феномен професп. - Львiв: Сполом, 2006. -398 с. А також у навчальному поабнику: Тищенко В.М. Лакотчна Украгна. -Львiв: Сполом, 2009. - 320 с. (Гриф МОН).
Summary Vadim Tyshchenko
Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies named after S.Z.Gzhytskyj METHODS OF IMPROVEMENT OF STYLE OF WRITING EDUCATIONAL LANGUAGE
Books, brochures, articles, have дгахронний character, id est the written can be an object not only protracted the use but also different perception readers. To please all it is impossible and it does not follow to put authors before itself such purpose. But there are requirements to the publications, so to say, classic. And a professional word differs from amateurish similarly easily, as a white color differs from black.
Стаття надшшла до редакцИ 6.04.2011
