CC BY
17
УДК 378.1
Тищенко В.М., доктор фшософи, професор ®
Лье1еський нацюнальний утеерситет еетеринарног медицины та бютехнологт
¡мет С.З. Гжицького
ЗА КАФЕДРОЮ I ЗА ПИСЬМОВИМ СТОЛОМ
Викладацьке мистецтво - мистецтво суто шдивщуальне. Тому вщ професюнала за кафедрою, своерщного посередника мiж предметом, який вш викладае, i студентами, що цей предмет вивчають, залежить багато: вiд його знань, розуму, характеру, темпераменту, звичок, вмшня говорити i слухати, вмiння вести дискусш, вiд почуття гумору, - тобто вщ особистостi в цшому.
Проблема лекторсько! майстерностi була, е й буде постшною (на вiдмiну вiд тимчасовостi багатьох iнших) проблемою наших ВНЗ, оскшьки лекцiя у реестрi iнтелектуальних робiт вiдрiзняеться своею складшстю. Робота ця мае сво! традици та закони. Головний з яких: навчати людей можна, лише навчаючи !х невiдомому. Систематичне насичення лекцш новою, незнайомою ранiше слухачам шформащею е стрижневою вимогою викладання i одночасно - необхiдною умовою привертання й втримання уваги студенев. Це ж стосуеться подання матерiалу, який вимагае вiд слухачiв зусиль власно! думки, швидкого й штенсивного мiркування, аналiзу проблем, особистого ставлення до конкретних явищ i подш. Звичайно, цi паралелi не перетинаються i не повиннi конкурувати. Засвоення готових, розтлумачених, проiлюстрованих знань коректно чергуеться з лекцшними прийомами, що покликаш розбуджувати творчу уяву студенев, допомагати !м не лише бачити, чути i фiксувати у пам'яи, а й думати, здогадуватися, шукати самим. Ми стимулюемо в такий спосiб ще й духовну та сощальну активнiсть юнакiв i дiвчат у навчально-виховному процесi, позбавляемо !х звички споживати готовi рацюналктичш конструкций
Коли викладач стае перед аудиторiею, вона справедливо чекае вщ його лекци не лише грунтовного i глибокого, але обов'язково також щкавого, захоплюючого викладу. Лекцiя - це вид ораторського мистецтва. Тут дшть закони л^ературного слова, оптимально! смислово! композицil. Чимало майстрiв кафедри мають грунтовш спецiальнi знання, але при ньому володшть епiтетом, метафорою, метонiмiею, перифразом, алегорiею, iнверсiею, рефреном. Сила цих прийомiв безперечна. Бшьше того - вона необхiдна. I якщо, припустимо, математик чи фiзик виступають за кафедрою не лише як вчений, а ще й як майстер слова (чому б ш?), то коефщент корисно! ди тако! лекцil буде вищим.
Кожна професiя мае свою специфiку. Для нашо! бажано, щоб людина була надшена такою iнтелектуальною особливiстю, як дiалектичне поеднання доказового логiчного мислення з широкою художньою уявою. Це поеднання передбачае при викладi думки майстерне вживання вузьких, точних понять i слiв, що мають широкий спектр значень, асощативно бiльш багатих. Звичайно, це досить складно: потрiбна
® Тищенко В.М., 2011
надежна лекторська культура, - коли думка змагаеться у швидкосп 3i словесним рядом. Вона не може вщставати. Думка повинна бути лщером, лщером piBTO настщьки, щоби встигати заповнити собою простр мiж "обкатаною" фразою i миттевою iмпровiзацieю. Саме в цей момент зароджуеться навчальний образ.
Враховуючи все сказане, можна, гадаемо, погодитись з тою важливою роллю, яку вдаграе у творчостi викладача попередня шдготовча робота. У домашнiй лаборатори викладача ВНЗ домшуе процес прокладання шляхiв реадiзацil професiйного задуму, що у значнш мiрi залежить вiд творчо! iндивiдуадьностi автора, здатного використовувати загальш закономiрностi й попереднiй досвiд тако! роботи.
Задум - це те, що вщклалося в уявленнi педагога, загальне бачення змiсту навчального матерiалу та форми його подачi. З часом практика неминуче вносить корективи у нашi творчi накреслення: вони поступово уточнюються, конкретизуються, а iнодi - й принципово змiнюються. Тому задум в його кшцевому варiантi може вiдрiзнятися вiд первинного. Слщ також вiдрiзняти задум вiд намiрiв i планiв педагога. Знати тему i матерiад до не!, знати день тижня, число вузiвськоl пари та аудиторне примщення - це ще не означае спланувати лекцш як науково-мистецьку одиницю. I лише глибоко та всебiчно усвiдомлений задум робить викладацький процес творчiстю.
Кожна устшна вузiвська лекцiя, у значнш мiрi, е результатом працi в домашнш "лабораторil" l! автора. Саме тодi закладаються комунiкацiйнi основи навчання, шлiфуеться кожен вислiв, обмiрковуються формулювання, обираються виразнi засоби. Ключ до ефективност навчальнох лекци - в умшш викладача формулювати свою думку, штелектуально творити у присутностi студенев, творити швидко i якiсно, вщразу начисто, без чернеток, виправлень i змiн. Але це ще не все. На вiдмiну вiд письменника з одного боку та читця-декламатора - з шшого, академiчний лектор несе вщразу два навантаження: вш автор свое1 лекци, i вш же li виконавець. Як автор лекци, викладач повинен обдумувати i формулювати навчальний матерiад; як виконавець - зобов'язаний пiкдуватися про форму подачi матерiаду студентам. I вш мае робити це вiртуозно, тобто вм1ти поеднувати авторство з виконавською техн1кою.
Це поеднання мiстить немало труднощiв. Бути автором письмового матерiалу - серйозна задача. Не тшьки поетам, письменникам вiдомi так зваш "муки творчосп": чернетки квадiфiкованих викладачiв також свiдчать про велику i трудоемку роботу одночасно i над змктом, i над формою викладу. Чернетки, напевно, тому так i названi, що вони зовсiм чорш вiд вставок, закреслень, змiн. Але ця робота, коли отримуеш належний результат, не може не радувати. I не може не змщнювати нашо1 впевненостi у правотi афоризму Вергшя: „Labor omnia vincit improbus" (Все перемагае наполеглива праця).
Щодо iншого навантаження викладача-лектора, тобто виконавсько1 технiки, -воно також даеться не вщразу. Виступ перед аудиторiею - завжди випробування, особливо для новачюв. Кожен викладач добре пам'ятае свою першу лекцiю. Скiльки було хвилювань! Що сказати? Як сказати? Яким голосом почати, куди дивитись, не
забути б чого, якими словами завершити лекцш, - ось и незмшш турботи дебютанта, що зароджуються до початку навчально! пари i не залишають лектора тд час И. До цього можна додати, що лектор-новачок надзвичайно чутливий до поведiнки студентiв (хтось не так подивився, хтось посмiхнувся, хтось позiхнув, хтось почав шепотки сво!й сусiдцi i т.д.). Причиною таких та подiбних нюансiв у поведшщ аудитори лектор вважае себе, ще бшьше червонiе, шяковiе... Хто пройшов через усе це, той, напевно, засво!в, що лекторська справа вимагае як досвщу та i своерiдного аудиторного гарту.
Вже було сказано, що центр роботи над мовою сво!х лекцш викладач повинен переносити на попередню ^блютечну, домашню) тдготовку. Турбота про словесну форму лекторсько! думки бере свш початок з моменту оформлення науково-педагогiчного завдання. Процес iнформацiйного осмислення цього завдання неминуче супроводжуеться словесними спробами; основш думки лекцi! так чи шакше виливаються у мовнi форми. I щ форми лектор не може, звичайно, конструювати iз запозичених висловiв, зворотiв i цитат. 1м выводиться, хоча iнодi й яскрава, але все ж допомiжна роль. Робота вузiвського лектора лише тодi може стати результативною, коли вш створить власний мовний стиль.
Вiзьмемося стверджувати, що iснуе принцип своерiдного розподшу вiдповiдальностi мiж авторами книг, якими користувався викладач при пiдготовцi до лекци, i самим лектором. У сферi дидактики такий розподш здшснювався на тому чи iншому рiвнi завжди. Тепер ця задача набагато ускладнилася у зв'язку з появою багатьох нових джерел iнформацi!.
Навчальний результат майбутньо! лекцi! у значнш мiрi визначать фаховi знання викладача. Чималий вплив на розв'язання навчальних завдань може мати ступiнь нашого володшня комп'ютерною технiкою i можливост користуватися цiею технiкою, виходячи iз професiйних потреб. За цим ч^ко проглядаеться зростаючий вплив "комп'ютерноУ освгги" у повсякденнiй викладацькiй роботi.
В умовах стрiмкого наближення до ери "кнопочних знань", коли починае панувати чисто механiчний пiдхiд до проблеми швидкого одержання науково-навчально! шформаци, здавалося б, нi до чого обговорювати питання про особисп якост тих, хто цi кнопки натискае. Проте, якщо навт з'являеться можливкть простим натисканням кнопки забезпечити себе необхщною iнформацiею для наступно! аудиторно! роботи, то ретранслятором знань так чи шакше буде людина. Бшьше того, пораду студентам "натиснути кнопку" також дае людина - Вчитель, що обов'язково несе вщповщальшсть за свою рекомендацш. Учителю бажано бути не тшьки здатним давати рекомендаций але давати !х безпомилково.
Комп'ютер, звичайно, вiдiграватиме все бiльшу й бшьшу роль у системi вищо! (та й не тiльки вищо!) освгги. Але у Вчителя традицшного, Вчителя живого залишиться вiковiчна мапя - це те, що творчий процес народження знань вщбуваеться на очах у студенев, являючи своерщний предмет насолоди i для аудитори, i для викладача.
Лише у прямш взаемодi! з учнями педагог може досягти таких вершин натхнення, яю не доступнi йому за жодних iнших умов.
Л1тература
Стаття е авторським матерiалом, частиною власно1 концепци, з найбiльш повним висвiтленням яко1 Шановнi Читачi можуть, зокрема, ознайомитись у монографiях: Тищенко В.М. У еолодтнях Логоса. - Львiв: Сполом, 2002. - 342 с.; Тищенко В.М. Викладач еищог школи: феномен професп. - Львiв: Сполом, 2006. -398 с. А також у навчальному поабнику: Тищенко В.М. Лакошчна Украгна. - Львiв: Сполом, 2009. - 320 с. (Гриф МОН).
Summary Vadim Tyshchenko
Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies named after S.Z.Gzhytskyj AFTER DEPARTMENT AND AT THE WRITING TABLE
A teaching art is an art especially individual. Therefore from a professional after a department, original mediator between an object, what of him lays out, and by students, that this object is studied, depends much: from his knowledge, mind, character, temperament, habits, ability to talk and listen, ability to conduct a discussion, from sense of humour, - id est from personality on the whole.
